Договір про запровадження Конституції для Європи ( проект ) (2003/C169/01)

УХВАЛИВ консенсусом Європейський Конвент 13 червня та 10 липня 2003 року

Подано Голові Європейської Ради в Римі 18 липня 2003 року

ПЕРЕДМОВА до частин I та II проекту Договору про запровадження Конституції для Європи, що його подано на зустрічі Європейської Ради в Салоніках 20 червня 2003 року

Констатуючи, що надходить вирішальний момент буття Європейського Союзу, Європейська Рада 14 та 15 грудня 2001 року на зустрічі в Лакені (Бельгія) скликала Європейський Конвент щодо майбутнього Європи.

Конвент мав завдання розробити пропозиції з трьох питань: як наблизити громадян до європейського задуму та європейських інституцій; як структурувати політичне життя та європейський політичний простір у розширеному Союзі; як зробити Союз стабілізаційним чинником та взірцем у новому світовому порядку.

Конвент відповів на питання, порушені в Лакенській декларації, так:

- запропонував досконалішу модель поділу компетенцій Союзу та держав-членів;

- порекомендував злиття Установчих договорів та надання Союзові правосуб'єктності;

- розробив спрощені механізми діяльності Союзу;

- запропонував заходи, спрямовані на зміцнення демократії, підвищення прозорості та ефективності в Європейському Союзі, зокрема через посилення ролі національних парламентів у легітимації європейського устрою, спрощення процедури виробляння рішень та прозоріше й зрозуміліше функціювання європейських інституцій;

- розробив належні заходи, щоб удосконалити структуру та посилити роль кожної з трьох інституцій Союзу, зокрема з огляду на наслідки розширення.

У Лакенській декларації порушено також питання, чи прокладе спрощення та реорганізація Установчих договорів шлях до ухвалення конституційного тексту. Підсумком роботи Конвенту є проект Договору про запровадження Конституції для Європи, щодо якого досягнуто широкого консенсусу на пленарному засіданні 13 червня 2003 року.

Сьогодні, 20 червня 2003 року, на зустрічі Європейської Ради в Салоніках, ми маємо честь від імені Європейського Конвенту представити цей текст, який, сподіваємося, становитиме основу майбутнього Договору про запровадження Конституції для Європи.

Валері Жіскар д'Естен Президент Конвенту

Джуліано Амато                                     Жан-Люк Деен
 Віце-президент                                     Віце-президент

ДОГОВІР ПРО ЗАПРОВАДЖЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ ДЛЯ ЄВРОПИ

(проект)

ПРЕАМБУЛА

Наш політичний устрій... називають демократією, бо влада належить не меншості, а переважній більшості.

Тукідид, II, 37

Свідомі того, що Європа є континентом, що його мешканці, від прадавніх часів поступово залюднюючи його терени, створили цивілізацію, виплекали впродовж століть вартості, що є підвалинами гуманізму: рівність людей, свободу, шанування розуму,

Дістаючи натхнення від культурного, релігійного та гуманістичного надбання Європи, що його вартості, досі притаманні європейській спадщині, заклали в житті суспільства центральне місце людини, її права, що є непорушними і невідчужними, та шану до права,

Певні, що об'єднана Європа прагне й далі прямувати шляхом цивілізації, поступу та розквіту заради добра всіх мешканців, зокрема найслабших і найзнедоленіших; що вона прагне й надалі бути континентом, відкритим до культури, освіти та соціального прогресу; що вона прагне поглибити демократичність та прозорість суспільного життя, прагне миру, справедливості й солідарності в цілому світі,

Упевнені, що, пишаючися своєю властивою національною ідентичністю та історією, народи Європи водночас рішуче прагнуть подолати те, що роз'єднувало їх здавна, і в дедалі ближчому єднанні кувати спільну долю,

Упевнені, що Європа, "об'єднана в своєму розмаїтті", надає унікальну змогу, шануючи права кожної людини й усвідомлюючи свою відповідальність перед майбутніми поколіннями та Землею, провадити цю величну справу, що зробить Європу винятковим простором людської надії,

Вдячні членам Європейського Конвенту, що підготували цю Конституцію від імені громадян та держав Європи,

[обмінявшися вірчими грамотами, які визнано чинними та виконаними в належній формі, погодилися про таке:]

ЧАСТИНА I

РОЗДІЛ I

ОЗНАЧЕННЯ ТА МЕТА СОЮЗУ

Стаття 1

Заснування Союзу

1. Згідно з волею громадян та держав Європи будувати спільне майбутнє, ця Конституція засновує Європейський Союз, що йому держави-члени надають повноваження заради досягнення спільної мети. Союз координує політики держав-членів, спрямовані на досягнення цієї мети, та у спосіб дії Спільноти здійснює повноваження, що надали йому держави-члени.

2. Союз відкритий усім європейським державам, які шанують його вартості й віддані справі спільного їх поширювання.

Стаття 2

Вартості Союзу

Союз засновано на вартостях шани до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права (1) та шанування прав людини. Ці вартості є спільними для всіх держав-членів у суспільстві, де панують плюралізм, толерантність, справедливість, солідарність та недискримінація.

_______________
     (1) В англійському тексті  -  rule  of  law,  у  французькому
тексті,  що його власне підготував Конвент, - de droit, буквальний
український відповідник  якого  "правова  держава",  в  німецькому
тексті  -  Rechtsstaat,  що  також  перекладається  українською як
"правова держава" (прим. пер.).

Стаття 3

Мета Союзу

1. Мета Союзу - плекати мир, свої вартості та добробут своїх народів.

2. Союз надає своїм громадянам простір свободи, безпеки й справедливості без внутрішніх кордонів та єдиний ринок з вільною й неспотвореною конкуренцією.

3. Союз працює заради стабільного розвитку Європи, на грунті збалансованого економічного зростання, конкурентоспроможної соціальної ринкової економіки, спрямованої на цілковиту зайнятість та соціальний поступ, з високим рівнем захисту та дедалі кращим станом довкілля. Союз сприяє науковому та технічному прогресові.

Союз бореться проти соціального вилучання й дискримінації, забезпечує соціальну справедливість та захист, рівність жінок і чоловіків, солідарність поколінь, захист прав дитини.

Союз сприяє економічному, соціальному й територіальному згуртуванню та зміцнюванню солідарності держав-членів.

Союз шанує своє багате культурне та мовне розмаїття й забезпечує захист і дальше збагачування культурної спадщини Європи.

4. У стосунках з іншим світом Союз плекає та поширює свої вартості та інтереси. Він підтримує мир, безпеку та стабільний розвиток планети, солідарність і взаємне шанування народів, вільну та справедливу торгівлю, викорінення злиденності та захист прав людини, зокрема прав дитини, а також суворе дотримування й розвиток міжнародного права, зокрема шанування принципів Статуту ООН ( 995_010 ).

5. Цієї мети належить досягати прийнятними засобами залежно від обсягу компетенцій, що їх надає Союзові Конституція.

Стаття 4

Засадничі свободи та недискримінація

1. Союз гарантує вільне пересування людей, товарів, послуг і капіталу та свободу підприємницької діяльності в межах Союзу згідно з положеннями Конституції.

2. У сфері застосування Конституції, без порушення окремих її положень, заборонено будь-яку дискримінацію на підставі державної належності.

Стаття 5

Відносини між Союзом та державами-членами

1. Союз шанує національну ідентичність держав-членів, властиву їхнім засадничим політичним та конституційним структурам, включно з регіональним та місцевим самоврядуванням. Союз шанує суттєві функції держави, зокрема забезпечувати територіальну цілість держави, підтримувати правопорядок та захищати внутрішню безпеку.

2. Дотримуючися принципу сумлінної співпраці, Союз та держави-члени з цілковитою взаємоповагою допомагають одне одному виконувати завдання, що випливають з Конституції.

Держави-члени сприяють виконанню завдань Союзу й утримуються від будь-яких дій, що можуть загрожувати досягненню мети, сформульованої в Конституції.

Стаття 6

Правосуб'єктність

Союз є суб'єктом права.

РОЗДІЛ II

ЗАСАДНИЧІ ПРАВА ТА ГРОМАДЯНСТВО СОЮЗУ

Стаття 7

Засадничі права

1. Союз визнає права, свободи та принципи, закладені в Хартії засадничих прав, що становить Частину II Конституції.

2. Союз прагне приєднатися до Європейської конвенції про захист прав людини та засадничих свобод ( 995_004 ). Це приєднання не впливає на повноваження Союзу, як їх визначено в Конституції.

3. Загальними принципами права Союзу є засадничі права, що їх гарантує Європейська конвенція про захист прав людини та засадничих свобод ( 995_004 ) і що випливають з конституційних традицій, спільних для держав-членів.

Стаття 8

Громадянство Союзу

1. Громадянкою чи громадянином Союзу є кожен, хто має громадянство однієї з держав-членів. Громадянство Союзу є додатковим до національного громадянства, не заступаючи його.

2. Громадянки і громадяни Союзу мають права та обов'язки, що їх надає Конституція. Вони мають:

- право вільно пересуватися та перебувати на території держав-членів;

- право обирати та бути обраними на виборах до Європейського Парламенту та місцевих виборах на території держави-члена, де вони перебувають, на однакових умовах з громадянами цієї держави;

- право користуватися на території третьої країни, де немає представництва держави-члена, громадянами якої вони є, захистом дипломатичних та консульських органів будь-якої держави-члена Союзу на однакових умовах з громадянами цієї держави;

- право подавати петиції до Європейського Парламенту, скаржитися Європейському омбудсманові, звертатися до інституцій та дорадчих органів Союзу будь-якою мовою Конституції та отримувати відповідь тією самою мовою.

3. Ці права належить здійснювати згідно з умовами та обмеженнями, що їх визначено в Конституції та заходах, ухвалених на її виконання.

РОЗДІЛ III

КОМПЕТЕНЦІЇ СОЮЗУ

Стаття 9

Засадничі принципи

1. Межі компетенцій Союзу визначає принцип надавання компетенцій. Союз здійснює свої компетенції згідно з принципами субсидіарності та пропорційності.

2. Згідно з принципом надавання компетенцій, Союзові належить діяти в межах компетенцій, що їх за Конституцією надають йому держави-члени заради досягнення сформульованої в Конституції мети. Компетенції, що їх не надано Союзові за Конституцією, залишаються за державами-членами.

3. Згідно з принципом субсидіарності, у сферах поза межами його виключної компетенції Союзові належить діяти лише тоді й у такому обсязі, коли держави-члени не можуть досягти мети запланованого заходу на центральному, регіональному чи місцевому рівнях, натомість це краще здійснити на рівні Союзу з огляду на масштаби чи результати запропонованих заходів.

Інституціям Союзу належить застосовувати принцип субсидіарності згідно з Протоколом про застосування принципів субсидіарності та пропорційності, що його додано до Конституції. Національні парламенти забезпечують дотримання принципу субсидіарності згідно з процедурою, сформульованою в цьому Протоколі.

4. Згідно з принципом пропорційності, заходам Союзу за змістом та формою не належить виходити за межі того, чого потребує досягнення мети Конституції.

Інституціям належить застосовувати принцип пропорційності згідно з Протоколом, зазначеним у частині третій.

Стаття 10

Право Союзу

1. Конституція та правові акти, що їх ухвалили інституції Союзу, здійснюючи надані йому компетенції, мають примат над правом держав-членів.

2. Держави-члени вживають усіх можливих заходів, загальних чи спеціальних, аби забезпечити виконання зобов'язань, що випливають з Конституції чи актів інституцій Союзу.

Стаття 11

Категорії компетенцій

1. Коли Конституція надає Союзові виключну компетенцію в певній сфері, лише Союз може здійснювати законодавчу діяльність та ухвалювати юридично обов'язкові акти; держави-члени мають право діяти в цій сфері самостійно, лише якщо вони отримали від Союзу належні повноваження, чи щоб виконати правові акти, що їх ухвалив Союз.

2. Коли Конституція надає Союзові спільну з державами-членами компетенцію в певній сфері, тоді і Союз, і держави-члени мають право здійснювати законодавчу діяльність і ухвалювати юридично обов'язкові акти в цій сфері. Держави-члени застосовують свої компетенції в обсязі, в якому Союз не застосував чи вирішив припинити застосування своїх компетенцій.

3. Союзові належить компетенція сприяти економічним політикам та політикам зайнятості держав-членів і координувати їх.

4. Союзові належить компетенція розробляти та здійснювати спільну зовнішню та безпекову політику, включно з поступовим формуванням спільної оборонної політики.

5. У певних сферах і згідно з умовами, закладеними в Конституції, Союзові належить компетенція вживати заходів, що підтримують, координують і доповнюють дії держав-членів, не заступаючи їхніх компетенцій у цих сферах.

6. Обсяг та умови здійснювання компетенцій Союзу в кожній сфері визначено окремими положеннями Частини III.

Стаття 12

Виключна компетенція

1. Союзові належить виключна компетенція встановлювати правила конкуренції, потрібні для функціювання внутрішнього ринку, а також у таких сферах:

- грошово-кредитна політика - для держав-членів, що запровадили євро,

- спільна торговельна політика,

- митний союз,

- збереження морських біологічних ресурсів у рамках спільної політики у сфері рибальства.

2. Союзові належить виключна компетенція укладати міжнародні угоди, якщо укладення такої угоди обумовлене законодавчим актом Союзу, потрібне для здійснення Союзом своєї внутрішньої компетенції чи має вплив на внутрішній акт Союзу.

Стаття 13

Сфери спільної компетенції

1. Союз поділяє компетенцію з державами-членами, коли Конституція надає йому компетенцію, що не стосується сфер, зазначених у статтях 12 та 16.

2. Спільна компетенція охоплює такі головні сфери:

- внутрішній ринок,

- простір свободи, безпеки та справедливості,

- сільське господарство та рибальство, за винятком збереження морських біологічних ресурсів,

- транспорт і транс'європейські мережі,

- енергетика,

- соціальна політика в аспектах, визначених у Частині III,

- економічна, соціальна та територіальна згуртованість,

- довкілля,

- захист прав споживачів,

- спільні проблеми безпеки у сфері охорони здоров'я.

3. У сферах досліджень, технічного розвитку та космічної діяльності Союзові належить компетенція вживати заходів, зокрема окреслювати й реалізовувати програми; здійснення цієї компетенції, проте, не повинне перешкоджати державам-членам здійснювати їхні компетенції.

4. У сферах співпраці з питань розвитку та гуманітарної допомоги Союзові належить компетенція вживати заходів та провадити спільну політику; здійснення цієї компетенції, проте, не повинне перешкоджати державам-членам здійснювати їхні компетенції.

Стаття 14

Координація економічних політик та політик зайнятості

1. Союз ухвалює заходи, що забезпечують координацію економічних політик держав-членів, зокрема ухвалює загальні настанови щодо цих політик. Держави-члени координують свої економічні політики в межах Союзу.

2. До держав-членів, що запровадили євро, належить застосовувати окремі положення.

3. Союз ухвалює заходи, що забезпечують координацію політик зайнятості держав-членів, зокрема ухвалює настанови щодо цих політик.

4. Союз може висувати ініціативи, щоб забезпечити координацію соціальних політик держав-членів.

Стаття 15

Спільна зовнішня та безпекова політика

1. Компетенція Союзу у сфері спільної зовнішньої та безпекової політики охоплює всі сфери зовнішньої політики та всі питання безпеки Союзу, включно з поступовим формуванням спільної оборонної політики, що, можливо, приведе до спільної оборони.

2. Держави-члени активно й беззастережно сприяють спільній зовнішній та безпековій політиці Союзу в дусі лояльності та взаємної солідарності й дотримуються актів, що їх ухвалив Союз у цій сфері. Вони утримуються від дій, що суперечать інтересам Союзу чи можуть зашкодити його ефективності.

Стаття 16

Сфери підтримувальних, координувальних чи доповнювальних заходів

1. Союз може вживати підтримувальних, координувальних чи доповнювальних заходів.

2. Сферами підтримувальних, координувальних чи доповнювальних заходів на європейському рівні є:

- промисловість,

- охорона та зміцнення здоров'я людини,

- освіта, професійне навчання, молодь та спорт,

- культура,

- цивільний захист.

3. Юридично обов'язкові правові акти, що їх ухвалює Союз на підставі окремих положень Частини III стосовно зазначених сфер, не можуть містити приписів щодо гармонізації положень законів чи підзаконних актів держав-членів.

Стаття 17

Застереження щодо гнучкості

1. Якщо діяльність Союзу в межах політик, визначених у Частині III, визнано потрібною для досягнення однієї з цілей, сформульованих у Конституції, та якщо в Конституції не обумовлено потрібних повноважень, то на пропозицію Комісії та після отримання згоди Європейського Парламенту Раді Міністрів належить одностайно вжити належних заходів.

2. У рамках процедури контролю за дотриманням принципу субсидіарності, зазначеному в частині третій статті 9, Комісії належить привертати увагу національних парламентів держав-членів до пропозицій, грунтованих на цій статті.

3. Положення, ухвалені на підставі цієї статті, не можуть містити приписів щодо гармонізації законів чи підзаконних актів держав-членів у випадках, коли Конституція виключає таку гармонізацію.

РОЗДІЛ IV

ІНСТИТУЦІЇ СОЮЗУ

ПІДРОЗДІЛ I

ІНСТИТУЦІЙНА СТРУКТУРА

Стаття 18

Інституції Союзу

1. Союз має єдину інституційну структуру, спрямовану на те, щоб:

- реалізовувати мету Союзу,

- поширювати вартості Союзу,

- служити інтересам Союзу, його громадян і держав-членів та гарантувати сумісність, ефективність і тяглість політик Союзу та заходів, ужитих, щоб досягти його мети.

2. Складниками інституційної структури є:

Європейський Парламент,

Європейська Рада,

Рада Міністрів,

Європейська Комісія,

Суд.

3. Кожна інституція діє в межах повноважень, що їй надає Конституція, та згідно зі сформульованими в ній процедурами та умовами. Інституції взаємодіють на засадах сумлінної співпраці.

Стаття 19

Європейський Парламент

1. Європейський Парламент разом з Радою Міністрів, як закладено в Конституції, ухвалює законодавство та виконує бюджетну функцію, а також здійснює функції політичного контролю та консультаційну. Парламент обирає Голову Європейської Комісії.

2. Європейський Парламент обирають на строк п'ять років європейські громадяни на засадах прямого загального виборчого права вільним таємним голосуванням. Кількість його членів не може перевищувати сімсот тридцять шість. Представництво європейських громадян у Європейському Парламенті є дегресивно пропорційним, але не менше, ніж чотири представники від однієї держави-члена.

Перед європейськими парламентськими виборами 2009 року і, в разі потреби, перед кожними наступними виборами, Європейській Раді належить заздалегідь, на засадах сформульованих вище принципів, одностайно ухвалити рішення про склад Європейського Парламенту на підставі пропозиції Європейського Парламенту і за його згоди.

3. Європейський Парламент обирає зі своїх членів Голову та членів президії.

Стаття 20

Європейська Рада

1. Європейська Рада надає імпульси, що стимулюють розвиток Союзу, і визначає його загальні політичні напрями та пріоритети. Вона не виконує законодавчих функцій.

2. До складу Європейської Ради входять голови держав чи урядів держав-членів, Голова Європейської Ради та Голова Комісії. Міністр закордонних справ Союзу бере участь в її роботі.

3. Європейська Рада збирається щоквартально; її скликає Голова. Якщо того потребує порядок денний, члени Ради можуть вирішити, що їм мають допомагати в роботі міністри, а Голові Європейської Комісії - європейський комісар. У разі потреби Голова скликає позачергове засідання Європейської Ради.

4. Якщо в Конституції не обумовлено інакше, Європейській Раді належить ухвалювати рішення консенсусом.

Стаття 21

Керівник Європейської Ради

1. Європейська Рада обирає свого Голову кваліфікованою більшістю на строк два з половиною роки з правом переобрання на один строк. У разі постання нездоланних перешкод чи тяжкого переступу, Європейська Рада може припинити повноваження Голови згідно з тією самою процедурою.

2. Голова Європейської Ради:

- очолює Раду та керує її роботою,

- забезпечує належне готування й тяглість роботи Європейської Ради у співпраці з Головою Комісії, на підставі роботи Ради з загальних питань,

- докладає зусиль, що сприяють гуртуванню та досягненню консенсусу в Європейській Раді,

- доповідає Європейському Парламентові після кожного засідання Ради.

Голова Європейської Ради як такий забезпечує на своєму рівні зовнішнє представництво Союзу в питаннях спільної зовнішньої та безпекової політики без порушення обов'язків Міністра закордонних справ Союзу.

3. Голова Європейської Ради не може мати національного мандата.

Стаття 22

Рада Міністрів

1. Рада Міністрів разом з Європейським Парламентом, як закладено в Конституції, ухвалює законодавство та виконує бюджетну функцію, а також здійснює функції виробляння політики та координаційну.

2. До складу Ради Міністрів входить один представник міністерського рівня від кожної держави-члена до кожного формату Ради. Лише цей представник може приймати зобов'язання та голосувати від імені держави-члена, яку представляє.

3. Якщо в Конституції не обумовлено інакше, Раді Міністрів належить ухвалювати рішення кваліфікованою більшістю.

Стаття 23

Формати Ради Міністрів

1. Рада з питань законодавства та Рада з загальних питань забезпечують згідність роботи Ради Міністрів.

Виконуючи функцію Ради з загальних питань, Рада Міністрів разом із Комісією готує засідання Європейської Ради та забезпечує дальші кроки.

Виконуючи законодавчу функцію, Рада Міністрів розглядає та, разом із Європейським Парламентом, ухвалює європейські закони та європейські рамкові закони згідно з положеннями Конституції. В межах цієї функції кожну державу-члена представляє один чи два представники міністерського рівня з дотичною кваліфікацією, відповідно до питань порядку денного Ради Міністрів.

2. Рада з закордонних справ втілює зовнішню політику Союзу й забезпечує згідність його дій на підставі стратегічних напрямів, що їх визначає Європейська Рада. Раду очолює Міністр закордонних справ Союзу.

3. Європейській Раді належить ухвалити європейське рішення, що запровадить інші можливі формати засідань Ради Міністрів.

4. Головування в усіх форматах засідань Ради, крім Ради з закордонних справ, належить здійснювати представникам держав-членів у Раді Міністрів протягом щонайменше одного року на засадах рівномірної ротації. Європейській Раді належить ухвалити європейське рішення, що запровадить правила ротації з урахуванням європейської політичної й географічної рівноваги та відмінностей між державами-членами.

Стаття 24

Кваліфікована більшість

1. Коли Європейська Рада чи Рада Міністрів приймає рішення кваліфікованою більшістю, цю більшість становлять більшість держав-членів, що представляють щонайменше три п'ятих населення Союзу.

2. Коли Конституція не містить вимоги, щоб Європейська Рада чи Рада Міністрів діяла на підставі пропозиції Комісії, чи коли Європейська Рада чи Рада Міністрів діє не з ініціативи Міністра закордонних справ Союзу, потрібну кваліфіковану більшість становлять дві третини від загальної кількості держав-членів, що представляють щонайменше три п'ятих населення Союзу.

3. Положення частин першої та другої набирають чинності 1 листопада 2009 року, після проведення виборів до Європейського Парламенту згідно з положеннями статті 19.

4. У разі, коли в Частині III Конституції обумовлено, що Раді Міністрів належить ухвалювати європейські закони та європейські рамкові закони за спеціальною законодавчою процедурою, Європейська Рада може з власної ініціативи, після щонайменше шести місяців розгляду, одностайно ухвалити рішення, що дозволяє ухвалити ці європейські закони чи європейські рамкові закони за звичайною законодавчою процедурою. Європейській Раді належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом, поінформувавши національні парламенти.

У разі, коли в Частині III Конституції обумовлено, що Раді Міністрів належить ухвалювати рішення в певній сфері одностайно, Європейська Рада може з власної ініціативи одностайно ухвалити європейське рішення, що дозволяє Раді Міністрів діяти в цій сфері кваліфікованою більшістю. Будь-яку ініціативу Європейської Ради, згідно з цим абзацом, належить надсилати національним парламентам щонайменше за чотири місяці до того, як буде прийнято будь-яке рішення щодо неї.

5. Голова Європейської Ради та Голова Комісії не беруть участі в голосуванні Європейської Ради.

Стаття 25

Європейська Комісія

1. Європейська Комісія сприяє загальноєвропейським інтересам та висуває належні ініціативи в цьому напрямі. Вона забезпечує виконання положень Конституції та заходів, що їх вживають інституції на підставі Конституції. Вона, під контролем Суду, наглядає за застосуванням права Союзу. Вона виконує бюджет та керує програмами. Вона здійснює координаційну, виконавчу та менеджерську функції, як закладено в Конституції. Вона забезпечує представництво Союзу в зовнішніх відносинах, за винятком сфери спільної зовнішньої та безпекової політики та інших випадків, обумовлених у Конституції. Вона ініціює щорічне та багаторічне програмування Союзу з метою досягти міжінституційних домовленостей.

2. Якщо в Конституції не обумовлено інакше, ухвалення законодавчих актів Союзу відбувається лише на підставі пропозицій Комісії. Ухвалення інших актів відбувається на підставі пропозицій Комісії у випадках, обумовлених у Конституції.

3. Комісія складається з Колегії, до складу якої входять Голова, Міністр закордонних справ Союзу - Заступник голови та тринадцять європейських комісарів, дібраних на підставі системи рівномірної ротації держав-членів. Ухвалюючи європейське рішення, Європейська Рада запроваджує цю систему на підставі таких принципів:

(a) держави-члени є цілком рівноправними стосовно визначання послідовності й тривалості перебування їхніх громадян на посадах членів Колегії; отже, різниця між сумами строків перебування на посаді громадян будь-яких двох держав-членів не може перевищувати одного строку;

(b) з огляду на абзац (a), склад кожної наступної Колегії повинен достатньою мірою відбивати демографічний та географічний діапазон усіх держав-членів Союзу.

Голова Комісії призначає комісарів без права голосу, яких одібрано згідно з тими самими критеріями, що членів Колегії, і які мають бути громадянами інших держав-членів.

Ці положення набирають чинності 1 листопада 2009 року.

4. Комісія цілком незалежна у виконанні своїх обов'язків. Європейським комісарам та комісарам під час виконання їхніх обов'язків не належить звертатися по чи виконувати вказівки будь-якого уряду чи інших органів.

5. Комісія, в функції Колегії, відповідальна перед Європейським Парламентом. Голова Європейської Комісії відповідальний перед Європейським Парламентом за діяльність комісарів. У порядку, сформульованому в статті III-243, Європейський Парламент може висловити Комісії вотум недовіри. Якщо такий вотум висловлено, всім європейським комісарам та комісарам належить піти у відставку. Комісії належить далі вести поточну діяльність доти, доки буде призначено нову Колегію.

Стаття 26

Голова Європейської Комісії

1. Беручи до уваги результати виборів до Європейського Парламенту та після належних консультацій, Європейська Рада кваліфікованою більшістю подає Європейському Парламентові кандидатуру Голови Комісії. Цього кандидата обирає Європейський Парламент більшістю голосів. Якщо кандидат не дістає підтримки більшості, Європейській Раді протягом одного місяця за тією самою процедурою належить подати на розгляд Європейському Парламентові нову кандидатуру.

2. Кожна визначена за системою ротації держава-член складає список із трьох осіб, в якому представлено обидві статі, яких вона вважає достатньо кваліфікованими, щоб виконувати обов'язки європейського комісара. Вибираючи одну кандидатуру з кожного наданого списку, новообраний Голова добирає тринадцять європейських комісарів, враховуючи їхню компетенцію, відданість європейській справі та гарантовану незалежність. Колективний список, до якого входять Голова Комісії та особи, номіновані на членів Колегії, зокрема майбутній Міністр закордонних справ Союзу, а також особи, номіновані на комісарів без права голосу, належить подавати на схвалення Європейському Парламентові. Строк повноважень Комісії - п'ять років.

3. Голова Комісії:

- закладає напрями роботи Комісії;

- визначає внутрішню організацію Комісії, гарантуючи згідність, ефективність та колегіальність її роботи;

- призначає заступників Голови з членів Колегії.

Європейському комісарові чи комісарові належить піти у відставку, якщо цього вимагає Голова.

Стаття 27

Міністр закордонних справ Союзу

1. Європейська Рада, за згодою Голови Комісії, кваліфікованою більшістю призначає Міністра закордонних справ Союзу. Він провадить спільну зовнішню та безпекову політику Союзу. Європейська Рада може припинити його повноваження за тією самою процедурою.

2. Міністр закордонних справ своїми пропозиціями сприяє розвиткові спільної зовнішньої політики Союзу та провадить її згідно з мандатом Ради Міністрів. Те саме стосується спільної безпекової та оборонної політики.

3. Міністр закордонних справ Союзу є одним із заступників Голови Комісії. Він відповідає за зовнішні відносини та координацію інших аспектів зовнішніх дій Союзу. Виконуючи ці обов'язки в Комісії, і лише стосовно цих обов'язків, Міністрові закордонних справ Союзу належить дотримуватися процедур Комісії.

Стаття 28

Суд

1. Складниками Суду є Європейський Суд, Загальний суд та спеціалізовані суди. Суд забезпечує шанування права у тлумаченні та застосуванні Конституції.

Держави-члени надають засоби оскаржування, достатні, щоб забезпечити ефективний правовий захист у сфері права Союзу.

2. До складу Європейського Суду входить один суддя від кожної держави-члена. Судові допомагають генеральні адвокати.

До складу Загального суду входить щонайменше один суддя від кожної держави-члена; кількість суддів встановлює Статут Суду ( 994_618 ).

Суддів та генеральних адвокатів Європейського Суду та суддів Загального суду належить добирати з осіб, чия незалежність поза сумнівом та що задовольняють вимоги статей III-260 та III-261; їх належить призначати за спільною згодою урядів держав-членів на строк шість років із правом перепризначення.

3. Суд:

- розв'язує справи за позовами, що їх може подати держава-член, інституція, фізична чи юридична особа згідно з положеннями Частини III;

- на звернення судів держав-членів виносить попередні розв'язки щодо тлумачення права Союзу чи чинності актів, що їх ухвалили інституції;

- розв'язує інші справи, як обумовлено в Конституції.

ПІДРОЗДІЛ II

ІНШІ ІНСТИТУЦІЇ ТА ОРГАНИ

Стаття 29

Європейський Центральний Банк

1. Європейський Центральний Банк та національні центральні банки є складниками Європейської системи центральних банків. Європейський Центральний Банк провадить грошово-кредитну політику Союзу разом із національними центральними банками держав-членів, що запровадили грошову одиницю Союзу євро.

2. Європейською системою центральних банків керують органи Європейського Центрального Банку, уповноважені ухвалювати рішення. Головна мета Європейської системи центральних банків - підтримувати цінову стабільність. Без порушення прагнення до цінової стабільності, Європейська система центральних банків сприяє загальним економічним політикам Союзу заради досягнення його мети. Вона виконує інші завдання Центрального Банку згідно з положеннями Частини III та Статуту Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_017 ).

3. Європейський Центральний Банк є інституцією, що є суб'єктом права. Лише він може давати дозвіл на емісію євро. Він є незалежним у здійсненні своїх повноважень та фінансах. Інституції та органи Союзу та уряди держав-членів беруть на себе зобов'язання шанувати цей принцип.

4. Європейський Центральний Банк уживає заходів, потрібних, щоб виконати свої завдання, згідно з положеннями статей від III-77 до III-83, статті III-90 та згідно з умовами, закладеними у Статуті Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_681 ). Згідно з тими самими положеннями, держави-члени, що не запровадили євро, та їхні центральні банки зберігають свої повноваження в грошово-кредитній сфері.

5. Щодо будь-яких пропонованих актів Союзу та будь-яких пропозицій щодо регулювання на національному рівні належить отримати консультації від Європейського Центрального Банку в межах його компетенції; він може також надавати свої висновки.

6. Положення про органи Європейського Центрального Банку, уповноважені ухвалювати рішення, їхній склад та методи діяльності сформульовано в статтях від III-84 до III-87, а також у Статуті Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_681 ).

Стаття 30

Рахункова Палата

1. Рахункова Палата є інституцією, що здійснює аудит.

2. Вона перевіряє рахунки всіх прибутків і видатків Союзу та забезпечує добре керування фінансами.

3. До складу Рахункової Палати входить один громадянин від кожної держави-члена. Її члени є цілком незалежними у виконанні своїх обов'язків.

Стаття 31

Дорадчі органи Союзу

1. Європейському Парламентові, Раді Міністрів та Комісії допомагають, шляхом консультативних функцій, Комітет регіонів та Економіко-соціальний комітет.

2. До складу Комітету регіонів входять представники регіональних та місцевих органів, які або обіймають виборну посаду в регіональних чи місцевих органах влади, або політично підзвітні виборним зборам.

3. До складу Економіко-соціального комітету входять представники організацій працедавців та працівників, а також інших представників громадянського суспільства, особливо соціально-економічної, громадської, фахової та культурної сфер.

4. Члени Комітету регіонів та Економіко-соціального комітету не пов'язані жодними примусовими вказівками. Вони цілком незалежні у виконанні своїх обов'язків, заради загальних інтересів Союзу.

5. Положення про формування складу цих Комітетів, призначення їхніх членів, їхні повноваження та функціювання сформульовано у статтях від III-292 до III-298. Раді Міністрів на підставі пропозицій Комісії належить періодично переглядати положення про формування складу Комітетів з огляду на економічні, соціальні та демографічні зміни в Союзі.

РОЗДІЛ V

ЗДІЙСНЕННЯ КОМПЕТЕНЦІЙ СОЮЗУ

ПІДРОЗДІЛ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 32

Правові акти Союзу

1. Союз здійснює надані Конституцією компетенції, використовуючи, згідно з положеннями Частини III, такі правові інструменти: європейські закони, європейські рамкові закони, європейські регламенти, європейські рішення, рекомендації та висновки.

Європейський закон - це законодавчий акт загального застосування. Він є обов'язковим у всіх своїх елементах і має пряме застосування в усіх державах-членах.

Європейський рамковий закон - це законодавчий акт, обов'язковий для держав-членів, яким його адресовано, щодо результатів, що їх треба досягти, однак залишає національній владі цілковиту свободу вибирати форму та засоби досягнення цих результатів.

Європейський регламент - це незаконодавчий акт загального застосування, спрямований на виконання законодавчих актів та окремих положень Конституції. Він може бути обов'язковим у всіх своїх елементах і мати пряме застосування в усіх державах-членах, чи бути обов'язковим для всіх держав-членів, яким його адресовано, щодо результатів, що їх треба досягти, однак залишати національній владі цілковиту свободу вибирати форму та засоби досягнення цих результатів.

Європейське рішення - це незаконодавчий акт, обов'язковий в усіх своїх елементах. Якщо в рішенні названо, кому його адресовано, воно є обов'язковим лише для них.

Рекомендації та висновки інституцій не є юридично обов'язковими.

2. Розглядаючи пропозиції щодо законодавчих актів, Європейському Парламентові та Раді Міністрів належить утримуватися від ухвалення в даній сфері правових актів, не обумовлених у цій статті.

Стаття 33

Законодавчі акти

1. Європейські закони та європейські рамкові закони спільно ухвалюють Європейський Парламент та Рада Міністрів на підставі пропозицій Комісії згідно зі звичайною законодавчою процедурою, сформульованою в статті III-302. Якщо ці дві інституції не можуть дійти згоди, акт не є ухваленим.

У випадках, окремо обумовлених у статті III-165, європейські закони та європейські рамкові закони можна ухвалювати з ініціативи групи держав-членів згідно зі статтею III-302.

2. В окремих випадках, обумовлених у Конституції, європейські закони та європейські рамкові закони ухвалює, згідно зі спеціальними законодавчими процедурами, Європейський Парламент за участю Ради Міністрів чи Рада Міністрів за участю Європейського Парламенту.

Стаття 34

Незаконодавчі акти

1. Рада Міністрів та Комісія ухвалюють європейські регламенти чи європейські рішення у випадках, зазначених у статтях 35 та 36, та у випадках, окремо обумовлених у Конституції. Європейська Рада ухвалює європейські рішення у випадках, окремо обумовлених у Конституції. Європейський Центральний Банк ухвалює європейські регламенти та європейські рішення у випадках, коли це дозволено Конституцією.

2. Рада Міністрів, Комісія та Європейський Центральний Банк ухвалюють рекомендації, коли це дозволено Конституцією.

Стаття 35

Делеговані регламенти

1. Європейські закони та європейські рамкові закони можуть делегувати Комісії повноваження видавати делеговані регламенти, що доповнюють чи змінюють певні несуттєві елементи європейського закону чи європейського рамкового закону.

Мету, зміст, обсяг та тривалість делегованих повноважень належить чітко визначати в європейських законах та європейських рамкових законах. Делегування повноважень не належить поширювати на суттєві елементи будь-якої сфери. Суттєві елементи лишаються предметом європейського закону чи європейського рамкового закону.

2. Умови застосування делегованих повноважень належить чітко визначати в європейських законах та європейських рамкових законах. Складники цих умов можуть бути такі:

- Європейський Парламент чи Рада Міністрів можуть вирішити відкликати делеговані повноваження;

- делегований регламент може набрати чинності, лише якщо протягом строку, встановленого європейським законом чи європейським рамковим законом, не надійде жодних заперечень від Європейського Парламенту чи Ради Міністрів.

На цілі попередньої частини, Європейському Парламентові належить ухвалювати рішення більшістю голосів своїх членів, а Раді Міністрів - кваліфікованою більшістю.

Стаття 36

Виконавчі акти

1. Держави-члени ухвалюють усі заходи національного права, що їх потребує виконання юридично обов'язкових актів Союзу.

2. У разі, коли потрібні одноманітні умови виконання обов'язкових актів Союзу, ці акти можуть надавати виконавчих повноважень Комісії чи, в належним чином обгрунтованих окремих випадках та у випадках, обумовлених у статті 39, Раді Міністрів.

3. Європейські закони заздалегідь закладають загальні правила та засадничі принципи механізмів контролю виконавчих актів Союзу з боку держав-членів.

4. Виконавчі акти Союзу мають форму європейських виконавчих регламентів чи європейських виконавчих рішень.

Стаття 37

Спільні принципи правових актів Союзу

1. Якщо Конституція не містить окремого застереження, інституції, дотримуючися відповідних процедур, вирішують, якого типу правовий акт належить ухвалити в цьому випадку згідно зі сформульованим у статті 9 принципом пропорційності.

2. Європейські закони, європейські рамкові закони, європейські регламенти та європейські рішення містять мотивацію та посилання на пропозиції чи висновки, що їх вимагає Конституція.

Стаття 38

Оприлюднення та набрання чинності

1. Європейські закони та європейські рамкові закони, що їх ухвалено згідно зі звичайною законодавчою процедурою, підписує Голова Європейського Парламенту та Голова Ради Міністрів. В інших випадках їх підписує чи Голова Європейського Парламенту, чи Голова Ради Міністрів. Європейські закони та європейські рамкові закони дістають оприлюднення друком в Офіційному віснику Європейського Союзу й набирають чинності від дати, вказаної в них, чи, в разі її браку, на двадцятий день після оприлюднення.

2. Європейські регламенти та європейські рішення, в яких не зазначено, кому саме їх адресовано, або коли їх адресовано всім державам-членам, підписує голова інституції, що їх ухвалила; вони дістають оприлюднення друком в Офіційному віснику Європейського Союзу й набирають чинності від дати, вказаної в них, чи, в разі її браку, на двадцятий день після оприлюднення.

3. Інші рішення належить сповіщати лише тим, кому їх адресовано. Вони набирають чинності від моменту сповіщення.

ПІДРОЗДІЛ II

ОКРЕМІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 39

Окремі положення про здійснення спільної зовнішньої та безпекової політики

1. Європейський Союз здійснює спільну зовнішню та безпекову політику на засадах взаємної політичної солідарності держав-членів, окреслювання питань загального інтересу й досягання дедалі вищого ступеня збіжності дій держав-членів.

2. Європейська Рада окреслює стратегічні інтереси Союзу та визначає мету його спільної зовнішньої та безпекової політики. Рада Міністрів формує цю політику в рамках стратегічних настанов Європейської Ради та згідно з положеннями Частини III.

3. Європейська Рада та Рада Міністрів ухвалюють потрібні європейські рішення.

4. Спільну зовнішню та безпекову політику здійснює Міністр закордонних справ Союзу та держави-члени, застосовуючи національні засоби та засоби Союзу.

5. Держави-члени, щоб визначити спільний підхід, провадять між собою, в рамках Європейської Ради та Ради Міністрів, консультації з усіх питань зовнішньої та безпекової політики, що становлять загальний інтерес. Перш ніж чинити будь-які дії на міжнародній арені чи перебирати на себе будь-які зобов'язання, що можуть вплинути на інтереси Союзу, кожній державі-членові належить провести консультації з іншими державами-членами в рамках Європейської Ради чи Ради Міністрів. Держави-члени збіжністю своїх дій забезпечують спроможність Союзу стверджувати свої інтереси та вартості на міжнародній арені. Держави-члени виявляють взаємну солідарність.

6. З Європейським Парламентом належить провадити регулярні консультації щодо головних аспектів та пріоритетів у галузі спільної зовнішньої та безпекової політики; його належить постійно інформувати про її розвиток.

7. Європейські рішення щодо спільної зовнішньої та безпекової політики ухвалюють Європейська Рада та Рада Міністрів одностайно, крім випадків, зазначених у Частині III. Європейська Рада та Рада Міністрів діють на пропозицію держави-члена, Міністра закордонних справ Союзу, чи цього Міністра за підтримки Комісії. Європейські закони та європейські рамкові закони виключено.

8. Європейська Рада може одностайно ухвалити рішення про те, що Раді Міністрів належить діяти кваліфікованою більшістю в інших випадках, крім зазначених у Частині III.

Стаття 40

Окремі положення про здійснення спільної безпекової та оборонної політики

1. Спільна безпекова та оборонна політика є невідокремною частиною спільної зовнішньої та безпекової політики. Вона забезпечує Союзові оперативну спроможність, що спирається на цивільні та військові засоби. Союз може використовувати їх у місіях поза межами Союзу, щоб підтримувати мир, запобігати конфліктам та зміцнювати міжнародну безпеку згідно з принципами Статуту ООН ( 995_010 ). Ці завдання належить виконувати, використовуючи ресурси, що їх надають держави-члени.

2. Спільна безпекова та оборонна політика охоплює поступове формування спільної оборонної політики Союзу. Це приведе до спільної оборони, якщо так одностайно вирішить Європейська Рада. У такому разі Європейська Рада рекомендує державам-членам ухвалити це рішення згідно з відповідними їхніми конституційними вимогами.

Політика Союзу згідно з цією статтею не порушує особливого характеру безпекової та оборонної політики окремих держав-членів та шанує зобов'язання певних держав-членів, що вважають свою спільну оборону зреалізованою в Організації Північноатлантичного договору згідно з умовами Північноатлантичного договору ( 950_008 ) та узгідненою в цих рамках спільною безпековою та оборонною політикою.

3. Держави-члени надають під оруду Союзу цивільні та військові ресурси, щоб здійснювати спільну безпекову та оборонну політику, і так сприяють досягненню мети, що її визначає Рада Міністрів. Ті держави-члени, що разом створюють багатонаціональні сили, також можуть надавати їх під оруду спільної безпекової та оборонної політики.

Держави-члени беруть зобов'язання поступово підвищувати свій військовий потенціал. Щоб визначати оперативні потреби, сприяти заходам, спрямованим задовольнити ці потреби, окреслюванню та, в разі потреби, здійснюванню будь-яких заходів, що зміцнюють промислову та технологічну базу оборонного сектора, брати участь у формуванні європейської політики у сфері військового потенціалу та озброєння, та допомагати Раді Міністрів оцінювати рівень удосконалення військового потенціалу, створено Європейську агенцію з озброєння, досліджень та військового потенціалу.

4. Європейські рішення про реалізацію спільної безпекової та оборонної політики, зокрема рішення про започаткування місій згідно з цією статтею, ухвалює одностайно Рада Міністрів на підставі пропозиції Міністра закордонних справ Союзу чи держави-члена. Міністр закордонних справ Союзу, в належних випадках разом із Комісією, може пропонувати використовувати і національні засоби, і інструменти Союзу.

5. Рада Міністрів може доручити групі держав-членів здійснити місію в рамках Союзу, заради захисту вартостей Союзу та служіння його інтересам. Здійснення таких місій регулює стаття III-211.

6. Держави-члени, чий військовий потенціал задовольняє вищі критерії, та які взяли одна щодо одної більші взаємні зобов'язання в цій сфері з огляду на найвимогливіші місії, запроваджують структурну співпрацю в рамках Союзу. Цю співпрацю регулюють положення статті III-213.

7. До того часу, коли Європейська Рада ухвалить рішення згідно з частиною другою цієї статті, в рамках Союзу належить запровадити ближчу співпрацю в питаннях взаємної оборони. У межах цієї співпраці, якщо одна з держав-членів, що бере участь у співпраці, зазнає збройної агресії на її території, іншим державам-членам, що є учасницями співпраці, належить усіма можливими військовими та іншими засобами допомагати та сприяти їй згідно зі статтею 51 Статуту ООН ( 995_010 ). Держави-учасниці здійснюють ближчу співпрацю у сфері взаємної оборони у близькій співпраці з Організацією Північноатлантичного договору. Докладні положення про участь у цій співпраці, її функціювання та дотичні процедури виробляння рішень сформульовано в статті III-214.

8. З Європейським Парламентом належить провадити регулярні консультації щодо головних аспектів та підставового вибору в галузі спільної безпекової та оборонної політики; його належить постійно інформувати про її розвиток.

Стаття 41

Окремі положення про запровадження простору свободи, безпеки та справедливості

1. Союз становить простір свободи, безпеки та справедливості:

- ухвалюючи європейські закони та європейські рамкові закони, спрямовані, в разі потреби, на зближення національних законодавств у сферах, перелічених у Частині III;

- поглиблюючи взаємну довіру між компетентними органами держав-членів, зокрема на підставі взаємного визнання судових та позасудових рішень;

- через оперативну співпрацю між компетентними органами держав-членів, зокрема поліцією, митними службами та іншими службами, спеціалізованими у сфері запобігання та розкривання кримінальних злочинів.

2. У межах простору свободи, безпеки та справедливості національні парламенти можуть брати участь у механізмах оцінювання, закладених у статті III-161; вони беруть участь у політичному контролі за Європолом та оцінюванні діяльності Євроюсту згідно зі статтями III-177 та III-174.

3. У сфері поліційної та судової співпраці у кримінальних справах держави-члени мають право ініціативи згідно зі статтею III-160 Конституції.

Стаття 42

Застереження щодо солідарності

1. Союз та держави-члени діють разом в дусі солідарності, якщо держава-член зазнала терористичного нападу або стихійного чи антропогенного лиха. Союз мобілізує всі засоби, що є в його розпорядженні, зокрема військові ресурси, що їх держави-члени надають, щоб:

(a) - запобігти терористичній загрозі на території держав-членів;

- захистити демократичні інституції та цивільне населення від будь-яких терористичних нападів;

- у разі терористичного нападу підтримати державу-члена на прохання її політичних органів влади в межах її території;

(b) - у разі лиха підтримати державу-члена на прохання її політичних органів влади в межах її території.

2. Докладні умови здійснення цього положення містяться в статті III-231.

ПІДРОЗДІЛ III

ПОСИЛЕНА СПІВПРАЦЯ

Стаття 43

Посилена співпраця

1. Держави-члени, що прагнуть запровадити посилену співпрацю у сферах, що не належать до виключної компетенції Союзу, можуть використовувати його інституції та здійснювати ці компетенції, застосовуючи дотичні положення Конституції з урахуванням меж та процедур, викладених у цій статті та статтях від III-322 до III-329.

Посилена співпраця спрямована на те, щоб досягти мети Союзу, захистити його інтереси та підсилити процес його інтеграції. Ця співпраця, згідно зі статтею III-324, відкрита всім державам-членам від часу її запровадження та в будь-який інший час.

2. Рада Міністрів надає, як крайній засіб, повноваження провадити посилену співпрацю в разі, коли Рада Міністрів установлює, що Союз як ціле не може досягти мети такої співпраці протягом розумного строку, і за умови, що в такій співпраці візьме участь щонайменше третина держав-членів. Раді Міністрів належить діяти згідно з процедурою, викладеною в статті III-325.

3. В ухваленні актів беруть участь лише члени Ради Міністрів, що представляють держави, які беруть участь у посиленій співпраці. Проте всі держави-члени можуть брати участь в обговореннях у Раді Міністрів.

Одностайність складають лише голоси представників держав-учасниць. Кваліфіковану більшість належить визначати як більшість голосів представників держав-учасниць, що представляють щонайменше три п'ятих населення цих держав. Якщо Конституція не вимагає від Ради Міністрів діяти на підставі пропозиції Комісії, чи коли Рада Міністрів не діє за ініціативою Міністра закордонних справ, потрібна кваліфікована більшість становить дві третини держав-учасниць, що представляють щонайменше три п'ятих населення цих держав.

4. Акти, що їх ухвалено в рамках посиленої співпраці, зобов'язують лише держави, що беруть участь у цій співпраці. Їх не належить вважати acquis, що його мають прийняти кандидати на приєднання до Союзу.

РОЗДІЛ VI

ДЕМОКРАТИЧНЕ ЖИТТЯ СОЮЗУ

Стаття 44

Принцип демократичної рівності

У всіх своїх діях Союз дотримується принципу рівності громадян. Всі дістають однакову увагу від інституцій Союзу.

Стаття 45

Принцип представницької демократії

1. Роботу Союзу належить грунтувати на принципі представницької демократії.

2. Громадян безпосередньо представлено на рівні Союзу в Європейському Парламенті. Держав-членів представляють у Європейській Раді та в Раді Міністрів їхні уряди, підзвітні національним парламентам, що їх обирають їхні громадяни.

3. Кожен громадянин має право брати участь у демократичному житті Союзу. Рішення належить приймати якомога відкритіше та ближче до громадян.

4. Політичні партії на європейському рівні сприяють формуванню європейської політичної свідомості та висловлюванню волі громадян Союзу.

Стаття 46

Принцип учасницької демократії

1. Інституціям Союзу належить доцільними засобами надавати громадянам та представницьким об'єднанням змогу виявляти свої погляди в усіх сферах діяльності Союзу та прилюдно обмінюватися думками.

2. Інституціям Союзу належить підтримувати відкритий, прозорий та регулярний діалог із представницькими об'єднаннями та громадянським суспільством.

3. Комісії належить провадити широкі консультації з зацікавленими сторонами, щоб забезпечити узгодженість та прозорість діяльності Союзу.

4. Щонайменше один мільйон громадян, що походять зі значної кількості держав-членів, можуть запропонувати Комісії висунути будь-яку належну пропозицію з питань, щодо яких, на їхню думку, треба ухвалити правовий акт Союзу на виконання Конституції. Положення про окрему процедуру та умови, за яких можлива така громадянська ініціатива, належить визначити у європейському законі.

Стаття 47

Соціальні партнери та автономний соціальний діалог

Зважаючи на розмаїття національних систем, Європейський Союз визнає роль соціальних партнерів та сприяє її посиленню на рівні Союзу; він сприяє розвиткові діалогу між соціальними партнерами, шануючи їхню автономію.

Стаття 48

Європейський омбудсман

Європейський омбудсман, що його призначає Європейський Парламент, отримує, розслідує та доповідає про скарги щодо неналежного ведення справ в інституціях, органах чи агенціях Союзу. Європейський омбудсман цілком незалежний у виконанні своїх обов'язків.

Стаття 49

Прозорість діяльності інституцій Союзу

1. Щоб сприяти доброму врятуванню та забезпечити участь громадянського суспільства, інституції, органи та агенції Союзу працюють у найвідкритіший спосіб.

2. Європейський Парламент, так само як Рада Міністрів, проводить свої засідання прилюдно, коли розглядає та ухвалює законодавчі пропозиції.

3. Кожен громадянин Союзу, кожна фізична чи юридична особа, що на території держави-члена перебуває чи має місце перебування, зазначене в установчих документах, має, згідно з умовами, закладеними в Частині III, право доступу до документів інституцій, органів та агенцій Союзу, виконаних у будь-якій формі.

4. Європейський закон закладає загальні принципи та межі здійснення права на доступ до таких документів з огляду на суспільні чи приватні інтереси.

5. Згідно з європейським законом, зазначеним у частині четвертій, кожній інституції, органові чи агенції, зазначеним у частині третій, належить визначити у своїх правилах процедури окремі положення про доступ до своїх документів.

Стаття 50

Захист особових даних

1. Кожен має право на захист особових даних, що стосуються його.

2. Правила захисту фізичних осіб, коли їхні особові дані використовують інституції, органи та агенції Союзу чи держави-члени, якщо вони діють у сфері дії права Союзу, та правила вільного руху цих даних, належить закласти в європейському законі. Дотримання цих правил підлягає контролеві незалежного органу влади.

Стаття 51

Статус церков та неконфесійних організацій

1. Союз шанує й не порушує національного правового статусу церков, релігійних об'єднань та громад у державах-членах.

2. Союз із такою самою шаною ставиться до статусу всіх світоглядних та неконфесійних організацій.

3. Визнаючи за цими церквами та організаціями їхню ідентичність та їхній особливий внесок, Союз підтримує відкритий, прозорий та регулярний діалог із ними.

РОЗДІЛ VII

ФІНАНСИ СОЮЗУ

Стаття 52

Бюджетні та фінансові принципи

1. Усі статті прибутків та видатків Союзу належить закладати в кошторисі на кожен фінансовий рік і відображати в бюджеті згідно з положеннями Частини III.

2. Прибутки та видатки, що їх відображено в бюджеті, належить збалансовувати.

3. Закладені в бюджет видатки належить затверджувати на кожен бюджетний рік згідно з європейським законом, зазначеним у статті III-318.

4. Щоб здійснювати видатки, закладені в бюджеті, треба попередньо ухвалити правовий акт обов'язкового характеру, що створює правове підгрунтя заходів Союзу та здійснювання видатків згідно з європейським законом, зазначеним у статті III-318. Цей акт повинен мати форму європейського закону, європейського рамкового закону, європейського регламенту чи європейського рішення.

5. Щоб забезпечити бюджетну дисципліну, Союз не ухвалює жодного акта, що може мати відчутний вплив на бюджет, без гарантій того, що фінансування розглядуваної пропозиції чи заходу можна здійснити в межах власних коштів Союзу та багаторічних фінансових рамок, зазначених у статті 54.

6. Бюджет Союзу належить виконувати згідно з принципом надійного керування фінансами. Держави-члени співпрацюють із Союзом, щоб забезпечити використання закладених у бюджеті коштів згідно з принципами надійного керування фінансами.

7. Союз та держави-члени борються проти шахрайства та будь-яких інших протиправних дій, що завдають шкоди фінансовим інтересам Союзу, згідно з положеннями статті III-321.

Стаття 53

Ресурси Союзу

1. Союз забезпечує себе засобами, потрібними, щоб досягти своєї мети та здійснювати свої політики.

2. Без порушення інших прибутків, Союз фінансує свій бюджет цілком із власних ресурсів.

3. Межі фінансових ресурсів Союзу належить закладати у європейському законі Ради Міністрів, який може також запроваджувати нові категорії ресурсів чи скасовувати чинні категорії. Цей закон не набирає чинності, поки його не схвалять держави-члени згідно з відповідними їхніми конституційними вимогами. Раді Міністрів належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом.

4. Докладні положення стосовно фінансових ресурсів Союзу належить закладати у європейському законі Ради. Раді Міністрів належить діяти після отримання згоди Європейського Парламенту.

Стаття 54

Багаторічні фінансові рамки

1. Багаторічні фінансові рамки забезпечують упорядкований розвиток видатків Союзу в межах його власних ресурсів. Ці рамки визначають, згідно з положеннями статті III-308, максимальний річний обсяг обов'язкових асигнувань за категоріями видатків.

2. Багаторічні фінансові рамки належить закладати в європейському законі Ради Міністрів. Раді Міністрів належить діяти після отримання згоди Європейського Парламенту, яку належить дати більшістю його членів.

3. Річний бюджет Союзу належить укладати з дотриманням багаторічних фінансових рамок.

4. Раді Міністрів належить одностайно ухвалити перші багаторічні фінансові рамки після того, як Конституція набере чинності.

Стаття 55

Бюджет Союзу

Європейському Парламентові та Раді Міністрів, на пропозицію Комісії та згідно з положеннями, закладеними в статті III-310, належить ухвалювати європейський закон, що визначає річний бюджет Союзу.

РОЗДІЛ VIII

СОЮЗ ТА ЙОГО СУСІДИ

Стаття 56

Союз та його сусіди

1. Союз розвиває особливі зв'язки з сусідніми державами, щоб створити на грунті вартостей Союзу простір розквіту та добросусідства, що йому притаманні близькі та мирні стосунки на засадах співпраці.

2. На ці цілі Союз може, згідно зі статтею III-227, укладати та виконувати окремі угоди з цими країнами. Ці угоди можуть містити взаємні права та зобов'язання, а також можливість спільних дій. Виконання їх є предметом періодичних консультацій.

РОЗДІЛ IX

ЧЛЕНСТВО У СОЮЗІ

Стаття 57

Критерії відповідності та процедура приєднання до Союзу

1. Союз відкритий усім європейським державам, що шанують вартості, зазначені в статті 2, й віддані справі спільного їх поширювання.

2. Будь-яка європейська держава, що прагне стати членом Союзу, надсилає подання до Ради Міністрів. Про подання належить сповістити Європейський Парламент та національні парламенти держав-членів. Раді Міністрів належить діяти одностайно, після консультацій з Комісією та після отримання згоди Європейського Парламенту. Умови та положення про приєднання визначає угода між державами-членами та державою-кандидатом. Таку угоду належить ратифікувати кожній з договірних держав згідно з відповідними їхніми конституційними вимогами.

Стаття 58

Зупинення прав членства у Союзі

1. На обгрунтовану пропозицію третини держав-членів, Європейського Парламенту чи Комісії Рада Міністрів може, після отримання згоди Європейського Парламенту, більшістю в чотири п'ятих своїх членів ухвалити європейське рішення, що визнає явний ризик того, що держава-член тяжко порушить вартості, зазначені у статті 2. Перш ніж визнати це, Рада Міністрів заслуховує цю державу-члена та, за тією самою процедурою, може надіслати цій державі рекомендації.

Рада Міністрів постійно перевіряє, чи й досі наявні причини такого визнання.

2. На пропозицію однієї третини держав-членів чи Комісії та після отримання згоди Європейського Парламенту Європейська Рада, попередньо запросивши цю державу-члена викласти своє трактування, може одностайно ухвалити європейське рішення, що визнає наявність тяжкого й тривалого порушення державою-членом вартостей, зазначених у статті 2.

3. У разі визнання згідно з частиною другою, Рада Міністрів може кваліфікованою більшістю ухвалити європейське рішення, що зупиняє певні права зацікавленої держави-члена, що випливають із застосування Конституції, зокрема право голосу цієї держави-члена в Раді Міністрів. Водночас Рада Міністрів враховує можливі наслідки такого зупинення для прав та обов'язків фізичних та юридичних осіб.

У будь-якому разі ця держава-член зобов'язана далі виконувати свої обов'язки за Конституцією.

4. Рада Міністрів згодом може кваліфікованою більшістю ухвалити європейське рішення про зміну чи скасування заходів, що їх вжито згідно з частиною третьою, у відповідь на зміну ситуації, що спричинила ці заходи.

5. На цілі цієї статті, Раді Міністрів належить діяти без урахування голосу зазначеної держави-члена. Утримання від голосування присутніх членів чи їхніх представників не впливає на ухвалення рішень, зазначених у частині другій.

Цю частину належить також застосовувати в разі зупинення права голосу згідно з частиною третьою.

6. На цілі частин першої та другої, Європейський Парламент ухвалює рішення більшістю в дві третини поданих голосів, що представляють більшість його членів.

Стаття 59

Добровільний вихід із Союзу

1. Будь-яка держава-член може вирішити вийти з Європейського Союзу згідно зі своїми конституційними вимогами.

2. Держава-член, що вирішила вийти, сповіщає про свій намір Європейську Раду; Європейська Рада вивчає це сповіщення. З огляду на настанови Європейської Ради, Союз провадить переговори з цією державою та укладає угоду, в якій належить сформулювати положення про її вихід з урахуванням рамок майбутніх відносин з Союзом. Цю угоду від імені Союзу укладає Рада Міністрів, діючи кваліфікованою більшістю, після отримання згоди Європейського Парламенту.

Представник держави-члена, що виходить із Союзу, не бере участі в обговоренні та ухваленні рішень щодо цієї держави в Європейській Раді чи Раді Міністрів.

3. Дія Конституції щодо держави припиняється від дати набрання чинності угоди про вихід чи, за браком її, через два роки після сповіщення, зазначеного в частині другій, хіба що Європейська Рада, за домовленістю з цією державою-членом, вирішить продовжити цей термін.

4. Якщо держава-член, що вийшла з Союзу, звертається з новим поданням про приєднання, її запит належить піддати процедурі, зазначеній у статті 57.

ЧАСТИНА II

ХАРТІЯ ЗАСАДНИЧИХ ПРАВ СОЮЗУ

ПРЕАМБУЛА

Народи Європи, створюючи дедалі ближчий союз, рішуче прагнуть жити разом у мирному майбутньому на грунті спільних вартостей.

Свідомий свого духовного й морального спадку, Союз грунтується на неподільних універсальних вартостях людської гідності, свободи, рівності та солідарності. Його підвалинами є принципи демократії та верховенства права. Запроваджуючи громадянство Союзу та простір свободи, безпеки й справедливості, Союз робить людську особистість осердям своєї діяльності. Союз сприяє збереженню та розвиткові цих спільних вартостей, водночас шанує розмаїття культур і традицій народів Європи, національну ідентичність держав-членів та організацію їхніх органів державної влади на національному, регіональному та місцевому рівнях. Союз прагне сприяти збалансованому та стабільному розвиткові й забезпечує вільне пересування людей, товарів, послуг та капіталу, а також свободу підприємницької діяльності.

Ця мета спричиняє потребу, з огляду на зміни у суспільстві, соціальний поступ та науковий і технологічний розвиток, посилити захист засадничих прав, унаочнивши їх у Хартії.

Ця Хартія, з належною шаною до повноважень та завдань Союзу та принципу субсидіарності, ще раз підтверджує права, що випливають, зокрема, з конституційних традицій та спільних для всіх держав-членів міжнародних зобов'язань, Європейської Конвенції про захист прав людини та засадничих свобод ( 995_004 ), Соціальних Хартій ( 994_300, 994_062 ), що їх ухвалили Союз та Рада Європи, та судової практики Суду Європейського Союзу та Європейського суду з прав людини. У цьому контексті суди Союзу та держав-членів тлумачать Хартію з належним урахуванням пояснень, підготованих з ініціативи Президії Конвенту, що розробив Хартію.

Використання цих прав породжує відповідальність та обов'язки щодо інших осіб, людської спільноти та прийдешніх поколінь.

Отже, Союз визнає права, свободи та принципи, що їх сформульовано нижче.

РОЗДІЛ I

ГІДНІСТЬ

Стаття II-1

Людська гідність

Людська гідність є непорушною. Її належить шанувати та захищати.

Стаття II-2

Право на життя

1. Кожен має право на життя.

2. Нікого не можна засудити до смертної кари чи стратити.

Стаття II-3

Право на особисту цілість

1. Кожен має право на шанування його фізичної цілості та психічної цілісності.

2. У сфері медицини та біології предметом особливого шанування є:

(a) вільна й свідома згода зацікавленої особи згідно з процедурами, закладеними в законі,

(b) заборона євгенічних практик, зокрема спрямованих на селекцію людей,

(c) заборона використовувати тіло людини та його частини як джерело фінансового прибутку,

(d) заборона репродуктивного клонування людини.

Стаття II-4

Заборона катування та нелюдського чи принизливого поводження чи покарання

Нікого не можна піддавати катуванню чи нелюдському чи принизливому поводженню чи покаранню.

Стаття II-5

Заборона рабства та примусової праці

1. Нікого не можна тримати в рабстві чи в примусовій залежності.

2. Нікого не можна силувати до примусової чи обов'язкової праці.

3. Торгівлю людьми заборонено.

РОЗДІЛ II

СВОБОДИ

Стаття II-6

Право на свободу та безпеку

Кожен має право на особисту свободу та безпеку.

Стаття II-7

Шанування приватного та сімейного життя

Кожен має право на шанування його приватного та сімейного життя, житла та засобів спілкування.

Стаття II-8

Захист особових даних

1. Кожен має право на захист особових даних, що стосуються його.

2. Такі дані належить використовувати лише заради окремо визначених потреб та на підставі згоди зацікавленої особи чи на іншій правомірній підставі, закладеній у законодавстві. Кожен має право доступу до зібраних про нього даних та право виправляти помилки в них.

3. Дотримання цих правил підлягає контролеві незалежного органу влади.

Стаття II-9

Право одружуватися та створювати сім'ю

Право одружуватися та створювати сім'ю належить гарантувати згідно з положеннями національних законодавств, що регулюють здійснення цих прав.

Стаття II-10

Свобода думки, совісті та віросповідання

1. Кожен має право на свободу думки, совісті та віросповідання. Це право охоплює свободу змінити релігію чи віру, а також свободу одноосібно чи в громаді разом з іншими, прилюдно чи приватно виявляти свою релігію чи віру в культовому служінні, навчанні обрядам, практикуванні та дотримуванні обрядів.

2. Право відмовлятися від військової служби через релігійні переконання визнано згідно з положеннями національних законодавств, що регулюють здійснення цього права.

Стаття II-11

Свобода виявляти погляди та свобода інформації

1. Кожен має право на свободу виявляти свої погляди. Це право охоплює свободу дотримуватися власних поглядів, отримувати та надавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади та без огляду на кордони.

2. Свободу та плюралізм засобів масової інформації належить шанувати.

Стаття II-12

Свобода збиратися та об'єднуватися

1. Кожен має право на свободу мирно збиратися та свободу об'єднуватися на всіх рівнях, зокрема у справах політичних, громадських та профспілкових; звідси випливає право кожного створювати професійні спілки та приєднуватися до них заради захисту своїх інтересів.

2. Політичні партії на рівні Союзу сприяють виявлянню політичної волі громадян Союзу.

Стаття II-13

Свобода мистецтва та науки

Мистецтво та наукові дослідження вільні від обмежень. Академічну свободу належить шанувати.

Стаття II-14

Право на освіту

1. Кожен має право на освіту і на доступ до професійного навчання та його продовження.

2. Це право охоплює змогу діставати безоплатну обов'язкову освіту.

3. Свободу засновувати навчальні заклади, належно шануючи демократичні принципи та право батьків забезпечувати освіту та навчання своїх дітей згідно зі своїми релігійними, світоглядними та педагогічними переконаннями, належить шанувати згідно з положеннями національного законодавства, що регулюють здійснення цих прав та свобод.

Стаття II-15

Свобода вибирати рід занять та право працювати

1. Кожен має право працювати та обіймати посаду, згідно зі своїм вільним вибором чи згодою.

2. Кожен громадянин Союзу вільний шукати роботу, працювати, здійснювати підприємницьку діяльність та надавати послуги в будь-якій з держав-членів.

3. Громадяни третіх країн, що мають дозвіл працювати на території держав-членів, мають право на умови праці, еквівалентні тим, що мають громадяни Союзу.

Стаття II-16

Свобода підприємництва

Свободу підприємництва визнано згідно з правом Союзу та національними законодавствами й звичаями.

Стаття II-17

Право на власність

1. Кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своїм законно надбаним майном та заповідати його. Нікого не можна позбавити його майна інакше, ніж в інтересах суспільства, у випадках і за умов, обумовлених у законі, а також із належним та вчасним відшкодуванням втрат. Користування майном може підлягати правовому регулюванню тією мірою, якою цього потребують загальні інтереси.

2. Інтелектуальну власність належить захищати.

Стаття II-18

Право на притулок

Право на притулок належить гарантувати з належним шануванням положень Женевської конвенції від 28 липня 1951 року ( 995_011 ) та Протоколу від 31 січня 1967 року ( 995_363 ), що визначають правовий статус біженців, та згідно з Конституцією.

Стаття II-19

Захист у разі переміщення, вислання чи екстрадиції

1. Колективні вислання заборонено.

2. Нікого не можна перемістити, вислати чи видати державі, де є серйозна загроза того, що ця особа зазнає смертної кари, катування чи іншого нелюдського чи принизливого поводження чи покарання.

РОЗДІЛ III

РІВНІСТЬ

Стаття II-20

Рівність перед правом

Всі рівні перед правом.

Стаття II-21

Недискримінація

1. Заборонено будь-яку дискримінацію на будь-якій підставі, такій як стать, раса, колір шкіри, етнічне чи соціальне походження, генетичні риси, мова, релігія чи віра, політичні чи будь-які інші погляди, належність до національної меншини, власність, походження, фізичні чи психічні вади, вік чи сексуальна орієнтація.

2. У сфері застосування Конституції, без порушення окремих її положень, заборонено будь-яку дискримінацію на підставі державної належності.

Стаття II-22

Культурне, релігійне та мовне розмаїття

Союз шанує культурне, релігійне та мовне розмаїття.

Стаття II-23

Рівність жінок та чоловіків

Рівність жінок та чоловіків належить забезпечувати в усіх сферах, зокрема працевлаштування, праці та її оплати.

Принцип рівності не перешкоджає зберігати чи ухвалювати заходи, що обумовлюють окремі переваги недостатньо представленої статі.

Стаття II-24

Права дитини

1. Діти мають право на такий захист і піклування, якого потребують задля їхнього добробуту. Вони можуть вільно виявляти свої погляди. Ці погляди належить враховувати у справах, що їх стосуються, залежно від віку та рівня розвитку дитини.

2. Органам державної влади чи приватним інституціям у будь-якій діяльності, пов'язаній з дітьми, насамперед належить дбати про забезпечення інтересів дитини.

3. Кожна дитина має право на постійні регулярні особисті стосунки та безпосередній контакт із обома своїми батьками, якщо це не суперечить інтересам самої дитини.

Стаття II-25

Права літніх людей

Союз визнає й шанує права літніх людей на гідне й незалежне життя та участь у соціальному та культурному житті.

Стаття II-26

Інтеграція людей з психічними чи фізичними вадами

Союз визнає й шанує право людей з психічними чи фізичними вадами користатися з наслідків заходів, призначених забезпечити їхню незалежність, соціальну та професійну інтеграцію та участь у суспільному житті.

РОЗДІЛ IV

СОЛІДАРНІСТЬ

Стаття II-27

Право працівників на інформацію та консультацію на підприємстві

Працівникам чи їхнім представникам належить гарантувати, на належних рівнях, вчасне надання інформації та консультацій у випадках і на умовах, обумовлених правом Союзу та національними законодавствами й звичаями.

Стаття II-28

Право на колективне ведення переговорів та колективні дії

Працівники та працедавці, чи їхні відповідні організації, згідно з правом Союзу та національними законодавствами й звичаями мають право на належних рівнях вести переговори та укладати колективні договори та, в разі конфлікту інтересів, чинити колективні дії заради захисту своїх інтересів, зокрема страйкувати.

Стаття II-29

Право на доступ до служби працевлаштування

Кожен має право на доступ до безплатної служби працевлаштування.

Стаття II-30

Захист у разі безпідставного звільнення

Кожен працівник має право на захист у разі безпідставного звільнення, згідно з правом Союзу та національними законодавствами й звичаями.

Стаття II-31

Справедливі та належні умови праці

1. Кожен працівник має право на здорові, безпечні та гідні умови праці.

2. Кожен працівник має право на обмеження максимальної кількості робочих годин, на щоденний та щотижневий відпочинок та на щорічну оплачувану відпустку.

Стаття II-32

Заборона дитячої праці та захист молоді, що працює

Дитячу працю заборонено. Мінімальний вік прийняття на роботу не може бути меншим, ніж мінімальний вік закінчення обов'язкової школи, без порушення сприятливіших умов для молоді та за винятком нечисленних відступів.

Молоді люди, що їх прийнято на роботу, повинні мати належні умови праці згідно з їхнім віком та захист від економічної експлуатації та будь-якої роботи, що може зашкодити їхній безпеці, здоров'ю, фізичному, психічному, моральному чи соціальному розвиткові, чи завадити їхній освіті.

Стаття II-33

Сім'я та професійне життя

1. Сім'я повинна мати правовий, економічний та соціальний захист.

2. Щоб узгіднити сім'ю та професійне життя, кожен має право на захист від звільнення на підставі материнства, право на оплачувану відпустку у зв'язку з материнством та на батьківську відпустку після народження дитини чи у зв'язку з усиновленням (удочерінням).

Стаття II-34

Соціальне забезпечення та соціальна допомога

1. Союз визнає й шанує згідно з правом Союзу та національними законодавствами й звичаями, надання права користатися з переваг соціального забезпечення та соціальними послугами, що забезпечують захист у разі материнства, хвороби, виробничої травми, непрацездатності чи літнього віку та в разі втрати роботи.

2. Кожному, хто перебуває та на законних підставах змінює місце свого перебування в межах Європейського Союзу, надано право користатися з переваг соціального забезпечення та соціальних переваг згідно з правом Союзу та національними законодавствами й звичаями.

3. З метою подолати соціальне вилучання та злиденність, Союз визнає й шанує право на соціальну та житлову допомогу, щоб забезпечити, згідно з правом Союзу та національними законодавствами й звичаями, гідне існування всім, кому бракує достатніх засобів для цього.

Стаття II-35

Охорона здоров'я

Кожен має право отримувати профілактичне медичне обслуговування та лікування згідно з умовами, запровадженими національними законодавствами й звичаями. Високий рівень охорони здоров'я людини належить забезпечувати у визначанні та здійснюванні всіх політик і всієї діяльності Союзу.

Стаття II-36

Доступ до послуг загального економічного інтересу

Щоб сприяти соціальному та територіальному гуртуванню Союзу, Союз, згідно з Конституцією, визнає й шанує доступ до послуг загального економічного інтересу, як це обумовлено національними законодавствами та звичаями.

Стаття II-37

Захист довкілля

Високий рівень захисту та поліпшування якості довкілля належить залучати до політик Союзу та забезпечувати згідно з принципом стабільного розвитку.

Стаття II-38

Захист прав споживачів

Політики Союзу забезпечують високий рівень захисту прав споживачів.

РОЗДІЛ V

ПРАВА ГРОМАДЯН

Стаття II-39

Право обирати та бути обраним до Європейського Парламенту

1. Кожен громадянин Союзу має право обирати та бути обраним до Європейського Парламенту в державі-члені перебування за тих самих умов, як громадяни цієї держави.

2. Членів Європейського Парламенту обирають на прямих загальних виборах вільним таємним голосуванням.

Стаття II-40

Право обирати та бути обраним на місцевих виборах

Кожен громадянин Союзу має право обирати та бути обраним на місцевих виборах у державі-члені перебування на однакових умовах з громадянами цієї держави.

Стаття II-41

Право на добре керування

1. Кожна особа має право на те, щоб інституції, органи та агенції Союзу розглядали її справи неупереджено, справедливо та протягом розумного строку.

2. Це право охоплює:

(a) право кожної особи на те, що її заслухають, перш ніж уживати до неї будь-яких індивідуальних заходів, що можуть негативно на неї вплинути;

(b) право кожної особи на доступ до своєї особової справи, з шануванням правомірних інтересів конфіденційності, професійної та комерційної таємниці;

(c) обов'язок адміністрації обгрунтовувати свої рішення.

3. Кожна особа має право на те, щоб Союз відшкодовував будь-яку шкоду, що її спричиняє діяльність інституцій чи їхніх службовців під час виконання обов'язків, згідно з засадничими принципами, спільними в законодавствах усіх держав-членів.

4. Кожна особа має право письмово звернутися до інституцій Союзу однією з мов Конституції та отримати відповідь тією самою мовою.

Стаття II-42

Право доступу до документів

Кожен громадянин Союзу, кожна фізична чи юридична особа, що на території держави-члена перебуває чи має місце перебування, зазначене в установчих документах, має право доступу до документів інституцій, органів та агенцій Союзу, виконаних у будь-якій формі.

Стаття II-43

Європейський омбудсман

Кожен громадянин Союзу, кожна фізична чи юридична особа, що на території держави-члена перебуває чи має місце перебування, зазначене в установчих документах, має право звертатися до Європейського омбудсмана у випадках неналежного керування в діяльності інституцій, органів чи агенцій Союзу, за винятком Європейського Суду та Загального суду, що діють у судовій функції.

Стаття II-44

Право подавати петиції

Кожен громадянин Союзу, кожна фізична чи юридична особа, що на території держави-члена перебуває чи має місце перебування, зазначене в установчих документах, має право подавати петиції до Європейського Парламенту.

Стаття II-45

Свобода пересування та перебування

1. Кожен громадянин Союзу має право вільно пересуватися та перебувати на території держав-членів.

2. Свободу пересування та перебування можна надавати, згідно з Конституцією, громадянам третіх країн, що на законних підставах перебувають на території держави-члена.

Стаття II-46

Дипломатичний та консульський захист

Кожному громадянинові Союзу на території третьої країни, де нема представництва держави-члена, громадянином якої він є, належить надати право на захист дипломатичних та консульських органів будь-якої держави - члена Союзу на однакових умовах із громадянами цієї держави.

РОЗДІЛ VI

ПРАВОСУДДЯ

Стаття II-47

Право на ефективні засоби захисту та справедливий судовий розгляд

Кожен, чиї гарантовані правом Союзу права та свободи порушено, має право на ефективні засоби захисту в суді згідно з умовами, закладеними в цій статті.

Кожен має право на те, що незалежний та неупереджений суд, попередньо створений за законом, справедливо й відкрито розгляне його справу протягом розумного строку. Кожному належить дати змогу користуватися консультаціями, захистом та представництвом.

Тим, кому бракує достатніх засобів, належить удоступнити правову допомогу у випадках, коли така допомога потрібна, щоб забезпечити ефективний доступ до правосуддя.

Стаття II-48

Презумпція безвинності та право на захист

1. Кожного, кого звинувачено, належить вважати безвинним, доки його вину не доведено згідно з правом.

2. Кожному, кого звинувачено, належить гарантувати шанування його прав на захист.

Стаття II-49

Принципи законності та пропорційності злочину та покарання

1. Нікого не належить визнавати винним у вчинені злочину, якщо скоєне діяння (у формі дії чи бездіяльності) не є злочином згідно з чинним, на момент учинення, національним чи міжнародним правом. Так само не належить накладати покарання, суворіше за те, що його застосовували на момент учинення злочину. Якщо після вчинення злочину було ухвалено закон, що обумовлює менш суворе покарання, належить застосовувати це покарання.

2. Ця стаття не порушує судового розгляду та покарання будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, що на момент їхнього вчинення були злочином згідно з загальними принципами, що їх визнає міжнародна спільнота.

3. Суворість покарання не повинна бути непропорційною до злочину.

Стаття II-50

Право не бути двічі засудженим чи покараним у порядку кримінального судочинства за той самий злочин

Нікого не можна засуджувати чи карати в порядку кримінального судочинства за злочин, у якому його, згідно з правом, вже було остаточно виправдано або визнано винним у межах Союзу.

РОЗДІЛ VII

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ, ЩО РЕГУЛЮЮТЬ ТЛУМАЧЕННЯ ТА ЗАСТОСУВАННЯ ХАРТІЇ

Стаття II-51

Сфера застосування

1. Положення Хартії адресовано всім інституціям, органам та агенціям Союзу з належним дотриманням принципу субсидіарності, та державам-членам, лише коли вони виконують право Союзу. Отже, вони шанують права, дотримуються принципів та сприяють застосуванню їх згідно зі своїми відповідними повноваженнями, шануючи межі повноважень Союзу, що їх надано йому в інших Частинах Конституції.

2. Ця Хартія не поширює сферу застосування права Союзу поза повноваження Союзу, не надає Союзові нових повноважень і не покладає нових завдань, не змінює повноважень та завдань, визначених в інших Частинах Конституції.

Стаття II-52

Обсяг та тлумачення прав та принципів

1. Будь-яке обмеження у здійсненні прав та свобод, що їх визнано в цій Хартії, належить обумовлювати законом, із належним шануванням суті цих прав та свобод. З огляду на принцип пропорційності, обмеження можна робити лише тоді, коли вони потрібні й справді відповідають меті загальних інтересів, що їх визнає Союз, або коли постає потреба захищати права та свободи інших.

2. Якщо інші частини Конституції містять положення щодо прав, визнаних у цій Хартії, то ці права належить виконувати за умов та в межах, визначених у дотичних частинах.

3. Тією мірою, якою ця Хартія містить права, що відповідають правам, гарантованим у Конвенції про захист прав людини та засадничих свобод ( 995_004 ), значення та обсяг цих прав є тими самими, що їх закладено в Конвенції. Це положення не перешкоджає праву Союзу обумовлювати ширший захист.

4. Тією мірою, якою Хартія визнає засадничі права так, як вони постають із конституційних традицій, що є спільними в державах-членах, ці права належить тлумачити у згоді з цими традиціями.

5. Положення цієї Хартії, що містять принципи, можна реалізовувати через законодавчі та виконавчі акти інституцій та органів Союзу та акти держав-членів щодо виконання права Союзу, що їх прийнято на здійснення відповідних їхніх повноважень. Ці положення є визнаваними судово лише у тлумаченні таких актів та у провадженні щодо їхньої правомірності.

6. Національні законодавства та звичаї належить враховувати в повному обсязі, як окреслено в цій Хартії.

Стаття II-53

Рівень захисту

Ніщо в цій Хартії не належить тлумачити як обмеження чи порушення прав людини та засадничих свобод, що їх, у відповідних сферах застосування, визнає право Союзу та міжнародне право, а також міжнародні угоди, сторонами яких є Союз чи всі держави-члени, зокрема Європейська Конвенція про захист прав людини та засадничих свобод ( 995_004 ) та конституції держав-членів.

Стаття II-54

Заборона зловживати правами

Ніщо у цій Хартії не належить тлумачити як таке, що надає будь-яке право займатися будь-якою діяльністю чи вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав та свобод, визнаних у цій Хартії, чи на обмеження їх більшою мірою, ніж обумовлено у Хартії.

ЧАСТИНА III

ПОЛІТИКИ ТА ФУНКЦІЮВАННЯ СОЮЗУ

РОЗДІЛ I

ПОЛОЖЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Стаття III-1

Союз забезпечує узгодженість різних політик та заходів, зазначених у цій Частині, з урахуванням усіх цілей Союзу та згідно з принципом надавання повноважень.

Стаття III-2

Усі заходи Союзу, зазначені в цій Частині, спрямовані на те, щоб усунути нерівність та сприяти рівності жінок та чоловіків.

Стаття III-3

Визначаючи та здійснюючи політики й заходи, зазначені в цій Частині, Союз має на меті боротьбу проти дискримінації на підставі статі, раси, етнічного походження, релігії чи віри, фізичних чи психічних вад, віку чи сексуальної орієнтації.

Стаття III-4

Вимоги щодо охорони довкілля належить залучати до визначання та здійснювання політик і заходів Союзу, зазначених у цій Частині, зокрема з огляду на сприяння стабільному розвиткові.

Стаття III-5

Вимоги щодо захисту прав споживачів належить враховувати у визначанні та здійснюванні інших політик і заходів Союзу.

Стаття III-6

Без порушення статей III-55, III-56, III-136 та зважаючи на місце послуг загального економічного інтересу як послуг, вартість яких визнають усі в Союзі, а також на їхню роль у сприянні соціальному та територіальному гуртуванню, Союз та держави-члени, кожен у межах своїх відповідних повноважень і в межах застосування Конституції, дбають про те, щоб ці послуги функціювали на принципах та умовах, зокрема економічних та фінансових, що уможливлюють виконання їхньої місії. Ці принципи та умови належить визначати в європейських законах.

РОЗДІЛ II

НЕДИСКРИМІНАЦІЯ ТА ГРОМАДЯНСТВО

Стаття III-7

Європейські закони чи європейські рамкові закони можуть закладати правила, що забороняють дискримінацію на підставі державної належності, як зазначено в статті I-4.

Стаття III-8

1. Без порушення інших положень Конституції та в межах повноважень, що вона надає Союзові, європейський закон чи європейський рамковий закон Ради Міністрів може запровадити заходи, потрібні заради боротьби проти дискримінації на підставі статі, раси, етнічного походження, релігії чи віри, фізичних чи психічних вад, віку чи сексуальної орієнтації. Раді Міністрів належить діяти одностайно після отримання згоди Європейського Парламенту.

2. Європейські закони чи європейські рамкові закони можуть запроваджувати засадничі принципи заохочувальних заходів Союзу та визначати такі заохочувальні заходи, щоб підтримувати дії держав-членів, за винятком будь-якої гармонізації їхніх законів та підзаконних актів.

Стаття III-9

1. Якщо дії Союзу визнано потрібними, щоб полегшити здійснювання зазначеного в статті I-8 права кожного громадянина Союзу на вільне пересування й перебування, та якщо в Конституції не обумовлено потрібних повноважень, заходи на ці цілі можна запровадити в європейських законах чи європейських рамкових законах.

2. На такі самі цілі та якщо Конституція не обумовлює повноваження щодо дій у цій сфері, Рада Міністрів європейським законом чи європейським рамковим законом може закладати заходи щодо паспортів, ідентифікаційних посвідчень, дозволів на перебування чи будь-яких інших подібних документів, та заходи щодо соціального забезпечення чи соціального захисту. Раді Міністрів належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом.

Стаття III-10

Європейський закон чи європейський рамковий закон Ради Міністрів визначає докладні положення щодо здійснення зазначеного у статті I-8 права кожного громадянина Союзу обирати та бути обраним на місцевих виборах та до Європейського Парламенту в державі-члені перебування, громадянином якої він не є. Раді Міністрів належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом. Ці положення можуть обумовлювати відступи на підставі специфічних проблем держави-члена.

Право обирати та бути обраним до Європейського Парламенту належить здійснювати без порушення частини другої статті III-232 та заходів, ухвалених на її виконання.

Стаття III-11

Держави-члени ухвалюють положення, потрібні, щоб забезпечити дипломатичний та консульський захист громадян Союзу у третіх країнах, як зазначено в статті I-8.

Європейський закон Ради Міністрів може запровадити заходи, потрібні, щоб полегшити такий захист. Раді Міністрів належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом.

Стаття III-12

Мови, якими кожен громадянин Союзу згідно зі статтею I-8 має право звернутися до інституцій чи дорадчих органів та отримати відповідь, перелічено в статті IV-10. До інституцій та дорадчих органів, зазначених у цій статті, належать ті, що їх перелічено в частині другій статті I-18, статтях I-30 та I-31, та Європейський омбудсман.

Стаття III-13

Комісія щотри роки доповідає Європейському Парламентові, Раді Міністрів та Економіко-соціальному Комітетові про застосування положень статті I-8 та цього Розділу. Ця доповідь враховує розвиток Союзу.

На цій підставі та без порушення інших положень Конституції, Рада Міністрів європейським законом чи європейським рамковим законом може доповнювати перелік прав, закладених у статті I-8. Раді Міністрів належить діяти одностайно після отримання згоди Європейського Парламенту. Закон чи рамковий закон не набирає чинності до того часу, коли його схвалять держави-члени згідно з відповідними їхніми конституційними вимогами.

РОЗДІЛ III

ВНУТРІШНІ ПОЛІТИКИ ТА ЗАХОДИ

ПІДРОЗДІЛ I

ВНУТРІШНІЙ РИНОК

СЕКЦІЯ I

Запровадження внутрішнього ринку

Стаття III-14

1. Союз ухвалює заходи, спрямовані на запровадження внутрішнього ринку, згідно з цією статтею, статтею III-15, частиною першою статті III-26 та статтями III-29, III-39, III-62, III-65 та III-143, без порушення інших положень Конституції.

2. Внутрішній ринок охоплює простір без внутрішніх кордонів, де згідно з Конституцією забезпечено вільне пересування людей, товарів, послуг та капіталу.

3. Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, ухвалює європейські регламенти та європейські рішення, що визначають настанови та умови, потрібні, щоб забезпечити збалансований поступ усіх дотичних секторів.

Стаття III-15

Розробляючи пропозиції, спрямовані на досягнення мети, сформульованої в статті III-14, Комісія враховує обсяг зусиль, що їх деяким економікам з відмінним рівнем розвитку треба докласти, щоб запровадити внутрішній ринок, та може пропонувати належні заходи.

Якщо ці заходи набувають форми відступів від загальних правил, вони повинні бути тимчасовими та спричиняти якомога менше завад функціюванню внутрішнього ринку.

Стаття III-16

Держави-члени провадять консультації одна з одною про те, яких спільних заходів треба вжити, аби запобігти впливові на функціювання внутрішнього ринку тих кроків, що їх держава-член може бути змушена зробити в разі серйозних внутрішніх збурень, що можуть впливати на підтримання правопорядку, в разі війни, серйозної міжнародної напруги, що становить загрозу війни, чи для виконання обов'язків, що їх вона перебрала заради збереження миру та міжнародної безпеки.

Стаття III-17

Якщо кроки, зроблені за обставин, зазначених у статтях III-6 та III-34, порушують умови конкуренції на внутрішньому ринку, Комісія разом із зацікавленою державою досліджують, яким чином ці кроки можна пристосувати до правил, закладених у Конституції.

Відступаючи від процедури, закладеної у статтях III-265 та III-266, Комісія чи будь-яка держава-член може передати питання безпосередньо до Суду, якщо вона вважає, що інша держава-член неналежним чином використовує повноваження, обумовлені у статтях III-6 та III-34. Суд виносить рішення на закритому засіданні.

СЕКЦІЯ 2

Вільне пересування людей та послуг

Підсекція 1

Працівники

Стаття III-18

1. Працівники мають право вільно пересуватися в межах Союзу.

2. Заборонено будь-яку дискримінацію на підставі державної належності працівників держав-членів у питаннях зайнятості, оплати праці та інших умов праці та зайнятості.

3. Працівники мають право, з урахуванням обмежень, обгрунтованих на підставах суспільного порядку, суспільної безпеки та суспільного здоров'я:

(a) зголошуватися на наявні пропозиції про працевлаштування;

(b) з цією метою вільно пересуватися в межах території держав-членів;

(c) перебувати в державі-члені з метою працевлаштування згідно з положеннями, що регулюють працевлаштування громадян цієї держави, закладеними в законах, підзаконних та адміністративних актах;

(d) після завершення праці в державі-члені залишатися на її території згідно з умовами, визначеними в європейських регламентах, що їх ухвалює Комісія.

4. Цю статтю не належить застосовувати до працевлаштування на державній службі.

Стаття III-19

Європейські закони чи європейські рамкові закони запроваджують потрібні заходи, що втілюють у життя свободу пересування працівників, як визначено в статті III-18. Їх належить ухвалювати після консультацій з Економіко-соціальним комітетом.

Такі європейські закони чи європейські рамкові закони спрямовано на те, щоб, зокрема:

(a) забезпечити близьку співпрацю національних служб зайнятості;

(b) скасувати ті адміністративні процедури та звичаї, а також ті визначальні строки набуття права доступу до наявних робочих місць, що випливають із національного законодавства чи укладених раніше угод між державами-членами, збереження яких створює перешкоди лібералізації вільного пересування працівників;

(c) скасувати всі визначальні строки набуття права та інші обмеження, обумовлені в національних законодавствах чи укладених раніше угодах між державами-членами, що запроваджують для працівників інших держав-членів умови вільного вибору місця праці, відмінні від умов для працівників зацікавленої держави;

(d) створити належні механізми, що координують пропозиції й запити щодо працевлаштування та сприяють досягненню балансу пропозицій і попиту на ринку зайнятості таким чином, щоб уникнути серйозної загрози рівневі життя та рівневі зайнятості у різних регіонах та галузях промисловості.

Стаття III-20

Держави-члени, в рамках спільної програми, сприяють обмінові молодими працівниками.

Стаття III-21

У сфері соціального забезпечення європейські закони чи європейські рамкові закони запроваджують заходи, потрібні, щоб втілити в життя свободу пересування працівників, упроваджуючи систему, що забезпечує працівникам-мігрантам, які працюють за наймом чи самостійно, та особам, що від них залежать, зокрема:

(a) накопичування всіх періодів, що їх ураховують за правом кількох країн, заради набуття та збереження права на соціальні виплати та допомогу та підраховування обсягу цих виплат та допомоги;

(b) сплату соціальних виплат та допомоги особам, що перебувають на території держав-членів.

Підсекція 2

Свобода підприємницької діяльності

Стаття III-22

У рамках цієї підсекції, заборонено обмежувати свободу підприємницької діяльності громадян однієї держави-члена на території іншої держави-члена. Цим також заборонено застосовувати до громадян будь-якої держави-члена обмеження на створення представництв, філій чи дочірніх підприємств на території будь-якої держави-члена.

Громадяни держави-члена мають право започатковувати й провадити самостійну трудову діяльність, а також створювати й керувати підприємствами, зокрема товариствами в сенсі частини другої статті III-27, на території іншої держави-члена на умовах, закладених для своїх громадян за правом держави-члена, де таку підприємницьку діяльність здійснювано, з урахуванням положень секції про пересування капіталу.

Стаття III-23

1. Європейські рамкові закони запроваджують заходи, щоб досягти свободи підприємницької діяльності в окремих видах діяльності. Їх належить ухвалювати після консультацій з Економіко-соціальним комітетом.

2. Європейський Парламент, Рада Міністрів та Комісія виконують обов'язки, що покладають на них положення частини першої, зокрема:

(a) надаючи, як загальне правило, пріоритетний режим тим видам діяльності, де свобода підприємницької діяльності особливо вагомо сприяє розвиткові виробництва й торгівлі;

(b) забезпечуючи близьку співпрацю компетентних органів держав-членів, щоб з'ясовувати конкретний стан різних видів діяльності в межах Союзу;

(c) скасовуючи ті адміністративні процедури та звичаї, що випливають із національного законодавства чи укладених раніше угод між державами-членами, збереження яких створює перешкоди свободі підприємницької діяльності;

(d) забезпечуючи, щоб працівники однієї держави-члена, що працюють на території іншої держави-члена, могли там залишатися з метою започаткувати самостійну діяльність, якщо вони задовольняють умови, що їх повинні були б задовольнити, якби прибули до цієї держави в момент, коли виявили намір започаткувати цю діяльність;

(e) надаючи громадянам однієї держави-члена змогу придбати й користуватися землею та нерухомим майном, розташованим на території іншої держави-члена, тією мірою, якою це не суперечить принципам, закладеним у частині другій статті III-123;

(f) поступово скасовуючи в усіх дотичних видах діяльності обмеження свободи підприємницької діяльності стосовно створювання представництв, філій чи дочірніх підприємств на території держав-членів, та стосовно умов, за яких персонал основного підприємства може обіймати керівні чи наглядові посади в цих представництвах, філіях і дочірніх підприємствах;

(g) координуючи потрібною мірою гарантії, яких вимагають держави-члени від товариств у сенсі частини другої статті III-27, заради захисту інтересів членів та третіх осіб, щоб забезпечити еквівалентність цих гарантій в усьому Союзі;

(h) пересвідчуючися, що допомога, яку надають держави-члени, не порушує умов підприємницької діяльності.

Стаття III-24

Цю підсекцію не належить застосовувати до діяльності, пов'язаної, навіть епізодично, зі здійсненням державної влади в будь-якій зацікавленій державі-члені.

Європейські закони чи європейські рамкові закони можуть вилучати деякі види діяльності зі сфери застосування цієї підсекції.

Стаття III-25

1. Ця підсекція та заходи, ухвалені на її підставі, не порушують застосування положень, закладених у законах, підзаконних чи адміністративних актах держав-членів, що обумовлюють окремий режим для іноземних громадян з огляду на суспільний порядок, суспільну безпеку та суспільне здоров'я.

2. Європейські рамкові закони координують національні положення, зазначені в частині першій.

Стаття III-26

1. Європейські рамкові закони полегшують особам започатковувати й вести самостійну діяльність. Це охоплює:

(a) взаємне визнання дипломів, сертифікатів та інших документів, що засвідчують кваліфікацію;

(b) координацію положень, закладених у законах, підзаконних чи адміністративних актах держав-членів про започатковування та ведення самостійної діяльності.

2. У разі медичних і споріднених та фармацевтичних професій, поступове скасовування обмежень залежить від координації умов здійснювання їх у різних державах-членах.

Стаття III-27

На цілі цієї підсекції, товариства, створені згідно з правом держави-члена і що мають місце перебування, зазначене в установчих документах, головне управління чи основне місце здійснення діяльності в межах Союзу, мають такий самий режим, як фізичні особи, що є громадянами держав-членів.

"Товариства" - це товариства, утворені за цивільним чи торговим правом, зокрема кооперативи, та інші юридичні особи, чию діяльність регулює публічне чи приватне право, крім неприбуткових.

Стаття III-28

Без порушення застосування інших положень Конституції, держави-члени в питаннях їхньої участі в капіталі товариств у сенсі статті III-27, надають громадянам інших держав-членів однаковий режим із власними громадянами.

Підсекція 3

Свобода надавати послуги

Стаття III-29

У рамках цієї підсекції, заборонено обмежувати свободу надавати послуги в межах Союзу щодо громадян держав-членів, що здійснюють підприємницьку діяльність у державі-члені іншій, ніж та, громадянам якої призначено послуги.

Європейські закони чи європейські рамкові закони можуть поширити застосування положень цієї підсекції на громадян третьої країни, що надають послуги та здійснюють підприємницьку діяльність у межах Союзу.

Стаття III-30

Послугами у сенсі Конституції є "послуги", що їх зазвичай надають за винагороду, тією мірою, якою вони не підпадають під дію положень про свободу пересування людей, товарів та капіталу.

"Послугами", зокрема, є:

(a) діяльність промислового характеру;

(b) діяльність торговельного характеру;

(c) діяльність ремісників;

(d) діяльність осіб вільних професій.

Без порушення підсекції про право на підприємницьку діяльність, особа, що надає послуги, може заради цього тимчасово здійснювати свою діяльність у державі-члені, де надавано послуги, за таких самих умов, як запроваджено в цій державі для своїх громадян.

Стаття III-31

1. Свободу надавати послуги у сфері транспорту регулює секція, що стосується транспорту.

2. Лібералізацію банківських та страхових послуг, пов'язаних з пересуванням капіталу, належить здійснювати узгоджено з лібералізацією пересування капіталу.

Стаття III-32

1. Європейський рамковий закон запроваджує заходи, щоб досягти лібералізації окремої послуги. Його належить ухвалювати після консультацій з Економіко-соціальним комітетом.

2. Щодо європейського рамкового закону, зазначеного в частині першій, пріоритет зазвичай належить надавати тим послугам, що безпосередньо впливають на витрати виробництва, чи лібералізація яких сприяє торгівлі товарами.

Стаття III-33

Держави-члени декларують готовність здійснити лібералізацію послуг ширшу, ніж вимагає європейський рамковий закон, ухвалений на підставі частини першої статті III-32, якщо це можливо з огляду на загальний економічний стан та ситуацію в дотичному секторі економіки.

З цією метою Комісія дає рекомендації зацікавленим державам-членам.

Стаття III-34

Доки обмеження на свободу надавати послуги не скасовано, кожна держава-член застосовує такі обмеження до всіх осіб, що надають послуги в сенсі частини першої статті III-29, без розмежування на підставі державної належності чи перебування.

Стаття III-35

Статті від III-24 до III-27 належить застосовувати до питань, охоплених у цій підсекції.

СЕКЦІЯ 3

Вільне пересування товарів

Підсекція 1

Митний союз

Стаття III-36

1. Союз містить в собі митний союз, що охоплює всю торгівлю товарами, заборону на ввізне й вивізне мито та на всі збори еквівалентної дії між державами-членами, та ухвалення спільного митного тарифу у відносинах із третіми країнами.

2. Статтю III-38 та підсекцію 3 цієї секції належить застосовувати до продукції, що походить із держав-членів, та продукції, що надходить із третіх країн і перебуває у вільному обігу в державах-членах.

Стаття III-37

Продукцію, що надходить із третіх країн, належить вважати такою, що перебуває у вільному обігу в державі-члені, якщо щодо неї дотримано всіх ввізних формальностей та стягнуто мито чи збори еквівалентної дії, та щодо неї не використано повного чи часткового повернення цього мита чи зборів.

Стаття III-38

Заборонено ввізне й вивізне мито та збори еквівалентної дії між державами-членами. Цю заборону належить застосовувати також до мита фіскального характеру.

Стаття III-39

Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, ухвалює європейські регламенти та європейські рішення, що встановлюють ставки Спільного митного тарифу.

Стаття III-40

Виконуючи завдання, покладені на неї цією підсекцією, Комісії належить керуватися:

(a) потребою сприяти торгівлі між державами-членами та третіми країнами;

(b) змінами умов конкуренції в Союзі тою мірою, якою вони поліпшують конкурентоспроможність підприємств;

(c) потребами Союзу в постачанні сировини й напівфабрикатів; у зв'язку з цим Комісія дбає про те, щоб не порушити умов конкуренції держав-членів щодо готових виробів;

(d) потребою уникати суттєвих збурень економік держав-членів і забезпечувати раціональний розвиток виробництва та зростання споживання в межах Союзу.

Підсекція 2

Митна співпраця

Стаття III-41

У межах сфери застосування Конституції, європейські закони чи європейські рамкові закони запроваджують заходи, спрямовані на зміцнення митної співпраці держав-членів та їх із Комісією.

Підсекція 3

Заборона кількісних обмежень

Стаття III-42

Заборонено кількісні обмеження на експорт та імпорт та на всі заходи еквівалентної дії між державами-членами.

Стаття III-43

Стаття III-42 не виключає заборон чи обмежень на експорт, імпорт чи транзит товарів на підставі суспільної моралі, порядку чи безпеки; захисту здоров'я та життя людей, тварин чи рослин; захисту національних скарбів, що мають мистецьку, історичну чи археологічну вартість; захисту промислової та комерційної власності. Проте таким заборонам чи обмеженням не належить бути засобами свавільної дискримінації чи прихованого обмеження торгівлі між державами-членами.

Стаття III-44

1. Держави-члени пристосовують державні монополії комерційного характеру таким чином, щоб запобігти будь-якій дискримінації стосовно умов, на яких громадяни держав-членів постачають та реалізують товари.

Цю статтю належить застосовувати до будь-якого органу, через який держава-член, de jure чи de facto, прямо чи опосередковано наглядає за імпортом чи експортом між державами-членами, визначає його чи істотно на нього впливає. Це положення належить також застосовувати до монополій, що їх держава передала іншим.

2. Держави-члени утримуються від будь-яких нових кроків, що суперечать принципам, закладеним у частині першій, чи які обмежують сферу застосування статей про заборону мита і кількісних обмежень між державами-членами.

3. Якщо державна монополія комерційного характеру має правила, що полегшують реалізацію сільськогосподарської продукції чи сприяють отримуванню від неї більшого виторгу, то, застосовуючи цю статтю, належить уживати заходів, що забезпечують зацікавленим виробникам еквівалентні гарантії щодо зайнятості та рівня життя.

СЕКЦІЯ 4

Капітал та платежі

Стаття III-45

У рамках цієї секції, заборонено обмежувати пересування капіталу й платежів між державами-членами та між державами-членами й третіми країнами.

Стаття III-46

1. Стаття III-45 не порушує застосування щодо третіх країн будь-яких обмежень, що існували на 31 грудня 1993 року згідно з національним правом чи правом Союзу, ухвалених щодо пересування капіталу до чи з третіх країн із залученням прямих інвестицій, зокрема інвестицій у нерухоме майно, та щодо підприємницької діяльності, надавання фінансових послуг чи допуску цінних паперів на ринки капіталу.

2. Європейські закони чи європейські рамкові закони вводять у дію заходи щодо пересування капіталу до чи з третіх країн із залученням прямих інвестицій, зокрема інвестицій у нерухоме майно, та щодо підприємницької діяльності, надавання фінансових послуг чи допуску цінних паперів на ринки капіталу.

Європейський Парламент та Рада Міністрів докладають зусиль, щоб якомога повнішою мірою, без порушення інших положень Конституції, досягти мети вільного пересування капіталу між державами-членами та третіми країнами.

3. Без огляду на частину другу, лише європейський закон чи європейський рамковий закон Ради Міністрів може вводити в дію заходи, що є кроком назад у праві Союзу в питаннях лібералізації пересування капіталу до чи з третіх країн. Раді Міністрів належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом.

Стаття III-47

1. Стаття III-45 не порушує право держав-членів:

(a) застосовувати дотичні положення свого податкового права, що вирізняють платників податків з відмінним становищем, з огляду на місце їхнього перебування чи місце, де інвестовано їхній капітал;

(b) робити всі кроки, потрібні, щоб запобігти порушенню національних положень, закладених у законах та підзаконних актах, зокрема у сфері оподаткування та розсудливого нагляду за фінансовими установами, чи закласти процедури декларування пересування капіталу для адміністративної чи статистичної інформації, а також робити кроки на підставі суспільного порядку чи суспільної безпеки.

2. Ця секція не порушує застосовності обмежень на право підприємницької діяльності, якщо вони згідні з Конституцією.

3. Крокам і процедурам, зазначеним в частинах першій та другій, не належить бути засобами свавільної дискримінації чи прихованого обмеження вільного пересування капіталу та платежів, як визначено в статті III-45.

Стаття III-48

Якщо, за виняткових обставин, пересування капіталу до чи з третіх країн спричиняє чи може спричинити серйозні ускладнення у функціюванні економічного та валютного союзу, Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може ухвалити європейські регламенти чи європейські рішення, що впроваджують, не довше ніж на шість місяців, захисні заходи щодо третіх країн, якщо такі заходи вкрай потрібні. Раді Міністрів належить діяти після консультацій з Європейським Центральним Банком.

Стаття III-49

Коли це потрібно, щоб досягти мети, сформульованої в статті III-158, зокрема щоб запобігати організованій злочинності, тероризмові й торгівлі людьми та боротися проти них, європейські закони можуть визначати рамки заходів щодо пересування капіталу та платежів, зокрема заморожування рахунків, фінансових активів чи економічних прибутків, що належать фізичним чи юридичним особам, групам чи недержавним утворенням чи є їхньою власністю.

Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, ухвалює європейські регламенти чи європейські рішення на виконання законів, зазначених у частині першій.

СЕКЦІЯ 5

Правила конкуренції

Підсекція 1

Правила щодо суб'єктів господарювання

Стаття III-50

1. Заборонено, як несумісні з внутрішнім ринком, всі угоди між суб'єктами господарювання, рішення об'єднань суб'єктів господарювання та узгоджені практики, що можуть вплинути на торгівлю між державами-членами і метою чи наслідком яких є запобігання, обмеження чи спотворення конкуренції на внутрішньому ринку, зокрема ті, що:

(a) прямо чи опосередковано встановлюють ціни на купівлю чи продаж, чи будь-які інші торговельні умови;

(b) обмежують чи контролюють виробництво, ринки, технічний розвиток чи інвестиції;

(c) розподіляють ринки чи джерела постачання;

(d) застосовують неоднакові умови в еквівалентних правочинах з іншими торговими сторонами, створюючи цим невигідні для них умови конкуренції;

(e) обумовлюють укладання договорів прийняттям додаткових зобов'язань інших сторін, які, за своєю суттю чи згідно з торговельними звичаями, не пов'язані з предметом цих договорів.

2. Будь-які угоди чи рішення, що їх заборонено на підставі цієї статті, належить автоматично вважати нікчемними.

3. Проте частину першу можна оголосити незастосовною до:

- будь-якої угоди чи категорії угод між суб'єктами господарювання;

- будь-якого рішення чи категорії рішень об'єднань суб'єктів господарювання;

- будь-якої узгодженої практики чи категорії узгоджених практик,

що сприяють поліпшенню виробництва чи розповсюдження продукції, технічному чи економічному поступові, водночас забезпечуючи, аби споживачі отримали належну частку користі, та які:

(a) не накладають на зацікавлені суб'єкти господарювання обмежень, що не є неодмінними для досягнення цієї мети;

(b) не дають таким суб'єктам господарювання змоги усунути конкуренцію стосовно істотної частини дотичної продукції.

Стаття III-51

Заборонено, як несумісне з внутрішнім ринком, будь-яке зловживання одного чи кількох суб'єктів господарювання своїм домінівним становищем на внутрішньому ринку чи на істотній його частині, тією мірою, якою воно може вплинути на торгівлю між державами-членами.

Таке зловживання може полягати, зокрема, в:

(a) прямому чи опосередкованому встановленні невиправданих цін на купівлю чи продаж, чи інших невиправданих торговельних умов;

(b) обмеженні виробництва, ринків чи технічного розвитку на шкоду споживачам;

(c) застосуванні неоднакових умов у еквівалентних правочинах з іншими торговими сторонами, що створює невигідні для них умови конкуренції;

(d) обумовлюванні укладання договорів прийняттям додаткових зобов'язань інших сторін, які, за своєю суттю чи згідно з торговельними звичаями, не пов'язані з предметом цих договорів.

Стаття III-52

1. Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, ухвалює європейські регламенти, спрямовані на втілення принципів, сформульованих у статтях III-50 та III-51. Раді Міністрів належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом.

2. Європейські регламенти, зазначені в частині першій, призначені, зокрема:

(a) забезпечити дотримання заборони, закладеної в частині першій статті III-50 та статті III-51, вводячи положення про сплату штрафів та пені;

(b) закласти докладні правила застосування частини третьої статті III-50 з урахуванням потреби, з одного боку, забезпечити ефективний нагляд, а з іншого - зробити адміністрування якомога простішим;

(c) визначити, в разі потреби, сфери застосування положень статей III-50 та III- 51 в різних галузях економіки;

(d) визначити відповідні функції Комісії та Суду в застосовуванні положень, закладених у цій частині;

(e) встановити зв'язок між національними законодавствами та цією секцією чи європейськими регламентами, ухваленими на підставі цієї статті.

Стаття III-53

Доки не набрали чинності європейські регламенти, ухвалені на підставі статті III-52, органи влади держав-членів ухвалюють рішення про прийнятність угод, рішень та практик узгоджених дій, а також про зловживання домінівним становищем на внутрішньому ринку, згідно з їхнім національним правом і статтею III-50, зокрема її частиною третьою, та статтею III-51.

Стаття III-54

1. Без порушення статті III-53, Комісія забезпечує застосовування принципів, закладених у статтях III-50 та III-51. За заявою держави-члена чи з власної ініціативи, у співпраці з компетентними органами держав-членів, що надають їй допомогу, Комісія розслідує випадки гаданого порушення цих принципів. Якщо встановлено, що порушення мало місце, вона пропонує належні заходи його припинення.

2. Якщо порушення не усунено, Комісія ухвалює обгрунтоване європейське рішення, що визнає порушення принципів. Комісія може оприлюднити своє рішення й уповноважити держави-члени зробити кроки, потрібні, щоб виправити ситуацію, визначивши їхні умови та деталі.

3. Комісія може ухвалювати європейські регламенти щодо категорій угод, стосовно яких Рада Міністрів діяла згідно з абзацом (b) частини другої статті III- 52.

Стаття III-55

1. Щодо державних суб'єктів господарювання та суб'єктів господарювання, яким держави-члени надають окремі чи виключні права, держави-члени не вводять у дію та не зберігають чинність жодного положення, що суперечить положенням Конституції, зокрема частині другій статті I-4 та статтям від III-55 до III-58.

2. Суб'єкти господарювання, яким довірено бути операторами послуг загального економічного інтересу, чи які мають характер прибуткової монополії, підпадають під дію положень Конституції, зокрема правил конкуренції, тією мірою, якою застосування таких правил не заважає, de jure чи de facto, виконувати особливі завдання, що їм їх доручено. Розвиток торгівлі не належить порушувати такою мірою, щоб це суперечило інтересам Союзу.

3. Комісія забезпечує застосування цієї статті та, в разі потреби, ухвалює належні європейські регламенти чи європейські рішення.

Підсекція 2

Допомога, що її надають держави-члени

Стаття III-56

1. Якщо в Конституції не обумовлено інакше, допомога, яку в будь-якій формі надає держава-член чи яку надано за рахунок державних ресурсів, що спотворює чи загрожує спотворити конкуренцію, надаючи переваги певним суб'єктам господарювання чи виробництву певних товарів, є несумісною з внутрішнім ринком тою мірою, якою вона впливає на торгівлю між державами-членами.

2. Сумісною з внутрішнім ринком є:

(a) допомога соціального характеру, надана окремим споживачам, за умови, що її надано без дискримінації на підставі походження дотичних товарів;

(b) допомога заради ліквідації наслідків стихійного лиха чи надзвичайних ситуацій;

(c) допомога економіці певних регіонів Федеративної Республіки Німеччини, що зазнали впливу поділу Німеччини, якщо така допомога потрібна, щоб скомпенсувати несприятливі економічні наслідки, спричинені цим поділом.

3. Сумісною з внутрішнім ринком можна вважати:

(a) допомогу, що сприяє економічному розвиткові регіонів із надзвичайно низьким рівнем життя чи високим рівнем безробіття;

(b) допомогу, що сприяє здійсненню важливого проекту спільного європейського інтересу чи подоланню серйозного збурення економіки держави-члена;

(c) допомогу, що сприяє розвиткові певних видів економічної діяльності чи певних сфер економіки, якщо така допомога не чинить негативного впливу на умови торгівлі такою мірою, що це суперечить спільному інтересові;

(d) допомогу, що сприяє культурному розвиткові та збереженню культурної спадщини, якщо така допомога не впливає на умови торгівлі та конкуренцію в Союзі такою мірою, що це суперечить спільному інтересові;

(e) інші категорії допомоги, що їх можуть окреслити європейські регламенти чи європейські рішення, які ухвалює Рада Міністрів на пропозицію Комісії.

Стаття III-57

1. Комісія, у співпраці з державами-членами, постійно наглядає за всіма системами допомоги, наявними в цих державах. Вона пропонує останнім будь-які належні заходи, що їх вимагає прогресивний розвиток чи функціювання внутрішнього ринку.

2. Якщо, після сповіщення зацікавлених сторін із пропозицією подати свої коментарі, Комісія встановлює, що допомога, яку надала держава-член чи яку отримано з державних ресурсів, є несумісною з внутрішнім ринком з огляду на статтю III-56, чи що таку допомогу використовують неналежним чином, вона ухвалює європейське рішення, що вимагає від зацікавленої держави скасувати чи змінити таку допомогу протягом строку, що його належить установити Комісії.

Якщо зацікавлена держава не дотримується європейського рішення протягом установленого строку, Комісія чи будь-яка інша зацікавлена держава-член може, як відступ від положень статей III-265 та II-266, передати питання безпосередньо до Суду.

Як відступ від статті III-56 чи європейських регламентів, обумовлених у статті III-58, Рада Міністрів, на подання держави-члена, може одностайно ухвалити європейське рішення, якщо воно виправдане винятковими обставинами, про те, що допомогу, яку ця держава надає чи планує надати, визнано сумісною з внутрішнім ринком. Якщо Комісія вже почала стосовно зазначеної допомоги процедуру, обумовлену в абзаці першому цієї частини, факт подання зацікавленої держави до Ради Міністрів має наслідком зупинення цієї процедури доти, доки Рада Міністрів не оприлюднить своєї позиції.

Проте, якщо Рада Міністрів не оприлюднює своєї позиції протягом трьох місяців від моменту зазначеного подання, Комісія діє.

3. Державам-членам належить інформувати Комісію про будь-які плани щодо надавання чи зміни допомоги достатньо завчасно, щоб вона мала змогу подати свої коментарі. Якщо вона вважає, що будь-який такий план є несумісним із внутрішнім ринком з огляду на статтю III-56, вона невідкладно починає процедуру, обумовлену в частині другій. Зацікавленій державі-членові належить не вживати запланованих заходів доти, доки цю процедуру не завершено остаточним рішенням.

4. Комісія може ухвалити європейські регламенти стосовно категорій державної допомоги, що їх, на підставі статті III-58, Рада Міністрів визнає такими, яких можна звільнити від процедури, обумовленої в частині третій.

Стаття III-58

Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може ухвалити європейські регламенти на застосування статей III-56 та III-57, зокрема на визначення умов застосування частини третьої статті III-57 та категорій допомоги, що їх звільнено від цієї процедури. Їй належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом.

СЕКЦІЯ 6

Податкові положення

Стаття III-59

Жодній державі-членові не належить, прямо чи опосередковано, накладати на продукцію інших держав-членів будь-які внутрішні податки будь-якого типу, що перевищують податки, прямо чи опосередковано накладені на подібну продукцію національного виробництва.

Крім того, жодній державі-членові не належить накладати на продукцію інших держав-членів жодних внутрішніх податків таких, що за своєю суттю надають непрямий захист іншій продукції.

Стаття III-60

Якщо держава-член експортує продукцію на територію іншої держави-члена, будь-яке відшкодування внутрішнього податку не може перевищувати внутрішнього податку, прямо чи опосередковано накладеного на цю продукцію.

Стаття III-61

Не належить надавати звільнення від сплати та відшкодування стягнень, що не є податком з обігу, акцизними зборами та іншими формами непрямого оподаткування, стосовно експорту до інших держав-членів, і не належить накладати компенсаційні податки стосовно імпорту з держав-членів, хіба що в європейському рішенні, що його ухвалила Рада Міністрів на пропозицію Комісії, попередньо схвалено такі положення обмеженого строку дії.

Стаття III-62

1. Європейський закон чи європейський рамковий закон Ради Міністрів закладає заходи гармонізації законодавства щодо податків з обігу, акцизних зборів та інших форм непрямого оподаткування за умови, що така гармонізація потрібна для функціювання внутрішнього ринку та щоб уникнути спотворення конкуренції. Раді Міністрів належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом та Економіко-соціальним комітетом.

2. Якщо Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, одностайно встановить, що заходи, зазначені в частині першій, стосуються адміністративної співпраці чи боротьби проти податкового шахрайства та ухиляння від сплати податків, вона, без огляду на частину першу, кваліфікованою більшістю ухвалює європейський закон чи європейський рамковий закон, що запроваджує ці заходи.

Стаття III-63

Якщо Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, одностайно встановить, що заходи щодо оподаткування товариств стосуються адміністративної співпраці чи боротьби проти податкового шахрайства та ухиляння від сплати податків, вона кваліфікованою більшістю ухвалює європейський закон чи європейський рамковий закон, що запроваджує ці заходи за умови, що вони потрібні для функціювання внутрішнього ринку та щоб уникнути спотворення конкуренції.

Цей закон чи рамковий закон належить ухвалювати після консультацій з Європейським Парламентом та Економіко-соціальним комітетом.

СЕКЦІЯ 7

Зближення законодавства

Стаття III-64

Без порушення статті III-65, європейський рамковий закон Ради Міністрів запроваджує заходи щодо зближення тих законодавчих, підзаконних чи адміністративних норм держав-членів, що безпосередньо впливають на запровадження чи функціювання внутрішнього ринку. Раді Міністрів належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом та Економіко-соціальним комітетом.

Стаття III-65

1. Якщо в Конституції не обумовлено інакше, цю статтю належить застосовувати на досягнення мети, сформульованої в статті III-14. Європейські закони чи європейські рамкові закони запроваджують заходи щодо зближення законодавчих, підзаконних чи адміністративних норм держав-членів, спрямованих на запровадження та функціювання внутрішнього ринку. Такі закони належить ухвалювати після консультацій з Економіко-соціальним комітетом.

2. Частину першу не належить застосовувати до податкових положень, положень про вільне пересування осіб чи положень, що стосуються прав та інтересів працівників.

3. Свої пропозиції щодо здоров'я, безпеки, охорони довкілля та захисту прав споживачів, подані на підставі частини першої, Комісія грунтуватиме на високому рівні захисту з урахуванням, зокрема, будь-яких нових досягнень на підставі наукових фактів. У межах своїх відповідних повноважень Європейський Парламент та Рада Міністрів також прагнуть досягти цієї мети.

4. Якщо держава-член, після запровадження в європейському законі, європейському рамковому законі чи європейському регламенті Комісії заходу з гармонізації, вважає за потрібне зберегти національні положення на підставі важливих потреб, зазначених у статті III-43 чи пов'язаних із захистом довкілля чи умов праці, їй належить сповістити Комісію про ці положення та підстави їх зберегти.

5. Окрім того, без порушення частини четвертої, якщо після запровадження в європейському законі, європейському рамковому законі чи європейському регламенті Комісії заходу з гармонізації, держава-член, на грунті проблеми, властивої цій державі-членові та що постала після запровадження заходу з гармонізації, вважає за потрібне впровадити національні положення на підставі нового наукового доказу щодо захисту довкілля чи умов праці, їй належить сповістити Комісію про плановані положення та причини їх впровадження.

6. Комісія, упродовж шести місяців після сповіщень, зазначених у частинах четвертій та п'ятій, ухвалює європейське рішення, що схвалює або відхиляє дотичні національні положення, попередньо перевіривши, чи не є такі положення проявом свавільної дискримінації чи прихованим обмеженням торгівлі між державами-членами, та чи не становлять вони перешкоди функціюванню внутрішнього ринку.

За браком рішення Комісії протягом цього строку, національні положення, зазначені в частинах четвертій та п'ятій, належить вважати схваленими.

Якщо складність питання є достатньою причиною і якщо нема загрози здоров'ю людей, Комісія може сповістити зацікавлену державу-члена, що строк, зазначений в цій частині, може бути продовжено ще на строк до шести місяців.

7. Якщо, на підставі частини шостої, державу-члена уповноважено зберегти чи впровадити національні заходи з відступом від заходу з гармонізації, Комісія негайно перевіряє, чи треба зробити пропозицію щодо адаптації до цього заходу.

8. Якщо держава-член порушує окрему проблему щодо охорони суспільного здоров'я у сфері, де попередньо проведено заходи з гармонізації, їй належить привернути до цього увагу Комісії, яка негайно перевіряє, чи треба запропонувати належні заходи.

9. Як відступ від процедури, закладеної в статтях III-265 та III-266, Комісія чи будь-яка держава-член можуть передати справу безпосередньо до Суду, якщо вона вважає, що інша держава-член неналежним чином використовує повноваження, обумовлені в цій статті.

10. Заходи з гармонізації, зазначені в цій статті, в належних випадках містять захисне застереження, що вповноважує держави-члени робити, з однієї чи кількох неекономічних причин, зазначених у статті III-43, тимчасові кроки, що підлягають процедурі контролю Союзу.

Стаття III-66

Якщо Комісія встановлює, що розбіжності між положеннями, закладеними в законах, підзаконних чи адміністративних актах держав-членів, спотворюють умови конкуренції на внутрішньому ринку, і що таке спотворення треба усунути, вона провадить консультації з зацікавленими державами-членами.

Якщо після консультацій сторони не дійшли згоди, європейські рамкові закони усувають дотичні спотворення. Може бути ухвалено будь-які інші доцільні заходи, обумовлені в Конституції.

Стаття III-67

1. Якщо є підстави побоюватися, що ухвалення чи зміна національних положень, закладених у законі, підзаконному чи адміністративному акті, може спричинити спотворення в сенсі статті III-66, то державі-членові, що має такий намір, належить провести консультації з Комісією. Після консультацій з державами-членами Комісія скеровує зацікавленим державам-членам рекомендацію про заходи, що їх може бути доцільно вжити, аби уникнути цього спотворення.

2. Якщо держава-член, що має намір впровадити чи змінити власні положення, недотримується рекомендації Комісії, інші держави-члени не зобов'язані, на підставі статті III-66, змінювати своїх національних положень, щоб усунути такі спотворення. Статтю III-66 не належить застосовувати, якщо держава-член, яка проігнорувала рекомендацію Комісії, спричиняє спотворення, що завдає шкоди лише їй.

Стаття III-68

Запроваджуючи внутрішній ринок, заходи щодо впровадження європейських інструментів, що забезпечують однаковий захист прав інтелектуальної власності в усьому Союзі та створюють централізовані загальносоюзні системи надавання дозволу, координування та нагляду, належить запроваджувати в європейських законах та європейських рамкових законах.

Європейський закон Ради Міністрів запроваджує мовне впорядкування європейських інструментів. Раді Міністрів належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом.

Підрозділ II

ЕКОНОМІЧНА ТА ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА

Стаття III-69

1. Заради мети, що її сформульовано в статті I-3, діяльність держав-членів та Союзу охоплює, як обумовлено в Конституції, запровадження економічної політики на грунті близької координації економічних політик держав-членів, внутрішнього ринку та визначення спільної мети. Цю політику належить провадити згідно з принципом економіки відкритого ринку з вільною конкуренцією.

2. Паралельно до зазначеного вище, як обумовлено в Конституції та згідно зі сформульованими в ній процедурами, така діяльність охоплює єдину валюту - євро, та визначання й впровадження єдиної грошово-кредитної політики та політики обмінного курсу з головною метою підтримувати цінову стабільність та, без порушення цієї мети, сприяти загальним економічним політикам Союзу згідно з принципом економіки відкритого ринку з вільною конкуренцією.

3. Цю діяльність держав-членів та Союзу належить провадити, дотримуючися таких засадничих принципів: стабільні ціни, міцні національні фінанси та валютні умови, стабільний баланс платежів.

СЕКЦІЯ 1

Економічна політика

Стаття III-70

Держави-члени провадять свої економічні політики, щоб сприяти досягненню мети Союзу, визначеної у статті I-3, та в контексті загальних настанов, зазначених у частині другій статті III-71. Держави-члени та Союз діють згідно з принципом економіки відкритого ринку з вільною конкуренцією, сприяючи ефективному використанню ресурсів та дотримуючися принципів, сформульованих у статті III-69.

Стаття III-71

1. Держави-члени вважають свої економічні політики предметом спільного інтересу та координують їх у рамках Ради Міністрів згідно зі статтею III-70.

2. Рада Міністрів, за рекомендацією Комісії, розробляє проект загальних настанов економічних політик держав-членів та Союзу й доповідає його Європейській Раді.

Європейська Рада, на підставі доповіді Ради Міністрів, обговорює висновки щодо загальних настанов економічних політик держав-членів та Союзу. На підставі зазначених висновків Рада Міністрів ухвалює рекомендацію з формулюванням цих загальних настанов і повідомляє Європейський Парламент про свою рекомендацію.

3. Щоб забезпечити ближчу координацію економічних політик та стабільну конвергенцію економічного функціювання держав-членів, Рада Міністрів, на підставі поданих доповідей Комісії, стежить за економічним розвитком кожної держави-члена і Союзу та за згідністю економічних політик із загальними настановами, зазначеними в частині другій, і регулярно оцінює загальну ситуацію.

На цілі такого різнобічного нагляду, державам-членам належить надавати Комісії інформацію про свої важливі кроки у сфері економічної політики та іншу інформацію, яку вони вважають за потрібне надати.

4. Якщо за процедурою, зазначеною в частині третій, встановлено, що економічну політику держави-члена не узгіднено з загальними настановами, зазначеними в частині другій, чи що вона загрожує належному функціюванню економічного та валютного союзу, Комісія може надіслати зацікавленій державі-членові попередження. Рада Міністрів, за рекомендацією Комісії, може надіслати зацікавленій державі-членові потрібні рекомендації. Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може вирішити оприлюднити свої рекомендації.

У межах цієї частини Раді Міністрів належить діяти без урахування голосу представника зацікавленої держави-члена; кваліфікованою більшістю є більшість голосів інших держав-членів, що представляють щонайменше три п'ятих їхнього населення.

5. Голова Ради Міністрів та Комісія доповідають Європейському Парламентові про результати різнобічного нагляду. Голову Ради Міністрів може бути запрошено до компетентного комітету Європейського Парламенту, якщо Рада Міністрів оприлюднила свої рекомендації.

6. Європейські закони закладають докладні Правила процедури різнобічного нагляду, зазначеної в частинах третій та четвертій.

Стаття III-72

1. Без порушення будь-яких інших процедур, обумовлених у Конституції, Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може ухвалити європейське рішення, що закладає заходи, доречні за даної економічної ситуації, зокрема у випадку серйозних ускладнень у постачанні деяких товарів.

2. Якщо держава-член перебуває у складному становищі чи їй загрожує надскладне становище, спричинене стихійним лихом чи надзвичайними обставинами поза її контролем, Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може ухвалити європейське рішення, яким, за певних умов, надає зацікавленій державі-членові фінансову допомогу від імені Союзу. Голова Ради Міністрів повідомляє про ухвалене рішення Європейський Парламент.

Стаття III-73

1. Заборонено надавати кредит на покриття дефіциту чи будь-які інші кредити Європейського Центрального Банку чи центральних банків держав-членів (далі "національні центральні банки") інституціям, органам чи агенціям Союзу, центральним урядам, регіональним, місцевим чи іншим державним органам та органам, діяльність яких регулює публічне право, чи державним підприємствам держав-членів. Європейському Центральному Банкові та національним центральним банкам заборонено безпосередньо у них купувати боргові зобов'язання.

2. Першу частину не належить застосовувати до кредитних установ, що є державною власністю та яким національні центральні банки та Європейський Центральний Банк надають, у контексті надання грошових резервів центральних банків, однаковий з приватними кредитними установами режим.

Стаття III-74

1. Заборонено будь-які заходи чи положення, не обгрунтовані розсудливим аналізом, що надають привілейований доступ до фінансових установ інституціям, органам чи агенціям Союзу, центральним урядам, регіональним, місцевим чи іншим державним органам та органам, діяльність яких регулює публічне право, чи державним підприємствам держав-членів.

2. Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може ухвалювати європейські регламенти чи європейські рішення, що конкретизують означення випадків застосування заборони, зазначеної в частині першій. Їй належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом.

Стаття III-75

1. Союз не несе відповідальності й не перебирає зобов'язань центральних урядів, регіональних, місцевих чи інших державних органів та органів, діяльність яких регулює публічне право, чи державних підприємств будь-якої держави-члена, без порушення взаємних фінансових гарантій щодо спільного виконання окремого проекту. Держава-член не несе відповідальності й не перебирає зобов'язань центральних урядів, регіональних, місцевих чи інших державних органів та органів, чию діяльність регулює публічне право, чи державних підприємств іншої держави-члена, без порушення взаємних фінансових гарантій щодо спільного виконання окремого проекту.

2. Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може ухвалювати європейські регламенти чи європейські рішення, що конкретизують означення випадків застосування заборони, зазначеної в статті III-73 та в цій статті. Їй належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом.

Стаття III-76

1. Державам-членам належить уникати надмірного державного дефіциту.

2. Комісія стежить за розвитком бюджетної ситуації та розміром державного боргу в державах-членах, щоб виявити значні помилки. Зокрема, вона наглядає за дотриманням бюджетної дисципліни на підставі таких двох критеріїв:

(a) чи відношення запланованого чи фактичного державного дефіциту до валового внутрішнього продукту перевищує контрольне значення, хіба що:

(i) це відношення істотно й тягло меншало й досягло значення, близького до контрольного значення;

(ii) чи, навпаки, надвишок над контрольним значенням є випадковим і тимчасовим, а відношення лишається близьким до контрольного значення;

(b) чи відношення державного боргу до валового внутрішнього продукту перевищує контрольне значення, хіба що таке відношення достатньою мірою меншає та в задовільному темпі наближається до контрольного значення.

Контрольне значення визначено в Протоколі про процедуру щодо надмірного дефіциту ( 994_631 ).

3. Якщо держава-член не виконує вимог за одним чи обома зазначеними критеріями, Комісія готує доповідь. У доповіді Комісії належить також враховувати, чи державний дефіцит перевищує інвестиційні державні видатки, та враховувати всі інші дотичні фактори, зокрема середньостроковий економічний та бюджетний стан держави-члена.

Комісія може також підготувати доповідь, якщо вона вважає, що в державі-члені є ризик надмірного дефіциту попри те, що вимоги за цими критеріями виконано.

4. Економіко-фінансовий комітет готує висновок щодо доповіді Комісії.

5. Якщо Комісія вважає, що в державі-члені наявний чи може виникнути надмірний дефіцит, вона надсилає зацікавленій державі-членові висновок.

6. Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, після розгляду будь-яких зауваг, що їх зацікавлена держава-член бажає зробити, та після загального оцінювання ситуації, вирішує, чи існує надмірний дефіцит. У такому разі вона, за тою самою процедурою, ухвалює рекомендації, адресовані зацікавленій державі-членові, аби виправити цю ситуацію протягом визначеного строку. За винятком частини восьмої, ці рекомендації не належить оприлюднювати.

У межах цієї частини Раді Міністрів належить діяти без урахування голосу представника зацікавленої держави-члена; кваліфікованою більшістю є більшість голосів інших держав-членів, що представляють щонайменше три п'ятих їхнього населення.

7. Рада Міністрів, за рекомендацією Комісії, ухвалює європейські рішення та рекомендації, зазначені в частинах восьмій - одинадцятій. Вона діє без урахування голосу представника зацікавленої держави-члена; кваліфікованою більшістю є більшість голосів інших держав-членів, що представляють щонайменше три п'ятих їхнього населення.

8. У разі, коли Рада Міністрів встановлює, що протягом закладеного строку не вжито ефективних заходів у відповідь на її рекомендації, вона може оприлюднити свої рекомендації.

9. Якщо держава-член далі не реалізує рекомендацій Ради Міністрів, Рада Міністрів може ухвалити європейське рішення зі зверненням до держави-члена про потребу, протягом визначеного строку, зробити кроки на зниження дефіциту, які визнано потрібними, щоб виправити ситуацію.

У такому разі, аби перевірити, чи зацікавлена держава-член докладає зусиль, спрямованих на виправлення ситуації, Рада Міністрів може вимагати від неї подавати доповіді за визначеним розкладом.

10. Поки держава-член не дотримується європейського рішення, ухваленого згідно з частиною дев'ятою, Рада Міністрів може вирішити вжити чи, за певних обставин, підсилити дію одного чи кількох таких заходів:

(a) вимагати, щоб зацікавлена держава-член оприлюднила додаткову інформацію, яку визначає Рада Міністрів, перед емісією облігацій та інших цінних паперів;

(b) закликати Європейський інвестиційний банк переглянути його позикову політику щодо зацікавленої держави-члена;

(c) вимагати, щоб зацікавлена держава-член внесла до Союзу безвідсотковий депозит належного розміру, поки Рада Міністрів не вирішить, що надмірний дефіцит усунуто;

(d) накладати штрафи належних розмірів.

Голова Ради Міністрів повідомляє Європейський Парламент про ухвалені заходи.

11. Рада Міністрів скасовує деякі чи всі заходи, зазначені в частині шостій та частинах восьмій - десятій, якщо вважає, що надмірний дефіцит у зацікавленій державі-члені усунуто. Якщо Рада Міністрів попередньо оприлюднила рекомендації, вона відразу по скасуванні рішення за частиною восьмою прилюдно повідомляє, що в зацікавленій державі-члені вже нема надмірного дефіциту.

12. Права на подання позову, обумовлені в статтях III-265 та III-266, не можна здійснювати в рамках частин від першої до шостої, восьмої та дев'ятої.

13. Дальші положення щодо виконання процедури, викладеної в цій статті, сформульовано в Протоколі про процедуру щодо надмірного дефіциту ( 994_631 ).

Європейський закон Ради Міністрів закладає належні заходи, що скасовують зазначений Протокол ( 994_631 ). Раді Міністрів належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом та Європейським Центральним Банком.

З урахуванням інших положень цієї частини, Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, ухвалює європейські регламенти чи європейські рішення, що закладають докладні правила та означення щодо застосування зазначеного Протоколу ( 994_631 ). Раді Міністрів належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом.

СЕКЦІЯ 2

Грошово-кредитна політика

Стаття III-77

1. Головною метою Європейської системи центральних банків є підтримувати цінову стабільність. Без порушення цієї мети, Європейська система центральних банків сприяє загальним економічним політикам Союзу заради досягнення його мети, визначеної в статті I-3. Європейська система центральних банків діє згідно з принципом економіки відкритого ринку з вільною конкуренцією, сприяючи якнайефективнішому розподілові ресурсів та дотримуючися принципів, сформульованих у статті III-69.

2. Засадничими завданнями Європейської системи центральних банків є:

(a) визначати та виконувати грошово-кредитну політику Союзу;

(b) провадити валютні операції, що є згідними зі статтею III-228;

(c) утримувати офіційні валютні резерви держав-членів та керувати ними;

(d) сприяти безперешкодному функціюванню платіжних систем.

3. Абзац (c) частини другої є таким, що не перешкоджає урядам держав-членів утримувати обігові валютні активи та керувати ними.

4. Належить отримувати консультації Європейського Центрального Банку:

(a) стосовно будь-яких пропозицій щодо актів Союзу у сферах його компетенції;

(b) національним органам влади стосовно будь-якого проекту законодавчого положення у сферах його компетенції, проте в межах і за умов, що їх формулює Рада Міністрів згідно з процедурою, закладеною в частині шостій статті III-79.

Європейський Центральний Банк може подавати висновки інституціям, органам та агенціям Союзу чи національним органам влади з питань, що належать до сфер його компетенції.

5. Європейська система центральних банків сприяє безперешкодному впровадженню політик, що їх здійснюють компетентні органи стосовно розсудливого нагляду за діяльністю кредитних установ та стабільності фінансової системи.

6. Європейські закони можуть покладати на Європейський Центральний Банк окремі завдання щодо політик стосовно розсудливого нагляду за діяльністю кредитних та інших фінансових установ, за винятком страховиків. Такі закони належить ухвалювати після консультацій з Європейським Центральним Банком.

Стаття III-78

1. Європейський Центральний Банк має виключне право давати дозвіл на емісію банкнот євро в Союзі. Банкноти євро можуть емітувати Європейський Центральний Банк та національні центральні банки. Лише банкноти, що їх емітували Європейський Центральний Банк та національні центральні банки, мають статус законного платіжного засобу в Союзі.

2. Держави-члени можуть емітувати монети євро з урахуванням обсягу емісії, що його схвалює Європейський Центральний Банк. Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може ухвалювати європейські регламенти, що закладають заходи гармонізації номіналів і технічних характеристик усіх монет, призначених до обігу, в обсязі, потрібному, щоб забезпечити їх безперешкодний обіг у межах Союзу. Раді Міністрів належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом та Європейським Центральним Банком.

Стаття III-79

1. Європейську систему центральних банків складають Європейський Центральний Банк та національні центральні банки.

2. Європейський Центральний Банк є суб'єктом права.

3. Європейською системою центральних банків керують органи Європейського Центрального Банку, уповноважені приймати рішення. Цими органами є Керівна Рада та Правління.

4. Статут Європейської системи центральних банків закладено в Протоколі про Статут Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_681 ).

5. Європейські закони можуть вносити зміни до пунктів 5.1, 5.2 та 5.3 статті 5, статей 17 та 18, пункту 19.1 статті 19, статей 22, 23, 24, 26, пунктів 32.2, 32.3, 32.4 та 32.6 статті 32, абзацу (a) пункту 33.1 статті 33 та статті 36 Статуту Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_681 ):

(a) на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Центральним Банком;

(b) за рекомендацією Європейського Центрального Банку після консультацій з Комісією.

6. Раді Міністрів належить ухвалювати європейські регламенти та європейські рішення, що закладають заходи, зазначені в статті 4, пункті 5.4 статті 5, пункті 19.2 статті 19, статті 20, пункті 28.1 статті 28, пункті 29.2 статті 29, пункті 30.4 статті 30 та пункті 34.3 статті 34 Статуту Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_017 ). Їй належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом:

(a) на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Центральним Банком;

(b) за рекомендацією Європейського Центрального Банку після консультацій з Комісією.

Стаття III-80

Здійснюючи повноваження, завдання та обов'язки, що покладають на них Конституція та Статут Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_017 ), Європейському Центральному Банкові, національним центральним банкам та будь-яким членам їхніх органів, уповноважених ухвалювати рішення, не належить звертатися по чи виконувати вказівки від інституцій, органів чи агенцій Союзу, будь-якого уряду держави-члена чи будь-якого іншого органу. Інституції, органи чи агенції Союзу та уряди держав-членів беруть на себе зобов'язання шанувати цей принцип і не прагнути впливати на членів органів Європейського Центрального Банку чи національних центральних банків, уповноважених приймати рішення, під час виконання їхніх завдань.

Стаття III-81

Кожній державі-членові належить забезпечити сумісність свого національного законодавства, зокрема установчих документів національного центрального банку, з цією Конституцією та Статутом Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_017 ).

Стаття III-82

1. Щоб виконати завдання, що їх доручено Європейській системі центральних банків, Європейському Центральному Банкові, згідно з Конституцією та за умов, закладених у Статуті Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_017 ), належить ухвалювати:

(a) європейські регламенти тією мірою, якою це потрібно, щоб виконати завдання, визначені в абзаці першому пункту 3.1 статті 3, пункті 19.1 статті 19, статті 22 та пункті 25.2 статті 25 Статуту Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_017 ), та у випадках, що їх закладають європейські регламенти та європейські рішення, зазначені в частині шостій статті III-79;

(b) європейські рішення, потрібні, щоб виконати завдання, що їх доручено Європейській системі центральних банків за Конституцією та Статутом Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_017 );

(c) рекомендації та висновки.

2. Європейський Центральний Банк може вирішити оприлюднити свої європейські рішення, рекомендації та висновки.

3. Раді Міністрів, за закладеною в частині шостій статті III-79 процедурою, належить ухвалювати європейські регламенти, що запроваджують межі та умови, за яких Європейському Центральному Банкові надано право накладати штрафи чи пеню на підприємства за недотримання зобов'язань, що випливають із його європейських регламентів та європейських рішень.

Стаття III-83

Без порушення повноважень Європейського Центрального Банку, європейський закон чи європейський рамковий закон закладають заходи, потрібні для використання євро як єдиної валюти держав-членів. Такий закон чи рамковий закон належить ухвалювати після консультацій з Європейським Центральним Банком.

СЕКЦІЯ 3

Інституційні положення

Стаття III-84

1. До складу Керівної Ради Європейського Центрального Банку входять члени Правління Європейського Центрального Банку та керівники національних центральних банків держав-членів, щодо яких не є чинним відступ, зазначений у статті III-91.

2. (a) До складу Правління входять Голова, Заступник голови та чотири інші члени.

(b) Голову, Заступника голови та інших членів Правління призначають уряди держав-членів за спільною згодою на рівні голів держав чи урядів, за рекомендацією Ради Міністрів та після її консультацій з Європейським Парламентом та Керівною Радою Європейського Центрального Банку, з осіб, що мають визнаний статус та досвід професійної діяльності в грошово-кредитній та банківській сферах.

Їх призначають на строк вісім років без права перепризначення. Членами Правління можуть бути лише громадяни держав-членів.

Стаття III-85

1. Голова Ради Міністрів та член Комісії можуть брати участь у засіданнях Керівної Ради Європейського Центрального Банку без права голосу.

Голова Ради Міністрів може подати Керівній Раді Європейського Центрального Банку пропозицію до обговорення.

2. Голову Європейського Центрального Банку запрошують взяти участь у засіданнях Ради Міністрів, коли вона обговорює питання, дотичні до мети й завдань Європейської системи центральних банків.

3. Європейський Центральний Банк подає річну доповідь про діяльність Європейської системи центральних банків і про грошово-кредитну політику в минулому й поточному роках Європейському Парламентові, Раді Міністрів та Комісії, а також Європейській Раді. Голова Європейського Центрального Банку представляє цю доповідь Раді Міністрів та Європейському Парламентові, що може на цій підставі провести загальну дискусію.

Голову Європейського Центрального Банку та інших членів Правління, на запит Європейського Парламенту чи з їхньої власної ініціативи, можуть заслухати компетентні комітети Європейського Парламенту.

Стаття III-86

1. Цим створено Економіко-фінансовий комітет, щоб сприяти координації політик держав-членів у повному обсязі, потрібному для функціювання внутрішнього ринку.

2. Завдання Комітету є такі:

(a) на запит Ради Міністрів, Комісії чи з власної ініціативи готувати висновки та подавати їх цим інституціям;

(b) стежити за економічною та фінансовою ситуацією в державах-членах та Союзі й регулярно доповідати про неї Раді Міністрів та Комісії, зокрема з питань фінансових стосунків з третіми країнами та міжнародними інституціями;

(c) без порушення статті III-247, сприяти готуванню роботи Ради Міністрів, зазначеної у статті III-48, частинах другій, третій, четвертій та шостій статті III-71, статтях III-72, III-74, III-75 та III-76, частині шостій статті III-77, частині другій статті III-78, частинах п'ятій та шостій статті III-79, статтях III-83 та III-90, частинах другій та третій статті III-92, статті III-95, частинах другій та третій статті III-96 та статтях III-226 та III-228, а також виконувати інші дорадчі та підготовчі завдання, що покладає на нього Рада Міністрів;

(d) перевіряти, щонайменше один раз на рік, ситуацію в сфері пересування капіталу та свободи платежів, що постають на підставі застосування Конституції та актів Союзу; перевіряти належить всі заходи, пов'язані з пересуванням капіталу та платежів. Комітет звітує Комісії та Раді Міністрів про результати цієї перевірки.

Держави-члени, Комісія та Європейський Центральний Банк призначають не більше, ніж по два члени Комітету.

3. Раді Міністрів, на пропозицію Комісії, належить ухвалити європейське рішення, в якому закласти докладні положення щодо складу Економіко-фінансового комітету. Їй належить діяти після консультацій з Європейським Центральним Банком та Комітетом. Голові Ради Міністрів належить інформувати про це рішення Європейський Парламент.

4. Додатково до завдань, сформульованих у частині другій, якщо і доти, доки є зазначені у статті III-91 держави-члени, щодо яких чинний відступ. Комітетові належить стежити за грошово-кредитною й фінансовою ситуацією та загальною системою платежів у таких державах-членах і регулярно доповідати з цих питань Раді Міністрів та Комісії.

Стаття III-87

Щодо питань, що їх регулюють частина четверта статті III-71, стаття III-76 за винятком частини тринадцятої, статті III-83, III-90 та III-91, частина третя статті III-92 та стаття III-228, Рада Міністрів чи держава-член можуть звернутися до Комісії з запитом надати рекомендацію чи пропозицію, як буде доцільно. Комісії належить вивчити цей запит і невідкладно подати свої висновки Раді Міністрів.

СЕКЦІЯ 3А

Окремі положення щодо держав-членів, що входять до простору євро

Стаття III-88

1. Аби забезпечити належне функціювання економічного та валютного союзу та згідно з дотичними положеннями Конституції щодо держав-членів, що є членами простору євро, належить ухвалити окремі заходи:

(a) щоб посилити координацію їхньої бюджетної дисципліни та нагляду за нею;

(b) щоб сформулювати настанови щодо економічної політики цих держав і водночас забезпечити їхню сумісність з настановами, ухваленими для всього Союзу, та нагляд за ними.

2. Щодо заходів, сформульованих у частині першій, належить голосувати лише членам Ради Міністрів, які представляють держави-члени, що належать до простору євро. Кваліфіковану більшість належить визначати як більшість голосів представників держав-членів, що належать до простору євро, які представляють щонайменше три п'ятих населення цих держав. Якщо ухвалення певного акта потребує одностайності, то потрібна одностайність цих членів Ради Міністрів.

Стаття III-89

Положення про засідання міністрів держав-членів, що належать до простору євро, належить закласти в Протоколі про Групу євро.

Стаття III-90

1. Аби забезпечити місце євро в міжнародній валютній системі, Раді Міністрів, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Центральним Банком, належить ухвалити європейське рішення, що встановить спільні позиції з питань особливого інтересу у сфері економічного та валютного союзу в рамках компетентних міжнародних фінансових установ та конференцій.

2. Щодо заходів, зазначених у частині першій, належить голосувати лише членам Ради Міністрів, які представляють держави-члени, що належать до простору євро. Кваліфіковану більшість належить визначати як більшість голосів представників держав-членів, що належать до простору євро, які представляють щонайменше три п'ятих населення цих держав. Якщо ухвалення певного акта потребує одностайності, то потрібна одностайність цих членів Ради Міністрів.

3. Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може ухвалити належні заходи, щоб забезпечити єдине представництво в міжнародних фінансових установах та на конференціях. Належить застосовувати процедурні положення частин першої та другої.

СЕКЦІЯ 4

Перехідні положення

Стаття III-91

1. Держави-члени, які, за рішенням Ради Міністрів, не задовольняють умови, потрібні, щоб запровадити євро, надалі називано "держави-члени, щодо яких чинний відступ".

2. До держав-членів, щодо яких чинний відступ, не належить застосовувати такі положення Конституції:

(a) ухвалення частини загальних настанов щодо економічних політик, що стосуються всього простору євро (частина друга статті III-71);

(b) примусові засоби усунення надмірного дефіциту (частини дев'ята та десята статті III-76);

(c) мета й завдання Європейської системи центральних банків (частини перша, друга, третя та п'ята статті III-77);

(d) емісія євро (стаття III-78);

(e) акти Європейського Центрального Банку (стаття III-82);

(f) заходи, що регулюють використання євро (стаття III-83);

(g) валютні угоди та інші заходи щодо курсової політики (стаття III-228);

(h) призначання членів Правління Європейського Центрального Банку (абзац (b) частини другої статті III-84).

Отже, у зазначених вище статтях, вислів "держави-члени" означає держави-члени, щодо яких не є чинним відступ.

3. Згідно з положеннями Підрозділу IX Статуту Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_681 ), на держави-члени, щодо яких чинний відступ, та їхні національні центральні банки не поширено права та обов'язки в межах Європейської системи центральних банків.

4. Право голосу членів Ради Міністрів, що представляють держави-члени, щодо яких чинний відступ, зупинено, коли Рада Міністрів ухвалює заходи, зазначені в статтях, перелічених у частині другій. Кваліфіковану більшість належить визначати як більшість голосів представників держав-членів, щодо яких не є чинним відступ і що представляють щонайменше три п'ятих населення цих держав. Якщо ухвалення певного акта потребує одностайності, то потрібна одностайність цих членів Ради Міністрів.

Стаття III-92

1. Щонайменше один раз на два роки, або на запит держави-члена, щодо якої є чинним відступ, Комісія та Європейський Центральний Банк доповідають Раді Міністрів про поступ держав-членів, щодо яких чинний відступ, у виконанні зобов'язань щодо руху до економічного та валютного союзу. Цим доповідям належить містити дослідження сумісності національних законодавств цих держав-членів, зокрема установчих документів їхніх національних центральних банків, зі статтями III-80 і III-81 та Статутом Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_681 ). Доповідям належить також містити дослідження того, чи досягнуто високого рівня стабільної конвергенції, зокрема аналіз того, якою мірою кожна з цих держав-членів задовольняє такі критерії:

(a) досягнення високого рівня цінової стабільності; підставою оцінювання є рівень інфляції, що має бути близьким до рівня щонайбільше трьох держав-членів, що мають найкращі показники цінової стабільності;

(b) стабільність державного фінансового становища; підставою оцінювання є досягнення стану державного бюджету без надмірного дефіциту, що його визначають згідно з частиною шостою статті III-76;

(c) дотримання нормальних меж коливань, обумовлених механізмом валютних курсів, протягом щонайменше двох років без девальвації щодо євро;

(d) тривалість конвергенції, що її досягла держава-член, щодо якої є чинним відступ, та її участі в механізмі валютних курсів, що відображено в рівні довгострокової процентної ставки.

Чотири критерії, зазначені в цій частині, та дотичні строки, протягом яких їх належить задовольняти, докладно викладено в Протоколі про критерії конвергенції ( 994_632 ). У доповідях Комісії та Європейського Центрального Банку належить також враховувати результати інтеграції ринків, стан та розвиток балансів поточних платежів, дослідження розвитку витрат праці на одиницю продукції та інших цінових показників.

2. Після консультацій з Європейським Парламентом та обговорення у Європейській Раді, Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, ухвалює європейське рішення, де на підставі критеріїв, сформульованих у частині першій, визначає, яка з держав-членів, щодо яких чинний відступ, виконала потрібні умови, та скасовує відступи щодо зацікавлених держав-членів.

3. Якщо згідно з процедурою, сформульованою в частині другій, вирішено скасувати відступи, Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, одностайним голосуванням членів, що представляють держави-членів, щодо яких не є чинним відступ, та зацікавлену державу-члена, ухвалює європейські регламенти чи європейські рішення, що незворотно фіксують курс, за яким євро заступає валюту зацікавленої держави-члена, та закладають інші заходи, потрібні, щоб впровадити євро як єдину валюту в зацікавленій державі-члені. Раді Міністрів належить діяти після консультацій з Європейським Центральним Банком.

Стаття III-93

1. Якщо та доти, доки є держави-члени, щодо яких чинний відступ, та без порушення частини третьої статті III-79, Загальна Рада Європейського Центрального Банку, зазначена в статті 45 Статуту Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_681 ), становить третій орган Європейського Центрального Банку, уповноважений ухвалювати рішення.

2. Якщо та доти, доки є держави-члени, щодо яких чинний відступ, Європейський Центральний Банк стосовно цих держав-членів:

(a) посилює співпрацю національних центральних банків;

(b) посилює координацію грошово-кредитних політик держав-членів з метою забезпечити цінову стабільність;

(c) наглядає за функціюванням механізму валютного курсу;

(d) провадить консультації з питань, що перебувають у межах компетенцій національних центральних банків та впливають на стабільність фінансових установ та ринків;

(e) виконує завдання, що раніше були покладені на Європейський фонд валютної співпраці, а згодом перейшли до Європейського валютного інституту.

Стаття III-94

Кожна держава-член, щодо якої є чинним відступ, трактує свою політику валютного курсу як питання спільного інтересу. Водночас вона враховує досвід співпраці в межах механізму валютного курсу.

Стаття III-95

1. Якщо держава-член, щодо якої чинний відступ, зазнала труднощів, чи якщо наявна серйозна загроза виникнення труднощів щодо балансу її платежів через нерівновагу сумарного балансу її платежів чи через тип валюти, що перебуває в її розпорядженні, та якщо такі труднощі можуть загрожувати функціюванню внутрішнього ринку чи виконанню спільної торговельної політики, Комісія, згідно з Конституцією, негайно вивчає становище зацікавленої держави та заходи, яких ця держава вживає чи може вжити, використовуючи всі наявні засоби. Комісія оголошує заходи, яких вона рекомендує вжити зацікавленій державі-членові.

Якщо заходів, що вживає держава-член, щодо якої чинний відступ, та що їх запропонувала Комісія, не досить, аби подолати труднощі, що вже виникли чи загрожують виникнути, Комісія, після консультацій з Економіко-фінансовим комітетом, рекомендує Раді Міністрів надати взаємну допомогу та пропонує належні методи допомоги.

Комісія регулярно інформує Раду Міністрів про стан та розвиток ситуації.

2. Рада Міністрів надає таку взаємну допомогу; вона ухвалює європейські регламенти чи європейські рішення, що закладають умови та деталі такої допомоги. Взаємна допомога може набувати форми:

(a) скоординованого підходу до чи в рамках будь-яких інших міжнародних організацій, до яких держави-члени, щодо яких чинний відступ, можуть звернутися по допомогу;

(b) заходів, потрібних, щоб уникнути відхилень торгівлі, якщо держава-член, щодо якої є чинним відступ, зазнає труднощів і зберігає чи знову впроваджує кількісні обмеження до третіх країн;

(c) надання обмежених кредитів інших держав-членів за їхньою згодою.

3. Якщо Рада Міністрів не надала взаємної допомоги, що її порекомендувала Комісія, чи якщо наданої взаємної допомоги та вжитих заходів не досить, то Комісія вповноважує державу-члена, щодо якої чинний відступ і що зазнала труднощів, вжити захисних заходів, умови та деталі яких визначає Комісія.

Рада Міністрів може скасувати це вповноваження та змінити умови й деталі.

Стаття III-96

1. Якщо держава-член, щодо якої чинний відступ, зазнає раптової кризи балансу платежів і негайно не вжито заходів у сенсі частини другої статті III-95, вона може, як запобіжний захід, вжити потрібних захисних заходів. Такі заходи повинні спричинити якнайменше збурення функціювання внутрішнього ринку; їхній обсяг не повинен перевищувати того, що вкрай потрібно, аби подолати посталі раптові труднощі.

2. Комісію та інші держави-членів належить інформувати про такі захисні заходи не пізніше часу, коли вони набирають чинності. Комісія може порекомендувати Раді Міністрів надати взаємну допомогу згідно зі статтею III-95.

3. Після того, як Комісія надала висновок, та після консультацій з Економіко-фінансовим комітетом, Рада Міністрів може ухвалити рішення щодо того, що зацікавленій державі-членові належить виправити, зупинити чи скасувати захисні заходи, зазначені вище.

ПІДРОЗДІЛ III

ПОЛІТИКИ В ІНШИХ ОКРЕМИХ СФЕРАХ

СЕКЦІЯ I

Зайнятість

Стаття III-97

Союз та держави-члени розробляють, згідно з цією секцією, скоординовану стратегію зайнятості, зокрема сприяння висококваліфікованій навченій робочій силі, що здатна пристосовуватися до нових умов, а також здатності ринків праці реагувати на економічні зміни з огляду на досягнення мети, визначеної в статті I-3.

Стаття III-98

1. Держави-члени, через свої політики зайнятості, сприяють досягненню мети, зазначеної в статті III-97, у спосіб, узгіднений з загальними настановами економічних політик держав-членів та Союзу, ухвалених згідно з частиною другою статті III-71.

2. Держави-члени вважають сприяння зайнятості питанням спільного інтересу та в рамках роботи Ради Міністрів координують свої дії щодо цього згідно зі статтею III-100, враховуючи національні звичаї стосовно функцій соціальних партнерів.

Стаття III-99

1. Союз сприяє досягненню високого рівня зайнятості, заохочуючи до співпраці держави-члени, підтримуючи та, в разі потреби, доповнюючи їхні дії. Водночас Союз шанує компетенції держав-членів.

2. Завдання досягти високого рівня зайнятості належить брати до уваги під час формулювання й виконання політик та діяльності Союзу.

Стаття III-100

1. На підставі спільної річної доповіді Ради Міністрів та Комісії, Європейська Рада щорічно розглядає ситуацію в сфері зайнятості в Союзі та ухвалює висновки з цього питання.

2. На підставі висновків Європейської Ради, Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, щороку ухвалює настанови, що їх держави-члени враховують у своїх політиках зайнятості. Вона діє після консультацій з Європейським Парламентом, Комітетом регіонів, Економіко-соціальним комітетом та Комітетом з питань зайнятості.

Цим настановам належить бути згідними з загальними настановами, що їх ухвалено згідно з частиною другою статті III-71.

3. Кожна держава-член подає до Ради Міністрів та Комісії річну доповідь щодо головних кроків із виконання політики зайнятості з огляду на настанови щодо зайнятості, зазначені в частині другій.

4. Рада Міністрів на підставі доповідей, зазначених у частині третій, та діставши думку Комітету з питань зайнятості, щороку вивчає, як держави-члени виконують політики зайнятості з огляду на настанови щодо зайнятості. Рада Міністрів, за рекомендацією Комісії, може ухвалити рекомендації та спрямувати їх до держав-членів.

5. На підставі результатів такого вивчення, Рада Міністрів та Комісія подають спільну річну доповідь Європейській Раді про стан зайнятості в Союзі та про виконання настанов щодо зайнятості.

Стаття III-101

Європейські закони чи європейські рамкові закони можуть запроваджувати стимулювальні заходи, що заохочують співпрацю держав-членів та підтримують їхні дії у сфері зайнятості через ініціативи, спрямовані на розвиток обміну інформацією та найкращим досвідом, забезпечення порівняльного аналізу й рекомендацій, а також на розповсюджування інноваційних підходів та досвіду оцінювання, зокрема з використанням дослідних проектів. Їх належить ухвалювати після консультацій з Комітетом регіонів та Економіко-соціальним комітетом.

Такі європейські закони чи європейські рамкові закони не повинні містити приписів щодо гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів.

Стаття III-102

Рада Міністрів простою більшістю голосів ухвалює європейське рішення про заснування Комітету з питань зайнятості з дорадчим статусом, щоб сприяти координації держав-членів щодо політик зайнятості та ринку праці. Вона діє після консультацій з Європейським Парламентом.

Завданнями Комітету є:

(a) стежити за ситуацією у сфері зайнятості та політиками зайнятості в державах-членах та в Союзі;

(b) без порушення статті III-247, формулювати висновки на запит Ради Міністрів чи Комісії або з власної ініціативи, та сприяти готуванню заходів Ради Міністрів, зазначених у статті III-100.

Під час виконання завдань, Комітетові належить консультуватися з соціальними партнерами.

Кожна держава-член та Комісія призначають по два члени Комітету.

СЕКЦІЯ 2

Соціальна політика

Стаття III-103

Союз та держави-члени, пам'ятаючи про засадничі соціальні права, сформульовані в Європейській соціальній хартії, що її підписано в Турині 18 жовтня 1961 року ( 994_300 ), та в Хартії Спільноти про засадничі права працівників від 1989 року ( 994_044 ), мають на меті сприяти зайнятості, поліпшувати умови життя та праці, щоб, не втративши досягнутого поліпшення, уможливити гармонізацію цих сфер, належний соціальний захист, діалог між соціальними партнерами та розвиток людських ресурсів заради досягнення тривалого високого рівня зайнятості та боротьби проти вилучання.

З цією метою Союз та держави-члени діють з урахуванням розмаїття національних звичаїв, зокрема у сфері договірних відносин, та потреби підтримувати конкурентоспроможність економіки Союзу.

Вони певні, що такий розвиток випливатиме не лише з функціювання внутрішнього ринку, що сприяє гармонізації соціальних систем, а й з процедур, обумовлених у Конституції, та зі зближення положень, закладених у законах та підзаконних чи адміністративних актах.

Стаття III-104

1. Щоб досягти мети статті III-103, Союз підтримує та доповнює діяльність держав-членів у таких сферах:

(a) покращення, в особливості, довкілля праці, аби захистити здоров'я та безпеку працівників;

(b) умови праці;

(c) соціальне забезпечення та соціальний захист працівників;

(d) захист працівників після закінчення трудового договору;

(e) інформування та консультування працівників;

(f) представництво та колективний захист інтересів працівників та працедавців, зокрема право працівників брати участь у керуванні, з урахуванням частини шостої;

(g) умови працевлаштування громадян третіх країн, що на законних підставах перебувають на території Союзу;

(h) інтеграція осіб, вилучених із ринку зайнятості, без порушення статті III-183;

(i) рівність чоловіків та жінок щодо їхніх можливостей на ринку праці та ставлення на роботі;

(j) боротьба проти соціального вилучання;

(k) модернізація систем соціального захисту без порушення абзацу (c).

2. З цією метою:

(a) європейські закони чи європейські рамкові закони можуть упроваджувати заходи, що заохочують співпрацю держав-членів через ініціативи, спрямовані на поглиблення знань, розвиток обміну інформацією та найкращим досвідом, розповсюджування інноваційних підходів та досвіду оцінювання, за винятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів;

(b) у сферах, зазначених в абзацах від (a) до (i) частини першої, та з урахуванням умов та технічних норм, застосовуваних у кожній державі-членові, європейські рамкові закони можуть встановлювати мінімальні вимоги, що їх належить поступово впроваджувати. Такі європейські рамкові закони уникають накладання адміністративних, фінансових чи правових обмежень, що перешкоджають створенню та розвиткові малих і середніх підприємств.

У будь-якому разі, такі європейські закони чи європейські рамкові закони належить ухвалювати після консультацій з Комітетом регіонів та Економікосоціальним комітетом.

3. Як відступ від частини другої, у сферах, зазначених в абзацах (c), (d), (f) та (g) частини першої, Рада Міністрів ухвалює європейські закони чи європейські рамкові закони одностайно після консультацій з Європейським Парламентом, Комітетом регіонів та Економіко-соціальним комітетом.

Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може ухвалити європейське рішення, що уможливлює застосування звичайної законодавчої процедури до абзаців (d), (f) та (g) частини першої. Їй належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом.

4. Держава-член може доручити соціальним партнерам, на їхній спільний запит, виконувати європейські рамкові закони, що їх ухвалено згідно з частиною другою.

У такому разі вона забезпечує, щоб соціальні партнери, за домовленістю, вжили потрібних заходів не пізніше дати транспонування європейського рамкового закону. Зацікавленій державі-членові належить робити будь-які потрібні кроки, що успроможнюють її будь-коли гарантувати досягнення результатів, що їх обумовлює цей європейський рамковий закон.

5. Європейські закони та європейські рамкові закони, що їх ухвалено згідно з цією статтею:

(a) не впливають на право держав-членів визначати засадничі принципи своїх систем соціального забезпечення та не повинні істотно впливати на їхню фінансову рівновагу;

(b) не перешкоджають будь-якій державі-членові зберігати чи впроваджувати суворіші захисні заходи, сумісні з Конституцією.

6. Цю статтю не належить застосовувати до оплати праці, права збиратися, права страйкувати чи права застосовувати локаут.

Стаття III-105

1. Комісія має завдання сприяти консультаціям між соціальними партнерами на рівні Союзу та ухвалює всі дотичні заходи, що допомагають їхньому діалогові, забезпечуючи збалансовану підтримку сторін.

2. З цією метою, перш ніж подавати пропозиції у сфері соціальної політики, Комісія провадить консультації з соціальними партнерами щодо можливих напрямів дії Союзу.

3. Якщо після таких консультацій Комісія вважає певний захід Союзу доцільним, вона провадить консультації з соціальними партнерами щодо змісту запланованої пропозиції. Соціальні партнери передають до Комісії висновок чи, в разі потреби, рекомендацію.

4. З нагоди такої консультації, соціальні партнери можуть повідомити Комісію про свій намір ініціювати процес, обумовлений у статті III-106. Тривалість процедури не повинна перевищувати дев'яти місяців, хіба що зацікавлені соціальні партнери та Комісія спільно вирішать подовжити цей період.

Стаття III-106

1. Діалог між соціальними партнерами на рівні Союзу, за їхнім бажанням, може мати наслідком встановлення договірних відносин, зокрема укладення угод.

2. Угоди, укладені на рівні Союзу, належить виконувати згідно з процедурами та звичаями, притаманними соціальним партнерам та державам-членам, чи, у випадках, що охоплює стаття III-104, на спільний запит сторін, що підписали угоду, - згідно з європейськими регламентами чи європейськими рішеннями, що їх ухвалює Рада Міністрів на пропозицію Комісії. Про це належить інформувати Європейський Парламент.

Якщо угода, про яку йдеться, містить одне чи більше положень стосовно однієї зі сфер, що згідно з частиною третьою статті III-104 вимагають одностайності, Раді Міністрів належить діяти одностайно.

Стаття III-107

Щоб досягти мети статті III-103 та без порушення інших положень Конституції, Комісія заохочує співпрацю держав-членів та допомагає координувати їхню діяльність у всіх сферах соціальної політики згідно з цією Секцією, зокрема таких:

(a) зайнятість;

(b) трудове право та умови праці;

(c) професійне навчання та підвищування кваліфікації;

(d) соціальне забезпечення;

(e) запобігання виробничому травматизмові та професійним хворобам;

(f) гігієна праці;

(g) право збиратися та вести колективні переговори між працедавцями та працівниками.

З цією метою Комісія інтенсивно взаємодіє з державами-членами, а саме: організовує дослідження, видає висновки, готує консультації щодо проблем, які постають на національному рівні чи на рівні міжнародних організацій, зокрема ініціативи, спрямовані на розробляння настанов та показників, організацію обміну найкращим досвідом та готування потрібних складників періодичного стеження та оцінювання. Про це належить повною мірою інформувати Європейський Парламент.

Перш ніж видавати висновки, обумовлені в цій статті, Комісії належить провадити консультації з Економіко-соціальним комітетом.

Стаття III-108

1. Кожна держава-член забезпечує застосування принципу однакової плати працівникам чоловічої та жіночої статі за однакову роботу чи роботу, що має однакову вартість.

2. На цілі цієї статті, "плата" означає звичайну основну чи мінімальну заробітну платню, оклад чи будь-яку іншу винагороду готівкою чи в натуральній формі, що її працівник безпосередньо чи опосередковано отримує від працедавця за свою роботу.

Однакова плата без дискримінації за ознакою статі означає:

(a) що плату за однакову роботу, оплачувану відрядно, обчислюють на підставі тієї самої одиниці виміру;

(b) що плата за однакову роботу, оплачувану погодинно, є однаковою.

3. Європейські закони чи європейські рамкові закони запроваджують заходи, щоб забезпечити застосування принципу однакових можливостей та однакового ставлення до чоловіків та жінок у питаннях праці та зайнятості, зокрема принципу однакової плати за однакову роботу чи за роботу, що має однакову вартість. Їх належить ухвалювати після консультацій з Економіко-соціальним комітетом.

4. Маючи на меті забезпечити цілковиту рівність чоловіків та жінок на роботі, принцип однакового ставлення не повинен заважати будь-якій державі-членові зберігати чи запроваджувати заходи, що надають окремі переваги недостатньо представленій статі, щоб полегшити професійну діяльність, відвернути появу несприятливих умов професійної кар'єри чи скомпенсувати їх.

Стаття III-109

Держави-члени докладають зусиль, щоб зберегти наявну еквівалентність систем оплачуваних відпусток.

Стаття III-110

Комісія щороку складає доповідь про поступ у прямуванні до мети статті III-103, зокрема про демографічне становище в Союзі. Вона подає доповідь Європейському Парламентові, Раді Міністрів та Економіко-соціальному комітетові.

Стаття III-111

Рада Міністрів простою більшістю ухвалює європейське рішення про заснування Комітету соціального захисту з дорадчим статусом, щоб сприяти співпраці держав-членів та держав-членів і Комісії у сфері політик соціального захисту. Рада Міністрів ухвалює рішення після консультацій з Європейським Парламентом.

Комітет має такі завдання:

(a) стежити за ситуацією в соціальній сфері та розвитком політик соціального захисту в державах-членах та Союзі;

(b) сприяти обмінові інформацією, досвідом та практичними набутками між державами-членами та з Комісією;

(c) без порушення статті III-247, на запит Ради Міністрів чи Комісії, чи з власної ініціативи готувати доповіді, формулювати висновки та провадити іншу роботу в межах своєї компетенції.

Під час виконання завдань Комітетові належить провадити консультації з соціальними партнерами.

Кожна держава-член та Комісія призначають по два члени Комітету.

Стаття III-112

Річній доповіді Комісії Європейському Парламентові належить містити окремий підрозділ про соціальний розвиток у Союзі.

Європейський Парламент може закликати Комісію складати доповіді щодо будь-яких особливих проблем, пов'язаних із ситуацією в соціальній сфері.

Підсекція 1

Європейський соціальний фонд

Стаття III-113

Щоб поліпшити можливості працевлаштування працівників на внутрішньому ринку і таким чином сприяти підвищенню рівня життя, цим засновано Європейський соціальний фонд. Його метою є полегшити працівникам працевлаштування, підвищити географічну та професійну мобільність працівників у межах Союзу та полегшити їхню адаптацію до промислових змін та змін систем виробництва, зокрема через професійне навчання та перекваліфікацію.

Стаття III-114

Фондом керує Комісія.

У виконанні цього завдання їй допомагає Комітет на чолі з членом Комісії, до якого входять представники держав-членів, професійних спілок та організацій працедавців.

Стаття III-115

Виконавчі заходи, дотичні до Європейського соціального фонду, належить вводити в дію європейськими законами. Такі закони належить ухвалювати після консультацій з Комітетом регіонів та Економіко-соціальним комітетом.

СЕКЦІЯ 3

Економічне, соціальне та територіальне гуртування

Стаття III-116

Щоб сприяти загальному гармонійному розвиткові, Союз розробляє та провадить дії, що зміцнюють його економічну, соціальну та територіальну згуртованість.

Зокрема, Союз прагне зменшити диспропорцію рівнів розвитку різних регіонів та відсталість регіонів чи островів, що перебувають у найменш сприятливих умовах, зокрема села.

Стаття III-117

Держави-члени провадять та координують свої економічні політики в такий спосіб, щоб досягти також мети, сформульованої в статті III-116. Формулювання та виконання політик і діяльності Союзу та запровадження внутрішнього ринку враховують цю мету і сприяють її втіленню. Союз також сприяє досягненню цієї мети, діючи через структурні фонди (Європейський сільськогосподарський фонд керування та гарантій - Секція керування; Європейський соціальний фонд; Європейський фонд регіонального розвитку), Європейський інвестиційний банк та інші наявні фінансові інструменти.

Комісія щотри роки подає Європейському Парламентові, Раді Міністрів, Комітетові регіонів та Економіко-соціальному комітетові доповідь про поступ економічного, соціального та територіального гуртування та про те, як цьому сприяли заходи, обумовлені в цій статті. В разі потреби Комісія додає до доповіді належні пропозиції.

Європейські закони чи європейські рамкові закони можуть запровадити будь-які окремі заходи поза межами фондів, без порушення заходів, ухвалених у рамках інших політик Союзу. Їх належить ухвалювати після консультацій з Комітетом регіонів та Економіко-соціальним комітетом.

Стаття III-118

Завданням Європейського фонду регіонального розвитку є сприяти усуненню найважливіших регіональних дисбалансів у Союзі через участь у розвитку та структурному допасовуванні регіонів із затриманим розвитком та в конверсії промислових регіонів, що занепадають.

Стаття III-119

Без порушення статті III-120, європейські закони визначають завдання, пріоритетні цілі та організацію структурних фондів, зокрема можливе групування їх, а також загальні правила, застосовні до них, та положення, потрібні, щоб забезпечити їхню ефективність та координувати діяльність Фондів та їхню взаємодію з іншими наявними фінансовими інструментами.

Фонд гуртування, створений європейським законом, забезпечує фінансування проектів у сферах довкілля та транс'європейських мереж у просторі транспортної інфраструктури.

В усіх випадках такі європейські закони належить ухвалювати після консультацій з Комітетом регіонів та Економіко-соціальним комітетом. Раді Міністрів належить діяти одностайно до 1 січня 2007 року.

Стаття III-120

Виконавчі заходи щодо діяльності Європейського фонду регіонального розвитку належить вводити в дію в європейських законах. Такі закони належить ухвалювати після консультацій з Комітетом регіонів та Економіко-соціальним комітетом.

До Європейського сільськогосподарського фонду керування та гарантій, Секції керування та Європейського соціального фонду належить застосовувати положення статей III-127 та III-115.

СЕКЦІЯ 4

Сільське господарство та рибальство

Стаття III-121

Союз визначає та здійснює спільну політику у сфері сільського господарства та рибальства.

"Сільськогосподарська продукція" - це продукція, вирощена на землі, продукти тваринництва та рибальства, а також продукти первинного обробляння, безпосередньо пов'язані з цією продукцією. Посилання на спільну сільськогосподарську політику чи на сільське господарство та використання терміна "сільськогосподарський" належить розуміти включно з рибальством, враховуючи всі особливості цього сектора.

Стаття III-122

1. Внутрішній ринок охоплює сільське господарство та торгівлю сільськогосподарською продукцією.

2. Якщо в статтях від III-123 до III-128 не обумовлено інакше, положення, закладені, щоб запровадити внутрішній ринок, належить застосовувати до сільськогосподарської продукції.

3. Продукція, що її належить перелічити в Додатку I (*), підлягає дії статей від III- 123 до III-128.

_______________
     (*) Цей  Додаток,  що  відповідає Додаткові I до Договору про
заснування Європейської  Спільноти  (  994_017 ),  буде розроблено
пізніше.

4. Внутрішній ринок сільськогосподарської продукції має функціювати та розвиватися разом із вироблянням спільної сільськогосподарської політики.

Стаття III-123

1. Метою спільної сільськогосподарської політики є:

(a) підвищити продуктивність сільського господарства, сприяючи технічному прогресові, забезпечуючи раціональний розвиток сільськогосподарського виробництва та оптимально використовуючи виробничі чинники, зокрема робочу силу;

(b) забезпечити належний рівень життя сільськогосподарської спільноти, зокрема збільшуючи особистий прибуток людей, що працюють у сільському господарстві;

(c) стабілізувати ринки;

(d) забезпечити доступність постачання;

(e) забезпечити те, щоб постачання надходило до споживача за прийнятними цінами.

2. Розробляючи спільну сільськогосподарську політику та спеціальні методи її застосування, належить враховувати:

(a) особливу природу сільськогосподарської діяльності, що випливає з соціальної структури сільського господарства та зі структурних і природних відмінностей між різними сільськогосподарськими регіонами;

(b) потребу здійснювати належне допасовування поступово;

(c) той факт, що в державах-членах сільське господарство становить сектор, близько пов'язаний з цілою економікою.

Стаття III-124

1. Щоб досягти мети, сформульованої в статті III-123, належить запровадити спільну організацію сільськогосподарських ринків.

Ця організація, залежно від дотичної продукції, набирає однієї з таких форм:

(a) спільні правила конкуренції;

(b) обов'язкова координація різноманітних організацій національних ринків;

(c) організація Європейського ринку.

2. Спільна організація, що її запроваджено згідно з частиною першою, може охоплювати всі заходи, потрібні, щоб досягти мети, сформульованої в статті III-123, зокрема регулювання цін, допомогу виробництву та маркетингові різноманітної продукції, заходи щодо зберігання й перевезення та спільний механізм стабілізації імпорту чи експорту.

Спільну організацію належить обмежити дотриманням мети, сформульованої в статті III-123. Вона повинна унеможливлювати будь-яку дискримінацію між виробниками та споживачами всередині Союзу.

Будь-яку спільну цінову політику належить грунтувати на спільних критеріях та уніфікованих методах підрахунку.

3. Щоб уможливити досягнення мети спільної організації, зазначеної в частині першій, можна створити один чи кілька сільськогосподарських фондів керування та гарантій.

Стаття III-125

Щоб уможливити досягнення мети, сформульованої в статті III-123, в рамках спільної сільськогосподарської політики можна запровадити положення про такі заходи:

(a) ефективна координація зусиль у сферах професійного навчання, досліджень та поширювання сільськогосподарських знань; це може охоплювати спільне фінансування проектів чи інституцій;

(b) спільні заходи, що сприяють споживанню певних продуктів.

Стаття III-126

1. Секцію про правила конкуренції належить застосовувати до виробництва сільськогосподарської продукції та торгівлі нею лише в обсязі, що його, згідно з частиною другою статті III-127, визначають європейські закони чи європейські рамкові закони з урахуванням мети, сформульованої в статті III-123.

2. Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може ухвалити європейський регламент чи європейське рішення, що уповноважує надавати допомогу:

(a) на потреби захисту господарств, що зазнали шкоди, спричиненої структурними чи природними умовами;

(b) у рамках програм економічного розвитку.

Стаття III-127

1. Комісія подає пропозиції щодо розробляння та виконання спільної сільськогосподарської політики, зокрема заступання національних організацій однією з форм спільної організації, обумовлених в частині першій статті III-124, та щоб виконати заходи, зазначені в цій Секції.

Цим пропозиціям належить ураховувати взаємозалежність сільськогосподарських питань, зазначених у цій Секції.

2. Європейські закони чи європейські рамкові закони запроваджують спільну організацію сільськогосподарських ринків, обумовлену в частині першій статті III-124, та інші положення, потрібні, щоб досягти мети спільної сільськогосподарської політики та спільної політики у сфері рибальства. Їх належить ухвалювати після консультацій з Економіко-соціальним комітетом.

3. Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, ухвалює європейські регламенти чи європейські рішення про встановлення цін, зборів, допомоги та кількісних обмежень, а також про встановлення й розподіл обсягів можливого вилову риби.

4. Згідно з частиною другою, організації національного ринку може заступити спільна організація, що її обумовлено в частині першій статті III-124, якщо:

(a) спільна організація запропонує державам-членам, що заперечують цей захід і мають власну організацію дотичного виробництва, еквівалентні гарантії зайнятості та рівня життя зацікавлених виробників, з урахуванням можливого допасовування та спеціалізації, потреба в якій може з часом постати;

(b) така спільна організація забезпечує в Союзі умови торгівлі, подібні до наявних на національному ринку.

5. Якщо спільну організацію, пов'язану з певною сировиною, створено раніше, ніж спільну організацію, пов'язану з відповідною переробленою продукцією, то таку сировину, що її використовують для переробленої продукції, призначеної на експорт до третіх країн, можна імпортувати з поза меж Союзу.

Стаття III-128

Якщо в державі-члені продукція є предметом організації національного ринку чи внутрішніх правил еквівалентної дії, що впливають на конкурентне становище виробництва подібної продукції в іншій державі-члені, то держави-члени накладають компенсаційний збір на імпорт цієї продукції з держави-члена, в якій наявні така організація чи правила, хіба що ця держава накладає компенсаційний збір на експорт.

Комісія ухвалює європейські регламенти чи європейські рішення, що встановлюють обсяг цих зборів на рівні, потрібному, щоб відновити рівновагу; Комісія може також надати повноваження вжити інших заходів, умови та деталі яких визначає вона.

СЕКЦІЯ 5

Довкілля

Стаття III-129

1. Політика Союзу щодо довкілля сприяє досягненню таких цілей:

(a) берегти, охороняти та поліпшувати стан довкілля;

(b) берегти здоров'я людей;

(c) виважено та раціонально використовувати природні ресурси;

(d) сприяти на міжнародному рівні розв'язанню регіональних та світових проблем довкілля.

2. Політика Союзу щодо довкілля має на меті досягти високого рівня захисту з урахуванням розмаїття ситуацій в різних регіонах Союзу. Її належить грунтувати на принципі застерігання та принципах: належить вживати запобіжних заходів; належить виправляти шкоду, завдану довкіллю, насамперед усуваючи її джерела; забруднювач повинен платити.

У цьому контексті заходам з гармонізації, що задовольняють вимоги охорони довкілля, належить містити, в разі потреби, захисні застереження, що дозволяють державам-членам вживати тимчасових, не спричинених економічними потребами, заходів щодо охорони довкілля, що підлягають процедурі інспекції Союзу.

3. Готуючи свою політику щодо охорони довкілля, Союз враховує:

(a) наявні наукові й технічні дані;

(b) умови довкілля в різних регіонах Союзу;

(c) потенційні переваги та витрати через дії чи бездіяльність;

(d) економічний і соціальний розвиток цілого Союзу та збалансований розвиток його регіонів.

4. У межах своїх відповідних сфер компетенцій, Союз та держави-члени співпрацюють з третіми країнами та компетентними міжнародними організаціями. Умови співпраці Союзу можуть бути предметом угод між Союзом та зацікавленими третіми сторонами, переговори щодо яких та укладання яких належить провадити згідно зі статтею III-227.

Попередній абзац не порушує компетенції держав-членів провадити переговори в міжнародних органах та укладати міжнародні угоди.

Стаття III-130

1. Європейські закони чи європейські рамкові закони визначають, яких заходів треба вжити, щоб досягти мети, зазначеної в статті III-129. Їх належить ухвалювати після консультацій з Комітетом регіонів та Економіко-соціальним комітетом.

2. Як відступ від частини першої, без порушення статті III-65, Рада Міністрів одностайно ухвалює європейські закони чи європейські рамкові закони, що запроваджують:

(a) заходи безпосередньо фіскального характеру;

(b) заходи щодо:

(i) міського та сільського планування;

(ii) кількісного регулювання водних ресурсів чи впливу, прямого чи непрямого, на доступність цих ресурсів;

(iii) використання земельних ресурсів, за винятком організації збирання та утилізації відходів;

(c) заходи, що суттєво впливають на вибір між різними джерелами енергії та на загальну структуру енергетичного забезпечення держави-члена.

Рада Міністрів може одностайно ухвалити європейське рішення, що дозволяє застосовувати звичайну законодавчу процедуру в випадках, зазначених в абзаці першому цієї частини.

У будь-якому разі Раді Міністрів належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом, Комітетом регіонів та Економіко-соціальним комітетом.

3. Європейські закони вводять в дію загальні програми дій, що формулюють пріоритетні цілі, яких треба досягти. Такі закони належить ухвалювати після консультацій з Комітетом регіонів та Економіко-соціальним комітетом.

Заходи, потрібні, щоб виконати ці програми, належить ухвалювати згідно з частиною першою чи частиною другою, відповідно до конкретного випадку.

4. Без порушення окремих заходів, що їх ухвалив Союз, держави-члени фінансують та виконують політику у сфері довкілля.

5. Без порушення принципу "забруднювач повинен платити", заходи, що їх ужито на підставі частини першої, якщо вони потребують витрат, непропорційно високих порівняно з можливостями органів влади держави-члена, належить у доцільній формі обумовлювати:

(a) тимчасовими відступами від загального правила, та/чи

(b) фінансовою підтримкою Фонду гуртування.

Стаття III-131

Захисні положення, що їх ухвалено згідно зі статтею III-130, не перешкоджають будь-якій державі-членові зберігати чи впроваджувати суворіші захисні положення. Таким положенням належить бути згідними з Конституцією. Про них належить сповіщати Комісію.

СЕКЦІЯ 6

Захист прав споживачів

Стаття III-132

1. Щоб підтримати інтереси споживачів та забезпечити високий рівень захисту їхніх прав, Союз сприяє охороні здоров'я, безпеці та економічним інтересам споживачів, а також забезпечує їхнє право на інформацію, освіту та створювання організацій заради захисту своїх інтересів.

2. Союз сприяє досягненню мети, зазначеної в частині першій, через:

(a) заходи, що їх ухвалено згідно зі статтею III-65 в контексті формування внутрішнього ринку;

(b) заходи, що підтримують, доповнюють та моніторують політики держав-членів.

3. Заходи, зазначені в абзаці (b) частини другої, належить вводити в дію європейськими законами чи європейськими рамковими законами. Такі закони належить ухвалювати після консультацій з Економіко-соціальним комітетом.

4. Акти, що їх ухвалено згідно з частиною третьою, не перешкоджають будь-якій державі-членові зберігати чи впроваджувати суворіші захисні положення. Таким положенням належить бути згідними з Конституцією. Про них належить сповіщати Комісію.

СЕКЦІЯ 7

Транспорт

Стаття III-133

Мети Конституції у сфері, що її регулює ця секція, належить досягати в межах спільної транспортної політики.

Стаття III-134

Статтю III-133 належить виконувати через європейські закони чи європейські рамкові закони з урахуванням особливостей транспорту. Їх належить ухвалювати після консультацій з Комітетом регіонів та Економіко-соціальним комітетом.

Таким європейським законам чи європейським рамковим законам належить містити:

(a) загальні правила для міжнародного транспорту, що прямує на територію чи з території держави-члена або перетинає територію однієї чи кількох держав-членів;

(b) умови, за яких перевізники-нерезиденти можуть надавати транспортні послуги в межах держав-членів;

(c) заходи з удосконалювання транспортної безпеки;

(d) будь-які інші доцільні заходи.

Стаття III-135

Доти, доки буде ухвалено європейські закони чи європейські рамкові закони, зазначені в частині першій статті III-134, жодна держава-член не може, прямо чи опосередковано, робити положення, що регулюють відповідну сферу станом на 1 січня 1958 року, а у випадку держав, що приєдналися до Союзу пізніше, на дату їх приєднання, менш сприятливими для перевізників інших держав-членів, ніж для перевізників цієї держави-члена, хіба що Рада Міністрів одностайно ухвалює європейське рішення, що передбачає відступ.

Стаття III-136

Допомога є згідною з Конституцією, якщо вона задовольняє потреби координації транспорту чи якщо вона відшкодовує виконання певних обов'язків, притаманних концепції суспільної послуги.

Стаття III-137

У будь-яких заходах стосовно транспортних тарифів та умов, що їх ухвалено в межах Конституції, належить враховувати економічний стан перевізників.

Стаття III-138

1. Стосовно транспорту в межах Союзу заборонено дискримінацію, що набирає такої форми, що перевізники встановлюють різні тарифи та різні умови перевезення тих самих товарів тими самими транспортними шляхами залежно від того, до чи з якої держави-члена призначено чи походять товари.

2. Частина перша не перешкоджає ухвалювати інші європейські закони чи рамкові закони згідно з частиною першою статті III-134.

3. Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, ухвалює європейські регламенти чи європейські рішення на виконання частини першої. Їй належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом та Економіко-соціальним комітетом.

Рада Міністрів може, зокрема, ухвалювати європейські регламенти та європейські рішення, потрібні, щоб уможливити інституціям нагляд за дотриманням правила, закладеного в частині першій, а користувачам транспорту - дати змогу скористатися цими перевагами повною мірою.

4. Комісія, з власної ініціативи чи на подання держави-члена, вивчає будь-які випадки дискримінації, що їх охоплює частина перша, та, після консультацій з зацікавленою державою-членом, ухвалює потрібні європейські рішення у межах європейських регламентів та європейських рішень, зазначених у частині третій.

Стаття III-139

1. Стосовно транспортних операцій, здійснюваних у межах Союзу, державам-членам заборонено встановлювати тарифи та умови, що в будь-який спосіб підтримують чи захищають інтереси одного чи кількох конкретних підприємств чи галузей виробництва, хіба що європейське рішення Комісії уповноважує на це.

2. Комісія, з власної ініціативи чи на подання держави-члена, вивчає тарифи та умови, зазначені в частині першій, зокрема враховуючи, з одного боку, запити належної регіональної економічної політики, потреби слаборозвинених регіонів та проблеми регіонів, що зазнали серйозного впливу політичних обставин, а з іншого - вплив таких тарифів та умов на конкуренцію різних видів транспорту.

Комісії належить ухвалювати потрібні європейські рішення після консультацій з кожною зацікавленою державою-членом.

3. Заборону, що її обумовлено в частині першій, не належить застосовувати до тарифів, встановлених заради забезпечення конкуренції.

Стаття III-140

Збори чи мито за перетин кордонів, що їх стягують перевізники додатково до транспортних тарифів, не повинні перевищувати розумного рівня з урахуванням реальних витрат.

Держави-члени прагнуть зменшити ці витрати.

Комісія може надавати державам-членам рекомендації щодо застосування цієї статті.

Стаття III-141

Положення цієї Секції не перешкоджають застосовувати заходи, що їх ужила Федеративна Республіка Німеччина, тою мірою, якою ці заходи потрібні, щоб скомпенсувати економікам деяких регіонів Федеративної Республіки, що зазнали впливу поділу Німеччини, несприятливі економічні наслідки, спричинені цим поділом.

Стаття III-142

При Комісії створено Дорадчий комітет експертів, яких призначають уряди держав-членів. Комісія провадить консультації з Комітетом з транспортних питань, коли вважає це за потрібне.

Стаття III-143

1. Цю Секцію належить застосовувати до залізничного, дорожнього та внутрішнього водного транспорту.

2. Європейські закони чи європейські рамкові закони можуть закладати належні заходи щодо морського та повітряного транспорту. Їх належить ухвалювати після консультацій з Комітетом регіонів та Економіко-соціальним комітетом.

СЕКЦІЯ 8

Транс'європейські мережі

Стаття III-144

1. Щоб сприяти досягненню мети, зазначеної в статтях III-14 та III-116, дати громадянам Союзу, учасникам економічної діяльності та місцевим спільнотам змогу повною мірою скористатися перевагами створюваного простору без внутрішніх кордонів, Союз сприяє створенню та розвиткові транс'європейських мереж транспортної, телекомунікаційної та енергетичної інфраструктури.

2. У рамках системи відкритих та конкурентних ринків, діяльність Союзу спрямовано на сприяння взаємозв'язкові та взаємодії національних мереж, а також доступові до цих мереж. Союз враховує, зокрема, потребу сполучити острівні, важкодоступні та периферійні регіони з центральними регіонами Союзу.

Стаття III-145

1. Щоб досягти мети, зазначеної в статті III-144, Союз:

(a) розробляє низку настанов, що охоплюють цілі, пріоритети та головні напрями заходів, окреслених у сфері транс'європейських мереж; ці настанови визначають проекти спільного інтересу;

(b) виконує будь-які заходи, що можуть виявитися потрібними, аби забезпечити взаємодію мереж, зокрема у сфері технічного стандартування;

(c) може підтримувати проекти спільного інтересу, що їх підтримують держави-члени, та що їх визначено в рамках настанов, зазначених в абзаці (а), зокрема через аналіз здійсненності, надавання гарантій позик чи відсоткових субсидій; Союз може також сприяти, через Фонд гуртування, фінансуванню окремих проектів держав-членів у сфері транспортної інфраструктури.

Діяльність Союзу враховує потенційну економічну життєздатність проектів.

2. Настанови та інші заходи, зазначені в частині першій, належить вводити в дію європейськими законами чи європейськими рамковими законами. Такі закони належить ухвалювати після консультацій з Комітетом регіонів та Економіко-соціальним комітетом.

Настанови та проекти спільного інтересу, що стосуються території держави-члена, належить приймати за згоди зацікавленої держави-члена.

3. Держави-члени, у співпраці з Комісією, координують сфери національних політик, що можуть значно вплинути на досягнення мети, зазначеної в статті III-144. Комісія може, у близькій співпраці з державою-членом, висунути будь-яку доцільну ініціативу, що сприяє такій координації.

4. Союз може співпрацювати з третіми країнами, щоб сприяти проектам взаємного інтересу та забезпечувати взаємодію мереж.

СЕКЦІЯ 9

Дослідження, технічний розвиток та космічна діяльність

Стаття III-146

1. Союз прагне зміцнювати наукові та технічні підвалини промисловості Союзу та підтримує її конкурентоспроможність на міжнародному рівні, водночас сприяючи всій дослідницькій діяльності, що є потрібною з огляду на інші підрозділи Конституції.

2. На ці цілі Союз на всій своїй території, сприяє висококваліфікованій науковій та технічній дослідницькій діяльності підприємств, зокрема малих та середніх, дослідницьких центрів та університетів; він також сприяє їхнім зусиллям з координації роботи, зокрема, вільній співпраці науковців попри кордони, та дає підприємствам змогу використовувати потенціал внутрішнього ринку, зокрема надає доступ до національних державних контрактів, визначає спільні стандарти та усуває правові та фіскальні перешкоди цій співпраці.

3. Всі рішення про діяльність Союзу у сфері досліджень та технічного розвитку, що її провадять згідно з Конституцією, зокрема про демонстраційні проекти, належить ухвалювати та впроваджувати згідно з цією Секцією.

Стаття III-147

Щоб досягти цієї мети, Союз провадить дії, що доповнюють діяльність держав-членів, а саме:

(a) виконує наукові та технічні дослідницькі та демонстраційні програми, сприяючи співпраці з та між підприємствами, дослідницькими центрами та університетами;

(b) сприяє співпраці з третіми країнами та міжнародними організаціями у сфері досліджень, технічного розвитку та демонстрацій, що їх здійснює Союз;

(c) поширює та оптимізує результати діяльності Союзу у сфері досліджень, технічного розвитку та демонстрацій;

(d) заохочує навчання та мобільність науковців у Союзі.

Стаття III-148

1. Союз та держави-члени координують свою наукову та технічну дослідницьку діяльність у такий спосіб, щоб забезпечити сумісність національних політик та політики Союзу.

2. У близькій співпраці з державами-членами, Комісія може висувати будь-які доцільні ініціативи, щоб сприяти координації, зазначеній у частині першій, зокрема ініціативи, спрямовані на запровадження настанов та показників, організацію обміну найкращим досвідом та готування складників, потрібних для періодичного нагляду та оцінювання. Про це належить повною мірою інформувати Європейський Парламент.

Стаття III-149

1. Багаторічну рамкову програму, що формулює всі дії Союзу, належить вводити в дію європейськими законами. Такі закони належить ухвалювати після консультацій з Економіко-соціальним комітетом.

Рамкова програма:

(a) встановлює наукові та технічні цілі, що їх треба досягти через дії, обумовлені в статті III-147, та дотичні пріоритети;

(b) визначає загальні напрями таких дій;

(c) встановлює максимальний сукупний обсяг та докладні правила фінансової участі Союзу в рамковій програмі та відповідні частки в кожному з обумовлених заходів.

2. Рамкову програму належить, у разі зміни ситуації, адаптувати чи доповнювати.

3. Рамкову програму належить виконувати через окремі програми, розроблювані для кожного типу діяльності. Кожна окрема програма визначає докладні правила свого виконання, встановлює свою тривалість та обумовлює засоби, що їх визнано потрібними. Сума внесків, що їх в окремих програмах визнано потрібними, не може перевищувати сукупного максимального обсягу, встановленого для рамкової програми та кожного типу діяльності.

4. Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, ухвалює європейські регламенти чи європейські рішення, що запроваджують окремі програми. Їй належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом та Економіко-соціальним комітетом.

Стаття III-150

Щоб виконати багаторічну рамкову програму, європейські закони чи європейські рамкові закони запроваджують:

(a) правила участі підприємств, дослідницьких центрів та університетів;

(b) правила, що регулюють поширення результатів досліджень.

Такі європейські закони чи європейські рамкові закони належить ухвалювати після консультацій з Економіко-соціальним комітетом.

Стаття III-151

Під час виконування багаторічної рамкової програми європейські закони можуть запроваджувати додаткові програми, за участі лише деяких держав-членів, що фінансують ці програми з урахуванням можливої участі Союзу.

Такі закони визначають правила, що їх належить застосовувати до додаткових програм, зокрема стосовно поширення знань та доступу інших держав-членів. Їх належить ухвалювати після консультацій з Економіко-соціальним комітетом і за згодою зацікавлених держав-членів.

Стаття III-152

Під час виконування багаторічної рамкової програми європейські закони можуть містити, за згоди зацікавлених держав-членів, положення про участь кількох держав-членів у наукових дослідницьких програмах, зокрема в структурах, створюваних заради виконання цих програм.

Такі закони належить ухвалювати після консультацій з Економіко-соціальним комітетом.

Стаття III-153

Під час виконування багаторічної рамкової програми Союз може створювати положення про співпрацю з третіми країнами та міжнародними організаціями у сфері його досліджень, технічного розвитку та демонстрацій.

Докладні умови такої співпраці можуть бути предметом угод між Союзом та зацікавленими третіми сторонами, переговори щодо яких та укладення яких належить провадити згідно зі статтею III-227.

Стаття III-154

Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може ухвалювати європейські регламенти чи європейські рішення про створення спільних підприємств чи будь-якої іншої структури, потрібної, щоб ефективно виконувати наукові та технічні дослідницькі та демонстраційні програми Союзу. Їй належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом та Економіко-соціальним комітетом.

Стаття III-155

1. Щоб сприяти науковому й технічному прогресові, конкурентоспроможності промисловості та виконанню своїх політик, Союз розробляє європейську космічну політику. З цією метою він може сприяти спільним ініціативам, підтримувати наукові та технічні дослідження та координувати зусилля, потрібні для вивчання та використання космосу.

2. Щоб сприяти досягненню мети, зазначеної в частині першій, у європейських законах чи європейських рамкових законах належить запроваджувати потрібні заходи, що можуть набрати форми Європейської космічної програми.

Стаття III-156

На початку кожного року Комісії належить надсилати Європейському Парламентові та Раді Міністрів доповідь. Доповідь має містити інформацію про наукову та технічну дослідницьку діяльність, поширення її результатів протягом попереднього року, та програму роботи на поточний рік.

СЕКЦІЯ 10

Енергетика

Стаття III-157

1. Під час запроваджування внутрішнього ринку, з урахуванням потреби берегти й поліпшувати довкілля, енергетичну політику Союзу спрямовано на те, щоб:

(a) забезпечити функціювання ринку енергії;

(b) убезпечити енергетичне постачання в Союзі;

(c) сприяти ефективному використанню енергії, її ощадженню та розвиткові нових та відновних джерел енергії.

2. Заходи, потрібні, щоб досягти мети, зазначеної в частині першій, належить вводити в дію в європейських законах чи європейських рамкових законах. Такі закони належить ухвалювати після консультацій з Комітетом регіонів та Економіко-соціальним комітетом.

Такі закони чи рамкові закони, без порушення абзацу (с) частини другої статті III- 130, не впливають на вибір між різними джерелами енергії та загальну структуру енергетичного забезпечення держави-члена.

ПІДРОЗДІЛ IV

ПРОСТІР СВОБОДИ, БЕЗПЕКИ ТА СПРАВЕДЛИВОСТІ

СЕКЦІЯ 1

Загальні положення

Стаття III-158

1. Союз є простором свободи, безпеки та справедливості, де шановано засадничі права та враховувано різні правові традиції та правові системи держав-членів.

2. Він забезпечує відсутність контролю осіб на внутрішніх кордонах та формує спільну політику притулку, імміграції та контролю на зовнішніх кордонах на грунті солідарності держав-членів та справедливого ставлення до громадян третіх країн. На цілі цього Підрозділу осіб без громадянства належить трактувати як громадян третіх країн.

3. Союз докладає зусиль, щоб забезпечити високий рівень безпеки через заходи з запобігання та боротьби проти злочинності, расизму та ксенофобії, та заходи з координування та співпраці органів поліції, правосуддя та інших компетентних органів, а також через взаємне визнання судових рішень у кримінальних справах та, в разі потреби, зближення норм кримінального права.

4. Союз полегшує доступ до правосуддя, зокрема через принцип взаємного визнання судових та позасудових рішень у цивільних справах.

Стаття III-159

Європейська Рада визначає стратегічні настанови законодавчого та оперативного планування в межах простору свободи, безпеки та справедливості.

Стаття III-160

1. Національні парламенти держав-членів забезпечують сумісність законодавчих пропозицій та ініціатив, поданих на підставі положень Секцій 4 та 5 цього Підрозділу, з принципом субсидіарності, згідно з положеннями Протоколу про застосування принципів субсидіарності та пропорційності.

Національні парламенти держав-членів можуть брати участь у механізмах оцінювання, закладених у статті III-161, у політичному контролі Європолу та оцінюванні діяльності Євроюсту згідно зі статтями III-177 та III-174.

Стаття III-161

Без порушення статей від III-265 до III-267, Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може ухвалювати європейські регламенти чи європейські рішення, що закладають положення, за допомоги яких держави-члени, у співпраці з Комісією, об'єктивно та неупереджено оцінюють, як органи влади держав-членів виконують політики Союзу, зазначені в цьому Підрозділі, зокрема щоб сприяти цілковитому застосуванню принципу взаємного визнання. Про зміст та результати цього оцінювання належить інформувати Європейський Парламент та національні парламенти держав-членів.

Стаття III-162

У рамках Ради Міністрів належить створити постійний комітет, щоб забезпечити в межах Союзу сприяння та зміцнювання оперативної співпраці у сфері внутрішньої безпеки. Без порушення статті III-247 він допомагає координувати діяльність компетентних органів держав-членів.

До участі в засіданнях комітету можна залучати представників зацікавлених органів та агенцій Союзу. Про засідання комітету належить постійно інформувати Європейський Парламент та національні парламенти держав-членів.

Стаття III-163

Цей Підрозділ не впливає на виконання обов'язків держав-членів стосовно підтримування правопорядку та охорони внутрішньої безпеки.

Стаття III-164

Рада Міністрів ухвалює європейські регламенти, що забезпечують адміністративну співпрацю дотичних служб держав-членів у сферах, охоплених цим Підрозділом, а також цих служб та Комісії. Їй належить діяти на пропозицію Комісії, без порушення статті III-165 та після консультацій з Європейським Парламентом.

Стаття III-165

Акти, зазначені у Секціях 4 та 5 цього Підрозділу, належить ухвалювати:

(a) на пропозицію Комісії, чи

(b) з ініціативи чверті держав-членів.

СЕКЦІЯ 2

Політики в сферах прикордонного контролю, притулку та імміграції

Стаття III-166

1. Союз розвиває політику з метою:

(a) забезпечити відсутність будь-якого контролю осіб будь-якої державної належності, що перетинають внутрішні кордони;

(b) забезпечити перевіряння осіб та ефективний нагляд за перетином зовнішніх кордонів;

(c) поступово впровадити інтегровану систему керування на зовнішніх кордонах.

2. На ці цілі європейські закони чи європейські рамкові закони запроваджують заходи стосовно:

(a) спільної візової політики та політики щодо інших короткострокових дозволів на перебування;

(b) контролю, якому підлягають особи, що перетинають зовнішні кордони;

(c) умов, за яких громадяни третіх країн можуть вільно подорожувати в межах Союзу протягом короткого строку;

(d) будь-якого заходу, потрібного, щоб поступово створити інтегровану систему керування на зовнішніх кордонах;

(e) відсутності будь-якого контролю осіб будь-якої державної належності, що перетинають внутрішні кордони.

3. Ця стаття не впливає на компетенцію держав-членів щодо географічної демаркації їхніх кордонів згідно з міжнародним правом.

Стаття III-167

1. Союз розвиває спільну політику притулку та тимчасового захисту, щоб запропонувати належний статус будь-якому громадянинові третьої країни, що потребує міжнародного захисту, і забезпечити дотримання принципу невидворення. Ця політика має бути згідною з Женевською конвенцією від 28 липня 1951 року ( 995_011 ) та Протоколом від 31 січня 1967 року про статус біженців ( 995_363 ), а також з іншими дотичними договорами.

2. На ці цілі європейські закони чи європейські рамкові закони закладають заходи щодо спільної європейської системи притулку, що охоплюють:

(a) однаковий статус притулку для громадян третіх країн, чинний на території всього Союзу;

(b) однаковий статус допоміжного захисту для громадян третіх країн, що, не отримуючи європейського притулку, потребують міжнародного захисту;

(c) спільну систему тимчасового захисту переміщених осіб у випадку масового припливу;

(d) спільні процедури надавання й позбавляння однакового притулку чи допоміжного захисту;

(e) критерії та механізми визначання держави-члена, відповідальної за розгляд звернень по притулок чи допоміжний захист;

(f) норми умов приймання осіб, що звернулися з проханням надати притулок чи допоміжний захист;

(g) партнерство та співпрацю з третіми країнами на цілі контролю припливів осіб, що звертаються з проханням надати притулок чи додатковий чи тимчасовий захист.

3. Якщо в одній чи кількох державах-членах виникає надзвичайна ситуація, пов'язана з раптовим припливом громадян третіх країн, Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може ухвалити європейські регламенти чи європейські рішення, що містять тимчасові заходи на користь зацікавлених держав-членів. Їй належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом.

Стаття III-168

1. Союз розвиває спільну імміграційну політику, спрямовану на те, щоб на всіх етапах забезпечити ефективне регулювання міграційних потоків, справедливе поводження з громадянами третіх країн, що на законних підставах перебувають на території держави-члена, запобігати нелегальній імміграції й торгівлі людьми, та вживати посилених заходів боротьби проти цих явищ.

2. З цією метою європейські закони чи європейські рамкові закони запроваджують заходи в таких сферах:

(a) умови в'їзду та перебування; норми, за якими держави-члени надають довгострокові візи та дозволи на перебування, зокрема дозволи, що сприяють об'єднанню сімей;

(b) визначення прав громадян третіх країн, що на законних підставах перебувають на території держав-членів, зокрема умови, що регулюють свободу пересування й перебування в інших державах-членах;

(c) нелегальна імміграція та недозволене перебування, зокрема висилання й репатріація осіб, що перебувають на території держави-члена без дозволу;

(d) боротьба проти торгівлі людьми, зокрема жінками та дітьми.

3. Союз може, згідно зі статтею III-227, укладати з третіми країнами угоди про реадмісію до країн походження громадян третіх країн, що перебувають на території держав-членів без дозволу.

4. Європейські закони чи європейські рамкові закони можуть запроваджувати заходи, що забезпечують сприяння та підтримку дій держав-членів, спрямованих на інтеграцію громадян третіх країн, що законно перебувають на їхній території, за винятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів.

5. Ця стаття не впливає на право держав-членів визначати обсяги приймання громадян третіх країн, що прибувають на їхню територію з третіх країн у пошуках роботи за наймом чи самостійної.

Стаття III-169

Політики Союзу, сформульовані в цій Секції, та їхнє виконання належить здійснювати, керуючися принципом солідарності та справедливого розподілу відповідальності, зокрема фінансових наслідків, між державами-членами. У разі потреби, актам Союзу, ухваленим згідно з цією Секцією, належить містити доцільні заходи з реалізації цього принципу.

СЕКЦІЯ 3

Судова співпраця в цивільних справах

Стаття III-170

1. Союз розвиває судову співпрацю в цивільних справах транскордонного змісту на підставі принципу взаємного визнання судових рішень та рішень у позасудових справах. Така співпраця може охоплювати ухвалення заходів щодо зближення законів та підзаконних актів держав-членів.

2. З цією метою європейські закони чи європейські рамкові закони закладають заходи, спрямовані, зокрема на те, щоб забезпечити:

(a) взаємне визнання та виконання у державах-членах судових рішень та рішень у позасудових справах;

(b) транскордонне надавання судових та позасудових документів;

(c) сумісність норм щодо колізії права та юрисдикції, що їх застосовують у державах-членах;

(d) співпрацю у збиранні доказів;

(e) високий рівень доступу до правосуддя;

(f) належне функціювання цивільного провадження, в разі потреби - через сприяння узгіднюванню правил цивільного процесу, чинних у державах-членах;

(g) розвиток альтернативних методів розв'язування спорів;

(h) підтримку навчання суддів та судового персоналу.

3. Без огляду на частину другу, заходи, що стосуються сімейного права з транскордонними елементами, належить закласти в європейському законі чи європейському рамковому законі Ради Міністрів. Раді Міністрів належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом.

Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може ухвалити європейське рішення, що визначає ті аспекти сімейного права з транскордонними елементами, що можуть бути предметом актів, ухвалених за звичайною законодавчою процедурою. Раді Міністрів належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом.

СЕКЦІЯ 4

Судова співпраця в кримінальних справах

Стаття III-171

1. Судову співпрацю в кримінальних справах у Союзі належить грунтувати на принципі взаємного визнання вироків та судових рішень, зокрема на зближенні законів та підзаконних актів держав-членів у сферах, зазначених у частині другій та у статті III-172.

Європейські закони чи європейські рамкові закони визначають заходи, щоб:

(a) встановити правила та процедури, що забезпечують визнання в усьому Союзі всіх форм вироків та судових рішень;

(b) відвертати та розв'язувати конфлікти юрисдикцій держав-членів;

(c) заохочувати навчання суддів, прокурорів та судового персоналу;

(d) сприяти співпраці судових чи рівнозначних їм органів держав-членів у провадженні в кримінальних справах та у виконанні рішень.

2. Щоб спростити взаємне визнання вироків та судових рішень, а також сприяти поліційній та судовій співпраці в кримінальних справах транскордонного характеру, європейські рамкові закони можуть запроваджувати мінімальні правила щодо:

(a) взаємної прийнятності доказів у державах-членах;

(b) прав осіб у кримінальному процесі;

(c) прав жертв кримінального злочину;

(d) будь-яких інших окремих аспектів кримінального процесу, що їх Раді Міністрів належить заздалегідь визначити європейським рішенням. Раді Міністрів належить діяти одностайно, після отримання згоди Європейського Парламенту.

Ухвалення таких мінімальних правил не перешкоджає державам-членам зберігати чи запроваджувати вищий рівень захисту прав осіб у кримінальному процесі.

Стаття III-172

1. Європейські рамкові закони можуть запроваджувати мінімальні правила щодо означення кримінальних злочинів та санкцій у сфері особливо серйозної злочинності транскордонного характеру, що випливає з природи чи наслідків таких злочинів чи з особливої потреби спільно боротися проти них.

До сфери такої злочинності належать: тероризм, торгівля людьми та сексуальна експлуатація жінок і дітей, незаконна торгівля наркотиками, незаконна торгівля зброєю, відмивання грошей, корупція, підробляння платіжних засобів, комп'ютерні злочини та організована злочинність.

Залежно від розвитку злочинності, Рада Міністрів може ухвалювати європейські рішення, що визначають інші сфери злочинності згідно з критеріями, визначеними в цій частині. Їй належить діяти одностайно, після отримання згоди Європейського Парламенту.

2. Якщо зближення кримінального законодавства потрібне, щоб забезпечити ефективне виконання політики Союзу у сфері, де вжито заходів із гармонізації, європейські рамкові закони можуть запроваджувати мінімальні правила, що визначають кримінальні злочини та санкції в дотичній сфері.

Без порушення статті III-165, такі рамкові закони належить ухвалювати за тією самою процедурою, за якою ухвалено заходи з гармонізації, зазначені в попередній частині.

Стаття III-173

Європейські закони чи європейські рамкові закони можуть запроваджувати заходи, що сприяють діяльності держав-членів у сфері запобігання злочинності та підтримують цю діяльність. Цим заходам не належить містити приписів щодо зближення положень законів та підзаконних актів держав-членів.

Стаття III-174

1. Завданням Євроюсту є підтримувати й зміцнювати координацію та співпрацю національних органів переслідування у сфері серйозної злочинності, що впливає на дві держави-члени чи більше, чи за потреби спільного переслідування; він працює на грунті операцій, що їх здійснюють органи держав-членів та Європол, та інформації, що вони надають.

2. Європейські закони визначають структуру Євроюсту, порядок його роботи, сфери діяльності та завдання. Завдання можуть бути такі:

(a) ініціювати та координувати кримінальні переслідування, що їх провадять компетентні національні органи, особливо щодо злочинів проти фінансових інтересів Союзу;

(b) зміцнювати судову співпрацю, зокрема через розв'язування конфліктів юрисдикцій та через близьку співпрацю з Європейською судовою мережею.

Європейські закони також визначають умови залучання Європейського Парламенту та національних парламентів держав-членів до оцінювання діяльності Євроюсту.

3. У межах заходів із кримінального переслідування, зазначених у цій статті, та без порушення статті III-175, формальні дії судового процесу належить виконувати компетентним національним службовцям.

Стаття III-175

1. Щоб боротися проти серйозної злочинності транскордонного характеру, а також проти злочинів, що завдають шкоди інтересам Союзу, Рада Міністрів європейським законом може створити Європейську прокуратуру при Євроюсті. Раді Міністрів належить діяти одностайно, після отримання згоди Європейського Парламенту.

2. Європейська Прокуратура, у належних випадках разом із Європолом, має обов'язок розслідувати серйозні злочини, що впливають на більш ніж одну державу-члена, та злочини проти фінансових інтересів Союзу, а також переслідувати та притягати до суду виконавців та спільників, як це визначено європейським законом, обумовленим у частині першій. Вона виконує щодо таких злочинів функції звинувачення в компетентних судах держав-членів.

3. Європейський закон, зазначений у частині першій, визначає загальні положення про Європейську Прокуратуру, умови виконання її функцій, процесуальні правила стосовно її діяльності, а також правила щодо прийнятності доказів та правила судового контролю процесуальних заходів, ужитих під час виконання її функцій.

СЕКЦІЯ 5

Поліційна співпраця

Стаття III-176

1. Союз запроваджує поліційну співпрацю із залученням усіх компетентних органів держав-членів, зокрема поліції, митниці та інших спеціалізованих правоохоронних служб, що мають стосунок до запобігання, виявляння та розслідування кримінальних злочинів.

2. З цією метою європейські закони чи європейські рамкові закони можуть запроваджувати заходи щодо:

(a) збирання, зберігання, опрацьовування, аналізу дотичної інформації та обміну нею;

(b) допомоги в навчанні персоналу, співпраці в криміналістичних дослідженнях та обміні персоналом та обладнанням;

(c) спільних методик розслідування, спрямованих на виявлення серйозних форм організованої злочинності.

3. Європейський закон чи європейський рамковий закон Ради Міністрів може запровадити заходи, пов'язані з оперативною співпрацею органів, зазначених у цій статті. Раді Міністрів належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом.

Стаття III-177

1. Завданням Європолу є підтримувати й зміцнювати діяльність поліційних органів та інших правоохоронних служб держав-членів, їхню взаємну співпрацю щодо запобігання серйозній злочинності, що впливає на дві чи кілька держав-членів, тероризмові та формам злочинів, що впливають на спільні інтереси, охоплені політикою Союзу, та щодо боротьби проти них.

2. Європейські закони визначають структуру Європолу, порядок його роботи, сферу діяльності та завдання. Завдання можуть бути такі:

(a) збирати, зберігати, опрацьовувати, аналізувати інформацію, що її надають, зокрема, органи держав-членів чи треті держави чи органи, та обмінюватися нею;

(b) координувати, організовувати та виконувати слідчі та оперативні дії, проваджувані разом із компетентними органами держав-членів чи у складі спільних слідчих команд, а коли є така потреба - підтримуючи зв'язок із Євроюстом.

Європейські закони закладають також процедури, за якими Європейський Парламент, разом із національними парламентами держав-членів, контролює діяльність Європолу.

3. Будь-які оперативні дії Європолу належить здійснювати у зв'язку та згоді з органами держав-членів, території яких вони стосуються. Застосування примусових заходів є виключним обов'язком компетентних національних органів.

Стаття III-178

Європейський закон чи європейський рамковий закон Ради Міністрів закладає умови та обмеження, за яких компетентні органи держав-членів, зазначені у статтях III-171 та III-176, можуть діяти на території іншої держави-члена, у зв'язку та згоді з органами цієї держави. Раді Міністрів належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом.

ПІДРОЗДІЛ V

СФЕРИ, ДЕ СОЮЗ МОЖЕ ВЖИВАТИ ПІДТРИМУВАЛЬНИХ, КООРДИНУВАЛЬНИХ ЧИ ДОПОВНЮВАЛЬНИХ ДІЙ

СЕКЦІЯ 1

Охорона здоров'я

Стаття III-179

1. Під час визначання та виконування всіх політик та усієї діяльності Союзу належить забезпечувати високий рівень охорони здоров'я.

Дії Союзу, що доповнюють національні політики держав-членів, належить спрямовувати на те, щоб поліпшувати охорону здоров'я, запобігати хворобам людей та усувати джерела небезпеки фізичному та психічному здоров'ю. Такі дії охоплюють боротьбу проти поширених тяжких хвороб, сприяючи досліджуванню їхніх причин, шляхів поширювання хвороб та методів запобігання цим хворобам, а також інформаційній та освітній роботі в галузі охорони здоров'я.

Союз доповнює дії держав-членів щодо зменшування шкоди здоров'ю, спричиненої наркотиками, зокрема інформаційну та профілактичну роботу.

2. Союз заохочує співпрацю держав-членів у сферах, зазначених у цій статті, та, в разі потреби, підтримує їхні дії.

Держави-члени, підтримуючи зв'язок із Комісією, координують свої політики та програми у сферах, зазначених у частині першій. Комісія може, у близькому контакті з державами-членами, висувати будь-які доцільні ініціативи, що сприяють такій координації, зокрема ініціативи, спрямовані на запровадження настанов та показників, на організацію обміну найкращим досвідом та на готування потрібних елементів періодичного моніторингу та оцінювання. Про це належить повною мірою інформувати Європейський Парламент.

3. Союз та держави-члени заохочують співпрацю з третіми державами та компетентними міжнародними організаціями у сфері охорони здоров'я.

4. Європейські закони чи європейські рамкові закони сприяють досягненню мети, зазначеної в цій статті, запроваджуючи заходи, спрямовані на виконання вимог спільної безпеки, а саме:

(a) заходи, що встановлюють високі стандарти якості та захисту органів та субстанцій людського походження, крові та похідників крові; ці заходи не перешкоджають державам-членам зберігати чи впроваджувати суворіші захисні заходи;

(b) заходи у сферах ветеринарії та фітосанітарії, безпосереднім завданням яких є захист здоров'я населення.

Європейські закони чи європейські рамкові закони належить ухвалювати після консультацій з Комітетом регіонів та Економіко-соціальним комітетом.

5. Європейські закони чи європейські рамкові закони можуть запроваджувати заохочувальні заходи, призначені захищати й поліпшувати здоров'я людей та боротися проти головних транскордонних тяжких хвороб, за винятком гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів. Їх належить ухвалювати після консультацій з Комітетом регіонів та Економіко-соціальним комітетом.

6. На цілі, сформульовані в цій статті, Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може також ухвалювати рекомендації.

7. У своїх діях у сфері охорони здоров'я Союз цілковито шанує обов'язки держав-членів щодо організації та надавання медичних послуг і медичної допомоги. Зокрема, заходи, зазначені в абзаці (а) частини четвертої, не впливають на національні положення про донорство чи медичне використання органів та крові.

СЕКЦІЯ 2

Промисловість

Стаття III-180

1. Союз та держави-члени забезпечують наявність умов, що їх потребує промисловість Союзу, щоб бути конкурентоспроможною.

На ці цілі, згідно з системою відкритих та конкурентоспроможних ринків, їхні дії належить спрямовувати на те, щоб:

(a) пришвидшити пристосовування промисловості до структурних змін;

(b) поліпшувати довкілля, що сприяє заснуванню та розвиткові підприємств у всьому Союзі, зокрема малих та середніх підприємств;

(c) поліпшувати довкілля, що сприяє співпраці підприємств;

(d) заохочувати ефективніше використання промислового потенціалу політики інновацій, досліджень та технічного розвитку.

2. Держави-члени провадять консультації одна з одною, підтримуючи зв'язок з Комісією, а в разі потреби координують свої дії. Комісія може висувати будь-які доцільні ініціативи, що сприяють такій координації, зокрема ініціативи, спрямовані на запровадження настанов та показників, на організацію обміну найкращим досвідом та на готування потрібних елементів періодичного моніторингу та оцінювання. Про це належить повною мірою інформувати Європейський Парламент.

3. Союз сприяє досягненню мети, сформульованої в частині першій, через політики та дії, що їх він провадить згідно з іншими положеннями Конституції. Європейські закони чи європейські рамкові закони можуть запроваджувати, за винятком будь-яких приписів із гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів, окремі заходи, що підтримують дії держав-членів, спрямовані на досягнення мети, сформульованої в частині першій. Їх належить ухвалювати після консультацій з Економіко-соціальним комітетом.

Ця Секція не дає Союзові підстав упроваджувати будь-які заходи, що можуть спричинити спотворення конкуренції чи містити положення про податки чи положення, пов'язані з правами та інтересами найманих працівників.

СЕКЦІЯ 3

Культура

Стаття III-181

1. Союз сприяє розквітові культур держав-членів, шанує їхнє національне та регіональне розмаїття й водночас наголошує спільну культурну спадщину.

2. Дії Союзу спрямовано на те, щоб сприяти співпраці держав-членів і, в разі потреби, підтримувати та доповнювати їхні дії, а саме:

(a) поглиблювати й поширювати знання культури та історії європейських народів;

(b) берегти й боронити культурну спадщину європейського значення;

(c) провадити некомерційний культурний обмін;

(d) сприяти мистецькій та літературній творчості, зокрема аудіовізуальному секторові.

3. Союз та держави-члени заохочують співпрацю у сфері культури з третіми країнами та компетентними міжнародними організаціями, зокрема з Радою Європи.

4. У всіх діях згідно з іншими положеннями Конституції, Союз враховує культурні аспекти, зокрема щоб шанувати розмаїття своїх культур та сприяти йому.

5. Щоб досягти мети, зазначеної в цій статті:

(a) європейські закони чи європейські рамкові закони запроваджують заохочувальні дії за винятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів. Їх належить ухвалювати після консультацій з Комітетом регіонів;

(b) Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, ухвалює рекомендації.

СЕКЦІЯ 4

Освіта, професійне навчання, молодь та спорт

Стаття III-182

1. Союз сприяє розвиткові якості освіти, заохочуючи співпрацю держав-членів та, в разі потреби, підтримуючи й доповнюючи їхні дії. Союз цілковито шанує обов'язки держав-членів щодо змісту навчання та організації освітніх систем, а також їхнє культурне та мовне розмаїття.

З огляду на соціальну та освітню функцію спорту, Союз сприяє поширюванню європейських спортивних аспектів.

2. Союз спрямовує свої дії на те, щоб:

(a) розвивати європейський вимір в освіті, зокрема через викладання та поширювання мов держав-членів;

(b) сприяти мобільності студентів та викладачів, поміж іншого, заохочуючи академічне визнання дипломів та строків навчання;

(c) сприяти співпраці навчальних закладів;

(d) розвивати обмін інформацією та досвідом із питань, спільних для освітніх систем держав-членів;

(e) сприяти розвиткові обміну молоддю й фахівцями з соціоосвітніх питань та сприяти участі молоді в демократичному житті Європи;

(f) заохочувати розвиток дистанційного навчання;

(g) розвивати європейський вимір у питаннях спорту, сприяючи чесним змаганням, співпраці спортивних організацій та захищаючи фізичну цілість та психічну цілісність спортсменів та спортсменок, особливо молодих.

3. Союз та держави-члени заохочують співпрацю у сфері освіти з третіми країнами та компетентними міжнародними організаціями, зокрема з Радою Європи.

4. Щоб досягти мети, зазначеної в цій статті:

(a) Європейські закони чи європейські рамкові закони запроваджують заохочувальні дії, за винятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів. Їх належить ухвалювати після консультацій з Комітетом регіонів та Економіко-соціальним комітетом;

(b) Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, ухвалює рекомендації.

Стаття III-183

1. Союз виконує політику професійного навчання, що підтримує та доповнює дії держав-членів, цілковито шануючи обов'язки держав-членів щодо змісту та організації професійного навчання.

2. Союз спрямовує свої дії на те, щоб:

(a) полегшити адаптацію до промислових змін, зокрема через професійне навчання та перекваліфікацію;

(b) поліпшувати початкове та дальше професійне навчання, щоб полегшити професійну інтеграцію та реінтеграцію на ринку праці;

(c) полегшувати доступ до професійного навчання та заохочувати фахівців та учнів, зокрема молодих, до мобільності;

(d) заохочувати співпрацю у справах навчання між освітніми інституціями чи навчальними закладами та підприємствами;

(e) розвивати обмін інформацією та досвідом із питань, спільних для навчальних систем держав-членів.

3. Союз та держави-члени заохочують співпрацю у сфері професійного навчання з третіми країнами та компетентними міжнародними організаціями.

4. Європейські закони чи європейські рамкові закони сприяють досягненню мети, зазначеної в цій статті, за винятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів. Їх належить ухвалювати після консультацій з Комітетом регіонів та Економіко-соціальним комітетом.

СЕКЦІЯ 5

Цивільний захист

Стаття III-184

1. Союз заохочує співпрацю держав-членів, щоб підвищити ефективність систем запобігання та захисту від стихійних чи антропогенних лих у межах Союзу.

Союз спрямовує свої дії на те, щоб:

(a) підтримувати й доповнювати дії держав-членів на національному, регіональному та місцевому рівнях щодо запобігання ризикові, навчання фахівців з цивільного захисту і в подоланні наслідків стихійних чи антропогенних лих;

(b) сприяти швидкій ефективній оперативній співпраці національних служб цивільного захисту;

(c) забезпечити узгідненість заходів із цивільного захисту на міжнародному рівні.

2. Заходи, потрібні, щоб допомогти досягти мети, зазначеної в частині першій, належить вводити в дію європейськими законами чи європейськими рамковими законами за винятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів.

СЕКЦІЯ 6

Адміністративна співпраця

Стаття III-185

1. Ефективну національну імплементацію права Союзу в державах-членах, що є суттєвою для належного функціювання Союзу, належить вважати питанням спільного інтересу.

2. Союз може сприяти намаганням держав-членів поліпшити свою адміністративну спроможність імплементувати право Союзу. Такі дії можуть охоплювати полегшення обміну інформацією та державними службовцями, а також підтримування навчальних схем. Жодна держава не зобов'язана користуватися такою підтримкою. З цією метою європейські закони запроваджують заходи, за винятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів.

3. Ця стаття не порушує зобов'язань держав-членів імплементувати право Союзу, а також прерогатив та обов'язків Комісії. До того ж, вона не порушує інших положень Конституції, що обумовлюють адміністративну співпрацю держав-членів та останніх із Союзом.

РОЗДІЛ IV

АСОЦІАЦІЯ З ЗАМОРСЬКИМИ КРАЇНАМИ ТА ТЕРИТОРІЯМИ

Стаття III-186

Неєвропейські країни та території, що підтримують особливі стосунки з Данією, Францією, Нідерландами та Сполученим Королівством, є асоційованими з Союзом. Перелік цих країн та територій (далі - "країни та території") належить навести в Додатку II(*).

_______________
     (*) Цей  Додаток,  що відповідає Додаткові II до Договору про
заснування Європейської Спільноти (  994_017  ),  буде  розроблено
пізніше.

Мета асоціації - сприяти економічному та соціальному розвиткові країн і територій та встановити близькі економічні стосунки між ними та Союзом як цілим.

Асоціація служить, насамперед, інтересам та добробутові мешканців цих країн та територій, щоб спрямувати їх до економічного, соціального та культурного розвитку, якого вони прагнуть.

Стаття III-187

Метою асоціації є:

(a) щоб держави-члени застосовували в торгівлі з країнами та територіями той самий режим, що його вони, згідно з Конституцією, надають одна одній;

(b) щоб кожна країна чи територія застосовувала в торгівлі з державами-членами та з іншими країнами та територіями такий самий режим, як до європейської держави, з якою вона має особливі стосунки;

(c) щоб держави-члени долучалися до інвестицій, потрібних для поступу цих країн та територій;

(d) щоб участь у тендерах та постачанні, пов'язаних з інвестиціями, що їх фінансує Союз, була відкритою на однакових умовах для всіх фізичних та юридичних осіб, що є громадянами держави-члена чи однієї з країн та територій;

(e) щоб у стосунках між державами-членами та країнами й територіями на недискримінаційній основі регулювати право громадян і товариств на підприємницьку діяльність згідно з положеннями та процедурами, закладеними в підсекції про свободу підприємницької діяльності, з урахуванням окремих заходів, що їх може бути ухвалено згідно зі статтею III-191.

Стаття III-188

1. Мито на імпорт до держав-членів товарів, що походять із країн та територій, заборонено відповідно до заборони на мито між державами-членами, що її обумовлено в Конституції.

2. Мито на імпорт до кожної країни чи території товарів із держав-членів чи з інших країн та територій заборонено згідно зі статтею III-38.

3. Проте, країни та території можуть накладати мито, що відповідає потребам їхнього розвитку та індустріалізації, чи фіскальне мито, що дає прибуток до їхнього бюджету.

Мита, зазначені в абзаці першому, не можуть перевищувати рівня мит, накладаних на імпорт продукції з держави-члена, з якою кожна країна чи територія має особливі стосунки.

4. Частину другу не належить застосовувати щодо країн та територій, які, через взяті на себе особливі міжнародні зобов'язання, вже застосовують недискримінаційний митний тариф.

5. Впровадження чи будь-яка зміна мита на товари, накладаного на імпорт товарів до країн та територій, не повинні, de jure чи de facto, спричиняти будь-якої, безпосередньої чи опосередкованої, дискримінації імпорту з різних держав-членів.

Стаття III-189

Якщо рівень мита, накладаного на ввезення до країни чи території товарів із третьої країни з застосуванням частини першої статті III-188, спричиняє відхилення торгівлі, що завдають збитків будь-якій державі-членові, остання може звернутися до Комісії з запитом, щоб іншим державам-членам було запропоновано зробити кроки, потрібні, щоб виправити ситуацію.

Стаття III-190

З урахуванням положень про охорону здоров'я, суспільну безпеку та порядок, свободу пересування працівників із країн та територій у межах держав-членів та працівників із держав-членів у межах країн та територій належить регулювати заходами, ухваленими згідно зі статтею III-191.

Стаття III-191

Раді Міністрів на підставі досвіду, набутого в асоціації країн та територій з Союзом, належить одностайно ухвалити європейські регламенти та європейські рішення про докладні правила та процедури асоціації країн та територій з Союзом.

Стаття III-192

Статті від III-186 до III-191 належить застосовувати до Ґренландії з урахуванням окремих положень, сформульованих у Протоколі про спеціальні положення щодо Ґренландії ( 994_627 ).

РОЗДІЛ V

ЗОВНІШНІ ДІЇ СОЮЗУ

ПІДРОЗДІЛ I

ПОЛОЖЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Стаття III-193

1. У своїх діях на міжнародній арені Союз керується принципами, що є підвалинами його створення, розвитку та розширювання, та які він має намір поширювати в іншій світ, а саме: демократія, верховенство права, універсальність та неподільність прав людини та засадничих свобод, шанування людської гідності, рівність та солідарність, а також шанування міжнародного права згідно з принципами Статуту ООН ( 995_010 ).

Союз прагне розвивати стосунки та встановлювати партнерство з третіми країнами та міжнародними, регіональними чи світовими організаціями, що поділяють ці вартості. Він сприяє пошукові багатосторонніх розв'язків спільних проблем, зокрема в рамках Організації Об'єднаних Націй.

2. Союз визначає та здійснює спільні політики та заходи й працює заради досягнення високого рівня співпраці в усіх сферах міжнародних відносин, щоб:

(a) гарантувати спільні вартості, засадничі інтереси, безпеку, незалежність та цілість Союзу;

(b) зміцнювати й підтримувати демократію, верховенство права, права людини та міжнародне право;

(c) берегти мир, запобігати конфліктам і зміцнювати міжнародну безпеку згідно з принципами Статуту Організації Об'єднаних Націй ( 995_010 );

(d) заохочувати стабільний розвиток економіки, суспільства й довкілля країн, що розвиваються, з головною метою - викоренити злиденність;

(e) сприяти інтеграції всіх країн у світову економіку, зокрема через поступове скасовування обмежень міжнародної торгівлі;

(f) сприяти розвиткові міжнародних заходів, призначених берегти та поліпшувати стан довкілля й збалансовано керувати світовими природними ресурсами, щоб забезпечити стабільний розвиток;

(g) допомагати населенню, країнам та регіонам, що постраждали від стихійних чи антропогенних лих;

(h) сприяти поширюванню міжнародної системи, що грунтується на посиленій багатосторонній співпраці та доброму світовому врядуванні.

3. Розробляючи й виконуючи різні сфери зовнішніх дій, охоплених у цьому Розділі, та зовнішні аспекти інших політик, Союз шанує принципи й прагне досягти мети, що їх наведено в частинах першій та другій.

Союз забезпечує узгодженість різних сфер зовнішніх дій та узгодженість останніх з іншими політиками. Рада Міністрів та Комісія, за допомоги Міністра закордонних справ Союзу, забезпечують цю узгодженість і співпрацюють заради досягнення цієї мети.

Стаття III-194

1. На підставі принципів та мети, зазначених у статті III-193, Європейська Рада визначає стратегічні інтереси та цілі Союзу.

Європейські рішення Європейської Ради щодо стратегічних інтересів та цілей Союзу стосуються спільної зовнішньої та безпекової політики та інших сфер зовнішніх дій Союзу. Ці рішення можуть стосуватися відносин Союзу з окремою країною чи регіоном, або певної теми. Вони визначають свою тривалість і засоби, що їх надають Союз та держави-члени.

Європейська Рада діє одностайно за рекомендацією Ради Міністрів, яку остання ухвалює згідно з умовами, закладеними для кожної сфери.

Європейські рішення Європейської Ради належить виконувати згідно з обумовленою в Конституції процедурою.

2. Міністр закордонних справ Союзу та Комісія можуть подавати Раді Міністрів спільні пропозиції, Міністр закордонних справ - у сфері спільної зовнішньої та безпекової політики, Комісія - в інших сферах зовнішніх дій Союзу.

ПІДРОЗДІЛ II

СПІЛЬНА ЗОВНІШНЯ ТА БЕЗПЕКОВА ПОЛІТИКА

Стаття III-195

1. У контексті принципів та мети своїх зовнішніх дій, Союз визначає та здійснює спільну зовнішню та безпекову політику, що охоплює всі сфери зовнішньої та безпекової політики.

2. Держави-члени активно та беззастережно сприяють спільній зовнішній та безпековій політиці в дусі лояльності та взаємної солідарності.

Держави-члени співпрацюють, щоб посилювати й розвивати взаємну політичну солідарність. Їм належить утримуватися від будь-яких дій, що суперечать інтересам Союзу чи можуть зашкодити його ефективності як гуртувальної сили в міжнародних відносинах.

Рада Міністрів та Міністр закордонних справ Союзу забезпечують дотримання цих принципів.

3. Союз провадить спільну зовнішню та безпекову політику через:

(a) визначання головних настанов;

(b) ухвалювання європейських рішень про:

(i) дії Союзу,

(ii) позиції Союзу,

(iii) виконання дій та позицій;

(c) зміцнювання систематичної співпраці держав-членів у провадженні політики.

Стаття III-196

1. Європейська Рада визначає головні настанови у сфері спільної зовнішньої та безпекової політики, зокрема з питань оборони.

Якщо цього потребує розвиток міжнародних подій, Голова Європейської Ради скликає надзвичайне засідання Європейської Ради, щоб визначити стратегічні напрями політики Союзу з огляду на такий розвиток подій.

2. Рада Міністрів ухвалює європейські рішення, потрібні, щоб визначати та виконувати спільну зовнішню та безпекову політику на підставі головних настанов та стратегічних напрямів, що їх визначає Європейська Рада.

Стаття III-197

1. Міністр закордонних справ Союзу, що головує в Раді Міністрів із закордонних справ, своїми пропозиціями сприяє розроблянню спільної зовнішньої та безпекової політики та забезпечує виконання європейських рішень, що їх ухвалює Європейська Рада та Рада Міністрів.

2. У справах, пов'язаних зі спільною зовнішньою та безпековою політикою, Союз представляє Міністр закордонних справ Союзу. Він провадить політичний діалог від імені Союзу й висловлює позицію Союзу в міжнародних організаціях та на міжнародних конференціях.

3. Європейська служба закордонних справ допомагає Міністрові закордонних справ Союзу здійснювати його мандат. Ця служба співпрацює з дипломатичними службами держав-членів (*).

_______________
     (*) Див.   Декларацію   про   створення  Європейської  служби
закордонних справ.

Стаття III-198

1. Коли міжнародна ситуація потребує оперативних дій Союзу, Рада Міністрів ухвалює потрібні європейські рішення. Ці рішення визначають цілі, обсяг, засоби, що їх належить надати Союзові, а також, у разі потреби, тривалість та умови виконання дії.

У разі зміни умов, що мають суттєвий вплив на питання, що є предметом регулювання такого європейського рішення, Рада Міністрів переглядає принципи та цілі цієї дії та ухвалює потрібні європейські рішення. Поки Рада Міністрів не діє, чинним є європейське рішення про дії Союзу.

2. Такі європейські рішення зобов'язують держави-члени щодо позицій, що вони займають, та дій, що вони провадять.

3. Коли є намір, ухвалити національну позицію чи вчинити національну дію згідно з європейським рішенням, зазначеним у частині першій, про це належить повідомити заздалегідь, щоб у разі потреби можна було провести попередні консультації в Раді Міністрів. Зобов'язання надавати попередню інформацію не стосується положень, що ними просто транспоновано європейські рішення на національний рівень.

4. У разі нагальної потреби, що постає через зміну ситуації та брак нового європейського рішення, держави-члени можуть терміново запровадити потрібні положення, беручи до уваги загальні цілі європейського рішення, зазначеного в частині першій. Зацікавленим державам-членам належить негайно інформувати Раду Міністрів про будь-які такі положення.

5. Якщо виконання європейського рішення, зазначеного в цій статті, пов'язане з будь-якими істотними труднощами, держава-член повідомляє про них Раду Міністрів, яка обговорює їх та шукає належний розв'язок. Цей розв'язок не повинен суперечити цілям дії чи шкодити її ефективності.

Стаття III-199

Рада Міністрів ухвалює європейські рішення, що визначають підхід Союзу стосовно окремого питання географічного чи тематичного характеру. Держави-члени забезпечують узгодженість своїх національних політик із позиціями Союзу.

Стаття III-200

1. Будь-яка держава-член, Міністр закордонних справ Союзу чи цей Міністр за підтримки Комісії можуть звертатися до Ради Міністрів із будь-якими питаннями, пов'язаними зі спільною зовнішньою та безпековою політикою, й подавати їй свої пропозиції.

2. У випадках, що потребують швидкого рішення, Міністр закордонних справ Союзу, з власної ініціативи чи на вимогу держави-члена, скликає надзвичайне засідання Ради Міністрів протягом сорока восьми годин чи, в разі нагальної потреби, коротшого строку.

Стаття III-201

1. Раді Міністрів належить ухвалювати європейські рішення, зазначені в цьому Підрозділі, одностайно. Утримання від голосування членів, присутніх особисто чи представлених, не перешкоджає ухвалювати такі рішення.

Утримуючися від голосування, будь-який член Ради Міністрів може обгрунтувати своє утримання формальною декларацією. В такому разі зацікавлена держава-член не зобов'язана застосовувати це європейське рішення, проте їй належить визнати, що останнє є обов'язковим для Союзу. В дусі взаємної солідарності, зацікавленій державі-членові належить утримуватися від будь-яких дій, що можуть суперечити чи шкодити діям Союзу, грунтованим на цьому рішенні, а іншим державам-членам належить шанувати її позицію. Якщо члени Ради Міністрів, які таким чином обгрунтовують своє утримання від голосування, представляють щонайменше третину держав-членів, що представляють щонайменше третину населення Союзу, рішення не є ухваленим.

2. Як відступ від частини першої, Раді Міністрів належить діяти кваліфікованою більшістю, коли вона:

(a) ухвалює європейські рішення про дії чи позиції Союзу на підставі європейського рішення Європейської Ради, пов'язаного зі стратегічними інтересами та цілями Союзу, зазначеними в частині першій статті III-194;

(b) ухвалює рішення про дії чи позиції Союзу на пропозицію Міністра закордонних справ, яку він подає на окремий запит Європейської Ради, зроблений з її власної ініціативи чи з ініціативи Міністра;

(c) ухвалює будь-яке європейське рішення на виконання дій чи позицій Союзу;

(d) ухвалює європейське рішення про призначення спеціального представника згідно зі статтею III-203.

Голосування не належить проводити, якщо член Ради Міністрів декларує, що має намір відхилити ухвалення європейського рішення кваліфікованою більшістю на підставі життєво важливих для національної політики міркувань, які він повинен викласти. Міністрові закордонних справ Союзу належить шукати прийнятний для зацікавленої держави-члена розв'язок, провадячи з нею інтенсивні консультації. Якщо він не може знайти розв'язку, Рада Міністрів може кваліфікованою більшістю вимагати, щоб справу передали Європейській Раді для одностайного ухвалення рішення.

3. Європейська Рада може одностайно ухвалити рішення про те, що Раді Міністрів належить діяти кваліфікованою більшістю в інших випадках, крім зазначених у частині другій.

4. Частини другу та третю не належить застосовувати до рішень військового чи оборонного значення.

Стаття III-202

1. Якщо Союз визначив спільний підхід у сенсі частини п'ятої статті I-39, Міністр закордонних справ Союзу та міністри закордонних справ держав-членів координують свої дії в рамках Ради Міністрів.

2. Дипломатичні місії держав-членів та делегації Союзу співпрацюють у третіх країнах та міжнародних організаціях і сприяють формулюванню й виконанню спільного підходу.

Стаття III-203

Рада Міністрів, коли вважає за потрібне, з ініціативи Міністра закордонних справ Союзу призначає спеціального представника з мандатом, пов'язаним з окремим політичним питанням. Здійснення мандату спеціального представника підпорядковане Міністрові закордонних справ Союзу.

Стаття III-204

Союз може укладати угоди з однією чи кількома державами чи міжнародними організаціями, згідно з цим Підрозділом і процедурою, окресленою в статті III-227.

Стаття III-205

1. Міністр закордонних справ Союзу провадить консультації з Європейським Парламентом щодо головних аспектів та пріоритетів у галузі спільної зовнішньої та безпекової політики, зокрема безпекової та оборонної політики, й забезпечує належне врахування думки Європейського Парламенту. Міністр закордонних справ Союзу постійно інформує Європейський Парламент про розвиток спільної зовнішньої та безпекової політики, зокрема безпекової та оборонної політики. До надавання інформації Європейському Парламентові можна залучати спеціальних представників.

2. Європейський Парламент може ставити питання Раді Міністрів та Міністрові закордонних справ Союзу чи давати їм свої рекомендації. Двічі на рік Парламент провадить дебати про поступ у виконанні спільної зовнішньої та безпекової політики, зокрема безпекової та оборонної політики.

Стаття III-206

1. Держави-члени координують свої дії в міжнародних організаціях та на міжнародних конференціях. Вони підтримують на таких форумах позицію Союзу. Міністр закордонних справ Союзу організовує таку координацію. У разі, коли в міжнародних організаціях та міжнародних конференціях беруть участь не всі держави-члени, тим державам-членам, що беруть у них участь, належить підтримувати позицію Союзу.

2. Без порушення частин першої та третьої статті III-198, у разі, коли в міжнародних організаціях і міжнародних конференціях беруть участь не всі держави-члени, тим державам-членам, що беруть у них участь, належить інформувати решту держав-членів та Міністра закордонних справ Союзу про будь-які питання спільного інтересу.

Державам-членам, що є також членами Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй, належить узгоджувати свої дії з іншими державами-членами та Міністром закордонних справ Союзу та повною мірою їх інформувати. Державам-членам, що є членами Ради Безпеки, у здійсненні їхніх функцій належить захищати позиції та інтереси Союзу без порушення своїх обов'язків, що випливають із положень Статуту Організації Об'єднаних Націй ( 995_010 ).

Якщо Союз визначив свою позицію з питання, що стоїть на порядку денному Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй, державам-членам, що беруть участь у засіданнях Ради Безпеки, належить вимагати запросити Міністра закордонних справ Союзу, щоб він виклав позицію Союзу.

Стаття III-207

Дипломатичні та консульські місії держав-членів та делегації Союзу в третіх країнах та на міжнародних конференціях, а також їхні представництва у міжнародних організаціях співпрацюють, щоб забезпечити дотримання й виконання європейських рішень Ради Міністрів щодо позицій та дій Союзу. Вони зміцнюють співпрацю, обмінюючися інформацією та виконуючи спільні оцінювання.

Вони беруть участь у виконанні положень, зазначених у частині другій статті I-8, про право європейських громадян на захист на території третіх країн, та заходів, ухвалених згідно зі статтею III-11.

Стаття III-208

Без порушення статті III-247, Політико-безпековий комітет відстежує міжнародну ситуацію у сферах, що їх охоплює спільна зовнішня та безпекова політика, й сприяє визначенню політик через видавання висновків Раді Міністрів на її вимогу, вимогу Міністра закордонних справ Союзу, чи з власної ініціативи. Він відстежує також виконання узгоджених політик без порушення обов'язків Міністра закордонних справ Союзу.

У рамках цього Підрозділу, Комітет здійснює політичний контроль і стратегічне керування операціями з урегулювання кризових ситуацій під керуванням Ради Міністрів та Міністра закордонних справ Союзу, як визначено у статті III-210.

Рада Міністрів може вповноважити Комітет, на потреби та на час проведення операції з урегулювання кризової ситуації, що її вона визначає, вживати дотичних заходів політичного контролю та стратегічного керування операцією.

Стаття III-209

Виконання спільної зовнішньої та безпекової політики не впливає на компетенції, перелічені у статтях від I-12 до I-14 та статті I-16. Так само виконання політик, перелічених у цих статтях, не впливає на компетенцію, зазначену в статті I-15.

Суд має юрисдикцію стежити за дотримуванням цієї статті.

СЕКЦІЯ 1

Спільна безпекова та оборонна політика

Стаття III-210

1. Зазначені в частині першій статті I-40 місії, для виконання яких Союз може використовувати цивільні та військові засоби, охоплюють спільні операції з роззброєння, гуманітарні завдання та рятувальні операції, надавання консультацій та допомоги у військових справах, місії запобігання конфліктам і збереження миру, місії збройних сил з урегулювання кризових ситуацій, зокрема миротворчі заходи та заходи з післяконфліктної стабілізації. Всі ці місії можуть сприяти боротьбі проти тероризму, зокрема через підтримку третіх країн у боротьбі проти тероризму на їхніх територіях.

2. Щодо місій, зазначених у частині першій, Рада Міністрів одностайно ухвалює європейські рішення, що визначають цілі та обсяги цих місій, а також загальні умови їхнього виконання. Міністр закордонних справ Союзу, під керуванням Ради Міністрів та в близькому й постійному зв'язку з Політико-безпековим комітетом, забезпечує координацію цивільних та військових аспектів таких місій.

Стаття III-211

1. У рамках європейських рішень, ухвалених згідно зі статтею III-210, Рада Міністрів може доручити виконувати місію групі держав-членів, що мають потенціал та намір взяти на себе це завдання. Цим державам, разом із Міністром закордонних справ Союзу, належить домовитися про керування місією.

2. Державам-членам, що беруть участь у виконанні місії, належить постійно інформувати Раду Міністрів про перебіг місії. Якщо виконання місії спричиняє важливі нові наслідки чи потребу змінити мету, обсяг та умови виконання, що їх ухвалила Рада Міністрів згідно зі статтею III-210, державам-членам, що беруть участь у місії, належить негайно внести це питання на розгляд Ради Міністрів. У таких випадках Рада Міністрів ухвалює потрібні європейські рішення.

Стаття III-212

1. Європейська агенція з озброєння, досліджень та військового потенціалу, під керуванням Ради Міністрів, має завдання:

(a) допомагати визначати мету у сфері військового потенціалу держав-членів та оцінювати дотримання зобов'язань щодо цього потенціалу, що їх взяли держави-члени;

(b) сприяти гармонізації оперативних потреб та запроваджуванню ефективних і сумісних методів постачання;

(c) пропонувати багатосторонні проекти, спрямовані на досягнення мети у сфері військового потенціалу; забезпечувати координацію програм, що їх здійснюють держави-члени, та керувати окремими програмами співпраці;

(d) сприяти досліджуванню оборонних технологій, координувати й планувати спільну дослідницьку діяльність та вивчання технічних розв'язків, що задовольняють майбутні оперативні потреби;

(e) допомагати визначати і, в разі потреби, виконувати будь-які доцільні заходи, щоб зміцнити промислову та технічну базу оборонного сектора й підвищити ефективність військових видатків.

2. Агенція є відкритою всім державам-членам, що виявляють намір взяти участь у її діяльності. Рада Міністрів кваліфікованою більшістю ухвалює європейське рішення, що визначає правовий статус, місце перебування та правила функціювання Агенції. У цьому рішенні належить зважати на рівень ефективної участі в діяльності Агенції. У рамках Агенції належить створити окремі групи, що об'єднують держави-члени, залучені до спільних проектів. Агенції належить виконувати свої завдання, підтримуючи, в разі потреби, зв'язок з Комісією.

Стаття III-213

1. Цим держави-члени, що їх перелічено в Протоколі [назва], чий військовий потенціал задовольняє вищі критерії, та що мають намір узяти більші зобов'язання в цій сфері з огляду на найвимогливіші місії, запроваджують структурну співпрацю в сенсі частини шостої статті I-40. Критерії та зобов'язання у сфері військового потенціалу, що їх визначають ці держави-члени, сформульовано в цьому Протоколі.

2. Якщо держава-член виявить намір взяти участь у такій співпраці пізніше та перебере обов'язки, що їх ця співпраця накладає, їй належить повідомити про свій намір Європейську Раду. Рада Міністрів розглядає запит цієї держави-члена. Участь у голосуванні беруть лише ті члени Ради Міністрів, що представляють держави-члени, що є учасницями структурної співпраці.

3. Коли Рада Міністрів ухвалює європейські рішення з питань, що їх охоплює структурна співпраця, участь у розгляді та ухвалюванні цих рішень беруть лише ті члени Ради Міністрів, що представляють держави-члени, що є учасницями структурної співпраці. Міністрові закордонних справ Союзу належить бути присутнім під час розгляду. Міністрові закордонних справ Союзу належить регулярно й належним чином інформувати представників інших держав-членів про розвиток структурної співпраці.

4. Рада Міністрів може запрошувати держав-членів, що є учасницями структурної співпраці, до виконання на рівні Союзу місії, зазначеної в статті III-210.

5. Без огляду на попередні частини, відповідні положення про посилену співпрацю належить застосовувати до структурної співпраці, що її регулює ця стаття.

Стаття III-214

1. Ближча співпраця в питаннях взаємної оборони, обумовлена в частині сьомій статті I-40, є відкритою всім державам-членам Союзу. Перелік держав-членів, що беруть участь у ближчій співпраці, подано в декларації [назва]. Якщо держава-член виявить намір взяти участь у такій співпраці пізніше і, отже, прийме на себе всі обов'язки, що їх ця співпраця накладає, їй належить повідомити Європейську Раду про свій намір та підписати цю декларацію.

2. Держава-член, що є учасницею такої співпраці, зазнавши збройної агресії на своїй території, повідомляє інші держави-учасниці про ситуацію й може звернутися до них по допомогу й підтримку. Державам-членам, що є учасницями співпраці, належить зустрічатися на міністерському рівні з участю своїх представників у Політико-безпековому комітеті та Військовому комітеті.

3. Раду Безпеки Організації Об'єднаних Націй належить негайно поінформувати про будь-яку збройну агресію та заходи, що їх вжито у відповідь.

4. Ця стаття не впливає на права та зобов'язання зацікавлених держав-членів, що випливають із Північноатлантичного договору ( 950_008 ).

СЕКЦІЯ 2

Фінансові положення

Стаття III-215

1. Адміністративні видатки інституцій, зумовлені виконанням положень, зазначених у цьому Розділі, належить покривати з бюджету Союзу.

2. Оперативні видатки, зумовлені виконанням цих положень, також належить покривати з бюджету Союзу, крім видатків на операції військового чи оборонного характеру та випадків, коли Рада Міністрів вирішить інакше.

У випадках, коли видатки не належить покривати з бюджету Союзу, їх належить покривати з бюджетів держав-членів за шкалою валового національного продукту, хіба що Рада Міністрів вирішить інакше. Держави-члени, представники яких зробили у Раді Міністрів формальну декларацію згідно з абзацом другим частини першої статті III-201, не зобов'язані робити внесок у фінансування видатків на операції військового чи оборонного характеру.

3. Рада Міністрів ухвалює європейське рішення, що запроваджує окремі процедури гарантованого швидкого доступу до коштів, призначених у бюджеті Союзу на термінове фінансування ініціатив у рамках спільної зовнішньої та безпекової політики, зокрема підготовчої діяльності місій, зазначених у частині першій статті I-40. Їй належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом.

Підготовча діяльність місій, зазначених у частині першій статті I-40, яку не належить покривати з бюджету Союзу, підлягає фінансуванню з початкового фонду, створеного з внесків держав-членів.

Рада Міністрів, на пропозицію Міністра закордонних справ Союзу, кваліфікованою більшістю ухвалює рішення, що запроваджують:

(a) процедури створювання та фінансування початкового фонду, зокрема розмір коштів, наданих фондові, та процедури їхнього повернення;

(b) процедури адміністрування початкового фонду;

(c) процедури фінансового контролю.

У разі, коли Рада Міністрів планує зазначену в частині першій статті I-40 місію, фінансування якої з бюджету Союзу неможливе, вона уповноважує Міністра закордонних справ Союзу використовувати цей фонд. Міністр закордонних справ Союзу доповідає Раді Міністрів про виконання цих повноважень.

ПІДРОЗДІЛ III

СПІЛЬНА ТОРГОВЕЛЬНА ПОЛІТИКА

Стаття III-216

Запроваджуючи митний союз держав-членів, Союз має на меті, заради спільного інтересу, сприяти гармонійному розвиткові світової торгівлі, поступовому скасовуванню обмежень міжнародної торгівлі та прямих іноземних інвестицій, а також знижуванню митних та інших бар'єрів.

Стаття III-217

1. Спільну торговельну політику належить грунтувати на однакових принципах, зокрема стосовно змін тарифних ставок, укладання тарифних та торговельних угод, пов'язаних із торгівлею товарами та послугами, а також торговельних аспектів інтелектуальної власності, прямих іноземних інвестицій, досягнення однаковості заходів лібералізації, політики експорту й захисту торгівлі, таких як ті, що їх належить уживати в разі демпінгу чи субсидій. Спільну торговельну політику належить провадити в контексті принципів та мети зовнішніх дій Союзу.

2. Європейські закони чи європейські рамкові закони запроваджують заходи, потрібні, щоб виконувати спільну торговельну політику.

3. У разі потреби провести переговори та укласти угоду з однією чи кількома державами чи міжнародними організаціями, належить застосовувати дотичні положення статті III-227. Комісія подає рекомендації Раді Міністрів, яка уповноважує Комісію почати потрібні переговори. Обов'язком Ради Міністрів та Комісії є забезпечити узгодженість угод, що є предметом переговорів, із внутрішньою політикою та правилами Союзу.

Комісія провадить ці переговори, консультуючися зі спеціальним комітетом, що його призначає Рада Міністрів, щоб допомогти Комісії у виконанні цього завдання, та в рамках директив, що їх Рада Міністрів може їй дати. Комісії належить регулярно доповідати спеціальному комітетові та Європейському Парламентові про перебіг переговорів.

4. У переговорах та укладанні угод у сфері торгівлі послугами, пов'язаними з пересуванням осіб та торговельними аспектами інтелектуальної власності, Раді Міністрів належить діяти одностайно, якщо такі угоди містять положення, що потребують одностайного ухвалення внутрішніх правил.

Рада діє також одностайно в переговорах та укладанні угод у сфері торгівлі культурними та аудіовізуальними послугами, якщо вони можуть порушити культурне й мовне розмаїття Союзу.

Переговори та укладання міжнародних угод у сфері транспорту регулюють положення Секції 7 Підрозділу III Розділу III, а також стаття III-227.

5. Здійснювання компетенцій у сфері торговельної політики, наданих цією статтею, не впливає на розмежування внутрішніх компетенцій між Союзом та державами-членами і не приводить до гармонізації положень законів та підзаконних актів держав-членів, якщо Конституція виключає таку гармонізацію.

ПІДРОЗДІЛ IV

СПІВПРАЦЯ З ТРЕТІМИ КРАЇНАМИ ТА ГУМАНІТАРНА ДОПОМОГА

СЕКЦІЯ 1

Співпраця з питань розвитку

Стаття III-218

1. Політику Союзу у сфері співпраці з питань розвитку належить провадити згідно з принципами та метою зовнішніх дій Союзу. Політики Союзу та держав-членів у сфері співпраці з питань розвитку доповнюють і зміцнюють одна одну.

Головною метою політики Союзу зі співпраці з питань розвитку є зменшити, а з часом викоренити, злиденність. Здійснюючи всі політики, що можуть вплинути на країни, що розвиваються, Союз враховує мету політики співпраці з питань розвитку.

2. Союз та держави-члени дотримуються зобов'язань і враховують цілі, що їх вони схвалили в рамках Організації Об'єднаних Націй та інших компетентних міжнародних організацій.

Стаття III-219

1. Європейські закони чи європейські рамкові закони запроваджують заходи, потрібні, щоб виконувати політику співпраці з питань розвитку; вони можуть стосуватися багаторічних програм співпраці з країнами, що розвиваються, чи тематичних програм.

2. Союз може укладати з третіми країнами та компетентними міжнародними організаціями будь-які угоди, що сприяють досягненню мети, зазначеної в статті III-193. Переговори про такі угоди та їхнє укладання належить провадити згідно зі статтею III-227.

Попередній абзац не порушує компетенції держав-членів провадити переговори в міжнародних органах та укладати міжнародні угоди.

3. Європейський інвестиційний банк сприяє виконанню заходів, зазначених у частині першій, згідно з умовами, закладеними в його Статуті ( 994_017 ).

Стаття III-220

1. Щоб сприяти взаємодоповняльності та ефективності своїх дій, Союз та держави-члени координують свої політики співпраці з питань розвитку та провадять між собою консультації щодо своїх програм допомоги, зокрема в міжнародних організаціях та на міжнародних конференціях.

Вони можуть чинити спільні дії. В разі потреби, держави-члени сприяють виконанню програм допомоги Союзу.

2. Комісія може висунути будь-яку доцільну ініціативу, щоб сприяти координації, зазначеній в частині першій.

3. У межах відповідних сфер компетенції, Союз та держави-члени співпрацюють із третіми країнами та компетентними міжнародними організаціями.

СЕКЦІЯ 2

Економічна, фінансова та технічна співпраця з третіми країнами

Стаття III-221

1. Без порушення інших положень Конституції, особливо статей від III-218 до III- 220, Союз здійснює економічні, фінансові й технічні заходи співпраці, зокрема фінансову допомогу, спільно з третіми країнами, що не є країнами, що розвиваються. Цим заходам належить бути згідними з політикою Союзу з питань розвитку, їх належить здійснювати згідно з принципами та метою зовнішніх дій Союзу. Заходи Союзу та держав-членів доповнюють та зміцнюють один одного.

2. Європейські закони чи європейські рамкові закони запроваджують потрібні заходи на виконання частини першої.

3. У межах відповідних сфер компетенції, Союз та держави-члени співпрацюють з третіми країнами та компетентними міжнародними організаціями. Положення про співпрацю Союзу можуть бути предметом угод між Союзом та зацікавленими третіми сторонами, переговори щодо яких та укладання яких належить провадити згідно зі статтею III-227. Раді Міністрів належить діяти одностайно щодо угод про асоціацію, зазначених у частині другій статті III-226, та щодо угод із державами-кандидатами на приєднання до Союзу.

Попередній абзац не порушує компетенції держав-членів провадити переговори в міжнародних органах та укладати міжнародні угоди.

Стаття III-222

Якщо ситуація у третій країні вимагає негайної фінансової допомоги Союзу, Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, ухвалює потрібні європейські рішення.

СЕКЦІЯ 3

Гуманітарна допомога

Стаття III-223

1. Операції Союзу з гуманітарної допомоги належить провадити згідно з принципами та метою зовнішніх дій Союзу. Ці операції належить спрямовувати на те, щоб забезпечити ad hoc допомогу, підтримку й захист населення третіх країн та осіб, що постраждали від стихійних чи антропогенних лих, та щоб задовольнити гуманітарні потреби, спричинені такими ситуаціями. Заходи Союзу та держав-членів доповнюють та зміцнюють один одного.

2. Операції з гуманітарної допомоги належить провадити згідно з принципами міжнародного гуманітарного права, зокрема принципами неупередженості та недискримінації.

3. Європейські закони чи європейські рамкові закони запроваджують заходи, що визначають рамки виконування операцій Союзу з гуманітарної допомоги.

4. Союз може укладати з третіми країнами та компетентними міжнародними організаціями будь-які угоди, що сприяють досягненню мети, зазначеної в статті III-193. Переговори про такі угоди та укладання їх належить провадити згідно зі статтею III-227.

Попередній абзац не порушує компетенції держав-членів провадити переговори в міжнародних органах та укладати міжнародні угоди.

5. Щоб створити інфраструктуру спільної участі європейської молоді в гуманітарних діях Союзу, належить заснувати Європейський добровольчий корпус гуманітарної допомоги. Правила та порядок роботи Корпусу визначає європейський закон.

6. Комісія може висувати будь-які доцільні ініціативи, щоб сприяти координації заходів Союзу та держав-членів, підвищувати ефективність та взаємодоповняльність заходів Союзу та держав-членів з гуманітарної допомоги.

7. Союз забезпечує скоординованість своїх гуманітарних операцій та узгодженість їх з операціями міжнародних організацій та органів, зокрема тих, що належать до системи Організації Об'єднаних Націй.

ПІДРОЗДІЛ V

ОБМЕЖУВАЛЬНІ ЗАХОДИ

Стаття III-224

1. Якщо європейське рішення про позицію чи дії Союзу, ухвалене згідно з положеннями про сферу спільної зовнішньої та безпекової політики Підрозділу II цього Розділу, обумовлює припинення чи обмеження, часткове чи цілковите, економічних та фінансових стосунків з однією чи кількома третіми країнами, Рада Міністрів, на спільну пропозицію Міністра закордонних справ Союзу та Комісії, кваліфікованою більшістю ухвалює потрібні європейські регламенти чи європейські рішення. Вона інформує про це Європейський Парламент.

2. У сферах, зазначених у частині першій, Рада Міністрів за тією самою процедурою може ухвалювати обмежувальні заходи щодо фізичних чи юридичних осіб, а також недержавних груп та органів.

ПІДРОЗДІЛ VI

МІЖНАРОДНІ УГОДИ

Стаття III-225

1. Союз може укладати угоди з однією чи кількома третіми країнами або міжнародними організаціями, коли це обумовлено в Конституції, коли укласти угоду треба, щоб досягти в межах політик Союзу однієї з цілей, встановлених Конституцією, коли її обумовлено юридично обов'язковим законодавчим актом Союзу чи коли вона впливає на один із внутрішніх актів Союзу.

2. Угоди, що їх укладає Союз, є обов'язковими для інституцій Союзу та держав-членів.

Стаття III-226

Союз може укладати угоди про асоціацію з однією чи кількома третіми країнами чи міжнародними організаціями. Ці угоди запроваджують асоціацію, зокрема взаємні права й обов'язки, спільні дії та спеціальні процедури.

Стаття III-227

1. Без порушення окремих положень, закладених у статті III-217, переговори про угоди між Союзом і третіми країнами чи міжнародними організаціями та укладання їх належить провадити за окресленою нижче процедурою.

2. Рада Міністрів уповноважує почати переговори, ухвалює переговорчі директиви та укладає угоди.

3. Комісія чи, коли угода винятково чи переважно стосується спільної зовнішньої та безпекової політики, Міністр закордонних справ Союзу подає рекомендації Раді Міністрів, яка ухвалює європейське рішення про надання повноважень почати переговори.

4. Згідно з європейським рішенням про надання повноважень почати переговори, Рада Міністрів призначає, залежно від предмета майбутньої угоди, переговірника чи голову переговорчої групи Союзу.

5. Рада Міністрів може спрямувати переговірникові Союзу переговорчі директиви й призначити спеціальний комітет, у консультаціях з яким належить провадити переговори.

6. На пропозицію переговірника Рада Міністрів ухвалює європейське рішення, що уповноважує підписати угоду та, в разі потреби, тимчасово її застосовувати.

7. Рада Міністрів ухвалює європейське рішення про укладення угоди на пропозицію переговірника цієї угоди.

За винятком угод, що стосуються винятково спільної зовнішньої та безпекової політики, Рада Міністрів ухвалює рішення, зазначене в попередньому абзаці, після консультацій з Європейським Парламентом. Європейський Парламент видає свій висновок протягом строку, який Рада Міністрів може закласти залежно від терміновості справи. За браком висновку протягом цього строку, Рада Міністрів може діяти.

Згоди Європейського Парламенту потребують:

(a) угоди про асоціацію;

(b) приєднання Союзу до Європейської конвенції про захист прав людини та засадничих свобод ( 995_004 );

(c) угоди, що запроваджують окрему інституційну структуру через організацію процедур співпраці;

(d) угоди з бюджетними наслідками, важливими для Союзу;

(e) угоди, що охоплюють сфери, до яких належить застосовувати законодавчу процедуру.

Європейський Парламент та Рада Міністрів можуть, у термінових випадках, узгодити часові рамки для висловлення згоди.

8. Під час укладання угоди Рада Міністрів може, як відступ від положень частин шостої, сьомої та десятої, уповноважити переговірника схвалювати від імені Союзу зміни до цієї угоди, коли в останній обумовлено, що їх належить ухвалювати за спрощеною процедурою чи органові, створеному цією угодою; Рада Міністрів може долучити до такого вповноваження окремі умови.

9. Раді Міністрів належить діяти кваліфікованою більшістю на всіх етапах процедури. Вона діє одностайно, коли угода охоплює сферу, в якій акти Союзу належить ухвалювати одностайно, та в разі угод про асоціацію та про приєднання Союзу до Європейської конвенції про захист прав людини та засадничих свобод ( 995_004 ).

10. Рада Міністрів, на пропозицію Міністра закордонних справ Союзу чи Комісії, ухвалює європейське рішення, що припиняє застосовування угоди і встановлює позиції, що їх належить ухвалити від імені Союзу в органі, створеному цією угодою, коли цей орган має ухвалити акти, що мають юридичну силу, за винятком актів, що доповнюють чи змінюють інституційну структуру угоди.

11. Європейський Парламент належить негайно й цілковито інформувати на всіх етапах процедури.

12. Держава-член, Європейський Парламент, Рада Міністрів чи Комісія можуть отримати висновки Суду щодо згідності планованої угоди з положеннями Конституції. Якщо висновок Суду є негативним, планована угода не може набрати чинності, хіба що її змінено чи переглянуто Конституцію згідно з процедурою, закладеною в статті IV-6.

Стаття III-228

1. Як відступ від положень статті III-227, Рада Міністрів, за рекомендацією Європейського Центрального Банку чи Комісії, після консультацій з Європейським Центральним Банком, заради досягнення консенсусу, згідного з метою цінової стабільності, та після консультацій з Європейським Парламентом, може одностайно укладати формальні угоди про систему курсів обміну євро на валюти, що не є законним платіжним засобом у межах Союзу, згідно з процедурою, закладеною в частині третій щодо умов, зазначених у ній.

Рада Міністрів, за рекомендацією Комісії та після консультацій з Європейським Центральним Банком, чи за рекомендацією Європейського Центрального Банку, прагнучи консенсусу, згідного з метою цінової стабільності, може кваліфікованою більшістю встановлювати, допасовувати чи скасовувати центральний курс євро в межах системи валютних курсів. Голова Ради Міністрів інформує Європейський Парламент про встановлення, допасування чи скасування центрального курсу євро.

2. За браком системи курсів обміну щодо однієї чи кількох валют, що не є законним платіжним засобом в межах Союзу, як зазначено в частині першій, Рада Міністрів, за рекомендацією Комісії та після консультацій з Європейським Центральним Банком, чи за рекомендацією Європейського Центрального Банку, може формулювати загальні орієнтири політики валютного курсу щодо цих валют. Ці загальні орієнтири не повинні порушувати головної мети Європейської системи центральних банків - підтримувати цінову стабільність.

3. Як відступ від положень статті III-227, якщо угодам з питань, пов'язаних із валютною системою чи системою валютних курсів, належить бути предметом переговорів між Союзом та однією чи кількома державами чи міжнародними організаціями, Рада Міністрів, за рекомендацією Комісії та після консультацій з Європейським Центральним Банком, вирішує, якими мають бути умови переговорів про ці угоди та укладання їх. Ці умови забезпечують те, що Союз висловлює єдину позицію. Комісія повною мірою бере участь у переговорах.

4. Без порушення компетенції та угод Союзу стосовно економічного та валютного союзу, держави-члени можуть провадити переговори в міжнародних органах та укладати міжнародні угоди.

ПІДРОЗДІЛ VII

ВІДНОСИНИ СОЮЗУ З МІЖНАРОДНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ І ТРЕТІМИ КРАЇНАМИ ТА ДЕЛЕГАЦІЇ СОЮЗУ

Стаття III-229

1. Союз запроваджує всі належні форми співпраці з Організацією Об'єднаних Націй, Радою Європи, Організацією безпеки і співпраці в Європі, Організацією економічної співпраці та розвитку.

2. Він також підтримує належні відносини з іншими міжнародними організаціями.

3. Виконувати цю статтю доручено Міністрові закордонних справ Союзу та Комісії.

Стаття III-230

1. У третіх країнах та в міжнародних організаціях Союз представляють делегації Союзу.

2. Делегації Союзу діють під керівництвом Міністра закордонних справ Союзу та в близькій співпраці з дипломатичними місіями держав-членів.

ПІДРОЗДІЛ VIII

ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСТЕРЕЖЕННЯ ПРО СОЛІДАРНІСТЬ

Стаття III-231

1. На спільну пропозицію Комісії та Міністра закордонних справ Союзу, Рада Міністрів ухвалює європейське рішення, що визначає умови застосування застереження про солідарність, зазначеного в статті I-42. Про це належить інформувати Європейський Парламент.

2. Якщо держава-член зазнала терористичного нападу чи стихійного чи антропогенного лиха, інші держави-члени надають їй допомогу на запит політичних органів влади цієї держави. З цією метою державам-членам належить координувати свої дії в Раді Міністрів.

3. На цілі цієї статті, Раді Міністрів допомагають Політико-безпековий комітет, що спирається на структури, створені в контексті спільної безпекової та оборонної політики, та комітет, обумовлений у статті III-162. У разі потреби їм належить подавати спільні висновки.

4. Щоб уможливити ефективні дії Союзу, Європейська Рада регулярно оцінює, що може йому загрожувати.

РОЗДІЛ VI

ФУНКЦІЮВАННЯ СОЮЗУ

ПІДРОЗДІЛ I

ІНСТИТУЦІЙНІ ПОЛОЖЕННЯ

СЕКЦІЯ 1

Інституції

Підсекція 1

Європейський Парламент

Стаття III-232

1. Європейський закон чи європейський рамковий закон Ради Міністрів запроваджує потрібні заходи, щоб обирати членів Європейського Парламенту прямим загальним голосуванням за однаковою процедурою в усіх державах-членах чи згідно з принципами, спільними для всіх держав-членів.

Раді Міністрів належить діяти одностайно, на пропозицію та після отримання згоди Європейського Парламенту, який діє більшістю голосів членів свого складу. Цей закон чи рамковий закон набирає чинності лише після того, як його схвалять держави-члени згідно з відповідними їхніми конституційними вимогами.

2. Європейський закон Європейського Парламенту закладає правила та загальні умови, що регулюють виконання обов'язків його членів. Європейський Парламент діє з власної ініціативи після запиту щодо висновку Комісії та за згодою Ради Міністрів. Раді Міністрів належить діяти одностайно стосовно всіх правил та умов оподаткування членів чи колишніх членів.

3. На час скликання 2004 - 2009 років складові Європейського Парламенту належить бути таким, як сформульовано в Протоколі про представництво громадян в Європейському Парламенті.

Стаття III-233

Європейські закони закладають правила діяльності на європейському рівні політичних партій, зазначених у частині четвертій статті I-45, зокрема правила їхнього фінансування.

Стаття III-234

Європейський Парламент може, діючи більшістю голосів членів його складу, подати до Комісії запит про подання належних пропозицій з питань, щодо яких, на його думку, треба ухвалити акт Союзу на виконання Конституції. Якщо Комісія не подає пропозиції, їй належить поінформувати Європейський Парламент про причини.

Стаття III-235

Під час виконання своїх обов'язків Європейський Парламент може, на вимогу чверті членів свого складу, без порушення повноважень, що їх Конституція надає іншим інституціям чи органам створити тимчасовий слідчий комітет, аби перевірити інкриміновані порушення чи неефективне адміністрування в застосуванні права Союзу, крім випадків, коли факти підозри розглядає суд та поки справа є предметом судового провадження.

Тимчасовий слідчий комітет припиняє існування одразу після подання доповіді.

Європейський закон Європейського Парламенту закладає докладні положення, що регулюють здійснення права на розслідування. Європейський Парламент діє з власної ініціативи, після отримання згоди Ради Міністрів та Комісії.

Стаття III-236

Кожен громадянин Союзу та будь-яка фізична чи юридична особа, що на території держави-члена перебуває чи має місце перебування, зазначене в установчих документах, індивідуально чи разом з іншими громадянами чи особами, має право подати петицію до Європейського Парламенту з питання, що належить до сфери діяльності Союзу і стосується його безпосередньо.

Стаття III-237

1. Європейський Парламент призначає Європейського омбудсмана з власної ініціативи. Європейський омбудсман має повноваження приймати від будь-якого громадянина Союзу чи будь-якої фізичної чи юридичної особи, що на території держави-члена перебуває чи має місце перебування, зазначене в установчих документах, скарги щодо випадків неефективного адміністрування в діяльності інституцій, органів чи агенцій Союзу, за винятком Суду, коли останній здійснює свої судові повноваження.

Згідно зі своїми обов'язками, Європейський омбудсман, з власної ініціативи чи на підставі скарг, поданих йому безпосередньо чи через члена Європейського Парламенту, провадить розслідування, на яке має підстави, крім випадків, коли факти підозри є чи були предметом судового провадження. Якщо Європейський омбудсман установлює факт неефективного адміністрування, він спрямовує справу до зацікавленої інституції, органу чи агенції, яким протягом трьох місяців належить поінформувати його про свою позицію. Після цього Європейський омбудсман подає доповідь до Європейського Парламенту та зацікавленої інституції, органу чи агенції. Особу, що зверталася зі скаргою, належить повідомити про результат таких розслідувань.

Європейський омбудсман подає річну доповідь про результати своїх розслідувань Європейському Парламентові.

2. Європейського омбудсмана належить призначати після кожних виборів до Європейського Парламенту на час скликання останнього. Європейського омбудсмана можна перепризначати.

Суд, на вимогу Європейського Парламенту, може звільнити Європейського омбудсмана, якщо він вже не задовольняє вимоги, потрібні для виконання його функцій, чи якщо він вчинив серйозний переступ.

3. Європейський омбудсман цілком незалежний у виконанні своїх обов'язків. Під час виконання цих обов'язків він не може звертатися по чи виконувати вказівки будь-якого органу. Європейський омбудсман не може займатися жодною іншою оплачуваною чи неоплачуваною професійною діяльністю протягом строку перебування на посаді.

4. Європейський закон Європейського Парламенту закладає правила та загальні умови, що регулюють виконання обов'язків Європейського омбудсмана. Європейський Парламент діє з власної ініціативи після запиту щодо висновку Комісії та за згодою Ради Міністрів.

Стаття III-238

Європейський Парламент провадить сесію щороку. Він збирається другого вівторка березня, без окремого скликання.

Європейський Парламент може збиратися на позачергові сесії на вимогу більшості членів його складу чи на вимогу Ради Міністрів чи Комісії.

Стаття III-239

1. Комісія може відвідувати будь-які засідання Європейського Парламенту і, на її вимогу, її належить вислухати.

Комісія відповідає, усно чи письмово, на питання Європейського Парламенту чи його членів.

2. Європейському Парламентові належить вислухати Європейську Раду та Раду Міністрів згідно з умовами, закладеними в процедурних правилах Європейської Ради та Правилах процедури Ради Міністрів.

Стаття III-240

Якщо в Конституції не обумовлено інакше, Європейський Парламент діє більшістю поданих голосів. Правила процедури визначають кворум.

Стаття III-241

Європейський Парламент ухвалює свої Правила процедури більшістю голосів членів свого складу.

Протоколи засідань Європейського Парламенту належить оприлюднювати у спосіб, закладений в Конституції та Правилах процедури Парламенту.

Стаття III-242

Європейський Парламент на відкритій сесії обговорює річну загальну доповідь, що її подає Комісія.

Стаття III-243

Якщо на розгляд Європейського Парламенту винесено вотум недовіри діяльності Комісії, йому належить голосувати з цього питання щонайменше через три дні після того, як його винесено на розгляд, і лише відкритим голосуванням.

Якщо вотум недовіри затверджено більшістю у дві третини поданих голосів, що представляють більшість складу Європейського Парламенту, Комісії належить подати у відставку. Їй належить далі провадити поточні справи, поки її не замінять згідно зі статтями I-25 та I-26. У такому разі, строк повноважень новоствореної Комісії закінчується того дня, коли мав би закінчитися строк повноважень Комісії, що пішла у відставку.

Підсекція 2

Європейська Рада

Стаття III-244

1. Під час голосування будь-який член Європейської Ради може діяти від імені ще не більш як одного іншого члена.

Утримання від голосування присутніх членів чи їхніх представників не впливає на ухвалення рішень Європейської Ради, що потребують одностайності.

2. Європейська Рада може запросити Голову Європейського Парламенту, щоб вислухати його.

3. Європейська Рада простою більшістю впроваджує свої процедурні правила. Європейській Раді допомагає Генеральний секретаріат Ради Міністрів.

Підсекція 3

Рада Міністрів

Стаття III-245

1. Засідання Ради Міністрів скликає Голова з власної ініціативи чи на вимогу одного з своїх членів чи Комісії.

2. Європейська Рада одностайно ухвалює європейське рішення, що впроваджує правила ротації головування у форматах Ради Міністрів.

Стаття III-246

1. Під час голосування будь-який член Ради Міністрів може діяти від імені ще не більш як одного іншого члена.

2. Якщо треба діяти простою більшістю, Рада Міністрів діє більшістю своїх членів.

3. Утримання від голосування присутніх членів чи їхніх представників не впливає на ухвалення рішень Ради Міністрів, що потребують одностайності.

Стаття III-247

1. Комітет, до якого входять постійні представники держав-членів, відповідає за готування роботи Ради Міністрів та виконання завдань, що йому доручає остання. Комітет може ухвалювати процедурні рішення у випадках, обумовлених у Правилах процедури Ради Міністрів.

2. Раді Міністрів допомагає Генеральний секретаріат, підпорядкований Генеральному секретареві, якого призначає Рада Міністрів.

Рада Міністрів простою більшістю вирішує, як організувати Генеральний секретаріат.

3. Рада Міністрів діє простою більшістю в процедурних питаннях та коли ухвалює Правила процедури.

Стаття III-248

Рада Міністрів, діючи простою більшістю, може звернутися до Комісії з запитом провести будь-які дослідження, що їх Рада Міністрів вважає потрібними заради досягнення спільної мети, та подати належні пропозиції. Якщо Комісія не подає пропозиції, їй належить поінформувати Раду Міністрів про причини.

Стаття III-249

Рада Міністрів ухвалює європейські рішення, що закладають правила регулювання комітетів, обумовлених в Конституції. Вона діє простою більшістю після консультацій з Комісією.

Підсекція 4

Комісія

Стаття III-250

Європейських комісарів та комісарів належить призначати на строк п'ять років з урахуванням, у разі потреби, статті III-243. Європейськими комісарами та комісарами можуть бути лише громадяни держав-членів.

Стаття III-251

Європейським комісарам та комісарам належить утримуватися від будь-якої діяльності, несумісної з їхніми обов'язками. Кожна держава-член бере зобов'язання шанувати цей принцип і не намагатися впливати на європейських комісарів та комісарів під час виконання їхніх завдань.

Європейські комісари та комісари під час перебування на посаді не можуть обіймати будь-якої іншої посади, оплачуваної чи неоплачуваної. Починаючи роботу на цій посаді, вони урочисто беруть зобов'язання під час виконання та після закінчення строку своїх повноважень шанувати обов'язки, що випливають із посади, зокрема обов'язок поводитися чесно й розважливо щодо згоди на певні призначення чи пільги після закінчення строку їхніх повноважень. У разі порушення цих зобов'язань Суд, на подання Ради Міністрів, що діє простою більшістю, чи Комісії, з огляду на обставини може вирішити, чи звільнити зацікавлену особу з посади згідно зі статтею III-253, чи позбавити права на пенсію чи інших аналогічних пільг.

Стаття III-252

1. Крім звичайної заміни чи смерті, виконання обов'язків європейського комісара чи комісара належить припинити, коли він подає у відставку чи коли його звільняють. Європейський комісар чи комісар подають у відставку на вимогу Голови.

2. На посаду, вакантну внаслідок відставки, звільнення чи смерті європейського комісара чи комісара, Голова Комісії призначає на період до закінчення строку перебування на посаді нового європейського комісара чи комісара згідно зі статтями I-25 та I-26.

3. У разі відставки, звільнення чи смерті Голови належить призначити наступника на період до закінчення строку перебування на посаді згідно з частиною першою статті I-26.

4. У разі відставки всіх європейських комісарів та комісарів, їм належить далі виконувати свої обов'язки, доти, доки їх, згідно зі статтями I-25 та I-26, замінять на період, що залишився до закінчення строку їхнього перебування на посаді.

Стаття III-253

Якщо європейський комісар чи комісар вже не задовольняє вимог, потрібних, щоб виконувати свої обов'язки, чи якщо він вчинив серйозний переступ, Суд може, на подання Ради Міністрів, що діє простою більшістю, чи Комісії, звільнити його.

Стаття III-254

Голова Комісії структурує та розподіляє обов'язки Комісії між її членами згідно з частиною третьою статті I-26. Голова перерозподіляє ці обов'язки протягом усього строку повноважень цього складу Комісії. Європейські комісари та комісари виконують обов'язки, що покладає на них Голова, під його керівництвом.

Стаття III-255

Комісія діє більшістю членів Колегії. Кворум належить визначити у Правилах процедури.

Стаття III-256

Комісія ухвалює свої Правила процедури таким чином, щоб забезпечити функціювання самої Комісії та її служб. Вона забезпечує оприлюднення Правил процедури.

Стаття III-257

Комісія щороку, не пізніше ніж за місяць до відкриття сесії Європейського Парламенту, оприлюднює загальну доповідь про діяльність Союзу.

Підсекція 5

Суд

Стаття III-258

Засідання Європейського Суду згідно зі Статутом Суду ( 994_618 ) відбуваються у складі палат, у складі Великої палати чи у повному складі Суду.

Стаття III-259

Європейському Судові допомагають вісім генеральних адвокатів. На запит Європейського Суду Рада Міністрів може одностайно ухвалити європейське рішення про збільшення кількості генеральних адвокатів.

Обов'язок генерального адвоката полягає в тому, щоб цілком неупереджено та незалежно у відкритому суді подавати обгрунтовані позиції у справах, які потребують його участі згідно з положеннями Статуту Суду ( 994_618 ).

Стаття III-260

Суддів та генеральних адвокатів Європейського Суду належить добирати з осіб, чия незалежність поза сумнівом, а кваліфікація задовольняє вимоги призначення на найвищі судові посади в їхніх країнах, чи які є юристами знаної компетентності; їх належить призначати за спільною згодою урядів держав-членів після консультацій з радою, що її обумовлено в статті III-262.

Суддів та генеральних адвокатів належить частково замінювати щотри роки згідно з умовами, закладеними в Статуті Суду ( 994_618 ).

Судді обирають Голову Європейського Суду зі свого складу на строк три роки. Його можна переобирати.

Європейський Суд ухвалює свої Правила процедури. Ці Правила потребують схвалення Ради Міністрів.

Стаття III-261

Кількість суддів Загального суду визначає Статут Суду ( 99_618 ). У Статуті може бути обумовлено, що Загальному Судові допомагають генеральні адвокати.

Членів Загального суду належить добирати з осіб, чия незалежність поза сумнівом, а фаховий рівень задовольняє вимоги призначення на найвищі судові посади. Їх належить призначати за спільної згоди урядів держав-членів після консультацій з радою, що її обумовлено в статті III-262.

Склад Загального суду належить частково поновлювати щотри роки. Можливе повторне призначення членів, що були у відставці.

Судді обирають Голову Загального суду зі свого складу на строк три роки. Його можна переобирати.

Загальний суд запроваджує свої Правила процедури у згоді з Європейським Судом. Ці Правила підлягають схваленню Ради Міністрів.

Якщо в Статуті Суду ( 994_618 ) не обумовлено інакше, положення Конституції щодо Європейського Суду належить застосовувати до Загального суду.

Стаття III-262

Належить створити раду, що має надавати висновки щодо придатності кандидатів виконувати обов'язки судді чи генерального адвоката Європейського Суду чи Загального суду до того, як уряди держав-членів ухвалять свої рішення, як зазначено у статтях III-260 та III-261.

До ради входять сім осіб, вибраних із колишніх членів Європейського Суду та Загального суду, членів національних верховних судів та юристів знаної компетентності, одного з яких пропонує Європейський Парламент. Рада Міністрів ухвалює європейське рішення, що запроваджує правила роботи ради, та європейське рішення про призначення її членів. Вона діє з ініціативи Голови Європейського Суду.

Стаття III-263

1. Загальний суд має юрисдикцію в першій інстанції на розгляд позовів та провадження, що їх зазначено у статтях III-270, III-272, III-275, III-277 та III-279, за винятком тих, що їх призначено до спеціалізованого суду, та тих, що за Статутом ( 994_618 ) розглядає Європейський Суд. Статут може обумовити юрисдикцію Загального суду в інших категоріях позовів та проваджень.

Рішення, що їх Загальний суд виносить на підставі цієї частини, оскаржувати в Європейському Суді можна лише з питань права, згідно з умовами та в межах, що їх закладено у Статуті Суду ( 994_618 ).

2. Загальний суд має юрисдикцію на розгляд позовів та провадження, що їх порушено проти рішень спеціалізованих судів, створених згідно зі статтею III- 264.

Рішення, що їх Загальний суд виносить на підставі цієї частини, у виняткових випадках можуть підлягати переглядові в Європейському Суді згідно з умовами та в межах, що їх закладено в Статуті ( 994_618 ), якщо є серйозний ризик впливу на єдність чи згідність права Союзу.

3. Загальний суд має юрисдикцію на розгляд питань в окремих сферах, визначених у Статуті Суду ( 994_618 ), що їх передано на попереднє розв'язання згідно зі статтею III-274.

Якщо Загальний суд вважає, що справа потребує рішення щодо принципів, що може вплинути на єдність чи згідність права Союзу, він може передати справу на розв'язання Європейському Судові.

Рішення Загального суду з питань, що їх передано на попереднє розв'язання, у виняткових випадках можуть підлягати переглядові в Європейському Суді згідно з умовами та в межах, що їх закладено в Статуті ( 994_618 ), якщо є серйозний ризик впливу на єдність чи згідність права Союзу.

Стаття III-264

1. Європейські закони можуть засновувати спеціалізовані суди при Загальному суді, щоб розглядати в першій інстанції певні категорії позовів та проваджень в окремих сферах. Європейські закони належить ухвалювати на пропозицію Комісії після консультацій з Судом, чи на вимогу Суду після консультацій з Комісією.

2. Європейський закон про заснування спеціалізованого суду закладає правила організації суду та обсяг наданої йому юрисдикції.

3. Оскаржувати в Загальному суді рішення спеціалізованих судів можна лише з питань права, або, якщо це обумовлено в європейському законі про заснування спеціалізованого суду, також з питань фактів.

4. Членів спеціалізованих судів належить добирати з осіб, чия незалежність поза сумнівом, а фаховий рівень задовольняє вимоги призначення на судові посади. Їх призначає одностайно Рада Міністрів.

5. Спеціалізовані суди запроваджують свої Правила процедури за згоди Суду. Правила потребують схвалення Ради Міністрів.

6. Якщо в європейському законі про заснування спеціалізованого суду не обумовлено інакше, положення Конституції щодо Суду та положення Статуту Суду ( 994_618 ) належить застосовувати до спеціалізованих судів.

Стаття III-265

Якщо Комісія вважає, що держава-член не виконала зобов'язань за Конституцією, вона видає обгрунтований висновок з цього питання, попередньо надавши зацікавленій державі змогу подати свої пояснення.

Якщо зацікавлена держава не дотримується цього висновку протягом часу, що його закладає Комісія, остання може передати справу до Суду.

Стаття III-266

Держава-член, яка вважає, що інша держава-член не виконала своїх зобов'язань за Конституцією, може передати справу до Суду.

Перш ніж подати позов проти іншої держави-члена про стверджуване порушення зобов'язань за Конституцією, державі-членові належить передати справу до Комісії.

Комісія видає обгрунтований висновок, попередньо надавши кожній зацікавленій державі змогу подати свою позицію та свої пояснення до позиції іншої сторони усно та письмово.

Якщо Комісія не видає висновку протягом трьох місяців від дати передання справи, брак такого висновку не перешкоджає передати справу до Суду.

Стаття III-267

1. Якщо Суд визнає, що держава-член не виконала своїх зобов'язань за Конституцією, належить вимагати від держави вжити заходів, потрібних, щоб виконати рішення Суду.

2. Якщо Комісія вважає, що зацікавлена держава-член не вжила заходів, потрібних, щоб виконати рішення Суду, вона може передати справу до Суду, попередньо надавши цій державі змогу подати свої пояснення. Вона визначає належний за цих обставин розмір твердої суми чи пені, яку, на її думку, повинна сплатити зацікавлена держава-член.

Якщо Суд встановлює, що зацікавлена держава-член не виконала його рішення, він може накласти на неї сплату твердої суми чи пені.

Ця процедура не порушує статті III-266.

3. Якщо Комісія передає справу до Суду згідно зі статтею III-265 на тій підставі, що зацікавлена держава-член не виконала свого зобов'язання сповіщати про заходи з транспонування європейського рамкового закону, вона може, якщо вважає за доцільне, звернутися з запитом, щоб у межах того самого провадження Суд наклав сплату твердої суми чи пені, якщо Суд визнає, що таке невиконання мало місце. Якщо Суд виконує запит Комісії, цю сплату належить здійснити протягом строку, закладеного в рішенні Суду.

Стаття III-268

Європейські закони та європейські регламенти Ради Міністрів можуть надати Судові повну юрисдикцію щодо обумовлених у них стягнень.

Стаття III-269

Без порушення інших положень Конституції, європейський закон може, у визначеному в ньому обсязі, надати Судові юрисдикцію у спорах, пов'язаних із застосуванням актів про створення європейських прав інтелектуальної власності, ухвалених на підставі Конституції.

Стаття III-270

1. Суд переглядає правомірність європейських законів та європейських рамкових законів, актів Ради Міністрів, Комісії та Європейського Центрального Банку, за винятком рекомендацій та висновків, а також актів Європейського Парламенту, спрямованих спричинити правові наслідки для третіх сторін. Він також переглядає правомірність актів органів чи агенцій Союзу, спрямованих спричинити правові наслідки для третіх сторін.

2. На ці цілі він має юрисдикцію щодо позовів держав-членів, Європейського Парламенту, Ради Міністрів чи Комісії про брак компетентності, порушення суттєвої процесуальної вимоги, порушення Конституції чи будь-якої норми права, пов'язаного з її застосуванням, чи зловживання повноваженнями.

3. Суд, за тих самих умов, має юрисдикцію щодо позовів Рахункової палати, Європейського Центрального Банку та Комітету регіонів, спрямованих на захист їхніх прерогатив.

4. Будь-яка фізична чи юридична особа може, за тих самих умов, порушити провадження проти актів, адресованих цій особі чи таких, що стосуються її безпосередньо та особисто, а також проти регуляторного акта, що стосується її безпосередньо та не потребує виконавчих заходів.

5. Акти про створення органів та агенцій Союзу можуть закладати окремі умови та правила стосовно позовів фізичних чи юридичних осіб проти актів цих органів та агенцій, спрямованих спричинити правові наслідки.

6. Провадження, обумовлені в цій статті, належить порушувати, залежно від випадку, протягом двох місяців від дня оприлюднення акта чи його сповіщення позивачеві, чи, за браком цього, від дня, коли позивач дізнався про нього.

Стаття III-271

Якщо позов добре обгрунтовано, Суд проголошує оскаржуваний акт нікчемним.

Проте Суд, якщо вважає за доцільне, зазначає, які наслідки акта, проголошеного нікчемним, належить вважати визначеними.

Стаття III-272

У разі, якщо Європейський Парламент, Рада Міністрів, Комісія чи Європейський Центральний Банк, порушуючи Конституцію, не діють, держави-члени та інші інституції Союзу можуть подати до Суду позов про встановлення факту порушення. Це положення належить застосовувати, за тих самих умов, до органів та агенцій Союзу, що не діють.

Позов є прийнятним лише якщо до зацікавленої інституції, органу чи агенції до того зверталися із закликом діяти. Якщо протягом двох місяців від дня звернення інституція, орган чи агенція не визначили своєї позиції, позов можна подати протягом наступних двох місяців.

Будь-яка фізична чи юридична особа може, за умов, закладених у попередніх частинах, подати до Суду скаргу на те, що інституція, орган чи агенція Союзу не спрямували цій особі будь-якого акта, крім рекомендації чи висновку.

Стаття III-273

Від інституції чи інституцій, органу чи агенції, чий акт визнано нікчемним, чи чий брак дій проголошено таким, що суперечить Конституції, належить вимагати вжити заходів, потрібних, аби виконати рішення Суду.

Це зобов'язання не впливає на будь-які зобов'язання, що випливають із застосування частини другої статті III-337.

Стаття III-274

Суд має юрисдикцію виносити попередні розв'язки стосовно:

(a) тлумачення Конституції;

(b) чинності та тлумачення актів інституцій Союзу.

У разі, якщо в суді держави-члена постає таке питання, цей суд, якщо вважає, що рішення з цього питання потрібне, щоб уможливити йому винести рішення, може звернутися до Суду із запитом дати розв'язок цього питання.

У разі, якщо таке питання постає у справі, що її розглядає суд держави-члена, чиї рішення не можна оскаржити за допомоги правових засобів національного права, цьому судові належить передати справу до Суду.

Якщо таке питання постає у справі стосовно заарештованої особи, що цю справу розглядає суд держави-члена, Суд діє якнайшвидше.

Стаття III-275

Суд має юрисдикцію у спорах про відшкодування збитків, що їх обумовлено в частині другій статті III-337.

Стаття III-276

Щодо вимоги зацікавленої держави-члена, якої стосується визнання Європейської Ради чи Ради Міністрів згідно зі статтею I-58, Суд має юрисдикцію винятково з процедурних положень цієї статті. Суд дає розв'язок протягом одного місяця від дати цього визнання.

Стаття III-277

Суд має юрисдикцію у будь-яких спорах між Союзом та його службовцями в межах і за умов, закладених у Штатних правилах посадовців та в Умовах працевлаштування інших службовців Союзу.

Стаття III-278

Суд у межах, закладених нижче, має юрисдикцію у спорах про:

(a) виконання зобов'язань держав-членів за Статутом Європейського інвестиційного банку ( 994_680 ). У зв'язку з цим Правління Банку використовує повноваження, що їх надає Комісії стаття III-256;

(b) заходи, що їх ухвалює Рада керівників Європейського інвестиційного банку. У зв'язку з цим будь-яка держава-член, Комісія чи Правління Банку може порушити провадження згідно з умовами, закладеними в статті III-270;

(c) заходи, що їх ухвалює Правління Європейського інвестиційного банку. Провадження проти таких заходів можуть порушити лише держави-члени чи Комісія згідно з умовами, закладеними у статті III-270, і лише на підставі недотримання процедури, обумовленої в частинах другій та від п'ятої до сьомої статті 21 Статуту Банку;

(d) виконання зобов'язань національних центральних банків за Конституцією та Статутом Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_681 ). Стосовно цього, повноваження Ради Європейського Центрального Банку щодо національних центральних банків є такими самими, як повноваження Комісії щодо держав-членів згідно зі статтею III-265. Якщо Суд визнає, що національний центральний банк не виконує зобов'язань за Конституцією, від цього банку належить вимагати вжити потрібних заходів, щоб виконати рішення Суду.

Стаття III-279

Суд має юрисдикцію винести рішення згідно з арбітражним застереженням, що міститься в договорі публічноправового чи приватноправового характеру, що його уклав Союзом чи укладено від його імені.

Стаття III-280

Суд має юрисдикцію в усіх спорах між державами-членами, пов'язаних із предметом регулювання Конституції, якщо спір передано йому за спеціальною угодою між сторонами.

Стаття III-281

Спори, стороною в яких є Союз, не належить на цій підставі вилучати з юрисдикції судів держав-членів, за винятком випадків, коли Конституція надає юрисдикцію Судові.

Стаття III-282

Суд не має юрисдикції щодо статей I-39 та I-40 та положень Підрозділу II Розділу V Частини III стосовно спільної зовнішньої та безпекової політики.

Проте Суд має юрисдикцію розв'язувати провадження, що їх порушено згідно з положеннями, закладеними в частині четвертій статті III-270, про перегляд правомірності обмежувальних заходів щодо фізичних чи юридичних осіб, що їх ухвалила Рада на підставі статті III-224.

Стаття III-283

Здійснюючи компетенції щодо положень Секцій 4 та 5 Підрозділу IV Розділу III стосовно простору свободи, безпеки та справедливості, Суд не має юрисдикції переглядати чинність чи пропорційність дій поліції чи інших правоохоронних служб держави-члена чи виконання обов'язків держави-члена стосовно збереження правопорядку та охорони внутрішньої безпеки, якщо такі дії є предметом національного права.

Стаття III-284

Держави-члени беруть на себе зобов'язання не піддавати спори щодо тлумачення та застосування Конституції жодним іншим методам врегулювання, крім обумовлених тут.

Стаття III-285

Без огляду на закінчення строку, закладеного в частині шостій статті III-270, будь-яка сторона у провадженні, предметом якого є європейський закон чи європейський регламент Ради Міністрів, Комісії чи Європейського Центрального Банку, може посилатися на підстави, окреслені в частині другій статті III-270, щоб вимагати від Суду визнати цей акт незастосовним.

Стаття III-286

Позови, подані до Суду, не мають зупиняльної сили. Однак Суд може, якщо він вважає, що того вимагають обставини, наказати зупинити застосування оскаржуваного акта.

Стаття III-287

Суд може призначати будь-які потрібні тимчасові заходи у будь-яких справах, що перебувають на його розгляді.

Стаття III-288

Рішення Суду належить виконувати згідно з умовами, закладеними у статті III- 307.

Стаття III-289

Статут Суду ( 994_618 ) належить закласти в Протоколі.

Положення Статуту ( 994_618 ), за винятком Розділу I та статті 64, можна змінювати європейським законом. Його належить ухвалювати на вимогу Суду після консультацій з Комісією чи на пропозицію Комісії після консультацій з Судом.

Підсекція 6

Рахункова палата

Стаття III-290

1. Рахункова палата перевіряє рахунки всіх прибутків та видатків Союзу. Вона перевіряє рахунки також всіх прибутків та видатків усіх органів, що їх створив Союз, якщо цього не виключає дотичний установчий акт.

Рахункова палата надає Європейському Парламентові та Раді Міністрів засвідчення вірогідності рахунків та правомірності й правильності всіх трансакцій, що є їхньою підставою. Його належить оприлюднювати в Офіційному віснику Європейського Союзу. До цього засвідчення може бути додано окрему оцінку кожної важливої сфери діяльності Союзу.

2. Рахункова палата перевіряє, чи всі прибутки отримано та чи всі видатки відбулися законно та правильно, а також чи надійним було керування фінансами. Про кожен випадок неправильності вона доповідає окремо.

Аудит прибутків належить здійснювати на підставі запланованих та фактично сплачених Союзові сум.

Аудит видатків належить здійснювати на підставі взятих на себе зобов'язань та зроблених платежів.

Ці аудити можна здійснювати до закриття рахунків поточного фінансового року.

3. Аудит належить здійснювати на підставі документації та, в разі потреби, на місці в інших інституціях, у приміщенні будь-якого органу, що керує прибутками чи видатками від імені Союзу, та в державах-членах, зокрема в приміщенні будь-якої фізичної чи юридичної особи, що отримує платежі з бюджету. Аудит у державах-членах належить здійснювати, підтримуючи зв'язок з національними аудитовими органами або, якщо вони не мають потрібних повноважень, з компетентними національними службами. Рахункова палата та національні аудитові органи держав-членів співпрацюють у дусі довіри, зберігаючи свою незалежність. Цим органам чи службам належить інформувати Рахункову палату про те, чи мають вони намір брати участь в аудиті.

Інші інституції, будь-які органи, що керують прибутками чи видатками від імені Союзу, будь-яка фізична чи юридична особа, що отримує платежі з бюджету, та національні аудитові органи або, якщо вони не мають потрібних повноважень, компетентні національні служби на запит Рахункової палати, передають їй документи чи інформацію, потрібні для виконання її завдань.

Право доступу Рахункової палати до інформації Європейського інвестиційного банку щодо його діяльності в керуванні прибутками та видатками Союзу належить регулювати угодою між Рахунковою палатою, Банком та Комісією. Навіть попри брак такої угоди, Рахунковій палаті належиться доступ до інформації, потрібної для аудиту видатків та прибутків Союзу, що їх менеджує Банк.

4. Рахункова палата складає річну доповідь після завершення кожного фінансового року. Її належить передати іншим інституціям та оприлюднити в Офіційному віснику Європейського Союзу разом з відповідями цих інституцій на зауваги Рахункової палати.

Рахункова палата може також будь-коли подавати зауваги з окремих питань, зокрема у формі спеціальних доповідей, та видавати висновки на запит однієї з інших інституцій.

Рахункова палата ухвалює річні доповіді, спеціальні доповіді чи висновки більшістю своїх членів. Проте, вона може заснувати внутрішні палати, щоб ухвалювати певні категорії доповідей чи висновків згідно з умовами, закладеними в її Правилах процедури.

Вона допомагає Європейському Парламентові та Раді Міністрів виконувати їхні повноваження з контролю виконання бюджету.

Рахунковій палаті належить ухвалити свої Правила процедури. Ці Правила потребують схвалення Ради Міністрів.

Стаття III-291

1. Членів Рахункової палати належить добирати з осіб, що належать чи належали до зовнішньоаудитових органів у своїх країнах, чи що мають спеціальну кваліфікацію до таких посад. Їхня незалежність повинна бути поза сумнівом.

2. Членів Рахункової палати належить призначати на строк шість років. Їх можна перепризначати. Рада Міністрів ухвалює європейське рішення, що визначає особовий склад членів, сформований згідно з пропозиціями кожної держави-члена. Раді належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом.

Члени Рахункової палати обирають зі свого складу Голову на строк три роки. Його можна переобирати.

3. Заради загальних інтересів Союзу, члени Рахункової палати повинні бути цілком незалежними у виконанні своїх обов'язків.

Під час виконання своїх обов'язків вони не можуть звертатися по чи виконувати вказівки будь-якого уряду чи інших органів. Їм належить утримуватися від будь-яких дій, несумісних з їхніми обов'язками.

4. Член Рахункової палати під час перебування на посаді не може обіймати будь-яку іншу посаду, оплачувану чи неоплачувану. Починаючи роботу на цій посаді, він урочисто бере зобов'язання під час виконання та після закінчення строку своїх повноважень шанувати обов'язки, що випливають із посади, зокрема обов'язок поводитися чесно та розважливо щодо згоди на певні призначення чи пільги після закінчення строку своїх повноважень.

5. Крім звичайної заміни чи смерті, виконання обов'язків члена Рахункової палати належить припинити, коли він подає у відставку чи коли його звільняють за рішенням Суду згідно з частиною шостою.

На посаду, що внаслідок цього є вакантною, належить призначити наступника на період до закінчення строку перебування на посаді.

Окрім випадків звільнення з посади, членам Рахункової палати належить виконувати свої обов'язки доти, доки їх замінять.

6. Члена Рахункової палати може бути звільнено з посади, позбавлено права на пенсію чи інші аналогічні пільги лише якщо Суд, на подання Рахункової палати, встановить, що він уже не задовольняє потрібні вимоги чи не виконує зобов'язань, що випливають з його посади.

СЕКЦІЯ 2

Дорадчі органи Союзу

Підсекція 1

Комітет регіонів

Стаття III-292

Кількість членів Комітету регіонів не перевищує 350. Рада Міністрів одностайно ухвалює європейське рішення, що визначає склад Комітету.

Членів Комітету та таку саму кількість кандидатів у члени належить призначати на строк п'ять років. Їх можна перепризначати.

Рада Міністрів ухвалює європейське рішення, що визначає особовий склад членів та кандидатів у члени, сформований згідно з пропозиціями кожної держави-члена.

Строк перебування членів Комітету на посаді завершується автоматично, коли закінчується зазначений у частині другій статті I-31 мандат, що на його підставі запропоновано кандидатури; їх належить замінити на період до завершення зазначеного строку згідно з тією самою процедурою.

Жоден член Комітету не може одночасно бути членом Європейського Парламенту.

Стаття III-293

Комітет регіонів обирає свого голову та посадовців зі свого складу на строк два з половиною роки.

Комітет ухвалює свої Правила процедури.

Комітет скликає голова на вимогу Європейського Парламенту, Ради Міністрів чи Комісії. Комітет може збиратися також із власної ініціативи.

Стаття III-294

Комітет регіонів консультує Європейський Парламент, Раду Міністрів чи Комісію, коли це обумовлено в Конституції та в усіх інших випадках, зокрема стосовно транскордонної співпраці, коли одна з цих інституцій вважає це за доцільне.

Європейський Парламент, Рада Міністрів чи Комісія, коли вважають за потрібне, призначають Комітетові строк подання висновку, що не може бути меншим за один місяць від дати, коли голова Комітету отримує сповіщення про це. Брак висновку після закінчення строку не перешкоджає дальшим діям.

Якщо Економіко-соціальний комітет провадить консультації згідно зі статтею III-298, Європейський Парламент, Рада Міністрів чи Комісія інформують Комітет регіонів про запит щодо висновку. Він може з власної ініціативи видавати висновки у випадках, коли вважає це за доцільне.

Висновок Комітету належить передати Європейському Парламентові, Раді Міністрів та Комісії разом з протоколом засідань.

Підсекція 2

Економіко-соціальний комітет

Стаття III-295

Кількість членів Економіко-соціального комітету не перевищує 350. Рада Міністрів одностайно ухвалює європейське рішення, що визначає склад Комітету.

Стаття III-296

Членів Економіко-соціального комітету належить призначати на строк п'ять років. Їх можна переобирати. Рада Міністрів ухвалює європейське рішення, що визначає особовий склад членів, сформований згідно з пропозиціями кожної держави-члена.

Рада Міністрів діє після консультацій з Комісією. Вона може отримати висновки європейських органів, що є представниками різних економічних та соціальних секторів та громадянського суспільства, яких стосується діяльність Союзу.

Стаття III-297

Економіко-соціальний комітет обирає свого голову та посадовців зі свого складу на строк два з половиною роки.

Комітет ухвалює свої Правила процедури.

Його скликає голова на вимогу Європейського Парламенту, Ради Міністрів чи Комісії. Він може також збиратися з власної ініціативи.

Стаття III-298

Економіко-соціальному комітетові належить консультувати Європейський Парламент, Раду Міністрів чи Комісію, коли це обумовлено в Конституції. В усіх інших випадках він може консультувати ці інституції. Він може також видавати висновки з власної ініціативи.

Європейський Парламент, Рада Міністрів чи Комісія, коли вважають за потрібне, призначають Комітетові строк подання висновку, що не може бути меншим за один місяць від дати, коли голова Комітету отримує сповіщення про це. Брак висновку після закінчення строку не перешкоджає дальшим діям.

Висновок Комітету належить передати Європейському Парламентові, Раді Міністрів та Комісії разом з протоколом засідань.

СЕКЦІЯ 3

Європейський інвестиційний банк

Стаття III-299

Європейський інвестиційний банк є суб'єктом права.

Членами Європейського інвестиційного банку є держави-члени.

Статут Європейського інвестиційного банку ( 994_680 ) закладено в Протоколі. Європейські закони можуть вносити зміни до статей 4, 11 та 12 та частини п'ятої статті 18 Статуту Банку на запит Європейського інвестиційного банку після консультацій з Комісією, чи на пропозицію Комісії після консультацій з Європейським інвестиційним банком.

Стаття III-300

Завданням Європейського інвестиційного банку є сприяти збалансованому та стабільному розвиткові внутрішнього ринку в інтересах Союзу, використовуючи ринок капіталу та власні ресурси. На ці цілі Банк, на неприбутковій підставі, дає позики й забезпечує гарантії, що сприяють фінансуванню проектів у всіх секторах економіки, а саме:

(a) проекти розвитку менш розвинених регіонів;

(b) проекти модернізації чи конверсії підприємств чи розвитку нових видів діяльності, що постали внаслідок поступу внутрішнього ринку, коли обсяг чи характер цих проектів є таким, що їх неможливо повністю профінансувати з різних ресурсів, наявних в окремих державах-членах;

(c) проекти спільного інтересу кількох держав-членів, коли обсяг чи характер цих проектів такий, що їх неможливо повністю профінансувати з різних ресурсів, наявних в окремих державах-членах.

Виконуючи свої завдання, Банк сприяє фінансуванню інвестиційних програм спільно з допомогою структурних фондів та інших фінансових інструментів Союзу.

СЕКЦІЯ 4

Положення, спільні для інституцій, органів та агенцій Союзу

Стаття III-301

1. Коли, згідно з Конституцією, Рада Міністрів діє на пропозицію Комісії, ухвалювати акт про внесення змін до цієї пропозиції належить одностайно, з урахуванням статей I-54, частин десятої та тринадцятої статті III-302 та статті III-310.

2. Доки Рада Міністрів не діє, Комісія може змінити свою пропозицію будь-коли, поки тривають процедури ухвалювання акта Союзу.

Стаття III-302

1. Коли, згідно з Конституцією, європейські закони чи європейські рамкові закони належить ухвалювати за звичайною законодавчою процедурою, належить застосовувати наведені нижче положення.

2. Комісія подає пропозицію Європейському Парламентові та Раді Міністрів.

Перше читання

3. Європейський Парламент ухвалює свою позицію в першому читанні й повідомляє про неї Раду Міністрів.

4. Якщо Рада Міністрів схвалює позиції Європейського Парламенту, запропонований акт ухвалено.

5. Якщо Рада Міністрів не схвалює позицію Європейського Парламенту, вона ухвалює свою позицію в першому читанні й повідомляє про неї Європейський Парламент.

6. Рада Міністрів інформує Європейський Парламент у повному обсязі про причини, що спонукали її ухвалити свою позицію в першому читанні. Комісія в повному обсязі інформує Європейський Парламент про свою позицію.

Друге читання

7. Якщо протягом трьох місяців після цього повідомлення Європейський Парламент:

(a) схвалює позицію Ради Міністрів у першому читанні чи не приймає рішення, запропонований акт належить вважати ухваленим;

(b) відхиляє позицію Ради Міністрів у першому читанні більшістю членів свого складу, запропонований акт належить вважати неухваленим;

(c) пропонує внести поправки до позиції Ради Міністрів у першому читанні більшістю членів свого складу, текст з такими поправками належить передати Раді Міністрів та Комісії, що видає висновок щодо цих поправок.

8. Якщо, протягом трьох місяців, після отримання поправок Європейського Парламенту, Рада Міністрів кваліфікованою більшістю:

(a) затверджує всі ці поправки, цей акт належить вважати ухваленим;

(b) не затверджує всіх поправок, Голові Ради Міністрів, у згоді з Головою Європейського Парламенту належить протягом шести тижнів скликати узгоджувальний комітет.

9. Раді Міністрів належить діяти одностайно щодо поправок, щодо яких Комісія видала негативний висновок.

Узгодження

10. Завданням узгоджувального комітету, до складу якого входять члени Ради Міністрів чи їхні представники та така сама кількість членів, що представляють Європейський Парламент, є, кваліфікованою більшістю членів Ради Міністрів чи їхніх представників та більшістю членів, що представляють Європейський Парламент, протягом шести тижнів від дня скликання досягти згоди щодо спільного тексту на підставі позицій Парламенту та Ради Міністрів у другому читанні.

11. Комісія бере участь у роботі узгоджувального комітету та висуває всі потрібні ініціативи, щоб зблизити позиції Європейського Парламенту та Ради Міністрів.

12. Якщо протягом шести тижнів від дня скликання узгоджувальний комітет не затверджує спільного проекту, запропонований акт належить вважати неухваленим.

Третє читання

13. Якщо протягом цього періоду узгоджувальний комітет схвалює спільний текст. Європейський Парламент та Рада Міністрів мають шість тижнів від цієї дати, щоб ухвалити цей акт згідно зі спільним текстом, відповідно, більшістю поданих голосів та кваліфікованою більшістю. Якщо цього не зроблено, запропонований акт належить вважати неухваленим.

14. Тримісячний та шеститижневий строки, зазначені в цій статті, з ініціативи Європейського Парламенту чи Ради Міністрів належить продовжувати щонайбільше на один місяць чи два тижні, відповідно.

Спеціальні положення

15. Якщо, в окремо обумовлених у Конституції випадках, закон чи рамковий закон належить ухвалювати за звичайною законодавчою процедурою з ініціативи групи держав-членів, за рекомендацією Європейського Центрального Банку чи на вимогу Суду чи Європейського інвестиційного банку, частину другу, останнє речення частини шостої та частину дев'яту застосовувати не належить.

Європейський Парламент та Рада Міністрів передають запропонований акт Комісії з зазначенням своїх позицій в першому та другому читаннях.

Європейський Парламент чи Рада Міністрів можуть протягом усієї процедури надіслати запит щодо висновку Комісії. Комісія може також видати висновок із власної ініціативи. Вона може, якщо вважає за потрібне, брати участь в узгоджувальному комітеті згідно з умовами, закладеними в частині одинадцятій.

Стаття III-303

Європейський Парламент, Рада Міністрів та Комісія провадять консультації одне з одним і виробляють умови співпраці за спільною згодою. З цією метою вони можуть, згідно з Конституцією, укладати міжінституційні угоди, що можуть мати обов'язковий характер.

Стаття III-304

1. Відкрита, ефективна та незалежна європейська адміністрація підтримує інституції, органи та агенції Союзу під час виконання їхніх завдань.

2. З цією метою європейські закони, без порушення статті III-332, запроваджують окремі положення.

Стаття III-305

1. Інституції, органи та агенції Союзу визнають важливість прозорості своєї роботи і, на застосування статті I-49, закладають у своїх Правилах процедури окремі положення про загальний доступ до своїх документів. Щодо Суду та Європейського Центрального Банку, коли вони виконують свої адміністративні завдання, належить застосовувати положення частини третьої статті I-49.

2. Європейський Парламент та Рада Міністрів забезпечують оприлюднення документів, дотичних до законодавчої процедури.

Стаття III-306

1. Рада Міністрів ухвалює європейські регламенти та рішення, що визначають:

(a) заробітну плату, утримання та пенсії Голови Європейської Ради, Голови Комісії, Міністра закордонних справ Союзу, європейських комісарів та комісарів, Голови, членів та секретаря Європейського Суду та членів і секретаря Загального суду,

(b) умови працевлаштування, зокрема заробітну плату, утримання та пенсії Голови та членів Рахункової палати.

Вона також визначає будь-які платежі, що їх належить робити замість винагороди.

2. Рада Міністрів ухвалює європейські регламенти та рішення, що визначають утримання членів Економіко-соціального комітету.

Стаття III-307

Акти Ради Міністрів, Комісії чи Європейського Центрального Банку, що накладають грошові зобов'язання на суб'єктів, що не є державами, належить примусово виконувати.

Примусове виконання регулюють цивільно-процесуальні норми, що є чинними в державі-члені, на території якої його здійснюють. Наказ про примусове виконання належить додавати до рішення, без інших формальностей крім верифікації автентичності рішення, національному органові, що його урядові кожної держави-члена належить спрямувати на виконання цієї цілі, інформуючи Комісію та Суд.

Коли ці формальності виконано на подання зацікавленої сторони, остання може далі провадити примусове виконання, передавши справу безпосередньо до компетентного органу згідно з національним правом.

Примусове виконання можна зупиняти лише рішенням Суду. Проте суди зацікавленої країни мають юрисдикцію щодо скарг на те, що примусове виконання провадять неправильно.

ПІДРОЗДІЛ II

ФІНАНСОВІ ПОЛОЖЕННЯ

СЕКЦІЯ 1

Багаторічні фінансові рамки

Стаття III-308

1. Багаторічні фінансові рамки належить закладати щонайменше на п'ять років, згідно зі статтею I-54.

2. Фінансові рамки встановлюють максимальний річний обсяг обов'язкових асигнувань за категоріями видатків та максимальний річний рівень виплат обов'язкових асигнувань. Категорії видатків, кількість яких обмежена, відповідають головним сферам діяльності Союзу.

3. Фінансові рамки закладають будь-які інші положення, що їх потребує нормальний перебіг річного бюджетного процесу.

4. Якщо до закінчення строку чинності попередніх фінансових рамок не ухвалено європейського закону Ради Міністрів, що закладає нові фінансові рамки, максимальні параметри та інші положення останнього року цих фінансових рамок належить продовжити до дати ухвалення такого закону.

5. Упродовж всієї процедури ухвалювання фінансових рамок Європейський Парламент, Рада Міністрів та Комісія вживають усіх потрібних заходів, щоб успішно завершити процедуру.

СЕКЦІЯ 2

Річний бюджет Союзу

Стаття III-309

Фінансовий рік триває від 1 січня до 31 грудня.

Стаття III-310

Європейські закони визначають щорічний бюджет Союзу згідно з наведеними нижче положеннями, а саме:

1. Кожна інституція до 1 липня складає кошторис своїх видатків. Комісія консолідує ці кошториси у проекті бюджету. Вона додає висновок, що може містити відмінні кошториси.

Проект бюджету містить кошторис прибутків та кошторис видатків.

Комісія може вносити зміни до проекту бюджету під час процедури, поки не скликано узгоджувальний комітет, зазначений в частині п'ятій.

2. Комісія подає проект бюджету до Європейського Парламенту та Ради Міністрів не пізніше 1 вересня року, що передує тому, в якому належить виконувати бюджет.

3. Рада Міністрів ухвалює свою позицію щодо проекту бюджету й передає Європейському Парламентові не пізніше 1 жовтня року, що передує тому, в якому належить виконувати бюджет. Рада Міністрів у повному обсязі інформує Європейський Парламент про причини, що спонукали її ухвалити свою позицію.

4. Якщо протягом сорока двох днів після такого повідомлення Європейський Парламент:

(a) схвалює позицію Ради Міністрів чи не приймає рішення, європейський закон про бюджет належить вважати ухваленим;

(b) пропонує внести зміни до позиції Ради Міністрів більшістю членів свого складу, змінений текст належить передати Раді Міністрів та Комісії. Голова Європейського Парламенту, у згоді з Головою Ради Міністрів, негайно скликає узгоджувальний комітет.

Якщо протягом десяти днів Рада Міністрів повідомляє Європейський Парламент, що всі зміни схвалено, узгоджувальний комітет не збирається.

5. Завданням узгоджувального комітету, до складу якого входять члени Ради Міністрів чи їхні представники та така сама кількість членів, що представляють Європейський Парламент, є протягом двадцяти одного дня від дня скликання досягти згоди щодо спільного тексту на підставі позицій Європейського Парламенту та Ради Міністрів, кваліфікованою більшістю членів Ради Міністрів чи їхніх представників, та більшістю членів, що представляють Європейський Парламент.

6. Комісія бере участь у роботі узгоджувального комітету та висуває всі потрібні ініціативи, щоб зблизити позиції Європейського Парламенту та Ради Міністрів.

7. Якщо протягом двадцяти одного дня, як зазначено в частині п'ятій, узгоджувальний комітет схвалює спільний текст, Європейський Парламент та Рада Міністрів мають чотирнадцять днів від цієї дати, щоб ухвалити спільний текст, відповідно, більшістю поданих голосів та кваліфікованою більшістю.

8. Якщо протягом двадцяти одного дня, як зазначено в частині п'ятій, узгоджувальний комітет не схвалює спільного тексту, чи якщо Рада Міністрів відхиляє спільний текст, Парламент може підтвердити свої зміни протягом чотирнадцяти днів більшістю голосів членів складу й трьома п'ятими поданих голосів. У разі, коли Парламент не підтверджує зміни, позицію Ради Міністрів щодо статті бюджету, що є предметом цієї зміни, належить вважати ухваленою.

Проте якщо Парламент відхиляє спільний текст більшістю голосів членів складу та трьома п'ятими поданих голосів, він може вимагати подати новий проект бюджету.

9. Коли процедуру, обумовлену в цій статті, завершено, Голова Європейського Парламенту оголошує європейський закон про бюджет остаточно ухваленим.

Стаття III-311

1. Якщо європейський закон про бюджет не ухвалено до початку фінансового року, можна, згідно з положеннями європейського закону, зазначеного в статті III-318, відповідно до кожного розділу чи кожної частини бюджету, щомісяця витрачати суму, що не перевищує однієї дванадцятої бюджетних асигнувань, закладених у європейському законі про бюджет попереднього фінансового року. Із цього положення, проте, не випливає, що в розпорядження Комісії належить надавати асигнування понад одну дванадцяту сум, обумовлених в розглядуваному проекті бюджету.

2. Рада Міністрів, на пропозицію Комісії та згідно з іншими умовами, закладеними в частині першій, може ухвалити європейське рішення, що уповноважує видатки понад одну дванадцяту. Рада Міністрів негайно передає це рішення Європейському Парламентові.

Щоб забезпечити виконання цієї статті, в цьому європейському рішенні належить закладати потрібні заходи щодо ресурсів.

Рішення набирає чинності через тридцять днів після його ухвалення, хіба що Європейський Парламент протягом цього строку більшістю голосів членів свого складу вирішує скоротити ці видатки.

Стаття III-312

Згідно з умовами, закладеними в європейському законі, зазначеному в статті III-318, будь-які асигнування, що їх не використано до кінця фінансового року, крім видатків на персонал, можна переносити лише на наступний фінансовий рік.

Видатки належить класифікувати за різними розділами, що групують видатки за їхнім характером чи призначенням, та розподіляти згідно з європейським законом, зазначеним у статті III-318.

Видатки Європейського Парламенту, Ради Міністрів, Комісії та Суду належить формулювати в окремих частинах бюджету, без порушення спеціальних правил щодо певних спільних видатків.

СЕКЦІЯ 3

Виконання та закриття бюджету

Стаття III-313

Комісія виконує бюджет у співпраці з державами-членами згідно з європейським законом, зазначеним у статті III-318, цілком за це відповідаючи та в межах наданих асигнувань, з урахуванням принципів надійного керування фінансами. Держави-члени співпрацюють з Комісією, щоб забезпечити використання асигнувань згідно з цими принципами.

Європейський закон, зазначений у статті III-318, запроваджує контрольні та аудитові зобов'язання держав-членів у виконанні бюджету та обов'язки, що з цього випливають.

Європейський закон, зазначений у статті III-318, запроваджує обов'язки та докладні правила для кожної інституції щодо того, як їй належить здійснювати свої видатки.

Комісія може, з урахуванням меж та умов, що їх закладає європейський закон, зазначений у статті III-318, переносити асигнування між розділами чи між частинами бюджету.

Стаття III-314

Комісія щороку подає Європейському Парламентові та Раді Міністрів звіти про виконання бюджету попереднього фінансового року. Комісія також подає їм фінансове засвідчення активів та пасивів Союзу.

Комісія також подає Європейському Парламентові та Раді Міністрів оцінкову доповідь про фінанси Союзу на підставі досягнутих результатів, зокрема стосовно коментарів Європейського Парламенту та Ради Міністрів згідно зі статтею III- 315.

Стаття III-315

1. Європейський Парламент, за рекомендацією Ради Міністрів, констатує виконання бюджету, цим звільняючи Комісію від обов'язку його виконувати. З цією метою Рада Міністрів та Європейський Парламент по черзі перевіряють звіти, фінансові засвідчення та оцінкову доповідь, зазначені в статті III-314, річну доповідь Рахункової палати разом з відповідями аудитованих інституцій на зауваги Рахункової палати, засвідчення вірогідності, зазначене в другому абзаці першої частини статті III-290, та будь-які дотичні спеціальні доповіді Рахункової палати.

2. Перш ніж констатувати Комісії виконання бюджету, чи в зв'язку зі здійсненням повноважень з виконання бюджету, Європейський Парламент може вимагати від Комісії надати свідчення стосовно здійснення видатків чи функціювання систем фінансового контролю. Комісія надає будь-яку потрібну інформацію Європейському Парламентові на його вимогу.

3. Комісії належить робити всі потрібні кроки, щоб урахувати зауваги в рішеннях, що констатують виконання бюджету, та інші зауваги Європейського Парламенту щодо здійснення видатків, а також коментарі, що їх Рада Міністрів додає до рекомендацій щодо виконання бюджету.

4. На запит Європейського Парламенту чи Ради Міністрів, Комісія доповідає щодо заходів, вжитих у контексті цих зауваг та коментарів, зокрема щодо інструкцій службам, відповідальним за виконання бюджету. Ці доповіді також належить передавати Рахунковій палаті.

СЕКЦІЯ 4

Спільні положення

Стаття III-316

Багаторічні фінансові рамки та річний бюджет належить складати в євро.

Стаття III-317

Комісія може, за умови, що вона сповіщає компетентні органи зацікавлених держав-членів, переводити у валюту однієї з держав-членів свої запаси у валюті іншої держави-члена в обсязі, потрібному, щоб уможливити використання їх на цілі, що підпадають під дію Конституції. Комісії належить тою мірою, якою це можливо, уникати таких переведень, якщо має готівкові чи ліквідні активи у валюті, якої потребує.

Комісія веде справи з кожною зацікавленою державою-членом через орган влади, що його визначає ця держава. Здійснюючи фінансові операції, Комісія користується послугами емісійного банку зацікавленої держави-члена чи будь-якої іншої фінансової установи, яку схвалює ця держава.

Стаття III-318

1. Європейські закони:

(a) закладають фінансові правила, що визначають, зокрема, процедуру, що її належить ухвалити, щоб закладати та виконувати бюджет, а також представляти рахунки та провадити аудит їх;

(b) закладають правила щодо обов'язків фінансових контролерів, повноважних посадовців та бухгалтерів.

Їх належить ухвалювати після консультацій з Рахунковою палатою.

2. Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, ухвалює європейський регламент, що закладає методи та процедуру, за якими належить надавати Комісії бюджетні прибутки, обумовлені положеннями, пов'язаними з власними ресурсами Союзу, а також заходи, що їх належить уживати в разі потреби, щоб задовольнити потреби у коштах. Рада Міністрів діє після консультацій з Європейським Парламентом та Рахунковою палатою.

3. До 1 січня 2007 року Раді Міністрів належить діяти одностайно в усіх випадках, зазначених у цій статті.

Стаття III-319

Європейський Парламент, Рада Міністрів та Комісія забезпечують наявність фінансових засобів, що дають Союзові змогу виконувати його правові зобов'язання щодо третіх сторін.

Стаття III-320

Регулярні зустрічі Голів Європейського Парламенту, Ради Міністрів та Комісії належить скликати з ініціативи Комісії в рамках бюджетних процедур, зазначених у цьому Підрозділі. Голови роблять усі можливі кроки, що сприяють консультаціям та узгоджуванню позицій інституцій, аби полегшити виконання положень цього Підрозділу.

СЕКЦІЯ 5

Боротьба проти шахрайства

Стаття III-321

1. Союз та держави-члени протистоять шахрайству та будь-якій іншій протизаконній діяльності, що впливає на фінансові інтереси Союзу, через заходи, ухвалені згідно з цією статтею. Ці заходи діють як засіб стримування та сприяють ефективному захистові держав-членів.

2. Щоб протистояти шахрайству, що впливає на фінансові інтереси Союзу, держави-члени роблять такі самі кроки, які вони роблять, аби протистояти шахрайству, що впливає на їхні фінансові інтереси.

3. Без порушення інших положень Конституції, держави-члени координують свої дії, спрямовані на захист фінансових інтересів Союзу від шахрайства. З цією метою вони організовують, разом із Комісією, близьку й регулярну співпрацю компетентних органів.

4. Європейські закони та рамкові закони закладають потрібні заходи у сфері запобігання шахрайству, що впливає на фінансові інтереси Союзу, та боротьби проти нього, з метою надавати ефективний та рівноцінний захист у державах-членах. Їх належить ухвалювати після консультацій з Рахунковою палатою.

5. Комісія, у співпраці з державами-членами, щороку подає Європейському Парламентові та Раді Міністрів доповідь про заходи та положення, що їх ухвалено на виконання цієї статті.

ПІДРОЗДІЛ III

ПОСИЛЕНА СПІВПРАЦЯ

Стаття III-322

Будь-якій пропозиції щодо посиленої співпраці належить бути згідною з Конституцією та правом Союзу.

Така співпраця не повинна шкодити внутрішньому ринкові чи економічній, соціальній та територіальній згуртованості. Вона не повинна створювати бар'єри чи дискримінацію в торгівлі між державами-членами, чи спотворювати конкуренцію між ними.

Стаття III-323

У кожній пропозиції щодо посиленої співпраці належить шанувати компетенції, права та зобов'язання держав-членів, що не беруть у ній участі. Цим державам-членам не належить ускладнювати її виконання державам-членам, що беруть участь у співпраці.

Стаття III-324

1. Запроваджуючи посилену співпрацю, її належить робити відкритою всім державам-членам, за умови, що останні задовольняють умови участі, закладені в уповноважувальному європейському рішенні. Їй також належить бути відкритою для них у будь-який інший час, за умови, що вони, крім зазначених вище умов, дотримуватимуться актів, уже ухвалених в її рамках.

Комісії та державам-членам, що беруть участь у посиленій співпраці, належить забезпечувати заохочення до участі у співпраці якомога більшої кількості держав-членів.

2. Комісії та, коли доцільно, Міністрові закордонних справ Союзу належить регулярно інформувати всіх членів Ради Міністрів та Європейський Парламент про розвиток посиленої співпраці.

Стаття III-325

1. Державам-членам, що прагнуть запровадити посилену співпрацю в одній зі сфер, охоплених Конституцією, за винятком спільної зовнішньої та безпекової політики, належить надіслати Комісії запит, що окреслює обсяг та мету пропонованої посиленої співпраці. Комісія може подати Раді Міністрів належну пропозицію. У разі, коли Комісія не подає пропозиції, їй належить інформувати зацікавлені держави-члени про причини.

Повноваження провадити посилену співпрацю належить надавати європейським рішенням Ради Міністрів, що діє на пропозицію Комісії та після отримання згоди Європейського Парламенту.

2. У сфері спільної зовнішньої та безпекової політики запит держав-членів, що мають намір запровадити посилену співпрацю, належить надіслати Раді Міністрів. Запит належить передати Міністрові закордонних справ Союзу, який надає висновок щодо того, чи посилена співпраця є згідною зі спільною зовнішньою та безпековою політикою Союзу, та Комісії, яка надає висновок, зокрема щодо того, чи пропонована посилена співпраця є згідною з іншими політиками Союзу. Запит належить передати також Європейському Парламентові для інформації.

Повноваження провадити посилену співпрацю належить надавати європейським рішенням Ради Міністрів.

Стаття III-326

1. Будь-якій державі-членові, що має намір взяти участь у посиленій співпраці в одній зі сфер, зазначених у частині першій статті III-325, належить сповістити про свій намір Раду Міністрів та Комісію.

Комісія, протягом чотирьох місяців від дати сповіщення, підтверджує участь зацікавленої держави-члена. Вона зазначає, в разі потреби, що всі умови участі виконано, та схвалює перехідні заходи, які вважає за потрібне, щодо застосування актів, уже ухвалених у рамках посиленої співпраці.

Проте якщо Комісія вважає, що якісь умови участі не виконано, вона вказує, які положення належить ухвалити, щоб виконати ці умови, та встановлює термін повторного розгляду запиту про участь. Вона повторно розглядає запит згідно з процедурою, сформульованою в попередньому абзаці. Якщо Комісія вважає, що якісь умови участі далі не виконано, зацікавлена держава-член може передати питання до Ради Міністрів, що діє згідно з частиною третьою статті I-43. Рада Міністрів також може, на пропозицію Комісії, ухвалити перехідні заходи, зазначені в абзаці другому цієї частини.

2. Будь-якій державі-членові, що має намір взяти участь у посиленій співпраці в рамках спільної зовнішньої та безпекової політики, належить сповістити про свій намір Раду Міністрів, Міністра закордонних справ Союзу та Комісію.

Рада Міністрів підтверджує участь зацікавленої держави-члена після консультацій з Міністром закордонних справ Союзу. В разі потреби вона зазначає, що всі умови участі виконано. Рада Міністрів, на пропозицію Міністра закордонних справ Союзу, може також ухвалити будь-які перехідні заходи, які вважає за потрібне, щодо застосування актів, уже ухвалених у рамках посиленої співпраці. Проте, якщо Рада Міністрів вважає, що якісь умови участі не виконано, вона вказує, які положення належить ухвалити, щоб виконати ці умови, та встановлює термін повторного розгляду запиту про участь.

На цілі цієї частини Раді Міністрів належить діяти згідно з частиною третьою статті I-43.

Стаття III-327

Видатки на виконання посиленої співпраці, крім адміністративних витрат інституцій, належить покривати державам-членам, що беруть участь у співпраці, хіба що всі члени Ради Міністрів, після консультацій з Європейським Парламентом, одностайно вирішать інакше.

Стаття III-328

Коли положення Конституції, що його можна застосовувати в контексті посиленої співпраці, обумовлює, що Раді Міністрів належить діяти одностайно, Рада Міністрів може, згідно з положеннями, закладеними в частині третій статті I-43, з власної ініціативи одностайно вирішити діяти кваліфікованою більшістю.

Коли положення Конституції, що його можна застосовувати в контексті посиленої співпраці, обумовлює, що Раді Міністрів належить ухвалювати європейські закони чи європейські рамкові закони за особливою законодавчою процедурою, Рада Міністрів може, згідно з положеннями, закладеними в частині третій статті I-43, з власної ініціативи одностайно вирішити діяти за звичайною законодавчою процедурою. Раді Міністрів належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом.

Стаття III-329

Рада Міністрів та Комісія забезпечують узгодженість діяльності, здійснюваної в контексті посиленої співпраці, та узгодженість такої діяльності з політиками Союзу, а також співпрацюють заради цього.

РОЗДІЛ VII

СПІЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття III-330

Враховуючи структурну економічну та соціальну ситуацію Французьких заморських департаментів, Азорських островів, острова Мадейра та Канарських островів, що її ускладнюють віддаленість, ізольованість, малий розмір, складна топографія та клімат, економічна залежність від кількох видів продукції, незмінність та сполучення яких сильно стримує їхній розвиток, Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, ухвалює європейські регламенти та європейські рішення, спрямовані, зокрема, на закладення умов застосування Конституції зокрема спільних політик до цих регіонів. Їй належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом.

Заходи, зазначені в частині першій, стосуються, зокрема, сфер митної, торговельної та фіскальної політики, вільних зон, сільськогосподарської політики та рибальства, умов постачання сировини та основних споживчих товарів, державної допомоги та умов доступу до структурних фондів та горизонтальних програм Союзу.

Рада Міністрів ухвалює заходи, зазначені в частині першій, враховуючи особливі характеристики та обмеження периферійних регіонів без послаблення цілісності та згідності правового порядку Союзу, зокрема внутрішнього ринку та спільних політик.

Стаття III-331

Конституція в жодному разі не порушує норм держав-членів, що регулюють систему права власності.

Стаття III-332

У кожній державі-членові Союз має найширші право- та дієздатність, надані юридичним особам за їхнім правом; він може, зокрема, набувати у власність рухоме та нерухоме майно та розпоряджатися ним, а також може бути стороною в судовому провадженні. З цією метою Союз представляє Комісія. Проте у справах, пов'язаних з роботою інституцій, його представляють відповідні інституції на підставі їхньої адміністративної автономії.

Стаття III-333

Штатні правила посадовців Союзу та Умови працевлаштування інших службовців Союзу належить закладати європейським законом. Його належить ухвалювати після консультацій з зацікавленими інституціями.

Стаття III-334

Щоб виконувати доручені їй завдання, Комісія може збирати будь-яку потрібну інформацію та провадити будь-які потрібні перевірки в рамках та за умов, закладених у європейському регламенті чи європейському рішенні, що його Раді Міністрів належить ухвалити простою більшістю.

Стаття III-335

1. Без порушення статті 5 Протоколу про Статут Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_681 ), європейський закон чи європейський рамковий закон закладає заходи з виробляння статистики, коли це потрібно заради діяльності Союзу.

2. Виробляння статистики належить провадити, дотримуючися неупередженості, надійності, об'єктивності, наукової незалежності, ефективності витрат та статистичної конфіденційності; воно не повинно спричиняти надмірної навантаги економічних суб'єктів.

Стаття III-336

Члени інституцій Союзу, члени комітетів, посадовці та інші службовці Союзу зобов'язані, навіть після закінчення перебування на посаді, не розголошувати інформації, що за своєю природою належить до професійних таємниць, зокрема інформації про підприємства, їхні ділові стосунки чи їхні кошти.

Стаття III-337

Договірну відповідальність Союзу визначає право, що його застосовують до дотичного договору.

У разі позадоговірної відповідальності Союз, згідно з загальними принципами, що є спільними у праві держав-членів, відшкодовує всі збитки, що їх завдали його інституції чи службовці, виконуючи свої обов'язки.

Частину другу належить застосовувати, за тих самих умов, до збитків, що їх завдав Європейський Центральний Банк чи його службовці, виконуючи свої обов'язки.

Особисту відповідальність службовців перед Союзом регулюють положення, закладені в застосовних щодо них Штатних правилах посадовців чи Умовах працевлаштування.

Стаття III-338

Місце розташування інституцій Союзу належить визначати за спільною згодою урядів держав-членів.

Стаття III-339

Раді Міністрів належить одностайно ухвалити європейський регламент, що, без порушення Статуту Суду ( 994_618 ), закладає правила щодо мов інституцій Союзу.

Стаття III-340

На територіях держав-членів Союз має такі привілеї та імунітети, які потрібні, щоб здійснювати його завдання, на умовах, закладених у Протоколі від 8 квітня 1965 року про привілеї та імунітети Європейських спільнот ( 994_623 ). Те саме стосується Європейського Центрального Банку та Європейського інвестиційного банку.

Стаття III-341

Конституція не впливає на права та зобов'язання, що випливають з угод, укладених між однією чи кількома державами-членами, з одного боку, та однією чи кількома третіми країнами, з іншого, до 1 січня 1958 року, а для держав, що приєдналися до Союзу згодом - до дня їхнього приєднання.

Тією мірою, якою такі угоди є несумісними з Конституцією, зацікавленій державі-членові чи державам-членам належить зробити всі потрібні кроки, щоб усунути посталі несумісності. Державам-членам, у разі потреби, належить допомагати одна одній у цьому та, коли доцільно, ухвалювати спільну позицію.

Застосовуючи угоди, зазначені в частині першій, державам-членам належить ураховувати, що переваги, що їх надає кожна держава-член згідно з Конституцією, формують невідокремну частину Союзу та, отже, невідокремно пов'язані зі створенням спільних інституцій, наданням їм повноважень і таких самих переваг, як надають усі інші держави-члени.

Стаття III-342

1. Конституція не виключає застосування таких правил:

(a) жодна держава-член не зобов'язана надавати інформацію, розголошення якої, на її думку, суперечить суттєвим інтересам її безпеки;

(b) будь-яка держава-член може робити такі кроки, які вважає за потрібне, щоб захищати суттєві інтереси своєї безпеки, пов'язані з виробництвом зброї, амуніції та матеріалів військового призначення чи торгівлею ними; ці кроки не повинні негативно впливати на умови конкуренції на внутрішньому ринку щодо продукції, не призначеної на суто військові потреби.

2. Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може одностайно ухвалити європейське рішення, що вносить зміни до складеного 15 квітня 1958 року переліку продукції, до якої належить застосовувати абзац (b) частини першої.

ЧАСТИНА IV

ЗАГАЛЬНІ ТА КІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття IV-1

Символи Союзу (*)

______________
     (*) Конвент вважає за доцільне приєднати цю статтю до Частини
I.

Прапором Союзу є коло з дванадцяти золотих зірок на синьому тлі.

Основою гімну Союзу є Ода Радості з Дев'ятої симфонії Людвіга ван Бетговена.

Гаслом Союзу є: Об'єднані в розмаїтті.

Валютою Союзу є євро.

9 травня є святом Дня Європи в усьому Союзі.

Стаття IV-2

Скасування попередніх договорів

Договір про заснування Європейської Спільноти ( 994_017 ), Договір про Європейський Союз ( 994_029 ), акти й договори, що доповнюють чи вносять зміни до них, а також перелічені в Протоколі, доданому до Договору про запровадження Конституції, належить вважати скасованими від дати набрання чинності Договору про запровадження Конституції.

Стаття IV-3

Правонаступництво стосовно Європейської Спільноти та Європейського Союзу

Європейський Союз перебирає всі права та зобов'язання Європейської Спільноти та Союзу, внутрішні й ті, що випливають з міжнародних договорів, що постали на підставі попередніх договорів, протоколів та актів раніше, ніж набрав чинності Договір про запровадження Конституції, зокрема всі активи та пасиви Спільноти та Союзу та їхні архіви.

Положення актів інституцій Союзу, ухвалених на підставі договорів та актів, зазначених у попередній частині, зберігають чинність на умовах, закладених у Протоколі, доданому до Договору про запровадження Конституції. Прецедентне право Суду Європейських спільнот належить зберегти як джерело тлумачення права Союзу.

Стаття IV-4

Сфера застосування

1. Договір про запровадження Конституції має застосування до Королівства Бельгія, Королівства Данія, Федеративної Республіки Німеччина, Грецької Республіки, Королівства Іспанія, Французької Республіки, Ірландії, Італійської Республіки, Великого Герцогства Люксембург, Королівства Нідерланди, Республіки Австрія, Португальської Республіки, Республіки Фінляндія, Королівства Швеція, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, ...

2. Договір про запровадження Конституції має застосування до Французьких заморських департаментів, Азорських Островів, острова Мадейра та Канарських островів згідно зі статтею III-329 Частини III.

3. Спеціальні положення про асоціацію, сформульовані в Розділі IV Частини III Договору про запровадження Конституції, мають застосування до заморських країн та територій, перелічених у Додатку II Договору про заснування Європейської Спільноти ( 994_017 ).

Договір про запровадження Конституції не має застосування до не внесених до цього переліку заморських країн та територій, що мають спеціальні стосунки зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії.

4. Договір про запровадження Конституції має застосування до європейських територій, що за їхні зовнішні відносини відповідальною є держава-член.

5. Договір про запровадження Конституції має застосування до Аландських островів, згідно з положеннями, сформульованими у Протоколі 2 до акта про умови приєднання Республіки Австрія, Республіки Фінляндія та Королівства Швеція.

6. Без огляду на попередні частини:

(a) Договір про запровадження Конституції не має застосування до Фарерських Островів;

(b) Договір про запровадження Конституції не має застосування до суверенних територій Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії на Кіпрі;

(c) Договір про запровадження Конституції має застосування до Нормандських островів та острова Мен лише мірою, потрібною, аби забезпечити виконання положень щодо цих островів, сформульованих у Договорі про приєднання нових держав-членів до Європейської економічної спільноти та Європейської спільноти з атомної енергії від 22 січня 1972 року.

Стаття IV-5

Регіональні союзи

Договір про запровадження Конституції не виключає існування чи постання регіональних союзів між Бельгією та Люксембургом, чи між Бельгією, Люксембургом та Нідерландами тією мірою, якою мети цих регіональних союзів не досягнуто через застосування цього Договору.

Стаття IV-6

Протоколи

Протоколи, що їх додано до цього Договору, є його невідокремною частиною.

Стаття IV-7

Процедура перегляду Договору про запровадження Конституції

1. Уряд будь-якої держави-члена, Європейський Парламент чи Комісія можуть подати до Ради Міністрів пропозиції про внесення змін до Договору про запровадження Конституції. Про ці пропозиції належить сповіщати національні парламенти держав-членів.

2. Якщо Європейська Рада, після консультацій з Європейським Парламентом та Комісією, простою більшістю ухвалює рішення про вивчення запропонованих змін, Голова Європейської Ради скликає Конвент із представників національних парламентів держав-членів, голів держав чи урядів держав-членів, Європейського Парламенту та Комісії. З Європейським Центральним Банком належить провести консультації в разі інституційних змін у грошово-кредитній сфері. Європейська Рада, після отримання згоди Європейського Парламенту, може простою більшістю вирішити не скликати Конвент з огляду на незначний обсяг пропонованих змін. В останньому випадку Європейська Рада визначає обсяг повноважень конференції представників урядів держав-членів.

Конвент вивчає пропозиції про внесення змін та ухвалює консенсусом рекомендацію конференції представників урядів держав-членів, що її обумовлено в частині третій.

3. Конференцію представників урядів держав-членів скликає Голова Ради Міністрів, щоб за спільною згодою визначити зміни, що їх належить внести до Договору про запровадження Конституції.

Зміни набирають чинності після того, як їх ратифікують усі держави-члени згідно з відповідними їхніми конституційними вимогами.

4. Якщо протягом двох років після підписання договору про внесення змін до Договору про запровадження Конституції чотири п'ятих держав-членів ратифікують його, тоді як одна чи кілька держав-членів матимуть проблеми з ратифікацією, справу належить передати Європейській Раді.

Стаття IV-8

Ухвалення, ратифікація та набрання чинності Договору про запровадження Конституції

1. Договір про запровадження Конституції належить ратифікувати Високим Договірним Сторонам згідно з відповідними їхніми конституційними вимогами. Документи про ратифікацію належить депонувати урядові Італійської Республіки.

2. Договір про запровадження Конституції набирає чинності .... за умови, що всі документи про ратифікацію депоновано чи, якщо цього не зроблено, в перший день місяця, наступного після того, коли остання держава, що підписала Договір, депонує документ про ратифікацію.

Стаття IV-9

Строк дії

Договір про запровадження Конституції укладено на необмежений строк.

Стаття IV-10

Мови (*)

_______________
     (*) [Статтю] Буде узгіднено з Актом про приєднання.

Договір про запровадження Конституції складено в єдиному оригіналі данською, голландською, англійською, фінською, французькою, німецькою, грецькою, ірландською, італійською, португальською, іспанською, шведською, чеською, естонською, латвійською, литовською, угорською, мальтійською, польською, словацькою та словенською мовами. Тексти кожною з цих мов є цілковито автентичними. Їх належить депонувати в архівах уряду Італійської Республіки, а останньому належить передати засвідчену копію кожному урядові інших держав, що підписали Договір.

ПРОТОКОЛИ

ПРОТОКОЛ ПРО РОЛЬ НАЦІОНАЛЬНИХ ПАРЛАМЕНТІВ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ

ВИСОКІ ДОГОВІРНІ СТОРОНИ,

ПАМ'ЯТАЮЧИ, що спосіб, у який окремі національні парламенти контролюють власні уряди у зв'язку з діяльністю Союзу, є справою конкретної конституційної організації та практики кожної держави-члена,

ПРАГНУЧИ, однак, якомога більше залучити національні парламенти до діяльності Європейського Союзу та якомога повніше дати їм змогу висловлювати свої погляди на законодавчі пропозиції та інші питання, що можуть становити для них особливий інтерес,

ПОГОДИЛИСЯ, що до Конституції належить додати такі положення:

I. ІНФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ПАРЛАМЕНТІВ ДЕРЖАВ-ЧЛЕНІВ

1. Комісії належить передавати безпосередньо національним парламентам держав-членів всі консультативні документи Комісії (зелені й білі книги та повідомлення) після оприлюднення. Комісії належить також надсилати національним парламентам держав-членів річну законодавчу програму та всі інші документи законодавчого планування чи політичної стратегії, одночасно з поданням їх до Європейського Парламенту та Ради Міністрів.

2. Усі законодавчі пропозиції, що їх надіслано до Європейського Парламенту та Ради Міністрів, належить одночасно надсилати національним парламентам держав-членів.

3. Національні парламенти держав-членів можуть надіслати головам Європейського Парламенту, Ради Міністрів та Комісії обгрунтований висновок щодо дотримання в законодавчій пропозиції принципу субсидіарності, згідно з процедурою, закладеною в Протоколі про застосування принципів субсидіарності та пропорційності.

4. Від дня, коли Комісія подає Європейському Парламентові, Раді Міністрів та національним парламентам держав-членів законодавчу пропозицію офіційними мовами Європейського Союзу, до дня, коли її вносять до порядку денного Ради Міністрів з метою ухвалити її, чи ухвалити позицію за законодавчою процедурою, має минути шість тижнів, за винятками на підставі терміновості, причини якої належить викласти в акті чи позиції Ради Міністрів. Крім термінових випадків, що їх належним чином обгрунтовано, протягом цих шести тижнів не належить досягати жодних домовленостей щодо законодавчої пропозиції. Від дня, коли пропозицію включено до порядку денного Ради Міністрів, до дня, коли Рада Міністрів ухвалює свою позицію, має минути десять днів.

5. Порядок денний та підсумки засідань Ради Міністрів, зокрема протоколи засідань, на яких Рада Міністрів обговорює законодавчі пропозиції, належить надсилати безпосередньо національним парламентам держав-членів одночасно з урядами держав-членів.

6. Про намір Європейської Ради застосувати положення абзацу першого частини четвертої статті I-24 Конституції національні парламенти належить інформувати заздалегідь.

Про намір Європейської Ради застосувати положення абзацу другого частини четвертої статті I-24 Конституції національні парламенти належить інформувати щонайменше за чотири місяці до того, як прийнято будь-яке рішення.

7. Рахунковій палаті належить, надсилаючи річну доповідь Європейському Парламентові та Раді Міністрів, одночасно надсилати її національним парламентам держав-членів для інформації.

8. У разі двопалатних національних парламентів ці положення належить застосовувати до обох палат.

II. МІЖПАРЛАМЕНТСЬКА СПІВПРАЦЯ

9. Європейський Парламент та національні парламенти разом визначають, яким чином можна організувати ефективну та регулярну міжпарламентську співпрацю та поширювати її в Європейському Союзі.

10. Конференція Комітетів з європейських справ може подавати на розгляд Європейського Парламенту, Ради Міністрів та Комісії будь-які доповіді, які вважає за доцільне. Крім того, ця конференція сприяє обмінові інформацією та найкращим досвідом між парламентами держав-членів та Європейським Парламентом, зокрема їхніми спеціальними комітетами. Конференція може також організовувати міжпарламентські конференції з окремих питань, зокрема щоб обговорювати питання спільної зовнішньої та безпекової політики, а також безпекової та оборонної політики. Доповіді Конференції жодним чином не зобов'язують національні парламенти та не обумовлюють наперед їхні позиції.

ПРОТОКОЛ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ПРИНЦИПІВ СУБСИДІАРНОСТІ ТА ПРОПОРЦІЙНОСТІ

ВИСОКІ ДОГОВІРНІ СТОРОНИ,

ПРАГНУЧИ забезпечити ухвалювання рішень Союзу якнайближче до його громадян,

НАТХНЕННІ РІШЕННЯМ створити умови, щоб застосовувати принципи субсидіарності та пропорційності, сформульовані у статті I-9 Конституції, та запровадити системи контролю того, як інституції застосовують ці принципи,

ПОГОДИЛИСЯ, що до Конституції належить додати такі положення:

1. Кожна інституція забезпечує постійне дотримування принципів субсидіарності та пропорційності, закладених у статті I-9 Конституції.

2. Комісія, перш ніж запропонувати законодавчий акт, провадить широкі консультації. Коли це доцільно, в таких консультаціях належить враховувати регіональний та місцевий вимір запропонованих дій. У надтермінових випадках Комісія не провадить таких консультацій. Причини такого рішення їй належить навести у своїй пропозиції.

3. Надсилаючи всі свої законодавчі пропозиції та змінені пропозиції законодавцеві Союзу, Комісія одночасно надсилає їх національним парламентам держав-членів. Після ухвалення законодавчі резолюції Європейського Парламенту та позиції Ради Міністрів належить надсилати національним парламентам держав-членів.

4. Комісія обгрунтовує свої пропозиції з огляду на принципи субсидіарності та пропорційності. У кожній законодавчій пропозиції належить наводити докладний виклад, що дає змогу оцінити дотримання принципів субсидіарності та пропорційності. Цей виклад повинен містити оцінку фінансових наслідків пропозиції, а в разі європейського рамкового закону - оцінку його впливу на правила, що їх належить запровадити державам-членам, зокрема, за потреби, на регіональне законодавство. Підстави твердити, що мети Союзу легше досягти на союзному рівні, належить обгрунтовувати якісними та, по змозі, кількісними критеріями. Водночас Комісія має враховувати, що навантагу, фінансову чи адміністративну, що лягає на Союз, уряди держав-членів, регіональні та місцеві органи влади, економічних операторів та громадян, належить зводити до мінімуму співмірно до мети, що її належить досягти.

5. Будь-який національний парламент чи будь-яка палата національного парламенту держави-члена може протягом шістьох тижнів після дати, коли Комісія передала законодавчу пропозицію, надіслати Головам Європейського Парламенту, Ради Міністрів та Комісії обгрунтований висновок із викладом того, чому він/вона вважають розглядувану пропозицію незгідною з принципом субсидіарності. Кожен національний парламент чи кожна палата національного парламенту провадять, коли це доцільно, консультації з регіональними парламентами, що мають законодавчі повноваження.

6. Європейському Парламентові, Раді Міністрів та Комісії належить враховувати обгрунтовані висновки національних парламентів чи палат національних парламентів держав-членів.

Однопалатні національні парламенти держав-членів мають по два голоси, тоді як кожна палата двопалатного національного парламенту - один.

У разі, коли обгрунтовані висновки про несумісність пропозиції Комісії з принципом субсидіарності представляють щонайменше третину всіх голосів національних парламентів держав-членів та їхніх палат, Комісії належить переглянути свою пропозицію. Цей поріг становить щонайменше одну чверть, якщо йдеться про пропозицію Комісії чи ініціативу групи держав-членів згідно з положеннями статті III-165 Конституції про простір свободи, безпеки та справедливості.

Після такого перегляду Комісія може вирішити зберегти, змінити чи відкликати пропозицію. Комісії належить навести підстави свого рішення.

7. Суд має юрисдикцію щодо позовів про порушення принципу субсидіарності у законодавчих актах, що їх подають держави-члени згідно з умовами, закладеними в статті III-270 Конституції, чи про які держави-члени сповіщають від імені своїх національних парламентів чи їхніх палат згідно зі своїм правовим порядком.

Згідно з тою самою статтею Конституції, Комітет регіонів також може подавати такі позови щодо законодавчих актів, ухвалення яких Конституція обумовлює консультаціями з Комітетом регіонів.

8. Комісія щороку подає Європейській Раді, Європейському Парламентові, Раді Міністрів та національним парламентам держав-членів доповідь про застосування статті I-9 Конституції. Цю річну доповідь належить передавати також Комітетові регіонів та Економіко-соціальному комітетові.