Рекомендація щодо приватних агентств зайнятості N 188

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 3 червня 1997 року на свою вісімдесят п'яту сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій щодо перегляду Конвенції 1949 року про платні бюро з найму (переглянута) ( 993_229 ), що є четвертим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми Рекомендації, яка б доповнювала Конвенцію 1997 року про приватні агентства зайнятості ( 993_046 ),

ухвалює цього дев'ятнадцятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот дев'яносто сьомого року нижченаведену Рекомендацію, яка може називатися Рекомендацією 1997 року щодо приватних агентств зайнятості.

I. Загальні положення

1. Положення цієї Рекомендації доповнюють положення Конвенції 1997 року про приватні агентства зайнятості ( 993_046 ) (яка далі називається "Конвенція") і мають застосовуватися разом з ними.

2. 1) Тристоронні органи або організації роботодавців і працівників повинні максимально залучатися до формулювання та застосування положень для впровадження цієї Конвенції ( 993_046 ) в життя.

2) У разі необхідності, національні закони і правила, що застосовуються до приватних агентств зайнятості, повинні доповнюватися технічними стандартами, директивами, етичними нормами, механізмами саморегуляції та іншими засобами, які узгоджуються з національною практикою.

3. Члени Організації повинні, у разі необхідності та наявності можливості, обмінюватися інформацією та досвідом щодо внеску приватних агентств зайнятості до функціонування ринку праці та повідомляти про це в Міжнародне бюро праці.

II. Захист працівників

4. Члени Організації повинні вживати всіх необхідних та належних заходів для запобігання й зменшення неетичних практик у діяльності приватних агентств зайнятості. Ці заходи можуть включати закони і правила, які передбачають різні санкції, у тому числі заборону діяльності тих приватних служб зайнятості, які задіяні в будь-яких нечесних махінаціях.

5. Працівники, найняті приватними агентствами зайнятості, які визначені в b) параграфа 1 статті 1 Конвенції ( 993_046 ) повинні, у разі необхідності, мати письмовий трудовий контракт, в якому зазначаються умови їхньої зайнятості. Мінімальною вимогою є те, що ці працівники повинні бути поінформовані про умови зайнятості до початку виконання своїх обов'язків.

6. Приватні агентства зайнятості не повинні надавати працівників у розпорядження підприємства-користувача для заміни тих працівників цього підприємства, які в цей момент страйкують.

7. Компетентний орган влади повинен вести боротьбу з нечесними рекламними практиками та з недобросовісною рекламою, включаючи рекламу про неіснуючі робочі місця.

8. Приватні агентства зайнятості:

a) не повинні свідомо здійснювати найм чи працевлаштування працівників для робіт, пов'язаних з неприйнятним ризиком чи небезпекою, або для робіт, де працівники можуть стати жертвами зловживань чи дискримінацій будь-якого виду;

b) повинні інформувати працівників-мігрантів, в міру можливості їхньою рідною мовою чи мовою, яку вони знають, про характер роботи, що пропонується, та існуючі умови зайнятості.

9. Приватним агентствам зайнятості повинно бути заборонено чи будь-яким іншим способом перешкоджено укладати й публікувати об'яви про вакантні робочі місця чи пропозиції з найму на роботу, які прямо чи опосередковано зводяться до дискримінації за ознакою раси, статі, віку, релігії, політичних поглядів, національного походження, майнового стану, етнічного походження, недієздатності, подружнього чи сімейного стану, сексуальної орієнтації або членства в будь-якій організації працівників.

10. Приватні агентства зайнятості повинні заохочуватися до сприяння рівності в сфері зайнятості шляхом запровадження програм з викорінення дискримінації.

11. Приватним агентствам зайнятості повинно бути заборонено мати в картотеці або реєстрі облік особистих даних, які не потрібні для визначення придатності кандидатів для роботи, для якої вони розглядаються або можуть розглядатися.

12. 1) Приватні агентства зайнятості повинні зберігати особисті дані працівника лише стільки часу, скільки це зумовлено конкретними цілями, для яких вони були зібрані, або стільки, скільки працівник хотів би залишатися у списку потенційних кандидатів на робочі місця.

2) Повинні вживатися заходи, що забезпечують працівникам доступ до їх особистих даних, оброблених автоматизованими чи електронними системами або тих, які зберігаються в звичайній картотеці. Ці заходи повинні включати право працівників на одержання і ознайомлення з копією таких даних та право вимагати вилучення чи виправлення невірних або неповних даних.

3) Приватні агентства зайнятості не повинні вимагати, зберігати чи використовувати інформацію про стан здоров'я працівника або використовувати таку інформацію для визначення його придатності до роботи, якщо ця інформація не пов'язана безпосередньо з вимогами конкретної професії та якщо на це не був одержаний спеціальний дозвіл працівника.

13. Приватні агентства зайнятості та компетентний орган влади повинні вживати заходів зі сприяння використанню належних, справедливих та ефективних методів кадрового відбору.

14. Приватні агентства зайнятості повинні мати висококваліфікований та підготовлений персонал.

15. Враховуючи належним чином права і обов'язки, встановлені в національному законодавстві щодо закінчення терміну дії трудових контрактів, приватні агентства зайнятості, які забезпечують надання послуг, про що зазначено в b) параграфа 1 статті 1 Конвенції ( 993_046 ), не повинні:

a) перешкоджати підприємству-користувачу наймати працівника агентства зайнятості, до якого він прикріплений;

b) обмежувати професійну мобільність працівника;

c) накладати санкції на працівника, який обрав роботу на іншому підприємстві.

III. Відносини між державною службою зайнятості та приватними агентствами зайнятості

16. Потрібно заохочувати співпрацю між державною службою зайнятості та приватними агентствами зайнятості щодо здійснення національної політики організації ринку праці; для цього можуть створюватися органи, до складу яких входять представники державної служби зайнятості та приватних агентств зайнятості, а також найбільш представницькі організації роботодавців і працівників.

17. Заходи зі сприяння співпраці між державною службою зайнятості та приватними агентствами зайнятості можуть включати:

a) зведення інформації та використання загальної термінології з метою більшої прозорості у функціонуванні ринку праці;

b) обмін інформацією щодо вакансій;

c) запровадження спільних проектів, наприклад у галузі професійної підготовки;

d) укладання угод між державною службою зайнятості та приватними агентствами зайнятості щодо проведення певних заходів таких, наприклад, як проекти з інтеграції безробітних протягом тривалого часу;

e) професійну підготовку персоналу;

f) регулярні консультації з метою удосконалення професійної практики.