Конвенція про обов'язкове страхування на випадок інвалідності працівників у сільському господарстві N 38

Статус Конвенції див. ( 993_467 )

( Конвенція переглянута Конвенцією ( 993_326 ) від 29.06.1967 )

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 8 червня 1933 року на свою сімнадцяту сесію,

постановивши ухвалити ряд пропозицій стосовно страхування по інвалідності працівників у сільському господарстві, що є частиною другого пункту порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять девятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот тридцять третього року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1933 року про страхування по інвалідності у сільському господарстві і яка підлягає ратифікації членами Міжнародної організації праці відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці ( 993_154 ):

Стаття 1

Кожний член Міжнародної організації праці, що ратифікував цю Конвенцію, зобов'язується запровадити систему обов'язкового страхування на випадок інвалідності працівників у сільському господарстві, яка встановлює умови принаймні рівні умовам, які передбачаються цією Конвенцією.

Стаття 2

1. Система обов'язкового страхування по інвалідності поширюється на працівників фізичної і нефізичної праці, серед них учнів, зайнятих в сільському господарстві, а також на домашніх служників, які працюють у роботодавця в сільському господарстві.

2. Однак кожний член Організації може передбачити у своєму національному законодавстві такі винятки, які він вважає потрібними щодо:

a) працівників, заробітна плата котрих перевищує встановлену суму і, якщо національне законодавство не передбачає повсюдного застосування такого винятку, будь-яких працівників нефізичної праці, які займаються такими видами діяльності, що розглядаються як вільні професії;

b) працівників, які не отримують грошової винагороди;

c) молодих працівників, які не досягли встановленого віку, і працівників, похилий вік яких не дає їм право на страхування, коли вони вперше стають до роботи за наймом;

d) працівників-надомників, умови праці яких відрізняються від умов праці працівників за наймом;

e) членів сім'ї роботодавця;

f) працівників, загальний період зайнятості яких внаслідок самого роду роботи неминуче є короткочасним і не дає їм право на отримання допомоги, а також осіб, які виконують тільки випадкову чи побічну роботу;

g) непрацездатних працівників і працівників, які отримують пенсію по інвалідності чи за віком;

h) державних службовців, які вийшли на пенсію і виконують роботу за наймом, та осіб, які мають власний прибуток, за умови, коли такі пенсії чи власний прибуток принаймні дорівнюють розміру пенсії за віком, передбаченої національним законодавством;

i) працівників, які під час навчання дають уроки чи працюють за винагороду в процесі підготовки до набуття професії, що відповідає такому навчанню.

3. Крім того можуть бути вилучені з обов'язкового страхування особи, які внаслідок будь-яких положень законодавства чи особливої системи страхування мають чи матимуть право на допомогу за віком, яка принаймні дорівнює в цілому тій допомозі, що передбачена цією Конвенцією.

Стаття 3

Національне законодавство відповідно до встановлених у ньому умов дає право особам, які колись підлягали обов'язковому страхуванню і які не досягли пенсійного віку, продовжувати страхування на добровільних засадах, або дозволяє таким особам зберігати свої права шляхом періодичної сплати внесків, за винятком тих випадків, коли такі права зберігаються автоматично чи коли мова йде про заміжню жінку, чоловік якої не підлягає обов'язковому страхуванню, але має право на добровільне страхування і таким чином забезпечує своїй дружині можливість отримувати пенсію за віком чи на випадок якщо вона стане вдовою.

Стаття 4

1. Застрахована особа, яка втратила працездатність і через це не має можливості отримувати достатню винагороду, має право на пенсію по інвалідності.

2. Однак національне законодавство, яке забезпечує застрахованим особам медичну допомогу і нагляд у період інвалідності, а також у разі, коли інвалідність закінчується смертю, забезпечує пенсію згідно з повною ставкою вдовам без будь-яких умов щодо віку чи непрацездатності та сиротам, і може обумовити виплату пенсії по інвалідності неспроможністю застрахованої особи виконувати оплачувану роботу.

3. За особливими системами страхування для працівників нефізичної праці право на пенсію по інвалідності має застрахована особа, що страждає внаслідок інвалідності, яка позбавляє її можливості отримувати достатню заробітну плату в тому виді діяльності, якою вона звичайно займалася чи в аналогічній діяльності.

Стаття 5

1. Незалежно від положень статті 6 право на пенсію може бути обумовлене завершенням стажу, який може передбачати виплату мінімальної кількості внесків з моменту страхування, а також протягом встановленого періоду, що безпосередньо передує страховому випадку.

2. Тривалість такого стажу не може перевищувати 60 місяців, 250 тижнів чи 1500 днів, протягом яких сплачуються внески.

3. У разі, коли завершення стажу пов'язане із сплатою встановленої кількості внесків протягом встановленого періоду, який безпосередньо передував страховому випадку, періоди, протягом яких виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності чи безробіттю, беруться до уваги як періоди сплати внесків такою мірою і на таких умовах, які можуть бути встановлені національним законодавством.

Стаття 6

1. Застрахована особа, яка, припинивши страхування, не дістає права на допомогу за внески, зроблені на її рахунок, зберігає свої права щодо цих внесків.

2. Однак національне законодавство може передбачати втрату прав щодо внесків після закінчення строку, змінного чи фіксованого, що обчислюється від дня, коли застрахована особа припинила своє страхування.

a) Якщо такий строк є змінним, то він не може бути менше ніж одна третина сукупності всіх періодів, протягом яких зараховувались внески з початку страхування цієї особи (але після відрахування періодів, протягом яких внески не сплачувались).

b) Якщо такий строк є фіксованим, то він ні в якому разі не може бути менше ніж 18 місяців, і права щодо внесків можуть бути втрачені після закінчення цього строку, за винятком випадків, коли протягом цього строку на рахунок застрахованої особи була зарахована мінімальна кількість внесків, що передбачається національним законодавством, на засадах обов'язкового чи добровільного продовження страхування.

Стаття 7

1. Розмір пенсії встановлюється залежно або незалежно від стажу страхування і становить чи то певну суму, чи то відсоток заробітної плати, яка враховується при страхуванні, чи то змінюється залежно від суми сплачених внесків.

2. Якщо розмір пенсії залежить від тривалості страхового стажу і її надання обумовлюється завершенням стажу застрахованої особи, така пенсія містить у собі, за відсутності гарантованого мінімуму, певну суму чи частину суми, що не обумовлена тривалістю страхового стажу.

3. Якщо розмір внесків залежить від розміру заробітної плати, то ця заробітна плата враховується також і для обчислення пенсії, незалежно від того, обумовлюється розмір пенсії тривалістю страхового стажу чи ні.

Стаття 8

Страхові установи мають право на умовах, визначених національним законодавством, на допомогу натурою для відвернення, відстрочки, полегшення чи вилікування інвалідності особам, які отримують пенсію по інвалідності чи мають право претендувати на неї.

Стаття 9

1. Право на допомогу може бути втрачено чи припинено повністю або частково, якщо заінтересована особа:

a) стала інвалідом через власний карний злочин або навмисний проступок;

b) допустила обман щодо страхової установи.

2. Виплата пенсії може бути повністю або частково припинена протягом часу, коли заінтересована особа:

a) повністю утримується на громадські кошти або кошти установи соціального страхування;

b) безпідставно відмовляється виконувати приписи лікаря чи інструкцію щодо поведінки інвалідів або навмисно і без дозволу ухиляється від контролю страхової установи;

c) отримує іншу періодичну грошову допомогу відповідно до будь-якого закону про обов'язкове соціальне страхування, про пенсії чи про компенсації працівникам внаслідок нещасних випадків на виробництві або професійного захворювання;

d) займається роботою, яка вимагає обов'язкового страхування, чи, коли мова йде про особливі системи страхування працівників нефізичної праці, отримує винагороду, яка перевищує встановлену норму.

Стаття 10

1. Застраховані особи та їхні роботодавці беруть участь у створенні коштів системи страхування.

2. Національне законодавство може звільняти від сплати внесків:

a) учнів і молодих працівників, які не досягли встановленого віку;

b) працівників, які не отримують грошової винагороди або отримують дуже низьку заробітну плату;

c) працівників, які працюють у роботодавця, який сплачує внески, що обчислюються на основі, яка не враховує кількості осіб, котрі працюють у нього за наймом.

3. Національне законодавство про страхування, яке поширюється не тільки на осіб, котрі працюють за наймом, може не передбачати сплати внесків роботодавцями.

4. Державні органи беруть участь у створенні коштів систем страхування чи наданні допомог за цими системами, які охоплюють усіх осіб, що працюють за наймом, чи працівників фізичної праці.

5. Національне законодавство, яке на час ухвалення цієї Конвенції не передбачає сплати внесків з боку застрахованих осіб, може і надалі звільняти застрахованих осіб від таких внесків.

Стаття 11

1. Управління страхуванням здійснюється установами, що засновані державними органами і не мають на меті отримання прибутку, або державними страховими фондами.

2. Однак національне законодавство може також доручати управління справою страхування установам, які створені за ініціативою заінтересованих сторін чи їхніх організацій і належним чином визнані державними органами.

3. Управління фінансами страхових установ і державних страхових фондів здійснюється окремо від управління державними коштами.

4. Представники застрахованих осіб беруть участь в управлінні страховими установами на умовах, визначених національним законодавством, яке має вирішити питання про участь представників як роботодавців, так і державних органів.

5. Автономні страхові установи підлягають адміністративному та фінансовому контролю державних органів.

Стаття 12

1. Застрахована особа або її законні представники мають право на оскарження у разі будь-якого спору щодо пенсії.

2. Такі спори належать до компетенції спеціальних судових інстанцій, до яких входять судді, які, незалежно від їх нього професіоналізму, добре знайомі з питаннями страхування і з потребами застрахованих осіб або засідають за участю асесорів, які репрезентують відповідно застрахованих осіб і роботодавців.

3. У будь-якому спорі щодо охоплення страхуванням чи розміру внесків працівники, а у разі, коли передбачається сплата внесків роботодавцями, то й роботодавець мають право на оскарження.

Стаття 13

1. Працівники-іноземці підлягають страхуванню і сплачують внески на таких самих умовах, що і громадяни відповідної країни.

2. Іноземці, які підлягають страхуванню, та їхні утриманці мають право на таких самих засадах, що й громадяни відповідної країни, на допомогу, засновану на внесках, зарахованих на їхній рахунок.

3. Іноземці та їхні утриманці, які підлягають страхуванню і є громадянами будь-якого члена Організації, зв'язаного цією Конвенцією, законодавство якого передбачає участь держави у створенні фінансових ресурсів чи виплату допомоги системою страхування відповідно до статті 9, також мають право на будь-яку субсидію або надбавку до пенсії чи до її частини, які виплачуються з державних фондів.

4. Однак національне законодавство може обмежувати тільки громадянами країни надання права на будь-яку субсидію чи надбавку до пенсії або частини пенсії, які виплачуються з державних фондів і які надаються лише застрахованим особам, котрі досягли встановленого віку до моменту настання чинності законодавства про обов'язкове страхування.

5. Будь-які обмеження, які можуть передбачатися в разі проживання за кордоном, застосовуються до пенсіонерів і їхніх утриманців, громадян будь-якого члена Організації, зв'язаного цією Конвенцією, які проживають на території будь-якого члена Організації, зв'язаного цією Конвенцією, лише тією мірою, якою вони поширюються на громадян країни, в якій була набута пенсія. Однак субсидії чи надбавки до пенсії або частини такої пенсії, що покриваються за рахунок державних фондів, можуть не видаватися.

Стаття 14

1. Страхування осіб, які працюють за наймом, здійснюється відповідно до закону, що діє за місцем їхньої роботи.

2. З метою забезпечення безперервного страхування можуть допускатися винятки з цього правила за згодою між відповідними членами Організації.

Стаття 15

Будь-який член Організації може передбачити особливі положення для працівників прикордонних районів, місце роботи яких знаходиться на його території, а постійне місце проживання - за кордоном.

Стаття 16

В країнах, де немає законодавства про обов'язкове страхування за віком до моменту початкового настання чинності цієї Конвенції, будь-яка існуюча система пенсій, не заснована на внесках, розглядається як така, що відповідає вимогам цієї Конвенції, якщо ця система гарантує індивідуальне право на пенсії на умовах, визначених у нижченаведених статтях 17-23.

Стаття 17

Особа із загальною непрацездатністю, яка внаслідок цього позбавлена можливості отримувати достатню винагороду, має право на пенсію.

Стаття 18

Право на пенсію може бути обумовлене проживанням особи, яка порушила клопотання, на території члена Організації протягом певного періоду, що безпосередньо передує поданню заяви стосовно пенсії. Цей період визначається національним законодавством і не може перевищувати п'яти років.

Стаття 19

1. Право на пенсію визнається за кожною особою, яка порушила клопотання, річні кошти якої не перевищують обмеження, встановленого національним законодавством з належним урахуванням прожиткового мінімуму.

2. Для оцінки грошового доходу застрахованої особи дохід, що не перевищує рівень, встановлений національним законодавством, не враховується.

Стаття 20

Розмір пенсії встановлюється в сумі, яка разом із будь-якими коштами особи, що порушила клопотання, які перевищують суми, котрі не враховуються для вищезгаданої оцінки, є принаймні достатньою для покриття основних потреб пенсіонера.

Стаття 21

1. Особа, яка порушила клопотання, має право на оскарження у будь-якому спорі щодо надання пенсії чи визначення її розміру.

2. Скарга розглядається іншою інстанцією ніж та, яка винесла перше рішення.

Стаття 22

1. Іноземці, які є громадянами будь-якого члена Організації, зв'язаного цією Конвенцією, мають право на пенсію на таких самих засадах, що і громадяни цієї країни.

2. Однак національне законодавство може обумовлювати надання пенсії іноземцям певним періодом проживання на території відповідного члена Організації, що не може перевищувати більше ніж на п'ять років період проживання, встановлений для власних громадян відповідної країни.

Стаття 23

1. Право на пенсію може бути втрачено чи припинено повністю або частково, якщо заінтересована особа:

a) стала інвалідом внаслідок власного карного злочину чи навмисного проступку;

b) отримала чи намагалась отримати пенсію шляхом обману;

c) була засуджена до тюремного ув'язнення за карний злочин;

d) уперто відмовлялася заробляти кошти на життя працею, відповідно до її сил та здібностей.

2. Виплата пенсії може бути повністю або частково припинена на період, протягом якого заінтересована особа повністю утримується на громадські кошти.

Стаття 24

За умови дотримання параграфа 5 статті 13 ця Конвенція не стосується питання про збереження права на пенсію на випадок проживання за кордоном.

Стаття 25

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

Стаття 26

1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстровано в Міжнародному бюро праці.

2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію від двох членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.

Стаття 27

Як тільки в Міжнародному бюро праці зареєстровано документи про ратифікацію від двох членів Організації, Генеральний директор Міжнародного бюро праці повідомляє про це всіх членів Організації. Він також повідомляє їх про реєстрацію всіх документів про ратифікацію, отриманих ним згодом від інших членів Організації.

Стаття 28

1. Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту початкового настання її чинності денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.

2. Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію і який протягом року після закінчення згаданого у попередньому параграфі десятирічного періоду не скористався своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, визначеному в цій статті.

Стаття 29

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

Стаття 30

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, яка повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо в новій конвенції не буде передбачено іншого, то:

a) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично денонсацію цієї Конвенції, незалежно від положень статті 28, за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;

b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої конвенції, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.

2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою та змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нової, переглянутої конвенції.

Стаття 31

Французький і англійський тексти цієї Конвенції мають однакову силу.

Дата набуття чинності: 18 липня 1937 року.