2009L0136 - UA - 19.12.2009 -000.001 - 1

Цей документ слугує суто засобом документування, і установи не несуть жодної відповідальності за його зміст

(До Розділу IV: "Торгівля і питання, пов'язані з торгівлею"
Глава 9. Інтелектуальна власність)

ДИРЕКТИВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ 2009/136/ЄС
від 25 листопада 2009 року
про внесення змін до Директиви 2002/22/ЄС про універсальну послугу та права користувачів щодо електронних комунікаційних мереж та послуг, Директиви 2002/58/ЄС про опрацювання персональних даних і захист приватності у сфері електронних комунікацій, Регламенту (ЄС) № 2006/2004 про співпрацю між національними органами, відповідальними за забезпечення виконання законів про захист прав споживачів

(Текст стосується ЄЕП)

(ОВ L 337, 18.12.2009, с. 11)

ДИРЕКТИВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ 2009/136/ЄС
від 25 листопада 2009 року
про внесення змін до Директиви 2002/22/ЄС про універсальну послугу та права користувачів щодо електронних комунікаційних мереж та послуг, Директиви 2002/58/ЄС про опрацювання персональних даних і захист приватності у сфері електронних комунікацій, Регламенту (ЄС) № 2006/2004 про співпрацю між національними органами, відповідальними за забезпечення виконання законів про захист прав споживачів

(Текст стосується ЄЕП)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства, зокрема його статтю 95,

Беручи до уваги пропозицію Комісії,

Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету (-1),

Беручи до уваги висновок Комітету регіонів (-2),

Беручи до уваги висновок Європейського інспектора із захисту даних (-3),

Діючи згідно з процедурою, встановленою у статті 251 Договору (-4),

Оскільки:

(1) Функціонування п’яти директив, що містять існуючі регулятивні рамки для електронних комунікаційних мереж та послуг (Директива Європейського Парламенту і Ради 2012/19/ЄС від 7 березня 2002 року про доступ до електронних комунікаційних мереж, пов’язаних засобів та їх взаємоз’єднання (Директива про доступ) (-5), Директива Європейського Парламенту і Ради 2002/20/ЄС від 7 березня 2002 року про авторизацію електронних комунікаційних мереж та послуг (Директива про авторизацію) (-6), Директива Європейського Парламенту і Ради 2002/21/ЄС від 7 березня 2002 року про спільні регулятивні рамки для електронних комунікаційних мереж та послуг (Рамкова директива) (-7), Директива 2002/22/ЄС (Директива про універсальну послугу) (-8) і Директива 2002/58/ЄС (Директива про приватність та електронні комунікації) (-9) (разом - «Рамкова Директива і спеціальні директиви»)), підлягають періодичному перегляду з боку Комісії, зокрема, з огляду на необхідність внесення змін у зв’язку з технологічним розвитком та ринковими змінами.

__________
(-1) ОВ С 224, 30.08.2008, с. 50.
(-2) ОВ С 257, 09.10.2008, с. 51.
(-3) ОВ С 181, 18.07.2008, с. 1.
(-4) Висновок Європейського Парламенту від 24 вересня 2008 року (ще не опубліковано в Офіційному віснику), Спільна позиція Ради від 16 лютого 2009 року (ОВ С 103 Е, 05.05.2009, с. 40) та Позиція Європейського Парламенту від 6 травня 2009 року і Рішення Ради від 26 жовтня 2009 року.
(-5) ОВ L 108, 24.04.2002, с. 7.
(-6) ОВ L 108, 24.04.2002, с. 21.
(-7) ОВ L 108, 24.04.2002, с. 33.
(-8) ОВ L 108, 24.04.2002, с. 51.
(-9) ОВ L 201, 31.07.2002, с. 37.

(2) У зв’язку з цим Комісія надала свої висновки у Повідомленні до Ради, Європейського Парламенту, Європейського економічно-соціального комітету та до Комітету регіонів від 29 червня 2006 року щодо перегляду регулятивних рамок ЄС для електронних комунікаційних мереж та послуг.

(3) Реформа регулятивних рамок ЄС для електронних комунікаційних мереж та послуг, що включає також посилення положень для кінцевих користувачів з інвалідністю, є ключовим кроком до одночасного створення Єдиного європейського інформаційного простору та інклюзивного інформаційного суспільства. Зазначені цілі включено до стратегічних рамок розвитку інформаційного суспільства, як описано у Повідомленні Комісії до Ради, Європейського Парламенту, Європейського економічно-соціального комітету та до Комітету регіонів від 1 червня 2005 року за назвою «Т2010 - Європейське інформаційне суспільство для зростання та зайнятості».

(4) Основною вимогою до універсальної послуги є забезпечення користувачів, на їхній запит, з’єднанням з електронною комунікаційною мережею загального користування у фіксованому місці та за помірною ціною. Така вимога стосується надання місцевих, національних та міжнародних телефонних викликів, передачі факсимільних повідомлень та послуг передачі даних, надання яких держави-члени можуть обмежувати основним місцем знаходження або проживання кінцевого користувача. Не повинно існувати жодних обмежень щодо технічних засобів для надання таких послуг, які дозволяють дротові чи бездротові технології, та жодних обмежень стосовно того, які оператори виконують зобов’язання щодо надання універсальної послуги, повністю або частково.

(5) З’єднання з комунікаційною мережею загального користування у фіксованому місці для передачі даних повинно підтримувати передачу даних на швидкостях, достатніх для доступу до онлайн-послуг, зокрема таких, що надаються через загальнодоступну мережу інтернет. Швидкість доступу до мережі Інтернет певного користувача може залежати від ряду чинників, у тому числі від провайдера (провайдерів) з’єднання з мережею Інтернет, а також від певного застосунку, для якого використовується з’єднання. Швидкість передачі даних, яку може підтримувати з’єднання з комунікаційною мережею загального користування, залежить від можливостей термінального обладнання абонента та від з’єднання. З цієї причини, недоцільно встановлювати обов’язкову визначену швидкість передачі даних на рівні Співтовариства. Гнучкість необхідна для того, аби надати державам-членам можливість, у разі необхідності, вживати заходів для забезпеченням здатності з’єднання підтримувати задовільні швидкості передачі даних, достатні для надання функціонального доступу до мережі Інтернет, як визначено державами-членами, звертаючи належну увагу на особливі обставини національних ринків, як, наприклад, переважаючу ширину смуги, що її використовує більшість абонентів такої держави-члена, а також технологічну здійсненність, за умови, що такі заходи мають на меті мінімізацію викривлення ринку. Якщо такі заходи призводять до несправедливого навантаження на призначене підприємство, за умови належного врахування як витрат і доходів, так і нематеріальних переваг від надання зазначених послуг, воно може бути включено до розрахунку собівартості універсальних зобов’язань. Альтернативні форми фінансування базової інфраструктури мережі, із залученням фінансування Співтовариства або національних заходів відповідно до права Співтовариства, також можуть бути реалізовані.

(6) Таке положення не обмежує необхідність для Комісії переглядати зобов’язання щодо надання універсальної послуги, що може включати фінансування таких зобов’язань згідно зі статтею 15 Директиви 2002/22/ЄС (Директива про універсальну послугу), і, в разі доцільності, надавати пропозиції щодо реформування для досягнення цілей суспільного інтересу.

(7) Заради ясності та простоти ця Директива стосується тільки змін до Директиви 2002/22/ЄС (Директива про універсальну послугу) та Директиви 2002/58/ЄС (Директива про приватність та електронні комунікації).

(8) Без обмеження Директиви 1999/5/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 9 березня 1999 року про радіообладнання та телекомунікаційне термінальне обладнання і взаємне визнання їх відповідності (-10), та, зокрема, вимог щодо інвалідності, встановлених у статті 3(3)(f) зазначеної Директиви, окремі аспекти стосовно термінального обладнання, у тому числі обладнання, що його встановлюють в приміщеннях споживачів, призначене для кінцевих користувачів з інвалідністю, незалежно від того, чи їхні спеціальні потреби пов’язані з інвалідністю чи віком, необхідно узгоджувати в рамках Директиви 2002/22/ЄС (Директива про універсальну послугу) для спрощення доступу до мереж та використання послуг. Таке обладнання наразі включає радіоприймачі та телевізійне термінальне обладнання, а також спеціальні термінальні пристрої для кінцевих користувачів з вадами слуху.

__________
(-10) ОВ L 91, 07.04.1999, с. 10.

(9) Держави-члени повинні вживати заходів, що сприяють створенню ринку широкодоступних товарів та послуг, які включають допоміжні засоби для кінцевих користувачів з інвалідністю. Цього можна досягнути, зокрема, шляхом посилання на європейські стандарти, введення вимог електронної доступності (eAccessibility) до процедур публічних закупівель та оголошення тендерів щодо надання послуг, а також імплементації законодавства про захист прав кінцевих користувачів з інвалідністю.

(10) Якщо підприємство, призначене надавати універсальну послугу згідно із визначенням статті 4 Директиви 2002/22/ЄС (Директива про універсальну послугу), з огляду на його зобов’язання щодо надання універсальної послуги, вирішує передати суттєву частину або всі активи мережі локального доступу на національній території на користь окремої юридичної особи з іншим кінцевим власником, національний регуляторний орган повинен оцінити вплив транзакції на забезпечення безперервності зобов’язань щодо надання універсальної послуги на всій національній території або її частинах. У зв’язку з цим, національний регуляторний орган, який наклав зобов’язання щодо надання універсальної послуги, повинен бути заздалегідь поінформований підприємством про таке передання. Оцінювання, що його проводить національний регуляторний орган, не повинно перешкоджати завершенню транзакції.

(11) Технологічний розвиток призвів до значного зменшення кількості таксофонів. З метою гарантування технологічної нейтральності та безперервного доступу громадськості до голосової телефонії, національні регуляторні органи повинні мати можливість накладати на підприємства зобов’язання забезпечувати не лише наявність таксофонів для задоволення обґрунтованих потреб кінцевих користувачів, але й, у разі доцільності, надавати з цією метою альтернативні точки доступу до голосової телефонії загального користування.

(12) Необхідно гарантувати доступ кінцевих користувачів з інвалідністю до послуг на рівні, рівноцінному рівню, доступному іншим кінцевим користувачам. З цією метою, доступ повинен бути функціонально рівноцінним так, щоб кінцеві користувачі з інвалідністю могли б користуватися перевагами такої ж функціональності послуг, що й інші кінцеві користувачі, але за допомогою інших засобів.

(13) Терміни та означення необхідно скоригувати таким чином, щоб дотримуватися принципу технологічної нейтральності і відповідати темпу технологічного розвитку. Зокрема, умови для надання послуги повинні бути відділені від фактичних елементів означень загальнодоступних телефонних послуг, тобто електронних комунікаційних послуг, що надаються громадськості для здійснення та приймання, прямо чи опосередковано, національних або національних і міжнародних викликів через номер чи номери національного чи міжнародного плану телефонної нумерації, незалежно від того, чи така послуга базується на технології комутації каналів або комутації пакетів. Така послуга має характер направленості в обидва боки, що дозволяє обом сторонам спілкуватися. Послуга, яка не відповідає всім зазначеним вище умовам як, наприклад, застосунок переходу за рекламним посиланням на веб-сайті з обслуговування клієнтів, не вважається загальнодоступною телефонною послугою. Загальнодоступні телефонні послуги також включають засоби комунікації, спеціально призначені для кінцевих користувачів з інвалідністю із використанням послуг служб комутованих повідомлень або об’єднаних послуг спілкування.

(14) Необхідно пояснити, що непряме надання послуг може включати ситуації, коли виклик посилається шляхом вибору чи попереднього вибору оператора або коли надавач послуг перепродає або перейменовує загальнодоступні телефонні послуги, які надає інше підприємство.

(15) У результаті технологічного та ринкового розвитку мережі усе більше наближаються до використання технології «Інтернет протоколу» (IP) та зростає можливість споживачів обирати між різними конкуруючими надавачами голосових послуг. У зв’язку з цим, держави-члени повинні мати змогу відокремлювати зобов’язання щодо надання універсальної послуги, що стосуються забезпечення з’єднання з комунікаційною мережею загального користування у фіксованому місці, від надання загальнодоступної телефонної послуги. Таке відокремлення не повинно впливати на обсяг зобов’язань щодо надання універсальної послуги, визначених та переглянутих на рівні Співтовариства.

(16) Відповідно до принципу субсидіарності, саме держави-члени ухвалюють рішення на основі об’єктивних критеріїв щодо того, які підприємства призначаються як надавачі універсальної послуги, беручи, в разі необхідності, до уваги здатність та готовність підприємств брати на себе всі зобов’язання щодо надання універсальної послуги або їх частину. Це не впливає на можливість держав-членів включати в процесі призначення спеціальні умови з міркувань ефективності, у тому числі, зокрема, групування географічних регіонів чи компонентів послуги або встановлення мінімального періоду призначення.

(17) Національні регуляторні органи повинні мати можливість здійснювати моніторинг розвитку та рівня роздрібних тарифів на послуги, що підпадають під зобов’язання щодо надання універсальної послуги, навіть якщо держава-член ще не призначила підприємство для надання універсальної послуги. У такому випадку моніторинг необхідно здійснювати таким чином, щоб не створювати додаткового адміністративного навантаження, ані на національні регуляторні органи, ані на підприємства, які надають такі послуги.

(18) Надмірні зобов’язання, спрямовані на сприяння переходу від регулятивних рамок 1998 року до рамок 2002 року, повинні бути скасовані разом з іншими положеннями, що співпадають з положеннями, встановленими в Директиві 2002/21/ЄС (Рамкова директива), та дублюю їх.

(19) Вимога щодо забезпечення мінімального набору виділених ліній на роздрібному рівні, яка була необхідною для забезпечення подальшого застосування положень регулятивних рамок 1998 року в сфері виділених ліній, що не була достатньо конкурентоспроможною на момент набуття чинності рамок 2002 року, втратила актуальність і повинна бути скасована.

(20) Подальша дія вимоги щодо вибору та попереднього вибору оператора, встановленої безпосередньо законодавством Співтовариства, може стати на заваді технологічного прогресу. Натомість, такі заходи правового захисту повинні бути встановлені національними регуляторними органами за результатами аналізу ринку, проведеного відповідно до процедур, викладених у Директиві 2002/21/ЄС (Рамкова директива) та зобов’язань, зазначених у статті 12 Директиви 2002/19/ЄС (Директива про доступ).

(21)Положення щодо договорів повинні застосовуватися не лише до споживачів, але й до інших кінцевих користувачів, головним чином мікропідприємств, малих та середніх підприємств (МСП), які можуть надати перевагу договору, адаптованому до потреб споживача. Щоб уникнути зайвого адміністративного навантаження для надавачів, а також складнощів з визначенням МСП, положення щодо договорів не застосовуються автоматично до інших кінцевих користувачів, а лише за їх запитом. Держави-члени повинні вживати належних заходів, щоб підвищити поінформованість МСП про таку можливість.

(22) Як наслідок технологічного розвитку, на додаток до звичайних форм ідентифікації на основі номерів в майбутньому можуть використовуватись інші типи ідентифікаторів.

(23) Надавачі електронних комунікаційних послуг, що дозволяють здійснювати виклики, повинні забезпечувати належне інформування своїх клієнтів про те, чи забезпечується доступ до служб екстреної допомоги, та про будь-які обмеження послуги (наприклад, обмеження надання інформації про місце знаходження особи, яка здійснює виклик, чи маршрутизацію екстрених викликів). Такі надавачі послуг також повинні надавати своїм клієнтам чітку та прозору інформацію у первинному договорі та в разі будь-яких змін у наданні доступу, наприклад, в інформації про спожиті послуги. Така інформація повинна включати будь-які обмеження щодо територіального покриття на основі запланованих експлуатаційних параметрів послуги і доступної інфраструктури. Якщо послуга надається не через комутовану телефонну мережу, така інформація, у порівнянні з послугою, що надається через комутовану телефонну мережу, повинна також включати рівень надійності доступу та інформації про місцезнаходження особи, яка здійснює виклик, враховуючи актуальну технологію та стандарти якості, а також будь-які параметри якості послуг, визначені згідно з Директивою 2002/22/ЄС (Директива про універсальну послугу).

(24) Що стосується термінального обладнання, клієнтський договір повинен містити будь-які обмеження, накладені надавачем на використання обладнання, наприклад, блокування мобільних пристроїв для використання SIM-карт інших операторів, якщо такі обмеження не заборонені національним законодавством, а також будь-які збори, що підлягають сплаті у разі розірвання договору до узгодженої дати закінчення дії договору або на таку дату, у тому числі будь-які витрати у разі збереження обладнання клієнтом.

(25) Не накладаючи ніяких зобов’язань на надавача послуг щодо вжиття додаткових заходів, окрім тих, що вимагаються відповідно до права Співтовариства, клієнтський договір повинен також передбачати види заходів, якщо таки є, які надавач може вжити у випадках порушення безпеки або цілісності мережі, загроз чи вразливостей.

(26) З метою вирішення питання стосовно використання комунікаційних послуг, що становлять суспільний інтерес, та сприяння захисту прав та свобод інших осіб, відповідні національні органи повинні мати змогу створювати та розповсюджувати за допомогою надавачів послуг інформацію, що становить суспільний інтерес, стосовно використання таких послуг. Таке розповсюдження може включати інформацію, що становить суспільний інтерес, стосовно порушень авторського права, іншого незаконного використання та розповсюдження шкідливого контенту, а також рекомендації та засоби захисту від загроз персональній безпеці, що можуть, наприклад, виникнути в результаті розкриття персональної інформації за певних обставин, та загроз приватності та персональним даним, і доступності простого у використанні програмного забезпечення з можливістю конфігурування або програмних опцій для захисту дітей та вразливих осіб. Таку інформацію можна координувати за допомогою процедури співпраці, встановленої у статті 33(3) Директиви 2002/22/ЄС (Директива про універсальну послугу). Таку інформацію, що становить суспільний інтерес, необхідно оновлювати за необхідності і представляти в простому зрозумілому вигляді у друкованому чи електронному форматі, визначеному кожною державою-членом, а також на веб-сайтах національних органів публічної влади. Національні регуляторні органи повинні мати змогу зобов’язувати надавачів послуг розповсюджувати таку стандартизовану інформацію серед всіх своїх клієнтів у спосіб, який національні регуляторні органи вважають прийнятним. Таку інформацію також необхідно включати в договір, якщо цього вимагають держави-члени. Втім, розповсюдження такої інформації не повинно створювати додаткового навантаження на підприємства. Держави-члени повинні вимагати такого розповсюдження за допомогою засобів, які підприємства використовують для зв’язку з абонентами в ході звичайної господарської діяльності.

(27) Право абонентів відмовитися від договору без будь-яких санкцій стосується зміни договірних умов, внесених надавачами електронний комунікаційних мереж та/або послуг.

(28) Кінцеві користувачі повинні мати можливість вирішувати, який контент вони хочуть надсилати та отримувати, а також які послуги, застосунки, апаратне та програмне забезпечення вони бажають використовувати для таких цілей, без обмеження щодо необхідності захисту цілісності та безпеки мереж та послуг. Конкурентний ринок забезпечує користувачів широким вибором контенту, застосунків та послуг. Національні регуляторні органи повинні сприяти здатності користувачів отримувати доступ та розповсюджувати інформацію, а також користуватись застосунками та послугами на власний вибір, як передбачено в статті 8 Директиви 2002/21/ЄС (Рамкова директива). Враховуючи зростаючу важливість електронних комунікацій для споживачів та підприємств, користувачі в будь-якому випадку повинні бути повністю поінформовані про будь-які обмежувальні умови використання електронних комунікаційних послуг, які встановив надавач послуг та/або мережі. Така інформація повинна, на вибір надавача послуг, визначати тип відповідного контенту, застосунку чи послуги, окремих застосунків чи послуг, або і те, і інше. Залежно від використовуваної технології і типу обмеження, такі обмеження можуть вимагати згоди користувача відповідно до Директиви 2002/58/ЄС (Директива про приватність та електронні комунікації).

(29) Директива 2002/22/ЄС (Директива про універсальну послугу) не вимагає і не забороняє умови, встановлені надавачами відповідно до національного законодавства, які обмежують доступ кінцевих користувачів до послуг та застосунків та/або їх використання, але зобов’язує надавати інформацію щодо таких умов. Держави-члени, які бажають вжити заходів щодо доступу кінцевих користувачів до послуг і застосунків та/або їх використання, повинні поважати фундаментальні права громадян, у тому числі право на приватність та належну правову процедуру, а будь-які такі заходи повинні повністю враховувати цілі політики, визначені на рівні Співтовариства, такі як сприяння розвитку інформаційного суспільства Співтовариства.

(30) Директива 2002/22/ЄС (Директива про універсальну послугу) не вимагає від надавачів послуг здійснювати моніторинг інформації, яка передається через їхні мережі, або здійснювати судове переслідування своїх клієнтів на підставі такої інформації, а також не накладає на надавачів відповідальність за таку інформацію. Відповідальність за карні дії чи кримінальне переслідування є питанням національного права, з дотриманням фундаментальних прав та свобод, у тому числі права на належну правову процедуру.

(31) За відсутності відповідних правил у праві Співтовариства, контент, застосунки та послуги вважаються законними або шкідливими відповідно до національного матеріального та процесуального права. Ухвалення рішення відповідно до належної правової процедури про те, чи є контент, застосунки і послуги законними чи шкідливими, є завданням держав-членів, а не надавачів електронних комунікаційних мереж та послуг. Рамкова Директива і спеціальні директиви не обмежують Директиву Європейського Парламенту і Ради 2000/31/ЄС від 8 червня 2000 року про деякі правові аспекти послуг інформаційного суспільства, зокрема електронної комерції, на внутрішньому ринку («Директива про електронну комерцію») (-11), яка, між іншим, включає правило «лише провідник» для проміжного надавача послуг, як визначено у зазначеній Директиві.

__________
(-11) ОВ L 178, 17.07.2000, с. 1.

(32) Доступність прозорої, актуальної та порівнянної інформації про пропозиції та послуги є ключовим елементом для споживачів на конкурентних ринках, де послуги пропонують декілька надавачів. Кінцеві користувачі та споживачі електронних комунікаційних послуг повинні мати можливість легко порівнювати ціни на різні послуги, які пропонуються на ринку, на підставі інформації, оприлюдненої в легкодоступній формі. Аби надати останнім змогу легко порівнювати ціни, національні регуляторні органи повинні мати можливість вимагати від підприємств, які надають електронні комунікаційні мережі та/або послуги, більшої прозорості щодо інформації (у тому числі тарифів, моделей споживання, іншої відповідної статистики) та забезпечувати право третіх сторін безоплатно користуватися загальнодоступною інформацією, що її опублікували такі підприємства. Національні регуляторні органи повинні також бути в змозі пропонувати цінові довідники, зокрема якщо ринок не надає їх безкоштовно чи за помірною ціною. Підприємства не мають права на будь-яку винагороду за використання інформації, якщо вона вже була опублікована, а отже є надбанням громадськості. Крім того, кінцеві користувачі та споживачі повинні бути належним чином поінформовані про ціну та тип пропонованої послуги до її придбання, зокрема, якщо до використання безкоштовного номера застосовуються додаткові збори. Національні регуляторні органи повинні мати змогу вимагати надання такої інформації загалом, та, для деяких визначених ними категорій послуг, безпосередньо перед з’єднанням виклику, якщо інше не передбачено національним законодавством. Визначаючи категорії викликів, які вимагають надання інформації про ціну до встановлення з’єднання, національні регуляторні органи повинні враховувати характер послуги, застосовані цінові умови, та чи пропонує її надавач, який не є надавачем електронних комунікаційних послуг. Без обмеження Директиви 2000/31/ЄС (Директива про електронну комерцію), підприємства повинні також, якщо цього вимагають держави-члени, надавати абонентам інформацію, що становить суспільний інтерес, надану відповідними органами публічної влади щодо, між іншім, найчастіших порушень та їх правових наслідків.

(33) Необхідно інформувати споживачів про їхні права щодо використання їхньої персональної інформації в довідниках абонентів та, зокрема, про ціль чи цілі таких довідників, а також про їхнє право безкоштовно відмовитися від внесення користувачів до загальнодоступного довідника, передбачене Директивою 2002/58/ЄС (Директива про приватність та електронні комунікації). Користувачі також мають бути поінформовані про системи, що дають змогу вносити інформацію до бази даних довідника, але не розкривають цю інформацію користувачам довідкових служб.

(34) Конкурентний ринок повинен забезпечувати, щоб кінцеві користувачі отримували послуги такої якості, яку вони потребують, але в окремих випадках необхідним може бути забезпечення відповідності комунікаційних мереж загального користування мінімальним рівням якості для запобігання погіршенню якості послуг, блокуванню доступу та сповільненню трафіку в мережах. Для виконання вимог до якості послуг оператори можуть використовувати процедури вимірювання та формування трафіку на мережевому з’єднанні з метою запобігання навантаженню або перевантаженню лінії зв’язку, що може призвести до перевантаження мережі та поганої роботи. Такі процедури підлягають ретельному вивченню з боку національних регуляторних органів, що діють відповідно до Рамкової Директиви та спеціальних директив, та, зокрема, вирішують проблему дискримінаційної поведінки, щоб забезпечити відсутність обмежень конкуренції. Якщо доречно, національні регуляторні органи можуть також встановлювати мінімальні вимоги до якості послуг для підприємств, що надають комунікаційні мережі загального користування, щоб забезпечити надання послуг та застосунків, залежно від мережі, відповідно до мінімального стандарту якості, що підлягає перевірці Комісією. Національні регуляторні органи повинні мати повноваження вживати заходів у випадку погіршення послуг, у тому числі перешкоджання трафіку та його сповільнення, в наслідок чого завдається шкода споживачам. Проте, оскільки непослідовні заходи правового захисту можуть нашкодити функціонуванню внутрішнього ринку, Комісія повинна оцінювати будь-які вимоги, запровадження яких планують національні регуляторні органи, з метою можливого регуляторного втручання у рамках Співтовариства та, за необхідності, надавати коментарі чи рекомендації для досягнення послідовного застосування.

(35) В майбутніх IP-мережах, де надання послуги може бути відділене від надання мережі, держави-члени повинні самі визначати найбільш адекватні заходи, які необхідно вжити для забезпечення доступності загальнодоступних телефонних послуг, які надаються через комунікаційні мережі загального користування, та безперервного доступу до служб екстреної допомоги у випадку катастрофічного виходу з ладу мережі або у випадках форс-мажору, враховуючи пріоритети різних типів абонентів та технічні обмеження.

(36) Для того, щоб гарантувати кінцевим користувачам з інвалідністю переваги від конкуренції та вибір надавачів послуг, який має більшість кінцевих користувачів, відповідні національні органи повинні визначити, за необхідності, зважаючи на національні умови, вимоги щодо захисту прав споживачів, що їх повинні дотримуватися підприємства, які надають загальнодоступні електронні комунікаційні послуги. Зокрема, такі вимоги можуть включати забезпечення підприємствами, щоб кінцеві користувачі з інвалідністю користувалися їхніми послугами на рівних з іншими кінцевими користувачами умовах, включаючи ціни та тарифи, незалежно від будь-яких додаткових понесених витрат. Інші вимоги можуть стосуватись гуртових домовленостей між підприємствами.

(37) Служби підтримки оператора охоплюють низку різних послуг для кінцевих користувачів. Надання таких послуг залишається предметом комерційних перемовин між надавачами комунікаційних мереж загального користування та оператором служби підтримки, як і в разі будь-якої іншої служби підтримки користувачів, і немає необхідності надалі зобов'язувати надавати такі послуги. Таким чином, необхідно скасувати відповідні зобов’язання.

(38) Послуги довідки про телефонні номери необхідно надавати - і часто їх надають - в конкурентних ринкових умовах відповідно до статті 5 Директиви Комісії 2002/77/ЄС від 16 вересня 2002 року про конкуренцію на ринках електронних комунікаційних мереж та послуг (-12). Інструменти на гуртовому рівні із забезпечення включення даних кінцевих користувачів (як фіксованого, так і мобільного зв'язку) в бази даних повинні відповідати вимогам щодо захисту персональних даних, у тому числі статті 12 Директиви 2002/58/ЄС (Директива про приватність та електронні комунікації). Необхідно реалізувати орієнтоване на витрати надання таких даних надавачам послуг з можливістю для держав-членів запроваджувати централізований механізм надання повної узагальненої інформації надавачам довідників, а також надання доступу до мережі на прийнятних та прозорих умовах, для забезпечення використання кінцевими користувачами усіх переваг конкуренції, щоб врешті решт уможливити усунення роздрібного регулювання для цих послуг і надання пропозицій довідкових послуг на розумних та прозорих умовах.

__________
(-12) ОВ L 249, 17.09.2002, с. 21.

(39) Кінцеві користувачі повинні мати змогу здійснювати виклик та отримувати доступ до служб екстреної допомоги, використовуючи будь-яку телефонну службу, яка дає можливість здійснювати голосові виклики за допомогою номеру або номерів з національних планів телефонної нумерації. Держави-члени, які використовують номери служб екстреної допомоги крім «112», можуть накладати на підприємства схожі зобов’язання щодо доступу до таких номерів національних служб екстреної допомоги. Органи екстреної допомоги повинні мати можливість опрацьовувати та відповідати на виклики на номер «112» принаймні з такою ж швидкістю та результативністю, як і виклики на національні номери екстреної допомоги. Важливо підвищити поінформованість про номер «112» з метою підвищення рівня захисту та безпеки громадян, які подорожують у межах Європейського союзу. З цією метою, громадяни повинні бути в повному обсязі поінформовані, коли вони подорожують у будь- якій державі-члені, зокрема шляхом надання інформації на міжнародних автобусних станціях, залізничних вокзалах, в портах або аеропортах і у телефонних довідниках, таксофонних будках, на абонентських і платіжних документах про те, що номер «112» може використовуватись як єдиний номер екстреної допомоги на всій території Співтовариства. Перш за все, відповідальність за це несуть держави-члени, проте Комісія повинна надалі підтримувати і доповнювати ініціативи держав-членів з підвищення обізнаності про номер «112» і періодично оцінювати обізнаність громадськості про цей номер. Зобов’язання забезпечувати інформацію про місцезнаходження особи, яка здійснює виклик, повинно бути посилене для підвищення захисту громадян. Зокрема, підприємства повинні зробити доступною для служб екстреної допомоги інформацію про місцезнаходження особи, яка здійснює виклик, у момент отримання службою виклику, незалежно від використовуваної технології. Для того, щоби йти в ногу з технологічними змінами, у тому числі такими, що призводять до підвищення точності інформації про місцезнаходження особи, яка здійснює виклик, Комісія повинна бути уповноважена ухвалювати технічні імплементаційні заходи, щоб забезпечити дієвий доступ до служб «112» у Співтоваристві в інтересах громадян. Такі заходи не повинні обмежувати організацію служб екстреної допомоги держав-членів.

(40) Держави-члени повинні забезпечувати, щоб підприємства, що надають кінцевим користувачам електронні комунікаційні послуги для здійснення вихідних викликів з номеру або номерів у національному плані телефонної нумерації, надавали надійний та точний доступ до служб екстреної допомоги, враховуючи національні технічні вимоги та критерії. Незалежні від мереж підприємства можуть не мати контролю над мережами і можуть не мати можливості забезпечувати, щоб виклики служб екстреної допомоги, зроблені за допомогою їхніх послуг, були направлені з тим самим рівнем надійності, оскільки вони можуть не мати можливості гарантувати доступність послуги, враховуючи, що проблеми, пов’язані з інфраструктурою, знаходяться поза їх контролем. У випадку незалежних від мереж підприємств інформація про місцезнаходження особи, яка здійснює виклик, не завжди може бути доступною з технічних причин. З появою визнаних на міжнародному рівні стандартів забезпечення точної та надійної маршрутизації та з’єднання зі службами екстреної допомоги, незалежні від мереж підприємства повинні будуть також виконувати зобов’язання стосовно інформації про місцезнаходження особи, яка здійснює виклик, на порівнюваному рівні з тим, що вимагається від інших підприємств.

(41) Держави-члени повинні вжити конкретних заходів для забезпечення рівноцінної доступності служб екстреної допомоги, у тому числі «112», для кінцевих користувачів з інвалідністю, зокрема, з глухотою або порушенням слуху, а також німих і сліпоглухих користувачів. Такі заходи можуть включати надання спеціальних термінальних пристроїв для користувачів з порушеннями слуху, служб комутованих повідомлень або іншого спеціального обладнання.

(42) Розвитку міжнародного коду «3883» (Європейський простір телефонної нумерації (ETNS)) на даний час перешкоджає недостатня обізнаність, занадто забюрократизовані процедурні вимоги та, як наслідок, недостатній попит. Для заохочення розвитку ETNS, держави-члени, яким Міжнародний союз електрозв’язку присвоїв міжнародний код «3883», повинні, згідно прикладу запровадження домену вищого рівня «.eu», делегувати відповідальність за управління, присвоєння номерів та рекламу коду існуючій окремій організації, призначеній Комісією за результатами відкритого, прозорого та недискримінаційного відбору. Така організація також повинна відповідати за розроблення пропозицій щодо застосунків для публічних послуг з використанням ETNS для загальноєвропейських послуг, як, наприклад, єдиний номер для повідомлення про крадіжки мобільних терміналів.

(43) Враховуючи особливі аспекти стосовно повідомлення про зниклих дітей та обмежену доступність таких послуг на цей час, держави-члени повинні не лише зарезервувати номер, але й докласти всіх зусиль для забезпечення того, щоб послуга повідомлення про зниклих дітей була дійсно і невідкладно доступною на їхній території за номером «116000». З цією метою, держави-члени повинні за необхідності, зокрема, організувати тендерні процедури, аби запросити заінтересовані сторони до надання таких послуг.

(44) Голосові виклики залишаються найбільш стабільною та надійною формою доступу до служб екстреної допомоги. Інші форми контакту, як, наприклад, текстові повідомлення, можуть бути менш надійними та недостатньо оперативними. Однак, держави-члени можуть, якщо вони вважають за необхідне, на свій розсуд сприяти розвитку та впровадженню інших форм доступу до служб екстреної допомоги, здатних забезпечити доступ, еквівалентний голосовим викликами.

(45) Відповідно до свого Рішення 2007/116/ЄС від 15 лютого 2007 року про резервування національного діапазону номерів, що починаються зі «116», для гармонізованих номерів для надання гармонізованих послуг соціального значення (-13), Комісія звернулася з проханням до держав-членів зарезервувати номери в діапазоні «116» для певних служб, що мають соціальне значення. Відповідні положення згаданого Рішення повинні бути відображені в Директиві 2002/22/ЄС (Директива про універсальну послугу) для того, аби надійніше інтегрувати їх в регулятивні рамки для електронних комунікаційних мереж та послуг та полегшити доступ для кінцевих користувачів з інвалідністю.

__________
(-13) ОВ L 49, 17.02.2007, с. 30.

(46) Єдиний ринок означає, що кінцеві користувачі можуть отримати доступ до всіх номерів, включених до національного плану нумерації інших держав-членів, та доступ до послуг, що використовують негеографічні номери в межах Співтовариства, у тому числі безкоштовні номери та номери з преміум-тарифом. Кінцеві користувачі повинні також мати доступ до номерів з Європейського простору телефонної нумерації (ETNS) та Універсальних міжнародних безкоштовних номерів (UIFN). Не можна перешкоджати транскордонному доступу до номерних ресурсів та супутніх послуг, крім об’єктивно обґрунтованих випадків, наприклад, для боротьби з шахрайством чи зловживанням (наприклад, пов’язаним з певними послугами з преміум-тарифом), якщо номер визначено лише як національний (наприклад, національний короткий номер), або якщо це технічно чи економічно нездійсненно. Користувачі повинні бути заздалегідь і у повному обсязі поінформовані у зрозумілій формі про будь-які збори, застосовні до безкоштовних номерів, наприклад, збори за міжнародні виклики за номерами, доступними через стандартні міжнародні коди набору.

(47) Для того, аби в повній мірі скористатись конкурентним середовищем, споживачі повинні мати можливість зробити поінформований вибір і змінювати надавачів послуг, якщо це відповідає їхнім інтересам. Вкрай важливо забезпечувати їм таку можливість без правових, технічних чи практичних перешкод, у тому числі договірних умов, процедур, зборів тощо. Це не заважає встановленню розумних мінімальних договірних строків у договорах зі споживачами. Перенесення номера є одним з вирішальних чинників у виборі споживача та дієвій конкуренції на конкурентних ринках електронних комунікацій. Впроваджувати його необхідно з мінімальною затримкою, так, аби номер був функціонально активований протягом одного робочого дня, а користувач не був позбавлений обслуговування довше ніж на один робочий день. Компетентні національні органи можуть встановити загальну процедуру перенесення номерів, з урахуванням національних положень договірного права і технологічного розвитку. Досвід деяких держав-членів показав, що існує ризик переключення споживачів до інших надавачів послуг без отримання їхньої згоди. Незважаючи на те, що цим питанням передусім повинні займатися правоохоронні органи, держави-члени, тим не менш, повинні мати можливість впроваджувати такі мінімальні пропорційні інструменти стосовно процесу зміни надавача, у тому числі відповідні санкції, необхідні для мінімізації таких ризиків, та забезпечення захисту споживачів у процесі зміни надавача, не роблячи цей процес менш привабливим для них.

(48) Юридичні зобов’язання щодо універсальної програмної послуги («must-carry») можуть застосовуватись до певних каналів теле- та радіомовлення та додаткових послуг, які надаються визначеними надавачами медіа послуг. Держави-члени повинні надавати чітке обґрунтування зобов’язань щодо універсальної програмної послуги в своєму національному законодавстві для забезпечення прозорості, пропорційності та належного означення таких зобов’язань. Враховуючи це, правила щодо універсальної програмної послуги повинні бути розроблені таким чином, аби забезпечити достатні стимули для ефективних інвестицій в інфраструктуру. Необхідно періодично переглядати правила щодо універсальної програмної послуги, аби вони відповідали розвитку технологій та ринку з метою забезпечення того, щоб вони і надалі були пропорційними встановленим цілям. Додаткові послуги включають, але не обмежуються, послугами, визначеними для покращення доступу кінцевих користувачів з інвалідністю, наприклад, відео-текст, використання субтитрів, звуковий супровід та мова жестів.

(49) Щоб подолати існуючі недоліки у наданні консультацій споживачам і належним чином врахувати інтереси громадян, держави-члени повинні запровадити відповідний механізм консультування. Такий механізм може набувати форми органу, який незалежно від національного регуляторного органу та надавачів послуг проводить дослідження питань, які стосуються споживачів, наприклад, поведінки споживачів та механізмів зміни надавачів, та який працюватиме прозоро і сприятиме існуючим механізмам консультування стейкхолдерів. Крім того, може бути створений механізм з метою уможливлення належної співпраці щодо питань, які стосуються сприяння законному контенту. Однак будь-які процедури співпраці, погоджені відповідно до такого механізму, не повинні дозволяти здійснювати систематичний нагляд за використанням Інтернету.

(50) Необхідно нотифікувати Комісію про зобов’язання щодо надання універсальної послуги, накладені на підприємство, визначене як таке, що має зобов’язання щодо надання універсальної послуги.

(51) Директива 2002/58/ЄС (Директива про приватність та електронні комунікації) передбачає гармонізацію положень держав-членів, необхідних для забезпечення еквівалентного рівня захисту фундаментальних прав та свобод, зокрема, права на приватність та права на конфіденційність щодо опрацювання персональних даних у сфері електронних комунікацій та забезпечення вільного руху таких даних, електронного комунікаційного обладнання та послуг у Співтоваристві. У разі ухвалення інструментів, спрямованих на забезпечення того, щоб термінальне обладнання було сконструйоване таким чином, щоб забезпечувати захист персональних даних та приватності відповідно до Директиви 1999/5/ЄС чи Рішення Ради 87/95/ЄЕС від 22 грудня 1986 року про стандартизацію в сфері інформаційних технологій та телекомунікацій (-14), такі інструменти повинні поважати принцип технологічної нейтральності.

(52) Необхідно уважно стежити за розвитком використання IP-адрес, беручи до уваги вже виконану роботу, зокрема, Робочою групою із захисту фізичних осіб у сфері опрацювання персональних даних, створеною відповідно до статті 29 Директиви 95/46/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 24 жовтня 1995 року про захист фізичних осіб у сфері опрацювання персональних даних та вільний рух таких даних (-15), та з урахуванням, де це доречно, таких пропозицій.

__________
(-14) ОВ L 36, 07.02.1987, с. 31.
(-15) ОВ L 281, 23.11.1995, с. 31.

(53) Опрацювання інформації про трафік в тому обсязі, що є обов’язково необхідним з метою забезпечення безпеки мережі та інформації, тобто здатності мережі чи інформаційної системи чинити опір, з певним ступенем надійності, випадковим подіям або незаконним чи зловмисним діям, що ставлять під загрозу доступність, достовірність, цілісність та конфіденційність збережених або переданих даних і безпеку пов’язаних послуг, які пропонуються через такі мережі чи системи або доступ до яких надається з їх допомогою надавачами технологій і послуг у сфері безпеки, які діють як контролери даних відповідно до статті 7(f) Директиви 95/46/ЄС. Зазначене може включати, наприклад, запобігання неавторизованому доступу до електронних комунікаційних мереж і поширенню шкідливого коду, припинення атак типу «відмова в обслуговуванні», а також пошкодження комп’ютера та електронних комунікаційних систем.

(54) Лібералізація ринків електронних комунікаційних мереж та послуг і швидкий технологічний розвиток разом спричинили стрімке збільшення конкуренції, економічне зростання та широке різноманіття послуг, доступних кінцевим користувачам через електронні комунікаційні мережі загального користування. Необхідно забезпечити, аби споживачі та користувачі могли отримувати однаковий рівень захисту приватності та персональних даних, незалежно від технології, яку використовують для надання певної послуги.

(55) Відповідно до мети регулятивних рамок для електронних комунікаційних мереж та послуг і принципів пропорційності та субсидіарності, а також з метою правової визначеності та ефективності європейських суб’єктів підприємницької діяльності і національних регуляторних органів, Директива 2002/58/ЄС (Директива про приватність та електронні комунікації) в основному орієнтована на електронні комунікаційні мережі та послуги загального користування, і не застосовується до закритих груп користувачів та корпоративних мереж.

(56) Технологічний прогрес надає змогу розробляти нові застосунки на основі пристроїв для збору даних й ідентифікації, які можуть бути безконтактними пристроями, що використовують радіочастоти. Наприклад, пристрої радіочастотної ідентифікації (RFIDs) використовують радіочастоти для збору даних з міток з унікальним ідентифікатором, які потім можуть бути передані через існуючі комунікаційні мережі. Широке використання таких технологій може призвести до значних економічних і соціальних переваг і, таким чином, зробити значний внесок у розвиток внутрішнього ринку, якщо їх використання є прийнятним для громадян. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити захист усіх фундаментальних прав фізичних осіб, у тому числі права на приватність та захист даних. Якщо такі пристрої під’єднані до загальнодоступних електронних комунікаційних мереж чи використовують електронні комунікаційні послуги як базову інфраструктуру, необхідно застосовувати відповідні положення Директиви 2002/58/ЄС (Директива про приватність та електронні комунікації), у тому числі положення про безпеку, інформацію про трафік та місце розташування, а також конфіденційність.

(57) Надавач загальнодоступних електронних комунікаційних послуг повинен вживати відповідних технічних та організаційних заходів, щоб гарантувати безпеку своїх послуг. Без обмеження Директиви 95/46/ЄС, такі заходи повинні забезпечувати, аби доступ до персональних даних отримував виключно уповноважений персонал у дозволених законом цілях, і щоб передані персональні дані або дані що зберігаються, а також мережа і послуги, були захищеними. Крім того, необхідно запровадити політику безпеки щодо опрацювання персональних даних для визначення вразливих місць системи, а також необхідно регулярно здійснювати моніторинг та дії з попередження, коригування та зменшення шкоди.

(58) Компетентні національні органи повинні відстоювати інтереси громадян, зокрема, сприяючи забезпеченню високого рівня захисту персональних даних та приватності. З цією метою компетентні національні органи повинні мати необхідні засоби для виконання своїх обов’язків, у тому числі вичерпні та надійні дані про інциденти безпеки, що призвели до несанкціонованого доступу сторонніх осіб до персональних даних фізичних осіб. Вони повинні здійснювати моніторинг вжитих заходів та розповсюджувати найкращі практики серед надавачів загальнодоступних електронних комунікаційних послуг. Таким чином, надавачі послуг повинні вести реєстр порушення захисту персональних даних для подальшого аналізу та оцінювання компетентними національними органами.

(59) Право Співтовариства накладає зобов’язання на контролерів даних щодо опрацювання персональних даних, у тому числі зобов’язання вживати відповідних технічних та організаційних заходів захисту від, наприклад, втрати даних. Вимоги щодо повідомлення про порушення захисту даних, які містяться в Директиві 2002/58/ЄС (Директива про приватність та електронні комунікації) передбачають структуру для повідомлення компетентних органів та відповідних фізичних осіб, якщо все-таки відбувся несанкціонований доступ сторонніх осіб до персональних даних. Такі вимоги щодо повідомлення обмежуються порушеннями безпеки, які виникають у сфері електронних комунікацій. Однак, повідомлення про порушення безпеки відображає загальний інтерес громадян в отриманні інформації про порушення функціонування системи безпеки, що може привести до втрати їхніх персональних даних або несанкціонованого доступу сторонніх осіб до них, а також про доступні чи рекомендовані запобіжні заходи, які вони можуть вжити для мінімізації можливої економічної шкоди або негативних соціальних наслідків таких порушень. Інтерес користувачів в отриманні інформації, очевидно, не обмежується сектором електронних комунікацій і тому чіткі обов’язкові вимоги щодо повідомлення у всіх секторах повинні бути запроваджені на рівні Співтовариства в пріоритетному порядку. До перевірки Комісією всього відповідного законодавства Співтовариства у цій сфері, Комісія, після консультування з Європейським інспектором із захисту даних, повинна невідкладно вжити доцільних заходів, аби сприяти застосуванню в Співтоваристві принципів, визначених правилами повідомлення про порушення захисту даних, що містяться у Директиві 2002/58/ЄС (Директива про приватність та електронні комунікації), незалежно від сектора чи типу даних, яких це стосується.

(60) Компетентні національні органи повинні здійснювати моніторинг вжитих заходів та поширювати найкращі практики серед надавачів загальнодоступних електронних комунікаційних послуг.

(61) Порушення захисту персональних даних, за відсутності вчасної належної реакції, може призвести до суттєвої економічної шкоди і негативних соціальних наслідків для відповідного абонента або фізичної особи, у тому числі крадіжки персональних даних. Тому, як тільки надавачу загальнодоступних електронних комунікаційних послуг стає відомо, що сталося таке порушення, він повинен повідомити компетентний національний орган про таке порушення. Необхідно невідкладно повідомити абонентів або фізичних осіб, на дані і приватність яких таке порушення може негативно вплинути, аби надати їм можливість вжити необхідних запобіжних заходів. Порушення необхідно вважати таким, що негативно впливає на дані чи приватність абонента чи фізичної особи, якщо воно може призвести, наприклад, до викрадення особистих даних чи шахрайства, завдання фізичної шкоди, суттєвого приниження гідності чи завдання шкоди репутації у зв’язку із наданням загальнодоступних електронних комунікаційних послуг у Співтоваристві. Повідомлення повинно включати інформацію про заходи, вжиті надавачем послуг для виправлення порушення, а також рекомендації відповідному абоненту чи фізичній особі.

(62) Впроваджуючи інструменти, що транспонують Директиву 2002/58/ЄС (Директива про приватність та електронні комунікації), державні органи та суди держав-членів повинні не лише тлумачити власне національне законодавство відповідно до зазначеної Директиви, але й забезпечувати, аби вони не спиралися на тлумачення, яке суперечить фундаментальним правам або загальним принципам права Співтовариства, таким як принцип пропорційності.

(63) Необхідно передбачити ухвалення технічних імплементаційних інструментів стосовно умов, формату та процедур, застосовних до вимог щодо інформування та повідомлення, для досягнення відповідного рівня захисту приватності і безпеки персональних даних, що передаються чи опрацьовуються у зв’язку з використанням електронних комунікаційних мереж на внутрішньому ринку.

(64) Встановлюючи детальні правила щодо формату і процедур, застосовних до повідомлення про порушення захисту персональних даних, необхідно належним чином враховувати обставини такого порушення, в тому числі, чи були персональні дані захищені відповідними інструментами технічного захисту, що ефективно обмежують ймовірність викрадення персональних даних або інші форми неправомірного використання. Крім того, такі правила та процедури повинні враховувати законні інтереси правоохоронних органів у випадках, коли дострокове розкриття може невиправдано завадити розслідуванню обставин порушення.

(65) Програмне забезпечення, яке таємно стежить за діями користувача чи порушує роботу термінального обладнання користувача на користь третьої особи (програми-шпигуни), ставить під серйозну загрозу приватність користувачів, так само, як і віруси. Необхідно забезпечувати високий та рівний ступінь захисту приватної сфери користувачів, незалежно від того, чи були небажані шпигунські програми або віруси випадково завантажені через електронні комунікаційні мережі чи перенесені та встановлені в програмне забезпечення, що розповсюджується через інші зовнішні засоби зберігання даних, такі як компакт-диски, CD-ROM чи USB-носії. Держави-члени повинні сприяти наданню інформації про доступні запобіжні заходи кінцевим користувачам, а також заохочувати їх до вжиття необхідних заходів для захисту їхнього термінального обладнання від вірусів та програм-шпигунів.

(66) Треті особи можуть бажати зберігати інформацію на обладнанні користувача або отримати доступ до вже збереженої інформації для багатьох цілей, починаючи з законних (таких як деякі типи файлів «cookies») і закінчуючи тими, що призводять до несанкціонованого втручання у приватну сферу (наприклад, програми-шпигуни або віруси). Тому дуже важливо надавати користувачам чітку і повну інформацію у випадку здійснення будь-якої діяльності, що може призвести до такого зберігання чи отримання доступу. Методи надання інформації та права на відмову повинні бути максимально зручними для користувача. Винятки із зобов’язання щодо надання інформації та надання права на відмову повинні обмежуватися такими ситуаціями, коли технічне зберігання чи доступ є обов’язково необхідними із законною метою надання можливості користування спеціальною послугою, на користування якою абонент або користувач подав чіткий запит. За умови технічної можливості і дієвості, згідно з відповідними положеннями Директиви 95/46/ЄС, згода користувача на опрацювання даних може бути виражена через використання відповідних налаштувань браузера чи іншого застосунку. Забезпечення виконання таких вимог повинно бути ефективнішим завдяки посиленню повноважень, що надаються відповідним національним органам.

(67) Запобіжні заходи, передбачені для захисту абонентів від втручання до їхньої приватності шляхом небажаних комунікацій через електронну пошту з метою прямого маркетингу, необхідно також застосовувати для SMS, MMS та інших видів подібних застосунків.

(68) Надавачі електронних комунікаційних послуг вкладають значні інвестиції у боротьбу з небажаними комерційними комунікаціями (спамом). Вони також знаходяться у кращій позиції, ніж кінцеві користувачі, оскільки володіють інформацією і ресурсами, необхідними для визначення та ідентифікації спамерів. Надавачі послуг електронної пошти та надавачі інших послуг повинні мати можливість захисту від спамерів у судовому порядку та, таким чином, захищати інтереси своїх клієнтів як частину своїх законних ділових інтересів.

(69) Необхідність забезпечувати належний рівень захисту приватності та персональних даних, які передають та опрацьовують у зв’язку з використанням електронних комунікаційних мереж у Співтоваристві, вимагає дієвих виконавчих повноважень та повноважень забезпечувати виконання, аби адекватним чином стимулювати дотримання законодавчих вимог. Компетентні національні органи та, за доцільності, інші відповідні національні органи повинні мати достатні повноваження та ресурси для ефективного розслідування випадків невідповідності, у тому числі повноваження отримувати будь-яку відповідну інформацію, необхідну їм для ухвалення рішень щодо скарг та накладання санкцій у разі невідповідності.

(70) Імплементація та забезпечення виконання положень цієї Директиви часто вимагає співпраці між національними регуляторними органами двох або більше держав-членів, наприклад, у боротьбі з транскордонним спамом та програмами-шпигунами. Для забезпечення безперебійної та оперативної співпраці, в таких випадках відповідні національні органи повинні визначити процедури, що перевірятимуться Комісією, і які стосуються, наприклад, кількості та формату інформації, якою обмінюються органи, чи строків, яких необхідно дотримуватися. Такі процедури також нададуть можливість гармонізувати відповідні зобов’язання учасників ринку, сприяючи створенню рівних умов конкуренції в Співтоваристві.

(71) Транскордонна співпраця та забезпечення виконання повинні бути посилені відповідно до існуючих транскордонних механізмів Співтовариства щодо забезпечення виконання, наприклад, встановлених у Регламенті (ЄС) № 2006/2004 (Регламент про співпрацю у сфері захисту споживачів) (-16), шляхом внесення змін до цього Регламенту.

(72) Інструменти, необхідні для імплементації Директив 2002/22/ЄС (Директива про універсальну послугу) та 2002/58/ЄС (Директива про приватність та електронні комунікації), повинні бути ухвалені відповідно до Рішення Ради 1999/468/ЄС від 28 червня 1999 року про встановлення процедур здійснення виконавчих повноважень, наданих Комісії (-17).

(73) Зокрема, Комісія повинна бути вповноважена ухвалювати імплементаційні інструменти для дієвого доступу до служб «112», а також адаптовувати додатки до технічного прогресу або зміни попиту на ринку. Вона також повинна бути уповноважена ухвалювати імплементаційні інструменти щодо вимог до інформування та повідомлення, а також безпеки опрацювання даних. Оскільки такі інструменти мають загальну сферу застосування і призначені для зміни несуттєвих елементів Директив 2002/22/ЄС (Директива про універсальну послугу) та 2002/58/ЄС (Директива про приватність та електронні комунікації) шляхом доповнення їх новими несуттєвими елементами, вони повинні бути ухвалені згідно з регуляторною процедурою з ретельним вивченням, передбаченою в статті 5a Рішення 1999/468/ЄС. З огляду на те, що проведення регуляторної процедури з ретельним вивченням у межах звичайних часових рамок може в деяких виняткових ситуаціях перешкоджати своєчасному ухваленню імплементаційних інструментів, Європейський Парламент, Рада і Комісія повинні діяти швидко для забезпечення вчасного ухвалення таких інструментів.

(74) Ухвалюючи імплементаційні інструменти щодо безпеки опрацювання даних, Комісія повинна консультуватися з усіма відповідними європейськими органами та організаціями (Європейським агентством мережевої та інформаційної безпеки (ENISA), Європейським інспектором з захисту даних та Робочою групою з захисту фізичних осіб у сфері опрацювання персональних даних, створеною на підставі статті 29 Директиви 95/46/ЄС), а також з іншими відповідними стейкхолдерами, зокрема для того, аби мати інформацію про найкращі доступні технічні та економічні засоби для покращення імплементації Директиви 2002/58/ЄС (Директива про приватність та електронні комунікації).

(75) Таким чином, необхідно внести відповідні зміни до Директив 2002/22/ЄС (Директива про універсальну послугу) і 2002/58/ЄС (Директива про приватність та електронні комунікації).

(76) Згідно з пунктом 34 Міжінституційної угоди щодо кращого законотворення (-18), держав-членів заохочують до складання, у власних інтересах та в інтересах Комісії, своїх власних таблиць, які ілюструють, наскільки можливо, кореляцію між Директивами 2002/22/ЄС (Директива про універсальну послугу) і 2002/58/ЄС (Директива про приватність та електронні комунікації) та транспозиційними інструментами, а також до їх оприлюднення,

__________
(-16) ОВ L 364, 09.12.2004, с. 1.
(-17) ОВ L 184, 17.07.1999, с. 23.
(-18) ОВ C 321, 31.12.2003, с. 1.

УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Стаття 1
Зміни до Директиви 2002/22/ЄС (Директива про універсальну послугу)

Внести до Директиви 2002/22/ЄС (Директива про універсальну послугу) такі зміни:

1) Текст статті 1 викласти в такій редакції:

«Стаття 1
Предмет та сфера застосування

1. У рамках Директиви 2002/21/ЄС (Рамкова директива) ця Директива стосується надання кінцевим користувачам електронних комунікаційних мереж та послуг. Метою є забезпечення на всій території Співтовариства загальнодоступних послуг хорошої якості за допомогою дієвої конкуренції та вибору, а також подолання обставин, за яких ринок не задовольняє належним чином потреби кінцевих користувачів. Директива також містить положення щодо деяких аспектів термінального обладнання, в тому числі положення, спрямовані на полегшення доступу для кінцевих користувачів з інвалідністю.

2. Ця Директива встановлює права кінцевих користувачів і відповідні зобов’язання підприємств, що надають загальнодоступні електронні комунікаційні мережі та послуги. Що стосується забезпечення надання універсальної послуги в умовах відкритих та конкурентних ринків, ця Директива визначає мінімальний набір послуг визначеної якості, до яких мають доступ усі кінцеві користувачі за помірною ціною з огляду на конкретні національні обставини, без викривлення конкуренції. Ця Директива також встановлює зобов’язання щодо надання певних обов’язкових послуг.

3. Ця Директива не вимагає і не забороняє умови, що встановлюються надавачами загальнодоступних електронних комунікацій та послуг, що обмежують доступ кінцевих користувачів до послуг і застосунків та/або їх використання, якщо це дозволено відповідно до національного права та не порушує право Співтовариства, але встановлює зобов’язання надавати інформацію про такі умови. Національні інструменти щодо доступу кінцевих користувачів до послуг і застосунків через електронні комунікаційні мережі або користування ними повинні поважати фундаментальні права і свободи фізичних осіб, у тому числі щодо приватності та належної правової процедури, як це визначено в статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та фундаментальних свобод.

4. Положення цієї Директиви щодо прав кінцевих користувачів необхідно застосовувати без обмеження правил Співтовариства щодо захисту прав споживачів, зокрема Директив 93/13/EC та 97/7/ЄС, а також національних правил відповідно до права Співтовариства.»;

2) Текст статті 2 викласти в такій редакції:

(a) пункт (b) видалити;

(b) пункти (c) і (d) викласти в такій редакції:

«(c) «загальнодоступна телефонна послуга» означає послугу, доступну громадськості для здійснення і прийому, прямо або опосередковано, національних або національних і міжнародних викликів через один або декілька номерів національного або міжнародного плану телефонної нумерації;

(d) «географічний номер» означає номер з національного плану нумерації, частина номерної структури якого має географічне значення, яке використовується для маршрутизації викликів до фізичного місця розташування пункту закінчення мережі (NTP);»;

(c) пункт (e) видалити;

(d) пункт (f) викласти в такій редакції:

«(f) «негеографічний номер» означає номер з національного плану нумерації, який не є географічним номером. Brn включає в себе, між іншим, мобільні, безкоштовні номери, а також номери з преміум-тарифом.»;

3) Текст статті 4 викласти в такій редакції:

«Стаття 4
Надання доступу у фіксованому місці та надання телефонних послуг

1. Держави-члени повинні забезпечувати виконання всіх обґрунтованих запитів на підключення до комунікаційної мережі загального користування у фіксованому місці щонайменше одним підприємством.

2. Таке надане підключення повинно підтримувати передачу голосу, факсиміле та даних з такою швидкістю їх передачі, яка є достатньою для забезпечення функціонального доступу до мережі Інтернет, з урахуванням переважаючих технологій, які використовує більшість абонентів, а також технологічної здійсненності.

3. Держави-члени повинні забезпечувати виконання щонайменше одним підприємством усіх обґрунтованих вимог щодо надання загальнодоступної послуги телефонного зв’язку через мережеве з’єднання, зазначене в параграфі 1, що дозволяє здійснювати та отримувати національні та міжнародні виклики.»;

4) Текст статті 5(2) викласти в такій редакції:

«2. Довідники, зазначені в параграфі 1, повинні містити всіх абонентів загальнодоступних телефонних послуг, відповідно до положень статті 12 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2002/58/ЄС від 12 липня 2002 року про опрацювання персональних даних і захист приватності у сфері електронних комунікацій (Директива про приватність та електронні комунікації) (*).

__________
(*) ОВ L 201, 31.07.2002, с. 37».

5) назву статті 6 і пункт 6(1) викласти у такій редакції:

«Таксофони та інші точки доступу до голосової телефонії загального користування

1. Держави-члени повинні забезпечувати можливість національних регуляторних органів накладати зобов’язання на підприємства щодо забезпечення надання таксофонів та інших точок доступу до голосової телефонії загального користування для задоволення обґрунтованих потреб кінцевих користувачів з точки зору географічного покриття, кількості телефонних апаратів або інших точок доступу, доступності для кінцевих користувачів з інвалідністю та якості послуг.»;

6) Текст статті 7 викласти в такій редакції:

«Стаття 7
Заходи для кінцевих споживачів з інвалідністю

1. Якщо у главі IV не вказані вимоги, що забезпечують рівнозначний ефект, держави-члени повинні вживати спеціальні заходи для забезпечення рівнозначності доступу до зазначених у статті 4(3) і статті 5 послуг та їх цінової доступності кінцевим користувачам з інвалідністю такому рівню, який отримують інші кінцеві користувачі. Держави-члени можуть зобов’язати національні регуляторні органи оцінювати загальну потребу і конкретні вимоги, у тому числі обсяг і конкретну форму таких спеціальних заходів для кінцевих користувачів з інвалідністю.

2. Держави-члени можуть вживати спеціальні заходи, зважаючи на національні обставини, щоб забезпечити кінцевим користувачам з інвалідністю можливість вибору підприємств і надавачів послуг, доступних для більшості кінцевих користувачів.

3. Вживаючи заходів, зазначених в параграфах 1 і 2, держави-члени повинні заохочувати дотримання відповідних стандартів або специфікацій, опублікованих відповідно до статей 17 і 18 Директиви 2002/21/ЄС (Рамкова директива).»;

7) статтю 8 доповнити таким абзацом:

«3. Якщо підприємство, призначене відповідно до параграфа 1, має намір передати значну частину або всі активи своєї локальної мережі доступу на користь окремої юридичної особи з іншим власником, воно своєчасно повідомляє про це заздалегідь національний регуляторний орган для того, щоб дозволити такому органу оцінити вплив запланованої транзакції на надання доступу у фіксованим місці та телефонних послуг відповідно до статті 4. Національний регуляторний орган може накладати, змінювати або скасовувати спеціальні зобов’язання відповідно до статті 6(2) Директиви 2002/20/ЄС (Директива про авторизацію).»;

8) Текст статті 9(1) і (2) викласти в такій редакції:

«1. Національні регуляторні органи повинні здійснювати моніторинг розвитку та рівня роздрібних тарифів на послуги, зазначені у статтях 4-7, які підпадають під зобов’язання щодо надання універсальної послуги, що їх або надають призначені підприємства або вони є доступними на ринку, якщо жодне підприємство не призначено щодо таких послуг, зокрема, що стосується національних споживчих цін і доходів.

2. Держави-члени можуть, з огляду на національні обставини, вимагати від призначених підприємств надавати споживачам тарифні опції або пакети послуг, відмінні від тих, що надаються за звичайних комерційних умов, зокрема для забезпечення відсутності перешкод для користувачів з низькими доходами або з особливими соціальними потребами стосовно доступу до мережі, зазначеної в статті 4(1), або використання послуг, зазначених у статті 4(3) і статтях 5, 6 і 7 відповідно до зобов’язань щодо надання універсальної послуги, яку надають призначені підприємства.»;

9) Текст статті 11(4) викласти в такій редакції:

«4. Національні регуляторні органи повинні бути в змозі встановлювати цільові показники для підприємств із зобов’язаннями щодо надання універсальної послуги. При цьому національні регуляторні органи повинні враховувати погляди заінтересованих сторін, зокрема, як зазначено в статті 33.»;

10) назву глави III викласти в такій редакції:

РЕГУЛЯТОРНИЙ КОНТРОЛЬ ПІДПРИЄМСТВ ЗІ ЗНАЧНОЮ РИНКОВОЮ ВЛАДОЮ НА КОНКРЕТНИХ РОЗДРІБНИХ РИНКАХ»;

11) Статтю 16 видалити;

12) Текст статті 17 викласти в такій редакції:

(a) параграф 1 викласти в такій редакції:

«1. Держави-члени повинні забезпечувати накладання національними регуляторними органами відповідних регулятивних зобов’язань на підприємства, визначені як такі, що мають значну ринкову владу на даному роздрібному ринку згідно зі статтею 14 Директиви 2002/21/ЄС (Рамкова директива), якщо:

(a) у результаті аналізу ринку, проведеного відповідно до статті 16 Директиви 2002/21/ЄС (Рамкова директива), національний регуляторний орган встановив, що даний роздрібний ринок, визначений відповідно до статті 15 зазначеної Директиви, не є ефективно конкурентним; та

(b) національний регуляторний орган робить висновок про те, що зобов’язання, накладені згідно зі статтями 9-13 Директиви 2002/19/ЄС (Директива про доступ), не призведуть до досягнення цілей, встановлених у статті 8 Директиви 2002/21/ЄС (Рамкова директива).»;

(b) параграф 3 видалити;

13) статті 18 і 19 видалити;

14) текст статей 20 - 23 викласти в такій редакції:

«Стаття 20
Договори

1. Держави-члени повинні забезпечувати, щоб споживачі та інші кінцеві користувачі під час замовлення послуг, що забезпечують підключення до комунікаційної мережі загального користування та/або загальнодоступних електронних комунікаційних послуг на вимогу мали право укласти договір із підприємством чи підприємствами, які надають таке підключення та/або послуги. У договорі необхідно зазначати в чіткій, зрозумілій та легкодоступні формі щонайменше наступне:

(a) ідентифікаційні дані і адресу підприємства;

(b) послуги, що надаються, зокрема,

- чи надається доступ до служб екстреної допомоги та інформація про місцезнаходження особи, що здійснює виклик, та чи існують будь-які обмеження щодо надання послуг екстреної допомоги відповідно до статті 26,

- інформація про будь-які інші умови, що обмежують доступ до послуг та застосунків та/або їх використання у разі, якщо такі умови дозволені національним законодавством відповідно до права Співтовариства,

- запропоновані мінімальні рівні якості послуг, а саме час на початкове підключення та, у відповідних випадках, інші параметри якості послуг, визначені національними регуляторними органами,

- інформація про будь-які процедури, запроваджені підприємством для вимірювання трафіку та керування ним з тим, щоби запобігти завантаженню та перевантаженню мережевої лінії зв’язку, а також інформація про те, яким чином такі процедури можуть вплинути на якість послуги,

- запропоновані типи технічного обслуговування та послуг підтримки користувачів, що надаються, а також засоби зв’язку з такими службами,

- будь-які обмеження, накладені надавачем послуг на використання постаченого термінального обладнання;

(c) у разі існування зобов’язання згідно зі статтею 25 - можливості вибору абонента щодо включення або невключення його (її) персональних даних до телефонного довідника, та відповідні дані;

(d) детальні дані про ціни і тарифи, засоби, за допомогою яких можна отримувати актуальну інформацію про всі застосовувані тарифи і збори на технічне обслуговування, запропоновані способи оплати та будь-які відмінності у вартості, пов’язані зі способами оплати;

(e) строк дії договору та умови для продовження і припинення надання послуг і дії договору, у тому числі:

- будь-яка мінімальна тривалість використання або строк, необхідний для того, щоб скористатися акційними умовами,

- будь-які збори, пов’язані з перенесенням номерів та інших ідентифікаторів,

- будь-які збори, що підлягають сплаті у разі розірвання договору, включно з будь-яким відшкодуванням витрат на термінальне обладнання,

(f) будь-які домовленості щодо компенсації і відшкодування, що їх застосовують, якщо рівні якості послуг не відповідають договірним умовам;

(g) засоби ініціювання процедур щодо врегулювання спорів відповідно до статті 34;

(h) тип заходу, якого може вжити підприємство у відповідь на випадки порушення безпеки або цілісності мереж, або у разі загроз та існування вразливих місць.

Держави-члени можуть також вимагати, щоб договір включав будь-яку інформацію, яку у цих цілях можуть надати відповідні органи публічної влади, щодо використання електронних комунікаційних послуг мереж та послуг для залучення до незаконної діяльності або поширення шкідливого контенту, а також засобів захисту від ризиків для особистої безпеки, приватності та персональних даних, зазначених у статті 21(4), та таких, що мають відношення до послуг, що надаються.

2. Держави-члени повинні забезпечити абонентам право розірвати їхній договір без будь-яких санкцій після повідомлення про зміну договірних умов, запропоновану підприємствами, що надають електронні комунікаційні мережі та/або послуги. Відповідне повідомлення необхідно надсилати абонентам не менше ніж за місяць до внесення будь-яких таких змін, і водночас їх необхідно поінформувати про їхнє право відмовитися від договору, без санкцій, якщо вони не приймають нові умови. Держави-члени повинні забезпечити можливість національних регуляторних органів визначати формат таких повідомлень.

Стаття 21
Прозорість і оприлюднення інформації

1. Держави-члени повинні забезпечувати здатність національних регуляторних органів зобов’язувати підприємства, що надають електронні комунікаційні мережі загального користування та/або загальнодоступні електронні комунікаційні послуги, оприлюднювати прозору, порівнювану, достовірну та актуальну інформацію щодо застосовуваних цін та тарифів, будь-яких зборів, що підлягають сплаті у разі розірвання договору, та щодо стандартних умов доступу до послуг, які вони надають, а також їх використання кінцевими користувачами та споживачами відповідно до додатка II. Таку інформацію необхідно оприлюднювати у чіткій, зрозумілій та легкодоступній формі. Національні регуляторні органи можуть визначати додаткові вимоги щодо форми оприлюднення такої інформації.

2. Національні регуляторні органи повинні сприяти забезпеченню порівнюваної інформації для надання можливості кінцевим користувачам та споживачам робити незалежну оцінку вартості різних схем користування, наприклад, за допомогою інтерактивних помічників або подібних технологій. У разі, якщо такі допоміжні засоби не доступні на ринку безкоштовно чи за розумною ціною, держави-члени повинні забезпечити для національних регуляторних органів можливість самим надавати такі помічники або технології, або закуповувати їх у третіх сторін. Треті сторони повинні мати право безоплатно користуватися інформацією, яку публікують підприємства, що надають електронні комунікаційні мережі та/або загальнодоступні електронні комунікаційні послуги, з метою продажу або надання таких інтерактивних помічників або подібних технологій.

3. Держави-члени повинні забезпечити для національних регуляторних органів можливість зобов’язувати підприємства, що надають електронні комунікаційні мережі загального користування та/або загальнодоступні електронні комунікаційні послуги, між іншим:

(a) надавати абонентам інформацію про застосовувані тарифи щодо будь-якого номеру чи послуги, яка підпадає під конкретні умови ціноутворення; що стосується окремих категорій послуг, національні регуляторні органи можуть вимагати негайного надання такої інформації, перед з’єднанням виклику;

(b) інформувати абонентів про будь-які зміни у доступі до служб екстреної допомоги або в інформації про місце знаходження особи, що здійснює виклик, у послузі, абонентами якої вони є;

(c) інформувати абонентів про будь-які зміни в умовах, що обмежують доступ до послуг і застосунків та/або їх використання у разі, якщо такі умови дозволено національним законодавством згідно із правом Співтовариства;

(d) надавати інформацію про будь-які процедури, запроваджені надавачем для вимірювання та формування трафіку з тим, аби запобігати навантаженню або перевантаженню мережевої лінії зв’язку, та про те, яким чином зазначені процедури можуть вплинути на якість послуги;

(e) інформувати абонентів про їхнє право визначати, включати чи не включати їхні персональні дані до телефонного довідника, та про типи зазначених даних згідно зі статтею 12 Директиви 2002/58/ЄС (Директива про приватність та електронні комунікації); та

(f) регулярно інформувати абонентів з інвалідністю про подробиці щодо продуктів та послуг, призначених для них.

Якщо вважається доцільним, національні регуляторні органи перед накладанням будь-яких зобов’язань можуть сприяти заходам саморегулювання або спільного регулювання.

4. Держави-члени можуть вимагати від підприємств, зазначених у параграфі 3, безкоштовно поширювати інформацію, що становить суспільний інтерес, серед наявних і нових абонентів, у разі доцільності, за допомогою тих самих засобів, які що вони зазвичай використовують у комунікації зі своїми абонентами. У такому разі відповідні органи публічної влади повинні надати таку інформацію у стандартизованому форматі, яка, між іншим, повинна охоплювати такі теми:

(a) найпоширеніше використання електронних комунікаційних послуг для залучення до незаконної діяльності або поширення шкідливого контенту, зокрема, коли це може перешкоджати дотриманню прав та свобод інших, включно з порушенням авторського права та суміжних прав, а також їхні юридичні наслідки; та

(b) засоби захисту від ризиків для особистої безпеки, приватності та персональних даних під час користування електронними комунікаційними послугами.

Стаття 22
Якість обслуговування

1. Держави-члени повинні забезпечувати, щоб національні регуляторні органи, взявши до уваги позицію зацікавлених сторін, мали можливість вимагати від підприємств, які надають загальнодоступні електронні комунікаційні мережі та/або послуги, оприлюднювати прозору, порівнювану, достовірну та актуальну інформацію для кінцевих користувачів щодо якості їхніх послуг та заходів, вжитих для забезпечення рівноцінного доступу для кінцевих користувачів з інвалідністю. Інформацію також необхідно надавати національному регуляторному органу на вимогу, до її опублікування.

2. Національні регуляторні органи можуть визначати, між іншим, параметри якості послуги, що підлягають вимірюванню, а також зміст, форму і спосіб публікації інформації, що буде оприлюднена, включно з можливими механізмами сертифікації якості, для забезпечення доступу кінцевих користувачів, у тому числі кінцевих користувачів з інвалідністю, до вичерпної, порівнюваної, надійної та зручної для користувачів інформації. За доцільності, можна використовувати параметри, означення і методи вимірювання, викладені в додатку ІІІ.

3. Щоб запобігти погіршенню обслуговування і перешкоджанню або уповільненню трафіку в мережах, держави-члени повинні забезпечувати можливість для національних регуляторних органів встановлювати для підприємства або підприємств, що надають комунікаційні мережі загального користування, мінімальні вимоги щодо якості обслуговування.

Національні регуляторні органи повинні завчасно, до встановлення будь-яких таких вимог, надавати Комісії зведені відомості про підстави для запровадження такого заходу, передбачені вимоги та запропонований план дій. Таку інформацію також необхідно надавати Органу європейських регуляторів електронних комунікацій (BEREC). Комісія, вивчивши таку інформацію, може підготувати свої коментарі чи рекомендації з цього питання, зокрема, для попередження негативного впливу передбачених вимог на функціонування внутрішнього ринку. Національні регуляторні органи, ухвалюючи рішення щодо вимог, повинні максимально враховувати коментарі або рекомендації Комісії.

Стаття 23
Доступність послуг

Держави-члени повинні вжити всі необхідні заходи для забезпечення якомога повнішого доступу до загальнодоступних телефонних послуг, що надаються через комунікаційні мережі загального користування, у випадку катастрофічного виходу мережі з ладу чи у форс-мажорних випадках. Держави-члени повинні забезпечити, щоб підприємства, які надають загальнодоступні телефонні послуги, вживали усі необхідні заходи для забезпечення безперервного доступу до служб екстреної допомоги.»;

15) текст доповнити статтею такого змісту:

«Стаття 23a
Забезпечення кінцевим користувачам з інвалідністю рівноцінності в доступі та виборі

1. Держави-члени повинні надавати відповідним національним органам можливість, у разі доцільності, визначати вимоги, яких повинні дотримуватися підприємства, що надають загальнодоступні електронні комунікаційні послуги, для забезпечення кінцевих користувачів з інвалідністю:

(a) доступом до електронних комунікаційних послуг, рівноцінним тому доступу, яким користується більшість кінцевих користувачів; та

(b) перевагами вибору підприємств та послуг, доступних більшості кінцевих користувачів.

2. Для того, щоби мати можливість ухвалити та реалізовувати спеціальні умови для кінцевих користувачів з інвалідністю, держави-члени повинні заохочувати доступність термінального обладнання, яке пропонує необхідні послуги та функції.»;

16) Текст статті 25 викласти в такій редакції:

(a) назву викласти в такій редакції:

«Послуги довідки про телефонні номери»

(b) параграф 1 викласти в такій редакції:

«1. Держави-члени повинні забезпечувати абонентам загальнодоступних телефонних послуг право бути внесеними до загальнодоступного довідника, зазначеного в статті 5(l)(a), та надавати доступ до своєї інформації надавачам послуг довідки про телефонні номери та/або довідників згідно з параграфом 2.»;

(c) параграфи 3, 4 і 5 викласти в такій редакції:

«3. Держави-члени повинні забезпечити можливість доступу до довідкових послуг для всіх кінцевих користувачів, яким надається загальнодоступна телефонна послуга. Національні регуляторні органи повинні мати можливість накладати зобов’язання та встановлювати умови для підприємств, які контролюють доступ кінцевих користувачів до надання послуг довідки про телефонні номери згідно з положеннями статті 5 Директиви 2002/19/ЄС (Директива про доступ). Такі зобов’язання та умови повинні бути об’єктивними, справедливими, недискримінаційними та прозорими.

4. Держави-члени не повинні підтримувати будь-які регулятивні обмеження, які заважають кінцевому користувачеві в одній державі-члені отримувати прямий доступ до послуги довідки про телефонні номери в іншій державі-члені через голосові виклики або SMS, та повинні вживати заходів для забезпечення такого доступу згідно зі статтею 28.

5. Параграфи 1-4 необхідно застосовувати за умови дотримання вимог законодавства Співтовариства щодо захисту персональних даних та приватності, зокрема, статті 12 Директиви 2002/58/ЄС (Директива про приватність та електронні комунікації).»;

17) Текст статей 26 і 27 викласти в такій редакції:

«Стаття 26
Служби екстреної допомоги та єдиний європейський номер для виклику екстреної допомоги

1. Держави-члени повинні забезпечити можливість для всіх кінцевих користувачів послуги, зазначеної у параграфі 2, включно з користувачами таксофонів, здійснювати виклик служб екстреної допомоги безкоштовно та без використання будь-яких засобів оплати, користуючись єдиним європейським номером для виклику екстреної допомоги «112» та будь-яким національним номером для виклику екстреної допомоги, визначеним державами-членами.

2. Держави-члени після консультацій з національними регуляторними органами, службами екстреної допомоги та надавачами послуг, повинні забезпечувати надання доступу до служб екстреної допомоги підприємствами, що надають кінцевим користувачам електронні комунікаційні послуги для вихідних національних викликів на номер або номери в національному плані нумерації.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб на виклики на єдиний європейський номер екстреної допомоги «112» відповідали належним чином та щоб вони були опрацьовані у спосіб, що найбільше підходить національній організації систем екстреної допомоги. На такі виклики необхідно відповідати та опрацьовувати їх принаймні настільки оперативно та ефективно, як дзвінки на національний номер або номери екстреної допомоги у разі, якщо ними надалі користуються.

4. Держави-члени повинні забезпечувати, щоб доступ до служб екстреної допомоги для користувачів з інвалідністю був рівноцінним доступу, який мають інші кінцеві користувачі. Заходи, що їх вживають для забезпечення можливості доступу кінцевих користувачів з інвалідністю до служб екстреної допомоги, коли вони подорожують іншими державами-членами, повинні максимально ґрунтуватись на європейських стандартах або специфікаціях, оприлюднених згідно з положеннями статті 17 Директиви 2002/21/ЄС (Рамкова директива), і вони не повинні перешкоджати державам-членам ухвалювати додаткові вимоги для виконання цілей цієї статті.

5. Держави-члени повинні забезпечувати, щоб відповідні підприємства робили інформацію про місце знаходження абонента, який здійснює виклик, доступною безкоштовно органу, що опрацьовує екстрені виклики, як тільки виклик надходить до такого органу. Це стосується усіх дзвінків на єдиний європейський номер для виклику екстреної допомоги «112». Держави-члени можуть поширити це зобов’язання на виклики на національні номери екстреної допомоги. Компетентні регуляторні органи повинні встановити критерії точності та надійності інформації, що надається про місце знаходження абонента, який здійснює виклик.

6. Держави-члени повинні забезпечувати належне інформування громадян про існування і використання єдиного європейського номеру для виклику екстреної допомоги «112», зокрема, за допомогою ініціатив, конкретно спрямованих на осіб, які подорожують між державами-членами.

7. Для забезпечення ефективного доступу до служб «112» у державах-членах Комісія, після консультацій з BEREC, може ухвалювати технічні імплементаційні інструменти. Проте, такі технічні імплементаційні інструменти повинні ухвалюватися без обмеження для організації служб екстреної допомоги і не впливати на неї, оскільки знаходяться у виключній компетенції держав-членів.

Такі інструменти, призначені для внесення змін до несуттєвих елементів цієї Директиви шляхом її доповнення, необхідно ухвалювати згідно з регуляторною процедурою з ретельним вивченням, зазначеною у статті 37(2).

Стаття 27
Європейські телефонні коди доступу

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб код «00» був стандартним міжнародним кодом доступу. Може бути встановлений чи продовжений спеціальний механізм для здійснення викликів між суміжними пунктами розташування через кордон між державами-членами. Кінцеві користувачі у зазначених пунктах повинні бути повністю поінформовані про такий механізм.

2. Юридична особа, заснована в Співтоваристві та призначена Комісією, повинна одноосібно відповідати за управління, включно з присвоєнням номерів, та сприяння розвитку Європейського простору телефонної нумерації (ETNS). Комісія повинна ухвалити необхідні імплементаційні правила.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб всі підприємства, що надають загальнодоступні послуги телефонного зв’язку, які дозволяють міжнародні виклики, опрацьовували усі дзвінки від/до ETNS за ставками, подібними до тих, що застосовуються до викликів від або до інших держав-членів.»;

18) текст доповнити статтею такого змісту:

«Стаття 27a
Гармонізовані номери для гармонізованих послуг соціального значення, включно з номером гарячої лінії служби розшуку дітей

1. Держави-члени повинні сприяти використанню спеціальних номерів у діапазоні номерів, що починається зі «116», визначеному Рішенням Комісії 2007/116/ЄС від 15 лютого 2007 року про резервування національного діапазону номерів, що починається з «116», для гармонізованих номерів для гармонізованих послуг соціального значення (*). Вони повинні заохочувати надання на своїх територіях послуг, для яких зарезервовані такі номери.

__________
(*) ОВ L 49, 17.02.2007, с. 30.»;

2. Держави-члени повинні забезпечувати максимальні можливості щодо доступу для кінцевих користувачів з інвалідністю до послуг, що надаються у діапазоні номерів «116». Заходи, вжиті для полегшення доступу кінцевих користувачів з інвалідністю до таких послуг під час подорожей до інших держав-членів, повинні ґрунтуватися на дотриманні відповідних стандартів або специфікацій, оприлюднених згідно зі статтею 17 Директиви 2002/21/ЄС (Рамкова директива).

3. Держави-члени повинні забезпечити належне інформування громадян про існування та використання послуг, що надаються у діапазоні номерів «116», зокрема, за допомогою ініціатив, конкретно спрямованих на осіб, які подорожують між державами-членами.

4. Додатково до заходів загального застосування до всіх номерів в діапазоні «116», впроваджених відповідно до параграфів 1, 2 та 3, держави-члени повинні докладати усіх зусиль для забезпечення доступу громадян до послуг гарячої лінії, на яку повідомляють про випадки зникнення дітей. Ця гаряча лінія повинна бути доступна за номером «116000».

5. Для забезпечення ефективної імплементації діапазону номерів «116», зокрема номеру гарячої лінії розшуку дітей «116000», у державах-членах, включно з доступом для кінцевих користувачів з інвалідністю, які подорожують в інших державах-членах, Комісія після консультацій з BEREC може ухвалити технічні імплементаційні інструменти. Проте, такі технічні імплементаційні інструменти повинні бути ухвалені без обмеження для організації таких служб та не впливати на неї, оскільки знаходяться у виключній компетенції держав-членів.

Такі інструменти, призначені для внесення змін до несуттєвих елементів цієї Директиви шляхом її доповнення, необхідно ухвалювати згідно з регуляторною процедурою з ретельним вивченням, зазначеною у статті 37(2).

19) Текст статті 28 викласти в такій редакції:

«Стаття 28
Доступ до номерів та послуг

1. У разі, якщо це технічно та економічно здійсненно, та за винятком випадків, коли абонент, якому надходить виклик, обрав з комерційних міркувань обмеження доступу для сторін, які здійснюють виклик, розташованих в певних географічних місцевостях, відповідні держави-члени повинні забезпечувати вжиття відповідними національними органами усіх необхідних заходів, щоб забезпечити кінцевим користувачам можливість:

(a) доступу до користування послугами з використанням негеографічних номерів в межах Співтовариства та їх використання; а також

(b) доступу до всіх номерів, наданих у Співтоваристві, незалежно від технології та пристроїв, що їх використовує оператор, включно з номерами в національних планах нумерації держав-членів, номерами ETNS та Універсальними міжнародними безкоштовними номерами (UIFN).

2. Держави-члени повинні забезпечувати можливість для відповідних органів вимагати від підприємств, що постачають мережі зв’язку загального користування та/або загальнодоступні електронні комунікаційні послуги, блокувати у конкретних випадках доступ до номерів або послуг, коли це обґрунтовано з причин шахрайства або зловживання, та вимагати, щоб у таких випадках надавачі електронних комунікаційних послуг відмовлялись від відповідних доходів за надання взаємоз’єднання або інших послуг.»;

20) Текст статті 29 викласти в такій редакції:

(a) параграф 1 викласти в такій редакції:

«1. Без обмеження статті 10(2) держави-члени повинні забезпечити національним регуляторним органам можливість вимагати від підприємств, що надають загальнодоступні послуги телефонного зв’язку та/або доступ до комунікаційних мереж загального користування, повністю або частково забезпечувати доступність додаткових допоміжних засобів, наведених у частині B додатка I, за умови технічної здійсненності та економічної доцільності, а також усі або частину допоміжних засобів, наведених у частині A додатка I.»;

(b) параграф 3 видалити;

21) Текст статті 30 викласти в такій редакції:

«Стаття 30
Сприяння зміні надавача послуг

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб усі абоненти з номерами національного плану телефонної нумерації, які направлять відповідний запит, мали право зберігати свій номер (номери) незалежно від підприємства, що надає послугу згідно з положеннями частини C додатка I.

2. Національні регуляторні органи повинні забезпечувати, щоб ціноутворення між операторами та/або надавачами послуг, пов’язане із наданням послуги перенесення номерів, ґрунтувалося на витратах, та щоб прямі збори з абонентів, якщо такі є, не стримували абонентів від зміни надавача послуг.

3. Національні регуляторні органи не повинні вводити роздрібні тарифи на перенесення номерів у спосіб, який викривлюватиме конкуренцію, як, наприклад, через встановлення спеціальних або єдиних роздрібних тарифів.

4. Перенесення номерів та їх подальша активація повинні здійснюватися в найкоротші терміни. У будь-якому випадку, для абонентів, які уклали угоду про перенесення номера до нового підприємства, такий номер має бути активований протягом одного робочого дня.

Без обмеження першого підпараграфа, компетентні національні органи можуть впровадити загальну процедуру перенесення номерів, враховуючи національні положення договірного права, технічну здійсненність та необхідність підтримувати безперервність обслуговування абонента. У будь-якому випадку, перерва в обслуговуванні під час процедури перенесення не повинна перевищувати одного робочого дня. Компетентні національні органи також, за потреби, повинні враховувати заходи для забезпечення того, щоб абоненти були захищені протягом процедури зміни надавача і не були переключені до іншого надавача послуг всупереч їхній волі.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб були передбачені належні санкції для підприємств, включно із зобов’язанням щодо компенсації абонентам у разі затримки перенесення номера або зловживання, вчиненого ними або в їх інтересах під час перенесення номера.

5. Держави-члени повинні забезпечити, щоб договори, укладені між споживачами та підприємствами, які надають електронні комунікаційні послуги, не встановлювали в обов’язковому порядку первинний строк дії зобов’язання, який перевищує 24 місяці. Держави-члени також повинні забезпечити, щоб підприємства пропонували користувачам можливість укладати договір з максимальним строком дії 12 місяців.

6. Без обмеження будь-якого мінімального строку дії умов договору, держави-члени повинні забезпечити, щоб умови та процедури розірвання договору не стали стримувальним чинником, що перешкоджатиме зміні надавача послуг.»;

22) Текст статті 31(1) викласти в такій редакції:

«1. Держави-члени можуть накладати обґрунтовані зобов’язання щодо універсальної програмної послуги для трансляції визначених каналів радіо- та телевізійного мовлення і додаткових послуг, зокрема, послуг щодо доступності спеціальних можливостей, що забезпечують кінцевим користувачам з інвалідністю належний доступ, на підприємства під юрисдикцією держав-членів, що надають електронні комунікаційні мережі, використовувані для розповсюдження каналів радіо- або телевізійного мовлення громадськості, у випадках, коли значна кількість кінцевих користувачів таких мереж використовує їх як основний засіб приймання каналів радіо- та телевізійного мовлення. Такі зобов’язання необхідно накладати лише, якщо вони є необхідними для досягнення чітко визначених кожною державою-членом цілей, які становлять загальний інтерес, та є пропорційними і прозорими.

Держави-члени повинні переглядати зобов’язання, зазначені у першому підпараграфі, щонайпізніше протягом одного року з 25 травня 2011 року за винятком випадків, коли держави-члени здійснили такий перегляд протягом двох попередніх років.

Держави-члени повинні регулярно переглядати зобов’язання щодо універсальної програмної послуги.»;

23) Текст статті 33 викласти в такій редакції:

(a) параграф 1 викласти в такій редакції:

«1. Держави-члени, наскільки це доцільно, повинні забезпечувати врахування національними регуляторними органами позицій кінцевих користувачів, споживачів (включно, зокрема, із споживачами з інвалідністю), виробників, підприємств, які надають електронні комунікаційні мережі та/або послуги, з питань, пов’язаних з усіма правами кінцевих користувачів та споживачів стосовно загальнодоступних електронних комунікаційних послуг, зокрема, якщо вони мають значний вплив на ринок.

Зокрема, держави-члени повинні забезпечити створення національними регуляторними органами механізму консультацій, який забезпечуватиме, що в їхніх рішеннях з питань, пов’язаних з правами кінцевих користувачів та споживачів щодо загальнодоступних електронних комунікаційних послуг, належна увага буде приділятися інтересам споживачів у сфері електронних комунікацій.»;

(b) доповнити текст таким параграфом:

«3. Без обмеження національних правил відповідно до права Співтовариства, що сприяють досягненню цілей культурної та медійної політики, таких як культурне та мовне розмаїття і плюралізм засобів масової інформації, національні регуляторні органи та інші відповідні органи можуть сприяти співпраці між підприємствами, що надають електронні комунікаційні мережі та/або послуги, та секторами, зацікавленими у сприянні законному контенту в електронних комунікаційних мережах та послугах. Співпраця може також включати узгодження інформації, що становить публічний інтерес і повинна надаватись відповідно до статті 21(4) і другого підпараграфа статті 20(1).»;

24) Текст статті 34(1) викласти в такій редакції:

«1. Держави-члени повинні забезпечити доступність прозорих, недискримінаційних, простих і недорогих позасудових процедур для розгляду невирішених спорів між споживачами та підприємствами, які надають електронні комунікаційні мережі та/або послуги, що виникають у зв’язку із цією Директивою і стосуються договірних умов та/або виконання договорів щодо постачання зазначених мереж та/або послуг. Держави-члени повинні ухвалити інструменти для забезпечення надання такими процедурами можливості справедливого та швидкого врегулювання спорів, і в обґрунтованих випадках можуть запровадити систему відшкодування та/або компенсації. Такі процедури повинні сприяти неупередженому врегулюванню спорів і не повинні позбавляти споживача правового захисту, передбаченого національним законодавством. Держави-члени можуть поширювати ці зобов’язання на спори, до яких залучені інші кінцеві користувачі.»;

25) Текст статті 35 викласти в такій редакції:

«Стаття 35
Адаптація додатків

Інструменти, призначені для внесення змін до несуттєвих елементів цієї Директиви і необхідні для адаптування додатків I, II, III і VI до технологічного розвитку або змін ринкового попиту, повинна ухвалювати Комісія згідно з регуляторною процедурою з ретельним вивченням, зазначеною у статті 37(2).»;

26) Текст статті 36(2) викласти в такій редакції:

«2. Національні регуляторні органи нотифікують Комісію про зобов’язання щодо надання універсальної послуги, накладені на підприємства, визначені як такі, що мають зобов’язання щодо надання універсальної послуги. Комісію невідкладно нотифікують про будь-які зміни, які впливають на такі зобов’язання, або про будь-які зміни у підприємствах, на які впливають положення цієї Директиви.»;

27) Текст статті 37 викласти в такій редакції:

«Стаття 37
Процедура Комітету

1. Комісії допомагає Комітет з питань зв’язку, створений згідно зі статтею 22 Директиви 2002/21/ЄС (Рамкова директива).

2. У разі покликання на цей параграф, застосовують статтю 5a(1)-(4) і статтю 7 Рішення 1999/468/ЄС, з урахуванням положень його статті 8.»;

28) Додатки I, II, III замінити текстом, що міститься в додатку I до цієї Директиви, а додаток VI замінити текстом, що міститься в додатку II до цієї Директиви;

29) Додаток VII видалити.

Стаття 2
Зміни до Директиви 2002/58/ЄС (Директива про приватність та електронні комунікації)

До Директиви 2002/58/ЄС (Директива про приватність та електронні комунікації) внести такі зміни:

1) Текст статті 1(1) викласти в такій редакції:

«1. Ця Директива передбачає гармонізацію національних положень, необхідних для забезпечення еквівалентного рівня захисту фундаментальних прав і свобод, та, зокрема, права на приватність і права на конфіденційність щодо опрацювання персональних даних у сфері електронних комунікацій та забезпечення вільного руху таких даних, електронного комунікаційного обладнання та електронних комунікаційних послуг у Співтоваристві.»;

2) Текст статті 2 викласти в такій редакції:

(a) пункт (c) викласти в такій редакції:

«(c) «дані про місце знаходження» означають будь-які дані, які опрацьовуються в електронній комунікаційній мережі або електронною комунікаційною послугою і вказують на географічне розташування термінального обладнання користувача загальнодоступної електронної комунікаційної послуги;»;

(b) пункт (e) видалити;

(c) наступний пункт доповнити таким текстом:

«(i) «порушення захисту персональних даних» означає порушення безпеки, що призводить до випадкового чи неправомірного знищення, втрати, зміни, несанкціонованого розкриття або доступу до персональних даних, які передаються, зберігаються або іншим чином опрацьовуються у зв’язку з наданням загальнодоступних електронних комунікаційних послуг в Співтоваристві.»;

3) Текст статті 3 викласти в такій редакції:

«Стаття 3
Послуги, на які поширюється дія Директиви

Ця Директива застосовується до опрацювання персональних даних у зв’язку із наданням загальнодоступних електронних комунікаційних послуг у комунікаційних мережах загального користування в Співтоваристві, у тому числі комунікаційних мережах загального користування, що підтримують пристрої збору даних та ідентифікації.»;

4) Текст статті 4 викласти в такій редакції:

(a) назву викласти в такій редакції:

«Безпека опрацювання»;

(b) текст доповнити таким параграфом:

«1a. Без обмеження Директиви 95/46/ЄС, інструменти, зазначені в параграфі 1, повинні принаймні:

- забезпечувати, щоб доступ до персональних даних міг отримувати тільки уповноважений персонал у дозволених законом цілях,

- захищати збережені або передані персональні дані від випадкового або неправомірного знищення, випадкової втрати або зміни, несанкціонованого або незаконного зберігання, опрацювання, доступу або розкриття, і,

- забезпечувати реалізацію політики безпеки відносно опрацювання персональних даних,

Відповідні національні органи повинні мати можливість перевіряти заходи, вжиті надавачами загальнодоступних електронних комунікаційних послуг, й надавати рекомендації щодо найкращих практик стосовно рівня безпеки, якого повинні досягнути такі заходи.»;

(c) доповнити текст такими параграфами:

«3. У разі порушення захисту персональних даних надавач загальнодоступних електронних комунікаційних послуг повинен невідкладно повідомити компетентний національний орган про таке порушення захисту персональних даних.

Якщо порушення захисту персональних даних може негативно вплинути на персональні дані або приватність абонента чи фізичної особи, надавач послуг повинен також невідкладно повідомити абонента або фізичну особу про таке порушення.

Повідомлення абонента або відповідної фізичної особи про порушення захисту персональних даних не вимагається у випадку, коли надавач послуг переконливо довів компетентному органу, що він вжив належних технологічних заходів захисту, і що такі заходи були вжиті щодо даних, яких стосувалося порушення безпеки. Такі технологічні заходи захисту повинні робити такі дані нерозбірливими для будь-якої особи, яка не має авторизованого доступу до них.

Без обмеження зобов’язання надавача послуг повідомляти абонентів і відповідних фізичних осіб, якщо такий надавач ще не повідомив абонента або фізичну особу про порушення захисту персональних даних, компетентний національний орган після розгляду імовірних негативних наслідків такого порушення може вимагати зробити таке повідомлення.

Повідомлення абонентові або фізичній особі повинно щонайменше зазначати характер порушення захисту персональних даних і контактні пункти, в яких можна отримати детальнішу інформацію, а також містити рекомендації щодо ліквідації можливих негативних наслідків порушення захисту персональних даних. Повідомлення компетентного національного органу повинно, крім того, містити опис наслідків, а також заходів, які надавач послуг запропонував або вжив для вирішення проблеми з порушенням захисту персональних даних.

4. З урахуванням будь-яких технічних імплементаційних інструментів, ухвалених відповідно до параграфа 5, компетентні національні органи можуть ухвалювати настанови і, за необхідності, видавати інструкції стосовно обставин, за яких надавачі послуг зобов’язані повідомляти про порушення захисту персональних даних, формату такого повідомлення й способу здійснення такого повідомлення. Вони повинні також бути в змозі контролювати виконання надавачами послуг їхніх зобов’язань щодо повідомлення відповідно до цього параграфа і накладати відповідні санкції у випадку їх невиконання.

Надавачі послуг повинні вести реєстр порушень захисту персональних даних, що містить обставини порушення, його наслідки та відповідні заходи, вжиті для ліквідації наслідків, які повинні бути достатніми для перевірки компетентними національними органами відповідності положенням параграфа 3. Реєстр повинен включати лише необхідну для цієї мети інформацію.

5. З метою забезпечення послідовності в запровадженні інструментів, зазначених у параграфах 2, 3 і 4, Комісія може, після консультації з Європейським агентством мережевої та інформаційної безпеки (ENISA), Робочою групою із захисту фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних, створеною відповідно до статті 29 Директиви 95/46/ЄС, і Європейським інспектором із захисту даних, ухвалити технічні імплементаційні інструменти стосовно обставин, формату й процедур, застосовуваних до вимог щодо інформації та повідомлення, зазначених у цій статті. Ухвалюючи такі інструменти, Комісія повинна залучити всіх відповідних стейкхолдерів, зокрема для того, щоб отримувати інформацію про найкращі наявні технічні й економічні засоби імплементації цієї статті.

Такі інструменти, спрямовані на внесення змін до несуттєвих елементів цієї Директиви шляхом її доповнення, ухвалюють відповідно до регуляторної процедури з ретельним вивченням, зазначеної у статті 14a(2).»;

5) Текст статті 5(3) викласти в такій редакції:

«3. Держави-члени повинні забезпечувати, щоб зберігання інформації або отримання доступу до вже збереженої інформації в термінальному обладнанні абонента або користувача дозволялося тільки за умови, що відповідний абонент або користувач надав свою згоду після чіткого та зрозумілого інформування відповідно до Директиви 95/46/ЄС, зокрема, про мету опрацювання. Таке положення не повинно ставати на заваді будь-якому технічному зберіганню або доступу з єдиною метою передання повідомлення через електронну комунікаційну мережу, або якщо це обов’язково необхідно надавачеві послуги інформаційного суспільства, надання якої прямо замовив абонент або користувач.»;

6) Текст статті 6(3) викласти в такій редакції:

«3. З метою реалізації електронних комунікаційних послуг або надання послуг з доданою вартістю надавач загальнодоступних електронних комунікаційних послуг може опрацьовувати дані, зазначені в параграфі 1, в тому обсязі та протягом такого строку, що є необхідними для надання таких послуг або їх реалізації, якщо абонент або користувач, якого стосуються такі дані, надав свою попередню згоду. Користувачам або абонентам необхідно надати можливість відкликати свою згоду на опрацювання даних трафіку в будь-який час.»;

7) Статтю 13 викласти в такій редакції:

«Стаття 13
Небажані комунікації

1. Використання автоматичного виклику і комунікаційних систем, що не потребують людського втручання (системи автоматичного виклику), факсимільних машин (факс) або електронної пошти з метою безпосереднього маркетингу може бути дозволене лише стосовно абонентів чи користувачів, які надали свою попередню згоду.

2. Незважаючи на параграф 1, якщо фізична або юридична особа отримує від своїх клієнтів їхні електронні контактні дані для електронної пошти в контексті продажу продукту або послуги згідно з Директивою 95/46/ЄС, та сама фізична або юридична особа може використовувати ці електронні контактні дані для безпосереднього маркетингу своїх власних подібних продуктів або послуг, за умови, що споживачам ясно та зрозуміло надано можливість безкоштовно та просто висловити незгоду щодо такого використання електронних контактних даних під час їх збирання та з кожним повідомленням, якщо клієнт спочатку не відмовився від такого використання.

3. Держави-члени повинні вживати відповідних заходів для забезпечення того, щоб небажані комунікації з метою прямого маркетингу, крім випадків, зазначених вище в параграфах 1 та 2, не були дозволені без попередньої згоди відповідних абонентів або користувачів чи стосовно абонентів або користувачів, які не бажають отримувати такі комунікації, вибір між цими опціями повинен визначатися національним законодавством, з урахуванням того, що обидві опції повинні бути безкоштовними для абонента чи користувача.

4. У будь-якому випадку, необхідно заборонити практику відправлення електронних листів з метою безпосереднього маркетингу, які приховують або викривляють особу відправника, в інтересах якого здійснюється повідомлення, що порушує статтю 6 Директиви 2000/31/ЄС, які не містять дійсної адреси, на яку одержувач може надіслати запит про припинення таких повідомлень, або які спонукають одержувачів відвідувати веб-сайти, що порушують зазначену статтю.

5. Параграфи 1 та 3 застосовують до абонентів, які є фізичними особами. Держави-члени забезпечують також, у рамках права Співтовариства та застосовного національного законодавства, достатній захист законних інтересів абонентів, які не є фізичними особами, стосовно небажаних комунікацій.

6. Без обмеження будь-якого адміністративного коригувального заходу, який може бути передбачений, між іншим, відповідно до статті 15a(2), держави-члени повинні забезпечити, щоб будь- яка фізична або юридична особа, на яку негативно впливають порушення положень національного законодавства, ухвалених відповідно до цієї статті, а отже яка має законний інтерес стосовно припинення або заборони таких порушень, у тому числі надавач електронних комунікаційних послуг, що захищає свої законні ділові інтереси, може звернутися до суду щодо таких порушень. Держави-члени можуть також встановити спеціальні правила щодо санкцій, застосовних до надавачів електронних комунікаційних послуг, чия недбалість стає однією з причин порушення національних положень, ухвалених відповідно до цієї статті.»;

8) текст доповнити статтею такого змісту:

«Стаття 14a
Процедура Комітету

1. Комісії допомагає Комітет з питань зв'язку, створений згідно зі статтею 22 Директиви 2002/21/ЄС (Рамкова директива).

2. У разі покликання на цей параграф застосовують статтю 5a(1)-(4) і статтю 7 Рішення 1999/468/ЄС, з урахуванням положень його статті 8.

3. У разі покликання на цей параграф застосовують статтю5a(1), (2), (4) і (6) і статтю 7 Рішення 1999/468/ЄС, беручи до уваги положення статті 8.»;

9) статтю 15 доповнити таким параграфом:

«1b. Надавачі послуг повинні встановити внутрішні процедури для реагування на запити щодо доступу до персональних даних користувачів, згідно з національними положеннями, ухваленими відповідно до параграфа 1. Вони повинні надавати компетентному національному органу, на вимогу, разом з інформацією про такі процедури, інформацію про кількість отриманих запитів, надане юридичне обґрунтування і свою відповідь.»;

10) текст доповнити статтею такого змісту:

«Стаття 15a
Імплементація і забезпечення виконання

1. Держави-члени повинні встановити правила щодо санкцій, у тому числі, за доцільності, кримінальну відповідальність, застосовних у разі порушень національного законодавства, ухваленого відповідно до цієї Директиви, і вживати усі заходи, необхідні для забезпечення їх імплементації. Передбачені санкції повинні бути дієвими, пропорційними і стримувальними, та можуть бути застосовані до всього періоду порушення, навіть у випадках, коли порушення було згодом усунено. Держави-члени повинні нотифікувати Комісії такі положення до 25 травня 2011 року, а також невідкладно нотифікувати їй будь-які подальші зміни, що на них впливають.

2, Без обмеження будь-яких можливих доступних засобів судового захисту, держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентний національний орган і, у відповідних випадках, інші національні органи, були уповноважені видавати розпорядження про припинення порушень, зазначених в параграфі 1.

3, Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентний національний орган і, у відповідних випадках, інші національні органи, мали необхідні повноваження та ресурси для проведення розслідування, у тому числі повноваження одержувати будь-яку відповідну інформацію, яка може їм знадобитися для здійснення моніторингу та забезпечення виконання положень національного законодавства, ухвалених відповідно до цієї Директиви.

4, Bідповідні національні регуляторні органи можуть ухвалювати інструменти для забезпечення ефективної транскордонної співпраці у забезпеченні дотримання національних законів, ухвалених відповідно до цієї Директиви, і створювати гармонізовані умови для надання послуг, пов’язаних з транскордонними потоками даних.

Національні регуляторні органи повинні завчасно, перед ухваленням таких інструментів, надавати Комісії короткий опис підстав для вчинення дій, передбачених заходів та запропонованого плану дій. Після розгляду такої інформації і відповідних консультацій із ENISA і Робочою групою із захисту фізичних осіб стосовно опрацювання персональних даних, створеною на підставі статті 29 Директиви 95/46/ЄС, Комісія може підготувати свої коментарі чи рекомендації з цього питання, зокрема, для попередження негативного впливу передбачених інструментів на функціонування внутрішнього ринку. Національні регуляторні органи, ухвалюючи рішення щодо таких інструментів, повинні максимально враховувати коментарі або рекомендації Комісії.».

Стаття 3
Зміни і доповнення до Регламенту (ЄС) № 2006/2004

Додаток до Регламенту (ЄС) № 2006/2004 (Регламент про співпрацю в сфері захисту прав споживачів) доповнити таким пунктом:

«17. Директива Європейського Парламенту і Ради 2002/58/ЄС від 12 липня 2002 року про опрацювання персональних даних і захист приватності у сфері електронних комунікацій (Директива про приватність та електронні комунікації): Стаття 13 OB L 201, 31.07.2002, с. 37).».

Стаття 4
Транспозиція

1. Держави-члени ухвалюють і оприлюднюють до 25 травня 2011 року закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог цієї Директиви. Bони негайно надсилають Комісії текст таких положень.

Якщо держави-члени ухвалюють такі інструменти, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційної публікації. Методи здійснення такого покликання визначають держави-члени.

2. Держави-члени повідомляють Комісії текст основних положень національного законодавства, ухваленого у сфері, що охоплюється цією Директивою.

Стаття 5
Набуття чинності

Ця Директива набуває чинності на наступний день після її публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Стаття 6
Адресати

Цю Директиву адресовано державам-членам.

ДОДАТОК I

«ДОДАТОК I

ОПИС ДОПОМІЖНИХ ЗАСОБІВ І ПОСЛУГ, ЗАЗНАЧЕНИХ У СТАТТІ 10 (КОНТРОЛЬ ЗА ВИДАТКАМИ), СТАТТІ 29 (ДОДАТКОВІ ДОПОМІЖНІ ЗАСОБИ), СТАТТІ 30 (СПРИЯННЯ ЗМІНІ НАДАВАЧА ПОСЛУГ)

Частина А: Допоміжні засоби та послуги, зазначені у статті 10

(a) Деталізація рахунків

Держави-члени повинні забезпечувати, щоб національні регуляторні органи, за дотримання умов відповідного законодавства з захисту персональних даних і приватності, могли встановлювати базовий рівень деталізації рахунків, які підприємства повинні безкоштовно надавати абонентам для того, аби вони могли:

(i) дозволяти перевірку та контроль зборів, пов’язаних з користуванням комунікативною мережею загального користування у фіксованому місці та/або пов’язаними загальнодоступними телефонними послугами; і

(ii)здійснювати адекватний моніторинг використання та витрат і, таким чином, розумною мірою контролювати власні рахунки.

У відповідних випадках, абонентам можуть пропонуватися додаткові рівні деталізації, за обґрунтованими тарифами або безкоштовно.

Виклики, які є безкоштовними для абонентів, які здійснюють виклик, включно із викликами на гарячі лінії, не повинні зазначатися у рахунку абонента, який здійснює виклик.

(b) Безкоштовне вибіркове блокування вихідних викликів, SMS або MMS на номери з преміум- тарифами або, якщо це технічно можливо, інші види подібних застосунків

тобто засіб, за допомогою якого абонент може, за запитом до визначеного підприємства, яке надає телефонні послуги, безкоштовно блокувати вихідні виклики, SMS або MMS на номери з преміум- тарифами або інші види подібних застосунків визначеного типу або визначені типи номерів.

(c) Системи передоплати

Держави-члени повинні забезпечити, щоб національні регуляторні органи могли вимагати від призначених підприємств надання споживачам засобів для оплати доступу до електронної комунікаційної мережі загального користування та користування загальнодоступними телефонними послугами на умовах передоплати.

(d) Поетапна оплата за підключення

Держави-члени повинні забезпечити, щоб національні регуляторні органи могли вимагати від призначених підприємств дозволити споживачам сплачувати за підключення до загальнодоступної електронної комунікаційної мережі на основі поетапної оплати.

(e) Несплата рахунків

Держави-члени повинні санкціонувати спеціальні заходи, що повинні бути пропорційними, недискримінаційними і оприлюдненими, для покриття несплати телефонних рахунків, виставлених підприємствами. Такі заходи повинні забезпечити, щоб належне попередження про будь-яке подальше припинення обслуговування або відключення передавалося абоненту заздалегідь. За винятком випадків шахрайства, постійної несвоєчасної сплати або неплатежів, такі заходи забезпечують, наскільки це технічно можливо, щоб будь-яке припинення обслуговування обмежувалося відповідною послугою. Відключення за несплату рахунків необхідно здійснювати тільки після належного попередження абонента. Держави-члени можуть дозволити період обмеженого обслуговування перед повним відключенням, впродовж якого дозволяються тільки ті виклики, за з абонента не стягуються платежі (наприклад, виклики на номер «112»).

(f) Консультації щодо тарифів

тобто засіб, за допомогою якого абоненти можуть вимагати від підприємства надати інформацію про альтернативні вигідніші тарифи з більш низькими витратами, якщо такі існують.

(g) Контроль за витратами

а саме, засіб, за допомогою якого підприємства пропонують інші засоби, якщо національні регуляторні органи встановили, що вони є прийнятними, для контролю за витратами на загальнодоступні телефонні послуги, включно з безкоштовним попередженням споживачів у випадку нетипових або надмірних режимів споживання.

Частина В: Засоби, зазначені у статті 29

(a) Тональний набір або DTMF (двотональний багаточастотний набір)

тобто комунікаційні мережі загального користування та/або загальнодоступні телефонні послуги, які підтримують використання DTMF-тонів, як зазначено в технічному звіті ETR 207 Європейського інституту стандартів електрозв’язку (ETSI), для наскрізного сигналізування по всій мережі, як в межах однієї держави-члена, так і між державами-членами.

(b) Ідентифікація телефонної лінії, що здійснює виклик

а саме, номер сторони, що здійснює виклик, надається іншій стороні до встановлення з’єднання.

Такий засіб повинен надаватися згідно з відповідним законодавством про захист персональних даних та приватності, зокрема, згідно з Директивою 2002/58/ЄС (Директива про приватність та електронні комунікації).

Наскільки це технічно здійсненно, оператори повинні надавати дані і сигнали для полегшення ідентифікації телефонної лінії, що здійснює виклик, і тонального набору через кордони держав-членів.

Частина С: Імплементація положень про перенесення номерів, зазначених у статті 30

Вимога, щоб усі абоненти з номерами національного плану нумерації, які звертаються з відповідним запитом, могли зберігати свій/свої номер(и), незалежно від підприємства, що надає послугу, застосовується:

(a) у випадку географічних номерів - у визначеному місці; і

(b) у випадку негеографічних номерів - у будь-якому місці.

Ця частина не застосовується до перенесення номерів між мережами, що надають послуги у фіксованому місці, та мережами мобільного зв’язку.

ДОДАТОК II

ІНФОРМАЦІЯ, ЯКА ПІДЛЯГАЄ ПУБЛІКУВАННЮ ВІДПОВІДНО ДО СТАТТІ 21 (ПРОЗОРІСТЬ І ПУБЛІКАЦІЯ ІНФОРМАЦІЇ)

Національний регуляторний орган несе відповідальність за забезпечення публікації інформації, зазначеної в цьому додатку відповідно до статті 21. Національний регуляторний орган вирішує, яку інформацію повинні публікувати підприємства, що надають комунікаційні мережі загального користування та/або загальнодоступні телефонні послуги, і яку інформацію повинен публікувати сам національний регуляторний орган для забезпечення споживачам можливості робити усвідомлений вибір.

1. Найменування і адреса (адреси) підприємства (підприємств)

тобто найменування і адреси головних офісів підприємств, що надають комунікаційні мережі загального користування та/або загальнодоступні телефонні послуги.

2. Опис пропонованих послуг

2.1. Обсяг пропонованих послуг

2.2. Стандартні тарифи із зазначенням послуг, що надаються, та змісту кожного елемента тарифікації (наприклад, збори за доступ, усі типи зборів за користування, збори за технічне обслуговування), включаючи деталі стандартних знижок, що застосовуються, спеціальні та цільові тарифні плани та будь- які додаткові збори, а також витрати, пов’язані з термінальним обладнанням.

2.3. Політика компенсації/повернення коштів, включаючи конкретні деталі будь-якої запропонованої схеми компенсації/повернення коштів.

2.4. Типи пропонованого технічного обслуговування.

2.5. Стандартні договірні умови, включаючи будь-який мінімальний строк дії договору, розірвання договору, процедури, прямі збори, пов’язані з перенесенням номерів та інших ідентифікаторів, у разі їх наявності.

3. Механізми врегулювання спорів, включаючи ті, які розроблені підприємством.

4. Інформація про права стосовно універсальної послуги, за доцільності, включаючи допоміжні засоби і послуги, зазначені в додатку І.

ДОДАТОК ІІІ

ПАРАМЕТРИ ЯКОСТІ ОБСЛУГОВУВАННЯ

Параметри якості обслуговування, означення і методи вимірювання, зазначені у статтях 11 та 22

Для підприємств, що надають доступ до комунікаційної мережі загального користування

Для підприємств, що надають загальнодоступну телефонну послугу

Примітка 1

Параметри повинні дозволяти аналізувати продуктивність на регіональному рівні (а саме, не менше 2-го рівня в Номенклатурі територіальних одиниць статистики (NUTS), встановленої Євростатом).

Примітка 2

Держави-члени можуть ухвалити рішення не вимагати актуальної інформації щодо виконання цих двох параметрів, якщо є докази, які демонструють, що продуктивність у цих двох сферах є задовільною.»

ДОДАТОК II

«ДОДАТОК VI

ВЗАЄМОДІЙНІСТЬ ЦИФРОВОГО СПОЖИВЧОГО ОБЛАДНАННЯ, ЗАЗНАЧЕНОГО В СТАТТІ 24

1. Загальний алгоритм шифрування і вільний прийом

Все споживче обладнання, призначене для прийому звичайних цифрових телевізійних сигналів (а саме, мовлення через наземну, кабельну або супутникову передачу, що насамперед призначене для фіксованого прийому, як то DVB-T, DVB-C або DVB-S), яке продається або здається в оренду або іншим чином доступне Співтоваристві, здатне розшифровувати цифрові телевізійні сигнали, повинно мати здатність:

- розшифровувати такі сигнали відповідно до загальноєвропейського алгоритму шифрування, який адмініструється визнаною європейською організацією з стандартизації, в даний час - Європейський інститут телекомунікаційних стандартів (ETSI);

- відображати сигнали, які були передані у незашифрованому вигляді, за умови, що у випадку оренди такого обладнання орендар виконує відповідну угоду про оренду.

2. Взаємодійність для цифрових телевізорів

Будь-який аналоговий телевізор з інтегрованим екраном з видимою діагоналлю більшою за 42 см, який поставляється на ринок для продажу або оренди в Співтоваристві, має бути оснащений щонайменше одним відкритим інтерфейсним роз’ємом згідно із стандартами визнаної європейської організації зі стандартизації, наприклад, як наведено в стандарті CENELEC EN 50 049-1:1997, що дозволяє просте під’єднання периферійних пристроїв, особливо додаткових декодерів і цифрових приймачів.

Будь-який цифровий телевізійний приймач з інтегрованим екраном з видимою діагоналлю більше 30 см, який поставляється на ринок для продажу або оренди в Співтоваристві, має бути оснащений щонайменше одним відкритим інтерфейсним роз’ємом (який стандартизовано визнаною європейською організацією зі стандартизації, або відповідає стандарту, ухваленому такою організацією, або відповідає загальній специфікації для усього сектора), наприклад, єдиним перехідним роз’ємом DVB, що дозволяє просте під’єднання периферійних пристроїв і здатний передавати всі відповідні елементи цифрового телевізійного сигналу, включаючи інформацію, що стосується інтерактивних послуг і послуг умовного доступу.»