2002F0584 - UА - 28.03.2009 - 001.001

Цей документ слугує суто засобом документування, і установи не несуть жодної відповідальності за його зміст

(До Розділу ІІІ: Юстиція, свобода та безпека)

РАМКОВЕ РІШЕННЯ РАДИ
від 13 червня 2002 року
про європейський ордер на арешт та процедури передачі правопорушників між державами-членами
(2002/584/ЮВС)

(ОВ L 190, 18.07.2002, с. 1)

РАМКОВЕ РІШЕННЯ РАДИ
від 13 червня 2002 року
про європейський ордер на арешт та процедури передачі правопорушників між державами-членами
(2002/584/ЮВС)

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про Європейський Союз, зокрема його статтю 31(a) і (b) та статтю 34(2)(b),

Беручи до уваги пропозицію Комісії (-1),

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту (-2),

Оскільки:

(1) Відповідно до Висновків Європейської Ради в Тампере від 15 та 16 жовтня 1999 року, зокрема їх пункту 35, офіційна процедура екстрадиції між державами-членами повинна бути скасована стосовно осіб, що уникають правосуддя після винесення щодо них остаточного судового вироку, а процедури екстрадиції стосовно підозрюваних у вчиненні злочину осіб повинні бути прискорені.

(2) Програма заходів щодо реалізації принципу взаємного визнання кримінальних рішень, передбачена в пункті 37 Висновків Європейської Ради в Тампере та ухвалена Радою 30 листопада 2000 року (-3), спрямована на вирішення питання взаємного виконання ордерів на арешт.

(3) Усі або деякі держави-члени є учасниками низки конвенцій у сфері екстрадиції, в тому числі Європейської конвенції про передачу правопорушників від 13 грудня 1957 року та Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом від 27 січня 1977 року. Скандинавські країни мають ідентичні положення законодавства про екстрадицію.

(4) Крім того, держави-члени узгодили такі три конвенції, що повністю або частково стосуються екстрадиції та становлять частину acquis Союзу: Конвенція від 19 червня 1990 року, що імплементує Шенгенський договір від 14 червня 1985 року про поступове скасування перевірок на їхніх спільних кордонах (-4) (стосовно відносин між державами-членами, що є учасниками цієї Конвенції), Конвенція від 10 березня 1995 року про спрощену процедуру екстрадиції між державами-членами Європейського Союзу (-5) та Конвенція від 27 вересня 1996 року стосовно екстрадиції між державами-членами Європейського Союзу (-6).

(5) Означена мета перетворити Союз на простір свободи, безпеки та правосуддя призводить до скасування екстрадиції між державами-членами та заміни її системою передачі правопорушників між судовими органами. Крім того, впровадження нової спрощеної системи передачі засуджених чи підозрюваних осіб для цілей виконання кримінальних вироків або притягнення до відповідальності за ними дає змогу усунути складність та ймовірність затримки, притаманні теперішнім процедурам екстрадиції. Традиційні відносини співпраці, що до цього часу існували між державами-членами, повинні бути замінені системою вільного руху судових рішень у кримінальних справах, що охоплює як попередні, так і остаточні судові рішення в просторі свободи, безпеки та правосуддя.

(6) Європейський ордер на арешт, передбачений цим Рамковим рішенням, є першим конкретним заходом у галузі кримінального права, що реалізує принцип взаємного визнання, що його Європейська Рада назвала «наріжним каменем» судової співпраці.

(7) Держави-члени, діючи самостійно, не можуть достатньою мірою досягти цілі замінити систему багатосторонньої екстрадиції, що побудована на Європейській конвенції про передачу правопорушників від 13 грудня 1957 року, а отже, враховуючи її масштаби та наслідки, її може бути краще досягнуто на рівні Союзу, тому Рада може ухвалювати заходи відповідно до принципу субсидіарності, що про нього йдеться в статті 2 Договору про Європейський Союз та статті 5 Договору про заснування Європейського Співтовариства. Відповідно до викладеного в останній статті принципу пропорційності, це Рамкове рішення не виходить за рамки необхідного для досягнення цієї мети.

(8) Рішення про виконання європейського ордера на арешт повинні піддаватися достатньому контролю, що означає, що судовий орган держави-члена, де заарештовано розшукувану особу, повинен буде ухвалити рішення про її передачу.

(9) Роль центральних органів у виконанні європейського ордера на арешт повинна обмежуватися практичною та адміністративною допомогою.

(10) Механізм європейського ордера на арешт ґрунтується на високому рівні довіри між державами-членами. Призупинити його реалізацію можна лише у випадку вчинення однією з держав-членів серйозного і систематичного порушення принципів, викладених у статті 6(1) Договору про Європейський Союз, що встановлене Радою відповідно до статті 7(1) зазначеного Договору з наслідками, викладеними в його статті 7(2).

(11) У відносинах між державами-членами європейський ордер на арешт повинен замінити собою всі попередні інструменти щодо екстрадиції, в тому числі положення розділу III Конвенції, що імплементує Шенгенський договір, які стосуються екстрадиції.

(12) Це Рамкове рішення поважає фундаментальні права і дотримується принципів, визнаних у статті 6 Договору про Європейський Союз та відображених у Хартії фундаментальних прав Європейського Союзу (-7), зокрема в її главі VI. Ніщо в цьому Рамковому рішенні не має тлумачитись як заборона відмови у передачі особи, щодо якої видано європейський ордер на арешт, коли є підстави вважати з огляду на об’єктивні чинники, що зазначений ордер на арешт видано з метою переслідування або покарання особи через її стать, расову приналежність, віросповідання, етнічне походження, громадянство, мову, політичні переконання чи сексуальну орієнтацію, або що становище такої особи може зазнати шкоди з будь-якої з цих причин.

Це Рамкове рішення не перешкоджає державі-члену застосовувати свої конституційні норми щодо належного процесу, свободи об’єднань, свободи преси та свободи вияву поглядів в інших засобах масової інформації.

(13) Жодна особа не повинна бути переміщена, вислана або передана до держави, де існує серйозний ризик того, що вона буде піддана смертній карі, катуванню або іншому нелюдському чи принизливому поводженню чи покаранню.

(14) Усі держави-члени ратифікували Конвенцію Ради Європи від 28 січня 1981 року про захист фізичних осіб у зв’язку з автоматизованим опрацюванням персональних даних, тому персональні дані, що їх опрацьовують у контексті імплементації цього Рамкового рішення, повинні бути захищені відповідно до принципів зазначеної Конвенції,

УХВАЛИЛА ЦЕ РАМКОВЕ РІШЕННЯ:

ГЛАВА 1
ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ

Стаття 1
Означення європейського ордера на арешт та зобов’язання щодо його виконання

1. Європейський ордер на арешт - це судове рішення, винесене державою-членом з метою арешту та передачі іншою державою-членом розшукуваної особи для цілей ведення кримінального переслідування або виконання покарання у вигляді позбавлення волі чи тримання під вартою.

2. Держави-члени повинні виконувати будь-який європейський ордер на арешт на основі принципу взаємного визнання та відповідно до положень цього Рамкового рішення.

3. Це Рамкове рішення не призводить до зміни зобов’язання щодо дотримання фундаментальних прав та фундаментальних правових принципів, закріплених у статті 6 Договору про Європейський Союз.

Стаття 2
Сфера застосування європейського ордера на арешт

1. Європейський ордер на арешт може бути виданий щодо діянь, за які законодавство держави-члена, що його видає, передбачає покарання у вигляді позбавлення волі або тримання під вартою на максимальний строк не менше 12 місяців, або, якщо вже винесено вирок чи видано наказ про тримання під вартою, щодо вироків про позбавлення волі на строк не менше чотирьох місяців.

2. Наведені нижче злочини, як вони означені в законодавстві держави-члена, що видає ордер, якщо в державі-члені, що видає ордер, вони караються позбавленням волі або триманням під вартою на максимальний строк не менше трьох років, згідно з умовами цього Рамкового рішення та без перевірки подвійної караності діяння, є підставою для передачі особи відповідно до європейського ордера на арешт:

- участь у злочинній організації,

- тероризм,

- торгівля людьми,

- сексуальна експлуатація дітей і дитяча порнографія,

- незаконна торгівля наркотичними засобами та психотропними речовинами,

- незаконна торгівля зброєю, боєприпасами та вибуховими речовинами,

- корупція,

- шахрайство, в тому числі шахрайство, що зачіпає фінансові інтереси Європейських Співтовариств у розумінні Конвенції від 26 липня 1995 року про захист фінансових інтересів Європейських Співтовариств,

- відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом,

- підроблення грошей, у тому числі євро,

- комп’ютерні злочини,

- екологічні злочини, в тому числі незаконна торгівля тваринами таких видів, що перебувають під загрозою вимирання, а також рослинами таких видів і сортів, що перебувають під загрозою знищення,

- сприяння в’їзду та проживанню без дозволу,

- вбивство, завдання тяжких тілесних ушкоджень,

- незаконна торгівля органами та тканинами людини,

- викрадення, незаконне позбавлення волі та захоплення заручників,

- расизм та ксенофобія,

- організоване або збройне пограбування,

- незаконна торгівля культурними цінностями, в тому числі антикваріатом і витворами мистецтва,

- шахрайство,

- рекет і вимагання,

- виготовлення контрафактної та піратської продукції,

- підроблення адміністративних документів і торгівля ними,

- підроблення платіжних засобів,

- незаконна торгівля гормональними речовинами та іншими стимуляторами росту,

- незаконна торгівля ядерними або радіоактивними матеріалами,

- торгівля викраденими транспортними засобами,

- зґвалтування,

- підпал,

- злочини, що підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду,

- незаконне захоплення повітряних/морських суден,

- саботаж.

3. Рада може в будь-який час ухвалити рішення, діючи одностайно після проведення консультацій із Європейським Парламентом за обставин, викладених у статті 39(1) Договору про Європейський Союз (ДЄС), доповнити наведений у параграфі 2 список іншими категоріями злочинів. Рада вивчає, беручи до уваги поданий Комісією відповідно до статті 34(3) звіт, чи слід розширювати або змінювати цей список.

4. Щодо злочинів, що не вказані в параграфі 2, передача може здійснюватися за тієї умови, що діяння, щодо яких видано європейський ордер на арешт, становлять злочин за законодавством держави-члена, що виконує ордер, незалежно від складу або означення такого злочину.

Стаття 3
Підстави для обов’язкового невиконання європейського ордера на арешт

Судовий орган держави-члена, що виконує ордер (надалі - «судовий орган, що виконує ордер»), відмовляє у виконанні європейського ордера на арешт у таких випадках:

1. якщо на злочин, щодо якого видано ордер на арешт, поширюється амністія в державі-члені, що виконує ордер, і ця держава мала юрисдикцію переслідувати злочин за своїм кримінальним законодавством;

2. якщо судовий орган, що виконує ордер, поінформовано про те, що щодо розшукуваної особи держава-член ухвалила остаточне судове рішення за ті самі діяння, за умови, в разі засудження до покарання, що покарання було відбуто або наразі відбувається чи більше не може бути виконане згідно із законодавством держави-члена, що виносить вирок;

3. якщо особа, щодо якої видано європейський ордер на арешт, не може через свій вік нести кримінальну відповідальність за діяння, щодо яких видано ордер на арешт відповідно до законодавства держави, що виконує ордер.

Стаття 4
Підстави для можливого невиконання європейського ордера на арешт

Судовий орган, що виконує ордер, може відмовити у виконанні європейського ордера на арешт:

1. якщо в одному з випадків, зазначених у статті 2(4), діяння, щодо якого видано європейський ордер на арешт, не становить злочину за законодавством держави-члена, що виконує ордер; утім, що стосується податків чи зборів, митної та біржової діяльності, не допускається відмова у виконанні європейського ордера на арешт на тій підставі, що законодавство держави-члена, що виконує ордер, не встановлює аналогічного податку чи збору або не містить аналогічних правил стосовно податків, зборів і митної та біржової діяльності, що передбачені в законодавстві держави-члена, що видає ордер;

2. якщо особа, щодо якої видано європейський ордер на арешт, переслідується в державі-члені, що виконує ордер, за те саме діяння, щодо якого видано європейський ордер на арешт;

3. якщо судові органи держави-члена, що виконує ордер, вирішили або не переслідувати за злочин, щодо якого видано європейський ордер на арешт, або призупинити провадження чи якщо щодо розшукуваної особи в державі-члені стосовно тих самих діянь ухвалено остаточне судове рішення, що перешкоджає подальшому провадженню;

4. якщо кримінальне переслідування або покарання розшукуваної особи неможливе внаслідок завершення строку давності за законодавством держави-члена, що виконує ордер, і діяння підпадають під юрисдикцію цієї держави-члена відповідно до її кримінального законодавства;

5. якщо судовий орган, що виконує ордер, поінформований про те, що щодо розшукуваної особи було ухвалено остаточне судове рішення третьою державою за ті самі діяння, за умови, в разі засудження до покарання, що покарання було відбуто або наразі відбувається чи більше не може бути виконане згідно із законодавством країни, де винесено вирок;

6. якщо європейський ордер на арешт видано для цілей виконання покарання у вигляді позбавлення волі або тримання під вартою, за умови, що розшукувана особа перебуває в державі-члені, що виконує ордер, або є її громадянином чи резидентом, і ця держава зобов’язується виконати це покарання або наказ про тримання під вартою відповідно до свого внутрішнього законодавства;

7. якщо європейський ордер на арешт стосується злочинів, що:

(a) за законодавством держави-члена, що виконує ордер, розглядаються як такі, що були вчинені повністю або частково на території держави-члена, що виконує ордер, або в місці, що вважається такою територією; або

(b) були вчинені за межами території держави-члена, що видає ордер, а законодавство держави-члена, що виконує ордер, не дозволяє переслідувати за ті самі злочини, якщо вони вчинені за межами її території.

Стаття 4a
Рішення, винесені після судового розгляду, куди особа не з’явилася особисто

1. Судовий орган, що виконує ордер, може також відмовитися виконувати європейський ордер на арешт, виданий з метою виконання покарання у вигляді позбавлення волі або тримання під вартою, якщо особа не з’явилася особисто на судовий розгляд, у результаті якого було ухвалено рішення, якщо тільки в європейському ордері на арешт не зазначено, що особа, згідно з додатковими процесуальними вимогами національного законодавства держави-члена, що видає ордер:

(a) своєчасно:

(i) була викликана до суду особисто і тим самим повідомлена про заплановану дату і місце судового розгляду, в результаті якого було ухвалено рішення, або в інший спосіб фактично отримала офіційну інформацію про заплановану дату і місце судового розгляду таким чином, що було однозначно встановлено, що їй було відомо про запланований судовий розгляд;

та

(ii) була повідомлена, що рішення може бути ухвалене, навіть якщо вона не з’явиться на судовий розгляд;

або

(b) знаючи про запланований судовий розгляд, надала доручення адвокату, що був призначений відповідною особою або державою, захищати її в суді, і цей адвокат дійсно захищав її під час судового розгляду;

або

(c) після того, як їй було вручено це рішення та прямо повідомлено про право на повторний судовий розгляд чи апеляційне оскарження, в яких ця особа має право брати участь і в рамках яких дозволяється повторний розгляд справи по суті, включаючи нові докази, та в результаті яких первісне рішення може бути скасоване:

(i) прямо заявила, що вона не оскаржує рішення;

або

(ii) не подала заяву про повторний судовий розгляд чи апеляційне оскарження протягом відповідного строку;

або

(d) не отримала рішення особисто, але:

(i) негайно отримає його особисто після передачі та буде прямо повідомлена про її право на повторний судовий розгляд чи апеляційне оскарження, в яких особа має право брати участь і в рамках яких дозволяється повторний розгляд справи по суті, включаючи нові докази, та в результаті яких первісне рішення може бути скасоване;

та

(ii) їй буде повідомлено про строк, протягом якого вона повинна подати заяву про такий повторний судовий розгляд чи апеляційне оскарження, що зазначений у відповідному європейському ордері на арешт.

2. У випадку якщо європейський ордер на арешт виданий з метою виконання покарання у вигляді позбавлення волі або тримання під вартою відповідно до умов параграфа 1(d), а відповідна особа раніше не отримала офіційної інформації про існування кримінального процесу проти неї, вона може, отримавши інформацію про зміст європейського ордера на арешт, вимагати одержання копії судового рішення перед тим, як вона буде передана. Негайно після отримання інформації про вимогу орган, що видає ордер, надає відповідній особі копію судового рішення через орган, що виконує ордер. Вимога відповідної особи не повинна затримувати ні процедуру передачі, ні рішення про виконання європейського ордера на арешт. Судове рішення надається відповідній особі тільки для цілей інформування; це не вважається ні офіційним врученням судового рішення, ні підставою для початку будь-яких строків для подання заяви про повторний судовий розгляд чи апеляційне оскарження.

3. Якщо особа передається згідно з умовами параграфа (1)(d) і вона подала заяву про повторний судовий розгляд чи апеляційне оскарження, то питання тримання під вартою особи до завершення такого повторного судового розгляду чи апеляційного провадження повинне бути переглянуте відповідно до законодавства держави-члена, що видає ордер, у звичайному порядку або на вимогу відповідної особи. Такий перегляд повинен, зокрема, передбачати можливість зупинення або переривання тримання під вартою. Після передачі повторний судовий розгляд або апеляційне провадження повинні бути розпочаті в належний строк.

Стаття 5
Гарантії, що їх в окремих випадках повинна надати держава-член, що видає ордер

Виконання європейського ордера на арешт судовим органом, що виконує ордер, може залежати від таких умов, згідно із законодавством держави-члена, що виконує ордер:

2. якщо злочин, на підставі якого видано європейський ордер на арешт, карається довічним позбавленням волі або довічним триманням під вартою, то виконання зазначеного ордера на арешт може бути обумовлене наявністю в правовій системі держави-члена, що видає ордер, положень щодо перегляду застосованої санкції або заходу на вимогу або не пізніше ніж через 20 років або щодо застосування заходів помилування, на які особа має право відповідно до закону чи практики держави-члена, що видає ордер, з метою невиконання такої санкції або заходу;

3. якщо особа, щодо якої видано європейський ордер на арешт для цілей переслідування, є громадянином або резидентом держави-члена, що виконує ордер, передача може здійснюватися за умови, що особу після того, як її буде заслухано, буде повернено до держави-члена, що виконує ордер, для відбування покарання у вигляді позбавлення волі або тримання під вартою, призначеного їй у державі-члені, що видає ордер.

Стаття 6
Визначення компетентних судових органів

1. Судовий орган, що видає ордер, повинен бути судовим органом держави-члена, що видає ордер, компетентним видавати європейський ордер на арешт згідно із законодавством цієї держави.

2. Судовий орган, що виконує ордер, повинен бути судовим органом держави-члена, що виконує ордер, компетентним виконувати європейський ордер на арешт згідно із законодавством цієї держави.

3. Кожна держава-член повинна інформувати Генеральний секретаріат Ради про компетентний судовий орган за своїм законодавством.

Стаття 7
Звернення до центрального органу

1. Кожна держава-член може призначати центральний орган або, якщо це передбачено її правовою системою, більше ніж один центральний орган для надання допомоги компетентним судовим органам.

2. Держава-член може, якщо це необхідно з огляду на структуру її внутрішньої судової системи, покладати відповідальність на свої центральні органи за адміністративне пересилання та отримання європейських ордерів на арешт, а також за всю іншу офіційну кореспонденцію, що стосується їх.

Держава-член, що бажає скористатися передбаченими в цій статті можливостями, повинна повідомити Генеральному секретаріату Ради інформацію про призначений центральний орган або центральні органи. Ці приписи є обов’язковими для всіх органів держави-члена, що видає ордер.

Стаття 8
Зміст і форма європейського ордера на арешт

1. Європейський ордер на арешт повинен містити таку інформацію, викладену відповідно до форми, наведеної в додатку:

(a) особисті дані та громадянство розшукуваної особи;

(b) ім’я, адреса, номери телефону і факсу та електронна адреса судового органу, що видає ордер;

(c) підтвердження наявності судового рішення, що підлягає примусовому виконанню, ордера на арешт або будь-якого іншого судового рішення, що підлягає примусовому виконанню та має ту саму силу і підпадає під дію статей 1 та 2;

(d) характер та правова класифікація злочину, особливо стосовно статті 2;

(e) опис обставин, за яких було вчинено злочин, у тому числі час, місце та ступінь участі в злочині розшукуваної особи;

(f) застосована санкція, якщо є остаточне судове рішення, або передбачені види покарань за злочин, згідно із законодавством держави-члена, що видає ордер;

(g) якщо можливо, інші наслідки злочину.

2. Європейський ордер на арешт повинен бути перекладений офіційною мовою або однією з офіційних мов держави-члена, що виконує ордер. При ухваленні цього Рамкового рішення або пізніше будь-яка держава-член може заявити в декларації, наданій на зберігання Генеральному секретаріату Ради, що вона прийме переклад однією або декількома іншими офіційними мовами установ Європейських Співтовариств.

ГЛАВА 2
ПРОЦЕДУРА ПЕРЕДАЧІ

Стаття 9
Пересилання європейського ордера на арешт

1. Якщо перебування розшукуваної особи відоме, то судовий орган, що видає ордер, може відправити європейський ордер на арешт безпосередньо судовому органу, що виконує ордер.

2. Судовий орган, що видає ордер, може в будь-якому разі вирішити розмістити попередження в Шенгенській інформаційній системі (SIS) щодо розшукуваної особи.

3. Таке попередження видається згідно з положеннями статті 95 Конвенції від 19 червня 1990 року, що імплементує Шенгенський договір від 14 червня 1985 року про поступове скасування контролю на спільних кордонах. Попередження в Шенгенській інформаційній системі прирівнюється до європейського ордера на арешт, що супроводжується інформацією, викладеною у статті 8(1).

Протягом перехідного періоду, поки SIS не буде здатна передавати всю зазначену в статті 8 інформацію, попередження прирівнюється до європейського ордера на арешт до отримання оригіналу в належній формі судовим органом, що виконує ордер.

Стаття 10
Докладні процедури пересилання європейського ордера на арешт

1. Якщо судовий орган, що видає ордер, не знає компетентного судового органу, що виконує ордер, він повинен здійснити необхідні запити, в тому числі через контактні пункти Європейської судової мережі (-8), щоб отримати цю інформацію від держави-члена, що виконує ордер.

2. За бажанням судового органу, що видає ордер, пересилання може здійснюватися через захищену телекомунікаційну систему Європейської судової мережі.

3. Якщо немає можливості звернутися до служб SIS, судовий орган, що видає ордер, може звернутися для пересилання європейського ордера на арешт до Інтерполу.

4. Судовий орган, що видає ордер, може пересилати європейський ордер на арешт будь-якими безпечними засобами, здатними створювати письмові підтвердження, якщо завдяки їм держава-член, що виконує ордер, може встановити його справжність.

5. Усі труднощі щодо пересилання або справжності будь-якого документа, необхідного для виконання європейського ордера на арешт, вирішуються шляхом прямих контактів між відповідними судовими органами або, якщо необхідно, за участю центральних органів держав-членів.

6. Якщо орган, що отримує європейський ордер на арешт, не уповноважений виконувати відповідні дії щодо нього, він автоматично пересилає європейський ордер на арешт компетентному органу у своїй державі-члені та повідомляє про це судовому органу, що видає ордер.

Стаття 11
Права розшукуваної особи

1. При арешті розшукуваної особи компетентний судовий орган, що виконує ордер, повинен згідно з національним законодавством повідомити цій особі про європейський ордер на арешт та його зміст, а також про можливість надання згоди на передачу судовому органу, що видає ордер.

2. Розшукувана особа, що її заарештовано з метою виконання європейського ордера на арешт, має право на допомогу адвоката і перекладача відповідно до національного законодавства держави-члена, що виконує ордер.

Стаття 12
Тримання особи під вартою

Якщо особа заарештована на підставі європейського ордера на арешт, судовий орган, що виконує ордер, ухвалює рішення про те, чи повинна розшукувана особа залишатися під вартою відповідно до законодавства держави-члена, що виконує ордер. Особа може в будь-який час бути тимчасово звільнена відповідно до внутрішнього законодавства держави-члена, що виконує ордер, за умови що компетентний орган зазначеної держави-члена вживатиме всіх заходів, що їх він вважає необхідними для запобігання втечі особи.

Стаття 13
Згода на передачу

1. Якщо заарештована особа заявляє, що вона погоджується бути переданою, ця згода та, у відповідних випадках, пряма відмова від передбаченого статтею 27(2) права на «правило конкретності» повинні надаватися судовому органу, що виконує ордер, відповідно до внутрішнього законодавства держави-члена, що виконує ордер.

2. Кожна держава-член повинна вжити необхідних заходів для того, щоб згоду та, у відповідних випадках, відмову, що згадані в параграфі 1, було отримано в такий спосіб, який би свідчив, що вони є результатом вільного волевиявлення відповідної особи, що діяла з повним усвідомленням його наслідків. Для цього розшукувана особа має право на допомогу адвоката.

3. Згода та, у відповідних випадках, відмова, що згадані в параграфі 1, повинні бути офіційно оформлені згідно з процедурою, встановленою внутрішнім законодавством держави-члена, що виконує ордер.

4. У принципі, згоду не можна відкликати. Кожна держава-член може передбачити, що згода та, у відповідних випадках, відмова можуть бути відкликані згідно з правилами, застосовними в її внутрішньому законодавстві. У цьому разі період між датами надання згоди та її відкликання не повинен враховуватися при встановленні строків, визначених у статті 17. Держава-член, що бажає скористатися цією можливістю, повинна повідомити Генеральному секретаріату Ради про ухвалення цього Рамкового рішення та визначити процедури, згідно з якими є можливим відкликання згоди, та будь-які зміни до них.

Стаття 14
Заслуховування розшукуваної особи

Якщо заарештована особа не дає згоду на свою передачу відповідно до статті 13, вона має право бути заслухана судовим органом, що виконує ордер, згідно із законодавством держави-члена, що виконує ордер.

Стаття 15
Рішення про передачу

1. Судовий орган, що виконує ордер, вирішує в строки та на умовах, визначених цим Рамковим рішенням, чи особа повинна бути передана.

2. Якщо судовий орган, що виконує ордер, вважає інформацію, надану державою-членом, що видає ордер, недостатньою для того, щоб він міг ухвалити рішення про передачу, він вимагає терміново надати необхідну додаткову інформацію, зокрема стосовно статей 3-5 та статті 8, та може визначити строк для її отримання з урахуванням необхідності дотримання встановлених у статті 17 строків.

3. Судовий орган, що видає ордер, може в будь-який час переслати будь-яку додаткову корисну інформацію судовому органу, що виконує ордер.

Стаття 16
Рішення в разі отримання декількох запитів

1. Якщо дві або більше держави-члена видали європейські ордери на арешт стосовно тієї самої особи, рішення щодо того, який із європейських ордерів на арешт підлягає виконанню, ухвалює судовий орган, що виконує ордер, з урахуванням усіх обставин, а особливо відносної тяжкості та місця вчинення злочину, відповідних дат передачі європейських ордерів на арешт і того, чи був ордер виданий для цілей переслідування або для виконання покарання у вигляді позбавлення волі чи тримання під вартою.

2. Ухвалюючи рішення згідно з параграфом 1, судовий орган, що виконує ордер, може консультуватися з Євроюстом (-9).

3. У разі виникнення суперечностей між європейським ордером на арешт та поданим третьою країною запитом про екстрадицію, рішення про те, чи переважне значення має європейський ордер на арешт, чи запит про екстрадицію, ухвалює компетентний орган держави-члена, що виконує ордер, з урахуванням усіх обставин, зокрема передбачених у параграфі 1 та згаданих у відповідній конвенції.

4. Ця стаття не обмежує зобов’язань держав-членів, передбачених Статутом Міжнародного кримінального суду.

Стаття 17
Строки та процедури, що стосуються рішення виконувати європейський ордер на арешт

1. Європейський ордер на арешт розглядається та виконується в терміновому порядку.

2. У випадках, коли розшукувана особа погоджується бути переданою, остаточне рішення про виконання європейського ордера на арешт повинне бути ухвалене протягом 10 днів після надання згоди.

3. В інших випадках остаточне рішення про виконання європейського ордера на арешт повинне бути ухвалене протягом 60 днів після арешту розшукуваної особи.

4. Якщо в конкретних випадках європейський ордер на арешт не може бути виконаний протягом установлених у параграфі 2 або 3 строків, судовий орган, що виконує ордер, негайно повідомляє про це судовому органу, що видає ордер, із зазначенням причин затримки. У такому випадку строки можуть бути продовжені ще на 30 днів.

5. Поки судовий орган, що виконує ордер, не ухвалив остаточне рішення щодо європейського ордера на арешт, він повинен забезпечувати виконання істотних умов, необхідних для ефективної передачі особи.

6. Будь-яка відмова у виконанні європейського ордера на арешт повинна бути обґрунтована.

7. Якщо у виняткових обставинах держава-член не може дотримуватися строків, передбачених цією статтею, вона повідомляє про це Євроюсту із зазначенням причин затримки. Крім того, держава-член, що зазнала неодноразових затримок з боку іншої держави-члена при виконанні європейських ордерів на арешт, інформує Раду з метою оцінювання імплементації цього Рамкового рішення на рівні держав-членів.

Стаття 18
Ситуація до ухвалення рішення

1. Якщо європейський ордер на арешт виданий з метою кримінального переслідування, судовий орган, що виконує ордер, повинен:

(a) або погодитися, щоб розшукувана особа була заслухана відповідно до статті 19;

(b) або погодитись на тимчасову передачу розшукуваної особи.

2. Умови та тривалість тимчасової передачі визначаються взаємною угодою між судовим органом, що видає ордер, та судовим органом, що виконує ордер.

3. У випадку тимчасової передачі особа повинна мати змогу повернутися до держави-члена, що виконує ордер, для участі в слуханнях щодо неї в рамках процедури передачі.

Стаття 19
Заслуховування особи до ухвалення рішення

1. Судовий орган заслуховує розшукувану особу, в чому йому надає допомогу інша особа, призначена відповідно до законодавства держави-члена суду, що подає запит.

2. Розшукувана особа заслуховується відповідно до законодавства держави-члена, що виконує ордер, та згідно з умовами, визначеними взаємною угодою між судовим органом, що видає ордер, та судовим органом, що виконує ордер.

3. Компетентний судовий орган, що виконує ордер, може призначити інший судовий орган своєї держави-члена для участі у слуханні розшукуваної особи, щоб забезпечити належне застосування цієї статті та викладених умов.

Стаття 20
Привілеї та імунітети

1. Якщо розшукувана особа користується привілеєм або імунітетом щодо юрисдикції чи виконання в державі-члені, що виконує ордер, перебіг зазначених у статті 17 строків починається, тільки якщо судовому органу, що виконує ордер, повідомлено про відмову від привілею або імунітету, причому перебіг таких строків починається з дня його повідомлення про це.

Держава-член, що виконує ордер, забезпечує виконання істотних умов, необхідних для ефективної передачі, якщо особа більше не користується таким привілеєм чи імунітетом.

2. Якщо право на відмову від привілею чи імунітету належить органу держави-члена, що виконує ордер, судовий орган, що виконує ордер, вимагає від нього негайно здійснити це право. Якщо право на відмову від привілею чи імунітету належить органу іншої держави або міжнародній організації, то здійснити це право вимагає від нього судовий орган, що видає ордер.

Стаття 21
Конкуруючі міжнародні зобов’язання

Це Рамкове рішення не обмежує зобов’язань держави-члена, що виконує ордер, якщо розшукувана особа була екстрадована до цієї держави-члена з третьої держави і якщо ця особа захищена положеннями щодо конкретності, що передбачені в угоді, згідно з якою вона була екстрадована. Держава-член, що виконує ордер, вживає всіх необхідних заходів для негайного отримання згоди держави, що з неї екстрадовано розшукувану особу, щоб така особа могла бути передана державі-члену, що видала європейський ордер на арешт. Перебіг зазначених у статті 17 строків починається з дня припинення дії цих правил конкретності. До ухвалення рішення державою, з якої була екстрадована розшукувана особа, держава-член, що виконує ордер, забезпечує виконання істотних умов, необхідних для ефективної передачі.

Стаття 22
Повідомлення про рішення

Судовий орган, що виконує ордер, негайно повідомляє судовому органу, що видає ордер, про рішення щодо заходів, що будуть вжиті за європейським ордером на арешт.

Стаття 23
Строки передачі особи

1. Розшукувана особа повинна бути передана якнайшвидше в погоджену між відповідними органами дату.

2. Вона передається не пізніше 10 днів після ухвалення остаточного рішення про виконання європейського ордера на арешт.

3. Якщо передачі розшукуваної особи протягом строку, встановленого в параграфі 2, перешкоджають обставини, що перебувають поза контролем будь-якої з держав-членів, судовий орган, що видає ордер, та судовий орган, що виконує ордер, негайно зв’язуються один з одним та домовляються про нову дату передачі. У такому випадку передача відбувається протягом 10 днів від узгодженої таким чином нової дати.

4. У виняткових ситуаціях передача може бути тимчасово відкладена із серйозних гуманітарних причин, наприклад, якщо є вагомі підстави вважати, що вона явно загрожуватиме життю або здоров’ю розшукуваної особи. Виконання європейського ордера на арешт відбувається після припинення існування цих підстав. Судовий орган, що виконує ордер, негайно повідомляє судовому органу, що видає ордер, і вони домовляються про нову дату передачі. У такому випадку передача відбувається протягом 10 днів від узгодженої таким чином нової дати.

5. Якщо після завершення зазначених у параграфах 2-4 строків особа все ще відбуває позбавлення волі, вона підлягає звільненню.

Стаття 24
Відкладена або умовна передача

1. Судовий орган, що виконує ордер, може, вирішивши виконати європейський ордер на арешт, відкласти передачу розшукуваної особи, щоб уможливити її переслідування в державі-члені, що виконує ордер, або, якщо її вже засуджено, відбування нею на території цієї держави-члена покарання, призначеного за діяння, інше ніж зазначене в європейському ордері на арешт.

2. Замість того щоб відкладати передачу, судовий орган, що виконує ордер, може тимчасово видати розшукувану особу державі-члену, що видає ордер, за умов, що визначаються за взаємною угодою між судовим органом, що виконує ордер, та судовим органом, що видає ордер. Угода укладається в письмовій формі, і її умови є обов’язковими для всіх органів держави-члена, що видає ордер.

Стаття 25
Транзит

1. Кожна держава-член, якщо тільки вона не скористається можливістю відмови, коли транзит громадянина або резидента запитано для виконання покарання у вигляді позбавлення волі або тримання під вартою, повинна дозволити транзит розшукуваної особи, що передається, через свою територію, за умови що їй надано інформацію про:

(a) особисті дані та громадянство особи, щодо якої видано європейський ордер на арешт;

(b) існування європейського ордера на арешт;

(c) характер та правову класифікацію злочину;

(d) опис обставин, за яких було вчинено злочин, у тому числі про дату та місце вчинення злочину.

Якщо особа, щодо якої видано європейський ордер на арешт для цілей переслідування, є громадянином або резидентом держави-члена транзиту, транзит може здійснюватися за умови, що особу після того, як її буде заслухано, буде повернено до держави-члена транзиту для відбування покарання у вигляді позбавлення волі або тримання під вартою, призначеного їй у державі-члені, що видає ордер.

2. Кожна держава-член призначає орган, відповідальний за отримання запитів про транзит та необхідних документів, а також будь-якої іншої офіційної кореспонденції, що стосується запитів про транзит. Держави-члени повідомляють про це призначення Генеральному секретаріату Ради.

3. Запит про транзит та викладена в параграфі 1 інформація можуть бути надані органу, призначеному відповідно до параграфа 2, будь-якими засобами, здатними створювати письмове підтвердження. Держава-член транзиту повідомляє про своє рішення згідно з тією самою процедурою.

4. Це Рамкове рішення не застосовується при перевезенні повітряним транспортом без запланованої проміжної посадки. Утім, у випадку незапланованої посадки держава-член, що видає ордер, надає призначеному відповідно до параграфа 2 органу інформацію, що передбачена в параграфі 1.

5. Якщо транзит стосується особи, що підлягає екстрадиції з третьої держави до держави-члена, ця стаття застосовується mutatis mutandis. Зокрема, вираз «європейський ордер на арешт» вважається заміненим на «запит про екстрадицію».

ГЛАВА 3
НАСЛІДКИ ПЕРЕДАЧІ

Стаття 26
Вирахування строку тримання під вартою, відбутого в державі-члені, що виконує ордер

1. Держава-член, що видає ордер, вираховує всі строки тримання під вартою, зумовленого виконанням європейського ордера на арешт, із загального строку тримання під вартою, що повинен бути відбутий у державі-члені, що видає ордер, унаслідок винесення вироку про позбавлення волі або наказу про тримання під вартою.

2. Для цього всю інформацію щодо тривалості тримання під вартою розшукуваної особи на підставі європейського ордера на арешт судовий орган, що виконує ордер, або центральний орган, призначений відповідно до статті 7, при передачі надає органу, що видає ордер.

Стаття 27
Можливе переслідування за інші злочини

1. Кожна держава-член може повідомити Генеральному секретаріату Ради про те, що в її відносинах із іншими державами-членами, що направили таке саме повідомлення, вважається наданою згода на переслідування, засудження або тримання під вартою з метою виконання вироку у вигляді позбавлення волі або тримання під вартою за злочин, учинений особою до її передачі, крім злочину, що за нього її було передано, тільки якщо в конкретному випадку судовий орган, що виконує ордер, у своєму рішенні про передачу не визначить інакше.

2. За винятком зазначених у параграфах 1 та 3 випадків, передана особа не може бути переслідувана, засуджена або іншим чином позбавлена волі за вчинений до її передачі злочин, інший ніж злочин, за який її передано.

3. Параграф 2 не застосовується в таких випадках:

(a) якщо особа, мавши можливість залишити територію держави-члена, якій вона була передана, не зробила цього протягом 45 днів після свого остаточного звільнення або повернулася на цю територію після того, як її залишила;

(b) злочин не карається позбавленням волі або триманням під вартою;

(c) кримінальний процес не призводить до застосування заходу, що обмежує особисту свободу;

(d) якщо щодо особи могла бути застосована санкція або захід, що не передбачає позбавлення волі, зокрема фінансова санкція чи інший захід, що її замінює, навіть якщо така санкція чи захід може призвести до обмеження її особистої свободи;

(e) якщо особа дала згоду на свою передачу, у відповідних випадках одночасно з її відмовою від правила конкретності згідно зі статтею 13;

(f) якщо особа після її передачі прямо відмовилася від права на застосування правила конкретності щодо певних злочинів, що були вчинені до її передачі. Відмова надається компетентним судовим органам держави-члена, що видає ордер, і документується згідно з внутрішнім законодавством цієї держави. Відмова оформляється таким чином, щоб було зрозуміло, що особа надала її добровільно та з повним усвідомленням наслідків. Для цього особа має право на допомогу адвоката;

(g) якщо судовий орган, що виконує ордер та видав особу, надає свою згоду відповідно до параграфа 4.

4. Запит на згоду подається судовому органу, що виконує ордер, та супроводжується інформацією, вказаною у статті 8(1), та перекладом згідно зі статтею 8(2). Згода надається, якщо сам злочин, стосовно якого її запитано, є підставою для передачі згідно з положеннями цього Рамкового рішення. Згода не надається за наявності підстав, зазначених у статті 3, а в інших випадках тільки за наявності підстав, зазначених у статті 4. Рішення ухвалюється не пізніше ніж через 30 днів після отримання запиту.

Стосовно згаданих у статті 5 випадків держава-член, що видає ордер, повинна надати гарантії, що передбачені у вказаній статті.

Стаття 28
Передача або подальша екстрадиція

1. Кожна держава-член може повідомити Генеральному секретаріату Ради про те, що в її відносинах із іншими державами-членами, які направили таке саме повідомлення, згода на передачу особи державі-члену, іншій ніж держава-член, що виконує ордер, згідно з європейським ордером на арешт, виданим за вчинений до передачі особи злочин, вважається наданою, якщо в конкретному випадку судовий орган, що виконує ордер, у своєму рішенні про передачу не визначить інакше.

2. У будь-якому випадку особа, передана згідно з європейським ордером на арешт державі-члену, що видає ордер, може без згоди держави-члена, що виконує ордер, бути передана державі-члену, іншій ніж держава-член, що виконує ордер, згідно з європейським ордером на арешт, виданим за вчинений до передачі особи злочин, у таких випадках:

(a) якщо розшукувана особа, мавши можливість залишити територію держави-члена, якій вона була передана, не зробила цього протягом 45 днів після свого остаточного звільнення або повернулася на цю територію після того, як її залишила;

(b) якщо розшукувана особа дає згоду на свою передачу державі-члену, іншій ніж держава-член, що виконує ордер, згідно з європейським ордером на арешт. Згода надається компетентним судовим органам держави-члена, що видає ордер, і документується згідно з національним законодавством цієї держави. Вона оформляється таким чином, щоб було зрозуміло, що відповідна особа надала її добровільно та з повним усвідомленням наслідків. Для цього розшукувана особа має право на допомогу адвоката;

(c) якщо на розшукувану особу не поширюється правило конкретності згідно зі статтею 27(3)(a), (e), (f) та (g).

3. Судовий орган, що виконує ордер, надає згоду на передачу іншій державі-члену відповідно до таких правил:

(a) запит на згоду подається згідно зі статтею 9 та супроводжується інформацією, вказаною у статті 8(1), та перекладом згідно зі статтею 8(2);

(b) згода надається, якщо сам злочин, стосовно якого її запитано, є підставою для передачі згідно з положеннями цього Рамкового рішення;

(c) рішення ухвалюється не пізніше ніж через 30 днів після отримання запиту;

(d) згода не надається за наявності підстав, зазначених у статті 3, а в інших випадках тільки за наявності підстав, зазначених у статті 4.

Стосовно зазначених у статті 5 випадків держава-член, що видає ордер, повинна надати гарантії, що передбачені у вказаній статті.

4. Незважаючи на параграф 1, особа, що була передана на підставі європейського ордера на арешт, не екстрадується до третьої держави без згоди компетентного органу держави-члена, що видала цю особу. Така згода надається згідно з Конвенціями, що є обов’язковими для цієї держави-члена, а також згідно з її внутрішнім законодавством.

Стаття 29
Передача майна

1. Судовий орган, що виконує ордер, на вимогу судового органу, що видає ордер, або за власною ініціативою відповідно до свого національного законодавства вилучає та передає майно, що:

(a) може вимагатись як доказ або

(b) було отримане розшукуваною особою внаслідок учинення злочину.

2. Зазначене в параграфі 1 майно передається, навіть якщо європейський ордер на арешт не може бути виконаний через смерть або втечу розшукуваної особи.

3. Якщо зазначене в параграфі 1 майно підлягає вилученню або конфіскації на території держави-члена, що виконує ордер, остання може, якщо це майно необхідне в зв’язку з незакінченим кримінальним процесом, тимчасово зберігати його або передати його державі-члену, що видає ордер, за умови його повернення.

4. Будь-які права на зазначене в параграфі 1 майно, що їх держава-член, що виконує ордер, або треті особи могли набути, зберігаються. Якщо такі права існують, держава-член, що видає ордер, одразу після завершення кримінального процесу безоплатно повертає майно державі-члену, що виконує ордер.

Стаття 30
Витрати

1. Витрати, понесені на території держави-члена, що виконує ордер, стосовно виконання європейського ордера на арешт, несе така держава-член.

2. Усі інші витрати несе держава-член, що видає ордер.

ГЛАВА 4
ЗАГАЛЬНІ ТА ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 31
Зв’язок з іншими правовими інструментами

1. Без обмеження їх застосування у відносинах між державами-членами та третіми державами, це Рамкове рішення з 1 січня 2004 року замінює собою відповідні положення зазначених нижче конвенцій, що застосовуються у сфері екстрадиції у відносинах між державами-членами:

(a) Європейська конвенція про передачу правопорушників від 13 грудня 1957 року, додатковий протокол до неї від 15 жовтня 1975 року, другий додатковий протокол до неї від 17 березня 1978 року та Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом від 27 січня 1977 року стосовно питань екстрадиції;

(b) Угода між 12 державами-членами Європейських Співтовариств про спрощення та модернізацію способів передавання запитів про екстрадицію від 26 травня 1989 року;

(c) Конвенція від 10 березня 1995 року про спрощену процедуру екстрадиції між державами-членами Європейського Союзу;

(d) Конвенція від 27 вересня 1996 року стосовно екстрадиції між державами-членами Європейського Союзу;

(e) розділ III, глава 4 Конвенції від 19 червня 1990 року, що імплементує Шенгенський договір від 14 червня 1985 року про поступове скасування перевірок на спільних кордонах.

2. Держави-члени можуть продовжувати застосовувати чинні на момент ухвалення цього Рамкового рішення двосторонні або багатосторонні угоди чи домовленості тією мірою, якою такі угоди чи домовленості дають можливість розширити цілі цього Рамкового рішення та допомагають додатково спростити процедури передачі осіб, щодо яких видаються європейські ордери на арешт.

Держави-члени можуть укладати двосторонні або багатосторонні угоди чи домовленості після набуття чинності цим Рамковим рішенням, якщо такі угоди чи домовленості дають можливість розширити приписи цього Рамкового рішення та допомагають додатково спростити процедури передачі осіб, щодо яких видаються європейські ордери на арешт, зокрема шляхом встановлення строків, коротших за строки, встановлені в статті 17, збільшення списку зазначених у статті 2(2) злочинів, додаткового обмеження підстав для відмови, що викладені у статтях 3 та 4, або шляхом зниження граничної межі, передбаченої в статті 2(1) або (2).

Угоди та домовленості, про які йдеться у другому підпараграфі, в жодному разі не можуть впливати на відносини з державами-членами, що не є їх сторонами.

Держави-члени протягом трьох місяців після набрання чинності цим Рамковим рішенням повідомляють Раду та Комісію про зазначені в першому підпараграфі чинні угоди та домовленості, що їх вони мають бажання продовжувати застосовувати.

Держави-члени також повідомляють Раді та Комісії про будь-яку нову згадану в другому підпараграфі угоду чи домовленість протягом трьох місяців після її підписання.

3. Якщо дія конвенцій або угод, зазначених у параграфі 1, поширюється на території держав-членів або на території, за зовнішні відносини яких відповідає держава-член, до якої це Рамкове рішення не застосовується, то ці інструменти продовжують регулювати відносини, що існують між цими територіями та іншими державами-членами.

Стаття 32
Перехідне положення

1. Запити про екстрадицію, отримані до 1 січня 2004 року, продовжуватимуть регулюватися наявними інструментами, що стосуються екстрадиції. Запити, отримані після цієї дати, регулюватимуться правилами, ухваленими державами-членами відповідно до цього Рамкового рішення. Однак будь-яка держава-член може на момент ухвалення Радою цього Рамкового рішення зробити заяву про те, що вона як держава-член, що виконує ордер, продовжить розглядати запити стосовно діянь, учинених до дати, визначеної нею відповідно до системи екстрадиції, застосовної до 1 січня 2004 року. Відповідна дата не може бути пізніше 7 серпня 2002 року. Згадана заява буде опублікована в Офіційному віснику Європейських Співтовариств. Вона може бути відкликана в будь-який час.

Стаття 33
Положення щодо Австрії та Гібралтару

1. Поки Австрія не змінила статтю 12(1) «Auslieferungs- und Rechtshilfegesetz», але не пізніше 31 грудня 2008 року, вона може дозволити своїм судовим органам, що виконують ордер, відмовляти у виконанні європейського ордера на арешт, якщо розшукувана особа є австрійським громадянином і якщо діяння, стосовно якого видано європейський ордер на арешт, не карається за австрійським законодавством.

2. Це Рамкове рішення поширюється на Гібралтар.

Стаття 34
Імплементація

1. Держави-члени повинні вжити необхідних заходів для дотримання положень цього Рамкового рішення до 31 грудня 2003 року.

2. Держави-члени передають Генеральному секретаріату Ради та Комісії текст положень, що транспонують до їхнього національного права покладені на них цим Рамковим рішенням зобов’язання. При цьому кожна держава-член може вказати, що вона негайно застосує це Рамкове рішення у своїх відносинах із тими державами-членами, що направили таке саме повідомлення.

Генеральний секретаріат Ради повідомляє державам-членам та Комісії інформацію, отриману відповідно до статті 7(2), статті 8(2), статті 13(4) та статті 25(2). Також він публікує цю інформацію в Офіційному віснику Європейських Співтовариств.

3. На підставі інформації, що її повідомляє Генеральний секретаріат Ради, Комісія повинна не пізніше 31 грудня 2004 року подати до Європейського Парламенту і Ради звіт про дію цього Рамкового рішення, що супроводжується, якщо необхідно, законопроектами.

4. У другій половині 2003 року Рада повинна провести перевірку, зокрема перевірку практичного застосування державами-членами положень цього Рамкового рішення, а також функціонування Шенгенської інформаційної системи.

Стаття 35
Набуття чинності

Це Рамкове рішення набуває чинності на двадцятий день після дня його опублікування в Офіційному віснику Європейських Співтовариств.

ДОДАТОК
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ОРДЕР НА АРЕШТ (-10)

__________
(-1) ОВ С 332 Е, 27.11.2001, с. 305.
(-2) Висновок, наданий 9 січня 2002 року (ще не опубліковано в Офіційному віснику).
(-3) ОВ С 12 Е, 15.01.2001, с. 10.
(-4) ОВ L 239, 22.09.2000, с. 19.
(-5) ОВ С 78, 30.03.1995, с. 2.
(-6) ОВ С 313, 13.10.1996, с. 12.
(-7) ОВ С 364, 18.12.2000, с. 1.
(-8) Спільні дії Ради 98/428/ЮВС від 29 червня 1998 року щодо створення Європейської судової мережі (ОВ L 191, 07.07.1998, с. 4).
(-9) Рішення Ради 2002/187/ЮВС від 28 лютого 2002 року про створення Євроюсту з метою посилення боротьби з тяжкими злочинами (ОВ L 63, 06.03.2002, с. 1).
(-10) Цей ордер повинен бути складений однією з офіційних мов держави-члена, що виконує ордер, якщо ця держава відома, або будь-якою іншою мовою, прийнятою цією державою, чи перекладений на одну з таких мов.