Неофіційний переклад

БАЗЕЛЬСЬКА КОНВЕНЦІЯ
про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням

{Про приєднання до Конвенції див. Закон № 803-XIV від 01.07.1999}

Преамбула

Сторони цієї Конвенції

ураховуючи ризик завдання збитків здоров’ю людини і навколишньому середовищу небезпечними та іншими відходами та їх транскордонним перевезенням,

усвідомлюючи зростаючу загрозу здоров’ю людини і навколишньому середовищу в результаті зростання виробництва та транскордонного перевезення небезпечних і інших відходів, рівня його складності,

усвідомлюючи також, що найбільш ефективним способом захисту здоров’я людини та навколишнього середовища від впливу таких відходів є скорочення до мінімуму їх виробництва з точки зору кількості та/або їх небезпечного потенціалу,

усвідомлюючи також, що найбільш ефективним способом захисту здоров’я людини та навколишнього середовища від загрози, що створюється такими відходами, є скорочення до мінімуму їх виробництва з точки зору кількості та/або їх небезпечного потенціалу,

будучи переконаними, що держави повинні вживати необхідні заходи для забезпечення того, щоб використання небезпечних і інших відходів, включаючи їх транскордонне перевезення й видалення, було сумісним з охороною здоров’я людини та навколишнього середовища незалежно від місця їх видалення,

відзначаючи, що держави повинні забезпечувати, щоб виробник виконував обов’язки відносно перевезення і видалення небезпечних та інших відходів у спосіб, сумісний з охороною навколишнього середовища, незалежно від місця видалення,

повністю визнаючи, що кожна держава має суверенне право забороняти ввезення або видалення небезпечних та інших відходів іншої держави на своїй території,

визнаючи також зростаюче прагнення до заборони транскордонного перевезення небезпечних відходів та їх видалення в інших державах, особливо в країнах, що розвиваються,

будучи переконаними, що в тій мірі, в якій це відповідає їх екологічно обґрунтованому та ефективному використанню, небезпечні та інші відходи повинні видалятися в державі, де ці відходи були утворені,

усвідомлюючи також, що транскордонні перевезення подібних відходів із держави їх виробництва в будь-яку іншу державу повинні дозволятися тільки при їх здійсненні за умов, що не створюють загрозу для здоров’я людини й навколишнього середовища, та у відповідності з положеннями цієї Конвенції,

вважаючи, що посилення контролю за транскордонним перевезенням небезпечних та інших відходів буде стимулювати їх екологічно обґрунтоване використання й скорочення обсягу такого транскордонного перевезення,

будучи переконаними в тому, що державам варто вживати заходів для забезпечення належного обміну інформацією про транскордонне перевезенню небезпечних та інших відходів при вивезенні з цих держав або ввезенні до них та контроль за таким перевезенням,

відзначаючи, що в ряді міжнародних і регіональних угод розглядається питання про захист і збереження навколишнього середовища у зв’язку з транзитом небезпечних вантажів,

беручи до уваги Декларацію Конференції Організації Об’єднаних Націй з проблем оточуючого людину середовища (Стокгольм, 1972 рік), Каїрські керівні положення і принципи щодо екологічно виправданого використання небезпечних відходів, прийняті Радою керуючих Програми Організації Об’єднаних Націй з навколишнього середовища (ЮНЕП) у рішенні 14/30 від 17 червня 1987 року, рекомендації Комітету експертів Організації Об’єднаних Націй з перевезення небезпечних вантажів (сформульовані в 1957 році і оновлюванні кожні два роки), відповідні рекомендації, декларації, документи і правила, прийняті в рамках системи Організації Об’єднаних Націй, а також роботу і дослідження, проведені в інших міжнародних і регіональних організаціях,

враховуючи дух, принципи, цілі і завдання Всесвітньої хартії природи, прийнятої на тридцять сьомій сесії Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй (1982 рік) у якості правил поведінки щодо охорони навколишнього середовища і збереження природних ресурсів,

підтверджуючи, що держави відповідають за виконання своїх міжнародних зобов’язань щодо охорони здоров’я людини, захисту і збереження навколишнього середовища та несуть відповідальність відповідно до міжнародного права;

визнаючи, що у випадку істотного порушення положень цієї Конвенції або будь-якого протоколу до неї застосовуються відповідні положення міжнародного права договорів;

ураховуючи необхідність продовжувати розроблення та впровадження екологічно обґрунтованих маловідходних технологій, методів рециркуляції, ефективних систем адміністративно-господарської діяльності і використання відходів з метою скорочення до мінімуму виробництва небезпечних та інших відходів;

ураховуючи також зростаюче занепокоєння міжнародного співтовариства у зв’язку з необхідністю посилення контролю за транскордонним перевезенням небезпечних та інших відходів, а також необхідність скорочення по можливості до мінімуму подібного перевезення,

стурбовані проблемою незаконного транскордонного обороту небезпечних та інших відходів,

приймаючи також до уваги обмежені можливості країн, що розвиваються, по раціональному використанню небезпечних та інших відходів,

визнаючи необхідність розширення передачі технології, особливо країнам, що розвиваються, з метою обґрунтованого використання вироблених всередині країн небезпечних та інших відходів у дусі Каїрських керівних положень і рішення 14/16 Ради керуючих ЮНЕП про розширення передачі природоохоронної технології;

визнаючи також, що небезпечні та інші відходи повинні перевозитися відповідно до належних міжнародних конвенцій і рекомендацій,

будучи також переконаними в тому, що транскордонне перевезення небезпечних та інших відходів повинно бути дозволене лише тоді, коли транспортування і кінцеве видалення таких відходів здійснюється екологічно обґрунтованим способом; і

будучи сповнені рішучості захистити за допомогою суворого контролю здоров’я людини і навколишнє середовище від згубного впливу, який може бути викликаний виробництвом і використанням небезпечних та інших відходів.

ДОМОВИЛИСЯ ПРО НАСТУПНЕ:

Стаття 1
Сфера дії Конвенції

1. Для цілей цієї Конвенції серед відходів, які є об’єктом транскордонного перевезення, "небезпечними відходами" вважаються такі:

а) відходи, що входять до будь-якої категорії, наведеної у Додатку І, крім випадку, коли вони не мають якої-небудь із властивостей, наведених у Додатку ІІІ; і

b) відходи, які не охоплюються пунктом а), але які вважаються або визначені як небезпечні, згідно з внутрішнім законодавством держави експорту, імпорту або транзиту, що є Стороною.

2. Відходи, які належать до будь-якої категорії, наведеної у Додатку ІІ та які підлягають транскордонному перевезенню, вважаються для цілей цієї Конвенції "іншими відходами".

3. Відходи, які через їхню радіоактивність підпадають під інші міжнародні системи контролю, в тому числі під дію міжнародних документів, що спеціально застосовуються до радіоактивних матеріалів, виключаються із сфери дії цієї Конвенції.

4. Відходи, що виникають в результаті нормального функціонування морських суден, скидання яких охоплюється іншими міжнародно-правовими документами, виключаються із сфери дії цієї Конвенції.

Стаття 2
Визначення

Для цілей цієї Конвенції:

1. "Відходи" - будь-які речовини або предмети, які видаляються, призначені для видалення або підлягають видаленню відповідно до положень національного законодавства.

2. "Використання" означає збирання, транспортування і видалення небезпечних або інших відходів, включаючи подальший контроль за місцями видалення.

3. "Транскордонне перевезення" означає будь-яке переміщення небезпечних або інших відходів з району, який перебуває під національною юрисдикцією однієї держави, у район чи через район, який перебуває під національною юрисдикцією іншої держави, або у район чи через район, який не перебуває під національною юрисдикцією будь-якої держави, за умови, що таке перевезення стосується принаймні двох держав.

4. "Видалення" означає будь-яку операцію, зазначену в додатку IV до цієї Конвенції.

5. "Санкціоновані місця або об’єкти" означають місця або об’єкти для видалення небезпечних або інших відходів, щодо яких отримано дозвіл або ліцензію від відповідного органу тієї держави, на території якої знаходяться такі місця або об’єкти.

6. "Компетентний орган" означає державний орган, призначений Стороною нести відповідальність, за отримання повідомлення про транскордонне перевезення небезпечних або інших відходів і будь-якої інформації, пов’язаної з ним, і за надання відповіді на таке повідомлення відповідно до статті 6, у межах таких географічних районів, які Сторона може знайти доречними.

7. "Виділений центр" означає згадувану в статті 5 юридичну особу Сторони, яка відповідає за одержання і надання інформації таким чином, як це передбачено в статтях 13 і 16.

8. "Екологічно обґрунтоване використання небезпечних або інших відходів" означає вжиття всіх можливих заходів для того, щоб при використанні небезпечних або інших відходів здоров’я людини і навколишнє середовище захищалися від можливого негативного впливу таких відходів.

9. "Район, який перебуває під національною юрисдикцією держави" означає будь-який район суші і моря або повітряний простір, у межах якого держава, відповідно до міжнародного права несе адміністративну і нормативну відповідальність за охорону здоров’я людини і стану навколишнього середовища.

10. "Держава експорту" означає будь-яку Сторону, з якої планується або розпочато транскордонне перевезення небезпечних або інших відходів.

11. "Держава імпорту" означає Сторону, в яку планується або здійснюється перевезення небезпечних або інших відходів з метою їх видалення або з метою завантаження до видалення в районі, на який не поширюється юрисдикція будь-якої держави.

12. "Держава транзиту" означає будь-яку державу, яка не є державою експорту або імпорту, через яку планується або здійснюється перевезення небезпечних або інших відходів.

13. "Заінтересовані держави" означають Сторони, які є державами експорту або імпорту або державами транзиту, незалежно від того чи є вони Сторонами чи ні.

14. "Особа" означає будь-яку фізичну чи юридичну особу.

15. "Експортер" означає будь-яку особу, яка перебуває під юрисдикцією держави експорту, яка організує експорт небезпечних або інших відходів.

16. "Імпортер" означає будь-яка особа, яка перебуває під юрисдикцією держави імпорту, яка організує імпорт небезпечних або інших відходів.

17. "Перевізник" означає будь-яку особу, яка здійснює транспортування небезпечних або інших відходів.

18. "Виробник" означає будь-яку особу, чия діяльність веде до утворення небезпечних або інших відходів або якщо ця особа невідома, то особу, яка володіє цими відходами чи/або здійснює над ними контроль.

19. "Особа, що відповідає за видалення" означає будь-яку особу, якій відвантажуються небезпечні або інші відходи і яка здійснює видалення таких відходів.

20. "Організація з політичної і/або економічної інтеграції" означає організацію, що складається із суверенних держав, якій її держави-члени делегували компетенцію в питаннях, що регулюються цією Конвенцією, і яка належним чином уповноважена відповідно до її внутрішніх процедур підписувати, ратифікувати, приймати, схвалювати, офіційно підтверджувати або приєднуватися до неї.

21. "Незаконний обіг" означає будь-яке транскордонне перевезення небезпечних або інших відходів відповідно до статті 9.

Стаття 3
Національне визначення небезпечних відходів

1. Кожна Сторона протягом шести місяців після того, як вона стане Стороною цієї Конвенції, інформує Секретаріат Конвенції про відходи, відмінні від тих, які зазначені в додатках I і II, які розглядаються або визначаються як небезпечні відповідно до національного законодавства або будь-яки­ми вимогами щодо транскордонного перевезення, що поширюється на такі відходи.

2. Кожна Сторона надалі інформує Секретаріат щодо будь-яких суттєвих змін в інформації, наданій на виконання пункту 1.

3. Секретаріат негайно спрямовує всім Сторонам інформацію, отриману ним відповідно до пунктів 1 і 2.

4. Сторони відповідають за доведення інформації, переданої їм секретаріатом відповідно до пункту 3, до відома своїх експортерів.

Стаття 4
Загальні зобов’язання

1. а) Сторони, здійснюючи своє право на заборону імпорту небезпечних або інших відходів з метою видалення, інформують інші Сторони про своє рішення відповідно до статті 13;

b) Сторони забороняють або не дозволяють експорт небезпечних та інших відходів в напрямку Сторін, які ввели заборону на імпорт таких відходів, якщо вони отримали про це повідомлення відповідно до підпункту а), зазначеного вище;

с) Сторони забороняють або не дозволяють експорт небезпечних та інших відходів, якщо держава імпорту не дає згоди в письмовій формі на конкретне імпортне відвантаження у відношенні держав імпорту, які не ввели заборону на імпорт небезпечних і інших відходів.

2. Кожна Сторона вживає належних заходів для того, щоб:

а) забезпечити зниження до мінімуму виробництва небезпечних та інших відходів у своїх межах, беручи до уваги соціальні, технічні й економічні аспекти;

b) забезпечити наявність відповідних об’єктів з видалення для екологічно обґрунтованого використання небезпечних та інших відходів незалежно від місця їх видалення. Ці об’єкти, по можливості, повинні бути розташовані в її межах;

с) забезпечити, щоб особи, які беруть участь у використанні небезпечних та інших відходів у її межах, приймали такі заходи, необхідні для запобігання забруднення небезпечними та іншими відходами в результаті такого поводження і, якщо таке забруднення все ж відбувається, для зведення до мінімуму його наслідків для здоров’я людини і навколишнього середовища;

d) забезпечити, щоб транскордонне перевезення небезпечних та інших відходів було зведено до мінімуму відповідно до екологічно обґрунтованого і ефективного використання таких відходів, і здійснювалося таким чином, щоб здоров’я людини і навколишнє середовище були убезпеченні від негативних наслідків, до яких може призвести таке перевезення;

е) не дозволяти експорт небезпечних або інших відходів у держави або групу держав, що належать до організації з економічної та/або політичної інтеграції, які є Сторонами, зокрема, в країни, що розвиваються, які в рамках свого законодавства заборонили весь імпорт, або якщо у них є підстави вважати, що використання цих відходів не буде здійснюватися екологічно обґрунтованим методом, відповідно до критеріїв, які будуть визначені Сторонами на їх першій нараді;

f) вимагати подання заінтересованим державам інформації щодо пропонованого транскордонного перевезення небезпечних і інших відходів, відповідно до додатка V A, що чітко вказує на вплив запропонованого перевезення на здоров’я людини і навколишнє середовище;

g) не допускати імпорту небезпечних та інших відходів, якщо є підстави вважати, що використання цих відходів не буде здійснюватися екологічно обґрунтованим методом;

h) співпрацювати в прийнятті заходів з іншими Сторонами й заінтересованими організаціями безпосередньо або через Секретаріат, у тому числі в поширенні інформації про перевезення небезпечних та інших відходів, з метою вдосконалення екологічно обґрунтованого використання таких відходів і попередження їх незаконного обігу.

3. Сторони вважають незаконний обіг небезпечних або інших відходів злочином.

4. Кожна Сторона вживає належні правові, адміністративні та інші заходи для виконання і дотримання положень цієї Конвенції, включаючи заходи з метою запобігання поведінці, що суперечить Конвенції, і покарання за неї.

5. Сторона не дозволяє експорт небезпечних або інших відходів у державу, яка не є Стороною, або їх імпорт із держави, яка не є Стороною.

6. Сторони домовляються про те, щоб не допускати експорту небезпечних або інших відходів для видалення в межах району на південь від 60 градусів південної широти, незалежно від того, чи є такі відходи об’єктом транскордонного перевезення чи ні.

7. Крім того, кожна Сторона:

а) забороняє всім особами, які знаходяться під її національною юрисдикцією, транспортування чи видалення небезпечних або інших відходів, якщо тільки ці особи не одержали дозвіл або згоду на проведення таких операцій;

b) вимагає, щоб небезпечні або інші відходи, які є об’єктом транскордонного перевезення, упаковувалися, маркувалися і транспортувалися відповідно до загальноприйнятих і загальновизнаних міжнародних правил і норм в області упаковки, маркування і транспортування, і щоб враховувалася відповідна міжнародно визнана практика;

с) вимагає, щоб небезпечні або інші відходи супроводжувалися документом про перевезення небезпечних відходів від пункту, з якого починається транскордонне перевезення, до місця видалення.

8. Кожна Сторона вимагає, щоб експортовані небезпечні або інші відходи використовувалися екологічно обґрунтованим чином в державі імпорту або інших державах. Керівні принципи технічного характеру щодо екологічно обґрунтованого використання відходів, що підпадають під дію цієї Конвенції, будуть визначені Сторонами на їх першій нараді.

9. Сторони вживають відповідних заходів для забезпечення того, щоб транскордонне перевезення небезпечних та інших відходів дозволялося тільки якщо:

а) держава експорту не має технічних можливостей і необхідних об’єктів, потужностей або відповідних місць для видалення таких відходів екологічно обґрунтованим і ефективним чином; або

b) такі відходи необхідні державі імпорту в якості сировини для підприємств по рециркуляції або рекуперації; або

с) таке транскордонне перевезення відповідає іншим критеріям, які будуть визначені Сторонами, за умови, що такі критерії не суперечать цілям цієї Конвенції.

10. Зобов’язання держав, в яких виробляються небезпечні та інші відходи, вимагати в рамках цієї Конвенції, щоб ці відходи використовувалися екологічно обґрунтованим чином, за жодних обставин не може переходити на державу імпорту або транзиту.

11. Ніщо в цій Конвенції не перешкоджає Стороні встановлювати додаткові вимоги, що відповідають положенням цієї Конвенції і відповідним нормам міжнародного права, з метою поліпшення охорони здоров’я людини і навколишнього середовища.

12. Ніщо в цій Конвенції жодним чином не зачіпає суверенітету держав над їх територіальним морем, встановленого відповідно до міжнародного права, і суверенних прав і юрисдикції, якими держави володіють над своїми виключними економічними зонами та своїм континентальним шельфом відповідно до міжнародного права, а також не перешкоджає здійсненню морськими і повітряними судами всіх держав прав і свободи навігації, визначених міжнародним правом і відображених у відповідних міжнародних документах.

13. Сторони зобов’язуються періодично проводити огляд можливостей для скорочення обсягу та/або забруднюючої здатності небезпечних та інших відходів, які експортуються в інші держави, зокрема в країни, що розвиваються.

Стаття 5
Призначення компетентних органів та виділеного центру

Для сприяння виконанню цієї Конвенції Сторони:

1. призначають або засновують один або кілька компетентних органів і один виділений центр. Один компетентний орган призначається для отримання повідомлення в разі держави транзиту;

2. інформують Секретаріат, протягом трьох місяців після вступу для них в силу цієї Конвенції, про установи, призначені ними своїм виділеним центром і своїми компетентними органами;

3. інформують Секретаріат, протягом одного місяця після прийняття рішення, про будь-які зміни, що стосуються призначення, здійсненого ними відповідно до пункту 2 вище.

Стаття 6
Транскордонне перевезення між Сторонами

1. Держава експорту повідомляє або вимагає від виробника або експортера повідомляти в письмовому вигляді через компетентний орган держави експорту компетентні органи заінтересованих держав про будь-які передбачені транскордонні перевезення небезпечних або інших відходів. У подібних повідомленнях повинні міститися заява та інформація, передбачені в додатку V A, мовою, прийнятною для держави імпорту. Кожній заінтересованій державі досить надіслати одне повідомлення.

2. Держава імпорту направляє повідомнику відповідь в письмовій формі про отримання повідомлення, яке містить згоду на перевезення за певних умов або без них, відмову в дозволі на перевезення чи запит на отримання додаткової інформації. Копія остаточної відповіді державі імпорту надсилається компетентним органам заінтересованих держав, які є Сторонами.

3. Держава експорту не дозволяє виробнику або експортеру починати транскордонне перевезення до того часу, як не отримає письмового підтвердження того, що:

а) повідомник отримав згоду в письмовому вигляді від держави імпорту;

b) повідомник отримав від держави імпорту підтвердження факту наявності контракту між експортером і відповідальною за видалення відходів особою, у якому обумовлюється екологічно обґрунтоване використання цих відходів.

4. Кожна держава транзиту, яка є Стороною, негайно підтверджує повідомнику отримання повідомлення. Потім вона може направити повідомнику протягом 60 днів письмову відповідь, яка містить згоду на перевезення за певних умов або без них, відмову в дозволі на перевезення або запит на подання додаткової інформації. Держава експорту не дозволяє починати транскордонне перевезення до тих пір, поки не отримає згоди в письмовому вигляді від держави транзиту. Однак, якщо в будь-який час Сторона прийме рішення взагалі або за певних умов не вимагати попередньої згоди в письмовій формі щодо транзитного транскордонного перевезення небезпечних або інших відходів або змінює свої вимоги в цьому відношенні то вона негайно інформує інші Сторони про своє рішення відповідно до статті 13. У цьому останньому випадку, якщо протягом 60 днів після отримання даного повідомлення державою транзиту держава експорту не отримає відповіді, то держава експорту може дозволити почати експорт через державу транзиту.

5. У випадку транскордонного перевезення відходів, ці відходи на підставі закону визначаються чи розглядаються в якості небезпечних відходів тільки:

а) державою експорту, вимоги пункту 9 цієї статті, застосовувані до імпортера або особи, яка відповідає за видалення, і держави імпорту, застосовуються mutatis mutandis, відповідно, до експортера і до держави експорту;

b) державою імпорту або державами імпорту і транзиту, які є Сторонами, вимоги пунктів 1, 3, 4 і 6 цієї статті, застосовувані до експортера і держави експорту, застосовуються mutatis mutandis, відповідно, до імпортера або особи, яка відповідає за видалення, і до держави імпорту; або

с) будь-якою державою транзиту, яка є Стороною, то до такої держави застосовуються положення пункту 4.

6. Держава експорту може, за умови згоди в письмовому вигляді заінтересованих держав, дозволити виробнику або експортеру використовувати загальне повідомлення в разі регулярного відвантаження одній і тій же особі, яка відповідає за видалення небезпечних або інших відходів, з одними і тими ж фізичними і хімічними властивостями, через одні й ті ж митні пункти вивезення держави експорту і через одні й ті ж митні пункти ввезення держави імпорту, а в разі транзиту, через одні й ті ж митні пункти вивезення і ввезення держави або держав транзиту.

7. Заінтересовані держави можуть виразити свою згоду у письмовому вигляді на використання процедури загального повідомлення, зазначеного в пункті 6, за умови подання певної інформації, такої як точна кількість або періодичні списки небезпечних або інших відходів, що підлягають відвантаженню.

8. Загальне повідомлення і згода в письмовому вигляді, про які говориться в пунктах 6 і 7, можуть охоплювати багаторазові відвантаження небезпечних або інших відходів протягом максимального періоду 12 місяців.

9. Сторони вимагають, щоб кожна особа, яка бере на себе транскордонне перевезення небезпечних або інших відходів, підписувала документ про перевезення або при доставці, або при отриманні цих відходів. Вони також вимагають, щоб особа, відповідальна за видалення відходів, інформувала як експортера, так і компетентний орган держави експорту про одержання нею таких відходів і, свого часу, про завершення видалення, як про це зазначено в повідомленні. Якщо держава експорту не отримає такої інформації, компетентний орган держави експорту або експортер повідомляє про це державу імпорту.

10. Повідомлення і відповідь на нього, які вимагаються згідно з цією статтею, направляються компетентним органам заінтересованих Сторін або відповідному урядовому органу держав, які не є Сторонами.

11. Будь-яке транскордонне перевезення небезпечних або інших відходів покривається страхуванням, заставою або іншою гарантією на вимогу держави імпорту або держави транзиту, що є Стороною.

Стаття 7
Транскордонне перевезення з держави, яка є Стороною, через держави, які не є Сторонами

Пункт 1 статті 6 Конвенції застосовується mutatis mutandis до транскордонного перевезення небезпечних або інших відходів з держави, яка є Стороною, через державу або держави, які не є Сторонами.

Стаття 8
Обов’язок здійснення реімпорту

Коли транскордонне перевезення небезпечних або інших відходів, на яке заінтересовані держави дали згоду відповідно до положень цієї Конвенції, не може бути завершено згідно з умовами контракту, держава експорту забезпечує, щоб ці відходи були повернуті експортером у державу експорту, якщо інші можливості видалення відходів екологічно обґрунтованим способом не можуть бути знайдені протягом 90 днів з того моменту як держава імпорту повідомила державу експорту і Секретаріат, або протягом такого періоду часу, про який домовляться заінтересовані держави. З цією метою держава експорту і будь-яка Сторона, яка є державою транзиту, не заперечують, не створюють перешкод або не перешкоджають поверненню цих відходів до держави експорту.

Стаття 9
Незаконний обіг

1. Для цілей цієї Конвенції будь-яке перевезення небезпечних або інших відходів:

а) без повідомлення всіх заінтересованих держав відповідно до положень цієї Конвенції, або

b) без згоди заінтересованої держави відповідно до положень цієї Конвенції;

с) зі згодою, яка була отримана від заінтересованих держав шляхом фальсифікації, перекручення чи обману, або

d) таке, що не відповідає документам, або

е) яке призводить до навмисного видалення (наприклад, скидання) небезпечних або інших відходів, що є порушенням цієї Конвенції і загальних принципів міжнародного права, вважається незаконним обігом.

2. У випадку транскордонного перевезення небезпечних або інших відходів, які відносяться до категорії незаконного обігу на підставі поведінки експортера або виробника, держава експорту забезпечує, щоб ці відходи:

а) були повернуті експортером або виробником або, при необхідності, самою державою експорту на свою територію, або, якщо це з практичної точки зору недоцільно,

b) були видалені іншим способом відповідно до положень цієї Конвенції протягом 30 днів після того, як держава експорту була проінформована про незаконний обіг або протягом такого періоду часу, про який можуть домовитися заінтересовані держави. З цією метою заінтересовані Сторони не заперечують і не створюють перешкод або не перешкоджають поверненню цих відходів у державу експорту.

3. У випадку транскордонного перевезення небезпечних або інших відходів, які відносяться до категорії незаконного обігу на підставі поведінки імпортера або особи, відповідальної за видалення, держава імпорту забезпечує, щоб ці відходи були видалені екологічно обґрунтованим способом імпортером або особою, відповідальною за видалення або, при необхідності, самою державою імпорту протягом 30 днів після того, як держава імпорту отримала інформацію про незаконний обіг, або протягом такого періоду часу, про якому можуть домовитися заінтересовані держави. З цією метою заінтересовані Сторони, у міру необхідності, співпрацюють в процесі видалення відходів екологічно обґрунтованим способом.

4. У тих випадках, коли відповідальність за незаконний обіг, не може бути покладена на експортера або виробника, імпортера або особу, відповідальну за видалення, заінтересовані Сторони або, у міру необхідності, інші Сторони забезпечують на підставі співробітництва якнайшвидше видалення цих відходів екологічно обґрунтованим способом, відповідно, у державі експорту, державі імпорту, або в іншому місці.

5. Кожна Сторона приймає відповідне національне/внутрішнє законодавство з метою запобігання незаконного обігу та покарання за нього. Сторони співпрацюють між собою з метою досягнення цілей цієї статті.

Стаття 10
Міжнародне співробітництво

1. Сторони співпрацюють між собою з метою поліпшення і досягнення екологічно обґрунтованого поводження з небезпечними та іншими відходами.

2. У цих цілях Сторони:

а) при надходженні прохання, на двосторонній або багатосторонній основі надають наявну інформацію, бажаючи сприяти екологічно обґрунтованому використанню небезпечних та інших відходів, у тому числі уніфікують технічні норми і практику належного використання небезпечних та інших відходів;

b) співпрацюють в галузі моніторингу наслідків використання небезпечних відходів для здоров’я людини і навколишнього середовища;

с) співпрацюють, відповідно до своїх національних законів, правил і політики, в розробці і застосуванні нових екологічно обґрунтованих, маловідходних технологій, в удосконаленні існуючих технологій з метою ліквідації, по можливості, виробництва небезпечних та інших відходів і в створенні більш ефективних і діючих методів використання цих відходів екологічно обґрунтованим способом, у тому числі у вивченні економічних, соціальних і екологічних наслідків впровадження таких нових або вдосконалених технологій;

d) активно співпрацюють відповідно до своїх національних законів, правил і політики в передачі технології і процесів, пов’язаних з екологічно обґрунтованим використанням небезпечних та інших відходів. Вони також співпрацюють в розширенні технічного потенціалу Сторін, особливо тих з них, які можуть потребувати технічної допомоги в цій галузі й звертатися з проханнями про її надання;

e) співпрацюють у розробці відповідних технічних керівних принципів та/або кодексів поведінки.

3. Сторони вживають необхідних заходів з метою співробітництва для сприяння країнам, що розвиваються, у виконанні підпунктів а), b) і с) пункту 2 статті 4.

4. З урахуванням потреб країн, що розвиваються, заохочується співробітництво між Сторонами і компетентними міжнародними організаціями з метою сприяння inter alia усвідомленню проблеми громадськістю, розширенню екологічно виправданого використання небезпечних та інших відходів і впровадженню нових маловідходних технологій.

Стаття 11
Двосторонні, багатосторонні і регіональні угоди

1. Незважаючи на положення пункту 4 статті 5 Сторони можуть вступати в двосторонні, багатосторонні і регіональні угоди або домовленості щодо транскордонного перевезення небезпечних або інших відходів зі Сторонами або державами, як не є Сторонами, за умови, що такі угоди або домовленості не відступають від вимог екологічно обґрунтованого використання небезпечних або інших відходів, передбачених цією Конвенцією. Положення цих угод або домовленостей не повинні бути менш вимогливими щодо екологічно обґрунтованого використання, чим ті, які передбачені цією Конвенцією, зокрема з урахуванням інтересів держав, що розвиваються.

2. Сторони повідомляють Секретаріат про будь-які двосторонні, багатосторонні і регіональні угоди або домовленості, про які говориться в пункті 1, і про ті, які вони уклали до вступу в силу цієї Конвенції, з метою забезпечення контролю за транскордонним перевезенням небезпечних і інших відходів, що здійснюється тільки між сторонами таких угод. У положеннях цієї Конвенції передбачено, що вони не стосуються транскордонних перевезень, які здійснюються відповідно до таких угод, за умови, що такі угоди не суперечать вимогам екологічно обґрунтованого використання небезпечних або інших відходів, передбачених в цій Конвенції.

Стаття 12
Консультації про відповідальність

Сторони співпрацюють з метою якомога швидшого прийняття протоколу, що містить належні правила і процедури в галузі відповідальності й компенсації за шкоду, заподіяну в результаті транскордонного перевезення небезпечних та інших відходів.

Стаття 13
Передача інформації

1. Сторони, як тільки вони отримають такі відомості, у разі аварії, що сталася під час транскордонного перевезення небезпечних або інших відходів або їх видаленні, яка може становити небезпеку для здоров’я людини і навколишнього середовища в інших державах, забезпечують, щоб ці держави були негайно сповіщені про це.

2. Сторони інформують один одного через Секретаріат про:

а) зміни, які стосуються призначення компетентних органів та/або виділених центрів, відповідно до статті 5;

b) зміни у своєму національному визначенні небезпечних відходів, відповідно до статті 3; і в найкоротші терміни інформують про:

с) прийняті ними рішення про повну або часткову незгоду з імпортом небезпечних або інших відходів для видалення в районі, що знаходиться під їх національною юрисдикцією;

d) прийняті ними рішення щодо обмеження або заборони експорту небезпечних або інших відходів;

е) будь-яку іншу інформацію, необхідну відповідно до пункту 4 цієї статті.

3. Сторони відповідно до національних законів і правил через Секретаріат передають Конференції Сторін, заснованій на підставі статті 15, до кінця кожного календарного року доповідь за попередній календарний рік, що містить, зокрема:

а) інформацію про компетентні органи і виділені центри, призначені ними відповідно до статті 5;

b) інформацію про будь-які транскордонні перевезення небезпечних та інших відходів, у яких вони брали участь, у тому числі про:

i) обсяги експортованих небезпечних та інших відходів, їх категорію, властивості, місце призначення, державу транзиту і способи видалення, які вказані у відповіді на повідомлення;

ii) обсяги імпортованих небезпечних та інших відходів, їх категорію, властивості, походження і способи видалення;

iii) операції з видалення, здійснення яких відбувалося не так, як передбачалося;

iv) зусилля, що додавалися для скорочення обсягу небезпечних та інших відходів, що підлягають транскордонному перевезенню;

с) інформацію про вжиті заходи для виконання цієї Конвенції;

d) інформацію про зібрані належним чином статистичні дані про вплив виробництва, транспортування і видалення небезпечних і інших відходів на здоров’я людини і навколишнє середовище;

е) інформацію, що стосується двосторонніх, багатосторонніх і регіональних угод та домовленостей, укладених відповідно до статті 11 цієї Конвенції;

f) інформацію про аварії, які сталися під час транскордонного перевезення і видалення небезпечних та інших відходів, і про заходи, які вжиті для ліквідації їх наслідків;

g) інформацію про можливі способи видалення, які використовуються в районі, що перебуває під їх національною юрисдикцією;

h) інформацію про прийняті заходи для розробки технологій, які призначені для зменшення та/або ліквідації виробництва небезпечних та інших відходів; та

i) інші питання, які Конференція Сторін вважатиме доречними.

4. Сторони відповідно до національних законів і правил забезпечують, щоб копії кожного повідомлення щодо будь-якого транскордонного перевезення небезпечних або інших відходів і відповіді на нього направлялися в Секретаріат, якщо про це просить Сторона, навколишнє середовище якої може постраждати в результаті такого транскордонного перевезення.

Стаття 14
Фінансові аспекти

1. Сторони погоджуються з тим, що, в залежності від конкретних потреб різних регіонів і субрегіонів, створюються регіональні і субрегіональні центри з підготовки кадрів і передачі технології, щодо раціонального використання небезпечних та інших відходів і зведення до мінімуму їх виробництва. Сторони приймають рішення про створення відповідних механізмів фінансування на добровільній основі.

2. Сторони розглядають питання про створення оборотного фонду для надання на тимчасовій основі допомоги у випадку надзвичайних ситуацій з метою зведення до мінімуму шкоди від аварій в результаті транскордонного перевезення небезпечних і інших відходів або їх видалення.

Стаття 15
Конференція Сторін

1. Цим засновується Конференція Сторін. Перша нарада Конференції Сторін скликається Директором-виконавцем ЮНЕП не пізніше, ніж через один рік після набрання чинності цієї Конвенції. Надалі чергові наради Конференції Сторін скликаються з періодичністю, яку Конференція встановить на своїй першій нараді.

2. Позачергові наради Конференції Сторін скликаються тоді, коли Конференція вважатиме це за необхідне, або за письмовим проханням однієї із Сторін за умови, що протягом шести місяців після направлення прохання на їх адресу Секретаріатом це прохання буде підтримано щонайменш однією третиною Сторін.

3. Конференція Сторін консенсусом погоджує і приймає правила процедури, як свої, так і будь-яких допоміжних органів, які вона може заснувати, а також фінансові правила з метою визначення, зокрема, фінансової участі Сторін в рамках цієї Конвенції.

4. Сторони на своїй першій нараді розглянуть будь-які додаткові заходи, які можуть допомогти їм у виконанні своїх обов’язків щодо захисту і збереження морського середовища в контексті цієї Конвенції.

5. Конференція Сторін постійно стежить за ефективним виконанням цієї Конвенції і, крім того:

а) сприяє узгодженню відповідної політики, стратегії і заходів з метою зведення до мінімуму шкоди, що завдається здоров’ю людей і навколишньому середовищу небезпечними та іншими відходами;

b) розглядає і, в міру необхідності, приймає поправки до цієї Конвенції і додатків до неї, ураховуючи inter alia наявну наукову, технічну, економічну і екологічну інформацію;

с) розглядає і приймає будь-які додаткові заходи, які можуть знадобитися для досягнення цілей цієї Конвенції, в світлі досвіду, накопиченого при її виконанні, а також при виконанні угод і домовленостей, передбачених в статті 11;

d) при необхідності розглядає і приймає протоколи; і

е) створює такі допоміжні органи, які вважаються необхідними для виконання цієї Конвенції.

6. Організація Об’єднаних Націй, її спеціалізовані установи, а також будь-яка держава, що не є Стороною цієї Конвенції, можуть бути представлені на нарадах Конференції Сторін як спостерігачі. Будь-які інші органи або установи, національні або міжнародні, урядові або неурядові, що володіють компетенцією у сферах, що належать до небезпечних або інших відходів, які сповістили Секретаріат про своє бажання бути представленими на нарадах Конференції Сторін як спостерігачі, можуть бути допущені до участі в ній, якщо проти цього не заперечує щонайменше одна третина присутніх Сторін. Допуск до участі спостерігачів регулюється правилами процедури, які будуть прийняті Конференцією Сторін.

7. Конференція Сторін через три роки після набрання чинності цієї Конвенції, а потім не рідше одного разу в шість років, проводить оцінку її ефективності і, якщо визнає за необхідне, розглядає можливість встановлення повної або часткової заборони на транскордонне перевезення небезпечних та інших відходів з урахуванням останньої наукової, екологічної, технічної і економічної інформації.

Стаття 16
Секретаріат

1. На Секретаріат покладаються такі функції:

а) організація і обслуговування нарад, як це передбачено в статтях 15 і 17;

b) підготовка і передача доповідей, заснованих на інформації, отриманої згідно статей 3, 4, 6, 11 і 13, на інформації від нарад допоміжних органів, заснованих відповідно до статті 15, а також, якщо це доречно, інформації, представленої відповідними міжурядовими і неурядовими установами;

с) підготовка доповідей про його діяльність щодо виконання своїх функцій відповідно до цієї Конвенції і подання їх Конференції Сторін;

d) забезпечення необхідної координації діяльності з відповідними міжнародними органами і, зокрема, укладання таких адміністративних і договірних угод, які можуть знадобитися для ефективного виконання його функцій;

е) підтримка зв’язку з виділеними центрами і компетентними органами, створеними Сторонами відповідно до статті 5 цієї Конвенції;

f) складання інформації щодо затверджених національних місць і об’єктів Сторін, які можуть бути використані для видалення їх небезпечних та інших відходів і розповсюдження цієї інформації серед Сторін;

g) одержання від Сторін і направлення ними інформації відносно:

- джерел технічного сприяння і підготовки кадрів;

- наявних науково-технічних знань і досвіду;

- джерел консультативного сприяння і експертизи; та

- наявності ресурсів з метою сприяння їм на їхнє прохання в таких сферах, як:

- застосування системи повідомлення в рамках цієї Конвенції;

- раціональне використання небезпечних та інших відходів;

- впровадження екологічно обґрунтованих технологій для поводження з небезпечними та іншими відходами: такими, як маловідходних і безвідходних технологій;

- оцінка можливостей і місць видалення;

- моніторинг небезпечних та інших відходів; і

- вжиті заходи у надзвичайних ситуаціях;

h) забезпечення Сторін, за їх проханням, інформацією про консультантів або консультативних фірм, які володіють необхідною технічною компетенцією в цій сфері, які можуть надати їм допомогу в розгляді повідомлення про транскордонне перевезення і в питаннях про відповідність передбачуваного відвантаження небезпечних або інших відходів отриманому повідомленню та/або того факту, що передбачувані об’єкти для видалення небезпечних відходів носять екологічно обґрунтований характер, коли у них є підстави вважати, що дані відходи не будуть використовуватися екологічно обґрунтованим способом. Розгляд будь-яких таких питань проводиться не за рахунок Секретаріату;

i) надання допомоги Сторонам, на їх прохання, у визначенні випадків незаконного обігу і негайне розповсюдження серед заінтересованих Сторін будь-якої інформації, отриманої Секретаріатом щодо незаконного обігу;

j) співробітництво зі Сторонами і відповідними компетентними міжнародними організаціями і установами в наданні експертів і устаткування з метою оперативного надання допомоги державам при виникненні надзвичайної ситуації; і

k) виконання таких інших функцій, пов’язаних із цілями цієї Конвенції, які можуть бути визначені Конференцією Сторін.

2. Функції Секретаріату тимчасово виконуються Програмою Організації Об’єднаних Націй з навколишнього середовища аж до завершення першої наради Конференції Сторін, скликаної на виконання статті 15.

3. На своїй першій нараді Конференція Сторін засновує Секретаріат із числа існуючих компетентних міжурядових організацій, які виразили готовність виконувати функції Секретаріату відповідно до цієї Конвенції. На цій нараді Конференція Сторін проведе також оцінку ходу здійснення тимчасовим Секретаріатом покладених на нього функцій, зокрема, у рамках пункту 1 вище, і прийме рішення щодо необхідних для виконання цих функцій механізмів.

Стаття 17
Поправки до Конвенції

1. Кожна із Сторін може запропонувати поправки до цієї Конвенції, і будь-яка із Сторін якого-небудь протоколу може запропонувати поправки цього протоколу. У таких поправках належним чином враховуються inter alia відповідні науково-технічні міркування.

2. Поправки до цієї Конвенції приймаються на нараді Конференції Сторін. Поправки до будь-якого протоколу приймаються на нараді Сторін відповідного протоколу. Текст будь-якої запропонованої поправки до цієї Конвенції і будь-якого протоколу, крім випадків, крім випадків, коли в цьому протоколі не передбачено інше, повідомляється Сторонам Секретаріатом, не пізніше, ніж за шість місяців до проведення наради, на якій їх пропонується прийняти. Секретаріат також повідомляє текст запропонованих поправок країнам, що підписали Конвенцію, до їх відома.

3. Сторони прикладають усі зусилля для досягнення згоди відносно прийняття будь-якої запропонованої поправки до цієї Конвенції шляхом консенсусу. Якщо всі можливості для досягнення консенсусу вичерпані, а згода не досягнута, то, в останнього засобу поправки приймається більшістю в три чверті голосів Сторін, що присутні і беруть участь в голосуванні, і направляється Депозитарієм всім Сторонам для ратифікації, схвалення, офіційного підтвердження або прийняття.

4. Процедура, згадана в пункті 3 вище, застосовується до поправок до будь-якого протоколу, за винятком тих, що для прийняття яких достатньо більшості у дві третини голосів присутніх на нараді і приймаючих участь в голосуванні Сторін цього протоколу.

5. Депозитарію передаються на зберігання ратифікаційні грамоти і документи про схвалення, офіційне підтвердження або прийняття правок. Правки, прийняті відповідно до пунктів 3 або 4 вище, набувають чинності для тих Сторін, які з ними погодилися, на дев’яностий день після отримання Депозитарієм ратифікаційної грамоти або документа про їх схвалення, офіційного підтвердження або прийняття, щонайменше, трьома чвертями Сторін, що їх прийняли, або, щонайменше, двома третинами Сторін, які прийняли поправки до даного протоколу, якщо тільки в цьому протоколі не передбачено інше. Для будь-якої іншої Сторони поправки набувають чинності на дев’яностий день, після передачі даною Стороною на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про схвалення, офіційного підтвердження або прийняття цих виправлень.

6. Для цілей цієї статті під терміном "Сторони, що присутні і беруть участь в голосуванні" розуміються Сторони, що присутні і голосують "за" або "проти".

Стаття 18
Прийняття додатків і внесення в них поправок

1. Додатки до цієї Конвенції або будь-якого протоколу є, відповідно, невід’ємною частиною цієї Конвенції і цього протоколу, і якщо прямо не передбачено іншого, то посилання на цю Конвенцію або на протоколи до неї є в той же час посиланням на будь-які додатки до них. Такі додатки обмежуються науково-технічними і адміністративними питаннями.

2. Якщо яким-небудь протоколом не передбачається інших положень відносно додатків до нього, то застосовується наступна процедура пропозицій, щодо прийняття і набрання чинності додаткових додатків до цієї Конвенції або додатків до протоколу:

а) додатки до цієї Конвенції або протоколів до неї пропонуються або приймаються відповідно до процедури, встановленої в пунктах 2, 3, і 4 статті 17;

b) будь-яка Сторона, що не вважає можливим прийняти додаткове положення до цієї Конвенції або додаток до будь-якого протоколу, учасником якого вона є, повідомляє про це Депозитарію в письмовій формі протягом шести місяців від дня повідомлення Депозитарієм про його прийняття. Депозитарій негайно повідомляє всі Сторони про будь-яке отримання ним такого повідомлення. Будь-яка Сторона може в будь-який час замінити раніше направлену заяву про заперечення щодо прийняття, після чого додатки набувають чинності для даної Сторони;

с) після закінчення шести місяців від дня розсилання повідомлення Депозитарієм додаток набуває чинності для всіх тих Сторін цієї Конвенції або будь-яких відповідних протоколів, які не подали повідомлення відповідно до положень, наведених вище пункту b).

3. Пропозиція, прийняття і набрання чинності поправок до додатків до цієї Конвенції або будь-яко­го протоколу регулюються процедурою, аналогічною тій, яка встановлена для внесення пропозицій, прийняття і набрання чинності додатків до Конвенції або додатків до якого-небудь протоколу. У додатках і поправках до них належним чином враховуються inter alia відповідні науково-технічні міркування.

4. Якщо супутній додаток або поправка до додатка пов’язані із внесенням поправок в цю Конвенцію або будь-який протокол, то такий додатковий додаток із внесеним до нього правок набуває чинності лише після набрання чинності поправок до цієї Конвенції або до відповідного протоколу.

Стаття 19
Перевірка

Будь-яка Сторона, що має підстави вважати, що інша Сторона діє або діяла в порушення своїх зобов’язань за цією Конвенцією, може інформувати про це Секретаріат, в цьому випадку вона негайно інформує безпосередньо або через Секретаріат ту Сторону, що підозрюється в порушенні. Секретаріат представляє Сторонам всю необхідну в цьому випадку інформацію.

Стаття 20
Врегулювання спорів

1. У випадку виникнення спору між Сторонами щодо тлумачення, застосування або дотримання цієї Конвенції або будь-якого протоколу до неї, вони прагнуть до врегулювання спору шляхом переговорів або будь-яким мирним способом за своїм вибором.

2. Якщо заінтересовані Сторони не можуть урегулювати спір вказаним у попередньому пункті чином, спір за взаємною домовленістю передається в Міжнародний суд або в арбітраж відповідно до умов, визначених у додатку VI про арбітраж. Неможливість досягнення взаємної домовленості щодо передачі спору в Міжнародний суд або в арбітраж не позбавляє однак Сторони від обов’язку продовжувати пошук шляхів до його врегулювання, обумовлених в пункті 1.

3. У момент ратифікації, прийняття, схвалення, офіційного підтвердження або приєднання до цієї Конвенції або в будь-який момент після цього будь-яка держава або організація з політичної та/або економічної інтеграції можуть заявити про те, що вони визнають обов’язковим ipso facto і без спеціальної угоди відносно будь-якої Сторони, що приймає на себе такі ж зобов’язання:

а) передачу спору в Міжнародний суд; та/або

b) передачу спору в арбітраж відповідно до процедур, установлених в додатку VI.

Повідомлення про таку заяву в письмовому вигляді направляється в Секретаріат, що доводить його до відома Сторін.

Стаття 21
Підписання

Ця Конвенція відкрита для підписання державами, Намібією, представленою Радою Організації Об’єднаних Націй по Намібії, і організаціями з політичної та/або економічної інтеграції в Базелі 22 березня 1989 року, у Федеральному департаменті іноземних справ Швейцарії в Берні з 23 березня по 30 червня 1989 року і у Центральних установах Організації Об’єднаних Націй у Нью-Йорку з 1 липня 1989 року по 22 березня 1990 року.

Стаття 22
Ратифікація, прийняття, офіційне підтвердження або схвалення

1. Ця Конвенція підлягає ратифікації, прийняттю або схваленню державами і Намібією, представленою Радою Організації Об’єднаних Націй по Намібії, і офіційному підтвердженню або схваленню організаціями з політичної та/або економічної інтеграції. Ратифікаційні грамоти і документи про прийняття, офіційне підтвердження або схвалення здаються на зберігання Депозитарію.

2. Будь-яка організація, зазначена в пункті 1 вище, яка є Стороною цієї Конвенції, і при цьому жодна з її держав-членів не є такою Стороною, буде пов’язана всіма зобов’язаннями, що випливають із Конвенції. У випадку, коли одна або більше держав-членів такої організації є Сторонами Конвенції, ця організація і її держави-члени приймають рішення щодо їх відповідних обов’язків по виконанню своїх зобов’язань. У таких випадках ця організація і її держави-члени не можуть здійснювати паралельно права, що випливають із Конвенції.

3. У своїх документах про офіційне підтвердження або схвалення організації, зазначені в пункті 1 вище, заявляють про межі своєї компетенції в питаннях, регульованих Конвенцією. Ці організації також повідомляють про будь-яку істотну зміну меж своєї компетенції Депозитарію, який повідомляє про це Сторонам.

Стаття 23
Приєднання

1. Ця Конвенція відкрита для приєднання до неї держав, Намібії, представленою Радою Організації Об’єднаних Націй по Намібії, і організацією з політичної та/або економічної інтеграції з наступного дня після дати підписання Конвенції. Документи про приєднання передаються на зберігання Депозитарію.

2. У своїх документах про приєднання організації, зазначені в пункті 1 вище, заявляють про межі своєї компетенції в питаннях регульованих Конвенцією. Ці організації також повідомляють Депозитарію про будь-яку істотну зміну меж своєї компетенції.

3. Положення пункту 2 статті 22 застосовуються до організацій з політичної та/або економічної інтеграції, які приєднуються до цієї Конвенції.

Стаття 24
Право голосу

1. За винятком випадків, передбачених у пункті 2 нижче, кожна Сторона цієї Конвенції має один голос.

2. Організації з політичної та/або економічної інтеграції в питаннях, що належать до їх компетенції, відповідно до пункту 3 статті 22 і пункту 2 статті 23, здійснюють своє право голосу, маючи у своєму розпорядженні число голосів, рівним що дорівнює числу їх держав-членів, що є Сторонами Конвенції або відповідних протоколів. Такі організації втрачають право голосу, якщо їх держави-члени здійснюють своє право голосу, і навпаки.

Стаття 25
Набрання чинності

1. Ця Конвенція набуває чинності на дев’яностий день від дня передачі на зберігання двадцятої ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, офіційного підтвердження, схвалення або приєднання.

2. Для кожної держави або організації з політичної та/або економічної інтеграції, що ратифікує, приймає, схвалює або офіційно підтверджує цю Конвенцію або приєднується до неї після дати передачі на зберігання двадцятої ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення, офіційне підтвердження або приєднання, Конвенція набуває чинності на дев’яностий день після дати передачі на зберігання такою державою або організацією з політичної та/або економічної інтеграції ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення, офіційного підтвердження або приєднання.

3. Для цілей пунктів 1 і 2 вище будь-який документ, зданий на зберігання організацією з політичної та/або економічної інтеграції, не розглядається в якості додаткового до документів, зданих на зберігання державам-членам такої організації.

Стаття 26
Застереження й заяви

1. Ніякі застереження до цієї Конвенції не допускаються.

2. Пункт 1 цієї статті не перешкоджає жодній державі або організаціям з політичної та/або економічної інтеграції під час підписання, ратифікації, прийняття, схвалення, офіційного підтвердження Конвенції або приєднанні до неї виступити з деклараціями або заявами в будь-якому формулюванні і під будь-яким найменуванням з метою inter alia приведення своїх законів і правил у відповідність до положень цієї Конвенції, за умови, що такі декларації або заяви не передбачають виключення або зміни юридичної дії положень цієї Конвенції в їх застосуванні до цієї держави.

Стаття 27
Вихід

1. У будь-який час після закінчення трьох років з дати набрання чинності цією Конвенцією для будь-якої Сторони ця Сторона може вийти із Конвенції, направивши письмове повідомлення Депозитарію.

2. Вихід набуває чинності через один рік після одержання повідомлення Депозитарієм або в більш пізній термін, який може бути зазначений у такому повідомленні.

Стаття 28
Депозитарій

Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй є Депозитарієм цієї Конвенції і кожного протоколу до неї.

Стаття 29
Автентичні тексти

Оригінали текстів цієї Конвенції арабською, китайською, англійською, французькою, російською та іспанською мовами є рівно автентичними.

НА ЗАСВІДЧЕННЯ ЧОГО ті, що підписалися нижче, належним чином на те уповноважені, підписали цю Конвенцію.

Учинено в м. Базелі 22 березня 1989 року.

Додаток I

Категорії відходів, що підлягають регулюванню

Групи відходів:

Відходи, що включають як складові елементи:

Додаток II

Категорії відходів, що вимагають особливого розгляду

Додаток III

Перелік небезпечних властивостей

____________
* Відповідає системі класифікації небезпечних властивостей, що наведена в Рекомендаціях ООН з перевезення небезпечних вантажів (ST/SG/AC.10/1/Rev.5, OOH, Нью Йорк, 1998 р.)

ТЕСТИ

Потенційна небезпека окремих видів відходів ще не до кінця задокументована; ще немає методики тестів для кількісної оцінки такої небезпеки. Необхідні подальші дослідження для розробки методів, що демонструють потенційну небезпеку цих речовин для людини та/або навколишнього середовища. Методи стандартних випробувань були створені для чистих речовин і матеріалів. У багатьох країнах-членах розроблена методика національних тестів, яка може бути застосовна до матеріалів, зазначених у додатку 1, для визначення того, чи володіють ці матеріали будь-якими із властивостей, що наведені у цьому додатку.

Додаток IV

Операції з видалення

А. Операції, які не призводять до можливої рекуперації, рециркуляції, утилізації, прямого повторного чи альтернативного використання відходів

Розділ А охоплює всі подібні операції з видалення, які зустрічаються на практиці:

Б. Операції, які можуть призвести до рекуперації, рециркуляції, утилізації, прямого повторного чи альтернативного використання

Розділ Б охоплює всі подібні операції з матеріалами, які юридично визначені як небезпечні відходи чи вважаються такими і які в іншому разі повинні призначатися для операцій, передбачених у розділі А:

Додаток V А

Інформація, яку має містити повідомлення

1. Причина експорту відходів.

2. Експортер відходів 1/.

3. Виробник(и) відходів 1/.

4. Особа, відповідальна за видалення відходів 1/.

5. Передбачуваний(і) перевізник(и) відходів або його(їх) агенти, якщо відомі 1/.

6. Країна експорту відходів. Компетентні органи 2/.

7. Передбачувані країни транзиту. Компетентні органи 2/.

8. Країна імпорту відходів. Компетентні органи 2/.

9. Загальне або разове повідомлення.

10. Планована(і) дата(и) поставки(ок) і період часу, протягом якого здійснюється експорт відходів, і пропонований маршрут (включаючи пункт ввезення і вивезення) 3/.

11. Передбачуваний вид перевезення (автомобільний, залізничний, морський, повітряний, по внутрішнім водним шляхам).

12. Інформація, що стосується страхування 4/.

13. Визначення і фізичний опис відходів, включаючи номер Y та номер ООН, і їх склад 5/ і інформація про які-небудь спеціальні вимоги до обігу, включаючи екстрені положення на випадок аварій.

14. Передбачуваний вид упаковки (наприклад, навалом, у бочках, у танкері).

15. Оцінювана кількість за вагою/об’ємом 6/.

16. Процес, в результаті якого були отримані відходи 7//

17. Класифікація небезпеки відходів, перерахованих у додатку I, відповідно до додатку ІІ до Конвенції: небезпечні властивості, номер Н; клас ООН.

18. Спосіб видалення відповідно до додатку III.

19. Заяву виробника і експортера про те, що інформація відповідає дійсності.

20. Інформація (включаючи технічний опис підприємства), що направляється експортеру або виробнику особою, відповідальною за видалення, на підставі якої останній робить висновок про те, що передбачуване видалення може бути здійснене екологічно обґрунтованим способом і відповідно до норм і правил країни імпорту.

21. Інформація про укладений контракт між експортером і особою, відповідальною за видалення.

Примітки

1/ Повне найменування і адреса, телефон і номер телекса або телефаксу організації, а також прізвище, адреса, телефон і номер телекса або телефаксу особи, до якої варто звертатися.

2/ Повна назва та адреса, телефон і номер телекса або телефаксу.

3) У випадку загального повідомлення, що охоплює кілька поставок, потрібна інформація або про передбачувані дати кожної поставки, або, якщо це невідомо, про передбачувану періодичність поставок.

4/ Повинна бути представлена інформація про відповідні страхові вимоги і про те, яким чином вони задовольняються експортером, перевізником і особою, відповідальною за видалення.

5/ Характер і концентрація найнебезпечніших компонентів з погляду токсичності і інших видів небезпеки, яку представляють відходи при поводженні з ними, а також у зв’язку із передбачуваним способом видалення.

6/ У випадку загального повідомлення, що охоплює кілька поставок, потрібна інформація як про оцінюваний загальний об’єм, так і про оцінюваний об’єм кожної окремої поставки.

7/ Оскільки це необхідно для оцінки небезпеки і визначення доречності передбачуваних операцій з видалення.

Додаток V Б

Інформація, яку повинен містити документ про перевезення

1. Експортер відходів 1/.

2. Виробник(и) відходів і розташування місця виробництва 1/.

3. Особа, відповідальна за видалення відходів, і фактичне розташування місця видалення 1/

4. Перевізник(и) відходів 1/ або його(їх) агент(и).

5. Предмет загального або разового повідомлення.

6. Дата початку транскордонного перевезення і дата(и) і підпис на квитанції кожної особи, відповідальної за відходи.

7. Вид перевезення (автомобільний, залізничний, внутрішніми водними шляхами, морським, повітряним), у тому числі в країни експорту, транзиту і імпорту, а також у пункти ввезення і вивезення, якщо останні були визначені.

8. Загальний опис відходів (при необхідності, фізичні властивості, точно прийняте в ООН вантажне найменування і клас, номер ООН, коди Y і Н).

9. Інформація про спеціальні вимоги при поводженні, у тому числі про заходи при аварії.

10. Вид упаковки і кількість вантажних місць.

11. Кількість за вагою/об’ємом.

12. Заява виробника або експортера про те, що інформація відповідає дійсності

13. Заява виробника або експортера, що вказує на відсутність заперечень із боку компетентних органів всіх заінтересованих держав, що є Сторонами.

14. Свідоцтво особи, відповідальної за видалення, про одержання відходів на виділеному об’єкті з видалення і зазначення способу видалення та приблизної дати видалення.

Примітки

Необхідну інформацію в документі про перевезення треба по можливості зводити в один документ разом з інформацією, необхідною за правилами транспортування. Коли це неможливо, ця інформація повинна скоріше доповнювати, ніж дублювати інформацію, необхідну за правилами транспортування. Документ про перевезення повинен містити вказівки на те, хто представляє інформацію та заповнює будь-який формуляр.

1/ Повне найменування та адреса, телефон і номер телекса і телефаксу організації, а також прізвище, адреса, телефон або номер телефаксу особи, до якої варто звертатися у випадку аварії.

Додаток VI

Арбітраж

Стаття 1

Якщо домовленість, що згадується в статті 20 Конвенції, не передбачає іншого, арбітражний розгляд ведеться відповідно до викладених нижче статей 2-10.

Стаття 2

Сторона-позивач повідомляє Секретаріат про те, що Сторони домовилися передати спір на арбітражний розгляд відповідно до пункту 2 або пункту 3 статті 20, включаючи, зокрема, статті Конвенції, щодо тлумачення або застосування яких виник спір. Секретаріат передає отриману в такий спосіб інформацію всім Сторонам Конвенції.

Стаття 3

Арбітражний суд складається із трьох членів. Кожна зі сторін спору призначає арбітра, і два призначених у такий спосіб арбітра за взаємною згодою призначають третього арбітра, який виконує функції голови суду. Останній не може бути громадянином однієї із сторін спору і не може проживати на території однієї із цих сторін, не може перебувати в них на службі або в якій-небудь іншій якості мати відносини до цієї справи.

Стаття 4

1. Якщо по закінченню двох місяців після призначення другого арбітра не призначено голову арбітражного суду, то за проханням кожної зі сторін Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй призначає його протягом наступних двох місяців.

2. Якщо одна зі сторін спору не призначає арбітра протягом двох місяців, після одержання прохання, інша сторона вправі інформувати про це Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй, який призначає голову арбітражного суду протягом наступних двох місяців. Після свого призначення голова арбітражного суду просить сторону, яка ще не призначила арбітра, зробити це протягом двох місяців. Після закінчення такого періоду він відповідно інформує Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй, який сам призначає цього арбітра протягом наступних двох місяців.

Стаття 5

1. Арбітражний суд виносить своє рішення відповідно до міжнародного права і відповідно до положень цієї Конвенції.

2. Будь-який арбітражний суд, заснований відповідно до положень цього додатка, розробляє свої власні правила процедури.

Стаття 6

1. Рішення арбітражного суду з процедурних питань і питань по суті приймаються більшістю голосів його членів.

2. Суд може вживати всіх належних заходів для встановлення фактів. Він може на прохання однієї із сторін рекомендувати прийняття необхідних тимчасових заходів захисту.

3. Сторони спору забезпечують всі необхідні умови для ефективного ведення розгляду.

4. Відсутність або неявка в суд однієї із сторін спору не є перешкодою для розгляду.

Стаття 7

Суд може заслуховувати зустрічні позови, що виникають безпосередньо із суті спору, і виносити по них рішення.

Стаття 8

Якщо тільки арбітражний суд не прийме іншого рішення, виходячи із конкретних обставин справи, судові витрати, включаючи оплату послуг членів суду, сторони спору ділять між собою нарівно. Суд реєструє всі свої витрати і надає сторонам остаточний звіт про ці витрати.

Стаття 9

Будь-яка Сторона, що має в об’єкті спору інтерес правового характеру, який може бути обмежений рішенням у справі, має право за згодою суду виступати на суді.

Стаття 10

1. Суд виносить своє рішення протягом п’яти місяців після дати свого заснування, якщо тільки він не визнає за необхідне продовжити цей строк на період, що не перевищує п’яти місяців.

2. Рішення арбітражного суду супроводжується поясненням причин. Рішення його є остаточним для сторін спору.

3. Будь-який спір, який може виникнути між сторонами щодо тлумачень або виконання рішення суду, може бути переданий будь-якою стороною в арбітражний суд, який виніс рішення, або, якщо з останнім немає можливості зв’язатися, в інший суд, створений із цією метою таким же чином, як і перший.

Додаток VIII

Перелік А

Відходи, які увійшли до цього додатку, є небезпечними відповідно до пункту 1 а) статті 1 цієї Конвенції, та їх включення до цього додатку не виключає можливість використання додатку ІІІ як доказ того, що ті чи інші відходи не є небезпечними.

А1 Металеві та металовмісні відходи

А2 Відходи, що містять переважно неорганічні компоненти, до складу яких можуть входити метали та органічні матеріали

А3 Відходи, вміщуючи головним чином органічні елементи, які можуть вміщувати метали і неорганічні матеріали

А4 Відходи, які можуть вміщувати або неорганічні, або органічні компоненти

Додаток IX

Перелік Б

Відходи, які увійшли до цього додатку, не є відходами, які підлягають під дію пункту 1 а) статті 1 цієї Конвенції, якщо тільки вони не вміщують матеріал, що фігурує у додатку I, в тому обсязі, який виявляє якісь з властивостей, наведених у додатку III.

В1 Метали і металовмісні відходи

В2 Відходи, що містять переважно неорганічні компоненти, які можуть містити метали та органічні матеріали

В3 Відходи, що містять переважно органічні складові і можуть вміщували метали і неорганічне матеріали

В4 Відходи, які можуть містити або неорганічні, або органічні компоненти

1. Необхідно зазначити, що аналогічна стаття в переліку В ([В1160]) не передбачає виключень.

2. Ця стаття не включає лом агрегатів електрогенераторів.

3. Концентрація ПХД на рівні 50 мг/кг або більше.

4. Концентрація ПХД на рівні 50 мг/кг або більше.

5. Рівень в 50 мг/кг вважається достатнім на міжнародному рівні для всіх відходів. Тим не менш, окремі країни для конкретних відходів визначили свої власні регламентовані рівні (наприклад 20 мг/кг).

6. Термін "прострочений термін придатності" - речовина, яка не використана впродовж періоду, що рекомендував виробник.

7. Ця стаття не включає деревину, що оброблена за допомогою хімічних консервантів деревини.

8. Необхідно відзначити, що в тих випадках, коли спочатку відмічається низький рівень забруднення матеріалами, переліченими в додатку I, наступні процеси, включаючи рециркуляцію, можуть призвести до появи виділених фракцій, що вміщують значно більш високу концентрацію матеріалів, перелічених у додатку I.

9. Статус золи цинку в теперішній час розглядається, и існує рекомендація Конференції Організації Об’єднаних Націй з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД).

10. В цю статтю не включено лом електрогенераторів.

11. Повторне використання може включать ремонт, відновлення або удосконалення, але не суттєву повторну обробку.

12. В деяких країнах такі матеріали, призначені для безпосереднього повторного використання, не розглядається як відходи.

13. Рівень концентрації бензол (а) пірена не повинен перевищувати 50 мг/кг.

14. Необхідно розуміти, що такі відходи є повністю полімеризированими.

15. Відходи після споживання не включаються в цю статтю

- Відходи не змішуються

- Необхідно розглянути проблеми, пов’язані з практикою відкритого спалювання.