Рекомендація щодо рівного винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності N 90

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 6 червня 1951 року на свою тридцять четверту сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно принципу рівного винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності, що є пунктом сьомим порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми рекомендації, котра доповнює Конвенцію 1951 року про рівне винагородження ( 993_002 ),

ухвалює цього двадцять дев'ятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот п'ятдесят першого року нижченаведену Рекомендацію, яка може називатися Рекомендацією 1951 року щодо рівного винагородження:

беручи до уваги, що Конвенція 1951 року про рівне винагородження ( 993_002 ) встановлює ряд загальних принципів стосовно рівного винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності,

беручи до уваги, що в Конвенції ( 993_002 ) передбачено, що застосування принципу рівного винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності заохочується або забезпечується способами, котрі відповідають заведеним у відповідних країнах методам встановлення ставок винагородження,

беручи до уваги, що бажано зазначити певні заходи для поступового впровадження в життя встановлених у Конвенції ( 993_002 ) принципів,

беручи разом із тим до уваги, що бажано, аби під час застосування цих принципів усі члени Організації враховували способи їхнього застосування, які виправдали себе на ділі в деяких країнах.

Конференція рекомендує, щоб дотримуючи положень статті 2 Конвенції ( 993_002 ), кожний член Організації застосовував наведені нижче положення та повідомляв Міжнародне бюро праці на запит Адміністративної ради щодо заходів, ужитих для впровадження їх у життя:

1. Після консультації з відповідними організаціями працівників, а де таких немає - із самими працівниками, має бути вжито заходів, щоб:

a) забезпечити застосування принципу рівного винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності стосовно всіх службовців центральних державних установ та організацій;

b) заохочувати застосування цього принципу стосовно службовців державних установ та організацій штатів і провінцій, котрі входять до складу федеративної держави, а також органів місцевого управління, коли встановлення ставок винагородження перебуває у віданні цих органів, установ та організацій.

2. Після консультації з відповідними організаціями роботодавців і працівників має бути вжито заходів для забезпечення якомога скорішого впровадження в життя принципу рівного винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності в усіх інших, крім перелічених у параграфі 1, видах занять, для яких ставки винагородження встановлюються законодавчими постановами або перебувають у віданні державних органів, зокрема, стосовно:

a) встановлення мінімальних або інших ставок заробітної плати в галузях промисловості та секторах обслуговування, для яких ці ставки встановлюються під наглядом державного органу влади;

b) галузей промисловості та підприємств, котрі є державною власністю або перебувають під контролем державних органів;

c) у належних випадках - робіт, що виконуються за контрактами, укладеними з державними органами.

3. 1) У відповідних випадках і в світлі методів встановлення ставок винагородження повинні законодавчим порядком ухвалюватися положення, спрямовані на загальне застосування принципу рівного винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності.

2) Компетентні органи влади повинні вжити всіх потрібних і відповідних заходів для забезпечення повної поінформованості роботодавців і працівників про такі вимоги закону та в належних випадках для надання їм порад щодо здійснення цих вимог.

4. Якщо після консультації з відповідними організаціями працівників та роботодавців, де такі організації є, негайне впровадження в життя принципу рівного винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності стосовно до видів занять, перелічених у параграфах 1, 2 і 3, буде визнано нездійсненним, має бути якомога швидше вжито відповідних заходів для поступового їх здійснення, зокрема шляхом:

a) скорочення різниці між ставками винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності;

b) за наявності системи надбавок - встановлення рівних надбавок для чоловіків і жінок, які виконують роботу рівної цінності.

5. Там, де це доцільно для полегшення встановлення ставок винагородження за принципом рівного винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності, кожний член Організації, за згодою з відповідними організаціями роботодавців і працівників, повинен розробляти методи або заохочувати розроблення методів об'єктивної оцінки роботи, яка підлягає виконанню, шляхом аналізу виробничих процесів або в інші способи, з метою встановлення класифікації розрядів робіт незалежно від статі виконавців; такі методи повинні застосовуватися згідно з положеннями статті 2 згаданої вище Конвенції ( 993_002 ).

6. Для полегшення застосування принципу рівного винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності у разі потреби має бути вжито заходів для підвищення ефективності праці жінок такими способами, як:

a) забезпечення працівникам обох статей рівних або рівноцінних можливостей щодо професійного орієнтування, отримання потрібних порад з професійних питань, а також щодо професійної підготовки й працевлаштування;

b) вжиття належних заходів для заохочення жінок до використання надаваних їм можливостей у галузі професійного орієнтування, отримання порад з професійних питань, а також професійної підготовки й працевлаштування;

c) надання соціального й культурно-побутового обслуговування, відповідного до потреб жінок, що працюють, особливо потреб, пов'язаних із сімейними обов'язками, а також фінансування цього обслуговування за рахунок загальнодержавних фондів або за рахунок фондів соціального забезпечення, або фондів соціально-побутового обслуговування працівників певної галузі, тобто фондів, створюваних за рахунок сплати внесків за працівників незалежно від статі;

d) заохочення рівноправності чоловіків і жінок стосовно доступу до різного роду занять і посад, без шкоди для положень міжнародних угод і законодавства країн про охорону здоров'я та добробуту жінок.

7. Треба докласти всіх зусиль для заохочення серед широких кіл населення розуміння причин, з огляду на які неодмінним є втілення в життя принципу рівного винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності.

8. Слід проводити будь-які дослідження, бажані для заохочення впровадження в життя вищезазначеного принципу.

Конвенції та рекомендації, ухвалені
Міжнародною організацією праці
1919-1964, Том I
Міжнародне бюро праці, Женева