З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 рік, Додаткового протоколу 1975 року та Другого додаткового протоколу 1978 року до Конвенції

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998, N 23, ст.129 )

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами N 1299-XIV ( 1299-14 ) від 15.12.99, ВВР, 2000, N 1, ст.4 N 3453-VI ( 3453-17 ) від 02.06.2011, ВВР, 2011, N 50, ст.548 }

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

1. Європейську конвенцію про видачу правопорушників ( 995_033 ), 1957 рік, Додатковий протокол 1975 року ( 995_034 ) та Другий додатковий протокол 1978 року ( 995_035 ) до Конвенції, підписані від імені України 29 травня 1997 року в м. Страсбурзі, ратифікувати з такими заявами і застереженнями:

1) до Конвенції:

а) до статті 1:

Україна залишає за собою право не здійснювати видачу, якщо особа, видача якої запитується, за станом здоров'я не може бути видана без шкоди її здоров'ю;

б) до пункту 1 статті 2:

Україна здійснюватиме видачу лише осіб, які вчинили злочини, що караються позбавленням волі на максимальний строк не менше одного року або більш суворим покаранням;

в) до статті 4:

видачу правопорушників за вчинення загальнокримінальних правопорушень, що також є військовими правопорушеннями, може бути здійснено Україною лише за умови, якщо особу, видача якої запитується, не буде піддано кримінальному переслідуванню за військовим правом або законом;

г) до підпунктів "a" і "b" пункту 1 статті 6:

Україна не видаватиме іншій державі громадян України.

Для цілей цієї Конвенції громадянином України вважається будь-яка особа, яка відповідно до законів України на час прийняття рішення про видачу є громадянином України;

д) до пункту 5 статті 21:

Україна дозволятиме транзитне перевезення через свою територію осіб, що видаються, на тих самих умовах, на яких вона здійснює видачу правопорушників;

е) до статті 23:

запит про видачу правопорушника та документи, які до нього додаються, мають надсилатися до України разом із перекладом на українську мову або на одну з офіційних мов Ради Європи, якщо вони не складені цими мовами;

2) до Додаткового протоколу 1975 року:

Україна заявляє, що хоч її законодавство і відповідає пунктам "a" та "b" і не містить положень, що суперечать пункту "c" статті 1 даного Протоколу, вона не приймає його главу I і залишає за собою право вирішувати відповідно до неї в кожній окремій справі задовольняти чи не задовольняти запит про видачу правопорушника;

3) до Другого додаткового протоколу 1978 року:

Україна визначає, що органами, яким надаються повноваження згідно з пунктом 1 статті 12 Конвенції ( 995_033 ) в редакції Другого додаткового протоколу 1978 року до Конвенції ( 995_035 ), є Міністерство юстиції України (щодо екстрадиції у справах на стадії судового розгляду або виконання вироку) і Генеральна прокуратура України (щодо екстрадиції у справах на стадії досудового слідства).

{ Статтю 1 доповнено пунктом 3 згідно із Законом N 1299-XIV ( 1299-14 ) від 15.12.99; в редакції Закону N 3453-VI ( 3453-17 ) від 02.06.2011 }

2. Визнати таким, що втратив чинність, Закон України "Про приєднання України до Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 рік" ( 338/95-ВР ) (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., N 31, ст.249).