Директива Європейського Парламенту та Ради 2002/74/ЄС, яка вносить зміни до Директиви Ради 80/987/ЄЕС про зближення правових положень держав-членів щодо захисту найманих працівників у випадку неплатоспроможності їхнього роботодавця

від 23 вересня 2002 року,

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ ТА РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства ( 994_017 ) та, зокрема, статтю 137(2) Договору,

беручи до уваги пропозицію Комісії (1),

беручи до уваги висновок Економічного і соціального комітету (2),

проконсультувавшись з Комітетом регіонів,

діючи згідно з процедурою, встановленою у статті 251 Договору ( 994_017 ) (3),

_______________
     (1) ОЖ С 154 E, 29.5.2001, С. 109.
     (2) ОЖ С 221, 7.8.2001, С. 110.
     (3) Висновок  Європейського  Парламенту від 29 листопада 2001
року,  Спільна позиція Ради від 18 лютого  2002  року  та  Рішення
Європейського  Парламенту  від 14 травня 2002 року та Рішення Ради
від 27 червня 2002 року.

враховуючи, що:

(1) Хартія Співтовариства про основні соціальні права працівників ( 994_044 ), прийнята 9 грудня 1989 року, в пункті 7 зазначає, що завершення формування внутрішнього ринку має призвести до поліпшення життєвих та робочих умов працівників у Європейському Співтоваристві; таке поліпшення має охоплювати, у разі необхідності, розвиток певних аспектів постанов щодо зайнятості, таких, як процедури колективного скорочення кількості працівників, та тих, що стосуються банкрутства;

(2) Директива 80/987/ЄЕС ( 994_654 ) (4) спрямована на забезпечення мінімального рівня захисту найманих працівників у випадку неплатоспроможності їхнього роботодавця. З цією метою вона зобов'язує держави-члени створити орган, який гарантує виплати за неоплаченими претензіями зацікавлених працівників;

_______________
     (4) ОЖ L 283,  28.10.1980, С. 23. Директива, до якої востаннє
внесено зміни Актом про приєднання.
 

(3) окремі положення цієї Директиви необхідно узгодити зі змінами у праві про неплатоспроможність у державах-членах та у розвитку внутрішнього ринку;

(4) правова визначеність та прозорість також потребують роз'яснення стосовно сфери застосування та окремих визначень Директиви 80/987/ЄЕС ( 994_654 ). Зокрема, можливі винятки, надані державам-членам, мають зазначатися у преамбулі Директиви, також і Додаток до неї має бути скасовано;

(5) з метою забезпечення рівноправного захисту найманих працівників, яких це стосується, визначення стану неплатоспроможності має бути узгоджено з новими тенденціями у законодавстві держав-членів, а також має включати до цього поняття провадження у справі про неплатоспроможність інше, ніж ліквідація. У цьому контексті держави-члени повинні мати можливість встановити, з метою визначення відповідальності установи-гаранта, що коли неплатоспроможність призводить до кількох проваджень у цій справі, така ситуація розглядається як єдина процедура у справі про неплатоспроможність;

6) необхідно забезпечити, щоб наймані працівники, зазначені у Директиві 97/81/ЄС від 15 грудня 1997 року стосовно Рамкової угоди про неповну зайнятість, укладеної між UNICE, CEEP та ETUC (5), Директиві Ради 99/70/ЄС від 28 червня 1999 року стосовно Рамкової угоди про роботу на визначений строк, укладеної між ETUC, UNICE та CEEP (6) та Директиві Ради 91/383/ЄЕС від 25 червня 1991 року, що доповнює заходи щодо сприяння підвищенню безпеки та охорони здоров'я на роботі для працівників у визначених або тимчасових трудових відносинах (7), не виключалися зі сфери дії цієї Директиви;

_______________
     (5) ОЖ L 14,  20.1.1998,  С.  9.  Директива, до якої востаннє
внесено зміни Директивою 98/23/ЄС (ОЖ L 131, 5.5.1998, С. 10).

(6) ОЖ L 175, 10.7.1999, С. 43.

(7) ОЖ L 206, 29.7.1991, С. 19.

7) з метою забезпечення правової визначеності найманих працівників у випадку неплатоспроможності підприємств, які здійснюють свою діяльність у декількох державах-членах, а також зміцнення прав працівників згідно з встановленим прецедентним правом Суду, необхідно ввести положення, які чітко регламентують, яка установа є відповідальною за задоволення вимог стосовно підвищення заробітної плати у цих випадках, та встановлює за мету співробітництва компетентних адміністративних органів держав-членів своєчасне врегулювання неоплачених претензій найманих працівників. Крім того, необхідно домогтися, щоб відповідні домовленості виконувалися належним чином шляхом забезпечення співробітництва компетентних адміністративних органів держав-членів;

8) держави-члени можуть встановити обмеження щодо відповідальності установ-гарантів, які мають узгоджуватися із соціальною метою даної Директиви та враховувати претензії різних рівнів;

9) з метою спрощення процесу визначення проваджень у справах про неплатоспроможність, зокрема в ситуаціях із транскордонними аспектами, державам-членам необхідно розробити положення стосовно повідомлення Комісії та інших держав-членів про провадження у справах про неплатоспроможність, які призводять до втручання установи-гаранта;

10) необхідно внести відповідні зміни до Директиви 80/987/ЄЕС ( 994_654 );

11) оскільки цілі запропонованих заходів, а саме зміни окремих положень Директиви 80/987/ЄЕС ( 994_654 ), враховуючи зміни у діяльності підприємств Співтовариства, не може бути належним чином досягнуто державами-членами і краще це можна зробити на рівні Співтовариства, останнє може схвалити заходи згідно з принципом субсидіарності, викладеним у статті 5 Договору ( 994_017 ). Відповідно до принципу пропорційності, викладеного в цій статті, дана Директива не виходить за межі заходів, необхідних для досягнення цієї мети;

12) Комісія має подати Європейському Парламенту та Раді звіт про виконання та застосування цієї Директиви, зокрема щодо нових форм зайнятості, що виникають у державах-членах,

ПРИЙНЯЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Стаття 1

До Директиви 80/987/ЄЕС ( 994_654 ) цим вносяться такі зміни:

1. Назва замінюється такою: "Директива Ради 80/987/ЄЕС від 20 жовтня 1980 року про захист найманих працівників у випадку неплатоспроможності їхнього роботодавця".

2. Розділ 1 замінюється таким:

"РОЗДІЛ 1

Сфера застосування та визначення

Стаття 1

1. Ця Директива застосовується щодо претензій найманих працівників, які виникають із трудових договорів або трудових відносин та мають місце щодо роботодавців у випадку їх неплатоспроможності у значенні статті 2(1).

2. Держави-члени можуть, як виняток, виключити претензії окремих категорій найманих працівників зі сфери застосування цієї Директиви з огляду на існування інших форм гарантій, якщо встановлено, що вони пропонують відповідним особам ступінь захисту, еквівалентний тому, що забезпечується цією Директивою.

3. Якщо таке положення вже застосовується в їхньому національному законодавстві, держави-члени можуть продовжувати виключати зі сфери застосування цієї Директиви:

a) хатніх робітників, найнятих для роботи фізичною особою;

b) риболовів, які мають право на частку в прибутку.

Стаття 2

1. З метою цієї Директиви роботодавець вважається таким, що знаходиться у стані неплатоспроможності, якщо було зроблено запит щодо відкриття колективного провадження на підставі неплатоспроможності роботодавця, як передбачено законами, постановами та адміністративними положеннями держави-члена, а також тягне за собою часткове або повне вилучення активів роботодавця та призначення ліквідатора чи особи, яка виконує таку функцію, та органу, який відповідно до компетенції, зазначеної у вищезгаданих положеннях:

a) або приймає рішення відкрити провадження у справі; або

b) встановлює, що роботу підприємства або підприємницьку діяльність роботодавця було остаточно припинено, а наявних активів недостатньо для того, щоб відкрити провадження.

2. Ця Директива не порушує національного права стосовно визначення термінів "найманий працівник", "роботодавець", "оплата праці", "набуте право" та "право на отримання".

Проте держави-члени не можуть виключати зі сфери застосування цієї Директиви:

a) працівників, найнятих для роботи на неповний робочий день у значенні Директиви 97/81/ЄС;

b) працівників, які уклали строковий договір у значенні Директиви 99/70/ЄС;

c) працівників, які вступили у тимчасові трудові відносини у значенні статті 1(2) Директиви 91/383/ЄЕС.

3. Держави-члени не можуть встановлювати мінімальну тривалість трудового договору або трудових відносин, щоб працівники могли мати право на висування претензій за цією Директивою.

4. Ця Директива не перешкоджає державам-членам поширювати захист працівників на інші випадки неплатоспроможності, наприклад якщо виплати було фактично зупинено на постійній основі, створеній за допомогою проваджень інших, ніж зазначені у пункті 1, як передбачено у національному праві. Такі процедури, однак, не створюють гарантійного зобов'язання для установ інших держав-членів у випадках, зазначених у розділі IIIa".

3. Статті 3 та 4 замінюються такими:

"Стаття 3

Держави-члени вживають заходів, необхідних для забезпечення того, щоб установи-гаранти гарантували за умови статті 4 виплати за неоплаченими претензіями найманих працівників, які виникають із трудових договорів або трудових відносин, включаючи, коли це передбачено національним правом, вихідну допомогу по закінченні трудових відносин.

Претензії, які приймаються установою-гарантом, є претензіями щодо непогашених виплат стосовно періоду до та/або, якщо прийнятно, після вказаної дати, визначеної державами-членами.

Стаття 4

1. Держави-члени мають можливість обмежити відповідальність установ-гарантів, зазначених у статті 3.

2. Якщо держави-члени використовують можливість, зазначену в пункті 1, вони визначають тривалість періоду, протягом якого неоплачені претензії будуть задоволені установою-гарантом. Проте такий період не може бути коротшим за той, що включає компенсацію за останні три місяці трудових відносин до та/або після дати, зазначеної у статті 3. Держави-члени можуть включити цей мінімальний період у три місяці до базового періоду тривалістю не менше шести місяців.

Держави-члени, які мають базовий період тривалістю не менше 18 місяців, можуть обмежити період, протягом якого неоплачені претензії будуть задоволені установою-гарантом, до восьми тижнів. У цьому випадку ті періоди, які є найбільш сприятливими для найманого працівника, використовуються для обчислення мінімального періоду.

3. Крім того, держави-члени можуть встановити граничні критерії виплат, що виплачуються установою-гарантом. Ці граничні критерії не повинні бути нижчими за рівень, який є соціально сумісним із соціальною метою цієї Директиви.

Якщо держави-члени реалізують цю можливість, вони інформують Комісію про методи, використані для встановлення граничного критерію".

4. Має бути включено такий розділ:

"РОЗДІЛ IIIa

Положення стосовно міжнаціональних ситуацій

Стаття 8а

1. Якщо підприємство, що діє на території принаймні двох держав-членів, перебуває у стані неплатоспроможності у значенні статті 2(1), установа, відповідальна за задоволення неоплачених претензій найманих працівників, має бути установою держави-члена, на території якої вони працюють або звичайно працюють.

2. Обсяг прав найманих працівників має бути визначений законодавством, яке поширюється на діяльність компетентної установи-гаранта.

3. Держави-члени вживають заходів, необхідних для забезпечення того, щоб у випадках, зазначених у пункті 1, рішення, прийняті у контексті провадження у справі про неплатоспроможність, зазначеного у статті 2(1), які вимагалися в іншій державі-члені, бралися до уваги при визначенні стану неплатоспроможності роботодавця у значенні цієї Директиви.

Стаття 8б

1. З метою виконання статті 8а держави-члени забезпечують розподіл відповідної інформації між своїми компетентними адміністративними органами та/або установами-гарантами, зазначеними у статті 3, даючи можливість, зокрема, інформувати установу-гаранта, відповідальну за задоволення неоплачених претензій працівників.

2. Держави-члени повідомляють Комісію та інші держави-члени про необхідні деталі їхніх компетентних адміністративних органів та/або установ-гарантів. Комісія оприлюднює такі повідомлення.".

5. До статті 9 додається такий пункт:

"Виконання цієї Директиви за жодних обставин не є достатньою підставою для права регресу стосовно існуючої ситуації у державах-членах та стосовно загального рівня захисту працівників у сфері, яку вона охоплює."

6. До статті 10 додається такий підпункт:

"(c) відмовити або зменшити відповідальність, зазначену в статті 3, чи гарантійне зобов'язання, зазначене у статті 7, у випадках, якщо найманий працівник самостійно або разом з його/її близькими родичами був власником значної частини підприємства роботодавця або підприємницької діяльності та мав великий вплив на його діяльність."

7. Включено таку статтю :

"Стаття 10а

Держави-члени повідомляють Комісію та інші держави-члени про види національних проваджень у справах про неплатоспроможність, які підпадають під сферу дії цієї Директиви, та будь-які зміни цього документа. Комісія публікує ці повідомлення в "Офіційному журналі Європейських Співтовариств."

8. Додаток вилучено.

Стаття 2

1. Держави-члени приймають закони, постанови та адміністративні положення, необхідні для виконання цієї Директиви, не пізніше 8 жовтня 2005 року. Вони негайно інформують про це Комісію.

Вони застосовують положення, зазначені в першому пункті, щодо будь-якого випадку неплатоспроможності роботодавця, який має місце після набрання чинності цими положеннями.

Якщо держави-члени приймають такі положення, останні мають містити посилання на цю Директиву або супроводжуватися таким посиланням у разі їхньої офіційної публікації. Спосіб, за яким робиться таке посилання, встановлюється державами-членами.

2. Держави-члени передають Комісії тексти положень національного права, які прийняли у сфері, що регулюється цією Директивою.

Стаття 3

Ця Директива набирає чинності з дня її опублікування в "Офіційному журналі Європейських Співтовариств".

Стаття 4

Не пізніше 8 жовтня 2010 року Комісія подає до Європейського Парламенту та Ради звіт про виконання та застосування цієї Директиви у державах-членах.

Стаття 5

Цю Директиву адресовано державам-членам.

Вчинено у Брюсселі 23 вересня 2002 року.

За Європейський Парламент

Голова
 П. Кокс

За Раду