ДИРЕКТИВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) 2018/2002
від 11 грудня 2018 року
про внесення змін до Директиви 2012/27/ЄС про енергоефективність

(Текст стосується ЄЕП)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу, зокрема його статтю 194(2),

Беручи до уваги пропозицію Європейської Комісії,

Після передачі проекту законодавчого акта національним парламентам,

Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету (-1)

Беручи до уваги висновок Комітету регіонів (-2),

Діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою (-3),

Оскільки:

(1) Стримування попиту на енергію є одним із п'яти вимірів Стратегії Енергетичного Союзу, встановленої в Повідомленні Комісії від 25 лютого 2015 року «Рамкова стратегія стійкого Енергетичного Союзу з далекоглядною політикою у сфері зміни клімату». Підвищення енергоефективності в рамках всього енергетичного ланцюга, включно з виробництвом, передачею, розподілом і кінцевим використанням енергії, буде корисним для довкілля, покращить якість повітря та громадське здоров'я, знизить викиди парникових газів, підвищить енергетичну безпеку завдяки зниженню залежності від імпорту енергоресурсів з-поза меж Союзу, знизить витрати на енергоресурси для домогосподарств і компаній, допоможе знизити рівень енергетичної бідності та призведе до підвищення конкуренції, зростання кількості робочих місць і підвищення економічної активності в усіх секторах економіки, таким чином підвищуючи якість життя громадян. Це відповідає зобов'язанням Союзу в рамках Енергетичного Союзу і глобального кліматичного порядку денного, встановленого в Паризькій угоді про зміну клімату від 2015 року за результатами 21-ї Конференції Сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (-4) (далі - Паризька угода), що передбачає стримування зростання глобальної середньої температури значно нижче 2°С понад доіндустріальні рівні і докладання зусиль з метою обмеження зростання температури до 1,5°С понад доіндустріальні рівні;

(2) Директива Європейського Парламенту і Ради 2012/27/ЄС (-5) є складовою прогресу в розвитку Енергетичного Союзу, у рамках якого енергоефективність сама по собі вважається джерелом енергії. Перший принцип енергоефективності повинен враховуватися при встановленні нових правил на боці пропозиції та в інших сферах політики. Комісія повинна забезпечити, щоб енергоефективність і управління попитом могли конкурувати на рівних умовах з генеруючими потужностями. Енергоефективність необхідно враховувати при ухваленні рішень, пов'язаних із плануванням енергосистеми або фінансуванням. Підвищення енергоефективності необхідно реалізувати, якщо воно більш результативне за витратами, ніж еквівалентні рішення на боці пропозиції. Воно має допомагати скористатися численними вигодами від енергоефективності для Союзу, зокрема для громадян і підприємств.

(3) Енергоефективність повинна вважатися надзвичайно важливим елементом і мати пріоритетне значення при ухваленні майбутніх інвестиційних рішень стосовно енергетичної інфраструктури Союзу.

(4) Досягнення амбітного цільового показника енергоефективності вимагає усунення перешкод для сприяння інвестуванню в заходи з енергоефективності. Одним із кроків у цьому напрямку є пояснення, надане Євростатом 19 вересня 2017 року щодо обліку договорів на підвищення енергоефективності в національних рахунках, що усуває невизначеність і сприяє використанню таких договорів.

(5) На засіданнях Європейської Ради 23 та 24 жовтня 2014 року був підтриманий цільовий показник енергоефективності в розмірі 27% на 2030 рік на рівні Союзу, який підлягає перегляду до 2020 року, беручи до уваги цільовий показник Союзу на рівні 30%. У своїй Резолюції від 15 грудня 2015 року «На шляху до європейського Енергетичного Союзу» Європейський Парламент закликав Комісію додатково оцінити життєздатність цільового показника енергоефективності в розмірі 40% для того самого періоду. Таким чином, доцільно внести зміни до Директиви 2012/27/ЄС, щоб адаптувати її з огляду на перспективу до 2030 року.

(6) Необхідність для Союзу в досягненні цільових показників енергоефективності на рівні Союзу, виражених як споживання первинної та/або кінцевої енергії, повинна бути чітко визначена у формі цільового показника в розмірі принаймні 32,5% на 2030 рік. За результатами прогнозів, підготовлених у 2007 році, споживання первинної енергії у 2030 році становитиме 1 887 млн т н.е, а споживання кінцевої енергії - 1416 млн т н.е. У результаті зниження споживання на 32,5% у 2030 році отримаємо 1273 млн т н.е та 956 млн т н.е, відповідно. Цей показник, що має такий самий характер, як і цільовий показник Союзу на 2020 рік, повинен бути оцінений Комісією для цілей його перегляду в напрямку збільшення до 2023 року в разі значного скорочення витрат або, за необхідності, для виконання міжнародних зобов'язань Союзу щодо декарбонізації. Обов'язкові цільові показники на рівні держав-членів у перспективі до 2020 та 2030 років відсутні, і свобода держав-членів встановлювати свої національні внески на основі споживання первинної або кінцевої енергії, заощадження первинної або кінцевої енергії або енергоємності не повинна обмежуватися. Держави-члени повинні встановлювати їхні індикативні національні внески в підвищення енергоефективності, враховуючи, що споживання енергії в Союзі у 2030 році не повинне перевищувати 1273 млн т н.е. первинної енергії та/або 956 млн т н.е. кінцевої енергії. Це означає, що споживання первинної енергії в Союзі повинне бути знижене на 26%, а споживання кінцевої енергії - на 20% порівняно з рівнем 2005 року. Існує потреба в регулярному оцінюванні прогресу в досягненні цільових показників Союзу на 2030 рік, що передбачене в Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/1999 (-6).

(7) На операційну ефективність енергосистем у будь-який конкретний момент часу впливає здатність відпускати електроенергію, вироблену з різних джерел - з різними рівнями інерції та часом запуску - у мережу в безперешкодний і гнучкий спосіб. Підвищення такої ефективності дасть змогу краще використовувати відновлювану енергію.

(8) Підвищення енергоефективності може сприяти зростанню обсягу виробництва. Держави-члени та Союз повинні прагнути знизити споживання енергії, незалежно від рівня економічного зростання.

(9) Обов'язок держав-членів щодо встановлення довгострокових стратегій для мобілізації інвестицій і сприяння реконструкції національного житлового фонду та повідомлення їх Комісії виключено з Директиви 2012/27/ЄС і додано до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2010/31/ЄС (-7), у рамках якої такий обов'язок вписується у довгострокові плани в секторах будівель із майже нульовим споживанням енергії та декарбонізації будівель.

(10) З огляду на кліматичну та енергетичну рамку на 2030 рік строк дії обов'язку щодо заощадження енергії, встановленого в Директиві 2012/27/ЄС, повинен бути продовжений після 2020 року. Таке продовження забезпечить вищий рівень стабільності для інвесторів і таким чином стимулюватиме довгострокові інвестиції та довгострокові заходи з енергоефективності, такі як поглиблена реконструкція будівель з довгостроковою метою сприяння економічно ефективній трансформації наявних будівель у будівлі з майже нульовим споживанням енергії. Обов'язок щодо заощадження енергії має важливе значення для забезпечення місцевого зростання та створення робочих місць і повинен зберігатися для забезпечення того, щоб Союз зміг досягти своїх енергетичних і кліматичних цілей, шляхом створення подальших можливостей для розірвання зв'язку між споживання енергії та зростанням. Співпраця з приватним сектором має важливе значення для оцінювання умов, за яких можна розблокувати приватні інвестиції у проекти з підвищення енергоефективності, і розроблення нових моделей доходів для інновацій у сфері енергоефективності.

(11) Заходи з підвищення енергоефективності також мають позитивний вплив на якість повітря, оскільки більш енергоефективні будівлі сприяють зниженню попиту на паливо для опалення, у тому числі на тверде паливо для опалення. Таким чином, заходи з енергоефективності сприяють підвищенню якості повітря у приміщенні та поза ним та допомагають досягти, у результативний за витратами спосіб, цілей політики Союзу у сфері підвищення якості повітря, як встановлено, зокрема, у Директиві Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/2284 (-8).

(12) Держави-члени зобов'язані досягти сукупного заощадження енергії при кінцевому використанні за весь період з 2021 року до 2030 року, яке еквівалентне новому річному заощадженню енергії в розмірі принаймні 0,8% споживання кінцевої енергії. Зазначена вимога повинна бути виконана за допомогою нових інструментів політики, ухвалених протягом нового строку дії обов'язку - з 01 січня 2021 року до 31 грудня 2030 року - або за допомогою нових окремих заходів згідно з інструментами політики, ухваленими протягом або до попереднього періоду, за умови, що окремі заходи, які ініціюють заощадження енергії, впроваджуються протягом нового строку. З цією метою держави-члени повинні мати змогу використовувати схему зобов'язань щодо енергоефективності, альтернативні інструменти політики або і те, і інше. Крім того, необхідно забезпечити різні варіанти, у тому числі повне або часткове врахування енергії, яка використовується у транспортному секторі, у базових показниках для розрахунків, щоб забезпечити державам-членам гнучкість при розрахунку обсягу заощадженої енергії, одночасно забезпечуючи досягнення сукупного заощадження енергії при кінцевому використанні, еквівалентного новому річному заощадженню енергії в розмірі принаймні 0,8%.

(13) Однак застосування такої вимоги до Кіпру та Мальти було би непропорційним. Енергетичний ринок цих двох малих острівних держав-членів демонструє специфічні характеристики, які суттєво обмежують спектр заходів, доступних для виконання обов'язку щодо заощадження енергії, як-от наявність єдиного дистрибутора енергії, відсутність газових мереж і систем централізованого теплопостачання та охолодження, а також малий розмір компаній зі збуту нафтопродуктів. Такі специфічні характеристики доповнюються малим розміром енергетичних ринків таких держав-членів. Відповідно, Кіпр та Мальта зобов'язані тільки досягти скупного заощадження енергії при кінцевому використанні, еквівалентного новому заощадженню в розмірі 0,24% споживання кінцевої енергії за період з 2021 року до 2030 року.

(14) Якщо вони використовують схему зобов'язань, держави-члени призначають зобов'язані сторони серед дистрибуторів енергії, енергозбутових компаній, дистрибуторів палива для транспорту або компаній роздрібної торгівлі паливом для транспорту на основі об'єктивних і недискримінаційних критеріїв. Призначення або звільнення від призначення певних категорій таких дистрибуторів або компаній роздрібної торгівлі не повинне вважатися несумісним із принципом недискримінації. Таким чином, держави-члени мають змогу вибирати, чи призначати в якості зобов'язаних сторін таких дистрибуторів або компанії роздрібної торгівлі чи тільки їх певні категорії.

(15) Заходи держав-членів із підвищення енергоефективності у транспортному секторі відповідають критеріям для врахування для цілей виконання обов'язку щодо заощадження енергії при кінцевому використанні. Такі заходи включають політики, які, між іншим, покликані стимулювати використання ефективніших транспортних засобів, перехід на їзду на велосипеді, ходьбу та громадський транспорт або мобільність і містобудування, що знижує потребу у використанні транспорту. Крім того, схеми, що прискорюють використання нових ефективніших транспортних засобів або політик, які сприяють переходу на палива з кращими характеристиками, що знижують обсяг використання енергії на 1 кілометр, також можуть бути прийнятними за умови відповідності правилам щодо значущості та додатковості, визначеним у додатку V до Директиви 2012/27/ЄС, зі змінами, внесеними цією Директивою. Такі заходи повинні, якщо це доцільно, узгоджуватися з національними рамками політики держав-членів, встановленими відповідно до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2014/94/ЄС (-9).

(16) Заходи, вжиті державами-членами відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/842 (-10), що призводять до покращень енергоефективності, які піддаються перевірці, вимірюванню або оцінюванню, можуть вважатися економічно ефективним способом виконання державами-членами обов'язку щодо заощадження енергії відповідно до Директиви 2012/27/ЄС, зі змінами, внесеними цією Директивою.

(17) У якості альтернативи вимозі до зобов'язаних сторін досягати сукупного заощадження енергії при кінцевому використанні, що вимагається згідно зі статтею 7(1) Директиви 2012/27/ЄС, зі змінами, внесеними цією Директивою, держави-члени повинні мати змогу дозволяти зобов'язаним сторонам або вимагати від них сплачувати внески до національного фонду енергоефективності в рамках їхніх схем зобов'язань.

(18) Без обмеження статті 7(4) і (5), як впроваджено цією Директивою, держави-члени та зобов'язані сторони повинні використовувати всі доступні засоби та технології для досягнення необхідного сукупного заощадження енергії при кінцевому використанні, у тому числі шляхом сприяння сталим технологіям у ефективних системах централізованого теплопостачання та охолодження, ефективній інфраструктурі опалення та охолодження, енергетичним аудитам або еквівалентним системам менеджменту, за умови, що заявлене заощадження енергії відповідає вимогам, встановленим у статті 7 і додатку V до Директиви 2012/27/ЄС, зі змінами, внесеними цією Директивою. Держави-члени повинні намагатися досягти високого ступеня гнучкості при розробленні та імплементації альтернативних інструментів політики.

(19) Довгострокові заходи з енергоефективності продовжать забезпечувати заощадження енергії після 2020 року, проте, щоб сприяти досягненню цільового показника енергоефективності Союзу на 2030 рік, такі заходи повинні забезпечувати нові заощадження після 2020 року. З іншого боку, заощадження енергії, досягнуті після 31 грудня 2020 року, не повинні зараховуватися до сукупного заощадження енергії при кінцевому використанні, що вимагається за період з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2020 року.

(20) Нові заощадження повинні бути додатковими до тих, які характерні для звичайного ходу діяльності, щоб заощадження, яке мало би місце в будь-якому разі, не зараховувалося як виконання вимог щодо заощадження енергії. Щоб розрахувати вплив впроваджених заходів, необхідно враховувати тільки чисті заощадження, виміряні як зміна споживання енергії, що прямо відноситься на рахунок відповідного заходу з енергоефективності. Для розрахування чистих заощаджень держави-члени повинні встановити базовий сценарій розвитку ситуації без відповідного заходу. Відповідний інструмент політики повинен оцінюватися на основі такого базового сценарію. Держави-члени повинні враховувати те, що інші інструменти політики можуть бути реалізовані протягом того самого періоду і також можуть впливати на обсяг заощадженої енергії, тому не всі зміни, спостережені після впровадження певного інструмента політики, що є предметом оцінювання, можуть бути віднесені на рахунок тільки такого інструмента політики. Дії зобов'язаних сторін, сторін-учасниць і довірених сторін повинні дійсно сприяти досягненню заявленого заощадження енергії, щоб забезпечити відповідність вимозі щодо значущості.

(21) Важливо розглядати, у відповідних випадках, усі етапи енергетичного ланцюга при розрахуванні заощадження енергії для підвищення потенціалу заощадження енергії при передачі та розподілі електроенергії.

(22) Ефективне управління водними ресурсами може значною мірою сприяти заощадженню енергії. Частка сектора водопостачання та водовідведення у використанні електроенергії в Союзі становить 3,5%, і очікується, що вона зростатиме. Водночас витоки води становлять 24% загального обсягу води, спожитої в Союзі, а енергетичний сектор є найбільшим споживачем води, частка якого у споживанні становить 44%. Необхідно повною мірою вивчити потенціал заощадження енергії шляхом використання розумних технологій і процесів.

(23) Згідно із статтею 9 Договору про функціонування Європейського Союзу, політики Союзу у сфері енергоефективності повинні бути інклюзивними та, відповідно, повинні забезпечувати доступність заходів з енергоефективності для споживачів, які страждають від енергетичної бідності. Підвищення енергоефективності будівель, зокрема, повинне приносити користь вразливим домогосподарствам, у тому числі тим, які страждають від енергетичної бідності, і, у відповідних випадках, тим, які проживають у соціальному житлі. Держави-члени вже можуть вимагати від зобов'язаних сторін включати соціальні цілі до заходів з енергоефективності, що стосуються енергетичної бідності, і ця можливість повинна бути розширена на альтернативні інструменти політики та національні фонди енергоефективності і повинна бути трансформована в обов'язок, водночас даючи державам-членам можливість зберігати повну гнучкість у розрізі їхнього розміру, сфери дії та змісту. Якщо в рамках схеми зобов'язань щодо енергоефективності не дозволені заходи, які стосуються окремих споживачів енергії, держава-член може вживати заходів для зниження енергетичної бідності тільки за допомогою альтернативних інструментів політики.

(24) Близько 50 млн домогосподарств у Союзі страждають від енергетичної бідності. Відповідно, заходи з енергоефективності повинні мати ключове значення для кожної результативної за витратами стратегії подолання енергетичної бідності та вразливості споживачів і повинні доповнювати політики у сфері соціального забезпечення на рівні держав-членів. Щоб забезпечити, що заходи з енергоефективності знижують енергетичну бідність серед орендарів у сталий спосіб, необхідно враховувати результативність за витратами таких заходів, а також їх доступність для власників майна та орендарів, і слід гарантувати належну фінансову підтримку таких заходів на рівні держав-членів. Фонд будівель Союзу необхідно в довгостроковій перспективі перетворити на будівлі з майже нульовим споживанням енергії згідно із цілями Паризької угоди. Поточні темпи реконструкції будівель є недостатніми, і найважче провести її в будівлях, де проживають громадяни з низьким рівнем доходу, які страждають від енергетичної бідності. Відповідно, заходи, встановлені в цій Директиві стосовно обов'язків із заощадження енергії, схем зобов'язань щодо енергоефективності та альтернативних інструментів політики, мають особливе значення.

(25) Зниження витрат споживачів на енергію повинне бути досягнуте шляхом надання допомоги споживачам у зниженні використання енергії завдяки зниженню енергетичних потреб будівель і підвищенню ефективності приладів, що необхідно поєднати з доступністю видів транспорту з низьким рівнем споживання енергії, інтегрованих з громадським транспортом і велосипедним рухом.

(26) Надзвичайно важливо підвищувати обізнаність усіх громадян Союзу про вигоди від підвищення енергоефективності та надавати їм достовірну інформацію про способи, за допомогою яких цього можна досягти. Підвищення енергоефективності також має важливе значення для безпеки енергопостачання в Союзі шляхом зниження залежності від імпорту палива з третіх країн.

(27) Інформація про витрати та вигоди від усіх вжитих заходів з енергоефективності, у тому числі про періоди окупності, повинна бути повністю прозорою для споживачів.

(28) У ході імплементації Директиви 2012/27/ЄС, зі змінами, внесеними цією Директивою, і здійснення інших заходів у сфері енергоефективності, держави-члени повинні звертати особливу увагу на синергію між заходами з енергоефективності та ефективним використанням природних ресурсів згідно з принципами циркулярної економіки.

(29) Користуючись новими бізнес-моделями та технологіями, держави-члени повинні докладати зусиль для просування та сприяння впровадженню заходів з енергоефективності, у тому числі шляхом надання інноваційних енергетичних послуг великим і малим споживачам.

(30) У рамках заходів, визначених у Повідомленні Комісії від 15 липня 2015 року «Створення нового механізму для енергоспоживачів» у контексті Енергетичного Союзу та Стратегії опалення та охолодження, необхідно зміцнити мінімальні права споживачів на достовірну, надійну, чітку та своєчасну інформацію про їх споживання енергії. Слід внести зміни до статей 9-11 та додатка VII до Директиви 2012/27/ЄС, щоб передбачити періодичний і розширений зворотний зв'язок щодо споживання енергії, якщо це технічно можливо та економічно ефективно з огляду на наявні засоби вимірювальної техніки. У цій Директиві уточнюється, що результативність за витратами обліку на нижчих ступенях розподілу залежить від того, чи пов'язані витрати є пропорційними потенційному заощадженню енергії. При оцінюванні результативності за витратами обліку на нижчих ступенях розподілу можна враховувати вплив інших конкретних планових заходів у певній будівлі, як-от майбутньої реконструкції.

(31) У цій Директиві також роз'яснюється, що права, пов'язані з виставленням рахунків та інформацією про виставлення рахунків і споживання застосовуються до споживачів тепла, холоду або побутової гарячої води, що подаються із централізованого джерела, навіть якщо вони не мають прямих окремих договірних відносин із постачальником енергії. Означення терміну «кінцевий споживач» можна розуміти, як таке, що стосується тільки фізичних або юридичних осіб, які купують енергію на підставі прямого окремого договору з постачальником енергії. У зв'язку із цим для цілей відповідних положень необхідно впровадити термін «кінцевий користувач», який стосується ширшої групи споживачів і який, на додачу до кінцевих споживачів, які купують послуги опалення, охолодження або побутового гарячого водопостачання для власного кінцевого використання, повинен також охоплювати жителів індивідуальних будинків або індивідуального житла у багатоквартирних і багатоцільових будинках, якщо постачання до такого житла здійснюється із централізованого джерела і якщо жителі не мають прямого або окремого договору з постачальником енергії. Термін «облік на нижчих ступенях розподілу» стосується вимірювання споживання в індивідуальному житлі в таких будинках.

(32) Щоб досягти прозорості обліку індивідуального споживання теплової енергії і таким чином сприяти впровадженню обліку на нижчих ступенях розподілу, держави-члени повинні забезпечити наявність прозорих, загальнодоступних національних правил розподілу витрат на опалення, охолодження та побутове гаряче водопостачання в багатоквартирних і багатоцільових будинках. На додаток до прозорості, держави-члени повинні розглянути вжиття заходів для зміцнення конкуренції в секторі надання послуг обліку на нижчих ступенях розподілу, щоб таким чином сприяти забезпеченню обґрунтованості будь-яких витрат, понесених кінцевими користувачами.

(33) До 25 жовтня 2020 року нововстановлені лічильники тепла та розподілювачі спожитого тепла повинні мати можливість дистанційного зчитування показів для забезпечення результативного за витратами періодичного надання інформації про постачання. Зміни до Директиви 2012/27/ЄС, внесені цією Директивою, які стосуються обліку тепла, холоду та побутової гарячої води; обліку на нижчих ступенях розподілу та розподілу витрат на опалення, охолодження та побутове гаряче водопостачання; вимоги щодо дистанційного зчитування показів; інформація про виставлення рахунків і споживання тепла, холоду та побутової гарячої води; вартість доступу до даних обліку, інформації про виставлення рахунків і споживання тепла, холоду та побутової гарячої води; та мінімальних вимог до інформації про виставлення рахунків і споживання тепла, холоду та побутової гарячої води, мають застосовуватися тільки до тепла, холоду та побутової гарячої води, постачання яких здійснюється із централізованого джерела. Держави-члени можуть вільно вирішувати, чи технології мобільного зчитування Walk-By або Drive-By вважаються такими, що забезпечують дистанційне зчитування показів. Пристрої з дистанційним зчитуванням не вимагають доступу до індивідуальних квартир або житла для зчитування.

(34) Держави-члени повинні враховувати, що успішне впровадження нових технологій обліку споживання енергії вимагає збільшення інвестицій в освіту та розвиток навичок користувачів і постачальників енергії.

(35) Інформація про виставлення рахунків і річні звіти є важливими способами інформування споживачів про їх споживання енергії. Дані про споживання та витрати також можуть містити іншу інформацію, яка допомагає споживачам порівнювати їхню поточну угоду з іншими пропозиціями на ринку та скористатися механізмами розгляду скарг і альтернативного врегулювання спорів. Однак з огляду на те, що спори, пов'язані з рахунками, є поширеним джерелом скарг споживачів і фактором, який зумовлює постійно низький рівень задоволеності споживачів і взаємодії з їхніми постачальниками енергії, необхідно зробити рахунки простішими, чіткішими та зрозумілішими, одночасно забезпечуючи, щоб окремі інструменти, як-от інформація про виставлення рахунків, інформаційні інструменти та річні звіти, надавали всю необхідну споживачам інформацію для регулювання їх споживання енергії, порівняння пропозицій і зміни постачальників.

(36) Заходи держав-членів повинні бути підтримані за допомогою належним чином розроблених і дієвих фінансових інструментів Союзу, таких як Європейські структурні та інвестиційні фонди, Європейський фонд стратегічних інвестицій, а також фінансування Європейським інвестиційним банком (ЄІБ) і Європейський банком реконструкції та розвитку (ЄБРР), які повинні підтримувати інвестиції в енергоефективність на всіх етапах енергетичного ланцюга та використовувати комплексний аналіз витрат і вигід із моделлю диференційованих ставок дисконтування. Фінансова підтримка повинна зосереджуватися на ефективних за витратами методах підвищення енергоефективності, що зумовлюватимуть зниження споживання енергії. ЄІБ і ЄБРР повинні, разом з національними банками розвитку, розробити, створити та фінансувати програми та проекти, адаптовані для сектора ефективності, у тому числі для енергетично бідних домогосподарств.

(37) Щоб забезпечити можливість оновлення додатків до Директиви 2012/27/ЄС і гармонізованих еталонних значень ККД, необхідно розширити делегування повноважень, наданих Комісії. Особливо важливим є проведення Комісією належних консультацій у процесі підготовчої роботи, у тому числі на експертному рівні, і проведення таких консультацій згідно з принципами, встановленими в Міжінституційній угоді про краще законотворення від 13 квітня 2016 року (-11). Зокрема, для забезпечення рівної участі у розробленні делегованих актів Європейський Парламент і Рада мають отримувати всі документи одночасно з експертами держав-членів, а їхні експерти мають систематично отримувати доступ до засідань експертних груп Комісії, які займаються розробленням делегованих актів.

(38) Щоб мати змогу оцінити ефективність Директиви 2012/27/ЄС, зі змінами, внесеними цією Директивою, необхідно впровадити вимогу щодо проведення загального перегляду зазначеної Директиви та подання звіту до Європейського Парламенту і Ради до 28 лютого 2024 року. Такий перегляд повинен відбутися після глобальної інвентаризації за Рамковою конвенцією ООН про зміну клімату у 2023 році, щоб дати змогу здійснити необхідне узгодження із зазначеним процесом, одночасно враховуючи розвиток економіки та інновацій.

(39) Місцеві та регіональні органи повинні відігравати провідну роль у розвитку, розробленні, виконанні та оцінюванні заходів, встановлених у Директиві 2012/27/ЄС, щоб вони могли належним чином враховувати специфічні особливості їхнього клімату, культури та суспільства.

(40) Відображаючи технологічний прогрес і зростання частки відновлюваних джерел енергії в секторі виробництва електроенергії, стандартний коефіцієнт заощадження у кВттод електроенергії повинен бути переглянутий для відображення змін коефіцієнта первинної енергії (PEF) для електроенергії. Розрахунки, які відображають енергетичний баланс PEF для електроенергії, ґрунтуються на середньорічних значеннях. Для виробництва електричної та теплової енергії з атомної енергії використовують метод обліку за «фізичним енергетичним вмістом», а для виробництва електричної та теплової енергії з викопного палива та біомаси - метод за «технічною ефективністю перетворення». Для відновлюваної енергії з негорючих джерел використовують метод, який є прямим еквівалентом на основі підходу «загальної первинної енергії». Для розрахунку частки первинної енергії для електроенергії в когенерації застосовують метод, визначений у додатку II до Директиви 2012/27/ЄС. Необхідно використовувати середню, а не маржинальну ринкову позицію. Припускається, що ефективність перетворення становить 100% для негорючих відновлюваних джерел енергії, 10% для геотермальних електростанцій і 33% для атомних електростанцій. Розрахунок загальної ефективності для когенерації ґрунтується на останніх даних Євростату. Що стосується меж системи, PEF дорівнює 1 для всіх джерел енергії. Значення PEF стосується 2018 року і ґрунтується на даних, інтерпольованих з останньої редакції референтного сценарію PRIMES на 2015 і 2020 роки та скоригованих на дані Євростату до 2016 року. Аналіз охоплює держави-члени та Норвегію. Набір даних для Норвегії ґрунтується на даних Європейської мережі операторів систем передачі електроенергії.

(41) Заощадження енергії в результаті імплементації права Союзу повинне бути заявлене, тільки якщо воно отримане за рахунок заходу, що виходить за межі мінімуму, який вимагається відповідним правовим актом Союзу, завдяки встановленню амбітніших вимог до енергоефективності на рівні держави-члена або розширеному впровадженню заходу. Будівлі мають значний потенціал для подальшого підвищення енергоефективності, а реконструкція будівель є важливим довгостроковим елементом збільшення обсягу заощадження енергії, що передбачає економію на масштабах. Відповідно, необхідно уточнити, що можна заявляти весь обсяг заощадження енергії в результаті заходів, які сприяють реконструкції наявних будівель, за умови, що він перевищує заощадження енергії, які мали би місце за відсутності відповідного інструмента політики, і за умови, що держава-член доведе, що зобов'язана сторона, сторона-учасниця або довірена сторона дійсно сприяла досягненню заявленого заощадження енергії.

(42) Згідно зі Стратегією Енергетичного Союзу та принципами кращого регулювання, необхідно приділяти більше уваги правилам моніторингу та перевірки для впровадження схем зобов'язань щодо енергоефективності та альтернативних інструментів політики, у тому числі вимозі щодо перевірки статистично репрезентативної вибірки заходів. У Директиві 2012/27/ЄС, зі змінами, внесеними цією Директивою, вважається, що статистично значуща частка та репрезентативна вибірка заходів із підвищення енергоефективності вимагають створення підмножини статистичної сукупності відповідних заходів із заощадження енергії в такий спосіб, щоб вона точно відображала всю сукупність заходів із заощадження енергії і таким чином давала змогу зробити достатньо надійні висновки щодо впевненості в усій сукупності заходів.

(43) Енергія, вироблена на або в будівлях за допомогою технологій на основі відновлюваних джерел енергії, знижує обсяг енергії, яку постачають із викопного палива. Зниження споживання енергії та використання енергії з відновлюваних джерел у секторі будівель є важливими заходами для зниження енергетичної залежності Союзу та скорочення викидів парникових газів, особливо з огляду на амбітні кліматичні та енергетичні цілі, встановлені на 2030 рік, а також на глобальне зобов'язання в контексті Паризької угоди. Для цілей їхнього обов'язку щодо сукупного заощадження енергії держави-члени можуть враховувати, якщо застосовно, заощадження енергії в результаті використання відновлюваної енергії, виробленої на або в будівлях для власних потреб з метою виконання обов'язків щодо заощадження енергії.

(44) Відповідно до Спільної політичної декларації держав-членів та Комісії від 28 вересня 2011 року про пояснювальні документи (-12), держави-члени зобов'язались супроводжувати, в обґрунтованих випадках, повідомлення про їхні інструменти з транспозиції одним або кількома документами, що роз'яснюють взаємозв'язок між елементами директив та відповідними частинами національних інструментів транспозиції. Щодо цієї Директиви законодавець вважає передання таких документів обґрунтованим.

(45) Оскільки цілі цієї Директиви, а саме досягнення цільових показників енергоефективності Союзу в розмірі 20% до 2020 року та принаймні 32,5% до 2030 року та створення умов для подальшого підвищення енергоефективності після вказаних термінів, не можуть бути достатньою мірою досягнуті державами-членами, а радше, з огляду на їх масштаб і наслідки, можуть бути краще досягнута на рівні Союзу, Союз може ухвалювати інструменти відповідно до принципу субсидіарності, як визначено в статті 5 Договору про Європейський Союз. Відповідно до принципу пропорційності, визначеного в зазначеній статті, ця Директива не виходить за межі необхідного для досягнення таких цілей.

(46) Таким чином, до Директиви 2012/27/ЄС повинні бути внесені відповідні зміни,

УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Стаття 1

До Директиви 2012/27/ЄС внести такі зміни:

(1) у статті 1 параграф 1 викласти в такій редакції:

«1. Ця Директива встановлює спільні рамки для інструментів сприяння енергоефективності в межах Союзу для забезпечення досягнення провідних цільових показників Союзу щодо підвищення енергоефективності до 2020 року на 20% і провідних цільових показників Союзу щодо підвищення енергоефективності до 2030 року на принаймні 32,5%, а також прокладає шлях до подальшого підвищення енергоефективності після зазначених дат.

Вона встановлює правила, призначені для усунення бар'єрів на енергетичному ринку та подолання неспроможності ринку, що перешкоджає ефективності постачання та використання енергії, а також передбачає встановлення орієнтовних національних цільових показників енергоефективності на 2020 і 2030 роки.

Ця Директива сприяє імплементації першого принципу енергоефективності».

(2) у статті 3 додати такі параграфи:

«4. До 31 жовтня 2022 року Комісія повинна оцінити, чи досягнув Союз провідних цільових показників енергоефективності на 2020 рік.

5. Кожна держава-член повинна встановити орієнтовний національний внесок у досягнення цільових показників енергоефективності Союзу на 2030 рік, встановлених у статті 1(1) цієї Директива, згідно зі статтями 4 і 6 Регламенту (ЄС) 2018/1999 (*1). При встановленні таких внесків, держави-члени повинні враховувати, що споживання енергії в Союзі у 2030 році не повинне перевищувати 1273 млн т н.е. первинної енергії та/або 956 млн т н.е. кінцевої енергії. У рамках своїх інтегрованих національних планів з енергетики та клімату, як зазначено у статтях 3 і 7-12 Регламенту (ЄС) 2018/1999 та згідно з ними, держави-члени повинні повідомляти Комісії про такі внески.

6. Комісія оцінює провідні цільові показники Союзу щодо підвищення енергоефективності на 2030 рік, встановлені у статті 1(1), задля подання законодавчої пропозиції до 2023 року щодо перегляду зазначених цільових показників у напрямку збільшення у разі суттєвого скорочення витрат внаслідок економічних або технологічних змін або якщо потрібно виконати міжнародні зобов'язання Союзу щодо декарбонізації.

(*1) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2018/1999 від 11 грудня 2018 року про управління Енергетичним Союзом і пом'якшення наслідків зміни клімату, про внесення змін до регламентів Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 663/2009 і (ЄС) № 715/2009, директив Європейського Парламенту і Ради 94/22/ЄС, 98/70/ЄС, 2009/31/ЄС, 2009/73/ЄС, 2010/31/ЄС, 2012/27/ЄС і 2013/30/ЄС, директив Ради 2009/119/ЄС і (ЄС) 2015/652 і про скасування Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 525/2013 (ОВ L 328, 21.12.2018, с. 1)».;»

(3) статтю 7 викласти в такій редакції:

«Стаття 7
Зобов'язання щодо заощадження енергії

1. Держави-члени повинні досягнути такого сукупного заощадження енергії при кінцевому використанні, що принаймні еквівалентне:

(a) новому заощадженню щороку з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2020 року на 1,5% від річних обсягів продажу енергії кінцевим споживачам, усереднених за останній трирічний період до 01 січня 2013 року. З такого розрахунку можуть бути повністю чи частково виключені річні обсяги продажу енергії, що використовується у транспортному секторі;

(b) новому заощадженню щороку з 01 січня 2021 року до 31 грудня 2030 року на 0,8% від річного споживання кінцевої енергії, усередненого за останній трирічний період до 01 січня 2019 року. Як відступ від зазначеної вимоги, Кіпр і Мальта повинні досягнути нового заощадження щороку з 01 січня 2021 року до 31 грудня 2030 року, що еквівалентне 0,24% від річного споживання кінцевої енергії, усередненого за останній трирічний період до 01 січня 2019 року.

Держави-члени можуть розраховувати заощадження енергії, що виникають як результат інструментів політики, запроваджених до 31 грудня 2020 року або після зазначеної дати, за умови, що такі інструменти призводять до нових окремих дій, здійснених після 31 грудня 2020 року.

Держави-члени повинні продовжувати досягати нових щорічних заощаджень відповідно до пункту (b) першого підпараграфа протягом десятирічних періодів після 2030 року, якщо тільки, на підставі переглядів Комісією до 2027 року і кожні 10 років після цього, Комісія не дійде висновку, що це не є необхідним для досягнення довгострокових енергетичних і кліматичних цільових показників Союзу на 2050 рік.

Держави-члени вирішують, як розподілити розраховану кількість нових заощаджень протягом кожного періоду, зазначеного в пунктах (a) і (b) першого підпараграфа, за умови досягнення необхідного сукупного заощадження енергії при кінцевому використанні до кінця кожного періоду дії зобов'язань.

2. За умови виконання державами-членами принаймні свого зобов'язання щодо сукупного заощадження енергії при кінцевому використанні, зазначеного у пункті (b) першого підпараграфа параграфа 1, вони можуть розрахувати необхідний обсяг заощадження енергії за допомогою одного чи кількох таких способів:

(a) застосування річної норми заощаджень від продажу енергії кінцевим споживачам або споживання кінцевої енергії, усередненого за останній трирічний період до 01 січня 2019 року;

(b) повне чи часткове виключення енергії, що використовується у транспортному секторі, з базових показників для розрахунку;

(c) використання будь-якого з варіантів, визначених у параграфі 4.

3. Якщо держави-члени використовують можливості, передбачені в пунктах (a), (b) або (c) параграфа 2, вони повинні встановити:

(a) власну річну норму заощаджень, що застосовуватиметься при розрахунку їхнього сукупного заощадження енергії при кінцевому використанні, яка повинна забезпечувати, щоб кінцевий обсяг їхньої чистої заощадженої енергії не був нижчим за рівень, що вимагається на підставі пункту (b) першого підпараграфа параграфа 1; та

(b) власні базові показники для розрахунку, які можуть повністю чи частково виключати енергію, що використовується у транспортному секторі.

4. З урахуванням параграфа 5 кожна держава-член може:

(a) здійснювати розрахунок, що вимагається на підставі пункту (a) першого підпараграфа параграфа 1, використовуючи значення в розмірі 1% для 2014 і 2015 років; 1,25% - для 2016 і 2017 років; та 1,5% - для 2018, 2019 і 2020 років;

(b) виключити з розрахунку за період дії зобов'язань, зазначений у пункті (a) першого підпараграфа параграфа 1, весь обсяг або частину продажу енергії, використаної для здійснення промислової діяльності, переліченої в додатку I до Директиви 2003/87/ЄС, і за період дії зобов'язань, зазначений у пункті (b) зазначеного підпараграфа - кінцевої енергії, спожитої для здійснення такої діяльності;

(c) враховувати в обсягах заощадженої енергії, що вимагаються, заощадження енергії, досягнуті в секторах перетворення, розподілу та передачі енергії, включно з інфраструктурою ефективного централізованого теплопостачання та охолодження, у результаті виконання вимог, визначених у статті 14(4), пункті (b) статті 14(5) і статті 15(1)-(6) і (9). Держави-члени повинні повідомляти Комісію про заплановані ними інструменти політики на підставі цього пункту на період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2030 року в рамках своїх інтегрованих національних планів з енергетики та клімату. Вплив таких інструментів розраховується відповідно до додатка V і повинен бути включений до зазначених планів;

(d) враховувати за період дії зобов'язань, зазначений у пункті (a) першого підпараграфа параграфа 1, в обсягах заощадженої енергії, що вимагаються, заощадження енергії в результаті окремих дій, що були вперше здійснені з 31 грудня 2008 року та продовжують мати вплив у 2020 році, та за період дії зобов'язань, зазначений у пункті (b) першого підпараграфа параграфа 1 - що продовжують мати вплив після 2020 року, і які можуть бути виміряні та перевірені;

(e) враховувати в обсягах заощадженої енергії, що вимагаються, заощадження енергії, що виникають як результат інструментів політики, за умови, що може бути підтверджено, що такі інструменти призводять до окремих дій, здійснених з 01 січня 2018 року до 31 грудня 2020 року, заощадження від яких будуть досягнуті після 31 грудня 2020 року;

(f) виключити з розрахунку обсягів заощадженої енергії, що вимагаються, 30% від придатних до перевірки обсягів енергії, виробленої на будівлях або в будівлях для власного використання у результаті інструментів політики, що сприяють новому встановленню технологій відновлюваної енергії;

(g) враховувати в обсягах заощадженої енергії, що вимагаються, заощадження енергії, що перевищують обсяг заощадженої енергії, що вимагається за період дії зобов'язань з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2020 року, за умови, що такі заощадження енергії є результатом окремих дій, здійснених на підставі інструментів політики, зазначених у статтях 7a і 7b, про які держави-члени повідомили у своїх національних планах дій з енергоефективності та звітах про прогрес відповідно до статті 24.

5. Держави-члени застосовують варіанти, вибрані відповідно до параграфа 4, та обчислюють наслідки від них для періодів, зазначених у пунктах (a) і (b) першого підпараграфа параграфа 1, окремо:

(a) для розрахунку обсягу заощадженої енергії, що вимагається за період дії зобов'язань, зазначений у пункті (a) першого підпараграфа параграфа 1, держави-члени можуть скористатися положеннями пунктів (a)-(d) параграфа 4. Усі варіанти, обрані відповідно до параграфа 4, разом повинні становити не більше 25% від обсягу заощадженої енергії, зазначеного в пункті (a) першого підпараграфа параграфа 1;

(b) для розрахунку обсягу заощадженої енергії, що вимагається за період дії зобов'язань, зазначений у пункті (b) першого підпараграфа параграфа 1, держави-члени можуть скористатися положеннями пунктів (b)-(g) параграфа 4 за умови, що окремі дії, зазначені в пункті (d) параграфа 4, після 31 грудня 2020 року продовжують мати вплив, який можна перевірити та виміряти. Усі варіанти, вибрані відповідно до параграфа 4, разом не повинні призводити до зменшення більш ніж на 35% обсягу заощадженої енергії, розрахованої відповідно до параграфів 2 і 3.

Незалежно від того, чи держави-члени повністю або частково виключають енергію, що використовується у транспортному секторі, з базових показників для розрахунку, чи використовують будь-який із варіантів, перелічених у параграфі 4, вони повинні забезпечити, щоб розрахований чистий обсяг нових заощаджень, які повинні бути досягнуті у споживанні кінцевої енергії протягом періоду дії зобов'язань з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2030 року, був не менший за обсяг у результаті застосування річної норми заощаджень, зазначеної у пункті (b) першого підпараграфа параграфа 1.

6. Держави-члени повинні описати у своїх інтегрованих національних планах з енергетики та клімату відповідно до додатка III до Регламенту (ЄС) 2018/1999 розрахунок обсягу заощадженої енергії, який повинен бути досягнутий протягом періоду з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2030 року, як зазначено у пункті (b) першого підпараграфа параграфа 1 цієї статті, і, якщо доречно, пояснити, як були встановлені річна норма заощаджень і базові показники для розрахунку, а також якою мірою були застосовані варіанти, зазначені у параграфі 4 цієї статті.

7. Заощадження енергії, досягнуті після 31 грудня 2020 року, не повинні враховувати в обсягах заощадженої енергії, що вимагаються, за період з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2020 року.

8. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, держави-члени, які дозволяють зобов'язаним сторонам використовувати варіант, зазначений у пункті (b) статті 7a(6), можуть, для цілей пункту (a) першого підпараграфа параграфа 1 цієї статті, враховувати заощадження енергії, отримані в будь-якому конкретному році після 2010 року та до періоду дії зобов'язань, зазначеного в пункті (a) першого підпараграфа параграфа 1 цієї статті, як такі заощадження енергії, що були отримані після 31 грудня 2013 року та до 01 січня 2021 року, за умови, що застосовуються всі такі обставини:

(a) схема зобов'язань щодо енергоефективності була чинною в будь-який момент часу з 31 грудня 2009 року до 31 грудня 2014 року та була включена до першого національного плану дій з енергоефективності відповідної держави-члена, поданого на підставі статті 24(2);

(b) заощадження були досягнуті в рамках схеми зобов'язань;

(c) заощадження розраховані відповідно до додатка V;

(d) роки, за які заощадження враховуються як дотримані, були внесені до національного плану дій з енергоефективності відповідно до статті 24(2).

9. Держави-члени повинні переконатися в тому, що заощадження в результаті інструментів політики, зазначених у статтях 7a і 7b та статті 20(6), розраховують відповідно до додатка V.

10. Держави-члени повинні досягти обсягу заощадженої енергії, що вимагається на підставі параграфа 1 цієї статті, шляхом встановлення схеми зобов'язань щодо енергоефективності, зазначеної у статті 7a, або шляхом ухвалення альтернативних інструментів політики, зазначених у статті 7b. Держави-члени можуть поєднувати схему зобов'язань щодо енергоефективності з альтернативними інструментами політики.

11. При розробленні інструментів політики для виконання своїх зобов'язань щодо досягнення заощаджень енергії, держави-члени повинні враховувати необхідність зниження енергетичної бідності відповідно до критеріїв, встановлених ними, беручи до уваги наявний у них досвід у цій сфері, вимагаючи, щоб, наскільки це можливо, частка заходів з підвищення енергоефективності в рамках їхніх національних схем зобов'язань щодо енергоефективності, альтернативні інструменти політики чи програми або заходи, що фінансуються за рахунок національного фонду енергоефективності, реалізовувалися як пріоритетні серед вразливих домогосподарств, у тому числі тих, які страждають від енергетичної бідності, та, у відповідних випадках, у секторі соціального житла.

Держави-члени включають інформацію про результати заходів для зменшення енергетичної бідності в контексті цієї Директиви до інтегрованих національних звітів про прогрес у сфері енергетики та клімату відповідно до Регламенту (ЄС) 2018/1999.

12. Держави-члени повинні продемонструвати відсутність подвійного обліку заощадженої енергії, у разі дублювання впливу інструментів політики чи окремих дій.»;

(4) додати такі статті:

«Стаття 7a
Схеми зобов'язань щодо енергоефективності

1. Якщо держави-члени вирішать виконувати свої зобов'язання щодо досягнення обсягу заощадженої енергії, що вимагається на підставі статті 7(1), шляхом запровадження схеми зобов'язань щодо енергоефективності, вони забезпечують, щоб зобов'язані сторони, як зазначено в параграфі 2 цієї статті, що провадять діяльність на території кожної з держав-членів, без обмеження статті 7(4) і (5), виконували вимогу щодо їхнього сукупного заощадження енергії при кінцевому використанні, як визначено у статті 7(1).

У застосовних випадках держави-члени можуть вирішити, що зобов'язані сторони повністю або частково здійснюють такі заощадження як внесок до національного фонду енергоефективності відповідно до статті 20(6).

2. Держави-члени на основі об'єктивних і недискримінаційних критеріїв призначають зобов'язані сторони серед дистрибуторів енергії, енергозбутових компаній та дистрибуторів палива для транспортних засобів або компаній роздрібної торгівлі паливом для транспортних засобів, які провадять діяльність на їхній території. Обсяг заощадженої енергії, потрібний для виконання зобов'язання, досягається зобов'язаними сторонами, призначеними державою-членом, серед кінцевих споживачів незалежно від розрахунку, зробленого відповідно до статті 7(1), або, якщо держави-члени так вирішать, із сертифікованих заощаджень, отриманих від інших сторін, як описано в пункті (a) параграфа 6 цієї статті.

3. Якщо на підставі параграфа 2 зобов'язаними сторонами призначені енергозбутові компанії, держави-члени повинні забезпечити, щоб енергозбутові компанії при виконанні своїх зобов'язань не створювали жодних бар'єрів, які перешкоджають споживачам переходити від одного постачальника до іншого.

4. Держави-члени повинні виразити обсяг заощадженої енергії, який вимагається від кожної зобов'язаної сторони, через споживання кінцевої чи первинної енергії. Метод, обраний для вираження обсягу заощадженої енергії, що вимагається, також повинен використовуватися для розрахунку заощаджень, заявлених зобов'язаними сторонами. Застосовуються коефіцієнти перетворення, визначені в додатку IV.

5. Держави-члени запроваджують системи вимірювань, контролю та перевірки, відповідно до яких проводиться документальна перевірка принаймні статистично значущої частки та репрезентативної вибірки заходів з підвищення енергоефективності, впроваджених зобов'язаними сторонами. Вимірювання, контроль і перевірка здійснюється незалежно від зобов'язаних сторін.

6. У рамках схеми зобов'язань щодо енергоефективності держави-члени можуть здійснити одну чи обидві такі дії:

(a) дозволити зобов'язаним сторонам враховувати в обсягах зобов'язань сертифіковане заощадження енергії, досягнуте надавачами енергетичних послуг або іншими третіми сторонами, у тому числі, коли зобов'язані сторони сприяють заходам через інші затверджені державою органи або через органи публічної влади, що може передбачати офіційні партнерства та поєднання з іншими джерелами фінансування. Якщо це дозволяють держави-члени, вони забезпечують, щоб сертифікація заощадженої енергії здійснювалася після процесу затвердження, запровадженого у державах-членах. Такий процес повинен бути чітким, прозорим і відкритим для всіх учасників ринку та бути спрямованим на мінімізацію витрат на сертифікацію;

(b) дозволити зобов'язаним сторонам враховувати заощадження, отримані за певний рік, як отримані за будь-який рік із чотирьох попередніх або трьох наступних, якщо це не виходить за межі періодів дії зобов'язань, визначених у статті 7(1).

Держави-члени оцінюють і, у відповідних випадках, вживають заходів для мінімізації впливу прямих і непрямих витрат від схем зобов'язань щодо енергоефективності на конкурентоспроможність енергоємних галузей, що зазнають впливу міжнародної конкуренції.

7. Держави-члени щорічно опубліковують заощадження енергії, досягнуті кожною зобов'язаною стороною або кожною підкатегорією зобов'язаної сторони, і загальні заощадження в рамках схеми.

Стаття 7b
Альтернативні інструменти політики

1. Якщо держави-члени вирішать виконувати свої зобов'язання щодо досягнення заощаджень, що вимагаються на підставі статті 7(1), шляхом ухвалення альтернативних інструментів політики, вони забезпечують, без обмеження статті 7(4) і (5), досягнення заощаджень енергії, що вимагаються на підставі статті 7(1), серед кінцевих споживачів.

2. Щодо усіх інструментів, інших ніж ті, що стосуються оподаткування, держави-члени запроваджують системи вимірювань, контролю та перевірки, відповідно до яких проводиться документальна перевірка принаймні статистично значущої частки та репрезентативної вибірки заходів з підвищення енергоефективності, впроваджених сторонами-учасницями або довіреними сторонами. Вимірювання, контроль і перевірка здійснюється незалежно від сторін-учасниць або довірених сторін.»;

(5) До статті 9 внести такі зміни:

(a) назву викласти в такій редакції:

«Облік газу та електроенергії»;

(b) у параграфі 1 перший підпараграф викласти в такій редакції:

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб тією мірою, якою це технічно можливо, фінансово обґрунтовано і пропорційно до потенційної заощадженої енергії, кінцеві споживачі електроенергії та природного газу були забезпечені, за конкурентними цінами, індивідуальними лічильниками, які точно відображають їхнє фактичне споживання енергії та надають інформацію про фактичний час використання.»;

(c) параграф 3 видалити;

(6) додати такі статті:

«Стаття 9a
Облік опалення, охолодження та побутового гарячого водопостачання

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кінцеві споживачі централізованого теплопостачання, централізованого охолодження та побутового гарячого водопостачання були забезпечені, за конкурентними цінами, лічильниками, які точно відображають їхнє фактичне споживання енергії.

2. Якщо опалення, охолодження чи побутова гаряча вода постачаються до будинку із централізованого джерела, що обслуговує багато будівель, або з системи централізованого теплопостачання чи охолодження, лічильник встановлюється на теплообміннику чи в місці постачання.

Стаття 9b
Облік опалення, охолодження та побутового гарячого водопостачання і розподілення витрат на них на нижчих ступенях розподілу

1. У багатоквартирних і багатоцільових будівлях із централізованим джерелом опалення чи охолодження, або з постачанням від системи централізованого теплопостачання чи охолодження, для обліку споживання опалення, охолодження чи побутової гарячої води кожною одиницею будівлі встановлюються індивідуальні лічильники, якщо це технічно можливо та результативно за витратами з точки зору пропорційності потенційній заощадженій енергії.

Якщо використання індивідуальних лічильників не є технічно можливим або результативним за витратами для вимірювання споживання тепла кожною одиницею будівлі, для вимірювання повинні використовуватися індивідуальні розподілювачі спожитого тепла, встановлені на кожному радіаторі, крім випадків, коли відповідна держава-член доведе, що встановлення таких приладів не буде результативним за витратами. У такому разі, можуть розглядатися альтернативні результативні за витратами методи вимірювання споживання тепла. Держава-член повинна чітко визначити та опублікувати загальні критерії, методики та/або процедури встановлення такої технічної нездійсненності та нерезультативності за витратами.

2. У нових багатоквартирних будівлях або житлових частинах багатоцільових будівель, які обладнані централізованим джерелом нагрівання для побутового гарячого водопостачання чи в яких постачання здійснюється від системи централізованого теплопостачання, для побутової гарячої води повинні бути передбачені індивідуальні лічильники, незважаючи на положення першого підпараграфа параграфа 1.

3. Якщо постачання до багатоквартирних або багатоцільових будівель здійснюється від системи централізованого теплопостачання чи охолодження, або якщо постачання до таких будинків здійснюється переважно від власних спільних систем опалення чи охолодження, держави-члени забезпечують наявність прозорих і загальнодоступних національних правил щодо розподілення витрат на опалення, охолодження та споживання побутової гарячої води у таких будівлях, щоб забезпечити прозорість і точність обліку індивідуального споживання. У відповідних випадках, такі правила включають настанови щодо способу розподілення витрат на енергію, що використовується для такого:

(a) побутової гарячої води;

(b) тепла, яке виділяє будинкова установка, для опалення площ загального користування, якщо сходи та коридори обладнані радіаторам);

(c) опалення чи охолодження квартир.

Стаття 9c
Вимога щодо дистанційного зчитування показів

1. Для цілей статей 9a і 9b лічильники та розподілювачі спожитого тепла, встановлені після 25 жовтня 2020 року, повинні мати пристрої для дистанційного зчитування показів. Умови щодо технічної здійсненності та результативності за витратами, визначені в статті 9b(1), продовжують застосовуватися.

2. Лічильники та розподілювачі спожитого тепла, які не мають можливості дистанційного зчитування показів, але вже були встановлені, повинні отримати таку можливість або бути заміненими пристроями з можливістю дистанційного зчитування до 01 січня 2027 року, окрім випадків, коли відповідна держава-член доведе, що це не буде результативним за витратами.»;

(7) До статті 10 внести такі зміни:

(a) назву викласти в такій редакції:

«Інформація для виставлення рахунків за газ та електроенергію»;

(b) у параграфі 1 перший підпараграф викласти в такій редакції:

1. Якщо кінцеві споживачі не мають інтелектуальних лічильників, як зазначено в директивах 2009/72/ЄС і 2009/73/ЄС, держави-члени до 31 грудня 2014 року повинні забезпечити надійність, точність і ґрунтування на фактичному споживанні згідно з пунктом 1.1 додатка VII інформації для виставлення рахунків за газ та електроенергію, коли це є технічно можливим і економічно виправданим.»;

(8) доповнити статтею такого змісту:

«Стаття 10a
Інформація про споживання опалення, охолодження та побутового гарячого водопостачання та стосовно виставлених рахунків за них

1. Якщо встановлені лічильники або розподілювачі спожитого тепла, держави-члени забезпечують, щоб інформація для виставлення рахунків та про споживання була надійною, точною та ґрунтувалася на фактичному споживанні чи показів розподілювача спожитого тепла відповідно до пунктів 1 і 2 додатка VIIa для всіх кінцевих користувачів, а саме фізичних або юридичних осіб, які закуповують опалення, охолодження чи побутову гарячу воду для власного кінцевого використання, або фізичних чи юридичних осіб, які займають окрему будівлю чи приміщення у багатоквартирній або багатоцільовій будівлі, до якої опалення, охолодження чи побутова гаряча вода постачаються з централізованого джерела, та які не мають прямого чи індивідуального договору з постачальником енергії.

Це зобов'язання може виконуватися за допомогою системи регулярного самостійного зняття показів лічильників кінцевим споживачем або кінцевим користувачем, через яку він повідомляє показники своїх лічильників, якщо держави-члени передбачать таке, крім випадків обліку споживання на нижчих ступенях розподілу за допомогою розподілювачів спожитого тепла на підставі статті 9b. Лише у разі, якщо кінцевий споживач або кінцевий користувач не надав показів лічильника за відповідний розрахунковий період, рахунки виставляються на основі розрахункового споживання або фіксованого тарифу.

2. Держави-члени повинні:

(a) вимагати, щоб, у разі наявності інформації для виставлення рахунків за енергію та про споживання за попередні періоди або показів розподілювача спожитого тепла кінцевих користувачів, така інформація, на вимогу кінцевого користувача, надавалася надавачу енергетичних послуг, визначеному кінцевим користувачем;

(b) забезпечувати кінцевим споживачам можливість електронного надання інформації для виставлення рахунків і самих рахунків;

(c) забезпечувати, щоб усім кінцевим користувачам разом із рахунками надавалася чітка та зрозуміла інформація відповідно до пункту 3 додатка VIIa; та

(d) сприяти кібербезпеці та забезпечувати приватність і захист даних кінцевих користувачів відповідно до застосовного права Союзу.

Держави-члени можуть передбачити, що, на вимогу кінцевого споживача, надання інформації для виставлення рахунків не вважається вимогою оплати. У таких випадках держави-члени забезпечують, щоб пропонувалися гнучкі механізми для фактичних платежів.

3. Держави-члени повинні вирішити, хто відповідає за надання інформації, зазначеної у параграфах 1 і 2, кінцевим користувачам у разі відсутності прямого чи окремого договору з постачальником енергії.»;

(9) Статтю 11 викласти в такій редакції:

«Стаття 11
Вартість доступу до інформації про облік та інформації для виставлення рахунків за газ та електроенергію

Держави-члени забезпечують безкоштовне отримання кінцевими споживачами всіх своїх рахунків та інформації для виставлення рахунків за спожиту енергію, а також належного та безкоштовного доступу до даних про своє споживання.»;

(10) доповнити статтею такого змісту:

«Стаття 11a
Вартість доступу до інформації про облік, інформації для виставлення рахунків та інформації про споживання за опалення, охолодження та побутове гаряче водопостачання

1. Держави-члени забезпечують безкоштовне отримання кінцевими користувачами всіх своїх рахунків та інформації для виставлення рахунків за спожиту енергію, а також належного та безкоштовного доступу до даних про своє споживання.

2. Незважаючи на положення параграфа 1 цієї статті, розподіл витрат на інформацію для виставлення рахунків за індивідуальне споживання опалення, охолодження та побутової гарячої води у багатоквартирних і багатоцільових будівлях згідно зі статтею 9b здійснюється на некомерційних засадах. Витрати, виниклі в результаті доручення цієї задачі третій стороні, такій як надавачу послуг або місцевому постачальнику енергії, що охоплюють вимірювання, розподіл та облік фактичного індивідуального споживання у таких будівлях, можуть бути перекладені на кінцевих користувачів тільки за умови, що такі витрати є обґрунтованими.

3. Щоб забезпечити обґрунтованість витрат на послуги з обліку на нижчих ступенях розподілу, як зазначено у параграфі 2, держави-члени можуть стимулювати конкуренцію в зазначеному секторі послуг шляхом вжиття належних заходів, таких як рекомендування або сприяння іншим чином використанню тендерних процедур та/або взаємодійних пристроїв і систем, що полегшують зміну надавачів послуг.»;

(11) статтю 15 доповнити параграфом такого змісту:

«2a. До 31 грудня 2020 року Комісія після консультацій із відповідними стейкхолдерами повинна підготувати спільну методологію задля заохочення операторів мереж до скорочення втрат, впровадження програми інвестування у результативну за витратами та енергоефективну інфраструктуру і належного врахування енергоефективності та гнучкості енергосистеми.»;

(12) текст статті 20 доповнити такими параграфами:

«3a. Для залучення приватного фінансування у заходи з підвищення енергоефективності та енергомодернізації відповідно до Директиви 2010/31/ЄС, Комісія підтримує діалог як з публічними, так і з приватними фінансовими установами, щоб визначати можливі дії, яких вона може вживати.

3b. Дії, зазначені у параграфі 3 а, включають таке:

(a) залучення капітальних інвестицій в енергоефективність шляхом врахування ширшого впливу заощадження енергії для управління фінансовими ризиками;

(b) забезпечення кращих енергетичних і фінансових показників шляхом:

(i) подальшого вивчення, як інвестиції в енергоефективність підвищують цінність базисних активів;

(ii) підтвердних досліджень для оцінювання монетизації неенергетичних вигід від інвестицій в енергоефективність.

3c. Для цілей залучення приватного фінансування в заходи з підвищення енергоефективності та енергомодернізації, держави-члени повинні при імплементації цієї Директиви:

(a) шукати способи кращого використання енергетичних аудитів на підставі статті 8 для впливу на вироблення й ухвалення рішень;

(b) оптимально використати можливості та засоби, пропоновані в рамках ініціативи розумного фінансування для розумних будівель.

3d. До 1 січня 2020 року Комісія повинна надати державам-членам настанови щодо того, як розблокувати приватне інвестування.»;

(13) у статті 22 параграф 2 викласти в такій редакції:

«2. Комісія уповноважена ухвалювати згідно зі статтею 23 делеговані акти для внесення змін до цієї Директиви шляхом адаптації до технічного прогресу значень, методів розрахунку, стандартного коефіцієнта первинної енергії та вимог додатків I-V, VII-X, XII.»;

(14). До статті 23 внести такі зміни:

(a) параграф 2 викласти в такій редакції:

«2. Повноваження ухвалювати делеговані акти, зазначені у статті 22, надано Комісії на п'ятирічний період, починаючи з 24 грудня 2018 року. Комісія складає звіт про виконання делегованих повноважень не пізніше ніж за дев'ять місяців до закінчення такого п'ятирічного періоду. Делеговані повноваження автоматично подовжують на періоди такої самої тривалості, якщо Європейський Парламент або Рада не ухвалять рішення проти такого подовження не пізніше ніж за три місяці до закінчення кожного такого періоду.»;

(b) доповнити параграфом такого змісту:

«3a. Перед ухваленням делегованого акта Комісія проводить консультації з експертами, призначеними кожною державою-членом, відповідно до принципів, установлених у Міжінституційній угоді від 13 квітня 2016 року про краще законотворення (*-2).

(*2) ОВ L 123, 12.05.2016, с. 1.»;

(15) до статті 24 внести такі зміни:

(a) доповнити параграфом такого змісту:

«4а. У контексті звіту про стан Енергетичного Союзу Комісія повинна звітувати про функціонування ринку вуглецю відповідно до статті 35(1) і пункту (c) статті 35(2) Регламенту (ЄС) 2018/1999 з урахуванням наслідків імплементації цієї Директиви.»;

(b) доповнити параграфами такого змісту:

«12. До 31 грудня 2019 року Комісія повинна оцінити дієвість імплементації визначення малих і середніх підприємств для цілей статті 8(4) і подати звіт Європейському Парламенту і Раді. У якнайкоротший строк після подання такого звіту Комісія, за необхідності, повинна ухвалити законодавчі пропозиції.

13. До 01 січня 2021 року Комісія повинна здійснити оцінювання потенціалу енергоефективності при перетворенні, трансформації, передачі, транспортуванні та зберіганні енергії та подати звіт Європейському Парламенту і Раді. За потреби, такий звіт повинен супроводжуватися законодавчими пропозиціями.

14. До 31 грудня 2021 року, якщо до того цього часу не будуть запропоновані зміни до положень щодо роздрібного ринку Директиви 2009/73/ЄС про спільні правила для внутрішнього ринку природного газу Комісія повинна здійснити оцінювання та подати Європейському Парламенту і Раді звіт щодо положень, що стосуються інформації про облік, інформації для виставлення рахунків та інформації для споживачів щодо природного газу, задля їх узгодження, у відповідних випадках, з відповідними положеннями Директиви 2009/72/ЄС щодо електроенергії, щоб посилити захист споживачів і надати кінцевим споживачам можливість отримувати частішу, чіткішу й актуальнішу інформацію про споживання ними природного газу та регулювати використання ними енергії. У якнайкоротший строк після подання такого звіту Комісія, за необхідності, повинна ухвалити законодавчі пропозиції.

15. До 28 лютого 2024 року й кожні п'ять років потому Комісія повинна оцінювати цю Директиву та подавати звіт Європейському Парламенту і Раді.

Таке оцінювання повинне включати:

(a) дослідження того, чи потрібно після 2030 року адаптувати вимоги й альтернативний підхід, встановлені у статті 5;

(b) оцінювання загальної дієвості цієї Директиви та потреби у подальшому коригуванні політики Союзу щодо енергоефективності відповідно до цілей Паризької угоди про зміну клімату 2015 року після 21-ї конференції сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (*-3), а також у світлі економічного та інноваційного розвитку.

Якщо це доцільно, такий звіт супроводжується пропозиціями щодо подальших заходів.

(*3) ОВ L 282, 19.10.2016, с. 4.»;»

(16) до додатків внести зміни згідно з додатком до цієї Директиви.

Стаття 2

1. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог цієї Директиви, до 25 червня 2020 року.

Однак держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання пунктів 5-10 статті 1 та пунктів 3 і 4 додатка, до 25 жовтня 2020 року.

Вони повинні негайно надіслати Комісії текст таких інструментів.

Якщо держави-члени ухвалюють такі інструменти, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційної публікації. Держави-члени визначають, яким чином таке покликання має бути зроблено.

2. Держави-члени надсилають Комісії текст основних положень національного права, ухвалених ними у сфері регулювання цієї Директиви.

Стаття 3

Ця Директива набуває чинності на третій день після її публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Стаття 4

Цю Директиву адресовано державам-членам.

Вчинено в Страсбурзі 11 грудня 2018 року.

(-1) ОВ C 246, 28.07.2017, с. 42.
(-2) ОВ C 342, 12.10.2017, с. 119.
(-3) Позиція Європейського Парламенту від 13 листопада 2018 року (ще не опубліковано в Офіційному віснику) та рішення Ради від 04 грудня 2018 року.
(-4) ОВ L 282, 19.10.2016, с. 4.
(-5) Директива Європейського Парламенту і Ради 2012/27/ЄС від 25 жовтня 2012 року про енергоефективність, внесення змін до директив 2009/125/ЄС і 2010/30/ЄС та про скасування директив 2004/8/ЄС і 2006/32/ЄС (ОВ L 315, 14.11.2012, с. 1).
(-6) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/1999 від 11 грудня 2018 року про управління Енергетичним Союзом і пом'якшення наслідків зміни клімату, про внесення змін до регламентів Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 663/2009 і (ЄС) № 715/2009, директив Європейського Парламенту і Ради 94/22/ЄС, 98/70/ЄС, 2009/31/ЄС, 2009/73/ЄС, 2010/31/ЄС, 2012/27/ЄС і 2013/30/ЄС, директив Ради 2009/119/ЄС і (ЄС) 2015/652 та про скасування Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 525/2013 (див. стор. 1 цього Офіційного вісника).
(-7) Директива Європейського Парламенту і Ради 2010/31/ЄС від 19 травня 2010 року про енергетичні характеристики будівель (ОВ L 153, 18.06.2010, с. 13).
(-8) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/2284 від 14 грудня 2016 року про скорочення національних викидів деяких забрудників атмосфери, внесення змін до Директиви 2003/35/ЄС та скасування Директиви 2001/81/ЄС (ОВ L 344, 17.12.2016, с. 1).
(-9) Директива Європейського Парламенту і Ради 2014/94/ЄС від 22 жовтня 2014 року про розгортання інфраструктури для альтернативних видів палива (ОВ L 307, 28.10.2014, с. 1).
(-10) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/842 від 30 травня 2018 року про обов'язкове скорочення викидів парникових газів у державах-членах у період з 2021 року до 2030 року, що робить внесок у пом'якшення наслідків зміни клімату, для дотримання зобов'язань за Паризькою угодою та про скасування Регламенту (ЄС) № 525/2013 (ОВ L 156, 19.06.2018, с. 26).
(-11) ОВ L 123, 12.05.2016, с. 1.
(-12) ОВ C 369, 17.12.2011, с. 14.

ДОДАТОК

До додатків до Директиви 2012/27/ЄС внести такі зміни:

(1) у додатку IV виноску 3 викласти в такій редакції:

«(-3) Застосовно, якщо заощаджену енергію розраховують за первинною енергією з використанням висхідного підходу на основі споживання кінцевої енергії. До заощаджень у кВтгод електроенергії держави-члени застосовують коефіцієнт, встановлений за допомогою прозорої методології на основі національних обставин, що впливають на споживання первинної енергії, щоб забезпечити точний розрахунок реальних заощаджень. Такі обставини повинні бути обґрунтованими, придатними до перевірки та ґрунтуватися на об'єктивних і недискримінаційних критеріях. До заощаджень у кВт•год електроенергії держави-члени можуть застосовувати стандартний коефіцієнт 2,1 або використати право на власний розсуд визначити інший коефіцієнт, якщо вони можуть обґрунтувати його застосування. При цьому держави-члени повинні враховувати енергетичний баланс, включений до їхніх інтегрованих національних енергетичних і кліматичних планів, про які необхідно повідомити Комісію відповідно до Регламенту (ЄС) 2018/1999. До 25 грудня 2022 року і кожні чотири роки потому Комісія повинна переглядати стандартний коефіцієнт на основі даних спостережень. Такий перегляд здійснюється з урахуванням впливу на інші положення права Союзу, такі як Директива 2009/125/ЄС і Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/1369 від 04 липня 2017 року про встановлення рамки для енергетичного маркування та скасування Директиви 2010/30/ЄС (ОВ L 198, 28.07.2017, с. 1).»;

(2) Додаток V викласти в такій редакції:

«ДОДАТОК V

Спільні методи та принципи розрахунку впливу схем зобов'язань щодо енергоефективності чи інших інструментів політики згідно зі статтями 7, 7a і 7b та статтею 20(6)

1. Методи розрахунку заощадженої енергії, інші ніж ті, що виникають на підставі інструментів податкової політики, для цілей статей 7, 7a і 7b та статті 20(6).

Зобов'язані сторони, сторони-учасниці або довірені сторони чи органи публічної влади, що забезпечують виконання, можуть використовувати один або декілька з таких методів розрахунку заощадженої енергії:

(a) умовне заощадження, з покликанням на результати підвищення енергоефективності на аналогічних установках, підтверджені шляхом попереднього незалежного моніторингу. Загальний підхід називають «ex-ante»;

(b) виміряне заощадження, де заощадження від впровадження заходу чи комплексу заходів визначається шляхом реєстрування фактичного зниження обсягу використання енергії, враховуючи такі чинники як додатковість, завантаженість, рівні виробництва і погодні умови, що можуть вплинути на споживання. Загальний підхід називають «ex post»;

(c) масштабоване заощадження, де використовуються інженерні оцінювання заощадження. Цей підхід можна використовувати тільки у випадках, коли визначення надійних даних вимірювань для конкретної установки є складним або надмірно дорогим, наприклад при заміні компресора чи електромотора на прилад з іншою номінальною потужністю у кВт•год ніж та, для якої були виміряні незалежні показники заощадження енергії, або коли оцінювання здійснюють кваліфіковані чи акредитовані експерти, незалежні від зобов'язаних сторін, сторін-учасниць або довірених сторін, на основі встановлених на національному рівні методологій та еталонних параметрів;

(d) спостережене заощадження, де визначається реакція споживачів на поради, інформаційні кампанії, схеми маркування чи сертифікації, або інтелектуальні системи обліку. Цей підхід може застосовуватися тільки щодо заощаджень у результаті змін у поведінці споживачів. Його не використовують щодо заощаджень у результаті впровадження фізичних заходів.

2. При визначенні заощадження енергії завдяки заходу з підвищення енергоефективності, для цілей статей 7, 7a і 7b та статті 20(6), застосовують такі принципи:

(a) Повинно бути продемонстровано, що заощадження є додатковими до тих, які були б отримані у будь-якому разі, незалежно від діяльності зобов'язаних сторін, сторін-учасниць або довірених сторін чи органів публічної влади, що забезпечують виконання. Для визначення заощаджень, які можуть вважатися додатковими, держави-члени повинні враховувати те, як розвивалося би використання енергії та попит за відсутності відповідного інструменту політики, беручи до уваги принаймні такі фактори: тенденції споживання енергії, зміни у поведінці споживачів, технологічний прогрес і зміни, спричинені іншими заходами, що здійснюються на рівні Союзі та на національному рівні.

(b) Заощадження у результаті імплементації обов'язкового права Союзу вважаються тими заощадженнями, які були б отримані у будь-якому разі, і тому не повинні вважатися заощадженнями енергії для цілей статті 7(1). Як відступ від зазначеної вимоги, заощадження, пов'язані з модернізацією наявних будівель, можуть бути заявлені як заощадження енергії для цілей статті 7(1), за умови відповідності критерію значущості, зазначеному в пункті 3(h) цього додатка. Заощадження у результаті впровадження мінімальних національних вимог, встановлених для нових будівель до транспозиції Директиви 2010/31/ЄС, можуть бути заявлені як заощадження енергії для цілей пункту (a) статті 7(1) за умови відповідності критерію значущості, зазначеного в пункті 3(h) цього додатка та якщо держави-члени повідомили про такі заощадження у своїх національних планах дій з енергоефективності відповідно до статті 24(2).

(c) Може враховуватися лише заощадження енергії, що перевищує такі рівні:

(i) стандартів Союзу щодо показників викидів для нових пасажирських автомобілів і нових легкових комерційних транспортних засобів після імплементації регламентів Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 443/2009 (*-1) і (ЄС) № 510/2011 (*-2);

(ii) вимог Союзу щодо вилучення з ринку деяких пов'язаних з енергоспоживанням продуктів після імплементації імплементаційних інструментів на підставі Директиви 2009/125/ЄС.

(d) Дозволяються політики, ціллю яких є заохочення вищих рівнів енергоефективності продуктів, обладнання, транспортних систем, транспортних засобів і палива, будівель і будівельних елементів, процесів або ринків.

(e) Заходи, що сприяють впровадженню технологій відновлюваної енергії у малих масштабах на будівлях або в будівлях, можуть вважатися такими, що відповідають вимогам, для врахування як забезпечення заощаджень енергії, що вимагаються на підставі статті 7(1), за умови, що вони сприяють заощадженню енергії, та що їх можна перевірити, виміряти чи оцінити. Розрахунок заощадженої енергії повинен відповідати вимогам цього додатка.

(f) Щодо політик, які прискорюють впровадження ефективніших продуктів і транспортних засобів, заощадження можуть бути заявлені в повному обсязі за умови, що продемонстровано, що таке впровадження відбувається до закінчення середнього очікуваного строку служби продукту чи транспортного засобу або до того, як продукт або транспортний засіб зазвичай підлягає заміні, і що заощадження заявлене тільки щодо періоду до кінця середнього очікуваного строку служби продукту чи транспортного засобу, що підлягає заміні.

(g) Заохочуючи до впровадження заходів з підвищення енергоефективності, держави-члени, у відповідних випадках, повинні забезпечувати дотримання стандартів якості продуктів, послуг і підтримання чи запровадження заходів, якщо такі стандарти відсутні.

(h) Для врахування кліматичних відмінностей між регіонами, держави-члени можуть вирішити привести обсяг заощадження до стандартної величини чи узгодити різні обсяги заощадження енергії, відповідно до різниці у температурі в різних регіонах.

(i) Розрахунок заощадженої енергії повинен враховувати строк дії заходів і швидкість, з якою заощадження зменшується з плином часу. Такий розрахунок повинен врахувати заощадження від кожної окремої дії, що її буде досягнуто в період з дати імплементації до 31 грудня 2020 року або до 31 грудня 2030 року, відповідно. У якості альтернативи держави-члени можуть запровадити інший метод, який, за оцінками, забезпечує досягнення принаймні такого самого загального обсягу заощадження. Застосовуючи інший метод, держави-члени повинні забезпечувати, щоб загальний обсяг заощадженої енергії, розрахований за зазначеним методом, не перевищував обсягу заощадження енергії, який був би результатом їхнього розрахунку, якщо б вони враховували заощадження від кожної окремої дії, що його буде досягнуто в період з дати її імплементації до 31 грудня 2020 року або до 31 грудня 2030 року, відповідно. Держави-члени детально описують у своєму інтегрованому національному плані з енергетики та клімату, ухваленому на підставі Регламенту (ЄС) 2018/1999, інший метод і заходи, вжиті для забезпечення виконання цієї зобов'язальної вимоги щодо розрахунку.

3. Держави-члени забезпечують, щоб інструменти політики, ухвалені на підставі статті 7b і статті 20(6), виконували такі вимоги:

(a) інструменти політики та окремі дії мають наслідком заощадження енергії при кінцевому використанні, що може бути перевірено;

(b) чітко визначена відповідальність кожної сторони-учасниці, довіреної сторони чи органу публічної влади, що забезпечує виконання, у відповідних випадках;

(c) заощадження енергії, досягнуті чи ті, що повинні бути досягнуті, визначаються у прозорий спосіб;

(d) обсяг заощадженої енергії, що вимагається або повинен бути досягнутий відповідно до інструменту політики, виражається у споживанні кінцевої чи первинної енергії із використанням коефіцієнтів перетворення, визначених у додатку IV;

(e) надається та оприлюднюється щорічний звіт про заощадження енергії, досягнуті довіреними сторонами, сторонами-учасницями та органами публічної влади, що забезпечують виконання, а також дані про річну тенденцію щодо заощадження енергії;

(f) здійснюється моніторинг результатів і, якщо прогрес є незадовільним, вживаються належні заходи;

(g) заощадження енергії від окремої дії відноситься тільки до однієї сторони;

(h) діяльність сторони-учасниці, довіреної сторони чи органу публічної влади, що забезпечує виконання, продемонструвала свою значущість для досягнення відповідного заощадження енергії.

4. Для визначення заощадження енергії від пов'язаних із оподаткуванням інструментів політики, запроваджених на підставі статті 7b, застосовують такі принципи:

(a) враховується лише заощадження енергії, досягнуте завдяки інструментам податкової політики, що перевищує мінімальні рівні оподаткування, застосовні до палива згідно з вимогами Директиви Ради 2003/96/ЄС (*-3) або 2006/112/ЄС (*-4);

(b) цінова еластичність для цілей розрахунку впливу інструментів податкової політики (щодо енергії) повинна відображати чутливість попиту на енергію у зв'язку зі зміною цін і повинна оцінюватися на основі останніх і репрезентативних офіційних джерел даних;

(c) заощадження енергії в результаті супровідних інструментів податкової політики, у тому числі податкових стимулів або платежів до фонду, повинні враховуватися окремо.

5. Повідомлення про методологію

Держави-члени відповідно до Регламенту (ЄС) 2018/1999 повідомляють Комісію про пропоновану ними детальну методологію для функціонування схем зобов'язань щодо енергоефективності й альтернативні інструменти, зазначені у статтях 7a і 7b та статті 20(6). У випадках, не пов'язаних з оподаткуванням, таке повідомлення повинно містити дані про:

(a) рівень заощаджень енергії, що вимагається на підставі пункту (b) першого підпараграфа статті 7(1), або очікуваний обсяг заощаджень, якого необхідно досягнути за весь період з 01 січня 2021 року до 31 грудня 2030 року;

(b) зобов'язані сторони, сторони-учасниці або довірені сторони чи органи публічної влади, що забезпечують виконання;

(c) цільові сектори;

(d) інструменти політики та окремі дії, у тому числі очікуваний загальний обсяг сукупної заощадженої енергії для кожного інструмента;

(e) тривалість періоду дії зобов'язань для схеми зобов'язань щодо енергоефективності;

(f) дії, передбачені інструментом політики;

(g) методологію розрахунку, у тому числі із зазначенням того, як визначається додатковість і значущість, а також які методології та еталонні параметри застосовують до умовних і масштабованих заощаджень;

(h) строки дії заходів, а також як їх розраховують, і на чому вони ґрунтуються;

(i) підхід, вибраний для врахування кліматичних відмінностей у межах держави-члена;

(j) системи моніторингу та перевірки щодо інструментів на підставі статей 7a і 7b, і спосіб забезпечення їхньої незалежності від зобов'язаних сторін, сторін-учасниць або довірених сторін;

(k) щодо оподаткування:

(i) цільові сектори та сегмент платників податків;

(ii) орган публічної влади, що забезпечує виконання;

(iii) очікуваний обсяг заощаджень;

(iv) строк дії інструмента податкової політики; та

(v) методологію розрахунку, у тому числі використану цінову еластичність і спосіб її встановлення.

(*1) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 443/2009 від 23 квітня 2009 року про встановлення стандартів щодо показників викидів для нових пасажирських транспортних засобів як частини комплексного підходу Співтовариства до зменшення викидів CO2 від легкових транспортних засобів (ОВ L 140, 05.06.2009, с. 1).»
(*2) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 510/2011 від 11 травня 2011 року про встановлення стандартів щодо показників викидів для нових легкових комерційних транспортних засобів як частини комплексного підходу Співтовариства до зменшення викидів CO2 від легкових транспортних засобів (ОВ L 145, 31.05.2011, с. 1).»
(*3) Директива Ради 2003/96/ЕЄ від 27 жовтня 2003 року про реструктуризацію рамок Співтовариства щодо оподаткування енергетичних продуктів і електроенергії (ОВ L 283, 31.10.2003, с. 51).»
(*4) Директива Ради 2006/112/ЄС від 28 листопада 2006 року про спільну систему податку на додану вартість (ОВ L 347, 11.12.2006, с. 1).»

(3) у додатку VII назву викласти в такій редакції:

«Мінімальні вимоги до виставлення рахунків та інформації для виставлення рахунків на основі фактичного споживання електроенергії та газу»;

(4) текст доповнити додатком такого змісту:

«ДОДАТОК VIIa
Мінімальні вимоги до інформації про споживання опалення, охолодження та побутового гарячого водопостачання та для виставлення рахунків за них

1. Виставлення рахунків на основі фактичного споживання чи показів розподілювача спожитого тепла

Щоб надати кінцевим користувачам можливість регулювати власне споживання енергії, рахунки повинні виставлятися на основі фактичного споживання чи показів розподілювача спожитого тепла щонайменше один раз на рік.

2. Мінімальна частота надання інформації для виставлення рахунків або інформації про споживання

З 25 жовтня 2020 року там, де встановлені лічильники та розподілювачі спожитого тепла з можливістю дистанційного зчитування, інформація для виставлення рахунків та про споживання на основі фактичного споживання чи показів розподілювача спожитого тепла повинна надаватися кінцевим споживачам принаймні щоквартально, на вимогу або якщо споживачі вирішили отримувати електронні рахунки, а в іншому разі - двічі на рік.

З 01 січня 2022 року там, де встановлені лічильники та розподілювачі спожитого тепла з можливістю дистанційного зчитування, інформація для виставлення рахунків та про споживання на основі фактичного споживання чи показів розподілювача спожитого тепла повинна надаватися кінцевим користувачам принаймні щомісячно. Вона також може надаватися через мережу Інтернет і оновлюватися так часто, як це дають змогу вимірювальні пристрої та системи, що використовуються. Опалення та охолодження можуть бути звільнені від цієї вимоги поза межами сезонів опалення/ охолодження.

3. Мінімальна інформація, що міститься у рахунку

Держави-члени забезпечують, щоб, кінцевим користувачам надавалася, у чіткому та зрозумілому вигляді в їхніх рахунках або разом із їхніми рахунками, якщо рахунки формуються на основі фактичного споживання чи показів розподілювача спожитого тепла, така інформація:

(a) поточні фактичні ціни та фактичне споживання енергії чи загальна вартість тепла та покази розподілювача спожитого тепла;

(b) інформація про використану паливну суміш та пов'язані з нею щорічні викиди парникових газів, у тому числі для кінцевих користувачів, що користуються централізованим теплопостачанням або централізованим охолодженням, і опис різних застосовних податків, зборів і тарифів. Держави-члени можуть обмежити обсяг вимоги надавати інформацію про викиди парникових газів таким чином, щоб вона стосувалася тільки постачання з систем централізованого теплопостачання із загальним номінальним споживанням теплової енергії, що перевищує 20 МВт;

(c) порівняння поточного споживання енергії кінцевим користувачем із споживанням за такий самий період попереднього року, у графічній формі, із коригуванням з огляду на клімат для опалення та охолодження;

(d) контактна інформація організацій кінцевих користувачів, енергетичних агентств або аналогічних органів, у тому числі адреси вебсайтів, де можна отримати інформацію про наявні заходи з підвищення енергоефективності, порівняльні профілі кінцевих користувачів, об'єктивні технічні специфікації енергоспоживчого обладнання;

(e) інформація про пов'язані процедури подання скарг, послуги омбудсмена чи альтернативні механізми врегулювання спорів, застосовні в державах-членах;

(f) результати порівняння із середнім приведеним або еталонним кінцевим користувачем у тій самій категорії користувачів. У разі використання електронних рахунків, такі порівняння, натомість, можуть бути доступними в мережі Інтернеті, і покликання на них можуть міститися в рахунках.

Рахунки, не складені на основі фактичного споживання чи показів розподілювача спожитого тепла, повинні містити чітке і зрозуміле пояснення того, як розрахована сума, визначена в рахунку, і принаймні інформацію, зазначену в пунктах (d) і (e).»;

(5) у додатку IX пункт (g) четвертого параграфа частини 1 викласти в такій редакції:

«(g) Економічний аналіз: Опис ефектів

В економічних аналізах повинні бути враховані всі відповідні економічні наслідки.

Держави-члени можуть оцінювати та враховувати при виробленні й ухваленні рішень витрати та заощадження енергії від збільшення гнучкості постачання енергії та від оптимальнішої експлуатації електромереж, включно з уникненням витрат і заощадженнями від зменшення інвестицій в інфраструктуру, в аналізованих сценаріях.

Витрати та вигоди, зазначені в першому параграфі, повинні включати принаймні:

(i) Вигоди

- Вартість продукту (тепла та електроенергії) для споживача

- Зовнішні вигоди, такі як екологічні вигоди, вигоди у секторах скорочення викидів парникових газів, охорони здоров'я та безпеки, наскільки це можливо

- Наслідки для ринку праці, енергетичної безпеки та конкурентоспроможності, наскільки це можливо.

(ii) Витрати

- Капітальні витрати на основні засоби

- Капітальні витрати на пов'язані електромережі

- Змінні та фіксовані операційні витрати

- Витрати на енергію

- Витрати на охорону довкілля, здоров'я та безпеки, наскільки це можливо

- Витрати, пов'язані з ринком праці, енергетичною безпекою та конкурентоспроможністю, наскільки це можливо.»;

(6) у додатку XII пункт (a) першого параграфа викласти в такій редакції:

«(a) встановити та оприлюднити свої стандартні правила щодо несення і розподілення витрат на технічну адаптацію, таку як приєднання до енергосистеми, зміцнення енергосистеми та впровадження нових енергосистем, вдосконалення експлуатації енергосистеми, а також правила щодо недискримінаційного застосування кодексів енергосистем, необхідних для інтеграції нових виробників, що постачають електроенергію, вироблену шляхом високоефективної когенерації, в об'єднану енергосистему;».

(*1) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 443/2009 від 23 квітня 2009 року про встановлення стандартів щодо показників викидів для нових пасажирських транспортних засобів як частини комплексного підходу Співтовариства до зменшення викидів СO2 від легкових транспортних засобів (ОВ L 140, 05.06.2009, с. 1).
(*2) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 510/2011 від 11 травня 2011 року про встановлення стандартів щодо показників викидів для нових легкових комерційних транспортних засобів як частини комплексного підходу Співтовариства до зменшення викидів СО2 від легкових транспортних засобів (ОВ L 145, 31.05.2011, с. 1).
(*3) Директива Ради 2003/96/ЕЄ від 27 жовтня 2003 року про реструктуризацію рамок Співтовариства щодо оподаткування енергетичних продуктів і електроенергії (ОВ L 283, 31.10.2003, с. 51).
(*4) Директива Ради 2006/112/ЄС від 28 листопада 2006 року про спільну систему податку на додану вартість (ОВ L 347, 11.12.2006, с. 1).