Про затвердження Порядку проведення епідеміологічного нагляду за тифами і паратифами

Відповідно до статей 6, 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», підпункту 12 пункту 4 та пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров’я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267, та з метою поліпшення епідеміологічного нагляду за тифами і паратифами НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Порядок проведення епідеміологічного нагляду за тифами і паратифами, що додається.

2. Міністру охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, керівникам структурних підрозділів з питань охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій забезпечити виконання цього наказу.

3. ДУ «Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України», ДЗ «Український центр з контролю та моніторингу захворювань Міністерства охорони здоров’я України» відповідно до покладених на них завдань та функцій здійснювати контроль за виконанням Порядку, забезпечити щомісяця збирання, узагальнення та подання інформації про виконання Порядку до Міністерства охорони здоров’я України.

4. Управлінню громадського здоров’я (Півень Н.В.) забезпечити подання цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.

5. Контроль за виконанням цього наказу залишаю за собою.

6. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

ПОРЯДОК
проведення епідеміологічного нагляду за тифами і паратифами

І. Загальні положення

1. Цей Порядок визначає механізм проведення профілактичних і протиепідемічних заходів у разі виявлення хворого (підозрілого) на черевний тиф або паратиф закладами і установами охорони здоров’я державної та комунальної форм власності та спрямований на зниження ризику занесення і поширення на території України захворювань на черевний тиф і паратифи.

2. У цьому Порядку терміни вживаються у таких значеннях:

1) черевний тиф - гостре інфекційне захворювання, що спричиняється різними формами черевнотифозних бактерій; антропоноз, що характеризується ураженням лімфатичного апарату кишечника переважно дистального відділу тонкої кишки, мезентеріальних лімфатичних вузлів, бактеріємією, клінічно проявляється загальною інтоксикацією, гарячкою, спленомегалією, висипкою, тифозним статусом, можливими загостреннями і рецидивами, специфічними ускладненнями, тривалим бактеріоносійством, а також характеризується літньо-осінньою сезонністю (зростання захворюваності починається з липня, досягаючи максимуму у вересні-жовтні);

2) збудник черевного тифу - Salmonella Тyphi, паратифів - Salmonella Рaratyphi А, Salmonella Рaratyphi В та Salmonella Рaratyphi С, що належить до роду Salmonella, родини Enterobacteriaceae;

3) Salmonella Тyphi - коротка, рухлива, грамнегативна паличка, факультативний анаероб, під час руйнування виділяє ендотоксин, має джгутиковий Н-антиген білкової природи, соматичний термостабільний О-антиген (ліпополісахарид) і поверхневий термолабільний Vi-антиген та стійка до факторів довкілля.

3. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених в Законах України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про захист населення від інфекційних хвороб», Основах законодавства України про охорону здоров’я та інших нормативно-правових актах у сфері охорони здоров’я.

4. До контингентів високого епідемічного ризику щодо захворювань на черевний тиф та паратиф належать особи, що здійснюють міжнародні поїздки, а також бездомні особи, серед яких найчастіше реєструються окремі випадки захворювань на черевний тиф.

5. Передавання інфекції здійснюється фекально-оральним способом.

Основними шляхами передавання інфекції є: водний, харчовий та контактно-побутовий.

Можливе передавання через комах, які можуть бути механічними переносниками інфекції у разі контакту з випорожненнями хворих та осіб, які є носіями збудників черевного тифу і паратифів, у разі неналежного утримання вбиралень та зливання у довкілля недезінфікованих випорожнень. Основними факторами ризику щодо швидкого розповсюдження інфекції є:

погана санітарно-гігієнічна обстановка;

низька культура населення;

відсутність знезараження нечистот від осіб, що захворіли;

невжиття належних заходів особистої профілактики;

різке погіршення санітарного стану певної території внаслідок стихійного лиха або проведення військових дій.

6. Факторами передавання збудника інфекції можуть бути інфіковані продукти харчування, питна вода, вода відкритих водоймищ, предмети побуту (судно, білизна, посуд тощо). З водним фактором пов’язані епідемічні спалахи у містах. Побутовий шлях найчастіше реалізується у сімейних осередках у разі недотримання правил особистої гігієни.

Для водних спалахів характерне бурхливе наростання кількості випадків захворювання і швидке їх зниження після припинення користування зараженим джерелом водопостачання або знезараження води в ньому. Рівень ураження населення залежить від інтенсивності та тривалості забруднення води, своєчасності та якості протиепідемічних заходів тощо.

У разі молочних спалахів частіше хворіють діти молодшого віку, перебіг захворювання тяжкий.

З побутовими зараженнями пов’язані спорадичні випадки хвороби. Залежно від характеру харчового продукту та кількості людей, що його вживали, можуть виникати групові захворювання або спалахи, що охоплюють велику кількість людей.

7. Джерелом інфекції при черевному тифі і паратифі А є людина (хворий або бактеріоносій), при паратифі В, крім людини, можуть бути сільськогосподарські тварини (велика рогата худоба, свині, коні) та птахи.

8. Хворі на черевний тиф (паратифи) виділяють збудник черевного тифу у зовнішнє середовище з випорожненнями, сечею, рідше зі слиною, потом, молоком матері за останні 2 дні інкубаційного періоду, весь гарячковий період та період реконвалесценції.

При цьому небезпеку становлять особи з легкими і атиповими формами хвороби у зв’язку з тим, що вони не завжди своєчасно ізолюються, відвідують громадські місця, продовжують працювати, в тому числі на об’єктах громадського харчування та водопостачання.

Розповсюдженню інфекції сприяють особи, які є носіями збудників черевного тифу і паратифів та перебувають у звичайних побутових умовах, спілкуються з іншими людьми. Розрізняють гостре бактеріоносійство (до трьох місяців) та хронічне, яке іноді триває протягом усього життя. Найчастіше хронічними носіями стають особи середнього і старшого віку, які мають запалення жовчних і сечових шляхів. Частота формування хронічного бактеріоносійства серед перехворілих, навіть за відносно невисокої захворюваності, становить значний відсоток - від 3 до 8%, і практично не змінюється протягом понад 50-річного періоду спостереження. В сучасних умовах особи, які є носіями збудників черевного тифу і паратифів, є основним джерелом інфекції. Наслідком інфікування від таких осіб є до 95% епідеміологічно розшифрованих випадків черевного тифу.

Найбільшу епідемічну небезпеку становлять особи, які є носіями збудників черевного тифу і паратифів та працюють на об’єктах водопостачання, харчової промисловості, громадського харчування, в дитячих навчальних закладах та закладах оздоровлення і відпочинку.

Сприйнятливість до черевного тифу невисока, майже не залежить від статі і віку, контагіозний індекс становить 0,4. Імунітет після перенесеної хвороби стійкий. Інкубаційний період при черевному тифі триває від 7 до 25 днів (у середньому - 14-21 день), при паратифах інкубаційний період скорочений до 6-10 днів.

9. Клінічні, лабораторні, епідеміологічні критерії стандартного визначення випадку захворювання на черевний тиф і паратифи, а також класифікація випадку визначаються згідно з Критеріями, за якими визначаються випадки інфекційних та паразитарних захворювань, які підлягають реєстрації, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров’я України від 28 грудня 2015 року № 905, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 12 березня 2016 року за № 379/28509.

ІІ. Виявлення, облік та спостереження за носіями бактерій черевного тифу і паратифів

1. Збудник потрапляє в організм людини через рот, проникає у кишечник та лімфатичні утворення тонкої кишки - пеєрові бляшки і солітарні фолікули, що призводить до розвитку лімфаденіту і лімфангіту. З лімфатичних утворень збудник потрапляє у кров’яне русло - починається бактеріємія, яка відповідає першим клінічним проявам хвороби. При бактеріємії мікроби проникають в усі органи і тканини. В процесі одужання відбувається поступове звільнення організму від збудника. У деяких випадках бактерії можуть зберігатися в печінці, жовчному міхурі, нирках, пеєрових бляшках, лімфатичних вузлах, селезінці, кістковому мозку, тканинах кишечника та інших органах протягом тривалого терміну після клінічного одужання, а іноді й довічно. Так формується бактеріоносійство збудників черевного тифу або паратифів (далі - бактеріоносійство). Особи, які є носіями збудників черевного тифу і паратифів, постійно або періодично виділяють збудника в навколишнє середовище з випорожненнями або сечею.

2. Гострими бактеріоносіями вважаються особи, які виділяють бактерії до 3 місяців після перенесеного захворювання. Такими носіями стають до 20% і більше осіб, що перехворіли.

3. Хронічними бактеріоносіями вважаються особи, які виділяють бактерії більше 3 місяців після перенесеного захворювання і нерідко до кінця свого життя. Вони становлять не менше 3-5% перехворілих. При паратифі В бактеріоносійство формується частіше, ніж при черевному тифі.

4. Транзиторне бактеріоносійство виникає або у разі потрапляння збудника черевного тифу і паратифів у кишечник людини, не сприйнятливої до інфекції (внаслідок перенесеного захворювання, щеплень тощо), або у разі малої дози зараження. При цьому бактерії не проникають у кров і внутрішні органи, але виділяються з кишечника протягом кількох днів. Зазвичай у осіб, які є транзиторними носіями збудників черевного тифу або паратифів, збудник виділяється одноразово. Наявність бактерій у жовчі або сечі виключає транзиторний характер бактеріоносійства. Епідеміологічна роль осіб, які є транзиторними носіями збудників черевного тифу або паратифів, невелика. Встановлення характеру і диференціювання хронічного бактеріоносійства від транзиторного, як правило, можливе лише в умовах стаціонару.

5. Обстеження з метою виявлення осіб, які є носіями збудників черевного тифу або паратифів, проводять з профілактичною метою і за епідеміологічними показниками.

6. Профілактичним медичним обстеженням підлягають:

1) всі реконвалесценти черевного тифу або паратифів, що виписалися з лікарні;

2) особи, визначені у Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 року № 559 (зі змінами).

7. За епідеміологічними показниками медичному обстеженню підлягають:

1) особи, які контактували з хворими у вогнищах черевного тифу або паратифів, - для виявлення джерел інфекції;

2) особи, зазначені у пункті 6 цього розділу.

8. Методи виявлення осіб, які є носіями збудників черевного тифу і паратифів:

1) бактеріологічний метод.

Єдиним достовірним методом встановлення бактеріоносійства є виділення культури відповідних бактерій з організму людини за допомогою бактеріологічного дослідження. Матеріалом для бактеріологічного дослідження для виявлення осіб, які є носіями збудників черевного тифу і паратифів, є випорожнення, сеча і жовч (дуоденальний вміст).

Збирання випорожнень і сечі для бактеріологічного дослідження здійснюється в закладах охорони здоров’я або пунктах охорони здоров’я, що створюються на підприємствах, в установах, організаціях і входять до складу поліклініки або амбулаторії. Використання ректальних трубок забороняється. Збирання жовчі проводять в умовах закладу охорони здоров’я за попередньою консультацією з лікарем загальної практики - сімейним лікарем;

2) імунологічні (допоміжні) методи.

Серологічне дослідження сироватки крові за допомогою реакції пасивної гемаглютинації (далі - РПГА) з визначенням цистеїн-стійких антитіл є сигнальним методом. Для постановки серологічних реакцій беруть кров з пальця. При оцінці серологічних реакцій важливо враховувати, що наростання титрів специфічних О-антитіл свідчить про гострий інфекційний процес, а наявність тільки Н- або Vi-антитіл - про перенесений раніше черевний тиф або бактеріоносійство. Для серологічної діагностики бактеріоносійства та вакцинальних реакцій специфічні антитіла, що належать до IgM і IgG в ІФА, визначають окремо. Виявлення специфічних тифозних IgM вказує на поточний інфекційний процес, а ізольоване виявлення специфічних антитіл класу IgG - на вакцинальну природу антитіл або перенесений раніше черевний тиф.

9. З метою виявлення хворих та осіб, які є носіями збудників черевного тифу і паратифів серед осіб, зазначених у пункті 6 цього розділу, проводиться одноразове бактеріологічне дослідження випорожнень на наявність патогенних кишкових бактерій, у тому числі збудників черевного тифу або паратифів. Одночасно з метою виявлення стану хронічного черевнотифозного бактеріоносійства кров одноразово досліджується в РПГА з діагностикумом еритроцитарним сальмонельозним Vі-антигенним, РПГА з Vі-антигеном на наявність Vі-антитіл (індикаторна ознака можливого хронічного черевнотифозного бактеріоносійства).

У разі позитивного результату бактеріологічного та серологічного дослідження (титр Vі-антитіл 1:40 і вище) обстежуваного як хронічного носія до роботи не допускають і ставлять на диспансерний облік.

У разі позитивного результату бактеріологічного дослідження та негативного результату РПГА з Vі-антигеном встановлюється характер бактеріоносійства шляхом повторного дворазового бактеріологічного дослідження випорожнень і сечі та одноразового дослідження крові в РПГА з Ві-антигеном. Якщо встановлено транзиторний характер бактеріоносійства, обстежуваний допускається до роботи.

У разі негативного результату бактеріологічного дослідження та позитивного результату РПГА з Vі-антигеном для підтвердження отриманого результату кров знову одноразово досліджується в РПГА, переважно з іншою серією Ві-антигену. У разі повторного отримання позитивного результату серологічного дослідження для виявлення хронічного бактеріоносійства триразово з інтервалом в 3 дні бактеріологічно досліджують випорожнення та сечу.

Якщо результати негативні, додатково одноразово досліджується дуоденальний вміст (жовч).

У разі негативних результатів усіх бактеріологічних досліджень, але позитивних результатів РПГА з Vі-антигеном обстежуваний допускається до роботи. Однак бактеріологічне обстеження триває ще протягом трьох місяців (один раз на місяць досліджується випорожнення і сеча, в кінці третього місяця - дуоденальний вміст).

У разі отримання негативних результатів досліджень особи, яким проводиться обстеження, продовжують працювати, якщо виділено збудника - відсторонюються від роботи. Кратність бактеріологічних і серологічних обстежень може збільшуватися, з огляду на епідеміологічну доцільність.

10. Для виявлення хворих та осіб, які є носіями збудників черевного тифу і паратифів серед осіб, що влаштовуються на роботу або працюють на підприємствах, в установах, організаціях, не передбачених пунктом 6 цього розділу, проводиться:

1) лабораторне обстеження осіб - під час оформлення осіб до стаціонарних відділень закладів охорони здоров’я і санаторно-курортних закладів (за клінічними та епідеміологічними показаннями);

11. Для виявлення джерела інфекції серед осіб, які контактували з хворими у вогнищах черевного тифу і паратифів:

1) використовується комплекс клініко-епідеміологічних та лабораторних методів дослідження;

2) встановлюється за всіма контактними особами медичне спостереження (огляд, опитування, термометрія) на 3 тижні при черевному тифі та на 2 тижні при паратифах. Питання щодо доцільності та обсягів обстежень контактних осіб вирішує лікар-епідеміолог;

3) проводиться першочергово у вогнищах обстеження працівників окремих професій, виробництв та організацій, що становлять найбільшу потенційну епідемічну небезпеку;

4) досліджуються випорожнення і сеча одноразово бактеріологічно, а також одноразово здійснюється серологічне дослідження крові з постановкою РПГА з Vі-антигеном (для виявлення стану хронічного черевнотифозного бактеріоносійства);

5) проводиться у разі одноразового виділення збудника з випорожнень повторне дослідження дуоденального вмісту, сечі і випорожнень для з’ясування характеру бактеріоносійства;

6) проводиться у разі позитивного результату серологічної реакції одноразове бактеріологічне дослідження випорожнень, сечі та жовчі;

7) тимчасово переводяться на іншу роботу або відсторонюються від роботи в порядку, визначеному Кодексом законів про працю України, особи, які є носіями збудників черевного тифу і паратифів, якщо вони можуть бути джерелами поширення інфекційних хвороб у зв’язку з особливостями виробництва, в якому вони зайняті, або з виконуваною роботою.

12. Заходи щодо виявлених осіб, які є носіями збудників черевного тифу і паратифів:

1) усіх виявлених осіб, які є хронічними носіями збудників черевного тифу і паратифів, беруть на постійний облік у закладах охорони здоров’я за місцем проживання незалежно від професії;

2) особи, які є носіями збудників черевного тифу і паратифів, виявлені серед осіб, визначених пунктом 6 цього розділу, які оформлюються на роботу вперше, на роботу не приймаються;

3) реконвалісцентів, якщо вони є працівниками підприємств з виготовлення харчових продуктів і прирівняних до них підприємств, беруть на постійний облік в епідеміологічних відділах державних установ - лабораторних центрів Міністерства охорони здоров’я України (далі - лабораторні центри МОЗ України) і не допускають до основної роботи протягом одного місяця, забезпечують робочим місцем, на якому вони не будуть становити епідемічну небезпеку. Протягом зазначеного терміну проводиться п’ятиразове бактеріологічне дослідження випорожнень і сечі реконвалісцентів;

4) у разі якщо через один місяць після одужання вони продовжують виділяти бактерії черевного тифу або паратифу, їх переводять на роботу, не пов’язану з харчовими продуктами, питною водою і безпосереднім обслуговуванням людей. Через три місяці після виписки з лікарні таких осіб піддають ретельному бактеріологічному обстеженню. У них п’ятиразово досліджують випорожнення і сечу з інтервалом 1-2 дні і одноразово - жовч;

5) у разі негативного результату обстеження ці особи допускаються до роботи, але протягом двох років вони щокварталу підлягають бактеріологічному обстеженню (випорожнення і сеча - одноразово);

6) наприкінці другого року після перенесеного захворювання таким особам проводять серологічні обстеження за допомогою реакції пасивної гемаглютинації з цистеїном;

7) у разі позитивного результату серологічного обстеження проводять п’ятиразово дослідження випорожнень і сечі, а у разі негативних результатів дослідження випорожнень і сечі - одноразове дослідження жовчі. Осіб з негативними результатами серологічних і бактеріологічних обстежень не знімають з обліку і протягом усієї трудової діяльності у них щороку дворазово досліджують випорожнення і сечу;

8) у разі негативного результату обстежень, проведених через один місяць після одужання, ці особи допускаються до роботи, але протягом наступних двох місяців вони проходять обстеження щомісяця (випорожнення і сеча). Наприкінці третього місяця досліджується одноразово жовч;

9) у разі відсутності повторних висівів ці особи обстежуються протягом двох років щокварталу (випорожнення і сеча - одноразово) і далі за схемою, наведеною у підпунктах 3-8 цього пункту;

10) особи, у яких виявлено збудника черевного тифу або паратифів під час обстеження, проведеного через три місяці після одужання, вважаються хронічними носіями. Вони відсторонюються від роботи та тимчасово їх переводять за станом здоров’я на іншу роботу або їм пропонується змінити професію;

11) особи, які є носіями збудників черевного тифу або паратифів, виявлені серед осіб, що є працівниками підприємств харчової галузі та осіб, що до них прирівняні, або серед осіб, що влаштовуються на роботу на ці підприємства після закінчення спеціальних навчальних закладів, не допускаються до роботи і піддаються бактеріологічному обстеженню для встановлення характеру бактеріоносійства.

Зазначеним особам проводять п’ятиразове бактеріологічне дослідження випорожнень і сечі, одноразово - жовчі і сироватки крові в реакції пасивної гемаглютинації з визначенням цистеїно-стійких антитіл. У разі негативних результатів бактеріологічних досліджень і позитивного результату серологічного дослідження цикл бактеріологічних досліджень випорожнень, сечі і жовчі повторюється;

12) якщо в стаціонарі встановлено транзиторний характер бактеріоносійства (відсутність збудника черевного тифу або паратифів під час повторних досліджень біологічного матеріалу), працівники харчових і прирівняних до них підприємств допускаються до роботи. Згодом протягом 2 років такі особи підлягають щокварталу бактеріологічному обстеженню (сеча та випорожнення), порядок обстежень такий самий, як і під час виявлення гострого бактеріоносійства;

13) особи, у яких було повторно виділено збудника черевного тифу або паратифів з випорожнень або хоча б одноразово - з жовчі і сечі, належать до числа хронічних бактеріоносіїв. Особи, визначені у пункті 6 цього розділу, у яких встановлено хронічний характер бактеріоносійства, а також які відмовились від стаціонарного обстеження, до роботи не допускаються;

14) у разі виявлення бактеріоносійства бактерій черевного тифу або паратифів у дітей загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв та шкіл-інтернатів таким дітям дозволяється відвідувати ці заклади, але їх не допускають до участі в роботі, пов’язаній із приготуванням, транспортуванням і роздачею харчових продуктів і води;

15) у разі виявлення бактеріоносійства у дітей дошкільного віку їх не допускають до дитячих навчальних закладів і направляють до стаціонару для обстеження і лікування, тому що у дітей молодшого віку бактеріоносійство в переважній більшості випадків буває короткочасним. Якщо бактеріоносійство триває, то рішення про допуск дитини до дитячого закладу приймається епідеміологом залежно від конкретних умов;

16) якщо хронічне бактеріоносійство виявлено в одного з членів сім’ї працівників підприємств з виготовлення харчових продуктів і прирівняних до них осіб, останні не усуваються від основної роботи, але за ними встановлюється щоденне медичне спостереження і проводиться одноразове бактеріологічне дослідження випорожнень і сечі, а також одноразове серологічне дослідження крові у РПГА з Vі-антигеном (для виявлення хронічного черевнотифозного бактеріоносійства);

17) у разі переїзду особи, яка є носієм збудника черевного тифу або паратифів, до іншого населеного пункту або району міста інформація про неї подається до закладу охорони здоров’я за новим місцем проживання та до епідеміологічного відділу державної установи - лабораторного центру МОЗ України;

18) для полегшення епідеміологічного аналізу в разі виникнення тифо-паратифозних захворювань, за яких даний бактеріоносій може бути запідозрений як джерело інфекції, всі культури збудників черевного тифу, виділені від осіб, які є хронічними носіями збудників черевного тифу або паратифів, піддають типуванню (визначають епідеміологічні маркери), отримані результати заносять до карти обліку носіїв бактерій черевного типу, паратифів А, В (форма облікової статистичної документації № 401/0 «Карта обліку носіїв бактерій черевного тифу, паратифів A, B», затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 11 липня 2000 року № 160);

19) за місцем проживання серед осіб, які є носіями збудників черевного тифу або паратифів, що перебувають на обліку, проводиться санітарно-просвітницька робота. Кожного, хто перехворів на черевний тиф або паратифи, забезпечують спеціальною пам’яткою. З перехворілими особами та особами, які щодня перебувають у контакті з ними, проводиться роз’яснювальна робота щодо небезпеки зараження, необхідності суворого дотримання правил особистої гігієни та порядку проведення поточної дезінфекції. Медичні працівники закладів охорони здоров’я відвідують бактеріоносія за місцем його проживання не рідше одного разу на рік;

20) у разі несприятливих санітарно-побутових умов, в яких проживає хронічний бактеріоносій та які створюють небезпеку зараження інших осіб, місцева державна адміністрація вирішує питання про поліпшення санітарних умов хронічного бактеріоносія з його сім’єю;

21) не допускається прийом та продаж молочних продуктів з вогнищ бактеріоносія.

ІІІ. Планування і проведення заходів, спрямованих на профілактику та зниження захворюваності на черевний тиф і паратифи

1. Планування і проведення заходів, спрямованих на зниження захворюваності на черевний тиф і паратифи, має базуватися на даних епідеміологічного аналізу захворюваності на ці інфекції з урахуванням відомостей про санітарно-гігієнічну характеристику конкретної території та особливо значущих об’єктів. Під час планування всього комплексу заходів насамперед слід зосередити увагу на територіях, неблагополучних щодо захворюваності.

2. Зростання кількості захворювань, спричинених штамами з множинною стійкістю до антибактеріальних препаратів, знижує вибір терапевтичних втручань, призводить до зростання витрат на лікування, збільшення питомої ваги серйозних ускладнень і летальних наслідків. Крім того, особи, що перехворіли на черевний тиф, викликаний штамами з множинною резистентністю, в 10 разів частіше залишаються носіями збудника.

3. Протиепідемічні заходи щодо хворих:

1) виявлення хворих або підозрілих на захворювання проводиться під час амбулаторних прийомів, відвідувань хворих удома, під час медичних оглядів, профілактичних обстежень, диспансеризації, госпіталізації тощо;

2) на кожен випадок захворювання (підозри) на черевний тиф або паратифи медичні працівники, що виявили цей випадок, заповнюють форму первинної облікової документації № 058/о «Екстрене повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре професійне отруєння, незвичайну реакцію на щеплення», затверджену наказом Міністерства охорони здоров’я України від 10 січня 2006 року № 1, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 08 червня 2006 року за № 686/12560;

3) всі хворі (підозрілі на захворювання) на черевний тиф і паратифи особи підлягають обов’язковій госпіталізації. Госпіталізацію хворих здійснюють протягом перших трьох годин, в сільській місцевості - шести годин після отримання екстреного повідомлення про хворого спеціальним медичним транспортом, який потім обов’язково знезаражують;

4) враховуючи складність постановки клінічного діагнозу черевного тифу або паратифів, а також можливість легкого, атипового перебігу цих захворювань, всі хворі з гарячковим станом нез’ясованого походження, що триває п’ять і більше днів, мають бути обстежені в амбулаторних умовах методом гемокультури (бактеріологічного дослідження крові). Такі хворі на територіях з підвищеним рівнем захворюваності підлягають провізорній госпіталізації;

5) епідеміологічне обстеження вогнищ та розслідування причин виникнення захворювань здійснюють лікарі-епідеміологи закладів охорони здоров’я;

6) для виявлення джерел інфекції бактеріологічному і серологічному обстеженню піддають всіх контактних осіб у вогнищі за місцем проживання, за потреби контингент осіб, що підлягає обстеженню, може бути розширено;

7) у разі виникнення спалахів та в період сезонного зростання захворюваності на територіях, неблагополучних щодо черевного тифу і паратифу, для раннього виявлення хворих та осіб з підозрою на захворювання проводяться подвірні обходи. За контактними особами встановлюється медичне спостереження протягом 3 тижнів - при черевному тифі та 2 тижнів - при паратифах;

8) в умовах гострого епідемічного неблагополуччя, зумовленого дією масового фактора поширення інфекції, обстеження контактних осіб в осередках проводиться з метою виявлення нових випадків захворювання;

9) у разі групових захворювань і спалахів обстеженню на бактеріоносійство підлягають в першу чергу особи, які можуть бути джерелом інфекції, - особи, які працюють на водопровідних спорудах, працівники громадського харчування, торгівлі та інші, що займаються різними видами обслуговування населення;

10) ізоляція хворого припиняється після зникнення клінічних симптомів і триразового дослідження випорожнень і сечі. Перше дослідження проводять через 5 днів після встановлення нормальної температури (але не раніше 3-4 днів після закінчення прийому антибіотиків), наступні - з п’ятиденним інтервалом;

11) реконвалесцентів, які отримували антибіотики, виписують із стаціонару не раніше 21 дня нормальної температури, а особи, які не отримували антибіотики, можуть бути виписані не раніше ніж на 14 день після встановлення нормальної температури. Виявлення у хворого під час контрольно-виписного обстеження збудників черевного тифу або паратифів не є протипоказанням до виписки зі стаціонару;

12) всі особи, що перехворіли на черевний тиф і паратифи, незалежно від професії і зайнятості, після виписки з лікарні підлягають диспансерному спостереженню протягом трьох місяців з проведенням термометрії один раз на тиждень протягом першого місяця і в подальшому - не рідше одного разу на два тижні. У разі підвищення температури або погіршення загального стану проводиться обстеження хворого (включаючи бактеріологічне дослідження крові, випорожнень і сечі). Якщо встановлено рецидив захворювання, хворі знову госпіталізуються;

13) реконвалісценти черевного тифу і паратифів з числа осіб, визначених пунктом 6 розділу ІІ цього Порядку, незалежно від результатів обстеження перед випискою, не допускають до роботи за спеціальністю протягом місяця після виписки з лікарні і проводять заходи з виявлення, обліку та спостереження за носіями збудників черевного тифу і паратифів;

14) всі особи, що перехворіли на черевний тиф або паратифи (за винятком працівників підприємств харчової галузі та осіб, що до них прирівняні), після виписки з лікарні підлягають диспансерному спостереженню, після закінчення 3 місяців проводиться бактеріологічне дослідження проб випорожнень, сечі, жовчі для виключення хронічного бактеріоносійства.

4. Профілактичні заходи:

1) вакцини проти черевного тифу здатні захистити осіб, яким було проведено щеплення, і полегшити клінічний перебіг захворювань. Однак вакцинопрофілактика може розцінюватися лише як додатковий засіб у системі проведених профілактичних заходів. У сучасних умовах відносно низької захворюваності на черевний тиф на більшості територій вакцинопрофілактика є засобом індивідуального захисту, тому не може мати істотного впливу на перебіг епідемічного процесу;

2) щеплення проводяться за епідемічними показаннями відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 11 серпня 2014 року № 551 «Про удосконалення проведення профілактичних щеплень в Україні», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2014 року за № 1237/26014.

Вакцинація здійснюється згідно з інструкцією з використання вакцини.

У разі якщо спалах черевного тифу вже почався, вакцинація не проводиться.

У разі проведення щеплення реєструються в таких формах первинної облікової документації: № 063/о «Карта профілактичних щеплень», № 064/о «Журнал обліку профілактичних щеплень», затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 10 січня 2006 року № 1, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 08 червня 2006 року за № 686/12560;

3) поряд з вакцинацією для профілактики черевного тифу і паратифів можуть бути використані бактеріофаги: черевнотифозний або полівалентний сальмонельозний (для профілактики паратифів). Протипоказань до застосування бактеріофагів немає. Бактеріофаг застосовується для запобігання захворюванню на черевний тиф і паратифи в осіб, які перебували у контакті з хворими або реконвалісцентами у вогнищі. Контактні особи отримують бактеріофаг триразово з інтервалом 3-4 дні, при цьому перший раз бактеріофаг призначається після забору матеріалу для проведення бактеріологічного дослідження, триразово з інтервалом 3-4 дні;

4) у разі загрози виникнення спалаху черевного тифу і паратифів особам, що не підлягають вакцинації (за віком та особи, які мають медичні протипоказання), з профілактичною метою призначають бактеріофаги;

5) у разі виникнення спалаху поряд з комплексом протиепідемічних заходів призначають бактеріофаги особам, що зазнавали ризику зараження на певній території. Тривалість застосування бактеріофагів визначає лікар-епідеміолог, однак тривалість застосування бактеріофагів не може бути менше трьох тижнів з моменту госпіталізації останнього хворого;

ІV. Дезінфекційні заходи при черевному тифі і паратифах

1. Особливу увагу приділяють дезінфекції виділень хворих (випорожнення, сеча), предметів догляду за хворими, дезінфекційній обробці рук хворого та обслуговуючого персоналу.

2. Проведення поточної, заключної дезінфекції при черевному тифі і паратифах обов’язкове. Поточна дезінфекція проводиться з моменту виявлення хворого до його госпіталізації і до повного одужання (до 3 місяців після виписки з лікарні). Поточна дезінфекція проводиться також у вогнищах хронічного бактеріоносійства. Організація поточної дезінфекції покладається на дільничних (сімейних лікарів), які виявили хворого.

3. Заключну дезінфекцію проводять після госпіталізації хворого у приміщеннях, де перебував хворий, за місцем проживання та роботи (навчання). Заключну дезінфекцію виконують дезінфекційні підрозділи лабораторних центрів (у містах не пізніше 6 годин, у сільській місцевості - 12 годин після госпіталізації хворого).

4. Сучасні хлорвмісні дезінфекційні засоби, рекомендовані для проведення дезінфекції при кишкових бактеріальних інфекціях, використовуються згідно з інструкцією з використання дезінфекційного засобу, в якій визначено режими дезінфекції об’єктів знезараження (приміщення, туалети, виділення хворих, посуд, білизна, інвентар для прибирання).

5. Обов’язково застосовується камерна дезінфекція постільних і особистих речей хворого за режимами парової, пароформалінової, пароповітряної дезінфекції.

6. За наявності у приміщеннях мух проводяться дезінсекційні заходи.