Рекомендація Комісії 90/109/ЄЕС "Щодо прозорості банківських вимог щодо транскордонних фінансових операцій" від 14 лютого 1990 р.(*)

Офіційний переклад

КОМІСІЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Економічного Співтовариства ( 994_017 ) і, зокрема, статтю 155 Договору,

Оскільки усунення економічних бар'єрів на території Співтовариства і прогрес, досягнутий в сфері валютно-банківської співпраці, якому сприяли директиви, прийняті згідно з Єдиним Європейським Актом ( 994_028 ), повинні логічно призвести до збільшення обсягів купівлі товарів або послуг в інших державах-членах і до більшої мобільності осіб, зокрема, робітників, туристів і пенсіонерів;

Оскільки такий вільний рух осіб і продукції збільшить кількість транскордонних фінансових операцій і кількість операторів, які здійснюють такі операції;

Оскільки спосіб, у який працюють системи міжнародних переказів є набагато складніший, ніж системи внутрішніх переказів через залучення однієї або більше посередницьких установ, оскільки в країнах, які не мають однакової валюти, застосовуються різні клірингові механізми, і оскільки здійснюються операції з обміну валюти;

Оскільки з огляду на таку складність виникає потреба в більш кваліфікованому персоналі і у ширшому обсязі перевірок, ніж у випадку з внутрішніми переказами; Оскільки це значно підвищує вартість і час, що необхідний для здійснення транскордонних фінансових операцій; Оскільки ті, хто здійснює такі операції, повинні, таким чином, бути чітко проінформовані заздалегідь про вартість і необхідний час;

Оскільки правила здійснення, які базуються на загальних принципах прозорості і стосуються інформації, яка повинна бути надана, і деталей, які необхідно зазначити в заяві на переказ коштів, повинні бути такими, щоб заохотити установи, які здійснюють транскордонні фінансові операції, більш точно оцінити свої видатки і удосконалити, наскільки це можливо, свої методи здійснення переказу;

Враховуючи, однак, що оскільки інформація клієнта пов'язана, відносно вибору засобів, з комерційною політикою банківських установ, до неї не повинні застосовуватися єдині обов'язкові правила;

Оскільки введення оціночних періодів є суттєвим для оцінки цін, що стягуються за транскордонні операції, і для збереження конфіденційності тих, хто здійснює або отримує перекази;

Оскільки певні національні департаменти повинні спеціалізуватися на розгляді скарг, пов'язаних з транскордонними фінансовими операціями, які вимагають особливої уваги через залучення установ більш ніж однієї держави-члена;

Оскільки хоча декілька держав-членів мають обов'язкове законодавство щодо прозорості банківських умов, не видається доцільним звернутися до цих держав-членів з вимогою про внесення змін і доповнень до свого законодавства шляхом встановлення правил, які стосуються виключно транскордонних операцій; Оскільки тим більше те саме стосується держав-членів, в яких законодавство з питань прозорості охоплює весь сектор послуг, а не лише банківські операції;

Оскільки також існує ряд держав-членів, які бажають зберегти перевірені процедури співробітництва з метою покращення стосунків між фінансовими установами і користувачами;

Оскільки рекомендація, яка надає можливість компетентним органам забезпечити співробітництво відповідних установ на добровільній основі, є відповідним інструментом для зміни поведінки і розробки нових структур, здатних зменшити вартість здійснення транскордонних переказів на умовах вільної конкуренції;

ЦИМ РЕКОМЕНДУЄ:

(I) щоб держави-члени забезпечили застосування установами, які здійснюють транскордонні фінансові операції в значенні цієї рекомендації, принципів встановлених в Додатку;

(II) щоб держави-члени повідомили Комісії не пізніше 30 вересня 1990 р. назви і адреси органів, про які йдеться в пункті 2 Шостого Принципу, викладеного в Додатку.

Вчинено в Брюсселі, 14 лютого 1990 року.

Від імені Комісії                                  Леон Бріттан

Віце-Президент
 

ПРИНЦИПИ, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ ПРОЗОРІСТЬ БАНКІВСЬКИХ УМОВ СТОСОВНО ТРАНСКОРДОННИХ ФІНАНСОВИХ ОПЕРАЦІЙ

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Метою принципів, встановлених в цій Рекомендації, є зробити більш прозорою інформацію, що надається, і правила виставлення рахунку-фактури, яких повинні дотримуватися відповідні установи у зв'язку з транскордонними фінансовими операціями, як визначено нижче.

Принципи застосовуються до всіх категорій клієнтів відповідних установ, не перешкоджаючи можливості надання дозволу певним клієнтам отримати переваги від більш сприятливих банківських умов на основі, наприклад, розміру відповідної операції або операцій.

"Відповідні установи", надалі названі як "установи", означають всіх юридичних осіб і, зокрема, кредитні установи і поштові послуги, які забезпечують інструменти для здійснення або сприяння здійсненню транскордонних переказів. Для цілей цієї рекомендації структурні підрозділи установ також вважаються установами.

"Транскордонні фінансові операції" означають перекази, як визначено нижче, в яких установи відправника переказу і одержувача переказу розташовані в двох різних державах-членах.

"Переказ" означає завершений рух коштів, деномінованих в ЕКЮ або в валюті, яка діє в державі-члені, від відправника переказу одержувачу переказу, незалежно від того, чи має останній рахунок в установі, яка розташована в іншій державі-члені.

"Доручення на здійснення переказу" означає письмове, усне або електронне розпорядження, що надається установі, кредитувати на рахунок, або зробити доступною відповідній особі певну суму грошей, або організувати виконання цього розпорядження іншою установою.

"Відправник переказу" означає особу, яка видає перше доручення на здійснення переказу.

"Одержувач переказу" означає кінцевого отримувача, який отримує кошти в державі-члені, іншій ніж та, в якій було видане перше доручення на здійснення переказу, шляхом здійснення операції кредитування його рахунку або шляхом нотифікації, яке дає йому можливість отримати кошти.

ПЕРШИЙ ПРИНЦИП

Кожна установа доводить до відома своїх клієнтів просту і легкодоступну інформацію щодо транскордонних фінансових операцій.

Цей принцип може застосовуватись одним із таких способів:

- повідомлення або будь-який інший постійний спосіб надання інформації, який звертає увагу на вартість і час, необхідні для здійснення всіх транскордонних фінансових операцій, і заохочує клієнтів до пошуку подальшої інформації,

- стандартизована інформація (в формі повідомлення, буклету, брошури або будь-якій іншій відповідній формі надання інформації), що зазначає суму або, якщо необхідно, відсоток комісійних зборів і стягнень, що застосовується установою відносно кожної операції, які можуть виписуватися в рахунку-фактурі або відправнику переказу, або одержувачу переказу, якщо здійснено транскордонну фінансову операцію, а також, якщо необхідно, положення щодо дат зарахування грошей,

- інформація більш специфічного характеру (в формі буклету, брошури або будь-якій іншій відповідній формі надання інформації) також надається відправнику переказу на його запит щодо порядку, що застосовується установою для виконання його доручень, разом з оцінкою банків-посередників щодо очікуваних стягнень і необхідного часу, які мають належне відношення до таких різноманітних процедур.

ДРУГИЙ ПРИНЦИП

В заяві щодо транскордонної фінансової операції установа має докладно інформувати свого клієнта про комісійні збори і стягнення, які вона виписує в рахунку-фактурі, і курс обміну, який вона застосовує.

Цей принцип може застосовуватись таким чином:

- відповідна установа чітко визначає в заяві або будь-якому іншому документі, який направляється або передається клієнту, незважаючи на те, чи є він відправником чи одержувачем переказу:

- курс обміну, який застосовується для конвертації сум, виражених в іноземній валюті;

- суму комісійного збору або зборів, які застосовуються, або стягуються установою,

- список і суму будь-яких податків, що підлягають сплаті,

- характер і сума зборів, які сплачуються клієнтом,

- характер і сума будь-якого додаткового рахунку-фактури.

ТРЕТІЙ ПРИНЦИП

1. Без шкоди до можливості відправника переказу обрати інші шляхи розподілу комісійних зборів і стягнень, установа відправника повинна повідомити свого клієнта, якщо останній надає доручення:

- що комісійні збори і стягнення, які вона накладає за передачу доручення можуть сплачуватися відправником переказу або виставлятися для оплати одержувачу,

- що будь-які комісійні збори або стягнення, виписані в рахунку-фактурі установою одержувача своєму клієнту, якщо вона надає у його розпорядження кошти, також можуть сплачуватися останнім або виставляються для оплати відправнику.

2. Якщо відправник переказу надав особливі розпорядження своїй установі забезпечити, щоб одержувач одержав кредит на певну суму, вказану в дорученні на здійснення переказу, рекомендується, щоб установа застосувала метод переказу, який уможливить досягнення цього результату, і щоб перед здійсненням операції переказу вона поінформувала відправника про додаткову суму, яка буде виставлена йому до оплати. Однак, ця сума є лише необов'язковою калькуляцією для установи, окрім випадків, коли вона застосовує обчислення за єдиною ставкою.

Цей принцип може застосуватись шляхом надання відправнику, який хоче надати одержувачу кредит на точну суму грошей, попередньої інформації, яка базується на обчисленні за єдиною ставкою, або на оцінці, яка може взяти до уваги середнє значення комісійних зборів і стягнень, застосовуваних установами в країні одержувача переказу, якщо не була доступна інформація, що надає більш точний підрахунок. Якщо підрахована сума була меншою, ніж сума комісійних зборів і стягнень, що фактично підлягають сплаті, то різницю може бути виставлено до сплати тільки відправнику переказу.

ЧЕТВЕРТИЙ ПРИНЦИП

1. За відсутності розпоряджень про протилежне і крім випадків форс-мажорних ситуацій, кожна посередницька установа повинна опрацювати доручення на здійснення переказу протягом двох робочих днів після отримання коштів, зазначених у дорученні, або має повідомити про свою відмову виконувати доручення або про будь-яку можливу передбачувану затримку установу, яка видала доручення, і установу відправника переказу, якщо це різні установи.

2. Відправник повинен мати можливість отримати відшкодування частини коштів переказу у випадку будь-якої затримки під час виконання доручення.

Цей принцип може застосовуватись таким чином:

По закінченні двох робочих днів установа відправника має сплатити суму доручення на здійснення переказу установі одержувача переказу або будь-якій установі - посереднику, окрім випадків, коли установа одержувача (або установа-посередник) повідомляє протягом двох робочих днів після отримання доручення на здійснення переказу про свою відмову виконувати отримане доручення.

Якщо це не установа одержувача переказу, і якщо вона не повідомила про свою відмову виконувати доручення, установа одержувача повинна протягом того ж самого терміну двох робочих днів після отримання коштів, зазначених в дорученні на здійснення переказу, надати установі одержувача переказу або іншій установі-посереднику нове доручення на здійснення переказу, яке містить розпорядження, необхідні для здійснення переказу у відповідний спосіб.

П'ЯТИЙ ПРИНЦИП

1. Установа одержувача переказу повинна виконувати свої зобов'язання, які випливають з доручення на здійснення переказу, не пізніше одного робочого дня після отримання коштів, визначених в дорученні, окрім випадків, коли зазначене доручення передбачає пізнішу дату виконання.

2. Якщо установа одержувача переказу не може виконати доручення протягом часу, зазначеного в пункті 1, вона повинна якнайшвидше повідомити про це установу, яка видала доручення, і установу відправника переказу про причини невиконання або затримки у виконанні доручення.

ШОСТИЙ ПРИНЦИП

1. Будь-яка установа, яка бере участь у транскордонній фінансовій операції, повинна бути спроможна швидко розглядати будь-які скарги, подані відправником переказу або одержувачем переказу у зв'язку з виконанням операції або заявою, що її стосується.

2. Якщо не було вжито жодних заходів щодо скарги, або не було отримано відповіді протягом трьох місяців, особи, які подали скаргу, можуть подати справу на розгляд одного з органів держав-членів, який має компетенцію розглядати скарги користувачів. Перелік і адреси таких національних органів надаються на вимогу будь-якої установи, яка здійснює транскордонні фінансові операції. Один із способів застосування цього принципу - це доручити завдання з розгляду скарг органам, які є незалежними від відповідних сторін, що є частиною:

- державного сектору (департамент міністерства),

- центрального банку,

- спеціального органу, такого як офіс омбудсмена,

- контактного комітету, який містить у своєму складі представників банку і користувачів.

----------------

(*) OB L 067 , 15/03/1990 C. 0039-0043