02009L0022 - UA - 01.01.2022 - 004.001

Цей текст слугує суто засобом документування і не має юридичної сили. Установи Союзу не несуть жодної відповідальності за його зміст. Автентичні версії відповідних актів, включно з їхніми преамбулами, опубліковані в Офіційному віснику Європейського Союзу і доступні на EUR-Lex

(До Розділу V: Економічне та галузеве співробітництво
Глава 20. Захист прав споживачів)

ДИРЕКТИВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ 2009/22/ЄС
від 23 квітня 2009 року
про судові приписи, спрямовані на захист інтересів споживачів

(Кодифікована версія)

(Текст стосується ЄЕП)

(OB L 110 01.05.2009, с. 30)

Зі змінами, внесеними:

ДИРЕКТИВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ 2009/22/ЄС
від 23 квітня 2009 року
про судові приписи, спрямовані на захист інтересів споживачів

(Кодифікована версія)

(Текст стосується ЄЕП)

Стаття 1
Сфера застосування

1. Метою цієї Директиви є наближення законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень держав-членів стосовно позовів щодо винесення судових приписів, зазначених у статті 2, які спрямовані на захист колективних інтересів споживачів, що входять до сфери застосування актів Союзу, перелік яких наведено в додатку I, для забезпечення безперешкодного функціонування внутрішнього ринку.

2. Для цілей цієї Директиви порушення означає будь-яку дію, що суперечить положенням актів Союзу, перелік яких наведено в додатку I, які транспоновані до внутрішнього правового порядку держав-членів, та яка шкодить колективним інтересам, зазначеним у параграфі 1.

Стаття 2
Позови щодо винесення судових приписів

1. Держави-члени повинні призначити суди чи адміністративні органи, компетентні ухвалювати рішення за судовими провадженнями, розпочатими кваліфікованими суб’єктами в розумінні статті 3, які звертаються:

(a) за рішенням щодо якомога скорішого припинення або заборони будь-якого порушення, у відповідних випадках за спрощеною процедурою;

(b) у відповідних випадках, за вжиттям таких заходів, як опублікування такого рішення в повному чи скороченому обсязі в такій формі, яку вважатимуть за доцільну, та/або опублікування коригувальної заяви з метою подолання тривалих наслідків такого порушення;

(c) якщо це дозволено в рамках правової системи відповідної держави-члена, за рішенням щодо виплати відповідачем, який програє справу, до державного бюджету або будь-якому вигодонабувачу, призначеному відповідно до національного законодавства, у разі невиконання таким відповідачем рішення в строки, вказані судами чи адміністративними органами, фіксованої суми за кожен день затримки або іншої суми, передбаченої в національному законодавстві, з метою забезпечення виконання відповідних рішень.

2. Ця Директива не обмежує норм міжнародного приватного права стосовно застосовного права, яким, як правило, є право держави-члена, в якій було вчинено відповідне порушення, або право держави-члена, у якій зафіксовані наслідки такого порушення.

Стаття 3
Суб’єкти, кваліфіковані подавати позов

Для цілей цієї Директиви «кваліфікований суб’єкт» означає будь-який орган чи організацію, що належним чином засновані відповідно до права держави-члена та мають законний інтерес щодо забезпечення виконання положень, зазначених у статті 1, зокрема:

(a) один або декілька спеціальних незалежних публічних органів, які відповідають за захист інтересів, зазначених у статті 1, у державах-членах, у яких такі органи існують; та/або

(b) організації, метою яких є захист інтересів, зазначених у статті 1, відповідно до критеріїв, встановлених у національному праві.

Стаття 4
Порушення в межах Співтовариства

1. Кожна держава-член повинна вживати заходів, необхідних для забезпечення того, щоб у випадку порушення, вчиненого в такій державі-члені, кваліфікований суб’єкт іншої держави-члена, в якій інтереси, що їх захищає такий кваліфікований суб’єкт, зазнають впливу такого порушення, міг звернутися до суду чи адміністративного органу, зазначеного в статті 2, після представлення переліку, передбаченого в параграфі 3 цієї статті. Суди чи адміністративні органи повинні приймати такий перелік як підтвердження правоздатності такого кваліфікованого суб’єкта без обмеження їхнього права на проведення перевірки того, чи цілі такого кваліфікованого суб’єкта обґрунтовують подання ним позову у конкретній справі.

2. Стосовно порушень у межах Співтовариства та без обмеження прав, наданих іншим суб’єктам відповідно до національного законодавства, держави-члени повинні на запит своїх кваліфікованих суб’єктів повідомляти Комісії, що такі суб’єкти кваліфіковані для цілей подання позовів відповідно до статті 2. Держави-члени повинні повідомляти Комісію назви й цілі таких кваліфікованих суб’єктів.

3. Комісія повинна скласти перелік кваліфікованих суб’єктів, згаданих у параграфі 2, із зазначенням їхніх цілей. Такий перелік публікують в Офіційному віснику Європейського Союзу; зміни до такого переліку публікують невідкладно, а оновлений перелік публікують кожні 6 місяців.

Стаття 5 
Попередні консультації

1. Держави-члени можуть запроваджувати або зберігати чинними положення, відповідно до яких сторона, що має намір вимагати винесення судового припису, може розпочати таку процедуру лише в тому випадку, якщо вона намагалася досягнути припинення порушення шляхом проведення консультацій із відповідачем або з відповідачем та кваліфікованим суб’єктом у розумінні статті 3(a) тієї держави-члена, в якій вимагають винесення такого судового припису. Така держава-член повинна ухвалити рішення стосовно того, чи повинна сторона, яка вимагає винесення судового припису, проводити консультації з кваліфікованим суб’єктом. Якщо припинення порушення не буде досягнуто упродовж двох тижнів із моменту отримання запиту на консультацію, відповідна сторона може негайно подати позов щодо винесення судового припису.

2. Правила, що регулюють попередні консультації, які ухвалені державами-членами, повідомляють Комісії та публікують в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Стаття 6
Звіти

1. Кожні три роки, а вперше - до 02 липня 2003 року, Комісія повинна подавати Європейському Парламенту і Раді звіт про застосування цієї Директиви.

2. У першому звіті Комісія повинна, зокрема, дослідити:

(a) сферу застосування цієї Директиви у рамках захисту колективних інтересів осіб, що здійснюють комерційну, промислову, ремісничу чи професійну діяльність;

(b) сферу застосування цієї Директиви, визначену актами Союзу, перелік яких наведено в додатку I;

(c) чи попередні консультації, передбачені в статті 5, посприяли ефективному захисту споживачів. У відповідних випадках до такого звіту додають пропозиції про внесення змін до цієї Директиви.

Стаття 7
Положення щодо подання позовів у ширших масштабах

Ця Директива не перешкоджає державам-членам ухвалювати чи зберігати чинними положення, призначені надавати кваліфікованим суб’єктам та будь-яким іншим відповідним особам ширші права щодо подання позовів на національному рівні.

Стаття 8
Імплементація

Держави-члени передають Комісії текст положень національного права, які вони ухвалюють у сфері застосування цієї Директиви.

Стаття 9
Скасування

Директиву 98/27/ЄС зі змінами, внесеними директивами, вказаними в частині A додатка II, скасовано без обмежень щодо зобов’язань держав-членів, пов’язаних із кінцевими термінами транспозиції до національного права й застосування директив, вказаних у частині B додатка II.

Покликання на скасовану Директиву слід тлумачити як покликання на цю Директиву та читати згідно з кореляційною таблицею, наведеною в додатку III.

Стаття 10
Набуття чинності

Ця Директива набуває чинності 29 грудня 2009 року.

Стаття 11
Адресати

Цю Директиву адресовано державам-членам.

ДОДАТОК I

ПЕРЕЛІК АКТІВ СОЮЗУ, ЗАЗНАЧЕНИХ У СТАТТІ 1 (-1)

1. Директива Ради 85/577/ЄЕС від 20 грудня 1985 року про захист прав споживачів стосовно договорів, укладення яких відбувалося поза приміщеннями суб’єкта господарювання (ОВ L 372, 31.12.1985, с. 31).

2. Директива Ради 87/102/ЄЕС від 22 грудня 1986 року про наближення законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень держав-членів стосовно споживчих кредитів (ОВ L 42, 12.02.1987, с. 48) (-2).

3. Директива Ради 89/552/ЄЕС від 03 жовтня 1989 року про координацію певних положень, встановлених законами, підзаконними нормативно-правовими або адміністративними актами в державах-членах стосовно здійснення телевізійного мовлення: статті 10-21 (ОВ L 298, 17.10.1989, с. 23).

4. Директива Ради 90/314/ЄЕС від 13 червня 1990 року про пакетні подорожі, пакетний відпочинок та пакетні тури (ОВ L 158, 23.06.1990, с. 59).

5. Директива Ради 93/13/ЄЕС від 05 квітня 1993 року про несправедливі умови споживчих договорів (ОВ L 95, 21.04.1993, с. 29).

6. Директива Європейського Парламенту і Ради 97/7/ЄС від 20 травня 1997 року про захист прав споживачів стосовно дистанційних договорів (ОВ L 144, 04.06.1997, с. 19).

7. Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/771 від 20 травня 2019 року про деякі аспекти, що стосуються договорів про продаж товарів, про внесення змін до Регламенту (ЄС) 2017/2394 та Директиви 2009/22/ЄС, та про скасування Директиви 1999/44/ЄС (ОВ L 136, 22.05.2019, с. 28).

8. Директива Європейського Парламенту і Ради 2000/31/ЄС від 08 червня 2000 року про деякі правові аспекти послуг інформаційного суспільства, зокрема електронної комерції, на внутрішньому ринку (Директива про електронну комерцію) (ОВ L 178, 17.07.2000, с. 1).

9. Директива Європейського Парламенту і Ради 2001/83/ЄС від 06 листопада 2001 року про Кодекс Співтовариства щодо лікарських засобів, призначених для застосування людиною: статті 86-100 (ОВ L 311, 28.11.2001, с. 67).

10. Директива Європейського Парламенту і Ради 2002/65/ЄС від 23 вересня 2002 року про дистанційну реалізацію споживчих фінансових послуг (ОВ L 271, 09.10.2002, с. 16).

11. Директива Європейського Парламенту і Ради 2005/29/ЄС від 11 травня 2005 року стосовно недобросовісних комерційних практик бізнесу щодо споживачів на внутрішньому ринку (ОВ L 149, 11.06.2005, с. 22).

12. Директива Європейського Парламенту і Ради 2006/123/ЄС від 12 грудня 2006 року про послуги на внутрішньому ринку (ОВ L 376, 27.12.2006, с. 36).

13. Директива Європейського Парламенту і Ради 2008/122/ЄС від 14 січня 2009 року про захист прав споживачів стосовно деяких аспектів договорів про спільне користування (таймшер), довгострокові туристичні продукти, перепродаж та обмін (ОВ L 33, 03.02.2009, с. 10).

14. Директива Європейського Парламенту і Ради 2013/11/ЄС від 21 травня 2013 року про альтернативне вирішення споживчих спорів (ОВ L 165, 18.06.2013, с. 63): стаття 13.

15. Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 524/2013 від 21 травня 2013 року про вирішення спорів онлайн у споживчих спорах (Регламент про вирішення споживчих спорів онлайн) (ОВ L 165, 18.06.2013, с. 1): стаття 14.

16. Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/302 від 28 лютого 2018 року про врегулювання проблеми необґрунтованого геоблокування та інших форм дискримінації на підставі громадянства, місця проживання споживача чи місця осідку на внутрішньому ринку та про внесення змін до регламентів (ЄС) 2006/2004 та (ЄС) 2017/2394 та Директиви 2009/22/ЄС (ОВ L 60 I, 02.03.2018, с. 1).

17. Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/770 від 20 травня 2019 року про деякі аспекти, що стосуються договорів про постачання цифрового контенту та цифрових послуг (ОВ L 136, 22.05.2019, с. 1).

__________
(-1) Директиви, зазначені в пунктах 5, 6, 9 та 11, містять конкретні положення щодо судових приписів.
(-2) Зазначену Директиву було скасовано й замінено з 12 травня 2010 року Директивою Європейського Парламенту і Ради 2008/48/ЄС від 23 квітня 2008 року про договори про споживчі кредити (ОВ L 133, 22.05.2008, с. 66).

ДОДАТОК II

ЧАСТИНА A

Скасована директива з її змінами

(як зазначено в статті 9)

ЧАСТИНА B

Перелік кінцевих термінів транспозиції до національного права і застосування

(як зазначено в статті 9)

ДОДАТОК III

КОРЕЛЯЦІЙНА ТАБЛИЦЯ