Приєднуйтесь.

Зберігайте закони у приватних списках для швидкого доступу. Діліться публічними списками з іншими.
Директива
Номер: 79/267/ЄЕС
Прийняття: 05.03.1979
Видавники: Європейське економічне співтовариство

Перша директива Ради 79/267/ЄЕС "Щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно започаткування та ведення діяльності прямого страхування життя" від 5 березня 1979 року

Зі змінами, внесеними:

Директивою Ради 90/619/ЄЕС від 8 листопада 1990 року ( 994_185 )

Директивою Ради 92/96/ЄЕС від 10 листопада 1992 року ( 994_186 )

Директивою Європейського Парламенту та Ради 95/26/ЄС від 29 червня 1995 року

Актом приєднання Греції

Актом приєднання Іспанії та Португалії

Актом приєднання Австрії, Швеції та Фінляндії

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Економічного Співтовариства ( 994_017 ) і, зокрема, Статті 49 та 57 Договору,

Беручи до уваги пропозицію Комісії1,

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту2,

Беручи до уваги висновок Економічного і Соціального комітету3,

_______________
1 OJ C 35, 28.3.1974, p. 9.
2 OJ C 140, 13.11.1974, p. 44.
3 OJ C 109, 19.9.1974, p. 1.

Враховуючи, що з метою ефективного відкриття та здійснення діяльності із страхування життя, є важливим усунути певні розбіжності, які існують між національними законодавствами з питань нагляду;

Враховуючи, що з метою досягнення цієї мети і також забезпечення адекватного захисту власника страхового поліса та бенефіціарів у всіх державах-членах, слід узгодити положення, що стосуються фінансових гарантій, які вимагаються від компаній, що здійснюють страхування життя;

Враховуючи, що класифікація на види страхування є необхідною для визначення, зокрема, видів діяльності, для здійснення яких вимагається обов'язкова ліцензія;

Враховуючи, що певні асоціації взаємного страхування які, в силу свого юридичного статусу виконують вимоги щодо гарантії та інші спеціальні фінансові гарантії, слід виключити зі сфери застосування цієї Директиви; враховуючи, що певні організації, чия діяльність охоплює тільки дуже обмежений сектор, і обмежуються своїми статутами, також слід виключити;

Враховуючи, що держави-члени мають різні положення та практику щодо одночасного здійснення страхування життя та страхування, іншого ніж страхування життя; враховуючи, що новостворені компанії не повинні здійснювати два види діяльності одночасно; враховуючи, що слід дозволити державам-членам надати дозвіл діючим компаніям, які здійснюють ці види діяльності одночасно, продовжувати їх здійснювати за умови, що прийнято окреме керівництво для кожної такої діяльності, з тією метою, що відповідні інтереси власника страхового поліса та власника страхового поліса, іншого ніж страхування життя, є захищеними та мінімальні фінансові зобов'язання щодо одного з видів діяльності не обмежені іншими видами діяльності; враховуючи, що якщо одна з компаній бажає заснуватися у державі-члені для здійснення страхування життя у цій державі, цій компанії слід заснувати дочірню компанію з цією метою, що може мати право на перехідній основі щодо певних приміщень; враховуючи, що державам-членам слід надати можливість вимагати від тих існуючих компаній, що створені на їх території, і які одночасно здійснюють страхування життя та страхування, інше ніж страхування життя, припинити таку практику; враховуючи, більше того, що діяльність спеціалізованих компаній підлягає спеціальному нагляду, якщо компанія, що здійснює страхування, інше ніж страхування життя, належить до тієї самої фінансової групи, що і компанія, що здійснює страхування життя;

Враховуючи, що страхування життя підлягає ліцензуванню та нагляду у кожній державі-члені;

Враховуючи, що слід визначити умови надання або відкликання такої ліцензії;

Враховуючи, що необхідно передбачити право звернення до суду у випадку відмови у наданні ліцензії або її відкликанні;

Враховуючи, що стосовно технічних резервів, включаючи математичні резерви, ті самі правила можуть бути прийняті, що й у випадку страхування, іншого ніж страхування життя, а саме, вони повинні бути розміщені у країні, на території якої здійснюється діяльність, та правила цієї країни визначають методологію розрахунку, визначення категорій інвестування коштів та оцінки активів; враховуючи, що також бажано скоординувати такі різні суб'єкти, це не є важливим для цілей цієї Директиви і можуть бути здійснені на подальших етапах;

Враховуючи, що необхідна, додатково до технічних резервів, включаючи математичні резерви, достатня сума для виконання андеррайтингових зобов'язань, страхові компанії повинні мати додатковий резерв, відомий як маржа платоспроможності, представлена вільними активами і, за згодою наглядового органу, іншими прихованими активами, для протистояння коливанню фінансового становища компанії; враховуючи, що, для того, щоб забезпечити, що вимоги, накладені з такою метою, визначені відповідно до об'єктивних критеріїв, за яких компанії однакового розміру знаходяться в однакових конкурентних умовах, бажано забезпечити, щоб така маржа стосувалася всіх зобов'язань компаній, а також характеру та ступеня серйозності ризиків, що виникають при здійсненні різних видів діяльності, які належать до сфери застосування цієї Директиви; враховуючи, що ця маржа змінюється залежно від того чи ці ризики стосуються інвестування, смерті або лише управління; враховуючи, що її слід відповідно визначити в показниках математичних резервів та капітального ризику, що гарантуються компанією, отриманих премій або вкладів, лише резервних фондів або активів тонтін;

Враховуючи, що необхідно вимагати гарантійний фонд, обсяг та склад якого є таким, що гарантує, що компанія має адекватні ресурси при його створенні і в процесі здійснення своєї діяльності маржа платоспроможності ні в якому разі не знизиться нижче мінімальної гарантії; враховуючи, що весь або окрема частина такого фонду повинна містити точну статтю активів;

Враховуючи, що необхідно передбачити заходи у випадках, якщо фінансове становище компанії стає таким, що для нього важко виконувати андеррайтингові зобов'язання; враховуючи, що координаційні правила стосовно здійснення діяльності прямого страхування у Співтоваристві мають, в принципі, застосовуватися до всіх компаній, що функціонують на ринку та, як наслідок, до представництв та філій, якщо головний офіс компанії розташований за межами Співтовариства; враховуючи, що, тим не менше, бажано щодо методів нагляду встановити спеціальні положення для таких представництв та філій, з огляду на те, що активи компаній, до яких вони відносяться, розміщені за межами Співтовариства;

Вважається бажаним передбачити укладення взаємних угод з однією або більше третіми країнами з метою дозволити поступки таких спеціальних умов, дотримуючись принципу, що такі представництва та філії не отримуватимуть більш сприятливі умови ніж, компанії Співтовариства;

Враховуючи, що певні перехідні положення вимагаються з метою, зокрема, щоб дозволити малим та середнім суб'єктам підприємницької діяльності, які вже створені, адаптувати свою діяльність до вимог, які вводитимуться державами-членами відповідно до цієї Директиви, згідно статті 53 Договору ( 994_017 ), що застосовується;

Враховуючи, що стаття 52 Договору ЄЕС ( 994_017 ) була прямо застосована після закінчення перехідного періоду; враховуючи, що з того часу не існувало потреби у застосуванні Директив, що відміняють обмеження на свободу заснування діяльності; враховуючи, що, однак, положення стосовно доказу про добру репутацію та відсутність попереднього банкрутства, викладені у Директиві Ради 73/240/ЄЕС від 24 липня 1973 року, що відміняє обмеження свободи заснування діяльності у сфері прямого страхування, іншого ніж страхування життя4 ( 994_282 ), власне кажучи не створюють обмежень, і вимагаються у сфері страхування життя; враховуючи, що вони відповідно повинні бути включені до цієї координаційної Директиви;

_______________
4 OJ L 228, 16.8.1973, p. 20.

Враховуючи, що важливо забезпечити однакове застосування узгоджених правил та забезпечити відповідно тісне співробітництво між Комісією та державами-членами у цій сфері,

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Розділ I

Загальні положення

Стаття 1

Ця Директива стосується початку та здійснення самостійної діяльності у сфері прямого страхування, що здійснюється компаніями, які засновані в державі-члені, або бажаючими бути заснованими в державі-члені для діяльності, визначеної вище:

1. Наступні види страхування, якщо вони здійснюються на договірній основі:

(a) Страхування життя, тобто вид страхування, що складається, зокрема, з страхування на випадок дожиття тільки до обумовленого віку, страхування тільки на випадок смерті, страхування на випадок дожиття до обумовленого віку або ранньої смерті, страхування життя з поверненням премій, страхуванням шлюбу, страхування у зв'язку з народженням дитини;

(b) Ануітети;

(c) Додаткове страхування, що здійснюється компаніями з страхування життя, тобто, зокрема, страхування на випадок травмування, включаючи непрацездатність, страхування на випадок смерті, що настає в результаті нещасного випадку, страхування проти недієздатності, що настає в результаті нещасного випадку або хвороби, якщо такі різні види страхування здійснюються додатково до страхування життя;

(d) Види страхування, що існують в Ірландії і Великобританії відомі як "довгострокове страхування життя, що не підлягає анулюванню".

2. Наступні операції, якщо вони здійснюються на договірній основі, оскільки вони є предметом нагляду, здійснюваного адміністративними органами, відповідальними за здійснення нагляду у сфері приватного страхування:

(a) тонтіни, коли засновуються асоціації андеррайтерів для спільної капіталізації своїх внесків та подальшого розповсюдження активів, таким чином накопичених між тими, що дожили, або між бенефіціаріями загиблих;

(b) операції з погашення капіталу, засновані на актуарних розрахунках за допомогою чого в обмін на разові або періодичні платежі, попередньо погоджені, закріплюються зобов'язання визначеної тривалості та обсягу;

(c) управління груповими пенсійними фондами, тобто операції, що складаються для відповідних компаній з управління інвестиціями і, зокрема, активами, що представляють резерви органів, які здійснюють виплати у випадку смерті або дожиття або у випадку припинення або скорочення діяльності;

(d) операції, згадані у (c), якщо вони супроводжуються страхуванням, що включає або збереження капіталу, або виплату мінімального процента;

(e) операції, що здійснюються страховими компаніями, такими як згадані у Розділі I, Заголовку 4 Книги IV французького "Code des Assurances".

3. Операції, що стосуються тривалості життя людини, що передбачені або забезпечуються у законодавстві із соціального страхування, якщо вони здійснюються або керуються на свій власний ризик страховими компаніями відповідно до законів держави-члена.

Стаття 2

Ця Директива не стосується:

1. Як передбачено в статті 1(1) (c) цієї Директиви, види, зазначені у Додатку до першої Директиви Ради 73/239/ЄЕС від 24 липня 1973 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно започаткування та ведення діяльності прямого страхування, іншого, ніж страхування життя ( 994_281 ), далі - "перша координаційна Директива (страхування, інше, ніж страхування життя)";

2. Операції ощадних установ взаємодопомоги, чиї прибутки різняться відповідно до наявних ресурсів і які вимагають від кожного їхнього члена робити внесок за відповідною однаковою ставкою;

3. Операції, які здійснюються організаціями, іншими ніж суб'єкти підприємницької діяльності, згадані у статті 1, чиєю метою є принести вигоду для працівників та осіб, що працюють не за наймом, які є членами компанії або групи компаній, або торгової організації або групи торгових організацій в разі смерті або дожиття або в разі припинення або скорочення діяльності, в будь-якому випадку покриваються чи не покриваються зобов'язання, що виникають з таких операцій, весь час математичними резервами;

4. Як передбачено в статті 1 (3), страхування, що формує частину встановленої системи соціального забезпечення.

Стаття 3

Ця Директива не стосується:

1. Організацій, які гарантують надання компенсації тільки у випадку смерті, якщо сума такої компенсації не перевищує середньої суми витрат на поховання однієї особи або якщо компенсація надається аналогічним чином;

2. Товариств взаємного страхування, якщо:

- статут асоціації містить положення щодо залучення додаткових внесків або зменшення їх компенсації або вимагання допомоги від інших осіб, які зобов'язалися надати допомогу, а також

- річний дохід внесків за діяльність, що охоплена цієї Директивою, не перевищує 500000 одиниць розрахунку за три послідовні роки. Якщо ця сума перевищує дохід за три послідовні роки, ця Директива застосовується з настання четвертого року.

Стаття 4

Ця директива не стосується "versorgungsverband deutscher wirtschaftsorganisationen" у Німеччині або "caisse d'epargne de l'etat" у Люксембурзі, допоки їх статути не змінені щодо сфери їх діяльності.

Ця Директива не стосується діяльності, що стосується пенсій, компаній пенсійного страхування, визначених у Emplyees Pensions Act (TEL) та іншому відповідному законодавстві Фінляндії, за умови, що:

(a) Компанії пенсійного страхування, які відповідно до Фінського законодавства зобов'язані окремо вести системи розрахунків та управління, що стосується їх пенсійної діяльності, надалі, з дати приєднання, будуть створювати окремі юридичні особи для ведення такої діяльності;

(b) Органи влади Фінляндії дозволяють всім громадянам та компаніям держав-членів у недискримінаційний спосіб вести відповідно до Фінського законодавства діяльність, визначену статтею 1, пов'язаною з цим виключенням за допомогою:

- прав власності чи участі у страховій компанії чи групі;

- створенні чи участі у нових страхових компаніях чи групах, включаючи компанії пенсійного страхування;

(c) Органи влади Фінляндії протягом трьох місяців з дати приєднання подають на затвердження Комісії звіт, у якому має бути зазначено заходи, яких було вжито для розділу TEL-діяльності та звичайної страхової діяльності, здійснюваної Фінськими страховими компаніями з метою відповідності всім вимогам третьої Директиви страхування життя ( 994_186 ).

Стаття 5

Для цілей цієї Директиви:

(a) "одиниця розрахунку" означає європейську одиницю розрахунку (EUA), визначену в статті 10 Фінансового Регламенту від 21 грудня 1977 року, що застосовується до загального бюджету Європейських Співтовариств5;

Враховуючи, що ця Директива має посилання на одиницю розрахунку, ставка конвертації в національну валюту, що має бути затверджена, повинна від 31 грудня кожного року, визначається на останній день, що передує місяцю жовтню, у якому існують ставки конвертації EUA у всі валюти Співтовариства;

(b) "узгоджувальні активи" означають представлення андеррайтингових зобов'язань, щодо яких може бути пред'явлено вимогу бути виконаними у конкретній валюті, активами, вираженими або які реалізуються в тій самій валюті;

(c) "розміщення активів" означає наявність активів, рухомих чи нерухомих, в державі-члені, яка однак не передбачає вимоги депонування рухомих активів або застосування обмежувальних заходів, таких як реєстрація застави; активи, представлені вимогами до боржників, вважаються розміщеними на території тієї держави-члена, де вони можуть бути реалізовані.

(d) "капітал під ризиком" означає суму, що підлягає виплаті у випадку смерті, що є меншою за математичний резерв з основного ризику.

_______________
5 OJ L 356, 31.12.1977, p. 1.

Розділ II

Правила, що застосовуються до компаній, головні офіси яких розташовані у Співтоваристві

Розділ А: Умови допуску

Стаття 6

Для започаткування діяльності, що передбачена цією Директивою, необхідно попередньо отримати відповідну ліцензію.

Органами держави-члена походження така ліцензія надається:

(a) будь-якій компанії, яка відкриває головний офіс на території цієї держави;

(b) будь-якій компанії, яка, отримавши ліцензію, що вимагається у відповідності до першого пункту, розширює свою діяльність на весь вид або на інші види.

Стаття 7

1. Ліцензія діє на території всього Співтовариства. Вона надає компанії можливість вести у Співтоваристві діяльність, користуючись правом здійснення підприємницької діяльності чи свободою надання послуг.

2. Ліцензія надається на певний вид страхування, що міститься в переліку Додатка. Вона видається на весь вид страхування, якщо тільки заявник не має бажання, аби така ліцензія охоплювала лише деякі ризики, що входять до такого виду.

Компетентні органи можуть обмежити ліцензію на один з видів, на отримання якої подано запит, - до операцій, визначених у плані діяльності, про який йдеться у статті 9.

Кожна держава-член може надати ліцензію на два або більше видів, якщо національне законодавство дозволяє одночасне їх здійснення.

Стаття 8

1. Держава-член походження вимагає від кожної страхової компанії, діяльність якої потребує отримання ліцензії:

(а) прийняття однієї з таких форм:

- у Королівстві Бельгія: "societe anonyme/naamloze vennootschap", "societe en commandite par action/commanditaire vennootschap op aandelen", "associate a'assuarance mutuelle/onderlinge verzekeringsvereniging", "societe cooperative/cooperatieve vennoorschap",

- у Королівстві Данія: "aktieselskaber", "gensidige selskaber", "pensionskasser omfattet af lov om forsikringsvirksomhed (tvaergaaende pensionskasser)",

- у Федеративній Республіці Німеччина: "Aktiengesellschaft", "Versicherungsverein ouf Gegenseitigkeit", "oeffentlich-rechtliches Wettbewerbsversicherungsunternehmen",

- у Французькій Республіці: "societe anonyme", "societe s'assurance mutuelle", "institution de prevoyance regie par le code de la securite sociale", "institition de prevoyance regie par le code rural", та "mutuelles regies par le code de la mutalite",

- в Ірландії: incorporated companies limited or by guarantee or unlimited, societies registered under Industrial and Provident Societies Acts and societies registered under the Friendly Societies Acts,

- в Італійській Республіці: "societa per azioni", "societa cooperativa", "mutua di assicurazione",

- у Великому Герцогстві Люксембург: "societe anonyme", "societe en commandite par actions", "association d'assurances mutuelles", "societe cooperative",

- у Королівстві Нідерланди: "naamloze vennootschap", "onderlinge waarborgmaatschappij",

- у Сполученому Королівстві: incorporated companies limited by shares or by guarantee or unlimited, societies registered under the Industrial and Provident Societies Act, societies registered or incorporated under the Friendly Societies Acts, the association of underwriters known as Lloyd's,

- у випадку з Грецькою Республікою: "........ ......",

- у випадку з Королівством Іспанія: "sociedad anonima", "sociedad mutua", "sociedad cooperativa",

- у випадку з Португальською Республікою: "sociedade anonima", "mutua de seguros",

- у випадку Республіки Австрія: "Aktiengesellschaft", "Versicherungsverein auf Gegenseitigkeit",

- у випадку Республіки Фінляндія: "keskinainen vakuutusyhtio"/"omsesidigt forsakringsbolag", "vakuutusosakeyhtio"/"forsakringsaktiebolag",

"vakuutusyhdistys"/"forsakringsforening",
- у випадку королівства Швеція: "forsakringsaktiebolag",
"omsesidiga forsakringsbolag", "understodsforeningar".

Страхова компанія може також існувати у формі Європейської компанії, коли таку буде запроваджено.

Крім того, держави-члени можуть, якщо доцільно, створювати компанії у будь-якій публічно - правовій формі, за умови, що такі органи мають своїм предметом діяльності об'єктом страхові операції на тих же умовах, що й приватно - правові компанії;

(b) обмеження предмета своєї діяльності до передбаченого цією Директивою, і операцій, які безпосередньо з нього випливають, виключати будь-яку іншу комерційну діяльність;

(c) надання плану здійснення операцій відповідно до статті 9;

(d) наявності мінімального гарантійного фонду, передбаченого статтею 20 (2);

(e) ефективного управління, яке здійснюється особами, які мають добру репутацію та відповідну професійну кваліфікацію або досвід.

Крім того, у випадку існування тісних зв'язків між компанією страхування життя та іншими фізичними чи юридичними особами, компетентні органи надають ліцензію лише якщо такі зв'язки не перешкоджають ефективному здійсненню ними їх наглядових функцій.

Компетентні органи також відмовляють у наданні ліцензії, якщо закони, підзаконні чи адміністративні положення держави, яка не є членом ЄС, регулюванню якими підлягають одна чи більше фізичних чи юридичних осіб, з якими компанія має тісні зв'язки, чи труднощі у їх застосуванні перешкоджають ефективному здійсненню ними їх наглядових функцій.

Компетентні органи вимагають від компаній страхування життя надання інформації, необхідної для моніторингу відповідності умовам, визначеним у цьому пункті, на постійній основі.

1a. Держави-члени вимагають, щоб головні офіси страхових компаній були розташовані у тій же державі-члені, що і їх зареєстрований офіс.

2. Компанія, яка бажає отримати ліцензію на поширення своєї діяльності на інші види або розширення ліцензії, якою охоплено лише деякі з ризиків, що відносяться до одного виду, має подати план здійснення операцій відповідно до статті 9.

Крім того, компанія має надати докази наявності відповідної маржі платоспроможності, передбаченої статтею 19 і гарантійного фонду, про який йдеться у статті 20 (1) і (2).

3. Держави-члени не затверджують положень, які вимагають попереднього схвалення або системної нотифікації загальних і спеціальних умов полісів, ставок премій, технічних основ, використовуваних, зокрема, для підрахунку розмірів страхових премій і технічних резервів, або форм та інших друкованих документів, які страхова компанія має намір використовувати у відносинах з власниками полісів.

Незважаючи на перший підпункт, держава-член походження може вимагати систематичних повідомлень про технічні основи, використовувані для розрахунку розмірів страхових премій і технічних резервів, з єдиною метою перевірки їх на відповідність національним положенням стосовно актуарних принципів, при цьому така вимога не є попередньою умовою ведення діяльності.

Ніщо в цій Директиві не перешкоджає державам-членам залишати у силі або приймати закони, підзаконні та адміністративні положення, які б вимагали схвалення установчого договору та статуту, а також надання будь-яких інших документів, необхідних для здійснення належного нагляду.

Не пізніше п'яти років після набрання чинності Директивою 92/96/ЄЕС6 ( 994_186 ), Комісія подає Раді звіт про імплементацію цього пункту.

4. Вищенаведені положення не можуть передбачати розгляд будь-якого звернення у світлі отримання ліцензії відповідно до економічних вимог ринку.

_______________
6 OJ L 360, 9.12.1992, p. 1.

Стаття 9

План діяльності, про який ідеться в статті 8 (1) (c) і (2) включає подробиці або докази, що підтверджують:

(a) природу зобов'язань, покриття яких компанія пропонує;

(b) основні принципи перестрахування;

(c) статті, що складають мінімальний гарантійний фонд;

(d) оцінку вартості надання адміністративних послуг і організації забезпечення діяльності і фінансових ресурсів, за рахунок яких сплачуватиметься така вартість;

крім того, протягом перших трьох фінансових років:

(e) план, в якому подано детальну оцінку доходів і витрат в ході безпосередньої діяльності, надходжень та виплат по операціях перестрахування;

(f) прогнозований баланс;

(g) оцінку фінансових ресурсів, що призначені для покриття взятих на себе зобов'язань і маржі платоспроможності.

Стаття 10

1. Страхова компанія, яка має намір заснувати структурний підрозділ на території іншої держави-члена повідомляє компетентні органи держави-члена походження.

2. Держави-члени вимагають від кожної страхової компанії, що має намір заснувати структурний підрозділ на території іншої держави-члена, надати таку інформацію при оформленні повідомлення, що передбачене пунктом 1:

(a) назву держави-члена, на території якої воно має намір заснувати структурний підрозділ;

(b) схему діяльності, що визначає, inter alia, види діяльності, якими воно збирається займатися, а також організаційну структуру структурного підрозділу;

(c) адресу такого структурного підрозділу в державі-члені, звідки можна одержати і куди можна надіслати документи, і при цьому розуміється, що це буде адреса, на яку надсилаються уповноваженому агентові всі повідомлення;

(d) прізвище уповноваженого агента структурного підрозділу, який повинен мати достатньо повноважень, щоб створювати для компанії зобов'язання щодо третіх сторін і представляти її в органах влади і суді держави-члена структурного підрозділу. Стосовно асоціації Ллойдс у випадку судового процесу у державі-члені структурного підрозділу, що постає з андеррайтингових зобов'язань, до застрахованих осіб не можна ставитися менш сприятливо, ніж у випадку, коли б судовий процес був розпочатий проти компанії, що займається звичайним видом діяльності. Тому уповноважений агент повинен володіти достатніми повноваженнями для того, щоб проти нього можна було розпочати судовий процес, і повинен бути здатним в такій якості створювати зобов'язання для відповідних андеррайторів асоціації Ллойдс.

3. За винятком випадків, коли компетентні органи держави-члена походження мають підстави сумніватися відповідності адміністративної структури або фінансової ситуації страхової компанії або у добрій репутації, професійній кваліфікації або досвіді директорів або менеджерів уповноваженого агента, беручи до уваги заплановану діяльність, вони протягом трьох місяців після одержання всієї інформації, про яку йдеться у пункті 2, надають таку інформацію компетентним органам держави-члена структурного підрозділу та інформують належним чином відповідну компанію.

Компетентні органи держави-члена походження також підтверджують, що страхова компанія має мінімум маржі платоспроможності, підрахованої відповідно до статті 19 і 20.

Коли компетентні органи держави-члена походження відмовляються подати інформацію, про яку йдеться у пункті 2, компетентним органам держави-члена структурного підрозділу, вони повідомляють про причини такої відмови відповідній компанії протягом трьох місяців від одержання всієї інформації. Таку відмову чи відсутність дій можна оскаржити до суду держави-члена походження.

4. Перед тим як структурний підрозділ страхової компанії починає свою діяльність, компетентні органи держави-члена структурного підрозділу впродовж двох місяців від одержання інформації, про яку йдеться у пункті 3, інформують компетентні органи держави-члена походження, якщо доцільно, про умови, за яких така діяльність повинна здійснюватися у державі-члені структурного підрозділу в інтересах загального блага.

5. Після одержання повідомлення від компетентних органів держави-члена структурного підрозділу або якщо жодного повідомлення не одержано від них після закінчення періоду, передбаченого у пункті 4, структурний підрозділ може бути засновано і розпочато діяльність.

6. У разі зміни якихось деталей, наданих відповідно до пункту 2 (b), (c) або (d), страхова компанія у письмовій формі повідомляє про зміну компетентні органи держави-члена походження і державу-члена структурного підрозділу щонайменше за один місяць перед внесенням зміни таким чином, щоб компетентні органи держави-члена походження і компетентні органи держави-члена структурного підрозділу могли виконувати свої ролі відповідно до пунктів 3 і 4.

Стаття 12

Будь-яке рішення про відмову у наданні ліцензії супроводжується чітким обгрунтуванням такої відмови і про це повідомляється компанії, до якого це стосується.

Кожна держава-член передбачає право на звернення до суду в разі отримання будь-якої відмови.

Таке положення також передбачається щодо випадків, якщо компетентні органи не розглянули заявку про отримання ліцензії після закінчення шестимісячного строку з дати одержання такої заявки.

Стаття 13

1. Не завдаючи шкоди пунктам 3 і 7, жодна компанія не може одержати ліцензію відповідно до цієї Директиви і відповідно до Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ).

2. Однак держави-члени можуть забезпечити, що:

- компанії, що одержали ліцензію відповідно до цієї Директивами, можуть також одержати ліцензію відповідно до статті 6 Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ) на ризики, перелічені в видах 1 і 2 в Додатку до цієї Директиви,

- компанії, що одержали ліцензію відповідно до статті 6 Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ) виключно на ризики, перелічені в видах 1 і 2 Додатка до тієї Директиви, можуть одержати ліцензію відповідно до цієї Директиви.

3. Відповідно до пункту 6, компанії, про які йдеться в пункті 2, а також ті, які в час повідомлення про цю Директиву здійснюють одночасно обидва види діяльності, охоплені цією Директивою і Директивою 73/239/ЄЕС ( 994_281 ), можуть продовжувати робити це за умови, що управління кожним видом діяльності здійснюється окремо відповідно до статті 14.

4. Держави-члени можуть забезпечити, щоб діяльність компаній, про які йдеться у пункті 2, відповідала правилам бухгалтерського обліку, які регулюють діяльність компаній, що одержали ліцензію відповідно до цієї Директиви на всі свої види діяльності. До узгодження цих питань, держави-члени можуть також забезпечувати, щоб по відношенню до правил з ліквідації видів діяльності, які стосуються ризиків, перелічених в видах 1 і 2 Додатка до Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ), і здійснюються компаніями, про які йдеться в пункті 2, будуть керуватися правилами, які застосовуються до видів діяльності зі страхування життя.

5. Коли компанія, що займається видами діяльності, про які йдеться в Додатку до Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ), має фінансові, комерційні або адміністративні зв'язки з компанією, що займається видами діяльності, охопленими цією Директивою, органи нагляду держав-членів, на територіях яких розташовані головні офіси таких компаній, забезпечують, щоб рахунки відповідних компаній не викривлялися угодами між цими компаніями або якимось заходом, що може вплинути на пропорційний розподіл витрат і доходу.

6. Будь-яка держава-член може вимагати від компаній, головні офіси яких розташовані на її території, припинити протягом визначеного даною державою-членом періоду одночасного здійснення видів діяльності, якими вони займалися на час повідомлення цієї Директиви.

7. Положення цієї статті переглядаються на основі звіту Комісії перед Радою у світлі майбутньої гармонізації правил з ліквідації, і в будь-якому випадку до 31 грудня 1999 року.

Стаття 14

1. Окреме управління, згадане у статті 13 (3) повинно бути організовано у такий спосіб, що діяльність, охоплена, цією Директивою, відрізняється від діяльності, що охоплюється першою координаційною Директивою (страхування, інше ніж страхування життя) ( 994_281 ), з метою, щоб:

- відповідні інтереси власників полісів із страхування життя та власників полісів, інших ніж страхування життя, не постраждали та, зокрема, щоб власники полісів отримували прибуток від страхування життя, якщо компанія тільки здійснює діяльність із страхування життя,

- мінімальні фінансові зобов'язання, особливо маржа платоспроможності, відносно одного або інших двох видів діяльності, а саме діяльності відповідно до цієї Директиви та діяльності відповідно до першої координаційної Директиви (страхування, інше ніж страхування життя) ( 994_281 ), не покладалися на інший вид діяльності.

Однак, до тих пір, поки мінімальні фінансові зобов'язання виконуються відповідно до умов, встановлених у другому абзаці першого підпункту і, за умовою, що компетентний орган проінформований, компанія може використати ці певні статті маржі платоспроможності, що все ще є доступними для однієї або іншої діяльності.

Наглядовий орган аналізує результати обох видів діяльності для забезпечення дотримання положень цього пункту.

2. (a) звіт складається таким чином, щоб показати джерела результатів по кожному з обох видів діяльності, страхування життя і страхування, іншого ніж страхування життя. Для цієї цілі всі доходи (зокрема, внески, виплати з боку перестрахувальників та дохід з інвестицій) та витрати (зокрема, погашення страхування, додатки до технічних резервів, внески з перестрахування, виробничі витрати відносно страхової діяльності) розподіляються відповідно до походження. Статті, спільні для двох видів діяльності, вносяться відповідно до методики співвідношення, яка приймається компетентним наглядовим органом.

(b) компанії повинні, на основі рахунків, підготувати звіт, що чітко визначає статті, які складають кожну маржу платоспроможності, відповідно до статті 18 цієї Директиви та статті 16(1) першої координаційної Директиви (страхування, інше ніж страхування життя) ( 994_281 ).

3. Якщо одна з маржі платоспроможності є недостатньою, наглядові органи застосовують до дефіцитного виду діяльності заходи, передбачені у відповідній Директиві, якими б не були результати іншого виду діяльності. З порушенням другого абзацу першого підпункту пункту 1 ці заходи можуть включати ліцензію на перехід з одного виду діяльності до іншої.

Розділ Б: Умови здійснення діяльності

Стаття 15

1. Лише держава-член походження може здійснювати фінансовий нагляд за діяльністю страхової компанії, включаючи ту, яку вона веде через структурні підрозділи чи користуючись свободою надання послуг. Якщо компетентні органи держави-члена зобов'язання мають обгрунтовані причини вважати, що діяльність страхової компанії може вплинути на його фінансову стійкість, вони інформують компетентні органи держави-члена походження такої компанії. Органи останньої визначають, чи компанія відповідає пруденційним принципам, визначеним цією Директивою.

2. Фінансовий нагляд включає перевірку стану платоспроможності стосовно всієї діяльності страхової компанії, формування технічних резервів, включаючи математичні резерви, а також активи, що їм відповідають, згідно із встановленими правилами або практикою, якої дотримуються у державі-члені походження, відповідно до положень, прийнятих на рівні Співтовариства.

3. Компетентні органи держави-члена походження вимагають від кожної страхової компанії належного управління та використання бухгалтерської процедури і наявності належних механізмів внутрішнього контролю.

Стаття 16

Держава-член структурного підрозділу забезпечує, що у випадку, якщо страхова компанія, яка отримала ліцензію на діяльність в іншій державі-члені, веде діяльність через структурний підрозділ, компетентні органи держави-члена походження після повідомлення компетентних органів держави-члена структурного підрозділу можуть самі або за посередництвом осіб, яких вони призначили для цієї мети, здійснювати перевірку на місцях інформації, необхідної для здійснення фінансового нагляду за компанією. Органи держави-члена структурного підрозділу можуть брати участь у такій перевірці.

Стаття 17

1. Держава-член походження вимагає від кожної страхової компанії встановлення достатніх технічних резервів, включаючи математичні резерви відносно усієї своєї діяльності. Розмір таких технічних резервів визначається відповідно до таких принципів:

(A) (i) Розмір технічних резервів зі страхування життя підраховується за допомогою достатньо розважливої перспективної актуарної оцінки, беручи до уваги всі майбутні пасиви, як визначено умовами поліса для кожного існуючого договору, включаючи:

- всі гарантовані виплати, включаючи всі гарантовані суми, що повертаються особам, котрі відмовилися від страхового поліса,

- винагороди, на які власники полісів колективно чи індивідуально вже мають право, незалежно від опису таких винагород - надані, проголошені або призначені,

- всі права, доступні власникам полісів відповідно до умов договору,

- витрати, включаючи комісійні винагороди;

враховуючи майбутні премії, що підлягають виплаті;

(ii) дозволяється використання ретроспективного методу, якщо можна показати, що одержані технічні резерви не є нижчими, ніж ті, які є необхідними відповідно до достатньо розсудливого перспективного підрахунку, або якщо перспективний метод не може бути застосований для даного виду договору;

(iii) розсудлива оцінка не є "найкраще вивіреною" оцінкою, але включає відповідну маржу несприятливого відхилення від відповідних факторів;

(iv) метод оцінки технічних резервів повинен бути не тільки розсудливим сам по собі, але також повинен бути таким по відношенню до методу оцінки активів, які охоплюють такі резерви;

(v) технічні резерви підраховуються окремо на кожен договір. Використання відповідних приблизних цифр або узагальнень дозволяється, однак у тих випадках, коли вони імовірно дають однаковий результат як окремі підрахунки. Принцип окремих підрахунків в жодному разі не перешкоджає встановленню додаткових резервів для загальних ризиків, які не є індивідуалізованими;

(vi) якщо договором гарантовано повернення суми особі, яка відмовляється від страхового поліса, розміри математичних резервів договору в будь-якому разі є такого ж розміру, як сума, що гарантується в той час.

(B) Використовувана відсоткова ставка обирається розсудливо. Вона визначається відповідно до правил компетентних органів держави-члена походження, застосовуючи такі принципи:

(a) для всіх договорів компетентні органи держави походження компанії встановлюють одну або більше максимальних відсоткових ставок, зокрема, відповідно до таких правил: (i) коли договори містять гарантію щодо відсоткової ставки, компетентні органи держави-члена походження встановлюють єдину максимальну відсоткову ставку. Вона може відрізнятися в залежності від грошової одиниці, в якій виражено договір, за умови, що це не більше 60% відсотків ставки на випуск облігацій державою, в грошовій одиниці якої виражено договір. Якщо договір виражено в екю, такий ліміт буде встановлено з огляду на цінні папери установ Співтовариства, виражених в екю. Якщо держава-член вирішує відповідно до другого речення попереднього пункту встановити максимальну відсоткову ставку для договорів, виражених у грошовій одиниці іншої держави-члена, вона спочатку проведе консультації з компетентним органом держави-учасниці, у грошовій одиниці якої виражено договір; (ii) однак, коли активи компанії не оцінені за їх закупівельною ціною, держава-член може обумовити, що одна або більше максимальних ставок можуть бути підраховані, беручи до уваги дохід з відповідних активів, що зараз є у володінні, мінус розсудливу межу і, зокрема для договорів з періодичними преміями, беручи до уваги ще й очікуваний дохід від майбутніх активів. Розсудлива межа і максимальна відсоткова ставка або ставки, що застосовуються до очікуваного доходу на майбутні активи, встановлюється компетентним органом держави-члена походження;

(b) встановлення максимальної відсоткової ставки не означає, що компанія зобов'язана використовувати ставку аж настільки високу;

(c) держава-член походження може вирішити не застосовувати (a) до таких видів договорів: - договори страхування, пов'язані з пайовими трестами, - договори страхування з одноразовою виплатою внеску на строк до восьми років, - договори страхування без прибутку, рентні контракти без суми, що виплачується особі, що відмовляється від страхового поліса.

У випадках, про які йдеться в останніх двох абзацах першого підпункту, при виборі розсудливого розміру відсоткової ставки, можна взяти до уваги грошову одиницю, в якій виражено договір та відповідні активи, якими зараз володіють, а там, де активи компанії оцінюються за своєю поточною оцінкою, очікуваний дохід на майбутні активи.

За жодних обставин, відсоткова ставка, що використовується, не може бути вищою, ніж дохід від активів, підрахований відповідно до правил бухгалтерського обліку держави-члена походження, мінус відповідні відрахування;

(d) держава-член вимагає від компанії відмінити у своїх розрахунках положення про виконання зобов'язань щодо розміру відсоткової ставки перед власниками полісів, якщо теперішній чи прогнозований дохід від активів компанії є недостатнім, щоб покрити такі зобов'язання;

(e) комісію та компетентні органи держав-членів, які звертаються з таким проханням, повідомляють про максимальні розміри відсоткових ставок, встановлених відповідно до (a).

(C) Використовувані статистичні елементи оцінки із врахуванням витрат вибираються розсудливо, звертаючи увагу на державу зобов'язання, вид поліса, адміністративні витрати і комісійні, які, як очікується, буде виплачено.

(D) У випадках договорів з участю в прибутках страхової компанії, метод нарахування технічних резервів може враховувати опосередковано або безпосередньо майбутні винагороди всіх видів з огляду на інші припущення щодо майбутнього досвіду і поточний метод розподілу винагород.

(E) Розрахунок майбутніх витрат може робитися непрямо, наприклад з використання майбутніх премій з вирахуванням управлінських витрат. Однак загальна виділена сума, опосередкована чи безпосередня, не буде меншою, ніж розсудлива оцінка відповідних майбутніх витрат.

(F) Метод підрахунку технічних резервів не підлягає видозміненню в залежності від довільних змін, що виникають з року в рік у методі або базах розрахунку, і буде таким, щоб визнавати розподіл прибутків відповідним чином впродовж тривалості кожного поліса.

2. Страхові компанії надають громадськості доступ до баз і методів, що використовуються в підрахунках технічних резервів, включаючи положення про винагороду.

3. Держава-член походження вимагає від кожної страхової компанії покрити технічні резерви стосовно усієї своєї діяльності узгоджувальними активами відповідно до статті 24 Директиви 92/96/ЄЕС ( 994_186 ). Стосовно діяльності, що здійснюється в Співтоваристві, такі активи повинні бути розташовані в межах Співтовариства. Держави-члени не вимагають від страхових компаній розміщувати свої активи в якійсь конкретній державі-члені. Держава-член походження може, однак, дозволити деяке послаблення в правилах з розміщення активів.

4. Якщо держава-член походження дозволяє будь-які технічні резерви покривати вимогами проти перестрахувальників, вона встановлює відсоток, який дозволяється. В такому разі, вона не може вимагати розміщення активів, що представляють такі вимоги.

Стаття 18

1. Кожна держава-член вимагає від кожної компанії, головний офіс якої розташований на її території, адекватної маржі платоспроможності щодо всієї своєї діяльності.

Маржа платоспроможності складається з:

1. активи компанії, вільної від будь-яких передбачуваних зобов'язань, мінус будь-які нематеріальні активи. Зокрема, включається таке: - внесений в рахунок оплати акціонерний капітал або, у випадку взаємної страхової компанії дієвий початковий фонд плюс будь-які рахунки учасників, які відповідають таким критеріям:

(a) установчий договір і статут повинні передбачати, що виплати учасникам можуть здійснюватися з таких рахунків тільки тоді, коли це не призводить до зниження маржі платоспроможності нижче встановленого рівня, або після розпуску компанії, коли решту боргів компанії виплачено;

(b) установчий договір і статут стосовно будь-яких таких виплат з огляду на причини інші, ніж індивідуальне припинення членства, повинні передбачати, що компетентні органи повинні бути повідомлені принаймні за місяць, і можуть заборонити виплати протягом такого строку;

(c) до відповідних положень установчого договору і статуту можуть бути внесені зміни і доповнення тільки тоді, коли компетентні органи заявили, що вони не заперечують проти внесення змін і доповнень, якщо це не шкодить критеріям, викладеним у (a) та (b), - половина несплаченого акціонерного капіталу або початкового фонду, коли внесена на рахунок оплати частина сягає 25% цього акціонерного капіталу або фонду, - статутні резерви і вільні резерви, що не відповідають андеррайтинговим зобов'язанням, - будь-які прибутки, перенесені на інший рахунок, - сукупний привілейований акціонерний капітал і субординований позиковий капітал може бути включений, але якщо таке буде зроблено, то лише до 50% маржі, і не більше 25% якої складатиметься з субординованих позик із встановленими термінами погашення або із встановленим строком сукупного привілейованого акціонерного капіталу, якщо виконуються наступні мінімальні критерії:

(a) внаслідок банкрутства або ліквідації страхової компанії повинні існувати зобов'язуючі угоди, відповідно до яких субординований позиковий капітал або привілейований акціонерний капітал зараховується після вимог всіх інших кредиторів і не виплачується, поки всі інші прострочені на той час борги не будуть виплачені.

Субординований позиковий капітал повинен також виконувати такі умови:

(b) тільки повністю внесені на рахунок фонди можуть братися до уваги;

(c) для позик зі встановленим строком виплати початковий строк виплати повинен становити щонайменше п'ять років. Не пізніше ніж за один рік до дня виплати страхова компанія повинна подати компетентним органам на схвалення план, який би показував як маржа платоспроможності буде утримуватися або доводитися до потрібного рівня після настання такого терміну, окрім випадків, коли рівень позики, яка може зараховуватися як компонент маржі платоспроможності, поступово знижується впродовж принаймні останніх п'яти років перед днем виплати. Компетентні органи можуть надати дозвіл на дострокову виплату таких позик за умови, що подано заяву страховою компанією і його маржа платоспроможності не знижується нижче потрібного рівня;

(d) позики, термін виплати яких не встановлений, повинні бути виплачені тільки відповідно до п'ятирічного повідомлення, окрім випадків, коли позики більше не вважаються компонентом маржі платоспроможності, або коли для дострокової виплати особливо вимагається попередня згода компетентних органів. В останньому випадку страхова компанія повинна повідомити компетентні органи принаймні за шість місяців до дати запропонованої виплати, вказавши фактичну маржу платоспроможності та маржу платоспроможності, яка вимагається, як до, так і після виплати. Компетентні органи дають дозвіл на виплату тільки тоді, коли маржа платоспроможності страхової компанії не опускається нижче рівня, що вимагається;

(e) договір позики не повинен включати будь-яке застереження про те, що у визначених випадках, інших ніж ліквідація страхової компанії, борг буде виплаченим ще до погоджених термінів виплати;

(f) до договору позики може бути внесено зміни і доповнення тільки після того, як компетентні органи проголосили, що вони не мають заперечень проти змін і доповнень, - цінні папери без конкретного терміну виплати, а також інші інструменти, які відповідають умовам, поданим нижче, включаючи сукупні привілейовані акції, інші ніж ті, які згадано в попередньому абзаці, до 50% маржі сукупного обсягу таких цінних паперів і субординованого позикового капіталу, про який йдеться в попередньому абзаці:

(a) вони не можуть бути виплачені за ініціативою пред'явника або без попередньої згоди компетентного органу;

(b) контракт про випуск повинен дати можливість страховій компанії відстрочити виплату відсотка за позикою;

(c) вимоги позичальника щодо страхової компанії повинні мати порядок черговості після вимог всіх несубординованих кредиторів;

(d) документи, які регулюють випуск цінних паперів, повинні передбачати поглинання втрат боргу та невиплачених відсотків і давати можливість страховій компанії продовжувати свою діяльність;

(e) лише суми, повністю внесені на рахунок оплати, можуть братися до уваги.

2. Якщо це дозволено національним законодавством, прибуткові резерви, що виникають у балансових звітах, можуть бути використані для покриття будь-яких витрат, які можуть виникнути, і якщо вони не були доступними для розповсюдження серед власників страхових полісів;

3. Згідно з заявкою з підтверджуючими доказами до наглядового органу держави-члена, на території якої розташований її головний офіс, та за згодою такого органу про наступне:

(a) сума, що дорівнює 50% майбутнього прибутку компанії, сума майбутнього прибутку компанії отримується множенням оціненого річного прибутку на фактор, що представляє собою середній період дії полісів; такий фактор не повинен перевищувати 10; оцінений річний рахунок є середнє арифметичне прибутків, отриманих за останні п'ять років при здійсненні діяльності, переліченої у статті 1.

Основою для розрахунку фактора, на який перемножується оцінений річний прибуток та статті, що складають отриманий прибуток, визначається спільною угодою компетентних органів держав-членів у співпраці з Комісією. До укладення такої угоди, ці статті визначаються відповідно до законодавства держави-члена, на території якої компанія (головний офіс, представництво або структурний підрозділ) здійснює свою діяльність.

Якщо компетентні органи визначили концепцію прибутків, Комісія подає пропозиції щодо гармонізації цієї концепції через Директиву з гармонізації річних рахунків страхових компаній та положення з координації, встановлені у статті 1 (2) Директиви 78/660/ЄЕС7( 994_908 );

(b) якщо не практикується формування резерву внесків із страхування життя за методом Цильмера або, якщо практикується, але він менший за надбавку на вартість придбання, включену до премії, ця цифра не може, однак, перевищувати 3,5% суми різниці між відповідними сумами капіталу щодо страхування життя та математичних резервів по всіх полісах, щодо яких можливе застосування методу Цильмера; різниця зменшується на суму будь-яких недооцінених коштів на придбання, внесених як активи;

(c) якщо надано затвердження наглядовим органом держави-члена, у якій компанія здійснює свою діяльність, будь-які приховані резерви, що виникають в результаті недооцінки активів та переоцінки зобов'язань, інших ніж математичні резерви, якщо такі приховані резерви не мають виняткового характеру.

_______________
7 OJ L 222, 14.8.1978, p. 28.

Стаття 19

Згідно зі статтею 20, мінімальна маржа платоспроможності визначається, як вказано нижче, відповідно до видів страхового діяльності:

(a) для видів страхування, згаданих у статті 1 (1) та (2), інших, ніж страхування, пов'язаного з інвестиційними фондами та операціями, згаданими у статті 1 (3), вона має дорівнювати сумі, що складається з двох таких результатів: - перший результат: 4% математичних резервів, що відносяться до прямої сумарної діяльності з цесій та акцептів перестрахування, помножується на коефіцієнт загальної суми нетто математичних резервів з цесій перестрахування до брутто загальної суми математичних резервів за останній фінансовий рік, як визначено вище; такий коефіцієнт в жодному разі не може бути меншим за 85%. - другий результат: для полісів, по яких ризикований капітал не є негативним показником, 0,3% такого капіталу, гарантованого компанією, помножуються на коефіцієнт за останній фінансовий рік, загальної суми ризикованого капіталу, залишеного в якості зобов'язання компанії після цесій перестрахування та ретроцесій, до загальної суми брутто ризикованого капіталу з перестрахування; цей коефіцієнт в жодному випадку не може бути меншим ніж 50%.

Для тимчасового страхування на випадок смерті з максимальним строком у три роки вище вказаний відсоток становить 0,1%; для такого страхування строк більше трьох років, але не більше п'яти років, згаданий вище відсоток становить 0,15%.

(b) для додаткового страхування, згаданого у статті 1(1) (c), він дорівнює результату наступних розрахунків: - премії або внески (включаючи виплати, додаткові до премій або внесків), в зв'язку з прямою діяльністю протягом останнього фінансового року щодо всіх фінансових років мають бути об'єднані, - до цього агрегату додається сума премій, одержаних по всьому перестрахуванню протягом останнього фінансового року, - з цієї суми потім відраховується загальна сума премій або внесків, скасованих в останньому фінансовому році, а також загальна сума податків і зборів, пов'язаних з преміями або внесками, які входять до цього агрегату.

Одержана таким чином сума ділиться на дві частини, перша частина, розміром до 10 мільйонів одиниць розрахунку, а друга частина складає надлишок; 18% і 16% цих частин відповідно підраховуються і складаються.

Результат одержується шляхом множення суми, таким чином підраховану, на існуючий коефіцієнт за минулий фінансовий рік суми вимоги, що залишилися і які компанія має задовольнити після відрахування трансферів за перестрахування з загальної суми вимог; такий коефіцієнт в жодному разі не може бути меншим ніж 50%.

У випадку з асоціацією андеррайтерів, відомої як Ллойдс, розрахунок маржі платоспроможності здійснюється на основі чистих премій, які помножуються на відсоток єдиної ставки, що встановлюється кожного року наглядовим органом держави-члена, де знаходиться головний офіс. Такий відсоток єдиної ставки повинен бути обрахований на основі найновіших статистичних даних про сплачені комісійні. Подробиці разом з відповідними підрахунками надсилається до наглядових органів країн, на території яких засновані Ллойдз.

(c) для постійного страхування здоров'я, що не підлягає анулюванню, як вказано у статті 1(1) (d), та для операцій з погашення капіталу, згаданих у статті 1 (2) (b), він дорівнює 4% математичних резервів, розрахованих відповідно до умов, що встановлені у першому результаті у пункті (a) цієї статті.

(d) для тонтін, про які згадано у статті 1 (2) (a), він дорівнює 1% їх активів;

(e) для страхування, що охоплюється статтею 1 (1) (a) та (b), пов'язаному з інвестиційними фондами і для операцій, згаданих у статті 1 (2) (c), (d) та (e), він дорівнює: - 4% частки математичних резервів, обрахованих відповідно до умов, встановлених у першому результаті у пункті (а) цієї статті, якщо компанія несе інвестиційний ризик, та 1% частки резервів, обрахованих таким чином, якщо компанія не несе інвестиційний ризик, за умови, що строк контракту перевищує п'ять років та асигнування для покриття видатків на управління, вказаних у контракті, встановлені на період, що перевищує п'ять років

плюс - 0,3% частки ризикованого капіталу, обрахованого відповідно до умов, викладених у першому підпункті другого результату пункті (a) цієї статті, якщо компанія покриває ризик у випадку смерті.

Стаття 20

1. Одна третина мінімальної маржі платоспроможності, як визначено у статті 19, становить гарантійний фонд. Згідно з пунктом 2, принаймні 50% цього фонду складається зі статей, що надані у переліку статті 18 (1) та (2),

2. (a) гарантійний фонд не може, однак, бути не меншим ніж мінімум у 800000 одиниць розрахунку.

(b) будь-яка держава-член може передбачити, щоб мінімальний гарантійний фонд був знижений до 600000 одиниць розрахунку у випадках з асоціаціями взаємного страхування та асоціаціями типу взаємного страхування та тонтінами.

(c) для асоціацій взаємного страхування, згаданих у другому реченні другого абзацу статті 3 (2), як тільки вони підпадають під сферу дії цієї Директиви, та для тонтін будь-яка держава-член може дозволити встановлення мінімального гарантійного фонду в 100000 одиниць розрахунку, що поступово має зростати до суми, що встановлена у (b), послідовними траншами в 100000 одиниць розрахунку, поки внески не збільшаться на 500000 одиниць розрахунку.

(d) мінімальний гарантійний фонд, згаданий у (a), (b) та (c), повинен складалися з статей, що надані у переліку статті 18 (1) та (2).

3. Асоціації взаємного страхування, які бажають розширити свою діяльність у значенні статті 8 (2) або статті 10, не можуть цього зробити до тих пір, поки не досягнуть відповідності вимогам пункту 2 (a) та (b) цієї статті.

Стаття 21

1. Держави-члени не встановлюють ніяких правил щодо вибору активів, яких не потрібно використовувати як покриття технічних резервів, про які йдеться у статті 17.

2. Відповідно до статті 17 (3), статті 24 (1), (2), (3) і (5) і другого підпункту статті 26 (1) держави-члени не обмежуватимуть вільне розпорядження такими активами, рухомими чи нерухомими, які складають частину активів страхової компанії, що одержала ліцензію на свою діяльність.

3. Пункти 1 і 2 не заважатимуть будь-яким заходам, які держави-члени з метою захисту інтересів застрахованих життів мають право вжити як власники або учасники або партнери відповідних компаній.

Стаття 22

1. Держави-члени не можуть вимагати від компаній передавати частину їх андеррайтингових зобов'язань щодо діяльності, переліченої у статті 1, організації або організаціям, призначеним відповідно до національних актів.

2. Республіка Італії вживає всіх заходів на забезпечення того, щоб вимога, що компанії, засновані на її території, передають частину їхнього зобов'язання Національному Інституту Страхування ("Istituto Nazionale Assicurazioni"), була скасована не пізніше 20 листопада 1994 року.

Стаття 23

1. Кожна держава-член вимагає від кожної компанії, чий головний офіс розташований на її території, подавати щорічний звіт, що охоплює всі види операцій, про його фінансове становище і платоспроможність.

2. Держави-члени вимагають від страхових компаній з головним офісом на своїх територіях періодично подавати дані, разом зі статистичними документами, необхідні для здійснення нагляду. Компетентні органи надають один одному будь-які документи та інформацію, яка є корисною для здіснення нагляду.

3. Кожна держава-член вживає всіх заходів, необхідних для забезпечення компетентних органів повноваженнями і засобами, необхідними для здіснення нагляду за діяльністю страхових компаній з головними офісами на їх територіях, включаючи діяльність, яка здійснюється поза їх межами, відповідно до директив Ради, що регулюють такі види діяльності, для забезпечення їх імплементації.

Такі повноваження і засоби мають, зокрема, надавати можливість компетентним органам:

(a) отримувати детальні відомості про стан компанії й усієї його діяльності, inter alia, шляхом: - збору інформації або вимоги надання документів про страхову діяльність, - здійснення розслідувань в приміщеннях компанії;

(b) вживати будь-яких заходів, що є доцільними і необхідними для забезпечення відповідності діяльності компанії законам, підзаконним і адміністративним положенням, яких компанія має дотримуватися в кожній державі-члені і, зокрема, плану дій, враховуючи обов'язковість його виконання, і уникнення або виправлення порушень, які шкодять інтересам застрахованих осіб, - щодо компанії, його директорів або менеджерів, або осіб, які здійснюють контроль;

(c) забезпечити здійснення таких заходів через судові інстанції, якщо це необхідно здійснити примусовим шляхом.

Держави-члени також можуть затверджувати положення, які надають уповноваженим органам повноваження отримувати будь-яку інформацію про договори, укладені дочірніми компаніями.

Стаття 24

1. Якщо компанія не відповідає вимогам статті 17, компетентні органи держави-члена походження можуть заборонити вільне розпорядження його активами, після повідомлення компетентним органам держав-членів зобов'язання про свій намір.

2. Для цілей відновлення фінансового стану компанії, маржа платоспроможності якого опустилася нижче мінімуму, визначеного статтею 19, компетентний орган держави-члена походження вимагає, аби план відновлення стійкого фінансового стану був поданий йому для погодження.

За виняткових обставин, якщо компетентний орган вважає, що фінансовий стан компанії буде погіршуватися і надалі, він може обмежити або заборонити вільне розпорядження активами компанії. Він повідомляє також органи інших держав-членів, на території яких компанія веде діяльність, про будь-які вжиті заходи, а останні вживають таких самих заходів на вимогу першого.

3. Якщо маржа платоспроможності опускається нижче рівня гарантійного фонду, як визначено у статті 20, компетентний орган держави-члена походження вимагає від компанії надати короткотерміновий фінансовий план для погодження.

Він також може обмежити або заборонити вільне розпорядження активами компанії. Він повідомляє також органи інших держав-членів, на території яких компанія веде діяльність, про будь-які вжиті заходи, а останні вживають таких самих заходів на вимогу першого.

4. Компетентні органи можуть і надалі вживати всіх заходів, необхідних для захисту інтересів застрахованих осіб у випадках, передбачених пунктами 1, 2 і 3.

5. Кожна держава-член вживає заходів, необхідних для забезпечення можливості заборонити вільне розпорядження активами, що розташовані на її території, відповідно до національного законодавства, у випадках передбачених пунктами 1, 2 і 3, на вимогу держав-членів походження компанії, що означатиме охоплення активів такими заходами.

Розділ В: Відкликання ліцензії

Стаття 26

1. Ліцензія, надана страховій компанії компетентним органом держави-члена походження, може бути відкликана таким органом, якщо така компанія:

(a) не використовує ліцензії впродовж 12 місяців, відверто відмовляється від неї або припиняє займатися діяльністю на строк понад шість місяців, якщо тільки відповідна держава-член не передбачила скасування ліцензії в таких випадках;

(b) більше не відповідає умовам допуску;

(c) неспроможна протягом відведеного часу вжити заходів, визначених в плані відновлення або фінансовому плані, про який йдеться у статті 24;

(d) не виконує своїх зобов'язань, відповідно до положень, регулюванню якими підлягає.

В разі відкликання або скасування ліцензії компетентний орган держави-члена походження відповідним чином повідомляє компетентні органи інших держав-членів, а вони вживають відповідних заходів, аби не дати компанії здійснити нові операції на своїх територіях відповідно до свободи здійснення підприємницької діяльності або свободи надання послуг. Компетентний орган держави-члена походження разом з такими органами вживає всіх заходів, аби захистити інтереси застрахованих осіб і обмежує, зокрема, вільне розпорядження активами компанії відповідно до статті 24 (1), (2), другого підпункту або (3), другого підпункту.

2. Будь-яке рішення про відкликання ліцензії має бути чітко обгрунтованим та доводиться до відома відповідної компанії.

Розділ III А

Правила, що застосовуються до представництв або філій, заснованих в межах Співтовариства, і що належать до компаній, головні офіси яких знаходяться за межами Співтовариства

Стаття 27

1. Кожна держава-член дає можливість доступу будь-якій компанії, головний офіс якої знаходиться поза межами Співтовариства, до видів діяльності, про які йдеться у статті 1, згідно з одержаною на це ліцензією.

2. Держава-член може надати ліцензію, якщо компанія виконує принаймні такі умови:

(a) має право здійснювати страхову діяльність, що охоплює стаття 1, відповідно до національного законодавства;

(b) засновує представництво або структурний підрозділ на території такої держави-члена;

(c) зобов'язується створити на місці управління представництвом або структурного підрозділу спеціальні рахунки для видів діяльності, які ця компанія здійснює, і веде там весь облік здійснюваної діяльності;

(d) призначає генерального представника, що схвалюється компетентними органами;

(e) володіє у державі-члені, в якій здійснює страхову діяльність, активами на суму, що принаймні дорівнюють половині мінімальної суми, передбаченої статтею 20 (2) (a) щодо гарантійного фонду, і депонує одну четверту мінімальної суми в якості гарантії;

(f) зобов'язується підтримувати маржу платоспроможності на рівні, що відповідає вимогам, про які йдеться у статті 29;

(g) подає схему операцій відповідно до статті 11 (1) і (2).

Стаття 28

Держави-члени вимагають від компаній створити відповідні резерви, згадані у статті 17, адекватні для покриття андеррайтингових зобов'язань, взятих на їх територіях. Держави-члени слідкують за тим, щоб представництво або структурний підрозділ покривали такі резерви за допомогою активів, які є еквівалентними таким резервам, і в обсязі, визначеному відповідною державою-членом, узгоджувальними активами.

Законодавство держав-членів застосовується до підрахунку таких резервів, визначення категорій інвестицій і оцінки активів, і, якщо доцільно, визначення обсягу, в якому такі активи можуть використовуватися для покриття таких резервів.

Держава-член, про яку йдеться, вимагає, щоб активи, що покривають такі резерви, були розміщені на її території. Проте, застосовується стаття 17 (3).

Стаття 29

1. Кожна держава-член вимагає від представництв або структурних підрозділів, заснованих на її території, маржі платоспроможності, що складається зі статей, що перелічені у статті 18. Мінімальний запас платоспроможності підраховується згідно зі статтею 19. Проте, в цілях підрахунку такої маржі враховуються лише операції, які здійснені відповідними представництвами або структурними підрозділами.

2. Одна третина мінімальної маржі платоспроможності складає гарантійний фонд.

Гарантійний фонд, однак, не може бути менший ніж половина мінімуму, що вимагається згідно зі статтею 20 (2) (a). Первісний депозит, здійснений відповідно до статті 27 (2) (e), зараховується до такого гарантійного фонду. Гарантійних фонд та мінімум такого фонду складаються відповідно до статті 20.

3. Активи, що представляють мінімальну маржу платоспроможності, зберігаються у державі-члені, на території якої здійснюється діяльність, у розмірі гарантійного фонду і надлишку в межах Співтовариства.

Стаття 30

1. Будь-яка компанія, яка звернулася із запитом або одержала ліцензію від більше ніж однієї держави-члена, може подати запит щодо таких пільг, які можуть бути надані тільки спільно:

(a) маржа платоспроможності, згадана у статті 29, підраховується щодо всієї діяльності, яку вона здійснює в межах Співтовариства; в такому випадку беруться до уваги тільки операції, що здійснені всіма представництвами або структурними підрозділами, заснованими в межах Співтовариства, з метою такого підрахунку;

(b) внесок, що вимагається статтею 27 (2) (e), робиться тільки в одній з таких держав-членів;

(c) активи, що представляють гарантійний фонд, розміщуються в будь-якій одній з держав-членів, в якій ця компанія здійснює свою діяльність.

2. Заявка на отримання пільг, передбачених у пункті 1, надається до відповідних компетентних органів держав-членів. У заявці необхідно вказати орган влади держави-члена, який у майбутньому буде здійснювати нагляд за платоспроможністю всієї діяльності представництв або структурних підрозділів, створених в межах Співтовариства. Необхідно вказати причини вибору компанією органа влади. Такий депозит має бути зроблений в цій державі-члені.

3. Пільги, передбачені у пункті 1, можуть надаватися лише за умови, якщо компетентні органи всіх держав-членів, в яких таку заявку зроблено, погодилися на них. Вони набирають чинності з часу, коли обраний наглядовий орган повідомляє інші наглядові органи, що він здійснюватиме нагляд за станом платоспроможності щодо всієї діяльності представництв або структурних підрозділів в межах Співтовариства.

Обраний наглядовий орган отримує від інших держав-членів необхідну інформацію для здійснення нагляду за загальною платоспроможністю представництв або структурних підрозділів, заснованих на їх території.

4. На запит однієї або більше відповідних держав-членів пільги, які надаються відповідно до цієї статті, відкликаються одночасно всіма відповідними державами-членами.

Стаття 31

1. (a) згідно з пунктом (b) представництва та структурні підрозділи, згадані у цьому Розділі, не можуть одночасно здійснювати у державі-члені діяльність, згадану у Додатку до першої координаційної Директиви (страхування, інше ніж страхування життя) ( 994_281 ), та діяльність, яка охоплюється цієї Директивою.

(b) згідно з пунктом (c), держави-члени можуть передбачити, що представництва та структурні підрозділи, згадані у цьому Розділі, які на час повідомлення про цю Директиву здійснювали обидва види діяльності одночасно у державі-члені, можуть продовжувати здійснювати обидва види діяльності, за умови, що щодо кожної здійснюється окреме управління відповідно до положень статті 14.

(c) будь-яка держава-член, яка відповідно до статті 13 (6) (a) і (b) вимагає і від компаній, які засновані на її території, припинити одночасне здійснення видів діяльності, до яких вони залучені на час повідомлення про цю Директиву, повинні також застосовувати цю вимогу до представництв та структурних підрозділів, що згадані у цьому Розділі, засновані на її території, і які одночасно здійснюють обидва види діяльності.

(d) держави-члени можуть передбачити, що представництва та структурні підрозділи компаній, згадані у цьому Розділі, чий головний офіс одночасно здійснює обидва види діяльності і які на час повідомлення про цю Директиву здійснювали на території держави-члена тільки діяльність, що охоплюється цієї Директивою, можуть продовжувати там свою діяльність. Якщо ця компанія бажає здійснювати діяльність, згадану у першій координаційній Директиві (страхування, інше ніж страхування життя) ( 994_281 ), на тій території, компанія може лише здійснювати діяльність, згадану у цій Директиві, через дочірню компанію.

2. Статті 23 та 24 застосовуються з відповідними змінами до представництв та структурних підрозділів, згаданих у цьому Розділі.

З метою застосування статті 24, наглядовий орган, який здійснює нагляд за загальною платоспроможністю представництв або структурних підрозділів, має розглядатися таким же чином, як і наглядовий орган держави-члена, де знаходиться головний офіс.

3. У випадку відкликання ліцензії органом влади, зазначений у статті 30 (2), такий орган повідомляє наглядові органи інших держав-членів, де компанія веде діяльність, і останні вживають відповідні заходи. Якщо причиною відкликання ліцензії є неадекватність маржі платоспроможності, підрахованої відповідно до статті 30 (1) (a), наглядові органи інших відповідних держав-членів також відкликають свої ліцензії.

Стаття 31a

1. Відповідно до умов, передбачених національним законодавством, кожна держава-член надає дозвіл представництвам і філіям, що засновані на їх територіях, і охоплюються цим Розділом, на передачу всіх або частини портфелів договорів до акцептної установи, створеної у тій самій державі-члені, якщо компетентні органи держави-члена або, якщо доцільно, тих держав-членів, про які йдеться у статті 30, підтверджують, що після того, як передачу було взято до уваги, акцептна установа володіє необхідною маржею платоспроможності.

2. Відповідно до умов, передбачених національним законодавством, кожна держава-член надає дозвіл представництвам та філіям, що засновані на їх територіях, і охоплюються цим Розділом, на передачу всіх або частини портфелів договорів страховій компанії з головним офісом в іншій державі-члені, якщо компетентні органи тієї держави-члена підтверджують, що після того, як передачу було взято до уваги, акцептна установа володіє необхідною маржею платоспроможності.

3. Якщо відповідно до умов, передбачених національним законодавством, держава-член надає дозвіл представництвам і філіям, що засновані на її території, і охоплюються цим Розділом, на передачу всіх або частини портфелів договорів представництву або філії, що охоплюються цим Розділом і засновані на території іншої держави-члена, вона забезпечує, щоб компетентні органи держави-члена акцептної установи або, якщо доцільно, держави-члена, про яку йдеться у статті 30, підтвердили, що після того, як передачу було взято до уваги, акцептна установа володіє необхідною маржею платоспроможності, і що законодавство держави-члена акцептної установи дозволяє таку передачу і що держава погодилася на таку передачу.

4. За обставин, про які йдеться у пунктах 1, 2 і 3, держава-член, в якій розташовані представництво або філія, що здійснює переведення, надає дозвіл на передачу після одержання згоди від компетентних органів держави-члена зобов'язання, якщо вона є іншою, ніж держава-член, в якій розташовані компанія або філія, що здійснює переведення.

5. Компетентні органи держав-членів, до яких звернулися за консультацією, надають свій висновок або згоду компетентним органам держави-члена походження страхової компанії, що здійснює переведення, протягом трьох місяців від одержання запиту; відсутність будь-якої відповіді з боку органів, до яких звернулися за консультацією, протягом такого періоду вважається рівноцінною позитивному висновку або мовчазній згоді.

6. Повідомлення про передачу, на яку одержано дозвіл відповідно з цією статтею, публікують у пресі, як передбачено національним законодавством держави-члена зобов'язання. Такі передачі стають автоматично законними по відношенню до власників полісів, застрахованих осіб та інших осіб, що мають права або зобов'язання, які постають з переданих договорів.

Таке положення не впливає на право держави-члена надати власникам полісів можливість скасувати договори впродовж визначеного періоду часу після передачі.

Стаття 32

Співтовариство може шляхом угод, укладених відповідно до Договору ( 994_017 ) з однією або більше третіми країнами, погодитися застосувати положення, що відрізняються від тих, що передбачені цим Розділом, з метою забезпечення, на умовах взаємності, належного захисту для власників страхових полісів в державах-членах.

Розділ III Б

Правила, що застосовуються до дочірніх компаній материнських компаній, що керуються законами третьої країни, і до придбань участі такими материнськими компаніями

Стаття 32a

Компетентні органи держав-членів повідомляють Комісію про:

(a) будь-яку ліцензію, надану прямій чи непрямій дочірній компанії однієї або більше материнських компаній, які керуються законодавством третьої країни. Таким чином, Комісія повідомляє Комітет, про який йдеться у статті 32b (6);

(b) кожен раз, коли така материнська компанія придбаває участь у страховій компанії Співтовариства, що перетворює останню на її дочірню компанію. Відповідно Комісія повідомляє Комітет, про який йдеться у статті 32b (6);

Якщо ліцензія надана прямій або непрямій дочірній компанії однієї або більше материнських компаній, що керуються законодавством третіх країн, структура групи вказується у повідомленні, яке компетентні органи направляють до Комісії.

Стаття 32b

1. Держави-члени повідомляють Комісію про будь-які загальні труднощі, з якими зіштовхуються їхні страхові компанії при започаткуванні чи здійсненні діяльності у третій країні.

2. Спочатку, не пізніше шести місяців до дати, про яку йдеться у другому пункті статті 30 Директиви 90/619/ЄЕС8 ( 994_185 ), і потім періодично. Комісія складає звіт, у якому розглядається режим, який надається страховим компаніям Співтовариства у третіх країнах, в термінах, про які йдеться у пунктах 3 та 4, відносно започаткування і здійснення страхової діяльності та придбання участі у страхових компаніях третьої країни. Комісія подає такі звіти до Ради, разом з будь-якими відповідними пропозиціями.

_______________
8 OJ L 330, 29.11.1990, p. 50.

3. Коли б у Комісії не складалося враження, чи на основі звітів, про які йдеться у пункті 2, чи на основі іншої інформації, що третя країна не надає страховим компаніям Співтовариства ефективний доступ до ринку, подібного до того, який Співтовариство надає страховим компаніям цієї третьої країни, Комісія може подати пропозиції до Ради за відповідним дорученням для переговорів, з метою отримання конкурентних умов для страхових компаній Співтовариства. Рада приймає рішення кваліфікованою більшістю.

4. Коли б у Комісії не складалося враження, чи на основі звітів, про які йдеться у пункті 2, чи на основі іншої інформації, що страхові компанії Співтовариства не користуються у третіх країнах національним режимом, який надає такі самі конкурентні умови, що є доступні внутрішнім страховим компаніям, і що не виконуються умови ефективного доступу до ринку, Комісія може ініціювати переговори з метою виправлення такої ситуації. В обставинах, що описані у першому підпункті, також може бути вирішено у будь-який час і окрім ініціювання переговорів, згідно з процедурою, яку викладено у статті 32b (6), що компетентні органи держав-членів повинні обмежити або призупинити їх рішення:

- щодо запитів, які не розглянуті на момент цього рішення, або майбутніх запитів щодо отримання ліцензії, і

- щодо придбань участі прямими чи непрямими материнськими компаніями, які керуються законами відповідної третьої країни.

Тривалість заходів, про які згадано вище, не може перевищувати трьох місяців.

До завершення трьохмісячного строку та за результатами переговорів, Рада може, діючи за пропозицією Комісії, прийняти рішення кваліфікованою більшістю щодо продовження здійснення цих заходів.

Такі обмеження або призупинення не можуть застосовуватися до заснування дочірніх компаній страховими компаніями або їхніми дочірніми компаніями, що своєчасно отримали ліцензію у Співтоваристві, або до придбання участі у страхових компаній Співтовариства такими компаніями або дочірніми компаніями.

5. Коли б у Комісії не складалося враження, що виникла одна з ситуацій, описаних у пунктах 3 та 4, держави-члени повідомляють Комісію на її запит про:

(a) будь-який запит на отримання ліцензії прямої чи непрямої дочірньої компанії, одна або більше материнських компаній якого керуються законами відповідної третьої країни;

(b) будь-які плани такої компанії на придбання участі у страхової компанії Співтовариства, так що остання стає дочірньою компанією попереднього.

Це зобов'язання надавати інформацію втрачає силу, якщо досягається домовленість з третіми країнами, про які згадано у пунктах 3 та 4, коли заходи, про які йдеться у другому і третьому підпунктах пункту 4 перестають застосовуватись.

6. Комісії допомагає комітет, що складається з представників держав-членів, і під головуванням представника Комісії.

Представник Комісії передає на розгляд до комітету проект заходів, яких потрібно вжити. Комітет подає свій висновок щодо проекту протягом строку, який голова може встановити залежно від терміновості питання. Висновок приймається більшістю, встановленою у статті 148 (2) Договору ( 994_017 ) щодо рішень, які Рада зобов'язана приймати за пропозицією Комісії. Голоси представників держав-членів у комітеті зважуються у спосіб, встановлений у цій статті. Голова не голосує.

Комісія приймає передбачених заходів, якщо вони відповідають висновку комітету.

Якщо передбачені заходи не відповідають висновку комітету, або у разі неотримання висновку, Комісія подає на розгляд до Ради, без зволікання, пропозицію щодо заходів, яких потрібно вжити. Рада діє кваліфікованою більшістю.

Якщо, по закінченні періоду, що встановлюється в кожному акті, який має бути прийнятий Радою згідно з цим пунктом, але який в жодному випадку не перевищує три місяці з дати звернення до Ради, Рада не діяла, пропоновані заходи здійснюються Комісією, крім випадків, коли Рада проголосувала проти зазначених заходів простою більшістю.

7. Заходи, вжиті відповідно до цієї статті, відповідають зобов'язанням Співтовариства згідно з будь-якими міжнародними угодами, двосторонніми або багатосторонніми, що регулюють початок та здійснення діяльності страхових компаній.

Розділ IV

Перехідні та інші положення

Стаття 33

1. Держави-члени дозволяють компаніям, згаданим у Розділі II, які на час вступу в силу заходів імплементації цієї Директиви здійснювали діяльність зі страхування на їх території в одному або більше видах, зазначених у Додатку, п'ятирічний період, починаючи з дня повідомлення про цю Директиву, для приведення у відповідність з положеннями статей 18, 19 та 20,

2. Крім того, держави-члени можуть:

(a) дозволити будь-яким компаніям, зазначеним у пункті 1, і які після закінчення п'ятирічного періоду не повністю встановили маржу платоспроможності, подальший період, що не перевищує два роки, зробити це, якщо такі компанії, відповідно до статті 24, подали на схвалення наглядового органу заходи, які вони пропонують вжити з цією метою;

(b) за винятком асоціацій взаємного страхування, згаданих у другому реченні другого пункту статті 3 (2), звільнити компанії, про які йдеться у пункті 1 цієї статті, для яких після завершення п'ятирічного періоду маржа платоспроможності, що буде встановлена відповідно до статті 19, без відрахувань на перестрахування не досягне мінімального гарантійного фонду, згаданого у статті 20 (2) (a) та (b), від вимоги заснувати цей фонд до кінця фінансового року щодо якого маржа платоспроможності, про яку йдеться, досягне цієї мінімальної суми. Максимальний період, таким чином наданий цим компаніям для заснування цієї мінімальної суми не перевищує 10 років з дати повідомлення про цю Директиву.

3. Компанії, що прагнуть розширити свою діяльність у значенні статті 8 (2) або статті 10, не можуть цього не здійснювати, доки вони негайно не дотримуватимуться правил цієї Директиви.

4. Компанії, які мають структуру, іншу від будь-якої, що надається у переліку до статті 8, можуть продовжувати протягом трьох років з дня повідомлення про цю Директиву здійснювати свою діяльність у правовій формі, у якій вони працювали на час такого повідомлення. Компанії, створені у Об'єднаному Королівстві Великобританії на підставі Королівської грамоти або акта приватного чи публічного права, можуть продовжувати здійснювати свою діяльність у даній формі протягом необмеженого періоду. Держави-члени, яких це стосується, складають список таких компаній і направляють його іншим державам-членам та Комісії.

5. Компанії, які згідно з їх цілями здійснюють діяльність із страхування життя та ощадні операції, можуть продовжувати здійснення такої діяльності, за винятком ощадних операцій, які повинні бути припинені протягом трьох років з дати повідомлення про цю Директиву. Як виняток, у Бельгії - "caisse generale d'epargne et de retraite (eger)", "algemene spoor - en lifrentekas (aslk)", у Великобританії - "асоціації, зареєстровані відповідно до актів асоціацій взаємодопомоги", в Італії - "banca nazionale delle communicazioni" можуть продовжувати діяльність, на час, коли було повідомлено про цю Директиву.

6. Компанії, які здійснюють одночасно обидва види діяльності відповідно до умов статті 13 мають п'ятирічний період з дати повідомлення про цю Директиву для приведення у відповідність з положеннями статті 14.

7. На запит компаній, які приводять свою діяльність у відповідність до вимог статей з 17 по 20, держави-члени припиняють застосовувати обмежувальні заходи на кшталт тих, які стосуються застав, депозитів або гарантій, заснованих згідно з чинними нормативних положеннями.

Стаття 34

Держави-члени дозволяють представництвам або структурним підрозділам, про які йдеться у Розділі III, які, на час вступу в силу заходів імплементації цієї Директиви, здійснюють один або більше видів, про які йдеться у Додатку I, і які не поширюють свою діяльність у значенні статті 10 (2), п'ятирічний період з дня повідомлення про цю Директиву для приведення у відповідність до статті 29.

Стаття 36

Під час періоду, який закінчується в час вступу в силу угоди, укладеної з третьою країною відповідно до статі 32, і щонайпізніше після завершення чотирирічного періоду після повідомлення про цю Директиву, кожна держава-член може зберегти для компаній такої країни, що засновані на її території, правила, що застосовувалися до них на 1 січня 1979 року щодо урівноважувальних активів і розміщення технічних резервів, включаючи математичні резерви, за умови, що повідомлення надано іншим державам-членам і Комісії, і що обмеження поступок, наданих відповідно до статті 17 (2) на користь компаній держав-членів, заснованих на її території, не перевищуються.

Стаття 37

1. Якщо держава-член вимагає від своїх громадян підтвердження доброї репутації та доказів про відсутність попереднього банкрутства або підтвердження обох них, така держава відносно громадян інших держав-членів приймає як достатній доказ витяг з "судового протоколу" або, за відсутністю такого, еквівалентний документ, виданий компетентним судовим або адміністративним органом держави-члена походження або держави-члена, звідки іноземний громадянин приїхав, який свідчить, що ці вимоги дотримані.

2. Якщо держава-член походження або держава-член, звідки відповідний іноземний громадянин приїхав, не видає документ, про який йдеться у пункті 1, його можна замінити заявою під присягою, або, якщо немає положень про таку присягу, офіційною заявою, зробленою відповідною особою перед компетентним судовим або адміністративним органом або, якщо доцільно, нотаріусом в державі-члені походження або державі-члені, звідки така особа приїхала; такий орган або нотаріус видає сертифікат, який засвідчує автентичність декларації під присягою або офіційної заяви. Заява відносно відсутності попереднього банкрутства може також бути здійснена перед компетентним професійним або профспілковим органом у зазначеній країні.

3. Документи, які видані відповідно до пунктів 1 та 2, не пред'являються, якщо пройшло більше ніж три місяці з дати їх видачі.

4. Держави-члени протягом 18 місяців з дати повідомлення про цю Директиву призначають органи влади та установи, компетентні видавати документи, згадані у пунктах 1 та 2, і належним чином повідомляти інші держави-члени та Комісію про такі дії. Протягом того ж періоду кожна держава-член також інформує інші держави-члени та Комісію про органи чи установи, до яких цей документ, згаданий у цій статті, надається для підтримки заявки на здійснення діяльності, згаданої у статті 1, на території цієї держави-члена.

Розділ V

Прикінцеві положення

Стаття 38

Комісія і компетентні органи держав-членів тісно співпрацюють з метою сприяння нагляду над прямим страхуванням в межах Співтовариства і вивчення будь-яких труднощів, які можуть виникнути при застосуванні цієї Директиви.

Стаття 39

1. Комісія надає Раді протягом шести років від дня повідомлення про цю Директиву звіт про результати фінансових вимог, накладених цією Директивою, на ситуацію на страхових ринках держав-членів. Якщо необхідно, Комісія надає Раді проміжні звіти до закінчення перехідного періоду, передбаченого статтею 33 (1).

2. Після десятирічного періоду з дати повідомлення про цю Директиву, Комісія надає Раді звіт про операції двох видів компаній, що охоплені цією Директивою: тобто, ті компанії, які здійснюють одночасно діяльність, що охоплюється першою координаційною Директивою (страхування, інше ніж страхування життя) ( 994_281 ) додатково до діяльності, яка охоплюється цією Директивою, та ті компанії, які здійснюють тільки діяльність, що охоплюється цією Директивою.

3. Рада, що діє за пропозицією Комісії, кожні два роки розглядає і, якщо потрібно, переглядає суми, виражені в одиницях розрахунку у цій Директиві, у світлі як розвивається економічна та монетарна ситуація Співтовариства. Комісія надає свою першу пропозицію стосовно цього питання до Ради на той час, коли подається пропозиція щодо страхування, іншого ніж страхування життя, як встановлено у статті 3 Директиви 76/580/ЄЕС9 ( 994_283 ), і не пізніше ніж чотири роки після дати повідомлення про цю Директиву.

_______________
9 OJ L 189, 13.7.1976, p. 13.

Стаття 40

Держави-члени вносять зміни до своїх національних положень з метою приведення їх у відповідність з цією Директивою протягом 18 місяців з дня повідомлення про цю Директиву і повідомляють відповідно Комісію. Положення, до яких таким чином внесені поправки відповідно до статей з 33 по 36, застосовуються протягом 30 місяців від дня повідомлення.

Стаття 41

Після повідомлення про цю Директиву держави-члени направляють до Комісії тексти головних положень законодавчого, регуляторного або адміністративного характеру, які вони приймають у сфері, що охоплюється цією Директивою.

Стаття 42

Ця Директива адресується державам-членам.

Вчинено в Брюсселі 5 березня 1979 року.

За Раду
Президент                                        Ж. Франсуа Понсе
Додаток

Види страхування

I. Страхування, згадане у статті 1 (1), (a), (b) та (c), за винятком тих, про які згадано у II та III.

II. Страхування на випадок укладення шлюбу, страхування на випадок народження дитини.

III. Страхування, згадане у статті 1 (1), (a) та (b), що пов'язано з інвестиційними фондами.

IV. Постійне страхування здоров'я, згадане у статті 1 (1) (d).

V. Тонтіни, згадані у статті 1 (2) (b).

VI. Операції з погашення капіталу, згадані у статті 1 (2) (b).

VII. Управління груповими пенсійними фондами, згаданими у статті 1 (2) (c) та (d).

VIII. Операції, згадані у статті 1 (2) (e).

IX. Операції, згадані у статті 1 (3).

Official Journal L 063, 13.03.1979, p. 0001-0018.

Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського Союзу
та перспективи адаптації законодавства України.
- Харків: Консум, 2002.