Конвенція про обов'язкове страхування по старості працівників промислових і торговельних підприємств, осіб вільних професій, а також надомників і домашніх служників N 35

Статус Конвенції див. ( 993_464 )

( Конвенція переглянута Конвенцією ( 993_326 ) від 29.06.1967 )

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 8 червня 1933 року на свою сімнадцяту сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно обов'язкового страхування по старості, то є другим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять дев'ятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот тридцять третього року нижченаведену Конвенцію, яка називатиметься Конвенцією 1933 року про страхування по старості у промисловості та яка підлягає ратифікації членами Міжнародної організації праці відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці ( 993_154 ):

Стаття 1

Кожний член Міжнародної організації праці, який ратифікував цю Конвенцію, бере на себе зобов'язання запровадити або підтримувати систему обов'язкового страхування по старості, яка встановлює умови, принаймні рівні умовам, передбаченим цією Конвенцією.

Стаття 2

1. Система обов'язкового страхування по старості поширюється на всіх працівників фізичної та нефізичної праці, а також учнів, які працюють у промислових і торговельних підприємствах, осіб вільних професій, надомників і домашніх служників.

2. Будь-який член Організації може зробити винятки, якщо це потрібно, у своєму національному законодавстві стосовно:

a) працівників, чия заробітна плата перевищує встановлену суму, та у разі, коли національні закони або постанови не надають цьому виняткові загального поширення, будь-яких працівників нефізичної праці, котрі займаються діяльністю, що, як правило, належить до вільних професій;

b) працівників, які не отримують грошової винагороди;

c) працівників молодшого, ніж зазначений, віку та працівників надто похилого віку щоб застраховуватись, коли вони вперше працевлаштовуються;

d) надомників, умови роботи яких відрізняються від умов роботи осіб, що на загальних підставах отримують заробітну плату;

e) членів сім'ї підприємця;

f) працівників, загальний період зайнятості яких, внаслідок характеру самого роду роботи, неминуче нетривалий і не дає їм права отримувати допомогу, а також осіб, котрі виконують тільки випадкову або побічну роботу;

g) непрацездатних працівників і працівників, котрі отримують пенсію по старості або інвалідності;

h) державних службовців, що вийшли на пенсію, але працюють та отримують заробітну плату, та осіб, які мають особистий дохід, якщо розміри пенсії або особистого доходу принаймні дорівнюють розмірові пенсії по старості, передбаченої національними законами або постановами;

i) працівників, які під час свого навчання дають уроки або працюють за винагороду в процесі підготовки до набуття професії, котра відповідає меті навчання;

j) домашніх служників, які працюють у власному господарстві підприємців, котрі, в свою чергу, зайняті в агропромисловому секторі.

3. Крім того, деякі особи можуть бути звільнені від обов'язкового страхування, якщо на підставі будь-якого закону, постанови або спеціальної програми вони мають або набувають права отримувати допомогу по старості, яка, принаймні в цілому, дорівнює пенсії, передбаченій цією Конвенцією.

4. Ця Конвенція не поширюється на моряків і морських рибаків.

Стаття 3

Національні закони або постанови відповідно до визначених у них умов або надають право особам, які раніше були застраховані на обов'язкових засадах, але не досягли пенсійного віку, продовжувати своє страхування на добровільних засадах, або дозволяють цим особам підтримувати таке право шляхом здійснення періодичних виплат внесків з тією самою метою, у разі, якщо такі права не підтримуються автоматично або у випадку з заміжньою жінкою, коли її чоловік, якщо він не повинен страхуватися на обов'язкових засадах, може застрахуватися добровільно і таким чином надати своїй дружині право на отримання пенсії по старості або на випадок вдівства.

Стаття 4

Застрахована особа набуває права на отримання пенсії по старості у віці, визначеному національними законами або постановами, який у разі дії страхових програм для осіб, які працюють, не може перевищувати шістдесяти п'яти років.

Стаття 5

Право на пенсію може бути обумовлене закінченням стажу, котрий може передбачати виплату мінімальної кількості внесків з початку страхування, а також протягом встановленого періоду, який безпосередньо передував настанню страхового випадку.

Стаття 6

1. Застрахована особа, яка, переставши підлягати страхуванню, не дістає права на допомогу за внески, зроблені на її рахунок, зберігає свої права щодо цих внесків.

2. Однак національні закони чи постанови можуть передбачати втрату прав стосовно внесків після закінчення строку, змінного або фіксованого, який обчислюється від дати, коли застрахована особа перестає підлягати обов'язковому страхуванню:

a) якщо строк є змінним, він не повинен бути меншим за одну третину загальної суми періодів, за які внески були зроблені від початку страхування (за відрахуванням тих періодів, за які внески не були зроблені);

b) якщо строк є фіксованим, він ні в якому разі не може бути меншим за вісімнадцять місяців, інакше права стосовно внесків можуть бути втрачені після закінчення строку, якщо протягом цього періоду мінімальна кількість внесків, визначена національними законами або постановами, не була кредитована на рахунок застрахованої особи шляхом продовження обов'язкового або добровільного страхування.

Стаття 7

1. Розмір пенсії, що визначається залежно або незалежно від періоду страхування, має бути або фіксованою сумою, або відсотками від заробітної плати, яка береться до уваги з метою страхування, або змінюється залежно від суми сплачених внесків.

2. Якщо розмір пенсії залежить від періоду страхування та її надання обумовлюється закінченням у застрахованої особи стажу, така пенсія, якщо не гарантується мінімальна ставка, має містити в собі фіксовану суму або частину суми, яка не залежатиме від періоду страхування; якщо пенсія надається незалежно від закінчення стажу, може передбачатись гарантована мінімальна ставка пенсії.

3. Якщо розмір внесків залежить від розміру заробітної плати, сума заробітної плати, яка береться до уваги з цією метою, повинна також братись до уваги в обчисленні розміру пенсії, незалежно від того, чи обумовлюється розмір пенсії тривалістю періоду страхування.

Стаття 8

1. Право на допомогу може бути втрачено чи припинено повністю або частково, якщо застрахована особа діяла по-шахрайському по відношенню до страхових інститутів.

2. Виплата може бути повністю або частково припинена протягом часу, коли особа належить до:

a) працівників, які підпадають під обов'язкове страхування;

b) осіб, що перебувають на повному державному забезпеченні;

c) одержувачів іншої періодичної грошової допомоги, яка виплачується на підставі будь-якого закону чи постанови, котрі стосуються обов'язкового соціального страхування, пенсій або компенсацій за каліцтво у зв'язку з нещасними випадками на виробництві або через професійні захворювання.

Стаття 9

1. Застраховані особи та їхні роботодавці повинні брати участь у створенні фінансових ресурсів системи страхування.

2. Національні закони чи постанови можуть звільнити від обов'язку виплачувати внески:

a) учнів і початківців до визначеного віку;

b) працівників, які не отримують грошової винагороди, або чия заробітна плата дуже низька.

3. Закони та постанови про фінансування програм національного страхування, що не обмежуються тільки працівниками за наймом, можуть не передбачати сплати внесків підприємцями.

4. Органи державної влади повинні брати участь у створенні фінансових ресурсів або в наданні допомоги за програмами страхування, які стосуються працівників у цілому або працівників фізичної праці зокрема.

5. Національні закони або постанови, котрі на момент ухвалення цієї Конвенції не передбачають здійснення виплат з боку застрахованих осіб, можуть і надалі не зобов'язувати їх робити такі внески.

Стаття 10

1. Управління системою страхування здійснюють або засновані державними органами інститути, функціонування яких не має на меті отримання прибутку, або державні страхові фонди.

2. Проте національні закони чи постанови можуть доручити управління системою страхування інститутам, які засновані за ініціативою заінтересованих сторін або їхніх організацій та схвалені належним чином державними органами.

3. Управління фінансами страхових інститутів та державних страхових фондів має здійснюватись окремо від управління державними коштами.

4. Уповноважені страхових осіб беруть участь в управлінні страховими інститутами на умовах, передбачених національними законами або постановами, на основі яких може також бути прийнято рішення про надання права брати участь в управлінні уповноваженим як роботодавців, так і державних органів.

5. Автономні страхові інститути повинні перебувати під постійним адміністративним та фінансовим наглядом з боку державних органів.

Стаття 11

1. Застрахована особа або її законні представники мають право на апеляцію у будь-якому спорі стосовно пенсій.

2. Такі спори розглядаються у спеціальних судових інстанціях за наявності суддів, професійних або непрофесійних, які обізнані з питаннями страхування та з потребами застрахованих осіб або мають консультантів, котрі вибрані застрахованими особами та роботодавцями відповідно.

3. У будь-якому спорі, що виник стосовно зобов'язання страхування чи ставки внеску, працівник та, у разі функціонування програми, яка передбачає внески роботодавця, його роботодавець повинні мати право на апеляцію.

Стаття 12

1. Іноземні працівники підлягають обов'язковому страхуванню і сплачують внески на тих самих засадах, що й громадяни відповідної країни.

2. Іноземні застраховані працівники та їхні утриманці мають право на допомогу на підставі сплачених внесків на свій рахунок на тих самих засадах, що й громадяни відповідної країни.

3. Іноземні застраховані працівники та їхні утриманці мають право на будь-яку субсидію, надбавку до пенсії або частину пенсії, яка виплачується з державних фондів, якщо вони є громадянами будь-якої країни члена Організації, зв'язаної цією Конвенцією, закони або постанови якої передбачають участь держави у створенні фінансових ресурсів системи страхування або виплаті пенсій відповідно до статті 9.

4. Однак національні закони та постанови можуть обмежувати право на будь-яку субсидію, надбавку до пенсії або частину пенсії, що виплачується з державних фондів, тільки громадянами країни, котрі застраховані і досягли визначеного віку на момент настання чинності законодавства про обов'язкове страхування.

5. Будь-які обмеження, котрі можуть застосовуватись у разі проживання за кордоном, торкаються тільки пенсіонерів та їхніх утриманців, які є громадянами будь-якої країни-члена Організації, зв'язаної цією Конвенцією, та проживають на території іншого члена Організації, теж зв'язаного даною Конвенцією, але тією мірою, якою вони поширюються на громадян країни, де була набута пенсія. Однак будь-які субсидії, надбавки до пенсій або частини пенсій, виплати яких здійснюються з державних коштів, можуть не надаватись.

Стаття 13

1. Страхування осіб, що працюють за наймом, регулюється законом, який діє за місцем їхньої роботи.

2. З метою безперервності страхування можуть бути зроблені винятки з цього правила за згодою між відповідними членами Організації.

Стаття 14

Будь-який член Організації може запровадити особливі положення для працівників прикордонних районів, місце роботи яких знаходиться на його території, а постійне мешкання - за кордоном.

Стаття 15

У країнах, де немає законів або постанов щодо обов'язкового страхування по старості на момент початкового настання чинності цієї Конвенції, будь-яка існуюча пенсійна система, яка не заснована на внесках, але гарантує індивідуальне право на отримання пенсії відповідно до статей 16-22, надалі вважається такою, що задовольняє вимоги цієї Конвенції.

Стаття 16

Пенсія надається при досягненні віку, визначеного національними законами або постановами, який не перевищує шістдесяти п'яти років.

Стаття 17

Право на отримання пенсії може бути обумовлене терміном проживання претендента на пенсію на території відповідного члена Організації протягом певного періоду до подання документів стосовно отримання пенсії. Цей період визначається національними законами або постановами, але не може перевищувати десяти років.

Стаття 18

1. Претендент набуває права на отримання пенсії у разі, коли його річний дохід не перевищує встановлену межу, яка визначається національними законами або постановами з належним урахуванням прожиткового мінімуму.

2. Під час оцінки доходів претендента на пенсію не беруть до уваги доходи, котрі не перевищують межі, встановленої національними законами та постановами.

Стаття 19

Розмір пенсії встановлюється у сумі, яка разом з іншими доходами пенсіонера, вищими за встановлену межу, достатня для задоволення першочергових потреб пенсіонера.

Стаття 20

1. Претендент на пенсію має право на апеляцію у будь-якому спорі стосовно отримання права на пенсію або визначення її розмірів.

2. Апеляція повинна розглядатися в іншій інстанції, ніж та, котра винесла первинне рішення, яке підлягає оскарженню.

Стаття 21

1. Іноземці, що є громадянами будь-якої країни-члена Організації, який зв'язаний цією Конвенцією, набувають права на отримання пенсії на рівних засадах з громадянами відповідної країни.

2. Проте національні закони або постанови можуть обумовити надання пенсії іноземцям, котрі постійно проживають на території відповідного члена Організації, терміном, який не може перевищувати п'ятирічний період, визначений для громадян відповідної країни.

Стаття 22

1. Право на пенсію може бути втрачено чи припинено повністю або частково, якщо заінтересовані особи:

a) були засуджені до позбавлення волі за кримінальний злочин;

b) отримували чи намагалися отримувати пенсію шахрайським шляхом; або

c) категорично відмовились заробляти на життя працею, яка відповідає їхнім розумовим і фізичним можливостям.

2. Виплата пенсії може бути припинена зовсім або частково особам, які перебувають на державному забезпеченні.

Стаття 23

За умови виконання положень параграфа 5 статті 12 ця Конвенція не розглядає питання про збереження пенсійних прав у разі мешкання за кордоном.

Стаття 24

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

Стаття 25

1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної організації праці чиї документи про ратифікацію зареєстрував Генеральний директор.

2. Вона набуде чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію від двох членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.

Стаття 26

Як тільки буде зареєстровано документи про ратифікацію від двох членів Міжнародної організації праці, Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає про це всіх членів Міжнародної організації праці. Він також сповіщає їх про реєстрацію всіх документів про ратифікацію, які він одержуватиме згодом від інших членів Організації.

Стаття 27

1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.

2. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, який протягом року після закінчення згаданого у попередньому параграфі десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати її після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, встановленому в цій статті.

Стаття 28

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

Стаття 29

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не передбачає іншого, то:

a) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 27, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;

b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої конвенції, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.

2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою та змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нової, переглянутої конвенції.

Стаття 30

Французький та англійський тексти цієї Конвенції мають однакову силу.

Дата набуття чинності: 18 липня 1937 року. Конвенцію переглянуто у 1967 року Конвенцією 128 ( 993_326 ). Після настання чинності цієї Конвенції Конвенцію 35 закрито для ратифікації.