Приєднуйтесь.

Зберігайте закони у приватних списках для швидкого доступу. Діліться публічними списками з іншими.
Чинний Конвенція
Номер: ETS N 14
Прийняття: 11.12.1953
Видавники: Рада Європи

Європейська конвенція про соціальну та медичну допомогу та Протокол до неї (ETS N 14)

Париж, 11 грудня 1953 року

Статус Конвенції див. ( 994_883 )

Держави - члени Ради Європи, які підписали цю Конвенцію,

враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшої єдності між її членами з тим, щоб поряд з іншим сприяти їх соціальному прогресу;

вирішивши згідно з цією метою розширити своє співробітництво у соціальній сфері, запроваджуючи принцип рівного ставлення до громадян кожної з держав-членів при застосуванні законодавства, що передбачає надання соціальної та медичної допомоги; а також

будучи сповнені бажання укласти Конвенцію з цього питання,

погодились про наступне:

Глава I - Загальні положення

Стаття 1

Кожна з Договірних Сторін бере на себе зобов'язання забезпечувати, щоб громадяни інших Договірних Сторін, які на законних підставах знаходяться на будь-якій частині її території, на яку поширюється дія Конвенції, та які не мають додаткових джерел, мали право - рівне з громадянами цієї держави та на цих же умовах - на соціальну та медичну допомогу (надалі - "допомога"), що передбачається час від часу чинним законодавством на цій частині її території.

Стаття 2

a) Для цілей цієї Конвенції терміни "допомога", "громадяни", "територія" та "держава походження" мають такі значення, а саме:

i) "допомога" означає стосовно кожної Договірної Сторони всю допомогу, гарантовану за чинними законами та постановами на будь-якій частині її території, за якими особам, які не мають достатніх джерел існування, надаються засоби існування та догляд, необхідний за їх станом здоров'я, інший ніж пенсії, що сплачуються з фондів, створених за рахунок роботодавця без внесків працівників, та допомога, що сплачується за тілесні ушкодження, отримані внаслідок війни під час перебування в іноземній окупації;

ii) терміни "громадяни" та "територія" Договірної Сторони мають значення, надані їм такою Стороною у декларації, направленій Генеральному секретарю Ради Європи для повідомлення всім іншим Договірним Сторонам, за умови, що особу, яка втратила громадянство не через його позбавлення і через те не має громадянства, продовжують вважати громадянином до отримання іншого громадянства;

iii) "держава походження" означає країну, громадянином якої є особа, на яку поширюються положення даної Конвенції.

b) Закони та постанови, чинні на територіях Договірних Сторін, до яких застосовується ця Конвенція, а також застереження, зроблені Договірними Сторонами, викладені у Додатку I та Додатку II відповідно.

Стаття 3

Доведення громадянства особи, якої це стосується, здійснюється згідно із постановами, які регулюють відповідні питання у законодавстві країни походження.

Стаття 4

Кошти на допомогу громадянину будь-якої з Договірних Сторін сплачуються Стороною, яка надає цю допомогу.

Стаття 5

Договірні Сторони беруть на себе зобов'язання, наскільки це дозволяється їхніми законами та постановами, надавати, по можливості, взаємну допомогу в стягненні повних витрат на допомогу як з третіх Сторін за фінансовими зобов'язаннями перед особою, якій надається допомога, так і з осіб, які зобов'язані робити внески до витрат на утримання особи, якої це стосується.

Глава II - Репатріація

Стаття 6

a) Договірна Сторона, на території якої законно проживає громадянин іншої Сторони, не може репатріювати того громадянина виключно на підставі того, що він потребує допомоги.

b) Ніщо у цій Конвенції не може перешкодити праву на депортацію на будь-якій підставі, іншій, ніж єдина підстава, про яку йдеться у попередньому пункті.

Стаття 7

a) Незважаючи на положення статті 6 (a), Договірна Сторона може репатріювати громадянина іншої Договірної Сторони, який постійно проживає на її території, виключно на підставі, про яку йдеться у статті 6 (a), якщо виконуються наступні умови:

i) особа, про яку йдеться, не проживає постійно на території цієї Договірної Сторони протягом принаймні п'яти років, якщо вона в'їхала на її територію до досягнення нею 55-річного віку, або протягом принаймні десяти років, якщо вона в'їхала на її територію після досягнення нею цього віку;

ii) за станом здоров'я особа підлягає транспортуванню; а також

iii) особа не має тісних родинних зв'язків на території, де вона постійно проживає.

b) Договірні Сторони погоджуються не прибігати до репатріації, крім випадків зволікання та лише якщо немає заперечень з гуманних підстав.

c) Аналогічним чином Договірні Сторони погоджуються, що у випадку репатріації особи, яка отримує допомогу, її подружжю та дітям, якщо вони є, пропонується супроводжувати вищезгадану особу.

Стаття 8

a) Договірна Сторона, яка репатріює будь-якого громадянина згідно з положеннями статті 7, сплачує витрати на репатріацію до кордону території країни, до якої громадянин має бути репатрійований.

b) Кожна Договірна Сторона бере на себе зобов'язання приймати будь-якого зі своїх громадян, репатрійованих згідно з положеннями статті 7.

c) Кожна Договірна Сторона бере на себе зобов'язання сприяти переїзду через її територію осіб, репатрійованих згідно зі статтею 7.

Стаття 9

Якщо країна, до якої особа, що їй надається допомога, звертається за наданням громадянства, не визнає її як таку, підстави відмови повідомляються країні постійного проживання протягом тридцяти днів або якнайшвидше.

Стаття 10

a) Якщо прийнято рішення щодо репатріації, дипломатичні або консульські органи країни походження повідомляються (по можливості за три тижні) про репатріацію їх громадянина.

b) Відповідні органи влади країни походження належним чином повідомляють органи влади будь-якої країни або країн про виїзд.

c) Місця передачі таких осіб визначаються шляхом узгодження між компетентними органами країни постійного проживання та країни походження.

Глава III - Постійне проживання

Стаття 11

a) Постійне проживання іноземця на території будь-якої з Договірних Сторін вважається законним у значенні цієї Конвенції протягом дії дозволу в його справі або іншого подібного дозволу, який вимагається законами або постановами відповідної країни для проживання на її території. Дозвіл, не поновлений виключно через необачність особи, якої це стосується, не є причиною припинення права на отримання допомоги.

b) Постійне проживання на законних підставах втрачає чинність з дати винесення рішення про депортацію відповідної особи, якщо виконання згаданого рішення не відстрочено.

Стаття 12

Дата початку терміну постійного проживання, встановлена у статті 7, встановлюється у кожній країні, за відсутності доказів про протилежне, на підставі свідчень, отриманих внаслідок офіційного розслідування або з документів, перелічених у Додатку III, або з інших документів, визнаних законами або постановами країни, які наводять докази щодо постійного проживання.

Стаття 13

a) Доведення безперервності проживання може здійснюватися шляхом наведення будь-якого доказу, прийнятного у країні постійного проживання, такого як доказ виконання професійної діяльності або отримання рентної плати.

b) i) Проживання вважається безперервним, не зважаючи на періоди відсутності менше трьох місяців, за умови, що відсутність не зумовлена репатріацією або депортацією;

ii) періоди відсутності протягом шести місяців або більше вважаються перериванням безперервного проживання;

iii) для визначення того, чи перериває період відсутності від трьох до шести місяців безперервне проживання, необхідно врахувати намір або інші причини повернення відповідної особи до країни постійного проживання та ступінь підтримання зв'язків з нею протягом періоду відсутності;

iv) служба на суднах, зареєстрованих у країні постійного проживання, не вважається перериванням безперервного проживання. Служба на інших суднах розглядається згідно з положеннями попередніх підпунктів (i) та (iii).

Стаття 14

При обчисленні тривалості періоду постійного проживання не враховуються ті періоди, протягом яких особа, якої це стосується, отримувала допомогу з державних коштів, як встановлено законодавчими заходами, згаданими у Додатку I, крім випадку медичного лікування при гострому захворюванні або короткострокового медичного лікування.

Глава IV - Різні положення

Стаття 15

Адміністративні, дипломатичні та консульські органи Договірних Сторін надають один одному будь-яку можливу допомогу при імплементації цієї Конвенції.

Стаття 16

a) Договірні Сторони повідомляють Генерального секретаря Ради Європи про будь-які подальші зміни в їх законах або постановах, які можуть вплинути на положення додатків I та III.

b) Кожна Договірна Сторона повідомляє Генерального секретаря Ради Європи про будь-який новий закон або постанову, не включену до Додатка I. Надсилаючи таке повідомлення, Договірна Сторона може зробити застереження щодо застосування цього нового закону або постанови до громадян інших Договірних Сторін.

c) Генеральний секретар Ради Європи передає іншим Договірним Сторонам будь-яку інформацію, повідомлену йому згідно з пунктами (a) та (b).

Стаття 17

Договірні Сторони можуть, через двосторонню угоду, вжити проміжних заходів стосовно справ, у яких допомога була надана до набрання чинності цією Конвенцією.

Стаття 18

Положення цієї Конвенції не обмежують положень будь-яких національних законів або постанов, міжнародних конвенцій або двосторонніх чи багатосторонніх угод, які більш прийнятні для Сторони, що їх підписала.

Стаття 19

Додатки I, II та III становлять невід'ємну частину цієї Конвенції.

Стаття 20

a) Компетентні органи Договірних Сторін докладають всіх зусиль для вирішення за допомогою переговорів будь-якого спору, пов'язаного з тлумаченням або застосуванням цієї Конвенції.

b) Якщо такий спір не було вирішено за допомогою переговорів протягом трьох місяців, він передається на розгляд арбітражного органу, склад та процедура якого узгоджуються Договірними Сторонами, яких це стосується, або у випадку недосягнення такої згоди протягом наступних трьох місяців - арбітру, обраному на прохання однієї з Договірних Сторін, якої це стосується, головою Міжнародного суду. Якщо останній є громадянином однієї з Договірних Сторін у спорі, це завдання покладається на заступника голови суду або наступного суддю, для запобігання тому, щоб той, хто вирішує спір, не був громадянином жодної з Договірних Сторін у спорі.

c) Рішення арбітражного органу або арбітра залежно від обставин приймається згідно з принципами та духом цієї Конвенції та є остаточним та обов'язковим до виконання.

Стаття 21

a) Ця Конвенція відкрита для підписання державами - членами Ради Європи. Вона підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретареві Ради Європи.

b) Ця Конвенція набуває чинності у перший день місяця, що наступає після дня здачі на зберігання другої ратифікаційної грамоти.

c) Конвенція набуває чинності стосовно кожної держави, що підписала і в подальшому ратифікувала її, з першого дня місяця, що наступає після дня здачі на зберігання її ратифікаційної грамоти.

Стаття 22

a) Комітет міністрів Ради Європи може запросити будь-яку державу, яка не є членом Ради, приєднатися до цієї Конвенції.

b) Приєднання набуває чинності після здачі на зберігання документа про приєднання Генеральному секретареві Ради Європи у перший день місяця, що наступає після дати здачі його на зберігання.

c) Будь-який документ про приєднання, зданий на зберігання згідно з цією статтею, супроводжується повідомленням такої інформації, що має вноситися до Додатків I та III до цієї Конвенції, якщо уряд держави, якої це стосується, підписав їх на момент приєднання.

d) Для цілей цієї Конвенції будь-яка інформація, повідомлена згідно з пунктом (c) цієї статті, вважається частиною додатка, до якого її буде внесено, якщо уряд держави, якої це стосується, підписав його.

Стаття 23

Генеральний секретар Ради Європи інформує держави - члени Ради:

a) про дату набрання чинності цією Конвенцією та про держави-члени, які її ратифікували;

b) про здачу на зберігання будь-якого документа про приєднання згідно статті 22 та про повідомлення, отримані з ним;

c) про будь-яке повідомлення, отримане згідно зі статтею 24, та про дату набрання ним чинності.

Стаття 24

Ця Конвенція залишається чинною протягом двох років з дати набрання нею чинності згідно з пунктом (b) статті 21. Після цього вона залишається чинною з року в рік для тих Договірних Сторін, які не денонсували її через відповідне повідомлення, надіслане для цього Генеральному секретареві Ради Європи принаймні за шість місяців до закінчення попереднього дворічного терміну або подальшого річного періоду. Таке повідомлення набирає чинності наприкінці періоду, якого стосується.

На засвідчення чого нижчепідписані, уповноважені на те представники, підписали цю Конвенцію.

Вчинено у Парижі 11 грудня 1953 року англійською та французькою мовами, обидва тексти є однаковою мірою автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архівах Ради Європи. Генеральний секретар передає завірені копії кожній з держав, які підписали Конвенцію.

Протокол до Європейської конвенції про соціальну та медичну допомогу

Уряди держав - членів Ради Європи, які підписали цю Конвенцію;

беручи до уваги положення Європейської конвенції про соціальну та медичну допомогу, підписаної в Парижі 11 грудня 1953 року (надалі - "Конвенція про допомогу");

беручи до уваги положення Конвенції про статус біженців, підписаної у Женеві 28 липня 1951 року ( 995_011 ) (надалі - "Женевська Конвенція");

бажаючи поширити положення Конвенції про допомогу на біженців, визначених Женевською Конвенцією ( 995_011 ),

погодились про таке:

Стаття 1

Для цілей цього Протоколу термін "біженець" має значення, надане йому статтею 1 Женевської Конвенції ( 995_011 ), за умови, що кожна Договірна Сторона повідомить під час підписання, ратифікації або приєднання до Конвенції, яке із значень, викладених у пункті (b) статті 1 Женевської Конвенції, вона застосовуватиме в силу своїх зобов'язань за цим Протоколом, якщо тільки така Сторона досі не зробила такої заяви під час підписання або ратифікації Конвенції.

Стаття 2

Положення Глави I Конвенції про допомогу застосовуються щодо біженців за тих самих умов, які застосовуються щодо громадян Договірних держав, які є Сторонами цієї Конвенції.

Стаття 3

1. Положення Глави II Конвенції про допомогу щодо біженців не застосовуються.

2. Для особи, щодо якої зупинено право на отримання допомоги згідно з Женевською Конвенцією ( 995_011 ) відповідно до положень пункту (c) статті 1 згаданої Конвенції, термін репатріації, встановлений у статті 7(a)(i) Конвенції про допомогу, починається з дати зупинення права цієї особи на отримання допомоги.

Стаття 4

Між Договірними Сторонами положення статей 1, 2 та 3 цього Протоколу вважаються додатковими статтями до Конвенції про допомогу, а решта положень цієї Конвенції застосовуються відповідно.

Стаття 5

1. Цей Протокол відкритий для підписання державами - членами Ради Європи, які підписали Конвенцію про допомогу. Він підлягає ратифікації.

2. Будь-яка держава, яка приєдналася до Конвенції про допомогу, може приєднатися до цього Протоколу.

3. Цей Протокол набирає чинності у перший день місяця, що наступає після дати здачі на зберігання другої ратифікаційної грамоти.

4. Щодо будь-якої держави-члена, яка у подальшому ратифікує Протокол, або будь-якої держави, що приєднається, Протокол набирає чинності у перший день місяця, що наступає після здачі на зберігання її ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.

5. Ратифікаційні грамоти або документи про приєднання здаються на зберігання Генеральному секретареві Ради Європи, який повідомляє державам - членам Ради Європи та державам, що приєдналися, про держави, що ратифікували або приєдналися до Протоколу.

На засвідчення чого нижчепідписані, уповноважені на те представники, підписали цей Протокол.

Вчинено у Парижі 11 грудня 1953 року англійською та французькою мовами, обидва тексти є однаковою мірою автентичними, в одному примірнику, який передається на зберігання в архіви Ради Європи. Генеральний секретар передає завірені копії кожній з держав, що підписали Протокол.

Акти європейського права із соціальних питань
К.: Парламентське вид-во, 2005