ТРИНАДЦЯТА ДИРЕКТИВА РАДИ
від 17 листопада 1986 року
про гармонізацію законодавства держав-членів стосовно податків з обороту - заходи для відшкодування податку на додану вартість оподатковуваним особам, що не мають осідку на території Співтовариства

(86/560/ЄЕС)

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського економічного співтовариства, зокрема його статті 99 та 100,

Беручи до уваги Шосту директиву Ради 77/388/ЄЕС від 17 травня 1977 року про гармонізацію законодавств держав-членів стосовно податків з обороту - спільна система податку на додану вартість: єдина основа для розрахунку (-1), та зокрема її статтю 17(4),

Беручи до уваги пропозицію Комісії (-2),

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту (-3),

Беручи до уваги висновок Економічно-соціального комітету (-4),

Оскільки статтею 8 Директиви 79/1072/ЄЕС (-5) щодо заходів з відшкодування податку на додану вартість оподатковуваних осіб, що не мають осідку на території країни, передбачає, що у випадках, коли оподатковувані особи не мають осідку на території Співтовариства, держави-члени можуть відмовитися здійснювати відшкодування або можуть встановлювати спеціальні умови;

Оскільки існує потреба у забезпеченні гармонізованого розвитку торговельних відносин між Співтовариством та третіми країнами на основі положень Директиви 79/1072/ЄЕС із одночасним врахуванням різних ситуацій, які можуть виникати у третіх країнах;

Оскільки потрібно запобігати певним формам розмивання бази оподаткування та ухиляння від сплати податків,

УХВАЛИЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Стаття 1

Для цілей цієї Директиви:

1. «Оподатковувана особа, що не має осідку на території Співтовариства» означає оподатковувану особу, як зазначено в статті 4(1) Директиви 77/388/ЄЕС, яка на такій території протягом періоду, зазначеного у статті 3(1) цієї Директиви, не мала місця ведення діяльності, не мала фіксованого осідку, з якого здійснювалися господарські операції, не мала місця постійного проживання чи місця звичайного проживання, якщо такого місця ведення діяльності чи фіксованого осідку не існує, та яка протягом такого самого періоду не постачала товари або не надавала послуги, які вважаються такими, що їх було постачено чи надано у державі-члені, зазначеній у статті 2, за винятком:

(a) транспортних послуг та додаткових до них послуг, які звільнені від оподаткування на підставі статті 14(1)(i), статті 15 або статті 16(1), B, C та D Директиви 77/388/ЄЕС;

(b) послуг, що надаються у випадках, коли податок повинна сплачувати особа, якій такі послуги надані, на підставі статті 21(1)(b) Директиви 77/388/ЄЕС;

2. «територія Співтовариства» означає території держав-членів, у яких застосовуються положення Директиви 77/388/ЄЕС.

Стаття 2

1. Без обмеження статей 3 та 4, кожна держава-член відшкодовує будь-якій оподатковуваній особі, що не має осідку на території Співтовариства, із застосуванням визначених нижче умов, будь-який податок на додану вартість на надані послуги чи постачене рухоме майно, надані чи постачені на території чи у країні іншою оподатковуваною особою, або стягнутий при імпортуванні товарів у країну, у тій мірі, у якій такі товари та послуги використовуються для цілей здійснення операцій, зазначених у статті 17(3)(a) та (b) Директиви 77/388/ЄЕС, або надання послуг, зазначених у пункті 1(b) статті 1 цієї Директиви.

2. Держави-члени можуть здійснювати відшкодування, зазначене у параграфі 1, за передумови отримання від третіх країн порівнянних переваг стосовно податку з обороту.

3. Держави-члени можуть вимагати призначення податкового представника.

Стаття 3

1. Відшкодування, зазначене у статті 2(1), надається за заявою оподатковуваної особи. Держави-члени повинні визначити механізми подання заяв, включно з часовими рамками їх подання, період, який заяви можуть охоплювати, компетентний орган, відповідальний за прийняття заяв, та мінімальні суми, стосовно яких заяви можуть бути подані. Вони також повинні визначити механізми здійснення відшкодувань, включно з часовими рамками їх здійснення. Вони повинні покласти на заявника такі обов’язки, які є необхідними для визначення того, чи є заява обґрунтованою, та для уникнення шахрайства, зокрема, обов’язок надавати докази того, що заявник здійснює господарську діяльність відповідно до статті 4(1) Директиви 77/388/ЄЕС. Заявник повинен засвідчити у заяві в письмовій формі, що протягом встановленого періоду він не здійснював жодних операцій, які не відповідають умовам, передбаченим у пункті 1 статті 1 цієї Директиви.

2. Відшкодування не можуть надаватися на умовах, які є більш сприятливими порівняно з умовами, що застосовуються до оподатковуваних осіб Співтовариства.

Стаття 4

1. Для цілей цієї Директиви, відповідність вимогам для здійснення відшкодувань визначають відповідно до статті 17 Директиви 77/388/ЄЕС, залежно від того, якою мірою вона застосовується у державі-члені, у якій здійснюють відшкодування.

2. Однак держави-члени можуть передбачити виключення певних витрат або встановити для відшкодувань додаткові умови.

3. Ця Директива не застосовується до постачання товарів, які є або можуть бути звільнені згідно з пунктом 2 статті 15 Директиви 77/388/ЄЕС.

Стаття 5

1. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог цієї Директиви, до 01 січня 1988 року щонайпізніше. Ця Директива застосовується тільки до заяв на відшкодування щодо податку на додану вартість, нарахованого на придбання товарів або послуг, на які виставлено інвойс на зазначену дату або пізніше, чи на імпорт, момент здійснення якого припадає на зазначену дату або пізніше.

2. Держави-члени повідомляють Комісію про основні положення національного права, ухвалені ними у сфері застосування цієї Директиви, та повідомляють Комісію про випадки використання опції, наданої положенням статті 2(2). Комісія інформує про це інші держави-члени.

Стаття 6

Протягом трьох років з дати, зазначеної у статті 5, Комісія повинна, після консультацій з державами-членами, подати до Ради та Європейського Парламенту звіт стосовно застосування цієї Директиви, зокрема, у частині застосування статті 2(2).

Стаття 7

З дати імплементації цієї Директиви та у будь-якому разі з дати, зазначеної у статті 5, останнє речення статті 17(4) Директиви 77/388/ЄЕС та стаття 8 Директиви 79/1072/ЄЕС, втрачають чинність у кожній державі-члені.

Стаття 8

Цю Директиву адресовано державам-членам.

Вчинено у Брюсселі 17 листопада 1986 року.

(-1) OB № L 145, 13.06.1977, с. 1.
(-2) OB № C 223, 27.08.1982, с. 5 та ОВ № C 196, 23.07.1983, с. 6.
(-3) OB № C 161, 20.06.1983, с. 111.
(-4) OB № C 176, 04.07.1983, с. 22.
(-5) OB № L 331, 27.12.1979, с. 11.