Рекомендації фінансової поліції з питань боротьби з відмиванням грошей

A. Загальні рамки рекомендацій

1. Кожна країна повинна вжити невідкладних заходів щодо виконання Віденської Конвенції та її ратифікації.

2. Інститут законів фінансової секретності повинен вважатися таким, що не забороняє виконання рекомендацій цієї групи.

3. Ефективна програма боротьби з відмиванням грошей повинна включати зростання багатостороннього співробітництва та юридичної взаємодопомоги у розслідуванні та судовому переслідуванні та видачі злочинців.

B. Удосконалення національної юридичної системи з метою боротьби з відмиванням грошей

Виявлення злочинів, пов'язаних з відмиванням грошей

4. Кожна країна повинна вжити заходів, що можуть бути необхідними, включаючи законодавчі, щодо виявлення відмивання, як це встановлено Віденською Конвенцією.

5. Кожна країна повинна розглянути зв'язки між злочинами, пов'язаними з відмиванням грошей, одержаних від торгівлі наркотиками; альтернативним підходом буде виявлення відмивання грошей, що має за основу серйозні злочини та всі інші злочини, що породжують значні суми доходів або деякі інші злочини.

6. Як передбачено Віденською Конвенцією, визначення злочину, пов'язаного з відмиванням грошей, повинно застосовуватися до обізнаності щодо цих дій з урахуванням фактичних обставин.

7. Якщо це можливо, корпорація, а не тільки їх службовці повинні притягатися до кримінальної відповідальності.

Тимчасові заходи та конфіскація

8. Країни повинні вжити заходів згідно з тими, що встановлені Віденською Конвенцією, які б надавали можливість їх компетентним органам конфіскувати майно, одержане в результаті відмивання грошей, доходів від відмивання грошей, засобів, що використовуються або призначені для використання у будь-якому злочині, пов'язаному з відмиванням грошей, або майна відповідної вартості.

Такі заходи повинні включати повноваження щодо:

1) ідентифікації, слідкування та оцінювання майна, що підлягає конфіскації;

2) виконання тимчасових заходів, таких, як "заморожування" або арешт, запобігання проведенню справ, передачі або продажу такого майна, та

3) вживання будь-яких відповідних заходів щодо розслідування відмивання грошей.

На доповнення до таких заходів, як конфіскація та кримінальні покарання, країни повинні розглянути можливість впровадження грошових стягнень та громадських покарань або розгляд справи на судовому процесі, включити цивільні процеси по анулюванню контрактів, укладених сторонами, коли сторони знали або повинні були знати, що такі контракти будуть перешкодою компетенції держави щодо конфіскації та стягнення штрафів.

C. Посилення ролі фінансової системи

Рамки застосування рекомендацій

9. Рекомендації 12-29 цієї доповіді поширюються не тільки на банки, а також на небанківські фінансові установи.

10. Відповідні національні органи влади повинні вжити всіх практично можливих заходів щодо застосування цих рекомендацій.

11. Робоча група повинна провести дальше вивчення можливості встановлення мінімально узагальненого переліку небанківських установ, що ведуть справи з грошовими коштами, про які йдеться мова у цих рекомендаціях.

Встановлення особи клієнта та дотримання правил запису

12. Фінансові установи не повинні надавати анонімні рахунки або рахунки на фіктивне ім'я. Фінансові установи повинні бути зобов'язані (законом, обов'язковими постановами, угодами між наглядовими органами та фінансовими установами або саморегульованими угодами між фінансовими установами) встановлювати за офіційними та іншими належними посвідчувальними документами особу клієнта та робити запис щодо цього, при встановленні ділових відносин з клієнтами, як постійними, так і непостійними, проведенні грошових операцій (особливо це стосується відкриття рахунку чи банківської розрахункової книжки, вступу в справи за дорученням, користування скринькою для зберігання цінностей, проведення великих операцій з грошовими коштами).

13. Фінансові установи повинні вжити відповідних заходів щодо одержання правдивої інформації про особу, від імені якої відкрито рахунок або проведена грошова операція, якщо є будь-які сумніви відносно цих клієнтів або якщо замовник діє не від свого імені, особливо у випадках, що стосуються місцевих компаній (тобто установ, корпорацій, організацій, трестів і т.ін., що не ведуть ніяких комерційних чи виробничих справ або інших форм комерційної діяльності у країні, де знаходиться їх зареєстрований офіс).

14. Фінансові установи повинні зберігати, у всякому разі протягом п'яти років, всі необхідні записи по грошових операціях, як внутрішніх так і міжнародних, щоб у разі потреби швидко надавати інформацію щодо таких операцій компетентним органам на їх прохання. Такі записи можуть бути достатніми для відновлення окремих грошових операцій (включаючи суми та типи валют, якщо гроші переведені в них) з тим, щоб при необхідності надати докази для судового переслідування за кримінальні дії.

Фінансові установи повинні зберігати записи щодо встановлення особи клієнта (тобто копії чи записи офіційних посвідчувальних документів, таких, як паспорт, посвідчувальна картка, права водія та інші подібні документи), картотеки рахунків та ділову кореспонденцію, у всякому разі протягом п'яти років після закриття рахунку.

Такі документи повинні бути надані національним компетентним властям у зв'язку з судовим переслідуванням та слідством.

Підвищення відповідального ставлення фінансових установ до виконання зобов'язань

15. Фінансові установи повинні звертати особливу увагу на всі складні, незвично великі грошові операції та на незвичний характер операцій, що не мають наявних економічних чи наявних законних цілей. Зворотна сторона та цілі таких операцій повинні бути вивчені, наскільки це можливо, і одержані дані в письмовій формі подаються інспекторам, аудиторам та правовим органам.

16. У випадку, коли фінансові установи мають підозри, що грошові кошти були одержані в результаті кримінальної діяльності, їм повинно бути дозволено або вони повинні бути зобов'язані відразу доповісти про свої міркування компетентним органам. Відповідно до цього фінансовим установам та їх службовцям повинно бути надане правове забезпечення захисту від кримінальної та цивільної відповідальності за порушення обмежень щодо розкриття інформації, якщо така відповідальність визначена контрактом або іншим законодавчим, контролюючим чи адміністративним положенням, у разі, коли вони у довіреній формі доповідають компетентним органам про виявлення сумнівної діяльності, навіть якщо вони не знали напевно, якою була основна кримінальна діяльність і чи насправді така незаконна діяльність мала місце.

17. Фінансові установи, їх директори та працівники не повинні або у разі потреби їм повинно бути заборонено попереджувати своїх клієнтів про подання інформації щодо них компетентним органам.

18. У разі обов'язкової чи добровільної системи подання доповідей фінансові установи, що доповідають про свої підозри, повинні виконувати інструкції компетентних органів.

19. У випадку, коли фінансові установи мають серйозні підозри щодо операцій свого клієнта, але вони не зобов'язані доповідати про них компетентним органам, вони повинні відмовити у допомозі цьому клієнту, розірвати відносини і закрити його рахунок.

20. Фінансові установи повинні розробити програми проти відмивання грошей. Такі програми повинні містити, як мінімум:

a) розробку правил внутрішнього розпорядку, процедур та контролю, включаючи узгодження на керівному рівні призначень на посаду та інші відповідні процедури відбору при прийомі службовців на роботу;

b) впровадження учбових програм для службовців;

c) аудиторські функції щодо контролю системи.

Заходи, необхідні для вирішення проблеми, пов'язаної з країнами, у яких відсутні або є недостатніми заходи проти відмивання грошей

21. Фінансові установи повинні звертати особливу увагу на ділові відносини та грошові операції з особами, включати компанії та фінансові установи з країн, де не застосовуються або недостатньо застосовуються ці рекомендації. І якщо такі операції не мають наявної економічної чи наявної правової цілі, їх зворотна сторона та ціль повинні бути вивчені, наскільки це можливо, і одержані відомості у письмовій формі пред'явлені інспекторам, аудиторам та правовим органам.

22. Фінансові установи повинні гарантувати, що вищезгадані принципи застосовуються щодо філій та більшості дочірніх компаній, що знаходяться за кордоном, особливо у країнах, де не застосовуються або недостатньо застосовуються ці рекомендації тією мірою, якою це можливо стосовно місцевого закону та правил.

У випадках, коли місцеві закони та правила забороняють здійснення цих принципів, компетентні органи влади країни головної установи повинні бути інформовані про неможливість виконання ними цих рекомендацій.

Інші заходи проти відмивання валюти

23. Виконання заходів виявлення та контролю за переміщенням грошових коштів через кордон та суворого дотримання правил секретності та належного використання інформації та відсутності перешкод у будь-який спосіб для свободи переміщення капіталу потребує ретельного вивчення.

24. Країни повинні розглянути застосування та використання системи, при якій банки та інші фінансові установи повідомляли б про всі внутрішні та міжнародні валютні операції вище встановлених сум національному центральному органу, що має базу комп'ютерних даних, що подаються компетентним органам у разі розслідування випадків відмивання грошей при умові суворого дотримання правил секретності та належного використання інформації.

25. Країни повинні надалі підтримувати розвиток сучасних методів проведення грошових операцій, включаючи зростання використання чеків, кредитних карток.

Здійснення контролю та роль інших адміністративних заходів

26. Компетентні органи, що інспектують банки, або інші фінансові установи чи філії або інші компетентні органи повинні забезпечувати наявність у інспектованих ними установах учбових програм щодо запобігання відмиванню грошей та надавати допомогу національним юридичним та правоохоронним органам у проведенні спонтанної експертизи, розслідуванні та судовому переслідуванні.

27. Компетентні органи повинні бути призначені також для інших організацій, що мають справу з готівкою, як це визначено для кожної країни, для гарантування ефективного застосування цих рекомендацій через адміністративний контроль та регулювання.

28. Компетентні органи повинні встановити директиви, які будуть допомагати фінансовим установам у виявленні сумнівного характеру поведінки своїх клієнтів. Зрозуміло, що такі директиви повинні розроблятися понаднормово і ніколи не будуть вичерпаними. І надалі зрозуміло, що такі директиви перш за все будуть служити навчальним засобам для персоналу фінансових установ.

29. Компетентні органи, що контролюють фінансові установи, повинні вжити необхідних юридичних та контрольних заходів, щоб запобігти контролю за фінансовими установами з боку кримінальних елементів та їх посібників.

Зміцнення міжнародного співробітництва Адміністративне співробітництво a) Обмін загальною інформацією

30. Національні уряди повинні розглянути питання про реєстрацію, принаймні у сукупності грошових переказів у будь-якій валюті, таким чином, що при поєднанні цієї інформації з інформацією центрального банку, можна буде зробити оцінку коштів, що пересилаються та надходять з різноманітних джерел з-за кордону. З метою полегшення міжнародного дослідження така інформація повинна бути подана до IMF та BIS для сприяння міжнародним дослідженням.

31. Міжнародні компетентні органи, можливо Інтерпол та Рада Митного Співробітництва, повинні відповідати за зібрання та надання компетентним органам інформації щодо останніх удосконалень та техніки відмивання коштів. Центральні банки та контролюючі банківську систему органи повинні робити те саме у своїй мережі. Національні органи влади в різноманітних сферах, в нарадах з торговими асоціаціями можуть надавати таку інформацію фінансовим установам в окремих країнах.

b) Обмін інформацією щодо сумнівних грошових операцій

32. Кожна країна повинна докласти зусиль щодо поліпшення добровільного або "за проханням" міжнародного обміну між компетентними органами інформацією стосовно сумнівних операцій, осіб та корпорацій, що втягнуті у ці операції. Повинні бути встановлені суворі охоронні вимоги для забезпечення відповідності такого обміну інформацією національним та міжнародним положенням щодо охорони таємниці та даних.

Співробітництво між юридичними органами a) засоби співробітництва з питань конфіскації, взаємна допомога та видача злочинців

33. Країни повинні спробувати забезпечити на двосторонній та багатосторонній основі, щоб різні стандарти визначень в національному законодавстві - іншими словами різні стандарти відносно визначення елементу наміру у порушенні - не впливали на здатність та бажання країн надавати взаємну юридичну допомогу.

34. Міжнародне співробітництво повинно бути підтримкою ряду двосторонніх та багатосторонніх угод та домовленостей, що мають за основу юридичні концепції, з метою вживання практичних заходів щодо впливу на широкий діапазон можливостей взаємної допомоги.

35. Країни повинні підтримувати міжнародні конвенції, як наприклад, проектну конвенцію Ради Європи про конфіскацію доходів від злочинів.

b) Зосередження удосконаленої взаємодопомоги по доходах від відмивання грошей

36. Повинні бути підтримані спільні розслідування відповідними компетентними органами країн.

37. Повинні бути встановлені процедури для взаємодопомоги у розслідуванні кримінальних справ, що передбачають примусові заходи, включаючи подання документів фінансовими установами та іншими особами, розшук осіб та документів, конфіскацію та здобуття доказів для використання у розслідуванні справ про відмивання грошей та судове переслідування та пов'язані з цим дії під іноземною юрисдикцією.

38. Повинні бути встановлені повноваження щодо здійснення на вимогу зарубіжних країн ідентифікації, "заморожування", вилучення та конфіскації доходів або майна, що відповідає вартості цих доходів, одержаних злочинним шляхом в результаті відмивання грошей або пов'язаних з цим злочинів.

39. З метою запобігання конфліктам з приводу встановлення юрисдикції необхідно розробити механізм визначення найбільш зручного місця проведення судового розслідування у випадках, коли справа торкається не однієї країни. Повинні бути укладені угоди щодо координації дій по вилученню та конфіскації доходів та розподіл між цими країнами конфіскованого майна.

40. Країни повинні мати, де це можливо, процедури видачі іншим країнам осіб, звинувачених у відмиванні грошей або злочинів, з цим пов'язаних. Відмивання грошей повинно бути визнано таким злочином, що підлягає включенню як злочин, що тягне за собою видачу. Не виходячи за рамки своєї юридичної системи, країни повинні розглянути можливість спрощення процедур видачі шляхом прямої передачі запитів про видачу відповідним міністерствам, здійснення видачі на підставі тільки ордера на арешт або судового рішення, видачі їх громадян або запровадження спрощеної видачі осіб, що відмовляються від її формального проведення.