КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А від 19 січня 1998 р. N 48 Київ

Про Концепцію діяльності органів виконавчої влади у забезпеченні енергетичної безпеки України

На виконання Указу Президента України від 2 квітня 1997 р. N 285 ( 285/97 ) "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 22 березня 1997 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення України енергоносіями та їх раціонального використання" Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:

1. Затвердити Концепцію діяльності органів виконавчої влади у забезпеченні енергетичної безпеки України (додається).

2. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечити реалізацію завдань і положень, передбачених Концепцією діяльності органів виконавчої влади у забезпеченні енергетичної безпеки України, під час розроблення програм економічного і соціального розвитку галузей і регіонів, а також проектів нормативно-правових актів.

Прем'єр-міністр України                     В.ПУСТОВОЙТЕНКО

Інд. 37

КОНЦЕПЦІЯ діяльності органів виконавчої влади у забезпеченні енергетичної безпеки України

I. Загальні положення

Енергетична безпека України є невід'ємною складовою національної та економічної безпеки і необхідною умовою існування та розвитку держави. Енергетична безпека - своєчасне, повне і безперебійне забезпечення якісним паливом та енергією матеріального виробництва, невиробничої сфери, населення, комунально-побутових та інших споживачів, запобігання шкідливому впливові на довкілля транспортування, перетворення і споживання паливно-енергетичних ресурсів в умовах сучасних ринкових відносин, тенденцій та показників світового ринку енергоносіїв.

Енергетична безпека України базується на закладеній в Національній енергетичній програмі України до 2010 року ідеї максимально можливого задоволення потреб держави в паливно-енергетичних ресурсах за рахунок економічно обгрунтованого підвищення обсягів власного їх видобутку (виробництва) та послаблення залежності від імпорту енергоносіїв.

Концепція діяльності органів виконавчої влади у забезпеченні енергетичної безпеки України виходить з головних напрямів реалізації Національної енергетичної програми України до 2010 року, визначених в ній показників потреби в паливно-енергетичних ресурсах на перспективний період, їх структури та принципів збільшення обсягів використання твердого палива (переважно вугілля), скорочення споживання природного газу, розширення обсягів нетрадиційних джерел енергії, метану вугільних родовищ, активізації процесів енергозбереження та розвитку матеріально-технічної бази власного паливно-енергетичного комплексу.

Основними завданнями органів виконавчої влади у забезпеченні енергетичної безпеки України є:

здійснення комплексу заходів, спрямованих на підвищення ефективності використання палива та енергії, зниження енергоємності валового внутрішнього продукту і на цій основі зменшення обсягів споживання енергоресурсів, запровадження особливого режиму енергозбереження;

орієнтація на економічно виправдане підвищення питомої ваги власних ресурсів у паливно-енергетичному балансі та зменшення залежності від їх імпорту.

Правову основу забезпечення енергетичної безпеки України становлять Конституція України ( 254к/96-ВР ), закони України, Національна енергетична програма України до 2010 року ( 196/96-ВР ), Концепція національної безпеки України ( 3/97-ВР ), Комплексна державна програма енергозбереження ( 148-97-п ), інші програми та нормативно-правові акти щодо пріоритетного розвитку галузей паливно-енергетичного комплексу, а також міжнародні договори.

II. Пріоритетні напрями енергетичної безпеки

Пріоритетами України в галузі енергетичної безпеки є створення належних правових, економічних, фінансових, технологічних, соціальних, медико-профілактичних та інформаційних умов, спрямованих на:

підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів у народному господарстві та здійснення активної політики енергозбереження;

нормалізацію забезпечення населення та народного господарства енергетичними ресурсами;

удосконалення цінової та тарифної політики в галузі паливно-енергетичних ресурсів;

поглиблення ринкових взаємовідносин між виробниками та споживачами паливно-енергетичних ресурсів в умовах реформування економіки;

удосконалення управління паливно-енергетичним комплексом;

залучення власних і іноземних інвестицій для забезпечення розвитку галузей паливно-енергетичного комплексу, зокрема енергоефективних та енергозберігаючих технологій;

розвиток власної паливно-енергетичної бази, в тому числі з виробництва свіжого ядерного палива, машинобудівного комплексу, який забезпечує паливно-енергетичні галузі технологічним обладнанням, приладами та матеріалами вітчизняного виробництва;

розроблення та реалізацію планів кооперації науково-технічного потенціалу України в регіонах світу з високим науковим, технологічним та ресурсним потенціалом;

пошук нових джерел енергії, в тому числі за рахунок переробки вторинних ресурсів, з одночасним зменшенням негативного впливу на довкілля;

підвищення екологічної безпеки при виробництві, транспортуванні та споживанні палива та енергії;

формування нового світогляду населення, системи освіти та навчання у сфері енергозбереження та ефективного енергоспоживання;

розроблення та здійснення заходів щодо безпечного функціонування паливно-енергетичного комплексу, зокрема підприємств атомної енергетики;

проведення державного моніторингу в сферах виробництва та споживання паливно-енергетичних ресурсів;

диверсифікацію джерел надходження енергоносіїв та зниження енергетичної залежності національної економіки від імпорту палива;

здійснення структурних змін в економіці з пріоритетом розвитку галузей, виробництв і технологічних процесів, які сприяють підвищенню ефективності використання, скороченню витрат паливно-енергетичних ресурсів, особливо зменшенню обсягів використання дефіцитних видів палива (природного газу і нафтопродуктів);

залучення для розв'язання енергетичних проблем потенціалу Збройних Сил, що вивільняється у зв'язку із скороченням їх штатної чисельності та роззброєнням.

III. Можливі фактори загрози енергетичній безпеці України

На нинішньому етапі становлення Української держави реально існують об'єктивні внутрішні і зовнішні фактори загрози її енергетичній безпеці, запобігання негативному впливу яких має стати одним з найважливіших напрямів діяльності органів виконавчої влади.

До внутрішніх факторів загрози енергетичній безпеці належать:

надмірна енергоємність валового внутрішнього продукту, до якої призводить витратна структура матеріального виробництва;

високий рівень спрацювання, старіння, а також несвоєчасна переоцінка вартості основних фондів галузей паливно-енергетичного комплексу;

недостатній обсяг інвестицій у розвиток галузей паливно-енергетичного комплексу;

загальна економічна криза, криза платежів і пов'язані з цим хронічні невиплати заробітної плати, особливо шахтарям, ускладнення соціального становища працівників галузей паливно-енергетичного комплексу;

недостатній рівень розвитку власної машинобудівної бази з виробництва устаткування та матеріалів для галузей паливно-енергетичного комплексу;

недосконалість нормативно-правового забезпечення функціонування та розвитку галузей паливно-енергетичного комплексу в ринкових умовах;

можливість виникнення критичних і надзвичайних ситуацій, пов'язаних з аваріями та перервами в енергопостачанні, зменшенням видобутку (виробництва) паливно-енергетичних ресурсів внаслідок незадовільного утримання потужностей та зниження виробничої і технологічної дисципліни;

відсутність або недостатність періодичного, поточного, передзмінного та іншого контролю за психофізіологічним станом працівників і можливостей його корекції залежно від змін у виробничих (технологічних) процесах і вимог медицини праці;

недостатній обсяг наукових досліджень у галузі вдосконалення діючих та розроблення нових технологій видобутку (виробництва) паливно-енергетичних ресурсів;

відсутність необхідних інвестицій, спрямованих на забезпечення розвитку енергоефективних та енергозберігаючих технологій;

втрата престижності професій та відтік висококваліфікованих кадрів з галузей паливно-енергетичного комплексу, в тому числі за межі України.

До зовнішніх факторів загрози енергетичній безпеці належать:

високий рівень монополізації постачання імпортних паливно-енергетичних ресурсів;

залежність ядерної енергетики від імпорту ядерного палива, запасних частин, обладнання, наукових та інших послуг;

залежність від імпорту значної кількості виробничого устаткування, продукції енергомашинобудування та матеріалів для галузей паливно-енергетичного комплексу.

IV. Сучасний стан галузей паливно-енергетичного комплексу

Вугільна промисловість. Капітальні вкладення в розвиток та підтримку виробництва, особливо в останні роки, виділялися у розмірі 50-60 відсотків від необхідних обсягів, що призвело до того, що більше 80 відсотків вугільних підприємств працюють без реконструкції та модернізації понад 20 років. За 1994-1996 роки у галузі введено в дію лише один з 11 об'єктів основного виробництва, не розпочато будівництво 9 нових вуглевидобувних підприємств, загальна потужність яких до 2005 року повинна була становити 10,9 млн. тонн, повільними темпами здійснюється реконструкція та модернізація діючих шахт.

Недостатній обсяг фінансового та матеріального забезпечення галузі в минулі роки призвів до старіння шахтного фонду, спричинив ряд негативних явищ, передусім різке погіршення фінансового стану підприємств, інших показників їх роботи, зокрема:

виробничі потужності скоротилися в 1990-1996 роках на 61,9 млн.тонн, або на 33,1 відсотка, рівень використання їх знизився з 88,1 до 56,2 відсотка, видобуток вугілля зменшився з 164,8 млн. до 71,7 млн.тонн;

продуктивність праці робітника з видобутку вугілля знизилася з 26,5 до 15,8 тонни на місяць (на 40,4 відсотка);

обсяг переробки вугілля на збагачувальних фабриках знизився майже на 60 відсотків, при цьому зольність вугілля збільшилась з 29,4 до 33,8 відсотка;

частка вугілля власного видобутку в загальному обсязі споживання паливно-енергетичних ресурсів за цей період скоротилась з 23,5 до 19,7 відсотка.

Великої шкоди вугільній промисловості завдано через втрату чіткої вертикальної керованості галуззю, погіршення виробничої та трудової дисципліни в колективах.

Внаслідок негативної дії зазначених факторів зростає собівартість вугілля, знижується рентабельність виробництва, здійснюється перехід багатьох шахт до розряду збиткових та неперспективних.

Нафтогазова промисловість. Запаси нафти і газу в Україні не забезпечують потреб держави, належать до важковидобувних, що обмежує можливість збільшення їх видобутку, вимагає проведення широкомасштабних геологорозвідувальних робіт і впровадження нових технологій видобутку.

Невиконання цих робіт у необхідних обсягах, відсутність у галузі умов для самофінансування, а також припинення державної підтримки призвели до скорочення приросту запасів, зменшення видобутку вуглеводнів. Порівняно з 1990 роком видобуток нафти з конденсатом скоротився у 1996 році на 20 відсотків, природного газу - з 28,1 млрд. до 18,1 млрд. куб. метрів. Частка власних ресурсів становить 12 і 20 відсотків відповідно.

За станом на 1 січня 1997 р. на державному балансі перебувало 297 відкритих нафтових і газових родовищ, з яких експлуатуються 194. Інші 103 родовища, невеликі за запасами вуглеводнів, потребують значних додаткових робіт, пов'язаних з їх розвідуванням, дорозвідуванням та передачею в дослідно-промислову розробку.

Виснаження запасів більшості нафтових і газових родовищ, вкрай недостатній рівень асигнувань на геологорозвідувальні роботи, погіршення структури залишкових запасів через першочергове відпрацювання більш продуктивних родовищ призвели до скорочення їх приросту, різкого зниження видобутку нафти і газу.

Фінансування геологорозвідувальних робіт на нафту і газ скоротилося з 1990 по 1996 рік у 5,2 раза, внаслідок чого приріст розвіданих запасів нафти і газу за цей же період зменшився у 5,4 раза і протягом останніх трьох років був менший, ніж їх видобуток.

Внаслідок недостатнього фінансування, відсутності системи економічного заохочення практично не застосовуються нові технології і методи видобутку нафти і газу.

Основні нафто- і газопроводи побудовані в 60 - 70 роках, термін амортизації багатьох з них минув, майже третина газоперекачувальних агрегатів підлягає заміні.

Нафтопереробна промисловість. Невирішення фінансово-економічних та організаційних питань забезпечення галузі нафтою призвело до скорочення виробництва продукції нафтопереробними заводами України. Власні потреби у нафтопродуктах в останні роки задовольняються переважно за рахунок їх імпорту.

Потужність нафтопереробних заводів України в 1990 році становила 62 млн. тонн, а обсяг переробки - 58 млн. тонн. У 1996 році потужність заводів зменшилася до 52,4 млн. тонн, виробничі потужності завантажені лише на чверть, що призводить до руйнування виробничого потенціалу галузі, ускладнює систему забезпечення народного господарства і населення всіма видами рідкого палива. Глибина переробки нафти становить лише 57,2 відсотка, що робить галузь недостатньо прибутковою і неконкурентоспроможною.

Електроенергетика. У 1990 році в Україні було вироблено 298,5 млрд.кВт. год. електроенергії, з яких понад 90 відсотків використано для власного споживання. В 1996 році виробництво електроенергії в Україні становило 183 млрд.кВт. год., що на 38,7 відсотка менше, ніж у 1990 році.

Атомна енергетика забезпечує понад 40 відсотків загального виробництва електроенергії.

Негативно впливає на роботу галузі:

значний спад споживання електроенергії в 1991-1996 роках, обумовлений, в основному, скороченням обсягів виробництва;

незадовільне фінансове становище галузі, що утворилося через неплатежі за електро- і теплоенергію, вироблення значної частки електроенергії з давальницького палива та адресні її поставки, несвоєчасність перегляду тарифів на електро-, теплоенергію та переоцінки вартості основних фондів, зменшення обсягів фінансування капітального будівництва за рахунок власних коштів, сповільнення і призупинення розроблення та впровадження ряду цільових галузевих програм, спрямованих на підвищення економічності роботи енергетичного обладнання, продовження терміну його служби тощо;

припинення введення в дію в 1991-1996 роках нових потужностей, за винятком атомного енергоблоку N 6 на Запорізькій АЕС, введеного в роботу у 1995 році, спрацювання основних фондів галузі в 1996 році на 46,5 відсотка, перевищення межового розрахункового ресурсу роботи більше, ніж половиною основного обладнання ТЕС;

відсутність критичних складових елементів ядерно-паливного циклу, зокрема виробництва тепловиділюючих збірок для АЕС та спеціалізованих підприємств із зберігання, переробки й захоронення відпрацьованого ядерного палива та радіоактивних відходів;

недостатня наукова та технологічна підтримка ядерної галузі;

недостатність пікових електрогенеруючих потужностей, неврегульованість тарифної та технічної політики щодо заохочення споживачів до виведення потужностей з пікової зони електроспоживання;

збільшення відходів під час використання в котлах ТЕС вітчизняного вугілля низької якості;

недостатнє врахування людського фактору (стан здоров'я, умови праці, працездатність, розвиток втоми, вимоги професійного відбору тощо) у забезпеченні високої ефективності функціонування галузі.

Крім того, негативно впливає на роботу галузі її залежність від високого рівня монополізації постачання паливно-енергетичних ресурсів, запасних частин, обладнання, матеріалів, наукових та інших послуг за імпортом, головним чином з Російської Федерації.

V. Забезпечення енергетичної безпеки України

Задоволенню вимог енергетичної безпеки України відповідає визначена в Національній енергетичній програмі України до 2010 року ( 191/96-ВР ) загальна потреба народного господарства в паливно-енергетичних ресурсах, яка становитиме в 2010 році 326 млн. тонн умовного палива і з урахуванням прийнятих темпів розвитку паливно-енергетичного комплексу покриватиметься за рахунок власних паливних ресурсів на 66,4 відсотка порівняно з 51,1 відсотка у 1996 році. Витрати котельно-пічного палива досягнуть 235 млн. тонн умовного палива і частка власних ресурсів у покритті цієї потреби становитиме 70,5 відсотка (в 1996 році - 44,9 відсотка).

У зазначених кількісних показниках використання паливно-енергетичних ресурсів на перспективу враховане відносне їх зменшення за рахунок здійснення державної політики енергозбереження та заходів, передбачених Комплексною державною програмою енергозбереження ( 148-97-п ).

Основними факторами енергетичної безпеки, що сприятимуть поліпшенню рівня забезпеченості держави паливно-енергетичними ресурсами, ефективності їх використання, є:

підвищення рівня розвіданості запасів палива в державі згідно з міжнародними стандартами;

збільшення запасів гідроенергетичних ресурсів і частки власного видобутку (виробництва) палива та енергії;

зниження енергоємності валового внутрішнього продукту;

збільшення темпів розширеного відтворення основних фондів галузей паливно-енергетичного комплексу;

зниження собівартості виробництва продукції паливно-енергетичного комплексу;

зменшення обсягів та питомої ваги імпорту паливно-енергетичних ресурсів;

збільшення кількості країн, з яких імпортуються паливно-енергетичні ресурси, розвиток взаємозв'язків з ними;

визначення максимально допустимих обсягів поставок енергоресурсів за імпортом з однієї країни;

підвищення рівня забезпеченості паливно-енергетичного комплексу устаткуванням, матеріалами, запасними частинами власного виробництва;

забезпечення надійного функціонування єдиної енергетичної системи України (постійна збалансованість виробництва і споживання енергії, електрична стійкість системи, якість струму);

підтримання належного рівня забезпеченості електростанцій органічним та ядерним паливом;

розвідування і підготовка нафтових родовищ стратегічного призначення, які можуть вводитися в експлуатацію у разі виникнення екстремальних ситуацій;

зменшення негативного впливу на довкілля діяльності виробників і споживачів палива та енергії;

вироблення критеріїв професійної відповідності з метою психофізіологічного відбору операторів для роботи за основними технологіями;

підвищення рентабельності роботи підприємств паливно-енергетичного комплексу та забезпеченості їх обіговими коштами;

забезпечення своєчасної оплати використаних споживачами палива та енергії;

визначення структури власності на засоби виробництва та об'єкти в галузях паливно-енергетичного комплексу, в тому числі іноземної;

наявність елементів паливно-ядерного циклу в Україні, зокрема підприємств з виробництва тепловиділюючих збірок для АЕС та із зберігання, переробки й захоронення відпрацьованого ядерного палива і радіоактивних відходів;

зменшення питомих витрат палива та енергії на окремі види продукції, робіт.

Забезпечення енергетичної безпеки України здійснюється шляхом реалізації Національної енергетичної програми України до 2010 року, Комплексної державної програми енергозбереження в різних сферах енергетичної безпеки відповідно до законодавства.

Пріоритетним джерелом забезпечення енергоресурсами нових виробництв, нових об'єктів житлово-комунальної сфери і сфери послуг повинні стати переважно енергоресурси, заощаджені на діючих об'єктах за рахунок енергозбереження.

Основними етапами розв'язання гострої для України проблеми істотного підвищення ефективності використання енергоресурсів є:

подолання безгосподарного ставлення до енергоресурсів, зменшення їх прямих втрат через застосування комплексу заходів щодо економічного стимулювання за раціональне використання цих ресурсів, а також посилення відповідальності за невиконання норм Закону України "Про енергозбереження" ( 74/94-ВР );

проведення структурних змін в економіці з обгрунтованим зменшенням обсягів виробництва в найбільш енергоємних галузях промисловості з обов'язковим використанням під час будівництва, технічного переозброєння та реконструкції об'єктів нових енергоефективних технологій.

Враховуючи виняткову важливість галузей паливно-енергетичного комплексу для функціонування народного господарства, слід визначити оптимальну структуру власності на засоби виробництва в цих галузях.

Органи виконавчої влади повинні у найближчі роки подолати відставання в реалізації основних завдань Національної енергетичної програми України до 2010 року, забезпечити прискорений розвиток галузей паливно-енергетичного комплексу.

Для цього потрібно:

У вугільній промисловості. Прискорити розпочату в 1996 році реалізацію структурної перебудови вугільної промисловості, що в перспективі повинно привести до зменшення потреб у державних дотаціях за рахунок збільшення видобутку вугілля, підвищення продуктивності праці та адресного вирішення складних соціальних питань.

Зберегти економічно життєздатні вугільні підприємства і за рахунок оновлення та вдосконалення виробництва забезпечити в галузі необхідні обсяги видобутку вугілля, яке залишається основним енергоносієм на найближчі 15 - 20 років.

Здійснити програми реформ у вугільній промисловості шляхом лібералізації ринку і створення сприятливих умов для конкуренції, реструктуризації, проведення орієнтованої на ринок інвестиційної політики та закриття безперспективних шахт.

Спрямовувати державну підтримку на інвестування шахт, які відповідають критеріям економічної ефективності.

У нафтогазовій промисловості. Забезпечити до 2010 року видобуток нафти з конденсатом в обсязі до 7,5 млн. тонн і газу до 35,3 млрд. куб. метрів.

Збільшити в південному нафтогазовому регіоні обсяг проведення геологорозвідувальних робіт на шельфі Чорного і Азовського морів, що дасть змогу значно поповнити запаси вуглеводневої сировини і довести питому вагу видобутку нафти в регіоні до 33 відсотків від загального її видобутку.

Розширити науково-дослідні роботи та здійснити заходи щодо підвищення нафтогазовіддачі пластів.

Здійснювати заходи щодо розвитку наукоємних виробництв у нафтогазовому комплексі шляхом налагодження співпраці з іншими країнами.

Запровадити надійний механізм фінансування геологорозвідувальних робіт з доведенням їх обсягу до 530 тис. метрів на рік.

Здійснювати розвиток нафтогазового комплексу за рахунок залишення в галузі економічно обгрунтованої частки прибутку від господарської діяльності, залучення іноземних інвестицій.

У нафтопереробній промисловості. Передбачається довести починаючи з 2000 року обсяги переробки нафти до 47 млн. тонн на рік, що забезпечується наявними виробничими потужностями, за умови закупівлі нафти у відповідних обсягах. Для цього необхідно:

інтенсифікувати роботи з будівництва нафтового терміналу в порту Південний та нафтопроводу Одеса-Броди за рахунок концентрації ресурсів підприємств галузі, залучення коштів вітчизняних інвесторів, кредитів Європейського банку реконструкції та розвитку;

збільшити кількість джерел постачання нафти та газу з країн центрально-азіатського регіону, передусім з Азербайджану, Казахстану, країн Близького Сходу, Північної Африки і басейну Північного моря (Нідерланди, Норвегія);

вишукати можливість забезпечення галузі обіговими коштами для закупівлі нафти за імпортом;

залучити вітчизняні та іноземні інвестиції для реконструкції діючих потужностей нафтопереробних заводів, з метою збільшення глибини переробки нафти до 75 відсотків, виробництва моторного палива - в 1,5 раза. Серед процесів нафтопереробки перевагу віддавати гідроочищенню, з тим щоб забезпечити випуск малосірчистого дизельного палива і каталітичне крекінгування для додаткового виробництва бензину;

розробити план перспективного розвитку магістральних систем транспортування нафти і газу як одного з найбільш економічно ефективних напрямів діяльності паливно-енергетичного комплексу.

Для фінансування реконструкції діючих магістральних нафто- і газопроводів розробити заходи щодо використання власних коштів, інвестиційних і кредитних надходжень міжнародних фінансових організацій, заінтересованих іноземних компаній і фірм.

В електроенергетиці. Забезпечити доведення виробництва електроенергії в 2010 році до 280 млрд. кВт. год., для чого здійснити:

реконструкцію, модернізацію і заміну електрогенеруючого обладнання станцій сумарною потужністю 35,3 млн. кВт, у тому числі 22,5 млн. кВт на ТЕС, 2,8 млн. кВт на ГЕС і 10 млн. кВт на АЕС;

виведення з експлуатації застарілих електрогенеруючих потужностей (6,1 млн. кВт);

добудову і введення в експлуатацію на діючих АЕС двох енергоблоків високого ступеня готовності і двох енергоблоків середнього ступеня готовності загальною сумарною потужністю 4 млн. кВт;

збільшення до 2010 року, порівняно з 1995 роком, виробництва електроенергії атомними електростанціями з 70,5 млрд. кВт. год. до 97,4 млрд. кВт. год. та витрачання ядерного палива відповідно з 22,4 млн. до 30,9 млн. тонн в умовному обчисленні (встановлена потужність АЕС - 15,88 млн. кВт.);

введення в експлуатацію на ТЕС нових енергоблоків потужністю 8,5 млн. кВт, у тому числі за рахунок парогазових установок - 4,2 млн. кВт;

будівництво нових ГЕС - ГАЕС, реконструкцію і технічне переозброєння гідроелектростанцій Дніпровського каскаду і малих ГЕС;

будівництво підприємства з виробництва тепловиділюючих збірок для АЕС;

створення потужностей з виробництва цирконієвих сплавів та цирконієвого прокату;

створення сховищ для відпрацьованого ядерного палива, включаючи виробництво контейнерів;

програму поводження з радіоактивними відходами (РАВ);

рекультивацію земель у районах видобування та переробки уранових руд;

заходи з вибору атомного реактора майбутнього;

комплекс заходів щодо забезпечення галузі працівниками необхідного рівня шляхом проведення медичного і психофізіологічного відбору та здійснення періодичного контролю;

створення технічних умов для збільшення експортних можливостей електроенергетики України, а також для інтеграції її в енергосистеми інших держав;

удосконалення оптового ринку електроенергії та нормативно-правових актів в частині взаємовідносин енергопостачальних компаній із споживачами енергії;

підвищення надійності забезпечення товаровиробників з безперервними технологічними процесами електро- та теплоенергією та виробництв, основою яких є живі біологічні організми і сировина, що піддається швидкому псуванню;

удосконалення діючої системи тарифоутворення на електро- та теплоенергію;

широке впровадження методів та технічних засобів виведення потужностей з пікової зони електроспоживання;

будівництво і введення в дію установок, що використовують нетрадиційні та відновні джерела енергії;

розширення заготівлі та використання для опалення неліквідних лісових відходів, що утворюються на підприємствах Державного комітету лісового господарства та в інших галузях;

проведення широкомасштабних заходів з реконструкції та технічного переозброєння електричних і теплових мереж, що забезпечить підвищення надійності та якості енергопостачання народного господарства;

створення єдиних муніципальних систем теплопостачання населених пунктів з використанням різних видів палива та джерел енергії, централізованого та автономного теплопостачання споживачів;

впровадження високоефективного котельного та утилізаційного обладнання на джерелах тепла;

розроблення нових критеріїв оцінки економічної доцільності будівництва, реконструкції та технічного переоснащення джерел тепла;

розроблення нормативно-правової бази щодо заохочення споживачів до економії паливно-енергетичних ресурсів, у тому числі за рахунок пільгового оподаткування частини прибутку підприємства, отриманого за рахунок їх економії;

удосконалення схем теплопостачання населених пунктів, розроблення заходів, спрямованих на більш повне забезпечення теплоенергією потреб виробництва та соціальної сфери;

комплекс заходів з енергозбереження відповідно до прийнятих законодавчих актів та інших нормативних документів;

впровадження короткострокових маловитратних заходів з енергозбереження в матеріальному виробництві, комунально-побутовому секторі, серед населення;

розвиток пріоритетних напрямів науково-дослідних робіт та впровадження наявних в Україні розробок використання енергії плазми, двигунів внутрішнього згоряння на основі водневих газогенераторів, топок для спалювання низькосортного твердого палива у киплячому шарі.

Необхідно вирішити питання забезпечення атомної енергетики ядерним паливом. Підприємства України виробляють тільки 30 відсотків необхідної кількості природного урану і випускають лише окремі види технологічного обладнання та запасних частин для АЕС. Зважаючи на великі природні запаси урану та цирконію, значний науково-технічний та промисловий потенціал, Україна має можливості для створення вітчизняного виробництва ядерного палива. Реалізація Комплексної програми створення ядерно-паливного циклу дозволить знизити залежність атомної енергетики від іноземних поставок з 90 до 45 відсотків, а розвиток виробничих потужностей повністю забезпечить потреби АЕС у природному урані в 2010 році, у цирконієвих сплавах, прокаті, а також у виготовленні тепловиділюючих збірок - у 2002 році.

VI. Удосконалення системи забезпечення енергетичної безпеки України

До напрямів роботи органів виконавчої влади щодо вдосконалення структури управління та засобів забезпечення енергетичної безпеки належать:

вироблення стратегії та планування розвитку власного паливно-енергетичного комплексу, включаючи виробництво ядерного палива, переробку та безпечне захоронення відпрацьованого ядерного палива та радіоактивних відходів;

розроблення прогнозних паливно-енергетичних балансів і балансів окремих видів палива та енергії;

чітке визначення і реалізація пріоритетів у проведенні експортно-імпортної політики стосовно паливно-енергетичних ресурсів;

здійснення активної політики енергозбереження;

стимулювання впровадження енергозберігаючих технологій, забезпечення підприємств та побутових споживачів засобами обліку використання газу, електро- і теплоенергії, гарячої та холодної води;

використання поліпшених теплоізоляційних технологій у промисловому та житловому будівництві;

забезпечення висвітлення у засобах масової інформації проблем підвищення ефективності та економного витрачання паливно-енергетичних ресурсів, застосування енергозберігаючих технологій;

виявлення та оцінка наслідків впливу дестабілізуючих факторів та аварій, а також обставин, що їх спричиняють, та їх невідкладне усунення;

розроблення пропозицій щодо внесення змін до законодавчих актів з питань оподаткування підприємств паливно-енергетичного комплексу, спрямованих на стимулювання розвитку галузі;

забезпечення професійної надійності операторів провідних технологічних процесів у галузях паливно-енергетичного комплексу;

дійовий контроль за виконанням Національної енергетичної програми України до 2010 року, а також інших програмних документів і заходів, що визначають енергетичну безпеку України.