Зі змінами, внесеними:

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства, зокрема його статтю 175(1),

Беручи до уваги пропозицію Комісії (-1),

Беручи до уваги висновок Економічно-соціального комітету (-2),

Беручи до уваги висновок Комітету регіонів (-3),

Діючи згідно з процедурою, встановленою у статті 251 Договору (-4), на підставі спільного тексту, затвердженого Погоджувальним комітетом 18 липня 2000 року.

(1) Вода не подібна до будь-якого іншого комерційного продукту, і радше становить собою спадщину, яку необхідно охороняти, захищати й із якою необхідно поводитися відповідним чином.

(2) Висновки Міністерського семінару щодо водної політики Співтовариства, який відбувся у Франкфурті 1988 року, наголосили на потребі створення законодавства Співтовариства, яке охоплювало б питання екологічної якості. У своїй резолюції від 28 червня 1988 року (-5) Рада звернулася до Комісії з проханням подання пропозицій для покращення екологічної якості поверхневих вод Співтовариства.

(3) Декларація Міністерського семінару з підземних вод, який відбувся у Гаазі 1991 року, визнала потребу вжити заходів задля уникнення погіршення якості та зменшення кількості прісної води у довгостроковій перспективі та закликала до створення програми заходів, які необхідно було впроваджувати до 2000 року, для сталого управління та захисту прісноводних ресурсів. У своїх резолюціях від 25 лютого 1992 року (-6) та від 20 лютого 1995 року (-7), Рада здійснила запит на створення програми заходів щодо підземних вод та перегляду Директиви Ради 80/68/ЄЕС від 17 грудня 1979 року про захист підземних вод від забруднення, спричиненого деякими небезпечними речовинами (-8), як частини загальної політики захисту прісної води.

(4) На води Співтовариства чиниться дедалі більший тиск через безперервне зростання попиту на достатні кількості води доброї якості для всіх цілей. 10 листопада 1995 року Європейське агентство з охорони довкілля у своєму звіті «Довкілля в Європейському Союзі - 1995» презентувало оновлений звіт про стан довкілля, який підтверджував потребу вжиття заходів для захисту вод Співтовариства як стосовно якості, так і стосовно кількості.

(5) 18 грудня 1995 року Рада ухвалила висновки, які, між іншим, містили вимоги щодо створення нової рамкової директиви про встановлення базових принципів політики щодо водної сталості в Європейському Союзі, а також закликали Комісію подати відповідну пропозицію.

(6) 21 лютого 1996 року Комісія ухвалила повідомлення для Європейського Парламенту та Ради стосовно водної політики Європейського Співтовариства, у якому були визначені принципи водної політики Співтовариства.

(7) 09 вересня 1996 року Комісія презентувала пропозицію рішення Європейського Парламенту і Ради щодо програми заходів із інтегрованого захисту та управління підземними водами (-9). У зазначеній пропозиції Комісія наголосила на потребі встановлення процедур регулювання забору прісної води та моніторингу якості та кількості прісної води.

(8) 29 травня 1995 року Комісія ухвалила повідомлення для Європейського Парламенту та Ради стосовно розумного використання та збереження водно-болотяних угідь, у якому було визнано важливу функцію, яку відіграють такі угіддя для захисту водних ресурсів.

(9) Необхідно розробити інтегровану водну політику Співтовариства.

(10) 25 червня 1996 року Рада, 19 вересня 1996 року Комітет регіонів, 26 вересня 1996 року Економічно-соціальний комітет та 23 жовтня 1996 року Європейський Парламент звернулися до Комісії із запитом щодо пропозиції директиви Ради, яка встановлювала б рамку для європейської водної політики.

(11) Як визначено у статті 174 Договору, політика Співтовариства щодо довкілля повинна сприяти досягненню цілей збереження, захисту та покращення якості довкілля шляхом розсудливого та раціонального використання природних ресурсів, та має спиратися на принцип перестороги та принципи, що передбачають вжиття превентивних заходів, пріоритетне усунення шкоди довкіллю у джерелі її виникнення та матеріальну відповідальність забруднювача (принцип «забруднювач платить»).

(12) Згідно зі статтею 174 Договору під час підготовки політики щодо довкілля Співтовариство повинне враховувати наявні наукові та технічні дані, екологічні умови у різних регіонах Співтовариства, економічний та соціальний розвиток Співтовариства як одне ціле, а також збалансований розвиток його регіонів та потенційні витрати й вигоди, пов’язані із вжиттям заходів або утриманням від їх вжиття.

(13) У Співтоваристві існують різні умови й потреби, які вимагають різних окремих рішень. Таку різноманітність необхідно враховувати у процесі планування та вжиття заходів із забезпечення захисту та сталого використання вод у рамках річкових басейнів. Рішення необхідно ухвалювати якомога ближче до місць впливу на воду або її використання. Необхідно надавати пріоритет заходам у сфері відповідальності держав-членів шляхом створення програм заходів, адаптованих до регіональних та місцевих умов.

(14) Успіх цієї Директиви залежить від тісної співпраці та узгоджених дій на рівні Співтовариства, держав-членів та на місцевому рівні, а також у сферах надання інформації, проведення консультацій та залучення громадськості, зокрема користувачів.

(15) Водопостачання є послугою загального інтересу, як визначено в повідомленні Комісії стосовно послуг загального інтересу в Європі (-10).

(16) Необхідна подальша інтеграція захисту та сталого управління водами в інші сфери політики Співтовариства, як-от у політики в сфері енергетики, транспорту, сільського господарства, рибного промислу, туризму та регіональну політики. Ця Директива повинна забезпечити основу для продовження діалогу та для розвитку стратегій подальшої інтеграції сфер політики. Також ця Директива може зробити важливий внесок до інших сфер співпраці між державами-членами, між іншим, у рамках Європейської перспективи просторового розвитку (ESDP).

(17) Дієва та узгоджена водна політика повинна враховувати вразливість водних екосистем, розташованих поблизу узбережжя та річкових гирл, або у затоках та відносно закритих морях, оскільки на рівновагу таких систем значною мірою впливає якість внутрішніх вод, які у них впадають. Захист стану вод у межах річкових басейнів дасть змогу отримати економічні вигоди шляхом сприяння захисту популяцій риби, включно з популяціями риби у прибережних зонах.

(18) Для водної політики Співтовариства необхідна прозора, дієва та узгоджена законодавча рамка. Співтовариство повинне забезпечити спільні принципи та загальну рамку для вжиття заходів. Ця Директива повинна стати такою рамкою, а також координувати, інтегрувати, та, в довгостроковій перспективі, надалі розвивати загальні принципи і структури для захисту вод та сталого водокористування у Співтоваристві відповідно до принципів субсидіарності.

(19) Метою цієї Директиви є збереження та покращення стану водного середовища у Співтоваристві. Передусім досягнення цієї мети пов’язане із якістю відповідних вод. Додатковим елементом забезпечення доброї якості води є контроль кількості, а отже, необхідно також запровадити інструменти щодо кількості, які сприятимуть досягненню мети забезпечення доброї якості.

(20) Кількісний стан підземного водного об’єкта може мати вплив на екологічну якість поверхневих вод та наземних екосистем, пов’язаних із таким підземним водним об’єктом.

(21) Співтовариство та держави-члени є сторонами різних міжнародних угод, що містять важливі зобов’язання стосовно захисту морських вод від забруднення, зокрема Конвенції про захист морського середовища району Балтійського моря, підписаної в Гельсінкі 09 квітня 1992 року та затвердженої Рішенням Ради 94/157/ЄС (-11), Конвенції про захист морського середовища північно-східного узбережжя Атлантичного океану, підписаної в Парижі 22 вересня 1992 року та затвердженої Рішенням Ради 98/249/ЄС (-12), а також Конвенції про захист Середземного моря від забруднення, підписаної в Барселоні 16 лютого 1976 року та затвердженої Рішенням Ради 77/585/ЄС (-13), та її Протоколу про захист Середземного моря від забруднення із наземних джерел, підписаного в Афінах 17 травня 1980 року та затвердженого Рішенням Ради 83/101/ЄЕС (-14). Ця Директива покликана сприяти наданню Співтовариству та державам-членам змоги виконувати зазначені зобов’язання.

(22) Ця Директива покликана сприяти поступовому зменшенню обсягів викидів небезпечних речовин у воду.

(23) Для координації зусиль держав-членів щодо покращення захисту вод Співтовариства як кількісно, так і якісно, для сприяння сталому водокористуванню та контролю над транскордонними водними проблемами, для захисту водних екосистем та наземних екосистем і водно-болотних угідь, які безпосередньо залежать від них, а також для гарантування безпеки потенційного користування водами Співтовариства та його розвитку необхідні спільні принципи.

(24) Добра якість води сприятиме забезпеченню запасу питної води для населення.

(25) Необхідно запровадити спільні терміни та означення для якісного та, якщо доцільно для цілей охорони довкілля, для кількісного стану води. Необхідно визначити екологічні цілі для забезпечення досягнення «доброго» стану поверхневих вод та підземних вод в усьому Співтоваристві та запобігання погіршенню стану вод на рівні Співтовариства.

(26) Держави-члени повинні прагнути досягнення щонайменше «доброго» стану вод шляхом визначення та імплементації необхідних інструментів у межах інтегрованих програм заходів із урахуванням чинних вимог Співтовариства. Там, де «добрий» стан вод вже існує, такий стан необхідно підтримувати. У випадку підземних вод, окрім виконання вимог щодо «доброго» стану, необхідно також виявляти та зупиняти будь-які значні та тривалі тенденції зростання концентрації будь-яких забрудників.

(27) Найголовнішою метою цієї Директиви є цілковите усунення пріоритетних небезпечних речовин та сприяння досягненню їх концентрацій в морському середовищі, близьких до значень фонових концентрацій для речовин природного походження.

(28) Поверхневі води та підземні води в принципі є відновлюваними природними ресурсами; зокрема для забезпечення «доброго» стану підземних вод необхідні превентивні заходи та стабільне довгострокове планування захисних заходів через природну затримку в їх формуванні та відновленні. Таку часову затримку для покращення необхідно враховувати у графіках при запровадженні інструментів для досягнення «доброго» стану підземних вод та зміни будь-яких значних та тривалих тенденцій зростання концентрації будь-яких забрудників у підземних водах на зворотні.

(29) При докладанні зусиль для досягнення цілей, визначених у цій Директиві, а також при розробці програми заходів для цієї мети, держави-члени можуть поділяти імплементацію програми на етапи для розподілу імплементаційних витрат.

(30) Для забезпечення повної та послідовної імплементації цієї Директиви будь-яке продовження строків потрібно здійснювати на підставі відповідних, очевидних та прозорих критеріїв та воно має бути обґрунтоване державами-членами у планах управління річковими басейнами.

(31) У випадках, коли діяльність людини впливає на водний об’єкт таким чином або якщо природний стан такого об’єкта є таким, що досягнення «доброго» стану може бути нездійсненним або невиправдано витратним, на підставі відповідних, очевидних та прозорих критеріїв можуть бути визначені менш суворі екологічні цілі; при цьому необхідно вживати усіх можливих заходів для запобігання будь-якому подальшому погіршенню стану вод.

(32) Можуть існувати підстави для винятків із вимоги щодо запобігання подальшому погіршенню стану або щодо досягнення «доброго» стану за певних умов, наприклад, якщо неспроможність виконати такі вимоги є результатом непередбачуваних або виняткових обставин, зокрема паводків та посух, або, з причин переважного суспільного інтересу, нових модифікацій фізичних характеристик поверхневого водного об’єкта або змін рівня підземних водних об’єктів, за умови що було вжито усіх можливих заходів для пом’якшення негативного впливу на стан відповідного водного об’єкта.

(33) Необхідно досягати мети «доброго» стану вод для кожного річкового басейну з метою координації заходів щодо поверхневих вод та підземних вод, які належать до однієї екологічної, гідрологічної та гідрогеологічної системи.

(34) Для цілей охорони довкілля необхідно ще більше інтегрувати якісний та кількісний аспекти як поверхневих вод, так і підземних вод, беручи до уваги природні умови потоку в межах гідрологічного циклу.

(35) У межах річкового басейну, водокористування в якому може мати транскордонні наслідки, вимоги щодо досягнення екологічних цілей, встановлених відповідно до цієї Директиви, та зокрема всі програми заходів повинні бути скоординовані в усьому районі такого річкового басейну. Для річкових басейнів, що виходять за межі кордонів Співтовариства, держави-члени повинні докладати зусиль для забезпечення належної координації із відповідними державами, що не є державами-членами. Ця Директива повинна сприяти імплементації зобов’язань Співтовариства відповідно до положень міжнародних конвенцій про захист вод та управління ними, зокрема Конвенції ООН про захист транскордонних водотоків і міжнародних озер та користування ними, затвердженої Рішенням Ради 95/308/ЄС (-15), та будь-яких подальших угод на її застосування.

(36) Необхідно здійснювати аналіз характеристик річкового басейну та впливу на них діяльності людини, а також економічний аналіз водокористування. Держави-члени повинні здійснювати моніторинг змін стану вод на систематичній та порівнянній основі в усьому Співтоваристві. Така інформація необхідна для забезпечення надійної основи для держав-членів щодо розробки програм заходів, спрямованих на досягнення цілей, встановлених відповідно до цієї Директиви.

(37) Держави-члени повинні визначати води, які використовують для забору питної води, та забезпечувати відповідність до Директиви Ради 80/778/ЄЕС від 15 липня 1980 року стосовно якості води, призначеної для споживання людиною (-16).

(38) Використання державами-членами економічних інструментів може бути доцільним як частина програми заходів. Принцип відшкодування витрат на водні послуги, включно з екологічними та ресурсними витратами, пов’язаними зі шкодою або негативним впливом на водне середовище, повинен враховуватися відповідно до принципу «забруднювач платить». Для цієї мети буде необхідний економічний аналіз водних послуг, що спирається на довгострокові прогнози попиту та пропозиції на воду в районі річкового басейну.

(39) Існує потреба у запобіганні інцидентам випадкового забруднення води або зменшенні впливу таких інцидентів. До програми заходів мають бути включені заходи, спрямовані на досягнення цієї мети.

(40) Стосовно запобігання та контролю забруднення, водна політика Співтовариства повинна спиратися на комбінований підхід із застосуванням контролю забруднення у джерелі його виникнення шляхом встановлення значень гранично допустимих викидів та стандартів якості довкілля.

(41) Стосовно кількості води необхідно встановити загальні принципи контролю забору та збирання у водоймищах для забезпечення екологічної сталості водних систем, на які впливає такий забір та збирання.

(42) Необхідно встановити спільні стандарти якості довкілля та значення гранично допустимих викидів для деяких груп або сімей забрудників як мінімальні вимоги у законодавстві Співтовариства. Необхідно забезпечити ухвалення таких стандартів на рівні Співтовариства.

(43) Забруднення, спричинене скидом, викидами або витоком пріоритетних небезпечних речовин, повинно бути усунено або поетапно припинено. Європейський Парламент і Рада повинні, за пропозицією Комісії, узгодити речовини, які повинні вважатися для заходів як пріоритетні, а також конкретні заходи, яких необхідно вживати для протидії забруднення води такими речовинами із урахуванням усіх важливих напрямів та з визначенням економічно ефективного та пропорційного рівня і поєднання засобів контролю.

(44) При визначенні небезпечних речовин необхідно брати до уваги принцип перестороги, який ґрунтується, зокрема, на визначенні будь-яких потенційно негативних наслідків відповідного продукту, а також на наукові оцінки ризику.

(45) Держави-члени повинні ухвалювати інструменти для усунення забруднення поверхневих вод пріоритетними речовинам та поступового зменшення забруднення іншими речовинами, які, в іншому випадку, перешкоджатимуть державам-членам у досягненні цілей, встановлених для поверхневих водних об’єктів.

(46) Для забезпечення залучення громадськості, зокрема користувачів вод, до створення та оновлення планів управління річковими басейнами, необхідно забезпечувати надання необхідної інформації щодо запланованих інструментів та повідомляти про прогрес у їх імплементації з метою залучення громадськості до ухвалення остаточних рішень стосовно необхідних інструментів.

(47) Ця Директива повинна забезпечувати механізми для подолання перешкод у покращенні стану вод, коли на такі перешкоди не поширюється дія водного законодавства Співтовариства, задля розробки відповідних стратегій Співтовариства щодо їх подолання.

(48) Комісія повинна щороку презентувати оновлений план для будь-яких ініціатив, які вона має намір запропонувати у водному секторі.

(49) Необхідно встановити технічні специфікації для забезпечення узгодженого підходу у Співтоваристві як частину цієї Директиви. Значним прогресом є встановлення критеріїв оцінювання стану вод. Адаптація деяких технічних елементів до технічного розвитку та стандартизація методів моніторингу, відбору проб та аналізу повинна ухвалюватися відповідно до процедури комітету. Для сприяння детальному розумінню та послідовному застосуванню критеріїв характеризації районів річкових басейнів та оцінювання стану вод, Комісія може ухвалювати настанови щодо застосування таких критеріїв.

(50) Інструменти, необхідні для імплементації цієї Директиви, необхідно ухвалювати згідно з Рішенням Ради 1999/468/ЄС від 28 червня 1999 року про встановлення процедур для здійснення виконавчих повноважень, наданих Комісії (-17).

(51) Імплементація цієї Директиви повинна досягти рівня захисту вод, щонайменше еквівалентного до рівня захисту, забезпечуваного у деяких раніших актах, які повинні бути скасовані після повної імплементації відповідних положень цієї Директиви.

(52) Положення цієї Директиви мають перевагу над рамкою контролю забруднення небезпечними речовинами, встановленою відповідно до Директиви 76/464/ЄЕС (-18). Таким чином, зазначена Директива повинна бути скасована після повної імплементації відповідних положень цієї Директиви.

(53) Необхідно забезпечити повну імплементацію та введення в дію чинного екологічного законодавства щодо захисту вод. Необхідно забезпечити належне застосування положень про імплементацію цієї Директиви в усьому Співтоваристві шляхом передбачення відповідних санкцій у законодавстві держав-членів. Такі санкції повинні мати дієвий, пропорційний та стримувальний характер,

Мета цієї Директиви полягає у запровадженні рамки для захисту внутрішніх поверхневих вод, перехідних вод, прибережних вод та підземних вод, яка:

(a) запобігає подальшому погіршенню та захищає й покращує стан водних екосистем, а також наземних екосистем та водно-болотних угідь, які безпосередньо залежать від таких водних екосистем, у зв’язку з їх водними потребами;

(b) сприяє сталому водокористуванню, що ґрунтується на довгостроковому захисті доступних водних ресурсів;

(c) має на меті вдосконалений захист і покращення водного середовища, між іншим, за допомогою конкретних заходів для поступового зменшення обсягів скидів, викидів та витоків пріоритетних речовин та усунення або поетапного припинення скидів, викидів та витоків пріоритетних небезпечних речовин;

(d) забезпечує поступове зменшення обсягів забруднення підземних вод та запобігає їх подальшому забрудненню, та

(e) сприяє пом’якшенню наслідків паводків та посух

і таким чином сприяє:

- забезпеченню достатнього запасу поверхневих вод та підземних вод доброї якості, необхідного для сталого, збалансованого та справедливого водокористування.

- істотному зменшенню обсягу забруднення підземних вод,

- захисту територіальних та морських вод, та

- досягненню цілей відповідних міжнародних угод, включно з тими угодами, метою яких є запобігання забрудненню морського середовища та його усунення за допомогою заходів Співтовариства відповідно до статті 16(3), спрямованих на усунення або поетапне припинення скидів, викидів та витоків пріоритетних небезпечних речовин із остаточною метою досягнення їх концентрацій у морському середовищі, наближених до значень фонових концентрацій речовин природного походження, та концентрацій, наближених до нульових, для штучних синтетичних речовин.

Для цілей цієї Директиви застосовують такі терміни та означення:

1. «поверхневі води» означають внутрішні води, окрім підземних вод, перехідні води та прибережні води, окрім випадків, що стосуються хімічного стану, у яких до поверхневих вод також належать територіальні води.

2. «підземні води» означають усі води, які розташовані під поверхнею землі в зоні насичення та в безпосередньому контакті з ґрунтом або підґрунтом.

3. «внутрішні води» означають усі безстічні або проточні води на поверхні землі, а також всі підземні води із боку суходолу від базової лінії, від якої вимірюють ширину територіальних вод.

4. «річка» означає внутрішній водний об’єкт, що переважно протікає поверхнею землі, але також може частково протікати під землею.

5. «озеро» означає безстічний внутрішній поверхневий водний об’єкт.

6. «перехідні води» означають поверхневі водні об’єкти у межах гирлових ділянок річок, які є частково солоними внаслідок близькості до прибережних вод, але на які мають істотний вплив потоки прісної води.

7. «прибережні води» означають поверхневі води з боку суходолу від лінії, кожна точка якої розташована на відстані однієї морської милі з боку моря від найближчої точки базової лінії, що від неї вимірюють ширину територіальних вод, та яка, у відповідних випадках, розширюється до зовнішньої межі перехідних вод.

8. «штучний водний об’єкт» означає поверхневий водний об’єкт, створений внаслідок діяльності людини.

9. «істотно змінений водний об’єкт» означає поверхневий водний об’єкт, характер якого був істотно змінений внаслідок фізичних змін, спричинених людською діяльністю, як визначено державами-членами відповідно до положень додатка II.

10. «поверхневий водний об’єкт» означає окремий та значущий елемент поверхневих вод, як-от озеро, водосховище, струмок, річку або канал, частину струмка, річки або каналу, елемент перехідних вод або ділянку прибережних вод.

11. «водоносний горизонт» означає підземний шар або шари гірської породи або інші геологічні шари з достатньою поруватістю та проникністю, що уможливлюють значний стік підземних вод або забір підземних вод у значних кількостях.

12. «підземний водний об’єкт» означає окремий об’єм підземних вод у межах водоносного горизонту або водоносних горизонтів.

13. «річковий басейн» означає територію суходолу, із якої всі стічні потоки спрямовуються в море через послідовність струмків, річок та, можливо, озер крізь єдине гирло, естуарій або дельту.

14. «суббасейн» означає територію суходолу, всі стічні потоки з якої спрямовуються через низку струмків, річок та, можливо, озер до певної точки водотоку (зазвичай до озера або місця влиття в іншу річку).

15. «район річкового басейну» означає територію суходолу та моря, що складається з одного або кількох сусідніх річкових басейнів, а також пов’язаних із ними підземних вод та прибережних вод, яка визначена статтею 3(1) як основна одиниця для управління річковими басейнами.

16. «компетентний орган» означає орган або органи, визначені відповідно до статті 3(2) або 3(3).

17. «стан поверхневих вод» означає загальне вираження стану поверхневого водного об’єкта, яке визначає гірший із його екологічного та хімічного станів.

18. «“добрий” стан поверхневих вод» означає стан, якого досягає поверхневий водний об’єкт за умови, якщо його екологічний та хімічний стан мають щонайменше позначення «добрий».

19. «стан підземних вод» означає загальне вираження стану підземного водного об’єкта, яке визначає гірший із його кількісного та хімічного станів.

20. «“добрий” стан підземних вод» означає стан, якого досягає підземний водний об’єкт за умови, якщо його кількісний стан та хімічний стан мають щонайменше позначення «добрий».

21. «екологічний стан» означає вираження якості структури та функціонування водних екосистем, пов’язаних із поверхневими водами, яке класифікують відповідно до додатка V.

22. «“добрий” екологічний стан» означає стан поверхневого водного об’єкта, якому надано таку класифікацію відповідно до додатка V.

23. «“добрий” екологічний потенціал» означає стан істотно зміненого водного об’єкта або штучного водного об’єкта, якому надано таку класифікацію згідно з відповідними положеннями додатка V.

24. «“добрий” хімічний стан поверхневих вод» означає хімічний стан, стосовно якого діють вимоги щодо відповідності екологічним цілям для поверхневих вод, встановлені в статті 4(1)(a), тобто хімічний стан, якого досягає поверхневий водний об’єкт, концентрація забрудників у якому не перевищує стандартів якості довкілля, встановлених у додатку IX, згідно зі статтею 16(7), а також згідно з іншим відповідним законодавством Співтовариства, яке встановлює стандарти якості довкілля на рівні Співтовариства.

25. «“добрий” хімічний стан підземних вод» означає хімічний стан підземного водного об’єкта, який відповідає усім умовам, встановленим у таблиці 2.3.2 додатка V.

26. «кількісний стан» означає вираження ступеня, до якого на підземний водний об’єкт впливає прямий та непрямий забір.

27. «наявний ресурс підземних вод» означає довгостроковий річний середній коефіцієнт загального поповнення підземного водного об’єкта без урахування довгострокової річної витрати потоку, необхідного для досягнення цілей екологічної якості у пов’язаних із ним поверхневих водах, зазначених у статті 4, з метою уникнення будь-якого значного погіршення екологічного стану таких вод, а також уникнення будь-якої істотної шкоди пов’язаним наземним екосистемам.

28. «“добрий” кількісний стан» означає стан, визначений у таблиці 2.1.2 додатка V.

29. «небезпечні речовини» означають речовини або групи речовин, які є токсичними, стійкими та мають схильність до біоакумуляції, а також інші речовини або групи речовин, які становлять загрозу.

30. «пріоритетні речовини» означають речовини, визначені відповідно до статті 16(2) та перелічені в додатку X. До таких речовин належать «пріоритетні небезпечні речовини», що означають речовини, визначені відповідно до статті 16(3) та (6), щодо яких необхідно вживати заходів згідно зі статтею 16(1) та (8).

31. «забрудник» означає будь-яку речовину, здатну спричиняти забруднення, зокрема з переліку, поданого в додатку VIII.

32. «прямий скид у підземні води» означає скид забрудників у підземні води без просочування через ґрунт або підґрунт.

33. «забруднення» означає пряме чи непряме внесення внаслідок людської діяльності речовин або тепла в повітря, води чи ґрунт, яке може бути шкідливим для здоров’я людини або для якості водних екосистем або наземних екосистем, що безпосередньо залежать від водних екосистем, яке призводить до завдання шкоди матеріальному майну, або яке може шкодити або заважати об’єктам інфраструктури та іншому законному користуванню довкіллям.

34. «екологічні цілі» означають цілі, визначені у статті 4.

35. «стандарти якості довкілля» означають концентрацію окремого забрудника або групи забрудників у водах, осаді або біоті, яка не повинна бути перевищена з метою захисту здоров’я людини та довкілля.

36. «комбінований підхід» означає контроль скидів та викидів у поверхневі води відповідно до підходу, визначеного у статті 10.

37. «вода, призначена до споживання людиною» має таке саме значення, як у Директиві 80/778/ЄЕС, зі змінами, внесеними Директивою 98/83/ЄС.

38. «водні послуги» означають усі послуги, які надають для домогосподарств, державних установ або господарювання будь-якого виду:

(a) забір води з поверхневих або підземних водних об’єктів, її накопичення, зберігання, оброблення та розподілення,

(b) інфраструктуру збирання й оброблення стічних вод із їх подальшим скидом у поверхневі води.

39. «водокористування» означає водні послуги, а також будь-яку іншу діяльність, визначену відповідно до статті 5 та додатка II, що має значний вплив на стан води.

Це поняття застосовують для цілей статті 1 та економічного аналізу, здійснюваного відповідно до статей 5 та додатка III, пункт (b).

40. «значення гранично допустимих викидів» означає масу, виражену через деякі конкретні параметри, концентрацію та/або рівень викидів, що їх не можна перевищувати протягом одного або декількох періодів часу. Значення гранично допустимих викидів можуть також встановлювати для деяких груп, сімейств або категорій речовин, зокрема для речовин, визначених відповідно до статті 16.

Значення гранично допустимих викидів для речовин звичайно застосовуються у точці, в якій викиди виходять з об’єкта, без урахування подальшого розбавлення при визначенні таких значень. Щодо опосередкованих скидів у води, вплив установки очищення стічних вод може бути врахований під час визначення значень гранично допустимих викидів обумовленого об’єкта, за умови що при цьому забезпечується еквівалентний рівень захисту довкілля в цілому і це не призводить до вищих рівнів забруднення довкілля.

41. «засоби контролю викидів» означають засоби контролю, що передбачають вимоги щодо спеціального обмеження викидів, наприклад, значення гранично допустимих викидів або інші обмеження або умови, які визначають ефект, характер або інші характеристики викиду чи робочих умов, які впливають на викиди. Використання терміну «засіб контролю викидів» у цій Директиві стосовно положень будь-якої іншої директиви не повинні сприйматися як переосмислення таких положень у будь-якому сенсі.

1. Держави-члени повинні визначити індивідуальні річкові басейни, розташовані у межах їхніх національних територій, та, для цілей цієї Директиви, відносити їх до індивідуальних районів річкових басейнів. У відповідних випадках малі річкові басейни можуть бути поєднані з більшими річковими басейнами або з сусідніми малими басейнами для утворення індивідуальних районів річкових басейнів. Якщо підземні води не повністю належать до окремого річкового басейну, такі підземні води необхідно визначати та відносити до найближчого або найбільш відповідного району річкового басейну. Прибережні води необхідно визначити та призначити до найближчого або найбільш відповідного району річкового басейну або кількох таких районів.

2. Держави-члени повинні забезпечувати належні адміністративні механізми, включно з визначенням відповідного компетентного органу, для застосування правил цієї Директиви у межах кожного району річкового басейну, розташованого у межах їхніх територій.

3. Держави-члени повинні забезпечити віднесення річкових басейнів, що охоплюють територію більш ніж однієї держави-члена, до міжнародних районів річкових басейнів. На вимогу залучених держав-членів Комісія повинна сприяти віднесенню річкових басейнів до таких міжнародних районів річкових басейнів.

Кожна держава-член повинна забезпечувати належні адміністративні механізми, включно з визначенням відповідного компетентного органу, для застосування правил цієї Директиви у межах частини будь-якого міжнародного району річкового басейну, розташованого на її території.

4. Держави-члени повинні забезпечувати, щоб вимоги цієї Директиви стосовно досягнення екологічних цілей, встановлених відповідно до статті 4, та особливо всі програми заходів були скоординовані для всього району річкового басейну. Стосовно міжнародних районів річкових басейнів відповідні держави-члени повинні спільно забезпечувати таку координацію та можуть із цією метою використовувати існуючі структури, передбачені міжнародними угодами. На запит залучених держав-членів, Комісія повинна вживати заходів для сприяння запровадженню програм заходів.

5. Якщо район річкового басейну виходить за межі території Співтовариства, відповідна держава-член або відповідні держави-члени повинні докладати зусиль для встановлення належної координації із відповідними державами, що не є державами-членами, з метою досягнення цілей цієї Директиви в усьому районі річкового басейну. Держави-члени повинні забезпечувати застосування правил цієї Директиви у межах їхніх територій.

6. Держави-члени можуть визначити існуючу національну або міжнародну організацію як компетентний орган для цілей цієї Директиви.

7. Держави-члени повинні визначити компетентний орган до дати, зазначеної у статті 24.

8. Держави-члени повинні надати Комісії перелік своїх компетентних органів та компетентних органів усіх міжнародних організацій, до яких вони належать, не пізніше ніж через шість місяців після дати, зазначеної у статті 24. Стосовно кожного компетентного органу необхідно надати інформацію, визначену в додатку I.

9. Держави-члени повинні інформувати Комісію про будь-які зміни в інформації, наданій відповідно до параграфа 8, упродовж 3 місяців після набуття такими змінами чинності.

1. З метою забезпечення виконання програм заходів, зазначених у планах управління річковими басейнами:

(a) для поверхневих вод

(i) держави-члени повинні імплементувати необхідні інструменти для запобігання погіршення стану всіх поверхневих водних об’єктів, за умови застосування параграфів 6 та 7 та без обмеження параграфа 8;

(ii) держави-члени повинні захищати, вдосконалювати та відновлювати усі поверхневі водні об’єкти, за умови застосування підпараграфа (iii) для штучних водних об’єктів та істотно змінених водних об’єктів, з метою досягнення «доброго» стану поверхневих вод не пізніше ніж за 15 років після дати набуття чинності цією Директивою, відповідно до положень, встановлених у додатку V, за умови застосування продовжень строків, визначених відповідно до параграфа 4, та за умови застосування параграфів 5, 6 та 7, без обмеження параграфа 8;

(iii) держави-члени повинні захищати та вдосконалювати усі штучні водні об’єкти та істотно змінені водні об’єкти з метою досягнення «доброго» екологічного потенціалу та «доброго» хімічного стану поверхневих вод не пізніше ніж через 15 років після дати набуття чинності цією Директивою, відповідно до положень, встановлених у додатку V, за умови застосування продовжень строків, визначених відповідно до параграфа 4, та за умови застосування параграфів 5, 6 та 7, без обмеження параграфа 8;

(iv) держави-члени повинні імплементувати необхідні заходи відповідно до статті 16(1) та (8) з метою поступового зниження рівня забруднення пріоритетними речовинами та усунення або поетапного припинення викидів, скидів та витоків пріоритетних небезпечних речовин

без обмеження відповідних міжнародних угод, зазначених у статті 1, для відповідних сторін;

(b) для підземних вод

(i) держави-члени повинні імплементувати заходи, необхідні для запобігання потраплянню забрудників до підземних вод або обмеження такого потрапляння, а також для запобігання погіршення стану всіх водних об’єктів, за умови застосування параграфів 6 та 7, без обмеження параграфа 8 цієї статті та за умови застосування статті 11(3)(j);

(ii) держави-члени повинні захищати, вдосконалювати та відновлювати усі підземні водні об’єкти та забезпечувати баланс між забором і поповненням підземних вод із метою досягнення «доброго» стану підземних вод не пізніше ніж через 15 років після дати набуття чинності цією Директивою, відповідно до положень, встановлених у додатку V, за умови застосування продовжень строків, визначених відповідно до параграфа 4, та за умови застосування параграфів 5, 6 та 7, без обмеження параграфа 8 цієї статті та за умови застосування статті 11(3)(j);

(iii) держави-члени повинні імплементувати інструменти, необхідні для зупинення будь-яких значних та тривалих тенденцій зростання концентрації будь-яких забрудників, спричинених впливом діяльності людини, для поступового зменшення рівня забруднення підземних вод.

Інструменти для досягнення зміни таких тенденцій на зворотні необхідно імплементувати відповідно до параграфів 2, 4 та 5 статті 17 із урахуванням застосовних стандартів, визначених відповідним законодавством Співтовариства, за умови застосування параграфів 6 та 7 та без обмеження параграфа 8;

(c) для захищених зон

держави-члени повинні досягнути відповідності будь-яким стандартам та цілям не пізніше ніж через 15 років після дати набуття чинності цією Директивою, якщо інше не зазначено в законодавстві Співтовариства, відповідно до якого були створені окремі захищені зони.

Щодо Майотти як найбільш віддаленого регіону в розумінні статті 349 Договору про функціонування Європейського Союзу (далі - «Майотта»), строк, зазначений в пунктах (a)(ii), (a)(iii), (b)(ii) та (c), становить 22 грудня 2021 року.

2. У випадках, коли певного водного об’єкта стосується більш ніж одна ціль відповідно до параграфа 1, застосовується більш сувора з них.

3. Держави-члени можуть визначити поверхневий водний об’єкт як штучний або істотно змінений, якщо:

(a) зміни гідроморфологічних характеристик такого об’єкта, необхідні для досягнення «доброго» екологічного стану, матимуть значний негативний вплив на:

(i) ширше середовище;

(ii) судноплавство, включно з портовою інфраструктурою, або рекреацію;

(iii) діяльність, для цілей якої зберігають воду, наприклад, постачання питної води, виробництво електроенергії або зрошування;

(iv) регулювання стоку, захист від паводків, дренажні роботи; або

(v) іншу еквівалентно важливу сталу діяльність людини із розвитку;

(b) корисних цілей, для яких слугують штучні або змінені характеристики водного об’єкта, обґрунтовано неможливо досягти іншими способами, які є значно кращими з екологічної точки зору, з причин технічної здійсненності або непропорційності витрат.

Таке визначення та його причини необхідно окремо зазначати в планах управління річковими басейнами, вимоги до яких надано у статті 13, та переглядати кожні шість років.

4. Строки, встановлені в параграфі 1, можуть продовжуватися для поетапного досягнення цілей щодо водних об’єктів, якщо стан відповідного водного об’єкта не погіршується за умови виконання усіх таких умов:

(a) держави-члени визначають, що всі необхідні покращення стану водних об’єктів обґрунтовано не можуть бути досягнуті у межах строків, визначених у зазначеному параграфі через щонайменше одну з таких причин:

(i) необхідного масштабу покращень можливо досягти лише етапами, які перевищують такі строки, з причин технічної здійсненності;

(ii) завершення покращень у межах строків буде непропорційно дорогим;

(iii) природні умови унеможливлюють вчасне покращення стану водного об’єкта.

(b) продовження терміну та причини для такого продовження спеціально встановлюються та пояснюються у плані управління річковим басейном, вимоги до якого надано у статті 13.

(c) продовження термінів повинні обмежуватися щонайбільше двома подальшими оновленнями плану управління річковим басейном, окрім випадків, коли природні умови унеможливлюють досягнення цілей у межах такого періоду.

(d) підсумкові дані стосовно заходів, вимоги до яких встановлено у статті 11, та які вважаються необхідними для поступового досягнення водними об’єктами необхідного стану до продовженого строку, причини будь-яких значних затримок у введенні в дію таких заходів, а також графік їх очікуваної імплементації визначаються у плані управління річковим басейном. Перегляд імплементації таких заходів та підсумкові дані щодо будь-яких додаткових заходів повинні бути включені до оновлень плану управління річковим басейном.

5. Держави-члени можуть ставити за мету досягнення менш суворих екологічних цілей, аніж цілі, вимоги до яких встановлені у параграфі 1 для конкретних водних об’єктів, якщо на них таким чином впливає діяльність людини, як визначено відповідно до статті 5(1), або якщо їхній природний стан такий, що досягнення таких цілей буде нездійсненним або непропорційно витратним, та за умови виконання таких умов:

(a) екологічні та соціально-економічні потреби, які задовольняє така людська діяльність, не можуть бути задоволені іншими способами, які є значно кращими з екологічної точки зору та не передбачають непропорційних витрат;

(b) держави-члени забезпечують,

- для поверхневих вод, досягнення якомога кращого екологічного та хімічного стану, з урахуванням впливів, яких обґрунтовано неможливо було б уникнути через природу діяльності людини або забруднення,

- для підземних вод, якомога менші зміни «доброго» стану підземних вод, з урахуванням впливів, яких обґрунтовано неможливо було б уникнути через природу діяльності людини або забруднення;

(c) стан відповідного водного об’єкта надалі не погіршується;

(d) встановлення менш суворих екологічних цілей та причини такого встановлення окремо зазначаються у плані управління річковим басейном, вимоги щодо якого визначені в статті 13, а перегляд таких цілей відбувається кожні 6 місяців.

6. Тимчасове погіршення стану водних об’єктів не є порушенням вимог цієї Директиви, якщо таке погіршення спричинене обставинами природного походження або форс-мажорними обставинами, які є винятковими або які неможливо було передбачити, зокрема надзвичайно сильними паводками та тривалими посухами, або якщо таке погіршення є результатом обставин, спричинених випадками, які обґрунтовано неможливо було передбачити, у разі виконання усіх таких умов:

(a) було вжито усіх можливих заходів для запобігання подальшому погіршенню стану та для уникнення загроз досягненню цілей цієї Директиви в інших водних об’єктах, на які не впливають такі обставини;

(b) умови, за яких може бути оголошено про обставини, які є винятковими або які неможливо було передбачити, включно з ухваленням відповідних показників, зазначають у плані управління річковим басейном;

(c) заходи, яких необхідно вживати за таких виняткових обставин, включаються до програми заходів та не ставитимуть під загрозу відновлення якості водного об’єкта після припинення таких обставин;

(d) наслідки обставин, які є винятковими або які обґрунтовано неможливо було передбачити, переглядають щорічно та, відповідно до причин, визначених у параграфі 4(a), вживають усіх можливих заходів із метою відновлення водного об’єкта до набуття ним стану, який існував до впливу таких умов, якомога швидше, наскільки це обґрунтовано можливо, та

(e) підсумкові дані щодо наслідків зазначених обставин та таких заходів, які були вжиті або які повинні бути вжиті відповідно до параграфів (a) та (d), включають до нового оновлення плану управління річковим басейном.

7. Вважається, що держави-члени не порушують цю Директиву, коли:

- нездатність досягти «доброго» стану підземних вод, «доброго» екологічного стану або, у відповідних випадках, «доброго» екологічного потенціалу чи запобігти погіршенню стану поверхневого водного об’єкта або підземного водного об’єкта спричинена новими змінами фізичних характеристик поверхневого водного об’єкта або змінами рівня підземних водних об’єктів, або

- нездатність запобігти погіршенню «відмінного» стану поверхневого водного об’єкта до «доброго» стану спричинена новою сталою діяльністю людини із розвитку

та у разі виконання таких умов:

(a) було вжито всіх можливих заходів для пом’якшення негативного впливу на стан водного об’єкта;

(b) причини для таких модифікацій або змін спеціально встановлюються та пояснюються у плані управління річковим басейном, вимоги до якого надано у статті 13, а цілі переглядають кожні 6 років;

(c) причини для таких модифікацій або змін становлять переважний суспільний інтерес та/або переваги досягнення цілей, визначених у параграфі 1, для довкілля та суспільства є менш істотними, ніж переваги таких нових модифікацій або змін для здоров’я людини, підтримання безпеки людини або сталого розвитку, та

(d) корисних цілей, для яких слугують такі модифікації або зміни водного об’єкта, неможливо досягти іншими способами, які є значно кращими з екологічної точки зору, з причин технічної здійсненності або непропорційності витрат.

8. При застосуванні параграфів 3, 4, 5, 6 та 7, держави-члени повинні забезпечувати, щоб таке застосування не виключало на постійній основі та не становило загрози для досягнення цілей цієї Директиви в інших водних об’єктах у межах того самого району річкового басейну, та щоб таке застосування було узгодженим із імплементацією іншого екологічного законодавства Співтовариства.

9. Повинно бути вжито заходів для забезпечення застосування нових положень, включно із застосуванням параграфів 3, 4, 5, 6 та 7, що гарантують щонайменше такий самий рівень захисту, як і чинне законодавство Співтовариства.

1. Кожна держава-член повинна забезпечувати здійснення для кожного річкового басейну або для частини міжнародного району річкового басейну, розташованої на її території:

- аналізу його/її характеристик,

- огляду впливу діяльності людини на стан поверхневих вод та на підземні води, та

- економічного аналізу водокористування

відповідно до технічних специфікацій, визначених у додатках II та III, а також їх завершення не пізніше ніж через 4 роки після дати набуття чинності цією Директивою.

2. Аналіз та огляди, зазначені у параграфі 1, необхідно переглядати та, за необхідності, оновлювати не пізніше ніж через 13 років після дати набуття чинності цією Директивою та через кожні 6 років після того.

1. Держави-члени повинні забезпечити створення реєстру або реєстрів усіх зон, розташованих у межах кожного району річкового басейну, які були визначені як такі, що потребують спеціального захисту відповідно до спеціального законодавства Співтовариства, з метою захисту їхніх поверхневих вод та підземних вод або для збереження оселищ та видів, які безпосередньо залежать від води. Вони повинні забезпечити завершення створення такого реєстру не пізніше ніж через 4 роки після дати набуття чинності цією Директивою.

2. Такий реєстр або такі реєстри повинні включати усі водні об’єкти, визначені відповідно до статті 7(1), а також усі захищені зони, на які поширюється додаток IV.

3. Для кожного району річкового басейну реєстр або реєстри захищених зон необхідно регулярно переглядати та оновлювати.

1. У межах кожного району річкового басейну держави-члени повинні визначити:

- усі водні об’єкти, які використовують для забору води, призначеної для споживання людиною, що в середньому забезпечують понад 10 м-3 на день або якими користується понад 50 осіб, та

- водні об’єкти, призначені для такого використання у майбутньому.

Держави-члени повинні здійснювати згідно з додатком V моніторинг водних об’єктів, які, відповідно до додатка V, в середньому забезпечують понад 100 м-3 на добу.

2. Для кожного водного об’єкта, визначеного відповідно до параграфа 1, держави-члени повинні забезпечувати, окрім досягнення цілей, зазначених у статті 4, згідно з вимогами цієї Директиви для поверхневих водних об’єктів, зокрема стандартами якості, встановленими на рівні Співтовариства згідно зі статтею 16, застосування режиму оброблення води та, відповідно до законодавства Співтовариства, відповідність обробленої води вимогам Директиви 80/778/ЄЕС зі змінами, внесеними Директивою 98/83/ЄС.

3. Держави-члени повинні забезпечувати необхідний захист визначених водних об’єктів з метою запобігання погіршенню їхньої якості для зниження рівня оброблення з метою очищення, необхідного для виробництва питної води. Держави-члени можуть створювати охоронні зони для таких водних об’єктів.

1. Держави-члени повинні забезпечувати створення програм моніторингу стану вод для запровадження узгодженого та комплексного огляду стану вод у межах кожного району річкового басейну:

- для поверхневих вод такі програми повинні охоплювати:

(i) об’єм та рівень або витрату потоку, відповідно до екологічного та хімічного стану та екологічного потенціалу, та

(ii) екологічний і хімічний стан та екологічний потенціал;

- для підземних вод такі програми повинні охоплювати моніторинг хімічного та кількісного стану,

- для захищених зон зазначені вище програми повинні доповнюватися такими специфікаціями, що містяться в законодавстві Співтовариства, згідно з якими були створені окремі захищені зони.

2. Такі програми повинні бути введені в дію не пізніше ніж через 6 років після дати набуття чинності цією Директивою, якщо інше не зазначено у відповідному законодавстві. Такий моніторинг повинен відповідати вимогам додатка V.

3. Повинні бути встановлені технічні специфікації та стандартизовані методи аналізу та моніторингу стану вод. Такі інструменти, призначені для внесення змін до несуттєвих елементів цієї Директиви шляхом її доповнення, необхідно ухвалювати відповідно до регуляторної процедури з ретельним вивченням, зазначеної в статті 21(3).

1. Держави-члени повинні враховувати принцип відшкодування витрат на водні послуги, включно з екологічними та ресурсними витратами, беручи до уваги економічний аналіз, здійснений відповідно до додатка III, та зокрема у відповідності з принципом матеріальної відповідальності забруднювача (принцип «забруднювач платить»).

Держави-члени повинні забезпечити до 2010 року:

- що водно-цінова політика надає достатні стимули для користувачів ефективно використовувати водні ресурси та, таким чином, сприяє досягненню екологічних цілей цієї Директиви,

- відповідний внесок різних видів водокористування, розподілених щонайменше на промислове, сільськогосподарське водокористування та водокористування у домогосподарствах, у відшкодування витрат на водні послуги, спираючись на економічний аналіз, здійснений відповідно до додатка III, та з урахуванням принципу матеріальної відповідальності забруднювача (принцип «забруднювач платить»).

При цьому держави-члени можуть брати до уваги соціальні, екологічні та економічні наслідки такого відшкодування, а також географічні та кліматичні умови відповідного регіону чи регіонів.

2. У планах управління річковими басейнами держави-члени повинні визначати заплановані заходи щодо імплементації параграфа 1, які сприятимуть досягненню екологічних цілей цієї Директиви, а також внесок різних видів водокористування у відшкодування витрат на водні послуги.

3. Жодне положення цієї статті не перешкоджає фінансуванню запобіжних або відновлювальних заходів для досягнення цілей цієї Директиви.

4. Держави-члени не порушать цієї Директиви, якщо вони вирішать, відповідно до встановлених практик, не застосовувати положення другого речення параграфа 1, а також, з цією ж метою, відповідних положень параграфа 2, до певного виду діяльності з водокористування, якщо це не створює загроз для мети та для досягнення цілей цієї Директиви. Держави-члени повинні звітувати про причини неповного застосування другого речення параграфа 1 у планах управління річковими басейнами.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб контроль усіх скидів, зазначених у параграфі 2, у поверхневі води здійснювався відповідно до комбінованого підходу, визначеного у цій статті.

2. Держави-члени повинні забезпечити запровадження та/або імплементацію:

(a) засобів контролю викидів, що ґрунтуються на найкращих доступних техніках, або

(b) відповідних значень гранично допустимих викидів, або

(c) у випадку дифузних впливів, засобів контролю, що включають, залежно від випадку, найкращі екологічні практики,

визначені в:

- Директиві Ради 96/61/ЄС від 24 вересня 1996 року про комплексне запобігання забрудненню та контроль над ним (-19),

Директиві Ради 91/271/ЄЕС від 21 травня 1991 року про очищення міських стічних вод (-20),

- Директиві Ради 91/676/ЄЕС від 12 грудня 1991 року щодо захисту вод від забруднення, спричиненого нітратами з сільськогосподарських джерел (-21),

- директивах, ухвалених відповідно до статті 16 цієї Директиви,

- директивах, перелік яких подано в додатку IX,

- будь-якому іншому відповідному законодавстві Співтовариства

не пізніше ніж через 12 років після дати набуття чинності цією Директивою, якщо інше не зазначено у відповідному законодавстві.

3. Якщо цілі якості або стандарт якості, встановлені відповідно до цієї Директиви або директив, перелік яких подано в додатку IX, або будь-якого іншого законодавства Співтовариства, вимагають більш суворих умов, аніж умови, які будуть результатом застосування параграфа 2, необхідно застосовувати відповідно більш суворі засоби контролю викидів.

1. Кожна держава-член повинна забезпечити створення для кожного району річкового басейну або частини міжнародного району річкового басейну, розташованої на її території, програми заходів із урахуванням результатів аналізу, вимоги щодо якого встановлені у статті 5, для досягнення цілей, встановлених відповідно до статті 4. Такі програми заходів можуть мати покликання на заходи, передбачені законодавством, яке було ухвалене на національному рівні та яке охоплює усю територію держави-члена. У відповідних випадках держава-член може ухвалювати інструменти, застосовні до всіх районів річкових басейнів та/або частин міжнародних районів річкових басейнів, розташованих на її території.

2. Кожна програма заходів повинна включати «базові» інструменти, зазначені у параграфі 3 та, якщо необхідно, «додаткові» інструменти.

3. «Базові інструменти» - це мінімальні вимоги, що їх необхідно дотримуватися, до яких належать:

(a) інструменти, необхідні для імплементації законодавства Співтовариства щодо захисту вод, включно з інструментами, вимоги щодо яких визначені у законодавстві, зазначеному в статті 10 та в частині A додатка VI;

(b) інструменти, які вважаються необхідними для цілей статті 9;

(c) інструменти, призначені для сприяння ефективному та сталому водокористуванню для уникнення загроз для досягнення цілей, зазначених у статті 4;

(d) інструменти, призначені для виконання вимог статті 7, включно з інструментами для забезпечення якості води для зниження рівня оброблення з метою очищення, необхідного для виробництва питної води;

(e) засоби контролю забору прісної поверхневої води та підземних вод, а також збирання прісної поверхневої води у водоймищах, включно з реєстром або реєстрами забору води та вимогою щодо попереднього отримання дозволу на забір та збирання. Такі засоби контролю необхідно періодично переглядати та, якщо необхідно, оновлювати. Держави-члени можуть вилучати з таких засобів контролю забір або збирання у водоймищах, які не мають істотного впливу на стан вод;

(f) засоби контролю, включно з вимогою щодо попереднього отримання дозволу на штучне поповнення або збільшення запасів підземних водних об’єктів. Використовувана вода може походити з будь-яких поверхневих або підземних вод за умови, що користування таким джерелом не створює загроз для досягнення екологічних цілей, встановлених для джерела поповненого або збільшеного підземного водного об’єкта. Такі засоби контролю необхідно періодично переглядати та, якщо необхідно, оновлювати;

(g) для точкових джерел скидів, здатних спричинити забруднення, вимога щодо попереднього регулювання, як-от заборони щодо потрапляння забрудників у воду, або щодо попереднього отримання дозволу, або реєстрації на основі загальних зобов’язальних правил, що встановлюють засоби контролю викидів для відповідних забрудників, включно із засобами контролю відповідно до статей 10 та 16. Такі засоби контролю необхідно періодично переглядати та, якщо необхідно, оновлювати;

(h) для дифузних джерел, здатних спричиняти забруднення, інструменти для запобігання потраплянню забрудників або контролю над ним. Такі засоби контролю можуть набувати вигляду вимоги щодо попереднього регулювання, як-от заборони щодо потрапляння забрудників у воду, щодо попереднього отримання дозволу, або реєстрації на основі загальних зобов’язальних правил, якщо така вимога не передбачена законодавством Співтовариства інакше. Такі засоби контролю необхідно періодично переглядати та, якщо необхідно, оновлювати;

(i) для будь-яких інших істотних негативних впливів на стан вод, визначених відповідно до статті 5 та додатка II, зокрема інструменти для забезпечення відповідності гідроморфологічних умов водних об’єктів необхідному екологічному стану або «доброму» екологічному потенціалу для водних об’єктів, визначених як штучні або істотно змінені. Засоби контролю для цієї цілі можуть набувати вигляду вимоги щодо попереднього отримання дозволу або реєстрації на основі загальних зобов’язальних правил, якщо така вимога не передбачена законодавством Співтовариства інакше. Такі засоби контролю необхідно періодично переглядати та, якщо необхідно, оновлювати;

(j) заборона прямих скидів забрудників у підземні води, за умови застосування таких положень:

Держави-члени можуть надавати дозвіл на зворотне закачування води у той самий водоносний горизонт води, який використовували для геотермальних цілей.

Вони також можуть надавати дозвіл, із конкретизацією певних умов, на:

- закачування води, що містить речовини, наявність яких спричинена операціями із розвідування та видобутку вуглеводнів або гірничими роботами, а також закачування води з технічних причин у геологічні формації, з яких були видобуті вуглеводні або інші речовини, або в інші геологічні формації, які з природних причин є постійно непридатними для інших цілей. Вода, що закачується таким чином, не повинна містити речовин, окрім тих, наявність яких спричинена зазначеними вище операціями,

- повторне закачування підземної води, відкачаної з шахт та кар’єрів, або пов’язаних зі спорудженням чи технічним обслуговуванням об’єктів цивільної інженерії,

- закачування природного газу або скрапленого нафтового газу (LPG) з метою зберігання у геологічні формації, які з природних причин є постійно непридатними для інших цілей.

- закачування потоків двоокису вуглецю з метою зберігання до геологічних формацій, які з природних причин є постійно непридатними для інших цілей, за умови що таке закачування здійснюють відповідно до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/31/ЄС від 23 квітня 2009 року про геологічне зберігання двоокису вуглецю (-22), або якщо таке закачування виключено зі сфери застосування зазначеної Директиви відповідно до її статті 2(2),

- закачування природного газу або скрапленого нафтового газу (LPG) з метою зберігання в інші геологічні формації у разі існування першочергової потреби для безпеки газопостачання, а також за умови, що таке закачування здійснюватиметься таким чином, щоб запобігти будь-якій поточній або майбутній небезпеці погіршення якості будь-яких підземних вод, до яких здійснюється закачування,

- будівництво, спорудження об’єктів цивільної інженерії та подібна діяльність на землі або під землею, яка контактує із підземними водами. Для таких цілей держави-члени можуть визначати, що така діяльність повинна вважатися дозволеною за умови її здійснення відповідно до загальних зобов’язальних правил, розроблених для такої діяльності відповідною державою-членом,

- скидання незначних кількостей речовин для наукових цілей характеризації, захисту або оздоровлення водних об’єктів, обмежених до кількості, абсолютно необхідної для відповідних цілей, за умови що такі скиди не перешкоджають досягненню екологічних цілей, встановлених для такого підземного водного об’єкта.

(k) відповідно до заходів, вжитих згідно зі статтею 16, інструменти для усунення забруднення поверхневих вод речовинами, зазначеними у переліку пріоритетних речовин, погодженому відповідно до статті 16(2), та для поступового зменшення обсягів забруднення іншими речовинами, які інакше перешкоджатимуть державам-членам у досягненні цілей для таких водних об’єктів, як визначено у статті 4;

(l) будь-які інструменти, необхідні для запобігання значним витокам забрудників із технічних установок, а також для запобігання та/або зменшення впливу аварійних випадків забруднення, наприклад, внаслідок паводків, зокрема за допомогою систем виявлення таких випадків або попередження про них, у тому числі, у разі аварій, які обґрунтовано неможливо було передбачити, всі відповідні інструменти для зниження ризику для водних екосистем.

4. «Додаткові» інструменти - це інструменти, розроблені та імплементовані в доповнення до базових інструментів з метою досягнення цілей, встановлених відповідно до статті 4. Частина B додатка VI містить невиключний перелік таких інструментів.

Держави-члени можуть також ухвалювати подальші додаткові інструменти для забезпечення додаткового захисту або покращення вод, на які поширюється дія цієї Директиви, зокрема для імплементації відповідних міжнародних угод, зазначених у статті 1.

5. Якщо дані моніторингу або інші дані свідчать, що імовірність досягнення цілей, встановлених для водного об’єкта згідно зі статтею 4, є низькою, відповідна держава-член повинна забезпечити:

- розслідування причин ймовірного недосягнення цілей,

- аналіз та перегляд відповідних дозволів та авторизацій, залежно від випадку,

- перегляд та коригування програм моніторингу, залежно від випадку, та

- запровадження додаткових інструментів, які можуть бути необхідні для досягнення таких цілей, у тому числі, залежно від випадку, запровадження більш суворих стандартів якості довкілля відповідно до процедур, встановлених у додатку V.

У випадках, коли такі причини зумовлені природними обставинами або форс-мажорними обставинами, які є винятковими та які обґрунтовано неможливо було передбачити, зокрема надзвичайно сильними паводками і тривалими посухами, відповідна держава-член може ухвалити рішення щодо неможливості застосування додаткових інструментів відповідно до статті 4(6).

6. При імплементації інструментів згідно з параграфом 3, держави-члени повинні вживати усіх відповідних заходів для уникнення зростання рівня забруднення морських вод. Без обмеження чинного законодавства, застосування заходів, вжитих відповідно до параграфа 3, у жодному разі не може прямо або непрямо призводити до зростання забрудненості поверхневих вод. Ця вимога не застосовується, якщо її виконання може призвести до зростання забрудненості довкілля в цілому.

7. Програми інструментів повинні бути створені не пізніше ніж через 9 років після дати набуття чинності цією Директивою, а всі відповідні інструменти повинні бути введені в дію не пізніше ніж за 12 років від цієї дати.

Щодо Майотти, строки, зазначені в першому підпараграфі, повинні становити 22 грудня 2015 року та 22 грудня 2018 року відповідно.

8. Програми інструментів необхідно переглядати та, за необхідності, оновлювати не пізніше ніж через 15 років після дати набуття чинності цією Директивою та через кожні 6 років після того. Будь-які нові або переглянуті інструменти, запроваджені відповідно до оновленої програми, повинні бути введені в дію впродовж трьох років із дати їх запровадження.

Щодо Майотти, строк, зазначений у першому підпараграфі, становить 22 грудня 2021 року.

1. Якщо держава-член виявляє проблему, яка має вплив на управління її водами, але яку така держава-член не може вирішити, вона може повідомити про цю проблему Комісію та будь-яку іншу відповідну державу-члена, а також може надавати рекомендації щодо її вирішення.

2. Комісія повинна відповідати на будь-які повідомлення або рекомендації держав-членів упродовж періоду тривалістю в 6 місяців.

1. Держави-члени повинні забезпечити створення плану управління річковим басейном для кожного району річкового басейну, повністю розташованого на їхній території.

2. У випадку міжнародного району річкового басейну, повністю розташованого на території Співтовариства, держави-члени повинні забезпечувати координацію дій із метою створення єдиного плану управління міжнародним річковим басейном. У разі, якщо плану управління міжнародним річковим басейном не створюють, держави-члени повинні створити плани управління річковими басейнами, що охоплюють принаймні ті частини міжнародного району річкового басейну, яка розташована на їхній території, з метою досягнення цілей цієї Директиви.

3. У випадку міжнародного району річкового басейну, що виходить за кордони Співтовариства, держави-члени повинні докладати зусиль для створення єдиного плану управління річковим басейном, а у випадках, коли це неможливо, такий план повинен щонайменше охоплювати ту частину міжнародного району річкового басейну, що розташована у межах території відповідної держави-члена.

4. План управління річковим басейном повинен включати інформацію, наведену в додатку VII.

5. Плани управління річковими басейнами можуть доповнюватися створенням детальніших програм та планів управління суббасейном, сектором, проблемою або типом вод для врегулювання окремих аспектів управління водами. Імплементація таких інструментів не звільняє держави-члени від будь-яких їхніх обов’язків згідно з іншими положеннями цієї Директиви.

6. Плани управління річковими басейнами необхідно публікувати не пізніше ніж через 9 років після дати набуття чинності цією Директивою.

Щодо Майотти, строк, зазначений у першому підпараграфі, становить 22 грудня 2015 року.

7. Плани управління річковими басейнами повинні бути переглянуті та оновлені не пізніше ніж через 15 років після дати набуття чинності цією Директивою та через кожні 6 років після того.

Щодо Майотти, строк, зазначений у першому підпараграфі, становить 22 грудня 2021 року.

1. Держави-члени повинні заохочувати активну участь усіх заінтересованих сторін в імплементації цієї Директиви, зокрема у створенні, перегляді та оновленні планів управління річковими басейнами. Держави-члени повинні забезпечити для кожного району річкового басейну публікування та надання громадськості, включно з користувачами, можливості коментування:

(a) графіку та робочої програми створення плану, включно із заявою про майбутні консультаційні заходи, не пізніше ніж за 3 роки до початку періоду, якого стосується такий план;

(b) проміжного огляду значних проблем у сфері управління водами, виявлених у відповідному річковому басейні, не пізніше ніж за 2 роки до початку періоду, якого стосується такий план;

(c) копії проекту плану управління річковим басейном не пізніше ніж за 1 рік до початку періоду, якого стосується такий план.

На вимогу необхідно надавати доступ до довідкових документів та інформації, використовуваної для розробки проекту плану управління річковим басейном.

2. Держави-члени повинні дозволяти подання коментарів до таких документів щонайменше впродовж 6 місяців для уможливлення активної участі та консультацій.

3. Параграфи 1 та 2 повинні так само застосовуватися до оновлених планів управління річковими басейнами.

1. Держави-члени повинні надсилати копії планів управління річковими басейнами та усіх подальших оновлень Комісії та будь-яким іншим пов’язаним державам-членам упродовж 3 місяців від дати їх публікації:

(a) для районів річкових басейнів, повністю розташованих на території держави-члена, усіх планів управління річковими басейнами, які охоплюють таку національну територію, та які були опубліковані згідно зі статтею 13;

(b) для міжнародних районів річкових басейнів, принаймні частин планів управління річковим басейном, які охоплюють територію такої держави-члена.

2. Держави-члени повинні подавати підсумкові звіти щодо:

- аналізу, вимоги щодо якого передбачені статтею 5, та

- програм моніторингу, розроблених відповідно до статті 8,

здійснених для цілей першого плану управління річковим басейном упродовж трьох місяців після їх завершення.

3. Держави-члени повинні, упродовж трьох років після публікації кожного плану управління річковим басейном або оновлення відповідно до статті 13, подавати проміжний звіт із описом прогресу в імплементації запланованої програми заходів.

1. Європейський Парламент та Рада повинні ухвалювати конкретні інструменти для протидії забрудненню води окремими забрудниками або групами забрудників, що становлять істотний ризик для водного середовища або за посередництвом водного середовища, включно з такими ризиками для вод, які використовують для забору питної води. Для таких забрудників інструменти повинні бути спрямовані на поступове зменшення та, для пріоритетних небезпечних речовин, як визначено у статті 2(30), на усунення або поетапне припинення скидів, викидів та витоків. Такі інструменти необхідно ухвалювати за пропозицією Комісії та відповідно до процедур, встановлених у Договорі.

2. Комісія повинна подавати пропозицію із визначенням переліку пріоритетних речовин, відібраних серед тих речовин, які становлять значний ризик для водного середовища або за його посередництвом. Речовинам необхідно надавати статус пріоритетних для вжиття заходів на підставі ризику для водного середовища або за його посередництвом, який визначають за допомогою:

(a) оцінювання ризику, здійсненого відповідно до Регламенту Ради (ЄЕС) № 793/93 (-23), Директиви Ради 91/414/ЄЕС (-24), та Директиви Європейського Парламенту і Ради 98/8/ЄС (-25), або

(b) цільового ризик-орієнтованого оцінювання (відповідно до методології Регламенту (ЄЕС) № 793/93), що зосереджує увагу лише на екотоксичності для води та токсичності для людини за посередництвом водного середовища.

Якщо це необхідно для дотримання графіка, встановленого в параграфі 4, речовини повинні бути пріоритизовані щодо необхідних дій на основі врахування ризику для водного середовища або за його посередництвом, ідентифікованого за допомогою спрощеної процедури ризик-орієнтованого оцінювання, що спирається на наукові принципи, зокрема, із урахуванням:

- доказів стосовно небезпечних факторів, притаманних відповідній речовині, зокрема її екотоксичності для води та токсичності для людини за посередництвом водних шляхів впливу, та

- доказів на основі моніторингу широко розповсюдженого забруднення довкілля, та

- інших доведених факторів, які можуть свідчити про ймовірність широко розповсюдженого забруднення довкілля, як-от обсяги виробництва або використання речовини, якої це стосується, та характер її використання.

3. Пропозиція Комісії повинна також визначати пріоритетні небезпечні речовини. При цьому Комісія повинна враховувати відібрані речовини, що становлять загрозу, наведені у відповідному законодавстві Співтовариства стосовно небезпечних речовин або у відповідних міжнародних угодах.

4. Комісія повинна переглянути ухвалений перелік пріоритетних речовин не пізніше ніж через 4 роки після дати набуття чинності цією Директивою, та здійснювати перегляд принаймні через кожні 6 років після того, а також, у відповідних випадках, подавати пропозиції.

5. Під час підготовки пропозиції, Комісія повинна враховувати рекомендації Наукового комітету з токсичності, екотоксичності та довкілля, держав-членів, Європейського Парламенту, Європейського агентства з охорони довкілля, програм досліджень Співтовариства, міжнародних організацій, до яких входить Співтовариство, європейських ділових організацій, зокрема тих, що представляють малі та середні підприємства, Європейських організацій із охорони довкілля, а також іншу відповідну інформацію, яку доводять до її відома.

6. Для пріоритетних речовин, Комісія повинна подавати пропозиції щодо засобів контролю стосовно:

- поступового зменшення обсягів скидів, викидів та витоків відповідних речовин та, зокрема,

- усунення або поетапного припинення скидів, викидів та витоків речовин, визначених відповідно до параграфа 3, включно з відповідним графіком для такого усунення або поетапного припинення. Такий графік не повинен охоплювати період, довший ніж 20 років після ухвалення таких пропозицій Європейським Парламентом відповідно до положень цієї статті.

При поданні таких пропозицій Комісія повинна визначити відповідний економічно ефективний та пропорційний рівень та поєднання засобів контролю над продуктами та процесами як для точкових, так і для дифузних джерел, а також брати до уваги єдині значення гранично допустимих викидів для засобів контролю над процесами в усьому Співтоваристві. У відповідних випадках можливе запровадження заходів із контролю над процесами на рівні Співтовариства для кожного окремого сектора. Якщо засоби контролю над продуктами включають перегляд відповідних дозволів, виданих відповідно до Директиви 91/414/ЄЕС та Директиви 98/8/ЄС, такий перегляд необхідно здійснювати відповідно до положень зазначених Директив. У кожній пропозиції щодо засобів контролю повинні зазначатися механізми перегляду, оновлення та оцінювання ефективності таких засобів.

7. Комісія повинна подавати пропозиції щодо стандартів якості, застосовних до концентрацій пріоритетних речовин у поверхневих водах, осаді або біоті.

8. Комісія повинна подавати пропозиції, згідно з параграфами 6 та 7, та принаймні щодо засобів контролю викидів для точкових джерел та стандартів якості довкілля, упродовж 2 років після включення відповідної речовини до переліку пріоритетних речовин. Щодо речовин, включених до першого переліку пріоритетних речовин, за відсутності згоди на рівні Співтовариства впродовж шести років від дати набуття чинності цією Директивою, держави-члени повинні запровадити стандарти якості довкілля для таких речовин для всіх поверхневих вод, на які впливають скиди таких речовин, а також засоби контролю головних джерел таких скидів, що ґрунтуються, між іншим, на врахуванні всіх технічних можливостей їх зменшення. Щодо речовин, які надалі включають до переліку пріоритетних речовин, за відсутності згоди на рівні Співтовариства, держави-члени повинні вжити таких заходів упродовж 5 років після дати включення до переліку.

9. Комісія може підготувати стратегії протидії забрудненню води будь-якими іншими забрудниками або групами забрудників, включно з будь-яким забрудненням, що виникає внаслідок аварій.

10. Під час підготовки пропозицій відповідно до параграфів 6 та 7, Комісія повинна також переглядати всі Директиви, перелік яких подано в додатку IX. Вона повинна запропонувати у межах строку, зазначеного в параграфі 8, перегляд засобів контролю, наведених у додатку IX, для всіх таких речовин, що включені до переліку пріоритетних речовин, та повинна запропонувати відповідні заходи включно з можливим скасуванням засобів контролю, наведених у додатку IX, для всіх інших речовин.

Усі засоби контролю, наведені в додатку IX, які пропонують переглянути, повинні бути скасовані до дати набуття чинності відповідними переглядами.

11. Перелік пріоритетних речовин, до якого входять речовини, зазначені в параграфах 2 та 3, запропонований Комісією, повинен, після його ухвалення Європейським Парламентом і Радою, стати додатком X до цієї Директиви. Його перегляд, згаданий у параграфі 4, повинен здійснюватися за тією самою процедурою.

1. Європейський Парламент і Рада повинні ухвалити конкретні інструменти для запобігання забрудненню підземних вод та контролю над ним. Такі інструменти повинні мати на меті досягнення цілей «доброго» хімічного стану підземних вод відповідно до статті 4(1)(b) та повинні ухвалюватися Комісією за пропозицією, поданою впродовж двох років після набуття чинності цією Директивою, відповідно до процедур, встановлених у Договорі.

2. У своїх пропозиціях щодо інструментів Комісія повинна брати до уваги аналіз, здійснений відповідно до статті 5 та додатка II. Пропозиції щодо таких інструментів повинні подаватися раніше за умови наявності даних; такі інструменти повинні включати:

(a) критерії оцінювання «доброго» хімічного стану підземних вод відповідно до додатка II.2.2 та додатка V 2.3.2 та 2.4.5;

(b) критерії виявлення значних та тривалих тенденцій зростання та критерії визначення відправних точок для зміни таких тенденцій на зворотні, що застосовуються відповідно до додатка V 2.4.4.

3. Інструменти, ухвалені внаслідок застосування параграфа 1, повинні бути включені до програм заходів, вимоги щодо яких передбачені статтею 11.

4. За відсутності критеріїв, ухвалених відповідно до параграфа 2 на рівні Співтовариства, держави-члени повинні запровадити відповідні критерії не пізніше ніж за 5 років після дати набуття чинності цією Директивою.

5. За відсутності критеріїв, ухвалених відповідно до параграфа 4 на національному рівні, тенденція зворотності повинна прийняти за стартову точку максимум 75% рівня стандартів якості, визначених у чинному законодавстві Співтовариства, застосовному до підземних вод.

1. Комісія повинна опублікувати звіт про імплементацію цієї Директиви не пізніше ніж через 12 років після дати набуття чинності цією Директивою, а надалі публікувати такий звіт кожні 6 років, та подати його Європейському Парламенту і Раді.

2. Звіт повинен охоплювати:

(a) огляд прогресу імплементації Директиви;

(b) огляд стану поверхневих вод та підземних вод у Співтоваристві, здійснений у співпраці з Європейським агентством із охорони довкілля;

(c) огляд планів управління річковими басейнами, поданих відповідно до статті 15, включно з пропозиціями щодо вдосконалення майбутніх планів;

(d) резюме відповідей на кожне з повідомлень або рекомендацій, адресованих Комісії державами-членами відповідно до статті 12;

(e) резюме будь-яких пропозицій, інструментів контролю та стратегій, розроблених відповідно до статті 16;

(f) резюме відповідей на коментарі Європейського Парламенту і Ради щодо попередніх звітів про імплементацію.

3. Комісія повинна також опублікувати звіт про прогрес імплементації, що ґрунтується на підсумкових звітах, які подають держави-члени відповідно до статті 15(2), та подати його Європейському Парламенту і державам-членам не пізніше ніж за два роки після дат, зазначених у статтях 5 та 8.

4. Комісія повинна упродовж трьох років від дати публікації кожного звіту відповідно до параграфа 1, опублікувати проміжний звіт із описом прогресу імплементації на основі проміжних звітів держав-членів, як зазначено в статті 15(3). Такі звіти повинні бути подані Європейському Парламенту і Раді.

5. Комісія повинна у разі потреби скликати, відповідно до циклу звітування, конференцію з питань водної політики Співтовариства за участі заінтересованих сторін від кожної держави-члена для надання коментарів щодо імплементаційних звітів Комісії та обміну досвідом.

У конференції повинні брати участь представники від компетентних органів, Європейського Парламенту, НУО, соціальних та економічних партнерів, об’єднань споживачів, науковців та інших експертів.

1. Щороку Комісія повинна для інформаційних цілей представляти Комітету, зазначеному у статті 21, орієнтовний план заходів, що мають вплив на водне законодавство, пропозицію щодо якого вона має намір подати у найближчому майбутньому, зокрема будь-яких заходів, передбачених пропозиціями, інструментами контролю та стратегіями, розробленими відповідно до статті 16. Перший такий орієнтовний план Комісія повинна презентувати не пізніше ніж через два роки після набуття чинності цією Директивою.

2. Не пізніше ніж через 19 років після дати набуття чинності цією Директивою Комісія повинна здійснити перегляд цієї Директиви та подати пропозицію щодо будь-яких необхідних змін до неї.

1. Додатки I, III та секція 1.3.6 додатка V можуть бути адаптовані відповідно до науково-технічного прогресу з урахуванням періодів перегляду та оновлення планів управління річковими басейнами, зазначеними у статті 13. Такі інструменти, розроблені для внесення змін до несуттєвих елементів цієї Директиви, ухвалюють відповідно до регуляторної процедури з ретельним вивченням, зазначеної в статті 21(3).

За необхідності Комісія може ухвалювати настанови щодо імплементації додатків II та V відповідно до регуляторної процедури, зазначеної в статті 21(2).

2. З метою передавання та опрацювання даних, зокрема статистичних та картографічних даних, для цілей параграфа 1 можуть ухвалюватися технічні формати відповідно до регуляторної процедури, зазначеної в статті 21(2).

1. Комісії допомагає комітет.

2. У разі покликання на цей параграф застосовуються статті 5 і 7 Рішення 1999/468/ЄС, беручи до уваги положення його статті 8.

Період, встановлений у статті 5(6) Рішення 1999/468/ЄС, становить три місяці.

3. У разі покликання на цей параграф застосовується стаття 5a(1)-(4) і стаття 7 Рішення 1999/468/ЄС, беручи до уваги положення його статті 8.

1. Через 7 років після дати набуття чинності цією Директивою скасовуються:

- Директива Ради 75/440/ЄЕС від 16 червня 1975 року про вимоги щодо якості поверхневих вод, призначених для забору питної води в державах-членах (-26),

- Рішення Ради 77/795/ЄЕС від 12 грудня 1977 року, про запровадження спільної процедури обміну інформацією стосовно якості поверхневих прісних вод у Співтоваристві (-27),

- Директива Ради 79/869/ЄЕС від 09 жовтня 1979 року про методи вимірювання та частоту відбору проб та аналізу поверхневих вод, призначених для забору питної води в державах-членах (-28),

2. Через 13 років після дати набуття чинності цією Директивою скасовуються:

- Директива Ради 78/659/ЄЕС від 18 липня 1978 року про якість прісних вод, що потребують захисту або покращення для підтримування існування риби (-29),

- Директива Ради 79/923/ЄЕС від 30 жовтень 1979 року про необхідну якість вод, у яких живуть молюски та ракоподібні (-30),

- Директива Ради 80/68/ЄЕС від 17 грудня 1979 року про захист підземних вод від забруднення, спричиненого деякими небезпечними речовинами,

- Директива 76/464/ЄЕС, за винятком статті 6, яка скасовується з моменту набуття чинності цією Директивою.

3. До Директиви 76/464/ЄЕС застосовуються такі перехідні положення:

(a) перелік пріоритетних речовин, ухвалений відповідно до статті 16 цієї Директиви, повинен замінити перелік речовин, яким надано статус пріоритетних у повідомленні Комісії Раді від 22 червня 1982 року;

(b) для цілей статті 7 Директиви 76/464/ЄЕС держави-члени можуть застосовувати принципи виявлення проблем забруднення та речовин, що їх спричиняють, запровадження стандартів якості, а також ухвалення інструментів, встановлених у цій Директиві.

4. Екологічні цілі, визначені в статті 4, та стандарти якості довкілля, запроваджені в додатку IX та відповідно до статті 16(7), а також державами-членами відповідно до додатка V для речовин, які не входять до переліку пріоритетних речовин, та відповідно до статті 16(8) стосовно пріоритетних речовин, для яких не були встановлені стандарти Співтовариства, повинні вважатися стандартами якості довкілля для цілей пункту 7 статті 2 та статті 10 Директиви 96/61/ЄС.

5. Якщо речовина, що входить до переліку пріоритетних речовин, ухваленого відповідно до статті 16, не включена до додатка VIII цієї Директиви або додатка III Директиви 96/61/ЄС, таку речовину необхідно включити до зазначених додатків.

6. Для поверхневих водних об’єктів екологічні цілі, встановлені відповідно до першого плану управління річковим басейном, вимоги щодо якого встановлені цією Директивою, повинні містити принаймні стандарти якості, які є не менш суворими, ніж стандарти якості, необхідні для імплементації Директиви 76/464/ЄЕС.

Держави-члени визначають санкції, застосовні у разі порушень національних положень, ухвалених відповідно до цієї Директиви. Передбачені санкції повинні бути дієвими та мати пропорційний та стримувальний характер.

1. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог цієї Директиви, не пізніше ніж 22 грудня 2003 року. Вони негайно інформують про це Комісію.

Якщо держави-члени ухвалюють такі інструменти, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційної публікації. Методи здійснення такого покликання визначають держави-члени.

2. Держави-члени передають Комісії тексти основних положень національного права, які вони ухвалюють у сфері, що регулюється цією Директивою. Комісія інформує про це інші держави-члени.

Ця Директива набуває чинності в день її опублікування в Офіційному віснику Європейських Співтовариств.

Відповідно до вимог, встановлених у статті 3(8), держави-члени повинні надавати таку інформацію про всі компетентні органи у межах кожного їхнього району річкового басейну, а також кожної частини міжнародного району річкового басейну, розташованої на їхній території.

(i) Назва та адреса компетентного органу - офіційна назва та адреса органу, визначеного відповідно до статті 3(2).

(ii) географічне охоплення району річкового басейну - назви головних річок у межах річкового басейну із чітким описом меж району річкового басейну. Таку інформацію необхідно надавати, наскільки це можливо, для внесення до геоінформаційної системи (GIS) та/або геоінформаційної системи Комісії (GISCO).

(iii) Правовий статус компетентного органу - опис правового статусу компетентного органу та, у відповідних випадках, стислий виклад або копія його статуту, договору про заснування або еквівалентного юридичного документа.

(iv) Обов’язки - опис правових та адміністративних обов’язків кожного компетентного органу та його функцій у межах кожного району річкового басейну.

(v) Членство - якщо компетентний орган діє як координаційний орган для інших компетентних органів, необхідно надати перелік таких органів разом із підсумковими даними щодо інституційних відносин, встановлених для забезпечення їх координації.

(vi) Міжнародні відносини - якщо район річкового басейну охоплює територію більш ніж однієї держави-члена або включає територію держав, які не є державами-членами, необхідно надати підсумкові дані щодо інституційних відносин, встановлених для забезпечення координації.

1 ПОВЕРХНЕВІ ВОДИ

1.1. Характеризація типів поверхневих водних об’єктів

Держави-члени повинні визначити розташування та межі поверхневих водних об’єктів та здійснити первинну характеризацію усіх таких об’єктів відповідно до методології, поданої нижче. Для цілей такої первинної характеризації держави-члени можуть об’єднувати поверхневі водні об’єкти у групи.

(i) Поверхневі водні об’єкти у межах району річкового басейну необхідно визначити як такі, що належать до однієї з таких категорій поверхневих вод: річки, озера, перехідні води або прибережні води - або як штучні поверхневі водні об’єкти або істотно змінені поверхневі водні об’єкти.

(ii) Для кожної категорії поверхневих вод необхідно диференціювати відповідні поверхневі водні об’єкти у межах району річкового басейну відповідно до типу. Такі типи визначаються з використанням «системи A» або «системи B», визначених у секції 1.2.

(iii) У разі застосування системи A, поверхневі водні об’єкти у межах району річкового басейну спершу необхідно диференціювати за відповідними екорегіонами відповідно до географічних зон, визначених у секції 1.2 та показаних та відповідній мапі в додатку XI. Після того водні об’єкти в межах кожного екорегіону необхідно диференціювати за типами поверхневих водних об’єктів відповідно до характеристик, встановлених у таблицях щодо системи A.

(iv) У разі застосування системи B, держави-члени повинні досягти щонайменше такого самого ступеня диференціації, який був би досягнутий за допомогою системи A. Відповідно, поверхневі водні об’єкти у межах району річкового басейну необхідно диференціювати на типи з використанням значень обов’язкових характеристик та таких необов’язкових характеристик або комбінацій характеристик, які необхідні для забезпечення надійного отримання типових референтних біологічних умов.

(v) Для штучних поверхневих водних об’єктів та істотно змінених поверхневих водних об’єктів таке диференціювання необхідно здійснювати відповідно до характеристик будь-якої з категорій поверхневих вод, яка найбільше подібна до відповідного штучного водного об’єкта або істотно зміненого водного об’єкта.

(vi) Держави-члени повинні подати Комісії мапу або мапи (у форматі GIS) географічного розташування типів, що відповідають ступеню диференціації, необхідному відповідно до системи A.

1.2. Екорегіони та типи поверхневих водних об’єктів

1.2.1. Річки

Система A

Система B

Система A

Система B

Система A

Система B

Система A

Система B

1.3. Встановлення типових референтних умов для типів поверхневих водних об’єктів

(i) Для кожного типу поверхневого водного об’єкта, охарактеризованого відповідно до секції 1.1, необхідно встановити типові гідроморфологічні та фізико-хімічні умови, що представляють значення гідроморфологічних та фізико-хімічних елементів якості, зазначених для такого типу поверхневого водного об’єкта в пункті 1.1 додатка V, для «відмінного» екологічного стану, як визначено у відповідній таблиці в пункті 1.2 додатка V. Необхідно встановити типові референтні біологічні умови, що представляють значення біологічних елементів якості, зазначених для такого типу поверхневого водного об’єкта в пункті 1.1 додатка V, для «відмінного» екологічного стану, як визначено у відповідній таблиці в секції 1.2 в додатку V.

(ii) При застосуванні процедур, визначених у цій секції, до істотно змінених поверхневих водних об’єктів або штучних поверхневих водних об’єктів покликання на «відмінний» екологічний стан необхідно тлумачити як покликання на максимальний екологічний потенціал, як визначено в таблиці 1.2.5 додатка V. Значення максимального екологічного потенціалу для водного об’єкта необхідно переглядати кожних 6 років.

(iii) Типові умови для цілей пунктів (i) та (ii), а також типові біологічні референтні умови можуть ґрунтуватися на просторовому аналізі чи моделюванні або можуть бути отримані з використанням поєднання цих методів. Якщо використання зазначених методів неможливе, для встановлення таких умов держави-члени можуть використовувати експертні судження. При визначенні «відмінного» екологічного стану стосовно концентрацій деяких синтетичних забрудників межі виявлення є такими, яких можна досягти відповідно до технік, що існують на час встановлення таких типових умов.

(iv) У випадку типових референтних біологічних умов, що спираються на просторовий аналіз, держави-члени повинні розробити референтну мережу для кожного типу поверхневих водних об’єктів. Така мережа повинна містити достатню кількість ділянок із «відмінним» станом для забезпечення достатньої довірчої ймовірності стосовно значень референтних умов із урахуванням варіативності значень елементів якості, що відповідають «відмінному» екологічному стану для такого типу поверхневого водного об’єкта, а також технік моделювання, які необхідно застосовувати відповідно до параграфа (v).

(v) На базі моделювання можуть бути отримані типоспецифічні біологічні початкові (референтні) умови із використанням або прогнозних моделей, або методів ретроспективного прогнозування. Зазначені методи повинні спиратися на історичні дані, палеогеографічні дані та інші доступні дані, а також повинні гарантувати достатню довірчу ймовірність стосовно значень референтних умов для забезпечення узгодженості умов, отриманих таким чином, та їх дійсності для кожного типу поверхневих водних об’єктів.

(vi) Якщо встановити надійні типові референтні умови для елемента якості типу поверхневих водних об’єктів неможливо через значну природну варіативність такого елемента, спричинену не лише сезонними коливаннями, такий елемент можна виключити з оцінювання екологічного стану такого типу поверхневих вод. У такому випадку, держави-члени повинні зазначати причини такого виключення у плані управління річковим басейном.

1.4. Визначення тиску

Держави-члени повинні збирати та зберігати інформацію про типи та масштаби значного антропогенного тиску, об’єктами якого є поверхневі водні об’єкти в кожному районі річкового басейну, з охопленням, зокрема, наведених нижче позицій.

Оцінювання та визначення значних точкових джерел забруднення, зокрема речовинами, перелік яких подано в додатку VIII, від міських, промислових, сільськогосподарських та інших об’єктів та видів діяльності, яке спирається, між іншим, на інформацію, зібрану відповідно до:

(i) статей 15 та 17 Директиви 91/271/ЄЕС;

(ii) статей 9 та 15 Директиви 96/61/ЄС (-31);

та, для цілей первинного плану управління річковим басейном:

(iii) статті 11 Директиви 76/464/ЄЕС; та

(iv) директив 75/440/ЄС, 76/160/ЄЕС (-32), 78/659/ЄЕС та 79/923/ЄЕС (-33).

Оцінювання та визначення значних дифузних джерел забруднення, зокрема речовинами, перелік яких подано в додатку VIII, від міських, промислових, сільськогосподарських та інших об’єктів та діяльності, яке спирається, між іншим, на інформацію, зібрану відповідно до:

(i) статей 3, 5 та 6 Директиви 91/676/ЄЕС (-34);

(ii) статей 7 та 17 Директиви 91/414/ЄЕС;

та, для цілей першого плану управління річковим басейном:

(iv) директив 75/440/ЄЕС, 76/160/ЄЕС, 76/464/ЄЕС, 78/659/ЄЕС та 79/923/ЄЕС.

Оцінювання та визначення значного забору води для міського, сільськогосподарського та іншого користування, включно з сезонними коливаннями та загальним щорічним попитом, а також втрат води в системах розподілення.

Оцінювання та визначення впливу значного регулювання стоку води, включно з транспортуванням води та водовідведенням, на загальні характеристики стоку та водного балансу.

Визначення значних морфологічних змін водних об’єктів.

Оцінювання та визначення інших значних антропогенних впливів на стан поверхневих вод.

Оцінювання моделей землекористування, включно з визначенням головних міських промислових та сільськогосподарських зон, а також, у відповідних випадках, рибогосподарств та лісогосподарств.

Держави-члени повинні здійснювати оцінювання вразливості стану поверхневих водних об’єктів до наведених вище видів тиску.

Держави-члени повинні використовувати зазначену вище зібрану інформацію та будь-яку іншу відповідну інформацію включно з доступними даними моніторингу довкілля, для оцінювання ймовірності недосягнення поверхневим водним об’єктом у межах району річкового басейну цілей якості довкілля, встановлених для таких об’єктів відповідно до статті 4. Для підтримки такого оцінювання держави-члени можуть застосовувати техніки моделювання.

Щодо об’єктів, визначених як такі, що мають ризик не досягти цілей якості довкілля, у відповідних випадках необхідно здійснювати подальшу характеризацію для оптимізації розробки як програм моніторингу, вимоги щодо яких встановлені відповідно до статті 8, так і програм заходів, вимоги щодо яких встановлені відповідно до статті 11.

2. ПІДЗЕМНІ ВОДИ

2.1. Первинна характеризація

Держави-члени повинні здійснити первинну характеризацію усіх підземних водних об’єктів із метою оцінювання користування ними та ступеня ризику недосягнення ними цілей, встановлених для кожного підземного водного об’єкта відповідно до статті 4. Для цілей такої первинної характеризації держави-члени можуть об’єднувати підземні водні об’єкти у групи. Такий аналіз може спиратися на доступні гідрологічні, геологічні, педологічні дані, а також дані про землекористування, скиди, забір та інші дані, але повинен визначати:

- розташування та межі підземних водних об’єктів,

- тиск, об’єктами якого є такі підземні водні об’єкти, включно з:

- дифузними джерелами забруднення

- точковими джерелами забруднення

- забором

- штучним поповненням запасів,

- загальним характером верхнього шару у водозбірному басейні, з якого поповнюються запаси підземного водного об’єкта,

- підземних водних об’єктів, від яких безпосередньо залежать поверхневі водні екосистеми або наземні екосистеми.

2.2. Подальша характеризація

Після здійснення такої первинної характеризації, держави-члени повинні здійснити подальшу характеризацію підземних водних об’єктів або груп об’єктів, що були визначені як ризикові, з метою запровадження точнішого оцінювання значущості такого ризику та визначення необхідності вжиття будь-яких заходів відповідно до статті 11. Отже, така характеризація повинна охоплювати відповідну інформацію щодо впливу людської діяльності та, у відповідних випадках, інформацію щодо:

- геологічних характеристик підземного водного об’єкта, включно з розміром та типом геологічних одиниць,

- гідроекологічних характеристик підземного водного об’єкта включно з гідравлічною провідністю, пористістю та обмеженістю,

- характеристик поверхневих родовищ і ґрунтів у водозбірному басейні, з якого поповнюються запаси підземного водного об’єкта, включно з товщиною, пористістю, гідравлічною провідністю та абсорбувальних властивостей родовищ і ґрунтів,

- характеристик стратифікації підземних вод у межах підземного водного об’єкта,

- переліку пов’язаних поверхневих систем, включно з наземними екосистемами та поверхневими водними об’єктами, з якими відповідний підземний водний об’єкт має динамічний зв’язок,

- оцінювання напрямків та обсягів водного обміну між підземним водним об’єктом та пов’язаними поверхневими системами,

- достатнього обсягу даних для обчислення довгострокового річного середнього коефіцієнта загального поповнення,

- характеризації хімічного складу підземних вод, включно зі специфікацією впливу діяльності людини. Під час встановлення природних фонових рівнів для підземних водних об’єктів, держави-члени можуть використовувати типології характеризації підземних вод.

2.3. Перегляд впливу діяльності людини на підземні води

У відповідних випадках, необхідно збирати та зберігати таку інформацію стосовно тих підземних водних об’єктів, які перетинають кордон між двома або більш ніж двома державами-членами або які, відповідно до первинної характеризації, здійсненої відповідно до параграфа 2.1, визначають як такі, що мають ризик не досягти цілей, встановлених для кожного водного об’єкта відповідно до статті 4:

(a) розташування пунктів у межах підземного водного об’єкта, які використовують для забору води, за винятком:

- пунктів забору води, що в середньому забезпечують менш ніж 10 м-3 на день, або

- пунктів забору води, призначеної для споживання людиною, що в середньому забезпечують менш ніж 10 м-3 на день, або якими користується менш ніж 50 осіб,

(b) середній річний обсяг забору з таких пунктів,

(c) хімічний склад води, забір якої здійснюють із відповідного підземного водного об’єкта,

(d) розташування пунктів у межах підземного водного об’єкта, у яких відбувається прямий скид води,

(e) обсяги скиду в таких пунктах,

(f) хімічний склад скидів до відповідного підземного водного об’єкта, та

(g) землекористування у водозбірних басейнах, з яких поповнюються запаси підземного водного об’єкта, включно з інформацією про потрапляння забрудників та антропогенні зміни характеристик поповнення запасів, як от відведення дощової води та стічних вод через ущільнення ґрунтів, штучне поповнення запасів, шлюзування або дренаж.

2.4. Перегляд впливу змін на рівні підземних вод

Держави-члени повинні також визначити підземні водні об’єкти, для яких необхідно визначити менші цілі відповідно до статті 4, зокрема внаслідок розгляду впливу стану об’єкта на:

(i) поверхневі води та пов’язані земні екосистеми

(ii) регулювання водних ресурсів, захист від паводків та дренаж

(iii) людський розвиток.

2.5. Перегляд впливу забруднення на якість підземних вод

Держави-члени повинні визначити підземні водні об’єкти, для яких необхідно визначити менші цілі відповідно до статті 4(5), якщо внаслідок впливу діяльності людини, як визначено відповідно до статті 5(1), підземний водний об’єкт забруднений настільки, що досягнення «доброго» хімічного стану є нездійсненним або непропорційно витратним.

Економічний аналіз повинен містити достатній обсяг детальної інформації (з урахуванням витрат, пов’язаних зі збором відповідних даних) для:

(a) здійснення відповідних розрахунків, необхідних для врахування відповідно до статті 9 принципу відшкодування витрат на водні послуги, беручи до уваги довгострокові прогнози попиту та пропозиції на воду в районі річкового басейну, а також, якщо необхідно:

- оцінювання об’єму, цін та витрат, пов’язаних із водними послугами та

- оцінювання відповідних інвестицій, включно з прогнозами щодо таких інвестицій;

(b) ухвалення рішень щодо включення поєднання заходів, яке є найбільш економічно ефективним стосовно водокористування, до програми заходів відповідно до статті 11, спираючись на оцінювання потенційних витрат на такі заходи.

1. Реєстр захищених зон, вимоги щодо якого встановлено відповідно до статті 6, повинен включати такі типи захищених зон:

(i) зони, призначені для забору води, призначеної для споживання людиною, відповідно до статті 7;

(ii) зони, призначені для захисту значущих з економічної точки зору водних видів;

(iii) підземні водні об’єкти, визначені як рекреаційні води, включно з зонами, визначеними як води для купання відповідно до Директиви 76/160/ЄЕС;

(iv) зони, вразливі до накопичення біогенних речовин, включно з зонами, визначеними як вразливі відповідно до Директиви 91/676/ЄЕС, та зонами, визначеними як вразливі відповідно до Директиви 91/271/ЄЕС; та

(v) зони, призначені для захисту оселищ або видів, якщо утримання або покращення стану води є важливим чинником для їх захисту, включно з відповідними ділянками мережі Natura 2000, визначеними відповідно до Директиви 92/43/ЄЕС (-35) та Директиви 79/409/ЄЕС (-36).

2. Резюме реєстру, яке, відповідно до вимог, має входити до плану управління річковим басейном, повинне включати мапи із зазначенням розташування кожної захищеної зони та опис законодавства Співтовариства, національного або місцевого законодавства, відповідно до якого були визначені такі зони.

1. СТАН ПОВЕРХНЕВИХ ВОД

1.1. Елементи якості для класифікації екологічного стану

1.1.1. Річки

Біологічні елементи

Склад водної флори та її кількість

Види бентосних безхребетних та їх кількість

Види, кількість та вікова структура іхтіофауни

Гідроморфологічні елементи, що підтримують біологічні елементи

Гідрологічний режим

обсяг та динаміка водного стоку

зв’язок із підземними водними об’єктами

Нерозривність річки

Морфологічні умови

коливання глибини та ширини річки

структура та субстрат русла річки

структура прибережної зони

Хімічні та фізико-хімічні елементи, що підтримують біологічні елементи

Загальні

Температурні умови

Умови насичення киснем

Солоність

Стан кислотності

Умови вмісту біогенних речовин

Окремі забрудники

Забруднення всіма пріоритетними речовинами, визначеними як такі, які скидають у водний об’єкт

Забруднення всіма пріоритетними речовинами, визначеними як такі, які скидають у водний об’єкт у значних кількостях

1.1.2. Озера

Біологічні елементи

Види фітопланктону, його кількість та біомаса

Види іншої водної флори та її кількість

Види бентосних безхребетних та їх кількість

Види, кількість та вікова структура іхтіофауни

Гідроморфологічні елементи, що підтримують біологічні елементи

Гідрологічний режим

обсяг та динаміка водного стоку

час існування

зв’язок із підземним водним об’єктом

Морфологічні умови

коливання глибини озера

величина, структура та субстрат озерного дна

Хімічні та фізико-хімічні елементи, що підтримують біологічні елементи

Загальні

Прозорість

Температурні умови

Умови насичення киснем

Солоність

Стан кислотності

Умови вмісту біогенних речовин

Окремі забрудники

Забруднення всіма пріоритетними речовинами, визначеними як такі, які скидають у водний об’єкт

Забруднення всіма пріоритетними речовинами, визначеними як такі, які скидають у водний об’єкт у значних кількостях

1.1.3. Перехідні води

Біологічні елементи

Види фітопланктону, його кількість та біомаса

Види іншої водної флори та її кількість

Види бентосних безхребетних та їх кількість

Види іхтіофауни та її кількість

Гідроморфологічні елементи, що підтримують біологічні елементи

Морфологічні умови

коливання глибини

величина, структура та субстрат дна

структура зони припливів і відпливів

Режим припливів і відпливів

потік прісної води

захищеність від хвиль

Хімічні та фізико-хімічні елементи, що підтримують біологічні елементи

Загальні

Прозорість

Температурні умови

Умови насичення киснем

Солоність

Умови вмісту біогенних речовин

Окремі забрудники

Забруднення всіма пріоритетними речовинами, визначеними як такі, які скидають у водний об’єкт

Забруднення всіма пріоритетними речовинами, визначеними як такі, які скидають у водний об’єкт у значних кількостях

1.1.4. Прибережні води

Біологічні елементи

Види фітопланктону, його кількість та біомаса

Види іншої водної флори та її кількість

Види бентосних безхребетних та їх кількість

Гідроморфологічні елементи, що підтримують біологічні елементи

Морфологічні умови

коливання глибини

структура та субстрат прибережного дна

структура зони припливів і відпливів

Режим припливів і відпливів

напрям основних течій

захищеність від хвиль

Хімічні та фізико-хімічні елементи, що підтримують біологічні елементи

Загальні

Прозорість

Температурні умови

Умови насичення киснем

Солоність

Умови вмісту біогенних речовин

Окремі забрудники

Забруднення всіма пріоритетними речовинами, визначеними як такі, які скидають у водний об’єкт

Забруднення всіма пріоритетними речовинами, визначеними як такі, які скидають у водний об’єкт у значних кількостях

1.1.5. Штучні поверхневі водні об’єкти та істотно змінені поверхневі водні об’єкти

До штучних поверхневих водних об’єктів та істотно змінених поверхневих водних об’єктів необхідно застосовувати елементи якості тієї з чотирьох наведених вище категорії природних поверхневих водних об’єктів, яка найбільше подібна до відповідного штучного водного об’єкта або істотно зміненого водного об’єкта.

1.2. Нормативні визначення класифікації екологічного стану

Таблиця 1.2. Загальне визначення для річок, озер, перехідних вод та прибережних вод

Води, які досягають стану, нижчого, ніж «задовільний», необхідно класифікувати як такі, що мають «поганий» або «дуже поганий» стан.

Води, що мають ознаки значних відхилень значень біологічних елементів якості для типу поверхневого водного об’єкта від значень, характерних для такого типу поверхневого водного об’єкта за нормальних умов, та в яких відповідні біологічні популяції мають значні відхилення від популяцій, характерних для такого типу водного об’єкта за нормальних умов, повинні вважатися такими, що мають «поганий» стан.

Води, що мають ознаки дуже значних змін значень біологічних елементів якості для типу поверхневого водного об’єкта від значень, характерних для такого типу поверхневого водного об’єкта за нормальних умов, та в яких відсутня значна частина біологічних популяцій, характерних для такого типу водного об’єкта за нормальних умов, повинні вважатися такими, що мають «дуже поганий» стан.

1.2.1. Визначення «відмінного», «доброго» та «задовільного» екологічного стану річок

Біологічні елементи якості

Гідроморфологічні елементи якості

Фізико-хімічні елементи якості (-1)

1.2.2. Визначення «відмінного», «доброго» та «задовільного» екологічного стану озер

Біологічні елементи якості

Гідроморфологічні елементи якості

Фізико-хімічні елементи якості (-1)

1.2.3. Визначення «відмінного», «доброго» та «задовільного» екологічного стану перехідних вод

Біологічні елементи якості

Гідроморфологічні елементи якості

Фізико-хімічні елементи якості (-1)

1.2.4. Визначення «відмінного», «доброго» та «задовільного» екологічного стану прибережних вод

Біологічні елементи якості

Гідроморфологічні елементи якості

Фізико-хімічні елементи якості (-1)

1.2.5. Визначення максимального, «доброго» та «задовільного» екологічного потенціалу для істотно змінених водних об’єктів або штучних водних об’єктів

1.2.6. Процедура встановлення державами-членами стандартів хімічної якості

При встановленні стандартів якості довкілля для забрудників, перелік яких надано в пунктах 1-9 додатка VIII, з метою захисту водної біоти, держави-члени повинні діяти згідно з такими положеннями. Стандарти можуть бути запроваджені для води, осаду або біоти.

Якщо можливо, необхідно збирати дані як про гостру, так і про хронічну токсичність, отримані стосовно таксонів, зазначених нижче, пов’язаних із відповідним типом водних об’єктів, а також будь-які водні таксони, щодо яких доступні дані. «Базовий набір» таксонів охоплює:

- водорості та/або макрофіти

- дафнії або організми, характерні для солоних вод

- рибу.

Встановлення стандартів якості довкілля

Встановлення максимальних значень середніх річних концентрацій здійснюється відповідно до такої процедури:

(i) Держави-члени повинні запроваджувати відповідні коефіцієнти безпеки, що в кожному випадку повинні відповідати характеру та якості доступних даних та настанов, поданих у секції 3.3.1 частини II «Технічних настанов на підтримку Директиви Комісії 93/67/ЄЕС про оцінювання ризиків від нових зареєстрованих речовин, а також Регламенту Комісії (ЄС) № 1488/94 про оцінювання ризиків від наявних речовин», а також коефіцієнтам безпеки, наведеним у поданій нижче таблиці:

(ii) у разі наявності даних щодо стійкості та біоакумуляції, такі дані повинні враховуватися для отримання остаточного значення стандарту якості довкілля;

(iii) встановлені таким чином стандарти необхідно порівнювати з будь-якими даними польових досліджень. У разі виявлення аномалій, необхідно переглянути отримане значення, щоб уможливити обчислення точнішого коефіцієнта безпеки;

(iv) встановлений стандарт повинен підлягати партнерській перевірці, включно з консультаціями із громадськістю, щоб уможливити обчислення точнішого коефіцієнта безпеки.

1.3. Моніторинг екологічного та хімічного стану поверхневих вод

Моніторингова мережа поверхневих вод впроваджується відповідно до вимог, зазначених у статті 8. Моніторингова мережа повинна бути розроблена таким чином, щоб забезпечувати узгоджений та комплексний огляд екологічного та хімічного стану в межах кожного річкового басейну, а також повинна передбачати можливість класифікації водних об’єктів на п’ять класів, що відповідають нормативним визначенням у секції 1.2. Держави-члени повинні надавати мапу або мапи моніторингової мережі поверхневих вод у плані управління річковим басейном.

На основі характеризації та оцінювання впливу, здійснених відповідно до статті 5 та додатка II, держави-члени повинні запровадити програми наглядового моніторингу та операційного моніторингу для кожного періоду, до якого застосовується план управління річковим басейном. Окрім цього, у деяких випадках державам-членам також може бути потрібно запроваджувати програми дослідницького моніторингу.

Держави-члени повинні здійснювати моніторинг параметрів, які відображають стан кожного відповідного елемента якості. Під час обрання параметрів для біологічних елементів якості держави-члени повинні визначати належний таксономічний рівень, необхідний для досягнення відповідної надійності й точності класифікації елементів якості. Оцінку рівня надійності та точності результатів, які забезпечують програми моніторингу, необхідно подавати у плані.

1.3.1. Розробка наглядового моніторингу

Мета

Держави-члени повинні запровадити програми наглядового моніторингу з метою забезпечення інформації для:

- доповнення та валідації процедури оцінювання впливу, наведеної в додатку II,

- ефективної та дієвої розробки майбутніх програм моніторингу,

- оцінювання довгострокових змін природних умов, та

- оцінювання довгострокових змін, спричинених поширеною діяльністю людини.

Результати такого моніторингу необхідно переглядати й використовувати, у поєднанні з оцінюванням процедури, описаної в додатку II, для визначення вимог для програм моніторингу у поточному та подальших планах управління річковими басейнами.

Вибір пунктів моніторингу

Наглядовий моніторинг повинен охоплювати достатню кількість поверхневих водних об’єктів для забезпечення оцінювання загального стану поверхневих вод у кожному водозбірному басейні та суббасейні у межах району річкового басейну. При обранні таких об’єктів держави-члени повинні забезпечувати, щоб, у відповідних випадках, моніторинг здійснювався в пунктах, де:

- Витрата потоку є високою в межах району річкового басейну в цілому; включно з пунктами на великих річках, водозбірний басейн яких має площу понад 2500 км-2,

- у районі річкового басейну присутній значний об’єм води, включно з великими озерами та водосховищем,

- значні водні об’єкти перетинають кордон держави-члена,

- пункти визначені відповідно до Рішення про обмін інформацією 77/795/ЄЕС, та

в інших пунктах, необхідних для оцінювання навантаження забрудників, які перетинають кордон держав-членів, та які потрапляють до морського середовища.

Вибір елементів якості

Наглядовий моніторинг повинен здійснюватися в кожному пункті моніторингу упродовж одного року в межах періоду, охопленого планом управління річковим басейном, та охоплювати:

- параметри, що відображають усі біологічні елементи якості,

- параметри, що відображають усі гідроморфологічні елементи якості,

- параметри, що відображають усі загальні фізико-хімічні елементи якості,

- забрудники з переліку пріоритетних речовин, які скидають у річковий басейн або суббасейн, та

- інші забрудники, які скидають у значних кількостях у річковий басейн або суббасейн,

окрім випадків, коли попередній наглядовий моніторинг показав, що відповідний об’єкт досягнув «доброго» стану, а огляд впливу людської діяльності, зазначений у додатку II, не свідчить про те, що вплив на такий об’єкт змінився. У таких випадках наглядовий моніторинг необхідно здійснювати один раз на три плани управління річковим басейном.

1.3.2. Розробка операційного моніторингу

Операційний моніторинг здійснюється для

- встановлення стану об’єктів, визначених як такі, що мають ризик не досягти визначених для них екологічних цілей, та

- оцінювання будь-яких змін стану таких об’єктів, спричинених програмами заходів.

Упродовж періоду, охопленого планом управління річковим басейном, до програми можуть вноситися зміни на підставі інформації, отриманої на виконання вимог додатка II або цього додатка, зокрема для уможливлення зменшення частоти, у випадках, якщо вплив вважається незначним або якщо відповідний тиск був усунений.

Відбір пунктів моніторингу

Операційний моніторинг необхідно здійснювати для всіх водних об’єктів, які на підставі оцінювання впливу, здійсненого відповідно до додатка II, або наглядового моніторингу були визначені як такі, що мають ризик не досягти екологічних цілей, визначених для них відповідно до статті 4, а також для водних об’єктів, до яких скидають речовини із переліку пріоритетних речовин. Пункти моніторингу щодо речовин із переліку пріоритетних речовин необхідно обирати, як зазначено в законодавстві, що закріплює відповідні стандарти якості довкілля. У всіх інших випадках, зокрема для речовин із переліку пріоритетних речовин за умови відсутності конкретних настанов у такому законодавстві, пункти моніторингу необхідно обирати так:

- для об’єктів, які наражаються на ризик з боку значних точкових джерел тиску, необхідно обирати достатню кількість пунктів моніторингу у межах кожного об’єкта для оцінювання величини та впливу таких точкових джерел. У випадках, коли на об’єкт впливає декілька точкових джерел тиску, пункти моніторингу можуть обирати для оцінювання величини та впливу такого тиску в цілому,

- для об’єктів, які наражаються на ризик з боку значних дифузних джерел тиску, необхідно обирати достатню кількість пунктів моніторингу у межах вибірки таких об’єктів для оцінювання величини та впливу таких дифузних джерел впливу. Таку вибірку необхідно створювати таким чином, щоб обрані до неї об’єкти відображали відносні ризики виникнення тиску з дифузних джерел, а також відносні ризики недосягнення «доброго» стану поверхневих вод,

- для об’єктів, які наражаються на ризик значного гідроморфологічного тиску, необхідно обирати достатню кількість пунктів моніторингу у межах вибірки таких об’єктів для оцінювання величини та впливу такого гідроморфологічного тиску. Така вибірка об’єктів повинна відображати загальний вплив гідроморфологічного тиску, на який наражаються усі такі об’єкти.

Вибір елементів якості

Для оцінювання величини тиску, на який наражаються поверхневі водні об’єкти, держави-члени повинні здійснювати моніторинг таких елементів якості, які відображають тиск, на який наражаються такі об’єкти. Для оцінювання впливу такого тиску, держави-члени повинні здійснювати моніторинг, у відповідних випадках:

- параметрів, що відображають біологічні елементи якості, які є найбільш чутливими до тиску, на який наражаються водні об’єкти,

- усіх пріоритетних речовин, які скидають, а також інших забрудників, які скидають у значних кількостях,

- параметрів, що відображають гідроморфологічний елемент якості, який є найбільш чутливим до виявленого тиску.

1.3.3. Розробка дослідницького моніторингу

Мета

Дослідницький моніторинг здійснюють:

- у випадках, коли причина будь-яких перевищень не відома,

- у випадках, коли наглядовий моніторинг свідчить про малу ймовірність досягнення водним об’єктом цілей, встановлених для нього в статті 4, а операційний моніторинг іще не було запроваджено, для визначення причин, через які водний об’єкт не досягає екологічних цілей, або

- для визначення величини та впливу випадкового забруднення;

такий моніторинг повинен надавати інформацію, необхідну для створення програми заходів для досягнення екологічних цілей та конкретних інструментів, необхідних для усунення наслідків випадкового забруднення.

1.3.4. Частота здійснення моніторингу

Упродовж періоду здійснення наглядового моніторингу застосовується зазначена нижче частота моніторингу параметрів, що відображають фізико-хімічні елементи якості, окрім випадків, коли застосування більших інтервалів є виправданим на підставі технічних знань та експертних суджень. Моніторинг біологічних або гідроморфологічних елементів якості повинен здійснюватися щонайменше один раз на період здійснення наглядового моніторингу.

У випадку операційного моніторингу, вимоги щодо частоти здійснення моніторингу будь-якого з параметрів повинна визначатися державами-членами у спосіб, який забезпечує достатній обсяг даних для надійного оцінювання стану відповідного елемента якості. Як правило, моніторинг повинен здійснюватися з дотриманням інтервалів, які не перевищують інтервалів, зазначених у поданій нижче таблиці, окрім випадків, коли застосування більших інтервалів є виправданим на підставі технічних знань та експертних суджень.

Частоту моніторингу необхідно обирати таким чином, щоб забезпечити прийнятний рівень надійності та точності. Оцінки надійності та точності використовуваної моніторингової системи повинні зазначатися у плані управління річковим басейном.

Частоту моніторингу необхідно обирати з урахуванням варіативності параметрів, спричиненої як природними, так і антропогенними умовами. Час здійснення моніторингу необхідно обирати таким чином, щоб мінімізувати вплив на результати сезонних коливань та забезпечити відображення результатами змін водного об’єкта внаслідок антропогенного тиску. Для досягнення цієї цілі упродовж різних сезонів того самого року може здійснюватися додатковий моніторинг.

1.3.5. Додаткові вимоги щодо моніторингу захищених зон

Програми моніторингу, вимоги до яких наведено вище, повинні доповнюватися для виконання таких вимог:

Пункти забору питної води

Поверхневі водні об’єкти, визначені в статті 7, які в середньому забезпечують понад 100 м-3 на день, повинні бути визначені як пункти моніторингу та підлягати додатковому моніторингу, який може бути необхідний для виконання вимог зазначеної статті. Необхідно здійснювати моніторинг таких об’єктів на всі пріоритетні речовини, які скидають до них, а також усі інші речовини, які скидають до них у значних кількостях, що можуть вплинути на стан водного об’єкта, та контроль над якими здійснюється відповідно до положень Директиви про питну воду. Такий моніторинг необхідно здійснювати із частотою, зазначеною нижче:

Оселища та зони охорони видів

Водні об’єкти, що входять до таких зон, необхідно включити до зазначеної вище програми операційного моніторингу, якщо на підставі оцінювання впливу та наглядового моніторингу такі водні об’єкти визначено як такі, що мають ризик не досягти екологічних цілей, встановлених для них відповідно до статті 4. Моніторинг здійснюється для оцінювання величини будь-якого відповідного значного тиску та його впливу на такі водні об’єкти, а також, у відповідних випадках, для оцінювання змін стану таких об’єктів, спричинених програмами заходів. Моніторинг повинен тривати до настання відповідності таких зон вимогам законодавства, відповідно до якого такі зони були визначені, що стосуються води, а також до досягнення ними цілей, встановлених відповідно до статті 4.

1.3.6. Стандарти для моніторингу елементів якості

Методи, які використовують для моніторингу параметрів типу, повинні відповідати міжнародним стандартам, перелік яких подано нижче, наскільки такі стандарти охоплюють моніторинг, або таким національним або міжнародним стандартам, які гарантуватимуть надання даних еквівалентної наукової якості та порівнянності.

Стандарти відбору зразків біологічних елементів якості

Загальні методи, які використовують спільно зі спеціальними методами, зазначеними у стандартах, що стосуються таких біологічних елементів якості:

Стандарти для фітопланктону

Стандарти для макрофітів та фітобентосу

Стандарти для бентосних безхребетних

Стандарти для риби

Будь-які відповідні стандарти CEN/ISO

1.4. Класифікація та представлення екологічного стану

1.4.1. Порівнянність результатів біологічного моніторингу

(i) Держави-члени повинні запроваджувати системи моніторингу з метою оцінювання значень біологічних елементів якості, визначених для кожної категорії поверхневих водних об’єктів, або для істотно змінених поверхневих водних об’єктів та штучних поверхневих водних об’єктів. При застосуванні процедури, визначеної нижче, до істотно змінених водних об’єктів або штучних водних об’єктів покликання на екологічний стан слід тлумачити як покликання на екологічний потенціал. Такі системи можуть використовувати конкретний вид або групу видів як відображення елемента якості в цілому.

(ii) для забезпечення сумісності таких систем моніторингу, результати систем, якими керує кожна держава-член, повинні виражатися як коефіцієнти екологічної якості для цілей класифікації екологічного стану. Такі коефіцієнти повинні представляти відношення між значеннями біологічних параметрів, що спостерігаються у певному поверхневому водному об’єкті, а також значення таких параметрів у референтних умовах, застосовних до такого об’єкта. Такий коефіцієнт повинен виражатися як числове значення від 0 до 1, де «відмінний» екологічний стан представляють значення, наближені до одного, а «поганий» екологічний стан - значення, наближені до нуля.

(iii) Кожна держава-член повинна поділити шкалу визначення коефіцієнта екологічної якості своєї моніторингової системи для кожної категорії поверхневих вод на п’ять класів від «відмінного» до «поганого», як визначено в секції 1.2, шляхом встановлення числових значень, що позначають межі між класами. Значення, що позначають межу між класами «відмінного» та «доброго» стану, а також значення, що позначають межу між «добрим» і «задовільним» станом необхідно встановлювати із застосуванням процедури взаємного калібрування, описаної нижче.

(iv) Комісія повинна сприяти здійсненню такого взаємного калібрування для забезпечення відповідності таких меж між класами відповідно до нормативних визначень, наданих у секції 1.2, та можливості їх порівняння серед різних держав-членів.

(v) У межах цієї процедури Комісія повинна сприяти обміну інформацією між державами-членами, внаслідок якої буде визначено низку пунктів у кожному екорегіоні Співтовариства; такі пункти утворюватимуть мережу взаємного калібрування. Така мережа повинна складатися із пунктів, обраних із низки типів поверхневих водних об’єктів, наявних у кожному екорегіоні. Для кожного обраного типу поверхневого водного об’єкта, мережа повинна складатися щонайменше з двох пунктів, що відповідають межевому значенню між нормативними визначеннями «відмінного» та «доброго» стану, а також щонайменше з двох пунктів, що відповідають межевому значенню між нормативними визначеннями «доброго» та «задовільного» стану. Такі пункти необхідно обирати із використанням експертних суджень на підґрунті спільного інспектування та будь-якої іншої доступної інформації.

(vi) Система моніторингу кожної держави-члена повинна застосовуватися до таких пунктів мережі взаємного калібрування, обидва з яких розташовані у відповідному екорегіоні та належать до типу поверхневого водного об’єкта, до якого така система застосовуватиметься відповідно до вимог цієї Директиви. Результати такого застосування використовуватимуться для встановлення числових значень, що позначають відповідні межі між класами в системі моніторингу кожної держави-члена.

(vii) Комісія повинна підготувати проект реєстру пунктів, які утворюватимуть мережу взаємного калібрування. Остаточний реєстр пунктів повинен бути затверджений згідно з регуляторною процедурою, зазначеною в статті 21(2).

(viii) Комісія та держави-члени повинні завершити взаємне калібрування упродовж 18 місяців від дати публікації остаточного реєстру.

(ix) Результати взаємного калібрування та значення, встановлені для класифікацій, передбачених системами моніторингу держав-членів, відповідно до пунктів (i)-(viii) та призначених для внесення змін до несуттєвих елементів цієї Директиви шляхом її доповнення, необхідно ухвалювати згідно з регуляторною процедурою з ретельним вивченням, зазначеною у статті 21(3), та публікувати впродовж 6 місяців від часу завершення процедури взаємного калібрування.

1.4.2. Представлення результатів моніторингу та класифікація екологічного стану та екологічного потенціалу

(i)

(ii)

(iii) Держави-члени повинні також позначати чорними точками на мапі ті водні об’єкти, недосягнення якими «доброго» стану чи «доброго» екологічного потенціалу спричинена невідповідністю одному або більш ніж одному зі стандартів якості довкілля, що були визначені для такого водного об’єкта стосовно окремих синтетичних та несинтетичних забрудників (відповідно до режиму відповідності, встановленого державою-членом).

1.4.3. Представлення результатів моніторингу та класифікація хімічного стану

Якщо водний об’єкт досягає відповідності усім стандартам якості довкілля, встановленим у додатку IX, статті 16, а також відповідно до іншого відповідного законодавства Співтовариства, що встановлює стандарти якості довкілля, такий водний об’єкт необхідно записати як такий, що досягнув «доброго» хімічного стану. В усіх інших випадках, такий водний об’єкт необхідно записати як такий, що не досягнув доброго хімічного стану.

2. ПІДЗЕМНІ ВОДИ

2.1. Кількісний стан підземних вод

Режим рівня підземних вод

2.1.2. Визначення кількісного стану

2.2. Моніторинг кількісного стану підземних вод

2.2.1. Моніторингова мережа рівня підземних вод

Моніторингова мережа підземних вод впроваджується відповідно до вимог, зазначених у статтях 7 та 8. Така моніторингова мережа повинна бути розроблена таким чином, щоб забезпечувати надійне оцінювання кількісного стану всіх підземних водних об’єктів або груп об’єктів, включно з оцінюванням наявного ресурсу підземних вод. Держави-члени повинні надавати мапу або мапи моніторингової мережі підземних вод у плані управління річковим басейном.

2.2.2. Щільність ділянок моніторингу

Мережа повинна охоплювати достатню кількість показових пунктів моніторингу для оцінювання рівня підземних вод у кожному підземному водному об’єкті або групі об’єктів із урахуванням коротко- та довгострокових коливань поповнення запасів та зокрема:

- для підземних водних об’єктів, визначених як такі, що мають ризик не досягти екологічних цілей відповідно до статті 4, забезпечувати достатню щільність ділянок моніторингу для оцінювання впливу забору та скиду та рівень підземних вод,

- для підземних водних об’єктів, у межах яких підземні води протікають через кордон держави-члена, забезпечувати достатню кількість пунктів моніторингу для оцінювання напрямку та витрати потоку підземних вод через кордон держави-члена.

2.2.3. Частота здійснення моніторингу

Частота спостережень повинна бути достатньою для створення можливості оцінювання кількісного стану кожного підземного водного об’єкта або групи об’єктів із урахуванням коротко- та довгострокових коливань поповнення запасів. Зокрема:

- для підземних водних об’єктів, визначених як такі, що мають ризик не досягти екологічних цілей відповідно до статті 4, забезпечувати достатню частоту вимірювань для оцінювання впливу забору та скиду та рівень підземних вод,

- для підземних водних об’єктів, у межах яких підземні води протікають через кордон держави-члена, забезпечувати достатню частоту вимірювань для оцінювання напрямку та витрати потоку підземних вод через кордон держави-члена.

2.2.4. Тлумачення та представлення кількісного стану підземних вод

Результати стосовно підземного водного об’єкта або групи підземних водних об’єктів, отримані внаслідок використання моніторингової мережі, необхідно використовувати для оцінювання кількісного стану такого об’єкта або таких об’єктів. Відповідно до пункту 2.5. держави-члени повинні надати мапу такого оцінювання кількісного стану підземних вод із колірними позначеннями відповідно до такого режиму:

«Добрий» : зелений колір

«Поганий» : червоний колір

2.3. Хімічний стан підземних вод

2.3.1. Параметри визначення хімічного стану підземних вод

Концентрація забрудників

2.3.2. Визначення «доброго» хімічного стану підземних вод

2.4. Моніторинг хімічного стану підземних вод

2.4.1. Моніторингова мережа підземних вод

Моніторингова мережа підземних вод впроваджується відповідно до вимог, зазначених у статтях 7 та 8. Моніторингова мережа повинна бути розроблена таким чином, щоб забезпечувати цілісний та комплексний огляд хімічного стану підземних вод у межах кожного річкового басейну, а також виявляти присутність довгострокових тенденцій зростання концентрацій забрудників, спричинених діяльністю людини.

На основі характеризації та оцінювання впливу, здійснених відповідно до статті 5 та додатка II, держави-члени повинні запровадити програми наглядового моніторингу для кожного періоду, до якого застосовується план управління річковим басейном. Результати такої програми необхідно використовувати для запровадження програми операційного моніторингу, яка застосовуватиметься упродовж решти періоду, охопленого планом.

Оцінку рівня надійності та точності результатів, які забезпечують програми моніторингу, необхідно подавати у плані.

2.4.2. Наглядовий моніторинг

Мета

Наглядовий моніторинг здійснюють для:

- доповнення та валідації процедури оцінювання впливу,

- отримання інформації, яку використовуватимуть для оцінювання довгострокових тенденцій, спричинених як змінами природних умов, так і діяльністю людини.

Відбір пунктів моніторингу

Необхідно обрати достатню кількість пунктів моніторингу для:

- об’єктів, визначених як такі, що наражаються на ризик, за результатами характеризації, здійсненої відповідно до додатка II, та

- об’єктів, які перетинають кордон держави-члена.

Відбір параметрів

У всіх обраних підземних водних об’єктах необхідно здійснювати моніторинг такого набору ключових параметрів:

- значення pH

- нітрати

Щодо водних об’єктів, визначених відповідно до додатка II як такі, що мають значний ризик не досягти «доброго» стану, необхідно також здійснювати моніторинг параметрів, які відображають вплив такого тиску.

Щодо транскордонних водних об’єктів необхідно також здійснювати моніторинг параметрів, відповідних для захисту усіх видів користування, забезпечуваних стоком підземних вод.

2.4.3. Операційний моніторинг

Мета

Операційний моніторинг здійснюють у періоди між програмами наглядового моніторингу для:

- встановлення хімічного стану усіх підземних водних об’єктів або груп об’єктів, визначених як такі, що наражаються на ризик,

- встановлення присутності будь-яких довгострокових тенденцій зростання концентрації будь-якого забрудника, спричинених діяльністю людини.

Відбір пунктів моніторингу

Операційний моніторинг необхідно здійснювати щодо всіх підземних водних об’єктів або груп об’єктів, які на підставі оцінювання впливу, здійсненого відповідно до додатка II, та наглядового моніторингу були визначені як такі, що мають ризик не досягти цілей відповідно до статті 4. Відбір пунктів моніторингу повинен також відображати оцінювання того, наскільки дані, зібрані в цьому пункті, відображають якість відповідних підземних водних об’єктів.

Частота здійснення моніторингу

Операційний моніторинг необхідно здійснювати у періоди між програмами наглядового моніторингу із частотою, достатньою для виявлення впливу відповідного тиску, але не рідше, ніж один раз на рік.

2.4.4. Визначення тенденцій, пов’язаних із забрудниками

Держави-члени повинні використовувати дані наглядового та операційного моніторингу для визначення довгострокових тенденцій зростання концентрацій забрудників, спричинених діяльністю людини, та зміни таких тенденцій на зворотні. Необхідно визначити базисний рік або період, від якого здійснюватимуться розрахунки для виявлення тенденцій. Тенденції визначаються щодо підземних водних об’єктів або, у відповідних випадках, груп підземних водних об’єктів. Зміна тенденції на зворотну повинна демонструватися на статистичному рівні, а довірча ймовірність повинна бути пов’язана із зазначеним визначенням.

2.4.5. Тлумачення та представлення хімічного стану підземних вод

При оцінюванні стану, результати окремих пунктів моніторингу в межах одного підземного водного об’єкта необхідно зводити для водного об’єкта в цілому. Без обмеження відповідних директив, для досягнення «доброго» стану підземного водного об’єкта, стосовно хімічних параметрів, для яких у законодавстві Співтовариства були встановлені стандарти якості довкілля:

- необхідно обчислювати середні значення моніторингу, здійсненого в кожному пункті в межах підземного водного об’єкта або групи об’єктів, та

- відповідно до статті 17, необхідно використовувати такі середні значення, щоб демонструвати відповідність «доброму» хімічному стану підземних вод.

Відповідно до пункту 2.5. держави-члени повинні надати мапу хімічного стану підземних вод із такими колірними позначеннями:

«Добрий» : зелений колір

«Поганий» : червоний колір

Держави-члени також повинні позначати чорними точками на мапі підземні водні об’єкти, в яких спостерігаються значні та тривалі тенденції зростання концентрацій будь-якого забрудника, спричинені впливом діяльності людини. Зміну тенденції на зворотну необхідно позначати синіми точками на мапі.

Такі мапи необхідно включати до плану управління річковим басейном.

2.5. Представлення стану підземних вод

Держави-члени повинні надавати у плані управління річковим басейном мапу, яка демонструє як кількісний, так і хімічний стан кожного підземного водного об’єкта або групи об’єктів із колірними позначеннями відповідно до вимог пунктів 2.2.4 та 2.4.5. Держави-члени можуть вирішити не надавати окремих мап відповідно до пунктів 2.2.4 та 2.4.5, але повинні в такому випадку надавати інформацію, відповідно до вимог пункту 2.4.5 щодо мапи, передбаченої цим пунктом, стосовно об’єктів, у яких спостерігаються значні та тривалі тенденції зростання концентрацій будь-яких забрудників або будь-якої зміни таких тенденцій на зворотні.

ЧАСТИНА A

Вимоги щодо наведених нижче заходів встановлено у таких директивах:

(i) Директива про води для купання (76/160/ЄЕС);

(ii) Директива про птахів (79/409/ЄЕС) (-37);

(iii) Директива про питну воду (80/778/ЄЕС) зі змінами, внесеними Директивою (98/83/ЄС);

(iv) Директива про значні аварії (96/82/ЄС) (-38);

(v) Директива про оцінювання впливу на довкілля (85/337/ЄЕС) (-39);

(vi) Директива про осад стічних вод (86/278/ЄЕС) (-40);

(vii) Директива про оброблення міських стічних вод (91/271/ЄЕС);

(viii) Директива про засоби захисту рослин (91/414/ЄЕС);

(ix) Директива про нітрати (91/676/ЄЕС);

(x) Директива про оселища (92/43/ЄЕС) (-41);

(xi) Директива про інтегрований контроль над запобіганням забрудненню (96/61/ЄC).

ЧАСТИНА B

Нижче подано невиключний перелік додаткових заходів, які можуть вирішити вжити держави-члени у межах кожного району річкового басейну як частина програми заходів, вимоги щодо яких наведено у статті 11(4):

(i) законодавчі інструменти

(ii) адміністративні інструменти

(iii) економічні або фіскальні інструменти

(iv) укладені екологічні угоди

(v) засоби контролю над викидами

(vi) кодекси належної практики

(vii) рекреація та відновлення водно-болотних угідь

(viii) регулювання забору

(ix) заходи управління попитом, між іншим, просування адаптованого сільськогосподарського виробництва, як-от вирощування посухостійких культур у зонах, уражених посухами.

(x) заходи щодо ефективності та повторного використання, між іншим, просування водоефективних технологій у промисловості та технік зрошування, що заощаджують воду

(xi) проекти будівництва

(xii) станції опріснення води

(xiii) проекти реконструкції

(xiv) штучне поповнення запасів водоносних горизонтів

(xvi) проекти з дослідження, розробки та демонстрації

(xvii) інші відповідні заходи

A. План управління річковим басейном повинен містити такі елементи:

1. загальний опис характеристик району річкового басейну, передбачений статтею 5 та додатком II.

- картографічні дані щодо розташування та меж водних об’єктів,

- картографічні дані щодо екорегіонів та типів поверхневих водних об’єктів у межах річкового басейну,

- визначення референтних умов для типів поверхневих водних об’єктів;

1.2. для підземних вод:

- картографічні дані щодо розташування та меж підземних водних об’єктів;

2. підсумкові дані щодо значних тисків та впливу діяльності людини на стан поверхневих та підземних вод, зокрема:

- оцінку забруднення з точкових джерел,

- оцінку забруднення з дифузного джерела, включно з підсумковими даними щодо землекористування,

- оцінку тисків на кількісний стан води, включаючи забори води,

- аналіз інших впливів людської діяльності на стан води;

3. визначення та нанесення на карту захищених зон відповідно до вимог, наведених у статті 6 та додатку IV;

4. мапу моніторингових мереж, створених для цілей статті 8 та додатка V, а також представлення у формі мапи результатів програм моніторингу, виконаних відповідно до цих положень, щодо стану:

4.1. поверхневих вод (екологічного та хімічного);

4.2. підземних вод (хімічного та кількісного);

4.3. захищених зон;

5. перелік екологічних цілей, встановлених відповідно до статті 4 для поверхневих вод, підземних вод та захищених зон, включно із визначенням прикладів застосування статей 4(4), (5), (6) та (7), а також пов’язаної інформації, вимоги щодо якої наведені у зазначеній статті;

6. підсумкові дані економічного аналізу водокористування, як передбачено статтею 5 та додатком III;

7. підсумкові дані програм заходів, ухвалених відповідно до статті 11, включно зі способами встановлення цілей відповідно до статті 4 та їх досягнення;

7.1. підсумкові дані щодо інструментів, необхідних для імплементації законодавства Співтовариства щодо захисту вод;

7.2. звіт щодо практичних кроків та заходів, вжитих для застосування принципу відновлення витрат на водокористування відповідно до статті 9;

7.3. підсумкові дані щодо заходів, вжитих для відповідності вимогам статті 7;

7.4. підсумкові дані щодо засобів контролю над забором води та її збиранням у водоймищах, включно з посиланням на реєстри та визначенням випадків застосування винятків відповідно до статті 11(3)(e);

7.5. підсумкові дані щодо засобів контролю, ухвалених для скидів із точкових джерел та іншої діяльності, що має вплив на стан води відповідно до положень статті 11(3)(g) та 11(3)(i);

7.6. визначення випадків надання дозволу на прямі скиди у підземні води відповідно до положень статті 11(3)(j);

7.7. підсумкові дані щодо заходів, вжитих відповідно до статті 16 щодо пріоритетних речовин;

7.8. підсумкові дані щодо заходів, вжитих для зменшення впливу випадкових інцидентів забруднення;

7.9. підсумкові дані щодо заходів, вжитих відповідно до статті 11(5) щодо водних об’єктів, які мають малу ймовірність досягнення цілей, визначених у статті 4;

7.10. детальну інформацію щодо додаткових заходів, визначених як необхідні для відповідності встановленим екологічним цілям;

7.11. детальну інформацію про заходи, вжиті для уникнення збільшення забруднення морських вод відповідно до статті 11(6);

8. реєстр будь-яких детальніших програм та планів управління для району річкового басейну, що стосуються конкретних суббасейнів, секторів, питань або типів водних об’єктів, а також резюме їх змісту;

9. підсумкові дані щодо публічної інформації та вжитих консультаційних заходів, їх результатів та змін плану, внесених внаслідок таких консультацій;

10. перелік компетентних органів відповідно до додатка I;

11. контактні пункти та процедури отримання довідкових документів та інформації, зазначеної у статті 14(1), і зокрема детальної інформації про інструменти контролю, ухвалені відповідно до статті 11(3)(g) та 11(3)(i), а також про фактичні дані моніторингу, зібрані відповідно до статті 8 та додатка V.

B. Перше оновлення плану управління річковим басейном та всі подальші оновлення повинні також включати:

1. підсумкові дані щодо будь-яких змін або оновлень із часу публікації попередньої версії відповідного плану управління річковим басейном, включно з підсумковими даними переглядів, які необхідно здійснювати відповідно до статей 4(4), (5), (6) та (7);

2. оцінювання прогресу в досягненні екологічних цілей, включно з представленням результатів моніторингу за період, охоплений попереднім планом, у формі мапи, а також пояснення щодо недосягнення будь-яких екологічних цілей;

3. підсумкові дані щодо будь-яких заходів, що були передбачені у попередній версії плану управління річковим басейном та не були вжиті, та пояснення щодо них;

4. підсумкові дані щодо будь-яких проміжних інструментів, ухвалених відповідно до статті 11(5) із часу публікації попередньої версії плану управління річковим басейном.

1. Галогеноорганічні сполуки та речовини, що можуть утворювати такі сполуки у водному середовищі.

2. Фосфорорганічні сполуки.

3. Оловоорганічні сполуки.

4. Речовини та препарати або продути їх розпаду, стосовно яких доведено їхні канцерогенні або мутагенні властивості або властивості, що можуть впливати на стероїдогенні, тіреоїдні, репродуктивні або інші ендокриннопов’язані функції у водному середовищі або через нього.

5. Стійкі вуглеводні та стійкі й біоакумулювальні токсичні органічні речовини.

7. Метали та їх сполуки.

8. Арсен та його сполуки.

9. Біоциди та засоби захисту рослин.

10. Суспендовані матеріали.

11. Речовини, що сприяють евтрофікації (зокрема нітрати та фосфати)

12. Речовини, що чинять несприятливий вплив на кисневий баланс (і можуть бути виміряні з використанням таких параметрів як БСК, ХСК тощо).

«Граничні значення» та «цілі якості», встановлені відповідно до директив, ухвалених на підставі 76/464/ЄЕС, необхідно вважати значеннями гранично допустимих викидів та стандартами якості довкілля відповідно для цілей цієї Директиви. Такі граничні значення встановлені у таких директивах:

(i) Директива про викиди ртуті (82/176/ЄЕС) (-42);

(ii) Директива про викиди кадмію (83/513/ЄЕС) (-43);

(iii) Директива про ртуть (84/156/ЄЕС) (-44);

(iv) Директива про викиди гексахлорциклогексану (84/491/ЄЕС) (-45); та

(v) Директива про викиди небезпечних речовин (86/280/ЄЕС) (-46).

6. Грецькі Західні Балкани

13. Західні рівнини

14. Центральні рівнини

15. Балтійський регіон

16. Східні рівнини

17. Ірландія та Північна Ірландія

18. Великобританія

19. Ісландія

20. Бореальні височини

21. Тундра

22. Фенноскандинавський щит

23. Тайга

24. Кавказ

25. Прикаспійська низовина

МАПА B

Система A: Екорегіони перехідних та прибережних вод.

1. Атлантичний океан

2. Норвезьке море

3. Баренцове море

4. Північне море

5. Балтійське море

6. Середземне море

__________
(-1) ОВ C 184, 17.06.1997, с. 20,
ОВ C 16, 20.01.1998, с. 14 та
ОВ C 108, 07.04.1998, с. 94.
(-2) ОВ C 355, 21.11.1997, с. 83.
(-3) ОВ C 180, 11.06.1998, с. 38.
(-4) Висновок Європейського Парламенту від 11 лютого 1999 року (ОВ C 150, 28.05.1999, с. 419), підтверджений 16 вересня 1999 року, та Спільна позиція Ради від 22 жовтня 1999 року (ОВ C 343, 30.11.1999, с. 1). Рішення Європейського Парламенту від 07 вересня 2000 року і Рішення Ради від 14 вересня 2000 року.
(-5) ОВ C 209, 09.08.1988, с. 3.
(-6) ОВ C 59, 06.03.1992, с. 2.
(-7) ОВ C 49, 28.02.1995, с. 1.
(-8) ОВ L 20, 26.01.1980, с. 43. Директива зі змінами, внесеними Директивою 91/692/ЄЕС (ОВ L 377, 31.12.1991, с. 48).
(-9) ОВ C 355, 25.11.1996, с. 1.
(-10) ОВ C 281, 26.09.1996, с. 3.
(-11) ОВ L 73, 16.03.1994, с. 19.
(-12) ОВ L 104, 03.04.1998, с. 1.
(-13) ОВ L 240, 19.09.1977, c. 1.
(-14) ОВ L 67, 12.03.1983, с. 1.
(-15) ОВ L 186, 05.08.1995, с. 42.
(-16) ОВ L 229, 30.08.1980, с. 11. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 98/83/ЄС (ОВ L 330, 05.12.1998, с. 32).
(-17) ОВ C 184, 17.07.1999, с. 23.
(-18) ОВ L 129, 18.05.1976, с. 23. Директива зі змінами, внесеними Директивою 91/692/ЄЕС (ОВ L 377, 31.12.1991, с. 48).
(-19) ОВ L 257, 10.10.1996, с. 26.
(-20) ОВ L 135, 30.05.1991, с. 40. Директива зі змінами, внесеними Директивою Комісії 98/15/ЄС (ОВ L 67, 07.03.1998, с. 29).
(-21) ОВ L 375, 31.12.1991, с. 1.
(-22) ОВ L 140, 05.06.2009, с. 114.
(-23) ОВ L 84, 05.04.1993, с. 1.
(-24) ОВ L 230, 19.08.1991, с. 1. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 98/47/ЄС (ОВ L 191, 07.07.1998, с. 50).
(-25) ОВ L 123, 24.04.1998, с. 1.
(-26) ОВ L 194, 25.07.1975, с. 26. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 91/692/ЄЕС.
(-27) ОВ L 334, 24.12.1977, с. 29. Рішення з останніми змінами, внесеними Актом про приєднання 1994 року.
(-28) ОВ L 271, 29.10.1979, с. 44. Директива з останніми змінами, внесеними Актом про приєднання 1994 року.
(-29) ОВ L 222, 14.08.1978, с. 1. Директива з останніми змінами, внесеними Актом про приєднання 1994 року.
(-30) ОВ L 281, 10.11.1979, с. 47. Директива зі змінами та доповненнями, внесеними Директивою 91/692/ЄЕС.
(-31) ОВ L 135, 30.05.1991, с. 40. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 98/15/ЄС (ОВ L 67, 07.03.1998, с. 29).
(-32) ОВ L 31, 05.02.1976, с. 1. Директива з останніми змінами, внесеними Актом про приєднання 1994 року.
(-33) ОВ L 281, 10.11.1979, с. 47. Директива зі змінами, внесеними Директивою 91/692/ЄЕС (ОВ L 377, 31.12.1991, с. 48).
(-34) ОВ L 375, 31.12.1991, с. 1.
(-35) ОВ L 206, 22.07.1992, с. 7. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 97/62/ЄС (ОВ L 305, 08.11.1997, с. 42).
(-36) ОВ L 103, 25.04.1979, с. 1. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 97/49/ЄС (ОВ L 223, 13.08.1997, с. 9).
(-37) ОВ L 103, 25.04.1979, с. 1.
(-38) ОВ L 10, 14.01.1997, с. 13.
(-39) ОВ L 175, 05.07.1985, с. 40. Директива зі змінами, внесеними Директивою 97/11/ЄC (ОВ L 73, 14.03.1997, с. 5).
(-40) ОВ L 181, 08.07.1986, с. 6.
(-41) ОВ L 206, 22.07.1992, с. 7.
(-42) ОВ L 81, 27.03.1982, с. 29.
(-43) ОВ L 291, 24.10.1983, с. 1.
(-44) ОВ L 74, 17.03.1984, с. 49.
(-45) ОВ L 274, 17.10.1984, с. 11.
(-46) ОВ L 181, 04.07.1986, с. 16.