Рекомендація про міжнародний обмін культурними цінностями

Генеральна конференція Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, що зібралася в Найробі з 26 жовтня по 30 листопада 1976 року на свою дев'ятнадцяту сесію,

нагадуючи, що культурні цінності є основними елементами цивілізації та культури народів,

враховуючи, що розширення й покріплення культурних обмінів, забезпечуючи повніше взаємне ознайомлення з досягненням в різних сферах культури, сприятиме збагаченню різних культур при повазі до самобутності кожної з них, а також цінності культур інших народів, що складають культурне надбання всього людства;

враховуючи, що взаємний обмін культурними цінностями відтоді, як він забезпечується юридичними, науковими й технічними умовами, що надають можливість запобігти незаконній торгівлі й заподіянню шкоди цим цінностям, є могутнім засобом зміцнення взаєморозуміння і взаємної поваги між народами;

враховуючи, що цей взаємообмін культурними цінностями між країнами ще й досі значною мірою залежить від комерційної діяльності, а через те сприяє спекуляції, яка веде до зростання цін на такі цінності, що робить їх недосяжними для країн і установ, котрі знаходяться в найменш вигідних умовах, а відтак сприяє процвітанню незаконної торгівлі;

враховуючи, що, коли навіть цей взаємний обмін є результатом некомерційної діяльності, він найчастіше приводить до одностороннього короткострокового віддання в користування, середньо- чи довгострокового віддання на зберігання або ж до дарування;

враховуючи, що кількість і значення цих односторонніх операцій поки що залишаються обмеженими як через вартість, так і через різноманітність і складність регламентації та практики, що склалася в цій сфері;

враховуючи, що, коли якнайбажаніше заохочувати такі операції, послабляючи або усуваючи перепони для їх розширення, то водночас надзвичайно важливо сприяти операціям, заснованим на взаємному довір'ї, котрі дозволили б усім установам установлювати відносини на рівній основі;

враховуючи, що багато культурних установ, незалежно від їхніх фінансових ресурсів, мають кілька екземплярів культурних цінностей, подібних чи аналогічних за якістю, походження яких не викликає сумнівів і широко документовано, і що ці культурні цінності, котрі, з огляду на їхню численність, як такі не мають великого значення для цих установ, становили б для іноземних установ значну цінність;

враховуючи, що систематична політика обмінів між культурними установами, за допомогою якої кожна установа поступається другорядними для неї цінностями, набуваючи взамін ті цінності, котрих у неї нема, приводить не тільки до збагачення кожної зі сторін, а й до кращого використання світового культурного надбання, яке утворюється сукупністю національних культурних фондів;

нагадуючи, що подібну політику обмінів уже було рекомендовано в різних міжнародних угодах, укладених унаслідок зусиль ЮНЕСКО;

відзначаючи, що вплив цих актів на вказані моменти незначний і що, загалом, практика обмінів між некомерційними культурними установами залишається обмеженою, а відбуваються вони зазвичай конфіденційно, негласно;

відзначаючи, що слід рівночасно розвивати не лише односторонні операції з передачею у тимчасове користування, передачею на зберігання чи дарування, а й двосторонні та багатосторонні обміни;

враховуючи пропозиції про міжнародний обмін культурними цінностями, включені як пункт 26 до порядку денного цієї сесії;

вирішивши на своїй вісімнадцятій сесії, що цьому питанню слід надати форми рекомендації державам-членам,

ухвалює 26 листопада 1976 року цю Рекомендацію.

Генеральна конференція пропонує державам-членам виконувати нижченаведені положення, вживши у формі національного законодавчого акта чи в іншій формі відповідно до конституційної системи або практики кожної держави заходів щодо здійснення на їхніх відповідних територіях принципів, сформульованих у цій Рекомендації.

Генеральна конференція пропонує державам-членам довести цю Рекомендацію до відома відповідних відомств і організацій.

Генеральна конференція пропонує державам-членам надати їй у строки і в формі, встановлені нею, доповіді про заходи, вжиті ними для виконання цієї Рекомендації.

I. Визначення

1. У цій Рекомендації під "культурною установою" розуміється будь-яка постійна установа, використовувана в загальних інтересах для забезпечення збереження, вивчення, освоєння і загальнодоступності культурних цінностей, яка існує з відома компетентного державного органу;

під "культурними цінностями" розуміються предмети, що є виразом або свідоцтвом людської творчості або ж еволюції природи і які, на думку компетентних органів окремих держав, становлять або можуть становити історичну, художню, наукову чи технічну цінність або інтерес, у т. ч. предмети таких категорій:

a) зразки зоології, ботаніки, геології;

b) археологічні предмети;

c) предмети й документація, що становлять етнологічний інтерес;

d) твори образотворчого і прикладних видів мистецтва;

e) літературні, музичні, фотографічні й кінематографічні твори;

f) архіви й документи;

під "міжнародним обміном" розуміється будь-яке передавання прав власності, користування чи зберігання культурних цінностей між державами або культурними установами різних країн - чи то у формі надання в тимчасове користування, передачі на зберігання, продажу або дарування такої власності, - яка здійснюється за умов, що можуть бути узгоджені між зацікавленими сторонами.

II. Рекомендовані заходи

2. Зважаючи на той факт, що всі культурні цінності є частиною загальної культурної спадщини людства і що кожна держава несе в цьому відношенні певну відповідальність не тільки перед власними громадянами, а й перед міжнародною громадськістю в цілому, державам-членам у сфері їхньої компетенції слід вжити нижченаведених заходів щодо розвитку взаємного обміну культурними цінностями між культурними установами в різних країнах, у співпраці, якщо це необхідно, з регіональними та місцевими органами влади.

3. Кожній державі, згідно з її законодавчою й конституційною системою, а також відповідними практикою та особливостями, слід адаптувати закони чи положення або ухвалити нові законодавчі положення чи постанови щодо спадкування, оподаткування, митних зборів та вжити будь-яких інших необхідних заходів для забезпечення чи полегшення проведення, виключно з метою міжнародних обмінів культурними цінностями між культурними установами, таких операцій:

a) остаточне або тимчасове ввезення або вивезення, а також транзит культурних цінностей,

b) передача права власності чи можлива декласифікація культурних цінностей, які належать державній організації або культурній установі.

4. Державам-членам слід було б заохочувати, якщо вони вважатимуть за потрібне, створення чи безпосередньо під своїм керівництвом, чи з допомогою своїх культурних установ національної картотеки запитів і пропозицій відносно обміну культурними цінностями, котрі можуть бути використані для міжнародного обміну.

5. Пропозиції щодо обміну слід заносити в картотеку лише тоді, коли встановлено, що юридичний стан предметів, про які йде мова, відповідає національному праву, і що установа, яка зробила пропозицію, має необхідні для цієї мети права.

6. Пропозиції про обмін слід супроводжувати повною науковою, технічною і, якщо це потрібно, юридичною документацією, яка дозволить забезпечити оптимальне культурне використання, зберігання і можливу реставрацію предметів, що пропонуються.

7. В угодах про обмін слід зазначати, що установа-бенефіціарій готова вжити всіх необхідних заходів щодо збереження з тим, аби відповідні культурні цінності були належно захищені.

8. Задля сприяння здійсненню міжнародних обмінів необхідно вивчити можливість надання додаткової фінансової допомоги культурним установам або ж виділення з цією метою частини фінансової допомоги, надаваної в цей час.

9. Державам-членам належить приділяти особливу увагу проблемі покриття ризиків, що на них наражаються культурні цінності протягом усього періоду знаходження в тимчасовому користуванні включно з транспортуванням, а надто вивчити можливість створення систем урядових гарантій і відшкодування збитків, що є в деяких країнах, для випадків надання в тимчасове користування предметів великої цінності.

10. Державам-членам слід, відповідно до конституційної практики кожної країни, розглянути можливість передачі відповідним спеціалізованим органам завдань із координації різних операцій, що можуть виникнути в зв'язку з міжнародним обміном культурними цінностями.

III. Міжнародне співробітництво

11. Державам-членам, за допомогою всіх компетентних міжнародних, регіональних чи національних, міжурядових чи неурядових організацій, відповідно до конституційної практики кожної з них, слід розгорнути широку діяльність у царині інформації та вжити заходів, аби звернути увагу культурних установ усіх країн, адміністративних, університетських і наукових працівників усіх категорій, які в цих країнах мають перейматися турботою про культурні цінності, на важливе значення розвитку всіх форм обміну культурними цінностями між країнами на національному чи регіональному рівні для кращого взаєморозуміння між усіма народами, і заохочувати їхню участь у цій роботі.

12. Цю діяльність, зокрема, треба скерувати на таке:

1) необхідно запропонувати всім культурним установам, які вже уклали угоди стосовно обміну культурними цінностями між країнами, зробити надбанням гласності всі положення загального характеру, які, отже, зможуть служити за взірець, окрім спеціальних положень, як-от опис окремих категорій вищезгаданих цінностей, їхня оцінка або інші суто технічні деталі;

2) компетентним спеціалізованим організаціям, зокрема Міжнародній раді музеїв, слід випустити або ж доповнити один або кілька практичних посібників, що описують різні можливі форми обміну культурними цінностями та їхні специфічні характеристики. Бажано, щоби ці посібники пропонували для кожного типу можливих угод зразки контрактів, у т. ч. контракти на страхування. З допомогою компетентних національних органів слід забезпечити широке розповсюдження цих посібників серед усіх заінтересованих професійних організацій різних країн;

3) з метою сприяння підготовчим дослідженням, що пов'язані з укладанням угод про обмін, слід забезпечити широке міжнародне розповсюдження:

a) різних публікацій (книжки, журнали, каталоги музеїв і експозицій, фотографічна документація), підготовлених в усіх країнах установами, що мають культурні цінності;

b) даних із картотек, створених у кожній країні, відносно пропозицій і запитів з обміну;

4) слід звернути особливу увагу культурних установ в усіх країнах на можливість зібрати воєдино розсіяні скрізь культурні цінності, яка може виникнути завдяки застосуванню системи послідовних запозичень, що дозволило б без передавання права власності виставляти почережно в установах-утримувачах усю сукупність деталей котрогось важливого експоната, доти роз'єднаних.

13. У випадку, коли сторони, заінтересовані в міжнародному обміні культурними цінностями, при здійсненні подібного обміну наражаються на труднощі технічного порядку, вони можуть звернутися за порадою до одного чи кількох експертів, призначених ними після консультацій з Генеральним директором ЮНЕСКО.

IV. Держави з федеративним устроєм

14. У випадку здійснення цієї Рекомендації держави-члени, які мають федеративну конституційну систему чи, принаймні, не унітарну конституційну систему, могли б діяти за принципами, викладеними у статті 34 Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини ( 995_089 ), яку прийняла Генеральна конференція на своїй сімнадцятій сесії.

V. Боротьба з незаконною торгівлею культурними цінностями

15. Розвиток міжнародних обмінів має дозволити культурним установам держав-членів збагатити свої колекції культурними цінностями законного походження, з поданою документацією, яка дозволяє повною мірою оцінити їхнє культурне значення. Відповідно до цього державам-членам слід із допомогою заінтересованих міжнародних організацій вжити всіх заходів, аби розвиток таких обмінів супроводжувався активізацією боротьби з незаконною торгівлею культурними цінностями в будь-яких можливих формах.

Конвенции и рекомендации ЮНЕСКО по вопросам охраны культурного наследия. Сборник. - М., 1990. - С. 92-95.