Справа «Ніколаєнко проти України»
(Заява № 39994/06)

СТРАСБУРГ
15 листопада 2012 року

ОСТАТОЧНЕ
15/02/2013

Офіційний переклад

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Ніколаєнко проти України»

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 39994/06), яку 31 серпня 2006 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України пан В'ячеслав Іванович Ніколаєнко (далі - заявник).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Н. Кульчицький з Міністерства юстиції України.

3. Заявник стверджував, зокрема, що він зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції на порушення статті 3 Конвенції. Він також скаржився за статтею 6 Конвенції на те, що були порушені його право юридичну допомогу та його право не свідчити щодо себе.

4. 23 березня 2011 року заяву було комуніковано Уряду. Пані Г. Юдківська, суддя, обрана від України, не могла брати участь у справі (правило 28 Регламенту Суду). Голова палати вирішив призначити пана С. Шевчука як суддю ad hoc (підпункт «b» пункту 1 правила 29).

ФАКТИ

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

А. Події, що передували справі

5. Заявник, 1968 року народження, наразі відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

6. Заявник закінчив п'ять класів середньої школи. У1992 році його було засуджено за вбивство та крадіжку. У 2000 році його було звільнено.

В. Замах на вбивство пані M.M., вбивства пані Р. і пані Я. та подальше кримінальне провадження

7. 5 лютого 2004 року прокуратура Глобинського району Полтавської області (далі - Глобинська прокуратура) порушила кримінальну справу за фактом вбивства пані Р., літньої самотньої жінки, яку було знайдено задушеною та зі зв'язаними руками і ногами в її домі у селищі Градизьк. Судово-медичний експерт виявив на тілі пані Р. ушкодження, включаючи переломи ребер.

8. Того ж дня Світловодською міжрайонною прокуратурою Кіровоградської області (далі - Світловодська прокуратура) було порушено кримінальну справу за фактом вбивства пані Я., ще однієї літньої самотньої жінки. Пані Я. була знайдена мертвою та зі зв'язаними руками і ногами у своєму домі у селищі Павлівка. Судово-медичний експерт дійшов висновку, що смерть пані Я. настала внаслідок пневмотораксу, який було спричинено тяжкими ушкодженнями, включаючи переломи ребер та грудної клітки.

9. 20 травня 2004 року провадження у справі за фактом вбивства пані Р. було зупинено у зв'язку з невстановленням особи, яка вчинила злочин.

10. 29 травня 2004 року слідчий Світловодської прокуратури затримав пані Б., співмешканку заявника, за підозрою у вчиненні вбивства пані Я. Після роз'яснення пані Б. її процесуальних прав вона попросила надати їй захисника. Того самого дня до провадження був допущений запрошений слідчим захисник, який допомагав пані Б. під час допиту. Під час допиту пані Б. зізналась у тому, що вона та заявник завітали до літньої жінки, що заявник побив та зв'язав цю жінку, після чого він обшукав дім, щоб знайти гроші. Пані Б. наполягала на тому, що заявник змусив її піти з ним того дня та що вона боялась не послухатись його наказів.

11. 31 травня 2004 року слідчий Світловодської прокуратури затримав заявника за підозрою у вчиненні вбивства пані Я. У той самий день слідчий запросив для нього захисника - пані Г.

12. Згідно з твердженнями заявника, після затримання працівники міліції побили його з метою змусити зізнатись у вчиненні злочину.

13. 1 червня 2004 року заявника вперше допитали з приводу вбивства пані Я. У присутності захисника заявник стверджував, що пані Б. штовхнула літню жінку на підлогу та зв'язала її, у той час, коли він шукав в домі гроші.

14. Того самого дня пані Б. та її захисник взяли участь у відтворенні обстановки та обставин події злочину, вчиненого щодо пані Я. у селищі Павлівка. Б. показала присутнім, в якому місці в домі заявник побив та зв'язав пані Я.

15. 3 та 8 червня 2004 року Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області обрав заявникові та пані Б. запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

16. 9 червня 2004 року заявнику було пред'явлено обвинувачення у вчиненні вбивства пані Я. Також було проведено його допит у присутності захисника. Заявник визнав, що вони з пані Б. завітали до пані Я., але він заперечував, що завдавав потерпілій будь-яких тілесних ушкоджень.

17. 14 червня 2004 року заявник та його захисник взяли участь у відтворенні обстановки та обставин події злочину, вчиненого щодо пані Я. у селищі Павлівка. Прибувши у селище, заявник не зміг вказати на дім, в якому мешкала літня жінка, стверджуючи, що не пам'ятає, який це був дім.

18. 24 серпня 2004 року заявника, як стверджувалось, було побито з метою отримання від нього визнавальних показань.

19. 31 серпня 2004 року слідчий Глобинської прокуратури отримав від працівників міліції оперативну інформацію про те, що заявник та пані Б., можливо, мали відношення до вбивства пані Р. Він відновив слідство за фактом вбивства пані Р. та вирішив допитати заявника.

20. Того самого дня заявник у присутності свого захисника заперечив будь-яку причетність до вбивства пані Р. та відмовився відповідати на будь-які запитання. Він також висунув вимогу, щоб йому призначили іншого захисника.

21. Після зазначеного допиту заявник та пані Б. були доправлені до ІТТ Глобинського PB ГУМВС України з метою проведення подальшого розслідування.

22. 2 вересня 2004 року слідчий Глобинської прокуратури ознайомив пані Б. з її процесуальними правами. Пані Б. заявила, що з цього моменту бажає, щоб її інтереси представляв інший захисник.

23. 3 вересня 2004 року слідчий Глобинської прокуратури допитав пані Б. у присутності нового запрошеного слідчим захисника. Пані Б. заявила, що до події з пані Я. заявник змусив її піти з ним до іншої літньої жінки, пані Р. Заявник побив, зв'язав та задушив пані Р. і забрав гроші та ювелірні вироби. Пані Б. повторила ці заяви під час відтворення обстановки та обставин події. Цю слідчу дію було проведено у присутності її захисника.

24. 6 вересня 2004 року кримінальні справи щодо двох вбивств були об'єднані в одне кримінальне провадження.

25. 9 вересня 2004 року заявникові було призначено нового захисника, пана В.М. Під час допиту того самого дня у присутності захисника заявник стверджував, що пані Б. вбила пані Р.

26. 29 вересня 2004 року слідчий задовольнив клопотання заявника щодо призначення нового захисника та призначив в якості нового захисника заявника пана Д., юриста з двадцятирічним досвідом.

27. 4 листопада 2004 року слідчий Глобинської прокуратури розпочав розслідування за фактом замаху на вбивство та пограбування пані M.M., ще однієї літньої жінки. Слідчим було встановлено, що 25 січня 2004 року заявник та пані Б. увійшли в будинок пані М.М., штовхнули її на підлогу та почали бити. Вони зв'язали їй руки, накрили її матрацом та іншими речами, взяли гроші й пішли, вирішивши, що пані M.M. померла. Але через якийсь час пані M.M. прийшла до тями та покликала на допомогу сусідів. Ця кримінальна справа була приєднана до об'єднаної справи щодо заявника та пані Б.

28. У листопаді 2004 року слідство було завершено та справу було передано до апеляційного суду Полтавської області (далі - суд першої інстанції) для розгляду по суті.

29. 6 січня 2005 року суд першої інстанції провів попередній розгляд справи заявника та пані Б.

30. 3 лютого 2005 року суд першої інстанції відклав засідання у зв'язку з неявкою захисників підсудних. Суд дав обласній колегії адвокатів вказівку забезпечити підсудних захисниками.

31. 14 лютого 2005 року суд першої інстанції знову відклав засідання у зв'язку з неявкою захисника заявника.

32. 17 лютого 2005 року суд першої інстанції провів засідання у присутності захисників заявника та пані Б.

33. Під час розгляду справи заявник та пані Б. вказували одне на одного як на особу, яка вчинила вбивства, та обоє намагались зменшити свою роль у подіях. Заявник визнав, що це він зв'язував мотузкою пані М. та пані Р. та бив пані Р. Він час від часу заперечував проти тверджень пані Б. щодо того, що це він зв'язав пані Я. На одному із судових засідань пані М.М. упізнала в обох підсудних осіб, які напали на неї та пограбували її. Захисники були присутні у судових засіданнях та задавали запитання підсудним, потерпілим та свідкам.

34. 21 листопада 2005 року суд першої інстанції визнав заявника та пані Б. винними у вчиненні вбивств пані Я. та пані Р. за обтяжуючих обставин, у замаху на вбивство пані M.M., a також у розбійних нападах на цих потерпілих. Суд також визнав Б. винною у вчиненні крадіжки. Він призначив заявникові покарання у вигляді довічного позбавлення волі, а пані Б. - у вигляді п'ятнадцяти років позбавлення волі, з конфіскацією усього майна підсудних. Суд першої інстанції ґрунтував своє рішення на експертних висновках та документальних, усних і речових доказах, включаючи визнавальні показання пані Б. та заявника, отримані від них під час досудового слідства та суду. У своєму вироку суд першої інстанції також зазначив, що заявник виявляв ознаки недоумства, ступінь якого, однак, не був таким, щоб позбавляти його можливості в повній мірі усвідомлювати свої дії та керувати ними.

35. 19 грудня 2005 року заявник подав касаційну скаргу, стверджуючи, що суд першої інстанції невірно оцінив факти, не допитав усіх свідків та проігнорував порушення його права на захист. Пані Б. касаційної скарги не подавала.

36. 14 лютого 2006 року заявник доповнив свою касаційну скаргу твердженнями про те, що він зазнав жорстокого поводження під час досудового слідства. Він також скаржився на те, що більше не має юридичної допомоги, внаслідок чого йому було важко належним чином підготувати свою касаційну скаргу.

37. 16 березня 2006 року Верховний Суд України залишив касаційну скаргу заявника без задоволення, зазначивши, що висновки суду першої інстанції були належним чином обґрунтовані та підтверджені доказами, включаючи визнавальні показання підсудних, а жодних процесуальних порушень у справі виявлено не було. Верховний Суд України провів засідання у присутності прокурора та заявника, в якого не було захисника.

38. 11 вересня 2006 року заявник подав скаргу до Генеральної прокуратури України, стверджуючи, зокрема, що після затримання його протягом наступних десяти днів били та катували працівники міліції з метою змусити зізнатись у вчиненні злочину, якого він не вчиняв, та що у серпні 2004 року його знову було побито з тією самою метою. Своїм листом від 9 листопада 2006 року Генеральна прокуратура повідомила заявника про те, що його скарга була необґрунтованою.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

39. Відповідні положення національного законодавства наведені у рішенні від 12 січня 2012 року у справі «Довженко проти України» (Dovzhenko v. Ukraine), заява № 36650/03, пп. 31 та 32.

ПРАВО

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

40. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на те, що після його затримання та згодом, у серпні 2004 року, під час його попереднього ув'язнення, його було піддано катуванню працівниками міліції.

41. Стаття 3 Конвенції передбачає таке:

Стаття 3 (заборона катування)

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню».

Прийнятність

1. Доводи сторін

42. Уряд стверджував, що заявник порушив питання про жорстоке поводження надто пізно та не надав національним органам належної можливості розслідувати стверджуване жорстоке поводження та виправити ситуацію на національному рівні. Ще одним доводом Уряду було те, що заявник не дотримався шестимісячного строку, який, на думку Уряду, повинен відраховуватися з дати оскаржуваної події.

43. Уряд також стверджував, що скарга заявника на жорстоке поводження, подана до національних органів та до Суду, була надто розпливчастою та не містила чіткого опису деталей події. Вона також не підтверджувалась жодними доказами. Більш того, у відповідний час заявнику допомагав захисник, який помітив би у заявника ознаки жорстокого поводження з ним та порушив би питання у відповідному порядку. Уряд дійшов висновку, що скарга заявника на жорстоке поводження була явно необґрунтованою.

44. Заявник стверджував, що він скаржився на жорстоке поводження до прокуратури у листопаді та грудні 2004 року, а також у лютому 2005 року, але зазначені скарги не були розглянуті. Заявник стверджував, що він дотримався правила вичерпання національних засобів юридичного захисту та шестимісячного строку подання заяви. Він також наполягав на тому, що його скарга була належним чином обґрунтованою.

2. Оцінка Суду

45. Суд зауважує, що у своїх листах від 14 лютого 2006 року до Верховного Суду України заявник скаржився на жорстоке поводження, якого він зазнав з боку працівників міліції. Згодом, 11 вересня 2006 року, заявник подав таку саму скаргу до Генеральної прокуратури України. Проте у матеріалах справи немає свідчень щодо того, що заявник раніше скаржився з цього питання до національних органів.

46. У цьому контексті Суд вважає, що на підставі вимог пункту 1 статті 35 Конвенції заявник повинен був подати до національних органів свою скаргу на жорстоке поводження у розумний строк та в такий спосіб дати їм змогу належним чином розглянути скаргу та забезпечити відповідне відшкодування. Проте заявник не порушував цього питання протягом більше року та восьми місяців з часу першого випадку стверджуваного жорстокого поводження та одного року та п'яти місяців - з часу другого епізоду стверджуваного жорстокого поводження. Суд не знаходить будь-якого розумного пояснення такій затримці, зокрема, з огляду на те, що заявник користувався допомогою захисників упродовж слідства та суду.

47. З іншого боку, якщо заявник не вважав, що стосовно його скарги існує ефективний засіб юридичного захисту, він повинен був подати заяву до Суду протягом шести місяців з дат стверджуваних подій. Проте він не зробив і цього.

48. Крім того, Суд вважає, що скарги на жорстоке поводження, подані заявником до національних органів та Суду, не були достатньо докладними. Його розпливчасті та неточні твердження не підтверджувалися будь-якими медичними документами та іншими доказами. Це особливо бентежить з огляду на твердження заявника про те, що його катували протягом десяти днів у той період, коли, як це вбачається з матеріалів справи, він мав побачення із захисником, який напевно помітив би ознаки стверджуваних катувань.

49. Суд також зауважує, що фактичні питання, порушені у цій скарзі, відомі національним органам. Відповідно можна визнати, що заявник мав певні труднощі з отриманням доказів на обґрунтування своїх тверджень. Однак у таких справах від заявників розумно очікувати подання принаймні детального викладу оскаржуваних фактів та надання - максимально можливою мірою - певних доказів на підтвердження своїх скарг (див., mutatis mutandis, рішення від 20 травня 2010 року у справі «Віслогузов проти України» (Visloguzov v. Ukraine), заява № 32362/02, п. 45). За обставин цієї справи вбачається, що заявник належним чином не виклав та не обґрунтував свою скаргу.

50. З огляду на наведені вище міркування, Суд доходить висновку, що зазначена скарга має бути визнана неприйнятною відповідно до пункту 1, підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 ТА ПІДПУНКТУ «С» ПУНКТУ 3 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

51. Заявник скаржився за пунктом 1 та підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції на те, що: а) протягом досудового слідства та судового розгляду він не отримував юридичної допомоги, за винятком деяких періодів; b) призначені йому слідством захисники не надавали ефективної допомоги; с) він не отримував юридичної допомоги під час провадження у Верховному Суді України.

52. Пункт 1 та підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у відповідних частинах передбачає таке:

«1. Кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, ..., який ... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. ...»

«3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

…

с) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;...»

А. Прийнятність

1. Доводи сторін

53. Уряд заперечив твердження заявника про те, що протягом більшої частини слідства та суду йому не надавалася допомога захисника. Уряд надав усі томи кримінальної справи на підтвердження того, що впродовж слідства та суду заявник був представлений захисником. Уряд наголошував на тому, що, з огляду на тяжкість вчинених злочинів, національне законодавство передбачає обов'язкову участь захисника на етапі досудового слідства та розгляду справи заявника судом.

54. Уряд також заперечив твердження заявника про те, що призначені слідством захисники не надали йому належної юридичної допомоги. Уряд стверджував, що заявник мав трьох захисників, яких замінювали за його клопотаннями. До того, як скласти свої повноваження, всі вони належним чином представляли його.

55. Заявник не погодився та заявляв, що захисники представляли його інтереси неефективно.

2. Оцінка Суду

56. Що стосується стверджуваної відсутності доступу до юридичної допомоги під час більшості слідчих дій та впродовж судового розгляду, Суд зауважує, що матеріали, надані Урядом, спростовують це твердження. Видається, що впродовж слідства та суду заявникові постійно надавалася допомога захисників. Ця частина скарги має бути відхилена як явно необґрунтована.

57. Що стосується стверджуваної неефективності юридичної допомоги, наданої національними органами заявнику, Суд нагадує, що держава не може нести відповідальності за кожен недолік у роботі захисника, призначеного з метою надання юридичної допомоги, або обраного обвинуваченим. Незалежність представників юридичної професії від держави передбачає, що здійснення захисту є по суті відносинами між підсудним та його захисником незалежно від того, чи призначається захисник для надання юридичної допомоги, чи його послуги оплачуються з приватного джерела (див. рішення від 24 вересня 2002 року у справі «Кускані проти Сполученого Королівства» (Cuscani v. the United Kingdom), заява № 32771/96, п. 39). Згідно з підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції втручання компетентних національних органів вимагається лише у тому випадку, коли нездатність захисника ефективно представляти інтереси підзахисного є очевидною або у достатній мірі доведена до їхнього відома якимось іншим способом (див. рішення від 19 грудня 1989 року у справі «Камазінскі проти Австрії» (Kamasinski v. Austria), Series A, № 168, та рішення від 21 квітня 1998 року у справі «Дауд проти Португалії» (Daud v. Portugal), п. 38, Reports 1998-II). Що стосується цієї заяви, то Суд вважає, що матеріали справи не містять свідчень того, що юридична допомога, яка надавалась заявникові призначеними слідством захисниками, була явно неналежною - настільки, щоб від національних органів вимагалося втручання. Отже, ця частина скарги також є явно необґрунтованою.

58. Що стосується ненадання заявникові юридичної допомоги на стадії касаційного провадження, Суд вважає, що ця частина скарги не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Вона також не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

1. Доводи сторін

59. Уряд стверджував, що суд першої інстанції призначив заявникові найвищу можливу міру покарання - довічне позбавлення волі з конфіскацією усього майна, а отже, розгляд справи Верховним Судом України не міг призвести до погіршення його становища. Відповідно на підставі частини 2 статті 45 Кримінально-процесуального кодексу України надання юридичної допомоги заявникові у Верховному Суді України (який діяв у справі як суд апеляційної інстанції) не було обов'язковим. Крім того, у Верховному Суді України заявник цього питання не порушував.

60. Заявник не погодився та стверджував, що було порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції.

2. Оцінка Суду

61. Суд зауважує, що підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції додає до права обвинуваченого на юридичну допомогу дві умови. Перша, «брак достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника», у цій справі не є предметом спору. Отже, єдиним питанням, яке залишається з'ясувати Суду, є те, чи вимагали «інтереси правосуддя» надання заявникові безоплатної юридичної допомоги.

62. Спосіб, в який мають застосовуватись пункт 1 та підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції щодо провадження в судах апеляційної або касаційної інстанцій, залежить від конкретних рис: провадження, проведене в рамках національного правопорядку, слід розглядати в цілому, та враховуючи роль у ньому апеляційного або касаційного суду (див. рішення у справах «Тваліб проти Греції» (Twalib v. Greece), від 9 червня 1998 року, п. 46, Reports 1998-IV, та «Грейнджер проти Сполученого Королівства» (Granger v. the United Kingdom), від 28 березня 1990 року, п. 44, Series A, № 174).

63. Суд вже констатував, що коли особі призначено тяжке покарання, і під час провадження у суді найвищої апеляційної інстанції вона залишається без юридичної допомоги, це не відповідає вимогам статті 6 Конвенції (див. рішення від 28 жовтня 1994 року у справі «Максвелл проти Сполученого Королівства» (Maxwell v. the United Kingdom), п. 40, Series A, № 300-C).

64. У цій справі не ставиться під сумнів те, що після засудження заявника судом першої інстанції він був позбавлений юридичної допомоги захисника. Засідання Верховного Суду України проводилося за відсутності захисника, який представляв інтереси заявника. Суд не може прийняти твердження Уряду, що заявник не порушив це питання перед Верховним Судом України. У його заявах до Верховного Суду України чітко сказано, що він бажає отримати юридичну допомогу на цьому етапі провадження (див. пункт 36 вище).

65. Посилаючись на частину 2 статті 45 Кримінально-процесуального кодексу України, Уряд стверджував, що на цьому етапі юридична допомога не була обов'язковою для заявника, оскільки йому була призначена найвища міра покарання, та питання про погіршення його становища не ставилось. Цей аргумент є для Суду неістотним, оскільки навіть якщо припустити, що заявник не мав права на безоплатну юридичну допомогу згідно з національним законодавством, питання полягає у тому, що він мав право на таку допомогу згідно з Конвенцією.

66. Згідно з кримінально-процесуальними нормами (див. пункт 32 вище) у випадку, якщо апеляційний суд діє у кримінальному провадженні як суд першої інстанції, юрисдикція Верховного Суду України при розгляді справи у касаційному провадженні поширюється як на питання права, так і на питання фактів. Верховний Суд України також мав повноваження розглядати додаткові аргументи, що не розглядались під час провадження у суді першої інстанції. З огляду на тяжкість обвинувачень щодо заявника та суворість призначеного йому судом першої інстанції покарання Суд вважає, що юридична допомога захисника на цьому етапі була необхідною для заявника.

67. За цих обставин Суд доходить висновку, що інтереси правосуддя вимагали надання заявникові доступу до юридичної допомоги у Верховному Суді України. Отже, Суд констатує, що було порушення підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції.

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

68. Заявник також скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на те, що було порушено його право не свідчити щодо себе, оскільки протягом слідства він зазнав жорстокого поводження, метою якого було отримання від нього зізнання у вчиненні злочинів.

Прийнятність

69. Уряд стверджував, що протягом кримінального провадження до заявника не застосовувались будь-які насильницькі дії, та немає жодних свідчень того, що його право не свідчити проти себе було порушено. Уряд стверджував, що ця скарга є явно необґрунтованою.

70. Заявник не погодився.

71. Суд визнав неприйнятною скаргу заявника за статтею 3 Конвенції стосовно стверджуваного жорстокого поводження під час розслідування у кримінальній справі. Відповідно немає підстав для розгляду за пунктом 1 статті 6 Конвенції твердження заявника про те, що його право не свідчити щодо себе було порушено внаслідок стверджуваного жорстокого поводження. Отже, ця частина заяви має бути визнана неприйнятною згідно з підпунктом «а» пункту 3 та пунктом 4 статті 35 Конвенції.

IV. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

72. Заявник скаржився за пунктом 2 статті 5 та підпунктом «а» пункту 3 статті 6 Конвенції на те, що провадження здійснювалося українською мовою, якої він, за його твердженнями, не розумів. Він також скаржився за пунктом 1 та підпунктом «d» пункту 3 статті 6 Конвенції на те, що суди були упередженими та що вони не допитали усіх свідків і не оцінили докази належним чином. Насамкінець, заявник скаржився на порушення статей 7, 8, 13, 17 та 18 Конвенції, не наводячи будь-яких деталей.

73. Суд розглянув скарги та вважає, що, враховуючи всі наявні у нього матеріали та у тій мірі, в якій оскаржувані питання належать до його компетенції, вони не виявляють будь-яких ознак порушень прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї. Тому відповідно до підпункту «а» пункту 3 і пункту 4 статті 35 Конвенції Суд відхиляє ці скарги як явно необґрунтовані.

V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

74. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

A. Шкода

75. Заявник стверджував, що у зв'язку зі стверджуваними порушеннями він зазнав серйозної шкоди. Він також просив Суд визначити суму справедливої сатисфакції на власний розсуд.

76. Уряд стверджував, що ця вимога була необґрунтованою.

77. Суд не знаходить підстав для присудження справедливої сатисфакції щодо відшкодування матеріальної шкоди. З іншого боку, Суд вважає, що заявник зазнав болю та страждань внаслідок констатованого порушення. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує заявникові 2400 євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками, які можуть нараховуватись.

B. Судові та інші витрати

78. Заявник не подав вимог за цим пунктом, тому Суд нічого не присуджує.

С. Пеня

79. Суд вважає за належне призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткових пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує скаргу заявника за пунктом 1 та підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції щодо ненадання юридичної допомоги під час провадження у Верховному Суді України прийнятною, а решту скарг у заяві - неприйнятною.

2. Постановляє, що було порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявникові 2400 (дві тисячі чотириста) євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками, які можуть нараховуватись; ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою і повідомлено письмово 15 листопада 2012 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.