Рекомендація щодо організацій сільських працівників

та їхньої ролі в економічному і соціальному розвиткові N 149

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 4 червня 1975 року на свою шістдесяту сесію,

визнаючи, що виходячи із значення сільських працівників у світі, треба терміново залучати їх до здійснення завдань економічного і соціального розвитку з метою забезпечення постійного та ефективного поліпшення їхніх умов праці й життя,

зазначаючи, що в багатьох і особливо у тих, що розвиваються, країнах, земля використовується вельми незадовільно, а робоча сила в основному не має постійної роботи, і що ці обставини спричиняють потребу заохочення сільських працівників до розвитку вільних і життєдіяльних організацій, здатних захищати та обстоювати інтереси своїх членів таким чином, щоб забезпечити їхню ефективну участь в економічному й соціальному розвиткові,

вважаючи, що такі організації можуть і повинні сприяти скороченню постійної нестачі продовольства у різних районах світу,

визнаючи, що аграрна реформа у більшості країн, що розвиваються, є одним з найважливіших факторів у поліпшенні умов праці й життя сільських працівників, і що внаслідок цього організації сільських працівників повинні активно співробітничати і брати участь у проведенні цієї реформи,

нагадуючи про чинні міжнародні конвенції та рекомендації з питань праці - зокрема Конвенцію 1921 року про право на об'єднання в сільському господарстві ( 993_141 ), Конвенцію 1948 року про свободу асоціації та захист права на організацію ( 993_125 ) і Конвенцію 1949 року про право на організацію та ведення колективних переговорів ( 993_004 ), які підтверджують право всіх працівників, серед них сільських працівників, створювати вільні й незалежні організації, а також положення багатьох міжнародних конвенцій та рекомендацій з питань праці, застосовних до сільських працівників, і які потребують, зокрема, щоб організації працівників брали участь в застовуванні їх,

зазначаючи, що Організація Об'єднаних Націй і спеціалізовані установи, зокрема Міжнародна організація праці та Продовольча й сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй, виявляють загальний інтерес до аграрної реформи та сільського розвитку,

зазначаючи, що нижченаведені норми було сформульовано у співробітництві з Продовольчою й сільськогосподарською організацією Об'єднаних Націй і що, з метою уникнути дублювання, здійснюватиметься постійне співробітництво з цією організацією та з Організацією Об'єднаних Націй у справі заохочення і забезпечення застосування цих норм,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно організацій сільських працівників і їхньої ролі в економічному й соціальному розвиткові, що є четвертим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми рекомендації,

ухвалює цього двадцять третього дня червня місяця тисяча дев'ятсот сімдесят п'ятого року нижченаведену Рекомендацію, яка може називатися Рекомендацією 1975 року щодо організацій сільських працівників:

I. Загальні положення

1. 1) Ця Рекомендація застосовується до всіх типів організацій сільських працівників, серед тих організацій, котрі не обмежують свого складу сільськими працівниками, проте репрезентують їхні інтереси.

2) Крім того, Рекомендація 1966 року щодо кооперативів у країнах, які розвиваються ( 993_249 ), надалі застосовуватиметься до організацій сільських працівників.

2. 1) Відповідно до мети цієї Рекомендації вираз, "сільські працівники" означає будь-яку особу, зайняту в сільських районах на сільськогосподарських роботах, в ремеслах або в суміжних професіях, незалежно від того, чи є вона особою, що працює за наймом, чи згідно з пунктом 2) цього параграфа особою, яка працює за свій власний рахунок, такою, як орендар, здольник або дрібний землевласник.

2) Ця Рекомендація застосовується тільки до тих орендарів, здольників або дрібних землевласників, котрі одержують свій основний доход від сільського господарства і котрі обробляють землю самі чи з допомогою лише власних сімей або використовують час від часу допомогу третіх осіб і які:

a) не використовують працівників на постійній основі; або

b) не використовують значної кількості сезонних працівників; або

c) не мають ділянок землі, що їх обробляють орендарі чи здольники.

3. Усі категорії сільських працівників, чи йдеться про осіб, котрі працюють за наймом, чи про осіб, які працюють за свій власний рахунок, мають право створювати свої власні організації, а також вступати до організацій за своїм власним вибором, відповідно лише до правил цієї організації, без попереднього дозволу.

II. Роль організацій сільських працівників

4. Однією з цілей політики розвитку сільських районів має бути сприяння створенню та розвиткові на добровільній основі сильних і незалежних організацій сільських працівників як ефективного засобу забезпечення участі, без дискримінації, в дусі Конвенції 1958 року про дискримінацію в галузі праці й зайнять ( 993_161 ), сільських працівників в економічному і соціальному розвиткові та у використанні плодів такого розвитку.

5. Організації сільських працівників, у разі потреби, повинні бути здатні:

a) репрезентувати, просувати й захищати інтереси сільських працівників, наприклад, за допомогою проведення колективних переговорів і консультацій на всіх рівнях від імені колективу таких працівників;

b) репрезентувати сільських працівників у зв'язку з розробленням, застосуванням і оцінкою програм сільського розвитку на всіх етапах та рівнях національного планування;

c) активно і від самого початку залучати різні категорії сільських працівників, відповідно до інтересів кожної з них, до виконання: i) програм сільськогосподарського розвитку, куди входить поліпшення методів виробництва, зберігання, переробки, перевезення та збуту; ii) програм аграрної реформи, заселення та освоєння земель; iii) програм, пов'язаних із громадськими роботами, сільською промисловістю та сільськими ремеслами; iv) програм сільського розвитку, серед них програм, котрі здійснюються у співробітництві з ООН, Міжнародною організацією праці та іншими спеціалізованими установами; v) інформаційних і освітніх програм та інших видів діяльності, перелічених у параграфі 15 цієї Рекомендації;

d) добиватися і сприяти доступу сільських працівників до обслуговування їх у таких галузях, як кредит, постачання, збут, транспорт, а також до технічного обслуговування;

e) відігравати активну роль у поліпшенні загальної та професійної освіти і підготовки у сільських районах, в підготовці з питань розвитку громад, діяльності кооперативів та іншої діяльності організацій сільських працівників, а також у підготовці до здійснення керівництва всіма цими організаціями;

f) сприяти поліпшенню умов праці та життя сільських працівників, зокрема техніки безпеки та гігієни праці;

g) заохочувати розширення соціального забезпечення і основних соціальних служб у таких галузях, як забезпечення житлом, охорона здоров'я та відпочинок.

III. Заходи щодо сприяння розвиткові організацій сільських працівників

6. Для надання організаціям сільських працівників можливості відігравати свою роль в економічному й соціальному розвиткові члени Організації повинні ухвалити й здійснювати політику активного заохочення цих організацій, зокрема, з метою:

a) усунення перешкод, що стоять на шляху їхнього створення, зростання їх і здійснення ними законної діяльності, а також припинення законодавчої та адміністративної дискримінації, об'єктом якої можуть бути організації сільських працівників і їхні члени;

b) забезпечення організаціям сільських працівників і їхнім членам таких самих можливостей для здобуття професійного навчання та професійної підготовки, які мають інші організації працівників і їхні члени;

c) надання організаціям сільських працівників можливості здійснювати політику, яка забезпечує, щоб соціальний та економічний захист, а також використання економічних та соціальних переваг, аналогічних тим, які мають працівники промисловості, або, у разі потреби, працівники в інших, непромислових професіях, поширювались і на їхніх членів.

7. 1) Засади свободи об'єднання мають дотримуватися цілковито; організації сільських працівників за своїм родом є незалежними, добровільними і вільними від будь-якого втручання, примусу чи репресій.

2) Набуття правосуб'єктивності організаціями сільських працівників не повинно залежати від умов такого плану, який обмежує застосування положень параграфа 3 і пункту 1) цього параграфа.

3) Здійснюючи права, передбачені в параграфі 3 і в цьому параграфі, сільські трудівники та їхні відповідні організації, а також інші особи чи організовані колективи повинні дотримуватись національного законодавства.

4) Національне законодавство не повинно порушувати, а також не повинно застосовуватись таким чином, щоб порушувати гарантії, передбачені параграфом 3 і цим параграфом.

A. Законодавчі та адміністративні заходи

8. 1) Члени Організації повинні забезпечити, щоб національне законодавство чи правила не перешкоджали, з урахуванням особливих умов сільського сектора, створенню і розвиткові організацій сільських працівників.

2) Зокрема:

a) принципи права на об'єднання та на ведення колективних переговорів відповідно, зокрема, до Конвенції 1921 року про право на об'єднання в сільському господарстві ( 993_141 ), Конвенції 1948 року про свободу асоціації та захист права на організацію ( 993_125 ) і Конвенції 1949 року про право на організацію та ведення колективних переговорів ( 993_004 ), повинні повністю здійснюватися шляхом застосування загальних законів чи правил з цього питання до сільського сектора, або шляхом ухвалення спеціальних законів чи правил, з повним урахуванням потреб кожної категорії сільських працівників;

b) слід забезпечити цілковите пристосування відповідного законодавства чи правил до особливих потреб сільських районів, зокрема: i) вимоги щодо мінімального членського складу, мінімального рівня освіти та мінімальних фондів не повинні перешкоджати створенню організацій в сільських районах з нечисленним, погано освіченим та убогим населенням; ii) проблеми, котрі можуть виникнути стосовно зв'язків організації сільських працівників з їхніми членами, мають вирішуватися з дотриманням прав усіх заінтересованих сторін і відповідати положенням Конвенції 1948 року про свободу асоціації та захист права на організацію ( 993_125 ) і Конвенції 1971 року про представників працівників ( 993_186 ); iii) має забезпечуватись ефективний захист заінтересованих сільських працівників від звільнення або виселення на підставі їхнього статусу чи діяльності як керівників або членів організацій сільських працівників.

9. Відповідні системи контролю, такі як інспекція праці, особливі служби чи будь-які інші служби, повинні забезпечувати ефективне виконання законів чи правил, що стосуються організацій сільських працівників та їхніх членів.

10. 1) Там, де сільським працівникам важко за наявних умов виявляти ініціативу у справі створення та забезпечення діяльності їхніх власних організацій, слід заохочувати ті організації, які є, до надання сільським працівникам на їхнє прохання відповідних порад і допомоги, котрі відповідають їхнім інтересам.

2) У разі потреби, на прохання організацій ця допомога може доповнюватися консультативними службами, котрі мають кваліфікований персонал, спроможний дати юридичні і технічні поради, а також вести освітні курси.

11. Має бути вжито відповідних заходів для забезпечення організацій сільських працівників дійовими консультаціями та обговорення з ними всіх питань, що стосуються умов праці та життя в сільських районах.

12. 1) У зв'язку з розробленням та, у відповідних випадках, із здійсненням економічних і соціальних планів програм і будь-яких інших загальних заходів, що стосуються економічного, соціального чи культурного розвитку сільських районів, організації сільських працівників повинні прилучатися до участі в процедурі планування і в роботі таких компетентних органів, як офіційні правління та комітети, установи в питаннях розвитку, економічні й соціальні ради.

2) Зокрема, має бути вжито відповідних заходів для забезпечення ефективної участі таких організацій у розробленні, здійсненні та оцінці програм аграрної реформи.

13. Члени Організації повинні заохочувати встановлення процедури і створення установ, які сприяють контактам організацій сільських працівників з підприємцями та їхніми організаціями і компетентною владою.

B. Масова інформація

14. Має бути вжито заходів, зокрема з боку компетентного органу влади, для забезпечення:

a) розуміння з боку таких прямо заінтересованих кіл, як центральні, місцеві та інші органи влади, сільськогосподарські роботодавці і землевласники, того внеску, який можуть зробити організації сільських працівників у справу збільшення і кращого розподілу національного доходу, збільшення можливостей продуктивної і добре оплачуваної зайнятості в сільському секторі, підвищення загального рівня освіти і підготовки різних категорій сільських працівників та поліпшення загальних умов праці й життя в сільських районах;

b) розуміння з боку громадськості, зокрема у несільськогосподарських секторах економіки, важливості підтримання належної рівноваги між розвитком сільських і міських районів та бажаності сприяння розвиткові організацій сільських працівників як елемента такої рівноваги.

15. Ці заходи можуть охоплювати:

a) масові інформаційні та просвітницькі кампанії, особливо з метою надання сільським працівникам повної і корисної інформації про їхні права з тим, щоб вони могли користуватися ними належним чином;

b) радіо-, теле- та кінопрограми, а також періодичні статті у місцевій і національній пресі, котрі показують умови життя й праці у сільських районах і роз'яснюють завдання організацій сільських працівників та здобутки їхньої діяльності;

c) організацію на місцях семінарів і зборів за участю представників сільських працівників різних категорій, роботодавців та землевласників, інших верств населення та місцевої влади;

d) організацію відвідань сільських районів журналістами, представниками роботодавців і працівників різних галузей промисловості й торгівлі, школярами і студентами вузів у супроводі їхніх викладачів, а також іншими представниками різних верств населення;

e) підготовку відповідних освітніх програм для шкіл різних типів і рівнів, котрі належним чином відображають проблеми сільськогосподарського виробництва і життя сільських працівників.

C. Освіта і підготовка

16. Щоб забезпечити гармонійне зростання організацій сільських працівників і щоб вони незабаром змогли взяти на себе свою повну роль у справі розвитку сільських районів, слід ужити заходів, зокрема і з боку компетентного органу влади, з метою:

a) ознайомлення керівників організацій сільських працівників та їхніх членів: i) з національним законодавством і правилами та міжнародними нормами з питань, що прямо стосуються діяльності цих організацій, зокрема, права на об'єднання; ii) з основними засадами створення й функціонування організацій сільських працівників; iii) з питаннями, що стосуються розвитку сільських районів як частини економічного та соціального розвитку країни, серед яких питання сільськогосподарського і ремісничого виробництва, зберігання, переробки, перевезення та збуту продуктів і обміну їх; iv) з принципами і методами національного планування на різних рівнях; v) з навчальними посібниками та програмами з професійної підготовки, виданими або розробленими Організацією Об'єднаних Націй, Міжнародною організацією праці чи іншими спеціалізованими організаціями, призначеними для навчання та професійної підготовки сільських працівників;

b) удосконалення й розвитку навчання сільських працівників у всіх аспектах - загальному, технічному, економічному та соціальному - з тим, щоб вони краще могли як розвивати організації і усвідомлювати свої права, так і брати активну участь у розвитку сільських районів, особливу увагу слід приділяти навчанню зовсім або частково неписьменних працівників шляхом здійснення програм ліквідації неписьменності, пов'язаних із практичним розширенням їхньої діяльності;

c) сприяння здійсненню програм, котрі враховують роль, яку жінки можуть і повинні відігравати в сільських районах, і є невід'ємною частиною загальних програм освіти й підготовки, що до них чоловіки й жінки повинні мати рівний доступ;

d) забезпечення підготовки, особливо особам, відповідальним за освіту сільських працівників, щоб дати їм можливість, наприклад, допомагати розвиткові діяльності у напрямі надання послуг на кооперативних чи інших відповідних засадах, що дало б змогу задовольняти потреби членів організацій сільських працівників, зміцнюючи водночас економічну незалежність цих організацій;

e) підтримки програм, котрі охоплюють усі аспекти розвитку сільської молоді.

17. 1) Як ефективний засіб забезпечення згаданих у параграфі 16 підготовки та освіти повинні розроблятися й застосовуватись програми робочої освіти або освіти дорослих, спеціально пристосовані до національних і місцевих умов, а також до соціальних, економічних і культурних потреб різних категорій сільських трудівників, та до особливих потреб жінок і молоді.

2) Оскільки ж наявні профспілки та організації, котрі репрезентують сільських трудівників, мають особливі знання й досвід у цій галузі, вони можуть безпосередньо залучатися до розроблення та здійснення таких програм.

D. Фінансова та матеріальна допомога

18. 1) У тих випадках, особливо на початкових етапах розвитку, коли організації сільських працівників вважають, що вони потребують фінансової чи матеріальної допомоги, наприклад, для здійснення програм освіти й підготовки, і коли вони просять та одержують таку допомогу, вони повинні одержувати її на таких умовах, за яких цілком дотримуються незалежність та інтереси цих організацій і їхніх членів. Ця допомога повинна доповнювати ініціативу й зусилля сільських працівників щодо фінансування своїх власних організацій.

2) Вищезазначені принципи стосуються всієї фінансової і матеріальної допомоги, серед іншого і тих випадків, коли політикою члена Організації є надання такої допомоги з боку самої держави.