Рекомендація щодо тривалості робочого часу та періодів відпочинку на дорожньому транспорті N 161

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 6 червня 1979 року на свою шістдесят п'яту сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій щодо тривалості робочого часу та періодів відпочинку на дорожньому транспорті, що є п'ятим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми рекомендації,

ухвалює цього двадцять сьомого дня червня місяця нижченаведену рекомендацію, яка називатиметься Рекомендацією 1979 року щодо тривалості робочого часу та періодів відпочинку на дорожньому транспорті:

I. Сфера застосування

1. Ця Рекомендація застосовується до осіб, найманих на підприємствах, зайнятих перевезеннями для третіх сторін або на підприємствах, які займаються перевезеннями вантажів чи пасажирів за свій рахунок на автомобілях, котрі використовуються професійно для внутрішніх або міжнародних автомобільних перевезень товарів чи пасажирів, а саме:

a) водіїв;

b) супровідників, помічників водіїв, кондукторів та інших осіб, які пересуваються на транспортному засобі, зайнятих роботою, пов'язаною з автомобільним транспортом, його пасажирами або вантажем, що перевозиться.

2. Розділи II та VII-IX цієї Рекомендації, а також відповідні положення розділів X-XII цієї Рекомендації також застосовуються до власників транспортних засобів, зайнятих професійно дорожніми перевезеннями, а також до членів їхніх сімей, які не отримують заробітної плати, коли вони займаються діяльністю, зазначеною в пунктах a) та b) параграфа 1 цієї Рекомендації.

3. 1) Компетентна влада чи орган у кожній країні можуть вилучити зі сфери застосування цієї Рекомендації або зі сфери застосування деяких її положень осіб, охоплених параграфами 1 та 2 цієї Рекомендації, котрі забезпечують:

внутрішньоміські перевезення або деякі види таких перевезень, враховуючи притаманні їм особливі технічні умови експлуатації та місцеві умови;

перевезення, здійснювані сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, тією мірою, наскільки ці перевезення здійснюються тракторами або іншими машинами, призначеними для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та служать виключно для експлуатації цих підприємств;

перевезення хворих та поранених, перевезення для рятувальних робіт і протипожежних служб;

перевезення, здійснювані для потреб національної оборони та поліції, а також для інших найважливіших служб державної влади, тією мірою, наскільки ці види перевезень не конкурують з перевезеннями, здійснюваними транспортними підприємствами, які працюють для третіх сторін;

перевезення на таксі;

перевезення, які залежно від виду транспортного засобу, котрий використовується, їх місткості чи вантажопідйомності, обмеженої величини пробігів, здійснюваних ними, або максимально дозволеної швидкості можуть розглядатися як такі, що не потребують особливого регулювання часу водіння та періодів відпочинку.

2) Компетентна влада чи орган у кожній країні повинні встановити відповідні норми щодо тривалості водіння та періодів відпочинку водіїв, вилучених зі сфери застосування цієї Рекомендації або деяких її положень, відповідно до положень параграфа 1 цієї статті.

II. Консультації з роботодавцями та працівниками

4. Компетентна влада чи орган у кожній країні консультуються з зацікавленими представницькими організаціями роботодавців і працівників до прийняття рішення з будь-яких питань, на які поширюються положення цієї Рекомендації.

III. Визначення тривалості робочого часу

5. В цілях цієї Рекомендації термін "тривалість робочого часу" означає час, витрачений особами, зазначеними в параграфі 1 цієї Рекомендації:

на водіння та інші види робіт під час пересування транспортного засобу;

на допоміжну роботу, пов'язану з транспортним засобом, його пасажирами або його вантажем.

6. Періоди простої присутності або очікування у транспортному засобі або на робочому місці, коли працівники не розпоряджаються вільно своїм часом, а також час, витрачений ними на свою професійну підготовку та вдосконалення, якщо це узгоджено між зацікавленими організаціями роботодавців і працівників, можуть також розглядатися як робочий час у розмірі, який визначається у кожній країні компетентною владою чи органом, колективними угодами або будь-якими іншими засобами, що відповідають національній практиці.

IV. Нормальна тривалість робочого часу

A. Нормальна тривалість робочого тижня

7. Нормальна тривалість робочого часу, а саме час, до якого не застосовуються національні положення про понаднормову роботу, не повинна перевищувати 40 годин на тиждень.

8. Нормальна тривалість робочого тижня, зазначена в параграфі 7 цієї Рекомендації, може запроваджуватися поступово та поетапно.

9. 1) У разі перевезень на великі відстані та інших перевезень, коли норма, передбачена параграфом 7 цієї Рекомендації, може виявитися такою, що не здійснюється в межах одного тижня, така норма може обчислюватися з розрахунку в середньому за максимальний період у чотири тижні.

2) Компетентна влада чи орган в кожній країні повинні визначати максимально допустиму кількість робочих годин за окремо взятий тиждень, якщо норма, зазначена в параграфі 7, використовується як середня величина згідно з пунктом 1) цього параграфа.

B. Нормальна тривалість робочого дня

10. Нормальна тривалість робочого часу, як вона визначена в параграфі 7 цієї Рекомендації, не повинна перевищувати в середньому восьми годин на день.

11. 1) Якщо нормальна тривалість робочого тижня розподіляється нерівномірно в різні дні тижня, нормальна тривалість робочого часу не повинна перевищувати десяти годин на день.

2) Якщо нормальна тривалість робочого дня охоплює тривалі періоди простої присутності, очікування чи перерви в роботі, або якщо потрібно дати екіпажу транспортного засобу змогу доїхати до відповідного місця відпочинку, максимальна межа, вказана в пункті 1) цього параграфа, може бути більшою за десять годин, але не повинна перевищувати дванадцяти годин на день.

V. Максимальний період безперервної роботи

12. 1) Кожний найманий працівник повинен мати право на перерву після безперервного періоду роботи тривалістю п'ять годин, як він визначений у параграфі 5 цієї Рекомендації.

2) Тривалість перерви, зазначеної в пункті 1) цього параграфа, та, в разі потреби, його дроблення на частини повинні визначатися компетентною владою чи органом у кожній країні.

VI. Коливання тривалості робочого дня

13. 1) Компетентна влада чи орган у кожній країні повинні визначати для різних галузей дорожнього транспорту максимальну кількість годин, яка може розділяти два послідовні щоденні періоду відпочинку.

2) Коливання має бути такої тривалості, щоб не скорочувати періоду щоденного відпочинку, на який працівники мають право.

VII. Тривалість водіння

14. 1) Жодному водієві не дозволяється управляти транспортним засобом без перерви більш ніж чотири години.

2) Компетентна влада чи орган у кожній країні, враховуючи особливі національні умови, можуть дозволити перевищення періоду часу, зазначеного в пункті 1) цього параграфа, не більш ніж на одну годину.

3) Тривалість перерви, про яку йдеться у цьому параграфі, та, в разі потреби, її дроблення на частини повинні визначатися компетентною владою чи органом у кожній країні.

4) Компетентна влада чи орган у кожній країні можуть вказувати, у яких випадках положення цього параграфа не застосовуються, тому що водії мають достатні перерви внаслідок зупинок, передбачених графіками, або внаслідок переривчастого характеру їхньої роботи.

15. Максимальна загальна тривалість водіння, включаючи понаднормовий час, не повинна перевищувати дев'яти годин на день і сорока восьми годин на тиждень.

16. Загальна тривалість водіння, зазначена у параграфі 15 цієї Рекомендації, може обчислюватись в середньому за максимальний період тривалістю чотири тижні.

17. Загальна тривалість водіння, зазначена в параграфі 15 цієї Рекомендації, може бути скорочена при перевезеннях, здійснюваних за особливо складних умов. Компетентна влада чи орган у кожній країні можуть встановити види перевезень, здійснюваних за таких умов, і визначати загальну тривалість водіння для зацікавлених водіїв.

VIII. Щоденний відпочинок

18. Щоденний відпочинок осіб, охоплених параграфами 1 і 2 цієї Рекомендації, повинен становити не менш як 11 послідовних годин протягом будь-якого двадцятичотирьохгодинного періоду, рахуючи від початку робочого дня.

19. Щоденний відпочинок може обчислюватися в середньому за періоди, які повинні визначатися компетентною владою чи органом у кожній країні; однак тривалість такого відпочинку повинна становити в будь-якому випадку не менш як вісім годин.

20. Компетентна влада чи орган у кожній країні можуть передбачити щоденні перерви для відпочинку різної тривалості залежно від того, чи йдеться про перевезення пасажирів або вантажів, і від того, чи використовується відпочинок за місцем проживання водія або в іншому місці, за умови дотримання положень параграфів 18 і 19 цієї Рекомендації про мінімальну тривалість відпочинку.

21. Компетентна влада чи орган у кожній країні можуть передбачити винятки з положень параграфів 18 і 19 цієї Рекомендації щодо тривалості періодів щоденного відпочинку та використання таких періодів відпочинку у випадку, коли на транспортних засобах є два водії та коли транспортні засоби перевозять на поромах або поїздах.

22. Протягом щоденного відпочинку від екіпажу транспортного засобу не слід вимагати перебувати на транспортному засобі чи поблизу нього, якщо екіпажем вжито потрібних запобіжних заходів для забезпечення безпеки транспортного засобу та його вантажу.

IX. Щотижневий відпочинок

23. Мінімальна тривалість щотижневого відпочинку повинна становити двадцять чотири послідовні години, яким передує чи за якими настає щоденний відпочинок.

24. Тижневий відпочинок повинен, наскільки це можливо, збігатися з неділею або з традиційними та прийнятими днями відпочинку, а також протягом визначеного періоду має надаватися можливість використовувати цей відпочинок за місцем проживання певну кількість разів, яка повинна встановлюватися компетентною владою чи органом у кожній країні.

25. При перевезеннях на великі відстані час щотижневого відпочинку може об'єднуватися за два послідовні тижні. У відповідних випадках компетентна влада чи орган у кожній країні можуть дозволити об'єднувати час такого відпочинку за більш тривалий період.

X. Винятки та понаднормова робота

26. 1) Компетентна влада чи орган у кожній країні можуть дозволити, як тимчасовий виняток, але лише тією мірою, наскільки це потрібно для виконання необхідної роботи, подовження тривалості робочого часу, подовження тривалості водіння, а також скорочення тривалості періодів відпочинку, передбачених у попередніх параграфах цієї Рекомендації:

якщо трапився нещасний випадок, виникла несправність, непередбачена затримка, неполадка з обслуговуванням чи припинення дорожнього руху;

за виняткових обставин;

у разі виникнення термінової та виняткової потреби забезпечити роботу комунальних установ.

2) Компетентна влада чи орган у кожній країні можуть також дозволити подовження тривалості робочого часу, подовження тривалості часу водіння та скорочення тривалості періодів відпочинку, передбачених у попередніх параграфах цієї Рекомендації, якщо це потрібно для того, щоб екіпаж мав змогу досягти найближчого пункту зупинки або кінцевого пункту свого маршруту, залежно від обставин, за умови, що дорожня безпека при цьому не ставиться під загрозу.

27. Компетентна влада чи орган в кожній країні можуть давати дозвіл на подовження нормальної тривалості робочого часу, як тимчасовий виняток, у разі надзвичайно великого обсягу роботи.

28. Всі години, відпрацьовані понад нормальну тривалість робочого часу, повинні розглядатися як понаднормові години й оплачуватися як такі на більш високому рівні або компенсуватися іншим способом згідно з положеннями національного законодавства чи правил, колективних угод або будь-якими іншими методами відповідно до національної практики.

XI. Засоби контролю

29. Компетентна влада чи орган в кожній країні повинні:

передбачати ведення індивідуальної контрольної книги та визначати умови її видачі, її зміст та спосіб її заповнення водіями;

встановлювати процедуру об'яви годин, відпрацьованих відповідно до положень параграфа 26 цієї Рекомендації, та умов, які їх обгрунтовують;

встановлювати порядок отримання дозволу стосовно годин роботи, яка може здійснюватися відповідно до параграфа 27 цієї Рекомендації, а також кількості годин, на яку може бути виданий такий дозвіл, відповідно до характеру перевезень і методу підрахунку тривалості робочого часу.

30. Кожен роботодавець повинен:

вести згідно зі зразком, затвердженим компетентною владою чи органом у кожній країні, відомість із зазначенням у ній кількості годин роботи та відпочинку кожної особи, охопленої цією Рекомендацією, яка працює на його підприємстві;

надавати цю відомість у розпорядження контрольних органів влади у спосіб, встановлений компетентною владою чи органом у кожній країні.

31. Традиційні засоби контролю, зазначені в параграфах 29 і 30 цієї Рекомендації, мають, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, замінюватись або доповнюватись, по змозі, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи, згідно з правилами, встановленими компетентною владою чи органом у кожній країні.

32. Компетентна влада чи орган у кожній країні повинні передбачати:

відповідну систему інспекції, яка охоплює проведення контролю на підприємствах і на дорогах;

відповідні санкції на випадок недотримання положень цієї Рекомендації.

XII. Засоби та методи застосування

33. 1) Положення цієї Рекомендації можуть застосовуватися або шляхом законодавства чи правил, за допомогою колективних угод чи арбітражних рішень, або за допомогою поєднання цих засобів, або будь-яким іншим способом, котрий відповідає національній практиці та може бути доречним, враховуючи національні умови й потреби кожної категорії дорожнього транспорту.

2) Положення цієї Рекомендації, безпосередньо пов'язані із забезпеченням дорожньої безпеки, а саме: положення щодо максимального періоду безперервної роботи, тривалості водіння, щоденного відпочинку та засобів контролю, повинні, бажано, застосовуватися через законодавство чи правила.