Приєднуйтесь.
Рекомендація N R (87) 20 Комітету міністрів державам-членам "Про соціальний вплив на злочинність неповнолітніх"
(Прийнята Комітетом міністрів 17 вересня 1987 року на 410-му засіданні заступників міністрів)
Комітет міністрів, відповідно до пункту b статті 15 Статуту Ради Європи ( 994_001 ),
вважаючи, що молоді люди - це особи, які перебувають у процесі розвитку, і, відповідно, всі заходи, що вживаються стосовно них, мають носити виховний характер,
вважаючи, що при соціальному впливі на злочинність неповнолітніх необхідно враховувати особистість та особливі потреби неповнолітніх, а також те, що вони потребують спеціалізованого втручання, а у разі необхідності - й особливого поводження, що грунтується, зокрема, на принципах, проголошених у Декларації Організації Об'єднаних Націй про права дитини ( 995_384 ),
упевнені в тому, що карна система стосовно неповнолітніх і надалі має бути спрямована на їхню освітню і соціальну інтеграцію, та, наскільки це можливо, запобігати позбавленню неповнолітніх волі,
вважаючи, що заходи стосовно неповнолітніх мають вживатися переважно у звичному для них оточенні та із залученням громадськості, зокрема на місцевому рівні,
упевнені, що неповнолітнім мають надаватись такі самі процедурні гарантії, як і дорослим,
враховуючи попередню діяльність Ради Європи стосовно злочинності неповнолітніх і зокрема Резолюцію (78) 62 "Про злочинність неповнолітніх і соціальні зміни", а також висновки 14-ї наукової кримінологічної конференції "Запобігання злочинності неповнолітніх: Роль громадських установ у суспільстві, що змінюється",
звертаючись до Мінімальних стандартних правил Організації Об'єднаних Націй з відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх (Пекінські правила) ( 995_211 ),
рекомендує урядам держав-членів переглянути, якщо це необхідно, їхнє законодавство і практику з метою:
1. Почати застосовувати або продовжити застосування конкретних заходів, спрямованих на усунення непристосованості та злочинності неповнолітніх, зокрема:
a) шляхом запровадження всебічної політики, що сприятиме соціальній інтеграції молоді;
b) шляхом надання спеціальної допомоги і запровадження в школах, молодіжних або спортивних закладах спеціалізованих експериментальних програм, спрямованих на кращу інтеграцію молоді, яка відчуває серйозні труднощі в цих питаннях;
c) шляхом вжиття технічних та ситуативних заходів задля обмеження існуючих можливостей для скоєння молоддю правопорушень;
II. Непритягнення до відповідальності - посередництва
2. Сприяти розвиткові процесу непритягнення до відповідальності і посередництва на рівні органу, що притягає до відповідальності (відмова від порушення кримінальної справи) або на рівні поліції - в країнах, де поліція здійснює функції обвинувачення, - для того щоб запобігти притягненню неповнолітніх до відповідальності за системою кримінального судочинства з відповідними наслідками; залучати до цієї справи служби або комісії у справах захисту дітей;
3. Вживати необхідних заходів для забезпечення:
- згоди неповнолітнього на застосування заходів, згідно з якими непритягнення до відповідальності є умовним і, в разі необхідності, домогтися взаємодії з його сім'єю;
- належної уваги до прав та інтересів як постраждалого, так і неповнолітнього;
III. Відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх
4. Забезпечити, щоб справи стосовно неповнолітніх розглядались більш оперативно, уникати невиправданих відстрочок з метою створення ефективної виховної дії;
5. Уникати передачі неповнолітніх до судів для дорослих, якщо існують суди для неповнолітніх;
6. Уникати, по можливості, затримання неповнолітніх і за будь-яких обставин сприяти уповноваженим органам у здійсненні нагляду за умовами такого затримання;
7. Заборонити тримання неповнолітніх під вартою, крім особливих випадків скоєння більш дорослими підлітками дуже тяжких злочинів; у цих випадках обмежувати тривалість тримання неповнолітніх під вартою і тримати їх окремо від дорослих. Передбачити, щоб такі рішення приймались переважно після консультації з соціальною службою на предмет альтернативних пропозицій;
8. Зміцнювати правовий статус неповнолітніх під час розгляду справи, у тому числі під час розслідування поліцією, визнаючи, крім іншого:
- право використовувати захисника, який може, у разі необхідності, бути офіційно призначений і послуги якого оплачує держава;
- право на присутність батьків або іншого законного представника, які мають бути поінформовані з самого початку процесу;
- право неповнолітніх на виклик свідків, проведення їх допиту та очних ставок;
- можливість для неповнолітніх просити проведення повторної експертизи або будь-якого іншого рівноцінного заходу розслідування;
- право неповнолітніх на висловлювання і, в разі необхідності, на вираження своєї думки з приводу заходів, що можуть бути вжиті стосовно них;
- право вимагати перегляду призначених заходів;
- право неповнолітніх на повагу до їхнього особистого життя;
9. Сприяти створенню умов для одержання всіма особами, які задіяні на різних етапах ведення слідства (поліція, захист, обвинувачення, судді, соціальні працівники), спеціальної підготовки в галузі прав неповнолітніх і щодо злочинності неповнолітніх;
10. Забезпечити, щоб записи в поліцейських протоколах, які стосуються неповнолітніх, були конфіденційними і надавались тільки органам судової влади або рівнозначним органам, а також щоб ці записи не використовувались після того, як особи, котрих це стосується, досягли повноліття, за виключенням вагомих на це підстав, визначених у національному законодавстві;
11. Забезпечити, щоб втручання, яке здійснюється відносно неповнолітніх правопорушників, відбувалось переважно у звичному для них оточенні, при повазі їхнього права на освіту та їхньої особи, а також задля сприяння їхньому особистому розвиткові;
12. Передбачити, щоб строк втручання мав точно визначені межі, щоб тільки судові або рівнозначні адміністративні органи мали право його встановлювати, щоб ці самі органи могли достроково припиняти втручання;
13. Якщо необхідна державна опіка:
- урізноманітнити форми державної опіки з метою створення для неповнолітнього найсприятливіших умов, які відповідали б його віку, проблемам і середовищу (прийомні родини, дитячі будинки);
- засновувати невеличкі виховні установи, які б вписувались у соціальне, економічне та культурне оточення неповнолітніх;
- передбачити, щоб особиста свобода неповнолітнього обмежувалась якнайменше і щоб спосіб здійснення цього обмеження перебував під контролем судових органів;
- сприяти, по можливості, підтриманню зв'язків неповнолітнього з його сім'єю при застосуванні всіх форм виховання під опікою.
- уникати поміщення неповнолітнього у місцях, які знаходяться занадто далеко або є важкодоступними;
- підтримувати зв'язки між місцем перебування неповнолітнього та його сім'єю;
14. З метою поступової відмови від ув'язнення та збільшення кількості альтернативних заходів надавати перевагу тим із них, які дають більше можливостей для соціальної інтеграції неповнолітніх шляхом навчання і професійної освіти, а також шляхом використання дозвілля чи інших видів діяльності;
15. Серед таких заходів звернути особливу увагу на ті, які:
- передбачають умовний нагляд і надання допомоги;
- спрямовані на те, щоб подолати стійкість злочинної поведінки неповнолітніх шляхом покращення їхньої здатності до соціальної адаптації завдяки активним виховним діям (включаючи "інтенсивну посередницьку діяльність");
- включають відшкодування збитків, завданих злочинними діями неповнолітнього;
- включають громадські роботи, які відповідають віку неповнолітнього та виховній меті;
16. У справах, коли за національним законодавством не можна уникнути покарання у вигляді позбавлення волі:
- встановити шкалу вироків, яка б найкращим чином відповідала становищу неповнолітніх; запровадити для них умови відбування покарання більш сприятливі, ніж для дорослих, зокрема що стосується напіввільного режиму та дострокового звільнення, а також призначення і відміни умовного покарання;
- вимагати від судів обгрунтування вироків про позбавлення волі;
- тримати неповнолітніх окремо від дорослих, або, у виняткових випадках, коли з міркувань дотримання режиму суд приймає рішення про спільне тримання, захищати неповнолітніх від шкідливого впливу дорослих;
- передбачити як загальноосвітнє, так і професійне навчання молодих в'язнів, бажано в колективі, або вживати будь-яких інших заходів, що допоможуть неповнолітнім повернутись до суспільства;
- передбачити надання неповнолітнім виховної підтримки і можливої допомоги після звільнення задля їх соціальної реабілітації;
17. Переглянути, у разі необхідності, своє законодавство стосовно підлітків-правопорушників, з тим щоб відповідні суди також мали змогу, зважаючи на особу правопорушника, виносити виховні за змістом вироки, що сприятимуть його соціальній інтеграції;
18. Сприяти та заохочувати проведення порівняльних досліджень щодо злочинності неповнолітніх з метою створення засад для формування політики з цього питання, приділяючи основну увагу:
- взаємовідносинам між поліцією та молоддю;
- впливові нової кримінальної політики на функціонування правової системи стосовно неповнолітніх;
- спеціалізованому навчанню кожного, хто працює у цій галузі;
- порівняльній характеристиці злочинності неповнолітніх і молодих дорослих правопорушників, а також заходам перевиховання і соціальної інтеграції для кожної з цих вікових груп;
- заходам, альтернативним позбавленню волі;
- залученню громадськості до піклування про молодих правопорушників;
- взаємозв'язку між демографічними факторами та ринком праці, з одного боку, і злочинністю неповнолітніх, з іншого;
- ролі засобів масової інформації у питаннях, що стосуються злочинності та впливу на неї;
- закладам на зразок молодіжного омбудсмена або комісії з розгляду скарг щодо захисту прав молоді;
- заходів і процедур примирення молодих правопорушників з потерпілими.
