Висновок Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про Законопроект N 4180 з внесеними до нього поправками)

Чинний Висновок

Номер: 2-в/2004
Прийняття: 12.10.2004
Видавники: Конституційний Суд України

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

В И С Н О В О К КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

м. Київ                                         Справа N 1-32/2004
12 жовтня 2004 року
N 2-в/2004

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Селівона Миколи Федосовича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича - суддя-доповідач,

Іващенка Володимира Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Пшеничного Валерія Григоровича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Станік Сюзанни Романівни,

Тихого Володимира Павловича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича

розглянув на пленарному засіданні справу про надання Конституційним Судом України висновку щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" вимогам статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Приводом для розгляду справи згідно зі статтею 159 Конституції України ( 254к/96-ВР ) стало звернення до Конституційного Суду України Верховної Ради України для надання висновку щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

Підставою для розгляду справи за статтею 159 Конституції України ( 254к/96-ВР ) є необхідність висновку Конституційного Суду України щодо відповідності зазначеного законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України для розгляду його Верховною Радою України.

Заслухавши суддю-доповідача Євграфова П.Б. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Згідно з Постановою Верховної Ради України "Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України (реєстр. N 4180)" від 23 червня 2004 року N 1844-IV ( 1844-15 ) Верховна Рада України звернулася до Конституційного Суду України з клопотанням про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" (далі - Законопроект) вимогам статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

У Законопроекті пропонується:

I. Внести до Конституції України (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., N 30, ст. 141) такі зміни:

1) статті 76, 78, 81-83, 85, 87, 89, 90, 93, 98, 112-115, 120 викласти в такій редакції:

"Стаття 76. Конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України.

Строк повноважень Верховної Ради України становить п'ять років";

"Стаття 78. Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі, крім випадків, передбачених цією Конституцією.

Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади (крім посад членів Кабінету Міністрів України), займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом.

У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, народний депутат України у двадцятиденний строк з дня виникнення таких обставин припиняє таку діяльність або подає особисту заяву про складення повноважень народного депутата України";

"Стаття 81. Повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково в разі:

1) складення повноважень за його особистою заявою;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

4) припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;

5) якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;

6) невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу (виключення) народного депутата України із складу такої фракції;

7) його смерті.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково також у разі дострокового припинення відповідно до Конституції України повноважень Верховної Ради України - в день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України у випадках, передбачених пунктами 1, 4 частини другої цієї статті, приймається Верховною Радою України, а у випадку, передбаченому пунктом 5 частини другої цієї статті, - судом.

У разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо народного депутата України, визнання народного депутата України недієздатним або безвісно відсутнім його повноваження припиняються з дня набрання законної сили рішенням суду, а в разі смерті народного депутата України - з дня смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть.

У разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу (виключення) народного депутата України із складу такої фракції його повноваження припиняються достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення.

Стаття 82. Верховна Рада України працює сесійно.

Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу.

Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів.

Перше засідання новообраної Верховної Ради України відкриває найстарший за віком народний депутат України.

Стаття 83. Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.

Позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу Президента України або на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

У разі оголошення указу Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях Верховна Рада України збирається на засідання у дводенний строк без скликання.

У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану.

Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.

У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових або позачергових виборів Верховної Ради України, або протягом місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем'єр-міністра України, а також відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України.

Засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.

Депутатська фракція у Верховній Раді України, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, має права коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, передбачені цією Конституцією";

"Стаття 85. До повноважень Верховної Ради України належить:

1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції;

2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цієї Конституції;

3) прийняття законів;

4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

7) призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією;

8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 цієї Конституції;

11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

12) призначення за поданням Президента України Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначення за поданням Прем'єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звільнення зазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України;

12-1) призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України;

13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції та закону;

14) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

15) прийняття Регламенту Верховної Ради України;

16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

17) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;

18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;

19) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Ради Національного банку України;

20) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

21) призначення на посади та звільнення з посад членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

24) встановлення державних символів України;

25) надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;

26) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Конституційного Суду України;

27) обрання суддів безстроково;

28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;

30) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;

31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

32) надання законом згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;

33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією та законом;

34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів України чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України;

35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату;

36) затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності;

37) затвердження законом Конституції Автономної Республіки Крим, змін до неї.

Верховна Рада України здійснює також інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання";

"Стаття 87. Верховна Рада України за пропозицією Президента України або не менш як однієї третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України або протягом останньої сесії Верховної Ради України";

"Стаття 89. Верховна Рада України для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень, виконання контрольних функцій відповідно до Конституції України створює з числа народних депутатів України комітети Верховної Ради України та обирає голів, перших заступників, заступників голів та секретарів цих комітетів.

Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.

Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, створює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України.

Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду.

Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради України, її тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій встановлюються законом.

Стаття 90. Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:

1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції;

2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України;

3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені Президентом України в останні шість місяців строку повноважень Верховної Ради України та Президента України";

"Стаття 93. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.

Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово";

"Стаття 98. Контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата";

"Стаття 112. У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 108, 109, 110, 111 цієї Конституції виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Голову Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України в період виконання ним обов'язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6-8, 10-13, 22, 24, 25, 27, 28 статті 106 Конституції України.

Розділ VI

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ. ІНШІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Стаття 114. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри.

Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України.

Кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра України вносить Президент України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України.

Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Стаття 115. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України.

Прем'єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Верховній Раді України про свою відставку.

Відставка Прем'єр-міністра України, прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України мають наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України. У цих випадках Верховна Рада України здійснює формування нового складу Кабінету Міністрів України у строки і в порядку, що визначені цією Конституцією.

Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України або відставку якого прийнято Верховною Радою України, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України";

"Стаття 120. Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, а також викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

Члени Кабінету Міністрів України можуть суміщати свою посаду з мандатом народного депутата України.

Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України";

2) частину першу статті 77 викласти в такій редакції:

"Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноважень Верховної Ради України";

3) у статті 88:

а) частину першу викласти в такій редакції:

"Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликає їх з цих посад";

б) пункт 2 частини другої викласти в такій редакції:

"2) організовує роботу Верховної Ради України, координує діяльність її органів";

в) частину третю викласти в такій редакції:

"Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України";

4) частину четверту статті 94 викласти в такій редакції:

"Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України за його підписом";

5) у статті 103:

а) частину п'яту викласти в такій редакції:

"Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев'яноста днів з дня припинення повноважень";

6) у статті 106:

а) у частині першій:

пункти 8-13 викласти в такій редакції:

"8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією;

9) вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем'єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п'ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;

10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;

11) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України;

12) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Голови Служби безпеки України;

13) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення";

пункт 14 виключити;

пункти 15, 16, 19, 22 і 30 викласти в такій редакції:

"15) зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;

16) скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим";

"19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань";

"22) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Конституційного Суду України";

"30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України";

б) частину четверту викласти у такій редакції:

"Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21, 23 цієї статті, скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання";

7) у статті 116:

а) доповнити статтю пунктами 9-1, 9-2 і 9-3 такого змісту:

"9-1) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

9-2) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, голів місцевих державних адміністрацій;

9-3) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України";

б) пункт 10 викласти в такій редакції:

"10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України";

8) частини четверту, восьму - десяту статті 118 викласти в такій редакції:

"Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України";

"Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України, Кабінетом Міністрів України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Кабінет Міністрів України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь.

Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Кабінет Міністрів України приймає рішення про відставку голови відповідної місцевої державної адміністрації";

9) статтю 121 доповнити пунктом 5 такого змісту:

"5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами";

10) частину першу статті 122 викласти в такій редакції:

"Прокуратуру очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховної Ради України Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади";

11) пункт 2 частини п'ятої статті 126 викласти в такій редакції:

"2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років, а суддями Конституційного Суду України та Верховного Суду України - сімдесяти років";

12) частину першу статті 141 викласти в такій редакції:

"До складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років";

13) частину другу статті 148 викласти в такій редакції:

"Президент України, Верховна Рада України призначають по дев'ять суддів Конституційного Суду України".

II. Прикінцеві та перехідні положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня вступу на пост Президента України, обраного на чергових виборах 2004 року, крім частини п'ятої статті 76, частини першої статті 77, частини другої статті 78, пункту 6 частини другої та частини шостої статті 81, пункту 1 частини другої статті 90, частини другої статті 120 Конституції України в редакції цього Закону, що набирають чинності з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році.

2. Верховна Рада України, обрана у 2002 році, продовжує здійснювати конституційні повноваження до дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році.

3. Конституційний склад Верховної Ради України у кількості 450 народних депутатів України обирається у 2006 році на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування на засадах пропорційної системи з обранням народних депутатів України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій відповідно до закону.

4. Чергові вибори Президента України проводяться згідно з Конституцією України в останню неділю жовтня 2004 року.

5. Кабінет Міністрів України, сформований до дня вступу на пост Президента України, обраного на чергових виборах у 2004 році, продовжує виконувати конституційні повноваження після набрання чинності цим Законом.

У разі відставки Кабінету Міністрів України у випадках, передбачених Конституцією України, формування нового складу Кабінету Міністрів України здійснюється протягом 60 днів, починаючи з дня відставки.

6. Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України, формування якої передбачено статтею 83 Конституції України в редакції цього Закону, або депутатська фракція у Верховній Раді України, яка має права коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, має бути утворена протягом одного місяця з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною на пропорційній основі у 2006 році відповідно до пункту 3 цього розділу.

У разі відставки Кабінету Міністрів України, сформованого до дня вступу на пост Президента України, обраного на чергових виборах у жовтні 2004 року, до дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році, новий склад Кабінету Міністрів України формується за пропозицією депутатських фракцій (груп), до складу яких входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

7. Судді Конституційного Суду України, призначені з'їздом суддів України, продовжують виконувати свої повноваження до призначення Верховною Радою України та Президентом України нових суддів Конституційного Суду України відповідно до пункту 26 статті 85 та пункту 22 статті 106 Конституції України в редакції цього Закону.

Верховна Рада України у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, може достроково припинити повноваження суддів Конституційного Суду України, призначених з'їздом суддів України.

8. Дія пункту 2 частини п'ятої статті 126 Конституції України в редакції цього Закону поширюється на суддів Конституційного Суду України та Верховного Суду України, призначених на посаду після набрання цим Законом чинності.

9. Члени Ради Національного банку України, призначені Президентом України, продовжують виконувати свої повноваження до призначення Кабінетом Міністрів України нових членів Ради Національного банку України відповідно до пункту 9-3 статті 116 Конституції України".

2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 85 Конституції України ( 254к/96-ВР ) до повноважень Верховної Ради України належить внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції.

Згідно зі статтею 159 Конституції України ( 254к/96-ВР ) законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції.

Статтею 157 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) встановлено, що Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (частина перша). Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану (частина друга).

За вимогами статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту (частина перша). Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України (частина друга).

3. Конституційний Суд України у Висновку від 10 грудня 2003 року N 3-в/2003 ( v003v710-03 ) визнав проект Закону України "Про внесення змін до Конституції України" (реєстраційний N 4180, далі - Законопроект N 4180) таким, що відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Водночас у Висновку ( v003v710-03 ) зазначалося про наявність ідентичності окремих приписів Законопроекту N 4180 положенням, що містяться у проекті Закону України "Про внесення змін до Конституції України" (реєстраційний N 4105, далі - Законопроект N 4105), який у Висновку Конституційного Суду України від 5 листопада 2003 року N 2-в/2003 ( v002v710-03 ) було визнано таким, що не суперечить вимогам статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Дослідження Законопроекту N 4105, який 8 квітня 2004 року не був прийнятий двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, та Законопроекту, що розглядається Конституційним Судом України за зверненням парламенту на предмет його відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ), свідчить, що окремі їх приписи збігаються або є ідентичними відповідним положеннями чинної Конституції України.

Проте у Законопроекті містяться положення, які за змістом відрізняються від Законопроекту N 4105. Йдеться, зокрема, про частину першу статті 77; частину першу статті 78; частини шосту, восьму статті 83; пункти 12, 13, 16, 19-21, 26, 33 частини першої статті 85; статтю 98; пункти 8, 15, 22 частини першої статті 106; частини першу, третю статті 113; частини першу, третю, четверту статті 115; пункти 9-1 - 9-3 статті 116. Суттєвим є і те, що законопроекти визначають різний механізм набрання чинності законом про внесення змін до Конституції України та встановлюють порядок набуття повноважень органами державної влади згідно з пропонованими змінами до Конституції України ( 254к/96-ВР ). Так, Законопроект N 4105 містить доповнення Конституції України ( 254к/96-ВР ) розділом XVI "Прикінцеві положення, які стосуються змін до Конституції України", Законопроект - "Прикінцеві та перехідні положення", які з урахуванням застереження Конституційного Суду України (Висновок N 3-в/2003 ( v003v710-03 ) визначають умови та порядок впровадження змін до Конституції України.

Крім того, на відміну від Законопроекту N 4105, низка приписів Законопроекту викладена в іншій редакції.

Наведене підтверджує, що за змістом Законопроект N 4180 відрізняється від Законопроекту N 4105 і є самостійним цілісним документом, який відповідно до статті 154 Конституції України ( 254к/96-ВР ) було внесено до Верховної Ради України належним суб'єктом і попередньо схвалено парламентом 23 червня 2004 року за Висновком Конституційного Суду України N 3-в/2003 ( v003v710-03 ), як того вимагають положення статей 155, 159 Конституції України.

Дослідження матеріалів справи свідчить, що у Верховній Раді України нинішнього скликання Законопроект не був предметом голосування для його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (стаття 155 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Верховна Рада України цього скликання також не змінювала положення Конституції України ( 254к/96-ВР ), які містяться у Законопроекті.

Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що вимог статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) стосовно Законопроекту додержано.

4. Конституційний Суд України у Висновку N 3-в/2003 ( v003v710-03 ) визнав проект Закону України "Про внесення змін до Конституції України" (реєстраційний N 4180) таким, що відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

У процесі доопрацювання та попереднього схвалення Законопроекту більшістю від конституційного складу Верховної Ради України 23 червня 2004 року до нього було внесено окремі зміни, в тому числі доповнення, уточнення формулювань приписів та редакційні поправки. За результатом аналізу цих змін Конституційний Суд України дійшов висновку, що вони не спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України, тобто не суперечать положенню частини першої статті 157 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ).

5. Здійснюючи перевірку Законопроекту на предмет додержання вимог частини першої статті 157 Конституції України ( 254к/96-ВР ) щодо неприпустимості внесення до Основного Закону України змін, які передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина, Конституційний Суд України виходить з такого.

5.1. Аналіз пропонованих у Законопроекті положень частин третьої, четвертої статті 76; частини третьої статті 78; частини першої, пунктів 1-4 частини другої статті 81; частин першої - четвертої статті 82; частин першої - четвертої статті 83; пунктів 1-11, 14, 16-18, 22, 23, 27-31, 34-36 частини першої статті 85; частини першої статті 87; частин другої - п'ятої статті 89; частини першої статті 90; частини другої статті 93; першого речення частини четвертої статті 94; другого речення частини п'ятої статті 103; частини першої статті 113; частини п'ятої статті 114; частини третьої статті 120 Конституції України свідчить про їх тотожність з відповідними положеннями статей 76, 78, 81, 82, 83, 85, 87, 89, 90, 93, 94, 103, 113, 114, 120 чинної Конституції України ( 254к/96-ВР ).

У Законопроекті положення пункту 34 частини першої статті 85, частин другої - п'ятої статті 89 (з урахуванням застережень Конституційного Суду України, викладених у Висновку N 3-в/2003 ( v003v710-03 ) тотожні приписам пункту 34 частини першої статті 85, частинам третій - шостій статті 89 чинної Конституції України ( 254к/96-ВР ). Йдеться про відновлення положень чинної Конституції України ( 254к/96-ВР ), яких не було у Законопроекті N 4180 до його доопрацювання і попереднього схвалення парламентом України.

Однак під час доопрацювання Законопроекту N 4180 так і не було враховано застереження Конституційного Суду України, сформульованого у згаданому Висновку ( v003v710-03 ), за яким "позбавлення з'їзду суддів України - найвищого органу суддівського самоврядування - участі у призначенні суддів Конституційного Суду України не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина. Однак, по суті, це відсторонює судову владу від формування єдиного органу конституційної юрисдикції, що не слугуватиме зміцненню засад конституційного судочинства в Україні" (абзац тринадцятий пункту 3 мотивувальної частини).

5.2. Пропоновані у Законопроекті доповнення (за винятком редакційних уточнень і поправок) статті 76 частиною п'ятою; зміни до частини третьої статті 78; пункту 6 частини другої статті 81; частин п'ятої - дев'ятої статті 83; пунктів 15, 24, 25, 37 частини першої статті 85; статті 87; частини третьої статті 88; пунктів 2, 3, 4 частини другої, частин третьої, четвертої статті 90; частини першої статті 93; пунктів 8-12, пункту 14 (виключено), пунктів 15, 16, 22, 30 частини першої, частини четвертої статті 106; статті 112; частин першої - третьої статті 113; частин першої, другої, четвертої, п'ятої статті 114; частин першої, другої, першого речення частини третьої статті 115; частин четвертої, дев'ятої, десятої статті 118; частини третьої статті 120; частини першої статті 122; пункту 2 частини п'ятої статті 126; частини другої статті 148 Конституції України вже розглядалися Конституційним Судом України і визнані ним у Висновку N 3-в/2003 ( v003v710-03 ) такими, що відповідають вимогам статті 157 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Доповнення пунктом 5 статті 121 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) Конституційний Суд України у Висновку від 30 жовтня 2003 року N 1-в/2003 ( v001v710-03 ) визнав таким, що не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина, зазначивши при цьому, що "запропоноване загальне положення щодо нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина потребує законодавчої конкретизації" (абзац третій підпункту 4.21 пункту 4 мотивувальної частини).

5.3. З урахуванням пропозицій Конституційного Суду України, викладених у Висновку N 3-в/2003 ( v003v710-03 ), доопрацьований і попередньо схвалений Верховною Радою України Законопроект містить зміни і доповнення.

Йдеться про змістовні зміни окремих положень, а саме: пункту 6 частини другої статті 81 (вилучено слова "відсутності його без поважних причин на ста пленарних засіданнях Верховної Ради України протягом календарного року"); частини шостої (вилучено слова "та поєднання", "і депутатських груп", "яка відповідно до Конституції України вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем'єр-міністра України, формує склад Кабінету Міністрів України та є відповідальною за його діяльність") статті 83; пункту 12 (вилучено слова "та Голови Служби безпеки України"), доповнення пунктом 12-1 ("призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України"), пункту 37 (вилучено слова "визначення законом правових засад майна, що належить Автономній Республіці Крим") частини першої статті 85; частини першої статті 88 (слово "заступників" замінено словом "заступника", вилучено речення "Кількість заступників Голови Верховної Ради України визначається Верховною Радою України"); пункту 15 (вилучено слова "і законам України, актам Президента України"), пункту 19 (доповнено словами "утворених відповідно до законів України") частини першої, частини четвертої (вилучено пункт 8) статті 106; статті 116 (доповнена пунктами 9-1, 9-2, 9-3); частини другої (слова "Міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади можуть суміщати свою службову діяльність із представницьким мандатом народного депутата України" замінено словами "Члени Кабінету Міністрів України можуть суміщати свою посаду з мандатом народного депутата України") статті 120; у пункті 5 статті 121 слова "органами державної влади" замінено словами "органами виконавчої влади"; виключено частину четверту статті 126 і друге речення частини першої статті 128 (щодо обрання суддів "на десять років").

Також внесено зміни та редакційні уточнення до низки положень, зокрема: частини сьомої (вилучено слова "і депутатських груп"), частини дев'ятої (після слова "коаліції" доповнено словами "депутатських фракцій у Верховній Раді України") статті 83; пункту 12 (слова "припинення повноважень" замінено словом "звільнення"), пунктів 19, 20, 21, 26 (після слова "призначення" доповнено словами "на посади та звільнення з посад") частини першої статті 85; пункту 2 (викладено в іншій редакції) частини другої статті 88; другого речення частини четвертої статті 94 (доповнено словом "невідкладно"); пункту 9 (вилучено слова "і депутатських груп", "після відповідних консультацій з їх керівниками" і доповнено словами "у Верховній Раді України"), пункту 14 (виключено), пункту 22 (доповнено словами "на посади та звільняє з посад") частини першої статті 106; статті 118 (частину восьму викладено в такій редакції: "Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України, Кабінетом Міністрів України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня"); частини першої (доповнено словами "або організації") статті 120.

Редакційні поправки внесено до: частини другої статті 76; частини першої, пункту 5 частини другої, частин третьої, п'ятої статті 81; пункту 32 частини першої, частини другої статті 85; частини першої статті 89; частин другої, третьої статті 90; пункту 8 частини першої статті 106; частини першої статті 113; пункту 2 частини п'ятої статті 126 пропонованих у Законопроекті змін до Конституції України.

У результаті дослідження внесених до Законопроекту N 4180 зазначених змін Конституційний Суд України дійшов висновку, що вони не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

5.4. У Законопроекті містяться також нові приписи стосовно визначення строку виборів народних депутатів України та Президента України, прав коаліції депутатських фракцій у парламенті і доповнення, які не були предметом розгляду Конституційного Суду України на їх відповідність вимогам статті 157 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Пропонується частину першу статті 77 Конституції України ( 254к/96-ВР ) викласти в редакції, згідно з якою "чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноважень Верховної Ради України".

Це положення визначає строк проведення виборів народних депутатів України, який відповідно до пропонованих у Законопроекті змін до Конституції України пов'язаний із встановленням п'ятирічного строку повноважень Верховної Ради України (частина п'ята статті 76), а також перебуває у зв'язку з положеннями Конституції України ( 254к/96-ВР ) щодо умов, за яких новообрана Верховна Рада України є повноважною, та початком роботи її першої сесії (частини друга, третя статті 82).

Конституційний Суд України вважає, що зазначені зміни не суперечать вимогам статті 157 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ).

У статті 83 Конституції України ( 254к/96-ВР ) пропоновано викласти в такій редакції:

- частину восьму:

"Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем'єр-міністра України, а також відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України".

Конституційний Суд України дійшов висновку, що це положення не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина;

- частину десяту:

"Депутатська фракція у Верховній Раді України, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, має права коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, передбачені цією Конституцією".

Цей припис викладено з урахуванням застереження Конституційного Суду України, сформульованого у Висновку N 3-в/2003 ( v003v710-03 ) (абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини), і він не суперечить вимогам статті 157 Основного Закону України ( 254к/96-ВР );

- пункти 13, 33 частини першої статті 85 Конституції України ( 254к/96-ВР ) пропонується доповнити відповідно словами "та закону", "та законом". Йдеться про визначення повноважень Верховної Ради України щодо здійснення контролю, зокрема, за діяльністю Кабінету Міністрів України (пункт 13) та парламентського контролю (пункт 33) не лише відповідно чи в межах Конституції України ( 254к/96-ВР ), а й закону. Тобто передбачається, що повноваження парламенту у зазначеній сфері можуть бути встановлені законами України. Разом з тим у Законопроекті частина друга цієї статті викладена в редакції, згідно з якою "Верховна Рада України здійснює також інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання".

Конституційний Суд України у Висновку N 1-в/2003 ( v001v710-03 ) положення стосовно визначення повноважень Верховної Ради України також і законами України (зміни до частини другої статті 85) визнав таким, що не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина. Ця правова позиція, вважає Конституційний Суд України, поширюється і на пропоновані у Законопроекті зміни до пунктів 13, 33 частини першої статті 85 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Водночас у згаданому Висновку ( v001v710-03 ) Конституційний Суд України зазначив, що "новелізація Конституції України положенням про можливість Верховної Ради України шляхом прийняття законів визначати власні повноваження як єдиного органу законодавчої влади не відповідала б закріпленому в частині першій статті 6 Конституції України принципу поділу влади. Організація і здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову не є самоціллю, а покликана забезпечувати права і свободи людини і громадянина" (абзац четвертий підпункту 4.6.2 пункту 4 мотивувальної частини).

Пропонується викласти в такій редакції:

- пункт 2 частини другої статті 88:

"2) організовує роботу Верховної Ради України, координує діяльність її органів".

Зазначені повноваження Голови Верховної Ради України, на думку Конституційного Суду України, не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина;

- перше речення частини п'ятої статті 103:

"Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноважень Президента України".

Конституційний Суд України вважає, що пропоновані зміни не суперечать вимогам статті 157 Основного Закону України ( 254к/96-ВР );

- частину третю статті 113:

"Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України".

Законопроектом встановлюється відповідальність Кабінету Міністрів України перед Президентом України та Верховною Радою України, підконтрольність і підзвітність Верховній Раді України у межах, визначених Конституцією України ( 254к/96-ВР ). Пропонована редакція частини другої статті 113 Конституції України зумовлена перерозподілом повноважень між Верховною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України.

Конституційний Суд України вважає, що зазначені зміни не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина;

- друге речення частини третьої статті 115:

"У цих випадках Верховна Рада України здійснює формування нового складу Кабінету Міністрів України у строки і в порядку, що визначені цією Конституцією".

Згідно із пропонованими у Законопроекті змінами до Конституції України такими випадками є відставка Прем'єр-міністра України, прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України. Пропонована зміна взаємопов'язана з положеннями Законопроекту, за якими формування персонального складу Кабінету Міністрів України здійснюється протягом шістдесяти днів після його відставки (зміни до пункту 2 частини другої статті 90), а також за участю Президента України (зміни до пункту 12 частини першої статті 85, пунктів 9, 10 частини першої статті 106 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та Прем'єр-міністра України (зміни до пункту 12 частини першої статті 85, частини четвертої статті 114 Основного Закону України).

Виходячи із системного зв'язку зазначених положень Конституційний Суд України дійшов висновку, що зміни до частини третьої статті 115 Основного Закону України не суперечать вимогам статті 157 Конституції України ( 254к/96-ВР );

- частину четверту статті 115:

"Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України або відставку якого прийнято Верховною Радою України, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України".

Це положення пов'язано з пропонованими у Законопроекті змінами до пункту 2 частини другої статті 90 Конституції України, за якими Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо "протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України".

- пункт 10 статті 116:

"10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України".

На відміну від положення "виконує інші функції", що міститься в пункті 10 статті 116 чинної Конституції України ( 254к/96-ВР ), термін "повноваження" застосовується до всіх органів державної влади (статті 6, 19). Йдеться, зокрема, про визначення повноважень Верховної Ради України (стаття 85), Президента України (стаття 106), Кабінету Міністрів України (статті 115, 120).

Зміни до пункту 10 статті 116 Основного Закону України, на думку Конституційного Суду України, не суперечать вимогам статті 157 Конституції України ( 254к/96-ВР );

- частину першу статті 141:

Конституційний Суд України вважає, що встановлення строку повноважень депутатів органів місцевого самоврядування на п'ять років замість чотирьох не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

6. "Прикінцеві та перехідні положення" Законопроекту (далі - Положення) визначають термін набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України" (далі - Закон), а також механізм набуття повноважень органами державної влади відповідно до змін, внесених до Конституції України ( 254к/96-ВР ).

6.1. Згідно з пунктом 1 Положення (у взаємозв'язку з пунктом 4) Закон набирає чинності з дня вступу на пост Президента України, обраного на чергових виборах 2004 року. Пропонується також, що положення частини п'ятої статті 76, частини першої статті 77, частини другої статті 78, пункту 6 частини другої, частини шостої статті 81, пункту 1 частини другої статті 90, частини другої статті 120, узгоджені з пунктами 2, 3, 6 Положення, набирають чинності з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році.

Пунктами 5, 9 Положення передбачається порядок виконання конституційних повноважень Кабінетом Міністрів України та членами Ради Національного банку України, призначеними Президентом України, після набрання чинності Законом і відповідно до внесених змін до Конституції України ( 254к/96-ВР ), що зумовлено перерозподілом повноважень між Президентом України та Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з аналізу та взаємозв'язку пропонованих у Законопроекті змін до Основного Закону України Конституційний Суд України дійшов висновку, що приписи пунктів 1-6, 9 Положення не суперечать вимогам статті 157 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

6.2. У пункті 7 Положення визначається термін здійснення повноважень суддями Конституційного Суду України, призначеними з'їздом суддів України, та порядок призначення Верховною Радою України і Президентом України нових суддів Конституційного Суду України відповідно до пункту 26 частини першої статті 85 та пункту 22 частини першої статті 106 Конституції України ( 254к/96-ВР ) в редакції пропонованих у Законопроекті змін (абзац перший). Також зазначається, що Верховна Рада України у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України ( 254к/96-ВР ), може достроково припинити повноваження суддів Конституційного Суду України, призначених з'їздом суддів України.

Здійснення цих повноважень Верховною Радою України і Президентом України передбачено пропонованими у Законопроекті змінами відповідно до пункту 26 частини першої статті 85 та пункту 22 частини першої статті 106 Конституції України. Зазначені положення, вважає Конституційний Суд України, не суперечать вимогам статті 157 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ).

Разом з тим Конституційний Суд України вбачає певну неузгодженість абзацу другого пункту 7 Положення з частиною п'ятою статті 126 і статтею 149 чинної Конституції України ( 254к/96-ВР ).

6.3. Пунктом 8 Положення передбачається, що дія пропонованих у Законопроекті змін до пункту 2 частини п'ятої статті 126 Конституції України - досягнення суддями Конституційного Суду України та Верховного Суду України сімдесяти років - поширюється на суддів, призначених на посаду після набрання цим Законом чинності.

Це положення, на думку Конституційного Суду України, не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 155, 157, 158, 159 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 63, 66, 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), Конституційний Суд України

д і й ш о в в и с н о в к у:

1. Визнати проект Закону України "Про внесення змін до Конституції України" (реєстраційний N 4180), попередньо схвалений Верховною Радою України 23 червня 2004 року (Постанова Верховної Ради України від 23 червня 2004 року N 1844-IV ( 1844-15 ), таким, що відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

У Законопроекті пропонується:

I. Внести до Конституції України (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., N 30, ст. 141) такі зміни:

1) статті 76, 78, 81-83, 85, 87, 89, 90, 93, 98, 112-115, 120 викласти в такій редакції:

Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України.

Строк повноважень Верховної Ради України становить п'ять років";

Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково в разі:

1) складення повноважень за його особистою заявою;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

4) припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;

7) його смерті.

Стаття 82. Верховна Рада України працює сесійно.

Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу.

Перше засідання новообраної Верховної Ради України відкриває найстарший за віком народний депутат України.

"Стаття 85. До повноважень Верховної Ради України належить:

1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції;

2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цієї Конституції;

3) прийняття законів;

5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

7) призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією;

11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції та закону;

15) прийняття Регламенту Верховної Ради України;

16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

19) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Ради Національного банку України;

24) встановлення державних символів України;

26) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Конституційного Суду України;

27) обрання суддів безстроково;

30) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;

33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією та законом;

37) затвердження законом Конституції Автономної Республіки Крим, змін до неї.

Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду.

Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:

3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

Розділ VI

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ. ІНШІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України.

Стаття 115. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України.

Члени Кабінету Міністрів України можуть суміщати свою посаду з мандатом народного депутата України.

2) частину першу статті 77 викласти в такій редакції:

3) у статті 88:

а) частину першу викласти в такій редакції:

б) пункт 2 частини другої викласти в такій редакції:

"2) організовує роботу Верховної Ради України, координує діяльність її органів";

в) частину третю викласти в такій редакції:

4) частину четверту статті 94 викласти в такій редакції:

5) у статті 103:

а) частину п'яту викласти в такій редакції:

6) у статті 106:

а) у частині першій:

пункти 8-13 викласти в такій редакції:

"8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією;

11) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України;

12) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Голови Служби безпеки України;

пункт 14 виключити;

пункти 15, 16, 19, 22 і 30 викласти в такій редакції:

16) скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим";

"22) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Конституційного Суду України";

б) частину четверту викласти у такій редакції:

7) у статті 116:

а) доповнити статтю пунктами 9-1, 9-2 і 9-3 такого змісту:

9-3) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України";

б) пункт 10 викласти в такій редакції:

"10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України";

8) частини четверту, восьму - десяту статті 118 викласти в такій редакції:

9) статтю 121 доповнити пунктом 5 такого змісту:

10) частину першу статті 122 викласти в такій редакції:

11) пункт 2 частини п'ятої статті 126 викласти в такій редакції:

12) частину першу статті 141 викласти в такій редакції:

13) частину другу статті 148 викласти в такій редакції:

"Президент України, Верховна Рада України призначають по дев'ять суддів Конституційного Суду України".

II. Прикінцеві та перехідні положення

2. Висновок Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання, остаточним і не може бути оскаржений.

Висновок Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

О К Р Е М А Д У М К А

судді Конституційного Суду України Шаповала В.М. стосовно Висновку Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про Законопроект N 4180 з внесеними до нього поправками)

1. Згідно з частиною першою статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. Проблема застосування наведених конституційних положень уперше постала перед Конституційним Судом України саме у зв'язку з розглядом справи про Законопроект про внесення змін до Конституції України (реєстраційний N 4180) з внесеними до нього поправками. На мою думку, у Висновку у цій справі (далі - Висновок) відповідна проблема розв'язана незадовільно і без урахування засад теорії конституціоналізму.

2. У Висновку констатується факт, що 8 квітня 2004 року законопроект про внесення змін до Конституції України (реєстраційний N 4105) не було прийнято Верховною Радою України за процедурою, передбаченою статтею 155 Конституції України ( 254к/96-ВР ). При цьому застережено, що "за змістом Законопроект N 4180 відрізняється від Законопроекту N 4105 і є самостійним цілісним документом, який відповідно до статті 154 Конституції України було внесено до Верховної Ради України належним суб'єктом і попередньо схвалено парламентом... як того вимагають положення статей 155, 159 Конституції України" (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини Висновку). Тому Законопроект N 4180 характеризується як такий, що "не був предметом голосування для його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України" (абзац шостий).

Тим самим критеріями встановлення того, що Законопроект N 4180 має бути "предметом голосування для його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України", визнано, по-перше, його "цілісність" і навіть "самостійність", по-друге, його внесення до Верховної Ради України "належним суб'єктом" і, по-третє, його відмінність за змістом від Законопроекту N 4105. Перший з названих критеріїв виглядає незрозумілим, другий - суто формальним.

Значною мірою формальними є і задекларовані у Висновку відмінності за змістом між Законопроектом N 4105 і Законопроектом N 4180. Прикметно, що до Висновку включено посилання на попередньо сформульовану позицію Конституційного Суду України, за якою визнавалася "наявність ідентичності окремих приписів" Законопроекту N 4180 положенням, що містяться у Законопроекті N 4105 (абзац перший мотивувальної частини). Однак в абзаці першому пункту 3 мотивувальної частини Висновку у справі про внесення змін до статей 76, 78, 81, 82 та інших Конституції України від 10 грудня 2003 року ( v003v710-03 ), який присвячений відповідному аналізу Законопроекту N 4180, вказано на "ідентичність" практично усіх змін до Конституції України ( 254к/96-ВР ), запропонованих авторами Законопроекту N 4180, змінам, сформульованим у Законопроекті N 4105.

Порівняльний аналіз Законопроекту N 4105 і Законопроекту N 4180 з внесеними до нього поправками свідчить, що реальна відмінність між ними існує лише у зв'язку з включенням до Законопроекту N 4180 прикінцевих та перехідних положень. Змістових відмінностей між статтями цих законопроектів немає, у зв'язку з чим постає проблема оцінки Законопроекту N 4180 в контексті частини першої статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Запропонована у пункті 3 мотивувальної частини Висновку відповідна оцінка ґрунтується на формальних критеріях, доведених у даному випадку майже до абсолюту. Це уможливлює позитивну відповідь на питання, чи поширюються вимоги частини першої статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) на конкретний законопроект про внесення змін до Конституції України, який відрізняється від іншого, що розглядався Верховною Радою України (і закон не був прийнятий), наприклад, лише реєстраційним номером. Така відповідь є абсурдною з огляду на засади теорії конституціоналізму.

3. Положення частини першої статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ), за якими перспективи внесення змін до Конституції України пов'язані з попередніми, невдалими за результатами спробами здійснити відповідні зміни, є такими, що забезпечують їй певний ступінь так званої жорсткості (ускладненості порядку прийняття і ревізії). Відомо, що жорсткість будь-якої конституції як основного закону є одним із свідчень її найвищої юридичної сили. Аналогічні або подібні за змістом положення включено до основних законів Бахрейну, Бразилії, Ємену, Естонії, Катару, Киргизстану, Кувейту, Литви, Парагваю та Узбекистану. В Молдові пропозиція внести зміни до конституції стає недійсною, якщо протягом року вона не була реалізована у парламенті. Жорсткість Конституції України ( 254к/96-ВР ) забезпечується й іншими положеннями її розділу XIII "Внесення змін до Конституції України".

Зазначений розділ разом з розділом I "Загальні засади" і розділом III "Вибори. Референдум" є найбільш жорстким порівняно з іншими розділами Конституції України ( 254к/96-ВР ). Законопроект про внесення до нього змін, за умови прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом. За логікою положення частини третьої статті 5 Конституції України ( 254к/96-ВР ), згідно з яким право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові, приписи згадуваних трьох розділів співвіднесені з поняттям конституційного ладу. Сенс цього поняття, по суті, виключає формальний підхід до трактування приписів Основного Закону України ( 254к/96-ВР ), які становлять його нормативно-правову і змістову основу.

Викладене вище зумовлює висновок, що здійснюваний єдиним органом конституційної юрисдикції аналіз будь-якого законопроекту про внесення змін до Конституції України на предмет його відповідності вимогам, сформульованим у частині першій її статті 158, має ґрунтуватися на змістових критеріях. Очевидно, що неприйняття парламентом закону про внесення змін до Конституції України в контексті положень частини першої статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) завжди буде зумовлене змістом відповідного законопроекту та оцінкою цього змісту з боку народних депутатів України. На мою думку, є неприпустимим повторний розгляд у Верховній Раді України пропозицій (положень законопроекту) щодо внесення змін до Конституції України, які є аналогічними за змістом з тими, що у визначений строк розглядалися парламентом, і закон не був прийнятий. Інакше, положення частини першої статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ), які співвіднесені з поняттям конституційного ладу і водночас призначені забезпечувати Основному Закону України наявний ступінь жорсткості, набуватимуть ознак юридичної фікції.

Суддя
Конституційного Суду України                             В.ШАПОВАЛ

О К Р Е М А Д У М К А

судді Конституційного Суду України Іващенка В.І. стосовно Висновку Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про Законопроект N 4180 з внесеними до нього поправками)

На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) вважаю за необхідне викласти окрему думку стосовно Висновку Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" вимогам статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (справа про Законопроект N 4180 з внесеними до нього поправками).

Давши цей Висновок, Конституційний Суд України де-факто витлумачив положення частини першої статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та визначив, що передбачена нею заборона щодо подання протягом року з дня прийняття відповідного рішення законопроекту про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України і не був прийнятий як закон, не перешкоджає внесенню на розгляд парламенту законопроектів про внесення змін до Конституції України, аналогічних або подібних за змістом тим, які не було проголосовано встановленою Конституцією України більшістю голосів.

Таке тлумачення, як випливає з аналізу цього Висновку, базується на тому, що зазначена заборона має суто формальний характер. Для того, щоб її подолати, достатньо подати до Верховної Ради України інший законопроект про внесення змін до Конституції України, який по суті (за змістом) може бути аналогічним (тотожним) відхиленому, до того ж його може бути подано навіть у той самий день, коли відбулось голосування законопроекту, який не було прийнято.

На підставі саме такого тлумачення, на мою думку, Конституційний Суд України дійшов висновку, що проект Закону України "Про внесення змін до Конституції України" (реєстраційний N 4180) відповідає вимогам статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Поважаючи позицію колег, яка дістала закріплення у Висновку Конституційного Суду України, тим не менш вважаю за необхідне викласти своє бачення цієї проблеми.

Розділ XIII Конституції України ( 254к/96-ВР ), яким встановлено порядок внесення змін до Основного Закону України, містить низку положень, що принципово відрізняються від тих конституційних приписів, якими визначено порядок ініціювання та прийняття Верховною Радою України інших законів.

До таких установлених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) особливих вимог насамперед належать: ініціювання законопроекту про внесення змін до Конституції України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України (стаття 154); особливий порядок прийняття такого законопроекту, яким передбачено, що попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України законопроект вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України (стаття 155); особливий порядок внесення змін до розділів I, III, XIII Конституції України, а саме подання відповідного законопроекту до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, необхідність затвердження цього законопроекту всеукраїнським референдумом (частина перша статті 156).

Крім цього, Конституція України ( 254к/96-ВР ) містить положення, які за певних обставин унеможливлюють прийняття змін до Конституції України, а саме: повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів I, III, XIII Конституції України з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання (частина друга статті 156); Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (частина перша статті 157); Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану (частина друга статті 157); законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту (частина перша статті 158); Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України (частина друга статті 158).

Ще однією відмінністю процедури розгляду законопроекту про внесення змін до Конституції України є неможливість його прийняття Верховною Радою України без висновку Конституційного Суду України щодо відповідності цього законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

На мою думку, наявність таких умов зумовлена необхідністю забезпечити стабільність положень Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) як єдиного нормативного акта найвищої юридичної сили, який встановлює засади державного ладу і здійснення державної влади в Україні, закріплює основні права, свободи людини і громадянина, визначає принципи взаємовідносин людини і держави.

Саме з цією метою Конституція України ( 254к/96-ВР ) містить приписи, якими обмежено можливість повторного розгляду законопроектів про внесення змін до Конституції України у разі, якщо під час розгляду Верховною Радою України запропоновані цими законопроектами зміни не дістали підтримки визначеної Конституцією України кількості народних депутатів України. При цьому слід зазначити, що такі обмеження передбачено Конституцією України ( 254к/96-ВР ) як стосовно суб'єкта прийняття таких рішень, а саме складу Верховної Ради України (частина друга статті 156), так і щодо терміну можливого повторного подання відповідного законопроекту (частина перша статті 158), а також унеможливлює зміну одних і тих самих положень Конституції України ( 254к/96-ВР ) протягом строку повноважень Верховної Ради України (частина друга статті 158).

На підставі викладеного можна зробити висновок, що положення розділу XIII Конституції України ( 254к/96-ВР ) мають на меті слугувати певною системою стримування щодо можливості внесення чисельних змін до Основного Закону України.

В аспекті порушеної в окремій думці проблеми вважаю за доцільне висловити своє бачення ролі Конституційного Суду України саме в питанні дослідження законопроекту про внесення змін до Конституції України на предмет його відповідності вимогам статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Так, положення частини першої цієї статті Основного Закону України слід розглядати у системному зв'язку з усіма іншими конституційними нормами розділу XIII, зокрема з тими, які регламентують порядок повторного розгляду не прийнятих Верховною Радою України законопроектів про внесення змін до Конституції України (частина друга статті 158, частина друга статті 156). У цих нормах зазначається, по-перше, що Верховна Рада України не може протягом своїх повноважень змінювати одні й ті самі положення Конституції України ( 254к/96-ВР ), по-друге, що повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів I, III, XIII Конституції України з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.

З викладеного, на мою думку, випливає, що й у частині першій статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) йдеться про заборону подання протягом року до Верховної Ради України законопроекту (законопроектів), яким (якими) пропонується внести такі ж самі зміни до тих же самих положень Конституції України, або законопроект з тих же самих питань, як і той, що розглядався Верховною Радою України, і закон не було прийнято.

Таким чином, конституційний обов'язок Конституційного Суду України щодо перевірки зазначених законопроектів на предмет відповідності вимогам частини першої статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ), по суті, має зводитись до з'ясування, чи містить наданий для перевірки законопроект ті самі положення або чи стосується тих самих питань, що й законопроект, який розглядався Верховною Радою України і не дістав підтримки. Тобто необхідно зробити правовий аналіз, чи пропонувались такі ж самі зміни до таких же самих положень Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) в іншому законопроекті, який було відхилено раніше парламентом, оцінивши його не лише за формальними ознаками (реєстраційний номер, структура, кількість статей, редакційні та інші несуттєві відмінності), а за його змістом, і надати відповідний висновок.

Що ж стосується проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" (реєстраційний N 4180), то, на мою думку, переважна більшість змін до Конституції України ( 254к/96-ВР ), запропонованих цим законопроектом, є такими самими і стосуються тих самих положень, що й зміни, запропоновані раніше проектом Закону України "Про внесення змін до Конституції України (реєстраційний N 4105), який розглядався Верховною Радою України 8 квітня 2004 року і не був прийнятий.

До цих змін, зокрема, належать зміни до положень статті 76 (продовження строку повноважень Верховної Ради України до п'яти років), статті 78 (питання несумісності депутатського мандата), статті 81 (щодо дострокового припинення повноважень народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій) до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу (виключення) народного депутата України із складу такої фракції), статті 82 (стосовно вилучення положень частини п'ятої про те, що порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та законом про регламент Верховної Ради України), статті 83 (щодо утворення коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України), статей 81-83, 85, 87, 89, 90, 93, 98, 112-115 (в частині зміни окремих повноважень Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України), при цьому більшість із пропонованих змін збігається не тільки за змістом, а й ідентичні за текстом.

Отже, в аспекті викладеного проект Закону України "Про внесення змін до Конституції України" (реєстраційний N 4180), принаймні в частині, яка стосується саме вищезазначених змін, є таким, що не відповідає вимогам статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Суддя
Конституційного Суду України                            В.ІВАЩЕНКО

О К Р Е М А Д У М К А

судді Конституційного Суду України Савенка М.Д. стосовно Висновку Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про Законопроект N 4180 з внесеними до нього поправками)

Висновок Конституційного Суду України щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" вимогам статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не можна визнати правильним з таких підстав.

Конституція України ( 254к/96-ВР ) за порядком внесення до неї змін є жорсткою, що знаходить свій прояв як у матеріальному, так і процедурному аспектах. Особливість процедури внесення змін до Основного Закону України визначена розділом XIII Конституції України ( 254к/96-ВР ). Однак попередній судовий конституційний контроль є обов'язковим лише щодо перевірки відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" вимогам статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Стаття 157 Конституції України ( 254к/96-ВР ) забороняє внесення змін до Конституції України, які передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина, спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.

Процедурні обмеження щодо внесення змін до Основного Закону України встановлені статтею 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Згідно з частиною першою зазначеної статті законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

Саме на відповідність такому положенню Конституції України ( 254к/96-ВР ) підлягав перевірці проект Закону України "Про внесення змін до Конституції України" (далі - Законопроект N 4180), що розглядався.

На час розгляду Конституційним Судом України Законопроекту N 4180 змін до Конституції України не вносилося, а тому вимоги частини другої статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) щодо недопустимості двічі змінювати одні й ті самі положення Основного Закону України Верховною Радою України протягом строку своїх повноважень не могли бути порушені.

Для правильного вирішення питання про відповідність Законопроекту N 4180 вимогам частини першої статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) необхідно з'ясувати її зміст і мету.

Встановлення цією нормою процесуальних обмежень спрямовано на забезпечення стабільності Конституції України ( 254к/96-ВР ) і встановленого нею конституційного ладу, правопорядку.

У частині першій статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) йдеться про заборону подання до Верховної Ради України законопроекту про внесення змін до Конституції України, який розглядався, і закон не був прийнятий.

Саме терміну "законопроект" необхідно було дати казуальне тлумачення, що не зроблено.

Визнаючи Законопроект N 4180 таким, що відповідає вимогам статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ), Конституційний Суд України послався на те, що він є самостійним цілісним документом, на голосування для прийняття його Верховною Радою України як Закону України "Про внесення змін до Конституції України" не ставився, передбачені Законопроектом N 4180 положення до цього не змінювалися. Тобто Конституційний Суд України виходив з буквального, вузького, а отже, помилкового розуміння терміна "законопроект", що вживається у частині першій статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

За такого підходу частина перша статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) втрачає будь-який смисл, цільове призначення. Адже достатньо замінити суб'єкта, який ініціював внесення законопроекту про внесення змін до Конституції України, окремі слова, словосполучення, які не впливають на сутність відповідних положень законопроекту, змінити структуру законопроекту, внести редакційні уточнення, щоб визнати, що це не той законопроект, який розглядався, і закон про внесення змін до Конституції України за результатами його розгляду не був прийнятий.

Будь-який законопроект про внесення змін до Конституції України готується самостійно суб'єктом, який його вносить, є окремим, має внутрішню єдність і становить єдине ціле.

Теоретично не можна виключати внесення одночасно різними суб'єктами двох проектів законів про внесення змін до Конституції України, які за своїм змістом будуть однакові, слово в слово. Кожен з них буде самостійним цілісним документом.

У частині першій статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) йдеться не про цілісний законопроект, а про його положення, які є тотожними або однаковими за суттю тим, що були у законопроекті, який розглядався, і закон про внесення змін до Конституції України не був прийнятий.

За іншого підходу втрачається сенс процесуальних обмежень щодо внесення змін до Конституції України та встановлена частиною першою статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) жорсткість внесення змін до Основного Закону України.

У зазначеній нормі термін "законопроект" необхідно розуміти як зміст запропонованих у такому документі змін до Конституції України ( 254к/96-ВР ), тобто всіх його положень, які є його складовими.

Аналіз наданих Конституційним Судом України висновків щодо відповідності проектів законів про внесення змін до Конституції України підтверджує таке розуміння терміна "законопроект". Ними, як і цим, надавався висновок щодо відповідності вимогам, зокрема, статті 157 Конституції України ( 254к/96-ВР ) кожного окремого положення.

Стаття 159 Конституції України ( 254к/96-ВР ) містить припис про обов'язковість висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України. Сполучник "і" між статтями 157, 158 у статті 159 Конституції України ( 254к/96-ВР ) підкреслює нерозривність вимог щодо перевірки законопроекту про внесення змін до Конституції України як статті 157, так і статті 158 Основного Закону України. Логічно, що, перевіряючи кожне положення законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статті 157 Конституції України ( 254к/96-ВР ), одночасно необхідно перевіряти і на відповідність вимогам статті 158 Основного Закону України.

Однак Конституційний Суд України зайняв дещо іншу позицію. Він оцінював на відповідність статті 157 Конституції України ( 254к/96-ВР ) кожне окреме положення Законопроекту N 4180, а стосовно відповідності його вимогам статті 158 Конституції України - в цілому. Подібного підходу Конституційний Суд України дотримувався і в попередніх висновках щодо законопроектів про внесення змін до Конституції України.

Разом з тим при розгляді попередніх законопроектів необхідності перевіряти всі положення на відповідність статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не було за відсутності випадків подання їх раніше ніж через рік після розгляду Верховною Радою України іншого законопроекту і неприйняття нею закону.

На час розгляду Законопроекту N 4180 Верховна Рада України розглянула 8 квітня 2004 року Законопроект N 4105 і закону не прийняла.

У цій ситуації Конституційний Суд України зобов'язаний був перевірити кожне положення Законопроекту N 4180 на відповідність вимогам частини першої статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Але цього не було зроблено, хоча у Висновку підтверджено збіг окремих приписів у Законопроекті N 4105 і Законопроекті N 4180.

Порівняльний аналіз Законопроекту N 4105, що розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, та Законопроекту N 4180 підтверджує наявність у них ідентичних або змістовно однакових положень. Зокрема, це частина п'ята статті 76, частини друга, четверта статті 78, пункти 5, 6, 7 частини другої, частини третя, четверта, п'ята, сьома, дев'ята, десята статті 83, пункти 15, 24, 25, 32, 37 частини першої, частина друга статті 85; стаття 87; частина третя статті 88; пункти 1-3 частини другої, частини третя, четверта статті 90; частина перша статті 93; частина четверта статті 94; пункти 9-12, 19, 30 частини першої, частина четверта статті 106; стаття 112; частина друга статті 113; стаття 114; частини четверта, восьма - десята статті 118; частини перша, друга статті 120; пункт 5 статті 121; частина перша статті 122; частина друга статті 148. Редакційні уточнення, які суттєво не впливають на зміст відповідних положень, містяться також у частині першій статті 77 (у Законопроекті N 4180 вказано "останнього місяця", а в Законопроекті N 4105 - "березня"), в пункті 21 частини першої статті 85 (в Законопроекті N 4180 - "звільнення з посад", а в Законопроекті N 4105 - "припинення повноважень"), у статті 98 (відповідно "Рахункова палата" та "Рахункова палата України").

Положення Законопроекту N 4180, які є ідентичними положенням Законопроекту N 4105 або суттєво не відрізняються за змістом, були предметом розгляду Верховної Ради України, але не прийняті як закон, можуть розглядатися не раніше ніж через рік, отже, Законопроект N 4180 в цій частині не відповідає вимогам частини першої статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Висновок про відповідність таких положень вимогам частини першої статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не можна вважати легітимним.

Крім того, за пропонованою інтерпретацією частини першої статті 158 ( 254к/96-ВР ) Конституційний Суд України настільки обмежив її дію, що вона може застосовуватися тільки у випадках тотожності всіх положень законопроекту про внесення змін до Конституції України тому законопроекту, що розглядався, і закон про внесення змін до Конституції України за результатами його розгляду не був прийнятий. Таким чином, Конституційний Суд України не забезпечив верховенство і пряму дію частини першої статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Суддя Конституційного Суду України М.САВЕНКО

Про нас

Конфіденційність

Приєднуйтесь.