Приєднуйтесь.
СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ЗАТ КБ "Приватбанк" на постанову Вищого господарського суду України від 14 - 18 лютого 2002 року ( n0023600-01 ) у справі за позовом ТОВ фірми правового захисту "Верітас" (далі - Фірма) до ЗАТ КБ "Приватбанк" (далі - Банк) про відшкодування шкоди, заподіяної неправомірним поверненням без виконання платіжної вимоги та наказу суду, в сумі 13307,30 грн., В С Т А Н О В И В:
позов до господарського суду Дніпропетровської області Фірма пред'явила 21 серпня 2001 року.
Заявлена позовна вимога ґрунтувалась на положеннях статті 440 ЦК ( 1540-06 ) і обґрунтовувалась тим, що внаслідок неправомірного повернення наказу арбітражного суду утруднилось у зв'язку з цим його виконання через закінчення перебігу строку його дії.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 6 - 13 вересня 2001 року у позові відмовлено з тих мотивів, що розрахунковий документ було повернуто Банком правомірно з дотриманням вимог пункту четвертого розділу I та пункту п'ятого розділу II Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 29 березня 2001 року N 135 ( z0368-01 ) (далі - Інструкція N 135), а тримісячний термін для пред'явлення наказу до виконання відповідно до частини другої статті 118 АПК ( 1798-12 ), в чинній на момент повернення редакції, обчислювався з дня повернення.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 6 листопада 2001 року зазначене судове рішення залишено без змін. Постанова мотивована тим, що Фірма після повернення наказу без виконання не звернулася до виконавчої служби, а після закінчення перебігу строку для пред'явлення до виконання не ставила питання про його відновлення. У зв'язку з цим, на думку суду, відсутній причинно-наслідковий зв'язок між заподіяною шкодою і неправомірними діями Банку
Оскаржуваною постановою Вищий господарський суд України зазначені судові рішення господарських судів скасував, а позов задовольнив. Постанова мотивована тим, що Банк, повернувши наказ суду без виконання, порушив вимоги частини другої статті 116 АПК ( 1798-12 ), що призвело до невчасного надходження коштів на розрахунковий рахунок Фірми. При цьому суд дійшов висновку про те, що при визначенні розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню на підставі статті 440 ЦК ( 1540-06 ), не має правового значення, чи вжила потерпіла особа можливих заходів щодо зменшення її розміру. Крім того, в постанові також зазначено, що Інструкція N 135 ( z0368-01 ) не регулює питання виконання судових рішень та постанов на підставі виконавчого документа, виданого судовим органом.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України з підстав неправильного застосування ним норм матеріального права та виявлення факту різного застосування Вищим господарським судом України положень статті 440 ЦК ( 1540-06 ) в аналогічних справах.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Оскаржувана постанова Вищого господарського суду України ґрунтується на висновку про те, що між Фірмою і Банком склалися відносини щодо відшкодування шкоди, яка виникла з позадоговірних відносин, а тому до вказаних відносин необхідно застосовувати положення статті 440 ЦК ( 1540-06 ).
Проте суд не довів наявності всіх умов цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди іншій особі, а саме: вину Банку, яка може полягати в умислі чи необережності. Тобто судом не з'ясовано, чи бажав Банк заподіяти Фірмі шкоду чи ні, усвідомлював він свої дії чи ні; наявність шкоди для Фірми і безпосереднього причинного зв'язку між шкодою та правопорушенням.
Наявність факту правопорушення з боку Банку є недостатньою підставою для висновку про наявність між ним і Фірмою деліктних правовідносин і притягнення його до відповідальності за заподіяння шкоди іншій особі (абзац четвертий частини другої статті 4 ЦК ( 1540-06 ).
Крім того, положення статті 440 ЦК ( 1540-06 ) в даних спірних відносинах мають кореспондуватися з положеннями статті 453 ЦК, якою передбачені способи відшкодування шкоди. Оскаржувана постанова, якою позов Фірми задоволено і стягнуто з Банку 13307,30 гри. шкоди, не мотивована зазначеними нормами права.
Враховуючи, що спірні відносини сторін виникли у процесі виконання рішення суду, то при розгляді справи і вирішенні спору по суті мав бути застосований Закон України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ), зокрема норма статті 86, яка встановлює порядок захисту прав стягувача у виконавчому провадженні.
Проте і вказану правову норму суд не застосував.
Отже, Вищий господарський суд України не дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і неправильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК ( 1798-12 ), Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:
касаційну скаргу ЗАТ КБ "Приватбанк" задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 14 - 18 лютого 2002 року ( n0023600-02 ) скасувати, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 6 - 13 вересня 2001 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 6 листопада 2001 року залишити в силі.
