Конвенція про приватні агентства зайнятості N 181

( Рекомендацію до Конвенції додатково див. в документі

( 993_292 ) від 19.06.1997 )

Статус Конвенції див. ( 993_452 )

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 3 червня 1997 року на свою вісімдесят п'яту сесію,

нагадуючи положення Конвенції 1949 року про платні бюро з найму (переглянута) ( 993_229 ),

знаючи про важливість гнучкості у функціонуванні ринків праці,

нагадуючи, що Міжнародна конференція праці у 1994 році на своїй 81-й сесії висловилась за те, що Міжнародне бюро праці має переглянути Конвенцію 1949 року про платні бюро з найму (переглянута) ( 993_229 ),

розглядаючи всю різноманітність середовища, в якому функціонують приватні агентства зайнятості, коли порівнюються з умовами, які панували під час ухвалення вищезазначеної Конвенції ( 993_229 ),

визнаючи роль, яку приватні агентства зайнятості можуть відігравати у добре функціонуючому ринку праці,

нагадуючи потребу у захисті працівників від різного роду зловживань,

визнаючи потребу в гарантуванні права на свободу асоціації та сприянні колективним переговорам і соціальному діалогу як необхідним складовим системи добре функціонуючих виробничих відносин,

нагадуючи положення Конвенції 1948 року про організацію служби зайнятості ( 993_224 ),

нагадуючи положення Конвенції 1930 року про примусову працю ( 993_136 ), Конвенції 1948 року про свободу асоціації та захист права на організацію ( 993_125 ), Конвенції 1949 року про право на організацію та ведення колективних переговорів ( 993_004 ), Рекомендації 1958 року щодо найму моряків на іноземні судна, Конвенції 1958 року про дискримінацію в галузі праці та зайнять ( 993_161 ), Конвенції 1964 року про політику в галузі зайнятості ( 993_062 ), Конвенції 1973 року про мінімальний вік ( 993_054 ), Конвенції 1988 року про сприяння зайнятості та захист від безробіття ( 993_182 ), а також положення щодо найму і працевлаштування, викладені у Конвенції 1949 року про працівників-мігрантів (переглянута) ( 993_159 ), й Конвенції 1975 року про працівників-мігрантів (додаткові положення) ( 993_163 ),

ухваливши прийняти ряд пропозицій щодо перегляду Конвенції 1949 року про платні бюро з найму (переглянута) ( 993_229 ), що є четвертим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього дев'ятнадцятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот дев'яносто сьомого року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1997 року про приватні агентства зайнятості.

Стаття 1

1. В цілях цієї Конвенції термін "приватне агентство зайнятості" означає будь-яку фізичну або юридичну особу, незалежну від державної влади, яка надає одну чи більше з послуг ринку праці:

a) послуги у сфері підбору пропозицій та заяв зайнятості, які без приватного агентства зайнятості стають самостійною стороною трудових відносин, що можуть виникати при цьому;

b) послуги, що становлять найм працівників з наміром надання їх у розпорядження третій стороні, яка може бути як фізичною, так і юридичною особою (нижче позначається як "підприємство-користувач") і яка визначає їм робочі завдання і контролює виконання цих завдань;

c) інші послуги, пов'язані з пошуком роботи, які визначаються компетентним органом влади, після консультацій з найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників, такі як надання інформації, але які не мають своєю метою підбір конкретних пропозицій робочих місць та заявок на них.

2. В цілях цієї Конвенції термін "працівники" включає всіх тих, хто шукає роботу.

3. В цілях цієї Конвенції термін "обробка особистих даних працівників" включає в себе збір, збереження, підбір, передачу або будь-яке інше використання інформації, що стосується працівника, особа якого встановлена або може бути встановлена.

Стаття 2

1. Ця Конвенція поширюється на всі приватні агентства зайнятості.

2. Ця Конвенція поширюється на всі категорії працівників та всі галузі економіки. Вона не поширюється на найм і працевлаштування моряків.

3. Однією з цілей даної Конвенції є дозвіл на діяльність приватних агентств зайнятості, а також захист працівників, що користуються їхніми послугами, в межах, передбачених положеннями Конвенції.

4. Після консультацій з найбільш представницькими організаціями зацікавлених роботодавців і працівників член Організації може:

a) заборонити, за певних обставин, діяльність приватних агентств зайнятості щодо окремих категорій працівників чи галузей економіки стосовно надання однієї чи декількох послуг, зазначених у параграфі 1 статті 1;

b) виключити, за певних обставин, працівників з деяких галузей економіки чи частин її зі сфери застосування цієї Конвенції або певних її положень за умови, що заінтересованим працівникам гарантований відповідний захист.

5. Будь-який член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, в своїх доповідях згідно зі статтею 22 Статуту Міжнародної організації праці ( 993_154 ) зазначає про будь-яку заборону чи винятки, передбачені параграфом 4, і в свою чергу обгрунтовує це.

Стаття 3

1. Правовий статус приватних агентств зайнятості визначається відповідно до національних законів і практики, а також після консультацій з найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників.

2. Член Організації визначає положення, які регулюють діяльність приватних агентств зайнятості відповідно до системи ліцензування та сертифікації, якщо тільки вони не регулюються або не визначаються відповідним національним законом та практикою.

Стаття 4

Вживають заходів для забезпечення того, щоб працівникам, найнятим приватними агентствами зайнятості, які надають послуги, зазначені в статті 1, не було відмовлено в праві на свободу асоціації та в праві на проведення колективних переговорів.

Стаття 5

1. Для того щоб сприяти рівності можливостей і ставлення в доступі до зайнятості та конкретних видів діяльності, член Організації забезпечує, щоб приватні агентства зайнятості не піддавали працівників дискримінації за ознакою раси, статі, релігії, політичних переконань, національного походження й соціального стану або будь-яким іншим формам дискримінації, визначеним національним законом і практикою, таким як вік чи інвалідність.

2. Параграф 1 цієї статті не має застосовуватися таким чином, щоб позбавити приватні агентства зайнятості можливості надавати особливі послуги чи здійснювати спеціально орієнтовані програми, створені з метою надання допомоги найбільш незахищеним працівникам у процесі пошуку роботи.

Стаття 6

Обробка приватними агентствами зайнятості особистих даних працівників:

a) здійснюється з урахуванням захисту цих даних і гарантуванням секретності згідно з національним законом і практикою;

b) обмежується питаннями щодо кваліфікації та професійного досвіду зацікавлених працівників, а також будь-якою іншою інформацією, що безпосередньо цього стосується.

Стаття 7

1. Приватні агентства зайнятості не стягують з працівників ніяких гонорарів чи комісійних винагород прямо чи опосередковано, повністю або частково.

2. В інтересах зацікавлених працівників та після консультацій з найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників, компетентний орган влади може дозволити винятки з положення вищезазначеного параграфа 1 щодо певних категорій працівників, а також щодо встановленого переліку послуг, які надаються приватними агентствами зайнятості.

3. Член Організації, який згідно з вищенаведеним параграфом 2 дозволив винятки в своїх доповідях, відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці ( 993_154 ) подає інформацію про такі винятки та вказує причини.

Стаття 8

1. Член Організації після проведення консультацій з найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників вживає в межах своєї юрисдикції всіх необхідних та належних заходів, а у разі необхідності - в співпраці з іншими членами Організації, з метою надання відповідного захисту та запобігання поганого поводження з працівниками-мігрантами, найнятими чи працевлаштованими на території члена Організації приватними агентствами зайнятості. Ці заходи включають закони і правила, які передбачають різні санкції, у тому числі заборону тих приватних агентств зайнятості, які займаються шахрайськими операціями і зловживаннями.

2. Якщо працівники наймаються в одній країні для роботи в іншій, зацікавлені члени Організації розглядають питання укладання двосторонніх угод з метою запобігання зловживань і шахрайських операцій у сферах найму, працевлаштування та зайнятості.

Стаття 9

Член Організації вживає заходів для забезпечення того, щоб приватні агентства зайнятості не використовували дитячу працю та не були її джерелом.

Стаття 10

Компетентний орган влади забезпечує наявність відповідного апарату та процедур із залученням найбільш представницьких організацій роботодавців та працівників для розслідування змісту скарг, зловживань і шахрайських операцій щодо роботи приватних агентств зайнятості.

Стаття 11

Член Організації вживає відповідно до національного закону і практики необхідні заходи, що забезпечують відповідний захист працівників, найнятих приватними агентствами зайнятості, як зазначено в b) параграфа 1 статті 1 щодо:

a) свободи асоціації;

b) ведення колективних переговорів;

c) мінімальної заробітної плати;

d) робочого часу та інших умов праці;

e) встановлених законом видів допомоги з соціального забезпечення;

f) доступу до навчання;

g) професійної безпеки і здоров'я;

h) компенсації у випадку професійних хвороб чи професійного травматизму;

i) відшкодування у разі банкрутства та захист вимог працівників;

j) захисту материнства та допомоги по вагітності й пологах, а також пільг та видів допомоги батькам.

Стаття 12

Член Організації відповідно до національного закону і практики визначає та розподіляє відповідні обов'язки, зазначені в b) параграфа 1 статті 1 між приватними агентствами зайнятості, які надають послуги, та підприємствами-користувачами щодо:

a) ведення колективних переговорів;

b) мінімальної заробітної плати;

c) робочого часу та інших умов праці;

d) встановлених законом видів допомоги з соціального забезпечення;

e) доступу до навчання;

f) захисту в сфері професійної безпеки та здоров'я;

g) компенсації у випадку професійного травматизму чи професійних хвороб;

h) відшкодування у разі банкрутства та захисту вимог працівників;

i) захисту материнства та допомоги по вагітності й пологах, а також пільг та видів допомоги батькам.

Стаття 13

1. Член Організації відповідно до національного закону і практики та після консультацій з найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників формулює, встановлює та періодично переглядає умови, що сприяють співпраці між державною службою зайнятості та приватними агентствами зайнятості.

2. Умови, зазначені у вищенаведеному параграфі 1, грунтуються на принципі, згідно з яким державні органи влади вирішальне значення приділяють:

a) розробленню політики у сфері ринку праці;

b) використанню чи контролю за використанням державних фондів, призначених для здійснення цієї політики.

3. Приватні агентства зайнятості надають компетентному органові влади через проміжки часу, які встановлює цей орган, інформацію, якої він потребує, враховуючи всю конфіденційність такої інформації:

a) для того щоб дати змогу компетентному органові влади бути обізнаним зі структурою та роботою приватних агентств зайнятості відповідно до національних умов та практики:

b) для статистичних цілей.

4. Компетентний орган влади зводить цю інформацію та оприлюднює її через регулярні проміжки часу.

Стаття 14

1. Положення цієї Конвенції впроваджуються шляхом законів чи правил або будь-яким іншим шляхом, який узгоджується з національною практикою, таким як судові рішення, арбітражні рішення та колективні угоди.

2. Нагляд за застосуванням положень при запровадженні цієї Конвенції забезпечується службою інспекції праці або іншими компетентними державними органами.

3. У разі порушення положень цієї Конвенції передбачаються та ефективно застосовуються відповідні засоби, включаючи, у разі необхідності, санкції.

Стаття 15

Ця Конвенція не зачіпає більш сприятливі положення, які застосовуються згідно з іншими міжнародними Конвенціями праці до працівників, набір, працевлаштування чи зайнятість яких забезпечується приватними агентствами зайнятості.

Стаття 16

Ця Конвенція переглядає Конвенцію 1949 року про платні бюро з найму (переглянута) ( 993_229 ) та Конвенцію 1933 року про платні бюро з найму ( 993_197 ).

Стаття 17

Офіційні документи щодо ратифікації цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

Стаття 18

1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстровані Генеральним директором.

2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію двох членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.

Стаття 19

1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.

2. Кожен член Організації, який ратифікував цю Конвенцію і який протягом року після закінчення згаданого в попередньому параграфі десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим цією статтею, буде зв'язаний на наступний десятирічний період і надалі може денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, встановленому в цій статті.

Стаття 20

1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх документів про ратифікацію і актів про денонсацію, отриманих ним від членів Організації.

2. Сповіщаючи членів Організації про реєстрацію отриманого ним другого документа про ратифікацію, Генеральний директор звертає їхню увагу на дату набуття чинності цією Конвенцією.

Стаття 21

Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилає Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй для реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй (995_010 ) повні дані щодо всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, зареєстрованих ним відповідно до положень попередніх статей.

Стаття 22

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

Стаття 23

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, яка повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не передбачає іншого, то:

a) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 19, негайну денонсацію цієї Конвенції, за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;

b) починаючи від дати набуття чинності новою, переглянутою конвенцією, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.

2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою та змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нову, переглянуту конвенцію.

Стаття 24

Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.

Конвенції та рекомендації, ухвалені
Міжнародною організацією праці
1965-1999, Том II
Міжнародне бюро праці, Женева