(До Розділу ІV: Торгівля і питання, пов'язані з торгівлею
Глава 9. Інтелектуальна власність)

ДИРЕКТИВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) 2019/790
від 17 квітня 2019 року
про авторське право і суміжні права на Єдиному цифровому ринку та про внесення змін до директив 96/9/ЄС та 2001/29/ЄС

(Текст стосується ЄЕП)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу, зокрема його статтю 53(1) та статті 62 та 114,

Беручи до уваги пропозицію Європейської Комісії,

Після передачі проекту законодавчого акта національним парламентам,

Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету (-1),

Беручи до уваги висновок Комітету регіонів (-2),

Діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою (-3),

Оскільки:

(1) Договір про Європейський Союз (ДЄС) передбачає створення внутрішнього ринку та запровадження системи, яка забезпечить відсутність спотворення конкуренції на внутрішньому ринку. Подальша гармонізація законодавства держав-членів у сфері авторського права і суміжних прав має сприяти досягненню таких цілей.

(2) Директиви, ухвалені у сфері авторського права і суміжних прав, сприяють функціонуванню внутрішнього ринку, забезпечують високий рівень захисту правоволодільців, сприяють отриманню дозволів на використання прав та створюють рамки, в яких може здійснюватися використання творів та інших захищених об'єктів. Такі гармонізовані правові рамки сприяють належному функціонуванню внутрішнього ринку та стимулюють інновації, креативність, інвестиції і виробництво нового контенту, у тому числі в цифровому середовищі, для уникнення фрагментації внутрішнього ринку. Захист, який надають такі правові рамки, також сприяє досягненню цілі Союзу щодо поваги до культурного розмаїття та сприяння культурному розмаїттю з одночасним виведенням на перший план спільної культурної спадщини. Стаття 167(4) Договору про функціонування Європейського Союзу вимагає, щоб Союз враховував культурні аспекти у своїй діяльності.

(3) Швидкий розвиток технологій продовжує трансформувати способи створення, виробництва, розповсюдження і використання творів та інших об'єктів. Продовжують з'являтися нові бізнес-моделі та нові суб'єкти. Відповідне законодавство має відповідати запитам майбутнього, щоб не обмежувати технологічного розвитку. Цілі та принципи, встановлені у правових рамках у сфері авторського права, залишаються доцільними. Проте зберігається правова невизначеність як для правоволодільців, так і для користувачів стосовно певних способів використання, у тому числі транскордонного використання, творів та інших об'єктів у цифровому середовищі. Як зазначено у Повідомленні Комісії від 09 грудня 2015 року під назвою «На шляху до сучасних, більш європейських рамок авторського права», необхідно адаптувати та доповнити наявні рамки авторського права Союзу в деяких сферах зі збереженням при цьому високого рівня захисту авторського права і суміжних прав. Ця Директива передбачає правила адаптації певних винятків та обмежень авторського права і суміжних прав до цифрового і транскордонного середовищ, а також заходи сприяння певним практикам ліцензування, зокрема, але не тільки щодо поширення некомерційних творів та інших об'єктів та доступності аудіовізуальних творів онлайн на платформах відео на запит, для забезпечення ширшого доступу до контенту. Вона також містить правила сприяння використанню контенту, що є суспільним надбанням. Щоб побудувати налагоджений та справедливий торговельний майданчик для авторського права, повинні також існувати правила щодо прав на публікації, щодо використання творів чи інших об’єктів надавачами онлайнових послуг, які зберігають контент, вивантажений користувачами, та надають доступ до нього, щодо прозорості договорів авторів і виконавців, щодо винагородження авторів і виконавців, а також механізм відкликання прав, що їх автори і виконавці передали на виключній основі.

(4) Ця Директива ґрунтується на правилах, встановлених у чинних директивах у зазначеній сфері, зокрема у директивах Європейського Парламенту і Ради 96/9/ЄС (-4), 2000/31/ЄС (-5), 2001/29/ЄС (-6), 2006/115/ЄС (-7), 2009/24/ЄС (-8), 2012/28/ЄС (-9) та 2014/26/ЄС (-10), та доповнює такі правила.

(5) Цифрові технології уможливлюють нові види використання у сферах досліджень, інновацій, освіти та збереження культурної спадщини, які чітко не охоплені наявними правилами Союзу щодо винятків та обмежень. Крім того, необов'язковий характер винятків та обмежень, передбачених у директивах 96/9/ЄС, 2001/29/ЄС та 2009/24/ЄС, у таких сферах може негативно вплинути на функціонування внутрішнього ринку. Це особливо стосується транскордонних способів використання, які стають дедалі важливішими в цифровому середовищі. Таким чином, наявні винятки та обмеження в праві Союзу, які стосуються наукових досліджень, інновацій, викладання та збереження культурної спадщини, потрібно повторно оцінити з огляду на такі нові способи використання. Потрібно впровадити обов’язкові винятки чи обмеження способів використання технологій глибинного аналізу тексту та даних, ілюстрацій для викладання в цифровому середовищі та для збереження культурної спадщини. Наявні винятки та обмеження в праві Союзу потрібно продовжувати застосовувати, у тому числі до діяльності із глибинного аналізу тексту та даних, освіти та збереження, якщо вони не обмежують сфери застосування обов’язкових винятків чи обмежень, передбачених цією Директивою, що їх мають імплементувати держави-члени у своєму національному праві. Таким чином, до директив 96/9/ЄС і 2001/29/ЄС повинні бути внесені зміни.

(6) Винятки та обмеження, передбачені цією Директивою, орієнтовані на досягнення справедливого балансу між правами й інтересами авторів та інших правоволодільців з одного боку та правами й інтересами користувачів з іншого боку. Вони можуть застосовуватися тільки в окремих особливих випадках, які не суперечать звичайному використанню творів або інших об’єктів та не призводять до необґрунтованих обмежень законних інтересів правоволодільців.

(7) Захист технологічних заходів, встановлених Директивою 2001/29/ЄС, залишається важливим для забезпечення захисту та ефективної реалізації прав, наданих авторам та іншим правоволодільцям згідно з правом Союзу. Потрібно підтримувати такий захист, забезпечуючи при цьому, щоб використання технологічних заходів не перешкоджало користуванню винятками та обмеженнями, передбаченими цією Директивою. Правоволодільці повинні мати змогу забезпечити це за допомогою добровільних заходів. Їм потрібно забезпечити свободу вибору належних заходів для використання бенефіціарами винятків та обмежень, передбачених цією Директивою, таких винятків та обмежень. За відсутності добровільних заходів держави-члени повинні вжити належних заходів відповідно до першого підпараграфа статті 6(4) Директиви 2001/29/ЄС, у тому числі в частині доведення до загального відома публіки творів та інших об'єктів шляхом надання послуг на запит.

(8) Нові технології дають змогу здійснювати автоматизований обчислювальний аналіз інформації в цифровій формі, як-от тексту, звуків, зображень або даних, загальновідомий як глибинний аналіз тексту та даних. Глибинний аналіз тексту та даних уможливлює опрацювання значних обсягів інформації з метою отримання нових знань та виявлення нових тенденцій. Технології глибинного аналізу тексту та даних широко розповсюджені в цифровій економіці; проте широко визнаною є точка зору, що глибинний аналіз тексту і даних може, зокрема, принести користь науково-дослідній спільноті та, тим самим, підтримати інновації. Такі технології приносять користь університетам та іншим науково-дослідним організаціям, а також установам зі збереження культурної спадщини, оскільки вони також можуть проводити дослідження в контексті своєї основної діяльності. Проте у Союзі такі організації та установи стикаються з правовою невизначеністю щодо міри, до якої вони можуть виконувати глибинний аналіз тексту та даних контенту. У деяких випадках глибинний аналіз тексту та даних може включати дії, захищені авторським правом, правом sui generis на бази даних або обома зазначеними правами, зокрема, відтворення творів чи інших об’єктів, витяг елементів вмісту бази даних або обидві дії, які здійснюють, наприклад, коли дані нормалізуються в процесі глибинного аналізу тексту та даних. Якщо не застосовується жодних винятків чи обмежень, потрібен дозвіл правоволодільців на здійснення таких дій.

(9) Глибинний аналіз тексту та даних також можна проводити стосовно самих фактів або даних, які не захищені авторським правом, та в таких випадках дозвіл відповідно до авторського права не вимагається. Також можуть існувати випадки глибинного аналізу тексту та даних, які не передбачають актів відтворення, або в яких відтворені дані підпадають під обов’язковий виняток щодо тимчасових актів відтворення, передбачений статтею 5(1) Директиви 2001/29/ЄС, який повинен продовжувати застосовуватися до методів глибинного аналізу тексту та даних, які не передбачають виготовлення копій за межами сфери застосування такого винятку.

(10) Право Союзу передбачає певні винятки та обмеження, які охоплюють способи використання для науково-дослідних цілей і можуть застосовуватися до актів у рамках глибинного аналізу тексту та даних. Проте такі винятки та обмеження є необов'язковими та не повністю адаптованими до використання технологій у наукових дослідженнях. Крім того, якщо дослідники мають законний доступ до контенту, наприклад, через підписки на публікації або ліцензії відкритого доступу, умови таких ліцензій можуть виключати глибинний аналіз тексту та даних. Оскільки дослідження дедалі частіше проводять із використанням цифрових технологій, існує ризик того, що конкурентна позиція Союзу як науково-дослідного простору постраждає, якщо не вжити заходів для вирішення проблеми правової невизначеності щодо глибинного аналізу тексту та даних.

(11) Проблему правової невизначеності стосовно глибинного аналізу тексту та даних потрібно вирішувати шляхом передбачення обов'язкового винятку для університетів та інших науково-дослідних організацій, а також для установ зі збереження культурної спадщини, до виключного права на відтворення та до права на запобігання здійсненню витягів з бази даних. Згідно з чинною науково-дослідною політикою Союзу, яка заохочує університети та науково-дослідні інститути співпрацювати з приватним сектором, науково-дослідні організації повинні також користуватися таким винятком у разі проведення науково-дослідної діяльності в рамках публічно-приватних партнерств. Хоча науково-дослідні організації та установи зі збереження культурної спадщини залишаються бенефіціарами такого винятку, вони також повинні мати змогу покладатися на своїх приватних партнерів у проведенні глибинного аналізу тексту та даних, у тому числі шляхом використання їхніх технологічних засобів.

(12) Науково-дослідні організації на території Союзу охоплюють широкий діапазон суб’єктів, основною метою яких є проведення наукових досліджень або проведення наукових досліджень разом з наданням освітніх послуг. Термін «наукові дослідження» у розумінні цієї Директиви слід розуміти як такий, що охоплює природничі та гуманітарні науки. У зв’язку з різноманітністю таких суб’єктів важливо мати загальне розуміння науково-дослідних організацій. Вони охоплюють, наприклад, окрім університетів чи інших освітніх установ і їх бібліотек, також такі суб’єкти, як науково-дослідні інститути і лікарні, які проводять дослідження. Незважаючи на різні юридичні форми і структури, загалом спільною ознакою науково-дослідних організацій у державах-членах є те, що вони діють на неприбутковій основі або в контексті визнаних державою місій, які становлять суспільний інтерес. Такі місії, які становлять суспільний інтерес, можуть бути відображені, наприклад, у державному фінансуванні або в положеннях національного права чи публічних договорів. І навпаки, організації, що на них мають вирішальний вплив комерційні підприємства, який надає їм змогу здійснювати контроль з огляду на структурні ситуації, як-от з огляду на права акціонера чи члена, що може призводити до преференційного доступу до результатів досліджень, не повинні вважатися науково-дослідними організаціями для цілей цієї Директиви.

(13) Установи зі збереження культурної спадщини потрібно розуміти як такі, що охоплюють загальнодоступні бібліотеки і музеї незалежно від типу творів чи інших об’єктів, що їх вони зберігають у своїх постійних колекціях, а також архіви, установи зі збереження кіно- чи аудіоспадщини. Їх потрібно розуміти як такі, які включають, між іншим, національні бібліотеки і національні архіви та, якщо йдеться про їх архіви і загальнодоступні бібліотеки, заклади освіти, науково-дослідні організації й організації суспільного мовлення публічного сектора.

(14) Науково-дослідні організації й установи зі збереження культурної спадщини, у тому числі особи, пов'язані з ними, повинні бути охоплені винятком щодо глибинного аналізу тексту та даних стосовно контенту, до якого вони мають законний доступ. Законний доступ потрібно розуміти як такий, що охоплює доступ до контенту на основі політики відкритого доступу або доступ на основі договірних домовленостей між правоволодільцями й науково-дослідними організаціями чи установами зі збереження культурної спадщини, таких як підписки, чи на основі інших законних засобів. Наприклад, у випадку підписок, оформлених науково-дослідними організаціями чи установами зі збереження культурної спадщини, особи, пов'язані з ними, які підпадають під дію таких підписок, розглядаються як такі, що мають законний доступ. Законний доступ також охоплює доступ до контенту, що перебуває у вільному онлайновому доступі.

(15) Науково-дослідним організаціям та установам зі збереження культурної спадщини у деяких випадках, наприклад, для подальшої верифікації результатів наукових досліджень, може бути потрібно зберігати копії, зроблені згідно з винятком для цілей проведення глибинного аналізу тексту та даних. У таких випадках копії потрібно зберігати в захищеному середовищі. Держави-члени повинні мати право вільно ухвалювати на національному рівні та після обговорення з відповідними стейкхолдерами рішення щодо подальших конкретних заходів для зберігання копій, у тому числі щодо здатності призначати довірені органи для зберігання таких копій. Щоб не обмежувати застосування винятку надмірно, такі заходи повинні бути пропорційними та обмежуватися заходами, необхідними для безпечного зберігання копій та запобігання несанкціонованому використанню. Способи використання для цілей наукових досліджень, інші ніж глибинний аналіз тексту та даних, такі як наукові партнерські перевірки і спільні дослідження, повинні продовжувати охоплюватися, якщо застосовно, винятком чи обмеженням, передбаченими у статті 5(3)(a) Директиви 2001/29/ЄС.

(16) 3 огляду на потенційно велику кількість запитів на доступ до їхніх творів чи інших об’єктів та на їх завантаження, правоволодільцям повинно бути дозволено застосовувати заходи, якщо існує ризик того, що безпека та цілісність їхніх систем або баз даних може бути поставлена під загрозу. Такі заходи можуть, наприклад, бути використані для забезпечення того, щоб тільки особи, які мають законний доступ до їхніх даних, могли мати до них доступ, у тому числі за допомогою перевірки IP адреси або автентифікації користувача. Такі заходи повинні залишатися пропорційними наявним ризикам, не повинні виходити за межі того, що є необхідним для реалізації цілі забезпечення безпеки й цілісності системи, та не повинні перешкоджати ефективному застосуванню винятку.

(17) 3 огляду на характер і сферу застосування винятку, що обмежується суб’єктами, які проводять наукові дослідження, будь-яка потенційна шкода правоволодільцям через такий виняток буде мінімальною. Таким чином, держави-члени не повинні передбачати компенсацію для правоволодільців у зв'язку з використанням згідно з винятками щодо глибинного аналізу тексту та даних, запровадженими цією Директивою.

(18) Окрім їх важливого значення в контексті наукових досліджень, методи глибинного аналізу тексту та даних широко використовуються приватними і публічними суб'єктами для аналізу значних обсягів даних у різних сферах життя і для різних цілей, у тому числі для державних служб, ухвалення складних бізнес-рішень та розробки нових застосунків або технологій. У правоволодільців повинна залишатися можливість ліцензувати способи використання їхніх творів чи інших об’єктів, які виходять за межі сфери застосування обов’язкового винятку, передбаченого в цій Директиві, щодо глибинного аналізу тексту та даних для цілей наукових досліджень, а також наявних винятків і обмежень, передбачених у Директиві 2001/29/ЄС. Водночас необхідно враховувати той факт, що користувачі глибинного аналізу тексту та даних можуть зіткнутися з правовою невизначеністю щодо того, чи можна здійснювати відтворення та витягування даних для цілей глибинного аналізу тексту та даних із творів чи інших об'єктів, до яких вони мають законний доступ, зокрема якщо відтворення чи витягування даних, здійснені для цілей технічного процесу, не відповідають усім умовам наявного винятку щодо тимчасових актів відтворення, як передбачено у статті 5(1) Директиви 2001/29/ЄС. Для забезпечення більшої правової визначеності в таких випадках та заохочення інновацій також у приватному секторі, ця Директива повинна передбачати, за певних умов, виняток або обмеження щодо відтворення та витягування даних із творів чи інших об’єктів для цілей глибинного аналізу тексту та даних, а також дозволяти зберігати зроблені копії протягом часу, необхідного для цілей глибинного аналізу тексту та даних.

Виняток чи обмеження повинні застосовуватися тільки за умови законного доступу бенефіціара до твору чи іншого об'єкта, у тому числі якщо такі твір чи об’єкт доведені до загального відома публіки онлайн, та якщо правоволодільці належним чином не зарезервували права на відтворення і витягування даних для глибинного аналізу тексту та даних. У випадку контенту, доведеного до загального відома публіки онлайн, доцільним вважається тільки резервування таких прав із використанням засобів машинного зчитування, у тому числі метаданих та умов вебсайту чи сервісу. Резервування прав для цілей глибинного аналізу тексту та даних не має впливати на інші способи використання. В інших випадках може бути доцільним резервування прав із використанням інших засобів, таких як договірні угоди або одностороння декларація. Правоволодільці повинні мати змогу застосовувати заходи для забезпечення дотримання їх резервування в такому контексті. Такий виняток чи обмеження не повинні впливати на обов’язковий виняток щодо глибинного аналізу тексту та даних для цілей наукових досліджень, передбачений цією Директивою, а також на наявний виняток щодо тимчасових актів відтворення, передбачений у статті 5(1) Директиви 2001/29/ЄС.

(19) Стаття 5(3)(a) Директиви 2001/29/ЄС дозволяє державам-членам впроваджувати виняток чи обмеження прав на відтворення, публічне сповіщення та доведення до загального відома публіки творів чи інших об’єктів у такий спосіб, щоб особи з населення могли мати доступ до них із місця та в час, що їх вони вибрали індивідуально, виключно для цілей ілюстрування з метою викладання. Крім того, статті 6(2)(b) і 9(b) Директиви 96/9/ЄС дозволяють використання бази даних та витягування значної частини елементів її вмісту для цілей ілюстрування з метою викладання. Сфера застосування таких винятків чи обмежень у частині, в якій вони стосуються цифрових способів використання, нечітка. Крім того, бракує ясності щодо того, чи будуть застосовуватися такі винятки чи обмеження до онлайнового і дистанційного викладання. Крім того, існуючі правові рамки не передбачають транскордонної дії. Така ситуація може перешкоджати розвитку викладання з використанням цифрових технологій і дистанційного навчання. Таким чином, впровадження нового обов'язкового винятку чи обмеження необхідне для забезпечення того, щоб заклади освіти могли користуватися правовою визначеністю в ході використання творів чи інших об’єктів у цифровій, у тому числі онлайновій і транскордонній, викладацькій діяльності.

(20) Хоча програми дистанційного навчання і транскордонної освіти переважно розробляють на рівні вищої освіти, цифрові інструменти й ресурси дедалі частіше використовують на всіх рівнях освіти, зокрема для вдосконалення та збагачення навчального досвіду. Таким чином, винятком чи обмеженням, передбаченими в цій Директиві, повинні мати змогу користуватися всі освітні установи, визнані державою-членом, у тому числі освітні установи, залучені до початкової, середньої, професійної та вищої освіти. Виняток чи обмеження повинні застосовуватися в тій мірі, в якій способи використання обґрунтовані некомерційною ціллю конкретного виду викладацької діяльності. Організаційна структура та засоби фінансування закладу освіти не повинні бути вирішальними факторами у визначенні того, чи є діяльність некомерційною за своїм характером.

(21) Виняток чи обмеження, передбачені в цій Директиві виключно для цілей ілюстрування з метою викладання, потрібно розуміти як такі, що охоплюють цифрові способи використання творів чи інших об’єктів для підтримки, збагачення чи доповнення викладання, у тому числі навчальної діяльності. Розповсюдження програмного забезпечення, дозволеного згідно з такими винятком чи обмеженням, має бути обмежене цифровим передаванням програмного забезпечення. Таким чином, у більшості випадків поняття ілюстрування передбачатиме використання тільки частин творів або витягів із творів, які не повинні замінювати придбання матеріалів, призначених переважно для освітнього ринку. У разі впровадження винятку чи обмеження держави-члени повинні зберігати за собою право вказувати частку твору чи іншого об’єкта, що її можна використовувати виключно для цілей ілюстрування з метою викладання, для різних типів творів чи інших об’єктів у збалансований спосіб. Способи використання, дозволені згідно з винятком чи обмеженням, потрібно розуміти як такі, що охоплюють особливі потреби, пов’язані з доступністю, осіб з інвалідністю в контексті ілюстрування з метою викладання.

(22) Використання творів чи інших об’єктів згідно з винятком чи обмеженням виключно для цілей ілюстрування з метою викладання, передбаченим у цій Директиві, повинне відбуватися тільки в контексті викладацької і навчальної діяльності, здійснюваної під відповідальністю закладів освіти, у тому числі в ході іспитів або викладацької діяльності, які відбуваються за межами приміщень закладів освіти, наприклад, у музеї, бібліотеці чи в іншій установі зі збереження культурної спадщини, та обмежуватися тим, що необхідно для цілі такої діяльності. Виняток чи обмеження повинні охоплювати способи використання, що відбувається в класі або в інших місцях за допомогою цифрових засобів, наприклад, електронних дошок чи цифрових пристроїв, що можуть під’єднуватися до мережі Інтернет, а також способи використання, що відбувається дистанційно через захищені електронні середовища, як-от у контексті онлайнових курсів або доступу до навчальних матеріалів, які доповнюють такі курси. Захищені електронні середовища потрібно розуміти як цифрові середовища для викладання та навчання, доступ до яких обмежений викладацьким персоналом закладу освіти і учнями чи студентами, зарахованими до навчальної програми, зокрема за допомогою належних процедур автентифікації, у тому числі автентифікації з використанням пароля.

(23) У низці держав-членів існують різні механізми для сприяння використанню творів чи інших об’єктів у сфері освіти, що ґрунтуються на впровадженні винятку чи обмеження, передбаченого Директивою 2001/29/ЄС, або на ліцензійних договорах, що охоплюють подальші способи використання. Такі механізми зазвичай розробляють із урахуванням потреб закладів освіти та різних рівнів освіти. Хоча важливо гармонізувати сферу застосування нових обов’язкових винятку чи обмеження стосовно цифрових способів використання і транскордонної викладацької діяльності, механізми впровадження можуть відрізнятися в різних державах-членах тією мірою, якою це не перешкоджає ефективному застосуванню винятку чи обмеження або транскордонним способам використання. Держави-члени повинні, наприклад, мати свободу вимагати, щоб використання творів чи інших об'єктів здійснювалося з дотриманням особистих немайнових прав авторів і виконавців. Це надасть державам-членам змогу спиратися на наявні угоди, укладені на національному рівні. Зокрема, держави-члени можуть ухвалити рішення про те, щоб застосування винятку чи обмеження повністю або частково залежало від доступності відповідних ліцензій, які охоплюють принаймні такі самі способи використання, як і ті, що дозволені згідно з винятком чи обмеженням. Держави-члени повинні забезпечити, щоб, якщо ліцензії охоплюють способи використання, дозволені згідно з винятком чи обмеженням, тільки частково, на всі інші способи використання поширювалися виняток чи обмеження.

Держави-члени можуть, наприклад, використовувати такий механізм для надання пріоритету ліцензіям на матеріали, призначені переважно для освітнього ринку, або ліцензіям на партитуру. Щоб уникнути правової невизначеності чи адміністративного тягаря для закладів освіти в результаті такої залежності застосування винятку від доступності ліцензій, держави-члени, які застосовують такий підхід, повинні вжити конкретних заходів для забезпечення того, щоб схеми ліцензування, які дозволяють цифрові способи використання творів чи інших об’єктів для цілей ілюстрування з метою викладання, були легкодоступними, та щоб заклади освіти були поінформовані про існування таких схем ліцензування. Такі схеми ліцензування повинні задовольняти потреби закладів освіти. Також необхідно розробити інформаційні інструменти, спрямовані на забезпечення помітності існування наявних схем ліцензування. Такі схеми повинні ґрунтуватися, наприклад, на колективному ліцензуванні або розширеному колективному ліцензуванні, щоб уникнути необхідності для закладів освіти окремо вести переговори з правоволодільцями. Щоб гарантувати правову визначеність, держави-члени повинні визначити, за яких умов заклад освіти може використовувати захищені твори чи інші об’єкти згідно з таким винятком та, навпаки, коли він має діяти відповідно до схеми ліцензування.

(24) Держави-члени повинні зберігати за собою право забезпечувати, щоб правоволодільці отримували справедливу компенсацію за цифрове використання їхніх творів чи інших об’єктів згідно з винятком чи обмеженням, передбаченим у цій Директиві для ілюстрування з метою викладання. Для встановлення рівня справедливої компенсації потрібно належним чином враховувати, між іншим, освітні цілі держав-членів та шкоду для правоволодільців. Держави-члени, які ухвалюють рішення про забезпечення справедливої компенсації, повинні заохочувати використання систем, які не створюють адміністративного тягаря для закладів освіти.

(25) Установи зі збереження культурної спадщини займаються збереженням своїх колекцій для майбутніх поколінь. Акт збереження твору чи іншого об’єкта в колекції установи зі збереження культурної спадщини може вимагати відтворення та, відповідно, дозволу відповідних правоволодільців. Цифрові технології пропонують нові способи збереження спадщини, яка міститься в таких колекціях, проте вони також створюють нові виклики. З огляду на такі нові виклики, необхідно адаптувати існуючі правові рамки шляхом передбачення обов’язкового винятку до права на відтворення, щоб дозволити такі акти збереження, здійснювані такими установами.

(26) Існування в державах-членах різних підходів до актів відтворення для збереження спадщини установами зі збереження культурної спадщини перешкоджає транскордонній співпраці, обміну засобами збереження та створенню транскордонних мереж зі збереження спадщини на внутрішньому ринку такими установами, що призводить до неефективного використання ресурсів. Це може мати негативний вплив на збереження культурної спадщини.

(27) Таким чином, на держави-члени необхідно покласти обов’язок передбачити виняток, щоб дозволити установам зі збереження культурної спадщини відтворювати твори та інші об’єкти, що постійно перебувають у їхніх колекціях, для цілей їх збереження, наприклад, для усунення технологічного застарівання чи погіршення стану оригінальних носіїв або для страхування таких творів чи об’єктів. Такий виняток повинен дозволяти створювати копії за допомогою належного інструмента, засобу чи технології для збереження в будь-якому форматі чи на будь-якому носії та в необхідній кількості у будь-який момент життя твору чи іншого об’єкта та тією мірою, якою це необхідно для цілей збереження. Акти відтворення, що їх здійснюють установи зі збереження культурної спадщини для цілей, інших ніж збереження творів та інших об’єктів у їхніх постійних колекціях, повинні надалі вимагати дозволу від правоволодільців, якщо вони не дозволені іншими винятками чи обмеженнями, передбаченими в праві Союзу.

(28) Установи зі збереження культурної спадщини не обов’язково мають технічні засоби чи експертні знання для здійснення актів, необхідних для збереження їхніх колекцій, зокрема в цифровому середовищі, тому вони можуть звернутися за допомогою до інших культурних організацій та інших третіх сторін для цієї цілі. Згідно з винятком для цілей збереження, передбаченим цією Директивою, установам зі збереження культурної спадщини потрібно дозволити покладатися на треті сторони, які діють від їхнього імені і під їхню відповідальність, у тому числі на треті сторони, які базуються в інших державах-членах, для створення копій.

(29) Для цілей цієї Директиви твори та інші об'єкти повинні вважатися такими, які постійно перебувають у колекції установи зі збереження культурної спадщини, якщо така установа володіє копіями таких творів чи інших об’єктів або утримує їх на постійній основі, наприклад, у результаті передачі права власності або ліцензійного договору, зобов'язань щодо обов'язкового примірника або домовленостей щодо постійного зберігання.

(30) Установи зі збереження культурної спадщини повинні користуватися перевагами чітких рамок оцифровування та поширення, у тому числі транскордонного, творів чи інших об’єктів, які вважаються некомерційними для цілей цієї Директиви. Проте певні характеристики колекцій некомерційних творів чи інших об’єктів, а також кількість творів чи інших об’єктів, залучених до проекту з масового оцифровування, передбачають, що отримати попередній дозвіл окремих правоволодільців може бути дуже складно. Це може бути пов'язано, наприклад, із віком творів чи інших об’єктів, їх обмеженою комерційною вартістю або з тим. що вони не були призначені для комерційного використання або ніколи не використовувалися в комерційних цілях. Таким чином, необхідно передбачити заходи для сприяння певним видам використання некомерційних творів чи інших об’єктів, які постійно перебувають у колекціях установ зі збереження культурної спадщини.

(31) Усі держави-члени повинні мати правові механізми, які дозволяють застосовувати ліцензії, видані відповідними і достатньо представницькими організаціями колективного управління установам зі збереження культурної спадщини щодо певних видів використання некомерційних творів чи інших об’єктів, також до прав правоволодільців, які не уповноважили представницьку організацію колективного управління для цієї мети. Необхідно забезпечити змогу охоплення такими ліцензіями всіх держав-членів відповідно до цієї Директиви.

(32) Положення щодо колективного ліцензування некомерційних творів чи інших об’єктів, запроваджені цією Директивою, можуть не передбачати вирішення всіх випадків, у яких установи зі збереження культурної спадщини стикаються з труднощами в ході отримання всіх необхідних дозволів від правоволодільців на використання таких некомерційних творів чи інших об’єктів. Це може стосуватися, наприклад, випадків, пов’язаних із відсутністю практики колективного управління правами на певні типи творів чи інших об'єктів або з тим, що відповідні організації колективного управління є недостатньо представницькими для категорії правоволодільців і відповідних прав. У таких окремих випадках необхідно забезпечити установам зі збереження культурної спадщини змогу надання онлайн некомерційних творів чи інших об’єктів, які постійно перебувають у їхніх колекціях, згідно з гармонізованими винятком чи обмеженням до авторського права і суміжних прав у всіх державах-членах. Важливо, щоб використання згідно з такими винятком чи обмеженням здійснювалося тільки у разі, якщо виконуються певні умови, зокрема стосовно доступності ліцензійних рішень. Відсутність договору про умови ліцензії не повинна тлумачитися як відсутність доступних ліцензійних рішень.

(33) У рамках, передбачених цією Директивою, держави-члени повинні мати змогу застосовувати гнучкість у виборі певного типу механізму ліцензування, такого як розширене колективне ліцензування або презумпції представництва, що його вони впроваджують для використання некомерційних творів чи інших об’єктів установами зі збереження культурної спадщини, відповідно до їхніх правових традицій, практики чи обставин. Держави-члени також повинні мати змогу застосовувати гнучкість у визначенні умов, що їх повинні виконувати організації колективного управління, щоб бути достатньо представницькими, якщо таке визначення базується на значній кількості правоволодільців певного типу творів чи інших об’єктів, які надали уповноваження, яке дозволяє ліцензування відповідного типу використання. Держави-члени повинні мати право вільно встановлювати спеціальні правила, що застосовуються до випадків, у яких більше ніж одна організація колективного управління є представником відповідних творів чи інших об’єктів, що вимагає, наприклад, видачі спільної ліцензії або договору між відповідними організаціями.

(34) Для цілей таких механізмів ліцензування важливою є сувора і налагоджена система колективного управління. Директива 2014/26/ЄС передбачає таку систему, та така система включає, зокрема, правила щодо належного управління, прозорості та звітування, а також регулярного, старанного і точного розподілу та виплати сум, що підлягають виплаті окремим правоволодільцям.

(35) Відповідні запобіжні заходи мають бути доступні правоволодільцям, які повинні мати змогу виключити всі свої твори чи інші об’єкти, всі ліцензії або всі способи використання згідно з винятком чи обмеженням, певні твори чи об’єкти або певні ліцензії чи способи використання згідно з винятком чи обмеженням зі сфери застосування механізмів ліцензування та винятку чи обмеження, впроваджених цією Директивою, щодо використання некомерційних творів чи інших об’єктів у будь-який час до чи протягом терміну дії ліцензії або до чи протягом використання згідно з винятком чи обмеженням. Умови, що регулюють такі механізми ліцензування, не повинні впливати на їх практичну актуальність для установ зі збереження культурної спадщини. Важливо, щоб, якщо правоволоділець виключає один або більше творів чи інших об’єктів зі сфери застосування таких механізмів або таких винятку чи обмеження, будь-яке поточне використання було припинене протягом розумного періоду та щоб у випадку, якщо такі використання здійснюються згідно з колективною ліцензією, після інформування організації колективного управління вона припинила видавати ліцензії, які охоплюють відповідні способи використання. Таке виключення, здійснене правоволодільцями, не має впливати на їх претензії щодо винагороди за фактичне використання твору чи іншого об’єкта згідно з ліцензією.

(36) Ця Директива не впливає на змогу держав-членів ухвалювати рішення щодо того, хто несе юридичну відповідальність за відповідність ліцензування некомерційних творів чи інших об'єктів та їх використання умовам, визначеним у цій Директиві, та за відповідність відповідних сторін умовам таких ліцензій.

(37) 3 огляду на діапазон творів чи інших об’єктів у колекціях установ зі збереження культурної спадщини, важливо, щоб механізми ліцензування та виняток чи обмеження, передбачені цією Директивою, були доступними та могли застосовуватися на практиці щодо різних типів творів чи інших об’єктів, у тому числі фотографій, програмного забезпечення, фонограм, аудіовізуальних творів та унікальних витворів мистецтва, у тому числі якщо вони ніколи не були доступні у продажу. Твори, які ніколи не були доступні у продажу, можуть включати плакати, листівки, окопні журнали або аматорські аудіовізуальні твори, а також неопубліковані твори чи інші об’єкти, без обмеження інших застосовних правових обмежень, таких як національні правила стосовно особистих немайнових прав. Якщо твір чи інший об’єкт доступні у будь-якій із різних версій, як-от більш пізнє видання літературних творів та альтернативні кадри кінематографічних творів, або в будь-якому з різних проявів, як-от у цифровому і друкованому форматах одного твору, такий твір чи інший об’єкт не має вважатися некомерційним. І навпаки, комерційна доступність адаптацій, у тому числі версій іншими мовами або аудіовізуальних адаптацій літературного твору, не повинна перешкоджати твору чи іншому об’єкту певною мовою вважатися некомерційним. Щоб відобразити особливості різних типів творів та інших об’єктів стосовно видів публікування і розповсюдження та сприяти практичності таких механізмів, може бути необхідним встановлення спеціальних вимог і процедур щодо практичного застосування таких механізмів ліцензування, як-от вимог щодо спливу певного періоду з часу комерційної доступності твору чи об’єкта. Доцільно, щоб держави-члени консультувалися з правоволодільцями, установами зі збереження культурної спадщини та організаціями колективного управління при встановленні таких вимог і процедур.

(38) У ході визначення того, чи є твори чи інші об’єкти некомерційними, потрібно докласти розумних зусиль, щоб оцінити їх доступність для громадськості через загальновживані комерційні канали з урахуванням характеристик конкретних твору чи іншого об’єкта або конкретного комплексу творів чи інших об’єктів. Держави-члени повинні мати право вільно розподіляти відповідальність за докладання таких розумних зусиль. Розумні зусилля не повинні включати повторюваних з часом дій, проте вони повинні включати врахування будь-яких легкодоступних доказів майбутньої доступності творів чи інших об’єктів через загальновживані комерційні канали. Оцінювання кожного твору окремо повинно вимагатися тільки у випадках, якщо це вважається обґрунтованим з огляду на наявність відповідної інформації, імовірність комерційної доступності та очікувані транзакційні витрати. Перевірка доступності твору чи іншого об’єкта зазвичай повинна проходити у державі-члені, в якій має осідок установа зі збереження культурної спадщини, якщо не вважається обґрунтованою транскордонна перевірка, наприклад, у випадках, якщо наявна легкодоступна інформація про те, що літературний твір був уперше опублікований у версії певною мовою в іншій державі-члені. У багатьох випадках некомерційний статус комплексу творів чи інших об’єктів можна визначити за допомогою пропорційного механізму, такого як вибірковий контроль. Обмежена доступність твору чи іншого об’єкта, як-от їх доступність у магазинах уживаних товарів, або теоретична змога отримання ліцензії на твір чи інший об’єкт не повинні вважатися доступністю громадськості у загальновживаних комерційних каналах.

(39) 3 міркувань міжнародної ввічливості механізм ліцензування та виняток чи обмеження, передбачені цією Директивою для оцифровування та поширення некомерційних творів або інших об’єктів, не повинні поширюватися на комплекси некомерційних творів або інших об’єктів у випадках, коли наявні докази, які дають змогу припустити, що вони переважно складаються з творів чи інших об’єктів третіх країн, крім випадків, коли відповідна організація колективного управління є достатньо представницькою для такої третьої країни, наприклад, на основі договору про представництво. Таке оцінювання може ґрунтуватися на наявних доказах після докладання розумних зусиль для визначення того, чи є твори або інші об’єкти некомерційними, без потреби в пошуку додаткових доказів. Оцінювання походження кожного твору чи іншого об’єкта окремо має вимагатися тільки тією мірою, якою це необхідно для докладання розумних зусиль, щоб визначити, чи є вони доступними в продажу.

(40) Установи зі збереження культурної спадщини та організації колективного управління повинні зберігати за собою право погоджувати територіальну сферу застосування ліцензій, у тому числі змогу охоплення всіх держав-членів, ліцензійний платіж та дозволені способи використання. Способи використання, охоплені такими ліцензіями, не повинні служити для цілей отримання прибутку, у тому числі у разі розповсюдження копій установами зі збереження культурної спадщини, як-от у випадку промоційних матеріалів про виставку. Водночас, з огляду на те, що оцифровування колекцій закладів зі збереження культурної спадщини може бути пов’язане зі значними інвестиціями, будь-які ліцензії, надані відповідно до механізму, передбаченого цією Директивою, не повинні перешкоджати установам зі збереження культурної спадщини покривати витрати на ліцензію та витрати на оцифровування і розповсюдження творів або інших об’єктів, на які поширюється ліцензія.

(41) Інформація про поточне та майбутнє використання некомерційних творів та інших об’єктів установами зі збереження культурної спадщини на підставі цієї Директиви та запроваджених механізмів для всіх правоволодільців стосовно виключення їх творів чи інших предметів зі сфери застосування ліцензій або винятку чи обмеження повинна бути належним чином оприлюднена до та під час використання згідно з ліцензією або винятком чи обмеженням у відповідних випадках. Таке оприлюднення особливо важливе, якщо використання відбувається транскордонно на внутрішньому ринку. З огляду на це, доцільно передбачити створення єдиного загальнодоступного онлайнового порталу для Союзу, щоб оприлюднювати таку інформацію протягом розумного періоду часу до початку використання. Такий портал має спростити для правоволодільців процедуру виключення їх творів чи інших об'єктів зі сфери застосування ліцензій або винятку чи обмеження. Згідно з Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 386/2012 (-11). Офісу Європейського Союзу з інтелектуальної власності доручені певні завдання та види діяльності, фінансування яких здійснюється з використанням його власного бюджету, та які спрямовані на сприяння та підтримання діяльності національних органів, приватного сектора та установ Союзу в боротьбі з порушенням прав інтелектуальної власності, у тому числі в попередженні таких порушень. З огляду на це. доцільно покладатися на такий Офіс у створенні порталу для оприлюднення такої інформації та управлінні ним.

Окрім оприлюднення інформації на порталі, може виникнути необхідність вжиття додаткових заходів з оприлюднення у кожному окремому випадку, щоб підвищити обізнаність відповідних правоволодільців щодо предмету регулювання цієї Директиви, наприклад, шляхом використання додаткових каналів комунікації для охоплення широкої громадськості. Необхідність, характер та географічна сфера застосування додаткових заходів з оприлюднення повинні залежати від характеристик відповідних некомерційних творів або інших об'єктів, умов ліцензій або типу використання згідно з винятком чи обмеженням та існуючих практик у державах-членах. Заходи з оприлюднення повинні бути ефективними без потреби в інформуванні кожного правоволодільця окремо.

(42) Держави-члени повинні сприяти діалогу зі стейкхолдерами в конкретних секторах, щоб забезпечити релевантність та належне функціонування механізмів ліцензування, встановлених цією Директивою для некомерційних творів або інших об'єктів, належний захист правоволодільців, належне оприлюднення ліцензій та забезпечення правової визначеності стосовно представництва організацій колективного управління і категоризації творів.

(43) Заходи, передбачені в цій Директиві для сприяння колективному ліцензуванню прав на некомерційні твори або інші об'єкти, які постійно перебувають у колекціях установ зі збереження культурної спадщини, не повинні обмежувати використання таких творів або інших об'єктів згідно з винятками чи обмеженнями, передбаченими у праві Союзу, або згідно з іншими розширеними ліцензіями, крім випадків, коли таке ліцензування не ґрунтується на некомерційному статусі творів або інших об'єктів, які підпадають під його дію. Такі заходи також не повинні обмежувати національні механізми використання некомерційних творів або інших об'єктів, що ґрунтуються на ліцензіях між організаціями колективного управління та користувачами, іншими ніж установи зі збереження культурної спадщини.

(44) Механізми розширеного колективного ліцензування забезпечують організаціям колективного управління змогу пропонувати ліцензії як орган колективного ліцензування від імені правоволодільців незалежно від того, чи уповноважили вони організацію на такі дії. Системи, що ґрунтуються на таких механізмах, як розширене колективне ліцензування, юридичні повноваження або презумпції представництва, є добре усталеними практиками в кількох державах-членах та можуть використовуватися в різних сферах. Чинні рамки авторського права, які поширюються на всіх сторін, вимагають доступності пропорційних правових механізмів ліцензування творів або інших об’єктів. Таким чином, держави-члени повинні мати змогу покладатися на рішення, які забезпечують організаціям колективного управління можливість пропонувати ліцензії, під дію яких підпадає потенційно велика кількість творів або інших об'єктів, на певні типи використання та розподіляти доходи, отримані в результаті таких ліцензій, серед правоволодільців згідно з Директивою 2014/26/ЄС.

(45) 3 огляду на характер деяких способів використання, а також на зазвичай велику кількість залучених творів чи інших об'єктів, транзакційні витрати на отримання окремих дозволів на використання прав від кожного відповідного правоволодільця занадто високі. У результаті, малоймовірно, що без ефективних механізмів колективного ліцензування відбувалися б усі операції у відповідних сферах, необхідні для використання таких творів чи інших об'єктів. Розширене колективне ліцензування організаціями колективного управління та подібні механізми можуть надати можливість укладення договорів у сферах, у яких колективне ліцензування на основі уповноваження правоволодільців не забезпечує вичерпного рішення для охоплення всіх використовуваних творів або інших об'єктів. Такі механізми доповнюють колективне управління правами на основі окремого дозволу правоволодільців, надаючи користувачам повну правову визначеність у певних випадках. Водночас вони надають правоволодільцям змогу користуватися перевагами законного використання їхніх творів.

(46) 3 огляду на дедалі більшу важливість можливості пропонувати гнучкі схеми ліцензування у цифрову еру та розширення використання таких схем, держави-члени повинні мати змогу передбачати механізми ліцензування, які дають організаціям колективного управління змогу укладати ліцензії на добровільній основі незалежно від того, чи уповноважили правоволодільці організацію на такі дії. Держави-члени повинні мати змогу підтримувати та впроваджувати такі механізми відповідно до їх національних традицій, практик чи обставин із застосуванням запобіжних заходів, передбачених у цій Директиві, та відповідно до права Союзу і міжнародних зобов'язань Союзу. Такі механізми повинні діяти тільки на території відповідної держави-члена, якщо інше не передбачено в праві Союзу. Держави-члени повинні мати змогу застосовувати гнучкість у виборі конкретного типу механізму, який забезпечує можливість розширення дії ліцензій на твори або інші об'єкти на права правоволодільців, які не уповноважили організацію, що укладає договір, за умови, що такий механізм відповідає праву Союзу, у тому числі правилам стосовно колективного управління правами, передбаченим у Директиві 2014/26/ЄС. Зокрема, такі механізми повинні також забезпечувати застосування статті 7 Директиви 2014/26/ЄС до правоволодільців, які не є членами організації, яка укладає договір. Такі механізми можуть включати розширене колективне ліцензування, юридичні повноваження та презумпції представництва. Положення цієї Директиви стосовно колективного ліцензування не повинні впливати на чинну можливість держав-членів застосовувати обов'язкове колективне управління правами або інші механізми розширеного колективного ліцензування, як-от механізми, згадані у статті 3 Директиви Ради 93/83/ЄЕС (-12).

(47) Важливо, щоб механізми розширеного колективного ліцензування застосовувалися тільки в чітко визначених сферах використання, в яких отримання уповноваження від правоволодільців на індивідуальній основі зазвичай є обтяжливим та непрактичним такою мірою, що робить необхідну операцію ліцензування, а саме операцію, яка передбачає надання ліцензії, що охоплює всіх відповідних правоволодільців, малоймовірною з огляду на характер використання або типів відповідних творів. Такі механізми повинні ґрунтуватися на об’єктивних, прозорих та недискримінаційних критеріях стосовно ставлення до правоволодільців, у тому числі до правоволодільців, які не є членами організації колективного управління. Зокрема, сам факт того, що правоволодільці, на яких впливають такі механізми, не є громадянами чи резидентами держави-члена або не мають осідку в державі-члені користувача, який запитує ліцензію, повинен бути причиною вважати, що отримання дозволів на використання прав є достатньо обтяжливим та непрактичним, щоб обґрунтувати використання таких механізмів. Так само важливо, щоб ліцензоване використання не впливало негативно на економічну вартість відповідних прав та не позбавляло правоволодільців значної комерційної вигоди.

(48) Держави-члени повинні забезпечити наявність належних запобіжних заходів для захисту законних інтересів правоволодільців, які не уповноважували організацію, яка пропонує ліцензію, та недискримінаційне застосування таких запобіжних заходів. Зокрема, для обґрунтування розширеної дії механізмів така організація повинна бути достатнім представником типів творів чи інших об'єктів та прав, що є предметом ліцензії, на основі своїх повноважень, наданих правоволодільцями. Держави-члени повинні визначити вимоги, яким повинні відповідати такі організації, щоб вважатися достатньо представницькими, з урахуванням категорії прав, якими управляє організація, здатності організації ефективно управляти правами, творчого сектора, в якому вона працює, та того, чи охоплює організація значну кількість правоволодільців на відповідний тип творів або інших об’єктів, які уповноважили її, дозволивши їй надавати ліцензії на відповідний тип використання, відповідно до Директиви 2014/26/ЄС. Для забезпечення правової визначеності та впевненості в механізмах державам-членам повинно бути дозволено ухвалювати рішення щодо того, хто несе юридичну відповідальність за способи використання, дозволені ліцензійним договором. Усім правоволодільцям, твори яких використовуються згідно з ліцензією, потрібно гарантувати однакове ставлення, у тому числі, зокрема, стосовно доступу до інформації щодо ліцензування та розподілу винагороди. Заходи з оприлюднення повинні діяти протягом усього строку дії ліцензії та не повинні передбачати створення непропорційного адміністративного тягаря для користувачів, організацій колективного управління чи правоволодільців і потреби в інформуванні кожного правоволодільця окремо.

Для забезпечення того, щоб правоволодільці могли легко відновити контроль над своїми творами та запобігти будь-якому використанню їхніх творів, що може завдати шкоди їх інтересам, важливо, щоб правоволодільці мали ефективну змогу виключити свої твори або інші об’єкти зі сфери застосування таких механізмів стосовно всіх способів використання та творів чи інших об’єктів або стосовно певних способів використання та творів чи інших об’єктів, у тому числі перед укладенням ліцензії та протягом терміну дії ліцензії. У таких випадках будь-яке поточне використання потрібно припинити протягом розумного періоду. Таке виключення, здійснене правоволодільцями, не повинне впливати на їх претензії щодо винагороди за фактичне використання твору чи іншого об’єкта згідно з ліцензією. Держави-члени також повинні мати змогу ухвалювати рішення щодо того, які додаткові заходи є доцільними для захисту правоволодільців. Такі додаткові заходи можуть включати, наприклад, заохочення обміну інформацією серед організацій колективного управління та інших зацікавлених сторін на території Союзу для підвищення обізнаності про такі механізми та доступну правоволодільцям можливість виключати свої твори або інші об’єкти зі сфери застосування таких механізмів.

(49) Держави-члени повинні забезпечити, щоб ціль і сфера застосування будь-якої ліцензії, наданої в результаті застосування механізмів розширеного колективного ліцензування, а також можливі способи використання, завжди були ретельно і чітко визначені в законі або, якщо базовий закон становить загальні положення, у практиках ліцензування, що їх застосовують у результаті таких загальних положень, або в наданих ліцензіях. Можливість користування ліцензією відповідно до таких механізмів повинна бути обмежена організаціями колективного управління, які підпадають під дію національного права, яке імплементує Директиву 2014/26/ЄС.

(50) 3 огляду на різні традиції і досвід стосовно механізмів розширеного колективного ліцензування в різних державах-членах та на їх застосовність до правоволодільців незалежно від їх національності або держави-члена проживання, важливо забезпечити прозорість та діалог на рівні Союзу щодо практичного функціонування таких механізмів, у тому числі стосовно дієвості запобіжних заходів для правоволодільців, зручності користування такими механізмами, їх впливу на правоволодільців, які не є членами організації колективного управління, або на правоволодільців, які є громадянами чи резидентами іншої держави-члена, та щодо впливу на транскордонне надання послуг, у тому числі щодо потенційної потреби у встановленні правил для надання таким механізмам транскордонної дії на внутрішньому ринку. Для забезпечення прозорості Комісія повинна регулярно оприлюднювати інформацію щодо використання таких механізмів відповідно до цієї Директиви. Тому держави-члени, які впровадили такі механізми, повинні інформувати Комісію про відповідні національні положення та їх застосування на практиці, у тому числі про сферу застосування та види ліцензування, впроваджені на основі загальних положень, масштаб ліцензування та залучені організації колективного управління. Таку інформацію потрібно обговорювати з державами-членами у контактному комітеті, створеному відповідно до статті 12(3) Директиви 2001/29/ЄС. Комісія повинна опублікувати звіт про використання таких механізмів у Союзі та їх вплив на ліцензування і правоволодільців, на поширення культурного контенту та на транскордонне надання послуг у сфері колективного управління авторським правом і суміжними правами, а також про вплив на конкуренцію.

(51) Сервіси відео на запит можуть відіграти вирішальну роль у поширенні аудіовізуальних творів на території всього Союзу. Проте доступність таких творів, зокрема європейських творів, на сервісах відео на запит залишається обмеженою. Договори щодо онлайнового використання таких творів може бути складно укласти через проблеми, пов'язані з ліцензуванням прав. Такі проблеми можуть, наприклад, виникати, якщо володілець прав на певній території має низький економічний стимул використовувати твір онлайн та не ліцензує або затримує онлайнові права, що може призвести до того, що аудіовізуальні твори будуть недоступними на сервісах відео на запит. Інші проблеми можуть стосуватися періодів використання.

(52) Для сприяння ліцензуванню прав на аудіовізуальні твори сервісам відео на запит держави-члени повинні забезпечити механізм переговорів, який забезпечує сторонам, які бажають укласти договір, можливість покладатися на допомогу неупередженого органу або одного чи більше медіаторів. З цією метою держави-члени повинні мати право створити новий орган або покладатися на наявний орган, який відповідає умовам, встановленим цією Директивою. Держави-члени повинні мати змогу призначати один чи більше компетентних органів або медіаторів. Орган або медіатори повинні зустрічатися зі сторонами та надавати допомогу в переговорах, забезпечуючи професійні, неупереджені зовнішні консультації. Якщо у переговорах беруть участь сторони з різних держав-членів, та такі сторони вирішують покладатися на механізм переговорів, сторони повинні заздалегідь домовитися про компетентну державу-член. Орган або медіатори можуть зустрічатися зі сторонами з метою сприяння початку переговорів або в ході переговорів з метою сприяння укладенню договору. Участь у такому механізмі переговорів та подальше укладення договорів повинні бути добровільними та не повинні впливати на договірну свободу сторін. Держави-члени повинні мати право вільно ухвалювати рішення щодо специфічних особливостей функціонування механізму переговорів, у тому числі щодо часових рамок і тривалості допомоги в переговорах та покривання витрат. Держави-члени повинні забезпечити, щоб адміністративний і фінансовий тягарі залишалися пропорційними для гарантування ефективності механізму переговорів. Держави-члени повинні заохочувати діалог між представницькими організаціями, не покладаючи на них такого зобов’язання.

(53) Закінчення строку захисту твору передбачає перехід такого твору в суспільне надбання та закінчення строку дії прав, передбачених авторським правом Союзу стосовно такого твору. У сфері образотворчого мистецтва обіг точних репродукцій творів, які є суспільним надбанням, сприяє доступу до культури і просуванню культури та доступу до культурної спадщини. У цифровому середовищі захист таких репродукцій відповідно до авторського права чи суміжних прав не відповідає закінченню строку захисту творів згідно з авторським правом. Крім того, відмінності між національними законами про авторське право, що регулюють захист таких репродукцій, породжують правову невизначеність та впливають на транскордонне поширення творів образотворчого мистецтва, які є суспільним надбанням. Таким чином, певні репродукції творів образотворчого мистецтва, які є суспільним надбанням, не повинні бути захищені авторським правом і суміжними правами. Всі такі положення не повинні перешкоджати установам зі збереження культурної спадщини продавати репродукції, як-от листівки.

(54) Вільна і плюралістична преса важлива для забезпечення якісної журналістики та доступу громадян до інформації. Вона робить фундаментальний внесок у громадське обговорення та належне функціонування демократичного суспільства. Широка доступність публікацій у пресі онлайн призвела до появи нових онлайнових сервісів, таких як агрегатори новин або сервіси моніторингу ЗМІ, для яких повторне використання публікацій у пресі є важливою частиною бізнес-моделей та джерелом доходу. Видавці публікацій у пресі стикаються з проблемами в ліцензуванні онлайнового використання їхніх публікацій надавачам таких видів послуг, що ускладнює повернення їх інвестицій. За відсутності визнання видавців публікацій в пресі правоволодільцями ліцензування та дотримання прав на публікації в пресі стосовно онлайнового використання надавачами послуг інформаційного суспільства в цифровому середовищі часто є складним і неефективним.

(55) Необхідно визнати та надалі заохочувати організаційний і фінансовий внески видавців у створення публікацій у пресі, щоб забезпечити сталість видавничої справи та, таким чином, сприяти доступності надійної інформації. Таким чином, необхідно надавати гармонізований правовий захист публікаціям у пресі у зв'язку з онлайновим використанням надавачами послуг інформаційного суспільства на рівні Союзу, що не передбачає впливу на наявні правила стосовно авторського права у праві Союзу, які застосовуються до приватних або некомерційних способів використання публікацій у пресі окремими користувачами, у тому числі якщо такі користувачі надають спільний онлайновий доступ до публікацій у пресі. Потрібно ефективно гарантувати такий захист шляхом впровадження в право Союзу прав, пов'язаних із авторським правом, на відтворення та доведення до загального відома публіки публікацій у пресі видавців, які мають осідок у державі-члені, стосовно онлайнового використання надавачами послуг інформаційного суспільства у розумінні Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/1535 (-13). Правовим захистом публікацій у пресі, передбаченим цією Директивою, повинні користуватися видавці, які мають осідок у державі-члені та зареєстрований офіс, центральну адміністрацію або основне місце діяльності на території Союзу.

Поняття видавця публікацій у пресі потрібно розуміти як таке, що охоплює надавачів послуг, таких як видавці або агентства новин, якщо вони публікують публікації в пресі у розумінні цієї Директиви.

(56) Для цілей цієї Директиви необхідно означити поняття «публікації в пресі» як таке, що охоплює тільки журналістські публікації, опубліковані на будь-якому носії, у тому числі в паперовій формі, у контексті економічної діяльності, що становить надання послуг відповідно до права Союзу. Публікації в пресі, які повинні бути охоплені, включають, наприклад, щоденні газети, тижневі або місячні журнали загального або спеціального інтересу, у тому числі журнали за підпискою, та вебсайти з новинами. Публікації в пресі містять переважно літературні твори, проте дедалі частіше включають інші типи творів та інших об'єктів, зокрема фотографії і відео. Періодичні видання, що їх публікують для наукових чи академічних цілей, як-от наукові вісники, не повинні бути охоплені захистом, що його надають публікаціям у пресі відповідно до цієї Директиви. Захист також не повинен застосовуватися до вебсайтів, як-от блогів, які надають інформацію в рамках діяльності, яка не здійснюється за ініціативи, під редакційною відповідальністю та контролем надавача послуги, як-от видавця новин.

(57) Права, надані видавцям публікацій у пресі відповідно до цієї Директиви, повинні мати таку саму сферу застосування, як і права на відтворення та доведення до загального відома публіки, передбачені в Директиві 2001/29/ЄС, якщо вони стосуються онлайнового використання надавачами послуг інформаційного суспільства. Права, надані видавцям публікацій у пресі, не повинні поширюватися на надання гіперпосилань. Вони також не повинні поширюватися на самі факти, що про них повідомлено у публікації в пресі. Права, надані видавцям публікацій у пресі відповідно до цієї Директиви, також повинні підпадати під дію тих самих положень щодо винятків та обмежень, які застосовуються до прав, передбачених у Директиві 2001/29/ЄС, у тому числі щодо винятку у разі надання цитат для таких цілей, як критика або рецензія, передбаченого у статті 5(3)(d) зазначеної Директиви.

(58) Використання публікацій у пресі надавачами послуг інформаційного суспільства може включати використання всієї публікації або статей, а також частин публікації в пресі. Таке використання частин публікації в пресі також набуло економічної актуальності. Водночас, використання окремих слів або дуже коротких витягів із публікацій у пресі надавачами послуг інформаційного суспільства не може підірвати інвестицій, здійснених видавцями публікацій у пресі в ході створення контенту.

Таком чином, доцільно передбачити, щоб використання окремих слів або дуже коротких витягів із публікацій у пресі не підпадало під сферу застосування прав, передбачених у цій Директиві. З урахуванням масової агрегації та використання публікацій у пресі надавачами послуг інформаційного суспільства важливо, щоб виключення дуже коротких витягів тлумачилося у спосіб, який не впливатиме на ефективність прав, передбачених у цій Директиві.

(59) Захист, що його надають видавцям публікацій у пресі відповідно до цієї Директиви, не повинен впливати на права авторів та інших правоволодільців на твори та інші об’єкти, включені в таку публікацію в пресі, у тому числі стосовно міри, якою автори та інші правоволодільці можуть використовувати свої твори та інші об’єкти незалежно від публікації в пресі, до якої вони були включені. Таким чином, видавці публікацій у пресі не повинні мати змоги застосовувати захист, наданий їм відповідно до цієї Директиви, проти авторів чи інших правоволодільців або проти інших уповноважених користувачів тих самих творів або інших об’єктів. Це положення не має обмежувати договірних домовленостей, укладених між видавцями публікацій у пресі з одного боку та авторами й іншими правоволодільцями з іншого боку. Автори, чиї твори включені до публікації в пресі, повинні мати право отримували належну частку доходів, що їх видавці отримують за використання їхніх публікацій у пресі надавачами послуг інформаційного суспільства. Це положення не має обмежувати національних законів про власність та реалізацію прав у контексті трудових договорів, якщо такі закони відповідають праву Союзу.

(60) Видавці, у тому числі видавці публікацій у пресі, книжок або наукових і музичних публікацій, часто діють на основі передавання прав авторів за допомогою договірних угод або встановлених законом положень. У цьому контексті видавці здійснюють інвестиції з метою використання творів, що містяться в їхніх виданнях, та в деяких випадках можуть бути позбавлені доходів у разі використання таких творів згідно з винятками чи обмеженнями, як-от для приватного копіювання і репрографування, у тому числі згідно з відповідними існуючими національними схемами щодо репрографування в державах-членах або згідно зі схемами публічного надання в позичку. У декількох державах-членах компенсація за використання згідно з такими винятками чи обмеженнями розподіляється між авторами і видавцями. З метою врахування такої ситуації та вдосконалення правової визначеності для всіх відповідних сторін ця Директива дозволяє державам-членам, які мають існуючі схеми розподілення компенсації між авторами і видавцями, зберігати їх. Це особливо важливо для держав-членів, які мали такі механізми розподілення компенсації до 12 листопада 2015 року, хоча в інших державах-членах компенсація не розподіляється та підлягає виплаті виключно авторам відповідно до національної культурної політики. Хоча ця Директива повинна застосовуватися в недискримінаційний спосіб до всіх держав-членів, вона повинна поважати традиції у цій сфері та не зобов’язувати держави-члени, які наразі не мають таких схем розподілення компенсації, впроваджувати їх. Це не повинно впливати на наявні або майбутні механізми в державах-членах стосовно винагороди в контексті публічного надання в позичку.

Це також не має впливати на національні механізми, пов’язані з управлінням правами і правами на винагороду, якщо вони відповідають праву Союзу. Усі держави-члени повинні мати змогу, але не бути зобов’язаними, передбачати, щоб у випадках, якщо автори передали чи ліцензували права видавцю або в інший спосіб зробили своїми творами внесок до публікації, та якщо існують системи компенсації шкоди, спричиненої їм винятком чи обмеженням, у тому числі через організації колективного управління, які представляють спільно авторів і видавців, видавці мали право на частку такої компенсації. Держави-члени повинні зберігати за собою право визначати, як видавці повинні обґрунтувати свої претензії щодо компенсації або винагороди, та встановлювати умови розподілення такої компенсації або винагороди між авторами і видавцями відповідно до їх національних систем.

(61) За останні роки функціонування онлайнового ринку контенту стало складнішим. Онлайнові сервіси спільного доступу до контенту, які надають доступ до великого обсягу захищеного авторським правом контенту, вивантаженого їх користувачами, стали основним джерелом доступу до контенту онлайн. Онлайнові сервіси є засобами надання ширшого доступу до культурних і творчих робіт, та вони надають широкі можливості для культурної і творчої галузей у розробці нових бізнес-моделей. Проте хоча вони і забезпечують різноманітність і легкість доступу до контенту; вони також створюють виклики у випадках, коли контент, захищений авторським правом, вивантажують без отримання попереднього дозволу правоволодільців. Існує правова невизначеність щодо того, чи беруть надавачі таких послуг участь у діях, пов'язаних із авторським правом, та чи повинні вони отримувати дозвіл від правоволодільців на контент, вивантажений їх користувачами, які не мають відповідних прав на вивантажений контент, без обмеження застосування винятків та обмежень, передбачених у праві Союзу. Невизначеність впливає на здатність правоволодільців визначати, чи використовуються їхні твори та за яких умов вони використовуються, а також на їх здатність отримувати належну винагороду за таке використання. Тому важливо сприяти розвитку ринку ліцензування між правоволодільцями і надавачами онлайнових послуг спільного доступу до контенту. Такі ліцензійні договори повинні бути справедливими та підтримувати розумний баланс між обома сторонами. Правоволодільці повинні отримувати належну винагороду за використання їхніх творів або інших об’єктів. Проте, оскільки такі положення не повинні впливати на договірну свободу, правоволодільці не повинні бути зобов'язані надавати дозвіл або укладати ліцензійні договори.

(62) Певні послуги інформаційного суспільства у рамках їх звичайного використання призначені для надання доступу громадськості до захищеного авторським правом контенту або інших об'єктів, вивантажених їх користувачами. Означення надавача онлайнових послуг спільного доступу до контенту, встановлене в цій Директиві, має бути націлене тільки на онлайнові послуги, які відіграють важливу роль на онлайновому ринку контенту через конкуренцію з іншими онлайновими послугами транслювання контенту, такими як онлайнові послуги потокового передавання аудіо- і відеофайлів, для такої самої аудиторії. Послуги, охоплені цією Директивою, - це послуги, основною ціллю або однією з основних цілей яких є зберігання і надання користувачам можливості вивантаження і спільного доступу до великих обсягів контенту, захищеного авторським правом, з метою прямого чи опосередкованого отримання прибутку від нього шляхом організації і просування такого контенту для залучення більшої аудиторії, у тому числі шляхом його розподілу на категорії та використання цільового просування в рамках такого контенту. Такі послуги не повинні включати послуги, основною ціллю яких є інша ціль, ніж надання користувачам можливості вивантаження та спільного доступу до контенту, захищеного авторським правом, з метою прямого чи опосередкованого отримання прибутку від такої діяльності. До останніх послуг належать, наприклад, електронні комунікаційні послуги у розумінні Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/1972 (-14), а також надавачі хмарних послуг для взаємодії між компаніями та хмарних послуг, які надають користувачам змогу вивантажувати контент для власного використання, як-от файлообмінники. або електронні торгові майданчики, основною діяльністю яких є роздрібна торгівля, та такі послуги не надають доступу до контенту, захищеного авторським правом.

Такі надавачі послуг, як платформи для розроблення та спільного доступу до програмного забезпечення з відкритим вихідним кодом, неприбуткові наукові чи освітні репозиторії, а також некомерційні онлайнові енциклопедії, також повинні бути виключені з означення надавача онлайнових послуг спільного доступу до контенту. Зрештою, для забезпечення високого рівня захисту авторського права механізм звільнення від відповідальності, передбачений у цій Директиві, не повинен застосовуватися до надавачів послуг, основною ціллю яких є участь у піратстві у сфері авторського права або сприяння такому піратству.

(63) Наявність факту зберігання надавачем онлайнових послуг спільного доступу до контенту великих обсягів контенту, захищеного авторським правом, та надання доступу до нього потрібно оцінювати у кожному окремому випадку із урахуванням поєднання таких елементів, як аудиторія послуги та кількість файлів, які містять захищений авторським правом контент, вивантажених користувачами послуги.

(64) Доцільно уточнити в цій Директиві, що надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту здійснюють акт публічного сповіщення або доведення до загального відома публіки, якщо вони надають громадськості доступ до захищених авторським правом творів або інших об’єктів, вивантажених їх користувачами. Відповідно, надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту повинні отримувати дозвіл, у тому числі за допомогою ліцензійного договору, від відповідних правоволодільців. Це не впливає на поняття публічне сповіщення або доведення до загального відома публіки в інших випадках відповідно до права Союзу та не впливає на можливе застосування статті 3(1) і (2) Директиви 2001/29/ЄС до інших надавачів послуг, які використовують контент, захищений авторським правом.

(65) Якщо надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту несуть відповідальність за акти публічного сповіщення або доведення до загального відома публіки за умов, встановлених у цій Директиві, стаття 14(1) Директиви 2000/31/ЄС не повинна застосовуватися до відповідальності, яка виникає внаслідок положення цієї Директиви про використання захищеного контенту надавачами онлайнових послуг спільного доступу до контенту. Це не повинно впливати на застосування статті 14(1) Директиви 2000/31/ЄС до таких надавачів послуг для цілей, які не входять до сфери застосування цієї Директиви.

(66) 3 урахуванням того факту, що надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту надають доступ до контенту, який вивантажують не вони, а їх користувачі, доцільно передбачити спеціальний механізм відповідальності для цілей цієї Директиви для випадків, у яких дозвіл не було надано. Він не має обмежувати засобів правового захисту відповідно до національного права у випадках, інших ніж відповідальність за порушення авторських прав, та здатності національних судів або адміністративних органів встановлювати заборони відповідно до права Союзу. Зокрема, особливий режим, що застосовується до нових надавачів онлайнових послуг спільного доступу до контенту, річний оборот яких становить менше ніж 10 мільйонів євро, та середня кількість унікальних відвідувачів у Союзі за місяць яких не перевищує 5 мільйонів, не повинен впливати на доступність засобів правового захисту відповідно до права Союзу і національного права. Якщо надавачам послуг не був наданий дозвіл, вони повинні докласти всіх зусиль відповідно до високих галузевих стандартів професійної сумлінності, щоб запобігти доступності на своїх сервісах творів та інших об’єктів, на які вони не мають дозволу, як визначено відповідними правоволодільцями. З цією метою правоволодільці повинні надати надавачам послуг відповідну та необхідну інформацію з урахуванням, серед інших факторів, розміру правоволодільців і типу їхніх творів та інших об’єктів. Заходи, вжиті надавачами онлайнових послуг спільного доступу до контенту у співпраці з правоволодільцями, не повинні призводити до запобігання доступності контенту, який не порушує авторського права, у тому числі творів або інших захищених об’єктів, використання яких охоплене ліцензійним договором або винятком чи обмеженням до авторського права і суміжних прав. Таким чином, заходи, вжиті такими надавачами послуг, не повинні впливати на користувачів, які користуються онлайновими послугами спільного доступу до контенту для законного вивантаження та доступу до інформації на таких сервісах.

Крім того, зобов’язання, встановлені в цій Директиві, не повинні призводити до введення державами-членами зобов’язання щодо загального моніторингу. У ході оцінювання того, чи доклав надавач онлайнових послуг спільного доступу до контенту всіх зусиль відповідно до високих галузевих стандартів професійної сумлінності, потрібно враховувати, чи вжив надавач послуг усіх заходів, яких би вжив сумлінний оператор для досягнення результату, а саме запобігання доступності на його вебсайті творів або інших об’єктів, на які він не має дозволу, з урахуванням найкращих галузевих практик та дієвості вжитих заходів з огляду на всі відповідні фактори і розвиток, а також принципу пропорційності. Для цілей такого оцінювання потрібно враховувати низку елементів, таких як розмір сервісу, рівень науково-технічного розвитку, пов’язаного з існуючими засобами, які дають змогу запобігти доступності різних типів контенту, у тому числі їх потенційний майбутній розвиток, та витрати на такі засоби для сервісів. Різні засоби запобігання доступності захищеного авторським правом контенту, на який не надано дозвіл, можуть бути належними і пропорційними залежно від типу контенту, тому не можна виключати, що в деяких випадках доступності контенту, на який не надано дозвіл, можна запобігти тільки після повідомлення правоволодільців. Будь-які заходи, вжиті надавачами послуг, повинні бути ефективними для досягнення поставлених цілей, проте не повинні виходити за межі необхідного для досягнення цілі запобігання і припинення доступності творів та інших об’єктів, на які не надано дозвіл.

Якщо твори та інші об’єкти, на які не надано дозвіл, стають доступними незважаючи на докладання всіх зусиль у співпраці з правоволодільцями, як того вимагає ця Директива, надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту повинні нести відповідальність стосовно конкретних творів та інших об’єктів, щодо яких вони отримали відповідну та необхідну інформацію від правоволодільців, якщо такі надавачі не підтвердять, що вони доклали всіх зусиль відповідно до високих галузевих стандартів професійної сумлінності.

Крім того, якщо конкретні твори або інші об’єкти, на які не надано дозвіл, стали доступними на онлайнових сервісах спільного доступу до контенту, у тому числі незалежно від того, чи було докладено всіх зусиль та чи надали правоволодільці відповідну та необхідну інформацію заздалегідь, надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту повинні нести відповідальність за несанкціоновані акти публічного сповіщення творів або інших об’єктів, якщо після отримання достатньо обґрунтованого повідомлення вони не діяли оперативно, щоб заблокувати доступ до творів чи інших об’єктів, про які було повідомлено, або вилучити їх зі своїх вебсайтів. Крім того, такі надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту також повинні нести відповідальність, якщо вони не підтвердять, що вони доклали всіх зусиль, щоб запобігти майбутньому вивантаженню конкретних творів, на які не було надано дозвіл, на основі відповідної та необхідної інформації, наданої правоволодільцями для такої цілі.

Якщо правоволодільці не надають надавачам онлайнових послуг спільного доступу до контенту відповідної та необхідної інформації щодо їхніх конкретних творів чи інших об’єктів, або якщо правоволодільці не повідомляють про блокування доступу до конкретних творів чи інших об’єктів, на які не надано дозвіл, або про їх вилучення, та, відповідно, такі надавачі послуг не можуть докласти всіх зусиль для запобігання доступності контенту, на який не надано дозвіл, на їхніх сервісах відповідно до високих галузевих стандартів професійної сумлінності, такі надавачі послуг не повинні нести відповідальність за несанкціоновані акти публічного сповіщення або доведення до загального відома публіки таких неідентифікованих творів або інших об’єктів.

(67) За аналогією до статті 16(2) Директиви 2014/26/ЄС, ця Директива передбачає правила щодо нових онлайнових послуг. Правила, передбачені в цій Директиві, призначені для врахування конкретного випадку компаній на стадії запуску, які працюють з вивантаженнями користувачів для розробки нових бізнес-моделей. Спеціальним режимом, що застосовується до нових надавачів послуг із невеликими оборотом та аудиторією, повинні користуватися дійсно нові підприємства, та тому його потрібно припинити застосовувати через три роки після того, як послуги підприємства вперше стали доступними онлайн у Союзі. Таким режимом не можна зловживати за допомогою механізмів, які розширюють його застосування на термін, довший ніж перші три роки. Зокрема, він не повинен застосовуватися до новостворених послуг або до послуг, які надаються під новим найменуванням, але продовжують діяльність уже існуючого надавача онлайнових послуг спільного доступу до контенту, який не може використовувати або більше не використовує такий режим.

(68) Надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту повинні бути прозорими з правоволодільцями щодо вжитих заходів у контексті співпраці. Оскільки надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту можуть вживати різних заходів, вони повинні надавати правоволодільцям за їх запитом належну інформацію про тип вжитих заходів та спосіб їх вжиття. Така інформація повинна бути достатньо конкретною, щоб забезпечувати правоволодільцям достатню прозорість, не впливаючи на комерційні таємниці надавачів онлайнових послуг спільного доступу до контенту. Проте надавачі послуг не зобов'язані надавати правоволодільцям детальну окрему інформацію про кожен ідентифікований твір або інший об'єкт. Це положення не має обмежувати договірних домовленостей, які можуть включати більш конкретні положення щодо інформації, яку потрібно надавати, якщо між надавачами послуг і правоволодільцями укладені договори.

(69) Якщо надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту отримали дозволи, у тому числі за допомогою ліцензійних договорів, на використання на своєму сервісі контенту, вивантаженого користувачами сервісу, такі дозволи також охоплюють дії, пов'язані з авторським правом, стосовно контенту, вивантаженого користувачами, у рамках сфери застосування дозволу, наданого надавачам послуг, але тільки у випадках, якщо такі користувачі діють для некомерційних цілей, як-от спільний доступ до їхнього контенту без мети отримання прибутку, або якщо дохід, отриманий у результаті таких вивантажень, є незначним відносно дій користувачів, пов'язаних із авторським правом, охоплених такими дозволами. Якщо правоволодільці чітко надали дозвіл користувачам на вивантаження та надання творів або інших об'єктів на онлайновому сервісі спільного доступу до контенту, публічне сповіщення надавачем послуг є дозволеним у сфері застосування дозволу, наданого правоволодільцем. Проте не повинно існувати припущення на користь надавачів онлайнових послуг спільного доступу до контенту про те, що їх користувачі отримали дозволи на використання всіх відповідних прав.

(70) Заходи, вжиті надавачами онлайнових послуг спільного доступу до контенту у співпраці з правоволодільцями, не повинні обмежувати застосування винятків чи обмежень авторського права, у тому числі, зокрема, тих, які гарантують свободу вияву поглядів користувачів. Користувачам має бути дозволено вивантажувати та надавати контент, створений користувачами для конкретних цілей створення цитати, критики, рецензії, карикатури, пародії або пастишу. Це особливо важливо для цілей встановлення балансу між фундаментальними правами, встановленими в Хартії фундаментальних прав Європейського Союзу («Хартії»), зокрема свободи вияву поглядів і свободи займатися мистецтвом, та правом власності, у тому числі інтелектуальної власності. Таким чином, такі винятки та обмеження повинні стати обов'язковими, щоб забезпечити однаковий захист користувачів по всьому Союзу. Важливо забезпечити, щоб надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту використовували ефективний механізм врегулювання скарг і відшкодування шкоди з метою підтримки використання для таких конкретних цілей.

Надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту повинні також впровадити ефективні та оперативні механізми врегулювання скарг і відшкодування шкоди, які надають користувачам змогу подавати скарги щодо заходів, вжитих стосовно їхнього вивантаженого контенту, зокрема якщо вони можуть скористатися винятком чи обмеженням до авторського права і суміжних прав стосовно вивантаження, яке було вилучене або доступ до якого був заблокований. Будь-які скарги, подані згідно з такими механізмами, повинні опрацьовуватися без невиправданої затримки та підлягати перегляду людиною. Якщо правоволодільці подають запит до надавачів послуг стосовно вжиття заходів щодо вивантаженого користувачами контенту, таких як блокування доступу до нього або його вилучення, такі правоволодільці повинні належним чином обґрунтувати свої запити. Крім того, співпраця не повинна призводити до будь-якої ідентифікації окремих користувачів або опрацювання персональних даних, окрім випадків, передбачених у Директиві Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2002/58/ЄС (-15) та Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/679 (-16). Держави-члени повинні також забезпечити, щоб користувачі мали доступ до позасудових механізмів відшкодування шкоди для врегулювання спорів. Такі механізми повинні надавати змогу неупередженого врегулювання спорів. Користувачі також повинні мати доступ до суду або іншого відповідного судового органу для відстоювання використання винятку чи обмеження до авторського права і суміжних прав.

(71) Якнайшвидше після набуття чинності цією Директивою Комісія у співпраці з державами-членами повинна організувати діалог між стейкхолдерами, щоб забезпечити однакове застосування зобов'язання щодо співпраці між надавачами онлайнових послуг спільного доступу до контенту і правоволодільцями та встановити найкращі практики стосовно належних галузевих стандартів професійної сумлінності. З цією метою Комісія повинна проводити консультації з відповідними стейкхолдерами, у тому числі з організаціями користувачів і надавачами технологій, та враховувати вдосконалення на ринку. Організації користувачів також повинні мати доступ до інформації щодо заходів, вжитих надавачами онлайнових послуг спільного доступу до контенту для онлайнового управління контентом.

(72) Автори та виконавці зазвичай перебувають у слабшій договірній позиції, коли вони надають ліцензію або передають свої права, у тому числі через свої власні компанії, для цілей використання за винагороду, та такі фізичні особи потребують захисту, передбаченого цією Директивою, щоб мати змогу повністю використовувати свої права, гармонізовані відповідно до права Союзу. Така потреба в захисті не виникає, якщо контрагент за договором діє як кінцевий користувач та не використовує сам твір або виконання, як може бути, наприклад, у випадку деяких трудових договорів.

(73) Винагорода авторів та виконавців повинна бути належною і пропорційною фактичній або потенційній економічній вартості ліцензованих або переданих прав з урахуванням внеску автора чи виконавця у загальний твір або інший об'єкт та всіх інших обставин випадку, таких як ринкові практики або фактичне використання твору. Одноразова виплата також може становити пропорційну винагороду, але це не повинно бути правилом. Держави-члени повинні мати право вільно визначати конкретні випадки для застосування одноразових виплат з урахуванням особливостей кожного сектора. Держави-члени повинні мати право вільно впроваджувати принцип належної і пропорційної винагороди за допомогою різних наявних або нових впроваджених механізмів, які можуть включати колективні договори та інші механізми, за умови, що такі механізми відповідають застосовному праву Союзу.

(74) Автори та виконавці потребують інформації, щоб оцінити економічну вартість своїх прав, гармонізованих відповідно до права Союзу. Це особливо стосується випадків, у яких фізичні особи надають ліцензію або передають права для цілей використання за винагороду. Така потреба не виникає, якщо використання було припинене, або якщо автор чи виконавець надав ліцензію широкому загалу на безоплатній основі.

(75) Оскільки автори та виконавці зазвичай перебувають у слабшій договірній позиції, коли вони надають ліцензію або передають свої права, вони потребують інформації, щоб оцінити продовжену економічну вартість їхніх прав у порівнянні з винагородою, отриманою за їх ліцензію або передачу, проте вони часто стикаються з браком прозорості. Тому обмін відповідною, точною інформацією між їхніми контрагентами за договором або правонаступниками важливий для прозорості та балансу в системі, яка регулює винагороду для авторів і виконавців. Така інформація повинна бути актуальною, щоб уможливлювати доступ до останніх даних, релевантних для використання твору або виконання, та настільки комплексною, щоб охоплювати всі джерела доходу, релевантні для випадку, у тому числі, якщо застосовно, доходи від похідних товарів. Поки триває використання, контрагенти за договором авторів та виконавців повинні надавати доступну їм інформацію щодо всіх видів використання та всіх відповідних доходів у всьому світі з регулярністю, яка є належною для відповідного сектора, проте принаймні один раз на рік. Інформацію потрібно надавати у спосіб, який є зрозумілим для автора чи виконавця, та який надає змогу ефективно оцінити економічну вартість відповідних прав. Однак зобов'язання щодо забезпечення прозорості повинне застосовуватися тільки у випадках, які стосуються прав, пов'язаних із авторським правом.

Опрацювання персональних даних, таких як контактні дані та інформація щодо винагороди, яке є необхідним для інформування авторів і виконавців стосовно використання їхніх творів і виконань, має здійснюватися відповідно до статті 6(1)(c) Регламенту (ЄС) 2016/679.

(76) Щоб забезпечити належне надання інформації, пов’язаної з авторським правом, авторам і виконавцям також у випадках, у яких права були субліцензовані іншим сторонам, які користуються правами, ця Директива надає авторам і виконавцям право запитувати додаткову відповідну інформацію щодо використання прав у випадках, якщо перший контрагент за договором надав інформацію, доступну йому, проте такої інформації недостатньо, щоб оцінити економічну вартість їхніх прав. Такий запит потрібно подавати безпосередньо субліцензіатам або через контрагентів авторів і виконавців за договором. Автори і виконавці та їх контрагенти за договором повинні мати змогу погодитися зберігати конфіденційність наданої інформації, проте автори і виконавці повинні завжди мати змогу використовувати надану інформацію для цілі реалізації своїх прав відповідно до цієї Директиви. Держави-члени повинні мати змогу передбачати подальші заходи для забезпечення прозорості для авторів і виконавців відповідно до законодавства Союзу.

(77) У ході виконання зобов'язання щодо забезпечення прозорості, передбаченого в цій Директиві, держави-члени повинні враховувати особливості різних секторів контенту, такі як особливості музичного сектора, аудіовізуального сектора і видавничого сектора, та залучати всіх стейкхолдерів до ухвалення рішень щодо таких зобов’язань у конкретних секторах. У відповідних випадках також потрібно враховувати вагу значимості внеску авторів і виконавців у загальний твір або виконання. Колективні договори вважаються можливим варіантом для відповідних стейкхолдерів для досягнення згоди щодо забезпечення прозорості. Такі договори повинні забезпечувати, щоб автори і виконавці мали такий рівень прозорості, який відповідає мінімальним вимогам, передбаченим у цій Директиві, або є вищим. Для забезпечення адаптації поточних практик звітування до зобов’язання щодо забезпечення прозорості потрібно передбачити перехідний період. Застосування зобов’язання щодо забезпечення прозорості не має бути обов'язковим стосовно договорів, укладених між правоволодільцями й організаціями колективного управління, незалежними суб’єктами управління або іншими суб’єктами, які підпадають під дію національних правил імплементації Директиви 2014/26/ЄС, оскільки такі організації або суб’єкти вже підпадають під дію зобов’язання щодо забезпечення прозорості відповідно до статті 18 Директиви 2014/26/ЄС. Стаття 18 Директиви 2014/26/ЄС застосовується до організацій, які здійснюють управління авторським правом чи суміжними правами від імені більше ніж одного правоволодільця для колективної вигоди таких правоволодільців. Проте індивідуальні угоди, укладені між правоволодільцями та індивідуальні угоди, укладені між їх контрагентами за договором, які діють у власних інтересах, повинні підпадати під дію зобов’язання щодо забезпечення прозорості, передбаченого в цій Директиві.

(78) Певні договори щодо використання прав, гармонізованих на рівні Союзу, мають тривалий термін дії та надають авторам і виконавцям мало можливостей перегляду таких договорів із їх контрагентами за договором або їх правонаступниками у випадках, якщо виявляється, що економічна вартість прав значно вища, ніж було оцінено спочатку. Відповідно, без обмеження права, що застосовується до договорів у державах-членах, потрібно передбачити механізм коригування винагороди для випадків, у яких початково погоджена відповідно до ліцензії або передачі прав винагорода виявляється явно непропорційно низькою у порівнянні з відповідними доходами, отриманими в результаті подальшого використання твору або запису виконання контрагентом автора чи виконавця за договором. Щоб оцінити, чи є винагорода непропорційно низькою, потрібно враховувати всі доходи, пов’язані з відповідним випадком, у тому числі, якщо застосовно, доходи від похідних товарів. У ході оцінювання ситуації потрібно враховувати конкретні обставини кожного випадку, у тому числі внесок автора чи виконавця, а також особливості та практики щодо винагороди у різних секторах контенту та те, чи ґрунтується договір на колективному договорі. Представники авторів і виконавців, належним чином уповноважені відповідно до національного права, що відповідає праву Союзу, повинні мати змогу надавати допомогу одному чи більше авторів або виконавців стосовно запитів на коригування договорів із урахуванням також інтересів інших авторів чи виконавців у відповідних випадках.

Такі представники повинні залишати ідентифікаційні дані авторів і виконавців, яких вони представляють, у таємниці настільки довго, наскільки це можливо. Якщо сторони не досягають згоди щодо коригування винагороди, автор або виконавець повинен мати право заявити претензії у суді або в іншому компетентному органі. Такий механізм не застосовується до договорів, укладених суб’єктами, визначеними у статті 3(a) і (b) Директиви 2014/26/ЄС, або іншими суб’єктами, які підпадають під дію національних правил імплементації Директиви 2014/26/ЄС.

(79) Автори і виконавці часто не виявляють бажання забезпечувати дотримання своїх прав їх партнерами за договором у суді або трибуналі. Тому держави-члени повинні передбачити альтернативну процедуру вирішення спорів для врегулювання претензій авторів і виконавців або їх представників від їх імені, пов'язаних із зобов’язаннями щодо забезпечення прозорості та механізмом коригування договорів. З цією метою держави-члени повинні мати змогу створити новий орган чи механізм або покладатися на наявний орган чи механізм, який відповідає умовам, встановленим у цій Директиві, незалежно від того, чи такі органи або механізми є галузевими чи публічними, у тому числі якщо вони є частиною національної судової системи. Держави-члени повинні мати змогу застосовувати гнучкість в ухваленні рішень щодо розподілення витрат на процедуру вирішення спорів. Така альтернативна процедура вирішення спорів не повинна обмежувати права сторін на відстоювання і захист своїх прав шляхом звернення до суду.

(80) Якщо автори і виконавці ліцензують або передають свої права, вони очікують, що їх твір чи виконання будуть використовувати. Проте можуть виникати випадки, у яких твори чи виконання, права на які було ліцензовано або передано, зовсім не використовуються. Якщо такі права було передано на виключній основі, автори або виконавці не можуть звернутися до іншого партнера з метою використання їхніх творів чи виконань. У такому випадку, після спливу розумного періоду часу, автори і виконавці повинні мати змогу скористатися механізмом відкликання прав, який надає їм змогу передати або ліцензувати їхні права іншій особі. Оскільки використання творів або виконань може відрізнятися залежно від секторів, можна встановити на національному рівні спеціальні положення для врахування особливостей секторів, таких як аудіовізуальний сектор, або творів чи виконань, зокрема шляхом передбачення часових рамок для права на відкликання. З метою захисту законних інтересів ліцензіатів і набувачів прав та запобігання зловживанням та з урахування потреби в певній кількості часу до початку фактичного використання твору чи виконання, автори і виконавці повинні мати змогу реалізувати право на відкликання згідно з певними процедурними вимогами та тільки після спливу певного періоду часу після укладення ліцензійного договору або договору про передавання прав. Держави-члени повинні мати змогу регулювати реалізацію права на відкликання у випадку творів чи виконань, до створення яких було залучено більше одного автора чи виконавця, з урахуванням відносної значимості окремих внесків.

(81) Положення щодо прозорості, механізмів коригування договорів та альтернативних процедур вирішення спорів, встановлені у цій Директиві, повинні носити обов'язковий характер, та сторони не повинні мати змоги відступати від таких положень ні в договорах між авторами, виконавцями та їх контрагентами за договором, ні в угодах між такими контрагентами і третіми сторонами, таких як угоди про нерозголошення. У зв'язку з цим, стаття 3(4) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 593/2008 (-17) має застосовуватися стосовно того, щоб, якщо всі інші елементи, релевантні для ситуації, на момент вибору застосовного права розташовані в одній або більше держав-членів, вибір сторонами застосовного права, іншого ніж право держави-члена, не обмежував застосування положень щодо прозорості, механізмів коригування договорів та альтернативних процедур вирішення спорів, встановлених у цій Директиві, які імплементуються державою-членом форуму.

(82) Жодне положення цієї Директиви не має тлумачитися як таке, що перешкоджає володільцям виключних прав відповідно до авторського права Союзу надавати дозвіл на використання їхніх творів або інших об'єктів безкоштовно, у тому числі шляхом надання невиключних безкоштовних ліцензій в інтересах будь-яких користувачів.

(83) Оскільки ціль цієї Директиви, а саме модернізація певних аспектів рамок авторського права Союзу з метою врахування розвитку технологій та нових каналів розповсюдження захищеного контенту на внутрішньому ринку, не може достатньою мірою бути досягнута державами-членами, але її можна, з огляду на її масштаб, наслідки і транскордонний вимір, краще досягти на рівні Союзу, Союз може ухвалювати інструменти згідно з принципом субсидіарності, як встановлено у статті 5 ДЄС. Відповідно до принципу пропорційності, встановленого в зазначеній статті, ця Директива не виходить за межі того, що є необхідним для досягнення такої цілі.

(84) Ця Директива поважає фундаментальні права та дотримується принципів, визнаних, зокрема, Хартією. Відповідно, цю Директиву необхідно тлумачити і застосовувати відповідно до таких прав і принципів.

(85) Важливо, щоб у ході будь-якого опрацювання персональних даних відповідно до цієї Директиви дотримувалися фундаментальні права, у тому числі право на повагу до приватного і сімейного життя та право на захист персональних даних, визначені у статтях 7 і 8 Хартії відповідно, а також необхідно, щоб будь-яке таке опрацювання відповідало вимогам Директиви 2002/58/ЄС і Регламенту (ЄС) 2016/679.

(86) Відповідно до Спільної політичної декларації держав-членів та Комісії від 28 вересня 2011 року про пояснювальні документи (-18), держави-члени зобов'язались супроводжувати, в обґрунтованих випадках, повідомлення про їхні інструменти з транспозиції одним або кількома документами, що роз'яснюють взаємозв'язок між елементами директив та відповідними частинами національних інструментів транспозиції. Щодо цієї Директиви законодавець вважає передання таких документів обґрунтованим,

УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

РОЗДІЛ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1
Предмет та сфера застосування

1. Ця Директива встановлює правила, спрямовані на подальшу гармонізацію права Союзу, які застосовуються до авторського права і суміжних прав у рамках внутрішнього ринку, з урахуванням, зокрема, цифрового та транскордонного використання захищеного контенту. Вона також встановлює правила щодо винятків та обмежень до авторського права і суміжних прав, щодо сприяння видачі ліцензій, а також правила, спрямовані на забезпечення налагодженого торговельного майданчика для використання творів та інших об'єктів.

2. Окрім випадків, зазначених у статті 24, ця Директива не вносить змін і жодним чином не впливає на дію наявних правил, встановлених у чинних директивах у відповідній сфері, зокрема у директивах 96/9/ЄС, 2000/31/ЄС, 2001/29/ЄС, 2006/115/ЄС, 2009/24/ЄС, 2012/28/ЄС та 2014/26/ЄС.

Стаття 2
Терміни та означення

Для цілей цієї Директиви застосовують такі терміни та означення:

(1) «науково-дослідна організація» означає університет, у тому числі його бібліотеки, науково-дослідний інститут або будь-яку іншу установу, основною метою якої є проведення наукових досліджень або здійснення освітньої діяльності, що включає також проведення наукових досліджень:

(a) на неприбутковій основі або шляхом повторного інвестування всього прибутку у свої наукові дослідження; або

(b) відповідно до місії, яка становить суспільний інтерес, визнаної державою-членом;

у такий спосіб, що підприємство, яке має вирішальний вплив на таку організацію, не може користуватися преференційним доступом до результатів, отриманих у ході таких наукових досліджень;

(2) «глибинний аналіз тексту та даних» означає будь-який автоматизований аналітичний метод, призначений для аналізу тексту та даних у цифровій формі з метою отримання інформації, яка охоплює, серед іншого, моделі, тенденції та кореляції;

(3) «установа зі збереження культурної спадщини» означає загальнодоступну бібліотеку, музей, архів або установу зі збереження кінематографічної чи аудіоспадщини;

(4) «публікація в пресі» означає збірник, який складається переважно з літературних творів журналістського характеру, проте може включати й інші твори чи інші об’єкти, та який:

(a) є окремим елементом періодичного або регулярно оновлюваного видання під єдиною назвою, наприклад, газети чи журналу загального або спеціального інтересу;

(b) має на меті надання широкій громадськості інформації, пов’язаної з новинами чи іншими темами; та

(c) публікується на будь-якому носії під ініціативою, під редакційною відповідальністю та контролем надавача послуги.

Періодичні видання, які публікуються для наукових чи академічних цілей, такі як наукові вісники, не є публікаціями в пресі для цілей цієї Директиви;

(5) «послуга інформаційного суспільства» означає послугу у розумінні пункту (b) статті 1(1) Директиви (ЄС) 2015/1535;

(6) «надавач онлайнових послуг спільного доступу до контенту» означає надавача послуги інформаційного суспільства, основною або однією з основних цілей якого є зберігання та надання публічного доступу до великого обсягу творів, захищених авторським правом, чи інших захищених об’єктів, вивантажених його користувачами, що їх він організовує та просуває з метою отримання прибутку.

Такі надавачі послуг, як неприбуткові онлайнові енциклопедії, неприбуткові освітні та наукові репозиторії, відкриті платформи для розроблення та спільного доступу до програмного забезпечення, надавачі електронних комунікаційних послуг, як визначено в Директиві (ЄС) 2018/1972, електронні торгові майданчики, хмарні сервіси для взаємодії між компаніями та хмарні сервіси, які надають користувачам змогу вивантажувати контент для власного використання, не є «надавачами онлайнових послуг спільного доступу до контенту» у розумінні цієї Директиви.

РОЗДІЛ II
ЗАХОДИ ДЛЯ АДАПТАЦІЇ ВИНЯТКІВ ТА ОБМЕЖЕНЬ ДО ЦИФРОВОГО ТА ТРАНСКОРДОННОГО СЕРЕДОВИЩА

Стаття 3
Глибинний аналіз тексту та даних з метою наукових досліджень

1. Держави-члени передбачають виняток до прав, передбачених у статті 5(a) і статті 7(1) Директиви 96/9/ЄС, статті 2 Директиви 2001/29/ЄС та статті 15(1) цієї Директиви, щодо відтворення та витягування даних, здійснених науково-дослідними організаціями та установами зі збереження культурної спадщини для проведення глибинного аналізу тексту та даних творів чи інших об’єктів, до яких вони мають законний доступ, з метою наукових досліджень.

2. Копії творів чи інших об’єктів, зроблені відповідно до параграфа 1, потрібно зберігати із забезпеченням належного рівня захисту та можна зберігати з метою наукових досліджень, у тому числі для перевірки результатів досліджень.

3. Правоволодільцям повинно бути дозволено застосовувати заходи для забезпечення захисту та цілісності мереж і баз даних, у яких розміщені твори та інші об’єкти. Такі заходи не повинні виходити за межі необхідного для досягнення такої цілі.

4. Держави-члени заохочують правоволодільців, науково-дослідні організації та установи зі збереження культурної спадщини визначати спільно узгоджені найкращі практики стосовно застосування зобов’язання і заходів, зазначених у параграфах 2 і 3 відповідно.

Стаття 4
Виняток або обмеження щодо глибинного аналізу тексту та даних

1. Держави-члени передбачають виняток чи обмеження прав, передбачених у статті 5(a) і статті 7(1) Директиви 96/9/ЄС, статті 2 Директиви 2001/29/ЄС, статті 4(1)(a) і (b) Директиви 2009/24/ЄС та статті 15(1) цієї Директиви, щодо відтворення та витягування даних із творів та інших об’єктів, до яких вони мають законний доступ, з метою проведення глибинного аналізу тексту та даних.

2. Відтворені та витягнуті відповідно до параграфа 1 дані можна зберігати протягом часу, необхідного для глибинного аналізу тексту та даних.

3. Виняток чи обмеження, передбачені в параграфі 1, застосовуються за умови, що використання творів чи інших об'єктів, згаданих у зазначеному параграфі, не було чітко обмежене їх правоволодільцями у належний спосіб, такий як за допомогою засобів машинного зчитування у випадку контенту, доведеного до загального відома публіки онлайн.

4. Ця стаття не впливає на застосування статті 3 цієї Директиви.

Стаття 5
Використання творів та інших об’єктів у цифровій і транскордонній викладацькій діяльності

1. Держави-члени передбачають виняток чи обмеження прав, передбачених у статті 5(a), (b), (d) і (e) і статті 7(1) Директиви 96/9/ЄС, статей 2 і 3 Директиви 2001/29/ЄС, статті 4(1) Директиви 2009/24/ЄС та статті 15(1) цієї Директиви, щоб дозволити цифрове використання творів та інших об’єктів виключно для цілей ілюстрування з метою викладання тією мірою, якою це обґрунтовано поставленою некомерційною ціллю, за умови, що таке використання:

(a) відбувається під відповідальністю закладу освіти, в його приміщеннях чи в інших місцях або через захищене електронне середовище, до якого мають доступ тільки учні чи студенти і викладачі навчального закладу; та

(b) супроводжується зазначенням джерела, у тому числі імені автора, якщо це можливо.

2. Незважаючи на статтю 7(1), держави-члени можуть передбачити, щоб такі виняток чи обмеження, ухвалені відповідно до параграфа 1, не застосовувалися взагалі або не застосовувалися щодо певних способів використання або типів творів чи інших об’єктів, таких як матеріали, призначені головним чином для освітнього ринку, або партитури, тією мірою, якою відповідні ліцензії, що надають дозвіл на дії, зазначені у пункті 1 цієї статті, та охоплюють потреби й особливості закладів освіти, є легкодоступними на ринку.

Держави-члени, які вирішують скористатися першим підпараграфом цього параграфа, вживають необхідних заходів для забезпечення того, щоб ліцензії, які надають дозвіл на дії, зазначені в параграфі 1 цієї статті, були доступними та належним чином помітними для закладів освіти.

3. Використання творів та інших об’єктів виключно для цілей ілюстрування з метою викладання через захищене електронне середовище, здійснене відповідно до положень національного права, ухвалених згідно з цією статтею, вважається таким, яке відбувається виключно в державі-члені, у якій має осідок заклад освіти.

4. Держави-члени можуть передбачити справедливу компенсацію для правоволодільців за використання їхніх творів чи інших об’єктів відповідно до параграфа 1.

Стаття 6
Збереження культурної спадщини

Держави-члени передбачають виняток до прав, передбачених у статті 5(a) і статті 7(1) Директиви 96/9/ЄС, статті 2 Директиви 2001/29/ЄС, статті 4(1)(a) Директиви 2009/24/ЄС та статті 15(1) цієї Директиви, щоб дозволити установам зі збереження культурної спадщини робити копії будь-яких творів чи інших об’єктів, які постійно перебувають у їхніх колекціях, у будь-якому форматі та на будь-якому носії з метою збереження таких творів чи інших об’єктів та такою мірою, якою це необхідно для такого збереження.

Стаття 7
Загальні положення

1. Будь-які договірні положення, які суперечать виняткам, передбаченим у статтях 3, 5 і 6, є незастосовними.

2. Стаття 5(5) Директиви 2001/29/ЄС застосовується до винятків та обмежень, передбачених відповідно до цього Розділу. Перший, третій і п’ятий підпараграфи статті 6(4) Директиви 2001/29/ЄС застосовуються до статей 3-6 цієї Директиви.

РОЗДІЛ III
ЗАХОДИ ДЛЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАКТИК ЛІЦЕНЗУВАННЯ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ШИРШОГО ДОСТУПУ ДО КОНТЕНТУ

ГЛАВА 1
Некомерційні твори та інші об’єкти

Стаття 8
Використання некомерційних творів та інших об’єктів установами зі збереження культурної спадщини

1. Держави-члени повинні передбачити, щоб організація колективного управління могла, згідно з повноваженнями, покладеними на неї правоволодільцями, укласти з установою зі збереження культурної спадщини невиключну ліцензію для некомерційних цілей на відтворення, розповсюдження, публічного сповіщення або доведення до загального відома публіки некомерційних творів чи інших об’єктів, які постійно перебувають у колекції такої установи, незалежно від того, чи всі правоволодільці, на яких поширюється така ліцензія, уповноважили організацію колективного управління, за умови що:

(a) організація колективного управління на основі своїх повноважень є достатньо представницькою для правоволодільців відповідного типу творів чи інших об’єктів та прав, що є предметом ліцензії; та

(b) усім правоволодільцям гарантоване однакове ставлення стосовно умов ліцензії.

2. Держави-члени передбачають виняток чи обмеження прав, передбачених у статті 5(a), (b), (d) і (e) і статті 7(1) Директиви 96/9/ЄС, статей 2 і 3 Директиви 2001/29/ЄС, статті 4(1) Директиви 2009/24/ЄС та статті 15(1) цієї Директиви, щоб дозволити установам зі збереження культурної спадщини надавати для некомерційних цілей некомерційні твори чи інші об’єкти, які постійно перебувають у їхніх колекціях, за умови що:

(a) вказано ім’я автора або будь-якого іншого правоволодільця, якого можна ідентифікувати, якщо це можливо; та

(b) такі твори чи інші об’єкти надаються на некомерційних вебсайтах.

3. Держави-члени передбачають, щоб виняток чи обмеження, передбачені в параграфі 2, застосовувалися тільки до типів творів чи інших об’єктів, для яких не існує організації колективного управління, яка відповідає умові, визначеній у пункті (a) параграфа 1.

4. Держави-члени повинні передбачити, щоб усі правоволодільці могли у будь-який час легко та ефективно виключити свої твори чи інші об'єкти зі сфери застосування механізму ліцензування, визначеного в параграфі 1, або зі сфери застосування винятку чи обмеження, передбачених у параграфі 2, у загальних або конкретних випадках, у тому числі після укладення ліцензії або після початку відповідного використання.

5. Твір чи інший об’єкт повинні вважатися некомерційними, якщо після докладання розумних зусиль для визначення того, чи доступні вони громадськості, можна добросовісно припустити, що весь твір чи інший об’єкт не є доступними громадськості через загальновживані комерційні канали.

Держави-члени можуть передбачити спеціальні вимоги, такі як кінцеву дату, для визначення того, чи можна ліцензувати твори або інші об’єкти відповідно до параграфа 1, чи їх можна використовувати згідно з винятком чи обмеженням, передбаченим у параграфі 2. Такі вимоги не повинні виходити за межі того, що є необхідним та обґрунтованим, та не повинні унеможливлювати визначення того, що комплекс творів чи інших об’єктів у цілому є некомерційним, якщо доцільно припустити, що всі твори чи інші об’єкти є некомерційними.

6. Держави-члени повинні передбачити, щоб від організації колективного управління, яка є представником держави-члена, у якій має осідок установа зі збереження культурної спадщини, вимагалися ліцензії, згадані у параграфі 1.

7. Положення цієї статті не застосовуються до комплексів некомерційних творів чи інших об’єктів, якщо, на основі докладання розумних зусиль, згаданих у параграфі 5, існують докази того, що такі комплекси творів складаються переважно із:

(a) творів або інших об’єктів, окрім кінематографічних чи аудіовізуальних творів, які були вперше опубліковані або, за відсутності публікації, вперше трансльовані у третій країні;

(b) кінематографічних чи аудіовізуальних творів, штаб-квартира або місце постійного проживання виробників яких розташовані у третій країні; або

(c) творів або інших об’єктів громадян третіх країн, якщо після докладання розумних зусиль не вдалося визначити державу-член або третю країну відповідно до пунктів (a) і (b).

Як відступ від першого підпараграфа, ця стаття застосовується, якщо організація колективного управління є достатнім представником правоволодільців відповідної третьої країни у розумінні пункту (a) параграфа 1.

Стаття 9
Транскордонне використання

1. Держави-члени забезпечують, щоб ліцензії, надані відповідно до статті 8, могли дозволяти використання не комерційних творів чи інших об’єктів установами зі збереження культурної спадщини в будь-якій державі-члені.

2. Використання творів чи інших об’єктів згідно з винятком або обмеженням, передбаченим у статті 8(2), вважається таким, яке відбувається виключно в державі-члені, у якій має осідок установа зі збереження культурної спадщини, яка здійснює таке використання.

Стаття 10
Заходи з оприлюднення

1. Держави-члени забезпечують, щоб інформація, отримана від установ зі збереження культурної спадщини, організацій колективного управління або відповідних органів публічної влади для цілей ідентифікації некомерційних творів або інших об’єктів, охоплених ліцензією, наданою відповідно до статті 8(1), або використовуваних згідно з виключенням чи обмеженням, передбаченим у статті 8(2), а також інформація про можливі варіанти, доступні для правоволодільців, зазначені у статті 8(4), щойно вона стає доступною та у відповідних випадках, інформація про сторони ліцензії, території, на які вона поширюється, та способи використання, була постійно, легко та практично доступною на єдиному публічному онлайновому порталі щонайменше за шість місяців до розповсюдження, публічного сповіщення або доведення до загального відома публіки творів або інших об’єктів відповідно до ліцензії чи згідно з винятком або обмеженням.

Портал повинен бути створений та управління повинне здійснюватися Офісом Європейського Союзу з інтелектуальної власності відповідно до Регламенту (ЄС) № 386/2012.

2. Держави-члени забезпечують, якщо це необхідно з метою загальної поінформованості правоволодільців, вжиття додаткових належних заходів з оприлюднення стосовно здатності організацій колективного управління ліцензувати твори чи інші об’єкти згідно зі статтею 8, наданих ліцензій, способів використання згідно з винятком або обмеженням, передбаченим у статті 8(2), та можливих варіантів, доступних для правоволодільців, зазначених у статті 8(4).

У державі-члені, в якій вимагається ліцензія згідно зі статтею 8(1), або, для способів використання згідно з винятком чи обмеженням, передбаченим у статті 8(2), у державі-члені, в якій має осідок установа зі збереження культурної спадщини, повинні бути вжиті належні заходи з оприлюднення, згадані у першому підпараграфі цього параграфа. Якщо існують докази, такі як походження твору чи іншого об’єкта, що свідчать про те, що обізнаність правоволодільців може бути ефективніше підвищена в інших державах-членах або третіх країнах, такі заходи з оприлюднення також повинні охоплювати такі держави-члени або треті країни.

Стаття 11
Діалог зі стейкхолдерами

Держави-члени проводять консультації з правоволодільцями, організаціями колективного управління та установами зі збереження культурної спадщини в кожному секторі перед встановленням спеціальних вимог відповідно до статті 8(5) та заохочують діалог між організаціями-представниками користувачів і правоволодільців, у тому числі організаціями колективного управління та будь-якими іншими відповідними організаціями-стейкхолдерами в конкретних секторах, для сприяння актуальності та практичності механізмів ліцензування, визначених у статті 8(1), та для забезпечення ефективності запобіжних заходів, зазначених у цій главі.

ГЛАВА 2
Заходи для сприяння колективному ліцензуванню

Стаття 12
Розширене колективне ліцензування

1. Держави-члени можуть передбачити, щоб у випадках, коли організація колективного управління, яка підпадає під дію національних правил імплементації Директиви 2014/26/ЄС, відповідно до своїх повноважень, покладених на неї правоволодільцями, укладає ліцензійний договір щодо використання творів чи інших об’єктів, та якщо такий договір стосується використання на території таких держав-членів і підпадає під дію запобіжних заходів, передбачених у цій статті:

(a) застосування такого договору могло бути розширене на права правоволодільців, які не уповноважили таку організацію колективного управління представляти їх, шляхом присвоєння, ліцензії або будь-яких інших договірних домовленостей; або

(b) організація мала юридичне повноваження щодо такого договору або вважалася такою, що представляє правоволодільців, які не уповноважили організацію відповідним чином.

2. Держави-члени забезпечують, щоб механізм ліцензування, згаданий у параграфі 1, застосовувався тільки в чітко визначених сферах використання, в яких отримання дозволу від правоволодільців на індивідуальній основі зазвичай є обтяжливим та непрактичним такою мірою, що робить необхідну операцію ліцензування малоймовірною з огляду на характер використання або типів відповідних творів або інших об’єктів, та щоб такий механізм ліцензування захищав законні інтереси правоволодільців.

3. Для цілей параграфа 1 держави-члени передбачають такі запобіжні заходи:

(a) організація колективного управління на основі своїх повноважень є достатнім представником правоволодільців відповідного типу творів або інших об’єктів та прав, що є предметом ліцензії, для відповідної держави-члена;

(b) усім правоволодільцям гарантоване однакове ставлення, у тому числі стосовно умов ліцензії;

(c) правоволодільці, які уповноважили організацію, надавши ліцензію, можуть у будь-який час легко виключити свої твори чи інші об’єкти з механізму ліцензування, встановленого згідно з цією статтею; та

(d) вживаються належні заходи з оприлюднення, починаючи з розумного періоду до початку використання творів чи інших об'єктів згідно з ліцензією, для інформування правоволодільців про здатність організації колективного управління ліцензувати твори чи інші об’єкти, про ліцензування відповідно до цієї статті та про можливі варіанти, доступні для правоволодільців, як зазначено в пункті (c). Заходи з оприлюднення повинні бути ефективними без потреби в інформуванні кожного правоволодільця окремо.

4. Ця стаття не впливає на застосування механізмів розширеного колективного ліцензування відповідно до інших положень права Союзу, у тому числі положень, які дозволяють винятки чи обмеження.

Положення цієї статті не застосовуються до обов’язкового колективного управління правами.

Стаття 7 Директиви 2014/61/ЄС застосовується до механізму ліцензування, передбаченого в цій статті.

5. Якщо держава-член передбачає у своєму національному праві механізм ліцензування відповідно до цієї статті, така держава-член повідомляє Комісію про сферу застосування відповідних національних положень, про цілі та типи ліцензій, які можуть бути впроваджені відповідно до таких положень, про контактні дані організацій, що видають ліцензії відповідно до такого механізму ліцензування, та про засоби, за допомогою яких можна отримати інформацію про ліцензування та можливі варіанти, доступні правоволодільцям, як зазначено в пункті (c) параграфа 3. Комісія публікує таку інформацію.

6. На основі інформації, отриманої згідно з параграфом 5 цієї статті, та обговорень у рамках контактного комітету, передбаченого у статті 12(3) Директиви 2001/29/ЄС, Комісія до 10 квітня 2021 року подає до Європейського парламенту і Ради звіт про використання в Союзі механізмів ліцензування, зазначених у параграфі 1 цієї статті, їх вплив на ліцензування та правоволодільців, у тому числі на правоволодільців, які не є членами організації, що надає ліцензії, або є громадянами чи резидентами іншої держави-члена, їх ефективність у сприянні поширенню культурного контенту та їх вплив на внутрішній ринок, у тому числі на транскордонне надання послуг та конкуренцію. Якщо це доцільно, такий звіт супроводжується законодавчою пропозицією, у тому числі стосовно транскордонної дії таких національних механізмів.

ГЛАВА 3
Доступність та доступ до аудіовізуальних творів на платформах відео на запит

Стаття 13
Механізм переговорів

Держави-члени забезпечують, щоб сторони, які стикаються з труднощами, пов’язаними з ліцензуванням прав, намагаючись укласти угоду з метою надання аудіовізуальних творів на сервісах відео на запит, могли покладатися на допомогу неупередженого органу чи медіаторів. Неупереджений орган, створений або призначений державою-членом для цілей цієї статті, та медіатори можуть надавати сторонам допомогу у переговорах та допомагати сторонам досягнути згоди, у тому числі, у відповідних випадках, шляхом подання їм пропозицій.

Не пізніше ніж 07 червня 2021 року держави-члени повідомляють Комісії про орган чи медіаторів, згаданих у першому параграфі. Якщо держави-члени вирішили покладатися на медіацію, повідомлення Комісії повинне містити щонайменше джерело, у якому можна знайти релевантну інформацію про довірених медіаторів.

ГЛАВА 4
Твори образотворчого мистецтва, які є суспільним надбанням

Стаття 14
Твори образотворчого мистецтва, які є суспільним надбанням

Держави-члени забезпечують, щоб після закінчення терміну захисту твору образотворчого мистецтва будь-які матеріали, які є результатом акту відтворення такого твору, не підпадали під дію авторського права чи суміжних прав, якщо матеріал, який є результатом такого акту, є оригінальним у тому сенсі, що це власне інтелектуальне творіння автора.

РОЗДІЛ IV
ЗАХОДИ, СПРЯМОВАНІ НА ПОБУДОВУ НАЛАГОДЖЕНОГО ТОРГОВЕЛЬНОГО МАЙДАНЧИКА ДЛЯ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

ГЛАВА 1
Права на публікації

Стаття 15
Захист публікацій у пресі, який стосується онлайнового використання

1. Держави-члени повинні надати видавцям публікацій у пресі, які мають осідок у державі-члені, права, передбачені у статті 2 і статті 3(2) Директиви 2001/29/ЄС, щодо онлайнового використання їхніх публікацій у пресі надавачами послуг інформаційного суспільства.

Права, передбачені в першому підпараграфі, не застосовуються до способів приватного чи некомерційного використання публікацій у пресі окремими користувачами.

Захист, наданий відповідно до першого підпараграфа, не застосовується до актів надання гіперпосилань.

Права, передбачені в першому підпараграфі, не застосовуються до використання окремих слів або дуже коротких витягів із публікацій у пресі.

2. Права, передбачені у параграфі 1, не вносять змін і жодним чином не впливають на дію будь-яких прав авторів та інших правоволодільців, передбачених у праві Союзу, стосовно творів та інших захищених об'єктів, включених до публікації в пресі. Права, передбачені в параграфі 1, не повинні застосовуватися проти авторів та інших правоволодільців і, зокрема, не повинні позбавляти їх їхнього права на використання своїх творів та інших об'єктів незалежно від публікації в пресі, до якої вони включені.

Якщо твір чи інший об'єкт включені до публікації в пресі на основі невиключної ліцензії, права, передбачені в параграфі 1, не повинні застосовуватися з метою заборони їх використання іншими уповноваженими користувачами. Права, передбачені в параграфі 1, не повинні застосовуватися з метою заборони використання творів чи інших об'єктів, строк захисту яких сплив.

3. Статті 5-8 Директиви 2001/29/ЄС, Директиви 2012/28/ЄС і Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/1564 (-19) застосовуються mutatis mutandis до прав, передбачених у параграфі 1 цієї статті.

4. Строк дії прав, передбачених у параграфі 1, спливає через два роки після опублікування публікації в пресі. Такий строк розраховують з 01 січня наступного року після дати опублікування публікації в пресі.

Параграф 1 не застосовують до публікацій у пресі, вперше опублікованих до 06 червня 2019 року.

5. Держави-члени повинні забезпечити, щоб автори творів, включених до публікації в пресі, отримували належну частку доходів, що їх видавці отримують за використання їхніх публікацій у пресі надавачами послуг інформаційного суспільства.

Стаття 16
Претензії щодо справедливої винагороди

Держави-члени можуть забезпечити, щоб у випадках, коли автор передав або ліцензував право видавцю, така передача або ліцензія була достатньою правовою основою для того, щоб видавець мав право на частку компенсації за використання твору, здійснене згідно з винятком чи обмеженням до переданого або ліцензованого права.

Перший параграф не обмежує наявних чи майбутніх заходів у державах-членах щодо прав на компенсацію за публічне надання в позичку.

ГЛАВА 2
Певні способи використання захищеного контенту онлайновими сервісами

Стаття 17
Використання захищеного контенту надавачами онлайнових послуг спільного доступу до контенту

1. Держави-члени повинні передбачити, що надавач онлайнових послуг спільного доступу до контенту здійснює акт публічного сповіщення або доведення до загального відома публіки для цілей цієї Директиви у разі, якщо він надає публічний доступ до творів, захищених авторським правом, або інших захищених об'єктів, вивантажених його користувачами.

Таким чином, надавач онлайнових послуг спільного доступу до контенту повинен отримати дозвіл правоволодільців, зазначений у статті 3(1) і (2) Директиви 2001/29/ЄС, наприклад, шляхом укладання ліцензійного договору, для публічного сповіщення або доведення до загального відома публіки творів або інших об’єктів.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадках, коли надавач онлайнових послуг спільного доступу до контенту отримав дозвіл, наприклад, шляхом укладання ліцензійного договору, такий дозвіл охоплював також дії, здійснені користувачами послуг, які підпадають під дію статті 3 Директиви 2001/29/ЄС, якщо вони не діють на комерційній основі або не отримують значних доходів у зв'язку зі своєю діяльністю.

3. Якщо надавач онлайнових послуг спільного доступу до контенту здійснює дію публічного сповіщення або доведення до загального відома публіки відповідно до умов, встановлених у цій Директиві, обмеження відповідальності, встановлені у статті 14(1) Директиви 2000/31/ЄС, не застосовуються до ситуацій, охоплених цією статтею.

Перший підпараграф цього параграфа не впливає на можливе застосування статті 14(1) Директиви 2000/31/ЄС до таких надавачів послуг для цілей, які виходять за межі сфери застосування цієї Директиви.

4. Якщо дозвіл не надано, надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту несуть відповідальність за публічне сповіщення, у тому числі доведення до загального відома публіки, творів або інших об’єктів, захищених авторським правом, без дозволу, якщо надавачі послуг не підтвердять, що вони:

(a) доклали всіх зусиль для отримання дозволу; та

(b) доклали всіх зусиль відповідно до високих галузевих стандартів професійної сумлінності, щоб забезпечити недоступність певних творів чи інших об'єктів, щодо яких правоволодільці надали надавачам послуг відповідну та необхідну інформацію; та у будь-якому разі

(c) діяли оперативно після отримання достатньо обґрунтованого повідомлення від правоволодільців, щоб заблокувати доступ до творів або інших об'єктів, про які було повідомлено, або вилучити їх зі своїх вебсайтів, та доклали всіх зусиль для запобігання їх подальшому вивантаженню відповідно до пункту (b).

5. У ході визначення того, чи дотримався надавач послуг своїх зобов'язань згідно з параграфом 4, та у світлі принципу пропорційності, потрібно враховувати, серед іншого, такі елементи:

(a) тип, аудиторію і розмір послуги та тип творів чи інших об'єктів, вивантажених користувачами послуги; та

(b) доступність придатних і ефективних засобів та їх вартість для надавачів послуг.

6. Держави-члени повинні забезпечити, щоб для нових надавачів онлайнових послуг спільного доступу до контенту, послуги яких були доступні для громадськості в Союзі протягом менше ніж трьох років, та які мають річний оборот, розрахований відповідно до Рекомендації Комісії 2003/361/ЄС (-20), менше ніж 10 мільйонів євро, умови згідно з режимом відповідальності, визначеним у параграфі 4, обмежувалися дотриманням пункту (a) параграфа 4 та оперативними діями після отримання достатньо обґрунтованого повідомлення для забл о кування доступу до творів чи інших об’єктів, про які було повідомлено, або вилучення таких творів чи інших об’єктів зі своїх вебсайтів.

Якщо середня кількість унікальних відвідувачів за місяць таких надавачів послуг, розрахована на основі попереднього календарного року, перевищує 5 мільйонів, вони також повинні підтвердити, що вони доклали всіх зусиль для запобігання подальшому вивантаженню творів чи інших об’єктів, про які було повідомлено та щодо яких правоволодільці надали відповідну та необхідну інформацію.

7. Співпраця між надавачами онлайнових послуг спільного доступу до контенту і правоволодільцями не повинна мати наслідком запобігання доступності творів чи інших об’єктів, вивантажених користувачами, які не порушують авторське право і суміжні права, у тому числі якщо такі твори або інші об’єкти підпадають під дію винятку або обмеження.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб користувачі в кожній державі-члені мали змогу покладатися на будь-які з таких чинних винятків або обмежень при вивантаженні та наданні контенту, створеного користувачами онлайнових послуг спільного доступу до контенту:

(a) цитата, критика, рецензія;

(b) використання з метою створення карикатури, пародії або пастишу.

8. Застосування цієї статті не повинне призводити до будь-якого зобов'язання щодо загального моніторингу.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту надавали правоволодільцям, за їх запитом, належну інформацію щодо функціонування їх практик стосовно співпраці, зазначеної в параграфі 4, та, якщо між надавачами послуг і правоволодільцями укладені ліцензійні договори, інформацію щодо використання контенту, охопленого договорами.

9. Держави-члени повинні забезпечити, щоб надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту впровадили ефективний та оперативний механізм врегулювання скарг і відшкодування шкоди, доступний для користувачів їх послуг у випадку спорів щодо блокування доступу до творів чи інших об'єктів, вивантажених ними, або їх вилучення.

Якщо правоволодільці подають запит на блокування доступу до певних своїх творів чи інших об'єктів або на вилучення таких творів чи інших об'єктів, вони повинні належним чином обґрунтувати причини свого запиту. Скарги, подані в рамках механізму, передбаченого в першому підпараграфі, потрібно опрацьовувати без невиправданої затримки, а рішення щодо блокування доступу або вилучення підлягає перегляду людиною. Держави-члени повинні також забезпечити доступність позасудового механізму відшкодування шкоди для врегулювання спорів. Такі механізми повинні сприяти неупередженому врегулюванню спорів і не повинні позбавляти користувача правового захисту, передбаченого національним правом, та обмежувати права користувачів на звернення до ефективних засобів судового захисту. Зокрема, держави-члени повинні забезпечити, щоб користувачі мали доступ до суду або іншого відповідного судового органу для відстоювання використання винятку чи обмеження до авторського права і суміжних прав.

Ця Директива не повинна жодним чином впливати на законні способи використання, такі як використання винятків чи обмежень, передбачених у праві Союзу, та не повинна призводити до будь-якої ідентифікації окремих користувачів або до будь-якого опрацювання персональних даних, крім випадків згідно з Директивою 2002/58/ЄС і Регламентом (ЄС) 2016/679.

Надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту повинні інформувати своїх користувачів у своїх умовах про те, що вони можуть використовувати твори та інші об'єкти згідно з винятками чи обмеженнями до авторського права і суміжних прав, передбаченими в праві Союзу.

10. З 06 червня 2019 року Комісія у співпраці з державами-членами повинна організувати діалоги зі стейкхолдерами для обговорення найкращих практик співпраці між надавачами онлайнових послуг спільного доступу до контенту та правоволодільцями. Після консультацій із надавачами онлайнових послуг спільного доступу до контенту, правоволодільцями, організаціями користувачів та іншими відповідними стейкхолдерами і з урахуванням результатів діалогів зі стейкхолдерами Комісія повинна видати настанови щодо застосування цієї статті, зокрема стосовно співпраці, зазначеної в параграфі 4. У ході обговорення найкращих практик слід особливо враховувати, серед іншого, потребу в досягненні балансу між фундаментальними правами та використанням винятків і обмежень. Для цілей діалогів зі стейкхолдерами організації користувачів повинні мати доступ до належної інформації, отриманої від надавачів онлайнових послуг спільного доступу до контенту, щодо функціонування їх практик стосовно параграфа 4.

ГЛАВА 3
Справедлива винагорода в договорах щодо використання авторів і виконавців

Стаття 18
Принцип належної та пропорційної винагороди

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у разі ліцензування або передавання авторами і виконавцями їхніх виключних прав на використання їхніх творів чи інших об’єктів вони мали право отримати належну і пропорційну винагороду.

2. У ході впровадження в національне право принципу, визначеного в параграфі 1, держави-члени мають право використовувати різні механізми та повинні враховувати принцип договірної свободи і справедливого балансу прав та інтересів.

Стаття 19
Зобов’язання щодо забезпечення прозорості

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб автори і виконавці отримували регулярну, щонайменше один раз на рік, та, з урахуванням особливостей кожного сектора, актуальну, відповідну і комплексну інформацію щодо використання їхніх творів і виконань від сторін, яким вони ліцензували або передали свої права, або від їх правонаступників, зокрема стосовно способів використання, усіх отриманих доходів та винагороди, що підлягає виплаті.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у разі подальшого ліцензування прав, зазначених у параграфі 1, автори і виконавці або їх представники могли, за їхнім запитом, отримати від субліцензіатів додаткову інформацію, якщо перший контрагент за договором не володіє всією інформацією, яка може бути необхідна для цілей параграфа 1.

У разі отримання запиту на додаткову інформацію перший контрагент за договором авторів і виконавців повинен надати інформацію щодо ідентифікаційних даних субліцензіатів.

Держави-члени можуть передбачити, щоб будь-які запити до субліцензіатів відповідно до першого підпараграфа подавалися безпосередньо їм чи опосередковано через контрагента за договором автора чи виконавця.

3. Зобов’язання, визначене в параграфі 1, повинне бути пропорційним і дієвим у забезпеченні високого рівня прозорості в кожному секторі. Держави-члени можуть передбачити, щоб у належним чином обґрунтованих випадках, якщо адміністративний тягар у результаті зобов’язання, визначеного в параграфі 1, стає непропорційним із урахуванням доходу, отриманого від використання твору чи виконання, зобов’язання обмежувалося типами і рівнем інформації, яких можна обґрунтовано очікувати в таких випадках.

4. Держави-члени можуть ухвалити рішення про те, щоб зобов’язання, визначене в параграфі 1 цієї статті, не застосовувалося, якщо внесок автора чи виконавця є незначним у контексті загального твору чи виконання, якщо автор чи виконавець не підтвердить, що інформація необхідна йому для реалізації його прав згідно зі статтею 20(1), та не подасть запит на отримання такої інформації з цією метою.

5. Держави-члени можуть передбачити, щоб щодо договорів, які підпадають під дію колективних договорів або ґрунтуються на них, застосовувалися правила щодо забезпечення прозорості відповідних колективних договорів за умови, що такі правила відповідають критеріям, передбаченим у параграфах 1-4.

6. Якщо застосовується стаття 18 Директиви 2014/26/ЄС, зобов’язання, встановлене в параграфі 1 цієї статті, не застосовується до договорів, укладених суб'єктами, визначеними у статті 3(a) і (b) зазначеної Директиви, або іншими суб'єктами, які підпадають під дію національних правил імплементації зазначеної Директиви.

Стаття 20
Механізм коригування договорів

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб за відсутності застосовного колективного договору, в якому передбачений механізм, порівнянний із механізмом, визначеним у цій статті, автори і виконавці та їх представники мали право вимагати додаткову, належну і справедливу винагороду від сторони, з якою вони уклали договір щодо використання їхніх прав, або від правонаступників такої сторони, якщо початково погоджена винагорода виявляється непропорційно низькою у порівнянні з подальшими відповідними доходами, отриманими в результаті використання творів чи виконань.

2. Параграф 1 цієї статті не застосовується до договорів, укладених суб’єктами, визначеними у статті 3(a) і (b) Директиви 2014/26/ЄС, або іншими суб’єктами, які вже підпадають під дію національних правил імплементації зазначеної Директиви.

Стаття 21
Альтернативна процедура вирішення спорів

Держави-члени повинні забезпечити, щоб спори стосовно зобов’язання щодо забезпечення прозорості відповідно до статті 19 та механізму коригування договорів відповідно до статті 20 могли бути передані до добровільної альтернативної процедури вирішення спорів. Держави-члени повинні забезпечити, щоб організації-представники авторів і виконавців могли ініціювати такі процедури за конкретним запитом одного чи більше авторів або виконавців.

Стаття 22
Право на відкликання

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадках, коли автор чи виконавець ліцензував або передав свої права на твір чи інший захищений об’єкт на виключній основі, автор чи виконавець міг повністю або частково відкликати ліцензію на права чи передачу прав у разі відсутності використання такого твору або іншого захищеного об'єкта.

2. Спеціальні положення щодо механізму відкликання, передбачені в параграфі 1, можуть бути передбачені в національному праві з урахуванням:

(a) особливостей різних секторів і різних типів творів і виконань; та

(b) якщо твір або інший об’єкт містить внесок більше ніж одного автора чи виконавця, відносної важливості окремих внесків та законних інтересів усіх авторів і виконавців, на яких впливає застосування механізму відкликання окремим автором чи виконавцем.

Держави-члени можуть виключити твори чи інші об'єкти зі сфери застосування механізму відкликання, якщо такі твори чи інші об’єкти зазвичай містять внески багатьох авторів чи виконавців.

Держави-члени можуть передбачити, щоб механізм відкликання можна було застосовувати тільки протягом конкретного періоду, якщо таке обмеження належним чином обґрунтоване особливостями сектора або типу відповідного твору чи іншого відповідного об'єкта.

Держави-члени можуть передбачити, щоб автори чи виконавці могли за власним рішенням припинити виключний характер договору замість відкликання ліцензії на права або передачі прав.

3. Держави-члени повинні передбачити, щоб відкликання, передбачене в параграфі 1, можна було здійснити тільки після того, як минув розумний строк після надання ліцензії на права або передачі прав. Автор чи виконавець повинен повідомити особу, якій була надана ліцензія на права або були передані права, та встановити відповідний строк, протягом якого вона може скористатися ліцензованими чи переданими правами. Після спливу такого строку автор чи виконавець може за власним рішенням припинити виключний характер договору замість відкликання ліцензії на права або передачі прав.

4. Параграф 1 не застосовується, якщо правами не скористалися через обставини, що їх автор чи виконавець, згідно з обґрунтованими очікуваннями, може усунути.

5. Держави-члени можуть передбачити, щоб будь-які договірні положення, які є відступами від механізму відкликання, передбаченого в параграфі 1, підлягали примусовому виконанню, якщо вони ґрунтуються на колективному договорі.

Стаття 23
Загальні положення

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб будь-які договірні положення, які перешкоджають забезпеченню відповідності статтям 19, 20 і 21, були незастосовними до авторів і виконавців.

2. Держави-члени повинні передбачити, щоб статті 18-22 цієї Директиви не застосовувалися до авторів комп'ютерних програм у розумінні статті 2 Директиви 2009/24/ЄС.

РОЗДІЛ V
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 24
Зміни до Директив 96/9/ЄС і 2001/29/ЄС

1. До Директиви 96/9/ЄС внести такі зміни:

(a) У статті 6(2) пункт (b) викласти у такій редакції:

«(b) у разі використання виключно для цілей ілюстрування з метою викладання або в науково-дослідних цілях, за умови зазначення джерела і в межах, виправданих поставленою некомерційною метою, без обмеження винятків та обмежень, передбачених у Директиві Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/790 (*1);

__________
(*1) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/790 від 17 квітня 2019 року про авторське право і суміжні права на Єдиному цифровому ринку та про внесення змін до директив 96/9/ЄС і 2001/29/ЄС (ОВ L 130, 17.05.2019, с. 92).»

(b) У статті 9 пункт (b) викласти у такій редакції:

«(b) у разі здійснення витягів для цілей ілюстрування з метою викладання або в науково-дослідних цілях, за умови зазначення джерела і в межах, виправданих поставленою некомерційною метою, без обмеження винятків та обмежень, передбачених у Директиві Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/790;».

2. До Директиви 2001/29/ЄС внести такі зміни:

(a) У статті 5(2) пункт (c) викласти у такій редакції:

стосовно конкретних актів відтворення, здійснених загальнодоступними бібліотеками,

«(c) освітніми установами, музеями чи архівами, що не передбачають прямої або опосередкованої економічної чи комерційної вигоди, без обмеження винятків та обмежень, передбачених у Директиві Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/790 (*2);

__________
(*2) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/790 від 17 квітня 2019 року про авторське право і суміжні права на Єдиному цифровому ринку та про внесення змін до директив 96/9/ЄС і 2001/29/ЄС (OB L 130, 17.05.2019, с. 92).»

(b) У статті 5(3) пункт (a) викласти у такій редакції:

«(a) використання виключно для цілей ілюстрування з метою викладання або в науково-дослідних цілях, за умови зазначення джерела, у тому числі імені автора, якщо це можливо, і в межах, виправданих поставленою некомерційною метою, без обмеження винятків та обмежень, передбачених у Директиві (ЄС) 2019/790;».

(c) До тексту статті 12(4) додати такі пункти:

«(e) дослідження впливу транспозиції Директиви (ЄС) 2019/790 на функціонування внутрішнього ринку, а також визначення будь-яких труднощів у ході транспозиції;

(f) сприяння обміну інформацією щодо відповідних змін у законодавстві та прецедентному праві, а також щодо практичного застосування заходів, вжитих державами-членами для імплементації Директиви (ЄС) 2019/790;

(g) обговорення будь-яких інших питань, що виникають у результаті застосування Директиви (ЄС) 2019/790.».

Стаття 25
Зв’язок із винятками та обмеженнями, передбаченими в інших директивах

Держави-члени можуть ухвалювати або зберігати чинними ширші положення, сумісні з винятками та обмеженнями, передбаченими в директивах 96/9/ЄС і 2001/29/ЄС, щодо способів використання чи сфер, охоплених винятками чи обмеженнями, передбаченими в цій Директиві.

Стаття 26
Застосування у часі

1. Ця Директива застосовується до всіх творів та інших об'єктів, які захищені національним правом у сфері авторського права, з 07 червня 2021 року.

2. Ця Директива застосовується без обмеження будь-яких актів, укладених до 07 червня 2021 року, та прав, набутих до 07 червня 2021 року.

Стаття 27
Перехідне положення

Договори щодо надання ліцензії на права або передачі прав авторів і виконавців підпадають під сферу застосування зобов'язання щодо забезпечення прозорості, визначеного в статті 19, від 07 червня 2022 року.

Стаття 28
Захист персональних даних

Опрацювання персональних даних, що здійснюється в рамках цієї Директиви, здійснюють відповідно до Директиви 2002/58/ЄС та Регламенту (ЄС) 2016/679.

Стаття 29
Транспозиція

1. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог цієї Директиви, до 07 червня 2021 року. Вони повинні негайно поінформувати про них Комісію.

Якщо держави-члени ухвалюють такі положення, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційного опублікування. Методи здійснення такого покликання визначають держави-члени.

2. Держави-члени передають Комісії текст основних положень національного права, ухвалених ними у сфері застосування цієї Директиви.

Стаття 30
Перегляд

1. Не раніше ніж 07 червня 2026 року Комісія повинна провести перегляд цієї Директиви та представити звіт щодо основних результатів Європейському Парламенту, Раді та Європейському економічно-соціальному комітету.

До 07 червня 2024 року Комісія повинна провести оцінювання впливу спеціального режиму відповідальності, визначеного у статті 17, що застосовується до надавачів онлайнових послуг спільного доступу до контенту, річний оборот яких становить менше ніж 10 мільйонів євро, та послуги яких були доступні громадськості в Союзі протягом менше ніж трьох років, згідно зі статтею 17(6) та, у відповідних випадках, вжити заходів відповідно до висновків свого оцінювання.

2. Держави-члени надають Комісії необхідну інформацію для підготування звіту, згаданого в параграфі 1.

Стаття 31
Набуття чинності

Ця Директива набуває чинності на двадцятий день після її публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Стаття 32
Адресати

Цю Директиву адресовано державам-членам.

Вчинено у Страсбурзі 17 квітня 2019 року.

__________
(-1) ОВ С 125, 21.04.2017, с. 27.
(-2) OB С 207, 30.06.2017, с. 80.
(-3) Позиція Європейського Парламенту від 26 березня 2019 року (ще не опублікована в Офіційному віснику) та рішення Ради від 15 квітня 2019 року.
(-4) Директива Європейського Парламенту і Ради 96/9/ЄС від 11 березня 1996 року про правовий захист баз даних (OB L 77, 27.03.1996, с. 20).
(-5) Директива Європейського Парламенту і Ради 2000/31/ЄС від 08 червня 2000 року про деякі правові аспекти послуг інформаційного суспільства, зокрема електронної комерції, на внутрішньому ринку («Директива про електронну комерцію») (OB L 178, 17.07.2000, с. 1).
(-6) Директива Європейського Парламенту і Ради 2001/29/ЄС від 22 травня 2001 року про гармонізацію окремих аспектів авторського права і суміжних прав в інформаційному суспільстві (OB L 167, 22.06.2001, с. 10).
(-7) Директива Європейського Парламенту і Ради 2006/115/ЄС від 12 грудня 2006 року про право на надання в прокат і право на надання в позичку та про деякі суміжні з авторським правом права у сфері інтелектуальної власності (OB L 376, 27.12.2006, с. 28).
(-8) Директива Європейського Парламенту і Ради 2009/24/ЄС від 23 квітня 2009 року про правовий захист комп'ютерних програм (OB L 111, 05.05.2009, с. 16).
(-9) Директива Європейського Парламенту і Ради 2012/28/ЄС від 25 жовтня 2012 року про певні дозволені способи використання сирітських творів (OB L 299, 27.10.2012, с. 5).
(-10) Директива Європейського Парламенту і Ради 2014/26/ЄС від 26 лютого 2014 року про колективне управління авторським правом і суміжними правами та мультитериторіальне ліцензування прав на музичні твори для онлайнового використання на внутрішньому ринку (OB L 84, 20.03.2014, с. 72).
(-11) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 386/2012 від 19 квітня 2012 року про доручення Офісу гармонізації внутрішнього ринку (стосовно сфери торговельних марок і промислових зразків) завдань, пов’язаних із забезпеченням дотримання прав інтелектуальної власності, у тому числі об’єднання публічних і приватних представників у Європейську обсерваторію з питань порушення прав інтелектуальної власності (OB L 129, 16.05.2012, с. 1).
(-12) Директива Ради 93/83/ЄЕС від 27 вересня 1993 року про узгодження окремих правил стосовно авторського права і суміжних прав, застосовних до супутникового мовлення і кабельної ретрансляції (OB L 248, 06.10.1993, с. 15).
(-13) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/1535 від 09 вересня 2015 року про встановлення порядку надання інформації в сфері технічних регламентів та правил стосовно послуг інформаційного суспільства (OB L 241, 17.09.2015, с. 1).
(-14) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/1972 від 11 грудня 2018 року про запровадження Європейського кодексу електронних комунікацій (OB L 321, 17.12.2018, с. 36).
(-15) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2002/58/ЄС від 12 липня 2002 року про опрацювання персональних даних і захист приватності у секторі електронних комунікацій (Директива про приватність та електронні комунікації) (OB L 201, 31.07.2002, с. 37).
(-16) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/679 від 27 квітня 2016 року про захист фізичних осіб у зв'язку з опрацюванням персональних даних і про вільний рух таких даних та про скасування Директиви 95/46/ЄС (Загальний регламент про захист даних) (OB L 119, 04.05.2016, с. 1).
(-17) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 593/2008 від 17 червня 2008 року про право, застосовне до договірних зобов’язань (Рим I) (OB L 177, 04.07.2008, с. 6).
(-18) ОВ С 369, 17.12.2011, с. 14.
(-19) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/1564 від 13 вересня 2017 року про певні дозволені способи використання певних творів та інших об'єктів, захищених авторським правом і суміжними правами, для користування сліпими особами та особами з вадами зору або іншими обмеженими можливостями сприйняття друкованої інформації та про внесення змін до Директиви 2001/29/ЄС про гармонізацію окремих аспектів авторського права і суміжних прав в інформаційному суспільстві (ОВ L 242, 20.09.2017, с. 6).
(-20) Рекомендація Комісії від 06 травня 2003 року щодо визначення мікропідприємств, малих і середніх підприємств (OB L 124, 20.05.2003, с. 36).