Директива Ради 92/49/ЄЕС "Щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування, іншого, ніж страхування життя, та про внесення змін до Директив 73/239/ЄЕС і 88/357/ЄЕС (третя Директива, яка стосується страхування, іншого, ніж страхування життя)

Директива

Номер: 92/49/ЄЕС
Прийняття: 18.06.1992
Видавники: Європейське економічне співтовариство

Директива Ради 92/49/ЄЕС "Щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування, іншого, ніж страхування життя, та про внесення змін до Директив 73/239/ЄЕС і 88/357/ЄЕС (третя Директива, яка стосується страхування, іншого, ніж страхування життя) від 18 червня 1992 року

Зі змінами внесеними:

Директивою Європейського Парламенту та Ради 95/26/ЄС від 29 червня 1995 року

Директивою 2000/64/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 7 жовтня 2000 року

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

беручи до уваги Договір про заснування Європейського Економічного Співтовариства ( 994_017 ), та зокрема статті 57 (2) і 66 цього Договору,

враховуючи пропозицію від Комісії1,

разом з Європейським Парламентом2,

беручи до уваги висновок Економічного і Соціального комітету3,

_______________
     1 OJ No C 244,  28.9.1990, p. 28 та OJ No C 93, 13.4.1992, p.
1.
     2 OJ No C 67, 16.3.1992, p. 98 та OJ No C 150, 15.6.1992.

3 OJ No C 102, 18.4.1991, p. 7.

(1) враховуючи необхідність завершити створення внутрішнього ринку прямого страхування, іншого, ніж страхування життя, з огляду як на право здійснення підприємницької діяльності так і на свободу надання послуг, щоб спростити процедуру для страхових компаній, головні офіси яких знаходяться в Співтоваристві, покривати ризики, що мають місце всередині Співтовариства;

(2) враховуючи, що Друга Директива Ради від 22 червня 1988 щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних актів, що стосуються прямого страхування, іншого, ніж страхування життя, та встановлюють положення, що сприяють ефективності здійснення свободи надання послуг, та внесення змін і доповнень до Директиви 72/239/ЄЕС (88/357/ЄЕС)4 ( 994_188 ) вже значною мірою посприяло досягненням на внутрішньому ринку у сфері прямого страхування, іншого, ніж страхування життя, шляхом надання власникам страхових полісів, які завдяки своєму статусу, розміру або природі ризиків, що можуть страхуватися, не вимагають спеціального захисту в державі-члені, в якій має місце ризик, повної свободи для того, аби скористатися широкими можливостями ринку страхування;

_______________
     4 OJ No L 172, 4.7.1988, p. 1. З останніми змінами, внесеними
Директивою 90/618/ЄЕС (OJ No L 330, 29.11.1990, p. 44).

(3) враховуючи, що Директива 88/357/ЄЕС ( 994_188 ), таким чином, є важливим етапом на шляху до об'єднання національних ринків в інтегрований ринок і такий етап повинен бути доповненим іншими інструментами Співтовариства з метою надання можливості всім власникам страхових полісів, незалежно від їхнього статусу, розміру або природи їх ризиків, що можуть бути застрахованими, мати можливість звертатися до будь-якого страхової компанії, головний офіс якої знаходиться на території Співтовариства, і яка веде свою діяльність, керуючись правом на здійснення підприємницької діяльності та свободою надання послуг, одночасного гарантуючи їм відповідний захист;

(4) враховуючи, що ця Директива є частиною законодавства Співтовариства, яке вже набрало чинності, що включає Першу Директиву Ради від 24 липня 1973 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень щодо започаткування та ведення діяльності у сфері прямого страхування, іншого, ніж страхування життя (73/239/ЄЕС)5 ( 994_281 ), а також Директиву Ради від 19 грудня 1991 року про річну звітність і консолідовані рахунки страхових компаній (91/674/ЄЕС)6 ( 994_190 );

_______________
     5 OJ No L 228,  16.8.1973,  p.  3.  Last amended by Directive
88/357/EEC ( 994_188 ) (OJ No L 172, 4.7.1988, p.1).

6 OJ No L 374, 31.12.1991, p. 7

(5) враховуючи, що прийнятий підхід полягає в приведенні до такого узгодження, яке є істотним, необхідним і достатнім для того, щоб досягти взаємного визнання повноважень і розумної системи контролю, і таким чином уможливити надання єдиної ліцензії, чинної на всій території Співтовариства, і також уможливити застосування принципу нагляду з боку держави-члена походження;

(6) враховуючи, що, як наслідок, для започаткування та здійснення страхової діяльності надалі необхідно одержати єдину відповідну ліцензію, видану компетентними органами держави-члена, на території якої страхова компанія має головний офіс; враховуючи, що така ліцензія дає можливість компаніям здійснювати свою діяльність на території всього Співтовариства, згідно з правом на здійснення підприємницької діяльності або свободою надання послуг; враховуючи, що держава-член структурного підрозділу або надання послуг більше не може вимагати від страхових компаній, які хочуть там займатися страховою діяльністю і яким вже надано ліцензію на таку діяльність у державі-члені походження, отримання нової ліцензії; враховуючи, таким чином, що до директив 73/239/ЄЕС ( 994_281 ) та 88/357/ЄЕС ( 994_188 ) повинні бути внесені відповідні зміни та доповнення;

(7) враховуючи, що національні компетентні органи влади держав-членів походження надалі будуть відповідальними за контроль над фінансовим станом страхових компаній, включаючи їхній стан платоспроможності, встановлення відповідних технічних резервів і покриття таких резервів узгоджувальними активами;

(8) враховуючи, що деякі положення цієї Директиви встановлюють мінімальні норми; враховуючи, що держава-член походження може встановити більш суворі норми щодо страхових компаній, яким надано ліцензію займатися страховою діяльністю власними компетентними органами;

(9) враховуючи, що компетентні органи держав-членів повинні мати в своєму розпорядженні такі засоби контролю, які є необхідними для того, аби забезпечити належне здійснення діяльності страховими компаніями на території всього Співтовариства, незалежно від того, чи ця компанія займається страховою діяльністю згідно з правом на здійснення підприємницької діяльності чи за свободою надання послуг; враховуючи, зокрема, що вони повинні бути в змозі надати відповідні гарантії або застосувати санкції, спрямовані на попередження нечіткого виконання або порушення положень щодо нагляду за страховою діяльністю;

(10) враховуючи, що внутрішній ринок є територією без внутрішніх кордонів і включає доступ до всієї страхової діяльності, іншої, ніж страхування життя, на території всього Співтовариства і, отже можливість для будь-якої уповноваженої належним чином страхової компанії страхувати будь-які ризики, які зазначені в Додатку до Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ); враховуючи, що з цією метою монополія, яка надається деякими органами в деяких державах-членах щодо страхування конкретних ризиків має бути скасована;

(11) враховуючи, що положення про передачу портфелів повинні відповідати положенням про єдину систему надання ліцензії, яка запроваджується цією Директивою;

(12) враховуючи, що Директива 91/674/ЄЕС ( 994_190 ) вже здійснила необхідну гармонізацію правил держав-членів щодо технічних резервів, які страхові компанії повинні встановити, для покриття своїх зобов'язань, і така гармонізація робить можливим взаємне визнання таких резервів;

(13) враховуючи, що правила, які регулюють поширення, локалізацію і приведення у відповідність активів, що використовуються для покриття технічних резервів, повинні бути узгодженими для того, щоб полегшити взаємне визнання правил держав-членів; враховуючи, що при такому узгодженні повинні братися до уваги заходи з лібералізації руху капіталу, як передбачено Директивою Ради від 24 червня 1988 року на виконання статті 67 Договору (88/361/ЄЕС)7 ( 994_182 ), а також прогрес, якого досягнуто Співтовариством у напрямку до економічної і монетарної єдності;

_______________
     7 OJ No L 178, 8.7.1988, p. 5.

(14) враховуючи, однак, що держава-член походження не може вимагати від страхових компаній інвестування активів для покриття їх технічних резервів в окремі категорії активів, оскільки така вимога була б несумісною із заходами щодо лібералізації руху активів, як передбачено в Директиві 88/361/ЄЕС ( 994_182 );

(15) враховуючи, що до прийняття Директиви про інвестиційну діяльність, яка, серед іншого, гармонізує поняття "регульований ринок", для цілей цієї Директиви і не завдаючи шкоди майбутній гармонізації, поняття "регульований ринок" повинне бути визначене тимчасово; враховуючи, що таке визначення буде замінене майбутнім поняттям, узгодженим на рівні Співтовариства, яке покладе на державу-члена походження ринку відповідальність у цих справах, яка цією Директива на перехідний період покладається на державу-члена походження страхової компанії;

(16) враховуючи, що список пунктів, з яких може складатися маржа платоспроможності, яка вимагається Директивою 73/239/ЄЕС ( 994_281 ), повинен бути доповнений, аби взяти до уваги нові фінансові інструменти і кошти, надані іншими фінансовими установами для заснування своїх власних фондів;

(17) враховуючи, що в межах інтегрованого страхового ринку власникам страхових полісів, які з огляду на свій статус, розмір або природу ризиків, що можуть бути застраховані, не вимагають особливого захисту в державі-члені, в якій має місце ризик, повинна бути надана повна свобода у виборі законодавства, що застосовується до їх договорів страхування.

(18) враховуючи, що гармонізація страхового договірного права не є попередньою умовою для створення внутрішнього ринку страхування; враховуючи, таким чином, що можливість, надана державам-членам змушувати застосовувати їх законодавство при укладенні договорів страхування щодо ризиків, які мають місце в межах їх територій, очевидно забезпечуватиме належні гарантії власникам страхових полісів, які вимагають спеціального захисту;

(19) враховуючи, що в межах внутрішнього ринку в інтересах власника страхового поліса є одержання доступу до найширшого кола страхових продуктів, які є доступними у Співтоваристві, з тим, щоб він міг вибрати такий продукт, який найкраще відповідає його потребам; враховуючи, що саме держави-члени, в яких має місце ризик, повинні гарантувати відсутність перешкод для маркетингу на своїй території всіх страхових продуктів, які пропонуються для продажу у Співтоваристві, допоки вони не суперечать положенням законодавства, що захищає загальне благо і є чинним у державі-члені, в якій має місце ризик, і в тій мірі, в якій загальне благо не захищається правилами держави-члена походження, за умови що такі положення застосовуються без дискримінації до всіх страхових компаній, які займаються страховою діяльністю в тій державі-члені, є об'єктивно необхідними і пропорційними поставленій метою.

(20) враховуючи, що держави-члени повинні будуть забезпечити узгодження страхових продуктів та договірних документів, які використовуються відповідно до права на здійснення підприємницької діяльності чи свободи надання послуг для покриття ризиків, які мають місце на їх територіях, з такими спеціальними положеннями законодавства, що захищають загальне благо, і можуть бути застосовані з цього приводу; враховуючи, що системи контролю, що застосовуються, повинні відповідати вимогам інтегрованого ринку, але їхнє застосування не може бути попередньою умовою для ведення страхової діяльності; враховуючи з цієї точки зору, що системи для попереднього схвалення умов поліса є не виправданими; враховуючи, таким чином, що існує необхідність створення інших систем, які більше відповідатимуть вимогам внутрішнього ринку, та які нададуть можливість кожній державі-члену гарантувати власникам страхових полісів належний захист;

(21) враховуючи, що якщо власником страхового поліса є фізична особа, то вона повинна одержати інформацію від страхової компанії про законодавство, яке застосується до договору, та про порядок розгляду скарг власників полісів щодо договорів;

(22) враховуючи, що в деяких державах-членах приватне або добровільне страхування здоров'я є частковою або повною альтернативою страхуванню здоров'я, що забезпечується системою соціального захисту;

(23) враховуючи, що сутність та соціальні наслідки договорів страхування здоров'я виправдують вимоги компетентних органів держави-члена, в якій має місце ризик, щодо систематично повідомлення про загальні та спеціальні умови полісів для того, щоб перевірити, що такий договір дійсно є частковою чи повною альтернативою страхуванню здоров'я, що забезпечується системою соціального захисту; враховуючи, що така перевірка не повинна бути попередньою умовою для маркетингу продуктів; враховуючи, що особливий характер страхування здоров'я, що є частковою або повною альтернативою страхуванню здоров'я, що забезпечується системою соціального захисту, вирізняє його з поміж інших видів страхування збитків та страхування життя в тій мірі, що є необхідною для забезпечення ефективного доступу власників страхових полісів до приватного страхування здоров'я або страхування здоров'я на добровільних засадах, незважаючи на їх вік чи ступінь ризику;

(24) враховуючи, що з цією метою деякі держави-члени прийняли окремі правові норми; враховуючи, що для захисту загального блага можливим є прийняття або схвалення таких правових норм, які б не обмежували неналежним чином право на здійснення підприємницької діяльності або свободу надання послуг з розумінням, що такі правові норми повинні застосуватися однаковим чином, якою б не була держава-член походження страхової компанії; враховуючи, що ці правові норми можуть відрізнятися по своїй суті залежно від умов в кожній державі-члені; враховуючи, що такі заходи можуть передбачити відкриту реєстрацію, класифікацію на загальноприйнятих засадах відповідно до виду поліса і тривалості страхування; враховуючи, що така мета також може бути досягнута шляхом встановлення вимоги до компаній, які пропонують послуги з приватного страхування здоров'я або страхування здоров'я, що здійснюється на добровільних засадах, щодо надання стандартних полісів у відповідності із покриттям, що надається програмами соціального забезпечення зі страховими преміями на рівні або нижче визначеного максимуму, та участі в програмах з відшкодування збитків; враховуючи, що в майбутньому, можливо, виникне необхідність вимоги про те, щоб технічна основа приватного страхування здоров'я або страхування здоров'я, що здійснюється на добровільних засадах, була подібна до страхування життя;

(25) враховуючи, що з огляду на узгодження, яке здійснюється Директивою 73/239/ЄЕС ( 994_281 ), до якої вносяться зміни та доповнення цією Директивою, можливість, надана Федеральній Республіці Німеччина відповідно до статті 7 (2) (c) цієї Директиви, щодо заборони одночасного укладення договорів страхування здоров'я й інших видів страхування, більше не є виправданою і повинна, таким чином, бути відмінена;

(26) враховуючи, що держави-члени можуть вимагати від будь-яких страхових компаній, що пропонують послуги з обов'язкового страхування від нещасних випадків на роботі на свій власний ризик на їх території, привести свою діяльність у відповідність з конкретними положеннями, встановленими їх національним законодавством про таке страхування; враховуючи, однак, що ця вимога не може застосовуватися до положень щодо нагляду за фінансовим станом, що є виключною компетенцією держави-члена походження;

(27) враховуючи, що реалізація права на здійснення підприємницької діяльності вимагає, постійного перебування компанії на території держави-члена структурного підрозділу; враховуючи, що відповідальність за конкретні інтереси застрахованих осіб і жертв у випадку страхування відповідальності третіх осіб при експлуатації автомобілів вимагає відповідної структури в державі-члені знаходження структурного підрозділу для збору всієї необхідної інформації про вимоги компенсації щодо такого ризику, з достатніми повноваженнями представляти компанію перед потерпілими, які можуть вимагати відшкодування збитків, включаючи повноваження щодо виплатити такого відшкодування, і представляти компанію або, якщо необхідно, вжити заходів для того, щоб страхова компанія була представлена в суді або у відповідних компетентних органах такої держави-члена у зв'язку з вимогами про відшкодування;

(28) враховуючи, що в межах внутрішнього ринку жодна держава-член не може продовжувати забороняти одночасне здійснення страхової діяльності в межах своєї території відповідно до права на здійснення підприємницької діяльності та свободи надання послуг; враховуючи, що альтернатива, яка надається державам-членам у цьому зв'язку Директивою 88/357/ЄЕС ( 994_188 ) має, таким чином, бути скасована;

(29) враховуючи, що повинні бути передбачені відповідні положення про систему санкцій, які будуть застосовуватися, коли в державі-члені, в якій має місце ризик, діяльність страхової компанії не відповідає положенням щодо захисту загального блага, що застосовуються;

(30) враховуючи, що деякі держави-члени не передбачають жодних форм непрямого оподаткування договорів страхових, в той час, коли більшість держав-членів застосовують спеціальні форми оподаткування та інші форми зборів, включаючи збір, призначений для компенсаційних органів; враховуючи, що зміст та розміри таких зборів значно різняться залежно від держави-члена, в якій вони застосовуються; враховуючи, що є бажаним запобігти існуючим відмінностям, що призводить до викривлення конкуренції в галузі страхування між державами-членами; враховуючи, що поки не буде здійснено подальшої гармонізації, застосування систем оподаткування та інших форм зборів, які передбачені державами-членами, в яких мають місце ризики, вірогідно, становитиме захист від такої проблеми, і тому саме держави-члени вживають заходів з забезпечення збору таких податків;

(31) враховуючи, що час від часу можуть бути необхідними технічні поправки до детальних правил, що викладені в цій Директиві, з огляду на майбутній розвиток ринку страхування; враховуючи, що Комісія внесе такі поправки за необхідності, після консультацій з Комітетом з питань Страхування, заснованим Директивою 91/675/ЄЕС8 ( 994_289 ), використовуючи повноваження щодо імплементації, що покладаються на неї Договором ( 994_017 );

_______________
     8 OJ No L 374, 31.12.1991, p.32.

(32) враховуючи, що існує необхідність прийняти особливі положення з метою забезпечення поступового переходу від існуючого режиму правового регулювання страхування до режиму правового регулювання, який встановлюється цією Директивою, аби не перевантажити додатковим обсягом робіт компетентні органи держав-членів;

(33) враховуючи, що відповідно до статті 8 c Договору ( 994_017 ) потрібно враховувати обсяг зусиль, які повинні бути докладені певними державами, економіка яких знаходяться на різних стадіях розвитку; враховуючи, таким чином, що для поступового застосування цієї Директиви певними державами-членами повинні бути прийняті перехідні положення,

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Глава I

Визначення і сфера застосування

Стаття 1

Для цілей цієї Директиви:

(a) страхова компанія означає компанію, яка отримала відповідну ліцензію відповідно до вимог статті 6 Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 );

(b) структурний підрозділ означає агенцію або філію страхової компанії, відповідно до статті 3 Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 );

(c) держава-член походження означає державу-члена, на території якої знаходиться головний офіс страхової компанії, яка покриває ризик;

(d) держава-член структурного підрозділу означає державу-члена, на території якої знаходиться структурний підрозділ, який покриває ризик;

(e) держава-член надання послуг означає державу-члена, в якій має місце ризик, як визначено в статті 2 (d) Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 ), якщо він покривається страховою компанією чи структурним підрозділом, розташованими у іншій державі-члені;

(f) контроль означає відносини між материнською компанією та дочірньою компанією, як визначено в статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС9 або подібні відносини між будь-якою фізичною або юридичною особою та компанією;

(g) істотна участь означає безпосередню або опосередковану участь у компанії, яка становить 10% або більше капіталу або прав голосу або таку, що робить можливим здійснення суттєвого впливу на управління компанією, щодо якої існує така участь.

Для цілей цього визначення в контексті статей 8 та 15 та інших ступенів участі, про які йдеться у статті 15, - до уваги беруться права голосу, про які йдеться у статті 7 Директиви 88/627/ЄЕС10 ( 994_443 );

_______________
     9 OJ No L 193, 18.7.1983, p. 1.
     10 OJ No L 348, 17.12.1988, p. 62.

(h) материнська компанія означає материнську компанію, як визначено статтями 1 і 2 Директиви 83/349/ЄЕС;

(i) дочірня компанія означає дочірню компанію як визначено статтями 1 і 2 Директиви 83/349/ЄЕС; будь-яка дочірня компанія дочірньої компанії також вважається дочірньою компанією відносно компанії, яка є єдиною материнською компанією таких компаній;

(j) регульований ринок означає фінансовий ринок, що розглядається таким державою-членом походження до затвердження відповідного визначення у Директиві про інвестиційні послуги і характеризується: - постійним функціонуванням, та - фактом, що підзаконні акти, які видаються або затверджуються відповідними органами, визначають умови функціонування ринку, умови доступу на ринок і, при застосуванні Директиви Ради від 5 березня 1979 року, що узгоджує умови допуску цінних паперів до лістінгу на фондовому ринку (79/279/ЄЕС)11 ( 994_449 ), умови допуску до лістингу, передбачені тією Директивою, або, якщо згадана Директива не застосовується, умови, яким має відповідати фінансовий інструмент для ефективного використання на ринку.

Для цілей цієї Директиви регульований ринок може бути розташований на території держави-члена або в третій країні. В останньому випадку ринок має бути визнаним державою-членом походження і задовольняти відповідним вимогам. Будь-які фінансові інструменти, які використовуються на ринку, повинні якісно відповідати інструментам, які використовуються на регульованому ринку або ринках відповідних держав-членів;

_______________
     11 OJ No L  66,  13.3.1979,  p.  21.  Останні  зміни  внесено
Директивою 82/148/ЄЕС (OJ No L 62, 5.3.1982, p. 22).

(k) компетентні органи означають органи державної влади, яким законом або підзаконним нормативним актом надаються повноваження по здійсненню нагляду за страховими компаніями;

(l) "тісні зв'язки" означають ситуацію, у якій дві або більше фізичних чи юридичних осіб пов'язані: (a) "участю", яка означає володіння, безпосереднє або шляхом контролю, 20% або більше прав голосу чи капіталу компанії чи (b) "контролем", який означає відносини між материнською та дочірньою компаніями, у всіх випадках зазначених у статті 1 (1) та (2) Директиви 83/349/ЄЕС12, або такі ж відносини між фізичною або юридичною особою та компанією; будь-яка дочірня компанія дочірньої компанії також розглядається як дочірня компанія щодо материнської компанії, основної для всіх цих компаній.

Ситуація, у якій дві чи більше фізичних або юридичних осіб постійно пов'язані з однією й тією ж особою відносинами контролю також розглядається як наявність тісних зв'язків між такими особами.

_______________
     12 OJ  No  L  193,  18.7,1983,  p.  1.  Внесено останні зміни
Директивою 90/605/ЄЕС (OJ No L 317, 16.11.1990, p. 60).

Стаття 2

1. Ця Директива застосовується до видів страхування і страхових компаній, які зазначені в статті 1 Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ).

2. Ця Директива не застосовується ні до видів страхування або діяльності, ні до компаній або установ, до яких не застосовується Директива 73/239/ЄЕС ( 994_281 ), ані до органів, зазначених в статті 4 згаданої Директиви.

Стаття 3

Незважаючи на статтю 2 (2), держави-члени вживають заходів для забезпечення того, щоб монополії на здійснення певних видів страхової діяльності, надані організаціям, створеним на їх територіях і зазначених у статті 4 Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ), були скасовані до 1 липня 1994 року.

Глава II

Започаткування страхової діяльності

Стаття 4

Статтю 6 Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ) викласти у такій редакції:

"Стаття 6

Для започаткування діяльності у сфері прямого страхування необхідно попередньо одержати відповідну ліцензію.

Така ліцензія отримується від компетентних органів держави-члена походження:

(a) будь-якою компанією, яка засновує свій головний офіс на території цієї держави;

(b) будь-якою компанією, яка, отримавши ліцензію, як зазначено в попередньому підпункті, поширює свою діяльність на цілий вид страхування або на інші види страхування."

Стаття 5

Статтю 7 Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ) викласти у такій редакції:

"Стаття 7

1. Ліцензія діє на території всього Співтовариства. Вона дозволяє компанії здійснювати свою діяльність згідно з правом на здійснення підприємницької діяльності або свободою надання послуг.

2. Ліцензія надається на окремі види страхування. Вона охоплює весь вид страхування, окрім випадків, коли заявник бажає охопити лише окремі ризики, які відносяться до такого виду страхування, як зазначено в пункті A Додатка.

Однак:

(a) держави-члени можуть надати ліцензію на кілька видів діяльності, про які йдеться у пункті B Додатка, прикладаючи до них належні назви, які там конкретизуються;

(b) ліцензія, яка надається для одного виду або групи видів, також є чинною для мети покриття додаткових ризиків, які входять до іншого виду, якщо умови, які встановлюються пунктом C Додатка, виконані."

Стаття 6

Статтю 8 Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ) викласти у такій редакції:

"Стаття 8

1. Держава-член, в якій розташований головний офіс, повинна вимагати від кожної страхової компанії, яка прагне отримати ліцензію:

(a) прийняти одну з наступних форм:

- у випадку Королівства Бельгії: "societe anonyme/naamloze vennootschap", "societe en commandite par actions/commanditaire vennootschap op aandelen", "association d'assurance mutuelle/onderlinge verzekeringsvereniging", "societe cooperatieve/cooperatieve vennootschap";

- у випадку Королівства Данії: "aktieselskaber", "gensidige selskaber";

- у випадку Федеративної Республіки Німеччини: "Aktiengesellschaft", "Versicherungsverein auf Gegenseitigkeit", "Oeffentlich - rechtliches Wettbewerbsversicherungsunternehmen";

- у випадку Республіки Франція: "societe anonyme", "societe d'assurance mutuelle", "institution de prevoyance regie par le code la securite sociale", "institution de prevoyance regie par le code rural" та "mutuelles regies par le code de la mutualite";

- у випадку Ірландії: incorporated companies limied by shares or by guarantee or unlimited (акціонерні товариства з обмеженою відповідальністю або відкриті або закриті акціонерні товариства);

- у випадку Італійської Республіки: "societa per azioni", "societa cooperativa", "mutua di assicurazione";

- у випадку Великого Герцогства Люксембург: "societe anonyme", "societe en commandite par actions", "association d'assurances mutuelles", "societe cooperative";

- у випадку Королівства Нідерланди: "naamloze vennootschap", "onderlinge waarborgmaatschappij";

- у випадку Об'єднаного Королівства: incorporated companies limied by shares or by guarantee or unlimited, societies registered under the Industrial and Provident Acts, societies registered under Friendly Societies Acts, the association of underwriters known as Lloyd's (акціонерні товариства з обмеженою відповідальністю або відкриті або закриті акціонерні товариства, товариства, які реєструються відповідно до Industrial and Provident Societies Acts, товариства, які реєструються відповідно до Frendly Societies Acts, асоціація страхових компаній, відомих як Ллойдс);

- у випадку Грецької Республіки: "anonymi etairia", allilasfalistikos synetairismos";

- у випадку Королівства Іспанії: "sociedad anonima", "sociedad mutua", "sociedad cooperativa";

- у випадку Португальської Республіки: "sociedade anonima", "mutua de seguros".

Страхова компанія може також прийняти форму Європейської Компанії (SE), якщо таку буде запроваджено.

До того ж, держави-члени можуть, коли це є необхідним, створювати компанії, які мають форму публічної компанії, якщо ці організації будуть здійснювати страхові операції за таких же умов як і компанії, що мають форму приватної компанії;

(b) обмежити його діяльність до страхової діяльності та операцій, які постають безпосередньо з такої діяльності, і виключити всі інші види комерційної діяльності;

(d) володіти мінімальним гарантійним фондом, що передбачений статтею 17(2);

(e) особи, що здійснюють ефективне управління, повинні мати добру репутацію та відповідну професійну кваліфікацію або досвід.

2. Компанія, яка прагне отримати ліцензію на розширення своєї діяльності до інших видів або ліцензію на надання страхових послуг щодо деяких ризиків одного виду ризиків, повинна подати схему операцій відповідно до статті 9.

Більш того, вимагається, щоб вона надала докази того, що вона має маржу платоспроможності, передбачену у статті 16, і, якщо стосовно інших видів діяльності статтею 17 (2) вимагається більший мінімальний гарантійний фонд, - що вона має такий мінімум.

3. Ніщо в цій Директиві не забороняє державам-членам керуватися чинними або приймати нові закони, підзаконні та адміністративні положення, які вимагають схвалення установчих договорів чи статутів юридичних осіб або об'єднань чи будь-яких інших документів, необхідних для нормального здійснення нагляду.

Держави-члени не повинні, однак, приймати положення, які вимагають попереднього схвалення або систематичного повідомлення про загальні і конкретні умови полісів, ставки премій, бланки та інші друковані документи, які компанія має намір використовувати в ділових стосунках з власниками страхових полісів.

Держави-члени не можуть зберігати чи запроваджувати попереднє надання повідомлення або схвалення пропонованого збільшення ставок премій, окрім випадків, коли це є частиною загальної системи нагляду за цінами.

Ніщо в цій Директиві не забороняє державам-членам здійснювати перевірку компаній, які отримують або вже отримали ліцензію на діяльність за видом 18 пункту A Додатка, щодо їх прямих або опосередкованих ресурсів щодо персоналу та обладнання, включаючи кваліфікацію їхніх медиків і якість обладнання, яке є в розпорядженні таких компаній, для виконання своїх зобов'язань, що виникають з даного виду страхування.

4. Вищезгадані положення не можуть вимагати, щоб будь-яка заява на одержання ліцензії розглядалася у світлі економічних вимог ринку."

Стаття 7

Статтю 9 Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ) викласти у такій редакції:

"Стаття 9

План здійснення операцій, про які йдеться в статті 8 (1) (c), повинен містити подробиці або підтвердження щодо:

(a) природи ризиків, які компанія має намір покривати;

(b) основні принципи перестрахування;

(d) оцінки витрат на адміністративні послуги та організацію забезпечення діяльності; фінансові ресурси для покриття таких витрат і, якщо ризики, які покриваються, відносяться до виду 18 в пункті A Додатка, - ресурси, які знаходяться в розпорядженні компаній для надання обіцяної допомоги

і, крім того, протягом перших трьох фінансових років;

(e) оцінка управлінських витрат, інших, ніж витрати на установку обладнання, зокрема щодо поточних управлінських витрат та комісійних;

(f) оцінка премій або зборів та вимог;

(g) прогнозований баланс;

(h) оцінка фінансових ресурсів для покриття андеррайтингових зобов'язань та маржі платоспроможності."

Стаття 8

Компетентні органи держави-члена походження не надають ліцензію на започаткування діяльності у галузі страхування, поки вони не одержать інформації, яка посвідчує акціонерів компанії або її учасників, прямих або опосередкованих, фізичних чи юридичних осіб, які володіють істотною участю у такій компанії, а також про обсяги такої участі.

Ті ж органи влади відмовляють у наданні ліцензії, якщо, беручи до уваги необхідність забезпечення розсудливого та розумного управління страховою компанією, такі органи не задоволені характеристикою акціонерів або інших учасників.

Глава III

Гармонізація умов, що регулюють ведення діяльності страхування

Розділ 1

Стаття 9

Статтю 13 Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ) викласти у такій редакції:

"Стаття 13

1. Фінансовий нагляд за діяльністю страхової компанії, включаючи нагляд за операціями, які здійснюються компанією через свої структурні підрозділи чи відповідно до свободи надання послуг, здійснюється лише державою-членом походження.

2. Такий фінансовий нагляд включає перевірку усієї діяльності страхової компанії, його стану платоспроможності, встановлення технічних резервів та активів, що покривають їх відповідно до встановлених норм або практики, яка здійснюється у державі-члені походження відповідно до положень, прийнятих на рівні Співтовариства.

У випадку коли відповідна компанія отримала ліцензію на покриття ризиків, які підпадають під вид 18 в пункті A Додатка, нагляд поширюється до нагляду за технічними ресурсами, які компанія має в своєму розпорядженні з метою здійснення операцій допомоги, які вона зобов'язана здійснювати, і якщо законодавство держави-члена походження передбачає здійснення нагляду за такими ресурсами.

3. Компетентні органи держави-члена походження вимагають від кожної страхової компанії наявності надійних адміністративних процедур та процедур звітування, а також відповідного механізму внутрішнього контролю."

Стаття 10

Статтю 14 Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ) викласти у такій редакції:

"Стаття 14

Держава-член структурного підрозділу забезпечує, щоб у випадку, коли страхова компанія, що отримала ліцензію на ведення своєї діяльності в іншій державі, займається своєю діяльністю через структурний підрозділ, компетентні органи держави-члена походження після інформування компетентних органів держави-члена структурного підрозділу проводять самі або через посередництво осіб, яких вони призначають для цього, перевірку інформації на місцях, необхідну для здійснення фінансового нагляду за компанією. Органи держави-члена знаходження структурного підрозділу можуть брати участь в такій перевірці інформації".

Стаття 11

Статтю 19 (2) та (3) Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ) викласти у такій редакції:

"2. Держави-члени вимагають від страхових компаній, головний офіс яких знаходиться на їх територіях, подавати періодичний звіт про прибутки, разом зі статистичними документами, які необхідні для здійснення нагляду. Компетентні органи надають один одному будь-які документи та інформацію, що є корисною для здійснення нагляду.

3. Кожна держава-член вживає всіх можливих заходів для того, щоб гарантувати, що компетентні органи влади мають можливості та засоби, необхідні для здійснення нагляду за діяльністю страхових компаній, головний офіс яких знаходиться на їх територіях, включаючи діяльність, яка здійснюється поза межами їх територій, відповідно до директив Ради, що регулюють таку діяльність, і з метою переконатися в їх імплементації.

Такі можливості та засоби необхідні, зокрема, для того, щоб компетентні органи могли:

(a) робити детальні запити щодо стану компанії та щодо всієї діяльності цієї компанії, серед іншого, за допомогою: - збору інформації або вимоги надати документи стосовно його діяльності, - проведення перевірки компанії на місці, у її приміщеннях;

(b) вживати будь-яких заходів щодо компанії, його директорів або менеджерів, або осіб, які їх контролюють, що є відповідними та необхідними для гарантування подальшої відповідності діяльності компанії законам, підзаконним та адміністративним положенням, у відповідності з якими компанія повинна діяти в кожній державі-члені, зокрема з планом здійснення операцій, в тій мірі, наскільки вони залишаються обов'язковими, а також для подальшого запобігання і виправлення недотримання правил, шкідливих для інтересів застрахованих осіб;

(c) гарантувати проведення таких заходів, за необхідності, за допомогою примусу і, де необхідно, за допомогою судових каналів.

Держави-члени можуть також забезпечити, щоб компетентні органи отримували будь-яку інформацію відносно договорів, які мають посередники."

Стаття 12

1. Пункти (2) - (7) статті 11 Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 ) втрачають чинність.

2. Згідно умов, що встановлені внутрішнім законодавством, кожна держава-член надає дозвіл страховим компаніям з головними офісами на її території на передачу всіх або частини їх портфелів договорів, укладених згідно з правом на здійснення підприємницької діяльності або за свободою надання послуг, іншому приймаючому офісу, який створений в межах Співтовариства, якщо компетентні органи держави-члена походження приймаючого офісу підтверджують, що після отримання передачі страхова компанія має необхідну маржу платоспроможності.

3. У випадку, коли структурний підрозділ пропонує передати весь або частину портфеля договорів, укладених за правом на здійснення підприємницької діяльності або за свободою надання послуг, вона консультується з державою-членом структурного підрозділу.

4. У випадках, які зазначені в пунктах 2 і 3, компетентні органи держави-члена походження компанії передавача надають дозвіл на здійснення такої передачі після одержання згоди компетентних органів держав-членів, в яких мають місце такі ризики.

5. Компетентні органи держав-членів після розгляду можливості передачі, надають свій висновок або згоду компетентним органам держави-члена походження страхової компанії передавача протягом трьох місяців з часу надходження такого запиту; відсутність будь-якої відповіді від органів, які здійснюють розгляд можливості переказу, протягом цього періоду вважається рівносильною позитивній відповіді або мовчазній згоді.

6. Передача, здійснення якої дозволяється у відповідності з цією статтею, публікується в порядку, встановленому національним законодавством держави-члена, в якій мають місце застраховані ризики. Такі передачі автоматично мають силу щодо власників страхових полісів, застрахованих осіб і будь-яких інших осіб, які мають певні права або обов'язки, що виникають відповідно до переданих договорів.

Це положення не впливає на права держав-членів на надання власникам страхових полісів права вибору щодо скасування договорів протягом встановленого періоду після такої передачі.

Стаття 13

1. Статтю 20 Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ) викласти у такій редакції:

"Стаття 20

1. Якщо компанія не виконує вимог статті 15, компетентні органи держави-члена його походження можуть заборонити вільне розпорядження активами після повідомлення про такі наміри компетентних органів держави-члена, на території якої мають місце ризики.

2. З метою відновлення фінансової ситуації компанії, маржа платоспроможності якого перетнула мінімум, що вимагається відповідно до статті 16 (3), компетентні органи держави-члена походження вимагають надання плану оздоровлення фінансового стану компанії.

У виняткових випадках, якщо компетентний орган вважає, що фінансова ситуація компанії буде погіршуватися надалі, він може також обмежити або заборонити вільне розпорядження активами компанії. Він повідомляє органи інших держав-членів, на території яких компанія веде свою діяльність, про будь-які заходи, які вже вжиті, а ті на прохання цього компетентного органу вживають таких самих заходів.

3. Якщо межа платоспроможності падає нижче гарантійного фонду, як визначено в статті 17, компетентний орган держави-члена походження вимагає від компанії надання короткострокового фінансового плану для затвердження.

Він може також обмежити або заборонити вільне розпорядження активами компанії. Він повідомляє органи інших держав-членів, на території яких компанія відповідно здійснює свою діяльність, а ті на запит цього компетентного органу вживають таких же заходів.

4. Компетентні органи можуть надалі вживати всіх необхідних заходів для захисту інтересів застрахованих осіб у випадках, передбачених пунктами 1, 2 та 3.

5. Кожна держава-член повинна вживати необхідних заходів відповідно до чинного національного законодавства для забезпечення можливості заборони вільного розпорядження активами, які розташовані на її території, у випадках передбачених у пунктах 1, 2 та 3, на запит держави-члена походження компанії, яка визначає активи, до яких застосовуються такі заходи."

Стаття 14

Статтю 22 Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ) викласти у такій редакції:

"Стаття 22

1. Ліцензія, яка надається страховій компанії компетентним органом держави-члена походження, може бути відкликана тим же органом, якщо ця компанія:

(a) не використовує цю ліцензію протягом 12 місяців, відверто відмовляється від неї або припиняє здійснювати свою діяльність протягом більше ніж шість місяців, окрім випадків, коли відповідна держава-член не передбачила припинення дії ліцензій у таких випадках;

(b) більше не відповідає умовам допуску;

(c) не змогла протягом встановленого терміну вжити заходів, які визначені в плані щодо відновлення фінансової ситуації компанії або фінансової схеми відповідно до статті 20;

(d) істотно не виконує своїх зобов'язань згідно нормативних актів, що регулюють її діяльність.

У випадку відкликання або припинення дії ліцензій компетентний орган держави-члена походження повідомляє належним чином компетентні органи інших держав-членів, а вони вживають відповідних заходів для того, щоб запобігти здійсненню нових операцій такою компанією на їх територіях за правом на здійснення підприємницької діяльності або відповідно до свободи надання послуг.

Компетентний орган держави-члена разом з такими органами вживає всіх заходів, необхідних для захисту інтересів застрахованих осіб і, зокрема, обмежує вільне розпорядження активами компанії відповідно до пункту (1), другого підпункту пункту (2), другого підпункту пункту (3) статті 20.

2. Будь-яке рішення щодо відкликання ліцензії грунтується на достатніх підставах і повідомляється відповідній компанії."

Стаття 15

1. Держави-члени вимагають від будь-якої фізичної чи юридичної особи, яка пропонує, прямо або опосередковано, придбати істотну участь у страховій компанії, спочатку поінформувати про це компетентні органи держави-члена походження, вказуючи на розмір участі, який вона має намір придбати. Така особа повинна також поінформувати компетентні органи держави-члена походження, якщо вона має намір збільшити розмір своєї істотної участі таким чином, що співвідношення права голосу або капіталу, яким він володіє, досягне або перевищить 20, 33, або 50% або таким чином, що страхова компанія стане його дочірньою компанією.

Компетентні органи держави-члена походження повинні протягом трьох місяців з дати повідомлення, передбаченого в попередньому підпункті, відхилити такий план, якщо, беручи до уваги необхідність забезпечення надійного та належного управління відповідною страховою компанією, він не відповідає вимогам щодо кваліфікації особи, про яку йдеться у першому підпункті. Якщо вони не відхилять цей план, вони можуть зафіксувати максимальний період для його імплементації.

2. Держави-члени вимагають від будь-якої фізичної або юридичної особи, яка має намір прямо чи опосередковано розпорядитися істотною участю у страховій компанії, спочатку поінформувати компетентні органи держави-члена походження, вказуючи на розмір участі, якою ця особа має намір розпорядися. Така особа повинна також поінформувати компетентні органи, якщо вона має намір зменшити обсяг своєї істотної участі таким чином, що співвідношення права голосу або капіталу, яким вона володіє, зменшиться нижче за 20, 33 або 50% або таким чином, що страхова компанія перестане бути його дочірньою компанією.

3. Страхові компанії, коли їм стане відомо про це, інформують компетентні органи держав-членів походження про будь-яке придбання або передачу вкладів в їх капітал, що призводить до того, що істотна участь перевищує або опускається нижче будь-якого порога, передбаченого в пунктах 1 і 2.

Вони також щонайменше один раз на рік інформують компетентні органи про імена акціонерів та учасників, які мають істотну участь та про кількість таких участей, як подано, наприклад, в інформації, наданій на щорічних загальних зборах акціонерів або учасників або в результаті приведення своєї діяльності у відповідність до правил, що регулюють діяльність компаній, зареєстрованих на фондових біржах.

4. Держави-члени вимагають, щоб у випадку, коли вплив осіб, про яких ідеться у пункті 1, вірогідно заважатиме розсудливому та належному управлінню страховою компанією, компетентні органи держави-члена походження вживають відповідних заходів, щоб покласти край такій ситуації.

Такими заходами можуть бути, наприклад, накладення судових заборон, застосування санкцій до директорів і менеджерів, або позбавлення права голосу, яке додається до акцій, якими володіють відповідні акціонери або учасники компанії.

Подібні заходи застосовуються до фізичних або юридичних осіб, які не виконують своїх зобов'язань щодо надання попередньої інформації, як зазначено в пункті 1. Якщо участь придбано, не дивлячись на протидію компетентних органів, держави-члени, незважаючи на будь-які інші санкції, які будуть застосовані, забезпечують призупинення відповідного права голосу або скасування поданих голосів або можливість їх скасування.

Стаття 16

1. Держави-члени забезпечують, щоб всі особи, які працюють або які працювали в компетентних органах як аудитори або як експерти, які діяли від імені компетентних органів, були зобов'язані не розголошувати професійну таємницю. Це означає, що жодна конфіденційна інформація, яку вони можуть отримати, виконуючи свої обов'язки, не може бути розголошена будь-якій особі або будь-якому органу, за винятком інформації у стислій або загальній формі, тобто в такій формі, коли страхову компанію неможливо ідентифікувати, за винятком випадків, передбачених кримінальним законодавством.

Проте у випадку, коли страхову компанію було визнано банкрутом або примусово ліквідовано, конфіденційна інформація, яка не стосується третіх сторін, які залучені до спроб порятунку цієї компанії, може бути розголошеною за процедурою цивільного або комерційного судового розгляду.

2. Пункт 1 не забороняє компетентним органам різних держав-членів обмінюватися інформацією відповідно до директив, що застосовуються до страхових компаній. Така інформація має відповідати умовам нерозголошення професійної таємниці, що передбачені пунктом 1.

3. Держави-члени можуть укладати угоди про співробітництво, з метою обміну інформацією з компетентними органами третіх країн або з органами влади чи організаціями третіх країн, як визначено у пункті 5 та 5а, тільки якщо інформація, що розкривається, відповідає гарантіям нерозголошення професійної таємниці щонайменше тотожним тим, які передбачені цією статтею. Такий обмін інформацією має бути призначений для здійснення нагляду згаданими органами влади чи організаціями.

Якщо інформація походить з іншої держави-члена, її не може бути розкрито до отримання явної згоди компетентних органів, які її розкривають та, у відповідних випадках, тільки для тих цілей, для яких ці органи надали згоду.

4. Компетентні органи, які отримують конфіденційну інформацію відповідно до пунктів 1 або 2, можуть використовувати її тільки в ході виконання своїх обов'язків:

- для перевірки того, що умови, які врегульовують започаткування і ведення страхової діяльності, виконуються, і для сприяння здійсненню нагляду за такою діяльністю, особливо щодо моніторингу технічних резервів, маржі платоспроможності, адміністративних та бухгалтерських процедур, а також внутрішніх механізмів управління,

- для застосування санкцій,

- в адміністративних оскарженнях рішень компетентних органів або

- в судових розглядах, які здійснюються відповідно до статті 56 або відповідно до спеціально передбачених положень директив, що прийняті в сфері страхових компаній.

5. Пункти 1 і 4 не перешкоджають обміну інформацією всередині держави-члена, де існує два або більше компетентних органи в одній і тій же державі-члені, або, між державами-членами між компетентними органами влади і:

- органами, які відповідальні за здійснення офіційного нагляду за кредитними установами та іншими фінансовими організаціями та органами, які відповідальні за здійснення нагляду за фінансовими ринками,

- органами, які залучаються до процедури ліквідації та банкрутства страхової компанії, а також до інших подібних процедур, і

- особами, які відповідальні за проведення передбачених законом аудиторських перевірок звітності страхових компаній та інших фінансових установ, під час виконання своїх функцій нагляду, або для надання органам, які здійснюють примусову процедуру ліквідації, чи гарантійним фондам необхідної інформації для здійснення покладених на них обов'язків. Отримана такими органами, іншими органами та особами інформація повинна відповідати певним умовам нерозголошення професійної таємниці, що передбачені пунктом 1.

5а. Не зважаючи на положення пунктів з 1 по 4, держави-члени можуть надати дозвіл на обмін інформацією між компетентними органами та:

- органами, відповідальними за спостереження за органами, що задіяні у процедурах ліквідації та банкрутства страхових компаній та інших подібних процедурах, або

- органами, відповідальними за спостереження за особами, відповідальними за проведення передбачених законом аудиторських перевірок звітності страхових компаній, кредитних установ, інвестиційних фірм та інших фінансових інституцій, або

- незалежними актуаріями страхових компаній, що здійснюють законний нагляд за цими страховими компаніями та органами, відповідальними за здійснення нагляду за такими актуаріями.

Держави-члени, які користуються правом, визначеним у першому підпункті повинні вимагати дотримання принаймні наступних умов:

- інформація має бути з метою здійснення спостереження чи законного нагляду, передбаченого у першому абзаці,

- інформація, отримана у цьому контексті підлягає умовам дотримання професійної таємниці, визначеним у пункті 1,

- якщо інформація походить з іншої держави-члена, її не може бути розкрито без явної згоди компетентних органів, які її розкривають та, у відповідних випадках, тільки для тих цілей, для яких ці органи надали згоду.

Держави-члени повідомляють Комісії та іншим державам-членам назви органів влади, осіб та організацій, які можуть отримувати інформацію у порядку, передбаченому цією статтею.

5b. Не зважаючи на положення пунктів з 1 по 4, держави-члени можуть, з метою посилення стабільності, включаючи цілісність, фінансової системи, дозволити обмін інформацією між компетентними органами та органами влади і організаціями, які згідно із законом є відповідальними за виявлення та розслідування порушень господарського законодавства.

- інформація має бути з метою виконання завдання, визначеного у першому абзаці,

У випадках, коли у державах-членах органи влади та організації, згадані у першому абзаці виконують їх завдання щодо виявлення та розслідування із залученням, з огляду на особливу компетенцію, осіб, призначених з такою метою і не задіяних у публічній сфері, можливість обміну інформацією, передбаченою у першому абзаці, може бути поширено на таких осіб, за умов, визначених у другому абзаці.

З метою імплементації останньої частини другого абзацу, органи влади або організації, згадані у першому абзаці повідомляють компетентним органам, які розкрили інформацію, імена та чітку відповідальність осіб, яким вона має бути надіслана.

До 31 грудня 2000 року Комісія складає звіт щодо застосування положень цього пункту.

5c. Держави-члени можуть надавати компетентним органам дозвіл на передачу:

- центральним банкам та іншим органам, які виконують подібні функції у якості органів, що здійснюють валютне регулювання,

- у відповідних випадках, іншим органам державної влади, відповідальним за спостереження за системами платежів,

- інформації, призначеної для виконання ними їх завдань та можуть надавати дозвіл таким органам чи організаціям повідомляти компетентним органам такої інформації, як їм буде необхідно для цілей пункту 4. Інформація, отримана у цьому контексті, повинна відповідати умовам нерозголошення професійної таємниці, що передбачені пунктом 1.

6. Крім того, не зважаючи на пункти 1 і 4, держави-члени можуть відповідно до положень законодавства дати дозвіл на розкриття певної інформації для інших відділів своїх центральних урядових адміністрацій, які відповідальні за законодавство про здійснення нагляду за кредитними, фінансовими, інвестиційними установами та страховими компаніями, а також для інспекторів, які діють від імені таких відділів.

Однак таке розкриття може бути зроблено тільки тоді, коли це є необхідним для здійснення пруденційного контролю.

Держави-члени, однак, забезпечують, щоб інформація, отримана відповідно до пунктів 2 та 5, і та, що одержана шляхом перевірки на місці, відповідно до статті 14 Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ), ніколи не могла бути розголошеною у випадках, передбачених цим пунктом, окрім випадків явної згоди компетентних органів, які розкрили інформацію, або компетентних органів держави-члена, в якій була проведена перевірка на місці.

Стаття 16а

1. Держави-члени повинні передбачити, що, принаймні:

(a) будь-яка особа, уповноважена відповідно до положень Директиви 84/253/ЄЕС13 ( 994_461 ), що виконує у страховій компанії функції, визначені статтею 51 Директиви 78/660/ЄЕС14 ( 994_908 ), статтею 37 Директиви 83/349/ЄЕС чи статтею 31 Директиви 85/611/ЄЕС ( 994_293 ) чи інші передбачені законом функції, повинна належним чином звітувати компетентним органам про будь-який факт чи рішення стосовно компанії, про які вона дізналась під час виконання своїх функцій і які: - свідчать про матеріальне порушення законів, підзаконних чи адміністративних положень, які визначають умови, що стосуються ліцензування, або які, особливо, стосуються ведення діяльності страхової компанії, чи - впливають на тривале функціонування страхової компанії, чи - призводять до відмови у підтвердженні звітів чи випуску резервів;

(b) ця особа також повинна звітувати про факти та рішення, про які вона дізналась під час виконання своїх функцій, як описано у пункті (a) у компанії, що має тісні зв'язки завдяки відносинам контролю зі страховою компанією, де вона виконує вищевказані функції.

2. Розумне розкриття компетентним органам особами, уповноваженими відповідно до Директиви 84/253/ЄЕС ( 994_461 ), будь-якого факту чи рішення, зазначених у пункті 1 не становить порушення будь-якого обмеження щодо розкриття інформації, визначеного у договорі чи будь-якому законодавчому, підзаконному чи адміністративному положенні і для таких осіб не призводить до відповідальності будь-якого виду.

_______________
     13 OJ No L 126, 12.5.1984, p. 20.
     14 OJ  No  L 222,  14.8.1978,  p.  11.  Останні зміни внесено
Директивою 90/605/ЄЕС (OJ No L 317, 16.11.1990, p. 60).

Розділ 2

Стаття 17

Статтю 15 Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ) викласти у такій редакції:

"Стаття 15

1. Держава-член походження вимагає від кожної страхової компанії створити відповідні технічні резерви стосовно всієї її діяльності.

Розміри таких технічних резервів визначаються відповідно до правил, встановлених Директивою 91/674/ЄЕС ( 994_190 ).

2. Держава-член походження вимагає від кожної страхової компанії покрити технічні резерви стосовно всієї діяльності за допомогою узгодження активів у відповідності зі статтею 6 Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 ). Що стосується ризиків, які мають місце на території Європейського Співтовариства, то такі активи повинні бути розміщені на території Співтовариства. Держави-члени не вимагають від страхових компаній розміщувати свої активи на території якоїсь конкретної держави-члена. Держава-член походження може, однак, дозволити пом'якшення правил розміщення активів.

3. Якщо держава-член походження дозволяє будь-яким технічним резервам бути покритими вимогами до перестраховиків, то вона встановлює відсоток таких дозволів. У згаданих випадках вона не може конкретизувати розміщення активів, які представляють такі вимоги."

Стаття 18

Статтю 15а Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ) викласти у такій редакції:

"Стаття 15а

1. Держави-члени вимагають від кожної страхової компанії, головний офіс якої знаходиться на їх територіях і яка страхує ризики, що віднесені до виду 14 в пункті A Додатка (далі - "кредитне страхування"), встановити резерв вирівнювання, аби забезпечити залік будь-якого технічного дефіциту або вище середніх зустрічних вимог, що постають в даному виді кожного фінансового року.

2. Резерв вирівнювання повинен бути підрахований згідно з правилами, які встановлюються державою-членом походження відповідно до одного з чотирьох методів, які передбачені пунктом D Додатка і які вважаються тотожними.

3. Резерв вирівнювання не береться до уваги при підрахунку маржі платоспроможності, якщо його розмір не підраховано відповідно до методів, передбачених пунктом D Додатка.

4. Держави-члени можуть звільнити страхові компанії, головні офіси яких знаходяться на їх територіях, від зобов'язання встановлювати резерви вирівнювання для кредитного страхування, якщо страхові премії або внески, які можуть бути отримані при кредитному страхуванні, є меншими ніж 4% сумарних премій або внесків, які можуть бути отримані ними, і меншими, ніж 2500000 ЕКЮ."

Стаття 19

Стаття 23 Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 ) втрачає чинність.

Стаття 20

Активи, які покривають технічні резерви, повинні враховувати вид діяльності, який здійснюється компаніями, таким чином, щоб забезпечити надійність, прибутковість і товарність інвестицій, різноманітність і рівномірність поширення яких забезпечує компанія.

Стаття 21

1. Держава-член походження не може надавати дозвіл страховим компаніям покривати технічні резерви за рахунок будь-яких інших активів, крім таких:

A. Інвестиції

(a) цінні папери, що є борговими зобов'язаннями, облігаціями та інші інструменти грошового ринку та ринку капіталу;

(b) позики;

(d) сертифікати інститутів спільного інвестування у переказні цінні папери, інші інвестиційні фонди;

(e) земля, будівлі та права на нерухоме майно;

B. Борги та вимоги

(f) борги перестраховиків, включаючи частки перестраховиків у технічних резервах;

(g) депозитні вклади та борги компаній, що передали свої права;

(h) борги власників страхових полісів і посередників, що виникли в результаті операцій прямого страхування та перестрахування;

(i) вимоги, що випливають з врятування майна, і суброгації;

(j) повернення податків;

(k) вимоги до гарантійних фондів;

C. Інші

(l) матеріальні нерухомі активи, інші, ніж земля і будівлі, які оцінюються на основі розсудливої амортизації;

(m) гроші в банку і готівка, депозити в кредитних установах та будь-яких інших організаціях, які можуть отримувати вклади;

(n) відстрочені витрати на залучення;

(o) накопичені відсотки і рента, інші накопичені прибутки і попередні виплати;

У випадку асоціації страхових компаній, відомих як Ллойдс, категорії активів також включають гарантії і акредитиви, видані кредитними установами відповідно до Директиви 77/780/ЄЕС15 ( 994_297 ) або страховими компаніями разом з сумами, які піддаються перевірці і випливають з полісів страхування життя до тієї міри, що вони представляють фонди, які належать учасникам.

_______________
     15 OJ No L 322,  17.12.1977,  p.  30.  З  останніми  змінами,
внесеними  Директивою  89/646/ЄЕС  (  994_353  )  (OJ  No  L  386,
30.12.1989, p. 1).

Включення будь-якого з активів або категорії активів, перелічених в першому підпункті, не означає, що всі категорії активів повинні автоматично вважатися такими, що покривають технічні резерви. Держава-член походження встановлює більш детальні правила, які визначають умови для використання прийнятних активів; в цьому зв'язку, вона може вимагати цінного забезпечення або гарантії, особливо щодо боргів перестраховиків.

У визначенні і застосуванні правил, які встановлює держава-член походження, вона повинна, зокрема, забезпечити відповідність принципів наступному:

(i) активи, які покривають технічні резерви, оцінюються за відрахуванням будь-яких боргів, що виникають внаслідок їхнього придбання;

(ii) всі активи повинні оцінюватися керуючись здоровим глуздом, дозволяючи ризику будь-якого розміру не бути реалізованим. Зокрема, матеріальні нерухомі активи, інші, ніж земля і будівлі, можуть бути прийняті як покриття технічних резервів тільки якщо вони оцінені на основі розсудливої амортизації;

(iii) позики компаніям, державним органам або міжнародним організаціям, місцевим або регіональним органам або фізичним особам можуть бути визнані як покриття технічних резервів тільки у тому випадку, якщо є достатні гарантії щодо їхнього забезпечення, які базуються або на статусі позичальника, заставі, банківський гарантії чи гарантіях, які надаються страховими компаніями, або на інших формах забезпечення;

(iv) похідні інструменти як, наприклад, опціони, фьючерси або свопи у зв'язку з активами, які покривають технічні резерви, можуть використовуватися, якщо вони сприяють зниженню ризиків інвестування або сприяють ефективному управлінню портфелем. Вони повинні бути оцінені на розсудливій основі і можуть братися до уваги при оцінці основних активів;

(v) цінні папери, що підлягають обігу, які не обертаються на організованому ринку, можуть прийматися як покриття технічних резервів тільки якщо вони можуть бути реалізовані протягом короткого терміну;

(vi) борги третьої сторони та вимоги до третьої сторони можуть бути прийняті як покриття технічних резервів тільки після відрахування всіх сум, які заборговані тій же третій стороні;

(vii) вартість будь-яких боргів і вимог, які приймаються як покриття технічних резервів, повинні бути підраховані керуючись здоровим глуздом, з належною надбавкою для ризиків не реалізації будь-яких розмірів. Зокрема, борги власників страхових полісів і посередників, що виникають з операцій страхування та перестрахування, можуть бути прийняті тільки тоді, якщо вони не були виконані протягом більш ніж трьох місяців;

(viii) у випадку, коли володіння активами включає інвестування в дочірню компанію, яка розпоряджається всіма або частиною інвестицій страхової компанії від його імені, держава-член походження повинна, якщо застосовуються правила і принципи викладені в цій статті, взяти до уваги основні активи, якими володіє дочірня компанія; держава-член походження може розглядати активи інших дочірніх компаній таким же чином;

(ix) відстрочені витрати на придбання можуть бути прийняті як покриття технічних резервів тільки у розмірі, що сумісний з розрахунком технічних резервів для незароблених премій.

2. Незважаючи на пункт 1, за виняткових обставин і на запит страхової компанії, держава-член походження може тимчасово і за обгрунтованим рішенням прийняти інші категорії активів, як такі, що покривають технічні резерви, за положеннями статті 20.

Стаття 22

1. Що стосується активів, які покривають технічні резерви, держава-член походження вимагає від кожної страхової компанії інвестувати не більше, ніж:

(a) 10% своїх сукупних технічних резервів в одну ділянку землі або будівлю, або в кілька ділянок землі або будівель, які розташовані достатньо близько одна від одної щоб вважатися однією інвестицією;

(b) 5% своїх сукупних технічних резервів в акції та інші оборотні цінні папери і вважаються акціями, облігаціями, борговими цінними паперами та іншими інструментами грошового ринку та ринку капіталу від однієї і тієї ж компанії, або ж в позики, надані одному і тому ж позичальнику, і такі позики, взяті разом є позиками, іншими ніж ті, що надані державі, регіональним або місцевим органам або міжнародній організації, членами якої є одна або більше держав-членів. Таке обмеження може бути збільшено до 10%, якщо компанія інвестує не більше, ніж 40% свого сукупного технічного резерву у позики або цінні папери органів, що їх випускають, і позичальників, коли в кожен з них компанія інвестує більше, ніж 5% своїх активів;

(c) 5% своїх сукупних технічних резервів у незабезпечені позики, враховуючи 1% для кожної незабезпеченої позики, іншої, ніж позики, надані кредитним установам, страховим компаніям в тій мірі, наскільки це дозволяється статтею 8 Директиви 79/267/ЄЕС ( 994_286 ) - та інвестиційним компаніям, що здійснюють підприємницьку діяльність у державі-члені;

(d) 3% своїх сукупних технічних резервів у вигляді готівки;

(e) 10% своїх сукупних технічних резервів у акції, інші цінні папери, що вважаються акціями і борговими цінними паперами, які не обертаються на організованому ринку.

2. Відсутність обмежень в пункті 1 щодо інвестицій в будь-яку конкретну категорію не означає, що активи в такій категорії треба приймати як покриття технічних резервів без обмежень. Держава-член походження розробляє більш детальні правила, що визначають умови використання прийнятних активів. Зокрема, вона забезпечує у визначенні і застосуванні правил дотримання таких принципів:

(i) активи, що покривають технічні резерви повинні бути диверсифіковані і розповсюджені таким чином, щоб не було надмірного покладання на якусь категорію активів, інвестиційних ринків або інвестицій;

(ii) інвестиції в конкретні види активів, які показують високий рівень ризику з огляду на природу таких активів або якості емітента, повинні бути обмежені до розумних рівнів;

(iii) обмеження на конкретні категорії активів повинні враховувати при підрахунку технічних резервів наявність перестрахування;

(iv) якщо наявні активи включають інвестиції в дочірню компанію, яка управляє всіма або частиною інвестицій страхової компанії від його імені, держава-член походження, застосовуючи правила та принципи, передбачені цією статтею, повинна взяти до уваги основні активи, якими володіє дочірня компанія; держава-член походження може ставитися до активів інших дочірніх компаній таким самим чином;

(v) частка активів у відсотках, що покриває технічні резерви, які є об'єктом неліквідних інвестицій, повинна утримуватися на розумному рівні;

(vi) там де наявні активи включають позики або боргові цінні папери, випущені певними кредитними установами, держава-член походження, застосовуючи правила і принципи, що містяться у цій статті, може взяти до уваги основні активи, якими володіють такі кредитні установи. Таке ставлення може застосовуватися тільки тоді, коли кредитна установа має свій головний офіс в державі-члені, і ця держава-член і/або місцеві органи цієї держави повністю володіють ним, а його діяльність, відповідно до його установчого договору та статуту, полягає у наданні через його посередників позик державі або місцевим органам чи позик, що гарантовані державою або місцевими органами, або позик органам, що тісно пов'язані з державою чи місцевими органами.

3. В контексті детальних правил, що визначають умови використання прийнятних активів, держава-член з більшим обмеженням ставитиметься до:

- будь-якої позики, що не супроводжується банківською гарантією, гарантією, виданою страховою компанією, заставою або іншою гарантією в порівнянні з позиками, що супроводжуються таким забезпеченням,

- ICI, що не узгоджені у межах значення Директиви 85/611/ЄЕС ( 994_293 ) 16, та інших інвестиційних фондів в порівнянні з ICI, що узгоджені в межах значення тієї Директиви,

- цінних паперів, які не обертаються на організованому ринку, в порівнянні з тими, які обертаються,

- облігацій, боргових цінних паперів та інших інструментів грошового ринку та ринку капіталу, випущені не державами, місцевими або регіональними органами або компаніями, що належать до Зони A, як визначено Директивою 89/647/ЄЕС17 ( 994_354 ), або емітентами яких є міжнародні організації, що не налічують хоча б одну з держав-членів Співтовариства серед своїх членів, в порівнянні з тими самими фінансовими інструментами, випущеними такими органами.

_______________
     16 OJ  No  L  375,  31.12.1985,  p.  3.  З останніми змінами,
внесеними Директивою 88/220/ЄЕС (OJ No L 100, 19.4.1988, p. 31).

17 OJ No L 386, 30.12.1989, p. 14.

4. Держави-члени можуть підвищити ліміт, визначений пунктом 1 (b) до 40% у випадку певних боргових цінних паперів, коли вони випущені кредитною установою, яка має свій головний офіс у державі-члені і підлягає у відповідності з законом спеціальному офіційному нагляду, який має на меті захистити власників таких боргових цінних паперів. Зокрема, суми, одержані з випуску таких боргових цінних паперів, повинні бути інвестовані відповідно до закону в активи, які під час усього періоду чинності таких боргових цінних паперів спроможні покривати вимоги, що долучаються до боргових цінних паперів, і які у разі неспроможності випуску могли би використатися на пріоритетній основі для відшкодування суми боргу і виплати нарахованих відсотків.

5. Держави-члени не вимагатимуть від страхових компаній, щоб ті інвестували в конкретні категорії активів.

6. Незважаючи на пункт 1, за виняткових обставин і на запит страхової компанії держава-член походження може тимчасово і відповідно до належно обгрунтованого рішення дозволити винятки до правил, поданих в пункті 1 (a)-(e) відповідно до статті 20.

Стаття 23

Пункти 8 і 9 Додатка 1 до Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 ) викласти у такій редакції:

"8. Страхові компанії можуть володіти неузгодженими активами для покриття суми, яка не перевищує 20% їхніх зобов'язань в конкретній валюті.

9. Держава-член може передбачити, що якщо у попередніх процедурах зобов'язання повинні бути покриті активами, вираженими валютою держави-члена, ця вимога буде вважатися виконаною, якщо активи будуть виражені в ЕКЮ."

Стаття 24

Статтю 16 (1) Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ) викласти у такій редакції:

"1. Держава-член походження вимагає від кожної страхової компанії встановити відповідну маржу платоспроможності щодо всієї її діяльності.

Маржа платоспроможності відповідає активам компанії, вільним від будь-яких передбачуваних зобов'язань за вирахуванням нематеріальних активів. Зокрема, включається таке:

- сплачений акціонерний капітал або у випадку компанії взаємного страхування, чинний початковий фонд плюс будь-які рахунки учасників, які відповідають наступним критеріям: (a) установчий договір і статут повинні передбачати, що платежі з цих рахунків можуть бути здійснені тільки учасникам і тільки у тій мірі, якщо це не призводить до зниження маржі платоспроможності нижче такого, що вимагається, або після ліквідації компанії, якщо всі інші борги компанії сплачено; (b) установчий договір і статут повинні передбачати з огляду на будь-які платежі з метою, іншою, ніж індивідуальне припинення членства, щоб компетентним органам було повідомлено щонайменше за один місяць і вони могли заборонити платіж протягом цього періоду і (c) до відповідних положень установчих документів і статутів можуть бути внесені зміни тільки після того, як компетентні органи заявили, що вони не мають заперечень щодо змін, не завдаючи шкоди критеріям, які встановлені в підпунктах (a) та (b);

- половина несплаченого акціонерного капіталу або початкового фонду, коли сплачена частина сягає 25% такого капіталу або фонду,

- резерви (статутні та вільні), що не відповідають андеррайтинговим зобов'язанням,

- будь-які прибутки, отримані зарані,

- у разі взаємної асоціації або асоціації взаємного типу з різними внесками будь-яка вимога, яку вона має до учасників, через залучення додаткових внесків, протягом фінансового року, до половини різниці між максимальними та фактично затвердженими внесками, але яка не може перевищувати 50% маржі,

- на прохання і з доказами, що надаються страховою компанією, будь-які приховані резерви, що виникають з недооцінки активів, якщо такі приховані резерви не мають виняткового характеру,

- сукупний привілейований акціонерний капітал і субординований позиковий капітал може включатися, проте тільки у розмірі до 50% маржі і не більше, ніж 25% якого складається з субординованих позик зі встановленим строком погашення або з сукупного привілейованого акціонерного капіталу з фіксованим строком, якщо виконується такий мінімум критеріїв: (a) у випадку банкрутства або ліквідації страхової компанії повинні існувати зобов'язуючі угоди, відповідно до яких субординований позиковий капітал або привілейований акціонерний капітал зараховується після вимог всіх інших кредиторів і не виплачується до того часу, поки всі інші позики, які існують, не будуть погашені.

Субординований позиковий капітал повинен відповідати наступним умовам: (b) тільки повністю оплачені фонди можуть братися до уваги; (c) для позик з фіксованим строком погашення початковий строк погашення повинен бути становити щонайменше п'ять років. Не пізніше, аніж за один рік до дати виплати страхова компанія повинна надати компетентним органам для схвалення план, що показує, як буде утримуватися маржа платоспроможності або як вона буде піднята до необхідного рівня, на час настання строку виплати, якщо тільки розмір, коли позика може бути зарахована як компонент маржі платоспроможності, поступово не зменшиться протягом щонайменше останніх п'яти років перед датою сплати. Компетентні органи можуть дати дозвіл на попередню сплату таких позик за умови подання страховою компанією, що надало її, заявки про це, і за умови, що його маржа платоспроможності не опуститься нижче рівня, що вимагається; (d) позики, дата погашення яких не фіксована, повинні підлягати сплаті тільки за умови надання повідомлення за п'ять років, окрім випадків, коли позики більше не розглядаються як компонент маржі платоспроможності або окрім випадків, коли для передчасної оплати вимагається попередня згода компетентних органів. В останньому випадку страховій компанії необхідно повідомити компетентні органи щонайменше за шість місяців до дати запланованого погашення, конкретизуючи фактичну маржу і ту, що вимагається до і після оплати. Компетентні органи надають дозвіл на оплату тільки у тому випадку, якщо маржа платоспроможності страхової компанії не опуститься нижче рівня, що вимагається; (e) договір позики не повинен містити жодних положень, які встановлюють, що за окремих обставин, інших ніж ліквідація страхової компанії, борг підлягатиме виплаті ще до погоджених дат виплати; (f) до договору позики можуть бути внесені зміни тільки після того, як компетентні органи підтвердять, що вони не мають заперечень проти внесення змін;

- цінні папери без визначеної дати погашення та інші інструменти, що відповідають наступним умовам, включаючи сукупні привілейовані акції, інші, ніж згадані в попередньому абзаці, до 50% маржі для загальної суми таких цінних паперів та субординованого позикового капіталу, про який ідеться у попередньому абзаці: (a) вони не можуть бути погашені за ініціативи пред'явника або без попередньої згоди компетентного органу; (b) контракт про емісію повинен надавати можливість страховій компанії відстрочити сплату відсотків за позикою; (c) вимоги кредитора до страхової компанії зараховуються тільки після таких вимог всіх не субординованих кредиторів; (d) документи, що регулюють емісію цінних паперів, повинні передбачити можливість поглинання збитків боргом та несплаченими відсотками, в той же час надаючи страховій компанії можливість продовжувати свою діяльність; (e) тільки повністю сплачені суми можуть братися до уваги."

Стаття 25

Не більше, ніж через три роки з дати застосування цієї Директиви, Комісія подає звіт щодо потреби в подальшій гармонізації маржі платоспроможності до Комітету з питань страхування.

Стаття 26

Статтю 18 Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ) викласти у такій редакції:

"Стаття 18

1. Держави-члени не встановлюють жодних правил щодо вибору активів, які не потрібно використовувати для покриття технічних резервів відповідно до статті 15.

2. Керуючись статтею 15(2), статтею 20 (1), (2), (3) і (5), а також останнім підпунктом статті 22 (1), держави-члени не повинні стримувати вільне розпорядження такими активами, як рухомими, так і нерухомими, що складають частину активів страхових компаній, які отримали ліцензію на зайняття страховою діяльністю.

3. Пункти 1 і 2 не повинні перешкоджати будь-яким заходам, які для захисту інтересів застрахованих осіб уповноважені вживати держави-члени як власники або учасники, або партнери відповідної компанії."

Розділ 3

Стаття 27

Статтю 7 (1) (f) Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 ) викласти у такій редакції:

"(f) у випадку ризиків, про які йдеться в статті 5 (d) Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ), договірні сторони можуть обирати будь-яке право."

Стаття 28

Держава-член, в якій має місце ризик, не повинна перешкоджати власникам страхових полісів укладати контракти зі страховими компаніями, яким надано ліцензію відповідно до положень статті 6 Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ), в тій мірі, що не суперечить положенням законодавства щодо захисту загального блага держави-члена, в якій має місце ризик.

Стаття 29

Держави-члени не приймають положень, які вимагають попереднього схвалення або систематичного повідомлення про загальні і спеціальні умови полісів, обсяги премій або про бланки та інші друковані документи, які страхова компанія має намір використовувати у ділових стосунках з власниками страхових полісів. Вони можуть тільки вимагати несистематичного повідомлення про ті умови полісів та інші документи з метою перевірки на відповідність національному законодавству щодо договорів страхування, і така вимога не може бути попередньою умовою здійснення компанією своєї діяльності.

Держави-члени не можуть утримувати або надавати попереднє повідомлення або схвалення запропонованого збільшення ставок премій, окрім випадків, коли це здійснюється як частина загальної системи контролю за цінами.

Стаття 30

1. Статтю 8 (4) (b) Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 ) виключити.

Статтю 8 (4) (a) згаданої Директиви ( 994_188 ), таким чином, викласти у такій редакції:

"(a) Відповідно до підпункту (c), третій підпункт статті 7 (2) застосовується у випадку, коли за договором страхування надається покриття у двох або більше державах-членах, коли щонайменше в одній з них страхування є обов'язковим."

2. Незважаючи на будь-яке положення, що суперечить цьому, держава-член, в якій страхування є обов'язковим, може вимагати доведення до відома компетентних органів загальних та спеціальних умов обов'язкового страхування до того, як така діяльність почала здійснюватися.

Стаття 31

1. Перед укладанням договору страхування компанія повідомляє власника страхового поліса про:

- законодавство, яке застосовується до договору у випадку, якщо сторони не мають права вільного вибору, або про факт, що сторони вільні у виборі відповідного законодавства, і, в останньому випадку, про законодавство, яке страхова компанія пропонує вибрати,

- порядок розгляду скарг власників страхових полісів, включаючи, за необхідності, наявність органу з розгляду таких скарг, не перешкоджаючи праву власників страхових полісів розпочати судовий розгляд.

2. Зобов'язання, про які йдеться в пункті 1, застосовуються тільки у випадку, коли власником страхового поліса є фізична особа.

3. Правила для імплементації цієї статті визначаються у відповідності з законодавством держави-члена, в якій має місце ризик.

Глава IV

Положення про право на здійснення підприємницької діяльності та свободу надання послуг

Стаття 32

Статтю 10 Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ) викласти у такій редакції:

"Стаття 10

1. Страхова компанія, що пропонує відкрити структурний підрозділ на території іншої держави-члена, має повідомити про це компетентні органи держави-члена походження.

2. Держави-члени мають вимагати від кожної страхової компанії, яка пропонує відкрити структурний підрозділ на території іншої держави-члена, протягом часу нотифікації, передбаченої в пункті 1, подати таку інформацію:

(a) назву держави-члена, на території якої компанія пропонує відкрити структурний підрозділ;

(b) схему діяльності, у якій визначено, серед іншого, види майбутньої діяльності, та структурну організацію структурного підрозділу;

(c) адресу в державі-члені структурного підрозділу, з якої документи можуть бути одержані і на яку вони можуть бути доставлені, із розумінням, що ця адреса є адресою, на яку надсилаються всі повідомлення уповноваженому представнику;

(d) ім'я уповноваженого представника, який повинен мати достатні повноваження для створення зобов'язань для компанії перед третіми сторонами і для того, щоб представляти її у стосунках з органами влади та судами держави-члена структурного підрозділу. Щодо Ллойдс, то у випадку будь-якого судового розгляду у державі-члені структурного підрозділу, який може мати місце з огляду на прийняті зобов'язання щодо страхування, застрахованим особам не повинні надаватися менші можливості, ніж у випадку судового розгляду щодо звичайного виду діяльності. Уповноважений представник повинен, таким чином, мати достатні повноваження для того, щоб брати участь в судовому розгляді справи, яка порушена проти нього і повинен, в цій компетенції, мати можливість створення зобов'язань для страховиків Ллойдс, яких це стосується.

У випадку, коли компанія має намір, щоб її структурний підрозділ покривав ризики виду 10 пункту A Додатка, не включаючи відповідальність перевізника, вона повинна надати декларацію, що вона стала членом національного бюро і національного гарантійного фонду держави-члена структурного підрозділу.

3. Окрім випадків, коли компетентні органи держави-члена походження мають підстави для сумнівів щодо належної адміністративної структури або фінансової ситуації страхової компанії або доброї репутації і професійної кваліфікації чи досвіду директорів або менеджерів або уповноваженого агента, беручи до уваги заплановану діяльність, вони повинні протягом трьох місяців з часу отримання всієї інформації, яка передбачена пунктом 2, передати таку інформацію компетентним органам держави-члена структурного підрозділу, а також повинні відповідно поінформувати компанію, якої це стосується.

Компетентні органи держави-члена походження також засвідчують, що страхова компанія дійсно має мінімальну маржу платоспроможності, підраховану відповідно до статей 16 і 17.

У випадку, коли компетентні органи держави-члена походження відмовляються надати інформацію, яка зазначена в пункті 2, компетентним органам держави-члена структурного підрозділу, вони мають надати компанії, якої це стосується, інформацію про причини їхньої відмови протягом трьох місяців з часу отримання відповідної інформації. Таку відмову або бездіяльність може бути оскаржено до суду держави-члена походження.

4. Перед тим, як структурний підрозділ страхової компанії почне вести діяльність, компетентні органи держави-члена структурного підрозділу мають протягом двох місяців з часу отримання інформації, зазначеної в пункті 3, поінформувати компетентні органи держави-члена походження, якщо потрібно, про умови, за яких з огляду на загальне благо така діяльність має здійснюватися в державі-члені структурного підрозділу.

5. При отриманні повідомлення від компетентних органів держави-члена структурного підрозділу або, якщо повідомлення не отримане від них і закінчується строк, передбачений пунктом 4, структурний підрозділ може бути відкритий і почати вести свою діяльність.

6. У випадку зміни будь-яких деталей, які було доведено до відома відповідно до пункту 2 (b), (c) або (d), страхова компанія має надати письмове повідомлення про такі зміни компетентним органам держави-члена походження та держави-члена структурного підрозділу щонайменше за один місяць до внесення зміни так, щоб компетентні органи держави-члена походження і компетентні органи держави-члена структурного підрозділу могли виконати свої відповідні функції згідно із пунктами 3 і 4."

Стаття 33

Стаття 11 Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ) втрачає чинність.

Стаття 34

Статтю 14 Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 ) викласти у такій редакції:

"Стаття 14

Будь-яка компанія, що має намір вести діяльність вперше в одній або більше державах-членах відповідно до свободи надання послуг, повинна спочатку повідомити компетентні органи держави-члена походження, вказавши при цьому на природу ризиків, які вона пропонує покривати."

Стаття 35

Статтю 16 Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 ) викласти у такій редакції:

"Стаття 16

1. Протягом одного місяця з дня письмового повідомлення, яке передбачене в статті 14, компетентні органи держави-члена походження доводять до відома держави-члена або держав-членів, на території яких компанія має намір вести свою діяльність згідно до свободи надання послуг, таке:

(a) сертифікат, який засвідчує, що компанія дійсно має мінімальну маржу платоспроможності, підраховану відповідно до статей 16 та 17 Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 );

(b) види страхування, на які компанія отримала ліцензію;

У той же час вони належним чином інформують відповідну компанію.

Кожна держава-член, на території якої компанія має намір відповідно до свободи надання послуг покривати ризики, які відносяться до виду 10 пункту A Додатка до Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ), інші, ніж відповідальність перевізників, може вимагати щоб компанія:

- повідомила ім'я та адресу представника, відповідно до статті 12a (4) цієї Директиви,

- надала декларацію про те, що компанія стала членом національного бюро і національного гарантійного фонду держави-члена надання послуг.

2. У випадку, якщо компетентні органи держави-члена походження не надають інформації відповідно до пункту 1 протягом встановленого періоду, вони подають причини їхньої відмови компанії протягом того ж періоду. Таку відмову може бути оскаржено до суду держави-члена походження.

3. Компанія може почати свою діяльність у день, коли було одержано повідомлення відповідно до першого підпункту пункту 1."

Стаття 36

Статтю 17 Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 ) викласти у такій редакції:

"Стаття 17

Будь-які зміни, які компанія має намір внести до інформації, вказаної в статті 14, мають бути внесені відповідно до процедури, що встановлена статтями 14 і 16."

Стаття 37

Дія другого і третього підпункту статті 12 (2), статті 12 (3) а також статті 13 і 15 Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 ) втрачає чинність.

Стаття 38

Компетентні органи держави-члена структурного підрозділу або держави-члена надання послуг можуть вимагати, щоб інформація, яку вони уповноважені вимагати відповідно до цієї Директиви щодо діяльності страхових компаній, які здійснюють цю діяльність на території даної держави, надавалася їм офіційною мовою або мовами даної держави.

Стаття 39

1. Стаття 18 Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 ) втрачає чинність.

2. Держава-член структурного підрозділу або надання послуг не приймає положень, які вимагають попереднього схвалення або систематичних повідомлень про загальні та спеціальні умови полісів, обсяги премій, або бланки та інші друковані документи, які компанія має намір використовувати в ділових стосунках з власниками страхових полісів. Вона може лише вимагати, щоб компанія, яка пропонує вести страхову діяльність на її території, відповідно до права на здійснення підприємницької діяльності або свободи надання послуг надавала несистематичні повідомлення про такі умови полісів та інші документи для цілей перевірки на відповідність положенням її національного законодавства щодо договорів страхування, і така вимога не може становити попередню умову для ведення компанією своєї діяльності.

3. Держава-член структурного підрозділу або держава-член надання послуг не може залишити або запровадити вимогу про попереднє повідомлення або схвалення запропонованого збільшення премій, окрім випадків, коли це здійснюється як частина загальної системи контролю за цінами.

Стаття 40

1. Стаття 19 Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 ) втрачає чинність.

2. Будь-яка компанія, яка веде свою діяльність за правом на здійснення підприємницької діяльності або за свободою надання послуг має надати компетентним органам держави-члена структурного підрозділу, і/або держави-члена надання послуг всі документи на запит цього органу для цілей цієї статті, оскільки компанії, головні офіси яких розташовані в цих державах-членах, також зобов'язані робити це.

3. Якщо компетентні органи держави-члена встановлюють, що компанія зі структурним підрозділом або компанія, яка веде свою діяльність відповідно до свободи надання послуг на її території, не відповідають положенням національного законодавства, вони повинні вимагати від компанії, якої це стосується, виправити таке становище.

4. Якщо відповідна компанія не вживає необхідних дій, компетентні органи відповідної держави-члена, інформують компетентні органи відповідної держави-члена походження. Останні повинні за першої ж нагоди вжити всіх необхідних заходів для того, аби забезпечити виправлення відповідною компанією такого становища. Характер таких заходів доводиться до відома компетентних органів відповідної держави-члена.

5. Якщо, незважаючи на заходи, вжиті державою-членом походження, або через те, що такі заходи виявились неналежними або недостатніми в цій державі, компанія продовжує порушувати чинне законодавство у відповідній державі-члені, остання може після повідомлення компетентних органів держави-члена походження вжити відповідних заходів для запобігання або покарання за подальші порушення, включаючи, якщо необхідно, запобігання укладанню нових договорів страхування на своїй території. Держави-члени забезпечують, щоб на їх територіях була можливість надати необхідні документи для таких заходів щодо страхових компаній.

6. Пункти 3, 4 і 5 не впливають на надзвичайні повноваження відповідних держав-членів для вжиття відповідних заходів для попередження на їх територіях. Це стосується також і можливості заборони страховим компаніям укладати нові договори страхування на їх територіях.

7. Пункти 3, 4 і 5 не впливають на повноваження держав-членів карати за порушення на їх територіях.

8. Якщо компанія, яка вчинила порушення, має установу або володіє власністю у відповідній державі-члені, компетентні органи останньої можуть у відповідності з національним законодавством застосовувати адміністративні санкції, передбачені за таке порушення шляхом застосування примусу проти такої установи або власності.

9. Будь-який захід, здійснений у відповідності з пунктами 4-8, включаючи покарання або обмеження здійснення страхової діяльності має бути належним чином обгрунтовано і доведено до відома відповідної компанії.

10. Кожні два роки Комісія повинна надати Комітету з питань страхування, створеному згідно із Директивою 91/675/ЄЕС ( 994_289 ), звіт, що узагальнює кількість і види випадків, коли в кожній державі-члені було відмовлено у наданні ліцензії відповідно до статті 10 Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ) або статті 16 Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 ), до якої внесені зміни цією Директивою або про заходи, які вживалися відповідно до пункту 5. Держави-члени співпрацюють з Комісією шляхом надання їй відповідної інформації для такого звіту.

Стаття 41

Ніщо в цій Директиві не перешкоджає страховим компаніям, головні офіси яких знаходяться на території держав-членів, рекламувати свої послуги за допомогою всіх доступних засобів зв'язку в державі-члені структурного підрозділу або державі-члені надання послуг відповідно до правил, які визначають форму та зміст такої реклами, прийнятих в інтересах загального блага.

Стаття 42

1. Стаття 20 Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 ) при цьому втрачає чинність.

2. У випадку, коли страхова компанія ліквідується, зобов'язання, які випливають з договорів, укладених через структурний підрозділ або відповідно до свободи надання послуг, розглядаються таким же чином, як і ті, що випливають з інших договорів страхування, які уклала компанія, не зважаючи на національність застрахованих осіб та бенефіціарів.

Стаття 43

1. Стаття 21 Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 ) при цьому втрачає чинність.

2. У випадку, коли страхування пропонується згідно із правом на здійснення підприємницької діяльності або відповідно до свободи надання послуг, власники страхових полісів повинні, перед тим як виникає будь-яке зобов'язання, отримати інформацію про державу-член, на території якої розташовано головний офіс або, якщо потрібно, розташовано структурний підрозділ, з яким укладається договір.

Будь-які документи, які надаються власникам страхових полісів, повинні містити інформацію, яка вказана в першому підпункті.

Зобов'язання, вказані в перших двох підпунктах, не застосовуються до ризиків, визначених статтею 5 (d) Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ).

3. Договір або будь-який інший документ, що надає страхове покриття, разом з пропозицією страхування, якщо вона є обов'язковою для власника страхового поліса, має містити адресу головного офісу, або, у відповідних випадках, структурного підрозділу страхової компанії, яка надає страхове покриття.

Кожна держава-член може вимагати, щоб ім'я і адреса представника страхової компанії, згаданого у статті 12a (4) Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 ) також були зазначені у документах, про які йдеться в першому підпункті.

Стаття 44

1. Стаття 22 Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 ) при цьому втрачає чинність.

2. Кожна страхова компанія інформує компетентний орган держави-члена походження окремо про угоди, вчинені відповідно до права на здійснення підприємницької діяльності, та про угоди, вчинені відповідно до свободи надання послуг, про розміри премій, вимог та про комісії, без відрахування на перестрахування, за державою-членом та за групою видів, а також що стосується виду 10 пункту A Додатка до Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ), не включаючи відповідальність перевізника, частоту та середню ціну вимог.

Групи видів при цьому визначаються, як зазначено нижче:

- нещасні випадки та захворювання (види 1 і 2),

- дорожньо-транспортні пригоди (види 3, 7 та 10, враховуючи те, що для виду 10, виключаючи відповідальність перевізників, показники вказуються окремо від інших),

- пожежа та інше пошкодження майна (види 8 і 9),

- авіація, морський та інший транспорт (види 4, 5, 6, 7, 11 і 12),

- загальна відповідальність (вид 13),

- кредити та поручительства (види 14 і 15),

- інші види (види 16, 17 і 18).

Компетентні органи держави-члена походження передають таку інформацію впродовж розумного строку та в зведеній формі компетентним органам кожної відповідної держави-члена, яка надає відповідний запит.

Стаття 45

1. Стаття 24 Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 ) при цьому втрачає чинність.

2. Дана Директива не порушує право держав-членів вимагати від компаній, які ведуть свою діяльність на їх територіях відповідно до права на здійснення підприємницької діяльності та свободи надання послуг приєднуватись і брати участь, на тих же умовах, як і компанії, яким надано ліцензію в цій державі, у будь-якій схемі, розробленій для гарантування виплат за вимогами застрахованих осіб та постраждалих третім особам.

Стаття 46

1. Стаття 25 Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 ) при цьому втрачає чинність.

2. Не зашкоджуючи будь-якій наступній гармонізації, кожен договір страхування підлягає виключно непрямому оподаткуванню і парафіскальним зборам на страхові премії в державі-члені, в якій має місце ризик, як визначено в статті 2 (d) Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 ), а також, у випадку Іспанії, додатковим стягненням, законно визначеним на користь Іспанського "Consorcio de Compensacion de Seguros" за виконання ним своїх функцій щодо компенсації збитків, які виникають у результаті надзвичайних випадків, які мають місце в цій державі-члені.

На вилучення зі сфери дії першого абзацу статті 2 (d) Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 ) та для цілей цього пункту рухома власність, яка міститься в будівлі, розташованій на території держави-члена, за винятком речей, які знаходяться у перевезенні, є ризиком, який має місце в цій державі-члені, навіть якщо будівля та її вміст не покриваються одним страховим полісом.

Законодавство, яке застосовується до договору за статтею 7 Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 ), не впливає на відповідні фінансові домовленості.

До майбутньої гармонізації кожна держава-член застосовує до таких компаній, які покривають ризики, що мають місце на її території, своє національне законодавство для забезпечення збору непрямих податків і парафіскальних зборів відповідно до підпункту першого.

Глава V

Перехідні положення

Стаття 47

Федеративна Республіка Німеччина може відстрочити до 1 січня 1996 року застосування першого речення другого підпункту статті 54 (2). Протягом цього періоду, положення наступного підпункту будуть застосуватися до ситуації, яка передбачена статтею 54 (2).

Коли технічну основу для підрахунку премій доведено до відома компетентних органів держави-члена походження відповідно до третього речення другого підпункту статті 54 (2), ці органи повинні негайно передати таку інформацію до компетентних органів держави-члена, на території якої має місце ризик, для того, щоб вони могли зробити свої коментарі. Якщо компетентні органи держави-члена походження не беруть до уваги такі коментарі, вони інформують компетентні органи держави-члена, в якій має місце ризик, і вказують причини.

Стаття 48

Держави-члени можуть дозволити страховим компаніям, які мають головні офіси на їх територіях, причому їх будівлі і земля, що покривають їх технічні резерви, перевищують на час нотифікації цієї Директиви відсоток, визначений статтею 22 (1) (a), привести свою діяльність у відповідність з цим положенням не пізніше 31 грудня 1998 року.

Стаття 49

Королівство Данія може відстрочити до 1 січня 1999 року застосування цієї Директиви щодо обов'язкового страхування нещасних випадків на виробництві. Протягом цього періоду виняток, передбачений статтею 12 (2) Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 ) щодо нещасних випадків на виробництві, продовжує застосовуватися в Королівстві Данія.

Стаття 50

Іспанія до 31 грудня 1996 року, а Греція та Португалія до 31 грудня 1998 року, можуть керуватися наступними перехідними домовленостями щодо договорів, що покривають ризики, які мають місце виключно в одній з цих держав-членів, інші, ніж ті, що визначені в статті 5(d) Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ):

(a) на вилучення зі статті 8 (3) Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ) і статей 29 та 39 цієї Директиви, компетентні органи держав-членів можуть вимагати доведення до їх відома, перед використанням, загальних і спеціальних умов страхового поліса;

(b) сума технічних резервів щодо договорів, про які йдеться у цій статті, визначаються під наглядом відповідної держави-члена згідно з її правилами або, за їх відсутності, згідно з процедурами, встановленими на її території згідно з цією Директивою. Покриття таких технічних резервів еквівалентними і узгоджувальними активами та розміщення даних активів здійснюються під наглядом даної держави-члена згідно з її правилами та практикою, що встановлюються у відповідності до цієї Директиви.

Глава VI

Заключні положення

Стаття 51

Наступні технічні узгодження, які мають бути зроблені до Директив 73/239/ЄЕС ( 994_281 ) і 88/357/ЄЕС ( 994_188 ) та до цієї Директиви, приймаються відповідно до процедури, встановленої Директивою 91/675/ЄЕС ( 994_289 ):

- розширення законодавчих форм, передбачених статтею 8 (1) (a) Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ),

- поправки до переліку, встановленого в Додатку до Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ), або застосування термінології, яка використовується в даному переліку для врахування розвитку ринків страхування,

- роз'яснення пунктів, які складають маржу платоспроможності, що перелічені в статті 16 (1) Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ), для врахування створення нових фінансових інструментів,

- зміна мінімального гарантійного фонду, передбаченого статтею 17 (2) Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ), для врахування економічного та фінансового розвитку,

- поправки для врахування створення нових фінансових інструментів, що внесені до переліку прийнятних активів для покриття технічних резервів, встановлених статтею 21 цієї Директиви і до правил з розширення інвестування, що встановлені статтею 22,

- зміни в послабленні узгоджувальних правил, які встановлюються в Додатку 1 до Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 ), для врахування розвитку нових інструментів щодо валютного хеджингу або прогресу, досягнутого в напрямі до економічного і валютного союзу,

- роз'яснення визначень для забезпечення однорідного застосування Директив 73/239/ЄЕС ( 994_281 ) і 88/357/ЄЕС ( 994_188 ), а також цієї Директиви на території всього Співтовариства.

Стаття 52

1. Структурні підрозділи, які розпочали свою діяльність відповідно до чинного законодавства у державі-члені, до моменту набрання чинності положеннями, прийнятими для імплементації цієї Директиви, вважаються такими, що підлягають процедурі, встановленій пунктами (1)-(5) статті 10 Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ). З моменту набрання чинності вони керуються статтями 15, 19, 20 та 22 Директиви 73/239/ЄЕС та статтею 40 цієї Директиви.

2. Статті 34 і 35 не впливають на права, отримані страховими компаніями при здійсненні своєї діяльності відповідно до свободи надання послуг до моменту набрання чинності положеннями, які приймаються для імплементації цієї Директиви.

Стаття 53

Директиву 73/239/ЄЕС ( 994_281 ) доповнити статтею такого змісту:

"Стаття 28a

1. Відповідно до умов, які встановлюються національним законодавством, кожна держава-член надає ліцензію представництвам та філіям, створеним на її території і до яких застосовується ця Глава щодо передачі всіх або частини їх портфелів договорів приймаючому офісу, який здійснює підприємницьку діяльність на території тієї ж держави-члена, якщо компетентні органи цієї держави-члена або, якщо потрібно, держави-члена, по яку йдеться у статті 26, підтверджують, що, враховуючи таку передачу, приймаючий офіс має необхідну маржу платоспроможності.

2. Відповідно до умов, які встановлюються національним законодавством, кожна держава-член надає ліцензію представництвам та філіям, створеним на її території і до яких застосовується ця Глава щодо передачі всіх або частини їх портфелів договорів страховій компанії, головний офіс якої знаходиться на території іншої держави-члена, якщо компетентні органи влади тієї держави-члена підтверджують, що, враховуючи таку передачу, приймаючий офіс має необхідну маржу платоспроможності.

3. Якщо відповідно до умов, які встановлені національним законодавством, держава-член надає ліцензію представництвам та філіям, створеним на її території, і до яких застосовується ця Глава щодо передачі всіх або частини портфелів договорів представництву або філії, до якої застосовується ця Глава і які відкрито на території іншої держави-члена, потрібно забезпечити, щоб компетентні органи держави-члена, в якій розташовано головний офіс приймаючої компанії або ті ж самі органи держави-члена, згадані у статті 26, підтвердили, що, враховуючи таку передачу, приймаючий офіс має необхідну маржу платоспроможності, законодавство держави-члена приймаючого офісу дозволяє таку передачу, і така держава погодилася на передачу.

4. У випадках, передбачених пунктами 1, 2 і 3, держава-член, в якій розташовано представництво або філію, що здійснюють передачу, надає дозвіл на передачу після отримання згоди компетентного органу держави-члена, в якій мають місце ризики, іншої ніж держави-члена, в якій розташовано представництво або філію, що здійснюють передачу.

5. Компетентні органи держави-члена, з якими ведуться консультації, надають свій висновок або згоду компетентним органам держави-члена походження, та на території якої розташовано страхову компанію, що здійснює передачу, протягом трьох місяців після отримання запиту; відсутність будь-якої відповіді від органів, з якими консультуються, протягом цього періоду має розглядатися як позитивний висновок або мовчазна згода.

6. Передача, на яку надано дозвіл, відповідно до цієї статті, має бути опублікована згідно з національним законодавством держави-члена, в якій має місце ризик. Такі передачі автоматично є чинними щодо власників страхових полісів, застрахованих осіб і будь-яких інших осіб, які набули прав та обов'язків за переданими контрактами.

Це положення не впливає на право держав-членів щодо надання власникам страхових полісів права вибору щодо скасування договорів протягом визначеного періоду після передачі."

Стаття 54

1. Незважаючи на будь-яке положення, що суперечить цьому, держава-член, в якій договори, що покривають ризики виду 2 пункту A Додатка Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ), можуть бути частковою або повною альтернативою до страхування здоров'я, передбаченого законодавчо встановленою системою соціального захисту, може вимагати, щоб такі контракти відповідали особливим положенням законодавства, які встановлені даною державою-членом в інтересах загального блага для даного виду страхування, і щоб загальні та спеціальні умови такого страхування були повідомлені компетентним органам держави-члена перед їх застосуванням.

2. Держави-члени можуть вимагати, щоб система страхування здоров'я, про яку йдеться в пункті 1, функціонувала на технічній основі, подібній до страхування життя, відповідно до якої:

- сплачувані премії підраховуються на основі кількості захворювань та інших статистичних даних, які існують в державі-члені, в якій має місце ризик, у відповідності з математичними методами, які використовуються у страхуванні,

- встановлюється резерв для підвищення віку,

- страховик може скасувати договір тільки протягом фіксованого строку, встановлюваного державою-членом, в якій має місце ризик,

- договір передбачає, що розміри премій можуть бути збільшені або розміри виплат зменшені, навіть для поточних контрактів,

- договір передбачає, що власник страхового поліса може замінити свій діючий договір новим договором, який не суперечить пункту 1, запропонованим тією ж страховою компанією або тим же структурним підрозділом, за умови врахування набутих ним прав. Зокрема, потрібно враховувати резерв для підвищення віку, і можливість проведення нового медичного огляду тільки при збільшенні покриття.

У такому випадку компетентні органи відповідної держави-члена повинні опублікувати статистичні дані щодо захворювань та інші необхідні статистичні дані, які вказані в першому підпункті, та передати їх до компетентних органів держави-члена походження, в якій розташований головний офіс. Премії повинні бути достатніми, на основі розсудливих актуарних припущень, для того, аби компанії могли виконати всі свої зобов'язання, зважаючи на всі аспекти їхньої фінансової ситуації. Держава-член походження, в якій розташований головний офіс, вимагає доведення технічних основ для розрахунку премій до відома компетентних органів перед тим, як продукт буде надано в обіг. Цей пункт повинен також застосуватися тоді, коли вносяться зміни до існуючих договорів.

Стаття 55

Держави-члени можуть вимагати, щоб будь-яка страхова компанія, яка пропонує на свій ризик обов'язкове страхування від нещасних випадків на виробництві на їх території, відповідала спеціальним положенням їх національного законодавства щодо такого страхування, крім положень щодо фінансового нагляду, які є виключною компетенцією держави-члена походження.

Стаття 56

Держави-члени забезпечують можливість оскарження до суду рішень, які приймаються щодо страхових компаній відповідно до законів, підзаконних та адміністративних положень, прийнятих у відповідності з цією Директивою.

Стаття 57

1. Держави-члени приймають закони, підзаконні та адміністративні положення, необхідні для приведення їх законодавства у відповідність до цієї Директиви, не пізніше ніж 31 грудня 1993 року і надають їм чинності не пізніше 1 липня 1994 року. Вони негайно інформують про це Комісію.

Коли держави-члени здійснять такі заходи, вони включають посилання на цю Директиву або роблять такі посилання при офіційній публікації. Спосіб, в який такі посилання будуть зроблені, визначається державами-членами.

2. Держави-члени доводять до відома Комісії тексти основних положень національного законодавства, які вони приймають у сфері дії цієї Директиви.

Стаття 58

Ця Директива адресована державам-членам.

Вчинено в Люксембурзі 18 червня 1992 року.

За Раду

Президент                                           Вітор Мартінз

Official Journal L 228, 11.08.1992, p. 0001-0023.

Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського Союзу
та перспективи адаптації законодавства України.
- Харків: Консум, 2002.

Про нас

Конфіденційність

Приєднуйтесь.