Рекомендація щодо працівників-мігрантів N 151

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 4 червня 1975 року на свою шістдесяту сесію,

беручи до уваги, що в преамбулі до Статуту Міжнародної організації праці ( 993_154 ) поставлено завдання "захисту інтересів трудящих, що працюють за кордоном",

нагадуючи про положення Конвенції ( 993_159 ) і Рекомендації (переглянутих) 1949 року про працівників-мігрантів ( 993_171 ), Рекомендації 1955 року щодо захисту працівників-мігрантів малорозвинутих країн ( 993_239 ), що стосуються, зокрема, питань організаційної підготовки міграційного руху, соціальних служб, якими повинні користуватися працівники-мігранти та їх сім'ї, особливо до від'їзду і під час переїзду, рівності звернень до різних перерахованих в ній галузях, регламентації перебування і повернення працівників-мігрантів та їхніх сімей,

ухваливши Конвенцію 1975 року про працівників-мігрантів (додаткові положення) ( 993_163 ),

беручи до уваги бажання прийняти нові норми щодо рівності можливостей і звернень, соціальної політики щодо працівників-мігрантів, а також зайнятості й проживання,

ухваливши прийняти ряд пропозицій щодо працівників-мігрантів, що є п'ятим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми рекомендації,

ухвалює цього двадцять четвертого дня червня місяця тисяча дев'ятсот сімдесят п'ятого року нижченаведену Рекомендацію, яка може називатися Рекомендацією 1975 року щодо працівників-мігрантів:

1. Члени Організації повинні застосовувати положення цієї Рекомендації в межах послідовної політики в галузі міжнародної міграції трудящих у пошуках роботи. Ця політика міграції повинна базуватися на економічних і соціальних потребах як країн, які постачають робочу силу, так і країн, які надають роботу; вона повинна враховувати не лише короткострокові потреби в робочій силі та ресурси робочої сили, а також довгострокові соціальні та економічні наслідки міграції як для мігрантів, так і для відповідних країн.

I. Рівність можливостей і звернення

2. Працівники-мігранти і члени їхніх сімей, які на законних підставах перебувають на території члена Організації, повинні користуватися дійсною рівністю можливостей і звернення із громадянами цієї країни щодо;

a) доступу до служб професійної орієнтації і працевлаштування;

b) доступу до професійної підготовки і роботи за їхнім особистим вибором на підставі їхньої особистої відповідності такій підготовці чи роботі з урахуванням кваліфікації, набутої за межами і в країні, яка надає роботу;

c) службового просування на роботі відповідно до їхніх особистих якостей, досвіду, здібностей і старань;

d) гарантії та надання іншої роботи, надання тимчасової роботи у випадку безробіття й перепідготовки;

e) винагороди за працю рівної цінності;

f) умов праці, включаючи тривалість робочого часу, періоди відпочинку, щорічні оплачувані відпустки, заходи з техніки безпеки та гігієни праці, а також заходи в галузі соціального забезпечення і можливостей соціально-побутового обслуговування і виплат, передбачених у зв'язку з роботою;

g) членства в профспілках, здійснення профспілкових прав і прав займати виборні посади в профспілках і органах, які займаються питаннями взаємовідносин між працівниками і адміністрацією, включаючи представницькі органи працівників на підприємствах;

h) прав на повне членство в будь-якій формі кооперативу;

i) умов життя, включаючи житлові умови, і доступу до соціального обслуговування і до можливостей освіти та охорони здоров'я.

3. Кожний член Організації повинен забезпечувати застосування принципу, передбаченого в параграфі 2 цієї Рекомендації, до всіх видів діяльності, які контролюються державним органом влади, і сприяти застосуванню цього принципу в усіх інших видах діяльності за допомогою методів, що відповідають національним умовам і практиці.

4. У співпраці з організаціями роботодавців і працівників та з іншими зацікавленими органами слід вживати відповідних заходів, зокрема, з метою:

a) заохочення розуміння та визнання суспільством вищезазначеного принципу;

b) вивчення скарг про дотримання цього принципу і виправлення за допомогою заходів примирення чи інших відповідних заходів будь-якої практики, яка вважається несумісною з таким принципом.

5. Кожний член Організації повинен забезпечити, щоб національні закони і правила, які стосуються проживання на його території, застосовувались таким чином, щоб законне здійснення прав, гарантованих відповідно до цих принципів, не могло бути причиною непоновлення посвідки на проживання або видворення і щоб воно не підпадало під загрозу застосування таких заходів.

6. Кожний член Організації може:

a) обумовити вільний вибір роботи працівникам-мігрантам, забезпечуючи їм право на географічну мобільність, тим, що трудящий-мігрант законно проживає в країні з метою отримання роботи протягом приписаного періоду, який не перевищує двох років, а якщо законодавство передбачає контракти на визначений період менших ніж два роки, то тим, що трудящий закінчив роботу за першим трудовим контрактом;

b) після відповідних консультацій з представницькими організаціями роботодавців і працівників регламентувати умови визнання професійної кваліфікації, набутої поза його територією, включаючи свідоцтва і дипломи;

c) обмежувати доступ до певних видів робіт або функцій, коли це необхідно в інтересах держави.

7. 1) Для того щоб дати змогу працівникам-мігрантам та їхнім сім'ям повністю користуватися своїми правами і можливостями в галузі праці та занять, після консультацій із представницькими організаціями роботдавців і працівників слід вжити необхідних заходів щодо:

a) інформування їх по можливості рідною мовою, а якщо це неможливо, знайомою їм мовою про права, якими вони користуються відповідно до національного законодавства і практики щодо питань, розглянутих у параграфі 2 цієї Рекомендації;

b) покращити їхні знання мови або мови країни, яка надає роботу, по можливості протягом оплачуваного робочого дня;

c) в цілому сприяти їхній адаптації до суспільства країни, яка надає роботу, а також допомагати і заохочувати зусилля працівників-мігрантів та їхніх сімей щодо збереження своєї національної та етнічної сутності і своїх культурних зв'язків із країною походження, включаючи можливість навчання дітей їхньої рідної мови.

2) В разі укладення угоди між членами Організації про колективний найом працівників, члени Організації повинні спільно вживати необхідних заходів щодо від'їзду мігрантів з країни їхнього походження для ознайомлення їх з мовою країни, яка надає роботу, а також з її економічним, соціальним і культурним середовищем.

8. 1) Без шкоди для заходів, спрямованих на в'їзд працівників-мігрантів та їхніх сімей на територію країни і отримання роботи згідно з відповідними законами і правилами, слід, по можливості в найкоротші строки, приймати рішення в тих випадках, коли ці закони і правила не дотримувались, для того, щоб працівник-мігрант знав, чи може його становище бути регламентованим, чи ні.

2) Працівники-мігранти, становище яких було регламентовано, повинні користуватися всіма правами, які відповідно до параграфа 2 цієї Рекомендації надаються працівникам-мігрантам на законній підставі на території члена Організації.

3) Працівники-мігранти, становище яких не було і не може бути регламентованим, повинні користуватися рівністю звернення стосовно самих себе та своїх сімей щодо прав, що випливають з теперішньої чи минулої роботи і стосуються винагороди, соціального забезпечення та інших виплат, а також членства в профспілках та профспілкових прав.

4) У разі виникнення суперечки щодо прав, згаданих в попередніх параграфах, трудящий повинен мати можливість подати свою справу особисто або через представника компетентному органові.

5) У разі видворення з країни трудящий і його сім'я не повинні нести витрат.

II. Соціальна політика

9. Кожний член Організації повинен після консультацій з представницькими організаціями роботодавців і працівників розробляти і проводити соціальну політику, яка відповідає національним умовам і практиці, і дає змогу працівникам-мігрантам та їхнім сім'ям користуватися перевагами нарівні із власними громадянами країни з урахуванням тих особливих потреб, які вони можуть відчувати до того часу, доки не пристосуються до суспільства країни, яка надає роботу, але це не повинно несприятливо відбиватися на принципі рівності можливостей і звернення.

10. Для того щоб ця політика щонайбільше відповідала реальним потребам працівників-мігрантів та їхніх сімей, вона повинна грунтуватися, зокрема, на вивченні не лише умов, які існують на території члена Організації, а й умов у країні походження мігрантів.

11. Ця політика повинна враховувати необхідність найширшого та рівномірного розподілу соціальних витрат на міграцію серед усіх верств суспільства країни, яка надає роботу, і особливо серед тих, хто отримує найбільший прибуток від праці мігрантів.

12. Така політика повинна періодично вивчатися, оцінюватися і, в разі потреби, переглядатися.

A. Возз'єднання сімей

13. 1) Урядам країн, які надають роботу, і країн, які постачають робочу силу, слід вживати всіх необхідних заходів для сприяння скорішому возз'єднанню сімей працівників-мігрантів. Ці заходи повинні включати прийняття, у разі необхідності, законів і правил та укладання двосторонніх та багатосторонніх угод.

2) Передумовою возз'єднання сімей повинна бути наявність у трудящого для своєї сім'ї певного житла, що відповідає нормам, які звичайно застосовуються до працівників, котрі є громадянами країни, що надає роботу.

14. З представниками всіх зацікавлених сторін і, зокрема, з представниками роботодавців і працівників повинні проводитись консультації відносно заходів, що плануються, з метою сприяння возз'єднанню сімей, а при здійсненні цих заходів слід заручитися їхньою співпрацею.

15. В цілях положень цієї Рекомендації, що стосуються возз'єднання сімей, сім'я працівника-мігранта повинна включати його дружину і дітей, які перебувають на його утриманні, батька та матір.

16. Для полегшення якнайскорішого возз'єднання сімей відповідно до параграфа 13 цієї Рекомендації кожний член Організації повинен, зокрема в межах своєї політики житлового будівництва, сприяння в отриманні цього житла і розвитку відповідних служб прийому повністю враховувати потреби працівників-мігрантів та їхніх сімей.

17. У разі, якщо сім'я працівника-мігранта, який працював принаймні один рік у країні, яка надавала йому роботу, не може возз'єднатися з ним, він має право:

a) або відвідати країну проживання своєї сім'ї протягом своєї щорічної оплачуваної відпустки, на яку він має право відповідно до національного законодавства і практики країни, яка надає роботу, не втрачаючи за період своєї відсутності в країні прав, яких він набув чи набуває, зокрема, права на неможливість протягом цього періоду звільнити його або заборонити його проживання в країні, яка надає роботу;

b) або на приїзд своєї сім'ї на період, який не може бути меншим ніж тривалість оплачуваної відпустки, на яку він має право.

18. Слід розглянути можливість надання працівникам-мігрантам фінансової допомоги для покриття витрат, пов'язаних з поїздками, передбаченими в параграфі 17, або можливість зниження звичайної вартості проїзду, наприклад шляхом організації групових поїздок.

19. Без шкоди для найбільш сприятливих положень, які можуть застосовуватись до осіб, допущених на територію країни на підставі міжнародних угод про вільне пересування працівників, такі особи повинні користуватися положеннями, передбаченими в параграфах 13-18 цієї Рекомендації.

B. Охорона здоров'я працівників-мігрантів

20. Слід вживати всіх відповідних заходів з метою уникнення будь-якої особливої небезпеки для здоров'я, яка може загрожувати працівникам-мігрантам.

21. 1) Слід докладати всіх зусиль, щоб працівники-мігранти отримали підготовку та інструктаж з питань техніки безпеки і гігієни праці в межах їхньої професійної підготовки чи іншої практичної підготовки до роботи і, наскільки це можливо, в межах такого навчання.

2) Крім того працівник-мігрант повинен протягом оплачуваного робочого часу і відразу після прийому на роботу отримати достатню інформацію своєю рідною мовою або, якщо це неможливо, знайомою йому мовою стосовно основних елементів законодавства і правил, а також положень колективних договорів, які стосуються захисту працівників і попередження нещасних випадків, а також щодо правил і процедур техніки безпеки, пов'язаних із характером його роботи.

22. 1) Роботодавцям слід вживати всіх можливих заходів, щоб працівники-мігранти повністю розуміли інструкції, попередження, символи та інші знаки на робочому місці, що стосуються техніки безпеки і гігієни праці.

2) У тих випадках, коли через неознайомлення з виробничими процесами, складності з мовою чи інші причини підготовка чи інструктаж, визначені для інших працівників, є недостатніми для працівників-мігрантів, слід вживати спеціальних заходів для забезпечення їх повного розуміння.

3) Члени Організації повинні мати законодавство чи правила, спрямовані на здійснення принципів, визначених у цьому параграфі, а в разі порушення цих законів роботодавцями чи іншими особами чи організаціями, що несуть відповідальність за їхнє виконання, слід вживати заходів щодо адміністративного, цивільного і кримінального покарання.

C. Соціальні служби

23. Відповідно до параграфа 2 цієї Рекомендації працівники-мігранти та їхні сім'ї повинні користуватися послугами соціальних служб і мати доступ до таких служб на тих самих умовах, як і громадяни країни, що надає роботу.

24. Крім того повинні бути забезпечені такі соціальні служби, які здійснюють, зокрема, такі функції щодо працівників-мігрантів та членів їхніх сімей:

a) надання працівникам-мігрантам та їхнім сім'ям всілякої допомоги щодо пристосування до економічних, соціальних і культурних умов країни, яка надає роботу;

b) надання працівникам-мігрантам та їхнім сім'ям допомоги щодо отримання інформації та консультації від компетентних органів, наприклад, шляхом надання їм послуг перекладачів; у разі виконання адміністративних чи інших формальностей, а також щодо повного використання послуг і можливостей, що надаються в таких галузях, як освіта, професійна підготовка, навчання мов, охорона здоров'я і соціальне забезпечення, житлові умови, транспорт і організація відпочинку, за умови, що працівники-мігранти та їхні сім'ї повинні, наскільки це можливо, мати право звертатися своєю рідною мовою чи знайомою мовою до органів державної влади країни, яка надає роботу, зокрема в зв'язку з наданням юридичної допомоги і ведення справ у судах;

c) надання допомоги органам влади і установам, що займаються питаннями умов життя і праці працівників-мігрантів та їхніх сімей, щодо визначення потреб цих працівників і пристосування до них;

d) надання компетентним органам інформації і, у відповідних випадках, консультацій відносно розробки, здійснення й оцінки соціальної політики щодо працівників-мігрантів;

e) надання працівникам, які працюють із мігрантами, а також керівникам і майстрам інформації про становище працівників-мігрантів і проблеми, що стоять перед ними.

25. 1) Соціальне обслуговування, яке згадується в параграфі 24 цієї Рекомендації, може забезпечуватись відповідно до національних умов і практики державними органами чи визначеними організаціями чи органами, які не займаються здобуттям прибутку або поєднанням тих і інших. Державні органи повинні нести загальну відповідальність за забезпечення того, щоб ці офіційні служби були в розпорядженні працівників-мігрантів та їхніх сімей.

2) Повністю повинні використовуватись послуги, які забезпечуються чи можуть забезпечуватися органами влади, організаціями чи відомствами громадянам країни, яка надає роботу, в тому числі організаціями роботодавців і працівників.

26. Кожний член Організації повинен вжити всіх необхідних заходів, щоб соціальні служби, згадані в параграфі 24 цієї Рекомендації, мали достатні ресурси і певним чином підготовлений персонал.

27. Кожний член Організації повинен сприяти співпраці і координації між різними соціальними службами, які є на його території, а також, у відповідних випадках, між цими службами і соціальними службами інших країн, що не звільняє державу від відповідальності в цій галузі.

28. Кожний член Організації повинен періодично проводити на національному, регіональному чи місцевому рівнях або, у відповідних випадках, в галузі економіки, які використовують значне число працівників-мігрантів, збори для обміну інформацією і досвідом роботи і повинен заохочувати організацію таких зборів; слід, крім цього, передбачити можливість організації обміну інформацією та досвідом з іншими країнами, які надають роботу, а також з країнами походження працівників-мігрантів.

29. З представниками всіх зацікавлених сторін і, зокрема, роботодавців і працівників повинні проводитись консультації з питань організації згаданих різних соціальних служб, а для досягнення поставлених цілей необхідно заручитися їхньою підтримкою.

III. Зайнятість і проживання

30. Згідно з положеннями параграфа 18 Рекомендації (переглянутої) 1949 року щодо працівників-мігрантів ( 993_171 ), які передбачають, що члени Організації повинні по можливості утримуватися від видворення в зв'язку з недостатністю ресурсів чи станом ринку праці працівників-мігрантів, які законно були допущені на їхню територію, втрата роботи працівником-мігрантом не повинна сама по собі призводити до відміни посвідки на проживання.

31. Працівникові-мігранту у разі втрати роботи і, як мінімум, протягом періоду, коли він може мати право на допомогу по безробіттю, повинно надаватися достатньо часу для пошуку іншої роботи; відповідно повинна продовжуватися посвідка на проживання.

32. 1) Якщо працівник-мігрант відповідно до будь-якої існуючої для цього процедури опротестував рішення про звільнення, то йому слід надати достатньо часу для отримання останнього рішення щодо його справи.

2) Якщо встановлено, що звільнення не було обгрунтованим, працівник-мігрант повинен користуватися такими самими умовами, як і працівник цієї країни щодо поновлення на роботу, компенсації за втрату в заробітній платі чи інших виплатах, які трапились внаслідок необгрунтованого звільнення, або щодо надання нової роботи з правом на компенсацію. Якщо працівник-мігрант не поновлений на роботі, то йому слід надати достатньо часу для пошуку іншої роботи.

33. Працівник-мігрант, якого включено до ордеру на видворення з країни, повинен мати право апеляції до адміністративної або судової інстанції відповідно до умов, передбачених національним законодавством або постановами. Ця апеляція повинна призупинити виконання ордеру на видворення з країни, за умови дотримання відповідним чином обгрунтованих потреб національної безпеки чи громадського порядку. Працівник-мігрант повинен мати також право на юридичну допомогу, як і працівник цієї країни, а також мати можливість користуватися послугами перекладача.

34. 1) Працівник-мігрант, який залишає країну, що надавала йому роботу, повинен мати право, незалежно від законності його перебування в цій країні, на:

a) будь-яку неотриману винагороду за виконану роботу, включаючи звичайну вихідну допомогу;

b) допомогу, на яку він має право у зв'язку з виробничими травмами і професійними захворюваннями;

c) відповідно до національної практики: i) компенсацію за накопичену, але не використану щорічну відпустку; ii) відшкодування внесків до системи соціального забезпечення, які відповідно до національного законодавства чи міжнародних угод не дали або не дадуть йому права на допомогу; якщо внески не можуть дати йому право на отримання допомоги, слід вжити всіх заходів щодо укладення двосторонніх чи багатосторонніх угод з метою захисту прав мігрантів.

2) Якщо будь-які вимоги, передбачені пунктом 1) цього параграфа, є предметом суперечки, працівник повинен мати можливість представити свої інтереси перед компетентним органом і користуватися рівними з громадянами цієї країни правами в питаннях отримання юридичної допомоги.