Консульська конвенція між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Фінляндською Республікою

( Конвенцію ратифіковано Указом Президії Верховної Ради СРСР N 170-VII ( v0170400-66 ) від 24.08.66 )

{ Конвенція не застосовується на території України згідно із Законом N 2215-IX ( 2215-20 ) від 21.04.2022 }

Президія Верховної Ради Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Президент Фінляндської Республіки,

маючи на меті дальше зміцнення дружніх відносин між обома державами,

керуючись бажанням розвивати консульські відносини між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Фінляндською Республікою,

вирішили укласти Консульську Конвенцію і з цією метою призначили своїми Уповноваженими:

Президія Верховної Ради Союзу Радянських Соціалістичних Республік - Завідуючого Договірно-правовим відділом Міністерства закордонних справ СРСР Хлестова Олега Миколайовича,

Президент Фінляндської Республіки - Начальника Адміністративного відділу Міністерства закордонних справ Фінляндії Велі Хеленіуса,

які після обміну своїми повноваженнями, визнаними в належному порядку і потрібній формі, погодилися про нижченаведене.

Розділ I
Заснування консульств, призначення і допущення
консулів, персонал консульств

Стаття 1

1. Кожна Договірна Сторона має право відповідно до цієї Конвенції засновувати на території другої Договірної Сторони консульства.

2. Про заснування консульств, їх клас, місцеперебування та округи Сторони домовляються в кожному окремому випадку.

Стаття 2

До призначення консула заінтересована Договірна Сторона запитає дипломатичним шляхом згоди другої Договірної Сторони на таке призначення.

Стаття 3

1. Дипломатичне представництво держави, що призначила консула, подає Міністерству закордонних справ країни перебування консульський патент, в якому вказується прізвище та ім'я консула, ранг, визначений для нього консульський округ і місце його перебування.

2. Консул може приступити до виконання своїх обов'язків лише після визнання його як такого державою перебування. Таке визнання після подання патенту матиме місце у формі екзекватури.

3. Після визнання власті країни перебування вживають необхідних заходів для того, щоб консул міг виконувати свої обов'язки і користуватися правами, привілеями та імунітетами, передбаченими цією Конвенцією і законодавством країни перебування консула.

Стаття 4

1. У разі відсутності, хвороби або смерті консула держава, що призначила консула, може уповноважити для тимчасового керівництва консульством одного із співробітників свого дипломатичного представництва, консульську службову особу даного чи іншого консульства; прізвище такої особи має бути попереду доведене до відома Міністерств закордонних справ країни перебування консула.

2. Особа, уповноважена для тимчасового керівництва консульством, користуватиметься правами, привілеями та імунітетами консулів, передбаченими цією Конвенцією.

Стаття 5

У цій Конвенції розуміється:

1. Під терміном "консульство" - генеральне консульство, консульство або віце-консульство.

2. Під терміном "консул" - генеральний консул, консул або віце-консул, які є керівниками консульств.

3. Під терміном "консульські службові особи" - особи, включаючи керівника консульства, які здійснюють консульські функції.

4. Під терміном "співробітники консульства" - всі інші особи, зайняті в консульстві, включаючи допоміжний персонал, які не підпадають під пункти 2 і 3.

Стаття 6

Консулами і консульськими службовими особами можуть бути тільки громадяни держави, що призначила консула.

Розділ II
Права, привілеї та імунітети

Стаття 7

1. Консульські службові особи і співробітники консульства, які є громадянами держави, що призначила консула, користуються імунітетом від юрисдикції держави перебування з винятками, передбаченими в статті 31 Віденської Конвенції про дипломатичні зносини ( 995_048 ), підписаної 18 квітня 1961 року.

2. Члени сімей консульської службової особи або співробітника консульства, якщо вони є громадянами держави, що призначила консула, і проживають разом з ними, користуються імунітетом від юрисдикції держави перебування консула в тій же мірі, що й відповідно консул, консульська службова особа чи співробітник консульства.

3. Держава, що призначила консула, може відмовитися відносно зазначених у пунктах 1 і 2 осіб від передбаченого в цій статті імунітету. Відмовлення в усіх випадках має бути певно вираженим.

Стаття 8

Консули мають право прикріпляти на будинках консульств щити з державним гербом держави, що призначила консула, і назвою установи. Вони можуть також вивішувати на зазначених будинках та своїх засобах пересування прапор держави, що призначила консула.

Стаття 9

Консульські службові особи і співробітники консульства та члени їхніх сімей, які проживають разом з ними, оскільки вони є громадянами держави, що призначила консула, звільняються від усіх прямих податків і зборів. Зазначені особи звільняються також від податків і зборів на рухоме майно, яке їм належить.

Стаття 10

Нерухоме майно, яке знаходиться на території держави перебування, власником чи наймачем якого є держава, що призначила консула, або особи, що діють від її імені, і яке призначене для розміщення консульств або для житла консульських службових осіб та співробітників консульства, а також членів їхніх сімей, не оподатковується в країні перебування консула податками і зборами.

Звільнення від податків та зборів поширюється також і на використовуване для консульських цілей рухоме майно, яке перебуває у власності, володінні, користуванні держави, що призначила консула.

Зазначене звільнення не стосується оплати за конкретні види обслуговування.

Стаття 11

Всі предмети, включаючи автомобілі, ввезені для службового користування консульства, звільняються в державі перебування від усіх видів мита на тих же підставах, що й предмети, призначені для дипломатичного представництва цієї держави.

Стаття 12

Консульським службовим особам, співробітникам консульства і членам їхніх сімей, оскільки вони є громадянами держави, що призначила консула, відносно мита надаються на основі взаємності ті ж пільги, що й відповідним категоріям персоналу дипломатичних представництв та членам їхніх сімей.

Стаття 13

1. Консульські службові особи і співробітники консульства на запрошення суду країни перебування консула з'являються в суд для дачі свідчень. Вживання заходів з метою примусити консульську службову особу чи співробітника консульства, які є громадянами держави, що призначила консула, з'явитися в суд свідками і для дачі свідчень є недопустимим.

Якщо консульська службова особа чи співробітник консульство через службові обставини або з причин, які вважаються поважними за законами країни перебування, не може з'явитися в суд, то він повинен сповістити про це суд і дати свідчення в приміщенні консульства або в себе на квартирі.

2. Від консульських службових осіб і співробітників консульства не вимагається принесення присяги.

3. Консульські службові особи і співробітники консульства можуть відмовитися давати свідчення про обставини, які стосуються їхньої службової діяльності.

4. Положення пунктів 1 і 3 застосовуються також і при провадженні, здійснюваному адміністративними властями.

5. Положення цієї статті відповідно стосуються також членів сімей консульських службових осіб та співробітників консульств, оскільки вони проживають разом з ними і є громадянами держави, що призначила консула.

Стаття 14

1. Службове листування консульств незалежно від того, які засоби зв'язку використовуються, є недоторканним і не підлягає контролю.

2. При зносинах з властями країни, що призначила консула, консульства мають право користуватися шифром і дипломатичними кур'єрами. При користуванні звичайними засобами зв'язку до консульств застосовуються ті ж тарифи, що й до дипломатичних представництв.

3. Консульські архіви є недоторканними. Неслужбові папери не повинні зберігатися в консульському архіві.

4. Службові приміщення консульств недоторканні. В службових приміщеннях, а також житлових приміщеннях консульських службових осіб власті країни перебування консула не можуть вживати будь-яких примусових заходів без згоди консула.

Розділ III
Завдання і функції консулів

Стаття 15

Консули повинні сприяти зміцненню дружніх відносин між Договірними Сторонами і розвиткові торговельних, економічних, культурних та наукових зв'язків між ними.

Стаття 16

Консули мають право захищати в своєму консульському округу права та інтереси своєї держави, громадян, а також юридичних осіб держави, що призначила консула. Для цієї мети вони можуть у своєму консульському округу усно й письмово звертатися безпосередньо в суди та адміністративні органи.

Стаття 17

1. Консули мають право представляти перед судами та адміністративними властями країни перебування громадян держави, що призначила консула, якщо вони через відсутність або з інших поважних причин не можуть захистити свої права та інтереси. Це стосується також юридичних осіб держави, що призначила консула.

2. Таке представництво триває доти, поки репрезентовані не призначать своїх уповноважених або не візьмуть на себе захист своїх прав та інтересів.

Стаття 18

Консули мають право, оскільки законодавство держави, що призначила консула, це передбачає:

1. Вести облік громадян своєї держави і видавати їм або пролонгувати паспорти та інші посвідчення особи.

2. Видавати своїм або іноземним громадянам, а також особам без громадянства в'їзні, виїзні і транзитні візи держави, що призначила консула.

Стаття 19

1. Консули, оскільки законодавство держави, що призначила консула, уповноважує їх на це, мають право:

a) реєструвати і одержувати повідомлення про народження або смерть, а також приймати заяви, що стосуються сімейних відносин громадян репрезентованої держави;

b) вести облік оформлених згідно з законодавством держави перебування одружень, розводів, якщо принаймні одна з осіб, котрі одружуються або розводяться, є громадянином репрезентованої держави;

c) оформляти одруження при умові, що обидві особи, котрі одружуються, є громадянами репрезентованої держави, якщо оформлення таких одружень передбачається законодавством держави перебування.

2. Ніщо в положеннях пункту 1 цієї статті не звільняє заінтересованих осіб від обов'язку робити відповідні заяви чи провадити відповідну реєстрацію, що їх вимагає законодавство держави перебування.

Стаття 20

Консули мають право провадити в консульствах або в своїх квартирах, а також, за бажанням громадян держави, яка призначила консула, в їхніх квартирах і на борту суден, що плавають під прапором цієї держави, такі дії:

1. Приймати від громадян держави, що призначила консула, заяви і засвідчувати їх.

2. Складати, посвідчувати і приймати на зберігання заповіти й інші акти і заяви громадян держави, що призначила консула.

3. Складати і засвідчувати угоди між громадянами держави, що призначила консула, оскільки такі угоди не суперечать законам країни перебування консула.

4. Складати або засвідчувати угоди між громадянами держави, що призначила консула, з одного боку, і громадянами країни перебування консула чи громадянами третіх країн, з другого боку, оскільки ці угоди стосуються виключно майна і прав на території держави, що призначила консула, або торкаються справ, які належать до компетенції властей держави, що призначила консула, при умові, що ці угоди не суперечать законам країни перебування консула.

5. Засвідчувати підписи громадян держави, що призначила консула, на документах.

6. Легалізувати документи, а також засвідчувати копії документів.

7. Засвідчувати переклади актів і документів.

8. Приймати на зберігання від громадян держави, що призначила консула, документи, гроші, цінності та інше майно, яке їм належить.

9. Провадити інші офіціальні консульські дії, якщо вони не суперечать законам країни перебування консула.

Стаття 21

1. Зазначені в статті 20 акти і документи, складені або засвідчені консулом з прикладенням його офіціальної печатки, а також засвідчені ним з прикладенням його офіціальної печатки копії, виписки та переклади подібних актів і документів розглядатимуться в країні перебування консула як офіціальні чи офіціально засвідчені акти, документи, копії, переклади та виписки і матимуть таку ж юридичну дію, як їх було б складено чи засвідчено компетентними властями і офіціальними службовими особами країни перебування консула.

2. Перелічені в пункті 1 акти, документи, копії, переклади або виписки, коли вони пред'являтимуться властям країни перебування консула, мають бути легалізовані, якщо це потрібно за законами країни перебування консула.

Стаття 22

Компетентна установа країни перебування консула, яка реєструє акти громадянського стану, повинна безплатно і без справляння зборів переслати консулові посвідчення про смерть громадянина держави, що призначила консула.

Стаття 23

Суд або інша компетентна установа, які займаються справою про спадщину громадянина держави, що призначила консула, повинні повідомити консула про спадкове майно, про наявність заповіту померлого і про можливих спадкоємців.

Стаття 24

Відносно захисту прав спадкоємців, які є громадянами держави, що призначила консула, консули мають право представляти їх інтереси в провадженні справ про спадщину і зноситися з судами або іншими компетентними властями країни перебування консула в питаннях вжиття заходів, необхідних для того, щоб зберегти спадкове майно, не допустити його пошкодження й зіпсуття, або для продажу такого майна, якщо це буде необхідним.

Ці права консулів може здійснювати також особа, уповноважена консулом.

Стаття 25

1. Якщо громадянин держави, що призначила консула, мав своє останнє місцепроживання в країні перебування консула, то до його рухомого спадкового майна, яке знаходиться в країні перебування консула, застосовується законодавство цієї країни, оскільки спадкоємці за законом чи заповітом, що проживають в країні перебування консула або в третій країні, клопочуть про це протягом шести місяців після смерті спадкодавця.

2. В інших випадках рухоме спадкове майно повинне передаватися консулові відповідно до статті 26. Останній розпоряджається цим майном згідно з законами держави, що призначила консула.

Стаття 26

1. Претензії на спадкове майно, згадане в пункті 2 статті 25, з боку спадкоємців, кредиторів або інших заінтересованих осіб, які мають місцепроживання чи місцезнаходження в країні перебування консула або в третій державі, подаються протягом шести місяців.

2. Та частина спадкового майна, яка протягом трьох місяців після скінчення зазначеного в пункті 1 строку не була використана для задоволення чи забезпечення заявлених претензій або не зв'язана з претензіями, щодо яких почато процес про їх визнання; має бути передана консулові.

3. Передача спадкового майна, як зазначено в пункті 2, або його відправка консулом провадяться з додержанням валютного законодавства країни перебування консула.

Стаття 27

1. Якщо громадянин держави, що призначила консула, не мав місцепроживання в країні перебування консула і помер у цій останній країні під час поїздки, то предмети, які були при ньому, передаються консулові без будь-якого провадження.

2. Консул, якому передано ці предмети, повинен у межах їх вартості врегулювати борги померлого, зроблені ним під час знаходження в країні перебування консула.

3. При здійсненні пунктів 1 і 2 відповідно застосовується пункт 3 статті 26.

Стаття 28

Відносно розташованого в країні перебування консула нерухомого майна спадкодавця, який був громадянином держави, що призначила консула, суди або інші компетентні власті країни перебування консула застосовують законодавство країни місцезнаходження майна.

Стаття 29

Консули можуть пропонувати судам або іншим компетентним властям країни свого перебування підхожих для цього осіб як опікунів чи піклувальників для громадян держави, що призначила консула, або для майна таких громадян, коли це майно залишається без нагляду. Зазначені суди і власті виконують такі пропозиції консулів, якщо цьому не перешкоджають важливі причини. Про такі причини повідомлятимуться консули. В цьому разі консули можуть пропонувати інших кандидатів.

Стаття 30

1. Консульська службова особа має право в межах свого округу зустрічатися і зноситися з кожним громадянином держави, що призначила консула, сприяти йому і давати поради, а в разі необхідності вживати заходів для подання йому правової допомоги. Держава перебування ніяким чином не обмежує доступ громадян держави, що призначила консула, в її консульство.

2. Відповідні власті держави перебування негайно повідомляють консула держави, що призначила консула, про арешт чи затримання в іншій формі громадянина цієї держави.

3. Консульська службова особа держави, що призначила консула, має право незабарно відвідати і дістати зносини з громадянином держави, що призначила консула, коли цей громадянин перебуває під арештом чи затриманий в іншій формі або відбуває строк ув'язнення. Права, зазначені в цьому пункті, мають здійснюватися відповідно до законів і правил держави перебування при умові, однак, що згадані закони і правила не повинні анулювати цих прав.

Стаття 31

1. Консульська службова особа може подавати допомогу і сприяння суднам, що плавають під прапором репрезентованої держави і зайшли в порт її консульського округу.

2. Без шкоди для прав властей держави перебування консульська службова особа може розслідувати будь-які події, що мали місце в дорозі на суднах, які плавають під прапором репрезентованої держави, і розв'язувати всякого роду спори між капітаном, командним складом та матросами, оскільки це передбачається законодавством репрезентованої держави. Консульська службова особа може звертатися за сприянням до компетентних властей держави перебування при виконанні таких обов'язків.

3. В разі, коли суди або інші компетентні органи держави перебування мають намір вжити якихось примусових дій на суднах, що плавають під прапором репрезентованої держави, в той час, коли вони знаходяться у водах держави перебування, то до початку таких дій компетентні власті держави перебування сповіщають консула репрезентованої держави, щоб консульська службова особа могла бути присутньою при здійсненні цих дій. Ця постанова застосовується і в тому разі, коли членів екіпажу судна мають допитувати на березі власті місцезнаходження порту.

4. Пункт 3 цієї статті не застосовується до митного, паспортного і санітарного контролю, а також до дій, вжитих за просьбою або схваленням капітана судна.

5. До поняття "судно" в розумінні цієї Конвенції не входять військові судна.

Стаття 32

Коли судно, що плаває під прапором репрезентованої держави, зазнає корабельної аварії, сяде на мілину, буде викинуте на берег або зазнає якоїсь іншої аварії в межах території держави перебування, то компетентні власті держави перебування негайно повідомляють про це консула і сповіщають його про вжиті ними заходи для врятування людей, судна та вантажу.

Консульська службова особа може подавати всіляку допомогу такому суднові, членам його екіпажу та його пасажирам, а також вживати заходів, спрямованих на збереження вантажу і ремонт судна, або звертатися до властей держави перебування з просьбою вжити таких заходів.

Компетентні власті держави перебування подають консульській службовій особі необхідне сприяння у вживаних нею заходах, зв'язаних з аварією судна.

Судно, що зазнало аварії, його вантаж або запаси не оподатковуються на території держави перебування митом, якщо вони не передаються для користування в цій державі.

Стаття 33

Статті 31 і 32 застосовуються відповідно також і до повітряних суден.

Розділ IV
Заключні постанови

Стаття 34

1. Передбачені цією Конвенцією права та обов'язки консульських службових осіб поширюються також і на співробітників дипломатичних представництв Договірних Сторін, на яких покладено здійснення консульських функцій і про яких нотифіковано дипломатичним представництвом Міністерству закордонних справ країни перебування.

2. Здійснення зазначеними особами консульських функцій не порушує дипломатичних привілеїв та імунітетів, присвоєних цим особам.

Стаття 35

1. Ця Конвенція підлягає ратифікації і набере чинності по скінченні тридцяти днів після обміну ратифікаційними грамотами, який відбудеться в Хельсінкі.

2. Конвенція діятиме до скінчення шести місяців з дня, коли одна з Договірних Сторін повідомить другу Договірну Сторону про своє бажання припинити її дію.

На посвідчення чого Уповноважені обох Договірних Сторін підписали цю Конвенцію і скріпили її своїми печатками.

Складено у Москві 24 січня 1966 року в двох примірниках, кожний російською і фінською мовами, причому обидва тексти мають однакову силу.

Обмін ратифікаційними грамотами проведено в Хельсінкі 15 вересня 1966 року.

  Від імені                                Від імені 
  Президії Верховної Ради                  Президента Фінляндської 
  Союзу Радянських Соціалістичних          Республіки 
  Республік 

  О.Хлетсов                                             В.Хеленіус                             * * * 

Протокол до Консульської Конвенції між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Фінляндською Республікою

1. Договірні Сторони погоджуються, що повідомлення консула про арешт чи затримання в іншій формі громадянина держави, яка призначила консула, згадане в пункті 2 статті 30 Консульської Конвенції між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Фінляндською Республікою від 24 січня 1966 року, провадиться протягом одного - трьох днів від часу арешту чи затримання в залежності від умов зв'язку.

2. Договірні Сторони погоджуються, що згадані в пункті 3 статті 30 Консульської Конвенції права консульської службової особи відвідувати і зноситися з громадянином держави, що призначила консула, коли цей громадянин перебуває під арештом чи затриманий в іншій формі, надаються протягом двох - чотирьох днів після арешту чи затримання такого громадянина в залежності від його місцезнаходження.

3. Договірні Сторони погоджуються, що зазначені в пункті 3 статті 30 Консульської Конвенції права консульської службової особи відвідувати і зноситися з громадянином держави, що призначила консула, коли цей громадянин перебуває під арештом чи затриманий в іншій формі або відбуває строк ув'язнення, надаються на періодичній основі.

Цей Протокол є невід'ємною частиною Консульської Конвенції між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Фінляндською Республікою від 24 січня 1966 року.

Складено у Москві 24 січня 1966 року в двох примірниках, кожний російською і фінською мовами, причому обидва тексти мають однакову силу.

Від імені Від імені
Президії Верховної Ради Президента Фінляндської
Союзу Радянських Соціалістичних Республіки
Республік
О.Хлетсов В.Хеленіус