Міжнародна конвенція про арешт суден 1999 року (*)

Женева, 12 березня 1999 року

_______________ 
     (*) Переклад  Конвенції  з англійської мови українською мовою 
виконаний автором і не  може  вважатися  чи  використовуватися  як 
офіційний  переклад  або інший переклад,  наближений до офіційного 
тексту. 

Держави - Учасниці цієї Конвенції,

Визнаючи бажаним сприяння гармонічному та впорядкованому розвитку світової морської торгівлі,

Будучи переконаними у необхідності прийняття правового документа, який передбачає міжнародну уніфікацію по відношенню до арешту суден з урахуванням останніх змін у відповідних сферах,

Погодилися про таке:

Стаття 1
Дефініції

Для цілей цієї Конвенції:

1. "Морська вимога" означає вимогу, яка виникає у зв'язку із одним чи декількома такими обставинами:

a) заподіяння збитків чи шкоди при експлуатації судна;

b) смерть або заподіяння тілесних пошкоджень на суші або на воді у прямому зв'язку з експлуатацією судна;

c) рятувальні операції чи будь-яка угода про рятування, у тому ж числі, якщо вона встановлюється, спеціальна компенсація у випадку здійснення рятувальних операцій по відношенню до судна, яке само за собою чи його вантаж спричинили загрозу заподіяння шкоди навколишньому середовищу;

d) шкода, заподіяна судном навколишньому середовищу, узбережжю чи пов'язаним із ними інтересам, або загроза заподіяння такої шкоди; заходи, які застосовуються для запобігання, зменшення чи усунення такої шкоди; компенсація за таку шкоду; витрати на розумні заходи з відновлення навколишнього середовища, які були фактично прийняті чи повинні бути прийняті; збитки, які були понесені чи, ймовірно, будуть понесені третіми особами у зв'язку із такою шкодою; і шкода, витрати чи збитки, які є аналогічними за своїм характером тим, що вказані в цьому підпункті (d);

e) витрати або видатки по відношенню до підіймання, видалення, відновлення, знищення чи знешкодження судна, яке затонуло, перетворилося в уламки, сіло на мілину або покинуто, у тому числі все, що знаходиться чи знаходилось на борту такого судна, і витрати або видатки, які стосуються зберігання кинутого судна і утримання його екіпажу;

f) будь-який договір, який має відношення до використання судна або договір оренди судна на умовах чартеру або інших умовах;

g) будь-який договір перевезення вантажу чи договір перевезення пасажирів на судні на умовах чартеру або іншим способом;

h) втрата чи пошкодження вантажу, який перевозиться на судні (у тому ж числі багажу) або шкода, яка заподіяна у зв'язку із такими вантажами;

i) загальна аварія;

j) буксирування;

k) лоцманське проведення;

l) постачання судна товарами, матеріалами, харчами, паливом, устаткуванням (у тому числі контейнерами) чи подання послуг судну у цілях експлуатації судна, управління їм, його збереженням або утриманням;

m) будівництво, модернізація, ремонт, переобладнання чи спорядження судна;

n) збори в порту, каналах, доках, гаванях та інші водні збори і витрати;

o) заробітна плата і інші суми, які припадають капітану, командному складу судна та іншим членам екіпажу судна у зв'язку з їх роботою на судні, у тому ж числі витрати на репатріацію і внески з соціального страхування, які виплачуються від їх імені;

p) дисбурсментські витрати, які понесені від імені судна чи його власників;

q) страхові премії (включаючи внески за взаємним страхуванням) стосовно судна, які сплачуються судновласником чи фрахтувальником за димайз-чартером або від їх імені;

r) будь-яка комісійна, брокерська або агентська винагорода, що сплачується стосовно судна його власником або фрахтувальником за димайз-чартером, чи від їх імені;

s) будь-який спір про право власності на судно або володіння ним;

t) будь-який спір між двома або кількома власниками судна щодо використання судна або розподілення прибутку;

u) застава або іпотека ("hypotheque") або обтяження судна того ж характеру;

v) будь-який спір, що виникає з договору купівлі-продажу судна.

2. "Арешт" означає будь-яке затримання або обмеження у пересуванні судна за розпорядженням Суду для забезпечення морської вимоги, за винятком затримання судна, яке здійснюється для приведення до виконання рішення суду або іншого виконавчого документа.

3. "Особа" означає будь-яку фізичну особу або комерційне партнерство або будь-яку особу публічного чи приватного права, корпорацію чи ні, в тому ж числі Державу або будь-яку її конституйовану складову частину.

4. "Особа, яка має вимогу", означає будь-яку особу, яка заявляє морську вимогу.

5. "Суд" означає будь-яку компетентну судову владу Держави.

Стаття 2
Повноваження на арешт

1. Судно може бути арештоване чи звільнене від арешту тільки за постановою Суду Держави-Учасниці, в якій накладається арешт.

2. Судно може бути арештоване тільки за морською вимогою, але не за будь-якою іншою вимогою.

3. Судно може бути арештоване з метою отримання забезпечення незалежно від того, що згідно із застереженням про юрисдикцію чи арбітражним застереженням, передбаченими відповідним договором чи іншим чином, морська вимога, за якої накладається арешт, повинна розглядатися в суді Держави іншої, ніж держава, у якій накладається арешт, або в арбітражі, або згідно з законом іншої держави.

4. За умови додержання положень цієї Конвенції процедура арешту судна чи його звільнення від арешту регулюється законом Держави, в якій арешт накладений чи запитан.

Стаття 3
Здійснення права на арешт

1. Арешт будь-якого судна, щодо якого заявляється морська вимога, допускається у випадку, якщо:

a) особа, якій судно належало на праві власності в момент виникнення морської вимоги, є відповідальна за такою вимогою і є власником судна, коли арешт був накладений; або

b) фрахтувальник судна за димайз-чартером в момент виникнення морської вимоги є відповідальним за такою вимогою і є фрахтувальником за димайз-чартером або власником судна при накладенні арешту; або

c) ця вимога базується на заставі судна чи морської іпотеки судна чи обтяженні судна того ж характеру; або

d) вимога стосується права власності на судно чи володіння ним; або

e) вимога надається до власника, фрахтувальника за димайз-чартером, управителя або оператора судна і забезпечується морською привілейованою вимогою, яка встановлена чи виникла згідно закону Держави, в якій арешт запитан.

2. Дозволяється арешт також будь-якого іншого судна чи будь-яких інших суден, котрі при накладені арешту належать особі, яка є відповідальною за морською вимогою і яка в момент виникнення вимоги була:

a) власником судна, стосовно якого виникла морська вимога; або

b) фрахтувальником за димайз-чартером, тайм-чартером чи рейсовим чартером такого судна.

Це положення не застосовується до вимог про право власності на судно чи володіння ним.

3. Незалежно від положень пунктів 1 і 2 цієї статті арешт судна, яке не належить особі, яка є відповідальною за вимогою, дозволяється лише у випадку, якщо у відповідності з законом Держави, в якій запрошується арешт, судове рішення, яке було винесене за такою вимогою, може бути виконано стосовно такого судна шляхом продажу його за рішенням суду чи примусового продажу.

Стаття 4
Звільнення від арешту

1. Арештоване судно звільняється від арешту за умови надання достатнього забезпечення у задовільній формі, за винятком випадків, якщо судно було арештоване за будь-якою із морських вимог, перелічених у підпунктах (s) і (t) пункту 1 статті 1. В таких випадках суд може дозволити особі, у володінні якої знаходиться судно, продовжувати використання судна за умови надання такою особою достатнього забезпечення чи іншим чином вирішити питання про використання судна у період арешту.

2. При відсутності угоди сторін про розмір і форму забезпечення суд визначає його форму і розмір, який не перевищує вартості арештованого судна.

3. Будь-яке прохання про звільнення судна від арешту у зв'язку із наданням забезпечення не визначає визнання відповідальності, відмову від будь-яких засобів захисту чи від права на обмеження відповідальності.

4. У випадку, якщо судно було заарештоване у Державі, яка не є Державою-Учасницею, і не звільняється від арешту, незважаючи на надання забезпечення стосовно такого судна за тією ж вимогою у Державі-Учасниці, таке забезпечення належить звільненню у відповідності з розпорядженням Суду Держави-Учасниці при зверненні до нього.

5. У випадку, якщо у Державі, яка не є Державою-Учасницею, судно звільняється при наданні задовільного забезпечення щодо такого судна, будь-яке забезпечення, яке було надано у Державі-Учасниці за тією ж вимогою, належить звільненню у відповідності з розпорядженням Суду у тій частині, в якій загальний розмір забезпечення, яке було надане в двох Державах, перевищує:

a) розмір вимоги, за якою судно було заарештовано, або

b) вартість судна, у залежності від того, що із них менше.

Проте розпорядження про таке звільнення постановлюється лише у випадку, якщо забезпечення, яке було надане у Державі, яка не є Державою-Учасницею, фактично доступне для особи, яка має вимогу, і може вільно переказуватися.

6. У випадку, якщо забезпечення було надане у відповідності з пунктом 1 цієї статті, особа, яка надала таке забезпечення, може у будь-який час звернутися до суду з проханням про зменшення, зміну чи анулювання такого забезпечення.

Стаття 5
Право на подальший арешт і багаторазовий арешт

1. У випадку, якщо у будь-якій Державі судно вже було арештовано і звільнено від арешту чи забезпечення стосовно такого судна вже було надано для забезпечення морської вимоги, таке судно у подальшому не може бути арештовано знову чи арештовано за тією ж морською вимогою, якщо тільки:

a) характер чи розмір забезпечення у відношенні такого судна, вже наданого за тією ж вимогою, є недостатнім при умові, що загальний розмір забезпечення не може перевищувати вартості судна; або

b) особа, яка надала забезпечення, не може чи, напевно, не зможе виконати свої зобов'язання повністю чи частково; або

c) арештоване судно чи надане забезпечення звільнено:

i) за проханням чи за згодою особи, яка має вимогу, і при наявності розумних підстав для такого прохання чи згоди; або

ii) у зв'язку із неможливістю особи, яка має вимогу, перешкодити звільненню судна шляхом застосування розумних засобів.

2. Будь-яке інше судно, яке могло б бути заарештоване за тією ж морською вимогою, не підлягає арешту, якщо тільки:

a) характер чи розмір забезпечення, вже наданого за тією ж вимогою, є недостатнім; або

b) застосовуються положення підпунктів (b) або (c) пункту 1 цієї статті.

3. "Звільнення" для цілей цієї статті не застосовується до будь-якого незаконного звільнення судна від арешту чи незаконного ухилення судна від арешту.

Стаття 6
Захист власників і фрахтувальників за димайз-чартером
арештованих суден

1. Суд може як умову арешту судна чи продовження раніше накладеного арешту зобов'язати особу, яка вимагає арешту судна чи домоглася накладення арешту, надати забезпечення такого характеру, у такому розмірі і за такими умовами, які можуть бути визначені цим Судом, за будь-які збитки, котрі можуть бути заподіяні відповідачу у результаті арешту і за які така особа може бути визнана відповідальною, в тому числі, але не обмежуючись цим, за такі збитки чи шкоду, які можуть бути заподіяні в результаті:

a) незаконного чи невиправданого арешту; чи

b) надмірно витребуваного і представленого забезпечення.

2. Суди Держави, в якій накладений арешт, мають юрисдикцію визначати розмір відповідальності, якщо вона виникає, особи, яка заявила вимогу, за збитки чи шкоду, заподіяні у результаті арешту судна, в тому числі, але не обмежуючись цим, за такі збитки чи шкоду, які можуть бути заподіяні у результаті:

a) незаконного чи невиправданого арешту; або

b) надмірно витребуваного і наданого забезпечення.

3. Відповідальність, якщо вона виникає, особи, яка заявила вимогу, у відповідності з пунктом 2 цієї статті, встановлюється на підставі закону Держави, у якій був накладений арешт.

4. У випадку, якщо Суд у іншій Державі чи арбітраж повинен розглядати справу по суті згідно з положеннями статті 7, розгляд стосовно відповідальності особи, яка заявила вимогу згідно пункту 2 цієї статті, може бути призупинено до постановлення рішення по суті.

5. У випадку, якщо у відповідності із пунктом 1 цієї статті було надане забезпечення, особа, яка його надала, може в будь-який час звернутися до Суду з проханням про зменшення, зміну чи анулювання такого забезпечення.

Стаття 7
Юрисдикція стосовно розгляду справи по суті

1. Суди Держави, у якій був накладений арешт на судно чи було надане забезпечення для звільнення судна від арешту, мають юрисдикцію виносити рішення по суті, якщо тільки сторони належним чином не погодять або не погодили передачу спору на розгляд суду іншої Держави, який є компетентним розглядати справу по суті, чи арбітражу.

2. Незалежно від положень пункту 1 цієї статті Суди Держави, у якій був накладений арешт на судно чи було надане забезпечення для звільнення судна від арешту, можуть відмовитися здійснювати таку юрисдикцію, у випадку, якщо відмова дозволяється законом такої Держави і Суд іншої Держави визнає себе компетентним розглядати справу по суті.

3. У випадку, якщо Суд Держави, в якій був накладений арешт на судно чи було надане забезпечення для звільнення судна від арешту:

a) не має юрисдикцію виносити рішення по суті; чи

b) відмовився здійснювати юрисдикцію у відповідності з положеннями пункту 2 цієї статті, такий Суд може встановлювати і при наявності прохання встановлює строк, протягом якого особа, яка має вимогу, порушує провадження у компетентному Суді чи арбітражі.

4. У випадку, якщо провадження не порушується протягом строку, встановленого у відповідності з пунктом 3 цієї статті, при наявності прохання виноситься розпорядження про звільнення арештованого судна чи наданого забезпечення.

5. У випадку, якщо провадження порушується протягом часу, встановленого у відповідності з пунктом 3 цієї статті, або провадження порушується у компетентному суді чи арбітражі іншої Держави при відсутності такого строку, будь-яке остаточне рішення, яке виноситься за результатами провадження, визнається і виконується стосовно арештованого судна чи забезпечення, яке надане для запобігання арешту судна чи його звільнення, при умові, якщо:

a) відповідачу було направлено належне повідомлення про таке провадження і надана розумна можливість представити справу для захисту; і

b) таке визнання не протирічить публічному порядку.

6. Ніщо, що міститься в положеннях пункту 5 цієї статті, не обмежує силу дії рішення, яке було постановлене іноземним Судом чи іноземним арбітражем у відповідності з законом Держави, у якій був накладений арешт на судно чи надане забезпечення для його звільнення.

Стаття 8
Застосування

1. Ця Конвенція застосовується до будь-якого судна у межах юрисдикції будь-якої Держави-Учасниці, незалежно від того, чи плаває таке судно під прапором Держави-Учасниці чи ні.

2. Ця Конвенція не застосовується до військових кораблів, військово-допоміжних суден і інших суден, які належать Державі чи експлуатуються нею і використовуються у даний час тільки для державної некомерційної служби.

3. Ця Конвенція не зачіпає будь-яких прав чи повноважень, якими наділені будь-який уряд чи його департаменти, будь-яка публічна, докова чи портова влада у відповідності з будь-якою міжнародною конвенцією чи будь-яким національним законом чи правилами, затримувати чи іншим чином перешкоджати відплиттю будь-якого судна у межах їх юрисдикції.

4. Ця Конвенція не торкається права будь-якої Держави чи Суда приймати рішення по відношенню до всього майна боржника.

5. Ніщо в цій Конвенції не торкається застосування міжнародних конвенцій, які передбачають обмеження відповідальності чи національного законодавства, яке запроваджує їх у силу в Державі, в якій накладається арешт.

6. Ніщо в цій Конвенції не змінює і не торкається чинних у Державах-Учасницях правових нормах, які стосуються арешту будь-якого судна, яке фізично знаходиться у межах юрисдикції держави його прапору, за вимогами особи, яка має постійне місце проживання чи місце основної діяльності в такій Державі, чи будь-якої іншої особи, до якої вимога перейшла від такої особи в порядку суброгації, уступки чи іншим чином.

Стаття 9
Невиникнення морських привілейованих вимог

Ніщо в цій Конвенції не розглядається як підстава для виникнення морської привілейованої вимоги.

Стаття 10
Застереження

1. Будь-яка Держава може при підписанні, ратифікації, прийнятті, затвердженні чи приєднанні або в будь-який час після цього зарезервувати за собою право виключити із сфери застосування цієї Конвенції будь-яке або всі наступні обставини:

a) судна, які не є морськими суднами;

b) судна, які не плавають під прапором Держави-Учасниці;

c) вимоги у відповідності з підпунктом (s) пункту 1 статті 1.

2. Держава, яка є також Державою-Учасницею відповідного Договору про судноплавство по внутрішнім водним шляхам, може заявити при підписанні, ратифікації, прийнятті чи затвердженні цієї Конвенції чи приєднанні до неї, що положення про юрисдикцію, визнанні та виконанні судових рішень, передбачені в таких договорах, мають переважну силу перед положеннями, які містяться у статті 7 цієї Конвенції.

Стаття 11
Депозитарій

Ця Конвенція здається на зберігання Генеральному Секретарю Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 12
Підписання, ратифікація, прийняття,
затвердження і приєднання

1. Ця Конвенція відкрита для підписання будь-якою Державою в Центральних установах Організації Об'єднаних Націй в Нью-Йорку з 1 вересня 1999 року по 31 серпня 2000 року і після цього залишається відкритою для приєднання.

2. Держави можуть висловити свою згоду бути зв'язаною цією Конвенцією шляхом:

a) підписання без застереження про ратифікацію, прийняття чи затвердження; чи

b) підписання з застереженням про ратифікацію, прийняття чи затвердження з наступною ратифікацією, прийняттям чи затвердженням; або

c) приєднанням.

3. Ратифікація, прийняття, затвердження чи приєднання здійснюється шляхом здавання відповідного документа на зберігання депозитарію.

Стаття 13
Держава, яка має більш ніж одну правову систему

1. У випадку, якщо Держава має дві чи декілька територіальних одиниць, в яких застосовуються різні правові системи стосовно питань, які відносяться до цієї Конвенції, вона може при підписанні, ратифікації, прийнятті, затвердженні чи приєднанні зробити заяву про те, що ця Конвенція поширюється на всі його територіальні одиниці чи тільки на одну або деякі з них, і може у будь-який час вносити зміни в цю заяву шляхом надання іншої заяви.

2. Про будь-яку таку заяву повідомляється депозитарій, і в ньому прямо вказуються територіальні одиниці, до яких застосовується Конвенція.

3. Стосовно Держави-Учасниці, яка має дві чи більше правових систем щодо арешту суден, які діють у різних територіальних одиницях, посилання на Суд Держави і закон Держави, які містяться в цій Конвенції відповідно розуміються відносними до Суду відповідної територіальної одиниці цієї Держави і закону відповідної територіальної одиниці цієї Держави.

Стаття 14
Набуття чинності

1. Ця Конвенція набуває чинності через шість місяців після дати, на яку 10 держав виявлять свою згоду бути зв'язаними нею.

2. Для Держави, яка виявила свою згоду бути зв'язаною цією Конвенцією після виконання умов для набуття нею чинності, така згода дістане сили через три місяці після дати виявлення такої згоди.

Стаття 15
Перегляд та внесення поправок

1. Конференція Держав-Учасниць для перегляду чи внесення поправок до цієї Конвенції скликається Генеральним Секретарем Організації Об'єднаних Націй за проханням однієї третини Держав-Учасниць.

2. Будь-яка згода бути зв'язаною цією Конвенцією, яка висловлена після дати набуття чинності поправки до цієї Конвенції, вважається, що має відношення до Конвенції з поправкою.

Стаття 16
Денонсація

1. Будь-яка Держава-Учасниця може денонсувати цю Конвенцію в будь-який час після дати набуття сили цієї Конвенції для цієї Держави.

2. Денонсація здійснюється шляхом передачі на зберігання депозитарію документа про денонсацію.

3. Денонсація набуває чинності через один рік чи такий більш тривалий період часу, який може бути вказаний в документі про денонсацію, після отримання депозитарієм документа про денонсацію.

Стаття 17
Мови

Ця Конвенція складена в одному дійсному примірнику англійською, арабською, іспанською, китайською, російською і французькою мовами, до того ж усі тексти є рівно автентичними.

ВЧИНЕНО у Женеві дванадцятого березня одна тисяча дев'ятсот дев'яносто дев'ятого року.

НА ПОСВІДЧЕННЯ ЧОГО нижчепідписані, належним чином на те уповноважені своїми відповідними урядами, підписали цю Конвенцію.