Приєднуйтесь.
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
( Постанову скасовано на підставі Постанови Судової палати у господарських справах Верховного Суду
( n0179700-02 ) від 04.06.2002 )
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу ТОВ "Верітас" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.11.2001 у справі за позовом ТОВ "Верітас" (далі - Товариство) до ЗАТ КБ "Приватбанк" про стягнення 13307,30 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06 - 13.09.2001 у задоволенні позову відмовлено з урахуванням вимог пункту 4 розділу I та пункту 5 розділу II Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління Національного банку України від 29.03.2001 N 135 ( z0368-01 ).
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.11.2001 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06 - 13.09.2001 - без зміни з тих же підстав.
З прийнятими рішенням та постановою не погоджується Товариство, у зв'язку з чим воно звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України.
У касаційній скарзі вказано про порушення вимог пунктів 4, 6, 8 статті 105 ГПК ( 1798-12 ) та невірне застосування статті 440 ЦК ( 1540-06 ).
На думку скаржника, апеляційна інстанція неправильно застосувала норми матеріального права, оскільки, на відміну від вимог статті 203 ЦК ( 1540-06 ), які регулюють правовідносини з відшкодування збитків, що випливають з договірних зобов'язань, стаття 440 ЦК регулює питання відшкодування шкоди, яка може виникнути з позадоговірних відносин, і за зазначених умов таке відшкодування не покладає на іншу сторону обов'язок вжити заходів до зменшення розміру шкоди, у зв'язку з чим висновок апеляційної інстанції про незвернення за виконанням наказу до органів виконавчої служби є безпідставним.
Вказане звернення також, на думку заявника, було б безрезультатним, оскільки відповідно до статті 116 ГПК ( 1798-12 ) та статті 9 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) стягнення грошових сум на підставі наказів арбітражних судів виконується лише через установи банків, а інші накази виконуються через державних виконавців.
Скаржник також вважає, що апеляційна інстанція не врахувала вимоги підпункту 19.3.1 пункту 19.3 та пункту 19.6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 N 2181-III ( 2181-14 ), оскільки списання коштів з рахунків платників податків здійснюється банком за платіжними вимогами, а також на підставі виконавчих документів, якщо це не суперечить іншим законам або нормативно-правовим актам.
Саме такий порядок стягнення грошових коштів передбачено пунктами 1.39, 1.40 статті 1, статтями 20, 21, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" ( 2346-14 ) від 05.04.2001, але судовими інстанціями ці вимоги Закону не взято до уваги.
Також судовими інстанціями не враховано, що статті 53, 119 АПК ( 1798-12 ), який був чинним на момент виникнення правовідносин між позивачем і відповідачем, передбачали продовження терміну подання наказу для виконання, але встановлений термін позивачем не було порушено, а тому не виникало необхідності у його поновленні, що не було враховано у прийнятті оскаржених процесуальних документів. На підставі зазначеного Товариство просить скасувати рішення та постанову і прийняти нове рішення про задоволення його вимог як позивача.
У відзиві на касаційну скаргу Банк зазначив, що в рішенні і постанові правомірно зроблено посилання на вимоги пункту 4 розділу I та пункту 5 розділу II Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 29.03.2001 N 135 ( z0368-01 ), а тому відсутні правові підстави для скасування процесуальних документів та для прийняття нового рішення.
Розглянувши матеріали судової справи, касаційну скаргу, відзив на неї та додані до них документи, заслухавши доповідача у справі і пояснення представників сторін, колегія суддів Вищого господарського суду України встановила, що Товариством до Мелітопольського відділення ЗАТ КБ "Приватбанк" була направлена платіжна вимога від 15.06.2001 N 03, до якої також було додано наказ арбітражного суду Запорізької області від 23.04.2001 N 2/5/213 про примусове списання з поточного рахунку ТОВ "Сиріус ХИТ 94 ЛТД" 13307,30 грн. грошових коштів на виконання наказу арбітражного суду
У платіжному дорученні від 15.06.2001 N 03 у реквізиті "Призначення платежу" було вказано про безспірне стягнення згідно з наказом арбітражного суду Запорізької області N 2/5/213 від 23.04.2001 основного боргу в сумі 13041,80 грн., держмита - 196,50 грн. та 69 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на підставі вимог статті 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ), статті 116 АПК ( 1798-12 ) та статей 348, 349 ЦПК ( 1503-06 ).
Вказане платіжне доручення було повернуто юридичною та бухгалтерською службою Банку без виконання на підставі пункту 5 розділу II і пункту 4 розділу I Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 29.03.2001 N 135 ( z0368-01 ), оскільки стягнення за виконавчими документами виконується через органи державної виконавчої служби.
Судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог мотивоване тим, що розрахунковий документ було повернуто Банком у відповідності до вимог пункту 4 розділу I та пункту 5 розділу II Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті ( z0368-01 ), а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. В рішенні також вказано, що згідно з частиною другою статті 118 АПК ( 1798-12 ), яка діяла в момент повернення Банком наказу без виконання, трьохмісячний термін для пред'явлення його до виконання обчислювався з дня повернення.
Постанова апеляційної інстанції про залишення рішення суду без змін мотивована тими обставинами, що у термін з дня повернення наказу суду з 06.07.2001 до закінчення строку пред'явлення наказу для виконання 23.07.2001 Товариство з наказом до виконавчої служби не зверталося і не ставило питання про відновлення строку для його пред'явлення до виконання, у зв'язку з чим, на думку апеляційної інстанції, відсутній причинно-наслідковий зв'язок щодо повернення наказу та настання шкоди.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства підлягає задоволенню, оскільки у прийнятті рішення і постанови суду було допущено порушення норм матеріального і процесуального законодавства.
Так, у відповідності до статті 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ) стягнення на власні кошти банку, грошові кошти та інші цінності фізичних чи юридичних осіб, що знаходяться у банку, може бути звернено за виконавчими документами, передбаченими законами України.
У відповідності до статей 115, 116 АПК ( 1798-12 ) виконання рішення арбітражного суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.
Накази про стягнення грошових сум видаються стягувачеві і виконуються у встановленому порядку через установи банку. Решта наказів виконується державними виконавцями. Оскільки постанова суду на момент пред'явлення наказу арбітражного суду до Банку набрала законної сили, вона підлягала обов'язковому виконанню відповідачем за рахунок перерахування коштів на рахунок позивача.
У зв'язку з вказаними обставинами колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що повернення Банком наказу суду без виконання є порушенням вказаних норм права, що призвело до невчасного надходження коштів на розрахунковий рахунок Товариства.
Крім того, Банком також допущено порушення вимог статей 1, 20, 21, 22 Закону "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 05.04.2001 N 2346-III ( 2346-14 ), оскільки вказані норми права визначають, що примусове списання грошей, здійснюване стягувачем, який може бути ініціатором переказу грошей з рахунку без згоди платника, може бути проведено на підставі встановлених законом виконавчих документів та у передбаченому законом порядку.
Ініціатором переказу може бути не тільки платник, а й отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при списанні коштів у випадках, передбачених законодавством. Стягувач отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених вказаними законами, а тому посилання Банку на вимоги пункту 4 розділу I та пункту 5 розділу II Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті є безпідставними ( z0368-01 ), оскільки вказана Інструкція не регулює питання виконання судових рішень та постанов на підставі виконавчого документа, виданого судовим органом.
Колегія суддів Вищого господарського суду України також враховує, що вказана Інструкція прийнята на виконання законів України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) та "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ), але останній визначає підстави для стягнення коштів у відповідності з чинним законодавством, у зв'язку з чим Банком безпідставно застосовано акт нормативного характеру, який регулює правовідносини по сплаті податків та обов'язкових платежів, а не порядок виконання рішень суду.
Водночас колегія суддів Вищого господарського суду України у відповідності до статті 4 ГПК ( 1798-12 ) не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України, а вказана Інструкція не може застосовуватися щодо регулювання порядку виконання судових рішень і постанов. Такий самий порядок застосування актів державних та інших органів при розгляді справ у судах було передбачено і чинним на момент виникнення правовідносин між сторонами АПК. Крім того, відповідно до статті 116 ГПК та статті 9 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) стягнення грошових сум на підставі наказів арбітражних судів виконується лише через установи банків, а інші накази виконуються через державних виконавців. Тому у Товариства були правові підстави вимагати від Банку виконання наказу та здійснення заходів по стягненню заборгованості з поточного рахунку ТОВ "Сиріус ХИТ 94 ЛТД" грошових коштів у сумі 13307,30 грн.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що апеляційна інстанція невірно застосувала норми матеріального права, оскільки стаття 203 ЦК ( 1540-06 ) регулює правовідносини з відшкодування збитків, якщо вони виникають з договірних зобов'язань. Але між Товариством і Банком склалися відносини щодо відшкодування шкоди, яка виникла з позадоговірних правовідносин, а тому за вказаних умов відшкодування шкоди відповідно до статті 440 ЦК не покладає обов'язок на іншу сторону здійснити заходи по зменшенню розміру шкоди, як це передбачено статтею 203 ЦК, у зв'язку з чим висновок апеляційної інстанції про незвернення за виконанням наказу до органів виконавчої служби є безпідставним для відмови в задоволенні вимог позивача про відшкодування шкоди.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 2 статті 111-9, частиною першою статті 111-10 ГПК ( 1798-12 ), колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А:
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю - фірми правового захисту "Верітас" задовольнити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.11.2001 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06 - 13.09.2001 у даній справі скасувати.
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю - фірми правового захисту "Верітас" задовольнити. Стягнути із закритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" 13307,30 грн.
Видачу наказу покласти на господарський суд Дніпропетровської області.
