Приєднуйтесь.

Зберігайте закони у приватних списках для швидкого доступу. Діліться публічними списками з іншими.
Окрема думка
Номер:
Прийняття: 02.04.2008
Видавники: Конституційний Суд України

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Кампа В.М. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 122 Конституції України, частини третьої статті 2 Закону України "Про прокуратуру"

У Рішенні від 2 квітня 2008 року № 5-рп/2008 (далі - Рішення) Конституційний Суд України дав тлумачення положень частини другої статті 122 Конституції України, частини третьої статті 2 Закону України "Про прокуратуру" (далі - Закон). Не заперечуючи в цілому конструктивний, правовий характер Рішення, слід зазначити, що Конституційний Суд України залишив поза увагою деякі проблемні питання, пов'язані з предметом розгляду. У зв'язку з цим на підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" вважаю за доцільне висловити окрему думку стосовно Рішення.

В Рішенні не враховано той факт, що за своїм статусом Генеральний прокурор України є як вищою посадовою особою правоохоронного відомства, так і політичним діячем. Тому поряд з юридичною відповідальністю за свої акти, дії та бездіяльність він несе перед Верховною Радою України за стан справ у відомстві ще й конституційно-політичну відповідальність, яка може настати після висловлення парламентом недовіри, що має наслідком відставку Генерального прокурора України з посади. Юридична відповідальність Генерального прокурора України настає тільки у порядку, визначеному законом.

Офіційне тлумачення поняття "строк повноважень Генерального прокурора України", надане в Рішенні, не відображає того, що протягом безперервного визначеного у часі періоду (5 років) Конституція України та Закон не тільки наділяють Генерального прокурора України певними правами й обов'язками, але й визначають його відповідальність (юридичну та конституційно-політичну), що у сукупності становить зміст його статусу.

Конституційний Суд України акцентував у Рішенні на ролі Генерального прокурора України як вищої посадової особи правоохоронного відомства, зазначивши, що метою законодавчого закріплення безперервного п'ятирічного строку повноважень прокурорів є, зокрема, унеможливлення незаконного звільнення з посади. Це твердження Конституційного Суду України дещо нівелює інститут конституційно-політичної відповідальності Генерального прокурора України, оскільки Президент України може за згодою Верховної Ради України звільнити його з посади з інших підстав, ніж встановлені у законі. Крім того, "унеможливлення незаконного звільнення з посади" фактично означає санкціонування Конституційним Судом України права на звернення у разі такого звільнення Генерального прокурора України до суду загальної юрисдикції про поновлення його на посаді тощо. Це може призвести до втручання судів загальної юрисдикції у сферу конституційних взаємовідносин Верховної Ради України, Президента України та Генерального прокурора України, що суперечило б принципу поділу компетенції судів загальної та конституційної юрисдикції і порушувало б виключне право Конституційного Суду України забезпечувати верховенство Конституції України у конституційно-правових відносинах.

Отже, у мотивувальній частині Рішення певним чином акцентується на ролі Генерального прокурора України як вищої посадової особи правоохоронного відомства та недооцінюється його роль як політичного діяча. Сьогодні ж посада Генерального прокурора України виражає конституційний компроміс між цими двома ролями, про що засвідчила конституційна реформа 2004 року (Закон України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV).

Вважаю, що в мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України недостатньо враховано політичний аспект статусу Генерального прокурора України.

Суддя
Конституційного Суду України



В.М.КАМПО