П О С Т А Н О В А ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Про Концепцію державного регулювання безпеки та управління ядерною галуззю в Україні

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 18, ст.106 )

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є :

1. Схвалити Концепцію державного регулювання безпеки та управління ядерною галуззю в Україні (додається).

2. Покласти прийняту Концепцію державного регулювання безпеки та управління ядерною галуззю в Україні в основу законодавства в галузі використання ядерної енергії та радіаційного захисту України.

Голова Верховної Ради України                            І. ПЛЮЩ

м.Київ, 25 січня 1994 року
      N 3871-XII
 

СХВАЛЕНА Постановою Верховної Ради України від 25 січня 1994 року N 3871-XII

КОНЦЕПЦІЯ державного регулювання безпеки та управління ядерною галуззю в Україні

1. Вихідні об'єктивні умови

Україна має 14 діючих блоків атомних електростанцій (АЕС), що репрезентують одну з найбільших ядерно-енергетичних програм у Європі (п'яте місце після Франції, Великобританії, Росії та Німеччини). В Україні функціонують п'ять підприємств по добуванню та переробці радіоактивної руди. Близько п'яти тисяч закладів та підприємств використовують джерела іонізуючого випромінювання, більш як 2600 підприємств використовують майже 105000 радіоізотопних приладів. Крім того, є проблема поводження з радіоактивними відходами (РАВ) та їх захоронення.

Таким чином, перед Україною постає невідкладне завдання - забезпечити безпеку використання ядерної енергії, радіаційно небезпечних технологій та речовин за будь-яких варіантів розвитку або згортання ядерної енергетичної програми.

Особливою проблемою є те, що сьогодні в Україні використання ядерної енергії, радіаційно небезпечних технологій та речовин здійснюється, по-перше, в умовах недостатньої законодавчої бази, а по-друге, за наявності недосконалих державних та господарських структур.

Слід підкреслити, що створення відповідної організаційної структури використання ядерної енергії, радіаційно небезпечних технологій та речовин є передумовою вирішення всього комплексу проблем безпеки ядерної галузі.

2. Структура державних органів

При розробці структури державних органів необхідно використати досвід, нагромаджений у державах з розвинутою атомною енергетикою, максимально враховуючи вже існуючі в Україні державні структури.

Досвід у забезпеченні безпеки використання ядерної енергії, радіаційно небезпечних технологій і речовин передбачає наявність:

- законодавчої бази, яка регламентує будь-яку діяльність у галузі використання ядерної енергії, радіаційно небезпечних технологій та речовин;

- державного органу (органів), який здійснює управління об'єктами атомної енергії (ОАЕ);

- системи державного регулювання і нагляду за дотриманням правил і норм безпеки на об'єктах атомної енергії і підприємствах, які використовують радіаційно небезпечні технології та речовини, та видачі дозволів (ліцензій) на виконання робіт у цій галузі;

- експлуатуючої організації (ЕО) для об'єктів атомної енергії, яка несе повну відповідальність перед суспільством і державою за їх безпечну експлуатацію.

Враховуючи світовий досвід і рекомендації міжнародних організацій, для виконання функцій експлуатуючої організації має бути створена Державна енергокомпанія (енергокомпанії). Експлуатуюча організація здійснює свою діяльність на господарській основі і пов'язана з постачальниками проекту, обладнання, послуг тільки договірними зобов'язаннями. Законодавчими, фінансовими та іншими засобами слід уникати прямих чи непрямих варіантів адміністративної залежності експлуатуючої організації від постачальників.

Недоцільним є покладення функцій експлуатуючої організації безпосередньо на адміністрацію об'єкта атомної енергії, тому що це може призвести до ігнорування питань безпеки, зважаючи на сконцентрованість уваги адміністрації АЕС на вирішенні повсякденних проблем експлуатації.

З іншого боку, орган державного управління в галузі використання ядерної енергії не повинен зосереджувати на собі функції експлуатуючої організації. Замість цього він має невідкладно розпочати формування повноцінної експлуатуючої організації (організацій) згідно з принципами розподілу відповідальності. Формування експлуатуючої організації має здійснюватися відповідно до спеціально розробленої програми.

Існують загальновизнані, перевірені на практиці принципи, що стосуються загальної безпеки при захороненні радіоактивних відходів, за якими:

- той, хто виробляє радіоактивні відходи, не має права виконувати роботи по їх захороненню;

- забруднювач повинен платити за подальше знешкодження шкідливих викидів.

Отже, не можна доручати роботи по довгостроковому зберіганню або захороненню радіоактивних відходів відомству, яке буде найбільшим постачальником РАВ. Виходячи з таких принципів державне управління у цій галузі доцільно доручити Міністерству України у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (Мінчорнобилю України). Це дасть можливість також об'єднати кошти і зусилля, які витрачаються на захоронення як радіоактивних відходів, що утворилися внаслідок Чорнобильської катастрофи, так і радіоактивних відходів, що утворюються під час технологічних процесів. Вирішення питань поводження з радіоактивними відходами АЕС (збирання, переробка, зберігання) до моменту передачі радіоактивних відходів на захоронення повинна здійснювати експлуатуюча організація.

У разі прийняття рішення про збільшення обсягів виробництва електроенергії на АЕС і необхідність розвитку ядерного паливного циклу в Україні функції державного органу управління ним доцільно доручити Міністерству машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України (Мінмашпрому України).

Сьогодні в Україні до регулювання безпеки використання ядерної енергії, радіаційно небезпечних технологій та речовин мають безпосереднє відношення такі органи, установи і підрозділи:

- Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки (Держатомнагляд України) - ліцензування, нормування, нагляд;

- Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ України) - ліцензування, нормування, нагляд;

- Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди України) - ліцензування, нормування;

- Національна комісія по радіаційному захисту населення України (НКРЗУ) - нормування, нагляд.

На поточний момент неможливо однозначно зробити опис функцій, розподіл повноважень та відповідальності між цими суб'єктами регулювання, оскільки їх завдання та функції визначені статутними документами, які були прийняті в різний час, ізольовано один від одного, виходячи з різних понять та термінологій.

Ситуація ускладнюється також практичною відсутністю чинного законодавства, яке б регулювало питання закріплення відповідальності за регулювання різних аспектів безпеки між існуючими державними органами, а також тим, що розробка різних частин нового ядерного законодавства відбувається ізольовано одна від одної, за відсутності механізму координації та узгодження між собою.

Як наслідок деякі види діяльності є об'єктом повноважень кількох регулюючих органів, у той час як певні аспекти, що мають відношення до безпеки використання ядерної енергії, радіаційно небезпечних технологій та речовин, залишаються поза сферою державного регулювання.

Тому на порядку денному гостро постало питання створення координованої системи (структури) регулюючих органів та розподілу меж їх функцій, повноважень, відповідальності, які б забезпечили ефективність регулювання ядерної та радіаційної безпеки.

Структуру органів державного регулювання безпеки та управління в галузі використання ядерної енергії, радіаційно небезпечних технологій та речовин в Україні можна представити в такому вигляді:

законодавчий рівень - Верховна Рада України;

виконавчий рівень:

- органи державного управління - Державний комітет України по використанню ядерної енергії (Держкоматом України), Мінчорнобиль України, Мінмашпром України;

- експлуатуюча організація (організації);

- органи регулювання і нагляду за радіаційною і ядерною безпекою - Мінприроди України, МОЗ України, Держатомнагляд України, НКРЗУ.

3. Функції державних органів

3.1. Верховна Рада України

Координацію розробки системи законів, законодавчих актів і рішень, що регламентують використання ядерної енергії, радіаційно небезпечних технологій та речовин, і їх прийняття здійснює Верховна Рада України.

Координація законодавчого процесу здійснюється шляхом попереднього прийняття відповідних концепцій, визначення політики та головних принципів, які повинні стати основою для подальшої розробки окремих законів і програм використання ядерної енергії, радіаційно небезпечних технологій та речовин.

Верховна Рада України затверджує Державну програму розвитку атомної енергетики як складову частину Державної програми розвитку паливно-енергетичного комплексу і схвалює рішення про вибір майданчиків та спорудження підземного сховища для остаточного захоронення високоактивних, альфа-активних та довгоживучих середньоактивних відходів, а також АЕС та заводів ядерного паливного циклу.

3.2. Органи державного управління

3.2.1. Орган державного управління в галузі використання ядерної енергії

У галузі використання ядерної енергії цей орган несе відповідальність за:

- розробку і реалізацію Державної програми розвитку атомної енергетики;

- створення експлуатуючої організації (організацій) для АЕС;

- координацію розробки та реалізацію заходів щодо підвищення безпеки об'єктів атомної енергії;

- формування та обгрунтування тарифів на електроенергію, яка виробляється на АЕС;

- організацію безпечного поводження з радіоактивними відходами у галузі (збирання, переробка, зберігання) до моменту передачі радіоактивних відходів на захоронення;

- розробку заходів та забезпечення готовності до ліквідації аварій на об'єктах атомної енергії;

- проведення єдиної науково-технічної та інвестиційної політики в галузі;

- координацію розвитку і роботи підприємств та організацій, які забезпечують діяльність об'єктів атомної енергії;

- створення та координацію системи науково-технічної та конструкторської підтримки підприємств галузі;

- формування системи і розробку програми навчання та підготовки необхідних спеціалістів;

- розробку і реалізацію програм, спрямованих на запобігання та зменшення забруднення навколишнього природного середовища;

- формування та розміщення у встановленому порядку державних замовлень, координацію діяльності підприємств та організацій по виконанню цих замовлень;

- створення, реорганізацію та ліквідацію у встановленому порядку підприємств і організацій, затвердження їх статутів (положень) та наймання на контрактній основі керівників;

- участь у міжнародному співробітництві в галузі використання ядерної енергії;

- забезпечення розробки програм та формування фонду для виведення з експлуатації і консервації АЕС;

- забезпечення розробки і реалізації програми якості робіт на об'єктах атомної енергії.

3.2.2. Орган державного управління в галузі захоронення та довгострокового зберігання радіоактивних відходів

У галузі захоронення та довгострокового зберігання радіоактивних відходів цей орган несе відповідальность за:

- координацію та контроль робіт по збиранню, транспортуванню, переробці, зберіганню і захороненню радіоактивних відходів промисловості, медицини, науково-дослідних установ, радіоактивних відходів, що виникають під час проведення робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

- розробку, обгрунтування та реалізацію Державної програми поводження з радіоактивними відходами;

- створення та функціонування єдиної державної системи обліку радіоактивних відходів, а також сховищ або місць їх тимчасового зберігання;

- розробку та реалізацію єдиної технологічної політики поводження з радіоактивними відходами в Україні;

- координацію робіт по експлуатації, реконструкції або ліквідації пунктів зберігання або захоронення радіоактивних відходів;

- координацію робіт по створенню нових сховищ радіоактивних відходів як у зоні відчуження Чорнобильської АЕС, так і за її межами;

- координацію робіт по створенню безпечного національного сховища високоактивних відходів та відпрацьованого ядерного палива у глибоких геологічних формаціях;

- координацію науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт у галузі поводження з радіоактивними відходами.

3.3. Експлуатуюча організація

Експлуатуюча організація несе відповідальность за:

- забезпечення безпеки персоналу, населення та навколишнього природного середовища під час будівництва, експлуатації та виведення з експлуатації і консервації АЕС;

- отримання згідно з діючим законодавством дозволу в Держатомнагляді України на здійснення діяльності на всіх етапах життєвого циклу АЕС;

- здійснення власними силами або з залученням інших підприємств (організацій) діяльності, пов'язаної з вибором майданчика, проектуванням, будівництвом, введенням в експлуатацію, експлуатацією, виведенням з експлуатації і консервацією АЕС;

- створення необхідної організаційної структури експлуатуючої організації та адміністрації АЕС для забезпечення будівництва, безпечної експлуатації та виведення з експлуатації і консервації АЕС;

- постійний контроль за діяльністю АЕС, які входять до об'єднання, аналіз їх роботи, розробку та впровадження заходів щодо підвищення безпеки і надійності роботи енергоблоків;

- забезпечення виконання державного замовлення та договірних зобов'язань щодо вироблення електричної та теплової енергії атомними станціями, що входять до експлуатуючої організації, за умови збереження в усіх випадках пріоритету забезпечення безпеки персоналу, населення і навколишнього природного середовища в усіх інших питаннях господарської діяльності;

- забезпечення АЕС ядерним паливом, запасними частинами, приладами, нормативно-технічними документами, необхідними допоміжними матеріалами та іншими матеріально-технічними і фінансовими ресурсами;

- вирішення питань поводження з ядерним паливом і радіоактивними відходами АЕС до моменту передачі палива на переробку, а радіоактивних відходів - на захоронення;

- організацію ремонтного і технічного обслуговування АЕС, а також реконструкцію енергоблоків та модернізацію обладнання;

- забезпечення розробки процедур по управлінню аваріями та організацію робіт по ліквідації наслідків цих аварій, забезпечення готовності необхідних технічних і медичних засобів та служб на випадок аварій;

- організацію збирання, аналізу і поширення інформації про випадки відмови обладнання та порушення в роботі АЕС, за розробку і реалізацію необхідних коригуючих заходів;

- забезпечення інженерно-технічної підтримки атомних станцій, організацію робіт по обміну, оцінці та впровадженню досвіду експлуатації АЕС;

- організацію виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з метою підвищення безпеки, надійності та ефективності роботи АЕС;

- виконання функцій замовника щодо проектування і спорудження АЕС;

- добір, розстановку виробничого і підготовку адміністративного персоналу АЕС;

- організацію фізичного захисту та пожежної охорони АЕС;

- розробку і реалізацію загальної програми забезпечення якості;

- формування централізованих фондів:

страхового фонду для персоналу і населення на випадок

виникнення збитків,  пов'язаних з діяльністю АЕС;
     фонду виведення з експлуатації і консервації АЕС;
     фонду компенсації населенню, що проживає у  регіонах
розміщення АЕС;
     фонду         проведення         науково-дослідних         та
експериментально-конструкторських робіт;

фонду медико-санітарного забезпечення;

організацію поширення інформації про роботу АЕС у пресі;

надання за встановленою формою державним та місцевим

органам, а також громадським організаціям на їх запит:
     висновків  та обгрунтувань придатності та можливості
безпечного використання майданчиків, вибраних для будівництва АЕС;
     матеріалів про екологічний вплив об'єктів атомної енергії  на
населення і навколишнє середовище на всіх етапах  життєвого  циклу
АЕС;

матеріалів щодо перспективи розвитку соціально-економічної сфери регіонів розміщення АЕС;

даних обліку та зберігання ядерних матеріалів, джерел іонізуючого випромінювання.

3.4. Державне регулювання безпеки використання ядерної енергії, радіаційно небезпечних технологій та речовин

Функції державного регулювання безпеки використання ядерної енергії, радіаційно небезпечних технологій та речовин і, відповідно, повноваження органів регулювання розподіляються на три групи:

- надання дозволів (ліцензій) на здійснення діяльності, пов'язаної з використанням ядерної енергії, радіаційно небезпечних технологій та речовин на підставі оцінки і аналізу відповідної інформації (ліцензування);

- встановлення нормативних критеріїв, лімітів та вимог, що визначають межі і умови безпечного використання ядерної енергії, радіаційно небезпечних технологій та речовин у державі (нормування);

- здійснення нагляду за дотриманням діючих нормативних вимог та умов наданих дозволів (ліцензій) організаціями, підприємствами та особами, що використовують радіаційно небезпечні технології та речовини, і застосування відповідних примусових заходів (нагляд).

Державні регулюючі органи, що створюються для виконання зазначених функцій, незалежно від структури і спеціалізації, повинні додержувати таких принципів:

- регулюючий орган не повинен відповідати за розвиток того виду діяльності, для регулювання безпеки якого його створено;

- регулюючий орган повинен бути незалежним від державних органів, установ та посадових осіб, на яких покладено відповідальність за розвиток того виду діяльності, для регулювання безпеки якого його створено;

- регулюючий орган повинен бути незалежним від промислової інфраструктури та/або організацій, регулювання діяльності яких він здійснює;

- регулюючий орган несе відповідальність не за безпеку використання радіаційно небезпечної технології, а за повноту, достатність та обгрунтованість своїх висновків щодо того, що є безпечним і що є небезпечним у тій сфері регулювання, яка віднесена до його компетенції, та/або за повноту і якість нагляду.

Згідно з наведеними принципами пропонується така структура регулювання безпеки використання ядерної енергії, радіаційно небезпечних технологій та речовин в Україні.

3.4.1. Ліцензування

Усі види діяльності, що об'єднуються таким спільним фактором небезпеки, як іонізуюче випромінювання, умовно можна поділити на три категорії - об'єкти ліцензування:

категорія 1 - ядернонебезпечні об'єкти та складні радіаційні технології, забезпечення безпеки яких вимагає складних організаційно-технічних заходів і обгрунтування безпеки (ядерні енергетичні та дослідні установки, усі види поводження з ядерним паливом, технології переробки, кондиціювання і захоронення радіоактивних відходів, радіохімічні заводи та установки, виготовлення ізотопів та джерел іонізуючого випромінювання тощо);

категорія 2 - використання джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ), радіоізотопних приладів і речовин (РІП);

категорія 3 - майданчики під ядерно-небезпечні об'єкти та складні радіаційні технології, забезпечення безпеки яких вимагає складних організаційно-технічних заходів і обгрунтування безпеки, а також майданчики під зберігання та захоронення радіоактивних відходів.

У кожному випадку відповідна процедура ліцензування, тобто вивчення і оцінка обгрунтування безпеки, потребує окремої експертної компетенції, що і є підставою для існування трьох окремих регулюючих органів. Зважаючи на існуючі на сьогоднішній день в Україні державні установи, можна виділити такі регулюючі органи, що мають надавати дозвіл на згадані вище категорії об'єктів ліцензування:

- Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки - категорія 1;

- Міністерство охорони здоров'я України - категорія 2;

- Міністерство охорони навколишнього природного середовища України - категорія 3.

Головним принципом ліцензування є те, що той орган, який несе відповідальність за ліцензування певного виду діяльності, несе відповідальність за весь комплекс перевірок, експертиз, що мають бути здійснені для надання дозволу (в т. ч. за оцінку відповідності усім правилам і нормам, що регулюють радіаційну безпеку). Взаємодія цих органів визначається в межах відповідних ліцензійних процедур.

3.4.2. Нормування

Другою функцією державного регулювання є нормування, тобто повноваження щодо розробки та затвердження критеріїв, норм, правил та вимог з безпеки. Відповідно до вищезазначеного розподілу повноважень щодо ліцензування природним буде такий розподіл галузей нормування:

Держатомнагляд України: - технологічні критерії, норми та вимоги з ядерної та радіаційної безпеки з огляду і на підставі критеріїв та лімітів допустимого впливу на персонал, населення і навколишнє середовище, що встановлюються відповідно МОЗ України та Мінприроди України; - вимоги до процедур одержання ліцензій експлуатуючою організацією і видів діяльності в галузі викорис- тання ядерної енергії та поводження з радіоактивними відходами; - вимоги до обсягу, повноти і структури проектних ма- теріалів з обгрунтування безпеки, які мають надавати- ся експлуатуючою організацією для отримання дозволу на спорудження, розширення або реконструкцію об'- єктів, що застосовують ядерні та радіаційні техно- логії (сертифікації проекту); - вимоги до періодичних звітів експлуатуючої організа- ції про стан поточної безпеки експлуатації об'єктів, що застосовують ядерні та радіаційні технології; - розробка відповідних процедур оцінки безпеки; - вимоги до програм забезпечення якості на всіх етапах життєвого циклу об'єктів, що застосовують ядерні та радіаційні технології; - вимоги до складу і структури планів захисту персона- лу і населення на випадок аварії на об'єкті; - критерії, норми і правила безпеки поводження (кон- диціювання, іммобілізації), зберігання та захоронен- ня радіоактивних відходів;

МОЗ України: - норми радіаційної безпеки, санітарно-гігієнічні нор- ми і правила радіаційної безпеки; - вимоги щодо рівнів опромінення пацієнтів і персоналу при опромінюванні в медичних цілях; - вимоги до процедур отримання дозволу на використання джерел іонізуючого випромінювання та радіоізотопних приладів; - норми, правила безпечного поводження з джерелами іонізуючого випромінювання та з радіоізотопними при- ладами; - вимоги до процедур обліку, зберігання та списання джерел іонізуючого випромінювання та радіоізотопних приладів; - вимоги до процедур контролю радіаційної безпеки на підприємствах і в організаціях, що використовують джерела іонізуючого випромінювання та радіоізотопні прилади;

Мінприроди України: - критерії, норми безпечного впливу на навколишнє середовище під час використанні ядерної енергії та радіаційно небезпечних технологій та речовин; - вимоги до обсягу, структури та повноти інформації, яка має бути надана для оцінки і отримання дозволу на вибір майданчика під спорудження об'єкта, що вико- ристовує радіаційно небезпечні технології; - вимоги до процедури отримання дозволу на вибір май- данчика під спорудження, розширення або реконс- трукцію радіаційно небезпечного об'єкта.

3.4.3. Нагляд

Сфери нагляду мають бути розподілені відповідно до розподілу відповідальності щодо ліцензування і здійснюватися спеціальними автономними підрозділами або органами:

1. Головна державна інспекція з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою Держатомнагляду України: - нагляд за виконанням умов ліцензії (дозволу) на екс- плуатацію об'єкта атомної енергії (використання радіаційної технології); - нагляд за дотриманням стандартів, правил та норм ядерної та радіаційної безпеки, що поширюються на об'єкт нагляду (в межах проммайданчика); - контроль за ефективністю системи підготовки та пе- репідготовки експлуатаційного персоналу об'єкта атом- ної енергії; - ліцензування експлуатаційного персоналу, який здійснює безпосереднє управління технологічними процесами об'- єкта атомної енергії; - застосування відповідних санкцій у випадках виявлення порушень норм, правил, умов ліцензії; - нагляд за дотриманням правил, норм, стандартів безпе- ки поводження, зберігання та захоронення радіоактив- них відходів;

2. Державний санітарний нагляд МОЗ України: - нагляд за дотриманням умов дозволів на використання джерел іонізуючого випромінювання та радіоізотопних приладів і речовин; - контроль за виконанням відповідних вимог норм радіаційної безпеки та санітарно-гігієнічних правил підприємствами, що використовують джерела іонізуючого випромінювання та радіоізотопні прилади і речовини; - перевірка відомчих систем обліку, зберігання та ко- ристування джерелами іонізуючого випромінювання та радіоізотопними приладами і речовинами; - контроль за аварійною готовністю організацій, під- приємств та установ, що використовують джерела іоні- зуючого випромінювання та радіоізотопні прилади і речовини; - вибірковий контроль за радіаційним забрудненням про- дуктів харчування та об'єктів навколишнього природно- го середовища; - застосування відповідних санкцій у разі виявлення по- рушень норм, правил, умов ліцензії;

3. Державна екологічна інспекція Мінприроди України: - вибірковий контроль за дотриманням дозволених норм на викиди та скидання радіоактивних речовин за межі про- мислових майданчиків об'єктами, що використовують радіаційно небезпечні технології.

Національна комісія по радіаційному захисту населення України виконує консультативні функції з питань аналізу ситуації і розробки рекомендацій, пов'язаних з радіаційною безпекою населення.

3.4.4. Зміни в існуючій структурі органів регулювання

Для об'єктивності і неупередженості має бути забезпечена адміністративна незалежність і автономність органів і підрозділів, що здійснюють нагляд, від відповідних органів, що виконують функції нормування. Це зумовлено тим, що безпосередній контроль і нагляд за дотриманням і виконанням норм і правил не може здійснюватися тим органом, що їх створює і затверджує.

Повинна бути забезпечена лише повна адміністративна незалежність органів нагляду від відповідних органів нормування при збереженні якнайтіснішого методологічного зв'язку, а також зворотного зв'язку за результатами практики контрольно-наглядової діяльності.

Зважаючи на викладені принципи, пропонуються такі зміни в існуючій структурі.

Міністерство охорони здоров'я України

Крім забезпечення необхідних функцій з санітарного нагляду, МОЗ України несе безпосередню відповідальність за розробку і виконання державних програм з медико-санітарного забезпечення атомної енергетики і промисловості, включаючи аспекти аварійної готовності, розробку рекомендацій і заходів щодо зниження опромінення тощо.

Оскільки певні аспекти цих функцій є самі собою об'єктами санітарного нагляду і нормування радіаційної безпеки, це вимагає чіткого адміністративного розподілу між підрозділами у складі МОЗ України, які виконують відповідні функції, щоб уникнути залежності Державного санітарного нагляду МОЗ України від відповідних функціональних підрозділів МОЗ України.

Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки

Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки та орган державного управління в галузі використання ядерної енергії функціонально підпорядковуються Віце-Прем'єр-міністру, який відповідає за розвиток паливно-енергетичного комплексу. Таке підпорядкування порушує вищезгадані вимоги режиму ядерної безпеки.

Відповідно Держатомнагляд України має бути виведений із структури функціонального підпорядкування Віце-Прем'єр-міністру, який відповідає за розвиток паливно-енергетичного комплексу, і переведений до прямого підпорядкування Першому Віце-Прем'єр-міністру України.

Крім того, в усіх випадках повинна бути забезпечена автономія Головної державної інспекції Держатомнагляду України шляхом затвердження Голови цієї інспекції Кабінетом Міністрів України.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України

Згідно з розподілом зазначених функцій органом ліцензування є Управління ядерної і радіаційної безпеки Мінприроди України. Органом нагляду є Державна екологічна інспекція Мінприроди України.

Додатково певні допоміжні функції у системі забезпечення та підтримки регулюючих функцій виконують інші державні органи (Державний комітет України по гідрометеорології - організація і ведення загальнодержавної системи спостереження за радіаційною обстановкою на території України, Державний митний комітет України - здійснення контролю за дотриманням правил переміщення джерел іонізуючого випромінювання та радіоізотопних приладів і речовин через митний кордон України, Міністерство внутрішніх справ України - забезпечення державного пожежного нагляду, а також контролю за дотриманням вимог охорони джерел іонізуючого випромінювання та радіоізотопних приладів і речовин). Підрозділи цих органів входять до системи оперативного підпорядкування відповідним регулюючим органам. Система оперативного підпорядкування, в тому числі методично-звітного, визначається відповідними рішеннями Кабінету Міністрів України і обов'язково вноситься до положень про ці органи та підрозділи.

4. Науково-технічна підтримка

У межах визначених функцій та завдань відповідні регулюючі органи, органи державного управління, експлуатуючі організації організують науково-технічну підтримку своєї діяльності. На договірних засадах для цього залучаються наукові установи Академії наук України, відомчі та незалежні наукові, консультативні і експертні органи як України, так і іноземних держав.

При цьому необхідне суворе дотримання таких принципів:

- одна і та ж наукова експертна установа не може проводити обгрунтування безпеки або певної частини її на замовлення експлуатуючої організації і в той же час виконувати експертну оцінку цієї ж роботи на замовлення регулюючого органу;

- регулюючий орган або його відомчі наукові, експертні установи не можуть виконувати обгрунтування безпеки, на підставі якого експлуатуючій організації може бути надана ліцензія (дозвіл) на користування (експлуатацію). Він може лише оцінювати достатність і повноту обгрунтування, підготовленого експлуатуючою організацією.

5. Структура законодавства в галузі використання ядерної енергії та радіаційного захисту в Україні

Майбутнє законодавство в галузі використання ядерної енергії та радіаційного захисту в Україні має містити:

- правовий режим добування та використання уранових руд, відповідно - правовий режим атомної сировини і виробництва ядерних матеріалів;

- правовий режим передачі ядерної технології;

- правовий режим ліцензування та державного нагляду за ядерними установками;

- правовий режим ліцензування та державного нагляду за використанням радіоактивних речовин та інших джерел іонізуючого випромінювання;

- правовий режим забезпечення радіаційного захисту під час проведення робіт, пов'язаних з використанням джерел іонізуючого випромінювання;

- правовий режим поводження з радіоактивними відходами;

- правовий режим цивільно-правової відповідальності, страхування та державного відшкодування;

- правовий інститут фізичного захисту ядерного матеріалу, ядерних установок і радіоактивних відходів;

- правовий режим обліку та контролю за зберіганням і використанням ядерного матеріалу та джерел іонізуючого випромінювання;

- інститут кримінально-правової відповідальності за порушення норм ядерного законодавства;

- правовий режим транспортування радіоактивних речовин.