З А К О Н СОЮЗУ РАДЯНСЬКИХ СОЦІАЛІСТИЧНИХ РЕСПУБЛІК

N 1305-1 від 06.03.90

{ Закон не застосовується на території України згідно із Законом N 2215-IX ( 2215-20 ) від 21.04.2022 }

Про власність в СРСР

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Право власності

1. Право власності в СРСР визнається і охороняється законом.

2. Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається майном, яке йому належить.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать законові. Він може використовувати майно для провадження будь-якої господарської чи іншої діяльності, не забороненої законом.

3. У випадках, на умовах і в межах, передбачених законом, на власника може бути покладено обов'язок допустити обмежене користування його майном іншими особами.

4. Власник має право на умовах і в межах, передбачених законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік, укладати договори з громадянами про використання їхньої праці при здійсненні права власності, яке належить йому.

Незалежно від форми власності, на основі якої використовується праця громадянина, йому забезпечуються оплата й умови праці, а також інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

5. Здійснення права власності не повинне завдавати шкоди навколишньому середовищу, порушувати права та інтереси громадян, підприємств, установ, організацій і держави, які охороняються законом.

6. Використання будь-якої форми власності повинне виключати відчуження працівника від засобів виробництва та експлуатацію людини людиною.

Стаття 2. Законодавство Союзу РСР, союзних і автономних
республік про власність

1. Цим Законом відповідно до Конституції СРСР встановлюються основні положення про власність, які діють на всій території Союзу РСР.

2. Відносини власності, не передбачені цим Законом, регулюються законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік, які видаються відповідно до нього.

3. Особливості здійснення права власності на пам'ятки історії і культури визначаються спеціальним законодавством Союзу РСР, союзних і автономних республік.

4. Відносини щодо створення і використання винаходів, відкриттів, творів науки, літератури, мистецтва та інших об'єктів інтелектуальної власності регулюються спеціальним законодавством Союзу РСР, союзних і автономних республік.

Стаття 3. Об'єкти права власності

1. У власності можуть бути земля, її надра, води, рослинний і тваринний світ, будівлі, споруди, устаткування, предмети матеріальної і духовної культури, гроші, цінні папери та інше майно.

2. Результати господарського використання майна (продукція і доходи), якщо інше не передбачено законом або договором, належать власникові цього майна.

Стаття 4. Суб'єкти права власності. Форми власності

1. Власність в СРСР виступає у формі власності радянських громадян, колективної і державної власності.

В СРСР може існувати власність іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб і громадян.

2. Допускається об'єднання майна, яке перебуває у власності громадян, юридичних осіб і держави, та утворення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власності спільних підприємств з участю радянських юридичних осіб та іноземних юридичних осіб і громадян.

3. Законодавчими актами союзних і автономних республік можуть встановлюватись інші, не передбачені цим Законом, форми власності.

4. Майно може належати на праві загальної (пайової або спільної) власності одночасно кільком особам, незалежно від форми власності.

5. Держава створює умови, необхідні для розвитку різноманітних форм власності, і забезпечує їх захист.

Стаття 5. Звернення стягнення на майно власника

1. За зобов'язаннями юридичної особи стягнення може бути звернено на будь-яке майно, що належить їй на праві власності або повного господарського відання, а також оперативного управління, крім випадку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Власник не відповідає за зобов'язаннями створених ним юридичних осіб, а вони не відповідають за зобов'язаннями власника, крім випадків, передбачених законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік.

2. Громадяни відповідають за своїми зобов'язаннями майном, яке належить їм на праві власності.

Перелік майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за претензіями кредиторів, встановлюється законодавчими актами союзних і автономних республік.

РОЗДІЛ II. ВЛАСНІСТЬ ГРОМАДЯН СРСР

Стаття 6. Загальні положення про власність громадян

1. Власність громадян створюється і примножується за рахунок інших трудових доходів від участі в суспільному виробництві, від ведення власного господарства і доходів від коштів, вкладених у кредитні установи, акції та інші цінні папери, набуття майна у спадщину і на інших підставах, які допускаються законом.

2. Громадянинові належить виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Громадянин здійснює це право самостійно або на основі трудового договору.

3. Громадянин має право за згодою власника внести грошовий або інший вклад у майно підприємства, іншої господарської організації, селянського або іншого трудового господарства, в якому він працює за трудовим договором, і брати участь у розподілі прибутку (доходу) такого підприємства (організації) або господарства пропорційно розмірові цього вкладу.

4. Для ведення селянського й особистого підсобного господарства, садівництва, будівництва та обслуговування жилих будинків і задоволення інших потреб, передбачених законом, громадянам надається земля в довічне успадковуване володіння.

5. Право успадкування майна громадян визнається і охороняється законом.

Стаття 7. Об'єкти права власності громадян

1. У власності громадян можуть бути жилі будинки, дачі, садові будинки, насадження на земельній ділянці, транспортні засоби, кошти, акції та інші цінні папери, предмети домашнього господарства і особистого вжитку, засоби виробництва для ведення селянського та іншого трудового господарства, особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, індивідуальної та іншої господарської діяльності, вироблена продукція й одержані доходи, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

2. Член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває право власності на це майно.

Наймач жилого приміщення в будинку державного і громадського житлового фонду та члени його сім'ї мають право викупити у власника відповідну квартиру або будинок.

Після придбання зазначеного майна у власність громадянин має право розпоряджатись ним на свій розсуд - продавати, заповідати, здавати в оренду, вчиняти щодо нього інші угоди, які не суперечать законові.

3. Законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік можуть встановлюватись види майна, яке не може бути у власності громадян. Склад і вартість іншого майна, придбаного громадянином за рахунок його трудових доходів і заощаджень та на інших підставах, які допускаються законом, не обмежуються.

Стаття 8. Власність трудового господарства

1. У власності членів сім'ї та інших осіб, які спільно ведуть трудове господарство, можуть бути майстерня, інше мале підприємство у сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування та інших галузях господарської діяльності, жилі будинки і господарські будівлі, машини, устаткування, транспортні засоби, сировина, матеріали та інше майно, потрібне для самостійного ведення господарства.

2. Майно трудового господарства, в тому числі вироблена продукція й одержані доходи, є загальною пайовою власністю членів сім'ї та інших осіб, які спільно ведуть господарство, якщо договором між ними не передбачено інше.

Стаття 9. Власність селянського і особистого підсобного
господарства

1. Селянське господарство може мати у власності жилі будинки, господарські будівлі, насадження на земельній ділянці, продуктивну і робочу худобу, птицю, сільськогосподарську техніку й інвентар, транспортні засоби та інше майно, потрібне для самостійного ведення сільськогосподарського виробництва, переробки і реалізації продукції.

Вироблена продукція й одержані доходи є власністю селянського господарства і використовуються ним на свій розсуд.

2. Майно селянського господарства належить його членам на праві загальної спільної власності, якщо інше не передбачено законодавчими актами союзної і автономної республіки.

3. Правила цієї статті застосовуються також до особистого підсобного господарства громадян.

РОЗДІЛ III. КОЛЕКТИВНА ВЛАСНІСТЬ

Стаття 10. Загальні положення про колективну власність

1. До колективної власності належить власність орендних підприємств, колективних підприємств, кооперативів, акціонерних товариств, господарських товариств, господарських асоціацій, громадських організацій та інших об'єднань, які є юридичними особами.

2. Утворення і примноження колективної власності забезпечуються передачею державних підприємств в оренду, наданням колективам трудящих можливості використовувати одержані доходи для викупу державного майна, перетворенням державних підприємств в акціонерні товариства, добровільним об'єднанням майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств.

Стаття 11. Власність орендного підприємства

У власності орендного підприємства перебувають вироблена продукція, одержані доходи та інше придбане за рахунок коштів цього підприємства майно.

Порядок і умови участі членів трудового колективу орендного підприємства в управлінні його справами та розподілі прибутку (доходів) визначаються законодавством Союзу РСР і союзних республік про оренду.

Стаття 12. Власність колективного підприємства

1. Власність колективного підприємства виникає у разі переходу всього майна державного підприємства у власність трудового колективу, викупу орендованого майна або придбання майна іншими передбаченими законом способами.

Майно колективного підприємства, включаючи вироблену продукцію та одержані доходи, є спільним надбанням його колективу.

2. У майні колективного підприємства визначаються вклади його працівників. До складу такого вкладу включаються сума вкладу працівника в майні державного або орендного підприємства, на основі якого утворено колективне підприємство, а також вклад працівника у приріст майна цього підприємства після його створення.

Розмір вкладу працівника у приріст майна визначається виходячи з його трудової участі в діяльності підприємства.

На вклад працівника колективного підприємства нараховуються і виплачуються проценти в розмірі, який визначається трудовим колективом виходячи з результатів господарської діяльності підприємства.

Працівникові, який припинив трудові відносини з підприємством, а також спадкоємцям померлого працівника виплачується вартість вкладу.

При ліквідації колективного підприємства вартість вкладу виплачується працівникам (їхнім спадкоємцям) з майна, яке залишилось після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами підприємства.

Стаття 13. Власність кооперативу

1. Майно кооперативу утворюється за рахунок грошових та інших майнових внесків його членів, виробленої ним продукції, доходів, одержаних від її реалізації, та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу.

2. При ліквідації кооперативу майно, яке залишилось після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу.

Стаття 14. Власність господарського товариства

1. Власність господарських товариств, які є юридичними особами, утворюється за рахунок вкладів учасників, майна, одержаного в результаті господарської діяльності і придбаного ними на інших підставах, які допускаються законом.

2. До складу вкладу учасника господарського товариства можуть входити основні та оборотні фонди, кошти і цінні папери, а також права користування майном.

3. Учасниками господарського товариства можуть бути підприємства, установи, організації, державні органи, а також громадяни, якщо інше не передбачено законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік.

Стаття 15. Власність акціонерного товариства

1. Акціонерне товариство є власником майна, створеного за рахунок продажу акцій, а також одержаного в результаті його господарської діяльності і придбаного ним на інших підставах, які допускаються законом.

2. Держателями акцій можуть бути підприємства, установи, організації і державні органи.

Держателями акцій можуть бути працівники даного товариства, а також інші громадяни, якщо інше не передбачено законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік або статутом товариства.

3. Державне підприємство за спільним рішенням трудового колективу і уповноваженого на те державного органу може бути перетворено в акціонерне товариство шляхом випуску акцій на всю вартість майна підприємства. Кошти, одержані від продажу акцій, після покриття боргів державного підприємства надходять у відповідний бюджет.

Стаття 16. Власність господарських асоціацій (об'єднань)

1. Господарська асоціація підприємств та організацій (у тому числі концерн, галузеве, міжгалузеве і регіональне об'єднання) має право власності на майно, добровільно передане їй підприємствами та організаціями, а також одержане в результаті її господарської діяльності.

2. Господарська асоціація не має права власності на майно підприємств та організацій, що входять до неї.

3. Майно, яке залишилось після припинення діяльності господарської асоціації, розподіляється між підприємствами та організаціями, що входили до неї.

Стаття 17. Власність громадських організацій і фондів

1. Громадські організації, в тому числі добродійні та інші громадські фонди, можуть мати у власності будинки, споруди, житловий фонд, обладнання, інвентар, майно культурно-освітнього й оздоровчого призначення, кошти, акції, інші цінні папери та інше майно, необхідне для матеріального забезпечення діяльності, передбаченої їхніми статутами (положеннями). У власності громадських організацій (фондів) можуть також бути підприємства, створювані відповідно до цілей, зазначених в їхніх статутах (положеннях), за рахунок коштів цих організацій (фондів).

2. Майно, яке залишилось після ліквідації громадської організації (фонду), направляється на цілі, передбачені її статутом (положенням).

Стаття 18. Власність релігійних організацій

У власності релігійних організацій можуть бути будинки, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їхньої діяльності.

Релігійні організації мають право власності на майно, придбане і створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою і придбане на інших підставах, передбачених законом.

РОЗДІЛ IV. ДЕРЖАВНА ВЛАСНІСТЬ

Стаття 19. Загальні положення про державну власність

1. До державної власності належать загальносоюзна власність, власність союзних республік, власність автономних республік, автономних областей, автономних округів, власність адміністративно-територіальних утворень (комунальна власність). Розпорядження й управління державним майном здійснюють від імені народу (населення адміністративно-територіального утворення) відповідні Ради народних депутатів та уповноважені ними державні органи.

За погодженням між власниками державного майна воно може бути в їхній спільній власності.

2. Майно, яке створюється або придбається за рахунок бюджетних чи інших коштів Союзу РСР, союзної республіки, автономної республіки, автономної області, автономного округу, адміністративно-територіального утворення або коштів підприємств, організацій, установ, що перебувають у їхньому віданні, належить відповідно до загальносоюзної власності, власності союзної республіки, автономної республіки, автономної області, автономного округу або власності адміністративно-територіального утворення.

3. Союз РСР не відповідає за зобов'язаннями союзних республік, автономних республік, автономних утворень, а союзні республіки, автономні республіки, автономні утворення, адміністративно-територіальні утворення не відповідають за зобов'язаннями Союзу РСР і зобов'язаннями одне одного.

Стаття 20. Власність на землю та інші природні ресурси

1. Земля та її надра, води, рослинний і тваринний світ є невід'ємним надбанням народів, які проживають на даній території.

Союзна республіка, автономна республіка, автономна область, автономний округ здійснюють у рамках законів СРСР володіння, користування і розпорядження землею та іншими природними ресурсами на своїй території у своїх інтересах і в інтересах Союзу РСР. Автономна республіка, автономна область, автономний округ здійснюють ці правомочності також в інтересах союзної республіки і в рамках її законів.

Користування і розпорядження водами та іншими природними ресурсами, розташованими на території двох чи кількох союзних республік, автономних республік, автономних областей, автономних округів, здійснюються за погодженням між ними, при необхідності - з участю Союзу РСР.

2. У володінні і користуванні Союзу РСР (його органів та організацій) перебувають земельні ділянки та інші природні об'єкти, надані для забезпечення діяльності органів влади і управління Союзу РСР, Збройних Сил СРСР, прикордонних, внутрішніх і залізничних військ, магістрального трубопровідного транспорту, Єдиної енергетичної системи СРСР, космічних систем і загальносоюзних систем зв'язку та інформації, а також для використання іншого майна, яке згідно з частиною другою статті 21 цього Закону віднесено до загальносоюзної власності за погодженням між Союзом РСР і відповідною союзною, автономною республікою.

Вилучення зазначених земельних ділянок та інших природних об'єктів здійснюється за згодою Союзу РСР. Надання у володіння і користування Союзу РСР (його органів і організацій) нових земельних ділянок та інших природних об'єктів здійснюється за погодженням Союзу РСР з союзною республікою, автономною республікою, автономною областю, автономним округом.

3. Порядок надання автономною республікою, автономною областю, автономним округом союзній республіці, до складу якої вони входять, земельних ділянок та інших природних об'єктів для забезпечення загальнореспубліканських потреб визначається за погодженням між відповідними автономною республікою, автономним округом і союзною республікою.

4. Загальносоюзні основи використання й охорони природних ресурсів встановлюються законодавством Союзу РСР.

Порядок надання землі та інших природних ресурсів у володіння і користування визначається законодавством союзних і автономних республік, а для забезпечення загальносоюзних і міжреспубліканських потреб, оборони та безпеки країни - законодавством Союзу РСР, союзних і автономних республік про використання й охорону природних ресурсів.

5. Спори, які виникають між Союзом РСР, союзними республіками, автономними республіками, автономними областями, автономними округами у зв'язку з наданням і використанням землі та інших природних ресурсів, розглядаються в порядку третейського розгляду або в іншому порядку, встановленому законом.

Стаття 21. Загальносоюзна власність

У загальносоюзній власності перебувають майно органів влади і управління Союзу РСР, магістральний трубопровідний транспорт, Єдина енергетична система СРСР, космічні системи і загальносоюзні системи зв'язку та інформації, майно Збройних Сил СРСР, прикордонних, внутрішніх і залізничних військ, оборонні об'єкти, кошти союзного бюджету, Державний банк СРСР та інші банки Союзу РСР і загальносоюзні резервні, страхові та інші фонди.

У загальносоюзній власності перебувають також підприємства і народногосподарські комплекси в промисловості, енергетиці, будівництві, залізничний, повітряний, морський транспорт, вищі навчальні заклади загальносоюзного значення та інше майно, придбане за рахунок загальносоюзних коштів або безоплатно передане у власність Союзу РСР союзними республіками, автономними республіками, автономними і адміністративно-територіальними утвореннями, громадянами і юридичними особами.

Стаття 22. Власність союзних республік, автономних
республік, автономних областей і автономних
округів

1. У власності союзної республіки перебувають майно органів влади і управління союзної республіки, культурні та історичні цінності народів союзної республіки, кошти республіканського бюджету, республіканські банки, республіканські страхові, резервні та інші фонди, а також підприємства і народногосподарські комплекси, вищі навчальні заклади республіканського значення, об'єкти соціально-культурної сфери та інше майно, що забезпечує суверенітет, господарську самостійність республіки, її економічний і соціальний розвиток.

2. У власності автономної республіки, автономної області, автономного округу перебувають майно їхніх органів влади і управління, культурні та історичні цінності народів автономної республіки, автономної області, автономного округу, кошти відповідного бюджету, житлове і житлово-комунальне господарство відповідної Ради народних депутатів, а також підприємства сільського господарства, торгівлі, побутового обслуговування, транспорту, промислові, будівельні та інші підприємства і комплекси, заклади народної освіти, культури, охорони здоров'я та інше майно, що забезпечує збереження матеріальної і духовної культури народів автономних республік, автономних областей, автономних округів, їх економічний і соціальний розвиток, виконання інших завдань, які стоять перед автономними республіками, автономними областями, автономними округами.

Стаття 23. Власність адміністративно-територіальних
утворень (комунальна власність)

У власності краю, області, району чи іншого адміністративно-територіального утворення перебувають майно органів влади і управління адміністративно-територіального утворення, кошти місцевого бюджету, житловий фонд і житлово-комунальне господарство місцевої Ради народних депутатів, а також можуть бути підприємства сільського господарства, торгівлі, побутового обслуговування, транспорту, промислові, будівельні та інші підприємства і комплекси, заклади народної освіти, культури, охорони здоров'я та інше майно, необхідне для економічного і соціального розвитку та виконання інших завдань, які стоять перед відповідними адміністративно-територіальними утвореннями.

Стаття 24. Майно державного підприємства

1. Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання.

Здійснюючи право повного господарського відання своїм майном, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном і на свій розсуд вчиняє щодо нього будь-які дії, які не суперечать законові. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік не передбачено інше.

2. Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємства і визначення цілей його діяльності, його реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного йому державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів Союзу РСР, союзних і автономних республік про підприємство.

3. У разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію або ліквідацію державного підприємства, крім випадків, коли воно визнане неспроможним (банкротом), трудовий колектив вправі вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності. Спори, що виникають у таких випадках між державним органом і трудовим колективом, вирішуються державним арбітражем.

Стаття 25. Власність членів трудового колективу
державного підприємства

1. Прибуток, який залишається у державного підприємства після сплати податків та інших платежів у бюджет (чистий прибуток), надходить у розпорядження трудового колективу підприємства. Частина цього прибутку передається у власність членів трудового колективу в порядку і розмірах, що визначаються законодавчими актами.

2. Сума прибутку, що належить членові трудового колективу, утворює його вклад. На суму вкладу членові трудового колективу може бути видано акції.

На вклад (акції) підприємство щороку виплачує проценти (дивіденди). Розмір частини прибутку, що направляється на виплату процентів (дивідендів), визначається за погодженням між адміністрацією підприємства і трудовим колективом.

3. За згодою члена трудового колективу сума його вкладу (повністю або частково) може бути направлена на спорудження або придбання жилого будинку чи інших об'єктів соціально-культурного призначення. На відповідну суму вкладу проценти не нараховуються.

Член трудового колективу має право одержати суму його вкладу (вартість акцій) у порядку і строки, що визначаються спільним рішенням адміністрації і трудового колективу.

При ліквідації підприємства сума вкладу (вартість акцій) виплачується членам трудового колективу (спадкоємцям) з майна, що залишилось після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами підприємства.

Стаття 26. Майно державної установи

1. Майно, що є державною власністю і закріплене власником за державною установою (організацією), яка перебуває на державному бюджеті, знаходиться в оперативному управлінні цієї установи (організації).

2. Державні установи (організації), які перебувають на державному бюджеті і які можуть у випадках, передбачених законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік, провадити господарську діяльність, одержують право на самостійне розпорядження доходами від такої діяльності і майном, придбаним за рахунок цих доходів.

3. Державна установа (організація) відповідає за зобов'язаннями коштами, що є в її розпорядженні. При недостатності у державної установи (організації) коштів відповідальність за її зобов'язаннями несе власник відповідного майна.

РОЗДІЛ V. ВЛАСНІСТЬ СПІЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ,
ІНОЗЕМНИХ ГРОМАДЯН, ОРГАНІЗАЦІЙ І ДЕРЖАВ

Стаття 27. Власність спільних підприємств

Спільні підприємства з участю радянських юридичних осіб та іноземних юридичних осіб і громадян створюються на території СРСР у формі акціонерних товариств та господарських товариств і можуть мати у власності майно, необхідне для провадження діяльності, передбаченої установчими документами.

Стаття 28. Власність іноземних громадян

Положення цього Закону, які стосуються власності радянських громадян, застосовуються також до власності іноземних громадян, яка знаходиться в СРСР. Положення про власність селянського та іншого трудового господарства застосовуються до власності іноземних громадян, які постійно проживають в СРСР.

Стаття 29. Власність іноземних юридичних осіб

Іноземні юридичні особи вправі мати на території СРСР у власності промислові та інші підприємства, будинки, споруди та інше майно для цілей провадження ними господарської та іншої діяльності у випадках і порядку, встановлених законодавчими актами Союзу РСР.

Стаття 30. Власність іноземних держав і міжнародних
організацій

Іноземні держави і міжнародні організації вправі мати на території СРСР у власності майно, необхідне для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин, у випадках і порядку, встановлених міжнародними договорами і законодавчими актами Союзу РСР і союзних республік.

РОЗДІЛ VI. ГАРАНТІЇ І ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

Стаття 31. Гарантії права власності

1. Держава гарантує стабільність відносин власності, встановлених відповідно до цього Закону.

2. У разі прийняття Союзом РСР, союзною або автономною республікою законодавчих актів, які припиняють право власності, збитки, заподіяні власникові в результаті прийняття цих актів, за рішенням суду відшкодовуються власникові в повному обсязі Союзом РСР, відповідною союзною або автономною республікою.

3. Держава забезпечує в законодавстві громадянам, організаціям та іншим власникам однакові умови захисту права власності.

Стаття 32. Захист права власності

1. Власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного володіння відповідно до цивільного законодавства Союзу РСР, союзних і автономних республік.

2. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

3. Захист права власності здійснюється судом, державним арбітражем або третейським судом.

4. Права, передбачені цією статтею, належать також особі, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, довічного успадковуваного володіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Ця особа має право на захист свого володіння також проти власника.

Стаття 33. Захист інтересів власника при припиненні
його прав на підставах, передбачених законом

1. Припинення права власності у зв'язку з рішенням про вилучення земельної ділянки, на якій розміщені будинок, інші будівлі, споруди або насадження, що належать власникові, чи іншим рішенням державного органу, не спрямованим безпосередньо на вилучення майна у власника, допускається лише у випадках і порядку, встановлених законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік, з відшкодуванням власникові у повному обсязі збитків, заподіяних припиненням права власності.

При незгоді власника рішення, яке тягне за собою припинення права власності, не може бути здійснено до вирішення спору судом, державним арбітражем або третейським судом. При розгляді спору вирішуються також усі питання відшкодування власникові заподіяних збитків.

2. Вилучення державою майна у власника допускається тільки при зверненні стягнення на це майно за зобов'язаннями власника у випадках і порядку, передбачених законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік, а також у порядку реквізиції і конфіскації.

У випадках стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій та за інших обставин, що мають надзвичайний характер, майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної влади може бути вилучено у власника в порядку і на умовах, встановлених законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік, з виплатою йому вартості майна (реквізиція).

У випадках, передбачених законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік, майно може бути вилучено у власника за рішенням суду, державного арбітражу чи іншого компетентного державного органу (службової особи) у вигляді санкції за вчинення злочину або іншого правопорушення (конфіскація).

Стаття 34. Недійсність актів, які порушують права власників

Якщо в результаті видання акта органу державного управління або місцевого органу державної влади, який не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження майном, яке їм належить, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено.

Збитки, заподіяні громадянам, організаціям та іншим особам у результаті видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі за рахунок коштів, які є в розпорядженні відповідного органу влади або управління.

Голова Верховної Ради СРСР М.ГОРБАЧОВ
Москва, Кремль, 6 березня 1990 року
N 1305-I