02017R1939 - UA - 10.01.2021 - 001.001

Цей текст слугує суто засобом документування та не має юридичної сили. Установи Союзу не несуть жодної відповідальності за його зміст. Автентичні версії відповідних актів, включно з їхніми преамбулами, опубліковані в Офіційному віснику Європейського Союзу і доступні на EUR-Lex

(До Розділу III: Юстиція, свобода та безпека)

РЕГЛАМЕНТ РАДИ (ЄС) № 2017/1939
від 12 жовтня 2017 року
про імплементацію посиленої співпраці стосовно створення Європейської прокуратури

(ОВ L 283 31.10.2017, с. 1)

РЕГЛАМЕНТ РАДИ (ЄС) № 2017/1939
від 12 жовтня 2017 року
про імплементацію посиленої співпраці стосовно створення Європейської прокуратури

ГЛАВА I
ПРЕДМЕТ, ТЕРМІНИ ТА ОЗНАЧЕННЯ

Стаття 1
Предмет

Цей Регламент засновує Європейську прокуратуру та визначає правила її функціонування.

Стаття 2
Терміни та означення

Для цілей цього Регламенту застосовують такі терміни та означення:

(1) «держава-член» означає, якщо не зазначено інакше, зокрема, у главі VIII, державу-член, яка бере участь у посиленій співпраці щодо заснування Європейської прокуратури, дозвіл на яку вважається наданим відповідно до третього підпараграфа статті 86(1) ДФЄС або на підставі рішення, ухваленого відповідно до другого або третього підпараграфа статті 331(1) ДФЄС;

(2) «особа» означає будь-яку фізичну чи юридичну особу;

(3) «фінансові інтереси Союзу» означають усі доходи, видатки та активи, покриті, придбані за рахунок або завдяки бюджету Союзу та бюджетів установ, органів, офісів та агентств, створених відповідно до Договорів, та бюджетів, щодо яких вони здійснюють управління та моніторинг;

(4) «персонал Європейської прокуратури» означає персонал на центральному рівні, який підтримує Колегію, постійні палати, Головного прокурора ЄС, прокурорів ЄС, делегованих прокурорів ЄС та адміністративного директора під час щоденної діяльності, спрямованої на здійснення завдань Європейської прокуратури відповідно до цього Регламенту;

(5) «провідний делегований прокурор ЄС» означає делегованого прокурора ЄС, відповідального за розслідування та кримінальні переслідування, які він/вона ініціював або ініціювала, які було передано йому/їй в рамках розподілення або які він/вона взяв або взяла на себе, застосовуючи право на витребування справи від держави-члена відповідно до статті 27;

(6) «помічний делегований прокурор ЄС» означає делегованого прокурора ЄС, який розташований у державі-члені, іншій ніж держава-член провідного делегованого прокурора ЄС, де здійснюється розслідування або інші заходи, доручені йому або їй;

(7) «персональні дані» означає будь-яку інформацію, що стосується ідентифікованої або ідентифіковної фізичної особи («суб’єкт даних»); ідентифіковною фізичною особою є особа, яку прямо чи опосередковано може бути ідентифіковано, зокрема, за такими ідентифікаторами, як ім’я, ідентифікаційний номер, дані про місцеперебування, онлайн-ідентифікатор або за одним чи декількома факторами, що є специфічними для фізичної, фізіологічної, генетичної, психологічної, економічної, культурної або соціальної ідентичності такої фізичної особи;

(8) «опрацювання» означає будь-яку операцію або низку операцій з персональними даними або наборами персональних даних із використанням автоматизованих засобів або без них, такі як збирання, реєстрація, організація, структурування, зберігання, адаптація чи зміна, пошук, ознайомлення, використання, розкриття через передавання, розповсюдження чи надання іншим чином, упорядкування чи комбінування, обмеження, видалення чи знищення;

(9) «обмеження опрацювання» означає позначення збережених персональних даних з метою обмеження їх опрацювання в майбутньому;

(10) «профайлінг» означає будь-яку форму автоматизованого опрацювання персональних даних, що складається із використання персональних даних для оцінювання окремих персональних аспектів, що стосуються фізичної особи, зокрема, для аналізу або прогнозування аспектів, що стосуються продуктивності суб’єкта даних на роботі, економічної ситуації, здоров’я, особистих переваг, інтересів, надійності, поведінки, місця перебування або пересування;

(11) «використання псевдонімів» означає опрацювання персональних даних у такий спосіб, що персональні дані більше не можна віднести до конкретного суб’єкта даних без використання додаткової інформації, за умови що таку додаткову інформацію зберігають окремо і на неї поширюється застосування технічних та організаційних інструментів для забезпечення того, що персональні дані не віднесено до фізичної особи, яку ідентифіковано чи може бути ідентифіковано;

(12) «картотека» означає будь-який структурований набір персональних даних, доступ до якого надають відповідно до спеціальних критеріїв, є централізованим, децентралізованим або розосередженим на функціональній або географічній основі;

(13) «контролер» означає Європейську прокуратуру чи інший компетентний орган, який самостійно чи спільно з іншими визначає цілі та засоби опрацювання персональних даних; якщо цілі та засоби такого опрацювання визначаються правом Європейського Союзу чи держави-члена, контролер або спеціальні критерії його призначення може бути передбачено правом Європейського Союзу чи держави-члена;

(14) «оператор» означає фізичну чи юридичну особу, орган публічної влади, агентство чи інший орган, який опрацьовує персональні дані від імені контролера;

(15) «отримувач» означає фізичну чи юридичну особу, орган публічної влади, агентство чи інший орган, якому розкривають персональні дані, незалежно від того, чи є вони третьою стороною. Проте, органи публічної влади держав-членів Європейського Союзу, інші ніж компетентні органи, визначені у пункті 7(a) статті 3 Директиви (ЄС) 2016/680, що отримують персональні дані в рамках конкретного запиту Європейської прокуратури, не повинні вважатися отримувачами; опрацювання таких даних такими органами публічної влади повинно відповідати застосовним нормам про захист даних відповідно до цілей опрацювання;

(16) «порушення захисту персональних даних» означає порушення безпеки, що призводить до випадкового чи незаконного знищення, втрати, зміни, несанкціонованого розкриття або доступу до персональних даних, які передано, збережено або іншим чином опрацьовано;

(17) «адміністративні персональні дані» означає усі персональні дані, які опрацьовує Європейська прокуратура, крім оперативних персональних даних;

(18) «оперативні персональні дані» означає усі персональні дані, які опрацьовує Європейська прокуратура для цілей, встановлених у статті 49;

(19) «генетичні дані» означає персональні дані, що стосуються вроджених або набутих генетичних ознак фізичної особи, надають унікальну інформацію про фізіологію чи здоров’я такої фізичної особи та такі, що отримані, зокрема, в результаті аналізу біологічної проби, взятої у відповідної фізичної особи;

(20) «біометричні дані» означають персональні дані, отримані в результаті спеціального технічного опрацювання, що стосується фізичних, фізіологічних чи поведінкових ознак фізичної особи, таких як, зображення обличчя чи дактилоскопічні дані, що дають змогу однозначно ідентифікувати або підтверджують однозначну ідентифікацію фізичної особи;

(21) «дані стосовно стану здоров’я» означає персональні дані, що стосуються стану фізичного чи психічного здоров’я фізичної особи, в тому числі надання медичних послуг, що відображають інформацію про його або її стан здоров’я;

(22) «наглядовий орган» означає незалежний публічний орган, заснований державою-членом відповідно до статті 51 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/679 (-1) або відповідно до статті 41 Директиви (ЄС) 2016/680;

__________
(-1) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/679 від 27 квітня 2016 року про захист фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних і про вільний рух таких даних, та скасування Директиви 95/46/ЄС (Загальний регламент про захист даних) (ОВ L 119, 04.05.2016, с. 1).

(23) «міжнародна організація» означає організацію та її підпорядковані органи, що регулюються публічним міжнародним правом, або будь-який інший орган, заснований договором або на основі договору між двома чи декількома державами.

ГЛАВА II
ЗАСНУВАННЯ, ЗАВДАННЯ ТА БАЗОВІ ПРИНЦИПИ РОБОТИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПРОКУРАТУРИ

Стаття 3
Заснування

1. Цим засновується Європейська прокуратура як орган Союзу.

2. Європейська прокуратура має правосуб’єктність.

3. Європейська прокуратура співпрацює з Євроюстом та користується його підтримкою відповідно до статті 100.

Стаття 4
Завдання

Європейська прокуратура відповідає за розслідування кримінальних злочинів, що негативно впливають на фінансові інтереси Союзу, встановлених Директивою (ЄС) 2017/1371 та цим Регламентом, за кримінальне переслідування учасників та співучасників таких злочинів та за їх віддавання під суд. У цьому зв’язку Європейська прокуратура здійснює розслідування, кримінальне переслідування та виконує функції обвинувача у компетентних судах держав-членів до ухвалення остаточного рішення у справі.

Стаття 5
Базові принципи роботи

1. У своїй діяльності Європейська прокуратура забезпечує дотримання прав, визначених у Хартії.

2. Принципи верховенства права та пропорційності мають зобов’язальний характер для Європейської прокуратури щодо всієї її діяльності.

3. Розслідування і кримінальні переслідування, які здійснюються від імені Європейської прокуратури, регулюються цим Регламентом. Національне право застосовується мірою, якою питання відповідне не регулюється цим Регламентом. Якщо інше не визначено цим Регламентом, застосовне національне право - це право держави-члена, чий делегований прокурор ЄС здійснює провадження у справі відповідно до статті 13(1). Якщо питання регулюються і національним правом, і цим Регламентом, переважну силу мають положення цього Регламенту.

4. Європейська прокуратура здійснює свої розслідування в неупереджений спосіб та намагається отримувати всі відповідні докази як обвинувального, так і виправдувального характеру.

5. Європейська прокуратура відкриває та здійснює розслідування без необґрунтованої затримки.

6. Компетентні національні органи активно допомагають Європейській прокуратурі та підтримують її у здійсненні розслідувань і кримінальних переслідувань. До будь-якої дії, політики або процедури відповідно до цього Регламенту застосовується принцип щирої співпраці.

Стаття 6
Незалежність та підзвітність

1. Європейська прокуратура є незалежною. Головний прокурор ЄС, заступники Головного прокурора ЄС, прокурори ЄС, делеговані прокурори ЄС, адміністративний директор, а також персонал Європейської прокуратури діють в інтересах Союзу в цілому відповідно до положень права, та під час виконання своїх обов’язків згідно з цим Регламентом вони не повинні очікувати надання інструкцій або отримувати вказівки від будь-якої особи поза межами Європейської прокуратури, будь-якої держави-члена Європейського Союзу або будь-якої установи, органу, офісу або агентства Союзу. Держави-члени Європейського Союзу, а також установи, органи, офіси та агентства Союзу повинні поважати незалежність Європейської прокуратури, та повинні утримуватися від намагань вплинути на неї у процесі здійснення нею своїх завдань.

2. Стосовно своєї діяльності Європейська прокуратура підзвітна Європейському Парламенту, Раді та Комісії, та вона повинна подавати щорічні звіти відповідно до статті 7.

Стаття 7
Звітування

1. Європейська прокуратура щорічно складає та оприлюднює Річний звіт стосовно своєї загальної діяльності офіційними мовами установ Союзу. Вона надсилає такий звіт Європейському Парламенту і національним парламентом, а також Раді і Комісії.

2. Головний прокурор ЄС раз на рік виступає перед Європейським Парламентом і Радою та перед національними парламентами держав-членів на їхній запит для представлення звіту щодо загальної діяльності Європейської прокуратури, без обмеження обов’язку щодо таємниці та конфіденційності окремих справ та персональних даних. Під час слухань, організованих національними парламентами, Головного прокурора ЄС може заміщати один зі заступників Головного прокурора ЄС.

ГЛАВА III
СТАТУС, СТРУКТУРА ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПРОКУРАТУРИ

СЕКЦІЯ 1
Статус та структура Європейської прокуратури

Стаття 8
Структура Європейської прокуратури

1. Європейська прокуратура є неподільним органом Союзу, який діє як єдиний офіс із децентралізованою структурою.

2. Організація Європейської прокуратури має два рівні: центральний та децентралізований.

3. До центрального рівня належить головний офіс, який вважається є місцем розташування Європейської прокуратури. До структури головного офісу входять: Колегія, постійні палати, Головний прокурор ЄС, заступники Головного прокурора ЄС, прокурори ЄС та адміністративний директор.

4. До децентралізованого рівня належать делеговані прокурори ЄС, місцем розташування яких є держави-члени.

5. Персонал Європейської прокуратури допомагає головному офісу та делегованим прокурорам ЄС здійснювати їхні обов’язки відповідно до положень цього Регламенту.

Стаття 9
Колегія

1. До складу Колегії Європейської прокуратури входить Головний прокурор ЄС та по одному прокурору ЄС від кожної держави-члена. Головний прокурор ЄС головує на засіданнях Колегії та відповідає за їх підготовку.

2. Колегія регулярно проводить засідання та відповідає за загальний нагляд за діяльністю Європейської прокуратури. Вона ухвалює рішення щодо стратегічних питань, а також щодо загальних питань, які виникають стосовно окремих справ, зокрема, у частині забезпечення узгодженості, ефективності та послідовності у політиці переслідування Європейської прокуратури через держави-члени, а також стосовно інших питань, як вказано у цьому Регламенті. Колегія не ухвалює оперативних рішень в рамках окремих справ. Внутрішній регламент Європейської прокуратури визначає механізми здійснення Колегією загальної наглядової діяльності та ухвалення рішень щодо стратегічних та загальних питань відповідно до цієї статті.

3. За пропозицією Головного прокурора ЄС та відповідно до внутрішнього регламенту Європейської прокуратури, Колегія створює постійні палати.

4. Колегія ухвалює внутрішній регламент Європейської прокуратури відповідно до статті 21, та визначає відповідальність щодо здійснення функцій членами Колегії та персоналом Європейської прокуратури.

5. Якщо інше не передбачено цим Регламентом, Рада ухвалює рішення простою більшістю голосів своїх членів. Будь-який член Колегії має право ініціювати голосування стосовно питань, які вирішуються Колегією. Кожен член Колегії має один голос. Головний прокурор ЄС повинен мати вирішальний голос у випадку рівності голосів щодо будь-якого питання, рішення стосовно якого ухвалює Колегія.

Стаття 10
Постійні палати

1. У постійних палатах головує Головний прокурор ЄС або один із заступників Головного прокурора ЄС, або прокурор ЄС, призначений головою відповідно до внутрішнього регламенту Європейської прокуратури. Крім цього, до складу постійних палат повинні входити два постійні члени. Кількість постійних палат, їх склад, а також розподіл компетенцій між палатами визначаються з огляду на функціональні потреби Європейської прокуратури. Формування постійних палат здійснюється відповідно до внутрішнього регламенту Європейської прокуратури.

Внутрішній регламент Європейської прокуратури повинен забезпечувати рівномірний розподіл робочого навантаження на основі системи випадкового розподілу справ та, у виняткових випадках, повинен містити процедури, якщо це необхідно для належного функціонування Європейської прокуратури, для випадків, коли Головний прокурор ЄС вирішить відійти від принципу випадкового розподілу.

2. Постійні палати здійснюють моніторинг та керування розслідуваннями та переслідуваннями, які здійснюються делегованими прокурорами ЄС відповідно до параграфів 3, 4 і 5 цієї статті. Вони також забезпечують координацію розслідувань та переслідувань у транскордонних справах та забезпечують виконання рішень, ухвалених Колегією відповідно до статті 9(2).

3. Відповідно до умов і процедур, визначених цим Регламентом, якщо вони підлягають застосуванню після розгляду проекту рішення, представленого провідним делегованим прокурором ЄС, постійні палати ухвалюють рішення щодо таких питань:

(a) передавання справи на розгляд до суду відповідно до статей 36(1), (3) і (4);

(b) закриття справи відповідно до пунктів (a)-(g) статті 39(1);

(c) застосування спрощеної процедури переслідування та надання розпорядження делегованому прокурору ЄС діяти з метою ухвалення остаточного рішення у справі відповідно до статті 40;

(d) спрямування справи до національних органів відповідно до статей 34(1), (2), (3) або (6);

(e) повторне відкриття розслідування відповідно до статті 39(2).

4. Якщо необхідно, постійні палати ухвалюють такі рішення, відповідно до умов та процедур, визначених у цьому Регламенті, про:

(a) надання розпорядження делегованому прокурору ЄС ініціювати розслідування відповідно до правил, визначених у статті 26(1)-(4), якщо розслідування не було ініційовано;

(b) надання розпорядження делегованому прокурору ЄС реалізувати право на витребування справи відповідно до статті 27(6), якщо справу не було передано із застосуванням права на витребування справи;

(c) спрямування на розгляд Колегії стратегічних або загальних питань, які виникають на основі окремих справ відповідно до статті 9(2);

(d) розподіл справи відповідно до статті 26(3);

(e) перерозподіл справи відповідно до статті 26(5) або 28(3);

(f) схвалення рішення прокурора ЄС про здійснення розслідування ним або нею самостійно відповідно до статті 28(4).

5. Компетентна постійна палата, діючи через європейського прокурора, який здійснює нагляд за розслідуванням або переслідуванням, може у певному випадку надавати розпорядження відповідно до застосовного національного права провідному делегованому прокурору ЄС, якщо це необхідно для ефективного здійснення розслідування чи переслідування в інтересах правосуддя або для забезпечення узгодженого функціонування Європейської прокуратури.

6. Постійна палата ухвалює рішення простою більшістю голосів. Палата голосує на вимогу будь-якого з її членів. Кожен член має один голос. За рівної кількості голосів, голова має вирішальний голос. Рішення ухвалюються після обговорення під час засідання палати на основі проекту рішення, запропонованого провідним делегованим прокурором ЄС, якщо застосовно.

На запит, постійна палата надає доступ до всіх матеріалів справи для цілей підготовки рішень.

7. Постійні палати можуть ухвалити рішення про делегування повноважень щодо вироблення й ухвалення рішень відповідно до пункту (a) або (b) параграфа 3 цієї статті, та в останньому випадку лише щодо правил, визначених у пунктах (a)-(f) статті 39(1), прокурору ЄС, який здійснює нагляд у справі відповідно до статті 12(1), якщо таке делегування повноважень може бути належним чином обґрунтоване з огляду на ступінь тяжкості злочину або комплексний характер провадження окремої справи, стосовно злочину, який завдав шкоди або ймовірно може завдати шкоди фінансовим інтересам Союзу в розмірі менше 100000 євро.

Внутрішній регламент Європейської прокуратури повинен містити настанови, що забезпечують його послідовне застосування в межах Європейської прокуратури.

Постійна палата інформує Головного прокурора ЄС про будь-яке рішення, яке стосується делегування повноважень стосовно вироблення й ухвалення рішень. Після отримання такої інформації, Головний прокурор ЄС може протягом трьох днів вимагати від постійної палати перегляду її рішення, якщо Головний прокурор ЄС вважає, що цього вимагає інтерес у забезпеченні узгодженості розслідувань та переслідувань Європейської прокуратури. Якщо Головний прокурор ЄС є членом відповідної постійної палати, право вимагати згаданий вище перегляд здійснює один із заступників Головного прокурора ЄС. Прокурор ЄС, який здійснює нагляд, звітує перед постійною палатою про остаточне завершення розгляду справи, а також повідомляє будь-яку іншу інформацію або обставини, які, на його або її погляд, можуть призвести до необхідності здійснення нового оцінювання можливості збереження делегованих повноважень, зокрема, за обставин, зазначених у статті 36(3).

Рішення про делегування повноважень стосовно вироблення й ухвалення рішень може бути скасовано у будь-який момент на вимогу одного з членів постійної палати, та при цьому таке рішення про скасування ухвалюється відповідно до параграфа 6 цієї статті. Делегування може бути скасовано після заміщення делегованим прокурором ЄС прокурора ЄС відповідно до статті 16(7).

Для забезпечення послідовного застосування принципу делегування, кожна постійна палата щорічно звітує перед Колегією про використання права на делегування повноважень.

8. Внутрішній регламент Європейської прокуратури повинен давати змогу постійним палатам ухвалювати рішення із застосуванням письмової процедури, яка повинна бути детально викладена у внутрішньому регламенті Європейської прокуратури.

Усі рішення, ухвалені відповідно до параграфів 3, 4, 5 та 7, та всі розпорядження, надані відповідно до зазначених параграфів, фіксуються у письмовій формі та стають частиною матеріалів справи.

9. Окрім постійних членів, прокурор ЄС, який здійснює нагляд за розслідуванням або переслідуванням відповідно до статті 12(1), бере участь в обговореннях у постійній палаті. Прокурор ЄС має право голосу стосовно рішень щодо розподілу або перерозподілу відповідно до статей 26(3), (4) і (5) і статті 27(6), щодо передавання справи на розгляд до суду відповідно до статті 36(3), якщо більше ніж одна держава-член має юрисдикцію у справі, а також у ситуаціях, визначених у статті 31(8), крім як стосовно рішень постійної палати щодо делегування повноважень або скасування делегованих повноважень відповідно до параграфа 7 цієї статті.

Постійна палата може також або на вимогу прокурора ЄС чи делегованого прокурора ЄС, або за власною ініціативою запрошувати прокурорів ЄС або делегованих прокурорів ЄС, яких стосується справа, брати участь у її засіданнях без права голосу.

10. Голови постійних палат повинні, відповідно до внутрішнього регламенту Європейської прокуратури, інформувати Колегію про рішення, ухвалені відповідно до цієї статті, щоб Колегія мала змогу виконувати свою роль згідно зі статтею 9(2).

Стаття 11
Головний прокурор ЄС та заступники Головного прокурора ЄС

1. Головний прокурор ЄС є керівником Європейської прокуратури. Головний прокурор ЄС організує роботу Європейської прокуратури, спрямовує її діяльність та ухвалює рішення відповідно до цього Регламенту та внутрішнього регламенту Європейської прокуратури.

2. Для допомоги у здійсненні його або її обов’язків та заміщення його або її за його чи її відсутності або неможливості присутності для виконання обов’язків, Головному прокурору ЄС призначається два заступника Головного прокурора ЄС.

3. Головний прокурор ЄС представляє Європейську прокуратуру у відносинах з установами Союзу та держав-членів Європейського Союзу та з третіми сторонами. Головний прокурор ЄС може делегувати свої представницькі завдання одному із заступників Головного прокурора ЄС або прокурору ЄС.

Стаття 12
Прокурори ЄС

1. Від імені постійної палати та відповідно до будь-яких розпоряджень, наданих нею відповідно до статті 10(3), (4) і (5), прокурори ЄС здійснюють нагляд за розслідуваннями і переслідуваннями, повноваження щодо яких належать делегованим прокурорам ЄС, у провадженні яких справа перебуває у їхній державі-члені походження. Прокурори ЄС презентують коротку інформацію стосовно справ, щодо яких вони здійснюють нагляд, та, якщо застосовно, пропозицій щодо рішень, які згадана палата буде ухвалювати на основі проектів рішень, підготовлених делегованими прокурорами ЄС.

У внутрішньому регламенті Європейської прокуратури повинно бути, без обмеження статті 16(7), визначено механізм заміщення між прокурорами ЄС, якщо прокурор ЄС, який здійснює нагляд, тимчасово відсутній і не виконує свої обов’язки, або якщо існують інші причини, через які будь-який з прокурорів ЄС не може виконувати свої обов’язки. Прокурор ЄС, який заміщує іншого прокурора ЄС, може здійснювати будь-яку функцію прокурора ЄС, окрім можливості здійснювати розслідування, визначеної у статті 28(4).

2. Прокурор ЄС може надіслати запит, у виключному випадку, із причин, пов’язаних із навантаженням, що випливає з кількості розслідувань і переслідувань у державі-члені походження прокурора ЄС або з особистого конфлікту інтересів, щодо передання іншому прокурору ЄС нагляду за розслідуваннями і переслідуванням в окремих справах, які перебувають у провадженні делегованих прокурорів ЄС у його або її державі-члені походження, за його або її згодою. Головний прокурор ЄС ухвалює рішення щодо запиту з огляду на робоче навантаження прокурора ЄС. У разі конфлікту інтересів, який стосується прокурора ЄС, Головний прокурор ЄС задовольняє такий запит. Внутрішній регламент Європейської прокуратури визначає принципи, які регулюють таке рішення і процедуру подальшого розподілу справ. Стаття 28(4) не застосовується до розслідувань і переслідувань, нагляд за якими здійснюється відповідно до цього параграфа.

3. Прокурори ЄС, які здійснюють нагляд, можуть у певному випадку і відповідно до застосовного національного права та згідно з розпорядженнями, наданими постійною палатою, надавати розпорядження провідному делегованому прокурору ЄС, якщо це необхідно для ефективного здійснення розслідування або переслідування в інтересах правосуддя, або для забезпечення узгодженого функціонування Європейської прокуратури.

4. Якщо національне право держави-члена містить вказівки щодо внутрішнього перегляду певних актів у межах структури національної прокуратури, перегляд таких актів, який здійснюється делегованим прокурором ЄС, підпадає під наглядові повноваження прокурора ЄС, який здійснює нагляд, відповідно до внутрішнього регламенту Європейської прокуратури без обмеження наглядових і контрольних повноважень постійної палати.

5. Прокурори ЄС функціонують як сполучна ланка та інформаційні канали між постійними палатами та делегованими прокурорами ЄС у їхніх відповідних державах-членах походження. Вони здійснюють моніторинг імплементації завдань Європейської прокуратури у своїх відповідних державах-членах у тісних консультаціях із делегованими прокурорами ЄС. Вони забезпечують, відповідно до цього Регламенту та внутрішнього регламенту Європейської прокуратури, передання всієї релевантної інформації від центрального офісу делегованим прокурорам ЄС і навпаки.

Стаття 13
Делеговані прокурори ЄС

1. Делеговані прокурори ЄС діють від імені Європейської прокуратури у відповідних державах-членах, і повинні мати такі самі повноваження, як національні прокурори щодо розслідувань, переслідувань і передавання справ на розгляд до суду, на додаток до та з огляду на спеціальні повноваження та статус, наданий їм, і відповідно до умов, визначених цим Регламентом.

Делеговані прокурори ЄС несуть відповідальність за розслідування і переслідування, ініційовані ними, які було розподілено їм або які вони взяли на себе із застосуванням права на витребування справи. Делеговані прокурори ЄС повинні орієнтуватися на вказівки та розпорядження постійної палати, яка має повноваження стосовно справи, а також розпорядження прокурора ЄС, який здійснює нагляд.

Делеговані прокурори ЄС повинні нести відповідальність за підготовку для передавання справи на розгляд до суду, зокрема, мати право звертатися з клопотаннями, брати участь у збиранні доказів та користуватися доступними засобами правового захисту відповідно до національного права.

2. У кожній державі-члені повинно бути два або більше делегованих прокурорів ЄС. Головний прокурор ЄС повинен, після консультацій і погодження з відповідними органами влади держав-членів, погодити кількість делегованих прокурорів ЄС, а також функціональний і територіальний розподіл компетенцій між делегованими прокурорами ЄС у межах кожної держави-члена.

3. Делеговані прокурори ЄС можуть також виконувати обов’язки національних прокурорів мірою, якою це не заважає їм виконувати свої обов’язки відповідно до цього Регламенту. Вони інформують про такі функції прокурорів ЄС, які здійснюють нагляд. У випадку, якщо делегований прокурор ЄС у будь-який визначений момент нездатний виконувати свої обов’язки як делегований прокурор ЄС через здійснення таких обов’язків як національний прокурор, він/вона повинен/повинна повідомити про це прокурора ЄС, який здійснює нагляд, який повинен провести консультації з компетентними національними органами прокуратури для визначення пріоритетності їхніх обов’язків відповідно до цього Регламенту. Прокурор ЄС може запропонувати постійній палаті перерозподілити справу іншому делегованому прокурору ЄС у цій самій державі-члені, або запропонувати здійснення розслідування його/її силами відповідно до статті 28(3) і (4).

СЕКЦІЯ 2
Призначення та звільнення членів Європейської прокуратури

Стаття 14
Призначення та звільнення Головного прокурора ЄС

1. Європейський Парламент і Рада за взаємною згодою призначають Головного прокурора ЄС на семирічний строк, який не підлягає поновленню. Рада діє простою більшістю голосів.

2. Головного прокурора ЄС обирають з числа кандидатів:

(a) які є чинними членами публічної прокуратури або судової влади держав-членів або чинними прокурорами ЄС;

(b) щодо незалежності яких відсутні сумніви;

(c) які володіють кваліфікаціями, необхідними для призначення до найвищих органів прокуратури і судових органів у своїх відповідних державах-членах, та мають дотичний практичний досвід роботи у національних правових системах, з фінансовими розслідуваннями та у міжнародній судовій співпраці щодо кримінальних справ, або які працювали на посаді прокурорів ЄС; та

(d) які мають достатній управлінський досвід та кваліфікації для цієї посади.

3. Відбір кандидатів ґрунтується на відкритому конкурсі, оголошення про який оприлюднюється в Офіційному віснику Європейського Союзу, після чого конкурсна комісія складає короткий список кваліфікованих кандидатів, який подається Європейському Парламенту і Раді. Ця конкурсна комісія складається з дванадцяти осіб, які обираються серед колишніх членів Суду ЄС і Рахункової Палати, колишніх національних представників Євроюсту, членів національних верховних судів, прокурорів високого рівня та юристів з визнаною компетенцією. Одну з обраних осіб пропонує Європейський Парламент. Рада повинна розробити правила діяльності конкурсної комісії та ухвалити рішення про призначення її членів за пропозицією Комісії.

4. Якщо прокурора ЄС призначають на посаду Головного прокурора ЄС, заповнення його посади прокурора ЄС відбувається без затримки відповідно до процедури, визначеної у статті 16(1) і (2).

5. Суд ЄС може, відповідно до подання Європейського Парламенту, Ради або Комісії, звільнити Головного прокурора ЄС, якщо він встановить, що він/вона більше не в змозі виконувати його/її обов’язки або що він/вона винний/винна у серйозних порушеннях.

6. Якщо Головний прокурор ЄС звільняється, якщо його/її звільнено або якщо він/вона залишає свою посаду через будь-яку причину, заповнення посади відбувається негайно відповідно до процедури, визначеної у параграфах 1, 2 і 3.

Стаття 15
Призначення та звільнення заступників Головного прокурора ЄС

1. Колегія призначає двох прокурорів ЄС на посади заступників Головного прокурора ЄС на трирічний строк, який може бути поновлено, при цьому він не повинен перевищувати строків їхніх мандатів як прокурорів ЄС. Процес добору регулюється внутрішнім регламентом Європейської прокуратури. Заступники Головного прокурора ЄС зберігають свій статус прокурорів ЄС.

2. Внутрішній регламент Європейської прокуратури визначає правила та умови виконання обов’язків заступника Головного прокурора ЄС. Якщо прокурор ЄС більше не в змозі виконувати його/її обов’язки заступника Головного прокурора ЄС, Колегія може вирішити, відповідно до внутрішнього Регламенту Європейської прокуратури, звільнити заступника Головного прокурора ЄС з такої посади.

3. Якщо заступник Головного прокурора ЄС звільняється, якщо його/її звільнено або якщо він/вона залишає свою посаду як заступника Головного прокурора ЄС через будь-яку причину, заповнення посади відбувається без затримки відповідно до процедури, визначеної у параграфі 1 цієї статті. З урахуванням правил статті 16, він/вона залишається прокурором ЄС.

Стаття 16
Призначення та звільнення прокурорів ЄС

1. Кожна держава-член висуває трьох кандидатів на посаду прокурора ЄС з числа кандидатів:

(a) які є чинними членами публічної прокуратури або судової влади відповідної держави-члена;

(b) щодо незалежності яких немає сумнівів; та

(c) які володіють кваліфікаціями, необхідними для призначення до найвищих органів прокуратури і судових органів у своїх відповідних державах-членах, та мають відповідний практичний досвід роботи у національних правових системах, фінансових розслідуваннях і міжнародній судовій співпраці у кримінальних справах.

2. Після отримання обґрунтованого висновку конкурсної комісії, зазначеної у статті 14(3), Рада здійснює відбір та призначає одного з кандидатів на посаду прокурора ЄС у відповідній державі-члені. Якщо конкурсна комісія встановлює, що кандидат не відповідає вимогам, визначеним для виконання обов’язків прокурора ЄС, її висновок має зобов’язальний характер для Ради.

3. Рада, діючи простою більшістю, здійснює відбір та призначає прокурорів ЄС на шестирічний строк, який не є поновлюваним. Рада може ухвалити рішення про продовження мандату максимум на три роки наприкінці шестирічного періоду.

4. Кожні три роки відбувається часткове заміщення однієї третини прокурорів ЄС. Рада, діючи простою більшістю, ухвалює перехідні правила, які застосовуються до призначення прокурорів ЄС на перший строк та протягом нього.

5. Суд ЄС може, відповідно до подання Європейського Парламенту, Ради або Комісії, звільнити прокурора ЄС, якщо він встановить, що він/вона більше не в змозі виконувати його/її обов’язки або що він/вона винний/винна у серйозних порушеннях.

6. Якщо прокурор ЄС звільняється, якщо його/її звільнено або якщо він/вона залишає свою посаду через будь-яку причину, заповнення посади відбувається без затримки відповідно до процедури, визначеної у параграфах 1 і 2. Якщо прокурор ЄС також обіймає посаду заступника Головного прокурора ЄС, він/вона автоматично звільняється з цієї посади.

7. Колегія повинна, за поданням кожного прокурора ЄС, призначити одного з делегованих прокурорів ЄС з тієї самої держави-члена для заміщення прокурора ЄС у випадку, якщо він/вона не в змозі виконувати свої обов’язки або залишив/залишила посаду відповідно до параграфів 5 і 6.

Якщо Колегія визнає необхідність заміщення, призначена особа діє як тимчасовий прокурор ЄС до призначення нового прокурора ЄС або повернення прокурора ЄС протягом періоду, який не перевищує три місяці. Колегія може продовжити цей період на запит, якщо необхідно. Механізми і способи тимчасового заміщення визначаються та регулюються внутрішнім регламентом Європейської прокуратури.

Стаття 17
Призначення та звільнення делегованих прокурорів ЄС

1. За поданням Головного прокурора ЄС, Колегія призначає делегованих прокурорів ЄС, номінованих державами-членами. Колегія може відмовити у призначенні номінованої особи, якщо він/вона не відповідає критеріям, зазначеним у параграфі 2. Делегованих прокурорів ЄС призначають на п’ятирічний строк, який може бути поновлено.

2. Делеговані прокурори Європейського Союзу повинні з моменту їх призначення як делегованих прокурорів ЄС і до звільнення бути активними учасниками служби публічної прокуратури або суддівського корпусу відповідної держави-члена, яка їх номінувала. Не повинно існувати сумнівів щодо їх незалежності та вони повинні мати необхідні кваліфікації та релевантний практичний досвід у своїй національній правовій системі.

3. Колегія звільняє делегованого прокурора ЄС, якщо вона встановить, що він/вона більше не відповідає вимогам, визначеним у параграфі 2, не в змозі виконувати його/її обов’язки або його/її звинувачено у серйозному порушенні.

4. Якщо держава-член ухвалить рішення звільнити національного прокурора, якого було призначено делегованим прокурором ЄС, або вжити дисциплінарних заходів щодо нього/неї з причин, які не пов’язані з його/її діяльністю відповідно до цього Регламенту, вона інформує про це Головного прокурора ЄС перед вжиттям таких дій. Держава-член не повинна звільняти делегованого прокурора ЄС або вживати дисциплінарних заходів щодо делегованого прокурора ЄС з причин, пов’язаних із його/її обов’язками за цим Регламентом, без згоди Головного прокурора ЄС. Якщо Головний прокурор ЄС не дає згоду, відповідна держава-член може звернутися до Колегії із запитом щодо перегляду справи.

5. Якщо делегований прокурор ЄС звільняється за власним бажанням, якщо його/її діяльність більше не потрібна для виконання обов’язків прокуратури ЄС або якщо він/вона звільняється або залишає свою посаду з будь-якої іншої причини, відповідна держава-член повинна негайно повідомити Головному прокурору ЄС та, якщо необхідно, номінувати іншого прокурора для призначення на посаду як нового делегованого прокурора ЄС відповідно до параграфа 1.

Стаття 18
Статус адміністративного директора

1. Адміністративний директор залучається як тимчасовий представник Європейської прокуратури відповідно до статті 2(a) Умов працевлаштування.

2. Колегія призначає адміністративного директора зі списку кандидатів, запропонованих Головним прокурором ЄС, за результатами відкритої і прозорої процедури відбору відповідно до внутрішнього регламенту Європейської прокуратури. Для цілей укладення договору з адміністративним директором Європейську прокуратуру представляє Головний прокурор ЄС.

3. Строк повноважень адміністративного директора становить чотири роки. До закінчення зазначеного строку Колегія здійснює оцінювання, яке включає оцінку ефективності роботи адміністративного директора.

4. Колегія, діючи за пропозицією Головного прокурора ЄС, який враховує оцінку, зазначену у параграфі 3, може продовжити строк повноважень адміністративного директора один раз і не більше ніж на чотири роки.

5. Адміністративний директор, повноваження якого було продовжено, не повинен брати участь у іншій процедурі відбору на таку саму позицію до кінця загального періоду.

6. Адміністративний директор підзвітний Головному прокурору ЄС та Колегії.

7. Адміністративний директор усувається з посади у Європейській прокуратурі відповідно до рішення Колегії, ухваленого більшістю у складі двох третин її членів, та без обмеження застосовних правил щодо припинення контракту, передбачених у Положенні про персонал та в Умовах працевлаштування.

Стаття 19
Повноваження адміністративного директора

1. Стосовно адміністративних та бюджетних цілей, управління Європейською прокуратурою здійснює її адміністративний директор.

2. Без обмеження повноважень Колегії або Головного прокурора ЄС, адміністративний директор при здійсненні своїх обов’язків є незалежним, і не повинен ані звертатися за вказівками, ані приймати вказівки від будь-якого уряду або іншого органу.

3. Адміністративний директор є законним представником Європейської прокуратури стосовно адміністративних та бюджетних цілей. Адміністративний директор імплементує бюджет Європейської прокуратури.

4. Адміністративний директор відповідає за реалізацію адміністративних завдань, покладених на Європейську прокуратуру, а саме за:

(a) щоденне адміністрування Європейської прокуратури та управління персоналом;

(b) виконання рішень, ухвалених Головним прокурором ЄС та Колегією;

(c) підготовку пропозиції щодо річного або багаторічного програмного документа та його подання Головному прокурору ЄС;

(d) імплементацію річних або багаторічних програмних документів і звітування перед Колегією про їх виконання;

(e) підготовку адміністративних та бюджетних частин щорічного звіту про діяльність Європейської прокуратури;

(f) підготовку плану дій після отримання висновків звітів внутрішнього або зовнішнього аудиту, оцінок та розслідувань, включаючи оцінювання та розслідування Європейського інспектора із захисту даних та Європейського бюро боротьби із шахрайством (OLAF), та звітування перед ними та Колегією двічі на рік;

(g) підготовку внутрішньої стратегії для боротьби із шахрайством для Європейської прокуратури і надання її Колегії на затвердження;

(h) підготовку пропозиції щодо проекту фінансових правил, застосовних до Європейської прокуратури, та їх подання Головному прокурору ЄС;

(i) підготовку пропозиції щодо проекту кошторису доходів та видатків, і їх подання Головному прокурору ЄС;

(j) надання необхідної адміністративної підтримки для оперативної роботи Європейської прокуратури;

(k) надання підтримки Головному прокурору ЄС і заступникам Головного прокурора ЄС під час виконання ними своїх обов’язків.

Стаття 20
Проміжні адміністративні положення Європейської прокуратури

1. На основі попередніх бюджетних асигнувань, розподілених до її власного бюджету, Комісія відповідає за створення та початкове адміністративне управління Європейською прокуратурою до моменту, доки Європейська прокуратура буде спроможною виконувати свій власний бюджет. З цією метою, Комісія може:

(a) призначати після консультацій з Радою посадову особу Комісії для того, щоб вона діяла як тимчасовий адміністративний директор і виконувала обов’язки адміністративного директора, включаючи повноваження, які, відповідно до Положення про персонал та Умов працевлаштування, покладаються на орган, який здійснює призначення персоналу Європейської прокуратури щодо усіх посад персоналу, які повинні бути заповнені до початку здійснення своїх повноважень адміністративним директором відповідно до статті 18;

(b) запропонувати допомогу Європейській прокуратурі шляхом відрядження обмеженої кількості посадових осіб Комісії, необхідних для здійснення адміністративної діяльності Європейської прокуратури під відповідальність адміністративного директора.

2. Тимчасовий адміністративний директор може дозволяти усі платежі, які охоплюються асигнуваннями, внесеними до бюджету Європейської прокуратури, та укладати контракти, включаючи контракти з персоналом.

3. Після того, як Колегія розпочинає виконання своїх обов’язків відповідно до статті 9(1), тимчасовий адміністративний директор здійснює свої обов’язки відповідно до статті 18. Тимчасовий адміністративний директор припиняє виконувати цю функцію тоді, коли адміністративний директор розпочинає виконання своїх обов’язків після призначення Колегією відповідно до статті 18.

4. До початку виконання Колегією своїх обов’язків відповідно до статті 9(1), Комісія виконує її обов’язки, визначені у цій статті, при цьому вона консультується з групою експертів, яка складається з представників держав-членів.

СЕКЦІЯ 3
Внутрішній регламент Європейської прокуратури

Стаття 21
Внутрішній регламент Європейської прокуратури

1. Організація роботи Європейської прокуратури регулюється її внутрішнім регламентом.

2. Після створення Європейської прокуратури, Головний прокурор ЄС без затримки готує пропозицію внутрішнього регламенту Європейської прокуратури, який ухвалює Колегія більшістю у складі двох третин своїх членів.

3. Будь-який прокурор ЄС може запропонувати зміни до внутрішнього регламенту Європейської прокуратури, та їх повинно бути ухвалено, якщо рішення про це буде ухвалено Колегією більшістю у складі двох третин своїх членів.

ГЛАВА IV
ПОВНОВАЖЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПРОКУРАТУРИ ТА ЗДІЙСНЕННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ЄВРОПЕЙСЬКОЮ ПРОКУРАТУРОЮ

СЕКЦІЯ 1
Повноваження Європейської прокуратури

Стаття 22
Матеріальна компетенція Європейської прокуратури

1. Європейська прокуратура має повноваження стосовно кримінальних злочинів, які впливають на фінансові інтереси Союзу, як визначено у Директиві (ЄС) 2017/1371, імплементованої у національне право, незалежно від того, чи може така злочинна поведінка бути кваліфікована як інший тип злочину відповідно до національного права. Стосовно злочинів, зазначених у пункті (d) статті 3(2) Директиви (ЄС) 2017/1371, імплементованої у національне право, Європейська прокуратура має повноваження лише тоді, коли навмисні дії або бездіяльність, визначені у зазначеному положенні, стосуються території двох або більше держав-членів та стосуються загальної шкоди, сума якої становить принаймні 10 мільйонів євро.

2. Європейська прокуратура повинна також мати повноваження стосовно злочинів стосовно участі у злочинній організації, відповідно до визначення у Рамковому рішенні 2008/841/ЮВС, імплементованого у національне право, якщо основним напрямком злочинної діяльності такої злочинної організації є вчинення будь-якого зі злочинів, зазначених у параграфі 1.

3. Європейська прокуратура повинна також мати повноваження стосовно будь-яких інших кримінальних злочинів, які тісно пов’язані зі злочинною поведінкою, яке підпадає під визначення у параграфі 1 цієї статті. Повноваження щодо таких кримінальних злочинів може реалізовуватися лише відповідно до статті 25(3).

4. У будь-якому разі, Європейська прокуратура не має повноважень стосовно кримінальних злочинів, які стосуються національних прямих податків, включаючи злочини, безпосередньо пов’язані з такими злочинами. Цей Регламент не впливає на структуру та функціонування податкових адміністрацій держав-членів.

Стаття 23
Територіальна компетенція Європейської прокуратури

Європейська прокуратура має повноваження стосовно злочинів, зазначених у статті 22, якщо такі злочини:

(a) було вчинено на всій території або частині території однієї або декількох держав-членів;

(b) було вчинено громадянином держави-члена, за умови що держава-член має юрисдикцію стосовно таких злочинів, якщо їх було вчинено поза межами її території, або

(c) було вчинено поза межами територій, зазначених у пункті (a), особою, до якої на момент вчинення злочину застосовуються Положення про персонал або Умови працевлаштування, за умови що держава-член має юрисдикцію стосовно таких злочинів, якщо їх було вчинено поза межами її території.

СЕКЦІЯ 2
Здійснення повноважень Європейської прокуратури

Стаття 24
Повідомлення, реєстрація та перевірка інформації

1. Установи, органи, офіси та агентства Союзу та органи держав-членів, які мають компетенції відповідно до застосовного національного права, без необґрунтованої затримки повідомляють Європейську прокуратуру про будь-яку злочинну поведінку, щодо якої вона може застосувати право на здійснення своїх повноважень відповідно до статті 22, статті 25(2) та (3).

2. Якщо судовий або правоохоронний орган держави-члена ініціює розслідування стосовно кримінального злочину, щодо якого Європейська прокуратура має право на здійснення своїх повноважень відповідно до статті 22, статті 25(2) та (3), або якщо в будь-який час після початку розслідування компетентний судовий або правоохоронний орган дізнається, що розслідування стосується такого злочину, повноважний орган без необґрунтованої затримки інформує Європейську прокуратуру, щоб вона могла вирішити, чи здійснювати своє право на витребування справи від держави-члена відповідно до статті 27.

3. Якщо судовий або правоохоронний орган держави-члена ініціює розслідування стосовно кримінального злочину, визначеного у статті 22, та вважає, що Європейська прокуратура може, відповідно до статті 25(3), не використовувати право на здійснення своїх повноважень, він повинен повідомити про це Європейську прокуратуру.

4. Звіт повинен містити принаймні опис фактів, включаючи оцінку вже завданої або ймовірної шкоди, можливу правову кваліфікацію та будь-яку доступу інформацію про потенційних жертв, підозрюваних або інших пов’язаних осіб.

5. Європейську прокуратуру також повідомляють, відповідно до параграфів 1 і 2 цієї статті, про усі випадки, коли неможливо здійснити оцінювання того, чи задоволено критерії, визначені у статті 25(2).

6. Інформація, надана Європейській прокуратурі, реєструється та перевіряється відповідно до внутрішнього регламенту. Перевірка також повинна оцінити, чи з огляду на інформацію, надану відповідно до параграфів 1 і 2, наявні причини для ініціювання розслідування або застосування права на витребування справи від держави-члена.

7. Якщо після перевірки Європейська прокуратура вирішить, що підстави для ініціювання розслідування відповідно до статті 26 або застосування права на витребування справи від держави-члена відповідно до статті 27 відсутні, причини фіксуються у системі управління справами. Європейська прокуратура інформує орган, який надав дані про злочинну поведінку відповідно до параграфа 1 або 2, а також жертв злочину і, якщо це передбачено національним правом, інших осіб, які повідомили про злочинну поведінку.

8. Якщо Європейська прокуратура дізнається, що могло бути вчинено кримінальний злочин поза сферою компетенцій Європейської прокуратури, вона без необґрунтованої затримки інформує компетентні національні органи та передає їм релевантні докази.

9. У певних випадках, Європейська прокуратура може спрямувати запит на надання релевантної інформації, доступної установам, органам, офісам та агентствам Союзу та органам держав-членів. Інформація, щодо якої здійснюється запит, може стосуватися порушень, які призвели до шкоди для фінансових інтересів Союзу, відмінних від тих, які входять до компетенції Європейської прокуратури відповідно до статті 25(2).

10. Європейська прокуратура може спрямувати запит на надання іншої інформації для того, щоб надати Колегії можливість, відповідно до статті 9(2), видати загальні настанови щодо тлумачення обов’язку інформування Європейської прокуратури про справи, які підпадають під дію статті 25(2).

Стаття 25
Здійснення повноважень Європейської прокуратури

1. Європейська прокуратура здійснює свої повноваження або шляхом ініціювання розслідування відповідно до статті 26, або шляхом ухвалення рішення про застосування свого права на витребування справи від держави-члена відповідно до статті 27. Якщо Європейська прокуратура ухвалює рішення про застосування права на здійснення своїх повноважень, компетентні національні органи не повинні здійснювати своїх повноважень стосовно тієї самої злочинної поведінки.

2. Якщо кримінальний злочин, який підпадає під сферу дії статті 22, завдав або ймовірно завдасть шкоди фінансовим інтересам Союзу на суму менше 10000 євро, Європейська прокуратура може застосувати право на здійснення своїх повноважень лише у разі, якщо:

(a) справа має наслідки на рівні Союзу, що вимагає розслідування Європейською прокуратурою; або

(b) у вчиненні злочину можуть підозрюватися посадові особи чи інші службові особи Союзу або члени установ Союзу.

Європейська прокуратура повинна, у відповідних випадках, проводити консультації з компетентними національними органами або органами Союзу для визначення того, чи задоволено критерії, вказані у пунктах (a) і (b) першого підпараграфа.

3. Європейська прокуратура утримується від здійснення своїх повноважень щодо будь-якого злочину, який підпадає під положення статті 22, та повинна, після консультацій із компетентними національними органами, передати їм справу без необґрунтованої затримки відповідно до статті 34, якщо:

(a) максимальна санкція, визначена національним правом за злочин, який підпадає під дію статті 22(1), дорівнює або є менш суворою за максимальну санкцію за вчинення безпосередньо пов’язаного злочину, як вказано у статті 22(3), окрім випадків, коли пов’язаний злочин був вчинений для забезпечення можливості вчинення злочину, який підпадає під дію статті 22(1); або

(b) існує підстава для припущення того, що шкода, якої було або ймовірно буде завдано фінансовим інтересам Союзу злочином, зазначеним у статті 22, не перевищує шкоди, яку було завдано або ймовірно буде завдано іншій жертві.

Пункт (b) першого підпараграфа цього параграфа не застосовується до злочинів, зазначених у статті 3(2)(a), (b) і (d) Директиви (ЄС) 2017/1371, імплементованої до національного права.

4. Європейська прокуратура може, за згоди компетентних національних органів, здійснювати свої повноваження щодо злочинів, зазначених у статті 22, у випадках, які за інших обставин було б виключено через застосування параграфа 3(b) цієї статті, якщо виявиться, що Європейська прокуратура має кращу позицію для здійснення розслідування або переслідування.

5. Європейська Комісія без необґрунтованої затримки інформує компетентні національні органи про своє рішення щодо застосування права здійснити або утриматися від здійснення своїх повноважень.

6. У випадку незгоди між Європейською прокуратурою та національними органами прокуратури щодо питання, чи підпадає злочинна поведінка під дію статті 22(2) або (3) чи статті 25(2) або (3), національні органи, які мають компетенцію ухвалювати рішення щодо розподілу повноважень стосовно переслідування на національному рівні, повинні ухвалити рішення про те, хто має повноваження на розслідування справи. Держави-члени визначають національний орган, який відповідає за ухвалення рішення про розподіл компетенцій.

ГЛАВА V
ПРАВИЛА ПРОЦЕДУРИ ЩОДО РОЗСЛІДУВАНЬ, СЛІДЧИХ ДІЙ, ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ТА АЛЬТЕРНАТИВ ПЕРЕСЛІДУВАННЮ

СЕКЦІЯ 1
Правила щодо розслідувань

Стаття 26
Ініціювання розслідувань та розподіл компетенцій у межах Європейської прокуратури

1. Якщо відповідно до застосовного національного права існують достатні причини вірити, що відбувається вчинення або відбулося вчинення злочину в межах компетенції Європейської прокуратури, делегований прокурор ЄС у державі-члені, яка відповідно до її національного права має юрисдикцію стосовно злочину, повинна без обмеження правил, визначених у статті 25(2) та (3), ініціювати розслідування та внести інформацію про це до системи управління справами.

2. Якщо за результатами перевірки згідно зі статтею 24(6) Європейська прокуратура ухвалює рішення про ініціювання розслідування, вона повинна без необґрунтованої затримки повідомити про це орган, який повідомив про злочинну поведінку відповідно до статті 24(1) або (2).

3. Якщо делегований прокурор ЄС не ініціював розслідування, постійна палата, якій було розподілено справу, повинна відповідно до умов, визначених у параграфі 1, видати розпорядження делегованому прокурору ЄС ініціювати розслідування.

4. За загальним правилом, справу ініціює та провадження щодо неї здійснює делегований прокурор ЄС у державі-члені, у якій відбулася переважна частина злочинної діяльності або, якщо вчинено декілька пов’язаних злочинів у межах компетенцій Європейської прокуратури, у державі-члені, у якій було вчинено основну частину злочинів. Делегований прокурор ЄС іншої держави-члена, яка має юрисдикцію у справі, може ініціювати або отримати розпорядження від компетентної постійної палати щодо ініціювання розслідування лише у разі, якщо відхилення від правила, визначеного у попередньому реченні, належним чином обґрунтоване з огляду на такі критерії у порядку їх пріоритетності:

(a) місце звичайного проживання підозрюваного або обвинуваченого;

(b) громадянство підозрюваного або обвинуваченого;

(c) місце завдання основної фінансової шкоди.

5. До ухвалення рішення про переслідування відповідно до статті 36, компетентна постійна палата може, якщо йдеться про юрисдикцію більше ніж однієї держави-члена та після консультацій із прокурорами ЄС та/або делегованими прокурорами ЄС, ухвалити рішення про:

(a) перерозподіл справи на делегованого прокурора ЄС в іншій державі-члені;

(b) об’єднати або розділити справи, обрати делегованого прокурора ЄС для здійснення провадження по кожній справі,

якщо такі рішення відповідають загальним інтересам правосуддя та критеріям визначення провідного делегованого прокурора ЄС згідно з параграфом 4 цієї статті.

6. Кожного разу, коли постійна палата ухвалює рішення про перерозподіл, об’єднання або розділення справ, вона належним чином враховує поточний стан розслідувань.

7. Європейська прокуратура без необґрунтованої затримки інформує компетентні національні органи про своє рішення щодо ініціювання розслідування.

Стаття 27
Право на витребування справи від держави-члена

1. Після отримання всієї релевантної інформації відповідно до статті 24(2), Європейська прокуратура ухвалює рішення про те, чи застосовувати своє право на витребування справи від держави-члена якомога швидше, але не пізніше п’яти днів після отримання інформації від національних органів, та інформує про таке рішення національні органи. Головний прокурор ЄС може у певному випадку ухвалити обґрунтоване рішення про продовження часового обмеження максимум на п’ять днів, та він повинен повідомити про це національні органи відповідно.

2. Протягом періодів, зазначених у параграфі 1, національні органи утримуються від ухвалення будь-якого рішення відповідно до національного права, яке може завадити Європейській прокуратурі застосувати її право на витребування справи від держави-члена.

Національні органи влади вживають будь-яких невідкладних заходів, необхідних для забезпечення ефективного розслідування і переслідування відповідно до національного права.

3. Якщо Європейській прокуратурі стає відомо іншим шляхом, ніж шляхом отримання інформації згідно зі статтею 24(2), про те, що розслідування кримінального злочину, стосовно якого вона могла мати компетенцію, вже здійснюється компетентними органами держави-члена, вона без невиправданої затримки звертається до таких органів. Після отримання всієї релевантної інформації відповідно до статті 24(2), Європейська прокуратура ухвалює рішення про те, чи застосовувати своє право на витребування справи від держави-члена. Рішення ухвалюється в рамках часових обмежень, визначених у параграфі 1 цієї статті.

4. Європейська прокуратура, у відповідних випадках, здійснює консультації з компетентними органами відповідної держави-члена перед ухваленням рішення про застосування права на витребування справи від держави-члена.

5. Якщо Європейська прокуратура застосовує своє право на витребування справи від держави-члена, компетентні органи держави-члена передають матеріали справи Європейській прокуратурі та утримуються від здійснення будь-якого подальшого розслідування щодо відповідного злочину.

6. Право на витребування справи від держави-члена, визначене у цій статті, може здійснюватися делегованим прокурором ЄС з будь-якої держави-члена, чиї компетентні органи ініціювали розслідування щодо злочину, який підпадає під дію статей 22 і 23.

Якщо делегований прокурор ЄС, який отримав інформацію відповідно до статті 24(2), розглядає можливість відмови від застосування права на витребування справи від держави-члена, він/вона інформує компетентну постійну палату через прокурора ЄС у його/її державі-члені стосовно надання постійній палаті можливості ухвалити рішення відповідно до статті 10(4).

7. У випадках, коли Європейська прокуратура утримується від здійснення своїх повноважень, вона інформує компетентні національні органи без необґрунтованої затримки. У будь-який момент під час провадження, компетентні національні органи інформують Європейську прокуратуру про будь-які нові факти, які можуть давати Європейській прокуратурі підстави для перегляду її рішення не використовувати право на здійснення повноважень.

Європейська прокуратура може застосувати своє право на витребування справи від держави-члена після отримання такої інформації, за умови якщо розслідування на національному рівні не було завершено та якщо обвинувальний акт не було передано до суду. Рішення ухвалюється в рамках часового обмеження, визначеного в параграфі 1 цієї статті.

8. Якщо, щодо злочинів, які завдали або ймовірно завдадуть шкоди фінансовим інтересам Союзу на суму менше ніж 100000 євро, Колегія вважає, що з огляду на рівень тяжкості злочину або складність проваджень у кожній індивідуальній справі необхідність розслідувати злочин або здійснювати переслідування на рівні Союзу відсутня, вона повинна, відповідно до статті 9(2), видати загальні настанови, які дозволяють делегованим прокурорам ЄС незалежно та без необґрунтованої затримки ухвалити рішення про відмову від витребування справи.

Настанови повинні визначати, з усіма необхідними деталями, обставини, до яких вони застосовуються, шляхом визначення чітких критеріїв, з урахуванням особливої уваги до характеру злочинів, терміновості ситуацій та зобов’язань національних органів вживати усіх необхідних заходів для повного відшкодування шкоди, завданої фінансовим інтересам Союзу.

9. Для забезпечення узгодженого застосування настанов, делегований прокурор ЄС інформує компетентну постійну палату про кожне рішення, ухвалене відповідно до параграфа 8, та кожна постійна палата щороку звітує перед Колегією про застосування настанов.

Стаття 28
Здійснення розслідування

1. Делегований прокурор ЄС, який здійснює провадження у справі, може, відповідно до цього Регламенту і національного права, або самостійно здійснювати слідчі дії та інші заходи, або видавати розпорядження компетентним органам у його/її державі-члені. Такі органи повинні, відповідно до національного права, забезпечити виконання усіх розпоряджень щодо здійснення заходів, виконання яких їм було доручено. Провідний делегований прокурор ЄС повідомляє компетентному прокурору ЄС і постійній палаті про будь-які значні події стосовно справи за допомогою системи управління справами відповідно до правил, визначених у внутрішньому регламенті Європейської прокуратури.

2. У будь-який час під час розслідувань, які здійснюються Європейською прокуратурою, компетентні національні органи можуть вживати невідкладних заходів відповідно до національного права, необхідних для забезпечення ефективності розслідувань, навіть якщо вони не діють безпосередньо відповідно до розпоряджень провідного делегованого прокурора ЄС. Національні органи без необґрунтованої затримки інформують провідного делегованого прокурора ЄС про вжиті ними невідкладні заходи.

3. Компетентна постійна палата може, за пропозицією прокурора ЄС, який здійснює нагляд, ухвалити рішення про перерозподіл справи іншому делегованому прокурору ЄС у тій самій державі-члені, у якій розташований провідний делегований прокурор ЄС, якщо провідний делегований прокурор ЄС:

(a) не може здійснювати розслідування або переслідування; або

(b) не виконує розпоряджень компетентної постійної палати або прокурора ЄС.

4. У виняткових випадках, після отримання згоди компетентної постійної палати, прокурор ЄС, який здійснює нагляд, може ухвалити обґрунтоване рішення щодо здійснення розслідування або особисто, або шляхом особистого здійснення слідчих дій та інших заходів, або шляхом надання розпоряджень компетентним органам у його/її державі-члені, якщо це видається необхідним в інтересах ефективності розслідування або переслідування з огляду на один чи більше таких критеріїв:

(a) тяжкість злочину, особливо з огляду на можливі наслідки на рівні Союзу;

(b) якщо розслідування стосується посадових осіб або інших службовців Союзу або членів установ Союзу;

(c) у разі незастосування механізму перерозподілу, зазначеного у параграфі 3.

У таких виняткових обставинах держави-члени забезпечують право прокурора ЄС видавати накази або подавати запити стосовно здійснення слідчих дій та наявність у нього/неї усіх прав та обов’язків делегованого прокурора ЄС відповідно до цього Регламенту та національного права.

Компетентні національні органи і делеговані прокурори ЄС, яких стосується справа, повинні бути без необґрунтованої затримки поінформовані про рішення, ухвалене відповідно до цього параграфа.

Стаття 29
Скасування привілеїв або імунітетів

1. Якщо розслідування Європейської прокуратури стосується осіб, захищених привілеями або імунітетом відповідно до національного права, і такі привілеї або імунітет є перешкодою для здійснюваного розслідування, Головний прокурор ЄС надсилає письмовий запит стосовно їх скасування згідно з процедурами, визначеними відповідним національним правом.

2. Якщо розслідування Європейської прокуратури стосується осіб, захищених привілеями або імунітетом відповідно до права Союзу, зокрема, Протоколом про привілеї та імунітети Європейського Союзу, і такі привілеї або імунітет є перешкодою для здійснюваного розслідування, Головний прокурор ЄС надсилає письмовий запит стосовно їх скасування згідно з процедурами, визначеними правом Союзу.

СЕКЦІЯ 2
Правила щодо слідчих дій та інших заходів

Стаття 30
Слідчі дії та інші заходи

1. Принаймні у справах, коли злочин, що підлягає розслідуванню, карається максимальним покаранням у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки, держави-члени повинні забезпечити право делегованих прокурорів ЄС видавати накази або запити стосовно таких слідчих дій:

(a) обшук будь-яких приміщень, земельних ділянок, транспортних засобів, приватних помешкань, одягу або іншої приватної власності або комп’ютерних систем, та вжиття будь-яких необхідних охоронних заходів, необхідних для збереження їх цілісності та запобігання втраті або пошкодженню доказів;

(b) забезпечення отримання будь-якого релевантного предмета або документа або в його оригінальному вигляді або у будь-якій іншій визначеній формі;

(c) забезпечення отримання збережених комп’ютерних даних, зашифрованих або розшифрованих, або в їх оригінальному вигляді або в іншій визначеній формі, включаючи банківські дані та дані про трафік, за винятком даних, які спеціально зберігаються відповідно до національного права, згідно з другим реченням статті 15(1) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2002/58/ЄС (-2);

__________
(-2) Директива Європейського Парламенту і Ради 2002/58/ЄС від 12 липня 2002 року про опрацювання персональних даних і захист приватності у секторі електронних комунікацій (ОВ L 201, 31.07.2002, с. 37).

(d) заморожування засобів або доходів від вчинення злочинів, включаючи активи, які, як очікується, підлягатимуть конфіскації судом першої інстанції, якщо існує причина вважати, що власник, володілець або розпорядник таких засобів або доходів намагатиметься завадити виконанню наказу про конфіскацію.

(e) перехоплення електронних повідомлень до підозрюваної або обвинуваченої особи та від неї через будь-які засоби електронної комунікації, якими користується підозрювана або обвинувачена особа;

(f) виявлення та відстеження об’єкта за допомогою технічних засобів, включаючи контрольовані поставки товарів.

2. Без обмеження статті 29, до слідчих дій, визначених у параграфі 1 цієї статті, можуть застосовуватися умови відповідно до застосовного національного права, якщо національне право містить особливі обмеження, які стосуються певних категорій осіб або фахівців, які зобов’язані дотримуватися вимог конфіденційності.

3. До слідчих дій, зазначених у пунктах (c), (e) та (f) параграфа 1 цієї статті, можуть застосовуватися подальші умови, включаючи обмеження, визначені застосовним національним правом. Зокрема, держави-члени можуть обмежити застосування пунктів (e) та (f) параграфа 1 цієї статті певними тяжкими злочинами. Держава-член, яка має намір застосувати таке обмеження, повідомляє Європейській прокуратурі відповідний список тяжких злочинів згідно зі статтею 117.

4. Делеговані прокурори ЄС повинні мати право надсилати запити або накази стосовно здійснення будь-яких інших заходів у своїй державі-члені, які є доступними для прокурорів відповідно до національного права у подібних національних справах, на додаток до заходів, зазначених у параграфі 1.

5. Делеговані прокурори ЄС можуть видавати накази стосовно здійснення заходів, зазначених у параграфах 1 та 4, якщо існують обґрунтовані підстави вважати, що відповідний захід може надати інформацію або докази, корисні для розслідування, та коли відсутній інший, менш інтрузивний захід, який може досягти тієї самої мети. Процедури і механізми вжиття заходів регулюються застосовним національним правом.

Стаття 31
Транскордонні розслідування

1. Делеговані прокурори ЄС повинні тісно співпрацювати шляхом надання допомоги та проведення регулярних консультацій щодо транскордонних справ. Якщо захід потрібно здійснити у державі-члені, відмінній від держави-члена провідного делегованого прокурора ЄС, цей провідний делегований прокурор ЄС ухвалює рішення про здійснення необхідних заходів та доручає їх делегованому прокурору ЄС, розташованому в державі-члені, у якій необхідно здійснити заходи.

2. Провідний делегований прокурор ЄС може доручати здійснення будь-яких заходів, доступних йому/їй відповідно до статті 30. Обґрунтування та схвалення таких заходів регулюється правом держави-члена провідного делегованого прокурора ЄС. Якщо провідний делегований прокурор ЄС доручає слідчу дію одному або декільком делегованим прокурорам ЄС з іншої держави-члена, він/вона одночасно повідомляє свого прокурора ЄС, який здійснює нагляд.

3. Якщо відповідно до права держави-члена помічного делегованого прокурора ЄС необхідний дозвіл суду на здійснення слідчої дії, помічний делегований прокурор ЄС отримує такий дозвіл відповідно до права такої держави-члена.

Якщо у судовому дозволі на здійснення дорученої дії відмовлено, провідний делегований прокурор ЄС скасовує доручення.

Тим не менше, якщо право держави-члена помічного делегованого прокурора ЄС не вимагає такого судового дозволу, але його вимагає право держави-члена провідного делегованого прокурора ЄС, провідний делегований прокурор ЄС отримує дозвіл і надає його разом із дорученням.

4. Помічний делегований прокурор ЄС здійснює доручену дію або видає розпорядження компетентному національному органу на її здійснення.

5. Якщо помічний делегований прокурор ЄС вважає, що:

(a) доручення є неповним або містить очевидну суттєву помилку;

(b) дію неможливо виконати протягом часового обмеження, визначеного у дорученні, через обґрунтовані та об’єктивні причини;

(c) альтернативна, але менш інтрузивна дія здатна досягнути тих самих результатів, що й доручена дія; або

(d) доручена дія не існує або до неї відсутній доступ у подібній справі на національному рівні відповідно до права його/її держави-члена,

він/вона інформує свого прокурора ЄС, який здійснює нагляд, та проводить консультації з провідним делегованим прокурором ЄС для вирішення питання із залученням обох сторін.

6. Якщо делегована дія не існує у суто національному контексті, але буде доступною у транскордонній ситуації, яка охоплюється правовими інструментами щодо взаємного визнання та транскордонної співпраці, відповідні делеговані прокурори ЄС за погодженням із відповідними прокурорами ЄС, які здійснюють нагляд, можуть застосувати такі інструменти.

7. Якщо делеговані прокурори ЄС не можуть ухвалити рішення щодо справи протягом 7 робочих днів та доручення продовжує діяти, справа передається компетентній постійній палаті. Те саме застосовується, якщо доручену дію не здійснено протягом часового обмеження, визначеного у дорученні, або протягом розумного часу.

8. Компетентна постійна палата необхідною мірою заслуховує делегованих прокурорів ЄС, залучених до справи, після чого ухвалює рішення без необґрунтованої затримки, відповідно до застосовного національного права, а також цього Регламенту, чи потрібна та до якого часу потрібна делегована дія або потрібний замісний захід здійснюється помічним делегованим прокурором ЄС, та повідомляє про своє рішення згаданим делегованим прокурорам ЄС через компетентного прокурора ЄС.

Стаття 32
Здійснення доручених дій

Доручені заходи здійснюються відповідно до цього Регламенту та згідно з правом держави-члена помічного делегованого прокурора ЄС. Необхідно забезпечити дотримання формальностей і процедур, чітко визначених провідним делегованим прокурором ЄС, якщо такі формальності або процедури не суперечать фундаментальним принципам права держави-члена помічного делегованого прокурора ЄС.

Стаття 33
Досудовий арешт та транскордонна видача

1. Провідний делегований прокурор ЄС може видати наказ або запит про арешт або досудове затримання підозрюваної або обвинуваченої особи відповідно до національного права, застосовного до подібних внутрішніх справ.

2. Якщо необхідно заарештувати і видати особу, яка відсутня у державі-члені, у якій перебуває провідний делегований прокурор ЄС, останній видає європейський ордер на арешт або звертається до компетентного органу такої держави-члена із запитом щодо видачі європейського ордеру на арешт відповідно до Рамкового рішення Ради 2002/584/ЮВС (-3).

__________
(-3) Рамкове рішення Ради 2002/584/ЮВС від 13 червня 2002 року про європейський ордер на арешт і процес видачі правопорушників між державами-членами (ОВ L 190, 18.07.2002, с. 1).

СЕКЦІЯ 3
Правила стосовно переслідування

Стаття 34
Передавання провадження національним органам

1. Якщо у процесі розслідування, яке здійснюється Європейською прокуратурою, буде виявлено, що факти, які підлягають розслідуванню, не становлять собою кримінальний злочин, щодо якого вона має повноваження відповідно до статей 22 і 23, компетентна постійна палата ухвалює рішення про передання справи компетентним національним органам без необґрунтованої затримки.

2. Якщо у процесі розслідування, яке здійснюється Європейською прокуратурою, буде виявлено, що умови для здійснення її повноважень, визначені у статті 25(2) і (3), більше не задовольняються, компетентна постійна палата ухвалює рішення про передання справи компетентним національним органам без необґрунтованої затримки та перед ініціюванням переслідування у національних судах.

3. Якщо, щодо злочинів, які завдали або ймовірно завдадуть шкоди фінансовим інтересам Союзу на суму менше ніж 100000 євро, Колегія вважає, що з огляду на рівень тяжкості злочину або складність проваджень у кожній окремій справі необхідність розслідувати злочин або здійснювати переслідування на рівні Союзу відсутня та це відповідатиме інтересам ефективності розслідування або переслідування, вона повинна, відповідно до статті 9(2), видати загальні настанови, які дають змогу постійній палаті передати справу компетентним національним органам.

Такі настанови повинні також давати змогу постійним палатам передавати справу компетентним національним органам, якщо Європейська прокуратура здійснює повноваження щодо злочинів, зазначених у пунктах (a) і (b) статті 3(2) Директиви (ЄС) 2017/1371, та якщо шкода, яку завдано або ймовірно буде завдано фінансовим інтересам Союзу, не перевищує шкоди, яку було або ймовірно буде завдано іншій жертві.

Для забезпечення узгодженого застосування настанов, кожна постійна палата щорічно звітує перед Колегією про застосування настанов.

Такі передавання повинні також включати будь-які нерозривно пов’язані злочини в межах компетенції Європейської прокуратури, відповідно до статті 22(3).

4. Постійна палата повідомляє Головного прокурора ЄС про будь-яке рішення щодо передавання справи національним органам відповідно до параграфа 3. Після отримання такої інформації, Головний прокурор ЄС може протягом трьох днів вимагати від постійної палати перегляду її рішення, якщо Головний прокурор ЄС вважає, що цього вимагає забезпечення узгодженості політики Європейської прокуратури стосовно передавання справ. Якщо Головний прокурор ЄС є членом відповідної постійної палати, право вимагати згаданий вище перегляд здійснює один із заступників Головного прокурора ЄС.

5. Якщо компетентні національні органи не згодні взяти на себе справу відповідно до параграфів 2 і 3 протягом часового обмеження, яке становить максимум 30 днів, Європейська прокуратура зберігає повноваження щодо переслідування або закриття справи відповідно до правил, викладених у цьому Регламенті.

6. Якщо Європейська прокуратура розглядає можливість закриття справи відповідно до статті 39(3), та якщо цього вимагає національний орган, постійна палата негайно передає справу такому органу влади.

7. Якщо, після передавання відповідно до параграфа (1), (2) або (3) цієї статті та статті 25(3), національний орган ухвалює рішення про відкриття розслідування, Європейська прокуратура передає справу такому національному органу, утримується від здійснення подальших слідчих дій або заходів переслідування та закриває провадження у справі.

8. Якщо справа передається відповідно до параграфа (1), (2) або (3) цієї статті та статті 25(3), Європейська прокуратура інформує відповідні установи, органи, офіси та агентства Союзу, а також, у відповідних випадках, згідно з національним правом, підозрюваних або обвинувачених та жертв злочину про передавання.

Стаття 35
Припинення розслідування

1. Якщо провідний делегований прокурор ЄС вважає розслідування завершеним, він/вона подає звіт прокурору ЄС, який здійснює нагляд, що містить коротку інформацію про справу і проект рішення стосовно того, чи слід притягати особу до відповідальності перед національним судом або розглянути можливість передавання справи, закриття справи або спрощеної процедури переслідування відповідно до статті 34, 39 або 40. Прокурор ЄС, який здійснює нагляд, передає зазначені документи компетентній постійній палаті, у супроводі його/її оцінки, якщо він/вона вважає це необхідним. Якщо постійна палата, відповідно до статті 10(3), ухвалює рішення відповідно до пропозиції делегованого прокурора ЄС, він/вона продовжує справу відповідним чином.

2. Якщо постійна палата на основі отриманих звітів доходить висновку про те, що вона не ухвалить рішення відповідно до пропозиції делегованого прокурора ЄС, вона повинна, якщо необхідно, самостійно здійснити перегляд справи перед ухваленням остаточного рішення або наданням подальших розпоряджень делегованому прокурору ЄС.

3. У відповідних випадках звіт делегованого прокурора ЄС також повинен включати достатнє обґрунтування для передавання справи на розгляд до суду або до суду держави-члена, де він/ вона розташований, або, відповідно до статті 26(4), до суду іншої держави-члена, яка має юрисдикцію щодо справи.

Стаття 36
Притягнення до відповідальності у національних судах

1. Якщо делегований прокурор ЄС подає проект рішення, який пропонує передати справу на розгляд до суду, постійна палата повинна, відповідно до процедур, визначених у статті 35, ухвалити рішення щодо такого проекту протягом 21 дня. Постійна палата не може ухвалити рішення про закриття справи, якщо проектом рішення пропонується передати справу на розгляд до суду.

2. Якщо постійна палата не ухвалює рішення протягом 21 днів, рішення, запропоноване делегованим прокурором ЄС, вважається ухваленим.

3. Якщо більше ніж одна держава-член має юрисдикцію щодо справи, постійна палата, за загальним правилом, ухвалює рішення про передання справи для притягнення особи до відповідальності у державі-члені провідного делегованого прокурора ЄС. Однак постійна палата може, беручи до уваги звіт, наданий відповідно до статті 35(1), ухвалити рішення про притягнення особи до відповідальності в іншій державі-члені, якщо для цього наявні достатньо обґрунтовані підстави, з огляду на критерії, визначені у статті 26(4) і (5), та надати відповідні розпорядження делегованому прокурору ЄС такої держави-члена відповідно.

4. Перед ухваленням рішення про передавання справи на розгляд до суду, компетентна постійна палата може, за пропозицією провідного делегованого прокурора ЄС, ухвалити рішення про об’єднання декількох справ, якщо розслідування здійснювалися різними делегованими прокурорами ЄС проти однієї і тієї самої особи (осіб) з метою притягнення винних до відповідальності у судах однієї і тієї самої держави-члена, яка, відповідно до її права, має юрисдикцію щодо кожної з таких справ.

5. Після ухвалення рішення щодо держави-члени, де відбудеться притягнення винних до відповідальність, компетентний національний суд у такій державі-члені визначається на основі національного права.

6. Якщо це необхідно для цілей відновлення, вжиття подальших адміністративних заходів або моніторингу, центральний офіс повідомляє компетентні національні органи, причетних осіб та залучені установи, органи, офіси та агентства Союзу про рішення щодо притягнення винних до відповідальності.

7. Якщо після отримання рішення Суду прокуратура повинна ухвалити рішення про те, чи звертатися з апеляційною скаргою, делегований прокурор ЄС подає звіт, який включає проект рішення до компетентної постійної палати та очікує на її розпорядження. Якщо неможливо очікувати на такі розпорядження протягом періоду, визначеного національним правом, делегований прокурор ЄС має право подати відповідну апеляційну скаргу без попередніх розпоряджень від постійної палати, та повинен після цього негайно подати звіт постійній палаті. Постійна палата потім надає делегованому прокурору ЄС розпорядження щодо підтвердження або відкликання апеляційної скарги. Аналогічна процедура застосовується у випадках, коли під час судового провадження та відповідно до національного права провідний делегований прокурор ЄС буде дотримуватися позиції, яка може призвести до закриття справи.

Стаття 37
Докази

1. Не може бути визнано недопустимими докази, представлені на розгляд суду Європейською прокуратурою або відповідачем лише з тієї причини, що такі докази було зібрано в іншій державі-члені або відповідно до права іншої держави-члена.

2. Положення цього Регламенту не впливають на повноваження суду першої інстанції вільно здійснювати оцінку доказів, представлених відповідачем або прокурорами Європейської прокуратури.

Стаття 38
Розпорядження конфіскованими активами

Якщо, відповідно до вимог та процедур згідно з національним правом, включаючи національне право, спрямоване на транспозицію Директиви Європейського Парламенту і Ради 2014/42/ЄС (-4), компетентний національний суд першої інстанції ухвалив остаточне рішення про конфіскацію будь-якої власності, пов’язаної зі злочином, який підпадає під компетенцію Європейської прокуратури, або доходів від нього, розпорядження такими активами здійснюється відповідно до застосовного національного права. Таке розпорядження не повинне негативно впливати на права Союзу або інших жертв на отримання відшкодування завданої їм шкоди.

__________
(-4) Директива Європейського Парламенту і Ради 2014/42/ЄС від 03 квітня 2014 року про заморожування та конфіскацію засобів і доходів, одержаних злочинним шляхом, в Європейському Союзі (ОВ L 127, 29.04.2014, с. 39).

СЕКЦІЯ 4
Правила стосовно альтернатив переслідуванню

Стаття 39
Закриття справи

1. Якщо здійснення переслідування стало неможливим відповідно до права держави-члена провідного делегованого прокурора ЄС, постійна палата повинна на основі звіту, який надається делегованим прокурором ЄС, який здійснює провадження у справі відповідно до статті 35(1), ухвалити рішення про закриття справи проти особи через одну з таких причин:

(a) смерть підозрюваної чи обвинуваченої особи або ліквідація підозрюваної чи обвинуваченої юридичної особи;

(b) неосудність підозрюваної чи обвинуваченої особи;

(c) амністія підозрюваної чи обвинуваченої особи;

(d) імунітет, наданий підозрюваній чи обвинуваченій особі, якщо його не було скасовано;

(e) закінчення національного законодавчого строку давності для притягнення до відповідальності;

(f) у справі проти підозрюваної чи обвинуваченої особи стосовно тих самих дій вже було ухвалено остаточне рішення у справі;

(g) брак відповідних доказів.

2. Рішення, ухвалене відповідно до параграфа 1, не може забороняти подальші розслідування на основі нових фактів, які не були відомі Європейській прокуратурі на момент ухвалення рішення, і про які стало відомо після ухвалення рішення. Рішення про повторне відкриття розслідування на основі таких нових фактів ухвалює компетентна постійна палата.

3. Якщо Європейська прокуратура має повноваження відповідно до статті 22(3), вона закриває справу лише після консультацій із національними органами держави-члена, зазначеної у статті 25(6). У відповідних випадках постійна палата передає справу компетентним національним органам відповідно до статті 34(6), (7) та (8).

Такі самі правила застосовуються у разі, якщо Європейська прокуратура здійснює повноваження стосовно злочинів, зазначених у пунктах (a) та (b) статті 3(2) Директиви (ЄС) 2017/1371, та якщо шкода, яку завдано або ймовірно буде завдано фінансовим інтересам Союзу, не перевищує шкоди, яку було або ймовірно буде завдано іншій жертві.

4. Якщо справу закрито, Європейська прокуратура інформує про закриття справи компетентні національні органи та відповідні установи, органи, офіси та агентства Союзу, а також, залежно від випадку, відповідно до національного права підозрюваних чи обвинувачених та жертв злочину. Закриті справи також можуть передаватися до Європейського бюро боротьби із шахрайством або до компетентних національних адміністративних або судових органів для відновлення або інших подальших адміністративних процедур.

СЕКЦІЯ 5
Правила щодо спрощеної процедури

Стаття 40
Спрощені процедури переслідування

1. Якщо застосовне національне право передбачає спрощену процедуру переслідування, спрямовану на ухвалення остаточного рішення у справі на основі умов, погоджених із підозрюваним, провідний делегований прокурор ЄС може, відповідно до статті 10(3) та статті 35(1), запропонувати компетентній постійній палаті застосувати процедуру відповідно до умов, передбачених національним правом.

Якщо Європейська прокуратура здійснює повноваження щодо злочинів, зазначених у пунктах (a) та (b) статті 3(2) Директиви (ЄС) 2017/1371, та якщо шкода, яку завдано або ймовірно буде завдано фінансовим інтересам Союзу, не перевищує шкоди, яку було або ймовірно буде завдано іншій жертві, провідний делегований прокурор ЄС проводить консультації з національними органами прокуратури перед тим, як запропонувати застосування спрощеної процедури переслідування.

2. Постійна палата ухвалює рішення за пропозицією провідного делегованого прокурора ЄС з урахуванням таких підстав:

(a) тяжкості злочину, зокрема, з огляду на завдану шкоду;

(b) бажання підозрюваної особи відшкодувати шкоду, завдану незаконною поведінкою;

(c) застосування процедури відповідатиме загальним цілям та основним принципам Європейської прокуратури відповідно до цього Регламенту.

Колегія відповідно до статті 9(2) видає настанови про застосування цих підстав.

3. Якщо постійна палата погоджується з пропозицією, провідний делегований прокурор ЄС застосовує спрощену процедуру переслідування відповідно до умов, визначених у національному праві, та реєструє її у системі управління справами. Після завершення спрощеної процедури переслідування та після виконання умов, погоджених із підозрюваним, постійна палата надає розпорядження делегованому прокурору ЄС діяти з метою ухвалення остаточного рішення у справі.

ГЛАВА VI
ПРОЦЕДУРНІ ГАРАНТІЇ

Стаття 41
Обсяг прав підозрюваних та обвинувачених осіб

1. Діяльність Європейської прокуратури здійснюється з повним дотриманням прав підозрюваних та обвинувачених осіб, визначених Хартією, включаючи право на справедливий розгляд справи та право на захист.

2. Будь-яка підозрювана чи обвинувачена особа у кримінальному провадженні Європейської прокуратури повинна, як мінімум, мати процесуальні права, визначені правом Союзу, включаючи визначені директивами стосовно прав підозрюваних та обвинувачених осіб у кримінальному процесі, імплементовані у національне право, що включають:

(a) право на усний та письмовий переклад відповідно до Директиви 2010/64/ЄС;

(b) право на інформацію та доступ до матеріалів справи відповідно до Директиви 2012/13/ЄС;

(c) право доступу до адвоката та право спілкуватися з третіми особами та інформувати третіх осіб у випадку затримання відповідно до Директиви 2013/48/ЄС;

(d) право зберігати мовчання та право на презумпцію невинуватості відповідно до Директиви (ЄС) 2016/343;

(e) право на правову допомогу відповідно до Директиви (ЄС) 2016/1919.

3. Без обмеження прав, зазначених у цій главі, підозрювані та обвинувачені особи, а також інші особи, які беруть участь у провадженнях Європейської прокуратури, повинні мати всі процесуальні права, доступні їм відповідно до застосовного національного права, включаючи можливість надавати докази, подавати клопотання про залучення експертів або здійснення експертизи та заслуховування свідків, та звертатися до Європейської прокуратури із запитом щодо вжиття таких заходів від імені захисту.

Стаття 42
Судовий нагляд

1. Процесуальні акти Європейської прокуратури, спрямовані на створення правових наслідків для третіх осіб, повинні підлягати нагляду з боку компетентних національних судів відповідно до вимог і процедур, визначених національним правом. Аналогічне правило застосовується до випадків, коли Європейська прокуратура не ухвалює процесуальних актів, спрямованих на створення правових наслідків для третіх осіб, ухвалювати які вона юридично зобов’язана відповідно до цього Регламенту.

2. Відповідно до статті 267 ДФЄС, Суд ЄС має юрисдикцію щодо ухвалення попередніх рішень стосовно:

(a) законності процесуальних актів Європейської прокуратури мірою, якою питання про законність постає перед будь-яким судом або трибуналом держави-члена безпосередньо на основі права Союзу;

(b) тлумачення законності положень права Союзу, включно з положеннями цього Регламенту;

(c) тлумачення статей 22 і 25 цього Регламенту щодо будь-якого конфлікту повноважень між Європейською прокуратурою та компетентними національними органами.

3. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, рішення Європейської прокуратури стосовно закриття справи мірою, якою вони оскаржуються безпосередньо на основі права Союзу, підлягають перегляду Судом ЄС відповідно до четвертого параграфа статті 263 ДФЄС.

4. Відповідно до статті 268 ДФЄС, Суд ЄС має юрисдикцію щодо будь-якого спору стосовно відшкодування шкоди, завданої Європейською прокуратурою.

5. Відповідно до статті 272 ДФЄС, Суд ЄС має юрисдикцію щодо будь-якого спору стосовно арбітражних застережень, які містяться у контрактах, укладених Європейською прокуратурою.

6. Відповідно до статті 270 ДФЄС, Суд ЄС має юрисдикцію щодо будь-якого спору стосовно персоналу.

7. Суд ЄС має юрисдикцію щодо звільнення Головного прокурора ЄС або прокурорів ЄС згідно зі статтями 14(5) і 16(5) відповідно.

8. Положення цієї статті діють без обмеження судового нагляду з боку Суду ЄС відповідно до параграфа 4 статті 263 ДФЄС стосовно рішень Європейської прокуратури, які впливають на права суб’єктів даних відповідно до глави VIII, та рішень Європейської прокуратури, які не є процесуальними актами, наприклад, рішень Європейської прокуратури щодо права публічного доступу до документів, рішень про звільнення делегованих прокурорів ЄС, ухвалених відповідно до статті 17(3) цього Регламенту, або будь-яких інших адміністративних рішень.

ГЛАВА VII
ОПРАЦЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 43
Надання Європейській прокуратурі доступу до інформації

1. Делеговані прокурори ЄС повинні мати право отримувати будь-яку релевантну інформацію, яка зберігається в національних базах даних розслідувань у кримінальних справах та правозастосування, а також інших релевантних реєстрах органів публічної влади відповідно до умов, аналогічних умовам, які застосовуються до подібних справ відповідно до національного права.

2. Європейська прокуратура також повинна мати право отримувати будь-яку релевантну інформацію, яка підпадає під її компетенцію, що зберігається у базах даних установ, органів, офісів та агентств Союзу.

Стаття 44
Системи управління справами

1. Європейська прокуратура створює систему управління справами, яка утримується та управління якою здійснюється відповідно до правил, визначених цим Регламентом та внутрішнім регламентом Європейської прокуратури.

2. Система управління справами має на меті:

(a) підтримку управління розслідуваннями і переслідуваннями, які здійснюються Європейською прокуратурою, зокрема, шляхом управління внутрішніми робочими потоками інформації та підтримки здійснення розслідувань у транскордонних справах;

(b) забезпечення безпечного доступу до інформації щодо розслідувань і переслідувань у центральному офісі та делегованими прокурорами ЄС;

(c) забезпечення перехресних посилань на інформацію та отримання даних для операційного аналізу та статистичних цілей;

(d) спрощення моніторингу для забезпечення законності опрацювання оперативних персональних даних і дотримання дотичних положень цього Регламенту.

3. Система управління справами повинна бути підключена до безпечного телекомунікаційного з’єднання, зазначеного у статті 9 Рішення Ради 2008/976/ЮВС (-5).

__________
(-5) Рішення Ради 2008/976/ЮВС від 16 грудня 2008 року про Європейську судову мережу (ОВ L 348, 24.12.2008, с. 130).

4. Система управління справами повинна містити:

(a) реєстр інформації, отриманої Європейською прокуратурою відповідно до статті 24, включаючи будь-які рішення щодо такої інформації,

(b) каталог усіх досьє справ;

(c) усю інформацію з досьє справ, які зберігаються у системі управління справами відповідно до статті 45(3).

Каталог не повинен містити жодних оперативних персональних даних, окрім даних, необхідних для ідентифікації справ або створення перехресних зв’язків між досьє різних справ.

5. Для цілей опрацювання оперативних персональних даних, Європейська прокуратура може лише створювати автоматичні файли даних, відмінних від досьє справи, відповідно до цього Регламенту і внутрішнього регламенту Європейської прокуратури. Інформація про такі інші автоматизовані файли даних повідомляється Європейському інспектору із захисту даних.

Стаття 45
Досьє справ Європейської прокуратури

1. Коли Європейська прокуратура ухвалює рішення про початок розслідування або здійснення її права на витребування справи від держави-члена відповідно до цього Регламенту, провідний делегований прокурор ЄС відкриває досьє справи.

Досьє справи містить усю інформацію та докази, доступні делегованому прокурору ЄС, які стосуються розслідування і переслідування Європейською прокуратурою.

Як тільки розслідування було відкрито, інформація з реєстру, зазначеного у статті 44(4)(a), стає частиною досьє справи.

2. Управління досьє справи здійснюється провідним делегованим прокурором ЄС відповідно до права його/її держави-члена.

Внутрішній регламент Європейської прокуратури може включати правила щодо організації досьє справ та управління ними мірою, необхідною для забезпечення функціонування Європейської прокуратури як єдиного офісу. Провідний делегований прокурор ЄС надає доступ до досьє справ підозрюваним та обвинуваченим, а також іншим особам, залученим до провадження відповідно до національного права держави-члена, у якій працює прокурор.

3. Система управління справами Європейської прокуратури включає всю інформацію та докази з досьє справи, які можуть зберігатися в електронному вигляді, для того, щоб надати центральному офісу можливість здійснювати його функції відповідно до цього Регламенту. Провідний делегований прокурор ЄС повинен переконатися, що зміст інформації у системі управління справами весь час відповідає досьє справи, зокрема, що оперативні персональні дані у системі управління справами видалено або виправлено кожного разу, коли такі дані видалено або виправлено у відповідному досьє справи.

Стаття 46
Доступ до системи управління справами

Головний прокурор ЄС, заступники Головного прокурора ЄС, інші прокурори ЄС та делеговані прокурори ЄС мають безпосередній доступ до реєстру та каталогу.

Прокурор ЄС, який здійснює нагляд, а також компетентна постійна палата повинні при здійсненні своїх повноважень відповідно до статей 10 і 12 мати прямий доступ до інформації, яка зберігається в електронному вигляді у системі управління справами. Прокурор ЄС, який здійснює нагляд, також має безпосередній доступ до досьє справи. Компетентна постійна палата повинна мати доступ до досьє справи на її запит.

Інші делеговані прокурори ЄС можуть звернутися із запитом про отримання доступу до інформації, яка зберігається в електронному вигляді у системі управління справами, а також у будь-якому досьє справи. Провідний делегований прокурор ЄС ухвалює рішення про надання такого доступу іншим делегованим прокурорам ЄС відповідно до застосовного національного права. Якщо доступ не надано, це питання має бути передано на розгляд компетентній постійній палаті. Компетентна постійна палата мірою необхідності заслуховує делегованих прокурорів ЄС, яких стосується справа, і потім ухвалює рішення відповідно до застосовного національного права, а також цього Регламенту.

Внутрішній регламент Європейської прокуратури визначає подальші правила стосовно права доступу та процедури визначення рівня доступу до системи управління справами, який надається Головному прокурору ЄС, заступникам Головного прокурора ЄС, іншим прокурорам ЄС, делегованим прокурорам ЄС і персоналу Європейської прокуратури мірою, необхідною для здійснення їхніх обов’язків.

ГЛАВА VIII
ЗАХИСТ ДАНИХ

Стаття 47
Принципи опрацювання персональних даних

1. Персональні дані:

(a) необхідно опрацьовувати у законний та справедливий спосіб («законність та справедливість»);

(b) необхідно збирати для визначених, чітких та законних цілей та в подальшому не опрацьовувати у спосіб, несумісний з цими цілями; подальше опрацювання з цілями архівування для задоволення суспільного інтересу, цілями наукових або історичних досліджень або статистичних цілей не вважається несумісним з первісними цілями, якщо Європейська прокуратура надає належні гарантії прав і свобод суб’єктів даних («обмеження мети»);

(c) повинні бути належними, релевантними та не надмірними з огляду на цілі опрацювання («мінімізація даних»);

(d) повинні бути точними і, за необхідності, їх повинні оновлювати; необхідно вживати усіх відповідних заходів для того, щоб забезпечити, щоб неточні персональні дані, зважаючи на цілі їх опрацювання, було видалено чи виправлено без затримки («точність»);

(e) необхідно зберігати у формі, що дозволяє ідентифікацію суб’єктів даних не довше, ніж це є необхідним для цілей їх опрацювання; персональні дані можна зберігати протягом більш тривалих періодів, доки їх опрацьовують винятково для досягнення цілей суспільних інтересів, цілей наукового чи історичного дослідження або статистичних цілей за умов забезпечення Європейською прокуратурою належних гарантій щодо прав і свобод суб’єктів даних, зокрема, шляхом імплементації відповідних технічних і організаційних заходів, передбачених цим Регламентом («обмеження зберігання»);

(f) необхідно опрацьовувати персональні дані у спосіб, який забезпечує належну безпеку персональних даних, включаючи захист проти опрацювання без належного дозволу або незаконного опрацювання, а також випадкової втрати, знищення або пошкодження із застосуванням належних технічних або організаційних заходів («цілісність та конфіденційність»).

2. Європейська прокуратура несе відповідальність за і повинна бути в змозі продемонструвати дотримання параграфа 1 («підзвітність») при опрацюванні персональних даних повністю чи частково із застосуванням автоматизованих засобів та при опрацюванні персональних даних із застосуванням неавтоматизованих засобів, які формують частину картотеки або призначені для внесення до картотеки.

3. Опрацювання даних Європейською прокуратурою з будь-якою з цілей, визначених статтею 49, відмінних від тих, з якими було зібрано оперативні персональні дані, повинно дозволятися мірою, якою:

(a) Європейська прокуратура має повноваження щодо опрацювання таких оперативних персональних даних з цією метою відповідно до цього Регламенту; та

(b) опрацювання є необхідним і пропорційним для визначеної іншої мети відповідно до права Союзу; та

(c) якщо релевантно, використання оперативних персональних даних не заборонено застосовним національним процесуальним правом щодо слідчих дій, здійснених відповідно до статті 30. Застосовним національним процесуальним правом є право держави-члена, у якій було отримано дані.

Стаття 48
Адміністративні персональні дані

1. Регламент (ЄС) № 45/2001 застосовується до всіх адміністративних персональних даних, які опрацьовує Європейська прокуратура.

2. Європейська прокуратура повинна визначити часові обмеження для зберігання адміністративних персональних даних у положеннях щодо захисту даних у своєму внутрішньому регламенті.

Стаття 49
Опрацювання оперативних персональних даних

1. Європейська прокуратура опрацьовує оперативні персональні дані за допомогою автоматизованих засобів або у структурованих файлах, створених за допомогою ручних засобів, відповідно до цього Регламенту та лише з такими цілями:

(a) розслідування і переслідування у кримінальних справах, які здійснюються відповідно до цього Регламенту; або

(b) обмін інформацією з компетентними органами держави-членів ЄС та іншими установами, органами, офісами та агентствами Союзу відповідно до цього Регламенту; або

(c) співпраця з третіми країнами або міжнародними організаціями відповідно до цього Регламенту.

2. Категорії оперативних персональних даних та категорії суб’єктів персональних даних, чиї оперативні персональні дані можуть бути опрацьовані Європейською прокуратурою в рамках каталогу, як вказано у пункті (b) статті 44(4), з будь-якою метою, зазначеною у параграфі 1 цієї статті, наведені у додатку відповідно до параграфа 3.

3. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 115 для визначення переліку категорій оперативних персональних даних та категорій суб’єктів даних, зазначених у параграфі 2 цієї статті, та оновлення такого переліку для врахування розвитку інформаційних технологій та в світлі прогресу в інформаційному суспільстві.

До делегованих актів, ухвалених відповідно до цього параграфа, застосовують процедуру, передбачену в статті 116, якщо того вимагають імперативні міркування нагальності.

4. Європейська прокуратура може тимчасово опрацьовувати оперативні персональні дані з метою визначення, чи такі дані є релевантними з огляду на її завдання та з цілями, зазначеними у параграфі 1. Колегія, діючи за поданням Головного прокурора ЄС та після консультацій із Європейським інспектором із захисту даних, повинна додатково уточнити умови опрацювання таких оперативних персональних даних, зокрема, у частині доступу до таких даних та їх застосування, а також часових обмежень для зберігання та видалення таких даних.

5. Європейська прокуратура опрацьовує оперативні персональні дані у спосіб, який дозволяє визначити, який орган надав дані або звідки їх було отримано.

6. При застосуванні статей 57-62, Європейська прокуратура повинна, якщо доцільно, діяти відповідно до національного процесуального права щодо обов’язку надавати інформацію суб’єкту даних та можливостей запобігти наданню такої інформації, обмежити або відтермінувати його. Якщо доцільно, провідний делегований прокурор ЄС проводить консультації з іншими делегованими прокурорами ЄС, залученими до справи, перед ухваленням рішення стосовно визначеного у статтях 57-62.

Стаття 50
Часові обмеження щодо зберігання оперативних персональних даних

1. Європейська прокуратура періодично переглядає необхідність зберігання опрацьованих оперативних персональних даних. Найпізніше такий перегляд здійснюється не пізніше, ніж через три роки після першого опрацювання оперативних персональних даних, а потім кожні три роки після цього. Якщо оперативні персональні дані зберігаються протягом періоду, який перевищує п’ять років, інформація про це повинна надаватися Європейському інспектору із захисту даних.

2. Оперативні персональні дані, опрацьовані Європейською прокуратурою, не повинні зберігатися довше за п’ять років після остаточного виправдального рішення у справі; у випадку, якщо підозрюваного було визнано винним, ці часові обмеження продовжуються до виконання призначеного покарання або настання моменту, коли його неможливо виконати відповідно до права держави-члена, яка призначила покарання.

3. Перед закінченням одного з часових періодів для зберігання, зазначених у параграфі 2, Європейська прокуратура повинна переглянути необхідність продовження зберігання оперативних персональних даних, якщо це необхідно для здійснення її завдань та на необхідний для цього період. Причини для подальшого зберігання повинні бути обґрунтовані та зафіксовані. За відсутності рішення про подальше зберігання оперативних персональних даних, такі дані повинні автоматично видалятися.

Стаття 51
Розрізнення між різними категоріями суб’єктів даних

Європейська прокуратура повинна мірою, якою це можливо, чітко розрізняти оперативні персональні дані різних категорій суб’єктів даних, як-от:

(a) осіб, щодо яких існують серйозні підстави вважати, що вони вчинили або планують вчинити кримінальний злочин;

(b) осіб, засуджених за вчинення кримінального злочину;

(c) жертв кримінальних злочинів або осіб, щодо яких певні факти дають підстави вважати, що вони могли стати жертвою злочину; та

(d) інших сторін кримінального злочину, зокрема осіб, які можуть бути викликані як свідки у розслідуваннях або подальшому кримінальному провадженні, осіб, які можуть надати інформацію стосовно злочинів або контактних осіб чи помічників осіб, зазначених у пунктах (a) і (b).

Стаття 52
Розрізнення між оперативними персональними даними та перевіркою якості персональних даних

1. Європейська прокуратура повинна розрізняти, наскільки це можливо, оперативні персональні дані, які ґрунтуються на фактах, від оперативних персональних даних, які ґрунтуються на особистих оцінках.

2. Європейська прокуратура вживає усіх належних заходів для гарантування того, що неточні, неповні або вже неактуальні оперативні персональні дані не передаються, і до них не надається доступ. З цією метою, Європейська прокуратура повинна, наскільки це практично здійсненно, перевіряти якість оперативних персональних даних перш ніж вони передаються або до них надається доступ. Наскільки це можливо, під час всіх передавань оперативних персональних даних Європейська прокуратура додає необхідну інформацію. яка дає змогу отримувачу оцінити рівень достовірності, повноти та надійності оперативних персональних даних і ступінь їх актуальності.

3. Якщо виявиться, що було передано неправильні оперативні персональні дані або дані було передано незаконним шляхом, про це без затримки повідомляють отримувача. У такому випадку до оперативних персональних даних вносяться виправлення чи їх видаляють, або опрацювання обмежується відповідно до статті 61.

Стаття 53
Особливі умови опрацювання

1. Якщо цього вимагають положення цього Регламенту, Європейська прокуратура визначає особливі умови опрацювання та повідомляє отримувача таких оперативних персональних даних про такі умови та вимоги щодо їх виконання.

2. Європейська прокуратура дотримується особливих умов опрацювання у випадках, коли такі особливі умови визначені національним органом відповідно до статті 9(3) і (4) Директиви (ЄС) 2016/680.

Стаття 54
Передавання оперативних персональних даних установам, органам, офісам та агентствам Союзу

1. Відповідно до будь-яких можливих обмежень згідно з цим Регламентом, зокрема відповідно до статті 53, Європейська прокуратура передає лише оперативні персональні дані іншій установі, органу, офісу або агентству Союзу, якщо дані необхідні для законного здійснення завдань, які охоплені компетенцією іншої установи, органу, офісу або агентства Союзу.

2. Якщо оперативні персональні дані передаються на запит іншої установи, органу, офісу або агентства Союзу, відповідальність за законність такого передавання несе як контролер, так і отримувач.

Від Європейської прокуратури вимагається перевірка компетенції іншої установи, органу, офісу або агентства Союзу, а також здійснення попередньої оцінки необхідності передавання оперативних персональних даних. Якщо виникають сумніви стосовно необхідності, Європейська прокуратура може вимагати інформації від отримувача.

Інша установа, орган, офіс або агентство Союзу забезпечує можливість подальшої верифікації необхідності передавання оперативних персональних даних.

3. Інша установа, орган, офіс або агентство Союзу опрацьовують оперативні персональні дані лише для цілей, з якими їх було передано.

Стаття 55
Опрацювання спеціальних категорій оперативних персональних даних

1. Опрацювання персональних даних, що розкривають расову чи етнічну приналежність, політичні переконання, релігійні чи філософські вірування, чи членство в професійних спілках, та опрацювання генетичних даних, біометричних даних для цілі єдиної ідентифікації фізичної особи, даних стосовно стану здоров’я чи даних про статеве життя фізичної особи чи її сексуальної орієнтації дозволяється лише у разі, коли воно є абсолютно необхідним для розслідувань Європейської прокуратури за умови дотримання належних гарантій прав і свобод суб’єкта даних і лише у разі, якщо вони доповнюють їхні оперативні персональні дані, які вже було опрацьовано Європейською прокуратурою.

2. Старший спеціаліст з питань захисту даних повинен негайно отримувати інформацію про застосування цієї статті.

Стаття 56
Автоматизоване індивідуальне вироблення й ухвалення рішень, у тому числі, профайлінг

Суб’єкт даних повинен мати право не підлягати рішенню Європейської прокуратури, що ґрунтується винятково на автоматизованому опрацюванні, в тому числі, профайлінгу, що породжує правові наслідки для чи подібним чином істотно впливає на нього або неї.

Стаття 57
Повідомлення та форми реалізації прав суб’єкта даних

1. Європейська прокуратура вживає адекватних заходів для надання будь-якої інформації, зазначеної у статті 58. Вона надає суб’єкту даних будь-яку інформацію, пов’язану зі статтями 56, 59, 62 і 75, стосовно опрацювання у стислій, зрозумілій та легко доступній формі, з використанням чітких і простих формулювань. Інформація надається за допомогою будь-яких належних засобів, включаючи електронні засоби. За загальним правилом, контролер надає інформацію у тій самій формі, що й запит на неї.

2. Європейська прокуратура сприяє здійсненню прав суб’єктів даних відповідно до статей 58-62.

3. Європейська прокуратура інформує суб’єкта даних у письмовій формі про подальшу роботу щодо його/її запиту без необґрунтованої затримки, та у будь-якому випадку щонайпізніше через три місяці після отримання запиту від суб’єкта даних.

4. Європейська прокуратура надає інформацію, визначену відповідно до статті 58, та щодо будь-якого повідомлення або дії, здійснених відповідно до статей 56, 59 до 62 і 75, безкоштовно. Якщо запити від суб’єкта даних є явно необґрунтованими чи надмірними, зокрема, через їх багатократне повторення, Європейська прокуратура може або:

(a) стягнути розумну плату, враховуючи адміністративні витрати на надання інформації або повідомлення чи вжиття дій на запит; або

(b) відмовитися від вчинення запитуваних дій.

На Європейську прокуратуру покладається додаткове зобов’язання щодо доведення явно необґрунтованого чи надмірного характеру запиту.

5. Якщо Європейська прокуратура має вагомі підстави сумніватися в ідентичності фізичної особи, що здійснює запит, вказаний у статтях 59 або 61, Європейська прокуратура може надіслати запит на надання додаткової інформації, необхідної для підтвердження ідентичності суб’єкта даних.

Стаття 58
Інформація, до якої надається доступ або яка надається суб’єкту даних

1. Європейська прокуратура надає суб’єкту даних доступ принаймні до такої інформації:

(a) ідентифікаційних та контактних даних Європейської прокуратури;

(b) контактних даних старшого спеціаліста з питань захисту даних;

(c) цілей опрацювання, для досягнення яких призначено оперативні персональні дані;

(d) права подавати скаргу Європейському інспектору із захисту даних та його контактних даних;

(e) існування права звернутися до Європейської прокуратури із запитом про доступ до та корекцію або знищення оперативних персональних даних та обмеження опрацювання оперативних персональних даних стосовно суб’єкта даних.

2. Крім інформації, зазначеної у параграфі 1, Європейська прокуратура повинна у певних випадках надавати суб’єкту даних подальшу детальну інформацію для надання йому можливості здійснювати його/її права:

(a) правову основу для опрацювання;

(b) період зберігання оперативних персональних даних, або, якщо це неможливо, - критерії визначення такого періоду;

(c) якщо застосовно, категорії отримувачів, яким було або буде розкрито оперативні персональні дані, включаючи отримувачів у третіх країнах або міжнародних організаціях;

(d) якщо необхідно, подальшу інформацію, зокрема, якщо оперативні персональні дані було зібрано без відома суб’єкта даних.

3. Європейська прокуратура може відтермінувати, обмежити або запобігти наданню такої інформації суб’єкту даних відповідно до параграфа 2 мірою, якою таке обмеження є необхідним і пропорційний захід у демократичному суспільстві з належним врахуванням фундаментальних прав та законних інтересів відповідної фізичної особи з метою:

(a) запобігання перешкоджанню офіційним чи юридичним запитам, розслідуванням та процедурам;

(b) запобігання випадкам перешкоджання попередженню, виявленню, розслідуванню або переслідуванню кримінальних злочинів або виконанню кримінальних покарань;

(c) захисту громадської безпеки держав-членів Європейського Союзу;

(d) захисту національної безпеки держав-членів Європейського Союзу;

(e) захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 59
Право суб’єкта даних на доступ

Суб’єкт даних повинен мати право на отримання від Європейської прокуратури підтвердження факту опрацювання її або його оперативних персональних даних та якщо це так - на доступ до персональних даних та інформації про:

(a) цілі опрацювання та його правову основу;

(b) категорії відповідних оперативних персональних даних;

(c) отримувачів чи категорії отримувачів, яким оперативні персональні дані були або будуть розкриті, зокрема, отримувачів у третіх країнах або міжнародних організаціях;

(d) за можливості, період, протягом якого передбачається, що оперативні персональні дані будуть зберігати, або, якщо це неможливо, - критерії визначення такого періоду;

(e) існування права на надсилання запиту до Європейської прокуратури щодо виправлення чи знищення оперативних персональних даних, або обмеження опрацювання персональних даних про суб’єкт даних, а також права на заперечення проти такого опрацювання;

(f) право подавати скаргу Європейському інспектору із захисту даних та контактні дані Європейського інспектора із захисту даних;

(g) повідомлення оперативних персональних даних, щодо яких здійснюється опрацювання та будь-якої доступної інформації стосовно їх походження.

Стаття 60
Обмеження права на доступ

1. Європейська прокуратура може повністю або частково обмежити право суб’єкта даних на доступ мірою та до того часу, як таке часткове або повне обмеження вважатиметься необхідним та пропорційним заходом у демократичному суспільстві з належним врахуванням фундаментальних прав та законних інтересів відповідних фізичних осіб, якщо такий захід вживається з метою:

(a) запобігання перешкоджанню офіційним чи юридичним запитам, розслідуванням та процедурам;

(b) запобігання випадкам перешкоджання попередженню, виявленню, розслідуванню або переслідуванню кримінальних злочинів або виконанню кримінальних покарань;

(c) захисту громадської безпеки держав-членів Європейського Союзу;

(d) захисту національної безпеки держав-членів Європейського Союзу;

(e) захисту прав і свобод інших осіб.

2. Якщо надання такої інформації перешкоджатиме цілі параграфа 1, Європейська прокуратура повідомляє відповідний суб’єкт даних лише про те, що вона здійснила перевірки без надання будь-якої інформації, яка може розкрити йому/їй, чи оперативні персональні дані, які стосуються його/її, опрацьовуються Європейською прокуратурою.

Європейська прокуратура інформує суб’єкта даних про можливість подання скарги Європейському інспектору із захисту даних або можливість подання позову проти рішення Європейської прокуратури до Суду ЄС.

3. Європейська прокуратура документує фактичні і юридичні підстави, на яких ґрунтується рішення. Інформація надається Європейському інспектору із захисту даних на його/її запит.

Стаття 61
Право на виправлення чи видалення оперативних персональних даних та обмеження опрацювання

1. Суб’єкт даних має право виправлення його або її неточних оперативних персональних даних, яке Європейська прокуратура повинна здійснити без будь-якої необґрунтованої затримки. Зважаючи на цілі опрацювання, суб’єкт даних повинен мати право доповнити відсутні або неповні оперативні персональні дані, в тому числі, шляхом здійснення додаткової заяви.

2. Європейська прокуратура повинна видалити оперативні персональні дані без необґрунтованої затримки, і суб’єкт даних повинен мати право на видалення Європейською прокуратурою оперативних персональних даних стосовно нього/неї без необґрунтованої затримки, якщо опрацювання порушує статті 47, 49 або 55, або якщо видалення оперативних персональних даних є необхідним з метою дотримання юридичного зобов’язання, яке застосовується до Європейської прокуратури.

3. Замість видалення Європейська прокуратура повинна обмежити опрацювання, якщо:

(a) суб’єкт даних оскаржує достовірність оперативних персональних даних, та їх достовірність або недостовірність не може бути точно визначена; або

(b) оперативні персональні дані необхідно зберігати як докази.

Якщо опрацювання обмежується відповідно до пункту (a) першого підпараграфа, Європейська прокуратура інформує суб’єкта даних перед скасуванням обмеження опрацювання.

4. Якщо опрацювання було обмежено відповідно до параграфа 3, опрацювання таких оперативних персональних даних, за винятком зберігання, здійснюється лише з метою захисту прав суб’єкта даних або іншої фізичної або юридичної особи, яка бере участь у провадженні Європейської прокуратури, або для цілей, встановлених у пункті (b) параграфа 3.

5. Європейська прокуратура у письмовій формі повідомляє суб’єкта даних про будь-яку відмову щодо внесення виправлень до оперативних персональних даних або їх видалення, або стосовно обмеження опрацювання та причини відмови. Європейська прокуратура може повністю або частково обмежити обов’язок надання такої інформації мірою, якою таке обмеження є необхідним і пропорційним заходом у демократичному суспільстві з належним врахуванням фундаментальних прав та законних інтересів відповідної фізичної особи з метою:

(a) запобігання перешкоджанню офіційним чи юридичним запитам, розслідуванням та процедурам;

(b) запобігання випадкам перешкоджання попередженню, виявленню, розслідуванню або переслідуванню кримінальних злочинів або виконанню кримінальних покарань;

(c) захисту громадської безпеки держав-членів Європейського Союзу;

(d) захисту національної безпеки держав-членів Європейського Союзу;

(e) захисту прав і свобод інших осіб.

Європейська прокуратура інформує суб’єкта даних про можливість подання скарги Європейському інспектору із захисту даних або можливість подання позову проти рішення Європейської прокуратури до Суду ЄС.

6. Європейська прокуратура повідомляє про внесення виправлень до неточних оперативних персональних даних компетентний орган, який є джерелом неточних оперативних персональних даних.

7. Європейська прокуратура повинна, якщо оперативні персональні дані було виправлено або видалено, або їх опрацювання було обмежено відповідно до параграфів 1, 2 і 3, повідомити отримувачів та повідомити їх про те, що вони повинні виправити або видалити оперативні персональні дані, або обмежити опрацювання оперативних персональних даних в межах своєї відповідальності.

Стаття 62
Реалізація прав суб’єктом даних та перевірка Європейським інспектором із захисту даних

1. У випадках, зазначених у статтях 58(3), 60(2) і 61(5), права суб’єкта даних можуть також реалізовуватися через Європейського інспектора із захисту даних.

2. Європейська прокуратура інформує суб’єкта даних про можливість реалізації його/її прав через Європейського інспектора із захисту даних відповідно до параграфа 1.

3. Якщо здійснюється право, зазначене у параграфі 1, Європейський інспектор із захисту даних інформує суб’єкта даних принаймні про те, що ним було здійснено усі необхідні перевірки або перегляд. Європейський інспектор із захисту даних інформує суб’єкта даних про його/її право звернутися до Суду ЄС з метою судового перегляду рішення Уповноваженого Європейської Комісії із захисту даних.

Стаття 63
Обов’язки Європейської прокуратури

1. Зважаючи на специфіку, обсяг, контекст і цілі опрацювання, а також ризики різної ймовірності та тяжкості для прав і свобод фізичних осіб, Європейська прокуратура зобов’язана вжити необхідних технічних і організаційних заходів для того, щоб гарантувати та бути здатною продемонструвати, що опрацювання здійснюють згідно з цим Регламентом. За необхідності, такі заходи необхідно переглядати та оновлювати.

2. У разі їх пропорційності щодо опрацювання даних, вказані в параграфі 1 заходи повинні передбачати реалізацію відповідних політик щодо захисту даних Європейською прокуратурою.

Стаття 64
Спільні контролери

1. Якщо Європейська прокуратура спільно з одним чи декількома контролерами визначають цілі та засоби опрацювання, вони є спільними контролерами. Вони повинні на умовах прозорості встановити свої відповідні обов’язки стосовно дотримання своїх зобов’язань у сфері захисту даних, зокрема, щодо реалізації прав суб’єкта даних і їхніх відповідних обов’язків щодо надання інформації шляхом досягнення домовленості між ними, за винятком, якщо та наскільки, відповідні обов’язки контролерів не визначено правом Союзу або держави-члена, дія якого поширюється на контролерів. За домовленістю може бути призначено контактний пункт для суб’єктів даних.

2. Домовленість, вказана в параграфі 1, повинна належним чином відображати відповідні ролі та відносини спільних контролерів щодо суб’єктів даних. Суб’єкту даних повинно бути надано доступ до інформації про сутність домовленостей.

3. Незалежно від умов домовленостей, зазначених у параграфі 1, суб’єкт даних може скористатися своїми правами за цим Регламентом щодо та проти кожного з контролерів.

Стаття 65
Оператор

1. У разі здійснення опрацювання від імені Європейської прокуратури, Європейська прокуратура повинна залучати лише таких операторів, які надають достатні гарантії щодо вжиття необхідних технічних та організаційних заходів у спосіб, що дозволяє забезпечити відповідність опрацювання вимогам цього Регламенту та гарантувати захист прав суб’єкта даних.

2. Оператор не повинен залучати будь-якого додаткового оператора без отримання попереднього спеціального чи загального письмового дозволу Європейської прокуратури. У випадку загального письмового дозволу, оператор повинен повідомити Європейську прокуратуру про будь-які цілеспрямовані зміни щодо залучення додаткового чи заміни інших операторів, таким чином надаючи контролеру можливість заперечити проти таких змін.

3. Опрацювання оператором повинен регулювати договір або інший нормативно-правовий акт відповідно до законодавства Союзу або держави-члена, який пов’язує оператора зобов’язальними відносинами з Європейською прокуратурою та встановлює предмет і тривалість опрацювання, специфіку і цілі опрацювання, тип оперативних персональних даних і категорії суб’єктів даних, обов’язки і права Європейської прокуратури. Такий договір або інший нормативно-правовий акт передбачає, зокрема, що оператор:

(a) діє лише відповідно до розпоряджень контролера;

(b) забезпечує, що особи, які отримали дозвіл на опрацювання оперативних персональних даних, взяли на себе обов’язок збереження конфіденційності чи зобов’язані зберігати конфіденційність відповідно до встановленого законом зобов’язання;

(c) будь-якими належними способами допомагає контролеру забезпечити дотримання положень щодо прав суб’єкта даних;

(d) на розсуд Європейської прокуратури, видаляє або повертає усі оперативні персональні дані Європейській прокуратурі після надання послуг, пов’язаних із опрацюванням, і видаляє наявні копії, за винятком випадків, коли законодавство Союзу або держави-члена вимагає збереження персональних даних;

(e) надає Європейській прокуратурі всю інформацію, необхідну для підтвердження дотримання зобов’язань, встановлених у цій статті;

(f) дотримується умов, визначених параграфами 2 і 3 для залучення іншого оператора.

4. Договір або інший нормативно-правовий акт, як вказано в параграфі 3, повинен бути оформлені в письмовій формі, в тому числі, - в електронній.

5. У разі порушення оператором цього Регламенту шляхом визначення цілей і засобів опрацювання оператора необхідно вважати контролером для цілей такого опрацювання.

Стаття 66
Опрацювання з уповноваження контролера або оператора

Оператор або будь-яка особа, яка діє з уповноваження Європейської прокуратури або оператора, що має доступ до оперативних персональних даних, не повинна опрацьовувати такі дані без розпоряджень від Європейської прокуратури, хіба що цього вимагає право Союзу або право держави-члена.

Стаття 67
Захист даних за призначенням і за замовчуванням

1. Європейська прокуратура повинна, зважаючи на сучасний рівень розвитку, витрати на реалізацію, специфіку, обсяг, контекст і цілі опрацювання, а також ризики різної ймовірності та тяжкості для прав і свобод фізичних осіб, які може спричинити опрацювання, у момент визначення засобів опрацювання та в момент власне опрацювання, вжити необхідних технічних і організаційних заходів, таких як використання псевдонімів, призначених для результативної реалізації принципів захисту даних, зокрема, мінімізації даних, і включення необхідних гарантій до опрацювання для досягнення відповідності вимогам цього Регламенту та забезпечення захисту прав суб’єктів даних.

2. Європейська прокуратура повинна вжити відповідних технічних і організаційних заходів для гарантування того, що за замовчуванням, опрацьовують лише ті оперативні персональні дані, які є належними, релевантними та не надмірними по відношенню до цілі опрацювання. Зазначений обов’язок застосовується до обсягу зібраних оперативних персональних даних, ступеня їх опрацювання, періоду зберігання та доступності. Зокрема, такими заходами необхідно гарантувати ненадання за замовчуванням доступу до оперативних персональних даних без звернення особи до невизначеної кількості фізичних осіб.

Стаття 68
Облік категорій дій із опрацювання

1. Європейська прокуратура веде облік усіх категорій діяльності стосовно опрацювання даних у межах своєї відповідальності. Облік повинен містити усю зазначену нижче інформацію:

(a) її контактні дані та ім’я і контактні дані старшого спеціаліста з питань захисту даних;

(b) цілі опрацювання;

(c) опис категорій суб’єктів даних та категорій оперативних персональних даних;

(d) категорії отримувачів, яким було або буде розкрито оперативні персональні дані, включно з отримувачами у третіх країнах або міжнародних організаціях;

(e) якщо застосовно, пересилання оперативних персональних даних третій країні або міжнародній організації, включно із зазначенням такої третьої країни або міжнародної організації;

(f) якщо застосовно, передбачені часові обмеження для видалення різних категорій даних;

(g) за можливості, - загальний опис технічних і організаційних заходів безпеки, зазначених у статті 73.

2. Записи, вказані в параграфі 1, повинні бути оформлені в письмовій формі, в тому числі, - в електронній.

3. Європейська прокуратура повинна надати записи Європейському інспектору із захисту даних за його запитом.

Стаття 69
Ведення журналу автоматизованого опрацювання

1. Європейська прокуратура повинна зберігати журнали таких операцій опрацювання в автоматизованих системах опрацювання: збирання, внесення змін, ознайомлення, розкривання, включаючи трансфери, комбінування та видалення оперативних персональних даних, які застосовуються для оперативних цілей. Журнали ознайомлення та розкривання повинні давати змогу визначити обґрунтування для таких операцій та дати і часу їх здійснення, визначити особу, яка ознайомлювалася з оперативними персональними даними або розкривала їх, та, наскільки це можливо, осіб отримувачів таких оперативних персональних даних.

2. Журнали повинні використовуватися лише для перевірки законності опрацювання, самомоніторингу, забезпечення цілісності та безпеки оперативних персональних даних, та для проваджень у кримінальних справах. Такі журнали видаляються через три роки, крім випадків, якщо вони потрібні для поточного контролю.

3. Європейська прокуратура повинна надавати журнали Європейському інспектору із захисту даних за його запитом.

Стаття 70
Співпраця з Європейським інспектором із захисту даних

Європейська прокуратура співпрацює з Європейським інспектором із захисту даних за його запитом.

Стаття 71
Оцінювання впливу на захист даних

1. Якщо тип опрацювання, зокрема з використанням нових технологій, і зважаючи на специфіку, обсяг, контекст і цілі опрацювання, ймовірно призведе до виникнення високого ризику для прав і свобод фізичних осіб, Європейська прокуратура, до здійснення опрацювання, повинна здійснити оцінювання впливу передбачених операцій опрацювання на захист оперативних персональних даних.

2. Оцінювання, зазначене у параграфі 1, повинно містити принаймні загальний опис запланованих операцій з опрацювання, оцінку ризиків щодо прав і свобод суб’єктів даних, заходів, спрямованих на роботу з зазначеними ризиками, гарантій, заходів безпеки та механізмів, спрямованих на забезпечення захисту оперативних персональних даних і демонстрацію дотримання цього Регламенту з огляду на права і законні інтереси суб’єктів даних та інших відповідних осіб.

Стаття 72
Попередні консультації з Європейським інспектором із захисту даних

1. Європейська прокуратура проводить консультації з Європейським інспектором із захисту даних перед опрацюванням, яке становитиме частину нової картотеки, створення якої планується, якщо:

(a) оцінювання впливу на захист даних, відповідно до статті 71, вказує на те, що опрацювання призведе до високого ризику за відсутності заходів, які здійснюються Європейською прокуратурою для пом’якшення ризику; або

(b) тип опрацювання, зокрема, із використанням нових технологій, механізмів або процедур, характеризується високим ризиком для прав і свобод суб’єкта даних.

2. Європейський інспектор із захисту даних повинен розробити й оприлюднити перелік операцій опрацювання, на які поширюється вимога щодо проведення попередніх консультацій відповідно до параграфа 1.

3. Європейська прокуратура надає Європейському інспектору із захисту даних оцінювання впливу на захист даних відповідно до статті 71 та, на запит, будь-яку іншу інформацію, яка дає змогу Європейським інспектором із захисту даних оцінити дотримання правил під час здійснення опрацювання та, зокрема, щодо ризиків для захисту оперативних персональних даних суб’єкта даних та надання пов’язаних гарантій.

4. Якщо Європейський інспектор із захисту даних вважає, що заплановане опрацювання, вказане в параграфі 1, може порушити цей Регламент, зокрема, якщо Європейська прокуратура недостатнім чином ідентифікувала або знизила ризик, Європейський інспектор із захисту даних протягом періоду до шести тижнів після отримання запиту на проведення консультацій повинен надати Європейській прокуратурі письмові рекомендації відповідно до його повноважень згідно зі статтею 85. Цей період може бути продовжено на місяць з огляду на складність запланованого опрацювання. Європейський інспектор із захисту даних інформує Європейську прокуратуру про будь-яке таке подовження протягом одного місяця з дати отримання запиту на проведення консультацій разом з інформацією про причини такої затримки.

Стаття 73
Безпека опрацювання оперативних персональних даних

1. Європейська прокуратура, зважаючи на сучасний рівень розвитку, витрати на реалізацію, специфіку, обсяги, контекст і цілі опрацювання, а також ризики різної ймовірності та тяжкості для прав і свобод фізичних осіб, які викликає опрацювання, повинна вжити необхідних технічних і організаційних заходів для забезпечення рівня безпеки відповідно до ризику, зокрема, стосовно опрацювання спеціальних категорій оперативних персональних даних, зазначених у статті 55.

2. Щодо автоматичного опрацювання, Європейська прокуратура повинна, після оцінювання ризиків, імплементувати заходи, спрямовані на:

(a) заборону стороннім особам доступу до обладнання, яке застосовується для опрацювання даних (контроль доступу до обладнання);

(b) попередження зчитування, копіювання, модифікації або видалення носіїв даних (контроль носіїв даних);

(c) попередження несанкціонованого введення даних та несанкціонованої перевірки, модифікації або видалення збережених оперативних персональних даних (контроль зберігання);

(d) попередження використання автоматизованих систем опрацювання сторонніми особами, які застосовують обладнання для передавання даних (контроль користувачів);

(e) забезпечення наявності в осіб, які мають право користуватися автоматизованою системою опрацювання, доступу лише до тих оперативних персональних даних, які охоплені дозволом (контроль доступу до даних);

(f) забезпечення можливості перевірки і встановлення органів, яким було або може бути повідомлено оперативні персональні дані, або надано доступ до них із застосуванням обладнання для передавання даних (контроль повідомлення);

(g) забезпечення подальшої можливості перевірки і встановлення того, які оперативні персональні дані було внесено до автоматизованих систем опрацювання, а також де і ким було внесено такі дані (контроль внесення);

(h) запобігання несанкціонованому зчитуванню, копіюванню, модифікації або видаленню оперативних персональних даних протягом передавання оперативних персональних даних або транспортування носіїв даних (контроль транспортування);

(i) забезпечення можливості відновлення встановлених систем у разі перебоїв (відновлення);

(j) забезпечення виконання функцій у межах системи, повідомлення про появу помилок (надійність) та неможливості пошкодження оперативних персональних даних через несправність системи (цілісність).

Стаття 74
Нотифікація Європейського інспектора із захисту даних про порушення захисту персональних даних

1. У випадку порушення захисту персональних даних, Європейська прокуратура повинна без необґрунтованої затримки та, за можливості, не пізніше ніж протягом 72 години після того, як їй стало відомо про це, повідомити про порушення захисту персональних даних Європейському інспектору із захисту даних, окрім як у випадках, коли ймовірність того, що порушення захисту персональних даних призведе до ризику стосовно прав і свобод фізичних осіб, є низькою. Якщо Європейського інспектора із захисту даних не повідомлено протягом 72 годин, повинно бути надано супровідну інформацію про причини затримки.

2. Повідомлення, зазначене у параграфі 1, повинне принаймні:

(a) описувати специфіку порушення захисту персональних даних, у тому числі, за можливості, категорії та приблизну кількість зацікавлених суб’єктів даних і категорії та приблизну кількість записів персональних даних, яких це стосується;

(b) повідомляти ім’я і контактні дані старшого спеціаліста з питань захисту даних;

(c) містити опис імовірних наслідків порушення захисту персональних даних;

(d) описувати заходи, яких було вжито чи яких запропоновано вжити Європейською прокуратурою для реагування на порушення захисту персональних даних, у тому числі, в разі необхідності, заходи для зниження його потенційних негативних наслідків.

3. Якщо і наскільки є неможливим одночасно надати інформацію, зазначену у параграфі 2, інформацію може бути надано поетапно без подальшої необґрунтованої затримки.

4. Європейська прокуратура повинна зафіксувати будь-які порушення захисту персональних даних, зазначені у параграфі 1, збираючи факти, що стосуються порушення захисту персональних даних, його наслідків та вжитих заходів щодо виправлення ситуації. Таке документування дає змогу Європейському інспектору із захисту даних перевірити дотримання положень цієї статті.

5. Якщо порушення захисту персональних даних включає персональні дані, які було передано іншим контролером або іншому контролеру, Європейська прокуратура без необґрунтованої затримки повідомляє такому контролеру інформацію, зазначену у параграфі 3.

Стаття 75
Повідомлення суб’єкта даних про порушення захисту персональних даних

1. Якщо порушення захисту персональних даних ймовірно призведе до виникнення високого ризику для прав і свобод фізичних осіб, Європейська прокуратура повинна повідомити суб’єкта даних про порушення захисту персональних даних без необґрунтованої затримки.

2. Повідомлення суб’єкта даних, вказане в параграфі 1 цієї статті, повинне містити опис, із використанням чітких і простих формулювань, специфіки порушення захисту персональних даних та містити принаймні інформацію та рекомендації, вказані в пунктах (b), (c) і (d) статті 74(2).

3. Повідомлення суб’єкта даних, вказане в параграфі 1, є необов’язковим у разі виконання однієї з наведених нижче вимог:

(a) Європейська прокуратура вжила належних заходів технологічного та організаційного захисту, і ці заходи було застосовано до персональних даних, на які вплинуло порушення захисту персональних даних, зокрема, було вжито заходів, які роблять персональні дані незрозумілими для будь-якої особи, яка не має права доступу до них, такі як шифрування;

(b) Європейська прокуратура вжила заходів, що гарантують, що високий ризик для прав і свобод суб’єктів даних, вказаний у параграфі 1, ймовірно більше не проявиться;

(c) це призведе до диспропорційних зусиль. У такому випадку натомість здійснюється публічне повідомлення або подібний захід, за якого інформація надається всім суб’єктам даних у спосіб із однаковою ефективністю.

4. Якщо Європейська прокуратура ще не повідомила суб’єкт даних про порушення захисту персональних даних, Європейський інспектор із захисту даних, розглянувши ймовірність спричинення порушенням захисту персональних даних високого ризику, може вимагати зробити це чи може вирішити, що будь-яку з умов, вказаних у параграфі 3, виконано.

5. Повідомлення суб’єкту даних, зазначене у параграфі 1 цієї статті, може бути відтерміновано, обмежено або його може бути опущено у разі виконання умов та на підставах, зазначених у статті 60(3).

Стаття 76
Дозволений доступ до оперативних персональних даних в межах Європейської прокуратури

Лише Головний прокурор ЄС, прокурор ЄС, делеговані прокурори ЄС та персонал, який має відповідний дозвіл і допомагає їм може, з метою здійснення їхніх завдань та протягом строку, зазначеного у цьому Регламенті, мати доступ до оперативних персональних даних, опрацювання яких здійснює Європейська прокуратура.

Стаття 77
Призначення старшого спеціаліста з питань захисту даних

1. Колегія призначає старшого спеціаліста з питань захисту даних на основі пропозиції Головного прокурора ЄС. Старший спеціаліст з питань захисту даних (Data Protection Officer) - це працівник, спеціально призначений з цією метою. Під час здійснення своїх завдань старший спеціаліст з питань захисту даних повинен діяти незалежно і не отримувати жодних вказівок.

2. Старшого спеціаліста з питань захисту даних призначають на підставі професійних якостей і, зокрема, експертних знань із права та практики захисту даних, а також здатності виконувати завдання, вказані у цьому Регламенті, зокрема, в статті 79.

3. Обрання старшого спеціаліста з питань захисту даних не повинно призводити до конфлікту інтересів між його зобов’язанням як старшого спеціаліста з питань захисту даних та будь-якими іншими офіційними обов’язками, які він або вона може здійснювати, зокрема, стосовно застосування цього Регламенту.

4. Старшого спеціаліста з питань захисту даних призначають на посаду строком на чотири роки з правом повторного призначення з максимально можливим загальним строком перебування на посаді вісім років. Старшого спеціаліста з питань захисту даних може бути звільнено з посади Колегією лише за погодженням з Європейським інспектором із захисту даних, якщо старший спеціаліст з питань захисту даних більше не відповідає вимогам, необхідним для виконання його/її завдань.

5. Європейська прокуратура публікує контактні дані старшого спеціаліста з питань захисту даних і повідомляє їх Європейському інспектору із захисту даних.

Стаття 78
Посада старшого спеціаліста з питань захисту даних

1. Європейська прокуратура забезпечує належне і своєчасне залучення старшого спеціаліста з питань захисту даних до всіх питань, які стосуються захисту персональних даних.

2. Європейська прокуратура надає підтримку старшому спеціалісту з питань захисту даних у виконанні завдань, вказаних у статті 79, шляхом надання ресурсів, необхідних для реалізації таких завдань і доступу до персональних даних, операцій опрацювання, та для підтримання рівня його/її експертних знань.

3. Європейська прокуратура забезпечує, щоб старший спеціаліст з питань захисту даних не отримував жодних вказівок щодо виконання таких завдань. Старший спеціаліст з питань захисту даних не може бути звільнений або покараний Колегією за виконання своїх завдань. Старший спеціаліст з питань захисту даних безпосередньо звітує перед Головним прокурором ЄС.

4. Суб’єкти даних можуть звертатися до старшого спеціаліста з питань захисту даних щодо усіх питань, пов’язаних із опрацюванням їхніх персональних даних та реалізацією їхніх прав відповідно до цього Регламенту та Регламенту (ЄС) 45/2001.

5. Колегія ухвалює імплементаційні правила для діяльності старшого спеціаліста з питань захисту даних. Зазначені імплементаційні правила повинні, зокрема, стосуватися процедури відбору на посаду старшого спеціаліста з питань захисту даних, його або її звільнення, завдань, обов’язків і повноважень, а також запобіжних механізмів для забезпечення незалежності старшого спеціаліста з питань захисту даних.

6. Європейська прокуратура надає старшому спеціалісту з питань захисту даних персонал і ресурси, необхідні для здійснення ним/нею його/її обов’язків.

7. До старшого спеціаліста з питань захисту даних та його або її персоналу застосовується обов’язок конфіденційності відповідно до статті 108.

Стаття 79
Завдання старшого спеціаліста з питань захисту даних

1. Старший спеціаліст з питань захисту даних повинен виконувати, зокрема, такі завдання стосовно опрацювання персональних даних:

(a) забезпечувати у незалежний спосіб дотримання Європейською прокуратурою положень щодо захисту даних цього Регламенту, Регламенту (ЄС) 45/2001 і релевантних положень щодо захисту персональних даних у внутрішньому регламенті Європейської прокуратури; це включає контроль за дотриманням цього Регламенту, інших положень стосовно захисту персональних даних на рівні Союзу або держав-членів, а також політик Європейської прокуратури стосовно захисту персональних даних, включно з визначенням обов’язків, підвищенням обізнаності і тренінгами для персоналу, який бере участь у діях з опрацювання даних і пов’язаних аудитах;

(b) інформувати та надавати рекомендації Європейській прокуратурі та персоналу, який здійснює опрацювання, щодо їхніх обов’язків відповідно до цього Регламенту та інших положень про захист даних на рівні Союзу та на національному рівні;

(c) за запитом надавати рекомендації щодо оцінювання впливу на захист даних та контролювати його здійснення відповідно до статті 71;

(d) забезпечувати ведення обліку надісланих та отриманих персональних даних відповідно до положень, викладених у внутрішньому регламенті Європейської прокуратури;

(e) співпрацювати з персоналом Європейської прокуратури, відповідальним за процедури, навчання та надання порад щодо опрацювання даних;

(f) співпрацювати з Європейським інспектором із захисту даних;

(g) забезпечувати інформування суб’єктів даних про їхні права відповідно до цього Регламенту;

(h) діяти як контактний пункт для Європейського інспектора із захисту даних щодо питань, що стосуються опрацювання, у тому числі для попередніх консультацій, зазначених у статті 72, та консультацій стосовно будь-яких інших питань, у відповідних випадках;

(i) готувати щорічний звіт та надсилати такий звіт Головному прокурору ЄС та Європейському інспектору із захисту даних.

2. Старший спеціаліст з питань захисту даних повинен здійснювати функції, визначені у Регламенті (ЄС) 45/2001 стосовно адміністративних персональних даних.

3. Старший спеціаліст з питань захисту даних та штатні працівники Європейської прокуратури, які допомагають старшому спеціалісту з питань захисту даних при виконанні ним або нею своїх обов’язків, повинні мати доступ до персональних даних, які опрацьовуються Європейською прокуратурою, та до її приміщень мірою, необхідною для здійснення своїх завдань.

4. Якщо спеціаліст з питань захисту даних вважає, що положення Регламенту (ЄС) 45/2001 стосовно опрацювання адміністративних персональних даних або що положення цього Регламенту стосовно опрацювання оперативних персональних даних не було дотримано, старший спеціаліст з питань захисту даних інформує Головного прокурора ЄС, звертаючись до нього/неї із запитом щодо вирішення питання недотримання у визначений період часу. Якщо Головний прокурор ЄС не вирішує питання недотримання протягом визначеного часу, старший спеціаліст з питань захисту даних передає справу Європейському інспектору із захисту даних.

Стаття 80
Загальні принципи передавання оперативних персональних даних

1. Європейська прокуратура може передавати оперативні персональні дані третій країні або міжнародній організації із дотриманням інших положень цього Регламенту, зокрема, статті 53, лише якщо виконуються умови, викладені у статтях 80-83, зокрема:

(a) передавання є необхідним для здійснення завдань Європейської прокуратури;

(b) оперативні персональні дані передаються контролеру у третій країні або міжнародній організації, і вони є компетентним органом для цілей статті 104;

(c) якщо оперативні персональні дані, які будуть передаватися відповідно до цієї статті, було передано або доступ до них було надано Європейській прокуратурі державою-членом, Європейська прокуратура отримує попередній дозвіл на передавання від дотичних компетентних органів такої держави-члена відповідно до її національного права, якщо держава-член не дозволила такі передавання за загальним правилом або із застосуванням певних умов;

(d) Комісія ухвалила рішення відповідно до статті 81 про те, що відповідна третя країна або міжнародна організація забезпечує належний рівень захисту, або, за відсутності такого рішення про достатність, було додано належні гарантії відповідно до статті 82 або вони вже існують, або, за відсутності і рішення про достатність, і відповідних гарантій, відступ для конкретних ситуацій застосовується відповідно до статті 83; та

(e) у випадку наступного передавання іншій третій країні або міжнародній організації третьою країною або міжнародною організацією, Європейська прокуратура вимагає звернення третьої країни або міжнародної організації із запитом про попередній дозвіл для здійснення такого подальшого передавання, який Європейська прокуратура може надати лише після належного врахування усіх релевантних факторів, включаючи тяжкість кримінального злочину, ціль, з якою було здійснено початкове передавання оперативних персональних даних, та рівень захисту даних у третій країні або міжнародній організації, якій здійснюється подальше передавання.

2. Європейська прокуратура може передавати оперативні персональні дані без попереднього дозволу держави-члена Європейського Союзу відповідно до пункту (c) параграфа 1, лише якщо передавання оперативних персональних даних є необхідним для попередження безпосередньої значної загрози громадській безпеці держави-члена Європейського Союзу або третьої країни, або ключовим інтересам держави-члена Європейського Союзу, і не було можливості своєчасно отримати попередній дозвіл. Орган, відповідальний за надання попереднього дозволу, повинен бути поінформований негайно.

3. Передавання оперативних персональних даних, отриманих від Європейської прокуратури, третій країні або міжнародній організації державою-членом Європейського Союзу або установою, органом, офісом або агентством Союзу забороняється. Це правило не застосовується у випадках, коли Європейська прокуратура надала дозвіл на таке передавання після оцінювання всіх значущих факторів, як-от тяжкості кримінального злочину, цілі, з якою оперативні персональні дані були первісно передані, та рівня захисту персональних даних у третій країні або міжнародній організації, якій оперативні персональні дані передаються далі. Обов’язок отримання попереднього дозволу від Європейської прокуратури не застосовується до справ, які було передано компетентним національним органам відповідно до статті 34.

4. Статті 80-83 застосовуються для забезпечення того, щоб рівень захисту фізичних осіб, гарантований цим Регламентом і правом Союзу, не було знижено.

Стаття 81
Передавання на підставі рішення про достатність

Європейська прокуратура може передати оперативні персональні дані третій країні або міжнародній організації, якщо відповідно до статті 36 Директиви (ЄС) 2016/680 Комісія ухвалила рішення про те, що третя країна, територія або один чи більше визначених секторів у зазначеній третій країні чи відповідна міжнародна організація забезпечують належний рівень захисту.

Стаття 82
Передавання з урахуванням належних гарантій

1. За відсутності рішення про достатність, Європейська прокуратура може передавати оперативні персональні дані третій країні або міжнародній організації, якщо:

(a) у формі юридично зобов’язального інструменту надано належні гарантії стосовно оперативних персональних даних; або

(b) Європейська прокуратура оцінила обставини у зв’язку з передаванням оперативних персональних даних і дійшла висновку, що існують належні гарантії щодо захисту оперативних персональних даних.

2. Європейська прокуратура повинна інформувати Європейського інспектора із захисту даних про категорії передавання відповідно пункту (b) параграфа 1.

3. Якщо передавання ґрунтується лише на пункті (b) параграфа 1, таке передавання повинно документуватися, і документація повинна надаватися Європейському інспектору із захисту даних на запит, включно з датою та місцем передавання, інформацією про компетентний орган, який отримує дані, про обґрунтування передавання та про передані оперативні персональні дані.

Стаття 83
Відступи для окремих ситуацій

1. За відсутності рішення про достатність або належних гарантій відповідно до статті 82, Європейська прокуратура може передати оперативні персональні дані третій країні або міжнародній організації лише за умови, що передавання є необхідним:

(a) з метою захисту важливих інтересів суб’єкта даних або іншої особи;

(b) з метою захисту законних інтересів суб’єкта даних;

(c) для запобігання безпосередній серйозній загрозі громадській безпеці держави-члена або третьої країни; або

(d) в окремих випадках, для виконання завдань Європейської прокуратури, якщо Європейська прокуратура визначає, що фундаментальні права і свободи відповідного суб’єкта даних є більш важливими за суспільний інтерес у розрізі передавання.

2. Якщо передавання ґрунтується лише на параграфі 1, таке передавання повинно документуватися, і документація повинна надаватися Європейському інспектору із захисту даних на запит, включно з датою та місцем передавання, інформацією про компетентний орган, який отримує дані, про обґрунтування передавання та про передані оперативні персональні дані.

Стаття 84
Передавання оперативних персональних даних отримувачам, що мають осідок у третіх країнах

1. Як відступ від пункту (b) статті 80(1) і без обмеження будь-якого міжнародного договору, зазначеного у параграфі 2 цієї статті, Європейська прокуратура в індивідуальних та спеціальних випадках може передавати оперативні персональні дані безпосередньо отримувачам, що мають осідок у третіх країнах, лише у випадках, якщо дотримано інші положення цієї глави та якщо виконуються всі такі умови:

(a) передавання є гостро необхідним для здійснення її завдань відповідно до цього Регламенту для цілей, визначених у статті 49(1);

(b) Європейська прокуратура визначає, що відсутні фундаментальні права і свободи відповідного суб’єкта даних, які були б важливішими за суспільний інтерес, який зумовлює необхідність передавання у цьому випадку;

(c) Європейська прокуратура вважає, що передавання органу, який є компетентним для цілей, зазначених у статті 49(1), у третій країні є неефективним або неналежним, зокрема, тому що передавання не може бути здійснене своєчасно;

(d) орган, який є компетентним для цілей, зазначених у статті 49(1), у третій країні поінформовано без необґрунтованої затримки крім випадків, коли це є неефективним або неналежним;

(e) Європейська прокуратура інформує отримувача про спеціальні цілі або цілі, виключно з якими останній може опрацьовувати оперативні персональні дані, якщо таке опрацювання є необхідним.

2. Під міжнародним договором, зазначеним у параграфі 1, розуміється будь-який чинний двосторонній або багатосторонній міжнародний договір між Союзом і третіми країнами у сфері судової співпраці у кримінальних справах та співпраці між органами поліції.

3. Якщо передавання ґрунтується лише на параграфі 1, таке передавання повинно документуватися, і документація повинна надаватися Європейському інспектору із захисту даних на запит, включно з датою та місцем передавання, інформацією про компетентний орган, який отримує дані, про обґрунтування передавання та про передані оперативні персональні дані.

Стаття 85
Нагляд з боку Європейського інспектора із захисту даних

1. Європейський інспектор із захисту даних відповідає за контроль дотримання та забезпечення застосування положень цього Регламенту стосовно захисту фундаментальних прав і свобод фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням оперативних персональних даних Європейською прокуратурою, і надання Європейській прокуратурі і суб’єктам даних порад щодо всіх питань стосовно опрацювання оперативних персональних даних. З цією метою, Європейський інспектор із захисту даних виконує обов’язки, визначені в параграфі 2 цієї статті, здійснює повноваження, надані параграфом 3 цієї статті, і співпрацює з національними наглядовими органами відповідно до статті 87.

2. Європейський інспектор із захисту даних повинен мати такі обов’язки відповідно до цього Регламенту:

(a) розгляд скарг і здійснення розслідувань, та інформування суб’єкта даних про результат протягом розумного періоду;

(b) подання запитів за своєю власною ініціативою або на основі скарг, та інформування суб’єктів даних про результат протягом розумного періоду;

(c) здійснення контролю за дотриманням та забезпечення застосування положень цього Регламенту стосовно захисту фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням оперативних персональних даних Європейською прокуратурою;

(d) радити Європейській прокуратурі, або за його чи її власної ініціативи або в рамках консультацій, щодо всіх питань, які стосуються опрацювання оперативних персональних даних, зокрема, перед тим як Європейська прокуратура запровадить внутрішні правила стосовно захисту фундаментальних прав і свобод у контексті опрацювання оперативних персональних даних.

3. Європейський інспектор із захисту даних може відповідно до цього Регламенту:

(a) давати поради суб’єктам даних щодо здійснення їхніх прав;

(b) передавати справу Європейській прокуратурі у випадку підозри у порушенні положень стосовно опрацювання оперативних персональних даних і, якщо належно, надавати пропозиції щодо усунення такого порушення та вдосконалення захисту суб’єктів даних;

(c) консультувати Європейську прокуратуру у випадках, коли запити на реалізацію певних прав щодо оперативних персональних даних було відхилено з порушенням положень статей 56-62;

(d) передавати справу Європейській прокуратурі;

(e) наказати Європейській прокуратурі здійснити коригування, обмежити доступ або знищити оперативні персональні дані, які було опрацьовано Європейською прокуратурою з порушенням положень стосовно опрацювання оперативних персональних даних, і повідомити про такі дії третім сторонам, перед якими було розкрито такі дані, за умови, що це не перешкоджає здійсненню Європейською прокуратурою розслідувань і переслідувань;

(f) передавати справу до Суду Європейського Союзу («Суду») за умов, визначених у Договорах;

(g) втручатися в судові спори, передані до Суду.

4. Європейський інспектор із захисту даних має доступ до оперативних персональних даних, які опрацьовуються Європейською прокуратурою, і до її приміщень мірою, необхідною для здійснення його або її завдань.

5. Європейський інспектор із захисту даних складає щорічний звіт про свою наглядову діяльність щодо Європейської прокуратури.

Стаття 86
Професійна таємниця Європейського інспектора із захисту даних

До Європейського інспектора із захисту даних та його або її персоналу і під час, і після закінчення терміну їхнього перебування на посаді застосовується вимога професійної таємниці стосовно будь-якої конфіденційної інформації, яку вони отримали під час здійснення своїх офіційних обов’язків.

Стаття 87
Співпраця між Європейським інспектором із захисту даних і національними наглядовими органами

1. Європейський інспектор із захисту даних діє у тісній співпраці з національними наглядовими органами стосовно певних питань, які вимагають національної участі, зокрема, якщо Європейський інспектор із захисту даних або національний наглядовий орган виявить значні відмінності між практиками в державах-членах Європейського Союзу або потенційно незаконні передавання із застосуванням комунікаційних каналів Європейської прокуратури, або в контексті питань, піднятих одним або кількома національними наглядовими органами стосовно імплементації і тлумачення цього Регламенту.

2. У випадках, зазначених у параграфі 1, Європейський інспектор із захисту даних та національні наглядові органи, які мають компетенцію щодо нагляду за захистом даних, можуть діючи в межах своїх відповідних компетенцій здійснювати обмін важливою інформацією та допомагати один одному під час здійснення аудиту та перевірок, досліджувати складності тлумачення та застосування цього Регламенту, вивчати проблеми, пов’язані з незалежним наглядом або здійсненням прав суб’єктів даних, створювати узгоджені пропозиції щодо спільних рішень будь-яких проблем, та сприяти обізнаності щодо прав захисту даних, якщо необхідно.

3. Європейська рада із захисту даних, створена відповідно до Регламенту (ЄС) 2016/679, також здійснює завдання, визначені у статті 51 Директиви (ЄС) 2016/680 стосовно питань, охоплених цим Регламентом, зокрема тих, які вказано у параграфах 1 і 2 цієї статті.

Стаття 88
Право на подання скарги Європейському інспектору із захисту даних

1. Кожен суб’єкт даних повинен мати право звернутися зі скаргою до Європейського інспектора із захисту даних, якщо суб’єкт даних вважає, що опрацювання Європейською прокуратурою оперативних персональних даних стосовно суб’єкта даних не відповідає цьому Регламенту.

2. Європейський інспектор із захисту даних повинен повідомити суб’єкта даних про перебіг та результат розгляду скарги, а також про можливість застосування засобів судового захисту відповідно до статті 89.

Стаття 89
Право на оскарження дій Європейського інспектора із захисту даних

Позови проти рішень Європейського інспектора із захисту даних стосовно оперативних персональних даних подають до Суду.

ГЛАВА IX
ФІНАНСОВІ ПОЛОЖЕННЯ І ПОЛОЖЕННЯ ЩОДО ПЕРСОНАЛУ

СЕКЦІЯ 1
Фінансові положення

Стаття 90
Фінансові суб’єкти

1. Головний прокурор ЄС відповідає за підготовку рішень щодо створення бюджету та їх подання Колегії для ухвалення.

2. Адміністративний директор діє як розпорядник коштів щодо імплементації бюджету Європейської прокуратури.

Стаття 91
Бюджет

1. Головний прокурор ЄС готує кошторис доходів і видатків Європейської прокуратури на кожен фінансовий рік, який співпадає з календарним роком, на основі пропозиції, складеної адміністративним директором. Такий кошторис відображається у бюджеті Європейської прокуратури.

2. Бюджет Європейської прокуратури повинен бути збалансованим за доходами та видатками.

3. Без обмеження інших ресурсів, до доходу Європейської прокуратури входять:

(a) внесок Союзу, який визначено у загальному бюджеті Союзу, відповідно до параграфів 7 і 8;

(b) збори за публікації та інші послуги, які надає Європейська прокуратура.

4. Видатки Європейської прокуратури включають заробітну плату Головного прокурора ЄС, прокурорів ЄС, делегованих прокурорів ЄС, адміністративного директора та персоналу Європейської прокуратури, адміністративні та інфраструктурні видатки, а також операційні видатки.

5. Якщо делеговані прокурори ЄС діють в рамках Європейської прокуратури, відповідні видатки, здійснені делегованими прокурорами ЄС під час такої діяльності, повинні вважають операційними видатками Європейської прокуратури.

Операційні видатки Європейської прокуратури, за загальним правилом, не включать видатки, пов’язані зі слідчими діями, які здійснюють компетентні національні органи, або вартістю правової допомоги. Тим не менш, вони повинні в межах бюджету Європейської прокуратури включати певні витрати, пов’язані з її діяльністю щодо розслідувань і переслідувань відповідно до параграфа 6.

Операційні видатки також включають створення системи управління справами, навчання, місії та переклади, необхідні для внутрішнього функціонування Європейської прокуратури, такі як переклади для постійної палати.

6. Якщо від імені Європейської прокуратури здійснюється особливо дорога слідча дія, делеговані прокурори ЄС можуть за своєю власною ініціативою або на обґрунтований запит компетентних національних органів звернутися з консультацією до постійної палати щодо того, чи вартість слідчої дії може бути частково сплачена Європейською прокуратурою. Такі консультації не повинні затримувати розслідування.

Постійна палата може потім, після консультації з адміністративним директором та з огляду на пропорційність заходу, який здійснюється за певних обставин, та надзвичайного характеру витрат, яких він потребує, ухвалити рішення про схвалення або відмову у задоволенні запиту відповідно до правил оцінювання таких критеріїв, які повинні бути визначені внутрішнім регламентом Європейської прокуратури. Адміністративний директор після цього ухвалює рішення щодо суми гранту, який надається з огляду на доступні фінансові ресурси. Адміністративний директор без необґрунтованої затримки інформує провідного делегованого прокурора ЄС про рішення стосовно суми.

7. Відповідно до статті 332 ДФЄС, витрати Європейської прокуратури, зазначені у параграфах 4 і 5, несуть держави-члени. Держави-члени Європейської прокуратури, які не беруть участі у посиленій співпраці щодо створення Європейської прокуратури, отримують коригування відповідно до статті 11 Регламенту Ради (ЄС, Євратом) № 609/2014 (-6).

__________
(-6) Регламент Ради (ЄС, Євратом) № 609/2014 від 26 травня 2014 року про методи і процедури надання доступу до традиційних власних ресурсів на основі ПДВ та ВНД та про заходи для виконання вимог щодо готівкових коштів (ОВ L 168, 07.06.2014, с. 39).

8. Параграф 7 не застосовується до адміністративних витрат установ Союзу, що виникають в результаті посиленої співпраці щодо створення Європейської прокуратури.

Стаття 92
Формування бюджету

1. Кожного року Головний прокурор ЄС готує попередній проект кошторису доходів і видатків Європейської прокуратури на наступний фінансовий рік на основі пропозиції, складеної адміністративним директором. Головний прокурор ЄС надсилає Колегії попередній проект кошторису для ухвалення.

2. Орієнтовний проект кошторису доходів та видатків Європейської прокуратури повинен бути надісланий Комісії не пізніше 31 січня кожного року. Європейська прокуратура надсилає остаточний проект кошторису, включно з проектом штатного розпису, до Комісії до 31 березня того самого року.

3. Комісія передає проект кошторису доходів і видатків Європейському Парламенту і Раді («бюджетному органу») разом із проектом загального бюджету Європейського Союзу.

4. На основі кошторису доходів і видатків Комісія включає в попередній проект загального бюджету Європейського Союзу суми, які вона вважає необхідними з огляду на штатний розпис та розмір внеску, що підлягає виділенню із загального бюджету, який вона подає на розгляд бюджетному органу згідно зі статтями 313 та 314 ДФЄС.

5. Бюджетний орган повинен дозволити виділення асигнувань на внесок Союзу до Європейської прокуратури.

6. Бюджетний орган затверджує штатний розпис Європейської прокуратури.

7. Колегія ухвалює бюджет Європейської прокуратури за пропозицією Головного прокурора ЄС. Він стає остаточним після остаточного ухвалення загального бюджету Союзу. Якщо необхідно, до нього вносяться виправлення відповідно до процедури, аналогічної процедурі ухвалення початкового бюджету.

8. До будь-якого будівельного проекту, який матиме значний вплив на бюджет Європейської прокуратури, застосовується стаття 88 Делегованого регламенту Комісії (ЄС) № 1271/2013 (-7).

__________
(-7) Делегований регламент Комісії (ЄС) № 1271/2013 від 30 вересня 2013 року про рамковий фінансовий регламент для органів, зазначених у статті 208 Регламенту (ЄС, Євратом) № 966/2012 Європейського Парламенту і Ради (ОВ L 328, 07.12.2013, с. 42).

Стаття 93
Виконання бюджету

1. Адміністративний директор діє як розпорядник коштів Європейської прокуратури та виконує бюджет Європейської прокуратури під свою відповідальність у рамках обмежень, дозволених бюджетом.

2. Щороку адміністративний директор надсилає бюджетному органу всі інформацію, яка стосується результатів будь-яких процедур оцінювання.

Стаття 94
Подання звітності та звільнення від відповідальності за виконання бюджету

1. Бухгалтер Європейської прокуратури надсилає робочу фінансову звітність за фінансовий рік (рік N) бухгалтеру Комісії та Рахунковій Палаті до 1 березня наступного фінансового року (рік N + 1).

2. Європейська прокуратура подає звіт про управління бюджетом та фінансами до Європейського Парламенту, Ради та Рахункової Палати до 31 березня наступного фінансового року.

3. Бухгалтер Комісії надсилає попередню звітність Європейській прокуратурі за рік N, консолідовану зі звітністю Комісії, Рахунковій Палаті до 31 березня року після завершення кожного фінансового року.

4. Відповідно до статті 148(1) Регламенту (ЄС, Євратом) 966/2012, Рахункова Палата надає свої висновки щодо робочої фінансової звітності Європейської прокуратури щонайпізніше до 1 червня після завершення кожного фінансового року.

5. Після отримання застережень Рахункової палати до попередньої фінансової звітності Європейської прокуратури відповідно до статті 148 Регламенту (ЄС, Євратом) № 966/2012, бухгалтер складає остаточну фінансову звітність Європейської прокуратури під його або її відповідальність і передає її Колегії для отримання висновку.

6. Бухгалтер Європейської прокуратури повинен, до 1 липня після закінчення кожного фінансового року, надіслати фінансову звітність Європейському Парламенту, Комісії і Рахунковій Палаті, разом із висновком Колегії, зазначеним у параграфі 5.

7. Остаточна фінансова звітність Європейської прокуратури оприлюднюється в Офіційному віснику Європейського Союзу до 15 листопада року, що настає після завершення кожного фінансового року.

8. Адміністративний директор надсилає Рахунковій палаті відповідь на її зауваження не пізніше 30 вересня року, що настає після завершення фінансового року. Адміністративний директор також надсилає відповідь Комісії.

9. Адміністративний директор подає Європейському Парламенту, на його запит, всю інформацію, необхідну для безперешкодного застосування процедури виконання для відповідного фінансового року, як встановлено у статті 109(3) Делегованого регламенту (ЄС, Євратом) № 1271/2013.

10. Європейський Парламент за рекомендацією Ради кваліфікованою більшістю до 15 травня року N + 2 звільняє адміністративного директора від відповідальності за виконання бюджету за рік N.

Стаття 95
Фінансові правила

Головний прокурор ЄС складає проект фінансових правил, застосовних до Європейської прокуратури на основі пропозиції адміністративного директора. Ці правила ухвалює Колегія після консультацій із Комісією. Такі фінансові правила не повинні відхилятися від Делегованого регламенту (ЄС) № 1271/2013 крім випадків, якщо такий відступ спеціально вимагається для функціонування Європейської прокуратури, і Комісія заздалегідь надала на нього згоду.

СЕКЦІЯ 2
Положення щодо персоналу

Стаття 96
Загальні положення

1. Положення про персонал, Умови працевлаштування і правила, ухвалені за домовленістю між установами Союзу на виконання таких Положення про персонал та Умов працевлаштування, застосовуються до Головного прокурора ЄС та прокурорів ЄС, делегованих прокурорів ЄС, адміністративного директора та персоналу Європейської прокуратури, якщо інше не визначено цим Регламентом.

Головний прокурор ЄС та прокурори ЄС залучаються як тимчасові представники Європейської прокуратури відповідно до статті 2(a) Умов працевлаштування.

2. Персонал Європейської прокуратури підпадає під дію правил і регламентів, що застосовуються до посадових осіб та інших службовців Європейського Союзу.

3. Повноваження щодо укладення трудових договорів, надані органу кадрових призначень Положенням про персонал і Умовами працевлаштування, здійснюються Колегією. Колегія може передати повноваження щодо персоналу Європейської прокуратури адміністративному директору. Делегування повноважень, зазначених у цьому параграфі, не повинно стосуватися Головного прокурора ЄС, прокурорів ЄС, делегованих прокурорів ЄС або адміністративного директора.

4. Колегія ухвалює належні правила для імплементації Положення про персонал та Умов працевлаштування відповідно до статті 110 Положення про персонал. Колегія також ухвалює програму планування ресурсів для персоналу як частину програмного документа.

5. Протокол про привілеї та імунітети Європейського Союзу застосовується до Європейської прокуратури та її персоналу.

6. Делеговані прокурори ЄС діють як спеціальні радники відповідно до статей 5, 123 і 124 Умов працевлаштування. Компетентні національні органи сприяють виконанню функцій делегованих прокурорів ЄС відповідно до цього Регламенту і утримуються від будь-якої дії або політики, яка може негативно вплинути на їх кар’єру або статус у національній системі прокуратури. Зокрема, компетентні національні органи надають делегованим прокурорам ЄС ресурси та обладнання, необхідні для здійснення їхніх функцій відповідно до цього Регламенту, та забезпечують їх повну інтеграцію до національної системи прокуратури. Забезпечується наявність належних положень, спрямованих на збереження прав делегованих прокурорів ЄС, пов’язаних із соціальним забезпеченням, пенсією та страховим покриттям відповідно до національної схеми. Необхідно забезпечити, щоб заробітна плата делегованого прокурора ЄС не була нижчою за заробітну плату, яку прокурор отримував би у разі, якби він залишався лише національним прокурором. Загальні умови роботи та робоче середовище делегованих прокурорів ЄС підпадають під сферу відповідальності компетентних національних судових органів.

7. Під час здійснення своїх повноважень щодо розслідувань та переслідувань прокурори ЄС та делеговані прокурори ЄС не повинні отримувати жодних наказів, настанов або вказівок, окрім тих, які чітко визначені у статті 6.

Стаття 97
Тимчасові представники та представники за контрактом

1. Тимчасовим представникам, працевлаштованим відповідно до пункту (a) статті 2 Умов працевлаштування в установах, органах, офісах або агентствах Союзу, які пов’язані з Європейською прокуратурою контрактом, укладеним раніше за і не пізніше ніж через рік після того, як Європейська прокуратура розпочне свою діяльність відповідно до рішення, згаданого у статті 120(2), пропонують контракти відповідно до пункту (f) статті 2 Умов працевлаштування, в той час як всі інші умови контракту залишаються незмінними без обмеження необхідності виконання обов’язків, визначених Умовами працевлаштування. Такі тимчасові представники вважаються такими, що проходили публічну службу повністю в Європейській прокуратурі.

2. Представникам за контрактом, працевлаштованим відповідно до статті 3a або 3b Умов працевлаштування в установах Союзу, які пов’язані з Європейською прокуратурою контрактом, укладеним раніше за і не пізніше ніж через рік після того, як Європейська прокуратура розпочне свою діяльність відповідно до рішення, згаданого у статті 120(2), пропонують контракти відповідно до статті 3а Умов працевлаштування, в той час як всі інші умови контракту залишаються незмінними. Такі представники за контрактом вважаються такими, що проходили публічну службу повністю в Європейській прокуратурі.

3. Тимчасовим представникам, працевлаштованим відповідно до пункту (f) статті 2 Умов працевлаштування, та представникам за контрактом, працевлаштованим відповідно до статті 3а Умов працевлаштування в установах, органах, офісах та агентствах Союзу, які пов’язані з Європейською прокуратурою контрактом, укладеним до і не пізніше ніж через рік, після того, як Європейська прокуратура розпочне свою діяльність відповідно до рішення, зазначеного у статті 120(2), пропонують контракти за аналогічних умов. Такі представники вважаються такими, що проходили публічну службу повністю в Європейській прокуратурі.

Стаття 98
Відряджені національні експерти та інший персонал

1. На додаток до власного персоналу, Європейська прокуратура може використовувати відряджених національних експертів або інших осіб, які надані їй у розпорядження, але не перебувають із нею у трудових відносинах. Відряджені національні експерти підпорядковуються Головному прокурору ЄС під час здійснення завдань, пов’язаних із функціями Європейської прокуратури.

2. Колегія ухвалює рішення, яке визначає правила відрядження до Європейської прокуратури національних експертів або інших осіб, які надані їй у розпорядження, але не перебувають із нею у трудових відносинах.

ГЛАВА X
ПОЛОЖЕННЯ ПРО ВІДНОСИНИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПРОКУРАТУРИ З ЇЇ ПАРТНЕРАМИ

Стаття 99
Загальні положення

1. Мірою, якою це необхідно для здійснення її завдань, Європейська прокуратура може створювати і підтримувати відносини, орієнтовані на співпрацю, з установами, органами, офісами та агентствами Союзу згідно з їхніми відповідними цілями, та з органами держав-членів Європейського Союзу, які не беруть участь у посиленій співпраці щодо створення Європейської прокуратури, органами влади третіх країн і міжнародних організацій.

2. Мірою, релевантною для виконання її завдань, Європейська прокуратура може, відповідно до статті 111, здійснювати обмін всією інформацією з установами, зазначеними у параграфі 1 цієї статті безпосередньо, якщо інше не визначено цим Регламентом.

3. Для цілей, зазначених у параграфах 1 і 2, Європейська прокуратура може укладати робочі угоди з установами, зазначеними у параграфі 1. Такі робочі угоди повинні мати технічний та/або оперативний характер, і повинні, зокрема, мати на меті сприяння співпраці та обміну інформацією між сторонами угод. Такі робочі угоди не повинні слугувати підґрунтям для надання дозволу на обмін персональними даними і не мають зобов’язального характеру для Союзу або його держав-членів.

Стаття 100
Відносини з Євроюстом

1. Європейська прокуратура встановлює та підтримує тісні відносини з Євроюстом на засадах взаємної співпраці в межах їхніх відповідних мандатів та розвитку операційних, адміністративних та управлінських зв’язків між ними відповідно до цієї статті. З цією метою Головний прокурор ЄС та Президент Євроюсту проводять регулярні засідання для обговорення питань спільного інтересу.

2. Щодо оперативних питань, Європейська прокуратура може залучати Євроюст до своєї діяльності стосовно транскордонних випадків, зокрема, шляхом:

(a) обміну інформацією, включно з персональними даними, стосовно своїх розслідувань відповідно до застосовних положень цього Регламенту;

(b) запрошення Євроюсту або його компетентного національного представника (представників) для надання підтримки під час передання її рішень про або запитів на взаємну правову допомогу та виконання у державах-членах Європейського Союзу, які входять до Євроюсту, але не беруть участь у створенні Європейської прокуратури, а також третіх країнах.

3. Європейська прокуратура має непрямий доступ до системи управління справами Євроюсту на засадах пошуку збігів. У разі виявлення збігу між даними, внесеними до системи управління справами Європейською прокуратурою, та даними, внесеними Євроюстом, про факт збігу повідомляють і Євроюст, і Європейську прокуратуру, а також державу-член Європейського Союзу, яка надала дані Євроюсту. Європейська прокуратура вживає належних заходів для надання Євроюсту доступу до інформації у своїй системі управління справами на засадах пошуку збігів.

4. Європейська прокуратура може розраховувати на підтримку та адміністративні ресурси Євроюсту. З цією метою Євроюст може надавати Європейській прокуратурі послуги спільного інтересу. Деталі положення щодо цього регулюються угодою.

Стаття 101
Відносини з Європейським бюро боротьби із шахрайством (OLAF)

1. Європейська прокуратура встановлює та підтримує тісні відносини з Європейським бюро боротьби із шахрайством (OLAF) на засадах взаємної співпраці в межах їхніх відповідних мандатів та обміну інформацією. Такі відносини повинні, зокрема, спрямовуватися на забезпечення застосування усіх належних засобів для захисту фінансових інтересів Союзу шляхом взаємодоповнюваності та підтримки Європейської прокуратури з боку Європейського бюро боротьби із шахрайством.

2. Без обмеження дій, визначених у параграфі 3, якщо Європейська прокуратура здійснює розслідування у кримінальній справі відповідно до цього Регламенту, Європейське бюро боротьби із шахрайством не повинно відкривати будь-яке паралельне адміністративне розслідування щодо аналогічних фактів.

3. У межах здійснення розслідування Європейською прокуратурою Європейська прокуратура може звертатися до Європейського бюро боротьби із шахрайством із запитами про підтримку або доповнення діяльності Європейської прокуратури, зокрема, шляхом:

(a) надання інформації, досліджень (зокрема, судово-медичних досліджень), експертних знань та оперативної підтримки;

(b) сприяння координації спеціальних заходів компетентних національних адміністративних органів та органів Союзу;

(c) здійснення адміністративних розслідувань.

4. Європейська прокуратура може, з метою надання Європейському бюро боротьби із шахрайством можливості розглянути належні адміністративні заходи відповідно до його мандату, надавати релевантну інформацію Європейському бюро боротьби із шахрайством щодо випадків, у яких Європейська прокуратура вирішила не здійснювати розслідування або закрила провадження у справі.

5. Європейська прокуратура має непрямий доступ до інформації у системі управління справами Європейського бюро боротьби із шахрайством на засадах пошуку збігів. У разі виявлення збігу між даними, внесеними до системи управління справами Європейською прокуратурою, та даними, внесеними Європейським бюро боротьби із шахрайством, про факт збігу повідомляють і Європейське бюро боротьби із шахрайством, і Європейську прокуратуру. Європейська прокуратура вживає належних заходів для надання Європейському бюро боротьби із шахрайством непрямого доступу до інформації у своїй системі управління справами на засадах пошуку збігів.

Стаття 102
Відносини з Європолом

1. Європейська прокуратура встановлює та підтримує тісні відносини з Європолом. З цією метою, вони повинні укласти робочу угоду, яка визначає механізми їхньої співпраці.

2. Якщо необхідно для цілі розслідувань, Європейська прокуратура повинна мати право отримувати, на свій запит, будь-яку релевантну інформацію, яка зберігається Європолом, стосовно будь-якого злочину у сфері її компетенції, і також може звертатися до Європолу із запитами про надання аналітичної підтримки у певному розслідуванні, яке здійснюється Європейською прокуратурою.

Стаття 103
Відносини з іншими органами, офісами та агентствами Союзу

1. Європейська прокуратура встановлює та підтримує відносини, орієнтовані на співпрацю, із Комісією з метою захисту фінансових інтересів Союзу. З цією метою, вони повинні укласти угоду, яка визначає механізми їхньої співпраці.

2. Без обмеження належного здійснення та конфіденційності своїх розслідувань, Європейська прокуратура без затримки надає установі, офісу, органу або агентству Союзу та іншим відповідним жертвам достатню інформацію для уможливлення вжиття ними належних заходів, зокрема:

(a) адміністративних заходів, зокрема, запобіжних заходів для захисту фінансових інтересів Союзу, в цьому контексті. Європейська прокуратура може рекомендувати конкретні заходи установі, органу, офісу або агентству Союзу;

(b) подання цивільного позову у кримінальному провадженні;

(c) заходів з метою адміністративного стягнення сум, які повинні бути сплачені до бюджету Союзу, або дисциплінарного провадження.

Стаття 104
Відносини з третіми країнами та міжнародними організаціями

1. Робочі угоди, зазначені у статті 99(3), з органами влади третіх країн та міжнародними організаціями можуть, зокрема, стосуватися обміну стратегічною інформацією та відрядження до Європейської прокуратури зв’язкових офіцерів.

2. Європейська прокуратура може призначити за погодженням із відповідними компетентними органами контактні пункти у третіх країнах з метою полегшення співпраці відповідно до операційних потреб Європейської прокуратури.

3. Міжнародні договори з однією або декількома країнами, укладені Союзом або до яких Союз приєднався відповідно до статті 218 ДФЄС у сферах, що підпадають під компетенцію Європейської прокуратури, наприклад, міжнародні договори стосовно співпраці у кримінальних справах між Європейською прокуратурою і третіми країнами, повинні мати зобов’язальну дію для Європейської прокуратури.

4. За відсутності договору відповідно до параграфа 3, держави-члени повинні, якщо це дозволено відповідним багатостороннім міжнародним договором і за погодженням з третьою країною, визнати Європейську прокуратуру компетентним органом щодо імплементації багатосторонніх міжнародних договорів про правову допомогу у кримінальних справах, укладених ними, включаючи, якщо необхідно і можливо, шляхом внесення змін до зазначених договорів і, якщо застосовно, повідомити її про це.

Держави-члени можуть також повідомити Європейську прокуратуру як компетентний орган щодо імплементації інших міжнародних договорів про правову допомогу у кримінальних справах, укладених ними, зокрема, про зміни, внесені до таких договорів.

5. За відсутності договору відповідно до параграфа 3 цієї статті або визнання згідно з параграфом 4 цієї статті, провідний делегований прокурор ЄС, відповідно до статті 13(1), може застосувати повноваження національного прокурора у його/її державі-члені для звернення із запитом про правову допомогу у кримінальних справах до органів третіх країн на основі міжнародних договорів, укладених такою державою-членом, або застосовного національного права і, якщо необхідно, через компетентні національні органи. У такому випадку, делегований прокурор ЄС інформує та, якщо необхідно, докладає зусиль для отримання необхідної згоди органів третіх країн на те, щоб докази, зібрані на цій основі, використовувалися Європейською прокуратурою для цілей цього Регламенту. У будь-якому разі, третя країна належним чином повідомляється про те, що остаточним отримувачем відповіді на запит є Європейська прокуратура.

Якщо Європейська прокуратура здійснює свої функції на основі релевантного міжнародного договору, відповідно до параграфа 3 або 4 цієї статті, Європейська прокуратура може також звернутися до органів третьої країни із запитом про правову допомогу у кримінальних справах у конкретному випадку та в межах її матеріальної компетенції. Європейська прокуратура повинна дотримуватися умов, які можуть визначатися відповідними органами стосовно використання інформації, яку вони надали на цій підставі.

6. З урахуванням інших положень цього Регламенту, Європейська прокуратура може, на запит, надати компетентним органам третіх країн або міжнародним організаціям з метою здійснення розслідування або використання доказів у кримінальних розслідуваннях інформацію або докази, які вже є у розпорядженні Європейської прокуратури. Після консультацій із постійною палатою провідний делегований прокурор ЄС ухвалює рішення про будь-яке таке передавання інформації або доказів відповідно до національного права його/її держави-члена та цього Регламенту.

7. Якщо необхідно здійснити запит щодо екстрадиції особи, провідний делегований прокурор ЄС звертається до компетентного органу його/її держави-члена для видання нею запиту на екстрадицію відповідно до застосовних договорів та/або національного права.

Стаття 105
Відносини з державами-членами Європейського Союзу, які не беруть участь у посиленій співпраці щодо створення Європейської прокуратури

1. Робочі угоди, зазначені у статті 99(3), з органами держав-членів Європейського Союзу, які не беруть участь у посиленій співпраці щодо створення Європейської прокуратури, можуть, зокрема, стосуватися обміну стратегічною інформацією та відрядження зв’язкових офіцерів до Європейської прокуратури.

2. Європейська прокуратура може призначити за погодженням з відповідними компетентними органами контактні пункти у державах-членах Європейського Союзу, які не беруть участь у посиленій співпраці щодо створення Європейської прокуратури, для полегшення співпраці відповідно до потреб Європейської прокуратури.

3. За відсутності правового інструменту, який стосується співпраці у кримінальних справах та видачі між Європейською прокуратурою та компетентними органами держав-членів Європейського Союзу, які не беруть участь у посиленій співпраці щодо створення Європейської прокуратури, держави-члени повідомляють Європейську прокуратуру як компетентний орган для цілей імплементації застосовних актів Союзу щодо судової співпраці у кримінальних справах стосовно справ, які підпадають під компетенцію Європейської прокуратури, у їхніх відносинах з державами-членами Європейського Союзу, які не беруть участь у посиленій співпраці щодо створення Європейської прокуратури.

ГЛАВА XI
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 106
Правовий статус та умови функціонування

1. У кожній з держав-членів Європейська прокуратура користується правоздатністю, наданою юридичним особам відповідно до національного права.

2. Необхідні домовленості стосовно розміщення, передбаченого для Європейської прокуратури, та обладнання, яке має бути надано в Люксембургу, разом зі спеціальними правилами, застосовними у цій державі-члені до членів Колегії, адміністративного директора і персоналу Європейської прокуратури та членів їхніх родин, повинні бути визначені в угоді про штаб-квартиру між Європейською прокуратурою та Люксембургом до дати, коли Європейська прокуратура розпочне виконання своїх завдань щодо здійснення розслідувань і переслідувань відповідно до статті 120(2).

Стаття 107
Положення щодо мов

1. Регламент Ради (ЄЕС) № 1/58 (-8) застосовується до актів, зазначених у статтях 21 та 114 цього Регламенту.

__________
(-8) Регламент Ради (ЄЕС) № 1/58 про визначення мов, які належить використовувати у Європейському економічному співтоваристві (ОВ 17, 06.10.1958, с. 385/58).

2. Колегія більшістю у складі двох третин своїх членів ухвалює рішення про внутрішні положення Європейської прокуратури стосовно мов.

3. Послуги з перекладу, необхідні для адміністративного функціонування Європейської прокуратури на центральному рівні, надаються Центром перекладу для органів Європейського Союзу, якщо терміновість справи не вимагає іншого рішення. Делеговані прокурори ЄС ухвалюють рішення про способи забезпечення потреб у перекладі для цілей розслідування відповідно до застосовного національного права.

Стаття 108
Конфіденційність і професійна таємниця

1. До членів Колегії, адміністративного директора та персоналу Європейської прокуратури, відряджених національних експертів та інших осіб, які надані Європейській прокуратурі у розпорядження, але не перебувають із нею у трудових відносинах, та до делегованих прокурорів ЄС застосовується обов’язок конфіденційності щодо будь-якої інформації, якою володіє Європейська прокуратура.

2. До будь-якої іншої особи, яка бере участь або надає допомогу у здійсненні функцій Європейської прокуратури на національному рівні, застосовується обов’язок конфіденційності відповідно до застосовного національного права.

3. Обов’язок конфіденційності повинен також застосовуватися до осіб, зазначених у параграфах 1 і 2, після того, як вони пішли з посади або припинили трудову діяльність та після припинення діяльності.

4. Обов’язок конфіденційності застосовується відповідно до застосовного національного права або права Союзу до всієї інформації, яку було отримано Європейською прокуратурою, крім як у разі, якщо таку інформацію було законним чином оприлюднено для громадськості.

5. Розслідування, які здійснюються під керівництвом Європейської прокуратури, захищаються правилами професійної таємниці відповідно до застосовного права Союзу. До будь-якої особи, яка бере участь або надає допомогу у здійсненні функцій Європейської прокуратури, застосовуються вимоги професійної таємниці відповідно до застосовного національного права.

Стаття 109
Прозорість

1. Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1049/2001 (-9) застосовується до документів, крім досьє справи, включно з електронними зображеннями таких досьє, які зберігаються відповідно до статті 45 цього Регламенту.

__________
(-9) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1049/2001 від 30 травня 2001 року стосовно публічного доступу до документів Європейського Парламенту, Ради та Комісії (ОВ L 145, 31.05.2001, с. 43).

2. Головний прокурор ЄС повинен протягом шести місяців з дати його/її призначення представити пропозицію щодо детальних правил для застосування цієї статті. Таку пропозиція повинна схвалити Комісія.

3. Рішення Європейської прокуратури, ухвалені відповідно до статті 8 Регламенту (ЄС) № 1049/2001, можуть бути оскаржені через Європейського Омбудсмана або можуть бути предметом позову в Суді на умовах, визначених у статтях 228 і 263 ДФЄС, відповідно.

Стаття 110
Європейське бюро боротьби із шахрайством та Рахункова Палата

1. З метою сприяння боротьбі з шахрайством, корупцією та іншими незаконними діями згідно з Регламентом (ЄС, Євратом) № 883/2013, до шести місяців після дати, визначеної Комісією відповідно до статті 120(2), Європейська прокуратура приєднується до Міжінституційної угоди про внутрішні розслідування Європейського бюро боротьби із шахрайством (OLAF) від 25 травня 1999 року (-10), та ухвалює відповідні положення, застосовні до Головного прокурора ЄС, прокурорів ЄС, адміністративного директора та персоналу Європейської прокуратури, відряджених національних експертів та інших осіб, які надані Європейській прокуратурі у розпорядження, але не перебувають із нею у трудових відносинах, та делегованих прокурорів ЄС, застосовуючи форму, визначену в додатку до такого Договору.

2. Рахункова Палата має повноваження щодо здійснення аудиту на основі документів та на місці щодо всіх підрядників та субпідрядників, які отримали кошти Союзу від Європейської прокуратури.

3. Європейське бюро боротьби із шахрайством може проводити розслідування, у тому числі виїзні перевірки та інспекції, відповідно до положень і процедур, установлених у Регламенті (ЄС, Євратом) № 883/2013 та Регламенті Ради (Євратом, ЄС) № 2185/96 (-11), з метою встановлення будь-яких порушень, які негативно впливають на фінансові інтереси Союзу у зв’язку з видатками, які фінансуються Європейською прокуратурою.

4. Без обмеження параграфів 1, 2 і 3, робочі угоди з органами Союзу, органами третіх країн та міжнародними організаціями, договори, та контракти Європейської прокуратури повинні містити положення, які прямо уповноважують Рахункову Палату та Європейське бюро боротьби із шахрайством здійснювати такі аудити і розслідування, відповідно до їхніх компетенцій.

__________
(-10) Міжінституційна угода від 25 травня 1999 року між Європейським Парламентом, Радою Європейського Союзу і Комісією Європейських Співтовариств про внутрішні розслідування Європейського бюро боротьби із шахрайством (OLAF) (ОВ L 136, 31.05.1999, с. 15).

(-11) Регламент Ради (Євратом, ЄС) № 2185/96 від 11 листопада 1996 року про виїзні перевірки та інспектування, які проводить Комісія для захисту фінансових інтересів Європейських Співтовариств від шахрайства та інших порушень (ОВ L 292, 15.11.1996, с. 2).

Стаття 111
Правила щодо захисту чутливої незасекреченої та секретної інформації

1. Європейська прокуратура повинна запровадити внутрішні правила щодо захисту конфіденційності інформації, а також стосовно захисту чутливої незасекреченої інформації, зокрема, стосовно створення та опрацювання такої інформації у Європейській прокуратурі.

2. Європейська прокуратура може запровадити внутрішні правила щодо захисту секретної інформації ЄС, які повинні відповідати Рішенню Ради 2013/488/ЄС (-12), для забезпечення еквівалентного рівня захисту такої інформації.

__________
(-12) Рішення Ради 2013/488/ЄС від 23 вересня 2013 року про правила безпеки для захисту засекреченої ЄС інформації (ОВ L 274, 15.10.2013, с. 1).

Стаття 112
Адміністративні запити

Європейський Омбудсман може направляти до Європейської прокуратури запити стосовно її адміністративної діяльності відповідно до статті 228 ДФЄС.

Стаття 113
Загальний режим відповідальності

1. Договірна відповідальність Європейської прокуратури визначається законодавством, що застосовується до відповідного договору.

2. Суд повинен мати юрисдикцію виносити рішення відповідно до будь-якого арбітражного застереження, яке міститься у контракті, укладеному Європейською прокуратурою.

3. У разі недоговірної відповідальності, Європейська прокуратура відповідно до загальних принципів законодавств держав-членів відшкодовує будь-які збитки, завдані Європейською прокуратурою або її персоналом під час виконання ними своїх службових обов’язків мірою, якою такі збитки можуть бути покладені на них.

4. Параграф 3 також застосовується до шкоди, завданої з вини делегованого прокурора ЄС під час здійснення ним своїх завдань.

5. Суд має юрисдикцію щодо розгляду спорів, пов’язаних із відшкодуванням шкоди, зазначеної в параграфі 3.

6. Національні суди держав-членів Європейського Союзу, які мають компетенцію розглядати спори, що стосуються договірної відповідальності Європейської прокуратури згідно з цією статтею, визначаються відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1215/2012 (-13).

7. Особиста відповідальність персоналу Європейської прокуратури регулюється застосовними положеннями, визначеними у Положенні про персонал й Умовах працевлаштування.

__________
(-13) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1215/2012 від 12 грудня 2012 року про юрисдикцію та визнання і виконання судових рішень у цивільних та комерційних справах (ОВ L 351, 20.12.2012, с. 1).

Стаття 114
Імплементаційні правила на програмні документи

Колегія за пропозицією Головного прокурора ЄС ухвалює, зокрема:

(a) на щорічній основі, програмний документ, який містить річну та багаторічну програму Європейської прокуратури;

(b) стратегію боротьби із шахрайством, яка є пропорційною ризикам шахрайства, беручи до уваги співвідношення витрат і вигід від заходів, які підлягають впровадженню;

(c) правила щодо умов працевлаштування, критеріїв ефективності, фахової недостатності, прав та обов’язків делегованих прокурорів ЄС, включаючи правила попередження конфлікту інтересів та управління ним;

(d) детальні правила стосовно застосування Регламенту (ЄС) № 1049/2001 у діяльності Європейської прокуратури;

(e) імплементаційні правила, зазначені у статті 24(8) Регламенту (ЄС) № 45/2001.

Стаття 115
Здійснення делегованих повноважень

1. Повноваження ухвалювати делеговані акти надано Комісії на умовах, встановлених у цій статті.

2. Повноваження ухвалювати делеговані акти, зазначені у статті 49(3), надано Комісії на невизначений строк з 20 листопада 2017 року.

3. Делеговані повноваження, зазначені у статті 49(3), можуть бути відкликані в будь-який час Європейським Парламентом або Радою. Рішення про відкликання припиняє делеговані повноваження, визначені в такому рішенні. Воно набуває чинності в день, наступний після публікації цього рішення в Офіційному віснику Європейського Союзу, або в пізнішу дату, вказану в самому рішенні. Воно не впливає на чинність будь-яких уже введених в дію делегованих актів.

4. Перед ухваленням делегованого акта Комісія проводить консультації з експертами, призначеними кожною державою-членом, відповідно до принципів, що встановлені в Міжінституційній угоді про краще законотворення від 13 квітня 2016 року.

5. Як тільки Комісія ухвалює делегований акт, вона надає його одночасно Європейському Парламенту і Раді.

6. Делегований акт, ухвалений відповідно до статті 49(3), набуває чинності тільки в тому випадку, якщо ні Європейський Парламент, ні Рада не висловили жодних заперечень протягом двомісячного періоду з дати надання зазначеного акта Європейському Парламенту і Раді, або якщо до закінчення такого періоду Європейський Парламент і Рада повідомили Комісії, що вони не матимуть заперечень. За ініціативою Європейського Парламенту або Ради цей строк продовжують на 2 місяці.

Стаття 116
Екстрена процедура

1. Делеговані акти, ухвалені за цією статтею, набувають чинності невідкладно і застосовуються, допоки не буде внесено жодних заперечень згідно з параграфом 2. У нотифікації Європейському Парламенту і Раді делегованого акта повинні буди вказані причини використання екстреної процедури.

2. Як Європейський Парламент, так і Рада можуть висувати заперечення щодо делегованого акта згідно з процедурою, зазначеною у статті 115(6). У такому випадку Комісія скасовує такий акт одразу після отримання повідомлення про рішення щодо висунення заперечень від Європейського Парламенту або Ради.

Стаття 117
Повідомлення

Кожна держава-член призначає органи, які є компетентними для цілей імплементації цього Регламенту. Інформація про призначені органи, а також про будь-які зміни до неї, одночасно повідомляється Головному прокурору ЄС, Раді та Комісії. Держави-члени також повідомляють Європейській прокуратурі повний перелік норм актів національного права, які застосовуються до злочинів, визначених Директивою (ЄС) 2017/1371, та будь-які інші дотичні акти національного права. Європейська прокуратура забезпечує публічний характер інформації, отриманої через такі переліки. Крім того, держави-члени, відповідно до статті 30(3), які мають намір обмежити застосування пунктів (е) та (f) статті 30(1) певними тяжкими злочинами, повідомляють Європейській прокуратурі перелік таких злочинів.

Стаття 118
Перегляд правил щодо захисту фізичних осіб в контексті опрацювання персональних даних Європейською прокуратурою

У контексті адаптації Регламенту (ЄС) № 45/2001 відповідно до статті 2(3) і статті 98 Регламенту (ЄС) 2016/679, Комісія переглядає положення стосовно захисту фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних Європейською прокуратурою, викладені у цьому Регламенті. Комісія, у відповідних випадках, подає законодавчу пропозицію для доповнення або скасування зазначених положень.

Стаття 119
Положення про перегляд

1. Не пізніше ніж через 5 років після дати, яка визначається Комісією відповідно до статті 120(2), і кожні п’ять років після того Комісія повинна ініціювати оцінювання та подати звіт про оцінку імплементації та впливу цього Регламенту, а також дієвості та ефективності Європейської прокуратури та її робочих практик. Комісія надсилає звіт про оцінку разом зі своїм висновком Європейському Парламенту і Раді, а також національним парламентам. Результати оцінювання повинні бути оприлюднені.

2. Комісія подає законодавчі пропозиції Європейському Парламенту і Раді, якщо вона доходить висновку про необхідність додаткових або більш детальних правил стосовно роботи Європейської прокуратури, її функцій або процедур, застосовних до її діяльності, зокрема транскордонних розслідувань.

Стаття 120
Набуття чинності

1. Цей Регламент набуває чинності на двадцятий день після його публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

2. Європейська прокуратура повинна здійснювати свої повноваження щодо будь-яких злочинів, які було вчинено після дати набуття чинності цим Регламентом, у межах її компетенції.

Європейська прокуратура повинна розпочати свою діяльність стосовно розслідування і переслідування в день, визначений рішенням Комісії, ухваленим за пропозицією Головного прокурора ЄС одразу після створення Європейської прокуратури. Рішення Комісії оприлюднюється в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Дата, визначена Комісією, не повинна бути раніше ніж через три роки після набуття чинності цим Регламентом.

Для тих держав-членів, які беруть участь у посиленій співпраці на підставі рішення, ухваленого відповідно до другого або третього підпараграфа статті 331(1) ДФЄС, цей Регламент застосовується з дати, визначеної у відповідному рішенні.

Цей Регламент обов’язковий у повному обсязі та підлягає прямому застосуванню в усіх державах-членах.

ДОДАТОК
Категорії суб’єктів даних та категорії оперативних персональних даних, зазначені у статті 49(3)

A. Категорії суб’єктів даних, оперативні персональні дані яких можуть опрацьовуватися в індексі:

(a) підозрювані або обвинувачені особи у кримінальних провадженнях Європейської прокуратури;

(b) особи, засуджені після кримінального провадження Європейської прокуратури;

(c) фізичні особи, які повідомили про жертв злочинів або самі є жертвами злочинів, які підпадають під компетенцію Європейської прокуратури;

(d) контактні особи або представники однієї з осіб, зазначених у пунктах (a) та (b).

B. Категорії оперативних персональних даних категорій суб’єктів даних, зазначені у пунктах (a) та (b) секції A, які можуть опрацьовуватися в індексі:

(a) прізвище, дівоче прізвище, імена та будь-які псевдоніми або вигадані імена;

(b) дата та місце народження;

(c) громадянство;

(d) стать;

(e) місце проживання, професія та місце перебування відповідної особи;

(f) номер соціального страхування, ідентифікаційні коди, посвідчення водія, ідентифікаційні документи, паспортні дані, митні та податкові ідентифікаційні номери;

(g) опис і характер можливих злочинів, дата, коли їх було вчинено та кримінально-правова кваліфікація злочинів;

(h) інформація стосовно юридичних осіб, пов’язаних з ідентифікованими фізичними особами або фізичними особами, яких може бути ідентифіковано, щодо яких Європейська Прокуратура здійснює розслідування;

(i) дані про підозру участі у злочинній організації;

(j) дані про рахунки в банках та в інших фінансових установах;

(k) телефонні номери, номер SIM-карток, адреси електронної пошти, IP-адреси, назви облікових профілів та імена користувачів, що використовуються на онлайнових платформах;

(l) реєстраційні дані транспортного засобу;

(m) активи, які можливо ідентифікувати, що ними володіє або користується особа, такі як криптоактиви та нерухомість.

C. Категорії оперативних персональних даних категорій суб’єктів даних, зазначені у пункті (c) секції A, які можуть опрацьовуватися в індексі, з обмеженням тими даними, які є необхідними та пропорційними для виконання Європейською прокуратурою своїх завдань у зв’язку зі здійсненням розслідувань та переслідувань:

(a) прізвище, дівоче прізвище, імена та будь-які псевдоніми або вигадані імена;

(b) дата та місце народження;

(c) громадянство;

(d) стать;

(e) місце проживання, професія та місце перебування відповідної особи;

(f) ідентифікаційні коди, ідентифікаційні документи та паспортні дані;

(g) опис та характер злочинів за участі відповідної особи або повідомлені такою особою, дата, коли такі правопорушення було вчинено, та кримінально-правова кваліфікація злочинів.

D. Категорії оперативних персональних даних категорій суб’єктів даних, зазначені у пункті (d) секції A, які можуть опрацьовуватися в індексі, з обмеженням тими даними, які є необхідними та пропорційними для виконання Європейською прокуратурою своїх завдань у зв’язку зі здійсненням розслідувань та переслідувань:

(a) прізвище, дівоче прізвище, імена та будь-які псевдоніми або вигадані імена;

(b) дата та місце народження;

(c) громадянство;

(d) стать;

(e) місце проживання, професія та місце перебування відповідної особи;

(f) ідентифікаційні коди, ідентифікаційні документи та паспортні дані.