Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України

Відповідно до Закону України від 14 липня 2021 року № 1637-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення затриманому, підозрюваному, обвинуваченому, засудженому права на отримання правової допомоги» та підпункту 1 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Зміни до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України, що додаються.

2. Департаменту публічного права (Кравченко Л.) подати цей наказ на державну реєстрацію відповідно до Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».

3. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра юстиції України Висоцьку О.

ЗМІНИ
до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України

1. У Правилах внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 2019 року № 1769/5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 18 червня 2019 року за № 633/33604:

1) абзац сімнадцятий пункту 1 глави 4 розділу I викласти в такій редакції:

«на восьмигодинний сон у нічний час, під час якого не допускається залучення до участі у кримінальному провадженні та інших діях, за винятком невідкладних випадків. Забороняється примусове переривання сну ув’язнених і засуджених у нічний час, крім вчинення ними втечі, масових заворушень, виникнення пожежі, аварії, стихійного лиха, безпосередньої загрози життю ув’язнених і засуджених;»;

2) у главі 2 розділу II:

абзац третій пункту 9 викласти в такій редакції:

«відомості (письмова заява, усне або письмове пояснення ув’язненого чи засудженого, що стосуються обставин отримання тілесних ушкоджень (дата, час, місце отримання, способи нанесення ушкоджень, відомості про особу (осіб), яка (які), на думку ув’язненого чи засудженого, їх нанесла(ли)), а також інші відомості щодо отримання тілесних ушкоджень);»;

абзац сьомий викласти в такій редакції:

«Про факт виявлення тілесних ушкоджень в ув’язненого чи засудженого медичний працівник негайно з моменту виявлення таких ушкоджень телефоном, електронною поштою та письмовим повідомленням інформує прокурора та начальника СІЗО або особу, яка виконує його обов’язки, а у випадках, коли ув’язнений чи засуджений повідомляє, що тілесні ушкодження нанесено особами рядового та/або начальницького складу ДКВС України, також - Державне бюро розслідувань. Начальник СІЗО або особа, яка виконує його обов’язки, про факт виявлення тілесних ушкоджень в ув’язненого чи засудженого повідомляє міжрегіональне управління (Департамент).»;

3) пункт 4 глави 2 розділу III доповнити новим абзацом п’ятим такого змісту:

«Нагляд та контроль за допомогою відеокамер здійснюється персоналом СІЗО однієї статі з ув’язненими і засудженими.»;

4) у главі 7 розділу IV:

у пункті 8 слова «захисникам та адвокатам або іншим фахівцям у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи» замінити словами «особам, визначеним частиною шостою статті 12 Закону України «Про попереднє ув’язнення» та абзацом першим частини другої статті 8 КВК»;

у абзаці дев’ятому пункту 16 слова «Міністерством культури України можливості» замінити словами «центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра культури та інформаційної політики і який реалізує державну політику у сфері міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин в Україні, щодо можливості»;

5) у розділі VII:

назву розділу викласти у такій редакції:

«VII. Порядок надання побачень з родичами, особами, визначеними частиною шостою статті 12 Закону України «Про попереднє ув’язнення» та абзацом першим частини другої статті 8 КВК, іншими особами, порядок листування»;

у абзаці першому пункту 10 глави 1 слова «із захисниками, адвокатами або іншими фахівцями у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, а також» замінити словами «з особами, визначеними абзацом першим частини другої статті 8 КВК,»;

главу 2 викласти у такій редакції:

«2. Особливості проведення побачень з особами, визначеними частиною шостою статті 12 Закону України «Про попереднє ув’язнення» та абзацом першим частини другої статті 8 КВК

1. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 42 КПК ув’язнений має право на першу вимогу мати захисника і зустріч із ним незалежно від часу в робочі, вихідні, святкові, неробочі дні до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту - зустрічі без обмеження в часі та кількості у робочі, вихідні, святкові, неробочі дні; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних діях; на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених КПК та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв’язку з відсутністю коштів для оплати такої допомоги.

2. Відповідно до частини третьої статті 110 КВК для одержання правової допомоги, конфіденційних юридичних консультацій засуджені за власною ініціативою, ініціативою їхніх родичів та/або ініціативою осіб, визначених цією статтею, мають право за їх письмовою заявою на невідкладні побачення без обмеження в часі та кількості в робочі, вихідні, святкові, неробочі дні у будь-який час з 8 години до 20 години із особами, визначеними абзацом першим частини другої статті 8 КВК. Право на такі побачення мають усі засуджені незалежно від рівня безпеки виправної колонії, в якій вони тримаються.

3. Ув’язнені і засуджені мають право на побачення з особами, визначеними частиною шостою статті 12 Закону України «Про попереднє ув’язнення» та абзацом першим частини другої статті 8 КВК, з 8 години до 20 години.

4. Побачення ув’язнених і засуджених з особами, визначеними частиною шостою статті 12 Закону України «Про попереднє ув’язнення» та абзацом першим частини другої статті 8 КВК, є конфіденційними.

Присутність адміністрації СІЗО на побаченні можлива виключно за письмовою заявою ув’язненого або засудженого, чи осіб, визначених частиною шостою статті 12 Закону України «Про попереднє ув’язнення» та абзацом першим частини другої статті 8 КВК.

Аудіофіксація такого побачення забороняється.

Відеофіксація такого побачення здійснюється відкрито. Ув’язнений чи засуджений, та особи, які до них прибули, мають бути повідомлені про місце встановлення відеокамер. Відеофіксація побачення відеокамерою, про яку не повідомлено учасників побачення, забороняється.

Відеофіксація побачення здійснюється у спосіб, що унеможливлює фіксацію змісту документів, якими користуються ув’язнений і засуджений та/або особа (особи), яка (які) до них прибула (прибули).

Відеофіксація побачення здійснюється у спосіб, що унеможливлює фіксацію змісту розмови ув’язненого і засудженого, з особою (особами), яка (які) до неї прибула (прибули).

5. Засудженому забезпечується можливість спілкування з особами, визначеними абзацом першим частини другої статті 8 КВК, у приміщенні без суцільного розмежувального скла за згодою таких осіб.

6. Якщо ініціатором побачення є особи, визначені частиною шостою статті 12 Закону України «Про попереднє ув’язнення», або абзацом першим частини другої статті 8 КВК, але ув’язнений чи засуджений відмовляється від такого побачення, адміністрація СІЗО зобов’язана організувати таке побачення.

У разі якщо ув’язнений чи засуджений особисто та безпосередньо повідомляє осіб, визначених частиною шостою статті 12 Закону України «Про попереднє ув’язнення» або абзацом першим частини другої статті 8 КВК, про небажання продовжувати побачення, таке побачення припиняється.

Не є підставою для відмови ув’язненого чи засудженого адміністрацією СІЗО в побаченні з особами, визначеними частиною шостою статті 12 Закону України «Про попереднє ув’язнення», або абзацом першим частини другої статті 8 КВК, наявність його письмової відмови від такого побачення. Відмова адміністрації СІЗО в забезпеченні побачення ув’язненому чи засудженому тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

7. Засуджені, які перебувають на лікуванні у стаціонарних закладах охорони здоров’я, мають право на одержання правової допомоги, конфіденційних юридичних консультацій (побачень).

8. Побачення адміністрація СІЗО надає при пред’явленні документа, що посвідчує особу, та одного з документів, визначених статтею 50 Кримінального процесуального кодексу України, або довіреності, договору із ув’язненим та засудженим чи договору з їх родичами про представлення інтересів ув’язненого чи засудженого в Європейському суді з прав людини, копії ухвали про залучення особи як законного представника або інших документів, що підтверджують їх право на таке побачення з ув’язненим чи засудженим.

9. Під час тримання в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері) засудженим надаються побачення з особами, визначеними абзацом першим частини другої статті 8 КВК, для одержання ним правової допомоги, конфіденційних юридичних консультацій. Такі побачення організовуються адміністрацією СІЗО невідкладно у робочі, вихідні, святкові, неробочі дні у будь-який час з 8 години до 20 години без обмеження у часі та кількості.

10. Плата за користування приміщеннями, в яких проводилися побачення, з осіб, визначених частиною шостою статті 12 Закону України «Про попереднє ув’язнення», та абзацом першим частини другої статті 8 КВК, не стягується.

11. У разі допущення особами, визначеними частиною шостою статті 12 Закону України «Про попереднє ув’язнення» або абзацом першим частини другої статті 8 КВК, порушень, зазначених у пункті 6 глави 1 цього розділу, начальник СІЗО призначає перевірку, результати якої подаються слідчому або судді, які здійснюють кримінальне провадження. У разі допущення зазначених порушень адвокатом висновок з копіями матеріалів перевірки подається до колегії адвокатів, членом якої він є, для вирішення питання про його відповідальність з наступним інформуванням адміністрації СІЗО.»;

6) у пункті 1 глави 5 розділу IX слова та цифри «08 червня 2012 року № 850/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15 червня 2012 року за № 982/21294» замінити словами та цифрами «15 червня 2021 року № 2160/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2021 року за № 800/36422»;

7) пункти 1-2 глави 1 розділу XI викласти у такій редакції:

«1. Відповідно до Цивільного кодексу України, Закону України «Про нотаріат» та Порядку посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 419 (із змінами), начальники СІЗО мають право посвідчувати заповіти та довіреності ув’язнених і засуджених, яких тримають у цих установах. Зазначені акти прирівнюються до нотаріально посвідчених, державне мито при цьому не справляється.

2. Після посвідчення начальником СІЗО заповіту один посвідчений примірник видають заповідачу, інший негайно направляють до державного нотаріального архіву чи до державної нотаріальної контори за постійним місцем проживання заповідача. Довідка про здійснення зазначеної дії разом з копією заповіту чи довіреності долучаються до особової справи ув’язненого чи засудженого.

Посвідчену довіреність вручають особі, від імені якої вона посвідчена, або на прохання такої особи і за її рахунок надсилають за зазначеною нею адресою особі, на ім’я якої видано таку довіреність.

Копії заповіту і довіреності долучаються до особової справи ув’язненого чи засудженого.».

2. У абзаці другому пункту 9 розділу VII Порядку використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних та виховних колоніях Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 26 червня 2018 року № 2025/5, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 02 липня 2018 року за № 766/32218, слова «адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи» замінити словами «особами, визначеними абзацом першим частини другої статті 8 Кримінально-виконавчого кодексу України».