Рекомендація щодо захисту працівників від іонізуючої радіації N 114

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці і зібралася 1 червня 1960 року на свою 44-ту сесію,

постановивши ухвалити ряд пропозицій щодо захисту працівників від іонізуючої радіації, що є четвертим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форму рекомендації, що доповнює Конвенцію 1960 року про захист від радіації,

ухвалює цього двадцять другого дня червня місяця тисяча дев'ятсот шістдесятого року нижченаведену рекомендацію, яка може називатися Рекомендацією 1960 року щодо захисту від радіації:

I. Загальні положення

1. Ця Рекомендація має застосовуватися за допомогою законодавства, зводу практичних правил або інших відповідних заходів. Застосовуючи положення цієї Рекомендації, компетентні органи влади повинні консультуватися з представниками роботодавців і працівників.

2. 1) Ця Рекомендація не поширюється на всі види діяльності, що спричиняють вплив іонізуючої радіації на працівників у процесі їхньої роботи.

2) Ця Рекомендація не поширюється на радіоактивні речовини, як відкриті, так і закриті, а також на апаратуру, що генерує іонізуючу радіацію, котрі внаслідок обмежених доз іонізуючої радіації, що можливо виходить від них, виключаються зі сфери застосування її положень згідно з одним із передбачених у параграфі 1 методів надання чинності цій Рекомендації.

3. З метою застосування положень пункту 2 статті 3 Конвенції 1960 року про захист від радіації ( 993_116 ) кожний член Організації повинен враховувати рекомендації, формульовані час від часу Міжнародною комісією з питань захисту від радіоактивного опромінення, та норми, прийняті іншими компетентними організаціями.

II. Максимально допустимі рівні

4. Рівні, передбачені у статтях 5, 7 і 8 Конвенції 1960 року про захист від радіації, мають встановлюватися з урахуванням відповідних чисельних значень, рекомендованих час від часу Міжнародною комісією по захисту від радіоактивного опромінення. На додаток до цього максимально допустимі концентрації радіоактивних речовин в атмосфері й у воді, котрі можуть потрапити до організму, мають визначатися на підставі цих рівнів.

5. Треба вживати відповідних заходів колективного та індивідуального захисту для того щоб не перевищувалися максимально допустимі рівні, згадані у статтях 6, 7 і 8 Конвенції 1960 року про захист від іонізуючої радіації, і щоб не перевищувалися згадані в параграфі 4 максимально допустимі концентрації в атмосфері й воді, котрі можуть потрапити до організму.

III. Компетентна особа

6. Роботодавець повинен призначити компетентну особу, котра відає від імені цього підприємства питаннями захисту від іонізуючої радіації.

IV. Методи захисту

7. 1) У тих випадках, коли вони забезпечують дійовий захист, перевага має надаватися методам колективного захисту як матеріального, так і організаційного характеру.

2) Якщо колективні методи захисту є недостатніми, то мають застосовуватися індивідуальні засоби захисту, а де доцільно - має бути опрацьовано відповідну процедуру захисту.

8. 1) Усі захисні пристосування й пристрої, а також апаратура мають бути сконструйовані або змінені таким чином, щоб вони відповідали своєму призначенню.

2) Треба вживати всіх необхідних заходів для забезпечення регулярного огляду цих пристосувань, пристроїв та апаратури з метою встановлення їхнього справного стану, задовільного функціонування й забезпечення потрібного захисту; вони особливо повинні перевірятися перед введенням у вжиток і щоразу, коли вносяться зміни в процедуру, обладнання і захисні пристосування.

3) Кожна помічена несправність у цих пристосуваннях, пристроях та апаратурі має бути негайно усунена; у разі потреби має бути негайно припинена робота обладнаних ними установок, які не повинні використовуватися доти, доки не усунено дефекти.

4) Компетентний орган влади повинен вимагати проведення відповідної і регулярної перевірки основних вузлів захисного обладнання, особливо контрольно-сигнального обладнання.

9. 1) З відкритими джерелами слід поводитися з усією обережністю, якої вимагає їхня отруйність.

2) Методи поводження з ними мають вироблятися з метою зменшення можливості потрапляння до організму радіоактивних речовин і поширення ризику радіоактивного розпаду.

10. Плани заходів повинні заздалегідь опрацьовуватися з метою:

а) якомога швидше виявлення будь-якого витоку радіоактивних речовин із закритого джерела чи його руйнування, здатних спричинити небезпеку радіоактивного розпаду; та

b) невідкладного вжиття відповідних заходів для запобігання дальшому поширенню радіоактивного розпаду, а також вжиття інших необхідних захисних заходів, серед яких і процедура знешкодження з безпосереднім співробітництвом, якщо потрібно, всіх заінтересованих влад.

11. Джерела, що можуть спричинити небезпеку впливу іонізуючої радіації на працівників, та зони, в яких може виявлятися такий вплив або в яких працівники можуть зазнати зараження радіоактивними речовинами, у відповідному випадку мають бути позначені легко розпізнаваними знаками попередження.

12. Усі відкриті чи закриті джерела радіоактивних речовин, що їх підприємства використовують або зберігають на своїх складах, мають бути належним чином зареєстровані.

13. 1) Компетентний орган влади повинен вимагати від будь-якого роботодавця чи підприємства, що використовують або мають у своєму розпорядженні радіоактивні речовини, подання, згідно із встановленою цим органом процедурою, доповідей про використання цих речовин.

2) Компетентний орган влади повинен виробити умови зберігання таких речовин на складах, коли вони не використовуються.

14. Жодні радіоактивні речовини не повинні передаватися іншому роботодавцеві або підприємству без відповідного повідомлення, що його може зажадати компетентний орган влади.

15. 1) Якщо будь-хто має підставу вважати, що яке-небудь радіоактивне джерело зникло, загубилося, викрадене чи пошкоджене, він повинен негайно повідомити про це компетентну особу, згадану вище у параграфі 6, або якщо це неможливо, іншу відповідальну особу, котра повинна якнайшвидше повідомити про це компетентну особу.

2) Якщо пропажа, крадіжка або пошкодження підтверджується, то про це треба негайно поставити до відома компетентний орган влади.

16. З огляду на те, що використання праці жінок такого віку, коли вони здатні до народження дітей, на пов'язаних із радіацією роботах зачіпає особливі медичні проблеми, треба вживати всіх можливих запобіжних заходів для того, щоб вони не зазнавали великого ризику великого ризику впливу радіації.

V. Нагляд за радіоактивним випроміненням

17. 1) Повинен проводитися відповідний нагляд за працівниками та місцями їхньої роботи з метою визначення ступеня вразливого впливу на працівників іонізуючої радіації та радіоактивних речовин, щоб пересвідчитись у дотриманні допустимого рівня радіації.

2) У разі радіоактивного випромінення зі зовнішнього джерела такий контроль повинен здійснюватися за допомогою фільмів, дозиметрів або інших відповідних пристосувань.

3) У разі внутрішнього опромінення, коли є підстави вважати, що максимально допустимі рівні можуть бути досягнені або перевищені, до такого контрольного визначення повинна входити перевірка:

а) радіоактивного зараження;

b) якщо це виявиться можливим, кількості речовин в організмі.

4) Поряд із визначенням ступеня опромінення всього тіла контрольне визначення має встановити часткове опромінення тієї частини тіла, якій може бути завдано найбільшої шкоди.

18. Компетентний орган влади повинен, де доцільно, вимагати проведення перевірки з метою виявлення зараження рук, тіла й одягу осіб, що йдуть з робочого місця.

19. Особи, які здійснюють такий контроль відповідно до положень Конвенції 1960 року про захист від радіації та цієї Рекомендації, повинні забезпечуватися потрібним обладнанням і мати всі можливості для проведення такої роботи.

VI. Медичний огляд

20. Медичний огляд, передбачений положеннями Конвенції 1960 року про захист від радіації, повинні здійснювати лікарі відповідної кваліфікації.

21. У випадках, передбачених у статті 13 Конвенції 1960 року про захист від радіації, повинні проводитися всі потрібні спеціальні медичні огляди.

22. Медичний огляд, згаданий у попередніх параграфах, не повинен спричиняти для працівників жодних витрат.

23. Лікарі, які проводять такий медичний огляд, повинні мати можливість ознайомитися з умовами праці даних працівників.

24. На всіх працівників, підданих такому медичному оглядові, повинно бути заведено медичні картки, котрі мають вестися з вимогами компетентного органу влади.

25. Такі медичні картки повинні мати стандартну форму, єдину для всієї країни.

26. Такою мірою, якою це виявиться можливим, мають реєструватися всі дози, отримані в процесі роботи кожним працівником, згаданим у параграфі 24 цієї Рекомендації, щоб можна було врахувати кумулятивний вплив опромінення, пов'язаного з роботою цього працівника.

27. Якщо внаслідок медичної поради, передбаченої у статті 14 Конвенції 1960 року про захист від радіації, виявиться недоцільним піддавати працівника подальшому впливові іонізуючої радіації в процесі його звичайної роботи, треба докладати всіх розумних зусиль до надання такій особі іншої відповідної роботи.

VII. Інспекція та оповіщення

28. Служби інспекції, передбачені у статті 15 Конвенції 1960 року про захист від радіації, повинні мати у своєму складі або завжди мати у своєму розпорядженні достатню кількість осіб, добре обізнаних з небезпеками радіації і достатньо кваліфікованих, щоб давати поради з питань захисту від іонізуючої радіації.

29. 1) Представники зазначених служб інспекцій повинні мати право вживати заходів щодо усунення недоліків, виявлених в обладнанні, апаратурі чи методах праці, котрі вони на вагомих підставах можуть вважати такими, що становлять загрозу для здоров'я та безпеки працівників внаслідок іонізуючої радіації.

2) Для того щоб представники служб інспекції мали змогу вживати таких заходів, вони повинні мати право, із застереженням щодо передбаченої законодавством країни можливості оскарження до судових чи адміністративних органів, дати розпорядження або зажадати:

а) щоб у певний строк в обладнання вносилися зміни, потрібні для забезпечення суворого дотримання правил щодо охорони здоров'я та безпеки працівників;

b) щоб було вжито негайних заходів, якщо цього вимагає загроза здоров'ю та безпеці працівників.

30. 1) Кожний член Організації повинен передбачити вжиття заходів для контролю за розповсюдженням та використанням джерела іонізуючої радіації.

2) Такі заходи мають включати:

а) повідомлення компетентного органу влади, згідно з його вказівками, про поставки таких джерел;

b) до того, як приступити вперше до робіт, пов'язаних із впливом на працівників іонізуючої радіації, і до того, як приступити до значного збільшення або змінення апаратів чи установок, що випромінюють іонізуючу радіацію або забезпечують захист проти неї, подання компетентному органу влади, у встановленому ним порядку, відомостей про властивості цих апаратів чи установок та про передбачені заходи захисту від іонізуючої радіації.

31. Роботодавець має повідомляти компетентний орган влади, у встановленому ним порядку, про остаточне припинення робіт, пов'язаних із впливом іонізуючої радіації на працівників.

VIII. Співробітництво роботодавців і працівників

32. Як роботодавці, так і працівники повинні докладати всіх зусиль для забезпечення найтіснішого співробітництва і здійсненні заходів щодо захисту від іонізуючої радіації.