судді Конституційного Суду України Мироненка О.М. стосовно Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року у справі про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України (у справі щодо несумісності депутатського мандата)

1. Згідно з загальновизнаними принципами сучасного права Конституція України є нормативним актом найвищої юридичної сили негайної дії, тобто її норми розповсюджуються на всі факти минулого і правовідносини, які виникли до набрання чинності Основним Законом, за винятком випадків, чітко окреслених у розділі XV Конституції України 1996 року. Збереження статусу народних депутатів України, визначеного статтями 93 та 111 Конституції України 1978 року, Перехідними положеннями нового Основного Закону не передбачається. Отже, колишні конституційні норми, які не забороняли (до 8 червня 1995 року) поєднання депутатського мандату з іншими видами діяльності, втрачають юридичну силу стосовно всього складу нинішнього депутатського корпусу, незалежно від часу обрання народного депутата України.

Таке тлумачення відповідає пункту 2 розділу XV Конституції України 1996 року, оскільки Верховна Рада України не може здійснювати "повноваження, передбачені цією Конституцією", а народні депутати, що складають парламент, стануть керуватись при виконанні своїх обов'язків "тією" Конституцією. Це юридичний нонсенс, і він не може сприяти встановленню стабільності у державі, бо, з одного боку, будь-яка державницька інституція, що виникла за чинності Основного Закону 1978 року, на підґрунті створеного прецеденту може вимагати визнання колишніх повноважень такими, що мають переживаючий характер, а з іншого - порушується конституційний принцип рівності народних депутатів України у залежності від дати обрання, тобто поділом їх на таких, що мають право на "інші види діяльності" і не мають такого права.

Застосування статті 78 і частини 4 статті 81 Конституції України 1996 року стосовно всіх без винятку народних депутатів України не може суперечити і статті 58 Основного Закону у зв'язку з тим, що дострокове на підставі закону за рішенням суду припинення повноважень народного депутата України: а) не виключає можливості для нього зберегти мандат, відмовившись від сумісництва; б) надає депутату право не доводити справу до суду і скласти повноваження за особистою заявою; в) не є встановленням чи посиленням покарання, тобто притягненням народного депутата України до відповідальності; г) не порушує конституційні права і не погіршує правове становище депутата як людини і громадянина. Отже, нормативні підстави для тлумачення факту позбавлення депутатського мандату у встановленому статтями 78 та 81 Основного Закону України порядку як надання закону зворотної дії, ретроактивності або переживаючої сили відсутні.

2. Офіційне тлумачення будь-якої норми Конституції України на предмет відповідності її тільки "визначеному" суб'єктом права на конституційне подання чи конституційне звернення іншому конституційному положенню неприпустиме. Таке тлумачення повинне виходити виключно з контексту Основного Закону у цілому, його букви і духу та загальновизнаних норм права.

Дотримання зазначеного методологічного підходу дозволило б дійти висновку, що лише частково обмежене, але допущене суміщення депутатського мандату з іншими видами діяльності суперечить статті 1, частині четвертій статті 5, частині першій статті 6, частині третій статті 8, частині другій статті 19, статті 23, статті 38, статті 68, статті 160, пунктам 1 та 2 Перехідних положень Конституції України. Невиконання народними депутатами зобов'язань звільнитись з попереднього місця роботи у разі обрання не відповідає принципам справедливих вимог моралі (стаття 29.2 Загальної декларації прав людини, статті 12.3, 18.3, 19.35 Міжнародного пакту про громадські і політичні права), принципам Основного Закону України (відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями тощо), принципу верховенства права, яке у значній мірі співпадає із справедливими вимогами моралі.

3. Частина третя статті 61 Закону "Про Конституційний Суд України" дає підстави для визнання неконституційними видані після 8 червня 1995 року акти Верховної Ради України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України про призначення народних депутатів України на державну службу.

4. З іншими положеннями, викладеними у рішенні Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України, в основному, згоден.