02013R0575 - UA - 08.07.2022 - 013.001

Цей текст слугує суто засобом документування і не має юридичної сили. Установи Союзу не несуть жодної відповідальності за його зміст. Автентичні версії відповідних актів, включно з їхніми преамбулами, опубліковані в Офіційному віснику Європейського Союзу і доступні на EUR-Lex.

(До Розділу IV: Торгівля і питання, пов’язані з торгівлею
Глава 6. Заснування підприємницької діяльності, торгівля послугами та електронна торгівля)

Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 575/2013
від 26 червня 2013 року
про пруденційні вимоги для кредитних установ та про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 648/2012

(Текст стосується ЄЕП)

(ОВ L 176, 27.06.2013, с. 1)

РЕГЛАМЕНТ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) № 575/2013
від 26 червня 2013 року
про пруденційні вимоги для кредитних установ та про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 648/2012

(Текст стосується ЄЕП)

ЧАСТИНА ПЕРША
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

РОЗДІЛ I
ПРЕДМЕТ, СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ, ТЕРМІНИ ТА ОЗНАЧЕННЯ

Стаття 1
Сфера застосування

Цей Регламент встановлює уніфіковані правила стосовно загальних пруденційних вимог, яких установи, фінансові холдингові компанії та фінансові холдингові компанії змішаного типу, які підлягають нагляду відповідно Директиви 2013/36/ЄС, повинні дотримуватися щодо таких питань:

(a) вимог до власних коштів стосовно цілком кількісно обчислюваних, уніфікованих та стандартизованих елементів кредитного ризику, ринкового ризику, операційного ризику, ризику розрахунків та левериджу;

(b) вимог щодо обмеження великих ризиків експозицій;

(c) вимог щодо ліквідності стосовно цілком кількісно обчислюваних, уніфікованих та стандартизованих елементів ризику ліквідності;

(d) вимог щодо звітування, пов'язаних із пунктами (a), (b) і (c);

(e) вимог щодо публічного розкриття.

Цей Регламент встановлює однакові правила до вимог до власних коштів та прийнятних зобов'язань, яким повинні відповідати глобальні системно важливі установи або частини глобальних системно важливих установ та істотні дочірні компанії глобальних системно важливих установ з-поза меж ЄС.

Цей Регламент не стосується вимог до компетентних органів щодо оприлюднення в сфері пруденційного регулювання та нагляду за установами, які визначено у Директиві 2013/36/ЄС.

Стаття 2
Наглядові повноваження

1. Для цілей забезпечення відповідності цьому Регламенту компетентні органи повинні мати повноваження, визначені у Директиві 2013/36/ЄС і в цьому Регламенті, та дотримуватися визначених у них процедур.

2. Для цілей забезпечення відповідності цьому Регламенту органи врегулювання повинні мати повноваження, визначені у Директиві Європейського Парламенту і Ради 2014/59/ЄС (-1) і в цьому Регламенті, та дотримуватися визначених у них процедур.

3. Для цілей забезпечення відповідності вимогам до власних коштів та прийнятних зобов'язань, компетентні органи та органи врегулювання повинні співпрацювати.

4. Для цілей забезпечення відповідності у рамках їхніх відповідних повноважень, Єдина рада врегулювання, створена згідно зі статтею 42 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 806/2014 (-2), та Європейський Центральний Банк у частині питань, які стосуються завдань, що їх на нього покладено Регламентом Ради (ЄС) № 1024/2013 (-3), повинні забезпечувати здійснення регулярного та надійного обміну відповідною інформацією.

5. При застосуванні положень, встановлених у статті 1(2) та 1(5) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2019/2033 (-4), до інвестиційних фірм, вказаних у зазначених параграфах, компетентні органи, як означено в пункті (5) статті 3(1) Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/2034 (-5), повинні розглядати такі інвестиційні фірми як «установи» згідно із цим Регламентом.

Стаття 3
Застосування установами суворіших вимог

Цей Регламент не перешкоджає установам володіти власними коштами та їх складниками в обсязі, що перевищує вимоги цього Регламенту, та застосовувати заходи, які є суворішими за передбачені цим Регламентом.

Стаття 4
Терміни та означення

1. Для цілей цього Регламенту застосовують такі терміни та означення:

(1) «кредитна установа» означає суб'єкт господарювання, діяльність якої полягає в зазначеному нижче:

(a) приймання депозитів чи інших поворотних коштів від населення та надання кредитів за власний рахунок;

(b) здійснення будь-яких видів діяльності, зазначених у пунктах (3) і (6) секції А додатка I до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2014/65/ЄС (-6), якщо застосовується одна із зазначених нижче умов, але відповідний суб'єкт господарювання не є дилером товарів і квот на викиди, компанією колективного інвестування або страховою компанією:

(i) загальна вартість консолідованих активів суб'єкта господарювання дорівнює або перевищує 30 млрд євро;

(ii) загальна вартість активів суб'єкта господарювання менша за 30 млрд євро і суб'єкт господарювання входить до групи, де загальна вартість консолідованих активів усіх суб'єктів господарювання у складі групи, загальна вартість активів кожного з яких не перевищує 30 млрд євро і які здійснюють будь-які види діяльності, зазначені в пунктах (3) і (6) секції А додатка I до Директиви 2014/65/ЄС, дорівнює або перевищує 30 млрд євро; або

(iii) загальна вартість активів суб'єкта господарювання менша за 30 млрд євро і суб'єкт господарювання входить до групи, де загальна вартість консолідованих активів усіх суб'єктів господарювання у складі групи, які здійснюють будь-які види діяльності, зазначені в пунктах (3) і (6) секції А додатка I до Директиви 2014/65/ЄС, дорівнює або перевищує 30 млрд євро, якщо орган, що здійснює консолідований нагляд, після консультацій із наглядовою колегією, ухвалить відповідне рішення для усунення потенційних ризиків ухилення від вимог і потенційних ризиків для фінансової стабільності Союзу;

для цілей пунктів (b)(ii) та (b)(iii), якщо суб'єкт господарювання входить до групи третьої країни, загальна вартість активів кожної філії відповідної групи третьої країни, авторизованої в Союзі, включається в сукупну загальну вартість активів усіх суб'єктів господарювання у складі групи;

(2) «інвестиційна фірма» означає інвестиційну фірму, як означено в пункті (1) статті 4(1) Директиви 2014/65/ЄС, яка авторизована згідно із зазначеною Директивою, за винятком кредитних установ;»;

(3) «установа» означає кредитну установу, авторизовану згідно зі статтею 8 Директиви 2013/36/ЄС, або суб'єкта господарювання, вказаного у статті 8a(3) зазначеної Директиви;»;

(5) «страхова компанія» означає страхову компанію, як означено в пункті (1) статті 13 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/138/ЄС від 25 листопада 2009 року про започаткування та ведення діяльності у сфері страхування та перестрахування (Платоспроможність II) (-7);

(6) «перестрахова компанія» означає перестрахову компанію, як означено в пункті (4) статті 13 Директиви 2009/138/ЄС;

(7) «компанія колективного інвестування», або «ККІ», означає компанію колективного інвестування в переказні цінні папери (UCITS), як означено у статті 1(2) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/65/ЄС (-8) або альтернативний інвестиційний фонд (АІФ), як означено у статті 4(1) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2011/61/ЄС (-9);

(8) «установа публічного сектора» означає некомерційний адміністративний орган, підзвітний центральному уряду, регіональному уряду, місцевим органам або органам, які виконують ті самі повноваження, що й регіональні уряди чи місцеві органи, або некомерційний суб'єкт господарювання, який належить центральному уряду, регіональному уряду чи місцевим органам або заснований і спонсорується ними, і який має прямі гарантійні угоди і може включати органи, які функціонують на засадах самоуправління відповідно до закону і підлягають публічному нагляду;

(9) «орган управління» означає орган управління, як означено в пункті (7) статті 3(1) Директиви 2013/36/ЄС;

(10) «вище керівництво» означає вище керівництво, як означено в пункті (9) статті 3(1) Директиви 2013/36/ЄС;

(11) «системний ризик» означає системний ризик, як означено в пункті (10) статті 3(1) Директиви 2013/36/ЄС;

(12) «ризик моделі» означає ризик моделі, як означено в пункті (11) статті 3(1) Директиви 2013/36/ЄС;

(13) «оригінатор» означає оригінатора, як означено в пункті (3) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402 (-10);

(14) «спонсор» означає спонсора, як означено в пункті (5) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(14a) «первинний кредитор» означає первинного кредитора, як означено в пункті (20) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(15) «материнська компанія» означає:

(a) материнську компанію в розумінні статей 1 та 2 Директиви 83/349/ЄЕС;

(b) для цілей секції II глав 3 та 4 розділу VII та розділу VIII Директиви 2013/36/ЄС і частини п'ятої цього Регламенту, материнську компанію в розумінні статті 1(1) Директиви 83/349/ЄЕС і будь-якого суб'єкта господарювання, який фактично здійснює переважний вплив щодо іншого суб'єкта господарювання;

(16) «дочірня компанія» означає:

(a) дочірню компанію в розумінні статей 1 та 2 Директиви 83/349/ЄЕС;

(b) дочірню компанію в розумінні статті 1(1) Директиви 83/349/ЄЕС і будь-яке підприємство, щодо якого материнська компанія фактично здійснює переважний вплив.

Дочірні компанії дочірніх компаній також вважають дочірніми компаніями суб'єкта господарювання, який є їхньою первинною материнською компанією;

(17) «філія» означає місце ведення господарської діяльності, яке є юридично залежною частиною установи і здійснює безпосередньо всі або частину операцій, властивих для господарської діяльності установ;

(18) «компанія з надання допоміжних послуг» означає суб'єкта господарювання, основна діяльність якого полягає у володінні чи управлінні майном, управлінні послугами з опрацювання даних або подібній діяльності, яка є додатковою до основної діяльності однієї чи кількох установ;

(19) «компанія з управління активами» означає компанію з управління активами, як означено в пункті (5) статті 2 Директиви 2002/87/ЄС, або КАІФ, як означено у статті 4(1)(b) Директиви 2011/61/ЄС, у тому числі, якщо не передбачено інше, суб'єктів третіх країн, які здійснюють подібну діяльність і діють відповідно до законів третьої країни, яка застосовує наглядові і регуляторні вимоги, що є щонайменше еквівалентними до вимог, які застосовують у Союзі;

(20) «фінансова холдингова компанія» означає фінансову установу, дочірні компанії якої є винятково чи переважно установами чи фінансовими установами, і яка не є фінансовою холдинговою компанією змішаного типу; дочірні компанії фінансової установи є переважно установами чи фінансовими установами, коли принаймні одна з них є установою і коли більш ніж 50% власного капіталу, консолідованих активів, доходів, персоналу чи інших показників фінансової установи, які вважає релевантними компетентний орган, пов'язані з дочірніми компаніями, які є установами чи фінансовими установами;

(21) «фінансова холдингова компанія змішаного типу» означає фінансову холдингову компанію змішаного типу, як означено в пункті (15) статті 2 Директиви 2002/87/ЄС;

(22) «холдингова компанія зі змішаною діяльністю» означає материнську компанію, іншу ніж фінансова холдингова компанія, установа або фінансова холдингова компанія змішаного типу, серед дочірніх компаній якої є щонайменше одна установа;

(23) «страхова компанія третьої країни» означає страхову компанію третьої країни, як означено в пункті (3) статті 13 Директиви 2009/138/ЄС;

(24) «перестрахова компанія третьої країни» означає перестрахову компанію третьої країни, як означено в пункті (6) статті 13 Директиви 2009/138/ЄС;

(25) «визнана інвестиційна фірма третьої країни» означає фірму, що відповідає усім зазначеним нижче умовам:

(a) якщо її було засновано в Союзі, вона повинна підпадати під визначення інвестиційної фірми;

(b) вона авторизована у третій країні;

(c) вона підпадає під дію і дотримується пруденційних правил, які компетентні органи вважають щонайменше настільки ж суворими, як і ті, що встановлені в цьому Регламенті або в Директиві 2013/36/ЄС;

(26) «фінансова установа» означає суб'єкта господарювання, іншого ніж установа та іншого ніж суто промислова холдингова компанія, основна діяльність якого полягає в набутті часток участі або здійсненні одного чи більше видів діяльності, визначених у пунктах 2-12 та пункті 15 додатка I до Директиви 2013/36/ЄС, включаючи інвестиційну фірму, фінансову холдингову компанію, фінансову холдингову компанію змішаного типу, інвестиційну холдингову компанію, платіжну установу у розумінні Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/2366 (-11), а також компанію з управління активами, за винятком страхових холдингових компаній і страхових холдингових компаній зі змішаною діяльністю, як означено в пунктах (f) та (g) статті 212(1) Директиви 2009/138/ЄС;

(27) «суб'єкт фінансового сектора» означає будь-що із зазначеного нижче:

(a) установу;

(b) фінансову установу;

(c) компанію з надання допоміжних послуг, включену до периметру консолідації для визначення фінансового стану установи;

(d) страхову компанію;

(e) страхову компанію третьої країни;

(f) перестрахову компанію;

(g) перестрахову компанію третьої країни;

(h) страхову холдингову компанію, як означено в пункті (f) статті 212(1) Директиви 2009/138/ЄС;

(k) суб'єкта господарювання, виключеного зі сфери застосування Директиви 2009/138/ЄС згідно зі статтею 4 зазначеної Директиви;

(l) суб'єкта господарювання третьої країни, основний вид діяльності якого є порівнянним із видом діяльності будь-якого із суб'єктів, зазначених у пунктах (a)-(k);

(28) «материнська установа у державі-члені» означає установу в державі-члені, яка має установу, фінансову установу чи компанію з надання додаткових послуг як дочірня компанія або яка володіє часткою в такій установі, фінансовій установі або компанії з надання додаткових послуг та яка сама не є дочірньою компанією іншої установи, авторизованої в тій самій державі-члені, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, заснованої у тій самій державі-члені;

(29) «материнська установа ЄС» означає материнську установу у державі-члені, яка не є дочірньою компанією іншої установи, авторизованої в будь-якій державі-члені, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, заснованої в будь-якій державі-члені;

(29a) «материнська інвестиційна фірма в державі-члені» означає материнську компанію в державі-члені, яка є інвестиційною фірмою;»;

(29b) «материнська інвестиційна фірма ЄС» означає материнську компанію ЄС, яка є інвестиційною фірмою;»;

(29c) «материнська кредитна установа в державі-члені» означає материнську установу у державі-члені, яка є кредитною установою;

(29d) «материнська кредитна установа ЄС» означає материнську установу ЄС, яка є кредитною установою;

(30) «материнська фінансова холдингова компанія у державі-члені» означає фінансову холдингову компанію, яка не є дочірньою компанією установи, авторизованої у тій самій державі-члені, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, заснованої в тій самій державі-члені;

(31) «материнська фінансова холдингова компанія ЄС» означає материнську фінансову холдингову компанію у державі-члені, яка не є дочірньою компанією установи, авторизованої в будь-якій державі-члені, іншої фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, заснованої в будь-якій державі-члені;

(32) «материнська фінансова холдингова компанія змішаного типу у державі-члені» означає фінансову холдингову компанію змішаного типу, яка не є дочірньою компанією установи, авторизованої у тій самій державі-члені, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, заснованої у тій самій державі-члені;

(33) «материнська фінансова холдингова компанія ЄС змішаного типу» означає материнську фінансову холдингову компанію змішаного типу у державі-члені, яка не є дочірньою компанією установи, авторизованої в будь-якій державі-члені, іншої фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, заснованої в будь-якій державі-члені;

(34) «центральний контрагент» означає центрального контрагента, як означено в пункті (1) статті 2 Регламенту (ЄС) № 648/2012;

(35) «участь» означає участь у розумінні першого речення статті 17 четвертої Директиви Ради 78/660/ЄЕС від 25 липня 1978 року про річну звітність певних типів компаній (-12) або володіння, пряме чи опосередковане, 20 відсотками чи більше прав голосу чи капіталу суб'єкта господарювання;

(36) «істотна участь» означає пряму чи опосередковану частку в суб'єкті господарювання, яка дорівнює 10% чи більше капіталу чи прав голосу або дозволяє здійснювати істотний вплив на управління таким суб'єктом господарювання;

(37) «контроль» означає відносини між материнською і дочірньою компаніями, як означено у статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС, або стандарти бухгалтерського обліку, під дію яких підпадає установа згідно з Регламентом (ЄС) № 1606/2002, або подібні відносини між будь-якою фізичною чи юридичною особою та суб'єктом господарювання;

(38) «тісні зв'язки» означає ситуацію, в якій дві чи більше фізичних чи юридичних осіб пов'язані в будь-який із зазначених нижче способів:

(a) участь у формі володіння, прямого чи шляхом контролю, 20 чи більше відсотками прав голосу або капіталу суб'єкта господарювання;

(b) контроль;

(c) постійний зв'язок обох або усіх зазначених осіб з однією третьою особою на основі відносин контролю;

(39) «група пов'язаних клієнтів» означає будь-що із зазначеного нижче:

(a) двох чи більше фізичних чи юридичних осіб, які, якщо інше не продемонстровано, є єдиною групою ризику, оскільки одна з них, прямо чи опосередковано, має контроль над іншою чи іншими;

(b) двох чи більше фізичних чи юридичних осіб, між якими відсутні відносини контролю, як описано в пункті (a), проте які необхідно вважати єдиною групою ризику, оскільки вони є настільки взаємопов'язаними, що, якщо одна з них матиме фінансові труднощі, зокрема, з фінансуванням чи поверненням коштів, то інша чи всі інші також із високою ймовірністю стикнуться з труднощами з фінансуванням чи поверненням коштів.

Незважаючи на пункти (a) та (b), коли центральний уряд має прямий контроль або безпосередньо пов'язаний із більш ніж однією фізичною чи юридичною особою, групу, що складається з центрального уряду і всіх фізичних чи юридичних осіб, прямо чи опосередковано підконтрольних йому відповідно до пункту (a), або взаємопов'язаних із ним відповідно до пункту (b), можна розглядати не як групу пов'язаних клієнтів. Натомість існування групи пов'язаних клієнтів, яка складається з центрального уряду та інших фізичних чи юридичних осіб, можна оцінювати окремо для кожної з осіб, прямо підконтрольних йому відповідно до пункту (a) або прямо взаємопов'язаних із ним відповідно до пункту (b), а також усіх фізичних і юридичних осіб, підконтрольних зазначеній особі відповідно до пункту (a) чи пов'язаних із зазначеною особою відповідно до пункту (b), включаючи центральний уряд. Це стосується регіональних урядів чи місцевих органів, до яких є застосовною стаття 115(2).

Двох чи більше фізичних чи юридичних осіб, які відповідають умовам, визначеним у пункті (a) або (b), з огляду на наявність у них прямої експозиції щодо одного й того самого центрального контрагента для цілей клірингової діяльності, не вважають групою пов'язаних клієнтів;

(40) «компетентний орган» означає орган публічної влади або орган, офіційно визнаний положеннями національного права, вповноважений, згідно з положеннями національного права, здійснювати нагляд за установами в рамках наглядової системи, яка діє у відповідній державі-члені;

(41) «орган, що здійснює консолідований нагляд» означає компетентний орган, відповідальний за здійснення нагляду на консолідованій основі згідно зі статтею 111 Директиви 2013/36/ЄС;

(42) «авторизація» означає інструмент, виданий органами влади в будь-якій формі, для надання права на здійснення господарської діяльності;

(43) «держава-член розташування головного офісу» означає державу-член, у якій установі була надана авторизація;

(44) «держава-член ведення діяльності» означає державу-члена, в якій установа має філію або надає послуги;

(45) «центральні банки ЄСЦБ» означає національні центральні банки, які є членами Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ), та Європейський Центральний Банк (ЄЦБ);

(46) «центральні банки» означає центральні банки ЄСЦБ та центральні банки третіх країн;

(47) «консолідований стан» означає стан, який є результатом застосування вимог цього Регламенту відповідно до глави 2 розділу II частини першої до установи у спосіб, ніби така установа, разом з однією чи більше інших установ, є єдиною установою;

(48) «консолідована основа» означає на основі консолідованого стану;

(49) «субконсолідована основа» означає на основі консолідованого стану материнської установи, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, виключаючи підгрупу суб'єктів, або на основі консолідованого стану материнської установи, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, які не є кінцевою материнською установою, фінансовою холдинговою компанією або фінансовою холдинговою компанією змішаного типу;

(50) «фінансовий інструмент» означає будь-що із зазначеного нижче:

(a) контракт, який є основою для виникнення фінансового активу для однієї сторони і фінансового зобов'язання чи інструменту власного капіталу для іншої сторони;

(b) інструмент, визначений у секції С додатка I до Директиви 2004/39/ЄС;

(c) деривативний фінансовий інструмент;

(d) первинний фінансовий інструмент;

(e) грошовий інструмент.

Інструменти, зазначені у пунктах (a), (b) та (c), є фінансовими інструментами лише тоді, коли їхня вартість ґрунтується на ціні базового фінансового інструменту або іншого базисного продукту, ставки або індексу;

(51) «початковий капітал» означає суми та типи власних коштів, визначені у статті 12 Директиви 2013/36/ЄС;

(52) «операційний ризик» означає ризик збитків у результаті неналежних чи помилкових внутрішніх процедур та дій осіб і систем або зовнішніх подій, що включає юридичний ризик;

(53) «ризик розмивання капіталу» означає ризик зменшення сум дебіторської заборгованості за рахунок надання боржнику кредитів у готівковій і безготівковій формах;

(54) «ймовірність дефолту», або «PD», означає ймовірність дефолту контрагента протягом періоду в один рік;

(55) «втрати у разі дефолту», або «LGD», означає відношення збитків від експозиції внаслідок дефолту контрагента та суми заборгованості на момент дефолту;

(56) «коефіцієнт конверсії» означає співвідношення між поточною невикористаною сумою зобов'язання, яка може бути використана, і, таким чином, становитиме суму заборгованості у випадку дефолту, і поточною невикористаною сумою зобов'язання, яку визначають на основі авізованого ліміту, окрім випадків, коли неавізований ліміт не є вищим;

(57) «пом'якшення кредитного ризику» означає техніку, яку установа використовує для зменшення кредитного ризику, пов'язаного з експозицією чи експозиціями, які має така установа;

(58) «фінансово забезпечений кредитний захист» означає техніку пом'якшення кредитного ризику, при використанні якої зменшення кредитного ризику експозиції установи забезпечують за рахунок права такої установи, у разі дефолту контрагента або при настанні інших визначених кредитних подій, які стосуються контрагента, на ліквідацію, отримання переказу, вилучення чи утримання певних активів чи сум або зменшення суми експозиції чи заміни її на суму, яка є різницею між сумою експозиції та сумою вимог до установи;

(59) «не забезпечений фінансово кредитний захист» означає техніку пом'якшення кредитного ризику, при використанні якої зменшення кредитного ризику експозиції установи забезпечують за рахунок обов'язку третьої сторони сплатити визначену суму в разі дефолту позичальника або настання інших визначених кредитних подій;

(60) «інструменти, прирівняні до грошових коштів» означає депозитний сертифікат, облігацію, у тому числі облігацію з покриттям, або будь-який інший несубординований інструмент, який був випущений установою або інвестиційною фірмою, за який установа або інвестиційна фірма вже отримала повну оплату і який підлягає безумовному погашенню установою або інвестиційною фірмою за його номінальною вартістю;»;

(61) «сек'юритизація» означає сек'юритизацію, як означено в пункті (1) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(62) «позиція сек'юритизації» означає позицію сек'юритизації, як означено в пункті (19) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(63) «ресек'юритизація» означає ресек'юритизацію, як означено в пункті (4) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(64) «позиція ресек'юритизації» означає експозицію щодо ресек'юритизації;

(65) «поліпшення кредитної якості» означає договірну домовленість, за якою кредитна якість позиції сек'юритизації кредиту підвищується порівняно з її ймовірною якістю за умови незастосування інструментів поліпшення кредиту, у тому числі за рахунок траншів наступних черг у рамках сек'юритизації та інших типів кредитного захисту;

(66) «суб'єкт спеціального призначення для цілей сек'юритизації» означає суб'єкт спеціального призначення для цілей сек'юритизації, як означено в пункті (2) статті 2 Регламенту (ЄС) № 2017/2402;

(67) «транш» означає транш, як означено в пункті (6) статті 2 Регламенту (ЄС) № 2017/2402;

(68) «коригування за ринком» означає визначення вартості позицій за наявними цінами на момент закриття ринку, отриманими із незалежних джерел, у тому числі біржовими цінами, «екранними» цінами або цінами, заявленими декількома незалежними авторитетними брокерами;

(69) «коригування за моделлю» означає будь-яке визначення вартості, яке передбачає проведення порівняльного аналізу, екстраполяції або обчислення в інший спосіб на основі вихідних ринкових показників;

(70) «верифікація незалежності ціни» означає процес, за допомогою якого регулярно верифікують точність та незалежність ринкових цін чи вхідних даних для коригування за моделлю;

(71) «прийнятний капітал» означає зазначене нижче:

(a) для цілей розділу III частини другої він означає суму таких доданків:

(i) капіталу першого рівня, як зазначено у статті 25, без застосування вирахування, зазначеного у статті 36(1)(k)(i);

(ii) капіталу другого рівня, як зазначено у статті 71, який дорівнює або є меншим за третину капіталу першого рівня, обчисленого згідно з пунктом (i) цього пункту;

(b) для цілей статті 97 він означає суму таких доданків:

(i) капіталу першого рівня, як зазначено у статті 25;

(ii) капіталу другого рівня, як зазначено у статті 71, який дорівнює або є меншим за третину капіталу першого рівня;

(72) «визнана біржа» означає біржу, яка відповідає усім зазначеним нижче умовам:

(a) вона є регульованим ринком або ринком третьої країни, який вважають еквівалентним регульованому ринку згідно з процедурою, визначеною в пункті (a) статті 25(4) Директиви 2014/65/ЄС;»;

(b) вона має кліринговий механізм, у рамках якого до всіх контрактів, перерахованих у додатку II, застосовують добові вимоги щодо маржі, які, на думку компетентних органів, забезпечують належний захист;

(73) «дискреційна пенсія» означає підвищену пенсію, яку установа надає працівнику на дискреційних засадах в рамках змінного пакету забезпечення такого працівника та яка не включає накопичену пенсію, яку виплачують працівнику в рамках пенсійної схеми компанії;

(74) «вартість іпотечного кредитування» означає вартість нерухомого майна, визначену на основі виваженого оцінювання можливості продажу нерухомості в майбутньому з урахуванням її довгострокових сталих характеристик, звичайних і локальних ринкових умов, поточного і альтернативних належних способів використання майна;

(75) «житлова нерухомість» означає житло, де мешкає власник чи орендар житла, включаючи право на проживання у квартирі в житлових кооперативах, розташованих у Швеції;

(76) «ринкова вартість» означає, для цілей, пов'язаних із нерухомим майном, очікувану суму, за яку, на дату її визначення, майно може бути продане охочим продавцем охочому покупцю на основі операції, здійсненої за принципом витягнутої руки після належної реалізації, у рамках якої кожна зі сторін діє поінформовано, виважено і без примусу;

(77) «застосовна система бухгалтерського обліку» означає стандарти бухгалтерського обліку, які установа повинна застосовувати відповідно до Регламенту (ЄС) № 1606/2002 або Директиви 86/635/ЄЕС;

(78) «річний показник дефолтності» означає відношення кількості випадків дефолту, що сталися протягом періоду, який починається за рік до дати T, до кількості боржників, які входили до зазначеної категорії або пулу за рік до вказаної дати;

(79) «спекулятивне фінансування нерухомого майна» означає надання позик для цілей придбання земельних ділянок або проведення на них робіт із проектування й будівництва щодо нерухомого майна або для придбання такого майна і щодо такого майна з наміром перепродажу для отримання прибутку;

(80) «торговельне фінансування» означає фінансування, включаючи гарантії, пов'язане з обміном товарами і послугами через фінансові продукти з фіксованим коротким строком погашення, як правило, меншим за рік, без автоматичного продовження;

(81) «офіційно підтримані експортні кредити» означає позики чи кредити, спрямовані на фінансування експорту товарів і послуг, щодо яких офіційне експортно-кредитне агентство надає гарантії, страхування або пряме фінансування;

(82) «договір репо» та «договір зворотного репо» означають будь-який договір, за яким установа чи її контрагент передають цінні папери чи товари або гарантовані права володіння цінними паперами чи товарами за умови, що така гарантія видана визнаною біржею, яка володіє правами на цінні папери чи товари, і такий договір не дозволяє установі передавати певний цінний папір чи товар або використовувати його як заставу у відносинах із більш ніж одним контрагентом одночасно, передбачає зобов'язання зворотного викупу зазначених цінних паперів чи товарів або їх замінників із тими самими характеристиками за визначеною ціною на визначену дату у майбутньому або дату, яка буде визначена, особою, що здійснює передавання, та є договором про продаж із зобов'язанням зворотного викупу для установи, яка продає цінні папери чи товари, та договором про купівлю із зобов'язанням зворотного продажу для установи, яка купує їх;

(83) «операція репо» означає будь-яку операцію, яку регулює договір репо чи договір зворотного репо;

(84) «простий договір про продаж із зобов'язанням зворотного викупу» означає операцію репо єдиного активу, або подібних, некомплексних активів, відмінних від кошика активів;

(85) «позиції, які утримують для продажу» означають будь-що із зазначеного нижче:

(a) власні позиції та позиції, які виникають в результаті обслуговування клієнтів і вирівнювання ринку;

(b) позиції, призначені для ліквідації в короткостроковій перспективі;

(c) позиції, призначені для отримання вигоди від фактичних чи очікуваних короткострокових різниць між ціною купівлі та продажу, або від інших варіацій ціни чи процентної ставки;

(86) «торговий портфель» означає усі позиції у фінансових інструментах чи товарах, які установа утримує або для продажу, або з метою хеджування позицій, які утримують для продажу, згідно зі статтею 104;

(87) «багатосторонній торговельний майданчик» означає багатосторонній торговий майданчик, як означено в пункті 15 статті 4 Директиви 2004/39/ЄС;

(88) «кваліфікований центральний контрагент» означає центрального контрагента, який був або авторизований згідно зі статтею 14 Регламенту (ЄС) № 648/2012, або визнаний згідно зі статтею 25 зазначеного Регламенту;

(89) «фонд забезпечення у разі дефолту» означає фонд, який створює центральний контрагент згідно зі статтею 42 Регламенту (ЄС) № 648/2012, і який використовують згідно зі статтею 45 зазначеного Регламенту;

(90) «авансовий внесок до фонду забезпечення у разі дефолту центрального контрагента» означає внесок до фонду забезпечення у разі дефолту центрального контрагента, який сплачує установа;

(91) «торговельна експозиція» означає поточну експозицію, включаючи варіаційну маржу, пов'язану із залученням клірингового члена, але ще не отриману, та будь-яку потенційну майбутню експозицію клірингового члена чи клієнта, пов'язану із центральним контрагентом, яка виникає з договорів і операцій, перелічених у пунктах (a), (b) та (c) статті 301(1), а також початкову маржу;

(92) «регульований ринок» означає регульований ринок, як означено в пункті (14) статті 4 Директиви 2004/39/ЄС;

(93) «леверидж» означає відношення розміру активів, позабалансових зобов'язань та умовних зобов'язань установи зі сплати чи надання забезпечення, включаючи обов'язки, що випливають із отриманого фінансування, взятих зобов'язань, деривативів або договорів репо, але виключаючи обов'язки, які підлягають виконанню лише під час ліквідації установи, до власних коштів такої установи;

(94) «ризик надмірного левериджу» означає ризик, який є наслідком вразливості установи через леверидж або умовний леверидж, який може вимагати внесення незапланованих корективів до її бізнес-плану, у тому числі, вимушеного продажу активів, який може потягнути за собою втрати або коригування вартості залишку активів;

(95) «коригування на кредитний ризик» означає суму конкретного і загального резерву на покриття збитків за кредитами для кредитних ризиків, які було відображено у фінансовій звітності установи згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку;

(96) «внутрішній хедж» означає позицію, яка матеріально компенсує складові елементи ризику між позицією торгового портфеля і однією чи більше позицій, які не входять до торгового портфеля, або між двома відділами торгових операцій;

(97) «референтне зобов'язання» означає зобов'язання, яке використовують із метою визначення розрахункової вартості кредитного дериватива;

(98) «установа зовнішнього кредитного оцінювання» означає кредитне рейтингове агентство, зареєстроване чи сертифіковане згідно з Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1060/2009 від 16 вересня 2009 року про кредитні рейтингові агентства (-13), або центральний банк, який публікує кредитні рейтинги, до яких не застосовують Регламент (ЄС) № 1060/2009.

(99) «призначена установа зовнішнього кредитного оцінювання» означає установу зовнішнього кредитного оцінювання, номіновану установою;

(100) «накопичений інший сукупний прибуток» має таке ж саме означення, що і в Міжнародному стандарті бухгалтерського обліку (МСБО) 1, як застосовно згідно з Регламентом (ЄС) № 1606/2002;

(101) «основні власні кошти» означають основні власні кошти в розумінні статті 88 Директиви 2009/138/ЄС;

(102) «страхові власні кошти першого рівня» означають основні власні кошти суб'єктів господарювання, які підпадають під дію вимог Директиви 2009/138/ЄС, коли такі кошти відносять до першого рівня у розумінні Директиви 2009/138/ЄС згідно зі статтею 94(1) зазначеної Директиви;

(103) «додаткові страхові власні кошти першого рівня» означають основні власні кошти суб'єктів господарювання, які підпадають під дію вимог Директиви 2009/138/ЄС, коли такі кошти відносять до першого рівня у розумінні Директиви 2009/138/ЄС згідно зі статтею 94(1) зазначеної Директиви, і включення таких коштів обмежене делегованими актами, ухваленими згідно зі статтею 99 зазначеної Директиви;

(104) «страхові власні кошти другого рівня» означають основні власні кошти суб'єктів господарювання, які підпадають під дію вимог Директиви 2009/138/ЄС, коли такі кошти відносять до другого рівня у розумінні Директиви 2009/138/ЄС згідно зі статтею 94(2) зазначеної Директиви;

(105) «страхові власні кошти третього рівня» означають основні власні кошти суб'єктів господарювання, які підпадають під дію вимог Директиви 2009/138/ЄС, коли такі кошти відносять до третього рівня у розумінні Директиви 2009/138/ЄС згідно зі статтею 94(3) зазначеної Директиви;

(106) «відстрочені податкові активи» має те саме значення, що і в рамках застосовної системи бухгалтерського обліку;

(107) «відстрочені податкові активи, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах» означають відстрочені податкові активи, майбутня вартість яких може бути реалізована лише за умови отримання установою оподаткованого прибутку в майбутньому;

(108) «відстрочені податкові зобов'язання» має те саме значення, що і в рамках застосовної системи бухгалтерського обліку;

(109) «активи пенсійного фонду із заздалегідь визначеними виплатами» означає, залежно від випадку, активи або план визначеного пенсійного фонду, які обчислюють після їх зменшення на суму зобов'язань у рамках такого фонду чи плану;

(110) «розподілювані виплати» означає виплату дивідендів або відсотків у будь-якій формі;

(111) «фінансова установа» має те саме значення, що і в пунктах 25(b) та (d) статті 13 Директиви 2009/138/ЄС;

(112) «фонди гарантування загального банківського ризику» має те саме значення, що і у статті 38 Директиви 86/635/ЄЕС;

(113) «гудвіл» має те саме значення, що і в рамках застосовної системи бухгалтерського обліку;

(114) «опосередковане володіння» означає експозицію щодо суб'єкта-посередника, який має експозицію щодо інструментів капіталу, випущених суб'єктом фінансового сектора на умовах, згідно з якими збитки, які установа понесе в результаті у разі остаточного списання інструментів капіталу, випущених суб'єктом фінансового сектора, не будуть істотно відрізнятися від збитків, які вона понесла би у разі прямого володіння зазначеними інструментами капіталу, випущеними суб'єктом фінансового сектора;

(115) «нематеріальні активи» має те саме значення, що і рамках застосовної системи бухгалтерського обліку, і включає гудвіл;

(116) «інші інструменти капіталу» означає інструменти капіталу, випущені суб'єктами фінансового сектора, які не відносять до інструментів основного капіталу першого рівня, інструментів додаткового капіталу першого рівня чи другого рівня або страхових власних коштів першого рівня, додаткових страхових власних коштів першого рівня, страхових власних коштів другого рівня чи страхових власних коштів третього рівня;

(117) «інші резерви» означає резерви в розумінні застосовної системи бухгалтерського обліку, які підлягають розкриттю відповідно до застосовних стандартів бухгалтерського обліку, за винятком будь-яких сум, які вже було враховано до накопиченого іншого сукупного прибутку або нерозподіленого прибутку;

(118) «власні кошти» означає суму капіталу першого рівня та капіталу другого рівня;

(119) «інструменти власних коштів» означає інструменти капіталу, випущені установою, які відносять до інструментів основного капіталу першого рівня або інструментів додаткового капіталу першого рівня чи другого рівня;

(120) «частка меншості» означає суму основного капіталу першого рівня дочірньої компанії установи, який належить фізичним або юридичним особам, іншим ніж ті, що включені до пруденційного периметру консолідації установи;

(121) «прибуток» має те саме значення, що і в рамках застосовної системи бухгалтерського обліку;

(122) «взаємне перехресне володіння» означає володіння установою інструментами власних коштів чи іншими інструментами капіталу, випущеними суб'єктами фінансового сектора, коли зазначені суб'єкти також володіють інструментами власних коштів, випущеними зазначеною установою;

(123) «нерозподілений прибуток» означає прибутки і збитки, перенесені на наступний період в результаті остаточного розподілу прибутків і збитків згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку;

(124) «рахунок премій за акціями» має те саме значення, що і в рамках застосовної системи бухгалтерського обліку;

(125) «тимчасові різниці» має те саме значення, що і в рамках застосовної системи бухгалтерського обліку;

(126) «синтетична участь» означає інвестицію установи у фінансовий інструмент, вартість якого безпосередньо пов'язана з вартістю інструментів капіталу, випущених суб'єктом фінансового сектора;

(127) «схема перехресного гарантування» означає схему, яка відповідає усім зазначеним умовам:

(a) установи охоплені однією схемою інституційного захисту, як зазначено у статті 113(7), або постійно афілійовані по відношенню до центрального органу в рамках мережі;

(b) установи повністю консолідовані відповідно до статті 1(1)(b), (c) або (d) або статті 1(2) Директиви 83/349/ЄЕС, і підпадають під нагляд на консолідованій основі з боку установи, яка є материнською установою у державі-члені відповідно до глави 2 розділу II частини першої цього Регламенту, а також під вимоги до власних коштів;

(c) материнська установа у державі-члені і дочірні компанії створені в тій самій державі-члені та той самий компетентний орган надає їм авторизацію і здійснює нагляд за ними;

(d) материнська установа у державі-члені і дочірні компанії уклали договір чи офіційну угоду про відповідальність, які захищають такі установи і, зокрема, забезпечують їхню ліквідність і платоспроможність з метою запобігання банкрутству у випадках, коли це стає необхідним;

(e) передбачені інструменти для забезпечення негайного надання фінансових ресурсів у розрізі капіталу й ліквідності, якщо це є необхідним відповідно до договору або офіційної угоди про відповідальність, зазначених у пункті (d);

(f) належність інструментів, зазначених у пунктах (d) та (e), є предметом регулярного моніторингу з боку компетентного органу;

(g) мінімальний строк для попереднього повідомлення про добровільний вихід дочірньої компанії з угоди про відповідальність складає 10 років;

(h) компетентний орган уповноважений заборонити добровільний вихід дочірньої компанії з офіційної угоди про відповідальність;

(128) «сума, що підлягає розподілу» означає суму прибутків на кінець останнього фінансового року плюс будь-які перенесені з попередніх періодів прибутки і резерви, доступні для зазначеної цілі, перед розподілом серед володільців інструментів власних коштів, мінус будь-які перенесені з попередніх періодів збитки, будь-які прибутки, які не підлягають розподілу згідно з нормами права Союзу, національного права або актами відповідної установи, та будь-які суми, які було віднесено до резервів, що не підлягають розподілу, згідно з нормами національного права або актами відповідної установи, із урахуванням категорії інструментів власних коштів, якої стосуються норми права Союзу, національного права чи акти установи; при цьому, такі прибутки, збитки та резерви визначають на основі індивідуальних рахунків установи, а не на основі консолідованої звітності;

(129) «сервісний агент» означає сервісного агента, як означено в пункті (13) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(130) «орган з врегулювання» означає орган врегулювання, як означено в пункті 18 статті 2(1) Директиви 2014/59/ЄС;

(131) «суб'єкт врегулювання» означає суб'єкта врегулювання, як означено в пункті (83а) статті 2(1) Директиви 2014/59/ЄС;

(132) «група врегулювання» означає групу врегулювання, як означено в пункті (83b) статті 2(1) Директиви 2014/59/ЄС;

(133) «глобальна системно важлива установа» означає глобальну системно важливу установа, яку було визначено згідно зі статтею 131(1) та (2) Директиви 2013/36/ЄС;

(134) «глобальна системно важлива установа з-поза меж ЄС» означає глобальну системно важливу банківську групу або глобальний системно важливий банк, які не є глобальною системно важливою установою і включені у список глобальних системно важливих банків, опублікований Радою з фінансової стабільності, що регулярно оновлюється;

(135) «істотна дочірня компанія» означає дочірню компанію, яка на індивідуальній або консолідованій основі відповідає будь-якій із зазначених нижче умов:

(a) дочірня компанія володіє більш ніж 5% консолідованих зважених на ризик активів своєї материнської компанії;

(b) дочірня компанія генерує більш ніж 5% сукупного операційного доходу материнської компанії;

(c) загальний показник експозиції, зазначений у статті 429(4) цього Регламенту, дочірньої компанії є більшим за 5% консолідованої загальної експозиції її материнської компанії;

для цілей визначення істотної дочірньої компанії, коли є застосовною стаття 21b(2) Директиви 2013/36/ЄС, дві проміжні материнські компанії у ЄС рахують як єдину дочірню компанію на основі їхнього консолідованого стану;

(136) «суб'єкт глобальної системно важливої установи» означає суб'єкта, що є юридичною особою, який є глобальною системно важливою установою або частиною глобальної системно важливої установи, або є глобальною системно важливою установою з-поза меж ЄС;

(137) «інструмент внутрішнього визволу» означає інструмент внутрішнього визволу, як означено в пункті (57) статті 2(1) Директиви 2014/59/ЄС;

(138) «група» означає групу суб'єктів господарювання, у якій щонайменше один із суб'єктів господарювання є установою, і яка складається з материнської компанії та її дочірніх компаній, пов'язаних одна з одною, як визначено у статті 22 Директиви 2013/34/ЄС Європейського Парламенту і Ради (-14);

(139) «операція фінансування з цінними паперами» означає операцію репо, операцію надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів або операцію маржинального кредитування;

(140) «початкова маржа» означає будь-яке забезпечення, інше ніж варіаційна маржа, отримане від або віднесене на рахунок суб'єкта для покриття поточної й майбутньої потенційної експозиції операції чи портфелю операцій протягом періоду, необхідного для закриття таких операцій або рехеджування пов'язаного з ними ринкового ризику в результаті дефолту контрагента операції чи портфелю операцій;

(141) «ринковий ризик» означає ризик настання збитків у результаті змін у ринкових цінах, у тому числі в обмінних курсах чи товарних цінах;

(142) «валютний ризик» означає ризик настання збитків у результаті змін в обмінних курсах;

(143) «товарний ризик» означає ризик збитків, що виникає в результаті змін у товарних цінах;

(144) «відділ торгових операцій» означає чітко визначену групу дилерів, що створена установою для спільного управління позиціями в торговому портфелі згідно з чітко визначеною й послідовною бізнес-стратегією і працює в рамках однієї й тієї самої структури управління ризиками;

(145) «мала нескладна установа» означає установу, яка відповідає усім зазначеним нижче умовам:

(a) не є великою установою;

(b) загальна вартість її активів на індивідуальній основі або, якщо застосовно, на консолідованій основі згідно з цим Регламентом та Директивою 2013/36/ЄС в середньому дорівнює або є меншою за 5 мільярдів євро за чотирирічний період, що передує поточному звітному періоду; держави-члени можуть встановлювати нижче порогове значення;

(c) на неї не поширюються будь-які обов'язки або поширюються спрощені обов'язки щодо планування відновлення платоспроможності та врегулювання згідно зі статтею 4 Директиви 2014/59/ЄС;

(d) її торговий портфель класифікують як малий у розумінні статті 94(1);

(e) загальна вартість її позицій у деривативах, які утримуються для продажу, не перевищує 2% вартості її загальних і позабалансових активів, а загальна вартість її позицій у деривативах не перевищує 5% - на основі обчислень згідно зі статтею 273a(3);

(f) більш ніж 75% консолідованих загальних активів і зобов'язань установи, в обох випадках не включаючи внутрішньогрупові експозиції, пов'язані з діяльністю за участі контрагентів, розташованих у Європейському економічному просторі;

(g) установа не використовує внутрішні моделі для виконання пруденційних вимог згідно з цим Регламентом, за винятком дочірніх компаній, які використовують внутрішні моделі, розроблені на рівні групи, за умови, що група підпадає під дію вимог щодо розкриття, встановлених у статті 433a або 433c на консолідованій основі;

(h) установа не повідомила компетентний орган про заперечення щодо її класифікації як малої нескладної установи;

(i) компетентний орган не вирішив, що установу не повинні вважати малою нескладною установою на основі аналізу її розміру, взаємопов'язаності, складності чи профілю ризику;

(146) «велика установа» означає установу, яка відповідає будь-якій із зазначених нижче умов:

(a) вона є глобальною системно важливою установою;

(b) вона була визначена як інша системно важлива установа згідно зі статтею 131(1) та (3) Директиви 2013/36/ЄС;

(c) вона є однією з трьох найбільших установ у державі-члені, в якій вона має осідок, у розрізі загальної вартості активів;

(d) загальна вартість активів на індивідуальній основі або, якщо застосовно, на основі консолідованого стану, згідно з цим Регламентом та Директивою 2013/36/ЄС, дорівнює або є більшою за 30 мільярдів євро;

(147) «велика дочірня компанія» означає дочірню компанію, яку кваліфікують як велику установу;

(148) «незареєстрована на біржі установа» означає установу, яка не випустила цінні папери, допущені до торгів на регульованому ринку будь-якої держави-члена у розумінні пункту (21) статті 4(1) Директиви 2014/65/ЄС;

(149) «фінансовий звіт» означає, для цілей частини восьмої цього Регламенту, фінансовий звіт у розумінні статей 4 та 5 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2004/109/ЄС (-15).

(150) «дилер товарів і квот на викиди» означає суб'єкта господарювання, основна діяльність якого полягає виключно в наданні інвестиційних послуг або здійсненні інвестиційної діяльності щодо товарних деривативів або товарних деривативних контрактів, зазначених у пунктах (5), (6), (7), (9) і (10), деривативів на квоти на викиди, зазначених у пункті (4), або квот на викиди, зазначених у пункті (11) секції C додатка I до Директиви 2014/65/ЄС.

2. Згадані у цьому Регламенті нерухоме майно, житлову нерухомість чи комерційну нерухомість або іпотеку такого майна необхідно розглядати як такі, що включають акції у фінських компаніях житлового будівництва, які функціонують відповідно до Закону Фінляндії про компанії житлового будівництва від 1991 року або подальшого еквівалентного законодавства. Держави-члени або їх компетентні органи можуть дозволити прирівнювання акцій, які є свідченням еквівалентного опосередкованого володіння нерухомим майном, до безпосереднього володіння нерухомим майном, якщо таке непряме володіння безпосередньо регулюється національним правом зазначеної держави-члена і, в разі використання майна як предмета іпотеки, надає еквівалентний захист кредиторам.

3. Торговельне фінансування, як зазначено в пункті (80) параграфа 1, в цілому є вільним від зобов'язань та для нього вимагається наявність задовільної підтвердної документації щодо операцій під кожен запит на вибирання кредитних коштів, при цьому повинна існувати можливість відмови у фінансуванні у разі будь-якого сумніву стосовно кредитної спроможності або підтвердної документації щодо операцій. Погашення експозицій у зв'язку з торговельним фінансуванням зазвичай є незалежним від позичальника, оскільки на нього спрямовують кошти від грошових надходжень, отриманих від імпортерів або як виручку від продажу базисних товарів.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, які визначають обставини, у яких умови, визначені в пункті (39) параграфа 1, вважаються виконаними.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 червня 2020 року.

Комісії делеговано повноваження доповнювати цей Регламент шляхом ухвалення регуляторних технічних стандартів, зазначених у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 5
Терміни та означення, що застосовуються стосовно вимог до капіталу для покриття кредитного ризику

Для цілей розділу II частини третьої цього Регламенту застосовуються такі терміни та означення:

(1) «експозиція» означає актив або позабалансову позицію;

(2) «втрати» означає економічні втрати, включно з суттєвими наслідками дисконту, та прямі і непрямі витрати, пов'язані зі стягненнями, пов'язаними з інструментом;

(3) «очікувані втрати» означає співвідношення очікуваної суми, яку буде втрачено у зв'язку з експозицією від потенційного дефолту контрагента або від розмивання протягом річного періоду, до суми, не виплаченої до моменту дефолту.

РОЗДІЛ II
РІВЕНЬ ЗАСТОСУВАННЯ ВИМОГ

ГЛАВА 1
Застосування вимог на індивідуальній основі

Стаття 6
Загальні принципи

1. Установи повинні виконувати обов'язки, встановлені в частинах другій, третій, четвертій, сьомій, сьомій А і восьмій цього Регламенту та у главі 2 Регламенту (ЄС) № 2017/2402, на індивідуальній основі, за винятком пункту (d) статті 430(1) цього Регламенту.

1a. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, лише установи, визначені як суб'єкти врегулювання, які також належать до глобальних системно важливих установ і які не мають дочірніх компаній, повинні дотримуватися вимог, встановлених у статті 92а, на індивідуальній основі.

Істотні дочірні компанії глобально системно важливої установи з-поза меж ЄС повинні дотримуватися положень статті 92b на індивідуальній основі, якщо вони відповідають усім таким умовам:

(a) вони не є суб'єктами врегулювання;

(b) вони не мають дочірніх компаній;

(c) вони не є дочірніми компаніями материнської установи ЄС.

2. Від жодної установи, яка є або дочірньою компанією у державі-члені, у якій вона авторизована та у якій вона перебуває під наглядом, або материнською компанією, та від жодної установи, включеної до консолідації відповідно до статті 18, не повинно вимагатися дотримуватися зобов'язань, встановлених у статтях 89, 90 та 91, на індивідуальній основі.

3. Від жодної установи, яка є або материнською компанією або дочірньою компанією, та від жодної установи, включеної до консолідації відповідно до статті 18, не повинно вимагатися дотримуватися зобов'язань, встановлених у частині восьмій, на індивідуальній основі.

Як відступ від першого підпараграфа цього параграфа, установи, зазначені в параграфі 1а цієї статті, повинні дотримуватися статті 437a та пункту (h) статті 447 на індивідуальній основі.

4. Установи повинні виконувати обов'язки, встановлені в частині шостій і в пункті (d) статті 430(1) цього Регламенту, на індивідуальній основі.

Зазначені нижче установи не зобов'язані дотримуватися статті 413(1) і пов'язаних обов'язків щодо звітування про ліквідність, встановлених у частині сьомій А цього Регламенту;

(a) установи, які також авторизовані згідно зі статтею 14 Регламенту (ЄС) № 648/2012;

(b) установи, які також авторизовані згідно зі статтею 16 та пунктом (a) статті 54(2) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 909/2014 (-16), за умови, що вони не здійснюють жодних істотних трансформацій строків погашення; та

(c) установи, які призначені згідно з пунктом (b) статті 54(2) Регламенту (ЄС) № 909/2014, за умови, що:

(i) їхня діяльність обмежується наданням послуг банківського типу, як зазначено в секції С додатка до зазначеного Регламенту, центральним депозитаріям цінних паперів, авторизованим згідно зі статтею 16 зазначеного Регламенту; та

(ii) вони не здійснюють жодних істотних трансформацій строків погашення.

5. Установи, щодо яких компетентні органи застосували відступ, визначений у статті 7(1) або (3) цього Регламенту, і установи, які також авторизовані згідно зі статтею 14 Регламенту (ЄС) № 648/2012, не зобов'язані виконувати обов'язки, встановлені в частині сьомій, і пов'язані вимоги щодо звітування про коефіцієнт левериджу, встановлені в частині сьомій А цього Регламенту, на індивідуальній основі.

Стаття 7
Відступ від застосування пруденційних вимог на індивідуальній основі

1. Компетентні органи можуть відмовитися від застосування положень статті 6(1) до будь-якої дочірньої компанії установи, якщо і до дочірньої компанії, і до установи застосовуються вимоги до авторизації та нагляду з боку відповідної держави-члена, та якщо дочірня компанія підпадає під нагляд на консолідованій основі установи, яка є материнською компанією, та якщо виконано всі наведені нижче умови, з метою гарантування належного розподілу власних коштів між материнською та дочірньою компаніями:

(a) відсутні наявні чи потенційні значні практичні або правові перешкоди для швидкого передання власних коштів або виплати зобов'язань від материнської компанії;

(b) або материнська компанія доведе компетентному органу пруденційне управління дочірньою компанією та заявила, за дозволом компетентного органу, що вона гарантує зобов'язання, які бере на себе дочірня компанія, або ризики дочірньої компанії є несуттєвими;

(c) процедури оцінювання ризику, вимірювання та контролю материнської компанії поширюються на дочірню компанію;

(d) материнська компанія утримує більше 50% прав голосу, пов'язаних із акціями, в капіталі дочірньої компанії, або має право призначати чи відстороняти більшість членів органу управління дочірньої компанії.

2. Компетентні органи можуть застосувати можливість, передбачену у параграфі 1, якщо материнська компанія є фінансовою холдинговою компанією або фінансовою холдинговою компанією змішаного типу, заснованою у тій самій державі-члені, що й установа, за умови що вона підлягає нагляду, еквівалентному до того, який застосовується до установ, та зокрема підпадає під дію стандартів, встановлених у статті 11(1).

3. Компетентні органи можуть відмовитися від застосування положень статті 6(1) до будь-якої материнської установи у державі-члені, якщо до такої установи застосовуються вимоги до авторизації та нагляду з боку відповідної держави-члена, та якщо вона підпадає під нагляд на консолідованій основі, та якщо виконано всі наведені нижче умови, з метою гарантування належного розподілу власних коштів між материнською та дочірніми компаніями:

(a) відсутні наявні чи потенційні значні практичні або правові перешкоди для швидкого передання власних коштів або виплати зобов'язань материнській установі у державі-члені;

(b) процедури оцінювання, вимірювання та контролю ризиків, які стосуються консолідованого нагляду, поширюються на материнську установу у державі-члені.

Компетентний орган, який застосовує положення цього параграфа, повинен поінформувати про це компетентні органи усіх інших держав-членів.

Стаття 8
Відступ від застосування вимог до ліквідності на індивідуальній основі

1. Компетентні органи можуть відмовитися від застосування положень частини шостої повністю або частково до установ та усіх або деяких їх дочірніх компаній у Союзу, та здійснювати нагляд за ними як за єдиною підгрупою ліквідності, допоки вони виконують усі такі умови:

(a) материнська установа на консолідованій основі або дочірня установа на субконсолідованій основі дотримується зобов'язань, встановлених у частині шостій;

(b) материнська установа на консолідованій основі або дочірня установа на субконсолідованій основі безперервно здійснює моніторинг та нагляд за позиціями ліквідності усіх установ у межах групи чи підгрупи, на яких поширюється відмова, безперервно здійснює моніторинг і нагляд за позиціями фінансування сіх установ у межах групи чи підгрупи у разі звільнення від застосування вимоги щодо коефіцієнта чистого стабільного фінансування (NSFR), визначених у розділі IV частини шостої, а також забезпечує достатній рівень ліквідності та стабільного фінансування в разі звільнення від застосування вимоги щодо NSFR для всіх таких установ;

(c) установи уклали договори, які передбачають вільний рух коштів між ними, що дає їм змогу виконувати їхні індивідуальні та спільні зобов'язання, коли настає строк сплати, та такі договори відповідають вимогам компетентних органів;

(d) відсутні наявні чи потенційні значні практичні або правові перешкоди для виконання договорів, зазначених у пункті (c).

До 01 січня 2014 року Комісія повинна повідомити Європейський Парламент і Раду про будь-які правові перешкоди, які здатні зробити неможливим застосування пункту (c) першого підпараграфа, та вона може подати законодавчу пропозицію, якщо це буде доцільним, до 31 грудня 2015 року, спрямовану на усунення таких перешкод.

2. Компетентні органи можуть відмовитися від застосування положень частини шостої повністю або частково до установ та усіх або деяких їх дочірніх компаній, якщо всі установи єдиної підгрупи ліквідності авторизовані у тій самій державі-члені та за умови, що виконано вимоги параграфа 1.

3. Якщо установи єдиної підгрупи ліквідності авторизовані в кількох державах-членах, параграф 1 застосовується лише після застосування процедури, встановленої у статті 21, та лише до установ, чиї компетентні органи дійшли згоди стосовно таких елементів:

(a) їх оцінки відповідності організації та поводження з ризиками ліквідності умовам, визначеним у статті 86 Директиви 2013/36/ЄС, у межах єдиної підгрупи ліквідності;

(b) розподіл сум, місцезнаходження та власності необхідних ліквідних активів здійснюється в межах єдиної підгрупи ліквідності в разі звільнення від застосування вимоги щодо коефіцієнта покриття ліквідності (LCR), як встановлено в делегованому акті, зазначеному у статті 460(1), а також розподіл сум і місцезнаходження доступного стабільного фінансування в межах єдиної підгрупи ліквідності в разі звільнення від застосування вимоги щодо NSFR, визначеної в розділі IV частини шостої;

(c) визначення мінімальних сум ліквідних активів, що їх повинні утримувати установи, у разі звільнення від застосування вимоги щодо LCR, встановленої в делегованому акті, зазначеному у статті 460(1), і визначення мінімальних сум доступного стабільного фінансування, що їх повинні утримувати установи, у разі звільнення від застосування вимоги щодо NSFR, визначеної в розділі IV частини шостої;

(d) потреба у суворіших параметрах, ніж визначені у частині шостій;

(e) необмежений обмін повною інформацією між компетентними органами;

(f) чітке розуміння наслідків такої відмови.

4. Компетентні органи також можуть застосовувати положення параграфів 1, 2 та 3 до установ, які є членами однієї схеми інституційного захисту, передбаченої статтею 113(7), за умови дотримання ними вимог, встановлених у зазначеній статті, а також до інших установ, пов'язаних у спосіб, визначений у статті 113(6), та за умови що вони відповідають вимогам, передбаченим у зазначеній статті. У такому випадку компетентні органи визначають одну з установ, щодо якої буде діяти відмова від застосування вимог частини шостої, на основі консолідованого стану усіх установ єдиної підгрупи ліквідності.

5. У разі застосування відмови згідно з параграфом 1 або параграфом 2, компетентні органи можуть також застосовувати статтю 86 Директиви 2013/36/ЄС або її частин на рівні єдиної підгрупи ліквідності або відмовитися від застосування статті 86 Директиви 2013/36/ЄС або її частин на індивідуальній основі.

6. Якщо, згідно із цією статтею, компетентний орган звільняє установу, повністю або частково, від застосування частини шостої, він також може звільнити таку установу від застосування пов'язаних вимог щодо звітування про ліквідність згідно з пунктом (d) статті 430(1).

Стаття 9
Метод індивідуальної консолідації

1. Відповідно до параграфів 2 та 3 цієї статті та відповідно до статті 144(3) Директиви 2013/36/ЄС, компетентні органи можуть на індивідуальній основі дозволяти материнським установам включати в обчислення їхніх вимог згідно зі статтею 6(1) дочірні компанії, які відповідають вимогам, встановленим положеннями пунктів (c) та (d) статті 7(1), та які мають значні експозиції або значні зобов'язання перед такою материнською установою.

2. Правила, визначені в параграфі 1, дозволені лише у разі, якщо материнська установа повноцінно продемонструє перед компетентними органами наявність обставин та механізмів, включно із правовими механізмами, в силу яких відсутні будь-які реальні операційні або юридичні перешкоди або жодні прогнозовані перешкоди для негайної передачі власних коштів або своєчасної виплати зобов'язань з боку дочірньої компанії на користь материнській установі.

3. Якщо компетентний орган скористається дискреційною можливістю, встановленою у параграфі 1, він повинен на регулярній основі та не рідше одного разу на рік інформувати компетентні органи усіх інших держав-членів про застосування положень параграфа 1 та про обставити та механізми, згадані у параграфі 2. Якщо дочірня компанія розташована у третій країні, компетентні органи повинні також надавати аналогічну інформацію компетентним органам такої третьої країни.

Стаття 10
Скасування вимог для кредитних установ, постійно афілійованих із центральним органом

1. Компетентні органи можуть, відповідно до положень національного права, повністю або частково скасувати застосування вимог, визначених у частинах другій-восьмій цього Регламенту та у главі 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402, до однієї чи більше кредитних установ, розташованих у тій самій державі-члені, та які постійно афілійовані з центральним органом, що здійснює нагляд над ними та який має осідок у тій самій державі-члені, якщо виконано такі умови:

(a) зобов'язання центрального органу та афілійованих установ є солідарними зобов'язаннями, або зобов'язання його афілійованих установ є повністю гарантованими центральним органом;

(b) платоспроможність та ліквідність центрального органу та афілійованих установ моніторяться в цілому на підставі консолідованої звітності таких установ;

(c) керівництво центрального органу уповноважене видавати інструкції керівництву афілійованих установ;

Держави-члени можуть залишити чинними та застосовувати чинне національне законодавство, яке стосується скасування, зазначеного у першому підпараграфі, якщо це не суперечить положенням цього Регламенту або Директиви 2013/36/ЄС.

2. Якщо компетентні органи встановлюють дотримання умов, визначених у параграфі 1, та якщо зобов'язання центрального органу повністю гарантовано афілійованими установами, компетентні органи можуть на індивідуальній основі відмовитися від застосування до центрального органу положень частин із другої по восьму.

ГЛАВА 2
Пруденційна консолідація

Секція 1
Застосування вимог на консолідованій основі

Стаття 10a
Застосування пруденційних вимог на консолідованій основі у випадках, коли інвестиційні фірми є материнськими компаніями

Для цілей застосування цієї глави інвестиційні фірми вважаються материнськими фінансовими холдинговими компаніями в державі-члені або материнськими фінансовими холдинговими компаніями Союзу, якщо такі інвестиційні фірми є материнськими компаніями установи або інвестиційної фірми відповідно до цього Регламенту, зазначеної у статті 1(2) або (5) Регламенту (ЄС) № 2019/2033.

Стаття 11
Загальний підхід

1. Материнські установи у державі-члені повинні в обсязі та у спосіб, як визначено у статті 18, дотримуватися зобов'язань, передбачених у частинах другій, третій, четвертій, сьомій та сьомій А, на основі їх консолідованого стану, крім пункту (d) статті 430(1). Материнські компанії та їхні дочірні компанії, що підпадають під сферу дії цього Регламенту, повинні запровадити належну організаційну структуру та відповідні механізми внутрішнього контролю для забезпечення належного опрацювання та надання даних, що необхідні для консолідації. Зокрема, вони повинні забезпечувати, щоб дочірні компанії, які не підпадають під сферу дії цього Регламенту, запровадили інструменти, процеси та механізми, необхідні для забезпечення належної консолідації.

2. Для цілей забезпечення того, що вимоги цього Регламенту застосовуються на консолідованій основі, терміни «установа», «материнська установа у державі-члені», «материнська установа ЄС» та «материнська компанія», залежно від випадку, охоплюють також:

(a) фінансові холдингові компанії або фінансові холдингові компанії змішаного типу, схвалені відповідно до статті 21a Директиви 2013/36/ЄС;

(b) призначені установи, що їх контролює материнська фінансова холдингова компанія або материнська фінансова холдингова компанія змішаного типу, якщо така материнська компанія не підпадає під вимогу щодо схвалення відповідно до статті 21a(4) Директиви 2013/36/ЄС;

(c) фінансові холдингові компанії, фінансові холдингові компанії змішаного типу або установи, призначені відповідно до пункту (d) статті 21a(6) Директиви 2013/36/ЄС.

Консолідованим станом компанії, зазначеної у пункті (b) першого підпараграфа цього параграфа, вважається консолідований стан материнської фінансової холдингової компанії або материнської фінансової холдингової компанії змішаного типу, яка не підпадає під вимогу щодо схвалення відповідно до статті 21a(4) Директиви 2013/36/ЄС. Консолідованим станом компанії, зазначеної у пункті (c) першого підпараграфа цього параграфа, вважається консолідований стан її материнської фінансової холдингової компанії або материнської фінансової холдингової компанії змішаного типу.

3a. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, лише материнські установи, визначені як суб'єкти врегулювання, які є глобальними системно важливими установами, повинні відповідати положенням статті 92a цього Регламенту на консолідованій основі в обсязі та у спосіб, визначені в статті 18 цього Регламенту.

Лише материнські компанії ЄС, які є істотними дочірніми компаніями глобальної системно важливої установи з-поза меж ЄС та які не є суб'єктами врегулювання, повинні відповідати положенням статті 92b цього Регламенту на консолідованій основі в обсязі та у спосіб, визначені в статті 18 цього Регламенту. У разі застосування статті 21b(2) Директиви 2013/36/ЄС, кожна з двох проміжних материнських компаній ЄС, які спільно визначені як істотна дочірня компанія, повинні відповідати положенням статті 92b цього Регламенту на основі їх консолідованого стану.

4. Материнські установи ЄС повинні відповідати положенням частини шостої та пункту (d) статті 430(1) цього Регламенту на основі їхнього консолідованого стану, якщо група включає одну чи більше кредитних установ або інвестиційних фірм, які авторизовані на надання інвестиційних послуг і здійснення видів діяльності, зазначених у пунктах (3) та (6) секції A додатка I до Директиви 2014/65/ЄС.

Якщо звільнення було надане на підставі статті 8(1)-(5), установи та, якщо застосовно, фінансові холдингові компанії або фінансові холдингові компанії змішаного типу, які входять до складу підгрупи ліквідності, повинні дотримуватися положень частини шостої та пункту (d) статті 430(1) цього Регламенту на консолідованій основі або на субконсолідованій основі підгрупи ліквідності.

5. Якщо застосовується стаття 10 цього Регламенту, центральний орган, зазначений у згаданій статті, повинен дотримуватися вимог частин з другої по восьму цього Регламенту, та глави 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402 на основі консолідованого стану як цілісний суб'єкт, що складається з центрального органу та афілійованих до нього установ.

6. На додаток до вимог, встановлених у параграфах з 1 по 5 цієї статті, без обмеження інших положень цього Регламенту та Директиви 2013/36/ЄС, якщо це обґрунтовано потребами нагляду зважаючи на особливості структури ризику або капіталу установи або якщо держави-члени ухвалюють національне законодавство, що вимагає структурного розділення видів діяльності у межах банківської групи, компетентні орган можуть вимагати від установи дотримання зобов'язань, встановлених частинами з другої по восьму цього Регламенту та розділом VII Директиви 2013/36/ЄС на субконсолідованій основі.

Застосування підходу, визначеного в першому підпараграфі, не повинне обмежувати ефективності нагляду на консолідованій основі та не повинне тягнути за собою непропорційних негативних наслідків на всю фінансову систему інших держав-членів або її частини чи Союзу в цілому, як і становити або створювати перешкоду для функціонування внутрішнього ринку.

Стаття 12a
Консолідоване обчислення для глобальних системно важливих установ з численними суб'єктами врегулювання

Якщо принаймні два суб'єкти глобальної системно важливої установи, які належать до тієї самої глобальної системно важливої установи, є суб'єктами врегулювання, материнська установа ЄС такої глобальної системно важливої установи повинна обчислювати суму власних коштів та прийнятних зобов'язань згідно з пунктом (a) статті 92a(1) цього Регламенту. Таке обчислення необхідно здійснювати на основі консолідованого стану материнської установи ЄС так, ніби існує лише один суб'єкт врегулювання глобальної системно важливої установи.

Якщо сума, обчислена відповідно до першого параграфа цієї статті, є нижчою ніж сукупність сум власних коштів та прийнятних зобов'язань, зазначених у пункті (a) статті 92a(1) цього Регламенту, усіх суб'єктів врегулювання, які належать до такої глобальної системно важливої установи, органи з врегулювання повинні діяти відповідно до статей 45d(4) та 45h(2) Директиви 2014/59/ЄС.

Якщо сума, обчислена відповідно до першого параграфа цієї статті, є вищою ніж сукупність сум власних коштів та прийнятних зобов'язань, зазначених у пункті (a) статті 92a(1) цього Регламенту, усіх суб'єктів врегулювання, які належать до такої глобальної системно важливої установи, органи з врегулювання можуть діяти відповідно до статей 45d(4) та 45h(2) Директиви 2014/59/ЄС.

Стаття 13
Застосування вимог щодо розкриття на консолідованій основі

1. Материнські установи ЄС повинні дотримуватися положень частини восьмої на основі їхнього консолідованого стану.

Великі дочірні компанії материнських установ ЄС повинні розкривати інформацію, вказану у статтях 437, 438, 440, 442, 450, 451, 451a та 453, на індивідуальній основі або, у відповідних випадках на підставі цього Регламенту та Директиви 2013/36/ЄС, на субконсолідованій основі.

2. Установи, визначені як суб'єкти врегулювання, які є глобальними системно важливими установами, повинні дотримуватися статті 437a та пункту (h) статті 447 на основі консолідованого стану їхньої групи врегулювання.

3. Перший підпараграф параграфа 1 не застосовується до материнських установ ЄС, материнських фінансових холдингових компаній ЄС, материнських фінансових холдингових компаній змішаного типу ЄС або суб'єктів врегулювання, якщо вони підпадають під еквівалентні вимоги щодо розкриття на консолідованій основі, що здійснюється материнською компанією, що має осідок у третій країні.

Другий підпараграф параграфа 1 застосовується до дочірніх компаній материнських компаній, що мають осідок у третій країні, якщо такі дочірні компанії кваліфіковано як великі дочірні компанії.

4. Якщо застосовується стаття 10, центральний орган, зазначений у згаданій статті, повинен дотримуватися вимог частини восьмої на основі консолідованого стану центрального органу. Стаття 18(1) застосовується до центрального органу та афілійовані установи вважаються дочірніми компаніями центрального органу.

Стаття 14
Застосування вимог статті 5 Регламенту (ЄС) 2017/2402 на консолідованій основі

1. Материнські компанії та їхні дочірні компанії, які підпадають під дію цього Регламенту, повинні виконувати зобов'язання, встановлені у статті 5 Регламенту (ЄС) 2017/2402, на консолідованій або субконсолідованій основі, для забезпечення того, щоб їхні схеми, процеси та механізми, які вимагаються згаданими положеннями, були послідовними та належним чином інтегрованими, та щоб можна було представити будь-які дані та інформацію стосовно цілей здійснення нагляду. Зокрема, вони повинні забезпечувати, щоб дочірні компанії, які не підпадають під сферу дії цього Регламенту, запровадили схеми, процеси та механізми, необхідні для забезпечення відповідності згаданим положенням.

2. Установи повинні застосовувати додаткову вагу ризику відповідно до статті 270a цього Регламенту під час застосування статті 92 цього Регламенту на консолідованій основі або субконсолідованій основі, якщо вимоги, встановлені у статті 5 Регламенту (ЄС) 2017/2402, було порушено на рівні суб'єкта, що має осідок у третій країні, включеного до консолідації відповідно до статті 18 цього Регламенту, якщо порушення є значним у розрізі загального профілю ризиків групи.

Секція 2
Методи пруденційної консолідації

Стаття 18
Методи пруденційної консолідації

1. Установи, фінансові холдингові компанії та фінансові холдингові компанії змішаного типу, від яких вимагається дотримання вимог, зазначених у секції 1 цієї глави, на основі їхнього консолідованого стану, здійснюють повну консолідацію всіх установ та фінансових установ, які є їхніми дочірніми компаніями. Параграфи 3-6 та параграф 9 цієї статті не застосовуються у випадках, коли частина шоста та пункт (d) статті 430(1) застосовуються на основі консолідованого стану установи, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу або на основі субконсолідованого стану підгрупи ліквідності, як визначено у статтях 8 та 10.

Для цілей статті 11(3a), установи, від яких вимагається дотримання вимог, зазначених у статті 92a або 92b на консолідованій основі, повинні здійснювати повну консолідацію всіх установ та фінансових установ, які є їхніми дочірніми компаніями у відповідних групах врегулювання.

2. Компанії з надання допоміжних послуг повинні бути включені в консолідацію у випадках та відповідно до методів, що встановлені у цій статті.

3. Якщо компанії є пов'язаними у розумінні статті 22(7) Директиви 2013/34/ЄС, компетентні органи повинні визначити те, як саме повинна бути здійснена консолідація.

4. Орган, що здійснює консолідований нагляд, вимагає здійснення пропорційної консолідації відповідно до часток участі у капіталі установи та фінансових установ, якими керує компанія, включена до консолідації разом з однією чи більше компаній, які не включено у консолідацію, якщо відповідальність таких компаній є обмеженою частками участі у капіталі.

5. У разі форм участі чи зв'язків капіталу, що відрізняються від наведених у параграфах 1 та 4, компетентні органи повинні визначити необхідність та метод здійснення консолідації. Зокрема, вони можуть дозволити чи вимагати використання методу оцінювання за часткою участі. Однак, такий метод не повинен становити собою включення відповідної компанії у нагляд на консолідованій основі.

6. Компетентні органи повинні визначити необхідність та метод здійснення консолідації у таких випадках:

(a) якщо на думку компетентних органів установа має значний вплив на одну чи більше установ або фінансових установ, але не володіє часткою участі та не має інших зв'язків капіталу у таких установах; та

(b) якщо двома або більше установами або фінансовими установами керує єдине керівництво в інший спосіб, ніж на підставі договору, положень установчого договору або статуту.

Зокрема, компетентні органи можуть дозволити або вимагати використання методу, передбаченого у статті 22(7), (8) та (9) Директиви 2013/34/ЄС. Однак такий метод не повинен становити собою включення відповідної компанії у консолідований нагляд.

7. Якщо установа має дочірню компанію, що є компанією, яка не є установою, фінансовою установою або компанією з надання допоміжних послуг, або володіє часткою участі у такій компанії, вона повинна застосовувати до такої дочірньої компанії або частки участі метод оцінювання за часткою участі. Однак, такий метод не повинен становити собою включення відповідної компанії у нагляд на консолідованій основі.

Як відступ від першого підпараграфа, компетентні органи можуть дозволити або вимагати, що установи застосовували різні методи до таких дочірніх компаній або часток участі, включно з методами, передбаченими застосовною системою бухгалтерського обліку, за умови що:

(a) установа станом на 28 грудня 2020 року не застосовує метод оцінювання за часткою участі;

(b) застосування методу оцінювання за часткою участі буде невиправдано обтяжливим або метод оцінювання за часткою участі недостатньою мірою відображатиме ризики, які компанія, зазначена у першому підпараграфі, створює для установи; та

(c) застосований метод не призводить до повної або пропорційної консолідації такої компанії.

8. Компетентні органи можуть вимагати повної або часткової консолідації дочірньої компанії або компанії, у якій установа володіє часткою участі, якщо така дочірня компанія або компанія не є установою, фінансовою установою або компанією з надання допоміжних послуг, та якщо усі наведені нижче умови виконано:

(a) компанія не є страховою компанією, страховою компанією третьої країни, перестраховою компанією, перестраховою компанією третьої країни, страховою холдинговою компанією або компанією, яку виключено зі сфери дії Директиви 2009/138/ЄС відповідно до статті 4 зазначеної Директиви;

(b) існує значний ризик того, що установа ухвалить рішення надати фінансову підтримку такій компанії в стресових умовах, за відсутності чи у перевищення будь-яких договірних зобов'язань надати таку підтримку.

9. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для уточнення умов, відповідно до яких необхідно здійснювати консолідацію у випадках, зазначених у параграфах 3-6 та параграфі 8.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2020 року.

Комісії делеговано повноваження доповнювати цей Регламент шляхом ухвалення регуляторних технічних стандартів, зазначених у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Секція 3
Периметр пруденційної консолідації

Стаття 19
Суб'єкти, виключені з периметру пруденційної консолідації

1. Установу, фінансову установу або компанію з надання допоміжних послуг, яка є дочірньою компанією або компанією, частки участі якої перебувають у володінні, не потрібно включати у консолідацію, якщо загальна сума активів та позабалансових позицій відповідної компанії є меншою ніж менше з наведених нижче сум:

(a) 10 мільйонів євро;

(b) 1% загальної суми активів та позабалансових позицій материнської компанії або компанії, яка володіє частками участі.

2. Компетентні органи, відповідальні за здійснення нагляду на консолідованій основі відповідно до статті 111 Директиви 2013/36/ЄС, можуть на індивідуальній основі ухвалити рішення у наведених нижче випадках стосовно того, що установу, фінансову установу або компанію з надання допоміжних послуг, яка є дочірньою компанією або частки участі якої перебувають у володінні, не потрібно включати у консолідацію:

(a) якщо відповідна компанія розташована у третій країні, у якій існують правові перешкоди для передавання необхідної інформації;

(b) якщо відповідна компанія становить незначний інтерес тільки з огляну на цілі моніторингу установ;

(c) якщо на думку компетентних органів, відповідальних за здійснення нагляду на консолідованій основі, консолідація фінансового становища відповідної компанії буде неналежною або вводитиме в оману у розрізі цілей нагляду за відповідними установами.

3. Якщо у випадках, зазначених у параграфі 1 та пункті (b) параграфа 2, кілька компаній відповідають визначеним у них критеріям, вони в будь-якому разі повинні бути включені у консолідацію, навіть якщо спільно вони не становлять незначного інтересу у розрізі встановлених цілей.

Стаття 20
Спільні рішення щодо пруденційних вимог

1. Компетентні органи повинні співпрацювати у форматі тісних консультацій:

(a) у випадку заяв на отримання дозволів, зазначених у статті 143(1), статті 151(4) та (9), статті 283, статті 312(2) та статті 363 відповідно, поданих материнською установою ЄС та її дочірніми компаніями, або спільно дочірніми компаніями материнської фінансової холдингової компанії ЄС або материнської фінансової холдингової компанії ЄС змішаного типу, для ухвалення рішення про надання чи ненадання запитуваного дозволу або визначення умов та вимог, якщо необхідно, на яких такий дозвіл може бути надано;

(b) для цілей визначення того, чи дотримано критеріїв для спеціального внутрішньогрупового підходу, як зазначено у статті 422(9) та статті 425(5), доповнених регуляторними технічними стандартами Європейського банківського органу (EBA), зазначеними у статті 422(10) та статті 425(6).

Заяви подають тільки до органу, що здійснює консолідований нагляд.

Заяви, зазначені у статті 312(2), повинні включати опис методології, що використовується для розподілення капіталу на операційні ризики між різними суб'єктами групи. Заяви повинні містити інформацію про існування та спосіб реалізації механізму диверсифікаційних ефектів за допомогою системи управління ризиками.

2. Компетентні органи повинні робити усе можливе в межах своїх повноважень для досягнення протягом шести місяців спільного рішення стосовно:

(a) заяви, зазначеної у пункті (a) параграфа 1;

(b) оцінювання критеріїв та визначення спеціального підходу, зазначеного у пункті (b) параграфа 1.

Таке спільне рішення оформлюється у вигляді документа з наведенням повністю обґрунтованого рішення, яке компетентний орган, зазначений у параграфі 1, повинен надати заявнику.

3. Перебіг періоду, зазначеного у параграфі 2, розпочинається:

(a) з дати отримання органом, що здійснює консолідований нагляд, повної заяви, зазначеної у пункті (a) параграфа 1. Орган, що здійснює консолідований нагляд, пересилає повну заяву іншим компетентним органам без затримки:

(b) з дати отримання компетентними органами звіту, підготовленого органом, що здійснює консолідований нагляд, у якому буде проаналізовано внутрішньогрупові зобов'язання.

4. У разі відсутності спільного рішення між компетентними органами протягом шести місяців, орган, що здійснює консолідований нагляд, ухвалює власне рішення стосовно пункту (a) параграфа 1. Рішення органу, що здійснює консолідований нагляд, не обмежує повноважень компетентних органів згідно зі статтею 105 Директиви 2013/36/ЄС.

Рішення оформлюється у вигляді документа з наведенням повністю обґрунтованого рішення, та воно повинне враховувати думки та застереження інших компетентних органів, висловлені протягом цього шестимісячного періоду.

Орган, що здійснює консолідований нагляд, надає рішення надається материнській установі ЄС, материнській фінансовій холдинговій компанії ЄС або материнській фінансовій холдинговій компанії ЄС змішаного типу та іншим компетентним органам.

Якщо наприкінці шестимісячного періоду будь-який з відповідних компетентних органів передав питання до Європейського банківського органу (EBA) відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, орган, що здійснює консолідований нагляд, повинен відстрочити своє рішення стосовно пункту (a) параграфа 1 цієї статті та зачекати, поки Європейський банківський орган (EBA) ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) цього Регламенту, та повинен ухвалити своє рішення відповідно до рішення ЕВА. Шестимісячний період вважається періодом досягнення згоди у розумінні зазначеного Регламенту. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не передається до EBA після закінчення шестимісячного періоду або після досягнення спільного рішення.

5. У разі відсутності спільного рішення між компетентними органами протягом шести місяців, компетентний орган, відповідальний за здійснення нагляду за дочірньою компанією, на індивідуальній основі ухвалює власне рішення стосовно пункту (b) параграфа 1.

Рішення оформлюється у вигляді документа з наведенням повністю обґрунтованого рішення, та воно повинне враховувати думки та застереження інших компетентних органів, висловлені протягом цього шестимісячного періоду.

Рішення надається органу, що здійснює консолідований нагляд, який інформує про нього материнську установу ЄС, материнську фінансову холдингову компанію ЄС або материнську фінансову холдингову компанію ЄС змішаного типу.

Якщо наприкінці шестимісячного періоду орган, що здійснює консолідований нагляд, передав питання до Європейського банківського органу (EBA) відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, компетентний орган, відповідальний за здійснення нагляду за дочірньою компанією, на індивідуальній основі повинен відстрочити своє рішення стосовно пункту (b) параграфа 1 цієї статті та зачекати, поки Європейський банківський орган (EBA) ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) цього Регламенту, та повинен ухвалити своє рішення відповідно до рішення ЕВА. Шестимісячний період вважається періодом досягнення згоди у розумінні зазначеного Регламенту. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не передається до EBA після закінчення шестимісячного періоду або після досягнення спільного рішення.

6. Якщо материнська установа ЄС та її дочірні компанії, дочірні компанії материнської фінансової холдингової компанії ЄС або материнської фінансової холдингової компанії ЄС змішаного типу використовують підхід вдосконаленого вимірювання, зазначений у статті 312(2), або підхід на основі внутрішніх рейтингів, зазначений у статті 143, на уніфікованій основі, компетентні органи повинні дозволити, щоб визначення досягнення кваліфікаційних критеріїв, передбачених у статтях 321 та 322 або у секції 6 глави 3 розділу II частини третьої відповідно, відбувалося шляхом розгляду материнської компанії та дочірніх компаній в сукупності, у спосіб, який відповідає структурі групи та її системами, процесами та методиками управління ризиками.

7. Рішення, зазначене у параграфах 2, 4 та 5, вважається остаточним та компетентні органи відповідних держав-членів зобов'язані його застосовувати.

8. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення процесу спільного ухвалення рішень, зазначеного у пункті (a) статті 1, стосовно застосування дозволів, згаданих у статті 143(1), статті 151(4) та (9), статті 283, статті 312(2), та статті 363, з метою спрощення процесу ухвалення рішень.

EBA подає Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 21
Спільні рішення на рівні застосування вимог до ліквідності

1. За заявою материнської установи ЄС або материнської фінансової холдингової компанії ЄС або материнської фінансової холдингової компанії ЄС змішаного типу або субконсолідованої дочірньої компанії материнської установи ЄС або материнської фінансової холдингової компанії ЄС або материнської фінансової холдингової компанії ЄС змішаного типу у державі-члені, орган, що здійснює консолідований нагляд, та компетентні органи, відповідальні за нагляд за дочірніми компаніями материнської установи ЄС або материнської фінансової холдингової компанії ЄС або материнської фінансової холдингової компанії ЄС змішаного типу, повинні зробити все від них залежне для досягнення спільного рішення стосовно того, чи виконано умови, передбачені пунктами (a)-(d) статті 8(1), та стосовно визначення єдиної підгрупи ліквідності для застосування статті 8.

Спільне рішення повинне бути ухвалене протягом шести місяців після подання органом, що здійснює консолідований нагляд, звіту щодо визначення єдиної підгрупи ліквідності на основі критеріїв, встановлених у статті 8. У разі незгоди протягом шестимісячного періоду, орган, що здійснює консолідований нагляд, повинен проконсультуватися з Європейським банківським органом (EBA) за вимогою будь-якого з інших відповідних компетентних органів. Орган, що здійснює консолідований нагляд, може консультуватися з Європейським банківським органом (EBA) за власною ініціативою.

Спільне рішення може також встановлювати обмеження щодо розташування чи права власності на ліквідні активи та вимагати мінімальні суми ліквідних активів, які повинні бути у установ, які буде звільнено від застосування положень частини шостої.

Таке спільне рішення оформлюється у вигляді документа з наведенням повністю обґрунтованого рішення, яке орган, що здійснює консолідований нагляд, повинен надати материнській установі підгрупи ліквідності.

2. У разі відсутності спільного рішення протягом шести місяців, кожен компетентний орган, відповідальний за здійснення нагляду на індивідуальній основі ухвалює власне рішення.

Однак, будь-який компетентний орган може протягом шестимісячного періоду звернутися до Європейського банківського органу (EBA) із запитанням щодо дотримання пунктів (a)-(d) статті 8(1). У такому разі Європейський банківський орган (EBA) може здійснити незобов'язальну медіацію відповідно до статті 31(c) Регламенту (ЄС) № 1093/2010, та всі залучені компетентні органи повинні відстрочити ухвалення рішень до отримання результатів незобов'язальної медіації. Якщо протягом медіації компетентні органи не досягнуть згоди протягом трьох місяців, кожен компетентний орган, відповідальний за здійснення нагляду, на індивідуальній основі ухвалює власне рішення з урахуванням пропорційності вигід та ризиків на рівні держави-члена материнської установи та пропорційності вигід та ризиків на рівні держави-члена дочірньої компанії. Питання не передається до EBA після закінчення шестимісячного періоду або після досягнення спільного рішення.

Спільне рішення, зазначене у параграфі 1, та рішення, зазначене у другому підпараграфі цього параграфа, повинні є обов'язковими до виконання.

3. Будь-який відповідний компетентний орган також може протягом шестимісячного періоду консультуватися з Європейським банківським органом (EBA) у разі незгоди щодо умов пунктів (a)-(d) статті 8(3). У такому разі Європейський банківський орган (EBA) може здійснити незобов'язальну медіацію відповідно до статті 31(c) Регламенту (ЄС) № 1093/2010, та всі залучені компетентні органи повинні відстрочити ухвалення рішень до отримання результатів незобов'язальної медіації. Якщо протягом медіації компетентні органи не досягнуть згоди протягом трьох місяців, кожен компетентний орган, відповідальний за здійснення нагляду, на індивідуальній основі ухвалює власне рішення.

Стаття 22
Субконсолідація суб'єктів у третіх країнах

1. Дочірні установи повинні застосовувати вимоги, встановлені у статтях 89, 90 та 91, у частинах третій, четвертій і сьомій, а також пов'язані вимоги щодо звітування, встановлені в частині сьомій А, на основі субконсолідованого стану, якщо такі установи або їхня материнська компанія, якщо материнська компанія є фінансовою холдинговою компанією або фінансовою холдинговою компанією змішаного типу, мають установу або фінансову установу як дочірню компанію у третій країні, або володіють часткою участі у такій компанії.

2. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, дочірні установи можуть вирішити не застосовувати вимоги, встановлені у статтях 89, 90 та 91, у частинах третій, четвертій і сьомій, а також пов'язані вимоги щодо звітування, встановлені в частині сьомій А, на основі субконсолідованого стану, якщо загальні активи та позабалансові позиції дочірніх компаній і участі у третіх країнах становлять менше ніж 10% загальної суми активів і позабалансових позицій дочірньої установи.

Стаття 23
Компанії у третіх країнах

Для цілей застосування нагляду на консолідованій основі відповідно до цієї глави, терміни «інвестиційна фірма», «кредитна установа», «фінансова установа» та «установа» також застосовуються до компаній, що мають осідок у третіх країнах, які у випадку, якби вони мали осідок у Союзі, відповідали б за означенням термінам, наведеним у статті 4.

Стаття 24
Визначення вартості активів та позабалансових позицій

1. Визначення вартості активів та позабалансових позицій здійснюється відповідно до застосовної системи бухгалтерського обліку.

2. Як відступ від параграфа 1, компетентні органи можуть вимагати від установ визначення вартості активів та позабалансових позицій та визначення власних коштів відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, які застосовуються на підставі Регламенту (ЄС) № 1606/2002.

ЧАСТИНА ДРУГА
ВЛАСНІ КОШТИ ТА ПРИЙНЯТНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

РОЗДІЛ I
ЕЛЕМЕНТИ ВЛАСНИХ КОШТІВ

ГЛАВА 1
Капітал першого рівня

Стаття 25
Капітал першого рівня

Капітал першого рівня установи складається з суми основного капіталу першого рівня та додаткового капіталу першого рівня установи.

ГЛАВА 2
Основний капітал першого рівня

Секція 1
Елементи та інструменти основного капіталу першого рівня

Стаття 26
Елементи основного капіталу першого рівня

1. Елементи основного капіталу першого рівня установ включають:

(a) інструменти капіталу, за умови що дотримано вимог, встановлених у статті 28 або, якщо застосовно, статті 29;

(b) рахунки премій за акціями, пов'язані з інструментами, зазначеними у пункті (a);

(c) нерозподілений прибуток;

(d) накопичений інший сукупний прибуток;

(e) інші резерви;

(f) фонди гарантування загального банківського ризику.

Елементи, зазначені у пунктах (c)-(f), визнаються основним капіталом першого рівня лише у разі, якщо вони доступні для необмеженого та негайного використання установами для покриття ризиків чи втрат у разі їх настання.

2. Для цілей пункту (c) параграфа 1 установи можуть включати проміжні або річні прибутки до основного капіталу першого рівня до ухвалення установою формального рішення стосовно підтвердження остаточного прибутку чи втрат установи за рік винятково у разі отримання попереднього дозволу від компетентного органу. Компетентний орган надає дозвіл, якщо виконано такі умови:

(a) ці доходи було перевірено особами, незалежними від установи, які відповідають за аудит звітності зазначеної установи;

(b) установа належним продемонструвала компетентному органу, що будь-яку передбачувану плату чи дивіденд було вирахувано з сум цих доходів.

Перевірка проміжних доходів установи або її річних доходів повинна надавати адекватний рівень гарантії в тому, що такі доходи було оцінено відповідно до принципів, визначених у застосовній системі бухгалтерського обліку.

3. Компетентні органи повинні оцінити відповідність випусків інструментів капіталу критеріям, визначеним у статті 28 або, якщо застосовно, статті 29. Установи повинні класифікувати випуски інструментів капіталу як інструменти основного капіталу першого рівня тільки після надання дозволу компетентними органами.

Як відступ від першого підпараграфа, установи можуть класифікувати як інструменти основного капіталу першого рівня подальші випуски форм інструментів основного капіталу першого рівня, для яких вже отримано згаданий дозвіл, за умови що дотримано обох таких умов:

(a) положення, що регулюють такі подальші випуски, по суті є такими самими, що й положення, що регулюють випуски, для яких установи вже отримали дозвіл;

(b) установи завчасно повідомили компетентні органи про подальші випуски та їх класифікацію як інструментів основного капіталу першого рівня.

Компетентні органи повинні провести консультації з Європейським банківським органом (EBA) перед наданням дозволу на нові форми інструментів капіталу, які буде класифіковано як інструменти основного капіталу першого рівня. Компетентні органи повинні належним чином враховувати висновок Європейського банківського органу (EBA), та якщо вони вирішують відійти від такого висновку, вони повинні протягом трьох місяців з моменту отримання висновку EBA надіслати до EBA обґрунтування причин відхилення від отриманого висновку. Цей підпараграф не застосовується до інструментів капіталу, зазначених у статті 31.

На основі інформації, отриманої від компетентних органів, EBA готує, підтримує та публікує перелік усіх форм інструментів капіталу в кожній державі-члені, що кваліфікуються як інструменти основного капіталу першого рівня. Відповідно до статті 35 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, Європейський банківський орган (EBA) може здійснювати збір будь-якої інформації щодо інструментів основного капіталу першого рівня, яку він вважатиме необхідною для встановлення відповідності критеріям, визначеним у статті 28 або, якщо застосовно, статті 29 цього Регламенту, та для цілей ведення та оновлення списку, зазначеного у цьому підпараграфі.

Якщо за результатами процесу перегляду, визначеного у статті 80, та якщо існують достатні підтвердження того, що відповідні інструменти капіталу не відповідають або перестали відповідати критеріям, визначеним у статті 28, або, якщо застосовно, статті 29, Європейський банківський орган (EBA) може ухвалити рішення не додавати такі інструменти до списку, зазначеного у четвертому підпараграфі, або вилучити їх з такого списку, залежно від випадку. Європейський банківський орган (EBA) публікує оголошення стосовно таких змін, і таке оголошення повинно також містити позицію відповідного компетентного органу щодо предмету оголошення. Цей підпараграф не застосовується до інструментів капіталу, зазначених у статті 31.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для уточнення того, що означає «передбачуваний» у контексті визначення того, чи відбулося вирахування будь-якої передбачуваної плати чи дивіденду.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 27
Інструменти капіталу товариств взаємодопомоги, кооперативних товариств, ощадних установ або подібних установ в елементах основного капіталу першого рівня

1. Елементи основного капіталу першого рівня повинні включати будь-які інструменти капіталу, випущені установою відповідно до регламентованих умов, якщо дотримано такі вимоги:

(a) установа належить до типу, який визначено застосовним національним правом, та яку компетентні органи кваліфікують як одне з такого:

(i) товариство взаємодопомоги;

(ii) кооперативне товариство;

(iii) ощадна установа;

(iv) подібна установа;

(v) кредитна установа, яка перебуває у повній власності однієї з установ, зазначених у пунктах (i)-(iv), та яку відповідний компетентний орган схвалив як таку, що підпадає від дію положень цієї статті, за умови що 100% випущених звичайних акцій кредитної установи прямо або опосередковано перебувають у володінні установи, зазначеної у вказаних пунктах, та протягом періоду тривалості такого володіння;

(b) дотримані умови, викладені у статті 28 або, якщо застосовно, статті 29.

Такі товариства взаємодопомоги, кооперативні товариства або ощадні установи, визнані як такі відповідно до застосовного національного права до 31 грудня 2012 року, повинні вважатися як такі для цілей цієї частини, якщо вони продовжують відповідати критеріям, які були в основі їх визнання.

2. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення умов, відповідно до яких компетентні органи можуть визначати, що тип компанії, визнаний згідно із застосовним національним правом, відповідає визначенню компанії як товариства взаємодопомоги, кооперативного товариства, ощадної установи або подібної установи для цілей цієї частини.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 28
Інструменти основного капіталу першого рівня

1. Інструменти капіталу кваліфікують як інструменти основного капіталу першого рівня тільки у разі, якщо вони відповідають усім таким умовам:

(a) інструменти випущено безпосередньо установою з попереднім схваленням з боку власників установи або, якщо дозволено відповідно до застосовного національного права, органом управління установи;

(b) інструменти повністю оплачені та набуття права власності на такі інструменти прямо чи опосередковано не фінансується установою;

(c) інструменти відповідають таким умовам щодо їх класифікації:

(i) їх кваліфіковано як капітал у розумінні статті 22 Директиви 86/635/ЄЕС;

(ii) їх кваліфіковано як власний капітал у розумінні застосовної системи бухгалтерського обліку;

(iii) їх класифіковано як власний капітал для цілей визначення неплатоспроможності внаслідок недостатності балансових активів, якщо це передбачено національним законодавством з питань неплатоспроможності;

(d) інструменти чітко й відокремлено відображені на балансі у фінансовій звітності установи;

(e) інструменти є безстроковими;

(f) основна сума інструментів не може бути зменшена або повернена, крім таких випадків:

(i) ліквідації установи;

(ii) дискреційних викупів інструментів або інших дискреційних способів зменшення капіталу, якщо установа отримала попередній дозвіл компетентного органу відповідно до статті 77;

(g) положення, що регулюють відповідні інструменти, не містять прямої чи непрямої вказівки про те, що основна сума інструментів має чи може бути зменшена або повернена в інших випадках, ніж як у разі ліквідації установи, та сама установа не надає такої вказівки до або на момент випуску інструментів, крім як щодо інструментів, зазначених у статті 27, коли відмова установи від викупу таких інструментів заборонена застосовним національним правом;

(h) інструменти відповідають таким умовам стосовно розподілюваних виплат:

(i) відсутній механізм привілейованого розподілу стосовно порядку розподілу виплат, зокрема стосовно інших інструментів основного капіталу першого рівня, та умови, якими регулюються інструменти, не передбачають привілейованих прав щодо виплати розподілюваних сум;

(ii) розподілювані виплати володільцям інструментів можуть здійснюватися лише за рахунок сум, що підлягають розподілу;

(iii) умови, якими регулюються інструменти, не включають верхню межу або інше обмеження максимального рівня розподілюваних виплат, крім як у разі інструментів, зазначених у статті 27;

(iv) рівень розподілюваних виплат не визначається на основі суми, за яку інструменти було придбано на момент випуску, крім як у разі інструментів, зазначених у статті 27;

(v) умови, якими регулюються інструменти, не містять жодного зобов'язання установи здійснювати розподілювані виплати їхнім володільцям, та установа не має такого зобов'язання з інших підстав;

(vi) невиплата розподілюваних виплат не є подією невиконання зобов'язань з боку установи;

(vii) скасування розподілюваних виплат не накладає жодних обмежень на установу;

(i) порівняно з усіма інструментами капіталу, випущеними установою, інструменти поглинають першу і пропорційно найбільшу частку втрат після їх настання, та кожен інструмент поглинає втрати до тієї ж міри, що й інші інструменти основного капіталу першого рівня;

(j) пріоритетність інструментів у черзі є нижчою за всі інші вимоги у випадку неплатоспроможності або ліквідації установи;

(k) інструменти дають своїм власникам право вимоги щодо залишкової частини активів установи, які, у випадку ліквідації установи та після виплати всіх вимог вищої пріоритетності, є пропорційними до сум таких випущених інструментів та не є фіксованими чи обмеженими верхньою межею, крім як у випадку інструментів капіталу, зазначених у статті 27;

(l) інструменти не є ані забезпеченими, ані предметом гарантії, що підвищує пріоритетність вимоги будь-якого з таких суб'єктів:

(i) установи або її дочірніх компаній;

(ii) материнської компанії установи або її дочірніх компаній;

(iii) материнської фінансової холдингової компанії або її дочірніх компаній;

(iv) холдингової компанії зі змішаною діяльністю або її дочірніх компаній;

(v) фінансової холдингової компанії змішаного типу або її дочірніх компаній;

(vi) будь-якої компанії, що має тісні зв'язки з суб'єктами, зазначеними у пунктах (i)-(v);

(m) інструменти не є предметом будь-якої домовленості договірного або іншого характеру, яка підвищує пріоритетність вимог за інструментами у разі неплатоспроможності або ліквідації.

Умова, зазначена у пункті (j) першого підпараграфа, повинна вважатися виконаною навіть попри те, що інструменти може бути включено до додаткового капіталу першого або другого рівня відповідно до статті 484(3), за умови що їх пріоритетність є еквівалентною.

Для цілей пункту (b) першого підпараграфа, тільки частину інструменту капіталу, що сплачений повністю, допускається кваліфікувати як інструмент основного капіталу першого рівня.

2. Умови, викладені у пункті (i) параграфа 1, повинні вважатися виконаними незважаючи на списання на постійній основі основної суми інструментів додаткового капіталу першого або другого рівня.

Умова, викладена у пункті (f) параграфа 1, повинна вважатися виконаною незважаючи на зниження основної суми інструменту капіталу в рамках процедури врегулювання або як наслідок списання інструментів капіталу, що вимагається органом з врегулювання, відповідальним за установу.

Умова, викладена у пункті (g) параграфа 1, повинна вважатися виконаною незважаючи на положення, якими регулюється інструмент капіталу, у яких прямо чи непрямо визначено, що основна сума інструменту має чи може бути зменшена в рамках процедури врегулювання або як наслідок списання інструментів капіталу, що вимагається органом з врегулювання, відповідальним за установу.

3. Умова, викладена у пункті (h)(iii) параграфа 1, повинна вважатися виконаною незважаючи на багаторазову виплату дивідендів за інструментами, якщо такі багаторазова виплата дивідендів не призводять до розподілу, який, у свою чергу, спричиняє непропорційне навантаження на власні кошти.

Умова, викладена у пункті (h)(v) першого підпараграфа параграфа 1, повинна вважатися виконаною навіть у випадку, якщо дочірня компанія є предметом договору про передавання прибутків та збитків, укладеного зі своєю материнською компанією, відповідно до якого дочірня компанія за результатами підготовки річної фінансової звітності зобов'язана здійснити передавання свого річного результату материнській компанії, якщо при цьому також виконано всі такі умови:

(a) материнська компанія володіє 90% або більше прав голосу та капіталу дочірньої компанії;

(b) материнська компанія та дочірня компанія розташованій в одній і тій самій державі-члені;

(c) договір було укладено для законних цілей, пов'язаних з оподаткуванням;

(d) під час підготовки річної фінансової звітності дочірня компанія має дискрецію знижувати суму розподілюваних виплат шляхом розподілення частини або всіх своїх прибутків до власних резервів або фондів гарантування загального банківського ризику перш ніж здійснювати будь-які платежі на користь своєї материнської компанії;

(e) материнська компанія зобов'язана згідно з договором повністю компенсувати своїй дочірній компанії всі збитки дочірньої компанії;

(f) договором передбачений період для повідомлення, відповідно до якого договір може бути припинено тільки наприкінці звітного року, і таке припинення набуває чинності не раніше, ніж на початку наступного звітного року, із зобов'язанням материнської компанії повністю компенсувати дочірній компанії всі втрати, понесені протягом поточного звітного року, без змін.

Якщо установа уклала договір про передавання прибутків та збитків, вона повинна без затримки повідомити про це компетентний орган та надати компетентному органу копію такого договору. Установа також повинна без затримки повідомити компетентний орган про будь-які зміни до договору про передавання прибутків та збитків та про його припинення. Установа не повинна укладати більше одного договору про передавання прибутків та збитків.

4. Для цілей пункту (h)(i) параграфа 1, диференційовані розподілювані виплати можуть відображати лише диференційовані права голосу. У цьому зв'язку більші розподілювані виплати можуть застосовуватися лише до інструментів основного капіталу першого рівня з меншою кількістю прав голосу або без прав голосу.

5. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) застосовних форм та природи непрямого фінансування інструментів власних коштів;

(b) чи дійсно та у яких випадках багаторазові розподілювані виплати становлять непропорційне навантаження на власні кошти;

(c) значення привілейованих розподілюваних виплат.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 29
Інструменти капіталу, випущені товариствами взаємодопомоги, кооперативними товариствами, ощадними установами або подібними установами

1. Інструменти капіталу, випущені товариствами взаємодопомоги, кооперативними товариствами, ощадними установами або подібними установами, кваліфікують як інструменти основного капіталу першого рівня тільки у разі, якщо виконано умови, встановлені у статті 28 разом з модифікаціями, що випливають із застосування цієї статті.

2. Стосовно викупу інструментів капіталу повинні бути дотримані такі умови:

(a) крім випадків заборони відповідно до застосовного національного права, установа повинна мати змогу відмовити у викупі інструментів;

(b) якщо відмова установи у викупі інструментів заборонена відповідно до застосовного національного права, положення, якими регулюються інструменти, повинні надавати установі змогу обмежувати їх викуп;

(c) відмова у викупі інструментів або обмеження викупу інструментів, якщо застосовно, не повинна вважатися подією дефолту установи.

3. Інструменти капіталу можуть включати верхню межу або обмеження щодо максимального рівня розподілюваних виплат тільки у разі, якщо така верхня межа або обмеження визначені у застосовному національному праві або статуті установи.

4. Якщо інструменти капіталу надають їх власнику права на резерви установи у разі неплатоспроможності або ліквідації, що обмежені номінальною вартістю інструментів, таке обмеження повинне застосовуватися однаковою мірою до володільців усіх інших інструментів основного капіталу першого рівня, випущених такою установою.

Умова, викладена у першому підпараграфі, застосовується без обмеження можливості товариств взаємодопомоги, кооперативних товариств, ощадних установ або подібних установ визнавати інструменти основного капіталу першого рівня, які не надають власнику прав голосу та які відповідають таким критеріям:

(a) вимоги володільців інструментів без права голосу у випадку неплатоспроможності або ліквідації установи є пропорційними до частки всіх інструментів основного капіталу першого рівня, які представляють такі інструменти без права голосу;

(b) в іншому разі інструменти кваліфікують як інструменти основного капіталу першого рівня.

5. Якщо інструменти капіталу надають своїм власникам право вимоги щодо активів установи у випадку неплатоспроможності або ліквідації, яке обмежується фіксованим розміром або верхньою межею, таке обмеження повинне застосовуватися однаковою мірою до всіх володільців усіх інструментів основного капіталу першого рівня, випущених установою.

6. EBA розробляє проекти технічних стандартів для визначення природи обмежень щодо викупу, необхідних у випадках, коли установам заборонено відмовляти у викупі інструментів власних коштів відповідно до застосовного національного права.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 30
Наслідки припинення дотримання умов інструментами основного капіталу першого рівня

У випадку, коли інструменти основного капіталу першого рівня припиняють відповідати умовам, встановленим у статті 28 або, якщо застосовно, статті 29, застосовується таке:

(a) такий інструмент негайно втрачає кваліфікацію як інструмент основного капіталу першого рівня;

(b) рахунки премій за акціями, які пов'язані з таким інструментом, негайно втрачають кваліфікацію як елементи основного капіталу першого рівня.

Стаття 31
Інструменти капіталу, на які підписуються органи публічної влади у надзвичайних ситуаціях

1. У надзвичайних ситуаціях компетентні органи можуть дозволити установам включати до основного капіталу першого рівня інструменти капіталу, які відповідають принаймні умовам, встановленим у пунктах (b)-(e) статті 28(1), якщо дотримано такі умови:

(a) інструменти капіталу випущено після 01 січня 2014 року;

(b) Комісія вважає інструменти капіталу державною допомогою;

(c) інструменти капіталу випущено у контексті заходів рекапіталізації згідно з правилами щодо державної допомоги, які існували на той час;

(d) на інструменти капіталу повністю підписані та ними володіють держава, відповідні органи публічної влади або суб'єкти публічної форми власності;

(e) інструменти капіталу здатні поглинати втрати;

(f) крім інструментів капіталу, зазначених у статті 27, у випадку ліквідації, інструменти капіталу надають своїм власникам право вимоги щодо залишкових активів установи після виплати усіх пріоритетніших вимог;

(g) існують адекватні механізми виходу держави або, якщо застосовно, відповідних органів публічної влади чи суб'єктів публічної форми власності;

(h) компетентний орган надав свій попередній дозвіл та опублікував своє рішення разом з обґрунтуванням такого рішення.

2. На основі обґрунтованого запиту релевантного компетентного органу, та у співробітництві з ним, EBA повинен вважати інструменти капіталу, зазначені у параграфі 1, еквівалентними інструментам основного капіталу першого рівня для цілей цього Регламенту.

Секція 2
Пруденційні фільтри

Стаття 32
Cек'юритизовані активи

1. Установа повинна виключати з будь-якого елементу власних коштів будь-яке збільшення свого власного капіталу відповідно до застосовної системи бухгалтерського обліку, що є результатом сек'юритизованих активів, у тому числі таке:

(a) таке збільшення пов'язане з майбутнім маржинальним доходом, що призводить до утворення прибутку від продажу для установи;

(b) якщо установа є оригінатором сек'юритизації, чистий прибуток, який виникає з капіталізації майбутнього доходу від сек'юритизованих активів, що забезпечує поліпшення кредитної якості для позицій у сек'юритизації.

2. EBA повинен розробити проекти регуляторних технічних стандартів для подальшої деталізації поняття «прибутку від продажу», зазначеного у пункті (a) параграфа 1.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 33
Хеджування грошових потоків та зміни вартості власних зобов'язань

1. Установи не повинні включати до будь-якого елементу власних коштів такі елементи:

(a) резерви, оцінені за справедливою вартістю, пов'язані з прибутками або втратами від хеджування грошових потоків фінансових інструментів, які не було оцінено за справедливою вартістю, включно із прогнозованими грошовими потоками;

(b) прибутки або втрати, пов'язані із зобов'язаннями установи, які було оцінено за справедливою вартістю, що виникли в результаті змін власного кредитного становища установи;

(c) прибутки або втрати, оцінені за справедливою вартістю, пов'язані з деривативними зобов'язаннями установи, що виникли в результаті змін власного кредитного ризику установи.

2. Для цілей пункту (c) параграфа 1, установи не повинні компенсувати прибутки або втрати, оцінені за справедливою вартістю, які є результатом кредитного ризику установи, за рахунок прибутків або втрат, які є результатом кредитного ризику їх контрагента.

3. Без обмеження до пункту (b) параграфа 1, установи можуть включати суму прибутків та втрат до їхніх зобов'язань у рамках власних коштів, якщо дотримано таких умов:

(a) зобов'язання мають форму облігацій, відповідно до статті 52(4) Директиви 2009/65/ЄС;

(b) зміни у вартості активів та зобов'язань установи є результатом таких самих змін у власного кредитного становища установи;

(c) існує тісна відповідність між вартістю облігацій, зазначених у пункті (a), та вартістю активів установи;

(d) існує можливість викупу іпотечних кредитів шляхом викупу облігацій, якими фінансуються іпотечні кредити, на ринку або за номінальною вартістю.

4. EBA повинен розробити проекти регуляторних технічних стандартів для визначення поняття «тісна відповідність між вартістю облігацій та вартістю активів», зазначеного у пункті (c) параграфа 3.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 30 вересня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 34
Додаткові коригування оцінки

Установи повинні застосовувати вимоги, передбачені статтею 105, до усіх своїх активів, оцінених за справедливою вартістю, під час підрахунку своїх власних коштів, та повинні вирахувати з основного капіталу першого рівня суми будь-яких необхідних додаткових коригувань оцінки.

Стаття 35
Нереалізовані прибутки та втрати, оцінені за справедливою вартістю

Крім як у випадку елементів, зазначених у статті 33, установи не повинні здійснювати коригування для вирахування зі своїх власних коштів нереалізованих прибутків чи втрат з активів або зобов'язань, оцінених за справедливою вартістю.

Секція 3
Вирахування з елементів основного капіталу першого рівня, виключення та альтернативи

Підсекція 1
Вирахування з елементів основного капіталу першого рівня

Стаття 36
Вирахування з елементів основного капіталу першого рівня

1. Установи повинні вираховувати з елементів основного капіталу першого рівня таке:

(a) втрати за поточний фінансовий рік;

(b) нематеріальні активи, за винятком пруденційно оцінених програмних активів, на вартість яких негативного не випливає врегулювання, неплатоспроможність або ліквідація установи;

(c) відстрочені податкові активи, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах;

(d) для установ, які обчислюють суми зважених на ризик експозицій із використанням підходу на основі внутрішніх рейтингів, від'ємні суми, які є результатом обчислення сум очікуваних втрат, як визначено статтями 158 та 159;

(e) активи пенсійного фонду із заздалегідь визначеними виплатами на балансі установи;

(f) пряму, непряму та синтетичну участь установи у власних інструментах основного капіталу першого рівня, включно з власними інструментами основного капіталу першого рівня, які установа повинна придбати згідно з дійсним чи умовним зобов'язанням на підставі чинного договірного зобов'язання;

(g) пряму, непряму та синтетичну участь в інструментах основного капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора, якщо такі суб'єкти мають взаємне перехресне володіння з установою, і компетентний орган вважає таке володіння спрямованим на штучне збільшення власних коштів установи;

(h) відповідну суму прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах основного капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора, якщо в установи немає значних інвестицій у такі суб'єкти;

(i) відповідну суму прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах основного капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора, якщо в установи є значні інвестиції у такі суб'єкти;

(j) суму елементів, яку необхідно вирахувати з елементів додаткового капіталу першого рівня відповідно до статті 56, що перевищує елементи додаткового капіталу першого рівня установи;

(k) суму експозиції наведених нижче елементів, вага ризику яких становить 1250%, якщо установа вираховує таку суму експозиції з суми елементів основного капіталу першого рівня як альтернативу, що застосовується замість ваги ризику 1250%:

(i) істотні частки участі поза фінансовим сектором;

(ii) позиції сек'юритизації, відповідно до пункту (b) статті 244(1), пункту (b) статті 245(1) та статті 253;

(iii) вільні постачання, відповідно до статті 379(3);

(iv) позиції у кошику, щодо яких установа не може визначити вагу ризику відповідно до підходу на основі внутрішніх рейтингів, відповідно до статті 153(8);

(v) експозиції власного капіталу згідно з підходом на основі внутрішніх моделей, відповідно до статті 155(4).

(l) будь-які податкові стягнення, які стосуються елементів основного капіталу першого рівня, які можливо передбачити на момент обчислення, крім випадків, коли установа належним чином коригує суму елементів основного капіталу першого рівня мірою, якою такі податкові стягнення знижують суму, до розміру якої такі елементи можуть використовуватися для покриття ризиків та втрат;

(m) відповідні суми недостатнього покриття непрацюючих експозицій;

(n) для зобов'язання щодо мінімальної вартості, зазначеного у статті 132c(2), будь-яку суму, на яку поточна ринкова вартість паїв або акцій компаній колективного інвестування, що лежить в основі зобов'язання щодо мінімальної вартості, менша за поточну вартість зобов'язання щодо мінімальної вартості і для якої установа ще не визнала зменшення елементів основного капіталу першого рівня.

2. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для уточнення способів застосування вирахувань, зазначених у пунктах (a), (c), (e), (f), (h), (i) і (l) параграфа 1 цієї статті, а також пов'язаних вирахувань, зазначених у пунктах (a), (c), (d) і (f) статті 56 та пунктах (a), (c) і (d) статті 66.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

3. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення типів інструментів капіталу фінансових установ та, за погодженням з європейським наглядовим органом (Європейським органом зі страхування і професійних пенсій) (EIOPA), створеним відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1094/2010 від 24 листопада 2010 року (-17), страхових і перестрахових компаній третіх країн, а також компаній, виключених зі сфери застосування Директиви 2009/138/ЄС відповідно до статті 4, які підлягають вирахуванню з таких елементів власних коштів:

(a) елементів основного капіталу першого рівня;

(b) елементів додаткового капіталу першого рівня;

(c) елементів другого рівня.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення способів застосування вирахувань, зазначених у пункті (b) параграфа 1, у тому числі істотності негативного впливу на оцінку, що не викликають пруденційних занепокоєнь.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 червня 2020 року.

Комісії делеговано повноваження доповнювати цей Регламент шляхом ухвалення регуляторних технічних стандартів, зазначених у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 37
Вирахування нематеріальних активів

Установи повинні визначати суму нематеріальних активів, які підлягають вирахуванню, відповідно до такого:

(a) сума, яка підлягає вирахуванню, повинна бути зменшена на суму пов'язаних відстрочених податкових зобов'язань, які було б погашено, якби нематеріальні активи було знецінено або їх визнання було припинено згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку;

(b) сума, яка підлягає вирахуванню, повинна включати гудвіл, включений до визначення вартості значних інвестицій установи;

(c) сума, яка підлягає вирахуванню, повинна бути зменшена на суму бухгалтерської переоцінки нематеріальних активів дочірньої компанії, що є наслідком консолідації дочірніх компаній, пов'язані з особами, іншими ніж компанії, включені до консолідації на підставі глави 2 розділу частини першої.

Стаття 38
Вирахування відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах

1. Установи повинні визначити суму відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, яка вимагає вирахування відповідно до статті.

2. Крім випадків, коли дотримано умови, встановлені у параграфі 3, сума відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, повинна бути обчислена без її зменшення на суму пов'язаних відстрочених податкових зобов'язань установи.

3. Сума відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, може бути зменшена на суму пов'язаних відстрочених податкових зобов'язань установи у разі, якщо дотримано такі умови:

(a) згідно із застосовним національним правом суб'єкт має законне право здійснювати взаємозалік поточних податкових активів та поточних податкових зобов'язань;

(b) відстрочені податкові активи та відстрочені податкові зобов'язання стосуються податків, які стягуються одним і тим самим податковим органом з одного і того самого оподатковуваного суб'єкта.

4. Пов'язані відстрочені податкові зобов'язання установи, які використовуються для цілей параграфа 3, можуть не включати відстрочених податкових зобов'язань, які зменшують суму нематеріальних активів або активів пенсійного фонду із заздалегідь визначеними виплатами, що повинні бути вирахувані.

5. Сума пов'язаних відстрочених податкових зобов'язань, зазначених у параграфі 4, повинна бути розподілена між:

(a) відстроченими податковими активами, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах та виникають із тимчасових різниць, які не вираховуються відповідно до статті 48(1);

(b) усіх інших відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах.

Установи повинні розподіляти пов'язані відстрочені податкові зобов'язання відповідно до пропорційних часток відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, представлених елементами, зазначеними у пунктах (a) і (b).

Стаття 39
Переплати податків, перенесення податкових збитків на минулі періоди та відстрочені податкові активи, що не ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах

1. Такі елементи не підлягають вирахуванню з власних коштів, та до них повинна застосовуватися вага ризику відповідно до глави 2 або 3 розділу II частини третьої, у відповідних випадках:

(a) переплати податків, сплачені установою, за поточний рік;

(b) податкові збитки установи за поточний рік, перенесені на минулі роки, що дають їм право на подання вимоги або заявки щодо їх повернення до центрального уряду, регіонального уряду або місцевого податкового органу.

2. Відстрочені податкові активи, що не ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, повинні бути обмежені відстроченими податковими активами, які було створено до 23 листопада 2016 року та які утворилися у зв'язку з тимчасовими різницями, якщо дотримано всі такі вимоги:

(a) у випадку, коли установа при формальному затвердженні своєї річної фінансової звітності фіксує втрату, або у випадку ліквідації чи неплатоспроможності установи їх автоматично та в обов'язковому порядку замінюють на податковий кредит;

(b) установа здатна, відповідно до застосовного національного податкового права, компенсувати за рахунок податкового кредиту, зазначеного у пункті (a), будь-яке податкове зобов'язання установи або будь-якої іншої компанії, яка входить до тієї самої консолідації, що й установа, для податкових цілей відповідно до зазначеного права, або будь-якої іншої компанії, яка підлягає нагляду на консолідованій основі, згідно з главою 2 розділу II частини першої;

(c) якщо сума податкових кредитів, зазначених у пункті (b), перевищує обсяг податкових зобов'язань, зазначених у тому ж пункті, будь-яке таке перевищення без затримки заміняється на пряму вимогу до центрального уряду держави-члена, у якій установу засновано.

Якщо виконано умови, викладені у пунктах (a), (b) і (c), установи повинні застосовувати до відстрочених податкових активів вагу ризику 100%.

Стаття 40
Вирахування від'ємних сум, що виникли у результаті обчислення сум очікуваних втрат

Сума, яка підлягає вирахуванню відповідно до пункту (d) статті 36(1), не повинна зменшуватися шляхом збільшення рівня відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, або інших додаткових податкових ефектів, які могли б виникнути, якби резерви призводили до підвищення рівня очікуваних втрат згідно з секцією 3 глави 3 розділу II частини третьої.

Стаття 41
Вирахування активів пенсійного фонду із заздалегідь визначеними виплатами

1. Для цілей пункту (e) статті 36(1), сума активів пенсійного фонду із заздалегідь визначеними виплатами повинна бути зменшена на:

(a) суму будь-якого пов'язаного відстроченого податкового зобов'язання, яке було б погашено, якби активи було знецінено або їх визнання було припинено згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку;

(b) суму активів у пенсійному фонді із заздалегідь визначеними виплатами, який установа може використовувати необмежено, за умови отримання установою попереднього дозволу від компетентного органу.

Зазначеним активам, використаним з метою зменшення суми, що підлягає вирахуванню, присвоюють вагу ризику відповідно до глави 2 або 3 розділу II частини третьої, у відповідних випадках.

2. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення критеріїв, відповідно до яких компетентний орган повинен дозволяти установам зменшувати суми активів у пенсійних фондах із заздалегідь визначеними виплатами, як зазначено у пункті (b) параграфа 1.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 42
Вирахування пакетів акцій у власних інструментах основного капіталу першого рівня

Для цілей пункту (f) статті 36(1), установи повинні обчислювати пакети акцій у власних інструментах основного капіталу першого рівня на основі довгих брутто-позицій, із застосуванням таких виключень:

(a) установи можуть здійснювати обчислення розміру пакетів акцій у власних інструментах основного капіталу першого рівня на основі довгої нетто-позиції, за умови що виконано обидві такі умови:

(i) довга та коротка позиції є однією і тією самою базисною експозицією та короткі позиції не включають ризиків контрагента;

(ii) або як довгі, так і короткі позиції входять до торгового портфеля, або як довгі, так і короткі позиції входять до неторгового портфеля;

(b) установи визначають суму, що підлягає вирахуванню, прямої, непрямої та синтетичної участі в індексованих цінних паперах шляхом обчислення базисної експозиції у власних інструментах основного капіталу першого рівня, включених до таких індексів;

(c) установи можуть здійснити взаємозалік довгих брутто-позицій у власних інструментах основного капіталу першого рівня, що є результатом від пакетів акцій індексованих цінних паперів, та коротких позицій у власних інструментах основного капіталу першого рівня, що є результатом від коротких позицій у базисних індексах, в тому числі якщо такі короткі позиції включають ризики контрагента, за умови що дотримано обидві такі умови:

(i) довгі та короткі позиції включені в одні й ті самі базисні індекси;

(ii) або як довгі, так і короткі позиції входять до торгового портфеля, або як довгі, так і короткі позиції входять до неторгового портфеля.

Стаття 43
Значні інвестиції у суб'єкт фінансового сектора

Для цілей вирахування, вважається, що існує значна інвестиція в суб'єкт фінансового сектора у разі, якщо виконано будь-яку з таких умов:

(a) установа володіє більше ніж 10% інструментів основного капіталу першого рівня, випущених таким суб'єктом;

(b) установа має тісні зв'язки з таким суб'єктом та володіє інструментами основного капіталу першого рівня, випущеними таким суб'єктом;

(c) установа володіє інструментами основного капіталу першого рівня, випущеними таким суб'єктом, та суб'єкт не включено до консолідації згідно з главою 2 розділу II частини першої, проте його включено до тієї самої консолідації бухгалтерського обліку, що й установу, для цілей фінансової звітності згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку.

Стаття 44
Вирахування пакетів акцій в інструментах основного капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора та у випадках, коли установа має взаємне перехресне володіння, спрямоване на штучне збільшення власних коштів

Установи повинні здійснювати вирахування, зазначені у пунктах (g), (h) та (i) статті 36(1), відповідно до зазначених нижче положень:

(a) пакети акцій в інструментах основного капіталу першого рівня та в інших інструментах капіталу суб'єктів фінансового сектора повинні обчислюватися на основі довгих брутто-позицій;

(b) для цілей вирахування страхові власні кошти першого рівня повинні розглядатися як пакети акцій в інструментах основного капіталу першого рівня.

Стаття 45
Вирахування пакетів акцій в інструментах основного капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора

Установи повинні здійснювати вирахування згідно з вимогами пунктів (h) та (i) статті 36(1) відповідно до таких положень:

(a) вони можуть здійснювати обчислення прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах основного капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора на основі довгої нетто-позиції в одній і тій самій базисній експозиції, за умови що виконано обидві такі умови:

(i) дата закриття короткої позиції або така сама, або є пізнішою за дату закриття довгої позиції або залишок строку до закриття короткої позиції становить принаймні один рік;

(ii) або як довга позиція, так і коротка позиція входять до торгового портфеля, або як довгі, так і короткі позиції входять до неторгового портфеля;

(b) вони визначають суму, що підлягає вирахуванню, прямої, непрямої та синтетичної участі в індексованих цінних паперах шляхом обчислення базисної експозиції у власних інструментах капіталу суб'єктів фінансового сектора у таких індексах.

Стаття 46
Вирахування пакетів акцій у інструментах основного капіталу першого рівня, якщо в установи відсутні значні інвестиції в суб'єкти фінансового сектора

1. Для цілей пункту (h) статті 36(1), установи повинні здійснювати обчислення відповідної суми, яка підлягає вирахуванню, шляхом множення суми, зазначеної у пункті (a) цього параграфа, на коефіцієнт, отриманий у результаті обчислення, передбаченого пунктом (b) цього параграфа:

(a) агрегована сума, на яку пряма, непряма та синтетична участь установи в інструментах основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та додаткового капіталу другого рівня суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, перевищує 10% агрегованої суми елементів основного капіталу першого рівня установи, обчислених після застосування таких елементів основного капіталу першого рівня:

(i) статей 32-35;

(ii) вирахування, зазначені у пунктах (a)-(g), пунктах (k)(ii)-(v) та в пункті (l) статті 36(1), за винятком сум, які підлягають вирахуванню для відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, та які випливають з тимчасових різниць;

(iii) статей 44 та 45;

(b) сума прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах основного капіталу першого рівня тих суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, поділена на агреговану суму прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та додаткового капіталу другого рівня таких суб'єктів фінансового сектора.

2. Установи повинні виключати андеррайтингові позиції, які утримуються протягом п'яти робочих днів або менше, з суми, зазначеної в пункті (a) параграфа 1, та з обчислення коефіцієнта, зазначеного в пункті (b) параграфа 1.

3. Сума, яка підлягає вирахуванню відповідно до параграфа 1, повинна бути рівномірно розподілена між усіма інструментами основного капіталу першого рівня, які утримує установа. Установи повинні визначити суму кожного інструменту основного капіталу першого рівня, який підлягає вирахуванню відповідно до параграфа 1, шляхом множення суми, зазначеної в пункті (a) цього параграфа, на частку, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) суму пакета акцій, яку необхідно вирахувати згідно з параграфом 1;

(b) частку агрегованої суми прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах основного капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, яку представляє кожен інструмент основного капіталу першого рівня, який утримує установа.

4. Сума пакетів акцій, зазначених у пункті (h) статті 36(1), який дорівнює або є меншим за 10% елементів основного капіталу першого рівня установи, після застосування положень, встановлених у пунктах (a)(i)-(iii) параграфа 1, не повинен підлягати вирахуванню та повинен підлягати застосуванню ваги ризику відповідно до глави 2 або 3 розділу II частини третьої, а також вимогам, встановленим у розділі IV частини третьої, у відповідних випадках.

5. Установи повинні визначити суму кожного інструменту основного капіталу першого рівня, який зважується на ризик відповідно до параграфа 4, шляхом множення суми, зазначеної в пункті (a) цього параграфа, на суму, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) суму пакета акцій, яку необхідно зважити на ризик згідно з параграфом 4;

(b) частку, отриману в результаті обчислення, передбаченого в пункті (b) параграфа 3.

Стаття 47
Вирахування пакетів акцій у інструментах основного капіталу першого рівня, якщо установа має значні інвестиції у суб'єктах фінансового сектора

Для цілей пункту (i) статті 36(1), відповідна сума, яка підлягає вирахуванню з елементів основного капіталу першого рівня, повинна виключати андеррайтингові позиції, які утримуються протягом п'яти робочих днів або менше, та повинні визначатися відповідно до статей 44-45 та підсекції 2.

Стаття 47a
Непрацюючі експозиції

1. Для цілей пункту (m) статті 36(1), експозиція включає будь-які з наведених нижче елементів, за умови що вони не включені до торгового портфелю установи:

(a) борговий інструмент, у тому числі борговий цінний папір, позика, аванс та депозит на вимогу;

(b) надане зобов'язання із кредитування, надана фінансова гарантія або будь-яке інше надане зобов'язання, відкличні чи безвідкличні, крім невикористаних кредитних інструментів, що можуть бути скасовані безумовно в будь-який час та без попередження, або що в ефективний спосіб забезпечують автоматичне скасування у зв'язку з погіршенням кредитоспроможності позичальника.

2. Для цілей пункту (m) статті 36(1), вартістю експозиції боргового інструменту вважається облікова вартість, визначена без урахування будь-яких коригувань на специфічний кредитний ризик, коригувань додаткової вартості відповідно до статей 34 та 105, сум, вирахуваних відповідно до пункту (m) статті 36(1), інших зменшень власних коштів, пов'язаних із експозицією, або часткові списання, здійснені установою в момент, коли експозиція востаннє була кваліфікована як непрацююча.

Для цілей пункту (m) статті 36(1), вартість експозиції боргового інструменту, який було придбано за ціною, нижчою ніж сума, якою володіє боржник, повинна включати різницю між ціною купівлі та сумою, якою володів боржник.

Для цілей пункту (m) статті 36(1), вартістю експозиції наданого зобов'язання із кредитування, наданої фінансової гарантії або будь-якого іншого наданого зобов'язання, як зазначено в пункті (b) статті 1 цієї статті, вважається її номінальне значення, яке становить максимальну експозицію установи у кредитному ризику без урахування будь-якого забезпеченого фінансово чи не забезпеченого фінансово кредитного захисту. Номінальним значенням наданого зобов'язання із кредитування вважається невикористана сума, в розмірі якої установа взяла на себе зобов'язання із кредитування, та номінальним значенням наданої фінансової гарантії вважається максимальна сума, яку суб'єкту доведеться сплатити у разі реалізації права вимоги за гарантією.

Номінальне значення, вказане у третьому підпараграфі цього параграфа, не враховує будь-яких коригувань на специфічний кредитний ризик, коригувань додаткової вартості відповідно до статей 34 та 105, сум, вирахуваних відповідно до пункту (m) статті 36(1), інших зменшень власних коштів, пов'язаних із експозицією.

3. Для цілей пункту (m) статті 36(1), як непрацюючі класифікуються такі експозиції:

(a) експозиція, яка вважається такою, що зазнала дефолту відповідно до статті 178;

(b) експозиція, яка вважається знеціненою відповідно до застосовної системи бухгалтерського обліку;

(c) експозиція вважається такою, що перебуває на пробації відповідно до параграфа 7, якщо надано поступку або якщо експозиція стає простроченою більше ніж на 30 днів;

(d) експозиція у формі зобов'язання, яке у разі його використання будь-яким способом вірогідно не буде повернено в повному обсязі без реалізації забезпечення;

(e) експозиція у формі фінансової гарантії, права по якій вірогідно будуть реалізовані стороною, якій гарантовано виконання зобов'язань, у тому числі у випадках, коли базисна гарантована експозиція задовольняє критерії для визнання її непрацюючою.

Для цілей пункту (a), всі балансові та позабалансові експозиції у боржнику вважаються непрацюючими, якщо установа має балансові експозиції у боржнику, які прострочено більше ніж на 90 днів та які становлять більше ніж 20% усіх балансових експозицій такого боржника.

4. Експозиції, які не були предметом поступки, перестають вважатися непрацюючими для цілей пункту (m) статті 36(1), якщо виконано всі такі умови:

(a) експозиція відповідає критеріям виходу, що застосовуються установою для скасування класифікації як знеціненої експозиції відповідно до застосовної системи бухгалтерського обліку та для скасування класифікації експозиції як дефолтної відповідно до статті 178;

(b) становище боржника покращилося настільки, що в установи не виникає сумнівів стосовно вірогідності повного та своєчасного здійснення майбутніх виплат;

(c) боржник не має жодних сум, прострочення по сплаті яких перевищило 90 днів.

5. Класифікація непрацюючої експозиції як необоротного активу, що утримується для продажу відповідно до застосовної системи бухгалтерського обліку, не припиняє її класифікації як непрацюючої експозиції для цілей пункту (m) статті 36(1).

6. Непрацюючі експозиції, які є предметом поступки, перестають вважатися непрацюючими для цілей пункту (m) статті 36(1), якщо виконано всі такі умови:

(a) експозиції перестали відповідати критеріям, за якими їх можливо класифікувати як непрацюючі згідно з параграфом 3:

(b) минув принаймні один рік після дати надання поступки та дати класифікації експозицій як непрацюючих, залежно від того, яка з дат є пізнішою;

(c) відсутня прострочена сума після надання поступки та в установи, на основі аналізу фінансового становища боржника, не виникає сумнівів стосовно вірогідності повного та своєчасного здійснення майбутніх виплат щодо експозиції.

Повне та своєчасне здійснення виплат може вважатися вірогідним, якщо боржник здійснює регулярні та своєчасні платежі сум коштів, що дорівнюють одному з такого:

(a) сумі, яку було прострочено до надання поступки, якщо були прострочені суми;

(b) сумі, яку було списано в рамках надання поступки, якщо прострочених сум не було.

7. Якщо непрацюючу експозицію припиняють класифікувати як непрацюючу відповідно до параграфа 6, експозиція вважається такою, що перебуває на пробації, допоки виконуються всі такі умови:

(a) минуло принаймні два роки з дати, коли експозицію, яка стала предметом поступки, було рекласифіковано як працюючу;

(b) протягом принаймні половини періоду, протягом якого експозиція повинна була перебувати на пробації, здійснюються регулярні та своєчасні платежі, за рахунок яких виплачено значну основну частину агрегованої суми або відсотків за нею;

(c) за жодною експозицією боржника немає прострочень довше, ніж на 30 днів.

Стаття 47b
Поступка

1. Поступка - це відмова від застосування установою передбачених примусових заходів виконання до боржника, у якого виникли чи з вірогідністю виникнуть труднощі з виконанням своїх фінансових зобов'язань. Відмова від застосування передбачених примусових заходів виконання може тягнути за собою виникнення втрати для кредитора, та стосується будь-чого з такого:

(a) внесення змін до умов боргового зобов'язання, якби за відсутності таких змін боржник мав би труднощі з виконанням своїх фінансових зобов'язань;

(b) повне або часткове рефінансування боргового зобов'язання, якби за відсутності такого рефінансування боржник мав би труднощі з виконанням своїх фінансових зобов'язань.

2. Поступкою вважаються принаймні такі ситуації:

(a) нові договірні умови є більш сприятливими для боржника порівняно з попередніми договірними умовами, якщо у боржника виникли чи з вірогідністю виникнуть труднощі з виконанням своїх фінансових зобов'язань;

(b) нові договірні умови є більш сприятливими для боржника порівняно з договірними умовами, які пропонує та сама установа у той самий час боржникам із подібним профілем ризику, якщо у боржника виникли чи з вірогідністю виникнуть труднощі з виконанням своїх фінансових зобов'язань;

(c) згідно з початковими договірними умовами експозицію за було класифіковано як непрацюючу до внесення змін до договірних умов або було б класифіковано як непрацюючу за відсутності змін до договірних умов;

(d) вжиті заходи призвели до повного або часткового припинення боргового зобов'язання;

(e) установа схвалює застосування положень, які відкривають перед боржником можливість зміни договірних умов, та експозицію було класифіковано як непрацюючу до застосування згаданих положень або було б класифіковано як непрацюючу, якби згадані положення не було застосовано;

(f) на момент або незадовго до взяття на себе боргового зобов'язання боржник здійснив виплату основної суми або відсотків за іншим борговим зобов'язання тієї самої установи, яке було класифіковано як непрацююча експозиція або яке було б класифіковано як непрацююча експозиція за відсутності зазначених платежів;

(g) внесення змін до договірних умов передбачає здійснення платежів шляхом стягнення застави, якщо такі зміни становлять відмову від застосування передбачених примусових заходів виконання.

3. Про можливість ухвалення рішення щодо надання поступки свідчать такі показники:

(a) початковий договір прострочено більше ніж на 30 днів принаймні один раз протягом тримісячного періоду до внесення змін до нього або буде прострочено на більше ніж на 30 днів без внесення змін;

(b) на момент або незадовго до укладення кредитного договору боржник здійснив виплату основної суми або відсотків за іншим борговим зобов'язання тієї самої установи, яке було прострочено на 30 днів принаймні один раз протягом тримісячного періоду до взяття на себе нового боргового зобов'язання;

(c) установа схвалює застосування положень, які відкривають перед боржником можливість зміни договірних умов, та експозицію прострочено на 30 днів або буде прострочено на 30 днів, якщо згадані положення не буде застосовано.

4. Для цілей цієї статті, оцінювання труднощів, що виникають у боржника з виконанням своїх фінансових зобов'язань, повинне відбуватися на рівні боржника, беручи до уваги всі юридичні особи у групі боржника, включені до консолідації бухгалтерського обліку групи, та фізичних осіб, які здійснюють контроль над групою.

Стаття 47c
Вирахування непрацюючих експозицій

1. Для цілей пункту (m) статті 36(1), установи повинні визначити відповідну суму недостатнього покриття окремо для кожної непрацюючої експозиції, яку буде вирахувано з елементів основного капіталу першого рівня, шляхом віднімання суми, визначеної у пункті (b) цього параграфа, від суми, визначеної у пункті (a) цього параграфа, якщо сума, зазначена у пункті (a), перевищує суму, зазначену в пункті (b):

(a) сума:

(i) незабезпеченої частини кожної непрацюючої експозиції, якщо є, помножена на відповідний коефіцієнт, зазначений у параграфі 2;

(ii) забезпеченої частини кожної непрацюючої експозиції, якщо є, помножена на відповідний коефіцієнт, зазначений у параграфі 3;

(b) сума таких елементів, за умови що вони стосуються тієї самої непрацюючої експозиції:

(i) коригування на специфічний кредитний ризик;

(ii) додаткові коригування вартості відповідно до статей 34 та 105;

(iii) інші зменшення власних коштів;

(iv) для установ, які обчислюють суми зважених на ризик експозицій із використанням Методу на основі внутрішніх рейтингів, абсолютна вартість сум, вирахуваних згідно з пунктом (d) статті 36(1), які стосуються непрацюючих експозицій, при цьому абсолютна вартість, що відноситься на кожну непрацюючу експозицію, визначається шляхом множення сум, вирахуваних відповідно до пункту (d) статті 36(1), на частку суми очікуваних втрат непрацюючої експозиції у загальній сумі очікуваної втрати від дефолтних чи недефолтних експозицій, у відповідних випадках;

(v) якщо непрацююча експозиція придбавається за ціною, що є нижчою за ніж сума, якою володіє боржник, різниця між ціною купівлі та сумою, якою володів боржник;

(vi) суми, списані установою до того, як експозицію було класифіковано як непрацюючу.

Забезпеченою частиною непрацюючої експозиції є частина експозиції, яка для цілей обчислення вимог до власних коштів відповідно до розділу II частини третьої вважається такою, що її гарантовано фінансово забезпеченим кредитним захистом чи не забезпеченим фінансово кредитним захистом або повністю та в цілому забезпечено іпотекою.

Незабезпеченій частині непрацюючої експозиції відповідає різниця, якщо є, між вартістю експозиції, як зазначено у статті 47a(1), та забезпеченою частиною експозиції, за наявності.

2. Для цілей пункту (a)(i) параграфа 1, застосовуються такі коефіцієнти:

(a) 0,35 для незабезпеченої частини непрацюючої експозиції, що застосовується протягом періоду між першим та останнім днем третього року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(b) 1 для незабезпеченої частини непрацюючої експозиції, що застосовується з першого дня четвертого року після класифікації експозиції як непрацюючої.

3. Для цілей пункту (a)(ii) параграфа 1, застосовуються такі коефіцієнти:

(a) 0,25 для забезпеченої частини непрацюючої експозиції, що застосовується протягом періоду між першим та останнім днем четвертого року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(b) 0,35 для забезпеченої частини непрацюючої експозиції, що застосовується протягом періоду між першим та останнім днем п'ятого року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(c) 0,55 для забезпеченої частини непрацюючої експозиції, що застосовується протягом періоду між першим та останнім днем шостого року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(d) 0,70 для частини непрацюючої експозиції, забезпеченої нерухомим майном відповідно до розділу II частини третьої, або яка є житловою позикою, яку гарантовано прийнятним надавачем захисту, як зазначено в статті 201, що застосовується протягом періоду між першим та останнім днем сьомого року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(e) 0,80 для частини непрацюючої експозиції, забезпеченої іншим забезпеченим або не забезпеченим фінансово кредитним захистом згідно з положеннями розділу II частини третьої, що застосовується протягом періоду між першим та останнім днем сьомого року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(f) 0,80 для частини непрацюючої експозиції, забезпеченої нерухомим майном відповідно до розділу II частини третьої, або яка є житловою позикою, яку гарантовано прийнятним надавачем захисту, як зазначено в статті 201, що застосовується протягом періоду між першим та останнім днем восьмого року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(g) 1 для частини непрацюючої експозиції, забезпеченої іншим забезпеченим або не забезпеченим фінансово кредитним захистом згідно з положеннями розділу II частини третьої, що застосовується починаючи з першого дня восьмого року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(h) 0,85 для частини непрацюючої експозиції, забезпеченої нерухомим майном відповідно до розділу II частини третьої, або яка є житловою позикою, яку гарантовано прийнятним надавачем захисту, як зазначено в статті 201, що застосовується протягом періоду між першим та останнім днем дев'ятого року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(i) 1 для частини непрацюючої експозиції, забезпеченої нерухомим майном відповідно до розділу II частини третьої, або яка є житловою позикою, яку гарантовано прийнятним надавачем захисту, як зазначено в статті 201, що застосовується починаючи з першого дня восьмого року після класифікації експозиції як непрацюючої.

4. Як відступ від параграфа 3 цієї статті, до частини непрацюючої експозиції, гарантованої чи застрахованої офіційним експортно-кредитним агентством або гарантованої чи контргарантованої прийнятним надавачем захисту, зазначеним у пунктах (a)-(e) статті 201(1), незабезпеченим експозиціям у якій буде присвоєно вагу ризику 0% згідно з главою 2 розділу II частини третьої, застосовуються такі коефіцієнти:

(a) 0 для забезпеченої частини непрацюючої експозиції, що застосовується протягом періоду між першим та сьомим роками після класифікації експозиції як непрацюючої; та

(b) 1 для забезпеченої частини непрацюючої експозиції, що застосовується з першого дня восьмого року після класифікації експозиції як непрацюючої.

5. EBA повинен оцінити практики визначення вартості забезпечених непрацюючих експозицій та може розробити настанови з визначенням єдиної методології, включно з мінімальними вимогами щодо переоцінки у частині строків та спеціалізованих методів, для пруденційного оцінювання прийнятних форм забезпеченого та не забезпеченого фінансово кредитного захисту, зокрема, стосовно припущень, притаманних для їх відновлюваності та примусового виконання. Такі настанови також можуть включати загальні методологічні аспекти щодо визначення вартості забезпеченої частини непрацюючої експозиції, як зазначено у параграфі 1.

Такі настанови повинні бути видані відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

6. Як відступ від положень параграфа 2, якщо між першим роком та другим роком після класифікації як непрацюючої експозиції було надано поступку, передбачений у параграфі 2 коефіцієнт, що застосовується на дату надання поступки, підлягає застосуванню протягом додаткового періоду тривалістю один рік.

Як відступ від положень параграфа 3, якщо між другим роком та шостим роком після класифікації як непрацюючої експозиції було надано поступку, передбачений у параграфі 3 коефіцієнт, що застосовується на дату надання поступки, підлягає застосуванню протягом додаткового періоду тривалістю один рік.

Цей параграф застосовується лише стосовно першого випадку надання поступки після класифікації експозиції як непрацюючої.

Підсекція 2
Виключення та альтернативи, що застосовуються до вирахувань з елементів основного капіталу першого рівня

Стаття 48
Граничні значення для виключень щодо вирахування з елементів основного капіталу першого рівня

1. Під час здійснення вирахувань, які є обов'язковими відповідно до пунктів (c) та (i) статті 36(1), установи не повинні вираховувати суми елементів, перелічених у пунктах (a) і (b) цього параграфа, які в сукупності дорівнюють або є меншими ніж граничне значення, зазначене у параграфі 2:

(a) відстрочені податкові активи, які є залежними від майбутньої прибутковості та випливають з тимчасових різниць, та які в сукупності дорівнюють або є меншими за ніж 10% елементів основного капіталу першого рівня установи, обчислених після застосування таких положень:

(i) статей 32-35;

(ii) пунктів (a)-(h), пунктів (k)(ii)-(v) та пункту (l) статті 36(1), за винятком відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах та випливають з тимчасових різниць.

(b) якщо установа має значні інвестиції у суб'єкт фінансового сектора, прямі, непрямі та синтетичні частки участі такої установи в інструментах основного капіталу першого рівня зазначених суб'єктів, які в сукупності дорівнюють або є меншими ніж 10% елементів основного капіталу першого рівня, обчислених після застосування положень:

(i) статей 32-35;

(ii) пунктів (a)-(h), пунктів (k)(ii)-(v) та пункту (l) статті 36(1), за винятком відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах та випливають з тимчасових різниць.

2. Для цілей параграфа 1, граничне значення суми повинне дорівнювати сумі, зазначеній у пункті (a) цього параграфа, помноженій на відсоткову ставку, зазначену у пункті (b) цього параграфа:

(a) залишкова сума елементів основного капіталу першого рівня після застосування коригувань і вирахувань відповідно до статей 32-36 повністю та без застосування граничних значень для виключень, зазначених у цій статті;

(b) 17,65%.

3. Для цілей параграфа 1, установа повинна визначити частку відстрочених податкових активів у загальній сумі елементів, які не повинні вираховуватися, шляхом ділення суми, зазначеної у пункті (a) цього параграфа, на суму, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) сума відстрочених податкових активів, які є залежними від майбутньої прибутковості та випливають з тимчасових різниць, та які в сукупності дорівнюють або є меншими за ніж 10% елементів основного капіталу першого рівня установи;

(b) сума такого:

(i) суми, зазначеної у пункті (a);

(ii) суми прямих, непрямих і синтетичних часток участі установи в інструментах власних коштів суб'єктів фінансового сектора, якщо в установи є значні інвестиції у такі суб'єкти, та які в сукупності дорівнюють або є меншими за ніж 10% елементів основного капіталу першого рівня установи.

Частка значних інвестицій у загальній сумі елементів, які не повинні вираховуватися, дорівнює різниці між одиницею та часткою, зазначеною в першому підпараграфі.

4. Суми елементів, які не підлягають вирахуванню відповідно до параграфа 1, повинні бути зважені на ризик у 250%.

Стаття 49
Вимоги до вирахування у разі застосування схем консолідації, додаткового нагляду або інституційного захисту

1. Для цілей обчислення власних коштів на індивідуальній основі, субконсолідованій основі та консолідованій основі, якщо компетентні органи вимагають від установ або дозволяють їм застосовувати метод 1, 2 або 3 додатка I до Директиви 2002/87/ЄС, компетентні органи можуть дозволити установам не вираховувати пакети акцій в інструментах власних коштів суб'єктів фінансового сектора, у яких материнська установа, материнська фінансова холдингова компанія або материнська фінансова холдингова компанія змішаного типу чи установа має значні інвестиції, за умови що дотримано умов, встановлених у пунктах (a)-(e) цього параграфа:

(a) суб'єкт фінансового сектора є страховою компанією, перестраховою компанією або страховою холдинговою компанією;

(b) таку страхову компанію, перестрахову компанію або страхову холдингову компанію включено у той самий додатковий нагляд згідно з Директивою 2002/87/ЄС, що й материнську установу, материнську фінансову холдингову компанію або материнську фінансову холдингову компанію змішаного типу або установу, що володіє пакетом акцій;

(c) установа отримала попередній дозвіл від компетентних органів;

(d) перш ніж надати дозвіл, зазначений у пункті (c), та на постійній основі компетентні органи переконуються у достатності рівня інтегрованого управління, управління ризиками та внутрішнього контролю стосовно суб'єктів, яких буде включено до периметру консолідації згідно з методом 1, 2 або 3;

(e) пакети акцій в суб'єкті належать одній з таких:

(i) материнській кредитній установі;

(ii) материнській фінансовій холдинговій компанії;

(iii) материнській фінансовій холдинговій компанії змішаного типу;

(iv) установі;

(v) дочірній компанії одного із суб'єктів, зазначених у пунктах (i)-(iv), включених до периметру консолідації відповідно до глави 2 розділу II частини першої.

Обраний метод повинен застосовуватися у послідовний спосіб протягом певного часу.

2. Для цілей обчислення власних коштів на індивідуальній і субконсолідованій основі установи, які є предметом нагляду на консолідованій основі відповідно до глави 2 розділу II частини першої, не повинні вираховувати пакети акцій в інструментах власних коштів, випущених суб'єктами фінансового сектора, які включено до периметру консолідованого нагляду, крім випадків, коли компетентні органи визначать, що такі вирахування є необхідними для певних цілей, зокрема, структурного відокремлення банківської діяльності та планування врегулювання.

Застосування підходу, зазначеного у першому підпараграфі, не повинне призводити до непропорційного негативного впливу на всю фінансову систему чи її частини в інших державах-членах або у Союзі в цілому, який становить або створює перешкоду для функціонування внутрішнього ринку.

Цей параграф не застосовується під час обчислення власних коштів для цілей вимог, встановлених у статтях 92a та 92b, обчислення яких повинне здійснюватися відповідно до рамки відрахування, визначеної у статті 72e(4).

3. Компетентні органи можуть, для цілей обчислення власних коштів на індивідуальній або субконсолідованій основі, дозволити установам не вираховувати пакети акцій в інструментах власних коштів у таких випадках:

(a) якщо установа має частку в іншій установі та виконано умови, зазначені у пунктах (i)-(v):

(i) установи входять до тієї самої схеми інституційного захисту відповідно до статті 113(7);

(ii) компетентні органи надали дозвіл, зазначений у статті 113(7);

(iii) задоволено умови, викладені у статті 113(7);

(iv) схема інституційного захисту складає консолідований баланс, зазначений у пункті (e) статті 113(7) або, якщо складання консолідованої звітності не вимагається, розгорнуте агреговане обчислення, яке після узгодження з компетентними органами вважається таким, що є еквівалентним положенням Директиви 86/635/ЄЕС, яка включає деякі змінені положення Директиви 83/349/ЄЕС або Регламенту (ЄС) № 1606/2002, що регулюють консолідовану звітність груп кредитних установ. Еквівалентність зазначеного розгорнутого агрегованого обчислення повинна пройти перевірку зовнішнім аудитором та, зокрема, факт виключення з обчислення багаторазового використання елементів, які є прийнятними для обчислення власних коштів, а також будь-якого неналежного створення власних коштів між учасниками схеми інституційного захисту. Консолідований баланс або розгорнуте агреговане обчислення повинні надаватися компетентним органам з частотою, визначеною в імплементаційних технічних стандартах, зазначених у статті 430(7);

(v) установи, включені до схеми інституційного захисту, сукупно на консолідованій або розгорнутій агрегованій основі відповідають вимогам, встановленим у статті 92, та звітують щодо відповідності цим вимогам згідно зі статтею 430. У рамках схеми інституційного захисту вирахування часток кооперативних членів юридичних осіб, які не є учасниками схеми інституційного захисту, не вимагається за умови виключення багаторазового використання елементів, які є прийнятними для обчислення власних коштів, а також будь-якого неналежного створення власних коштів між учасниками схеми інституційного захисту та міноритарним акціонером, якщо це установа.

(b) якщо регіональна кредитна установа має частку участі у центральній або іншій регіональній кредитній установі та виконано умови, зазначені у пунктах (a)(i)-(v).

4. Пакети акцій, щодо яких не здійснюється вирахування відповідно до параграфа 1, 2 або 3, повинні вважатися експозиціями та повинні бути зважені на ризик відповідно до глави 2 або 3 розділу II частини третьої, залежно від випадку.

5. Якщо установа застосовує метод 1, 2 або 3 додатка I до Директиви 2002/87/ЄС, установа повинна розкрити додаткові вимоги до власних коштів та норматив достатності капіталу фінансового конгломерату, обчислені відповідно до статті 6 та додатка I до зазначеної Директиви.

6. Європейський банківський орган (EBA), EIOPA та європейський наглядовий орган (Європейський орган з цінних паперів і ринків (ESMA)), створені відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1095/2010 від 24 листопада 2010 року (-18), повинні через спільний комітет для цілей цієї статті розробити проекти регуляторних технічних стандартів для уточнення деталей щодо умов застосування методів обчислення, зазначених у частині II додатка I Директиви 2002/87/ЄС, для цілей альтернативних варіантів щодо вирахувань, зазначених у параграфі 1 цієї статті.

EBA, EIOPA та ESMA повинні надати Комісії проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, Регламенту (ЄС) № 1094/2010 та Регламенту (ЄС) № 1095/2010 відповідно.

Секція 4
Основний капітал першого рівня

Стаття 50
Основний капітал першого рівня

Основний капітал першого рівня установи складається з елементів основного капіталу першого рівня після застосування коригувань, що вимагаються статтями 32-35, вирахувань відповідно до статті 36 та виключень та альтернатив, встановлених у статтях 48, 49 та 79.

ГЛАВА 3
Додатковий капітал першого рівня

Секція 1
Елементи та інструменти додаткового капіталу першого рівня

Стаття 51
Елементи додаткового капіталу першого рівня

Елементи додаткового капіталу першого рівня включають:

(a) інструменти капіталу, якщо дотримано умови, встановлені у статті 52(1);

(b) рахунки премій за акціями, пов'язані з інструментами, зазначеними в пункті (a).

Інструменти, включені відповідно до пункту (a), не повинні вважатися елементами основного капіталу першого рівня або другого рівня.

Стаття 52
Інструменти додаткового капіталу першого рівня

1. Інструменти капіталу вважаються інструментами додаткового капіталу першого рівня лише у разі, якщо дотримано таких умов:

(a) інструменти, які випущені безпосередньо установою та повністю сплачені;

(b) інструменти, які не перебувають у власності у жодного з таких суб'єктів:

(i) установи або її дочірніх компаній;

(ii) компанії, у якій установа має участь у формі права власності шляхом прямої участі або через здійснення контролю, в розмірі 20% або більше прав голосу чи капіталу такої компанії;

(c) набуття права власності на інструменти прямо чи непрямо не фінансується установою;

(d) пріоритетність інструментів визначається як нижча за інструменти другого рівня у випадку неплатоспроможності установи;

(e) інструменти не є ані забезпеченими, ані предметом гарантії, що підвищує пріоритетність вимог будь-якого з таких суб'єктів:

(i) установи або її дочірніх компаній;

(ii) материнської компанії установи або її дочірніх компаній;

(iii) материнської фінансової холдингової компанії або її дочірніх компаній;

(iv) холдингової компанії зі змішаною діяльністю або її дочірніх компаній;

(v) фінансової холдингової компанії змішаного типу або її дочірніх компаній;

(vi) будь-якої компанії, яка має тісні зв'язки із суб'єктами, зазначеними у пунктах (i)-(v);

(f) інструменти не є предметом будь-якої договірної або іншої домовленості, що підвищує пріоритетність вимоги за інструментами у випадку неплатоспроможності або ліквідації;

(g) інструменти мають постійний характер, та положення, що їх регулюють, не передбачають стимулів для установи щодо їх викупу;

(h) якщо інструменти включають один чи більше опціонів з достроковим викупом, включаючи кол-опціони, опціони, здійснення прав за якими відбувається на власний розсуд емітента;

(i) реалізація права вимоги, викуп або зворотний викуп інструментів можливий лише у разі, якщо виконано умови, зазначені у статті 77, при цьому не раніше, ніж через п'ять років після дати випуску, крім випадків, коли дотримано умови, встановлені у статті 78(4);

(j) положення, що регулюють відповідні інструменти, не містять прямої чи непрямої вказівки щодо можливості реалізації права вимоги, викупу або зворотного викупу інструментів, залежно від випадку, в інших випадках, крім як у разі неплатоспроможності або ліквідації установи, та установа іншим чином не надає такої вказівки;

(k) установа не надає прямої чи непрямої вказівки щодо того, що компетентний орган погодить запит щодо реалізації права вимоги, викупу або зворотного викупу інструментів;

(l) розподілювані виплати за інструментами відповідають таким умовам:

(i) вони виплачуються з суми, що підлягає розподілу;

(ii) рівень розподілюваних виплат, здійснених за інструментами, не буде змінений на основі кредитного становища установи або її материнської компанії;

(iii) положення, що регулюють відповідні інструменти, надають установі повну свободу в будь який час скасувати розподілювані виплати за інструментами на необмежений період та на некумулятивній основі, та установа може використати такі скасовані виплати без обмежень для виконання своїх зобов'язань, час виконання яких настав;

(iv) скасування розподілюваних виплат не є подією дефолту установи;

(v) скасування розподілюваних виплат не накладає жодних обмежень на установу;

(m) інструменти не спричиняють встановлення факту, що зобов'язання установи перевищують її активи, якщо таке встановлення факту здійснюється в рамках тестування на неплатоспроможність згідно з чинним національним правом;

(n) положення, що регулюють відповідні інструменти, вимагають, щоб після настання тригерної події відбувалося списання основної суми інструментів на тимчасовій чи постійній основі або конверсія інструментів у інструменти основного капіталу першого рівня;

(o) положення, що регулюють відповідні інструменти, не містять жодної умови, яка може стати на заваді рекапіталізації установи;

(p) якщо емітент має осідок у третій країні та відповідно до статті 12 Директиви 2014/59/ЄС, його було призначено до складу групи врегулювання, суб'єкт врегулювання якого має осідок у Союзі, або якщо емітент має осідок у державі-члені, право або договірні положення, що регулюють відповідні інструменти, вимагають, щоб за наявності рішення з боку органу з врегулювання застосувати повноваження на списання та конверсію, як зазначено у статті 59 згаданої Директиви, основну суму інструментів було списано на тимчасовій основі або інструменти було конвертовано в інструменти основного капіталу першого рівня;

якщо емітент має осідок у третій країні та відповідно до статті 12 Директиви 2014/59/ЄС, його не було призначено до складу групи врегулювання, суб'єкт врегулювання якої має осідок у Союзі, право або договірні положення, що регулюють відповідні інструменти, вимагають, щоб за наявності рішення з боку відповідного органу третьої країни основну суму інструментів було списано на тимчасовій основі або інструменти було конвертовано в інструменти основного капіталу першого рівня;

(q) якщо емітент має осідок у третій країні та відповідно до статті 12 Директиви 2014/59/ЄС його було призначено до складу групи врегулювання, суб'єкт врегулювання якого має осідок у Союзі, або якщо емітент має осідок у державі-члені, інструменти можуть бути випущені тільки згідно з правом третьої країни або з інших причин підпорядковуються праву третьої країни, якщо згідно з таким правом застосування повноваження на списання та конверсію, зазначене у статті 59 згаданої Директиви, є дієвим та обов'язковим до виконання на основі нормативно-правових положень або юридично обов'язкових договірних положень, які визнають врегулювання або інші дії зі списання чи конверсії;

(r) інструменти не є предметом угод про взаємозалік чи неттіг, що може негативно вплинути на їх здатність поглинати втрати.

Умова, визначена у пункті (d) першого підпараграфа, повинна вважатися виконаною незважаючи на той факт, що інструменти включено до додаткового капіталу першого рівня або другого рівня на підставі статті 484(3), за умови що їх пріоритетність є еквівалентною.

Для цілей пункту (a) першого підпараграфа, тільки частину інструменту капіталу, що сплачений повністю, допускається кваліфікувати як інструмент додаткового капіталу першого рівня або другого рівня.

2. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, щоб визначити усе з наведеного нижче:

(a) форму і природу стимулів до викупу;

(b) природу будь-якого збільшення основної суми інструменту додаткового капіталу першого рівня після списання його основної суми на тимчасовій основі;

(c) процедури та часові рамки для:

(i) визначення факту настання тригерної події;

(ii) збільшення основної суми інструменту додаткового капіталу першого рівня після списання його основної суми на тимчасовій основі;

(d) характеристики інструментів, які можуть стати на заваді рекапіталізації установи;

(e) використання суб'єктів спеціального призначення для непрямого страхування інструментів власних коштів.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 53
Обмеження скасування розподілюваних виплат за інструментами додаткового капіталу першого рівня та характеристики, які можуть стати на заваді рекапіталізації установи

Для цілей пунктів (l)(v) та (o) статті 52(1), положення, що регулюють інструменти додаткового капіталу першого рівня, не повинні, зокрема, включати:

(a) вимогу здійснення розподілюваних виплат за інструментами у випадку, якщо розподілювані виплати здійснюються за випущеними установою інструментами, пріоритетність яких є аналогічною або нижчою, ніж пріоритетність інструмента додаткового капіталу першого рівня, в тому числі інструмента основного капіталу першого рівня;

(b) вимогу скасування розподілюваних виплат за інструментами основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та другого рівня у випадку, коли такі розподілювані виплати не здійснюються за зазначеними інструменти додаткового капіталу першого рівня;

(c) обов'язку замінити виплату відсотку або дивіденду виплатою у будь-якій іншій формі. На установу заборонено покладати подібні зобов'язання будь-яким способом.

Стаття 54
Списання або конверсія інструментів додаткового капіталу першого рівня

1. Для цілей пункту (n) статті 52(1), до інструментів додаткового капіталу першого рівня застосовуються такі положення:

(a) тригерна подія настає тоді, коли співвідношення основного капіталу першого рівня установи, зазначеної в пункті (a) статті 92(1), падає нижче одного з таких:

(i) 5,125%;

(ii) рівня, який є вижим ніж 5,125%, якщо це встановлює установа та відповідні вказівки містять положення, що регулюють інструмент;

(b) установи можуть визначити у положеннях, що регулюють інструмент, одну або декілька тригерних подій додатково до події, зазначеної у пункті (a);

(c) якщо положення, що регулюють інструменти, вимагають їх конвертації в інструменти основного капіталу першого рівня внаслідок настання тригерної події, такі положення повинні визначати одне з такого:

(i) ставку такої конвертації та обмеження щодо суми конвертації;

(ii) діапазон, в рамках якого інструменти будуть конвертовані в інструменти основного капіталу першого рівня;

(d) якщо положення, що регулюють інструменти, вимагають списання їх основної суми внаслідок настання тригерної події, списання повинне зменшувати усі зазначені нижче елементи:

(i) вимогу володільця інструмента у разі неплатоспроможності або ліквідації установи;

(ii) суму, яка підлягає виплаті у разі реалізації права вимоги або викупу інструменту;

(iii) розподілювані виплати, що здійснюються за інструментом;

(e) якщо інструменти додаткового капіталу першого рівня були випущені дочірньою компанією, що має осідок у третій країні, порогове значення 5,125% або вище, зазначене у пункті (a), обчислюється відповідно до національного права такої третьої країни або відповідно до договірних положень, що регулюють інструменти, за умови що компетентний орган після проведення консультацій з EBA доходить висновку, що такі положення є щонайменше еквівалентними вимогам, визначеним у цій статті.

2. Списання або конверсія інструменту додаткового капіталу першого рівня утворює елементи, які кваліфікуються як інструменти основного капіталу першого рівня, в рамках застосовної системи бухгалтерського обліку.

3. Сума інструментів додаткового капіталу першого рівня, які визнаються в елементах додаткового капіталу першого рівня, обмежується мінімальною сумою елементів основного капіталу першого рівня, які було б утворено у випадку, якби основна сума інструментів додаткового капіталу першого рівня була повністю списана або конвертована в інструменти основного капіталу першого рівня.

4. Агрегована сума інструментів додаткового капіталу першого рівня, який підлягає списанню або конвертації внаслідок настання тригерної події, не повинна бути нижчою за:

(a) суми, необхідної для повного відновлення співвідношення основного капіталу першого рівня установи до значення 5,125%;

(b) повну основну суму інструменту.

5. У разі настання тригерної події установа повинна здійснити такі дії:

(a) негайно повідомити компетентні органи;

(b) повідомити володільців інструментів додаткового капіталу першого рівня;

(c) списати основну суму інструментів або здійснити конверсію інструментів в інструменти основного капіталу першого рівня без затримки, але не пізніше ніж протягом місяця, відповідно до вимоги, встановленої в цій статті.

6. Установа, яка випускає інструменти додаткового капіталу першого рівня, які конвертують в інструменти основного капіталу першого рівня після настання тригерної події, повинна забезпечити, щоб її дозволений до випуску акціонерний капітал був достатнім у будь-який момент часу для забезпечення конвертації усіх інструментів додаткового капіталу першого рівня, що можуть бути конвертовані, в акції внаслідок настання тригерної події. Станом на дату випуску таких інструментів додаткового капіталу першого рівня, що можуть бути конвертовані, установа повинна мати в розпорядженні необхідні авторизації. У установи завжди повинні бути в розпорядженні обов'язкові попередні авторизації на випуск інструментів основного капіталу першого рівня, у які такі інструменти додаткового капіталу першого рівня будуть конвертовані після настання тригерної події.

7. Установа, що випускає інструменти додаткового капіталу першого рівня, які можуть бути конвертовані у основний капітал першого рівня внаслідок настання тригерної події, повинна забезпечити відсутність процедурних перешкод для такої конвертації, зо можуть виникати на підставі установчих чи статутних положень або договірних домовленостей.

Стаття 55
Наслідки припинення дотримання умов інструментами додаткового капіталу першого рівня

У випадку припинення дотримання інструментом додаткового капіталу першого рівня умов, встановлених у статті 52(1), застосовуються такі положення:

(a) такий інструмент негайно втрачає кваліфікацію як інструмент додаткового капіталу першого рівня;

(b) частина рахунків премій за акціями, яка стосується такого інструменту, негайно втрачає кваліфікацію як елемент додаткового капіталу першого рівня.

Секція 2
Вирахування з елементів додаткового капіталу першого рівня

Стаття 56
Вирахування з елементів додаткового капіталу першого рівня

Установи повинні вираховувати з елементів додаткового капіталу першого рівня таке:

(a) пряму, непряму та синтетичну участь установи у власних інструментах додаткового капіталу першого рівня, включно з власними інструментами додаткового капіталу першого рівня, які установа може бути зобов'язана придбати на підставі чинних договірних зобов'язань;

(b) пряму, непряму та синтетичну участь в інструментах додаткового капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора, з якими установа має взаємне перехресне володіння, яке компетентний орган вважає спрямованим на штучне збільшення власних коштів установи;

(c) відповідну суму, визначену відповідно до статті 60, прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах додаткового капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора, якщо в установи немає значних інвестицій у такі суб'єкти;

(d) пряму, непряму та синтетичну участь установи в інструментах додаткового капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора, якщо в установи є значні інвестиції у такі суб'єкти, за винятком андеррайтингових позицій, які утримуються протягом п'яти робочих днів або менше;

(e) суму елементів, яку необхідно вирахувати з елементів додаткового капіталу другого рівня відповідно до статті 66, що перевищує елементи додаткового капіталу другого рівня установи;

(f) будь-які податкові стягнення, які стосуються елементів додаткового капіталу першого рівня, які можливо передбачити на момент обчислення, крім випадків, коли установа належним чином коригує суму елементів додаткового капіталу першого рівня мірою, якою такі податкові стягнення знижують суму, до розміру якої такі елементи можуть використовуватися для покриття ризиків та втрат.

Стаття 57
Вирахування пакетів акцій у власних інструментах додаткового капіталу першого рівня

Для цілей пункту (a) статті 56, установи повинні обчислювати пакети акцій у власних інструментах додаткового капіталу першого рівня на основі довгих брутто-позицій, із застосуванням таких виключень:

(a) установи можуть здійснювати обчислення розміру пакетів акцій у власних інструментах додаткового капіталу першого рівня на основі довгої нетто-позиції, за умови що виконано обидві такі умови:

(i) довга та коротка позиції є однією і тією самою базисною експозицією та короткі позиції не включають ризиків контрагента;

(ii) або як довгі, так і короткі позиції входять до торгового портфеля, або як довгі, так і короткі позиції входять до неторгового портфеля;

(b) установи визначають суму, що підлягає вирахуванню, прямої, непрямої або синтетичної участі в індексованих цінних паперах шляхом обчислення базисної експозиції у власних інструментах додаткового капіталу першого рівня, включених до таких індексів;

(c) установи можуть здійснити взаємозалік довгих брутто-позицій у власних інструментах додаткового капіталу першого рівня, що є результатом від пакетів акцій індексованих цінних паперів, та коротких позицій у власних інструментах додаткового капіталу першого рівня, що є результатом від коротких позицій у базисних індексах, в тому числі якщо такі короткі позиції включають ризики контрагента, за умови що дотримано обидві такі умови:

(i) довгі та короткі позиції включені в одні й ті самі базисні індекси;

(ii) або як довгі, так і короткі позиції входять до торгового портфеля, або як довгі, так і короткі позиції входять до неторгового портфеля.

Стаття 58
Вирахування пакетів акцій в інструментах додаткового капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора та у випадках, коли установа має взаємне перехресне володіння, спрямоване на штучне збільшення власних коштів

Установи повинні здійснювати вирахування згідно з вимогами пунктів (b), (c) та (d) статті 56 відповідно до таких положень:

(a) пакети акцій в інструментах додаткового капіталу першого рівня повинні обчислюватися на основі довгих брутто-позицій;

(b) Для цілей вирахування додаткові страхові власні кошти першого рівня повинні розглядатися як пакети акцій в інструментах додаткового капіталу першого рівня.

Стаття 59
Вирахування пакетів акцій в інструментах додаткового капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора

Установи повинні здійснювати вирахування згідно з вимогами пунктів (c) та (d) статті 56 відповідно до таких положень:

(a) вони можуть здійснювати обчислення прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах додаткового капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора на основі довгої нетто-позиції в одній і тій самій базисній експозиції, за умови що виконано обидві такі умови:

(i) дата закриття короткої позиції або така сама, або є пізнішою за дату закриття довгої позиції або залишок строку до закриття короткої позиції становить принаймні один рік;

(ii) або як коротка позиція, так і довга позиція входять до торгового портфеля, або як короткі, так і довгі позиції входять до неторгового портфеля.

(b) вони визначають суму, що підлягає вирахуванню, прямої, непрямої та синтетичної участі в індексованих цінних паперах шляхом обчислення базисної експозиції у власних інструментах капіталу суб'єктів фінансового сектора у таких індексах.

Стаття 60
Вирахування пакетів акцій у інструментах додаткового капіталу першого рівня, якщо в установи відсутні значні інвестиції в суб'єкти фінансового сектора

1. Для цілей пункту (c) статті 56, установи повинні здійснювати обчислення відповідної суми, яка підлягає вирахуванню, шляхом множення суми, зазначеної у пункті (a) цього параграфа, на коефіцієнт, отриманий у результаті обчислення, передбаченого пунктом (b) цього параграфа:

(a) агрегована сума, на яку пряма, непряма та синтетична участь установи в інструментах основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та додаткового капіталу другого рівня суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, перевищує 10% елементи основного капіталу першого рівня установи, обчислених після застосування такого:

(i) статей 32-35;

(ii) пунктів (a)-(g), пунктів (k)(ii)-(v) та пункту (l) статті 36(1), за винятком відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах та випливають з тимчасових різниць;

(iii) статей 44 та 45;

(b) сума прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах додаткового капіталу першого рівня тих суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, поділена на агреговану суму усієї прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та додаткового капіталу другого рівня таких суб'єктів фінансового сектора.

2. Установи повинні виключати андеррайтингові позиції, які утримуються протягом п'яти робочих днів або менше, з суми, зазначеної в пункті (a) параграфа 1, та з обчислення коефіцієнта, зазначеного в пункті (b) параграфа 1.

3. Сума, яка підлягає вирахуванню відповідно до параграфа 1, повинна бути рівномірно розподілена між усіма інструментами додаткового капіталу першого рівня, які утримує установа. Установи повинні визначити суму кожного інструменту додаткового капіталу першого рівня, який підлягає вирахуванню відповідно до параграфа 1, шляхом множення суми, зазначеної в пункті (a) цього параграфа, на частку, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) суму пакета акцій, яку необхідно вирахувати згідно з параграфом 1;

(b) частку агрегованої суми прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах додаткового капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, яку представляє кожен інструмент додаткового капіталу першого рівня, який утримує установа.

4. Сума пакетів акцій, зазначених у пункті (c) статті 56, який дорівнює або є меншим за 10% елементів основного капіталу першого рівня установи, після застосування положень, встановлених у пунктах (a)(i), (ii) та (iii) параграфа 1, не повинен підлягати вирахуванню та повинен підлягати застосуванню ваги ризику відповідно до глави 2 або 3 розділу II частини третьої, а також вимогам, встановленим у розділі IV частини третьої, у відповідних випадках.

5. Установи повинні визначити суму кожного інструменту додаткового капіталу першого рівня, який зважується на ризик відповідно до параграфа 4, шляхом множення суми, зазначеної в пункті (a) цього параграфа, на суму, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) суму пакета акцій, яку необхідно зважити на ризик згідно з параграфом 4;

(b) частку, отриману в результаті обчислення, передбаченого в пункті (b) параграфа 3.

Секція 3
Додатковий капітал першого рівня

Стаття 61
Додатковий капітал першого рівня

Додатковий капітал першого рівня установи складається з елементів додаткового капіталу першого рівня після вирахування елементів, зазначених у статті 56, та застосування статті 79.

ГЛАВА 4
Капітал другого рівня

Секція 1
Елементи та інструменти другого рівня

Стаття 62
Елементи другого рівня

До елементів другого рівня входять:

(a) інструменти капіталу, якщо дотримано умов, визначених у статті 63, та у межах, визначених у статті 64;

(b) рахунки премій за акціями, пов'язані з інструментами, зазначеними в пункті (a);

(c) для установ, які обчислюють суми зважених на ризик експозицій відповідно до глави 2 розділу II частини третьої, коригування на загальний кредитний ризик, до відрахування податкових ефектів, у розмірі до 1,25% від сум зважених на ризик експозицій, обчислених відповідно до глави 2 розділу II частини третьої;

(d) для установ, які обчислюють суми зважених на ризик експозицій згідно з главою 3 розділу II частини третьої, позитивні суми, до відрахування податкових ефектів, що є результатом обчислення, встановленого у статтях 158 та 159, у розмірі до 0,6% від сум зважених на ризик експозицій, обчислених згідно з главою 3 розділу II частини третьої.

Елементи, включені відповідно до пункту (a), не повинні вважатися елементами основного капіталу першого рівня або додаткового капіталу першого рівня.

Стаття 63
Інструменти другого рівня

Інструменти капіталу вважаються інструментами другого рівня за умови, що дотримано таких умов:

(a) інструменти, які випущені безпосередньо установою та повністю сплачені;

(b) інструменти, які не перебувають у власності у жодного з таких суб'єктів:

(i) установи або її дочірніх компаній;

(ii) компанії, у якій установа має участь у формі права власності шляхом прямої участі або через здійснення контролю, в розмірі 20% або більше прав голосу чи капіталу такої компанії;

(c) набуття права власності на інструменти прямо чи непрямо не фінансується установою;

(d) вимоги щодо основної суми інструментів згідно з положеннями, що регулюють інструменти, мають нижчий пріоритет порівняно з вимогами, що виникають на підставі прийнятних зобов'язань за інструментами;

(e) інструменти не є ані забезпеченими, ані предметом гарантії, що підвищує пріоритетність вимоги будь-якого з таких суб'єктів:

(i) установи або її дочірніх компаній;

(ii) материнської компанії установи або її дочірніх компаній;

(iii) материнської фінансової холдингової компанії або її дочірніх компаній;

(iv) холдингової компанії зі змішаною діяльністю або її дочірніх компаній;

(v) фінансової холдингової компанії змішаного типу або її дочірніх компаній;

(vi) будь-якої компанії, яка має тісні зв'язки із суб'єктами, зазначеними у пунктах (i)-(v);

(f) інструменти не є предметом будь-якої домовленості, що підвищує пріоритетність вимоги за такими інструментами;

(g) початковий строк погашення інструментів становить принаймні п'ять років;

(h) положення, що регулюють інструменти, не містять жодних стимулів для установи у разі викупу або виплати їх основної суми, здійснених до настання строку погашення;

(i) якщо інструменти включають один чи більше опціонів з достроковою виплатою, включаючи кол-опціони, опціони, здійснення прав за якими відбувається на власний розсуд емітента;

(j) реалізація права вимоги, викуп, виплата або зворотний викуп інструментів можливий лише у разі, якщо виконано умови, визначені у статті 77, при цьому не раніше, ніж через п'ять років після дати випуску, крім випадків, коли дотримано умови, встановлені у статті 78(4);

(k) положення, що регулюють відповідні інструменти, не містять прямої чи непрямої вказівки щодо можливості дострокової реалізації права вимоги, викупу, виплати або зворотного викупу інструментів, залежно від випадку, установою в інших випадках, крім як у разі неплатоспроможності або ліквідації установи, та установа іншим чином не надає такої вказівки;

(l) положення, що регулюють інструменти, не надають володільцю право на прискорення майбутньої запланованої виплати відсотків або основної суми, окрім як у випадку неплатоспроможності або ліквідації установи;

(m) рівень виплат відсотків або дивідендів, залежно від випадку, що підлягають виплаті за інструментами, не буде змінений на основі кредитного становища установи або її материнської компанії;

(n) якщо емітент має осідок у третій країні та відповідно до статті 12 Директиви 2014/59/ЄС, його було призначено до складу групи врегулювання, суб'єкт врегулювання якого має осідок у Союзі, або якщо емітент має осідок у державі-члені, право або договірні положення, що регулюють відповідні інструменти, вимагають, щоб за наявності рішення з боку органу з врегулювання застосувати повноваження на списання та конверсію, як зазначено у статті 59 згаданої Директиви, основну суму інструментів було списано на тимчасовій основі або інструменти було конвертовано в інструменти основного капіталу першого рівня;

якщо емітент має осідок у третій країні та відповідно до статті 12 Директиви 2014/59/ЄС, його не було призначено до складу групи врегулювання, суб'єкт врегулювання якої має осідок у Союзі, право або договірні положення, що регулюють відповідні інструменти, вимагають, щоб за наявності рішення з боку відповідного органу третьої країни основну суму інструментів було списано на тимчасовій основі або інструменти було конвертовано в інструменти основного капіталу першого рівня;

(o) якщо емітент має осідок у третій країні та відповідно до статті 12 Директиви 2014/59/ЄС його було призначено до складу групи врегулювання, суб'єкт врегулювання якого має осідок у Союзі, або якщо емітент має осідок у державі-члені, інструменти можуть бути випущені тільки згідно з правом третьої країни або з інших причин підпорядковуються праву третьої країни, якщо згідно з таким правом застосування повноваження на списання та конверсію, зазначене у статті 59 згаданої Директиви, є дієвим та обов'язковим до виконання на основі нормативно-правових положень або юридично обов'язкових договірних положень, які визнають врегулювання або інші дії зі списання чи конверсії;

(p) інструменти не є предметом угод про взаємозалік чи неттіг, що може негативно вплинути на їх здатність поглинати втрати.

Для цілей пункту (a) першого параграфа, тільки частину інструменту капіталу, що сплачений повністю, допускається кваліфікувати як інструмент другого рівня.

Стаття 64
Амортизація інструментів другого рівня

1. Повна вартість інструментів другого рівня із залишковим строком погашення більше ніж п'ять років кваліфікується як елементи другого рівня.

2. Розмір, у межах якого інструменти другого рівня кваліфікуються як елементи другого рівня протягом останніх п'яти років строку погашення інструментів, обчислюється шляхом множення результату, отриманого з обчислення, зазначеного в пункті (a), на суму, зазначену в пункті (b):

(a) балансову вартість інструментів станом на перший день останнього п'ятирічного періоду їх договірного строку погашення ділять на кількість днів у такому періоді;

(b) кількість днів, що залишилися до спливу договірного строку погашення інструментів.

Стаття 65
Наслідки припинення дотримання умов інструментами другого рівня

У випадку, коли інструменти другого рівня припиняють відповідати умовам, встановленим у статті 63, застосовується таке:

(a) такий інструмент негайно втрачає кваліфікацію як інструмент другого рівня;

(b) частина рахунків премій за акціями, яка стосується такого інструменту, негайно втрачає кваліфікацію як елемент другого рівня.

Секція 2
Вирахування з елементів другого рівня

Стаття 66
Вирахування з елементів другого рівня

З елементів другого рівня вираховують такі елементи:

(a) пряму, непряму та синтетичну участь установи у власних інструментах другого рівня, включно з власними інструментами другого рівня, які установа може бути зобов'язана придбати на підставі чинних договірних зобов'язань;

(b) пряму, непряму та синтетичну участь в інструментах другого рівня суб'єктів фінансового сектора, з якими установа має взаємне перехресне володіння, яке компетентний орган вважає спрямованим на штучне збільшення власних коштів установи;

(c) відповідну суму, визначену відповідно до статті 70, прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах другого рівня суб'єктів фінансового сектора, якщо в установи немає значних інвестицій у такі суб'єкти;

(d) пряму, непряму та синтетичну участь установи в інструментах другого рівня суб'єктів фінансового сектора, якщо в установи є значні інвестиції у такі суб'єкти, за винятком андеррайтингових позицій, які утримуються протягом п'яти робочих днів або менше;

(e) суму елементів, яку необхідно вирахувати з елементів прийнятних зобов'язань відповідно до статті 72e, що перевищує елементи прийнятних зобов'язань установи.

Стаття 67
Вирахування пакетів акцій у власних інструментах другого рівня

Для цілей пункту (a) статті 66, установи повинні обчислювати пакети акцій на основі довгих брутто-позицій, із застосуванням таких виключень:

(a) установи можуть здійснювати обчислення розміру пакетів акцій на основі довгої нетто-позиції, за умови що виконано обидві такі умови:

(i) довга та коротка позиції є однією і тією самою базисною експозицією та короткі позиції не включають ризиків контрагента;

(ii) або як довгі, так і короткі позиції входять до торгового портфеля, або як довгі, так і короткі позиції входять до неторгового портфеля;

(b) установи визначають суму, що підлягає вирахуванню, прямої, непрямої та синтетичної участі в індексованих цінних паперах шляхом обчислення базисної експозиції у власних інструментах другого рівня, включених до таких індексів;

(c) установи можуть здійснити взаємозалік довгих брутто-позицій у власних інструментах другого рівня, що є результатом від пакетів акцій індексованих цінних паперів, та коротких позицій у власних інструментах другого рівня, що є результатом від коротких позицій у базисних індексах, в тому числі якщо такі короткі позиції включають ризики контрагента, за умови що дотримано обидві такі умови:

(i) довгі та короткі позиції включені в одні й ті самі базисні індекси;

(ii) або як довгі, так і короткі позиції входять до торгового портфеля, або як довгі, так і короткі позиції входять до неторгового портфеля.

Стаття 68
Вирахування пакетів акцій в інструментах другого рівня суб'єктів фінансового сектора та у випадках, коли установа має взаємне перехресне володіння, спрямоване на штучне збільшення власних коштів

Установи повинні здійснювати вирахування згідно з вимогами пунктів (b), (c) та (d) статті 66 відповідно до таких положень:

(a) пакети акцій в інструментах другого рівня повинні обчислюватися на основі довгих брутто-позицій;

(b) для цілей вирахування пакети акцій в страхових власних коштах другого рівня та в страхових власних коштах третього рівня повинні розглядатися як пакети акцій в інструментах другого рівня.

Стаття 69
Вирахування пакетів акцій в інструментах другого рівня суб'єктів фінансового сектора

Установи повинні здійснювати вирахування згідно з вимогами пунктів (c) та (d) статті 66 відповідно до таких положень:

(a) вони можуть здійснювати обчислення прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах другого рівня суб'єктів фінансового сектора на основі довгої нетто-позиції в одній і тій самій базисній експозиції, за умови що виконано обидві такі умови:

(i) дата закриття короткої позиції або така сама, або є пізнішою за дату закриття довгої позиції або залишок строку до закриття короткої позиції становить принаймні один рік;

(ii) або як довга позиція, так і коротка позиція входять до торгового портфеля, або як довгі, так і короткі позиції входять до неторгового портфеля;

(b) вони визначають суму, що підлягає вирахуванню, прямої, непрямої та синтетичної участі в індексованих цінних паперах шляхом обчислення базисної експозиції у власних інструментах капіталу суб'єктів фінансового сектора у таких індексах.

Стаття 70
Вирахування інструментів другого рівня, якщо в установи відсутні значні інвестиції у відповідний суб'єкт

1. Для цілей пункту (c) статті 66, установи повинні здійснювати обчислення відповідної суми, яка підлягає вирахуванню, шляхом множення суми, зазначеної у пункті (a) цього параграфа, на коефіцієнт, отриманий у результаті обчислення, передбаченого пунктом (b) цього параграфа:

(a) агрегована сума, на яку пряма, непряма та синтетична участь установи в інструментах основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та додаткового капіталу другого рівня суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, перевищує 10% елементи основного капіталу першого рівня установи, обчислених після застосування такого:

(i) статей 32-35;

(ii) пунктів (a)-(g), пунктів (k)(ii)-(v) та пункту (l) статті 36(1), за винятком сум, які підлягають вирахуванню для відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, та які випливають з тимчасових різниць;

(iii) статей 44 та 45;

(b) сума прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах другого рівня суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, поділена на агреговану суму усієї прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та додаткового капіталу другого рівня таких суб'єктів фінансового сектора.

2. Установи повинні виключати андеррайтингові позиції, які утримуються протягом п'яти робочих днів або менше, з суми, зазначеної в пункті (a) параграфа 1, та з обчислення коефіцієнта, зазначеного в пункті (b) параграфа 1.

3. Сума, яка підлягає вирахуванню відповідно до параграфа 1, повинна бути рівномірно розподілена між усіма інструментами другого рівня. Установи повинні визначити суму, яку буде вирахувано з кожного інструменту другого рівня, що підлягає вирахуванню відповідно до параграфа 1, шляхом множення суми, зазначеної в пункті (a) цього параграфа, на частку, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) загальну суму пакета акцій, яку необхідно вирахувати згідно з параграфом 1;

(b) частку агрегованої суми прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах другого рівня суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, яку представляє кожен інструмент другого рівня, який утримує установа.

4. Сума пакетів акцій, зазначених у пункті (c) статті 66(1), який дорівнює або є меншим за 10% елементів основного капіталу першого рівня установи, після застосування положень, встановлених у пунктах (a)(i)-(iii) параграфа 1, не повинен підлягати вирахуванню та повинен підлягати застосуванню ваги ризику відповідно до глави 2 або 3 розділу II частини третьої, а також вимогам, встановленим у розділі IV частини третьої, у відповідних випадках.

5. Установи повинні визначити суму кожного інструменту другого рівня, який зважується на ризик відповідно до параграфа 4, шляхом множення суми, зазначеної в пункті (a) цього параграфа, на суму, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) суму пакета акцій, яку необхідно зважити на ризик згідно з параграфом 4;

(b) частку, отриману в результаті обчислення, передбаченого в пункті (b) параграфа 3.

Секція 3
Капітал другого рівня

Стаття 71
Капітал другого рівня

Капітал другого рівня установи складається з елементів другого рівня після здійснення вирахувань, зазначених у статті 66, та застосування статті 79.

ГЛАВА 5
Власні кошти

Стаття 72
Власні кошти

Власні кошти установи складаються з суми її капіталу першого рівня та капіталу другого рівня.

ГЛАВА 5a
Прийнятні зобов'язання

Секція 1
Елементи та інструменти прийнятних зобов'язань

Стаття 72a
Елементи прийнятних зобов'язань

1. Крім випадків, коли елементи прийнятних зобов'язань підпадають під будь-яку з категорій виключених зобов'язань, як встановлено у параграфі 2 цієї статті, та у межах визначеного в статті 72c, до елементів прийнятних зобов'язань належать такі:

(a) інструменти прийнятних зобов'язань, якщо дотримано умов згідно зі статтею 72b, якщо їх не кваліфіковано як елементи основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня або другого рівня;

(b) інструменти другого рівня із залишковим строком погашення принаймні один рік, якщо їх не кваліфіковано як елемент другого рівня відповідно до статті 64.

2. З елементів прийнятних зобов'язань виключаються такі зобов'язання:

(a) гарантовані депозити;

(b) депозити до запитання та короткострокові депозити з початковим строком погашення менше одного року;

(c) частина прийнятних депозитів фізичних осіб, мікропідприємств, малих та середніх підприємств, яка перевищує рівень забезпечення, передбачений статтею 6 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2014/49/ЄС (-19);

(d) депозити, що були б прийнятними депозитами фізичних осіб, мікропідприємств, малих та середніх підприємств, якби вони не були внесені через філії, розташовані за межами Союзу, установ, що мають осідок у Союзі;

(e) забезпечені зобов'язання, включно із облігаціями з покриттям та зобов'язаннями у формі фінансових інструментів, які використовуються для цілей хеджування, що є невід'ємною частиною пулу забезпечення та, згідно з національним правом, забезпечені у спосіб, подібний до облігацій з покриттям, за умови що всі активи з покриттям, які стосуються облігацій з покриттям пулу забезпечення, залишалися непорушеними, відокремленими та мали достатнє фінансування, та за виключенням будь-якої частини забезпеченого зобов'язання або зобов'язання, забезпеченого заставою, яка перевищує вартість активів, застави, обтяження або забезпечення, якими воно забезпечене;

(f) будь-яке зобов'язання, яке виникає в результаті володіння активами або коштами клієнта, включно з активами або коштами, які утримуються від імені компаній колективного інвестування, за умови що такий клієнт захищений відповідно до застосовного законодавства про неплатоспроможність;

(g) будь-яке зобов'язання, яке виникає в результаті відносин довірчого управління між суб'єктом врегулювання або будь-якою з його дочірніх компаній (як довірчий управитель) та іншою особою (як бенефіціар), якщо такий бенефіціар захищений відповідно до застосовного законодавства про неплатоспроможність або цивільного права;

(h) зобов'язання перед установами, за винятком зобов'язань перед суб'єктами, які становлять частину тієї ж групи, з початковим строком погашення менше семи днів;

(i) зобов'язання із залишковим строком погашення менше семи днів, які підлягають сплаті на користь:

(i) систем або операторів систем, призначених відповідно до Директиви Європейського Парламенту і Ради 98/26/ЄС (-20);

(ii) учасників систем, призначених відповідно до Директиви 98/26/ЄС, та які виникають на підставі участі у таких системах; або

(iii) контрагентів третіх країн, визнаних відповідно до статті 25 Регламенту (ЄС) № 648/2012;

(j) зобов'язання перед будь-ким з таких:

(i) працівником, у зв'язку з нарахованою заробітною платою, пенсійним забезпечення або іншою фіксованою винагородою, за винятком змінного компонента винагороди, який не регулюється колективним трудовим договором, та за винятком змінного компонента винагороди осіб, які беруть на себе значний ризик за визначенням статті 92(2) Директиви 2013/36/ЄС;

(ii) комерційним або торговельним кредитором, якщо зобов'язання виникає в результаті надання установі або материнській компанії товарів або послуг, критично важливих для щоденного функціонування діяльності установи або материнської компанії, включно з послугами ІТ, комунальними послугами та послугами оренди, обслуговування та утримання приміщень;

(iii) податковими органами та органами соціального забезпечення, якщо такі зобов'язання є першочерговими зобов'язаннями відповідно до застосовного права;

(iv) схеми гарантування депозитів, якщо зобов'язання виникає на підставі внесків відповідно до Директиви 2014/49/ЄС;

(k) зобов'язання, що виникають з деривативів;

(l) зобов'язання, що виникають з боргових інструментів із вбудованими деривативами.

Для цілей пункту (l) першого підпараграфа, боргові інструменти, що передбачають можливість здійснення дострокового викупу на власний розсуд емітента або володільця, та боргові інструменти зі змінними відсотками, які походять від широко використовуваної базової ставки, такої як Euribor або Libor, не вважаються борговими інструментами із вбудованими деривативами лише на основі таких характеристик.

Стаття 72b
Інструменти прийнятних зобов'язань

1. Зобов'язання кваліфікують як інструменти прийнятних зобов'язань, якщо вони відповідають умовам, визначеним у цій статті, та лише в межах визначеного цією статтею.

2. Зобов'язання кваліфікують як інструменти прийнятних зобов'язань за умови, якщо дотримано таких умов:

(a) зобов'язання випущено або отримано, залежно від випадку, безпосередньо установою та повністю сплачено;

(b) зобов'язання не перебувають у власності у жодного з таких суб'єктів:

(i) установи або суб'єкта, що входять до тієї самої групи врегулювання;

(ii) компанії, у якій установа має пряму чи опосередковану участь у формі права власності шляхом прямої участі або через здійснення контролю, в розмірі 20% або більше прав голосу чи капіталу такої компанії;

(c) набуття права власності на зобов'язання прямо чи непрямо не фінансується суб'єктом врегулювання;

(d) вимоги щодо основної суми зобов'язань згідно з положеннями, що регулюють інструменти, повністю підпорядковано під вимоги, що виникають на підставі виключених зобов'язань, зазначених у статті 72a(2); така вимога щодо підпорядкування вважається задоволеною у разі виникнення будь-якої з таких ситуацій:

(i) договірні положення, що регулюють зобов'язання, містять вказівку про те, що у випадку звичайного провадження щодо неплатоспроможності, як визначено у пункті (47) статті 2(1) Директиви 2014/59/ЄС, вимоги щодо основної суми інструментів мають нижчий пріоритет порівняно з вимогами, що виникають на підставі будь-яких виключених зобов'язань, зазначених у статті 72a(2) цього Регламенту;

(ii) застосовне право визначає, що у випадку звичайного провадження щодо неплатоспроможності, як визначено у пункті (47) статті 2(1) Директиви 2014/59/ЄС, вимоги щодо основної суми інструментів мають нижчий пріоритет порівняно з вимогами, що виникають на підставі будь-яких виключених зобов'язань, зазначених у статті 72a(2) цього Регламенту;

(iii) інструменти випущено суб'єктом врегулювання, який не має на своєму балансі жодних виключених зобов'язань, як зазначено у статті 72a(2) цього Регламенту, які мають еквівалентну або нижчу пріоритетність порівняно з інструментами прийнятних зобов'язань;

(e) зобов'язання не є ані забезпеченими, ані предметом гарантії, ані предметом будь-якого іншого механізму, що підвищує пріоритетність вимоги будь-якого з таких суб'єктів:

(i) установи або її дочірніх компаній;

(ii) материнської компанії установи або її дочірніх компаній;

(iii) будь-якої компанії, яка має тісні зв'язки із суб'єктами, зазначеними у пунктах (i) та (ii);

(f) зобов'язання не є предметом угод про взаємозалік чи неттіг, що може негативно вплинути на їх здатність поглинати втрати при врегулюванні;

(g) положення, що регулюють зобов'язання, не містять жодних стимулів для установи у разі реалізації права вимоги, викупу або зворотного викупу їх основної суми, здійснених до настання строку погашення або дострокової виплати, залежно від випадку, крім як у випадках, зазначених у статті 72c(3);

(h) зобов'язання не можуть підлягати викупу володільцями інструментів до спливу строку їх погашення, крім як у випадках, зазначених у статті 72c(2);

(i) за умови дотримання статті 72c(3) та (4), якщо зобов'язання включають один чи більше опціонів з достроковою виплатою, включаючи кол-опціони, здійснення прав за опціонами відбувається на власний розсуд емітента, крім як у випадках, зазначених у статті 72c(2);

(j) реалізація права вимоги, викуп, виплата або зворотний викуп зобов'язань можливий лише у разі, якщо виконано умови, визначені у статтях 77 та 78a;

(k) положення, що регулюють відповідні зобов'язання, не містять прямої чи непрямої вказівки щодо можливості дострокової реалізації права вимоги, викупу, виплати або зворотного викупу зобов'язань, залежно від випадку, суб'єктом врегулювання в інших випадках, крім як у разі неплатоспроможності або ліквідації установи, та установа іншим чином не надає такої вказівки;

(l) положення, що регулюють зобов'язання, не надають володільцю право на прискорення майбутньої запланованої виплати відсотків або основної суми, окрім як у випадку неплатоспроможності або ліквідації суб'єкта врегулювання;

(m) рівень виплат відсотків або дивідендів, залежно від випадку, що підлягають виплаті за зобов'язаннями, не буде змінений на основі кредитного становища суб'єкта врегулювання або його материнської компанії;

(n) для інструментів, випущених після 28 червня 2021 року, відповідна договірна документація і, якщо застосовно, проспект, пов'язаний з емісією, містять чіткі вказівки щодо можливості здійснення повноважень на списання та конверсію відповідно до статті 48 Директиви 2014/59/ЄС.

Для цілей пункту (a) першого підпараграфа, тільки частини зобов'язань, що сплачені повністю, допускається кваліфікувати як інструменти прийнятних зобов'язань.

Для цілей пункту (d) першого підпараграфа цієї статті, якщо деякі виключені зобов'язання, зазначені у статті 72a(2), підпорядковуються звичайним незабезпеченим вимогам згідно з національним законодавством про неплатоспроможність, між іншим, через те, що їх утримує кредитор, який має тісні зв'язки із боржником, який є або був акціонером, який перебуває у відносинах контролю чи входить у групу, який є членом органу управління або пов'язаний з будь-якою з таких осіб, оцінювання підпорядкування не здійснюється і застосовується посилання на вимоги, що виникають з таких виключених зобов'язань.

3. На додаток до зобов'язань, зазначених у параграфі 2 цієї статті, орган з врегулювання може дозволити кваліфікувати зобов'язання як інструменти прийнятних зобов'язань у розмірі до агрегованої суми, що не перевищує 3,5% загальної суми ризик-експозиції, обчисленої відповідно до статті 92(3) та (4), за умови що:

(a) задоволено всі умови, визначені в параграфі 2, крім умови, визначеної в пункті (d) першого підпараграфа параграфа 2;

(b) зобов'язання мають еквівалентний рівень пріоритету, порівнянний з найнижчим рівнем пріоритету виключених зобов'язань, як зазначено у статті 72a(2), за винятком виключених зобов'язань, які підпорядковуються звичайним незабезпеченим вимогам згідно з національним законодавством про неплатоспроможність, як зазначено у третьому підпараграфі параграфа 2 цієї статті; та

(c) включення таких зобов'язань в елементи прийнятних зобов'язань не призведе до виникнення значного ризику успішного оскарження або задоволення вимог щодо відшкодування відповідно до оцінювання органу з врегулювання у зв'язку з принципами, зазначеними в пункті (g) статті 34(1) та статті 75 Директиви 2014/59/ЄС.

4. Орган з врегулювання може дозволити кваліфікувати зобов'язання як інструменти прийнятних зобов'язань на додаток до зобов'язань, зазначених у параграфі 2, за умови що:

(a) установі дозволено включати в елементи прийнятних зобов'язань зобов'язання, зазначені у параграфі 3;

(b) задоволено всі умови, визначені в параграфі 2, крім умови, визначеної в пункті (d) першого підпараграфа параграфа 2;

(c) зобов'язання мають еквівалентний або вищий рівень пріоритету порівняно з найнижчим рівнем пріоритету виключених зобов'язань, як зазначено у статті 72a(2), за винятком виключених зобов'язань, що підпорядковуються звичайним незабезпеченим вимогам згідно з національним законодавством про неплатоспроможність, як зазначено у третьому підпараграфі параграфа 2 цієї статті;

(d) на балансі установи сума виключених зобов'язань, зазначених у статті 72a(2), які мають еквівалентний або нижчий рівень пріоритету порівняно із такими зобов'язаннями у випадку неплатоспроможності, не перевищує 5% суми власних коштів та прийнятних зобов'язань установи;

(e) включення таких зобов'язань в елементи прийнятних зобов'язань не призведе до виникнення значного ризику успішного оскарження або задоволення вимог щодо відшкодування відповідно до оцінювання органу з врегулювання у зв'язку з принципами, зазначеними в пункті (g) статті 34(1) та статті 75 Директиви 2014/59/ЄС.

5. Орган з врегулювання може дозволяти установі включати зобов'язання, зазначені у параграфах 3 або 4, тільки як елементи прийнятних зобов'язань.

6. Орган з врегулювання повинен консультуватися з компетентним органом при дослідженні питання задоволення умов, визначених у цій статті.

7. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) застосовних форм та природи непрямого фінансування інструментів прийнятних зобов'язань;

(b) форми та природи стимулів до викупу для цілей умов, визначених у пункті (g) першого підпараграфа параграфа 2 цієї статті та статті 72c(3).

Такі проекти регуляторних технічних стандартів повинні бути повною мірою узгоджені з делегованими актами, зазначеними у пункті (a) статті 28(5) та в пункті (a) статті 52(2).

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 грудня 2019 року.

Комісії делеговано повноваження доповнювати цей Регламент шляхом ухвалення регуляторних технічних стандартів, зазначених у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 72c
Амортизація інструментів прийнятних зобов'язань

1. Інструменти прийнятних зобов'язань із залишковим строком погашення принаймні один рік повинні бути повністю кваліфіковані як елементи прийнятних зобов'язань.

Інструменти прийнятних зобов'язань із залишковим строком погашення менше ніж один рік не повинні бути кваліфіковані як елементи прийнятних зобов'язань.

2. Для цілей параграфа 1, якщо інструменти прийнятних зобов'язань включають можливість здійснення викупу володільцем до настання початково визначеного строку погашення інструменту, строк погашення інструменту визначається як найраніша можлива дата, станом на яку володілець може здійснити право викупу та вимагати викупу або виплати інструменту.

3. Для цілей параграфа 1, якщо інструменти прийнятних зобов'язань включають стимули для реалізації права вимоги, викупу, виплати або зворотного викупу емітентом до настання початково визначеного строку погашення інструменту, строк погашення інструменту визначається як найраніша можлива дата, станом на яку емітент може реалізувати таку можливість та вимагати викупу або виплати інструменту.

4. Для цілей параграфа 1, якщо інструменти прийнятних зобов'язань включають можливості для дострокового викупу, які може бути здійснено на власний розсуд емітентом до настання початково визначеного строку погашення, але якщо положення, що регулюють інструмент, не передбачають жодного стимулу для реалізації права вимоги, викупу, виплати або зворотного викупу до настання його строку погашення та не передбачають можливості викупу чи виплати на власний розсуд володільців, строк погашення інструменту визначається як початково визначений строк погашення.

Стаття 72d
Наслідки припинення дотримання умов прийнятності

У разі, якщо інструменти прийнятних зобов'язань припиняють відповідати застосовним умовам, визначеним у статті 72b, зобов'язання негайно втрачають кваліфікацію як інструменти прийнятних зобов'язань.

Зобов'язання, зазначені у статті 72b(2), можуть продовжувати вважатися інструментами прийнятних зобов'язань доти, доки їх кваліфіковано як інструменти прийнятних зобов'язань згідно зі статтею 72b(3) або (4).

Секція 2
Вирахування з елементів прийнятних зобов'язань

Стаття 72e
Вирахування з елементів прийнятних зобов'язань

1. Установи, що підлягають вимогам статті 92a, повинні вираховувати з елементів прийнятних зобов'язань таке:

(a) пряму, непряму та синтетичну участь установи у власних інструментах прийнятних зобов'язань, включно з власними зобов'язаннями, які установа може бути зобов'язана придбати на підставі чинних договірних зобов'язань;

(b) пряму, непряму та синтетичну участь установи в інструментах прийнятних зобов'язань суб'єктів глобальної системно важливої установи, з якими установа має взаємне перехресне володіння, яке компетентний орган вважає спрямованим на штучне збільшення спроможності суб'єкта врегулювання до поглинання втрат та рекапіталізації;

(c) відповідну суму, визначену відповідно до статті 72i, прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах прийнятних зобов'язань суб'єктів глобальної системно важливої установи, якщо в установи немає значних інвестицій у такі суб'єкти;

(d) пряму, непряму та синтетичну участь установи в інструментах прийнятних зобов'язань суб'єктів глобальної системно важливої установи, якщо в установи є значні інвестиції у такі суб'єкти, за винятком андеррайтингових позицій, які утримуються протягом п'яти робочих днів або менше.

2. Для цілей цієї секції, всі інструменти, які мають еквівалентний рівень пріоритетності порівняно з інструментами прийнятних зобов'язань, повинні вважатися інструментами прийнятних зобов'язань, за винятком інструментів, які мають еквівалентний рівень пріоритетності порівняно з інструментами, що визнані як прийнятні зобов'язання відповідно до статті 72b(3) та (4).

3. Для цілей цієї секції, установи обчислюють суму пакетів акцій в інструментах прийнятних зобов'язань, зазначених у статті 72b(3), згідно з такою формулою:

де:

4. Якщо материнська установа ЄС або материнська установа у державі-члені, що підлягає положеннями статті 92a, має пряму, непряму або синтетичну участь в інструментах власних коштів або інструментах прийнятних зобов'язань однієї чи більше дочірніх компаній, які не належать до тієї самої групи врегулювання, що й материнська установа, орган з врегулювання материнської установи після належного розгляду позиції органів з врегулювання будь-яких залучених дочірніх компаній може дозволити материнській установі здійснити вирахування таких часток участі шляхом вирахування меншої суми, вказаної органом з врегулювання материнської установи. Така скоригована сума повинна принаймні дорівнювати сумі (m), обчисленій за такою формулою:

mi = max{0; OPi + LPi - max{0; β · [Oi + Li - ri · aRWAi]}}

де:

Якщо материнська установа має дозвіл на вирахування скоригованої суми відповідно до першого підпараграфа, дочірня компанія здійснює вирахування різниці між сумою часток участі в інструментах власних коштів та інструментах прийнятних зобов'язань, зазначених у першому підпараграфі, та такою скоригованою сумою.

Стаття 72f
Вирахування пакетів акцій у власних інструментах прийнятних зобов'язань

Для цілей пункту (a) статті 72e(1), установи повинні обчислювати пакети акцій на основі довгих брутто-позицій, із застосуванням таких виключень:

(a) установи можуть здійснювати обчислення розміру пакетів акцій на основі довгої нетто-позиції, за умови що виконано обидві такі умови:

(i) довга та коротка позиції є однією і тією самою базисною експозицією та короткі позиції не включають ризиків контрагента;

(ii) або як довгі, так і короткі позиції входять до торгового портфеля, або як довгі, так і короткі позиції входять до неторгового портфеля;

(b) установи визначають суму, що підлягає вирахуванню, прямої, непрямої та синтетичної участі в індексованих цінних паперах шляхом обчислення базисної експозиції у власних інструментах прийнятних зобов'язань, включених до таких індексів;

(c) установи можуть здійснити взаємозалік довгих брутто-позицій у власних інструментах прийнятних зобов'язань, що є результатом від пакетів акцій індексованих цінних паперів, та коротких позицій у власних інструментах прийнятних зобов'язань, що є результатом від коротких позицій у базисних індексах, в тому числі якщо такі короткі позиції включають ризики контрагента, за умови що дотримано обидві такі умови:

(i) довгі та короткі позиції включені в одні й ті самі базисні індекси;

(ii) або як довгі, так і короткі позиції входять до торгового портфеля, або як довгі, так і короткі позиції входять до неторгового портфеля.

Стаття 72g
Вирахування основи елементів прийнятних зобов'язань

Для цілей пунктів (b), (c) та (d) статті 72e(1), i установи вираховують довгі брутто-позиції, на які поширюються виключення, встановлені у статтях 72h та 72i.

Стаття 72h
Вирахування пакетів акцій у прийнятних зобов'язаннях інших суб'єктів глобальної системно важливої установи

Установи, які не використовують можливість застосування виключення, визначеного у статті 72j, повинні здійснювати вирахування, зазначені у пунктах (c) та (d) статті 72e(1) відповідно до таких положень:

(a) вони можуть здійснювати обчислення прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах прийнятних зобов'язань на основі довгої нетто-позиції в одній і тій самій базисній експозиції, за умови що виконано обидві такі умови:

(i) дата закриття короткої позиції або така сама, або є пізнішою за дату закриття довгої позиції або залишок строку до закриття короткої позиції становить принаймні один рік;

(ii) або як довга позиція, так і коротка позиція входять до торгового портфеля, або як довгі, так і короткі позиції входять до неторгового портфеля;

(b) вони визначають суму, що підлягає вирахуванню, прямої, непрямої та синтетичної участі в індексованих цінних паперах шляхом обчислення базисної експозиції у власних інструментах прийнятних зобов'язань у таких індексах.

Стаття 72i
Вирахування прийнятних зобов'язань, якщо в установи немає значних інвестицій у суб'єкти глобальної системно важливої установи

1. Для цілей пункту (c) статті 72e(1), установи повинні здійснювати обчислення відповідної суми, яка підлягає вирахуванню, шляхом множення суми, зазначеної у пункті (a) цього параграфа, на коефіцієнт, отриманий у результаті обчислення, передбаченого пунктом (b) цього параграфа:

(a) агрегована сума, на яку пряма, непряма та синтетична участь установи в інструментах основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та капіталу другого рівня суб'єктів фінансового сектора та в інструментах прийнятних зобов'язань суб'єктів глобальної системно важливої установи, в жодному з яких установа не має значних інвестицій, перевищує 10% елементи основного капіталу першого рівня установи після застосування такого:

(i) статей 32-35;

(ii) пунктів (a)-(g), пунктів (k)(ii)-(k)(v) та пункту (l) статті 36(1), за винятком сум, які підлягають вирахуванню для відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, та які випливають з тимчасових різниць;

(iii) статей 44 та 45;

(b) сума прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах прийнятних зобов'язань суб'єктів глобальної системно важливої установи, в яких установа не має значних інвестицій, поділена на агреговану суму прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та капіталу другого рівня суб'єктів фінансового сектора та в інструментах прийнятних зобов'язань суб'єктів глобальної системно важливої установи, в жодному з яких суб'єкт врегулювання не має значних інвестицій.

2. Установи повинні виключати андеррайтингові позиції, які утримуються протягом п'яти робочих днів або менше, з сум, зазначених у пункті (a) параграфа 1, та з обчислення коефіцієнта згідно з пунктом (b) параграфа 1.

3. Сума, яка підлягає вирахуванню відповідно до параграфа 1, повинна бути рівномірно розподілена між усіма інструментами прийнятних зобов'язань суб'єкта глобальної системно важливої установи, що утримуються установою. Установи повинні визначити суму кожного інструменту прийнятних зобов'язань, який підлягає вирахуванню відповідно до параграфа 1, шляхом множення суми, зазначеної в пункті (a) цього параграфа, на частку, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) суму пакета акцій, яку необхідно вирахувати згідно з параграфом 1;

(b) частку агрегованої суми прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах прийнятних зобов'язань суб'єктів глобальної системно важливої установи, в яких установа не має значних інвестицій, яку представляє кожен інструмент прийнятних зобов'язань, який утримує установа.

4. Сума пакетів акцій, зазначених у пункті (c) статті 72e(1), який дорівнює або є меншим за 10% елементів основного капіталу першого рівня установи, після застосування положень, встановлених у пунктах (a)(i), (a)(ii) та (a)(iii) параграфа 1 цієї статті, не повинен підлягати вирахуванню та повинен підлягати застосуванню ваги ризику відповідно до глави 2 або 3 розділу II частини третьої, а також вимогам, встановленим у розділі IV частини третьої, у відповідних випадках.

5. Установи повинні визначити суму кожного інструменту прийнятних зобов'язань, який зважується на ризик відповідно до параграфа 4, шляхом множення суми пакетів акцій, які підлягають зважуванню на ризик згідно з параграфом 4, на частку, отриману з обчислення, вказаного в пункті (b) параграфа 3.

Стаття 72j
Виключення торгового портфеля з вирахувань, що здійснюються з елементів прийнятних зобов'язань

1. Установи можуть ухвалити рішення не вираховувати визначену частину їхньої прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах прийнятних зобов'язань, що в сукупності та на основі обчислення на базі довгих брутто-позицій дорівнює або менше ніж 5% елементів основного капіталу першого рівня установи після застосування статей 32-36, за умови що дотримано всіх таких умов:

(a) такі пакети акцій не входять до торгового портфеля;

(b) інструменти прийнятних зобов'язань утримуються не довше, ніж протягом 30 робочих днів.

2. До сум елементів, які не підлягають вирахуванню відповідно до параграфа 1, застосовуються вимоги до власних коштів стосовно елементів у торговому портфелі.

3. Якщо, у разі вирахування пакетів акцій згідно з параграфом 1 не здійснюють, визначені в зазначеному параграфі умови вважаються незадоволеними, пакети акцій вираховують відповідно до положень статті 72g без застосування виключень, встановлених у статтях 72h та 72i.

Секція 3
Власні кошти та прийнятні зобов'язання

Стаття 72k
Прийнятні зобов'язання

Прийнятні зобов'язання установи складається з елементів прийнятних зобов'язань установи після здійснення вирахувань, зазначених у статті 72e.

Стаття 72l
Власні кошти та прийнятні зобов'язання

Власні кошти та прийнятні зобов'язання установи складаються з суми її власних коштів та її прийнятних зобов'язань.

ГЛАВА 6
Загальні вимоги до власних коштів та прийнятних зобов'язань

Стаття 73
Розподілювані виплати за інструментами

1. Інструменти капіталу та зобов'язання, щодо яких установа має дискреційні повноваження ухвалювати рішення про виплату розподілюваних виплат в іншій формі, ніж у формі грошей чи інструментів власних коштів, не повинні кваліфікуватися як інструменти основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня чи другого рівня або як інструменти прийнятних зобов'язань крім випадків, коли установа отримала попередній дозвіл на це від компетентного органу.

2. Компетентні органи повинні надати попередній дозвіл, зазначений у параграфі 1, лише у разі, якщо вони вважають, що було дотримано усі такі умови:

(a) на здатність установи скасовувати платежі за інструментом не буде чинити негативного впливу дискреція, зазначена у параграфі 1, або форма, у якій може бути здійснено розподілювані виплати;

(b) на здатність інструменту капіталу або здатність поглинати втрати не буде чинити негативного впливу дискреція, зазначена у параграфі 1, або форма, у якій може бути здійснено розподілювані виплати;

(c) якість інструменту капіталу або відповідальність не буде жодним способом знижено через дискрецію, зазначену в параграфі 1, або форму, у якій може бути здійснено розподілювані виплати.

Компетентний орган повинен консультуватися з органом з врегулювання стосовно відповідності установи зазначеним вимогам, перш ніж надавати попередній дозвіл, зазначений у параграфі 1.

3. Інструменти капіталу та зобов'язання, щодо яких юридична особа, яка не є установою, що їх випустила, має дискреційні повноваження ухвалювати рішення або вимагати, щоб розподілювані виплати за такими інструментами або зобов'язаннями здійснювалися в іншій формі, ніж у формі грошей чи інструментів власних коштів, не повинні кваліфікуватися як інструменти основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та другого рівня або інструменти прийнятних зобов'язань.

4. Установи можуть використовувати широкий ринковий індекс як одну з основ для визначення рівня розподілюваних виплат за інструментами додаткового капіталу першого та другого рівня та інструментами прийнятних зобов'язань.

5. Параграф 4 не застосовують у разі, якщо установа є референтним суб'єктом у такому широкому ринковому індексі, крім випадків, коли задоволено обидві такі умови:

(a) установа вважає коливання в рамках цього широкого ринкового індексу не пов'язаним значним чином з кредитним становищем установи, її материнської установи або материнської фінансової холдингової компанії або материнської фінансової холдингової компанії змішаного типу або материнської холдингової компанії зі змішаною діяльністю;

(b) компетентний орган не встановив іншого визначення, ніж зазначене в пункті (a).

6. Установи повинні звітувати про широкі ринкові індекси, на основі яких вони ґрунтують свої інструменти капіталу та інструменти прийнятних зобов'язань, а також повинні здійснювати їх розкриття.

7. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення умов, відповідно до яких індекси кваліфікують як широкі ринкові індекси для цілей параграфа 4.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 74
Пакети акцій в інструментах капіталу, випущені регульованими суб'єктами фінансового сектора, які не кваліфіковано як регулятивний капітал

Установи не повинні вираховувати з будь-яких елементів власних коштів пряму, непряму або синтетичну участь в інструментах капіталу, випущених регульованим суб'єктом фінансового сектора, які не кваліфіковано як регулятивний капітал такого суб'єкта. Установи повинні застосовувати вагу ризику до таких пакетів акцій відповідно до глав 2 або 3 розділу II частини третьої, у відповідних випадках.

Стаття 75
Вимоги щодо вирахування та строку погашення для коротких позицій

Вимоги щодо строку погашення для коротких позицій, зазначених у пункті (a) статті 45, пункті (a) статті 59, пункті (a) статті 69 та пункті (a) статті 72h повинні вважатися дотриманими щодо позицій, які утримуються, якщо виконано всі такі умови:

(a) установа має договірне право продати контрагенту, який здійснює хеджування, довгу позицію, яка є предметом хеджування, у визначену дату в майбутньому;

(b) контрагент, який здійснює хеджування для установи, є зобов'язаним за договором придбати в установи у зазначену дату в майбутньому довгу позицію, зазначену у пункті (a).

Стаття 76
Індексні пакети інструментів капіталу та зобов'язань

1. Для цілей пункту (a) статті 42, пункту (a) статті 45, пункту (a) статті 57, пункту (a) статті 59, пункту (a) статті 67, пункту (a) статті 69, пункту (a) статті 72f та пункту (a) статті 72h, установи можуть зменшити суму довгої позиції в інструменті капіталу або зобов'язанні на частку індексу, що складається з тієї самої базисної експозиції, що хеджується, за умови дотримання усі наведених нижче умов:

(a) або як довга позиція, так і коротка позиція, що хеджується, та коротка позиція в індексі використовуються для хеджування такої довгої позиції входять до торгового портфеля, або вони обидві не входять до неторгового портфеля;

(b) позиції, які зазначені у пункті (a), утримуються за справедливою вартістю на балансі установи;

(c) коротка позиція, зазначена в пункті (a), вважається ефективним хеджем відповідно до внутрішніх контрольних процесів установи;

(d) компетентні органи оцінюють достатність внутрішніх контрольних процесів, зазначених у пункті (c), принаймні на щорічній основі та перевіряють їх довгострокову доцільність.

2. Якщо компетентний орган надав попередній дозвіл, установа може використовувати консервативну оцінку базисної експозиції установи до інструментів капіталу або зобов'язань, які включено до індексів, як альтернативу до обчислення установою своєї експозиції стосовно елементів, зазначених в одному чи більше таких пунктах:

(a) інструментів власного основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та другого рівня та інструментів прийнятних зобов'язань, включених до індексів;

(b) інструментів власного основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та капіталу другого рівня суб'єктів фінансового сектора, включених до індексів;

(c) інструментів прийнятних зобов'язань установ, включених до індексів.

3. Компетентні органи повинні надати попередній дозвіл, зазначений у параграфі 2, лише у разі, якщо установа належним чином довела, що для установи буде операційно обтяжливим здійснювати моніторинг власної базисної експозиції в елементах, зазначених в одному чи більше пунктів параграфа 2, залежно від випадку.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) рівень достатньої консервативності оцінки, що використовується як альтернатива до обчислення базисної експозиції, як зазначено в параграфі 2;

(b) значення «операційної обтяжливості» для цілей параграфа 3.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 77
Умови щодо зменшення власних коштів та прийнятних зобов'язань

1. Установа повинна отримувати попередній дозвіл від компетентного органу для вчинення будь-чого з такого:

(a) зменшення, викупу або зворотного викупу інструментів основного капіталу першого рівня, випущених установою у спосіб, дозволений відповідно до застосовного національного права;

(b) зменшення, розповсюдження або рекласифікації як інші елементи класних коштів рахунків премій за акціями, пов'язаних з інструментами власних коштів;

(c) реалізації права вимоги, викупу, виплати або зворотного викупу інструментів додаткового капіталу першого рівня або другого рівня до настання дати їх договірного строку погашення.

2. Установа повинна отримати попередній дозвіл від органу з врегулювання для реалізації права вимоги, викупу, виплати або зворотного викупу інструментів прийнятних зобов'язань, не охоплених параграфом 1, до настання дати їх договірного строку погашення.

Стаття 78
Наглядовий дозвіл на зменшення власних коштів

1. Компетентний орган повинен надати установі дозвіл на зменшення, реалізацію права вимоги, викуп або зворотний викуп інструментів основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня або другого рівня, або зменшення, розповсюдження чи рекласифікації пов'язаних рахунків премій за акціями, якщо дотримано принаймні одну з таких умов:

(a) раніше або у той самий час, що й будь-які дії, зазначені в статті 77(1), установа замінює інструменти або пов'язані рахунки премій за акціями, зазначені в статті 77(1), на інструменти власних коштів такої самої або вищої якості на умовах, що є стабільними для отримання доходу установою;

(b) установа довела компетентному органу, що власні кошти та прийнятні зобов'язання установи після дій, зазначених у статті 77(1) цього Регламенту, перевищать вимоги, передбачені цим Регламентом та директивами 2013/36/ЄС та 2014/59/ЄС на маржу, яку компетентний орган вважатиме необхідною.

Якщо установа передбачає достатні запобіжні заходи, внаслідок яких вона матиме спроможність функціонувати з власними коштами в розмірі понад суми, що вимагаються положеннями цього Регламенту та Директивою 2013/36/ЄС, компетентний орган може надати такій установі попередній генеральний дозвіл на здійснення дій, визначених у статті 77(1) цього Регламенту, за передумови дотримання критеріїв, якими буде гарантовано, що будь-які майбутні дії будуть відповідати умовам, визначеним у пунктах (a) та (b) цього параграфа. Попередній генеральний дозвіл надається тільки на визначений період, який не повинен перевищувати одного року, після чого його може бути поновлено. Попередній генеральний дозвіл надається на певну наперед визначену суму, яка встановлюється компетентним органом. У випадку інструментів основного капіталу першого рівня, така визначена наперед сума не повинна перевищувати 3% відповідного випуску та не повинна перевищувати 10% суми, на яку основний капітал першого рівня перевищує суму вимог до основного капіталу першого рівня, встановлену в цьому Регламенті, директивах 2013/36/ЄС та 2014/59/ЄС, на маржу, яку компетентний орган вважатиме необхідною. У випадку інструмент додаткового капіталу першого рівня або інструментів капіталу другого рівня така визначена наперед сума не повинна перевищувати 10% відповідного випуску та не повинна перевищувати 3% загальної суми непогашених інструментів додаткового капіталу першого рівня або інструментів капіталу другого рівня, якщо застосовно.

Компетентні органи відкликають попередній генеральний дозвіл, якщо установа порушує будь-який критерій, передбачений для такого дозволу.

2. Під час оцінювання замінних інструментів на предмет стабільності для отримання доходу установою, зазначених у пункті (a) параграфа 1, компетентні органи повинні брати до уваги міру, якою такі замінні інструменти капіталу будуть більш витратними для установи порівняно з інструментами капіталу або рахунками премій за акціями, які вони замінять.

3. Якщо установа здійснює дію, зазначену в пункті (a) статті 77(1), та при цьому відмова від викупу інструментів основного капіталу першого рівня, зазначених у статті 27, заборонена застосовним національним правом, компетентний орган може скасувати вимоги, визначені в параграфі 1 цієї статті, за умови що компетентний орган вимагатиме від установи обмеження викупу таких інструментів на пропорційній основі.

4. Компетентні органи можуть дозволити установам реалізацію права вимоги, викуп, виплату або зворотний викуп інструментів додаткового капіталу першого рівня та другого рівня або пов'язаних рахунків премій за акціями протягом п'яти років після дати їх випуску, якщо дотримано умов, визначених у параграфі 1, та при цьому дотримано однієї з таких умов:

(a) відбулася зміна в регулятивній класифікації таких інструментів, що вірогідно призведе до їх виключення з власних коштів або до їх рекласифікації як власні кошти нижчої якості, та задоволено обидві такі умови:

(i) компетентний орган вірогідність настання такої зміни достатньо певною;

(ii) установа довела компетентним органам, що регулятивну рекласифікацію таких інструментів неможливо було належним чином передбачити на момент їх випуску;

(b) відбулася зміна у податковому режимі, що застосовується до таких інструментів, значний характер якої та неможливість належним чином передбачити яку на момент їх випуску установа довела компетентному органу;

(c) інструменти та пов'язані рахунки премій за акціями звільнені від виконання нових правил згідно зі статтею 494b;

(d) раніше або у той самий час, що й будь-яка дія, зазначена в статті 77(1), установа замінює інструменти або пов'язані рахунки премій за акціями, зазначені в статті 77(1), на інструменти власних коштів такої самої або вищої якості на умовах, що є стабільними для отримання доходу установою, та компетентний орган дозволив здійснення такої дії на основі власного висновку про те, що це буде доцільним з точки зору здійснення пруденційного нагляду та обґрунтованим винятковими обставинами;

(e) здійснюється зворотний викуп інструментів додаткового капіталу першого рівня або другого рівня для цілей вирівнювання ринку.

5. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) висвітлення поняття «стабільний для отримання доходу установою»;

(b) належні бази обмежень для викупу, як зазначено в параграфі 3;

(c) процес, у тому числі обмеження та процедури для надання попередніх дозволів компетентними органами щодо дій, наведених у статті 77(1), та вимоги до даних у заявах установ на отримання дозволу від компетентних органів на здійснення дій, наведених у зазначеній вище статті, у тому числі процес для випадків викупу акцій, випущених учасниками кооперативних товариств, а також строк опрацювання таких заяв.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 78a
Дозвіл на зменшення інструментів прийнятних зобов'язань

1. Орган з врегулювання надає дозвіл установі на реалізацію права вимоги, викуп, виплату або зворотний викуп інструментів прийнятних зобов'язань, якщо дотримано одну з таких умов:

(a) раніше або у той самий час, що й будь-які дії, зазначені в статті 77(2), установа замінює інструменти прийнятних зобов'язань на власні кошти або інструменти прийнятних зобов'язань такої самої або вищої якості на умовах, що є стабільними для отримання доходу установою;

(b) установа довела органу з врегулювання, що власні кошти та прийнятні зобов'язання установи після дій, зазначених у статті 77(2) цього Регламенту, перевищать вимоги до власних коштів та прийнятних зобов'язань, передбачені цим Регламентом та директивами 2013/36/ЄС та 2014/59/ЄС на маржу, яку орган з врегулювання, за погодженням із компетентним органом, вважатиме необхідною;

(c) установа довела органу з врегулювання, що часткова або повна заміна прийнятних зобов'язань на інструменти власних коштів є необхідною для забезпечення відповідності вимогам до власних коштів, встановлених у цьому Регламенті та в Директиві 2013/36/ЄС, для продовження дозволу.

Якщо установа передбачає достатні запобіжні заходи, внаслідок яких вона матиме спроможність функціонувати з власними коштами та прийнятними зобов'язаннями в розмірі понад суму, що вимагається положеннями цього Регламенту та директивами 2013/36/ЄС та 2014/59/ЄС, орган з врегулювання, після консультацій з компетентним органом, може надати такій установі попередній генеральний дозвіл на реалізацію права вимоги, викупу, виплати або зворотного викупу інструментів прийнятних зобов'язань, за передумови дотримання критеріїв, якими буде гарантовано, що будь-які майбутні дії будуть відповідати умовам, визначеним у пунктах (a) та (b) цього параграфа. Попередній генеральний дозвіл надається тільки на визначений період, який не повинен перевищувати одного року, після чого його може бути поновлено. Попередній генеральний дозвіл надається на певну визначену наперед суму, яку визначає орган з врегулювання. Органи з врегулювання повинні інформувати компетентні органи про будь-який наданий попередній генеральний дозвіл.

Орган з врегулювання відкликає попередній генеральний дозвіл, якщо установа порушує будь-який критерій, передбачений для такого дозволу.

2. Під час оцінювання замінних інструментів на предмет стабільності для отримання доходу установою, зазначених у пункті (a) параграфа 1, органи з врегулювання повинні брати до уваги міру, якою такі замінні інструменти капіталу або замінні прийнятні зобов'язання будуть більш витратними для установи порівняно з тими, які вони замінять.

3. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) процес співпраці між компетентним органом та органом з врегулювання;

(b) процедура, в тому числі вимоги до строків та обсягу інформації, для надання дозволу відповідно до першого підпараграфа параграфа 1;

(c) процедура, в тому числі вимоги до строків та обсягу інформації, для надання попереднього генерального дозволу відповідно до другого підпараграфа параграфа 1;

(d) висвітлення поняття «стабільний для отримання доходу установою».

Для цілей пункту (d) першого підпараграфа цього параграфа, проекти регуляторних технічних стандартів повинні бути повністю узгоджені з делегованим актом, зазначеним у статті 78.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 грудня 2019 року.

Комісії делеговано повноваження доповнювати цей Регламент шляхом ухвалення регуляторних технічних стандартів, зазначених у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 79
Тимчасова відмова від застосування вирахування з власних коштів та прийнятних зобов'язань

1. Якщо установа утримує інструменти капіталу або зобов'язання, що їх кваліфікують як інструменти власних коштів у суб'єкті фінансового сектора або як інструменти прийнятних зобов'язань в установі, та якщо компетентний орган вважає, що такі пакети акцій призначені для фінансової підтримки функціонування з метою реструктуризації або відновлення життєздатності такого суб'єкта або установи, компетентний орган може на тимчасовій основі відмовитися від застосування положень щодо вирахувань, які за інших умов застосовувалися б до таких інструментів.

2. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення поняття «тимчасовий» для цілей параграфа 1, та умов, відповідно до яких компетентний орган може вважати такі тимчасові пакети акцій призначеними для фінансової підтримки функціонування з метою реструктуризації та порятунку відповідного суб'єкта.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 79a
Оцінювання відповідності умовам для інструментів власних коштів та інструментів прийнятних зобов'язань

При оцінюванні відповідності інструментів вимогам, встановленим у частині другій, установи повинні враховувати істотні характеристики інструментів, а не тільки саму їхню правову форму. При оцінювані істотних характеристик інструменту необхідно брати до уваги всі умови, які стосуються інструментів, навіть якщо їх прямо не визначено в положеннях та умовах самих інструментів, для цілей визначення відповідності сукупних економічних ефектів таких умов цілям відповідних положень.

Стаття 80
Постійний перегляд якості інструментів власних коштів та прийнятних зобов'язань

1. Європейський банківський орган (EBA) здійснює моніторинг якості інструментів власних коштів та прийнятних зобов'язань, випущених установами по всьому Союзу, та негайно повідомляє Комісію про випадки, коли існують вагомі докази невідповідності таких інструментів відповідним критеріям прийнятності, визначеним в цьому Регламенті.

Компетентні органи без затримки та на запит Європейського банківського органу (EBA) надсилають до EBA всю інформацію, яку EBA вважає потрібною стосовно нових інструментів капіталу або нових типів зобов'язань, які було випущено, щоб EBA мав змогу здійснювати моніторинг якості інструментів власних коштів та прийнятних зобов'язань, випущених установою по всьому Союзу.

2. Повідомлення повинне включати.

(a) докладне пояснення природи та масштабу виявленого недоліку;

(b) технічну рекомендацію стосовно дій Комісії, які EBA вважає необхідними;

(c) значні зміни у методології EBA для стрес-тестування платоспроможності установ.

3. ЕВА повинен надати Комісії технічну рекомендацію щодо будь-яких істотних змін, які він вважає необхідним внести до поняття «власні кошти» та «прийнятні зобов'язання» за результатами будь-чого з такого:

(a) відповідних змін у ринкових стандартах або практиці;

(b) змін у відповідних правових або бухгалтерських стандартах;

(c) значні зміни у методології EBA для стрес-тестування платоспроможності установ.

4. ЕВА повинен надати Комісії до 01 січня 2014 року технічні рекомендації щодо можливих правил для нереалізованих доходів, зважених за справедливою вартістю, за винятком включення їх до основного капіталу першого рівня без коригування. Такі рекомендації повинні враховувати відповідні зміни у міжнародних стандартах бухгалтерського обліку та міжнародних договорах щодо пруденційних стандартів для банків.

РОЗДІЛ II
ЧАСТКА МЕНШОСТІ ТА ІНСТРУМЕНТИ ДОДАТКОВОГО КАПІТАЛУ ПЕРШОГО РІВНЯ ТА ДРУГОГО РІВНЯ, ВИПУЩЕНІ ДОЧІРНІМИ КОМПАНІЯМИ

Стаття 81
Частки меншості, які відповідають вимогам для включення до консолідованого основного капіталу першого рівня

1. Частки меншості складаються з суми елементів основного капіталу першого рівня дочірньої компанії, якщо дотримано такі умови:

(a) дочірня компанія є одним з такого:

(i) установою;

(ii) суб'єктом господарювання, який, згідно із застосовним національним правом, підпадає під дію вимог цього Регламенту і Директиви 2013/36/ЄС;

(iii) проміжною фінансовою холдинговою компанією або проміжною фінансовою холдинговою компанією змішаного типу, яка підпадає під дію вимог цього Регламенту на субконсолідованій основі, або проміжною інвестиційною холдинговою компанією, яка підпадає під дію вимог Регламенту (ЄС) № 2019/2033 на консолідованій основі;

(iv) інвестиційною фірмою;

(v) проміжною фінансовою холдинговою компанією у третій країні, за умови що така проміжна фінансова холдингова компанія підпадає під дію пруденційних вимог, які є настільки ж суворими, як і пруденційні вимоги, що застосовуються до кредитних установ такої третьої країни, і що Комісія ухвалила рішення відповідно до статті 107(4) про те, що такі пруденційні вимоги є щонайменше еквівалентними вимогам, які визначені в цьому Регламенті;

(b) дочірня компанія повністю включена до консолідації відповідно до глави 2 розділу II частини першої;

(c) елементи основного капіталу першого рівня, зазначені у вступній частині цього параграфа, перебувають у володінні осіб, інших ніж компанії, включені до консолідації на підставі глави 2 розділу II частини першої.

2. Частки меншості, які фінансуються прямо чи опосередковано через суб'єкт спеціального призначення або іншим шляхом материнською компанією установи або її дочірніми компаніями, не повинні вважатися консолідованим основним капіталом першого рівня.

Стаття 82
Кваліфікований додатковий капітал першого рівня, капітал першого рівня, капітал другого рівня та кваліфіковані власні кошти

Кваліфікований додатковий капітал першого рівня, капітал першого рівня, капітал другого рівня та кваліфіковані власні кошти складаються з часток меншості, інструментів додаткового капіталу першого рівня та капіталу другого рівня, залежно від випадку, плюс пов'язані рахунки премій за акціями, дочірньої компанії, якщо дотримано такі умови:

(a) дочірня компанія є одним з такого:

(i) установою;

(ii) суб'єктом господарювання, який, згідно із застосовним національним правом, підпадає під дію вимог цього Регламенту і Директиви 2013/36/ЄС;

(iii) проміжною фінансовою холдинговою компанією або проміжною фінансовою холдинговою компанією змішаного типу, яка підпадає під дію вимог цього Регламенту на субконсолідованій основі, або проміжною інвестиційною холдинговою компанією, яка підпадає під дію вимог Регламенту (ЄС) № 2019/2033 на консолідованій основі;

(iv) інвестиційною фірмою;

(v) проміжною фінансовою холдинговою компанією у третій країні, за умови що така проміжна фінансова холдингова компанія підпадає під дію пруденційних вимог, які є настільки ж суворими, як і пруденційні вимоги, що застосовуються до кредитних установ такої третьої країни, і що Комісія ухвалила рішення відповідно до статті 107(4) про те, що такі пруденційні вимоги є щонайменше еквівалентними вимогам, які визначені в цьому Регламенті;

(b) дочірня компанія повністю включена до периметру консолідації відповідно до глави 2 розділу II частини першої;

(c) елементи основного капіталу першого рівня, елементи додаткового капіталу першого рівня та елементи капіталу другого рівня, зазначені у вступній частині цього параграфа, перебувають у володінні осіб, інших ніж компанії, включені до консолідації на підставі глави 2 розділу II частини першої.

Стаття 83
Кваліфікований додатковий капітал першого рівня та другого рівня, випущений суб'єктом спеціального призначення

1. Інструменти додаткового капіталу першого рівня та капіталу другого рівня, випущені суб'єктом спеціального призначення, та пов'язані рахунки премій за акціями до 31 грудня 2021 року включають до кваліфікованого додаткового капіталу першого рівня, капіталу першого рівня, капіталу другого рівня та кваліфікованих власних коштів, залежно від випадку, тільки у разі задоволення всіх таких умов:

(a) суб'єкт спеціального призначення, який випускає такі інструменти, повністю включено до консолідації відповідно до глави 2 розділу II частини першої;

(b) інструменти, та пов'язані рахунки премій за акціями, включають до кваліфікованого додаткового капіталу першого рівня тільки у випадках, коли задоволено умови, встановлені у статті 52(1);

(c) інструменти, та пов'язані рахунки премій за акціями, включають до кваліфікованого капіталу другого рівня тільки у випадках, коли задоволено умови, встановлені у статті 63;

(d) єдиний актив суб'єкта спеціального призначення - це його інвестиція у власні кошти материнської установи або її дочірньої компанії, що повністю включена до консолідації на підставі глави 2 розділу II частини першої, форма якого відповідає застосовним вимогам, встановленим статтями 52(1) або 63, залежно від випадку.

Якщо компетентний орган вважає, що актив суб'єкта спеціального призначення, інший ніж інвестиція у власні кошти материнської установи або її дочірньої компанії, що повністю включена до периметру консолідації на підставі глави 2 розділу II частини першої, є мінімальним або неістотним для такого суб'єкта, компетентний орган може відмовитися від застосування умови, передбаченої пунктом (d) першого підпараграфа.

2. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення типів активів, які можуть стосуватися функціонування суб'єктів спеціального призначення, та понять «мінімальний» та «неістотний», зазначений у другому підпараграфі параграфа 1.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 84
Частки меншості, які включають до консолідованого основного капіталу першого рівня

1. Установи визначають суму часток меншості дочірньої компанії, включеної до консолідованого основного капіталу першого рівня, шляхом віднімання від часток меншості такого суб'єкта господарювання результату множення суми, зазначеної в пункті (a), на відсоток, зазначений у пункті (b), таким чином:

(a) основний капітал першого рівня дочірньої компанії мінус менше з таких значень:

(i) сума основного капіталу першого рівня такої дочірньої компанії, яка повинна відповідати зазначеним нижче сумам:

- сумі вимоги, встановленої в пункті (a) статті 92(1) цього Регламенту, вимог, зазначених у статтях 458 та 459 цього Регламенту, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у статті 104 Директиви 2013/36/ЄС, вимоги до комбінованого буферного капіталу, означеної в пункті (6) статті 128 зазначеної Директиви, і будь-яких додаткових національних наглядових і регулятивних вимог у третіх країнах тією мірою, якою основний капітал першого рівня повинен відповідати таким вимогам,

- якщо відповідна дочірня компанія є інвестиційною фірмою - сумі вимоги, встановленої у статті 11 Регламенту (ЄС) № 2019/2033, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у пункті (a) статті 39(2) Директиви (ЄС) 2019/2034, і будь-яких додаткових національних наглядових і регулятивних вимог у третіх країнах тією мірою, якою основний капітал першого рівня повинен відповідати таким вимогам;

(ii) сума консолідованого основного капіталу першого рівня, який стосується такої дочірньої компанії, що вимагається на консолідованій основі для дотримання суми вимоги, встановленої в пункті (a) статті 92(1) цього Регламенту, вимог, зазначених у статтях 458 та 459 цього Регламенту, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у статті 104 Директиви 2013/36/ЄС, вимоги до комбінованого буферного капіталу, означеної в пункті (6) статті 128 зазначеної Директиви, і будь-яких додаткових національних наглядових і регулятивних вимог у третіх країнах тією мірою, якою основний капітал першого рівня повинен відповідати таким вимогам;

(b) частки меншості дочірньої компанії, виражені як відсоток усіх елементів основного капіталу першого рівня такого суб'єкта господарювання.

2. Обчислення, зазначене в параграфі 1, повинне здійснюватися на субконсолідованій основі для кожної дочірньої компанії, зазначеної у статті 81(1).

Установа може вирішити не здійснювати таке обчислення для дочірньої компанії, зазначеної у статті 81(1). Якщо установа ухвалює таке рішення, частки меншості такої дочірньої компанії можуть не включатися до консолідованого основного капіталу першого рівня.

3. Якщо компетентний орган відступає від застосування пруденційних вимог на індивідуальній основі, як встановлено у статті 7 цього Регламенту або, якщо застосовно, як встановлено у статті 6 Регламенту (ЄС) № 2019/2033, частки меншості дочірніх компаній, до яких застосовується звільнення, не повинні враховуватися у власних коштах на субконсолідованому або консолідованому рівні, залежно від випадку.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення обчислення субконсолідації згідно з параграфом цієї статті та статтями 85 і 87.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

5. Компетентні органи можуть відмовитися від застосування цієї статті до материнської фінансової холдингової компанії, яка відповідає таким умовам:

(a) її основною діяльністю є придбання пакетів акцій;

(b) вона є предметом пруденційного нагляду на консолідованій основі;

(c) вона консолідує дочірню установу, в якій вона утримує лише частку меншості через відносини контролю, визначені в статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС;

(d) понад 90% необхідного консолідованого основного капіталу першого рівня отримано від дочірньої установи, зазначеної в пункті (c), обчисленого на субконсолідованій основі.

Якщо, після 28 червня 2013 року, материнська фінансова холдингова компанія, яка відповідає умовам, встановленим у першому підпараграфі, стає материнською фінансовою холдинговою компанією змішаного типу, компетентні органи можуть застосувати відмову, зазначену в першому підпараграфі, до такої материнської фінансової холдингової компанії змішаного типу, за умови що вона відповідає умовам, встановленим у зазначеному підпараграфі.

6. Якщо кредитні установи, на постійній основі афілійовані в мережу з центральним органом та установами, створеними в рамках схеми інституційного захисту, до яких застосовуються умови, викладені у статті 113(7), створили схему перехресного гарантування, яка передбачає відсутність поточної або прогнозованої матеріальної, практичної або юридичної перешкоди для трансферу суми власних коштів понад розмір регуляторних вимог від контрагента до кредитної установи, такі установи виключено із застосування положень цієї статті щодо вирахувань, і вони можуть повною мірою визнавати будь-які частки меншості, які випливають зі схеми перехресного гарантування.

Стаття 85
Кваліфіковані інструменти першого рівня, включені в консолідований капітал першого рівня

1. Установи визначають суму кваліфікованого капіталу першого рівня дочірньої компанії, яка включається до консолідованих власних коштів, шляхом віднімання від кваліфікованого капіталу першого рівня відповідного суб'єкта господарювання результату множення суми, зазначеної в пункті (a), на відсоток, зазначений у пункті (b), таким чином:

(a) капітал першого рівня дочірньої компанії мінус менше з таких значень:

(i) сума капіталу першого рівня дочірньої компанії, яка повинна відповідати зазначеним нижче сумам:

- сумі вимоги, встановленої в пункті (b) статті 92(1) цього Регламенту, вимог, зазначених у статтях 458 та 459 цього Регламенту, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у статті 104 Директиви 2013/36/ЄС, вимоги до комбінованого буферного капіталу, означеної в пункті (6) статті 128 зазначеної Директиви, і будь-яких додаткових національних наглядових і регулятивних вимог у третіх країнах тією мірою, якою капітал першого рівня повинен відповідати таким вимогам,

- якщо відповідна дочірня компанія є інвестиційною фірмою - сумі вимоги, встановленої у статті 11 Регламенту (ЄС) № 2019/2033, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у пункті (a) статті 39(2) Директиви (ЄС) 2019/2034, і будь-яких додаткових національних наглядових і регулятивних вимог у третіх країнах тією мірою, якою капітал першого рівня повинен відповідати таким вимогам;

(ii) сума консолідованого капіталу першого рівня, який стосується такої дочірньої компанії, що вимагається на консолідованій основі для дотримання суми вимоги, встановленої в пункті (b) статті 92(1) цього Регламенту, вимог, зазначених у статтях 458 та 459 цього Регламенту, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у статті 104 Директиви 2013/36/ЄС, вимоги до комбінованого буферного капіталу, означеної в пункті (6) статті 128 зазначеної Директиви, і будь-яких додаткових національних наглядових і регулятивних вимог у третіх країнах тією мірою, якою капітал першого рівня повинен відповідати таким вимогам;

(b) кваліфікований капітал першого рівня дочірньої компанії, виражений як відсоток усіх елементів основного та додаткового капіталу першого рівня такого суб'єкта господарювання.

2. Обчислення, зазначене в параграфі 1, повинне здійснюватися на субконсолідованій основі для кожної дочірньої компанії, зазначеної у статті 81(1).

Установа може вирішити не здійснювати таке обчислення для дочірньої компанії, зазначеної у статті 81(1). Якщо установа ухвалює таке рішення, кваліфікований капітал першого рівня такої дочірньої компанії може не включатися до консолідованого капіталу першого рівня.

3. Якщо компетентний орган відступає від застосування пруденційних вимог на індивідуальній основі, як встановлено у статті 7 цього Регламенту або, якщо застосовно, як встановлено у статті 6 Регламенту (ЄС) № 2019/2033, інструменти капіталу першого рівня дочірніх компаній, до яких застосовується звільнення, не повинні враховуватися у власних коштах на субконсолідованому або консолідованому рівні, залежно від випадку.

Стаття 86
Кваліфікований капітал першого рівня, включений у консолідований додатковий капітал першого рівня

Без обмеження статті 84(5) або (6), установи визначають суму кваліфікованого капіталу першого рівня дочірньої компанії, включеного в консолідований додатковий капітал першого рівня, шляхом віднімання від кваліфікованого капіталу першого рівня такої компанії, включеного в консолідований капітал першого рівня, часток меншості такої компанії, включених до консолідованого основного капіталу першого рівня.

Стаття 87
Кваліфіковані власні кошти, включені в консолідовані власні кошти

1. Установи визначають суму кваліфікованих власних коштів дочірньої компанії, яка включається до консолідованих власних коштів, шляхом віднімання від кваліфікованих власних коштів такого суб'єкта господарювання результату множення суми, зазначеної в пункті (a), на відсоток, зазначений у пункті (b), таким чином:

(a) власні кошти дочірньої компанії мінус менше з таких значень:

(i) сума власних коштів дочірньої компанії, яка повинна відповідати зазначеним нижче сумам:

- сумі вимоги, встановленої в пункті (c) статті 92(1) цього Регламенту, вимог, зазначених у статтях 458 та 459 цього Регламенту, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у статті 104 Директиви 2013/36/ЄС, вимоги до комбінованого буферного капіталу, означеної в пункті (6) статті 128 зазначеної Директиви, і будь-яких додаткових національних наглядових і регулятивних вимог у третіх країнах,

- якщо відповідна дочірня компанія є інвестиційною фірмою - сумі вимоги, встановленої у статті 11 Регламенту (ЄС) № 2019/2033, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у пункті (a) статті 39(2) Директиви (ЄС) 2019/2034, і будь-яких додаткових національних наглядових і регулятивних вимог у третіх країнах;

(ii) сума власних коштів, яка стосується такої дочірньої компанії, що вимагається на консолідованій основі для дотримання суми вимоги, встановленої в пункті (c) статті 92(1) цього Регламенту, вимог, зазначених у статтях 458 та 459 цього Регламенту, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у статті 104 Директиви 2013/36/ЄС, вимоги до комбінованого буферного капіталу, означеної в пункті (6) статті 128 зазначеної Директиви, і будь-яких додаткових національних наглядових вимог до власних коштів у третіх країнах;

(b) кваліфіковані власні кошти компанії, виражені як відсоток суми всіх елементів основного капіталу першого рівня, елементів додаткового капіталу першого рівня та елементів капіталу другого рівня, без урахування сум, зазначених у пунктах (c) і (d) статті 62, такого суб'єкта господарювання.

2. Обчислення, зазначене в параграфі 1, повинне здійснюватися на субконсолідованій основі для кожної дочірньої компанії, зазначеної у статті 81(1).

Установа може вирішити не здійснювати таке обчислення для дочірньої компанії, зазначеної у статті 81(1). Якщо установа ухвалює таке рішення, кваліфіковані власні кошти такої дочірньої компанії можуть не включатися до консолідованих власних коштів.

3. Якщо компетентний орган відступає від застосування пруденційних вимог на індивідуальній основі, як встановлено у статті 7 цього Регламенту або, якщо застосовно, як встановлено у статті 6 Регламенту (ЄС) № 2019/2033, інструменти власних коштів дочірніх компаній, до яких застосовується звільнення, не повинні враховуватися у власних коштах на субконсолідованому або консолідованому рівні, залежно від випадку.

Стаття 88
Кваліфіковані інструменти власних коштів, включені в консолідований капітал другого рівня

Без обмеження статті 84(5) або (6), установи визначають суму кваліфікованих власних коштів дочірньої компанії, включених у консолідований капітал другого рівня, шляхом віднімання від кваліфікованих власних коштів такої компанії, включених у консолідовані власні кошти, кваліфікованого капіталу першого рівня такої компанії, включеного до консолідованого капіталу першого рівня.

Стаття 88a
Кваліфіковані інструменти прийнятних зобов'язань

Зобов'язання, випущені дочірньою компанією в Союзі, що належить до тієї самої групи врегулювання як суб'єкт врегулювання, кваліфікуються для включення до консолідованих інструментів прийнятних зобов'язань установи відповідно до статті 92a в разі виконання всіх таких умов:

(a) вони випущені відповідно до пункту (a) статті 45f(2) Директиви 2014/59/ЄС;

(b) вони придбані наявним акціонером, що не входить до тієї самої групи врегулювання, якщо здійснення повноважень зі списання та конверсії згідно зі статтями 59-62 Директиви 2014/59/ЄС не випливає на контроль за дочірньою компанією з боку суб'єкта врегулювання;

(c) вони не перевищують суму, визначену шляхом віднімання суми, зазначеної в пункті (i), від суми, зазначеної в пункті (ii):

(i) сума зобов'язань, випущених для суб'єкта врегулювання та придбаних ним прямо або опосередковано через інших суб'єктів у тій самій групі врегулювання, і сума інструментів власних коштів, випущених відповідно до пункту (b) статті 45f(2) Директиви 2014/59/ЄС;

(ii) сума, що вимагається відповідно до статті 45f(1) Директиви 2014/59/ЄС.

РОЗДІЛ III
ІСТОТНА УЧАСТЬ ПОЗА МЕЖАМИ ФІНАНСОВОГО СЕКТРА

Стаття 89
Зважування ризиків та заборона істотної участі поза межами фінансового сектора

1. Істотна участь, розмір якої перевищує 15% прийнятного капіталу установи, в компанії, яка не належить до жодної з наведених нижче категорій, повинна підлягати положенням, встановленим у параграфі 3:

(a) суб'єкт фінансового сектора;

(b) компанія, яка не є суб'єктом фінансового сектора, що здійснює діяльність, яку компетентний орган вважає будь-чим з такого:

(i) безпосереднім продовженням банківської діяльності;

(ii) діяльністю, яка є допоміжною до банківської;

(iii) лізингом, факторингом, управлінням пайовими фондами, послугами з опрацювання даних або будь-якою подібною діяльністю.

2. Істотна участь установи в компаніях, що не належать до зазначених в пунктах (a) та (b) параграфа 1, що в сукупному розмірі перевищує 60% прийнятного капіталу, повинна підлягати положенням, встановленим у параграфі 3.

3. Компетентні органи застосовують вимоги, встановлені у пункті (a) або (b), до істотної участі установ, зазначених в параграфах 1 та 2:

(a) для цілей обчислення вимог до капіталу відповідно до частини третьої, установи повинні застосовувати вагу ризику 1250% до більшого з такого:

(i) суми істотної участі, зазначеної в параграфі 1, понад 15% прийнятного капіталу;

(ii) загальної суми істотної участі, зазначеної в параграфі, понад 60% прийнятного капіталу установи;

(b) компетентні органи повинні забороняти установам мати істотну участь, зазначену в параграфах 1 та 2, в сумі понад визначені відсоткові значення від прийнятного капіталу, встановлені у зазначених параграфах.

Компетентні органи повинні оприлюднити інформацію про вибір (a) або (b).

4. Для цілей пункту (b) параграфа 1, EBA повинен видати настанови з визначенням таких понять:

(a) видів діяльності, які є безпосереднім продовженням банківської діяльності;

(b) видів діяльності, які є допоміжними до банківської;

(c) подібних видів діяльності.

Такі настанови повинні бути ухвалені відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 90
Альтернатива вазі ризику 1 250%

Як альтернативу до застосування ваги ризику 1250% до сум, що перевищують ліміти, визначені у статті 89(1) і (2), установи можуть вирахувати такі суми з елементів основного капіталу першого рівня відповідно до пункту (k) статті 36(1).

Стаття 91
Винятки

1. Акції компаній, не зазначених у пунктах (a) та (b) статті 89(1), не повинні бути включені до обчислення обмежень прийнятного капіталу, визначених у зазначеній статті, коли виконується будь-яка з таких умов:

(a) зазначені акції утримуються тимчасово під час фінансової підтримки функціонування, зазначеної у статті 79;

(b) такі утримувані акції є андеррайтинговою позицією, що утримується протягом п'яти робочих днів або менше;

(c) зазначені акції утримуються від власного імені установи і від імені інших.

2. Акції, які не є фінансовими основними засобами, відповідно до визначення статті 35(2) Директиви 86/635/ЄЕС, не повинні включатися до обчислення, зазначеного в статті 89.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ
ВИМОГИ ДО КАПІТАЛУ

РОЗДІЛ I
ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ, ОЦІНКА ТА ЗВІТУВАННЯ

ГЛАВА 1
Необхідний рівень власних коштів

Секція 1
Вимоги до власних коштів установ

Стаття 92
Вимоги до власних коштів

1. Відповідно до статей 93 і 94, установи повинні завжди відповідати таким вимогам до власних коштів:

(a) співвідношення основного капіталу першого рівня повинне становити 4,5%;

(b) співвідношення капіталу першого рівня повинне становити 6%;

(c) загальне співвідношення капіталу повинне становити 8%.

(d) коефіцієнт левериджу повинен становити 3%.

2. Установи повинні здійснювати обчислення своїх співвідношень капіталу у такий спосіб:

(a) співвідношенням основного капіталу першого рівня є основний капітал першого рівня установи, виражений як відсоток загальної суми ризик-експозиції;

(b) співвідношенням капіталу першого рівня є капітал першого рівня установи, виражений як відсоток загальної суми ризик-експозиції;

(c) загальним співвідношенням капіталу є власні кошти установи, виражені як відсоток загальної суми ризик-експозиції.

3. Загальна сума ризик-експозиції обчислюється як сума пунктів (a)-(f) цього параграфа, після врахування положень, встановлених у параграфі 4:

(a) суми зважених на ризик експозицій для кредитного ризику та ризику розмивання капіталу, обчислені відповідно до розділу II та статті 379, щодо всіх видів діяльності установи, за виключенням сум зважених на ризик експозицій з торгового портфеля установи;

(b) вимоги до власних коштів для торгового портфеля установи щодо:

(i) ринкового ризику, як визначено згідно з розділом IV цієї частини, за винятком підходів, визначених у главах 1a і 1b зазначеного розділу;

(ii) великих експозицій, які перевищують ліміти, визначені у статтях 395-401, тією мірою, якою установі дозволяється перевищувати такі ліміти, як визначено згідно із частиною четвертою;

(c) вимоги до власних коштів для покриття ринкового ризику, як визначено згідно з розділом IV цієї частини, за винятком підходів, визначених у главах 1a і 1b зазначеного розділу, для всіх видів діяльності, які зазнають валютного ризику та товарного ризику;

(ca) вимоги до власних коштів, розраховані відповідно до розділу V цієї частини, за винятком статті 379, для покриття ризику розрахунків;

(d) вимоги до власних коштів, обчислені відповідно до розділу VI для ризику коригування кредитної оцінки позабіржових деривативних інструментів, крім кредитних деривативів, визнаних як такі, що зменшують суми зваженої на ризик експозиції для кредитного ризику;

(e) вимоги до власних коштів, визначені відповідно до розділу III для операційного ризику;

(f) суми зважених на ризик експозицій, визначені відповідно до розділу II, для ризику контрагента, що випливає з торгового портфеля установи, для таких типів операцій та угод:

(i) контракти, перелічені в додатку II, та кредитні деривативи;

(ii) операції репо, операції надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів, що ґрунтуються на цінних паперах або товарах;

(iii) операції маржинального кредитування, що ґрунтуються на цінних паперах або товарах;

(iv) операції з тривалим строком розрахунків.

4. Такі положення підлягають застосуванню під час обчислення загальної суми ризик-експозиції, зазначеної в параграфі 3:

(a) вимоги до власних коштів, вказані у пунктах (c), (d) та (e) зазначеного параграфа, повинні включати ті вимоги, які випливають з усієї комерційної діяльності установи;

(b) установи повинні помножити вимоги до власних коштів, визначені у пунктах (b)-(e) зазначеного параграфа, на 12,5.

Стаття 92a
Вимоги до власних коштів та прийнятних зобов'язань глобальних системно важливих установ

1. Згідно з вимогами статей 93 та 94 та винятками, визначеними у параграфі 2 цієї статті, установи, які ідентифіковані як суб'єкти врегулювання і які є глобальними системно важливими установами, повинні завжди відповідати таким вимогам до власних коштів та прийнятних зобов'язань:

(a) ризик-орієнтоване співвідношення 18%, що представляє власні кошти та прийнятні зобов'язання установи, виражені як відсоток загальної суми ризик-експозиції, обчисленої відповідно до статті 92(3) та (4);

(b) ризик-неорієнтоване співвідношення 6,75%, що представляє власні кошти та прийнятні зобов'язання установи, виражені як відсоток загального показника експозиції, зазначеного у статті 429(4).

2. Вимоги, встановлені у параграфі 1, не застосовуються у таких випадках:

(a) протягом трьох років з дати, коли установа або група, до складу якої установа входить, набула статусу глобальної системно важливої установи;

(b) протягом двох років з дати, коли орган з врегулювання застосував інструмент внутрішнього визволу відповідно до Директиви 2014/59/ЄС;

(c) протягом двох років з дати, коли суб'єкт врегулювання запровадив альтернативний захід приватного сектора, як зазначено у пункті (b) статті 32(1) Директиви 2014/59/ЄС, відповідно до якого інструменти капіталу та інші зобов'язання були списані або конвертовані в елементи основного капіталу першого рівня з метою рекапіталізації суб'єкта врегулювання без застосування інструментів врегулювання.

3. Якщо сукупне значення, отримане в результаті застосування вимоги, встановленої в пункті (a) параграфа 1 цієї статті, до кожного суб'єкта врегулювання тієї самої глобальної системно важливої установи перевищує вимогу до власних коштів та прийнятних зобов'язань, обчислених відповідно до статті 12a цього Регламенту, орган з врегулювання материнської установи ЄС може, після консультацій з іншими відповідними органами з врегулювання, діяти відповідно до статті 45d(4) або 45h(2) Директиви 2014/59/ЄС.

Стаття 92b
Вимоги до власних коштів та прийнятних зобов'язань глобальних системно важливих установ з-поза меж ЄС

1. Установи, які є істотними дочірніми компаніями глобальних системно важливих установ з-поза меж ЄС та які не є суб'єктами врегулювання, повинні завжди задовольняти вимоги до власних коштів та прийнятних зобов'язань, що дорівнюють 90% вимог до власних коштів та прийнятних зобов'язань, встановлених у статті 92a.

2. Для цілей відповідності положенням параграфа 1, інструменти додаткового капіталу першого рівня, другого рівня та прийнятних зобов'язань враховуються тільки у разі, якщо такі інструменти перебувають у власності кінцевої материнської компанії глобальної системно важливої установи з-поза меж ЄС та якщо їх було випущено прямо чи непрямо через суб'єкти у межах тієї самої групи, за умови що усі такі суб'єкти мають осідок у тій самій третій країні, що й кінцева материнська компанія, або у державі-члені.

3. Інструмент прийнятних зобов'язань враховується тільки для цілей забезпечення відповідності положенням параграфа 1, якщо він відповідає усім таким додатковим умовам:

(a) у випадку звичайного провадження щодо неплатоспроможності, як визначено в пункті (47) статті 2(1) Директиви 2014/59/ЄС, вимога, що випливає з такого зобов'язання, за пріоритетністю стоїть за вимогами, що випливають із зобов'язань, які не відповідають умовам, встановленим у параграфі 2 цієї статті, та які не вважають власними коштами;

(b) він є предметом повноважень на списання чи конверсію відповідно до статей 59-62 Директиви 2014/59/ЄС.

Стаття 93
Вимоги до початкового капіталу для суб'єктів, що вже функціонують

1. Розмір власних коштів установи не може опускатися нижче суми початкового капіталу, необхідного на момент її авторизації.

2. Кредитні установи, які вже існували станом на 01 січня 1993 року, сума власних коштів яких не досягає суми необхідного початкового капіталу, можуть продовжувати свою діяльність. У такому разі, розмір власних коштів таких установ не повинен опускатися нижче за найвищий розмір, якого було досягнуто з 22 грудня 1989 року.

4. Якщо контроль над установою, яка належить до категорії, зазначеної у параграфі 2, переходить до фізичної або юридичної особи, відмінної від особи, яка попередньо здійснювала контроль над установою, розмір власних коштів зазначеної установи повинен досягти суми необхідного початкового капіталу.

5. Якщо відбувається злиття двох або більше установ, які належать до категорії, зазначеної у параграфі 2, розмір власних коштів установи, що є результатом злиття, не повинен опускатися нижче загального розміру власних коштів об'єднаних установ на момент злиття, поки не буде досягнуто суми необхідного початкового капіталу.

6. Якщо компетентні органи вважають, що для забезпечення платоспроможності установи повинна бути виконана вимога, встановлена у параграфі 1, положення, встановлені у параграфах 2, 4 і 5, не застосовуються.

Стаття 94
Відступ для малих торгових портфелів

1. Як відступ від пункту (b) статті 92(3), установи можуть розраховувати вимогу до власних коштів для торгового портфеля згідно з параграфом 2 цієї статті за умови, що обсяг балансової та позабалансової діяльності в торговому портфелі установ дорівнює або менший за обидва зазначені нижче порогові значення за результатами оцінювання, яке проводиться щомісячно з використанням даних станом на останній день місяця:

(a) 5% загальних активів установи;

(b) 50 мільйонів євро.

2. У разі виконання обох умов, визначених у пунктах (a) та (b) параграфа 1 установи можуть розраховувати вимогу до власних коштів для торгового портфеля таким чином:

(a) для контрактів, зазначених у пункті 1 додатка II, контрактів, які стосуються інструментів власного капіталу, зазначених у пункті 3 вказаного додатка, і кредитних деривативів установи можуть звільнити такі позиції від застосування вимоги до власних коштів, зазначеної в пункті (b) статті 92(3);

(b) для позицій торгового портфеля, інших ніж ті, які зазначені в пункті (a) цього параграфа, установи можуть замінити вимогу до власних коштів, зазначену в пункті (b) статті 92(3), вимогою, розрахованою згідно з пунктом (a) статті 92(3).

3. Установи повинні розраховувати розмір їхніх балансових і позабалансових позиції торгового портфеля на основі даних станом на останній день кожного місяця для цілей параграфа 1 згідно з такими вимогами:

(a) усі позиції, віднесені до торгового портфеля згідно зі статтею 104, враховуються при розрахуванні, за винятком таких позицій:

(i) позиції за іноземною валютою та товарами;

(ii) позиції за кредитними деривативами, які визнаються внутрішніми хеджами від експозицій до кредитного ризику або ризику контрагента неторгового портфеля і операцій з кредитними деривативами, які ідеально компенсують ринковий ризик таких внутрішніх хеджів, як зазначено у статті 106(3);

(b) усі позиції, які враховуються при розрахуванні згідно з пунктом (a), повинні оцінюватися за їхньою ринковою вартістю станом на таку дату; якщо ринкова вартість позиції не доступна станом на визначену дату, установи повинні використовувати справедливу вартість позиції станом на таку дату; якщо справедлива вартість та ринкова вартість позиції не доступні станом на визначену дату, установи повинні використовувати останнє значення ринкової вартості або справедливої вартості такої позиції;

(c) абсолютна вартість довгих позицій повинна додаватися до абсолютної вартості коротких позицій.

4. У разі виконання обох умов, визначених у пунктах (a) та (b) параграфа 1 цієї статті, незалежно від обов'язків, встановлених у статтях 74 та 83 Директиви 2013/36/ЄС, стаття 102(3) та (4), статті 103 та 104b цього Регламенту не застосовуються.

5. Установи повинні повідомляти компетентним органам, коли вони розраховують або припиняють розраховувати вимоги до власних коштів для торгового портфеля згідно з параграфом 2.

6. Установа, яка більше не відповідає одній або кільком умовам, визначеним у параграфі 1, повинна негайно повідомити про це компетентний орган.

7. Установи повинні припинити розраховувати вимоги до власних коштів для торгового портфеля згідно параграфом 2 упродовж трьох місяців після настання однієї з таких подій:

(a) установа не відповідає умовам, визначеним у пункті (a) або (b) параграфа 1, протягом трьох місяців поспіль; або

(b) установа не відповідає умовам, визначеним у пункті (a) або (b) параграфа 1, протягом більше ніж 6 з останніх 12 місяців.

8. Якщо установа припинила розраховувати вимоги до власних коштів для торгового портфеля згідно із цією статтею, їй дозволяється розраховувати вимоги до власних коштів для торгового портфеля згідно із цією статтею, тільки якщо вона доведе компетентному органу, що всі умови, визначені у параграфі 1 цієї статті, безперервно виконувалися протягом цілого року.

9. Установи не повинні відкривати, купувати або продавати позицію торгового портфеля з виключною метою виконання будь-якої з умов, визначених у параграфі 1, під час щомісячного оцінювання.

Секція 2
Вимоги до власних коштів інвестиційних фірм з обмеженою авторизацією на надання інвестиційних послуг

Стаття 95
Вимоги до власних коштів інвестиційних фірм з обмеженою авторизацією на надання інвестиційних послуг

1. Для цілей статті 92(3) інвестиційні фірми, які не мають авторизації на надання інвестиційних послуг та здійснення видів діяльності, зазначених у пунктах (3) та (6) секції А додатка I до Директиви 2004/39/ЄС, повинні використовувати обчислення загальної суми ризик-експозиції, визначене у параграфі 2.

2. Інвестиційні фірми, зазначені у параграфі 1 цієї статті, та фірми, зазначені в пункті 2(c) статті 4(1), які надають інвестиційні послуги і здійснюють види діяльності, зазначені в пунктах (2) та (4) секції А додатка I до Директиви 2004/39/ЄС, повинні обчислювати загальну суму ризик-експозиції як більше з таких значень:

(a) суми елементів, зазначених у пунктах (a)-(d) і (f) статті 92(3), після застосування статті 92(4);

(b) значення 12,5, помноженого на суму, зазначену в статті 97.

Фірми, зазначені в пункті 2(c) статті 4(1), які надають інвестиційні послуги та здійснюють види діяльності, зазначені у пунктах (2) і (4) секції А додатка I до Директиви 2004/39/ЄС, повинні відповідати вимогам статті 92(1) і (2) на основі загальної суми ризик-експозиції, зазначеної в першому підпараграфі.

Компетентні органи можуть визначити вимоги до власних коштів для фірм, зазначених у пункті (2)(c) статті 4(1), які надають інвестиційні послуги та здійснюють види діяльності, зазначені в пунктах (2) і (4) секції А додатка I до Директиви 2004/39/ЄС, як вимоги до власних коштів, які будуть обов'язковими для зазначених фірм у рамках національних заходів з транспозиції, які набудуть чинності 31 грудня 2013 року для директив 2006/49/ЄC та 2006/48/ЄC.

3. До інвестиційних фірм, зазначених у параграфі 1, застосовуються усі інші положення стосовно операційних ризиків, встановлені у розділі VII глави 2 секції II підсекції 2 Директиви 2013/36/ЄС.

Стаття 96
Вимоги до власних коштів інвестиційних фірм, які володіють початковим капіталом відповідно до статті 28(2) Директиви 2013/36/ЄС

1. Для цілей статті 92(3), обчислення загальної суми ризик-експозиції, як зазначено у параграфі 2 цієї статті, повинні здійснювати такі категорії інвестиційних фірм, які володіють початковим капіталом відповідно до статті 28(2) Директиви 2013/36/ЄС:

(a) інвестиційні фірми, які діють за власний рахунок тільки з метою здійснення або виконання розпорядження клієнта або з метою отримання доступу до системи клірингу та розрахунків або визнаної біржі при здійсненні діяльності як агента або в рамках виконання розпорядження клієнта;

(b) інвестиційні фірми, які відповідають усім таким умовам:

(i) вони не утримують гроші або цінні папери клієнтів;

(ii) вони здійснюють діяльність лише за свій рахунок;

(iii) вони не мають зовнішніх замовників;

(iv) їхні виконавчі та розрахункові операції здійснюються лише під відповідальність клірингової установи та гарантуються кліринговою установою.

2. Для інвестиційних фірм, зазначених у параграфі 1, загальна сума ризик-експозиції визначається як сума таких елементів:

(a) пунктів (a)-(d) та (f) статті 92(3) після застосування 92(4);

(b) суми, зазначеної у статті 97, помноженої на 12,5.

3. До інвестиційних фірм, зазначених у параграфі 1, застосовуються усі інші положення стосовно операційних ризиків, встановлені у розділі VII глави 3 секції II підсекції 1 Директиви 2013/36/ЄС.

Стаття 97
Власні кошти на основі фіксованих накладних витрат

1. Відповідно до статей 95 і 96, інвестиційна фірма і фірми, зазначені у пункті 2(c) статті 4(1), які надають інвестиційні послуги та здійснюють види діяльності, зазначені в пунктах (2) і (4) секції А додатка I до Директиви 2004/39/ЄС, повинні утримувати прийнятний капітал в розмірі принаймні однієї чверті фіксованих накладних витрат за попередній рік.

2. Якщо відбувається зміна у діяльності інвестиційної фірми порівняно з попереднім роком, яку компетентний орган вважає істотною, компетентний орган може здійснити коригування вимоги, викладеної у параграфі 1.

3. Якщо інвестиційна фірма ще не веде діяльності довше повного року з моменту започаткування ведення діяльності, інвестиційна фірма повинна утримувати прийнятний капітал в розмірі принаймні чверті фіксованих накладних витрат згідно з прогнозом у її бізнес-плані, крім випадків, коли компетентний орган вимагає коригування бізнес-плану.

4. EBA у співпраці з ESMA повинен розробити проект регуляторного технічного стандарту для більш детального визначення такого:

(a) обчислення вимоги щодо утримання прийнятного капіталу в розмірі принаймні чверті фіксованих накладних витрат за попередній рік;

(b) умов коригування з боку компетентного органу вимоги щодо утримання прийнятного капіталу в розмірі принаймні чверті фіксованих накладних витрат за попередній рік;

(c) обчислення прогнозованих фіксованих накладних витрат у випадку, якщо інвестиційна фірма веде діяльність менше одного року.

Європейський банківський орган (EBA) повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 01 березня 2014 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 98
Власні кошти інвестиційних фірм на консолідованій основі

1. У випадку інвестиційних фірм, зазначених у статті 95(1), у групі, коли така група не має у складі кредитних установ, материнська інвестиційна фірма в державі-члені повинна застосовувати статтю 92 на консолідованому рівні у такий спосіб:

(a) із використанням обчислення загальної суми ризик-експозиції, як визначено у статті 95(2);

(b) із обчисленням власних коштів на основі консолідованого стану материнської інвестиційної фірми, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, залежно від випадку.

2. У випадку інвестиційних фірм, зазначених у статті 96(1), у групі, коли така група не має у складі кредитних установ, материнська інвестиційна фірма в державі-члені та інвестиційна фірма, що її контролює фінансова холдингова компанія або фінансова холдингова компанія змішаного типу, повинна застосовувати статтю 92 на консолідованій основі у такий спосіб:

(a) із використанням обчислення загальної суми ризик-експозиції, як визначено у статті 96(2);

(b) із обчисленням власних коштів на основі консолідованого стану материнської інвестиційної фірми, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, залежно від випадку, та відповідно до глави 2 розділу II частини першої.

ГЛАВА 3
Торговий портфель

Стаття 102
Вимоги для торгового портфеля

1. Позиції у торговому портфелі повинні або бути вільними від обмежень щодо торгівлі ними або придатними до хеджування.

2. Намір здійснення продажу повинен підтверджуватися на основі стратегій, політик та процедур, визначених установою в цілях управління позицією або портфелем, відповідно до статей 103, 104 та 104a.

3. Установи повинні запровадити та підтримувати системи та функції контролю для управління своїм торговим портфелем відповідно до статті 103.

4. Для цілей виконання вимог щодо звітування, визначених у статті 430b(3), позиції торгового портфеля повинні бути закріплені за відділами торгових операцій, створеними згідно зі статтею 104b.

5. Позиції в торговому портфелі підпадають під дію вимог щодо пруденційного оцінювання, визначених у статті 105.

6. Установи повинні застосовувати до внутрішніх хеджів підхід згідно зі статтею 106.

Стаття 103
Управління торговим портфелем

1. Установа повинна запровадити чітко сформульовані політики та процедури для загального управління торговим портфелем. Такі політики та процедури повинні включати принаймні таке:

(a) діяльність, яку установа вважає торгівлею та яка вважається складовою частиною торгового портфеля для цілей обчислення вимоги до власних коштів;

(b) міру, якою можлива коригування за ринком позиції на щоденній основі з покликанням на активний та ліквідний ринок, на якому котується курс купівлі і продажу;

(c) для позицій, скоригованих за моделлю, міру, якою установа може:

(i) виявити всі значущі ризики позиції;

(ii) здійснити хеджування всіх значущих ризиків позиції інструментами, для яких існує активний та ліквідний ринок, на якому котується курс купівлі і продажу;

(iii) отримати надійні оціночні розрахунки для ключових припущень і параметрів, які використовуються в моделі;

(d) міру, якою установа може, та зобов'язана, генерувати оцінки вартості для позицій, які можуть бути валідовані зовнішньо у послідовний спосіб;

(e) міру, якою юридичні обмеження або інші операційні вимоги можуть стати на заваді спроможності установи ініціювати свою ліквідацію або хеджувати позиції у короткостроковій перспективі;

(f) міру, якою установа може і зобов'язана здійснювати активне управління ризиками позицій в рамках здійснення своїх торгових операцій;

(g) міру, якою установа може переносити ризик або позиції між торговими і неторговими портфелями, і критерії для таких перенесень, як зазначено у статті 104a.

2. Під час управління своїми позиціями або портфелями позицій у торговому портфелі установа повинна дотримуватися усіх таких вимог:

(a) установа повинна запровадити чітко задокументовану торгову стратегію для позиції або портфелів у торговому портфелі, схвалену вищим керівництвом, що повинна передбачати очікуваний період утримання;

(b) установа повинна запровадити чітко визначені політики та процедури для активного управління позиціями або портфелями в торговому портфелі; такі політики та процедури повинні включати такі положення:

(i) які позиції або портфелі позицій можуть відкриватися кожним відділом торгових операцій або, залежно від випадку, призначеними дилерами;

(ii) установлення лімітів позицій та моніторинг їх належності;

(iii) забезпечення того, щоб дилери мали автономію на внесення позиції та управління нею у межах погоджених лімітів та згідно зі схваленою стратегією;

(iv) забезпечення того, щоб інформація щодо позицій повідомляється вищому керівництву як невід'ємна частина процесу управління ризиками установи;

(v) забезпечення того, щоб позиції були предметом активного моніторингу на основі доступних джерел ринкової інформації та оцінювання, здійсненого щодо придатності до реалізації або хеджування позиції або її компонентних ризиків, включно з урахуванням оцінювання в цілому, якості та доступності ринкових даних, необхідних для процесу оцінювання вартості, рівня ринкового обороту та розмірів позицій, які торгуються на ринку;

(vi) чинні процедури запобігання шахрайству та інструменти контролю;

(c) установа повинна мати чітко визначені політики та процедури для моніторингу позицій у розрізі торгової стратегії установи, включно з урахуванням моніторингу обороту і позицій, для яких було перевищено початково передбачений період очікування.

Стаття 104
Включення до торгового портфеля

1. Установи повинні запровадити чітко сформульовані політики і процедури для визначення того, які позиції повинні бути включені до торгового портфеля для цілей обчислення їхніх вимог до капіталу, відповідно до вимог, встановлених у статті 102 та означення торгового портфеля відповідно до пункту (86) статті 4(1), з урахуванням потенціалу та практики установи в управлінні ризиками. Установа повинна повною мірою документувати заходи з дотримання політик та процедур, а також повинна здійснювати їх періодичний внутрішній аудит.

Стаття 104b
Вимоги до відділів торгових операцій

1. Для цілей дотримання вимог щодо звітування, визначених у статті 430b(3), установи повинні створити відділи торгових операцій та повинні віднести кожну з позицій торгового портфеля на один з таких відділів торгових операцій. Позиції торгового портфеля повинні відноситися на один і той самий відділ торгових операцій тільки у разі, якщо вони відповідають узгодженій бізнес-стратегії відділу торгових операцій та здійснюється безперервне управління та моніторинг щодо них відповідно до параграфа 2 цієї статті.

2. Відділи торгових операцій установ повинні в будь-який час відповідати усім таким вимогам:

(a) кожен відділ торгових операцій повинен мати чітку та характерну бізнес-стратегію та структуру управління ризиками, що є адекватною для його бізнес-стратегії;

(b) кожен відділ торгових операцій повинен мати чітку організаційну структуру; управління позиціями певного відділу торгових операцій повинні здійснювати призначені дилери відповідної установи; кожен дилер повинен мати у відділі торгових операцій визначені функції; кожен дилер повинен бути віднесений тільки до одного відділу торгових операцій;

(c) для кожного відділу торгових операцій повинні бути визначені ліміти позицій відповідно до бізнес-стратегії відділу торгових операцій;

(d) на рівні відділу торгових операцій повинна здійснюватися підготовка звітів щодо діяльності, рентабельності управління ризиками та регуляторних вимог принаймні на щотижневій основі, та їх необхідно подавати органу управління на регулярній основі;

(e) кожен відділ торгових операцій повинен мати чіткий річний бізнес-план, включно з чітко визначеною політикою винагороди на основі розсудливих критеріїв вимірювання ефективності;

(f) звіти щодо позицій, строк погашення за якими наближається, щодо порушень ліміту внутрішньодобової торгівлі, щодо порушень лімітів добової торгівлі та щодо дій, вжитих установами для усунення таких порушень, а також щодо оцінювання ліквідності ринку, повинні готуватися для кожного відділу торгових операцій на щомісячній основі та повинні надаватися компетентним органам.

3. Як відступ від пункту (b) параграфа 2, установа може призначити дилера для більше ніж одного відділу торгових операцій, за умови що така установа довела своєму компетентному органу, що призначення здійснюється з ділових або кадрових міркувань, та що таке призначення відповідатиме іншим якісним вимогам до дилерів та відділів торгових операцій, визначеним у цій статті.

4. Установи повинні повідомляти компетентні органи про спосіб, у який вони досягають відповідності параграфу 2. Компетентні органи можуть вимагати від установи змінити структуру або організацію своїх відділів торгових операцій, щоб забезпечити відповідність цій статті.

Стаття 105
Вимоги до пруденційного оцінювання

1. До всіх позицій торгового портфеля та неторгового портфеля, які оцінюються за справедливою вартістю, повинні застосовуватися стандарти пруденційного оцінювання, визначені в цій статті. Установи повинні, зокрема, забезпечити досягнення завдяки пруденційному оцінюванню їхніх позицій торгового портфеля відповідного рівня впевненості, беручи до уваги динамічну природу позицій торгового портфеля та позицій неторгового портфеля, вимоги пруденційної стабільності та режим функціонування, а також цілі вимог до капіталу в розрізі позицій торгового портфеля та позицій неторгового портфеля.

2. Установи повинні створити та підтримувати системи та засоби контролю, достатні для надання пруденційних та надійних оціночних розрахунків вартості. Такі системи та засоби контролю повинні включати принаймні такі елементи:

(a) задокументовані політики та процедури стосовно процесу оцінювання вартості, зокрема чітко визначені зобов'язання в різних сферах, дотичних до визначення оцінювання вартості, включно із джерелами ринкової інформації та переглядом їх відповідності, настанов з використання неспостережуваних вхідних даних, що відображають припущення установи щодо того, що учасники ринку будуть використовувати під час визначення цін на позиції, частоти незалежного оцінювання вартості, часових рамок для цін при закритті, процедур для коригування оцінювання вартості, кінця місяця та спеціалізованих процедур верифікації;

(b) порядок подання звітів для відділу, відповідального за процес оцінювання вартості, який є відокремленим і незалежним від фронт-офісу, та є безпосередньо підзвітним органу управління.

3. Установи повинні здійснювати переоцінку позицій торгового портфеля за справедливою вартістю принаймні щоденно. Зміни вартості таких позицій повинні буди відображені у звіті про прибутки та збитки установи.

4. Установи повинні коригувати свої позиції торгового портфеля та позиції неторгового портфеля, які оцінюються за справедливою вартістю, за ринком завжди, коли це можливо, у тому числі при застосуванні відповідного підходу до капіталу до таких позицій.

5. При коригуванні за ринком, установа повинна використовувати більш обачну з цін попиту і пропозиції, крім випадків, коли установа здатна виконати закриття за середнім по ринку. Якщо установи застосовують цей відступ, вони повинні кожні шість місяців повідомляти свої компетентні органи про відповідні позиції та надавати підтвердження того, що установа здатна виконати закриття за середнім по ринку.

6. Якщо коригування за ринком неможливе, установи здійснюють консервативне коригування своїх позицій та портфелів за моделлю, в тому числі при обчисленні вимог до власних коштів для позицій у торговому портфелі та позицій, які оцінюються за справедливою вартістю в неторговому портфелі.

7. Установи повинні відповідати таким вимогам при коригуванні за моделлю:

(a) вище керівництво повинне бути обізнаним щодо елементів торгового портфеля або інших позицій, які оцінюються за справедливою ціною, які є предметом коригування за моделлю, та повинне розуміти важливість невизначеності, яка таким чином виникає у звітності щодо ризиків/ефективності господарської діяльності;

(b) установи повинні визначати джерело ринкових вхідних даних, коли можливо, відповідно до ринкових цін, і здійснювати оцінку відповідності ринкових вхідних даних окремої позиції, яка підлягає оцінюванню вартості, та параметрів моделі на регулярній основі;

(c) за наявності, установи повинні застосовувати методології оцінювання вартості, які представляють собою загальноприйняту ринкову практику для окремих фінансових інструментів або товарів;

(d) якщо модель створюється безпосередньо установою, вона повинна ґрунтуватися на належних припущеннях, які було оцінено та перевірено належним чином кваліфікованими сторонами, які є незалежними від процесу створення;

(e) установи повинні мати формалізовані процедури контролю змін та володіти надійною копією моделі, а також періодично застосовувати її з метою перевірки оцінювання вартості;

(f) управління ризиками повинно враховувати слабкі сторони моделей, які використовуються, та якомога краще відображати їх у результатах оцінювання; та

(g) моделі установ повинні бути предметом періодичного перегляду з метою визначення достовірності їх ефективності, що повинно включати перевірку належності припущень у довгостроковому вимірі, аналіз прибутків і збитків на противагу чинникам ризиків, та порівняння фактично закритих значень закриття з результатами, отриманими за моделлю.

Для цілей пункту (d) першого підпараграфа модель повинна розроблятися й узгоджуватися незалежно від відділів торгових операцій, та повинна перевірятися незалежно, у тому числі шляхом валідації математичних аспектів та припущень, а також шляхом валідації конкретної реалізації у програмному забезпеченні.

8. Установи повинні здійснювати верифікацію незалежності ціни на додаток до щоденного коригування за ринком або коригування за моделлю. Перевірка ринкових цін та вихідних даних моделі повинна здійснюватися особою або підрозділом, які є незалежними від осіб або підрозділів, що отримують вигоду від торгового портфеля, принаймні щомісячно, або частіше, залежно від характеру ринку або торгової діяльності. Якщо незалежні джерела ціноутворення недоступні або джерела ціноутворення є більш суб'єктивними, може бути прийнятним застосування таких пруденційних заходів, як коригування оцінки вартості.

9. Установи повинні створювати і забезпечувати функціонування процедур для розгляду коригувань оцінок вартості.

10. Установи повинні офіційно розглядати такі коригування оцінок вартості: незароблені кредитні спреди, ліквідаційні витрати, операційні ризики, невизначеність ринкової вартості, дострокове припинення терміну дії, витрати на інвестування та фінансування, майбутні адміністративні витрати та, якщо доцільно, ризик моделі.

11. Установи повинні створювати і забезпечувати функціонування процедур для обчислення коригування поточної оцінки вартості будь-якої менш ліквідної позиції, яка може, зокрема, походити з подій на ринку або ситуацій, пов'язаних із установою, таких як концентровані позиції та/або позиції, для яких початковий запланований період утримання було перевищено. Установи повинні, за необхідності, здійснювати такі коригування на додаток до будь-яких змін вартості позиції, які є необхідними для цілей фінансового звітування, і повинні формувати такі коригування з метою відображення неліквідності позиції. Відповідно до зазначених процедур, установи повинні брати до уваги декілька чинників під час визначення того, чи є необхідним коригування оцінки вартості для менш ліквідних позицій. Зазначені чинники включають таке:

(a) додатковий час, який піде на хеджування позиції або ризиків за позицією поза межами горизонтів ліквідності, які були присвоєні факторам ризику за позицією згідно зі статтею 325bd;

(b) волатильність та середній показник спредів заявок/пропозицій;

(c) доступність ринкових котирувань (кількість та характер маркет-мейкерів) та волатильність і середній показник обсягів торгів, у тому числі обсяги торгів під час періодів ринкового стресу;

(d) ринкові концентрації;

(e) строки погашення позицій;

(f) міра, якою оцінка вартості ґрунтується на оцінці за моделлю;

(g) вплив інших ризиків моделі.

12. Під час використання оцінок вартості або коригування за моделлю третіх осіб, установи повинні вирішити, чи застосовувати коригування оцінки вартості. Крім того, установи повинні визначити потребу у встановленні коригувань для менш ліквідних позицій та у перегляді на безперервній основі їх безперервної придатності. Установи повинні також чітко визначати потребу в коригуваннях, що стосуються невизначеності вхідних параметрів, які використовуються у моделях.

13. Стосовно комплексних продуктів, зокрема експозицій сек'юритизації та кредитних деривативів із покриття ризику n-го дефолту, установи повинні чітко визначати потребу в коригуваннях оцінки вартості для відображення ризику моделі, пов'язаного з використанням ймовірно неправильної методики оцінки вартості та ризику моделі, пов'язаного із застосуванням непомітних (і ймовірно некоректних) параметрів калібрування в моделі оцінки вартості.

14. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення умов згідно з якими повинні застосовуватися вимоги статті 105 для цілей параграфа 1 цієї статті.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 106
Внутрішні хеджі

1. Внутрішній хедж повинен, зокрема, відповідати таким вимогам:

(a) він не повинен бути першочергово спрямованим на уникнення дотримання або зниження рівня вимог до власних коштів;

(b) він повинен бути належно задокументованим, і бути предметом внутрішнього погодження або процедур аудиту;

(c) він повинен розглядатися на ринкових умовах;

(d) ринковий ризик, який за загальним правилом створюється через внутрішнє хеджування, повинен підлягати динамічному управлінню у торговому портфелі в рамках дозволених лімітів;

(e) він повинен бути предметом ретельного моніторингу відповідно до адекватних процедур.

2. Вимоги параграфа 1 застосовуються без обмеження до вимог, застосовних до хеджованої позиції у неторговому портфелі.

3. Як відступ від параграфів 1 і 2, коли установа хеджує експозицію з кредитним ризиком, що не входить у торговий портфель, або експозицію за кредитним ризиком контрагента із використанням кредитного дериватива, внесеного до її торгового портфеля, із використаннями внутрішнього хеджу, експозиція з кредитним ризиком, що не входить у торговий портфель, або експозиція з кредитним ризиком не повинна вважатися хеджованою для цілей обчислення сум зваженої на ризик експозиції, крім випадків, коли установа здійснює придбання від прийнятного стороннього надавача захисту відповідного кредитного дериватива, що відповідає вимогам не забезпеченого фінансово кредитного захисту в неторговому портфелі. Без обмеження пункту (h) статті 299(2), якщо такий сторонній захист придбавається та визнається як хедж експозиції неторгового портфеля для цілей обчислення вимог до капіталу, до торгового портфеля для цілей обчислення вимог до капіталу не включається ані внутрішній, ані зовнішній хедж кредитного дериватива.

РОЗДІЛ II
ВИМОГИ ДО КАПІТАЛУ ДЛЯ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ

ГЛАВА 1
Загальні принципи

Стаття 107
Підходи до кредитного ризику

1. Установи повинні застосовувати або стандартизований підхід, зазначений у главі 2 або, якщо це дозволено компетентними органами відповідно до статті 143, метод на основі внутрішніх рейтингів, зазначений у главі 3, для обчислення сум зваженої на ризик експозиції для цілей пунктів (a) та (f) статті 92(3).

2. Для торговельних експозицій та внесків до фонду забезпечення у разі дефолту центрального контрагента, установи повинні застосовувати підхід, викладений у секції 9 глави 6, для обчислення їхніх сум зваженої на ризик експозиції для цілей пунктів (a) та (f) статті 92(3). Для всіх інших типів експозицій центрального контрагента установи повинні розглядати такі зазначені експозиції у такий спосіб:

(a) експозиції установ для інших типів експозицій кваліфікованого центрального контрагента;

(b) експозиції установ для інших типів експозицій некваліфікованого центрального контрагента.

3. Для цілей цього Регламенту, експозиції до інвестиційних фірм третіх країн, експозиції до кредитних установ третіх країн та експозиції до бірж третіх країн повинні вважатися експозиціями до установи, тільки якщо третя країна застосовує пруденційні та наглядові вимоги до такого суб'єкта, що є принаймні еквівалентними тим вимогам, які застосовуються у Союзі.

4. Для цілей параграфа 3 Комісія може ухвалювати, шляхом імплементаційних актів, і відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 464(2), рішення щодо того, чи є пруденційні наглядові і регуляторні вимоги, які застосовує третя країни, принаймні еквівалентними вимогам, які застосовуються у Союзі. За відсутності такого рішення, до 01 січня 2015 року установи можуть продовжувати вважати експозиції суб'єктів, зазначених у параграфі 3, експозиціями установ за умови, що відповідні компетентні органи схвалили статус третьої країни як прийнятної з такою метою до 01 січня 2014 року.

Стаття 108
Застосування техніки пом'якшення кредитного ризику за допомогою стандартизованого підходу та підходу на основі внутрішніх рейтингів

1. Для зобов'язання, до якого установа застосовує cтандартизований підхід відповідно до глави 2 або застосовує підхід на основі внутрішніх рейтингів відповідно до глави 3, але без застосування своїх власних оціночних розрахунків втрати у разі дефолту (LGD) і коефіцієнтів конверсії відповідно до статті 151, установа може застосовувати пом'якшення кредитного ризику відповідно до глави 4 при обчисленні сум зважених на ризик експозицій для цілей пунктів (a) та (f) статті 92(3) або, у відповідних випадках, суми очікуваних втрат для цілей обчислення, зазначеного у пункті (d) статті 36(1) і пункті (c) статті 62.

2. Для експозицій, до яких установа застосовує підхід на основі внутрішніх рейтингів із використанням власних оціночних розрахунків рівня втрат у разі дефолту (LGD) і коефіцієнтів конверсії відповідно до статті 151, установа може використовувати пом'якшення кредитного ризику згідно з главою 3.

Стаття 109
Підхід до позицій сек'юритизації

Установи розраховують суму зваженої на ризик експозиції для позиції, яку вони тримають як позицію сек'юритизації, відповідно до глави 5.

Стаття 110
Підхід до коригувань на кредитний ризик

1. Установи, які застосовують стандартизований підхід, повинні застосовувати до коригувань на загальний кредитний ризик правила відповідно до статті 62(c).

2. Установи, які застосовують підхід на основі внутрішніх рейтингів, повинні застосовувати до коригувань на загальний кредитний ризик правила відповідно до статті 159, статті 62(d) та статті 36(1)(d).

Для цілей цієї статті та глав 2 і 3 коригування на загальний і специфічний кредитний ризик повинні виключати фонди гарантування загального банківського ризику.

3. Установи, які використовують підхід на основі внутрішніх рейтингів і при цьому застосовують стандартизований підхід для частини своїх експозицій для консолідованій або індивідуальній основі, відповідно до статей 148 та 150 повинні визначити частку коригування на загальний кредитний ризик, яка повинна бути віднесена або на коригування на загальний кредитний ризик згідно зі стандартизованим підходом або на коригування на загальний кредитний ризик згідно з підходом на основі внутрішніх рейтингів у такий спосіб:

(a) якщо застосовно, коли установа, включена до консолідації, застосовує винятково підхід на основі внутрішніх рейтингів, коригування на загальний кредитний ризик такої установи повинні здійснюватися відповідно до правил у параграфі 2;

(b) якщо застосовно, коли установа, включена до консолідації, застосовує стандартизований підхід, коригування на загальний кредитний ризик такої установи повинне здійснюватися відповідно до правил у параграфі 1;

(c) залишок коригування на кредитний ризик повинен віднесений на пропорційній основі відповідно до співвідношення сум зважених на ризик експозицій, що підлягають застосуванню стандартизованого підходу або підходу на основі внутрішніх рейтингів.

4. Європейський банківський орган (EBA) розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для обчислення коригувань на специфічний кредитний ризик і коригувань на загальний кредитний ризик відповідно до застосовної системи бухгалтерського обліку для такого:

(a) вартості експозиції згідно зі стандартизованим підходом, зазначеним у статті 111;

(b) вартості експозиції згідно з підходом на основі внутрішніх рейтингів, зазначеним у статтях 166-168;

(c) правил щодо сум очікуваних втрат, зазначених у статті 159;

(d) вартості експозиції для обчислення обсягів сум зваженої на ризик експозиції для позиції сек'юритизації, зазначеної у статтях 246 і 266;

(e) визначення дефолту згідно зі статтею 178.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

ГЛАВА 2
Стандартизований підхід

Секція 1
Загальні принципи

Стаття 111
Вартість експозиції

1. Вартість експозиції позиції активу визначається як бухгалтерська вартість, яка залишається після здійснення коригувань на специфічний кредитний ризик відповідно до статті 110, додаткових коригувань вартості відповідно до статей 34 та 105, вирахування сум відповідно до пункту (m) статті 36(1) та зниження на інші власні кошти, пов'язані з позицією активів. Вартість експозиції позабалансової позиції з переліку, наведеного у додатку I, становить викладене нижче відсоткове співвідношення її номінальної вартості після зменшення коригувань на специфічний кредитний ризик та вирахування сум відповідно до пункту (m) статті 36(1):

(a) 100% для позиції з повним ризиком;

(b) 50% для позиції із середнім ризиком;

(c) 20% для позиції із середнім/низьким ризиком;

(d) 0% для позиції із низьким ризиком.

Позабалансові позиції, зазначені у другому реченні першого підпараграфа, повинні бути віднесені до категорій ризику, зазначених у додатку I.

Якщо установа застосовує комплексний метод фінансового забезпечення відповідно до статті 223, вартість експозицій реалізованих, розміщених або запозичених цінних паперів чи товарів у рамках операцій репо, операцій надання або взяття в позику цінних паперів або товарів або операцій маржинального кредитування повинна бути збільшена на корекцію на волатильність, яка є належною для таких цінних паперів або товарів відповідно до статей 223-225.

2. Вартість експозиції деривативного інструмента, зазначеного у додатку II, повинна визначатися відповідно до глави 6 із урахуванням впливу договорів про новацію та інших угод про неттінг для цілей таких методів відповідно до глави 6. Вартість експозиції у рамках операцій репо, операцій надання або взяття в позику цінних паперів чи товарів, операцій із тривалим строком розрахунків або операцій маржинального кредитування може бути визначено відповідно до глави 6 або глави 4.

3. Якщо установа є предметом фінансово забезпеченого кредитного захисту, то вартість експозиції, що використовується для такої позиції, може бути доповнена відповідно до глави 4.

Стаття 112
Класи експозицій

Кожну експозицію повинно бути віднесено до одного з таких класів експозицій:

(a) експозиції центральних урядів або центральних банків;

(b) експозиції регіональних урядів або місцевих органів;

(c) експозиції установ публічного сектора;

(d) експозиції багатосторонніх банків розвитку;

(e) експозиції міжнародних організацій;

(f) експозиції установ;

(g) експозиції корпоративних суб'єктів;

(h) роздрібні експозиції;

(i) експозиції, забезпечені іпотекою нерухомого майна;

(j) дефолтні експозиції;

(k) експозиції, пов'язані з особливо високим ризиком;

(l) експозиції у формі облігацій з покриттям;

(m) позиції, що становлять позиції сек'юритизації;

(n) експозиції установ і корпоративних суб'єктів з короткостроковою кредитною оцінкою;

(o) експозиції у формі часток або акцій у компаніях колективного інвестування;

(p) експозиції власного капіталу;

(q) інші позиції.

Стаття 113
Обчислення сум зважених на ризик експозицій

1. Для обчислення сум зважених на ризик експозицій, вагу ризику застосовують до всіх експозицій, крім випадків, коли їх було вирахувано з власних коштів, відповідно до положень секції 2. Застосування ваги ризику здійснюється на основі класу експозиції, до якого експозицію віднесено, та її кредитної якості мірою, визначеною в секції 2. Кредитна якість може бути визначена шляхом посилання на кредитні оцінки установ зовнішнього кредитного оцінювання експортно-кредитних агентств відповідно до секції 3.

2. Для цілей застосування ваги ризику, як зазначено у параграфі 1, вартість експозиції множать на вагу ризику, вказану у секції 2 або визначену відповідно до положень секції 2.

3. Якщо експозиція є предметом кредитного захисту, вага ризику, що застосовується до такої позиції, може бути доповнена відповідно до глави 4.

4. Суми зважених на ризик експозицій для сек'юритизованих експозицій повинні обчислюватися відповідно до глави 5.

5. Експозиції, для яких не надано обчислень у секції 2, мають вагу ризику 100%.

6. За винятком експозицій, які входять до основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня або елементів другого рівня, установа може, за умови попередньої згоди компетентних органів, ухвалити рішення щодо незастосування вимог параграфа 1 цієї статті до експозицій такої установи у контрагенті, який є його материнською установою, його дочірньою компанією, дочірньою компанією його материнської компанії або компанією, пов'язаною відносинами у розумінні статті 12(1) Директиви 83/349/ЄЕС. Компетентні органи повинні мати повноваження на надання згоди, якщо виконуються такі умови:

(a) контрагент є установою, фінансовою установою або компанією з надання допоміжних послуг, на які поширюються відповідні пруденційні вимоги;

(b) контрагента включено до тієї самої повної консолідації, що й установу;

(c) до контрагента застосовуються ті самі процедури оцінки ризиків, вимірювання і контролю, що й до установи;

(d) контрагента створено в тій самій державі-члені, що й установу;

(e) відсутні поточні або потенційні істотні практичні або правові перешкоди для негайного переказу власних коштів або повернення зобов'язань від контрагента до установи.

Якщо установа, відповідно до цього параграфа, має право не застосовувати вимоги параграфа 1, вона може застосовувати вагу ризику 0%.

7. За винятком експозицій, які входять до елементів основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня або другого рівня, установа може, за умови попередньої згоди компетентних органів, не застосовувати вимоги параграфа 1 цієї статті до експозицій контрагентів, з якими установа вступила до схеми інституційного захисту, яка представляє собою договірний або законний інструмент, який захищає такі установи та, зокрема, забезпечує їх ліквідність та платоспроможність з метою уникнення банкрутства, якщо необхідно. Компетентні органи повинні мати повноваження на надання згоди, якщо виконуються такі умови:

(a) виконуються вимоги, зазначені у пунктах (a), (d) та (e) параграфа 6;

(b) інструменти забезпечують здатність схеми інституційного захисту надавати необхідну підтримку відповідно до її зобов'язання з коштів, які негайно доступні їй;

(c) схема інституційного захисту має належні та одноманітно визначені системи для моніторингу і класифікації ризику, що надає повний аналіз ризикових ситуацій для усіх індивідуальних членів та схеми інституційного захисту в цілому, з відповідними можливостями здійснення впливу; зазначені системи повинні належним чином здійснювати моніторинг дефолтних експозицій відповідно до статті 178(1);

(d) схема інституційного захисту здійснює свій власний аналіз ризиків, який повідомляється індивідуальним членам;

(e) схема інституційного захисту створює і публікує на щорічній основі консолідований звіт, який складається з балансу, звіту про прибутки та збитки, звіту про фінансовий стан та звіту щодо ризиків, який стосується схеми інституційного захисту в цілому, або звіт, який складається з сукупного балансу, сукупного звіту про прибутки та збитки, звіту про фінансовий стан, звіту щодо ризиків, який стосується схеми інституційного захисту в цілому;

(f) члени схеми інституційного захисту зобов'язані заздалегідь, щонайменше за 24 місяці, повідомляти про своє бажання припинити існування схеми інституційного захисту;

(g) багаторазове застосування елементів, прийнятних для обчислення власних коштів (далі - багаторазове застосування), а також будь-яке неналежне створення власних коштів між членами схеми інституційного захисту повинні бути заборонені;

(h) схема інституційного захисту повинна ґрунтуватися на широкому членстві кредитних установ з переважно однорідним бізнес-профілем;

(i) достатність систем, зазначених у пунктах (c) і (d), підлягає схваленню та моніторингу через регулярні проміжки часу з боку компетентних органів.

Якщо установа, відповідно до цього параграфа, ухвалює рішення не застосовувати вимоги параграфа 1, вона може застосовувати вагу ризику 0%.

Секція 2
Вага ризику

Стаття 114
Експозиції центральних урядів або центральних банків

1. До експозицій центральних урядів та центральних банків застосовується вага ризику 100%, крім випадків, коли застосовуються правила, визначені у параграфах 2-7.

2. Експозиції центральних урядів та центральних банків, для яких доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовується коефіцієнт ваги ризику відповідно до таблиці 1, який відповідає кредитній оцінці призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання відповідно до статті 136.

Таблиця 1

3. Експозиції ЄЦБ мають вагу ризику 0%.

4. Експозиції центральних урядів держав-членів та центральних банків, деноміновані та профінансовані у національній валюті відповідного зазначеного центрального уряду та центрального банку, застосовується вага ризику 0%.

7. Якщо компетентні органи третьої країни, які застосовують наглядові та регуляторні положення, що є щонайменше еквівалентними застосовним у Союзі, присвоюють вагу ризику, яка є нижчою за величину, визначену у параграфах 1 і 2, до експозицій їхніх центральних урядів та центральних банків, деноміновані та профінансовані у національній валюті, установи можуть застосовувати вагу ризику до таких експозицій у такий самий спосіб.

Для цілей цього параграфа шляхом ухвалення імплементаційних актів Комісія може ухвалювати відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 464(2), рішення щодо того, чи є наглядові і регуляторні вимоги, які застосовує третя країни, щонайменше еквівалентними вимогам, які застосовуються у Союзі. За відсутності такого рішення, до 01 січня 2015 року установи можуть продовжувати застосовувати правила, визначені у цьому параграфі, до експозицій центральних урядів та центральних банків третіх країн, якщо відповідні компетентні органи схвалили статус третьої країни як прийнятної для застосування таких положень до 01 січня 2014 року.

Стаття 115
Експозиції регіональних урядів або місцевих органів

1. Експозиції регіональних урядів або місцевих органів підлягають застосуванню ваги ризику так само, як і експозиції установ, крім випадків, коли їх розглядають як експозиції центральних урядів згідно з параграфами 2 або 4 або коли їм присвоюють вагу ризику, визначену в параграфі 5. Правила щодо преференційності короткострокових експозицій, визначені у статті 120(2), не застосовуються.

2. Експозиції регіональних урядів або місцевих органів вважаються експозиціями центрального уряду, у юрисдикції якого їх вони виникли, якщо не існує різниці у ризику між такими експозиціями з огляду на специфічні повноваження щодо збору доходів регіональних урядів або місцевих органів та наявності спеціальних інституційних механізмів, спрямованих на зменшення ризику дефолту.

Європейський банківський орган (EBA) повинен вести загальнодоступну базу даних регіональних урядів і місцевих органів Союзу, яких відповідні компетентні органи розглядають як експозиції своїх центральних урядів.

3. Експозиції церков або релігійних громад, створені у формі юридичних осіб відповідно до публічного права, мірою, якою вони забезпечують надходження податків відповідно до законодавства, яке надає їм таке право, повинні вважатися експозиціями регіональних урядів і місцевих органів. У цьому випадку параграф 2 не застосовується та, для цілей статті 150(1)(a), не виключається дозвіл на застосування стандартизованого підходу.

4. Якщо компетентні органи під юрисдикцією третьої країни, яка застосовує наглядові або регуляторні положення, які є щонайменше еквівалентними положенням, застосовним у Союзі, розглядають експозиції регіональних урядів або місцевих органів як експозиції третіх центральних урядів та якщо не існує різниці у ризику між такими експозиціями з огляду на специфічні повноваження щодо збору доходів регіональних урядів або місцевих органів та наявності спеціальних інституційних механізмів, спрямованих на зменшення ризику дефолту, установи можуть застосовувати вагу ризику до експозицій таких регіональних урядів та місцевих органів у такий самий спосіб.

Для цілей цього параграфа шляхом ухвалення імплементаційних актів Комісія може ухвалювати відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 464(2), рішення щодо того, чи є наглядові і регуляторні вимоги, які застосовує третя країни, щонайменше еквівалентними вимогам, які застосовуються у Союзі. За відсутності такого рішення, до 01 січня 2015 року установи можуть продовжувати застосовувати правила, визначені у цьому параграфі, до третіх країн, якщо відповідні компетентні органи схвалили статус третьої країни як прийнятної для застосування таких положень до 01 січня 2014 року.

5. До експозицій регіональних урядів або місцевих органів держав-членів, які не згадані у параграфах 2-4 та які деноміновані і профінансовані у національній валюті відповідного регіонального уряду або місцевого органу, застосовують вагу ризику 20%.

Стаття 116
Експозиції установ публічного сектора

1. До експозицій установ публічного сектора, для яких доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовують вагу ризику відповідно до рівня кредитної якості, до якого експозиції центрального уряду юрисдикції, у якій інкорпоровано установу публічного сектора, відносяться відповідно до таблиці 2:

Таблиця 2

Для експозицій установ публічного сектора, інкорпорованих у країнах, центральний уряд яких не оцінено, вага ризику становить 100%.

2. До експозицій установ публічного сектора, для яких доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовуються правила відповідно до статті 120. Правила щодо преференційності короткострокових експозицій, визначені у статтях 119(2) та 120(2), не застосовуються до таких установ.

3. Для експозицій установ публічного сектора з початковим строком погашення три місяці або менше, вага ризику становить 20%.

4. У виняткових обставинах експозиції установ публічного сектора можуть розглядатися як експозиції центрального уряду, регіонального уряду або місцевого органу, у чиїй юрисдикції їх створено, якщо на думку компетентних органів такої юрисдикції, не існує різниці у ризику між такими експозиціями через існування належної гарантії центрального уряду, регіонального уряду або місцевого органу.

5. Якщо компетентні органи юрисдикції третьої країни, які застосовують наглядові і регуляторні положення, які є щонайменше еквівалентними тим, які застосовуються у Союзі, розглядають експозиції установ публічного сектора відповідно до параграфа 1 або 2, установи можуть визначати вагу ризику експозицій таких установ публічного сектора у такий самий спосіб. В іншому випадку, установи застосовують вагу ризику 100%.

Для цілей цього параграфа шляхом ухвалення імплементаційних актів Комісія може ухвалювати відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 464(2), рішення щодо того, чи є наглядові і регуляторні вимоги, які застосовує третя країни, щонайменше еквівалентними вимогам, які застосовуються у Союзі. За відсутності такого рішення, до 01 січня 2015 року установи можуть продовжувати застосовувати правила, визначені у цьому параграфі, до третіх країн, якщо відповідні компетентні органи схвалили статус третьої країни як прийнятної для застосування таких положень до 01 січня 2014 року.

Стаття 117
Експозиції багатосторонніх банків розвитку

1. До експозицій багатосторонніх банків розвитку, не зазначених у параграфі 2, застосовуються ті самі правила, що й до експозицій установ. Правила щодо преференційності короткострокових експозицій, як вказано у статті 119(2), 120(2) та 121(3), не застосовуються.

Міжамериканська інвестиційна корпорація, Чорноморський банк торгівлі та розвитку, Центральний американський банк економічної інтеграції та Банк розвитку Латинської Америки вважаються багатосторонніми банками розвитку.

2. Експозиції таких багатосторонніх банків розвитку мають вагу ризику 0%:

(a) Міжнародний банк реконструкції та розвитку;

(b) Міжнародна фінансова корпорація;

(c) Міжамериканський банк розвитку;

(d) Азійський банк розвитку;

(e) Африканський банк розвитку;

(f) Банк розвитку Ради Європи;

(g) Північний інвестиційний банк;

(h) Карибський банк розвитку;

(i) Європейський банк реконструкції та розвитку;

(j) Європейський інвестиційний банк;

(k) Європейський інвестиційний фонд;

(l) Багатостороння інвестиційна гарантійна агенція;

(m) Міжнародна фінансова організація з імунізації;

(n) Ісламський банк розвитку;

(o) Міжнародна асоціація розвитку;

(p) Азійський банк інфраструктурних інвестицій.

Комісію уповноважено вносити зміни до цього Регламенту шляхом ухвалення делегованих актів відповідно до статті 462, спрямовані на внесення змін, відповідно до міжнародних стандартів, у частині переліку багатосторонніх банків розвитку, зазначених у першому підпараграфі.

3. Вага ризику у 20% повинна застосовуватися до частки несплаченого капіталу, підписаного Європейським інвестиційним фондом.

Стаття 118
Експозиції міжнародних організацій

Експозиції таких міжнародних організацій мають вагу ризику 0%:

(a) Європейський Союз та Європейське співтовариство з атомної енергії;

(b) Міжнародний валютний фонд;

(c) Банк міжнародних розрахунків;

(d) Європейський фонд фінансової стабільності;

(e) Європейський стабілізаційний механізм;

(f) міжнародна фінансова установа, заснована двома чи більше державами-членами, метою діяльності якої є мобілізація фінансування та надання фінансової допомоги на користь її членів, у яких існують серйозні фінансові проблеми чи загроза їх виникнення.

Стаття 119
Експозиції установ

1. До експозицій установ, для яких доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовуються вага ризику відповідно до статті 120. До експозицій установ, для яких не доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовуються вага ризику відповідно до статті 121.

2. До експозицій установ зі строком погашення три місяці або менше, які деноміновано та профінансовано у національній валюті позичальника, застосовується вага ризику, яка на одну категорію менш вигідна порівняно з преференційною вагою ризику, як описано у статті 114(4)-(7), що застосовується до експозицій центрального уряду, під юрисдикцією якого інкорпоровано установу.

3. До жодних експозицій із залишковим строком погашення три місяці або менше, які деноміновано та профінансовано у національній валюті позичальника, не застосовується вага ризику менше 20%.

4. Експозиції установи у формі мінімальних резервів, як вимагається ЄЦБ або центральним банком держави-члена, що їх повинна сформувати установа, мають бути зважені на ризик як експозиції центрального банку відповідної держави-члена, за умови що:

(a) резерви сформовано відповідно до Регламенту Європейського Центрального Банку (ЄС) № 1745/2003 від 12 вересня 2003 року про застосування мінімальних резервів (-21), або відповідно до національних вимог, які є в усіх суттєвих аспектах еквівалентними вимогам зазначеного Регламенту;

(b) у разі банкрутства або неплатоспроможності установи, у якій утримуються резерви, резерви підлягають повній і своєчасній виплаті установі, та вони не використовуються для виконання інших зобов'язань установи.

5. Експозиції фінансових установ, які авторизовані та підлягають нагляду з боку компетентних органів і які підпадають під дію пруденційних вимог, що є порівнянними з вимогами, які застосовуються до установ у розрізі надійності, повинні розглядатися як експозиції установ.

Для цілей цього параграфа пруденційні вимоги, встановлені в Регламенті (ЄС) № 2019/2033, вважаються порівнянними з вимогами, які застосовуються до установ у розрізі надійності.

Стаття 120
Експозиції оцінених установ

1. Експозиції установ із залишковим строком погашення понад три місяці, для яких доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовується коефіцієнт ваги ризику відповідно до таблиці 3, який відповідає кредитній оцінці призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання відповідно до статті 136.

Таблиця 3

2. Експозиції установ із залишковим строком погашення до трьох місяців, для яких доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовується коефіцієнт ваги ризику відповідно до таблиці 4, який відповідає кредитній оцінці призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання відповідно до статті 136.

Таблиця 4

3. Взаємозв'язок між правилами щодо короткострокового кредитного оцінювання відповідно до статті 131 і загальних преференційних правил для короткострокових експозицій, визначених у параграфі 2, повинен визначатися у такий спосіб:

(a) Якщо відсутня оцінка короткострокової експозиції, до усіх експозицій установ зі строком погашення до трьох місяців застосовуються загальні преференційні правила щодо короткострокових експозицій, як визначено у параграфі 2;

(b) Якщо наявна короткострокова оцінка і така оцінка визначає застосування більш вигідної або ідентичної ваги ризику, ніж застосування загальних преференційних правил щодо короткострокових експозицій, як визначено у параграфі 2, тоді короткострокове оцінювання повинне використовуватися лише для такої конкретної експозиції. До інших короткострокових експозицій застосовуються загальні преференційні правила щодо короткострокових експозицій, як визначено у параграфі 2;

(c) Якщо наявна короткострокова оцінка і така оцінка визначає застосування менш вигідної ваги ризику, ніж застосування загальних преференційних правил щодо короткострокових експозицій, як визначено у параграфі 2, тоді загальні преференційні правила не застосовуються щодо короткострокових експозицій, та до всіх короткострокових вимог без рейтингу застосовується така сама вага ризику, яка була застосована згідно з конкретною короткостроковою оцінкою.

Стаття 121
Експозиції установ без рейтингу

1. До експозицій установ, для яких доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовують вагу ризику відповідно до рівня кредитної якості, до якого експозиції центрального уряду юрисдикції, у якій інкорпоровано установу, відносяться відповідно до таблиці 5:

Таблиця 5

2. Для експозицій установ без рейтингу, інкорпорованих у країнах, центральний уряд яких не оцінено, вага ризику становить 100%.

3. Для експозицій установ з початковим строком погашення три місяці або менше, вага ризику становить 20%.

4. Незважаючи на параграфи 2 і 3, для експозицій установ без рейтингу, які належать до торговельного фінансування, як зазначено в пункті (b) другого підпараграфа статті 162(3), вага ризику повинна становити 50%, та якщо залишковий строк погашення таких експозицій неоцінених установ, які належать до торговельного фінансування, становить три місяці або менше, вага ризику повинна становити 20%.

Стаття 122
Експозиції корпоративних суб'єктів

1. До експозицій, для яких доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовується коефіцієнт ваги ризику відповідно до таблиці 6, який відповідає кредитній оцінці призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання відповідно до статті 136.

Таблиця 6

2. До експозицій, для яких не доступна кредитна оцінка, застосовують вагу ризику 100% або вагу ризику експозицій центрального уряду юрисдикції, у якій інкорпоровано корпоративні органи, залежно від того яка з них є вищою.

Стаття 123
Роздрібні експозиції

До експозицій, які відповідають наведеним нижче критеріям, застосовується вага ризику 75%:

(a) експозиції фізичної особи або осіб, або малих чи середніх підприємств (МСП);

(b) експозиція повинна бути однією зі значної кількості експозицій з подібними характеристиками, пори цьому ризики, пов'язані з такою операцією надання в позику, мають бути незначними;

(c) загальна сума, заборгована перед установою та її материнськими компаніями і їх дочірніми компаніями, включно з будь-якими експозиціями у дефолті, з боку клієнта-боржника або групи пов'язаних клієнтів, проте за винятком експозицій, які повністю забезпечені житловою нерухомістю під заставою, яких віднесено до класу експозиції, встановленого у пункті (i) статті 112, не повинна перевищувати, згідно з відомими установі даними, суму в 1 мільйон євро. Установа повинна здійснити розсудливі кроки для отримання таких даних.

Цінні папери не можуть належати до класу експозицій «роздрібні експозиції».

Експозиції, які не відповідають критеріям, зазначеним у пунктах (a)-(c) першого підпараграфа, не можуть належати до класу експозицій «роздрібні експозиції».

Поточна вартість мінімальних роздрібних орендних платежів не може належати до класу експозицій «роздрібні експозиції».

Експозиція, що виникає з кредитів, наданих кредитною установою пенсіонерам або працівникам за безстроковим договором на умовах безумовного перерахування частини пенсії або заробітної плати позичальника на користь такої кредитної установи, має вагу ризику 35% за умови, що дотримано усі такі умови:

(a) з метою виплати позики позичальник беззастережно уповноважує пенсійний фонд або роботодавця здійснювати прямі платежі на користь кредитної установи шляхом вирахування щомісячних платежів за кредит зі щомісячної пенсії або заробітної плати позичальника;

(b) ризики смерті, непрацездатності, безробіття або зменшення чистої місячної пенсії чи заробітної плати позичальника належним чином покриваються за допомогою страхового полісу, укладеного позичальником на користь кредитної установи;

(c) щомісячні платежі, які має здійснювати позичальник за усіма кредитами, які відповідають умовам, визначеним у пунктах (a) та (b), загалом не перевищують 20% чистої місячної пенсії або заробітної плати позичальника;

(d) максимальний початковий строк погашення позики дорівнює або є менший за десять років.

Стаття 124
Експозиції, забезпечені іпотекою нерухомого майна

1. Експозиції або будь-якій її частині, повністю забезпеченій іпотекою нерухомого майна, призначається вага ризику 100%, якщо умови, визначені у статтях 125 або 126, не виконуються, за винятком будь-якої частини експозиції, яку відносять до іншого класу експозиції. Частині експозиції, яка перевищує іпотечну вартість нерухомого майна, призначається вага ризику, що застосовується до незабезпечених експозицій відповідного контрагента.

Частина експозиції, яка вважається повністю забезпеченою нерухомим майном, не повинна перевищувати суми забезпечення згідно з ринковою вартістю або в тих державах-членах, які встановили суворі критерії для оцінювання вартості іпотечного кредитування в законодавчих чи нормативних актах, вартість іпотечного кредитування відповідного нерухомого майна.

1a. Для цілей параграфа 2, держави-члени призначають орган, який буде відповідальним за застосування цієї статті. Таким органом буде компетентний орган або призначений орган.

Якщо органом, призначеним державою-членом для застосування цієї статті, є компетентний орган, він забезпечує належне інформування відповідних національних органів та організацій, які мають макропруденційні повноваження, про намір компетентного органу використовувати цю статтю, та що їх належним чином залучено до оцінювання застережень щодо фінансової стабільності у своїй державі-члені відповідно до параграфа 2.

Якщо орган, призначений державою-членом для застосування цієї статті, відрізняється від компетентного органу, держава-член ухвалює необхідні положення для забезпечення належної координації та обміну інформацією між компетентним органом та призначеним органом для належного застосування цієї статті. Зокрема, органи повинні тісно співпрацювати та обмінюватися усією інформацією, яка може бути необхідною для належного виконання покладених на призначений орган повноважень відповідно до цієї статті. Така співпраця має на меті уникнути будь-якої форми дублювання чи неузгодженості дій між компетентним органом та призначеним органом, а також забезпечити взаємодію з іншими заходами, при цьому до уваги повинно бути належним чином взято заходи, передбачені статтею 458 цього Регламенту та статтею 133 Директиви 2013/36/ЄС.

2. На підставі даних, зібраних згідно зі статтею 430a, та на підставі будь-яких інших відповідних показників, орган, призначений відповідно до параграфа 1а цієї статті, періодично і щонайменше щорічно оцінює, наскільки експозиції з вагою ризику 35% одного або більше сегментів майна, які забезпечені іпотекою житлового нерухомого майна, як зазначено в статті 125, що розташоване на одній або кількох частинах території держави-члена відповідного органу, та наскільки експозиції з вагою ризику 50%, які забезпечені іпотекою комерційного нерухомого майна, як зазначено в статті 126, що розташоване на одній або кількох частинах території держави-члена відповідного органу, належним чином враховує:

(a) досвід втрат за експозиціями, які забезпечені нерухомим майном;

(b) перспективні тенденції розвитку ринків нерухомого майна.

Якщо на підставі оцінювання, зазначеного у першому підпараграфі цього параграфа, орган, призначений відповідно до параграфа 1а цієї статті, доходить висновку, що вага ризику, передбачена у статті 125(2) або 126(2), не відображає належним чином фактичні ризики, пов'язані з експозицією одного або кількох сегментів майна, які повністю забезпечені іпотекою житлового нерухомого майна або комерційного нерухомого майна, що розташоване на одній або кількох частинах території держави-члена відповідного органу, та якщо він вважає, що неналежність величин ваги ризику може мати негативний вплив на поточну чи майбутню фінансову стабільність у державі-члені, він може збільшити вагу ризику, що застосовується до таких експозицій, у межах, визначених у четвертому підпараграфі цього параграфа, або встановити жорсткіші критерії, ніж встановлені у статті 125(2) або 126(2).

Орган, призначений згідно з параграфом 1а цієї статті, повідомляє Європейський банківський орган (EBA) та ESRB про будь-які коригування ваги ризиків та критеріїв, що застосовуються відповідно до цього параграфа. Протягом одного місяця з моменту отримання повідомлення, ЕВА та ESRB повинні надати свій висновок відповідній державі-члену. Європейський банківський орган (EBA) та ESRB публікують дані про вагу ризиків та критерії ризиків для експозицій, зазначених у статтях 125, 126 та пункті (a) статті 199(1), залежно від того, який варіант реалізує відповідний орган.

Для цілей другого підпараграфа цього параграфа орган, призначений відповідно до параграфа 1а, може встановлювати ваги ризиків в таких діапазонах:

(a) від 35% до 150% для експозицій, забезпечених іпотекою житлового нерухомого майна;

(b) від 50% до 150% для експозицій, забезпечених іпотекою комерційного нерухомого майна.

3. Якщо орган, призначений відповідно до параграфа 1а, встановлює вищі значення ваги ризиків або суворіші критерії відповідно до другого підпараграфа параграфа 2, установи повинні мати шестимісячний перехідний період для їх застосування.

4. Європейський банківський орган (EBA) у тісній співпраці з ESRB розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення суворих критеріїв для оцінювання вартості іпотечного кредитування, зазначених у параграфі 1, та типів факторів, які потрібно враховувати при оцінюванні відповідності ваги ризику, зазначеної у першому підпараграфі параграфа 2.

Європейський банківський орган (EBA) надає Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2019 року.

Комісії делеговано повноваження доповнювати цей Регламент шляхом ухвалення регуляторних технічних стандартів, зазначених у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

5. ESRB може надавати у вигляді рекомендацій відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1092/2010 та у тісній співпраці з Європейським банківським органом (EBA) настанови органам, призначеним згідно з параграфом 1a цієї статті, стосовно такого:

(a) факторів, які можуть «мати негативний вплив на поточну чи майбутню фінансову стабільність», як зазначено у другому підпараграфі параграфа 2; та

(b) індикативні бенчмарки, які орган, призначений відповідно до параграфа 1а, повинен враховувати при визначенні вищих значень ваги ризику.

6. Установи держави-члена застосовують ваги та критерії ризику, які були визначені органами іншої держави-члена відповідно до параграфа 2 до всіх відповідних експозицій, забезпечених іпотекою житлового нерухомого майна або комерційного нерухомого майна, розташованого в одній або більше частин такої держави-члена.

Стаття 125
Експозиції, повністю і комплексно забезпечені іпотеками житлового нерухомого майна

1. Крім випадків, коли компетентні органи вирішили інакше відповідно до статті 124(2), до експозицій, повністю і комплексно забезпечені іпотекою житлового нерухомого майна, застосовують такі положення:

(a) до експозицій або будь-якої частини експозиції, повністю і комплексно забезпеченої іпотеками житлової нерухомості, у якому мешкає або яке здає в оренду власник чи бенефіціарний власник, у випадку приватних інвестиційних компаній, застосовується вага ризику 35%;

(b) до експозиції орендаря відповідно до операції оренди майна стосовно житлової нерухомості, за яким установа є орендодавцем, а орендар має можливість купівлі, застосовується вага ризику 35%, за умови, що експозиція установи повністю і комплексно забезпечена її правом власності на майно.

2. Установи повинні вважати експозицію або будь-яку частину експозиції повністю і комплексно забезпеченою для цілей параграфа 1 лише у разі, якщо задоволено такі умови:

(a) вартість майна не повинна суттєво залежати від кредитної якості позичальника. Установи можуть виключати з їхнього визначення істотності такої залежності ситуації, коли лише суто макроекономічні чинники впливають і на вартість майна, і на діяльність позичальника;

(b) ризик позичальника не повинен суттєво залежати від ефективності базисного майна або проекту, але повинен залежати від базисної здатності позичальника виплатити борг із інших джерел та, як наслідок, виплата коштів не повинна бути суттєво залежною від будь-якого грошового потоку, що генерується базисним майном, яке слугує як предмет застави. Для зазначених інших джерел установи повинні визначити максимальні співвідношення між кредитом і доходом у рамках їхньої кредитної політики та отримати належне підтвердження відповідного доходу під час видачі кредиту;

(c) дотримані вимоги, визначені у статті 208, та правила щодо оцінювання вартості, які містяться у статті 229(1);

(d) якщо інше не визначено відповідно до статті 124(2), частина кредиту, до якої застосовується вага ризику 35%, не перевищує 80% ринкової вартості відповідного майна або 80% вартості іпотечного кредитування відповідного майна у державах-членах, які визначили жорсткі критерії для оцінювання вартості іпотечного кредитування згідно з положеннями законів чи регуляторних актів.

3. Установи можуть відступити від пункту (b) параграфа 2 для експозицій, які повністю і комплексно забезпечені іпотекою житлового нерухомого майна, розташованого на території держави-члена, якщо компетентний орган такої держави-члена опублікував підтвердження того, що ринок житлового нерухомого майна на її території є добре розвиненим і стійким у довгостроковій перспективі з коефіцієнтами втрат, які не перевищують такі ліміти:

(a) втрати, які випливають з позики під заставу житлового нерухомого майна до 80% ринкової вартості або 80% вартості іпотечного кредитування, крім випадків, коли вирішено інакше відповідно до статті 124(2), не перевищують 0,3% непогашеної суми кредиту під заставу житлового нерухомого майна у будь-якому відповідному році;

(b) загальні втрати, які випливають з позики під заставу житлового нерухомого майна, не перевищують 0,5% непогашеної суми кредиту під заставу житлового нерухомого майна у будь-якому відповідному році.

4. Якщо будь-які обмеження, зазначені у параграфі 3, не задоволені у відповідному році, можливість застосування параграфа 3 повинна припинитися, та умова, визначена у пункті (b) параграфа 2, повинна застосовуватися доти, доки у наступному році відбудеться задоволення умов, визначених у параграфі 3.

Стаття 126
Експозиції, повністю і комплексно забезпечені іпотеками комерційного нерухомого майна

1. Крім випадків, коли компетентні органи вирішили інакше відповідно до статті 124(2), до експозицій, повністю і комплексно забезпечені іпотекою комерційного нерухомого майна, застосовують такі положення:

(a) до експозицій або будь-якої частини експозиції, повністю і комплексно забезпеченої іпотеками офісів або інших комерційних приміщень, може застосовуватися вага ризику 50%;

(b) до експозицій, пов'язаних із операціями оренди майна щодо офісів або інших комерційних приміщень, відповідно до яких установа є орендодавцем, а орендар має право купівлі, застосовується вага ризику 50% за умови, що експозиція установи повністю і комплексно забезпечена її правом власності на майно.

2. Установи повинні вважати експозицію або будь-яку частину експозиції повністю і комплексно забезпеченою для цілей параграфа 1 лише у разі, якщо задоволено такі умови:

(a) вартість майна не повинна суттєво залежати від кредитної якості позичальника. Установи можуть виключати з їхнього визначення істотності такої залежності ситуації, коли лише суто макроекономічні чинники впливають і на вартість майна, і на діяльність позичальника;

(b) ризик позичальника не повинен суттєво залежати від ефективності базисного майна або проекту, але повинен залежати від базисної здатності позичальника виплатити борг із інших джерел та, як наслідок, виплата коштів не повинна бути суттєво залежною від будь-якого грошового потоку, що генерується базисним майном, яке слугує як предмет застави;

(c) дотримані вимоги, визначені у статті 208, та правила щодо оцінювання вартості, які містяться у статті 229(1);

(d) якщо інше не передбачено відповідно до статті 124(2), до частини кредиту, яка не перевищує 50% ринкової вартості майна або 60% вартості іпотечного кредитування, застосовується вага ризику 50%, якщо статтею 124(2) не передбачено інше, відповідного майна у державах-членах, які визначили жорсткі критерії для оцінювання вартості іпотечного кредитування згідно з положеннями законів чи регуляторних актів.

3. Установи можуть відступити від пункту (b) параграфа 2 для експозицій, які повністю і комплексно забезпечені іпотекою комерційного нерухомого майна, розташованого на території держави-члена, якщо компетентний орган такої держави-члена опублікував підтвердження того, що ринок комерційного нерухомого майна на її території є добре розвиненим і стійким у довгостроковій перспективі з коефіцієнтами втрат, які не перевищують такі ліміти:

(a) втрати, які випливають з позики під заставу комерційного нерухомого майна до 50% ринкової вартості або 60% вартості іпотечного кредитування, крім випадків, коли вирішено інакше відповідно до статті 124(2), не перевищують 0,3% непогашеної суми кредиту під заставу комерційного нерухомого майна;

(b) загальні втрати, які випливають з позики під заставу комерційного нерухомого майна, не перевищують 0,5% непогашеної суми кредиту під заставу комерційного нерухомого майна.

4. Якщо будь-які обмеження, зазначені у параграфі 3, не задоволені у відповідному році, можливість застосування параграфа 3 повинна припинитися, та умова, визначена у пункті (b) параграфа 2, повинна застосовуватися доти, доки у наступному році відбудеться задоволення умов, визначених у параграфі 3.

Стаття 127
Дефолтні експозиції

1. До незабезпеченої частини будь-якої позиції, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язань відповідно до статті 178, або у випадку роздрібних експозицій, до незабезпеченої частини будь-якого кредитного інструменту, за яким відбулося прострочення виконання зобов'язань відповідно до статті 178, застосовується вага ризику:

(a) 150% у випадках, коли сума коригувань на специфічний кредитний ризик та сум, вирахуваних відповідно до пункту (m) статті 36(1), становить менше 20% незабезпеченої частини вартості експозиції, якщо такі коригування на специфічний кредитний ризик і вирахування не застосовувалися;

(b) 100% у випадках, коли сума коригувань на специфічний кредитний ризик та сум, вирахуваних відповідно до пункту (m) статті 36(1), становить не менше 20% незабезпеченої частини вартості експозиції, якщо такі коригування на специфічний кредитний ризик та вирахування не застосовувалися.

2. Для цілей визначення забезпеченої частини простроченої позиції, прийнятними забезпеченнями і гарантіями вважаються забезпечення і гарантії, які є прийнятними для цілей пом'якшення кредитного ризику відповідно до глави 4.

3. До вартості експозиції, яка залишається після коригувань на специфічний кредитний ризик експозицій, повністю і комплексно забезпечених іпотеками житлового нерухомого майна відповідно до статті 125, застосовується вага ризику 100%, якщо настав дефолт відповідно до статті 178.

4. До вартості експозиції, яка залишається після коригувань на специфічний кредитний ризик експозицій, повністю і комплексно забезпечених іпотеками комерційного нерухомого майна відповідно до статті 126, застосовується вага ризику 100%, якщо настав дефолт відповідно до статті 178.

Стаття 128
Позиції, пов'язані з особливо високим ризиком

1. Установи повинні застосовувати вагу ризику 150% до експозицій, які пов'язані з особливо високим ризиком.

2. Для цілей цієї статті установи повинні вважати будь-яку із зазначених нижче експозицій експозиціями, пов'язаними з особливо високим ризиком:

(a) інвестиції у венчурні фірми, крім випадків, коли до таких інвестицій застосовується підхід згідно зі статтею 132;

(b) інвестиції у приватний власний капітал, крім випадків, коли до таких інвестицій застосовується підхід згідно зі статтею 132;

(c) спекулятивне фінансування нерухомого майна.

3. Під час оцінювання того, чи пов'язана експозиція, крім експозицій, зазначених у параграфі 2, з особливо високими ризиками, установи повинні брати до уваги такі характеристики ризику:

(a) існування високого ризику втрати в результаті дефолту боржника;

(b) неможливість адекватної оцінки того, чи підпадає експозиція під дію пункту (a).

Європейський банківський орган (EBA) повинен видати настанови, які визначають типи експозицій, пов'язаних з особливо високим ризиком, та відповідні обставини, у яких він може виникати.

Такі настанови повинні бути ухвалені відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 129
Експозиції у формі облігацій з покриттям

1. Щоб відповідати критеріям для застосування преференційного підходу, визначеного в параграфах 4 та 5 цієї статті, облігації з покриттям, як означено в пункті (1) статті 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/2162 (-22), повинні відповідати вимогам, визначеним у параграфах 3, 3a та 3b цієї статті, і повинні бути забезпечені будь-якими з таких прийнятних активів:

(a) експозиціями центральних урядів, центральних банків Європейської системи центральних банків, установ публічного сектора, регіональних урядів або місцевих органів у Союзі, або гарантовані ними;

(b) експозиціями центральних урядів третіх країн, центральних банків третіх країн, багатосторонніх банків розвитку, міжнародних організацій або гарантовані ними, до яких застосовується рівень кредитної якості 1, відповідно до визначення цієї глави, та експозиціями установ публічного сектора третіх країн, регіональних урядів третіх країн або місцевих органів третіх країн або гарантовані ними, вага ризику яких визначається як для експозицій установ або центральних урядів та центральних банків відповідно до статті 115(1) або (2), або статті 116(1), (2) або (4) відповідно, та які належать до рівня кредитної якості 1, відповідно до визначення цієї глави, та експозиції у розумінні цього пункту, які належать принаймні до рівня кредитної якості 2, відповідно до визначення цієї глави, за умови, що вони не перевищують 20% номінальної суми непогашених облігацій з покриттям установ, що здійснили випуск;

(c) експозиціями до кредитних установ, які відповідають рівню кредитної якості 1 або 2, або експозиціями до кредитних установ, які відповідають рівню кредитної якості 3, якщо такі експозиції існують у формі:

(i) короткострокових депозитів із початковим строком погашення, що не перевищує 100 днів, якщо вони використовуються для виконання вимоги щодо буферного запасу ліквідності пулу покриття відповідно до статті 16 Директиви (ЄС) 2019/2162; або

(ii) деривативних контрактів, які відповідають вимогам у статті 11(1) зазначеної Директиви, якщо це дозволено компетентними органами;

(d) позиками, забезпеченими житловою нерухомістю щонайменше до рівня не нижче основної суми обтяження у поєднанні з будь-якими іншими попередніми обтяженнями та 80% вартості заставленого майна;

(e) житловими кредитами, повністю гарантованим прийнятним надавачем захисту, зазначеним у статті 201, які кваліфіковано для рівня кредитної якості 2 або вище, як визначено у цій главі, якщо частки кожного з цих кредитів, що використовуються для виконання вимоги, викладеної у цьому параграфі, щодо забезпечення заставою облігацій з покриттям, не перевищують 80% вартості відповідного житлового нерухомого майна, розташованого у Франції, і якщо співвідношення між кредитом і доходами становить щонайбільше 33% на момент надання кредиту. При наданні кредиту має бути відсутнє обтяження іпотекою житлового нерухомого майна, та для кредитів, виданих від 01 січня 2014 року, позичальник повинен бути зобов'язаний за договором не обтяжувати майно без згоди кредитної установи, яка надала кредит. Співвідношення між кредитом і доходами визначається як частка валового доходу позичальника, яка покриває виплату за кредитом, включно з відсотками. Надавач захисту повинен бути або фінансовою установою, діяльність якої дозволено компетентними органами та яка перебуває під їх наглядом та до якої застосовуються пруденційні вимоги, які є порівнянними з вимогами, що застосовуються до установ стосовно надійності, або установою чи страховою компанією. Він повинен створити фонд взаємних гарантій або еквівалентний захист для страхових компаній з метою поглинання втрат від кредитного ризику, при цьому з боку компетентних органів повинне здійснюватися його періодичне калібрування. І кредитна установа, і надавач захисту повинні здійснювати оцінку кредитоспроможності позичальника;

(f) позиками, забезпеченими комерційним нерухомим майном щонайменше до рівня не нижче основної суми обтяжень у поєднанні з будь-якими попередніми обтяженнями та і 60% вартості заставленого майна. Позики, забезпечені комерційним нерухомим майном, є прийнятними, коли співвідношення позики до вартості у 60% перевищується до максимального рівня 70%, якщо вартість всіх активів, заставлених як забезпечення для облігацій з покриттям, перевищує щонайменше 10%, і вимоги власників облігацій відповідають вимогам правової визначеності, викладеним у главі 4. Вимоги власників облігацій повинні мати пріоритет над усіма іншими вимогами щодо застави;

(g) позиками, забезпеченими морськими обтяженнями щодо суден у розмірі до різниці між 60% вартістю заставленого судна і вартістю будь-яких попередніх морських обтяжень.

Для цілей параграфа 1а, експозиції, створені внаслідок передачі і управління платежами боржників за позиками, забезпеченими заставленим майном за борговими цінними паперами, або внаслідок передачі та управління ліквідаційними надходженнями стосовно таких позик, не повинні враховуватися при розрахуванні лімітів, зазначених у вказаному параграфі.

1a. Для цілей пункту (c) першого підпараграфа параграфа 1 застосовуються такі положення:

(a) для експозицій до кредитних установ, які відповідають критеріям для рівня кредитної якості 1, експозиція не повинна перевищувати 15% номінальної суми непогашених облігацій з покриттям кредитної установи-емітента;

(b) для експозицій до кредитних установ, які відповідають критеріям для рівня кредитної якості 2, експозиція не повинна перевищувати 10% номінальної суми непогашених облігацій з покриттям кредитної установи-емітента;

(c) для експозицій до кредитних установ, які відповідають критеріям для рівня кредитної якості 3 і які мають форму короткострокових депозитів, як зазначено в пункті (c)(i) першого підпараграфа параграфа 1 цієї статті, або форму деривативних контрактів, як зазначено в пункті (c)(ii) першого підпараграфа параграфа 1 цієї статті, загальна експозиція не повинна перевищувати 8% номінальної суми непогашених облігацій з покриттям кредитної установи-емітента; компетентні органи, призначені згідно зі статтею 18(2) Директиви (ЄС) 2019/2162, можуть, після консультацій з EBA, дозволити експозиції до кредитних установ, які відповідають критеріям для рівня кредитної якості 3, у формі деривативних контрактів за умови, що можна задокументувати значні потенційні проблеми з концентрацією у відповідних державах-членах у зв'язку із застосуванням вимог щодо рівнів кредитної якості 1 і 2, зазначених у цьому параграфі;

(d) загальна експозиція до кредитних установ, які відповідають критеріям для рівня кредитної якості 1, 2 або 3, не повинна перевищувати 15% номінальної суми непогашених облігацій з покриттям кредитної установи-емітента, а загальна експозиція до кредитних установ, які відповідають критеріям для рівня кредитної якості 2 або 3, не повинна перевищувати 10% номінальної суми непогашених облігацій з покриттям кредитної установи-емітента.

1b. Параграф 1а цієї статті не застосовується до використання облігацій з покриттям у якості прийнятного забезпечення, як дозволено відповідно до статті 8 Директиви (ЄС) 2019/2162.

1c. Для цілей пункту (d) першого підпараграфа параграфа 1 ліміт у розмірі 80% застосовується до кожної окремої позики, визначає частку позики, яка забезпечує покриття зобов'язань за облігацією з покриттям і повинен застосовуватися протягом усього строку погашення позики.

1d. Для цілей пунктів (f) та (g) першого підпараграфа параграфа 1 ліміти в розмірі 60% або 70% застосовуються до кожної окремої позики, визначають частку позики, яка забезпечує покриття зобов'язань за облігацією з покриттям і повинні застосовуватися протягом усього строку погашення позики.

2. Ситуації, зазначені у пунктах (a)-(f) параграфа 1, повинні також включати заставу, що обмежується законодавством виключно для цілей захисту власників облігацій від втрат.

3. Для нерухомого майна та суден, які слугують забезпеченням для облігацій з покриттям, що відповідають цьому Регламенту, повинні бути виконані вимоги, визначені у статті 208. Моніторинг вартості майна згідно з пунктом (a) статті 208(3) повинен проводитися часто, принаймні щорічно для всього нерухомого майна та суден.

3a. На додаток до забезпечення прийнятними активами, зазначеного в параграфі 1 цієї статті, облігації з покриттям підпадають під мінімальний рівень надлишкового забезпечення в розмірі 5%, як означено в пункті (14) статті 3 Директиви (ЄС) 2019/2162.

Для цілей першого підпараграфа цього параграфа загальна номінальна сума всіх активів покриття, як означено в пункті (4) статті 3 зазначеної Директиви, повинна бути принаймні такою самою, як загальна номінальна сума непогашених облігацій з покриттям (далі - номінальний принцип), і повинна включати прийнятні активи, як визначено в параграфі 1 цієї статті.

Держави-члени можуть встановити нижчий мінімальний рівень надлишкового забезпечення для облігацій з покриттям або уповноважити свої компетентні органи встановити такий рівень за умови, що:

(a) розрахування надлишкового забезпечення ґрунтується на офіційному підході з урахуванням базисного ризику активів, або оцінка активів відповідає вартості іпотечного кредитування; та

(b) мінімальний рівень надлишкового забезпечення не нижчий ніж 2% згідно з номінальним принципом, зазначеним у статтях 15(6) та (7) Директиви (ЄС) 2019/2162.

Активи, які забезпечують мінімальний рівень надлишкового забезпечення, не повинні підпадати під дію лімітів розміру експозиції, визначених у параграфі 1а і не повинні зараховуватися в рахунок таких лімітів.

3b. Прийнятні активи, зазначені в параграфі 1 цієї статті, можуть бути включені до пулу покриття як активи заміщення, як означено в пункті (13) статті 3 Директиви (ЄС) 2019/2162, згідно з лімітами кредитної якості та розміру експозиції, визначеними в параграфах 1 і 1а цієї статті.

4. До облігацій з покриттям, для яких доступна оцінка призначеною установою зовнішнього кредитного оцінювання, повинна застосовуватися вага ризику відповідно до таблиці 6а, яка відповідає кредитній оцінці призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання згідно зі статтею 136.

Таблиця 6а

5. До облігацій з покриттям, для яких не доступна оцінка призначеною установою зовнішнього кредитного оцінювання, повинна застосовуватися вага ризику на основі ваги ризику, що застосовується до незабезпечених експозицій з вищою пріоритетністю установ, що здійснюють їх випуск. Застосовуються такі співвідношення між вагою ризику:

(a) якщо до експозиції установи застосовується вага ризику 20%, до облігацій з покриттям застосовується вага ризику 10%;

(b) якщо до експозиції установи застосовується вага ризику 50%, до облігацій з покриттям застосовується вага ризику 20%;

(c) якщо до експозиції установи застосовується вага ризику 100%, до облігацій з покриттям застосовується вага ризику 50%;

(d) якщо до експозиції установи застосовується вага ризику 150%, до облігацій з покриттям застосовується вага ризику 100%;

6. До облігацій з покриттям, випущених до 31 грудня 2007 року, не застосовуються вимоги, встановлені в параграфах 1, 1a, 3, 3a та 3b. Вони відповідають критеріям для застосування преференційних правил відповідно до параграфів 4 і 5 до настання строку їх погашення.

7. До облігацій з покриттям, випущених до 08 грудня 2022 року, які відповідають вимогам, встановленим у цьому Регламенті і застосовним станом на дату їх випуску не застосовуються вимоги параграфів 3a та 3b. Вони відповідають критеріям для застосування преференційних правил відповідно до параграфів 4 і 5 до настання строку їх погашення.

Стаття 130
Позиції, що становлять позиції сек'юритизації

Суми зважених на ризик експозицій для позицій сек'юритизації повинні обчислюватися відповідно до глави 5.

Стаття 131
Експозиції установ і корпоративних суб'єктів з короткостроковою кредитною оцінкою

Експозиції установ та експозиції корпоративних суб'єктів, для яких доступна короткострокова кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовується коефіцієнт ваги ризику відповідно до таблиці 7, який відповідає кредитній оцінці призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання відповідно до статті 136.

Таблиця 7

Стаття 132
Вимоги до власних коштів для експозицій у формі паїв або акцій компаній колективного інвестування

1. Установи повинні розраховувати суму зваженої на ризик експозиції для їхніх експозицій у формі паїв або акцій у компаніях колективного інвестування шляхом множення суми зваженої на ризик експозиції для експозицій компанії колективного інвестування, розрахованої згідно з підходами, зазначеними в першому підпараграфі параграфа 2, на відсоток паїв або акцій, які утримуються такими установами.

2. Якщо виконані умови, визначені в параграфі 3 цієї статті, установи можуть застосовувати наскрізний підхід згідно зі статтею 132a(1) або підхід на основі мандату згідно зі статтею 132a(2).

Згідно зі статтею 132b(2), установи, які не засовують наскрізний підхід або підхід на основі мандату, повинні присвоювати вагу ризику 1250% (далі - резервний підхід) до їхніх експозицій у формі паїв або акцій компанії колективного інвестування.

Установи можуть розраховувати суму зваженої на ризик експозиції для їхніх експозицій у формі паїв або акцій компаній колективного інвестування з використанням комбінації підходів, зазначених у цьому параграфі, за умови виконання умов для використання таких підходів.

3. Установи можуть визнати суму зважених на ризик експозицій для експозицій компаній колективного інвестування згідно з підходами, визначеними у статті 132a, у разі виконання всіх таких умов:

(a) компанія колективного інвестування є одним із таких суб'єктів:

(i) компанією колективного інвестування в переказні цінні папери (UCITS), що регулюється Директивою 2009/65/ЄС;

(ii) АІФ, яким управляє КАІФ з ЄС, зареєстрований згідно зі статтею 3(3) Директиви 2011/61/ЄС;

(iii) АІФ, яким управляє КАІФ з ЄС, авторизований згідно зі статтею 6 Директиви 2011/61/ЄС;

(iv) АІФ, яким управляє КАІФ з третьої країни, авторизований згідно зі статтею 37 Директиви 2011/61/ЄС;

(v) АІФ з третьої країни, яким управляє КАІФ з третьої країни і паї якого реалізуються згідно зі статтею 42 Директиви 2011/61/ЄС;

(vi) АІФ з третьої країни, паї якого не реалізуються в Союзі і яким управляє КАІФ з третьої країни, що має осідок у третій країні, що охоплюється делегованим актом, зазначеним у статті 67(6) Директиви 2011/61/ЄС;

(b) статут або еквівалентний документ компанії колективного інвестування включає таке:

(i) перелік категорій активів, у які компанії колективного інвестування дозволено інвестувати;

(ii) якщо застосовуються інвестиційні ліміти, відносні ліміти та методології їх розрахування;

(c) звітування компанії колективного інвестування або управлінської компанії компанії колективного інвестування перед установою відповідає таким вимогам:

(i) про експозиції компанії колективного інвестування звітують принаймні з такою самою періодичністю, як і про експозиції установи;

(ii) рівень деталізації фінансової інформації достатній для того, щоб установа мала змогу розрахувати суму зваженої на ризик експозиції компанії колективного інвестування згідно з підходом, вибраним установою;

(iii) якщо установа застосовує наскрізний підхід, інформацію про базисні експозиції перевіряє незалежна третя особа.

Як відступ від пункту (a) першого підпараграфа цього параграфа, багатосторонні та двосторонні банки розвитку та інші установи, які інвестують у компанію колективного інвестування спільно з багатосторонніми та двосторонніми банками розвитку, можуть визначати суму зваженої на ризик експозиції для експозицій такої компанії колективного інвестування згідно з підходами, визначеними у статті 132a, за умови, що виконуються умови, визначені в пунктах (b) і (c) першого підпараграфа цього параграфа, і що інвестиційний мандат компанії колективного інвестування обмежує типи активів, у які може інвестувати компанія колективного інвестування, активами, які сприяють сталому розвитку у країнах, що розвиваються.

Установи повинні повідомити компетентний орган компаній колективного інвестування про відділи торгових операцій, до яких вони застосовують підхід, зазначений у другому підпараграфі.