Приєднуйтесь.
Постанова
іменем України
10 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 756/16332/15-к
провадження № 51-705км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого Анісімова Г.М.,
суддів Булейко О.Л., Іваненка І.В.,
за участю:
секретарів судового засідання Нестеренка Ю.Є., Рудюк В.Л.,
прокурора Єжова А.В.,
захисників Воронова В.І., Козира С.В., Кононець О.М., Костенка В.П., Крижанівського С.В., Кушніренка М.В., Путраймса І.І., Седун Д. В., Сушка Р.М., Шевчука А.С.,
засуджених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
перекладачів Ніколаєнка А.Ф., Нежурбіди Ю.Я.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя
АДРЕСА_1 ), на підставі ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК), раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 162,
ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 153 (у редакції законів № 2276-IV
від 21 грудня 2004 року, № 2295-VI від 01 червня 2010 року), ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 353, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 357, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 357, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 289, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 120, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 342 КК,
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя
АДРЕСА_2 ), раніше судимого вироком Маріїнського районного суду Донецької області від 15 квітня 2005 року за ч. 2 ст. 140, ч. 3 ст. 142 КК
(у редакції 1960 року), ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 263, ст. 304 КК із застосуванням статей 70, 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією майна, 24 липня 2009 року звільненого умовно-достроково з невідбутою частиною покарання строком
2 роки 4 місяці 29 днів,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146,
ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127; ч. 2 ст. 353, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 120 КК;
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця смт Луківа Турійського району Волинської області, жителя АДРЕСА_3 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146,
ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 353 КК;
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця та жителя
АДРЕСА_4 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365,
ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146 КК;
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця с. Діпкуна Зейського району Амурської області Російської Федерації, жителя
АДРЕСА_5 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146 КК;
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженця та жителя
АДРЕСА_6 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 153
(в редакції законів № 2276-IV від 21 грудня 2004 року, № 2295-VI від 01 червня 2010 року),
ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127 КК;
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженця
м. Вугледару Донецької області, жителя АДРЕСА_7 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365,
ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127 КК;
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженця та жителя
АДРЕСА_8 ), на підставі ст. 89 КК раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127 КК;
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , уродженця та жителя АДРЕСА_9 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 120, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 353 КК;
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , уродженця
с. Малоіванівки Перевальського району Луганської області, жителя АДРЕСА_10 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 162,
ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 357, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 357, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 365, ч. 3 ст. 382 КК;
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , уродженця м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_11 ), раніше судимого вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2012 року за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, 29 травня 2014 року звільненого умовно-достроково з невідбутою частиною покарання строком
1 рік 4 місяці 19 днів,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146,
ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 120, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 153, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 353 КК;
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , уродженця
с. Біловодського Киймінського району Тургайської області Республіки Казахстан, жителя
АДРЕСА_12 ), раніше неодноразово судимого, останній раз - вироком Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2005 року за ч. 1 ст. 121 КК із застосуванням
ст. 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць, 13 серпня
2010 року звільненого у зв`язку з відбуттям строку покарання,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146,
ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 353 КК,
за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_5 з доповненнями, захисника Кушніренка Миколи Володимировича в інтересах засудженого ОСОБА_5 , засудженого ОСОБА_8 з доповненнями, захисника Сушка Руслана Миколайовича в інтересах засуджених ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 з доповненнями, захисника Костенка Вадима Павловича в інтересах засуджених ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з доповненнями
на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 листопада 2019 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
За вироком Оболонського районного суду м. Києва від 07 квітня 2017 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень та призначено покарання:
за ч. 2 ст. 342 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
за ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 353 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
за ч. 1 ст. 120 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
за ч. 2 ст. 153 КК (у редакції законів № 2276-IV від 21 грудня 2004 року, № 2295-VI
від 01 червня 2010 року) із застосуванням ст. 54 КК у виді позбавлення волі на строк
7 років з позбавленням спеціального звання - лейтенанта міліції;
за ч. 3 ст. 289 КК із застосуванням ст. 54 КК у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням спеціального звання - лейтенанта міліції;
за ч. 3 ст. 146 КК із застосуванням ст. 54 КК у виді позбавлення волі на строк 10 років
з позбавленням спеціального звання - лейтенанта міліції;
за ч. 2 ст. 127 КК із застосуванням ст. 54 КК у виді позбавлення волі на строк 10 років
з позбавленням спеціального звання - лейтенанта міліції.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_5 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк
11 років з позбавленням спеціального звання - лейтенанта міліції.
ОСОБА_5 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано:
за ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365 КК у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення;
за ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 162, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 357, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 357, ч. 4 ст. 28 ч. 4
ст. 189 КК у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень та призначено покарання:
за ч. 3 ст. 357 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки;
за ч. 2 ст. 357 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
за ч. 2 ст. 162 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
за ч. 2 ст. 189 КК із застосуванням ст. 54 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років
з позбавленням спеціального звання - лейтенанта міліції;
за ч. 3 ст. 289 КК із застосуванням ст. 54 КК у виді позбавлення волі на строк 9 років
з позбавленням спеціального звання - лейтенанта міліції.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з позбавленням спеціального звання - лейтенанта міліції.
ОСОБА_8 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано:
за ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365, ч. 2 ст. 365 КК у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення;
за ч. 3 ст. 382 КК у зв`язку з недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень та призначено покарання:
за ч. 2 ст. 353 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
за ч. 1 ст. 120 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
за ч. 3 ст. 146 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років;
за ч. 2 ст. 127 КК у виді позбавлення волі на строк 10 років.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
ОСОБА_4 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано
за ч. 1 ст. 255 КК у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень та призначено покарання:
за ч. 2 ст. 353 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
за ч. 1 ст. 120 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
за ч. 2 ст. 153 КК (в редакції законів № 2276-IV від 21 грудня 2004 року, № 2295-VI
від 01 червня 2010 року) у виді позбавлення волі на строк 6 років;
за ч. 3 ст. 146 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років;
за ч. 2 ст. 127 КК у виді позбавлення волі на строк 9 років.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська
від 17 липня 2012 року за ч. 2 ст. 286 КК остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано за ч. 1
ст. 255 КК у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень та призначено покарання:
за ч. 2 ст. 153 КК (в редакції законів № 2276-IV від 21 грудня 2004 року, № 2295-VI
від 01 червня 2010 року) із застосуванням ст. 54 КК у виді позбавлення волі на строк
6 років з позбавленням спеціального звання - молодшого сержанта міліції;
за ч. 3 ст. 146 КК із застосуванням ст. 54 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років
з позбавленням спеціального звання - молодшого сержанта міліції;
за ч. 2 ст. 127 КК із застосуванням ст. 54 КК у виді позбавлення волі на строк 9 років
з позбавленням спеціального звання - молодшого сержанта міліції.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_3 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з позбавленням спеціального звання - молодшого сержанта міліції.
ОСОБА_3 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано за
ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365 КК у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень та призначено покарання:
за ч. 2 ст. 353 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
за ч. 3 ст. 146 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років;
за ч. 2 ст. 127 КК у виді позбавлення волі на строк 9 років.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_2 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
ОСОБА_2 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано
за ч. 1 ст. 255 КК у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень та призначено покарання:
за ч. 2 ст. 353 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
за ч. 1 ст. 120 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
за ч. 3 ст. 146 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років;
за ч. 2 ст. 127 КК у виді позбавлення волі на строк 9 років.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано
за ч. 1 ст. 255 КК у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень та призначено покарання:
за ч. 2 ст. 353 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
за ч. 3 ст. 146 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років;
за ч. 2 ст. 127 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано
за ч. 1 ст. 255 КК у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
ОСОБА_12 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень та призначено покарання:
за ч. 3 ст. 146 КК із застосуванням ст. 54 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років
з позбавленням спеціального звання - молодшого сержанта міліції;
за ч. 2 ст. 127 КК із застосуванням статей 54, 69 КК у виді позбавлення волі на строк
4 роки з позбавленням спеціального звання - молодшого сержанта міліції.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_12 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням спеціального звання - молодшого сержанта міліції.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_12 звільнено від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки.
ОСОБА_12 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано
за ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365 КК у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 146 КК та призначено покарання, із застосуванням ст. 54 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням спеціального звання - молодшого сержанта міліції.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_10 звільнено від відбування з випробуванням
зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки.
ОСОБА_10 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано
за ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365 КК у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 146 КК, та призначено покарання із застосуванням ст. 54 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням спеціального звання молодшого сержанта міліції.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання з випробуванням
зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки.
ОСОБА_9 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано за
ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365 КК у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 146 КК, та призначено покарання із застосуванням ст. 54 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням спеціального звання - молодшого сержанта міліції.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_11 звільнено від відбування покарання
з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки.
ОСОБА_11 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано:
за ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365 КК у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення;
за ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127 КК у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Відповідно до вироку Оболонського районного суду м. Києва від 07 квітня 2017 року наказом Міністра внутрішніх справ України від 22 грудня 2014 року № 1384 у структурі міліції громадської безпеки ГУМВС України у Луганській області створено роту патрульної служби міліції особливого призначення «Торнадо», командиром якої за наказом ГУМВС України у Луганській області від 24 грудня 2014 року № 440 о/с призначено лейтенанта міліції ОСОБА_5 .
Командир роти ОСОБА_5 вирішив створити всередині очолюваного ним міліцейського підрозділу організовану групу з числа його окремих співробітників з метою вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів на території Луганської області, куди на підставі наказу ГУМВС України у Дніпропетровській області від 10 грудня 2014 року
№ 485 особовий склад прибув у розпорядження начальника ГУМВС України в Луганській області разом із частиною особового складу розформованого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Шахтарськ» ГУМВС України у Дніпропетровській області.
З метою підшукання співучасників ОСОБА_5 , створюючи організовану групу, виокремив серед працівників розформованого батальйону «Шахтарськ» вихідців із Донецької області, які раніше притягались до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів та були прихильниками злочинного способу життя, в тому числі осіб, з якими мав попереднє тривале знайомство у м. Торезі Донецької області; з якими у нього співпадали установки протиправної поведінки, які не мали наміру належним чином виконувати покладені на них обов`язки з охорони громадського порядку та за своїми вольовими рисами схильні до вчинення насильницьких дій з особливою жорстокістю, цинізмом та зверхністю стосовно інших співробітників роти та місцевого населення.
Використовуючи повноваження та свій авторитет, ОСОБА_5 згуртував навколо себе зазначені категорії осіб, створюючи їм сприятливі умови несення служби, що проявлялося у незалученні їх до виконання господарських робіт у розташуванні роти та до несення служби в чергових нарядах, надаючи при цьому відповідні привілеї, зокрема, право безперешкодного залишення розташування роти в особистих справах, право користування службовими автомобілями роти у власних цілях, право надавати вказівки від його імені іншим рядовим співробітникам роти, що не входили до складу організованої групи, тощо.
У такий спосіб ОСОБА_5 до кінця грудня 2014 року створив організовану групу, до складу якої увійшов він особисто, міліціонери роти «Торнадо», які виявили бажання займатися злочинною діяльністю, а саме ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , вільнонайманий склад роти: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а також особи, які неофіційно перебували у складі роти: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , інші невстановлені особи та особи, матеріали справи щодо яких виділено в окреме провадження. Всередині створеної ОСОБА_5 організованої групи вказані особи називали один одного за позивними.
Створивши організовану групу, в якій зайняв керівне становище, і будучи організатором та керівником цієї групи, маючи здатність психологічно впливати на її учасників, ОСОБА_5 виконував сукупність дій для об`єднання зусиль членів сформованого ним злочинного формування для вчинення тяжких злочинів, розподіляв функціональні обов`язки кожного її учасника щодо реалізації планів вчинення злочинів, які були відомі всім учасникам групи, виробив загальні правила поведінки та координував дії учасників організованої групи, виступав ініціатором вчинення конкретних злочинів, керував вчиненням цих злочинів та брав безпосередню участь у їх вчиненні, орієнтував інших членів групи на здійснення злочинів.
Члени організованої групи виконували такі функції:
ОСОБА_8 виконував функції його заступника, був відповідальним за обумовлену злочинну діяльність та керував діями членів організованої групи, брав активну участь
у вчиненні корисливого злочину членами організованої групи;
ОСОБА_1 виконував функції його заступника, особисто забезпечував катування затриманих, надавав вказівки іншим членам організованої групи здійснювати цілодобову охорону затриманих та примусово залучати їх до виконання господарських робіт;
ОСОБА_4 був відповідальним за утримання затриманих осіб у підвальному приміщенні Лисичанської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів № 32, розташованої на вул. Донецькій, 122-А у м. Привіллі Луганської області (далі - Школа), надавав пропозиції членам організованої групи щодо застосування нових форм та методів насильницьких знущань над затриманими, сам брав активну участь у здійсненні катувань.
Інші члени організованої групи повинні були за вказівкою її організатора ОСОБА_5 або визначених останнім наближених осіб вчиняти кримінальні правопорушення, зокрема викрадати людей та катувати їх, а також слідкувати за дотриманням дисципліни особами, які проходили службу у складі підпорядкованого ОСОБА_5 міліцейського підрозділу, шляхом застосування до порушників фізичної сили, примусового утримання у підвальному приміщенні Школи разом із незаконно затриманими громадянами.
У період з кінця грудня 2014 року до кінця травня 2015 року учасники створеної ОСОБА_5 організованої групи вчинили у її складі такі злочини:
незаконне викрадення та позбавлення волі людей, що супроводжувалося заподіянням потерпілим фізичних страждань, вчинене щодо двох чи більше осіб, із застосуванням зброї та здійснюване протягом тривалого часу;
умисне заподіяння сильного фізичного болю, фізичного, морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення, інших насильницьких дій з метою примусити потерпілих вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від них відомості чи визнання,
чи з метою покарати потерпілих за дії, у скоєнні яких вони підозрювалися, а також
з метою залякування та їх дискримінації;
насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, поєднане із застосуванням фізичного насильства та погрозою його застосування;
доведення особи до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження;
незаконне заволодіння транспортними засобами з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я потерпілого;
самовільне присвоєння владних повноважень службової особи, поєднане із вчиненням суспільно небезпечних діянь, з використанням форменого одягу працівника правоохоронного органу.
Так, 17 грудня 2014 року у другій половині дня працівниками роти «Торнадо», у тому числі учасником організованої групи ОСОБА_7 , до місця розташування роти у приміщенні Школи незаконно, проти його волі доставлено ОСОБА_14 , де ОСОБА_7 , не будучи атестованим співробітником міліції, без законних на те підстав, незаконно позбавив волі потерпілого ОСОБА_14 , помістив його до закритого підвального приміщення вказаної будівлі для здійснення над ним у подальшому, за наказом керівника організованої групи ОСОБА_5 , фізичної розправи за зраду інтересів батальйону «Шахтарськ», яка виразилась у звільненні зі служби в органах внутрішніх справ. Після декількох годин незаконного утримання ОСОБА_14 учасники організованої групи, серед яких були ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , які не були атестованими співробітниками міліції, а також інші невстановлені особи та особи, матеріали стосовно яких виділено в окреме провадження, виконуючи накази керівника організованої групи ОСОБА_5 , разом з останнім з метою вчинення катування ОСОБА_14 зірвали з нього увесь одяг та повалили на підлогу спиною донизу. При цьому ОСОБА_7 , утримуючи ОСОБА_14 за руки, за сприяння інших невстановлених учасників організованої групи, які надавали допомогу в утриманні ОСОБА_14 , розвів кінцівки останнього в різні сторони, не даючи змоги чинити активних дій та опору.
Надалі, використовуючи безпомічний стан останнього, для виконання свого задуму здійснити покарання, ОСОБА_5 взяв до рук лижну палицю, якою почав наносити удари по зовнішніх статевих органах, ногах і руках ОСОБА_14 , умисно заподіюючи йому сильного фізичного болю та страждань. Спричинивши понад 30 ударів, ОСОБА_5 передав лижну палку учаснику організованої групи, матеріали стосовно якого виділено
в окреме провадження, який, діючи спільно з іншими учасниками вказаної організованої групи та виконуючи наказ її керівника, наніс лижною палкою ще понад 30 ударів по зовнішніх статевих органах, ногах і руках ОСОБА_14 , умисно заподіюючи йому сильного фізичного болю та страждань, унаслідок чого потерпілий почав непритомніти.
Після цього присутні учасники та керівник організованої групи ОСОБА_5 примусили ОСОБА_14 вдягнутись і, обмежуючи його свободу та особисту недоторканість, з метою унеможливити самовільне залишення незаконно затриманим місця розташування особового складу роти помістили його до підсобного приміщення без освітлення, розташованого під сходами біля входу в підвал, яке використовувалось у підрозділі як карцер та мало назву «стакан».
Під час перебування наодинці невизначений час у зазначеному підсобному приміщенні, яке не освітлювалось, відчуваючи гострий фізичний біль унаслідок отриманих тілесних ушкоджень, ОСОБА_14 , будучи незаконно позбавленим волі, не мав змоги отримати будь-якої допомоги, у зв`язку з чим зазнавав фізичних та психічних страждань, не отримуючи відповідної медичної допомоги, внаслідок жорстокого з ним поводження свідомо вирішив позбавити себе життя, для чого відламав від конструкції у приміщенні шматок металу, гострим краєм якого зробив порізи на лівій руці, перерізавши собі вени та спричинивши кровотечу.
Однак смерть ОСОБА_14 не настала, оскільки через невстановлений проміжок часу, коли він вже почав непритомніти, до цього приміщення зайшов ОСОБА_5 , який, виявивши спробу потерпілого позбавити себе життя, викликав медичного працівника роти, разом з якою надав йому необхідну медичну допомогу, зупинивши кровотечу.
Відразу ж після цього, ОСОБА_5 надав вказівку підлеглим йому працівникам прив`язати ОСОБА_14 мотузками за руки і ноги до ліжка, розташованого у підвальному приміщенні, щоб унеможливити вчинення останнім нових спроб позбавити себе життя під час примусового незаконного утримання у приміщенні, яке не є спеціальною установою для утримання осіб. ОСОБА_14 проти своєї волі перебував у такому стані в сирому та погано опалюваному підвальному приміщенні Школи до 15 січня 2015 року, не маючи змоги вільно рухатись та пересуватись, що спричиняло йому фізичні та моральні страждання.
Достовірно знаючи про незаконне утримання ОСОБА_14 у підвальному приміщенні Школи , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , забезпечуючи виконання схваленого усіма учасниками плану щодо вчинення кримінальних правопорушень, у період з 17 грудня 2014 року до 15 січня 2015 року з метою унеможливити самовільне залишення незаконно затриманим ОСОБА_14 місця розташування особового складу роти, за вказівкою керівника організованої групи ОСОБА_5 , спільно з іншими членами організованої групи, матеріали стосовно яких виділено в окреме провадження, здійснювали перевірку стану охорони та примусового утримання затриманого, систематично спускаючись до підвального приміщення Школи.
Приблизно 18 грудня 2014 року ОСОБА_4 та особа, стосовно якої матеріали виділено в окреме провадження, виконуючи покладені на них функції учасників організованої групи та забезпечуючи виконання схваленого усіма учасниками цього злочинного об`єднання плану щодо катування незаконно затриманих осіб, з метою продовжити розпочате керівником організованої групи ОСОБА_5 покарання ОСОБА_14 за його небажання проходити службу у підрозділі під керівництвом ОСОБА_5 , перебуваючи у підвальному приміщенні Школи , де перебував прив`язаний до ліжка потерпілий, застосовуючи фізичне насильство, лезом для бриття вирізали йому на грудях
напис «Муся», на правому плечі - зображення чоловічих геніталій, а над верхньою губою ОСОБА_14 гострим предметом зробили проколи м`язових тканин і шкіри, заливши в утворені порізи та проколи темно-синю туш, чим заподіяли потерпілому фізичних і моральних страждань.
У подальшому в період приблизно з 18 грудня 2014 року до 02 січня 2015 року ОСОБА_4 та особи, матеріали стосовно яких виділено в окреме провадження, виконуючи покладені на них функції учасників групи та забезпечуючи виконання схваленого всіма учасниками плану щодо катування незаконно затриманих осіб, у підвальному приміщенні Школи умисно, з метою залякування потерпілого, проявляючи свою зверхність, усвідомлюючи характер своїх дій та їх наслідки, систематично спричиняли ОСОБА_14 удари руками та палицею по обличчю, руках і тулубу, чим завдавали йому сильного фізичного болю.
Крім того, наприкінці грудня 2014 року ОСОБА_5 , будучи організатором та учасником створеної ним організованої групи, разом з іншими її учасниками ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та особами, матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження, вчинив насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом групою осіб.
Приблизно 30 грудня 2014 року ОСОБА_5 наказав підлеглому члену організованої групи, матеріали стосовно якого виділено в окреме провадження, для покарання помістити до підвального приміщення Школи ОСОБА_16 , яка, проходячи службу у розташуванні роти, напередодні відбула у звільнення і своєчасно на службу не повернулась. Вказаний учасник групи, виконуючи незаконну вказівку ОСОБА_5 , всупереч волі провів ОСОБА_16 у підвал Школи, де, проявляючи свою зверхність, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та їх наслідки, погрожуючи застосуванням насильства, що є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої, наказав їй роздягнутись до нижньої білизни. Отримавши відмову, вказаний учасник групи схопив ОСОБА_16 однією рукою за волосся, а іншою за шию і почав її душити, перекриваючи вільний доступ повітря, змушуючи її у такий спосіб виконати свою вказівку. ОСОБА_16 , розуміючи, що своїми діями вказаний учасник організованої групи може спричинити їй фізичну шкоду чи позбавити життя, маючи реальні підстави побоюватись за своє життя та здоров`я, проти власної волі зняла з себе весь верхній одяг, крім нижньої білизни. У цей час до підвального приміщення зайшли інші члени організованої групи ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та особи, матеріали стосовно яких виділено в окреме провадження, які стали очевидцями вказаних дій стосовно ОСОБА_16 та приєдналися до їх вчинення.
Маючи намір залякати і принизити людську гідність ОСОБА_16 , а також з метою задоволення статевої пристрасті ОСОБА_5 як керівник організованої групи у грубій формі наказав ОСОБА_16 у присутності інших чоловіків зняти з себе нижню білизну, що остання вимушена була зробити, сприймаючи реально попередньо висловлені погрози.
Після цього він наказав ОСОБА_16 задовольнити статеву пристрасть неприродним способом учаснику організованої групи, погрожуючи заподіянням тілесних ушкоджень та вбивством, а також зґвалтуванням усіма присутніми у підвальному приміщенні учасниками організованої групи у випадку відмови виконати його вказівку. ОСОБА_16 , реально сприймаючи погрози застосування до неї фізичного насильства та вбивства, всупереч своїй волі, здійснювала задоволення статевої пристрасті неприродним способом учаснику організованої групи, матеріали щодо якого виділено в окреме провадження.
Будучи присутнім при вказаних діях, ОСОБА_3 , задовольняючи свою статеву пристрасть неприродним способом із застосуванням погрози фізичного насильства, всупереч волі ОСОБА_16 , непристойно торкався руками до різних частин тіла потерпілої, спричиняючи фізичний біль та моральні страждання.
У свою чергу ОСОБА_5 з метою подолання і попередження опору ОСОБА_16 , а також з метою її приниження, діючи узгоджено з ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та іншими учасниками організованої групи, матеріали стосовно яких виділено в окреме провадження, висловив погрозу ОСОБА_16 груповим зґвалтуванням, запропонувавши вголос усім присутнім учасникам організованої групи одночасно вступити у статевий акт із ОСОБА_16 .
Будучи присутніми при вказаних діях ОСОБА_7 та інші, усвідомлюючи, що ОСОБА_16 перебуває в оточенні групи озброєних чоловіків і самостійно не може подолати їх грубого домагання і їх присутність чинить психічний тиск на потерпілу, діючи узгоджено, з єдиним умислом, закликали ОСОБА_3 і особу, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, бути активнішими, при цьому з метою подолання опору потерпілої та сприяння іншим учасникам у задоволенні ними статевої пристрасті неприродним способом за допомогою залякування ОСОБА_7 у грубій формі повідомив, що, якщо буде вказівка ОСОБА_5 , вони її зґвалтують, що сприймалося потерпілою, враховуючи місце та обстановку, в якій вона перебувала, як реальна погроза.
Учасники організованої групи, стосовно яких матеріали виділено в окреме провадження, у свою чергу грубо і цинічно наказували потерпілій займати різні положення та демонструвати їм свої частини тіла, здійснюючи у такий спосіб щодо неї дії, спрямовані на задоволення їх статевої пристрасті неприродним способом. Через деякий час ОСОБА_5 наказав іншим співвиконавцям припинити злочинні дії щодо потерпілої, після чого примусив потерпілу задовольнити статеву пристрасть неприродним способом, яка під тиском погроз змушена була робити те, що від неї вимагалось, що було для неї принизливо та спричиняло їй моральні страждання.
З метою недопущення утворення на тілі потерпілої слідів, які б могли викрити вчинення з нею насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, за вказівкою ОСОБА_5 учасники організованої групи припинили знущання над потерпілою ОСОБА_16 та вийшли з підвального приміщення. Після чого ОСОБА_5 повернувся до підвалу та, погрожуючи зґвалтуванням, задовольнив статеву пристрасть неприродним способом, спонукаючи потерпілу до вступу з ним у статевий зв`язок. При цьому ОСОБА_5 з метою подолання опору потерпілої став погрожувати їй вбивством, що сприймалося потерпілою як реальна загроза. Зазначені насильницькі дії ОСОБА_5 припинив лише після того, як потерпіла почала сильно плакати. Після цього ОСОБА_5 вивів потерпілу з підвального приміщення та примусово, всупереч її волі, наказав вселитися до кімнати, яку він займав.
Упродовж січня - лютого 2015 ОСОБА_5 неодноразово, повторно задовольняв статеву пристрасть неприродним способом із потерпілою ОСОБА_16 проти її волі, погрожуючи застосуванням фізичного насильства та вчиненням вбивства. При цьому штовхав її, душив за шию, обмежуючи вільний доступ повітря, чим створював реальну загрозу її життю чи здоров`ю, також неодноразово примушував потерпілу повністю оголятися, спати у такому вигляді разом із ним на одному ліжку та задовольняв статеву пристрасть неприродним способом.
Крім того, за розпорядженням керівництва ГУМВС України в Луганській області частина особового складу роти «Торнадо» дислокувалась у приміщенні Лінійної амбулаторії станції Кіндрашівська-Нова державного закладу «Відділкова лікарня станції Луганськ ДП «Донецька залізниця», розташованої по пров. Свердлова, 2 у смт Станиці Луганській Луганської області (далі - Амбулаторія), та несла службу з охорони громадського порядку в районі вказаного населеного пункту. До її складу входили члени створеної ОСОБА_5 організованої групи - ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , який не був атестованим співробітником міліції, інші особи, матеріали стосовно яких виділено в окреме провадження, та не встановлені слідством особи.
15 січня 2015 року близько 15:00 в смт Станиця Луганська представниками роти «Торнадо» з числа невстановлених членів створеної ОСОБА_5 організованої групи за підозрою у зв`язках із терористами був затриманий громадянин ОСОБА_17 , який на автомобілі ВАЗ - 2105, д.н.з. НОМЕР_1 , рухався з м. Луганська до смт Станиці Луганської. Без складання будь-яких документів з приводу затримання, без відповідних на те законних підстав, указані представники роти «Торнадо» зв`язали ОСОБА_17 руки клейкою стрічкою, зав`язали очі та під приводом проведення перевірки, протиправно мікроавтобусом доставили його до будівлі Амбулаторії та помістили до підвального приміщення, де застосували щодо ОСОБА_17 психічне та фізичне насильство з метою отримання від нього зізнання про можливий зв`язок із сепаратистами. Цього ж дня вказані особи застосували до ОСОБА_17 психічне насильство, що проявилось у погрозах заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а також здійснили фізичне насильство, що проявилось у почерговому нанесенні групою осіб численних ударів кулаками рук та ногами по обличчю і тулубу потерпілого з метою отримання від нього зізнання про можливий зв`язок із сепаратистами.
Маючи на меті здійснення катування з метою отримання відомостей про можливу причетність потерпілого до сепаратизму, спустивши штани та нижню білизну потерпілого до щиколоток, поклали його на стіл. Утримуючи потерпілого у такому положенні, вказані особи почали наносити удари гумовими палицями по оголеним ділянкам спини, сідницям та ногам потерпілого, спричиняючи у такий спосіб останньому сильний фізичний біль та фізичні і моральні страждання. Після того як потерпілий ОСОБА_17 від отриманих ударів упав на землю, вказані особи, продовжуючи катування, кидали запалені сірники на геніталії потерпілого, від чого відбувалось займання вогнем волосяного покрову тіла, що також спричиняло останньому сильний фізичний біль та моральні страждання. Продовжуючи знущання над потерпілим, який перебував у лежачому положенні на підлозі, вказані особи нанесли ряд сильних ударів ногами по його тулубу, заподіюючи сильний фізичний біль, від чого потерпілий знепритомнів.
Достовірно знаючи про факт незаконного позбавлення волі ОСОБА_17 , якого утримували у приміщенні Амбулаторії, ОСОБА_6 , будучи учасником організованої групи та виконуючи покладені на нього функції, забезпечуючи виконання схваленого усіма учасниками злочинного об`єднання плану щодо вчинення кримінальних правопорушень, надавав вказівки іншим представникам роти «Торнадо» щодо забезпечення належної охорони незаконно затриманого ОСОБА_17 із застосуванням автоматичної вогнепальної зброї з метою унеможливити самовільне залишення останнім місця розташування особового складу роти.
З 15 січня до кінця березня 2015 року члени організованої групи, у тому числі ОСОБА_10 , залучали ОСОБА_17 проти його волі під погрозами застосування фізичного насильства до примусової праці в розташуванні роти в Амбулаторії. Для забезпечення належної поведінки затриманого ОСОБА_17 та виконання господарських робіт ОСОБА_6 , проявляючи свою зверхність, усвідомлюючи характер своїх дій та їх наслідки, систематично, умисно заподіював удари і побої ОСОБА_17 , які завдавали сильного фізичного болю останньому і спричиняли фізичні та моральні страждання.
З кінця березня 2015 року члени організованої групи, у тому числі ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , перевезли ОСОБА_17 до м. Привілля, де продовжували примусово утримувати за місцем дислокації роти до 26 травня 2015 року, коли ОСОБА_17 , скориставшись неуважністю осіб, які його охороняли, здійснив втечу.
Під час незаконного затримання ОСОБА_17 15 січня 2015 року близько 15:00 представниками роти «Торнадо» для забезпечення поставленої мети незаконного збагачення її учасників шляхом протиправного вилучення автомобілів громадян
під приводом використання на потреби роти під час несення служби в зоні АТО, незаконно заволоділи автомобілем ВАЗ-2105, 1982 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , ринкова вартість якого станом на дату незаконного заволодіння становила 16 826,59 грн, яким ОСОБА_17 володів та керував на підставі довіреності. У подальшому зазначений автомобіль протиправно використовували члени організованої групи в особистих цілях у розташуванні роти «Торнадо» до моменту його вилучення правоохоронними органами при проведенні огляду місця події 22 червня 2015 року. У результаті незаконного заволодіння та самовільного протиправного використання вказаного автомобіля членами організованої групи, за невстановлених обставин було пошкоджено номерну панель кузова автомобіля шляхом обробки поверхні за допомогою абразивного матеріалу, що унеможливило подальшу вільну експлуатацію ОСОБА_17 вказаного транспортного засобу та спричинило власнику матеріальні збитки на вищевказану суму.
Крім того, 13 березня 2015 року близько 20:30, отримавши інформацію про порушення громадського порядку ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 біля під`їзду № 2 на вул. Севастопольській, 4 у м. Лисичанську , учасники організованої групи, озброєні вогнепальною зброєю на автомобілі «Фольксваген», на якому у місці розміщення державних номерних знаків фарбою були зроблені написи «Торнадо», цього ж дня близько 20:45 прибули за вказаною адресою та, не з`ясувавши будь-яких фактичних даних, на основі яких у визначеному законом порядку уповноважений орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість особи в його вчиненні та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не забезпечивши складання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення або протоколу про затримання особи за підозрою у вчиненні злочину, не роз`яснивши прав та обов`язків, без відповідних на те підстав, протиправно, демонструючи намір застосувати автоматичну вогнепальну зброю - автомати Калашникова, відкрито захопили ОСОБА_18 , ОСОБА_19 і ОСОБА_20 , помістили їх до салону транспортного засобу та близько 22:00 доставили їх до підвального приміщення Школи без законних на те підстав.
При цьому, не встановлені слідством учасники організованої групи з метою примушення потерпілих до виконання господарських робіт під час поміщення їх до підвального приміщення погрожували вчиненням розстрілу з наявних у них автоматів у випадку відмови працювати та виконувати їх накази. Організатор групи ОСОБА_5 , подавляючи волю затриманих, явно виходячи за межі наданої йому влади та службових повноважень, у присутності ОСОБА_3 та інших невстановлених членів організованої групи безпричинно наніс пластиковою трубкою по декілька ударів у ділянки сідниць та ніг ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 .
У подальшому ОСОБА_1 , самовільно привласнивши за згодою ОСОБА_5 владні повноваження заступника командира роти «Торнадо», у період відсутності останнього в розташуванні роти, надавав іншим членам організованої групи вказівки щодо незаконного утримання та залучення до примусових робіт ОСОБА_18 , ОСОБА_19 і ОСОБА_20 .
Учасники організованої групи ОСОБА_3 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_2 у період з 13 до 30 березня 2015 року, незаконно утримуючи ОСОБА_18 , ОСОБА_19 і ОСОБА_20 у підвальному приміщенні Школи , за вказівкою керівника організованої групи ОСОБА_5 почергово здійснювали цілодобову охорону та примусове утримання затриманих як у підвальному приміщенні Школи , так і під час примусового виконання останніми господарських робіт у розташуванні роти, застосовуючи при цьому вогнепальну зброю, погрожуючи її використанням у разі здійснення втечі затриманими.
Крім того, 24 березня 2015 року в районі вул. Донецької, 122-А у м. Привіллі Луганської області близько 14:00 працівниками Лисичанського MB ГУМВС України у Луганській області ОСОБА_21 і ОСОБА_22 , які не були обізнані про діяльність організованої групи у складі роти «Торнадо», за вчинення адміністративного правопорушення було затримано ОСОБА_23 , якого після з`ясування даних про його особу було передано для доставки до місцевого органу внутрішніх справ чотирьом працівникам роти «Торнадо». При цьому ОСОБА_11 спільно з іншими учасниками організованої групи, явно виходячи за межі наданих їм повноважень працівників міліції, всупереч вимогам чинного законодавства, протиправно, відкрито захопили ОСОБА_23 , погрожуючи спричиненням йому тілесних ушкоджень, помістили його до салону транспортного засобу та доставили до Школи . Надалі, учасники організованої групи, крім ОСОБА_11 , без законних на те підстав, з метою позбавлення волі потерпілого помістили його до закритого підвального приміщення вказаної будівлі, де на той час уже перебували незаконно затримані ОСОБА_18 , ОСОБА_19 і ОСОБА_20 .
У цей же день близько 18:00 учасники організованої групи ОСОБА_4 і невстановлена особа в присутності та за підтримки ОСОБА_2 , ОСОБА_12 та інших невстановлених членів організованої групи, перебуваючи у зазначеному підвальному приміщенні, з метою вчинення катування, наказали ОСОБА_23 роздягнутися до нижньої білизни, при цьому ОСОБА_4 наніс йому два удари пластиковою палицею по спині та сідницях. Після того як потерпілий виконав вимогу, невстановлений учасник організованої групи та ОСОБА_2 поклали його на спортивний снаряд «козел» і прив`язали скотчем руки та ноги до ніжок. ОСОБА_4 облив потерпілого водою, після чого ОСОБА_2 почав крутити ручки генератора польового телефону, зачищені кінці ізольованого дроту від якого він попередньо прикріпив до відкритих ділянок тіла (рук, ніг та мошонки) потерпілого, посилаючи електричні розряди та завдаючи у такий спосіб сильного болю. Процес катування продовжувався близько 20 хвилин, у ході якого ОСОБА_4 також наніс ОСОБА_23 близько 20 ударів пластиковою палицею по сідницях та близько 3 ударів по спині, а невстановлений учасник організованої групи наніс близько 6 ударів руками та ногами по спині, ногах та сідницях потерпілого. Після чого ОСОБА_23 залишили у підвальному приміщенні на ніч. ОСОБА_12 , який у складі організованої групи виконував обов`язки з охорони затриманих, упродовж всієї ночі з 24 по 25 березня 2015 року забороняв потерпілому спати, періодично посилаючи електричні розряди електричним шокером у його тіло, спричиняючи у такий спосіб фізичний біль.
25 березня 2015 року невстановлена особа та ОСОБА_2 під погрозою розстрілу, тобто умисного вбивства, примусили ОСОБА_23 проводити прибирання вбиральнь та території навколо приміщення Школи . При цьому ОСОБА_2 , принижуючи людську гідність потерпілого, надів йому на ліву ногу металеві кайданки, які пристебнув до металевого ланцюга, приєднаного до спортивної гирі жовтого кольору вагою 24 кг, чим ускладнив його пересування упродовж всього дня.
Ввечері того ж дня у підвал, де перебував ОСОБА_23 , зайшли учасники організованої групи, де ОСОБА_4 в присутності та за підтримки ОСОБА_3 наказав ОСОБА_2 та невстановленій особі зняти з ОСОБА_23 увесь одяг. Після цього потерпілого знову прив`язали у такий же спосіб, як і раніше, до спортивного знаряддя «козла». ОСОБА_4 наніс декілька ударів по спині та сідницях пластиковою трубкою і вилив на нього воду. ОСОБА_2 почав крутити ручки генератора польового телефону, зачищені кінці ізольованого дроту від якого він попередньо прикріпив до відкритих ділянок тіла (голови, тулуба, сідниць та мошонки) потерпілого, завдаючи у такий спосіб нестерпного болю. Невстановлена особа теж катувала ОСОБА_23 електричним шокером, посилаючи електричні розряди в ділянку паху.
Приблизно 26 березня 2015 року ОСОБА_4 , зайшовши у підвальне приміщення до ОСОБА_23 та погрожуючи вбивством і спричиненням фізичного болю за допомогою електричного шокера, який тримав у руці, примусив потерпілого смоктати пластмасову трубу. У процесі вчинення потерпілим дій, що від нього вимагались, ОСОБА_4 вдарив по іншому кінцю пластикової трубки рукою, внаслідок чого спричинив потерпілому пошкодження ротової порожнини, від чого з рота пішла кров та останній відчув сильний фізичний біль.
За час утримання ОСОБА_23 у підвальному приміщенні учасники злочинної організації ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та невстановлені особи під керівництвом ОСОБА_5 систематично примушували потерпілого повністю роздягатись, завдавали ударів пластиковою трубою, обливали водою, після чого прикріплювали до відкритих ділянок тіла зачищені кінці ізольованого дроту, приєднаного до генератора польового телефону, та спричиняли електричні розряди, чим умисно заподіювали фізичні і моральні страждання з метою залякування. Також останнього неодноразово залучали до виконання примусових робіт з прибирання в розташуванні роти «Торнадо».
У період приблизно з 24 березня по 02 квітня 2015 року учасники організованої групи ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та інші особи, матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження, з метою унеможливити самовільне залишення незаконно затриманим ОСОБА_23 місця розташування особового складу роти, за вказівкою керівника організованої групи ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , який привласнив повноваження заступника керівника роти, здійснювали цілодобову охорону та примусове утримання затриманого як у підвальному приміщенні Школи , так і під час примусового виконання останнім господарських робіт у розташуванні роти, демонструючи при цьому вогнепальну зброю, погрожуючи її використанням у випадку намагання затриманим здійснити втечу.
За час перебування ОСОБА_23 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 і ОСОБА_20 у підвальному приміщенні Школи до зазначеного приміщення протиправно, проти їх волі та без оформлення будь-яких процесуальних документів у період приблизно з 28 по 29 березня 2015 року було поміщено громадян ОСОБА_24 та ОСОБА_25 . Ввечері цього ж дня до підвалу, де перебували ОСОБА_24 і ОСОБА_25 , з метою здійснення їх катування, зайшли бійці роти «Торнадо», що входили до злочинного об`єднання. За вказівкою ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та невстановлена особа за участю ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , умисно роздягнули ОСОБА_24 , прив`язали за допомогою клейкої стрічки до спортивного снаряда «козел», облили водою і застосували електричний шокер, чим умисно заподіяли фізичні і моральні страждання з метою залякування та з метою отримати від нього відомості про нібито сприяння незаконним збройним формуванням, що діяли на території Луганської області.
Після цього вказані учасники організованої групи під безпосереднім керівництвом ОСОБА_5 , погрожуючи умисним убивством, змусили ОСОБА_23 і ОСОБА_25 стати відповідно попереду і позаду прив`язаного до спортивного снаряда ОСОБА_24 та вступити з ним у насильницький орогенітальний контакт неприродним способом групою осіб. Сприймаючи реально висловлені погрози, ОСОБА_23 та ОСОБА_25 змушені були виконати злочинні вказівки та вступили із ОСОБА_24 в орогенітальний контакт, при цьому присутні учасники злочинної групи знімали на мобільні телефони події,
які відбувалися.
У період приблизно з 28 березня по 02 квітня 2015 року учасники організованої групи ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 та інші особи, стосовно яких матеріали виділено в окреме провадження, виконуючи покладені на них функції учасників організованої групи, обмежуючи свободу та особисту недоторканість потерпілих, з метою унеможливити самовільне залишення незаконно затриманими ОСОБА_24 і ОСОБА_25 місця розташування особового складу роти, за вказівкою керівника організованої групи ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , який привласнив повноваження заступника командира роти, явно виходячи за межі наданих прав та владних повноважень, почергово здійснювали цілодобову охорону і примусове утримання затриманих у підвальному приміщенні Школи і під час примусового виконання господарських робіт, демонструючи при цьому вогнепальну зброю, погрожуючи її застосуванням у випадку намагання затриманими здійснити втечу.
Крім того, за вищевказаних обставин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 13 березня до 02 квітня 2015 року на території Луганської області, діючи у складі створеної ОСОБА_5 організованої групи, умисно самовільно присвоїли владні повноваження службової особи, що поєднувалось із вчиненням суспільно небезпечних діянь та пов`язувалось із використанням форменого одягу.
Так, не будучи особою рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ, тобто, не будучи працівниками правоохоронного органу, неправомірно, у порушення встановленого порядку, за відсутності законних підстав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 при потуранні керівника організованої групи ОСОБА_5 та з його відома перейняли на себе повноваження міліціонерів роти «Торнадо», самовільно присвоїли владні повноваження працівника міліції, використовуючи при цьому формений одяг працівника правоохоронного органу та носячи при собі вогнепальну зброю, видаючи себе у такий спосіб за представника влади, вчиняли суспільно небезпечні діяння стосовно місцевих жителів Луганської області, котрі сприймали їх як діючих працівників міліції, у зв`язку з чим підкорялися усім їх вимогам та діям.
Зокрема, упродовж березня - квітня 2015 року, коли частина особового складу роти «Торнадо» дислокувалася у приміщенні Школи , достовірно знаючи про факти незаконного позбавлення волі ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 , ОСОБА_1 , самовільно привласнивши за згодою ОСОБА_5 владні повноваження заступника командира роти «Торнадо», у періоди відсутності останнього в розташуванні роти у присутності затриманих, перебуваючи постійно у форменому одязі працівника міліції спеціального призначення, на якому були наявні знаки розрізнення бійців роти «Торнадо», носячи при собі вогнепальну зброю, давав іншим членам організованої групи в присутності затриманих цивільних осіб незаконні вказівки щодо незаконного утримання в підвальному приміщенні та залучення останніх до виконання примусових робіт у розташуванні роти. При цьому ОСОБА_2 , також самовільно привласнивши за згодою ОСОБА_5 владні повноваження, перебуваючи постійно у форменому одязі працівника міліції спеціального призначення, на якому були наявні знаки розрізнення бійців роти «Торнадо», носячи при собі вогнепальну зброю, здійснював незаконне утримання потерпілих у підвальному приміщенні та залучення останніх до виконання примусових робіт в розташуванні роти.
Під час особистої участі у здійсненні катувань ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували серед інших учасників злочинної організації у форменому одязі працівників міліції спеціального призначення, на якому були наявні знаки розрізнення бійців роти «Торнадо», маючи при собі вогнепальну зброю, чим уводили потерпілих в оману стосовно свого дійсного статусу.
Крім того, за вказаних вище обставин ОСОБА_4 у період з 17 грудня 2014 року
до 02 квітня 2015 року на території Луганської області, не будучи працівником правоохоронного органу, неправомірно, в порушення встановленого порядку, за відсутності законних підстав, при потуранні керівника організованої групи ОСОБА_5 , перейняв на себе повноваження міліціонера роти «Торнадо», умисно, самовільно присвоїв владні повноваження працівника міліції, використовуючи при цьому формений одяг працівника правоохоронного органу та носячи при собі вогнепальну зброю, видаючи себе у такий спосіб за представника влади, вчиняв суспільно небезпечні діяння стосовно місцевих жителів Луганської області, котрі сприймали його як діючого працівника міліції, у зв`язку з чим підкорялися усім його вимогам та діям.
Зокрема, упродовж грудня 2014 - квітня 2015 року, коли частина особового складу роти «Торнадо» дислокувалася у приміщенні Школи , достовірно знаючи про факти незаконного позбавлення волі ОСОБА_14 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 , ОСОБА_4 , самовільно привласнивши за згодою ОСОБА_5 владні повноваження, перебуваючи постійно у форменому одязі працівника міліції спеціального призначення, на якому були наявні знаки розрізнення бійців роти «Торнадо», носячи при собі вогнепальну зброю, здійснював незаконне утримання потерпілих у підвальному приміщенні, залучав їх до виконання примусових робіт у розташуванні роти та брав участь у катуванні ОСОБА_14 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 .
У період з 17 грудня 2014 року до кінця січня 2015 року ОСОБА_7 на території Луганської області, також діючи у складі створеної ОСОБА_5 організованої групи, умисно самовільно присвоював владні повноваження службової особи, що поєднувалось із вчиненням суспільно небезпечних діянь та пов`язувалось із використанням форменого одягу. Не будучи особою рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ, тобто не будучи працівником правоохоронного органу, неправомірно, в порушення встановленого порядку, за відсутності законних підстав ОСОБА_7 , при потуранні керівника організованої групи ОСОБА_5 , прийняв на себе повноваження міліціонера роти «Торнадо», самовільно присвоїв владні повноваження працівника міліції, використовуючи при цьому формений одяг працівника правоохоронного органу та носячи при собі вогнепальну зброю, видаючи себе у такий спосіб за представника влади, вчиняв суспільно небезпечні діяння стосовно місцевих жителів Луганської області, котрі сприймали його як діючого працівника міліції, у зв`язку з чим підкорялися усім його вимогам та діям.
Зокрема, упродовж грудня 2014 року - січня 2015 року, коли частина особового складу роти «Торнадо» дислокувалася у приміщенні Школи , достовірно знаючи про факти незаконного позбавлення волі ОСОБА_14 , самовільно привласнивши за згодою ОСОБА_5 владні повноваження, перебуваючи постійно у форменому одязі працівника міліції спеціального призначення, на якому були наявні знаки розрізнення бійців роти «Торнадо», носячи при собі вогнепальну зброю, ОСОБА_7 здійснював незаконне утримання потерпілого в підвальному приміщенні, під час особистої участі у здійсненні катування ОСОБА_14 , перебував серед інших учасників організованої групи у форменому одязі працівників міліції спеціального призначення, на якому були наявні знаки розрізнення бійців роти «Торнадо», маючи при собі вогнепальну зброю, чим уводив потерпілого в оману стосовно свого дійсного статусу.
Крім того, за вказаних вище обставин ОСОБА_6 у період з 15 січня до 26 травня 2015 року на території Луганської області вчинив умисне самовільне присвоєння владних повноважень, поєднане із вчиненням суспільно небезпечних діянь, пов`язане з використанням форменого одягу. А саме не будучи працівником правоохоронного органу, неправомірно, у порушення встановленого порядку, за відсутності підстав, діючи у складі створеної ОСОБА_5 організованої групи, перейняв на себе повноваження міліціонера роти «Торнадо», самовільно присвоїв владні повноваження працівника міліції, використовуючи при цьому формений одяг працівника правоохоронного органу, і видаючи себе за представника влади, вчиняв суспільно небезпечні діяння стосовно місцевих жителів Луганської області. Достовірно знаючи про факт незаконного позбавлення волі ОСОБА_17 , якого утримували у приміщенні Амбулаторії, ОСОБА_6 , будучи учасником організованої групи та виконуючи покладені на нього функції учасника злочинного об`єднання, надавав вказівки іншим представникам роти «Торнадо» щодо забезпечення належної охорони незаконно затриманого ОСОБА_17 із застосуванням автоматичної вогнепальної зброї з метою унеможливити самовільне залишення останнім місця розташування особового складу роти.
Крім того, 01 лютого 2015 року оперативними працівниками Лисичанського MB ГУМВС України в Луганській області із залученням працівників роти патрульної служби міліції особливого призначення «Торнадо» цього ж управління проводилось комплексне оперативно-профілактичне відпрацювання території обслуговування міського управління з метою виявлення диверсійних груп та перевірки осіб, які можуть входити до складу не передбачених законом збройних формувань. Не будучи включеним до складу груп, створених для здійснення вказаних заходів, ОСОБА_8 , будучи учасником створеної ОСОБА_5 організованої групи, діючи під керівництвом останнього, згідно з розробленим усіма учасниками цього злочинного об`єднання планом щодо заволодіння автомобілями громадян, як працівник міліції, повідомив про наявність у нього власної інформації, для перевірки якої залучив оперуповноваженого відділу карного розшуку зазначеного міськвідділу ОСОБА_26 .
01 лютого 2015 року ОСОБА_8 у другій половині дня автомобілем «Хаммер», за кермом якого він перебував, разом із ОСОБА_26 та невстановленим учасником організованої ОСОБА_5 групи прибули за адресою: АДРЕСА_15 , де, за його інформацією, проживав учасник одного з незаконних збройних формувань ОСОБА_27 , який загинув під час бойових дій та, за оперативною інформацією Лисичанського MB ГУМВС України у Луганській області, перевірці на причетність до незаконних збройних формувань не підлягав. Увійшовши до квартири, ОСОБА_8 , будучи учасником організованої групи, діючи згідно з розробленим усіма учасниками цієї організації планом щодо заволодіння автомобілями громадян, грубо порушуючи вимоги Конституції України, Закону України «Про міліцію», умисно, явно виходячи за межі наданих йому прав і владних повноважень працівника правоохоронного органу та службових повноважень заступника командира роти «Торнадо», висунув ОСОБА_28 - дружині ОСОБА_27 незаконну вимогу передати йому ключі від гаража, де був розташований придбаний подружжям у 2008 році автомобіль ВАЗ-21124, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 .
Усвідомлюючи, що ОСОБА_8 озброєний вогнепальною зброєю, у зв`язку з чим маючи реальні підстави побоюватись її використання у випадку невиконання його незаконних вимог, ОСОБА_28 передала ключі від гаража ОСОБА_8 та за його вказівкою разом із ним поїхала до гаража, розташованого біля будинку № 312 на вул. Жовтневій у м. Лисичанську, де їх очікувало четверо озброєних учасників організованої групи у камуфльованій формі з розпізнавальними знаками роти «Торнадо». ОСОБА_8 , усвідомлюючи, що внаслідок демонстрації цими особами автоматичної зброї здійснюється психічний тиск на ОСОБА_28 , використав вказані обставини і умисно, явно виходячи за межі наданих йому прав і владних повноважень працівника правоохоронного органу та службових повноважень заступника роти «Торнадо», без дозволу ОСОБА_28 наданими нею ключами відкрив гараж, де був її автомобіль ВАЗ-21124, д.н.з. НОМЕР_2 , та, увійшовши без відповідного дозволу всередину вказаного приміщення, повідомив про свій намір вилучити вказаний транспортний засіб. Не маючи змоги довести до завершення свій задум щодо незаконного вилучення транспортного засобу у зв`язку з відсутністю ключа від замка запалювання, ОСОБА_8 дав вказівку одному з невстановлених учасників організованої групи зі складу роти супроводити ОСОБА_28 до її помешкання та під погрозою застосування небезпечного для життя та здоров`я насильства, змусив її принести комплект ключів від цього автомобіля, після чого умисно, протиправно вилучив з володіння ОСОБА_28 зазначений автомобіль, який учасники організованої групи використовували для власних потреб до 07 жовтня 2015 року, спричинивши потерпілій шкоду на суму 67 361, 65 грн.
Крім того, 14 січня 2015 року близько 11:00 ОСОБА_8 , діючи за попередньою змовою із трьома озброєними не встановленими слідством працівниками роти «Торнадо», на автомобілі «Хаммер» прибув до кафе «ІНФОРМАЦІЯ_12» за адресою: АДРЕСА_17, де під виглядом отримання інформації про ОСОБА_29 поставив вимогу його дружині ОСОБА_30 , яка була власницею кафе, надати для огляду особисті речі потерпілої, для чого вказаним вище автомобілем у супроводі озброєних автоматичною зброєю підлеглих йому працівників роти патрульної служби міліції «Торнадо» доставив її за адресою: АДРЕСА_16 де вона проживала.
Прибувши за вказаною адресою, ОСОБА_8 у супроводі працівників очолюваного ним підрозділу міліції умисно, явно виходячи за межі наданих йому прав і владних повноважень працівника правоохоронного органу та службових повноважень заступника командира роти патрульної служби міліції особливого призначення «Торнадо» ГУМВС України в Луганській області, нехтуючи гарантованим правом громадян на недоторканність житла, здійснюючи психічний тиск на ОСОБА_30 шляхом демонстрації зброї, без дозволу власниці житла увійшов до квартири АДРЕСА_1 , де перебували батьки ОСОБА_30 - ОСОБА_31 та ОСОБА_32 і почав проводити її огляд, відкриваючи при цьому двері у кімнати, переглядаючи наявні у шафах та інших меблях особисті речі потерпілої, перевіряючи вміст інформації у комп`ютерній техніці.
Під час незаконного огляду ОСОБА_8 заволодів ноутбуком потерпілої «ACER». Крім того, на вимогу ОСОБА_8 . ОСОБА_30 передала йому наявні у неї документи на кафе « ІНФОРМАЦІЯ_12 », зокрема договір купівлі-продажу будівлі кафе та земельної ділянки від 27 квітня 2006 року, витяги з Державного реєстру правочинів від 27 квітня 2006 року за номерами 2332867 та 2332816, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 690680, технічний паспорт на будівлю кафе. Після чого за вказівкою ОСОБА_8 разом з ним і підлеглими йому працівниками ОСОБА_30 повернулась назад до кафе, де передала йому свій паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , унаслідок чого ОСОБА_8 протиправно заволодів зазначеними вище документами.
Цього ж дня ОСОБА_30 звернулась до Лисичанського MB ГУМВС України у Луганській області із заявою на неправомірні дії ОСОБА_8 , який за втручання керівництва вказаного міськвідділу повернув їй незаконно вилучені ноутбук і документи.
15 січня 2015 року близько 11:00 ОСОБА_8 , діючи за попередньою змовою із трьома озброєними невстановленими працівниками роти «Торнадо», на автомобілі «Хаммер» знову прибули до кафе «ІНФОРМАЦІЯ_12», де він, здійснюючи психічний тиск на ОСОБА_30 , поставив їй вимогу, відповідно до якої заклад зможе продовжувати свою роботу лише за умови надання йому всього прибутку від підприємницької діяльності. Не бажаючи виконувати незаконну вимогу, ОСОБА_30 наприкінці січня 2015 року вимушена була зупинити підприємницьку діяльність.
Крім того, ОСОБА_5 вчинив опір працівникам правоохоронних органів під час виконання останніми службових обов`язків за таких обставин.
17 червня 2015 року о 10:44 у приміщенні ГУМВС України у Дніпропетровській області за адресою: вул. Красна, 20, м. Дніпропетровськ, слідчим в особливо важливих справах Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 18 травня 2015 року про надання дозволу на затримання з метою приводу, відповідно до ст. 180 КПК затримано ОСОБА_5 за підозрою у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених статтями 255, 365, 146, 127, 115 КК. Під час затримання ОСОБА_5 роз`яснено, ким його затримано та повідомлено підстави затримання, при цьому роз`яснено права та обов`язки затриманого.
Після складання протоколу про затримання підозрюваного ОСОБА_5 , останнього конвоювали співробітники ГУМВС України у Дніпропетровській області, у тому числі заступник командира штурмового взводу ОСОБА_33 та міліціонер підривник штурмового взводу ОСОБА_34 , які знаходились при виконанні своїх службових обов`язків, у форменому одязі та мали при собі табельну зброю, до приміщення лінійного відділу міліції на станції «Харків-Пасажирський» за адресою: вул. Червоноармійська, буд. 7, м. Харків. У службовому кабінеті № 26 вказаного приміщення слідчим Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України з ОСОБА_5 у присутності захисника проведено процесуальні дії, зокрема вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, що йому інкримінуються, а також пам`ятку про процесуальні права та обов`язки підозрюваного, проведено допит як підозрюваного, після чого усно вказано на необхідність залишатися у цьому службовому кабінеті під наглядом конвою для подальшої доставки його в суд для вирішення питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Того ж дня о 16:30 ОСОБА_5 , перебуваючи у зазначеному кабінеті на другому поверсі приміщення вказаного лінійного відділу, розуміючи, що присутні біля нього особи конвоїрів є працівниками правоохоронних органів і вони знаходяться при виконанні своїх службових обов`язків, діючи умисно та протиправно, вчинив опір своєму затриманню, що виразилося в активній фізичній протидії здійсненню працівниками правоохоронного органу покладених на них службових обов`язків. Так, маючи намір втекти з місця утримання з метою уникнення подальшого взяття його під варту, ОСОБА_5 відмовився виконати їх законні вимоги залишатися на місці у службовому кабінеті та, скориставшись моментом послаблення уваги з боку конвою, вскочив зі стільця, на якому сидів, пробігся через столи в кабінеті та мав намір вистрибнути через відкрите вікно, на якому була металева решітка, проте вибити вказану решітку плечем йому не вдалось. Працівники міліції ОСОБА_33 та ОСОБА_34 підбігли до ОСОБА_5 і схопили його, однак останній продовжив чинити активну фізичну протидію, тримаючись за решітку. Після того, як ОСОБА_33 та ОСОБА_34 схопили затриманого за тулуб та ноги, ОСОБА_5 головою розбив скло у віконній рамі, уламками скла спричинивши собі порізи пальців рук. На спроби працівників міліції вгамувати ОСОБА_5 з метою попередження заподіяння ним собі тілесних ушкоджень він постійно активно опирався фізично та намагався вирватися. Після того як ОСОБА_5 вдалося відтягнути від вікна, ОСОБА_33 та ОСОБА_34 була викликана підмога з числа інших співробітників міліції, задіяних до конвоювання, та швидка медична допомога, до прибуття якої ними затриманому була надана перша медична допомога для зупинки крові на порізах.
Київський апеляційний суд ухвалою від 22 листопада 2019 року вирок суду першої інстанції залишив без змін.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону України № 838- VIII від 26 листопада 2015 року, який набрав чинності 24 грудня 2015 року) зараховано обвинуваченим ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 2 дні позбавлення волі - з 08 квітня 2017 року по 22 листопада 2019 року включно.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
Захисник Сушко Р.М., який діє в інтересах засуджених ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , у касаційній скарзі просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, та закрити кримінальне провадження. Захисник вказує, що у кримінальному провадженні не було встановлено достатніх доказів для доведення винуватості його підзахисних, а можливості їх отримання вичерпані. Стверджує, що в судах першої та апеляційної інстанцій прокурор не надав доказів відкриття матеріалів кримінального провадження відповідно до приписів ч. 9 ст. 290 КПК, що, на його думку, є підставою для закриття кримінального провадження за п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.
Захисник Сушко Р.М. наводить доводи про те, що неналежна якість звукозаписів судових засідань від 12, 18 жовтня, 07, 22 листопада, 06 грудня 2016 року не дозволяє з`ясувати змісту показань свідків ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , потерпілого ОСОБА_17 , а також інформації, отриманої судом з досліджених аудіо-, відеофайлів, а тому вважає, що в матеріалах кримінального провадження відсутні носії інформації зі звукозаписами вказаних судових засідань, що свідчить про необхідність скасування рішення суду на підставі п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК.
Захисник зазначає, що вирок ухвалено судом, який не є судом, встановленим законом, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК є безумовною підставою його скасування. В обґрунтування вказує, що всупереч вимогам Указу Президента України «Про внесення змін до мережі та кількісного складу суддів місцевих судів» від 18 жовтня 2001 року № 990/2001 і Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 118, Оболонський районний суд м. Києва утворений у незаконний спосіб, оскільки новоутворений суд як юридичну особу не було взято на облік органами державної статистики та внесено до ЄДРПОУ з присвоєнням нового ідентифікаційного коду юридичної особи. Крім того, головуючий у справі суддя Дев`ятко В.В. здійснював правосуддя, не маючи законних повноважень, оскільки ухвалення рішення про обрання його суддею безстроково відбулося до закінчення п`ятирічного строку повноважень, визначеного Указом Президента України 12 січня 2007 року № 12/2007.
Захисник також стверджує, що під час судового засідання 02 серпня 2016 року, суд без попередження, всупереч приписам ч. 1 ст. 330 КПК, видалив обвинуваченого ОСОБА_5 із зали судового засідання. Суд постановив ухвалу про видалення ОСОБА_5 на 2 засідання, однак фактично було проведено 3 засідання без його участі (02, 17, 19 серпня 2016 року). Крім того, незаконно, без ухвали суду, видалено із зали судового засідання та позбавлено можливості приймати участь у засіданнях ОСОБА_5 - 02, 07, 08, 09, 15 листопада 2016 року, ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 - 09, 15 листопада 2016 року. Після повернення вказаних обвинувачених до зали судового засідання, їм не було роз`яснено прав, передбачених ч. 1 ст. 330 КПК, не надано можливості ознайомитися з доказами, які були досліджені, а також з рішеннями, які були ухвалені за їх відсутності, та дати пояснення щодо них, що призвело, на думку сторони захисту, до порушення права на захист.
Також стверджує, що 30 червня, 08, 21 грудня 2016 року судові засідання проведено за відсутності обвинувачених, захисників та інших учасників провадження в порушення вимог статей 323-327 КПК.
Захисник акцентує увагу на тому, що вказані порушення були предметом апеляційного перегляду, однак суд не надав їм належної оцінки.
У доповненнях до касаційної скарги захисник Сушко Р.М. повторно наводить викладені у касаційній скарзі доводи. Крім того, захисник вказує на те, що в порушення приписів ст. 81 КПК суд першої інстанції в судовому засіданні від 12 жовтня 2016 року залишив без розгляду усну заяву обвинувачених про відвід прокурорів Кравченка Р.А. та Пузиревського І.Є., не вислухав думки учасників провадження, не вніс відомостей про заявлений відвід у журнал судового засідання та продовжив судове провадження за участю цих прокурорів аж до ухвалення вироку, чим, на думку сторони захисту, істотно порушив права обвинувачених на захист і справедливий судовий розгляд.
Захисник стверджує також, що судами першої та апеляційної інстанцій проігноровано вимоги ч. 12 ст. 290 КПК і докази, не відкриті стороні захисту, покладено в обґрунтування винуватості засуджених в інкримінованих злочинах. В обґрунтування вказує, що до обвинувального акта не додані матеріали кримінального провадження у підшитому і пронумеровану виді, що в матеріалах провадження відсутній опис матеріалів досудового розслідування, а тому стороні захисту неможливо зробити висновок про те, які саме матеріали досудового розслідування були відкриті підозрюваним і захисникам у процесі надання їм доступу до матеріалів кримінального провадження. За таких обставин зазначення в реєстрі матеріалів досудового розслідування про надання доступу до цих матеріалів та відмітка у протоколах про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування підозрюваними і захисниками, на думку сторони захисту, не може розцінюватись як письмове підтвердження факту надання стороні обвинувачення доступу до матеріалів у порядку, передбаченому ч. 9 ст. 290 КПК. Крім того, захисник стверджує, що підозрюваним не роз`яснено змісту ст. 290 КПК.
Захисник Сушко Р.М. стверджує, що в порушення приписів п. 1 ч. 4 ст. 42 КПК судом не надано стороні захисту можливості провести перехресний допит свідків ОСОБА_38 , ОСОБА_26 , чиї показання покладені в обґрунтування вироку. Крім того, стверджує, що в порушення ч. 8 ст. 352 КПК суд перешкоджав стороні захисту проводити перехресний допит потерпілої ОСОБА_16 , свідків ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_35 , ОСОБА_41 , оскільки без протестів сторони обвинувачення знімав питання сторони захисту.
Також захисник стверджує про порушення судом приписів кримінального процесуального закону щодо оцінки показань потерпілого ОСОБА_17 , допитаного в порядку статей 95, 225 КПК 24 червня 2015 року за відсутності сторони захисту. В обґрунтування вказує, що згідно з обвинувальним актом 16 травня 2015 року у кримінальному провадженні складено повідомлення про підозру ОСОБА_5 , а 17 червня 2015 року останній затриманий у порядку ст. 190 КПК та до нього застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою. Так само ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 станом на 17 червня 2015 року вже отримали повідомлення про підозру і перебували під вартою. Таким чином, сторона захисту вважає, що допит ОСОБА_17 у порядку ст. 225 КПК за відсутності сторони захисту є незаконним і таким, що істотно порушує право обвинувачених на захист.
У доповненнях до касаційної скарги захисник Сушко Р.М. також зазначає, що пред`явлення особи для впізнання за фотознімками проведено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, оскільки не було такої необхідності в розумінні приписів ч. 6 ст. 228 КПК, адже підозрювані могли бути пред`явлені для впізнання безпосередньо, враховуючи те, що утримувалися під вартою і мали можливість приймати участь у впізнанні. Захисник вважає, що порушено права підозрюваних під час проведення таких слідчих дій.
Захисник також стверджує, що слідчим не було виконано вимог ст. 228 КПК, оскільки не було отримано відомостей про прикмети підозрюваних до проведення впізнання, а фотознімки мають різкі відмінності. У вищевказаних протоколах не зазначено анкетних даних інших осіб, які поряд із підозрюваним пред`являлись для впізнання, що захисник також вважає порушенням вимог ст. 228 КПК. За таких обставин сторона захисту вважає, що всі протоколи впізнання особи за фотознімками мають бути визнані недопустимими доказами.
Крім того, захисник стверджує про порушення вимог ст. 52 КПК стороною обвинувачення, оскільки при врученні повідомлення про підозру від 31 серпня 2015 року та при врученні повідомлення про зміну підозри ОСОБА_6 , якому інкримінувався особливо тяжкий злочин (ч. 1 ст. 255 КК), а також повідомлення про підозру від 16 травня 2015 року громадянину Республіки Білорусь ОСОБА_4 , який не володіє українською мовою, не був присутній захисник. Тому вважає, що ОСОБА_6 та ОСОБА_4 незаконно притягнуті до кримінальної відповідальності, а докази їх винуватості є недопустимими.
Захисник також наводить доводи про недопустимість протоколів негласних слідчих (розшукових) дій (далі-НСРД) через порушення порядку проведення цих слідчих дій.
Захисник Кушніренко М.В., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , у касаційній скарзі просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду як незаконні та необґрунтовані, і закрити кримінальне провадження.
Стверджує, що вирок суду першої інстанції постановлено судом, який не є судом, встановленим законом, наводячи доводи, аналогічні викладеним у касаційній скарзі захисника Сушка Р.М. про те, що Оболонський районний суд м. Києва не був утворений у законний спосіб, а головуючий у справі суддя Дев`ятко В.В. призначений на посаду з порушенням установленої процедури.
Крім того, захисник стверджує, що апеляційний розгляд також здійснено незаконним складом суду, оскільки згідно з відомостями з листа заступника голови Київського апеляційного суду від 02 січня 2019 року вих. № 04/0216/19, в особовій справі суддів Кияшка О.А., Ігнатова Р.М. та Мельника В.В. відсутні присяги суддів, що, на його думку, позбавляє їх права здійснювати судочинство на території України.
Захисник стверджує про порушення принципу гласності через те, що кримінальне провадження розглянуто в закритому судовому засіданні. Зазначає, що ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 120, ч. 2 ст. 127, ч. 3 ст. 146, ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 342, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 353 КК, а тому відсутні підстави, визначені ст. 27 КПК, щодо прийняття рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні. Посилаючись на приписи п. 2 ч. 2 ст. 315 КПК, стверджує, що в судовому засіданні 29 серпня 2017 року колегією суддів порушено імперативні вимоги закону та ухвалено рішення про закритий розгляд справи за відсутності відповідних правових підстав.
Твердження, викладені у касаційній скарзі захисника Кушніренка М.В. про порушення вимог ст. 290 КПК та ненадання прокурором доказів відкриття матеріалів кримінального провадження, є аналогічними доводам у касаційній скарзі захисника Сушка Р.М.
Захисник Костенко В.П. в інтересах засуджених ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду як незаконні та необґрунтовані через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та закрити кримінальне провадження.
На думку захисника, судом апеляційної інстанції проігноровано допущені судом першої інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме відсутність повного фіксування судових засідань технічними засобами через їх неналежну якість, а також ухвалення вироку судом, який не є судом, встановленим законом. Обґрунтовуючи такі твердження, захисник наводить доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційних скаргах захисників Сушка Р.М. та Кушніренка М.В. Захисник наголошує, що такі ж доводи були предметом апеляційного перегляду, проте суд апеляційної інстанції безпідставно їх відхилив.
Як і захисник Сушко Р.М., Костенко В.П. у касаційній скарзі акцентує увагу на порушенні судом першої інстанції приписів п. 1 ч. 4 ст. 42 КПК щодо перехресного допиту свідків ОСОБА_38 , ОСОБА_26 , вимог ч. 8 ст. 352 КПК стосовно перехресного допиту потерпілої ОСОБА_16 , свідків ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_35 , ОСОБА_41 , а також положень ч. 1 ст. 225 КПК щодо допиту потерпілого ОСОБА_42 за відсутності сторони захисту. На думку захисника, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 87 КПК місцевий суд зобов`язаний був визнати вказані порушення кримінального процесуального закону істотними, чого не зробив, а апеляційний суд також їх не усунув, відхиливши доводи сторони захисту.
На думку захисника Костенка В.П., суд апеляційної інстанцій на надав належної оцінки і доводам сторони захисту про порушення вимог ст. 290 КПК та ухвалення судового рішення на підставі доказів, не відкритих стороні захисту. В обґрунтування захисник наводить доводи, аналогічні доводам захисника Сушка Р.М.
У касаційній скарзі захисник Костенко В.П. також стверджує про порушення судом апеляційної інстанції вимог статей 20, 42, 46 КПК через встановлення обмежень часу для заявлення клопотань під час судового засідання 11 лютого 2019 року, що вважає істотним порушенням права на захист.
Захисник також наводить доводи про порушення права на захист громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_4 через те, що останньому, на переконання сторони захисту, всупереч приписам п. 18 ч. 3 ст. 42 КПК не був забезпечений переклад процесуальних документів його рідною мовою або мовою, якою він володіє. Захисник стверджує, що наданий засудженому перекладач з російської мови взагалі не здійснювала перекладу з української мови. Крім того, на думку захисника, суд апеляційної інстанції зробив неправомірний висновок, що ОСОБА_4 володіє мовою, на якій здійснюється судочинство в Україні.
Захисник Костенко В.П. також стверджує про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм ст. 68 КПК через те, що засудженому ОСОБА_4 не здійснювався повний і правильний переклад під час судових засідань рідною мовою або мовою, якою він володіє, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Доповнення захисника Костенка В.П. також містять твердження про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону внаслідок того, що суд апеляційної інстанції не вирішив заяви ОСОБА_4 про відвід перекладачу Богославській М.О. у встановлений законом порядок.
Захисник також наводить доводи про ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення з істотним порушенням кримінального процесуального закону, де стверджує про виготовлення суддями повного тексту ухвали заздалегідь, про порушення правил нарадчої кімнати та стосовно оголошення повного тексту судового рішення. На думку захисника, часу, протягом якого колегія суддів апеляційного суду перебувала в нарадчій кімнаті, недостатньо для того, щоб належним чином дослідити матеріали кримінального провадження та надати доказам належну оцінку, а часу з моменту оголошення резолютивної частини ухвали до визначеної судом дати оголошення її повного тексту недостатньо для того, щоб надрукувати повний текст ухвали.
Захисник Костенко В.П. стверджує, що суд апеляційної інстанції порушив приписи ч. 2 ст. 376 КПК, оскільки ухвалив проголосити повний текст оскаржуваної ухвали поза межами строку, визначеного процесуальним законом, а саме 02 грудня 2019 року, тобто після спливу п`яти діб з дня оголошення її резолютивної частини. До того ж указує, що суд апеляційної інстанції не оголосив повного тексту оскаржуваної ухвали 02 грудня 2019 року у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Мельника В.В., а у подальшому повний текст ухвали не проголошувався, але був приєднаний до справи, хоча сторону захисту не було повідомлено про дату і час проголошення судового рішення. Тим самим, на думку захисника, судом було порушено вимоги ч. 7 ст. 27, ч. 1 ст. 376 КПК.
В доповненнях до касаційної скарги захисник Костенко В.П. вказує, що досудове розслідування кримінального провадження здійснено з порушенням визначеної ст. 216 КПК підслідності, оскільки Військова прокуратура не передбачена кримінальним процесуальним законом як орган досудового розслідування. Матеріали кримінального провадження не містять передбачених ч. 5 ст. 36 КПК підстав доручати здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні іншому органу ніж той, що прямо визначений у ст. 216 КПК, а тому у військових прокурорів не було правових підстав для здійснення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні. Обґрунтовуючи свою позицію, захисник посилається на постанову Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 761/34909/17.
Захисник Костенко В.П. вказує як на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судами першої та апеляційної інстанцій на відсутність, на його думку, повного фіксування судового процесу технічними засобами. Захисник стверджує, що суд апеляційної інстанції не забезпечив повного фіксування судового процесу технічними засобами, оскільки через незадовільну якість відеозаписів судових засідань від 18, 28 січня, 01, 04, 08, 15, 18, 22 лютого, 11, 18 жовтня, 08, 11, 22 листопада 2019 року відсутня можливість у повному обсязі з`ясувати зміст усіх процесуальних дій, здійснених у судовому засіданні.
Захисник також наводить доводи про фактичну відсутність у матеріалах судового провадження технічних носіїв інформації через неналежну якість технічних записів судових засідань від 07, 22 листопада, 06 грудня 2016 року.
Такожзахисник Костенко В.П. стверджує про порушення презумпції невинуватості засуджених через твердження головного військового прокурора ОСОБА_50 у засобах масової інформації, про фальсифікацію матеріалів провадження.
Крім того, захисник зазначає про побиття і катування 09 серпня 2019 року у Київському СІЗО ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та інших засуджених особами, схожими на бійців загону спеціального призначення. Вказує, що за заявою сторони захисту за вказаними обставинами здійснюється кримінальне провадження № 12018110030003374. Як зазначає захисник, засуджені були поміщені до інших СІЗО та виправних колоній, їх безпідставно тримали в одиночних камерах, де умови утримання принижують людську гідність, що стосовно них здійснюється катування та жорстоке поводження, не надається медична допомога. Захисник зазначає, що після побиття, катування та незаконного переведення до виправної колонії у засудженого ОСОБА_5 відібрали особисті речі, зокрема записи, нотатки, зроблені ним під час підготовки до судових засідань, а також вилучили матеріали кримінального провадження, надані йому апеляційним судом. Захисник стверджує, що копії матеріалів провадження, які раніше були надані апеляційним судом засудженому ОСОБА_2 , у останнього також були вилучені і не повернуті. Таким чином, на думку захисника, було грубо порушено право засуджених на захист.
Зазначає, що апеляційний суд безпідставно не визнав істотним порушенням права на захист ОСОБА_5 неповернення йому незаконно відібраних записів, нотаток тощо, які його підзахисний використовував для свого захисту.
У доповненнях до касаційної скарги також наведено доводи про порушення права на захист в іншому кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42018110350000125, де засудженим висунуто обвинувачення, що не є предметом розгляду в цій справі.
Також захисник Костенко В.П. наводить доводи про порушення апеляційним судом вимог ст. 419 КПК, що обґрунтовує безпідставним відхиленням доводів сторони захисту про порушення місцевим судом правил оцінки доказів стосовно їх допустимості через порушення стороною обвинувачення приписів ст. 290 КПК. Захисник зазначає, що відсутність переліку найменувань матеріалів, відкритих стороною обвинувачення, має бути розцінене як не відкриття матеріалів, що згідно з ч. 12 ст. 290 КПК позбавляє суд права допустити відомості, що містяться в них, як докази. Захисник стверджує також, що сторона обвинувачення не надала можливості обвинуваченим, які утримувались під вартою, і не забезпечила їм можливості скопіювати чи відобразити матеріали провадження, а також не надала їм достатнього часу для ознайомлення з матеріалами.
Стверджує, що матеріали кримінальних проваджень, об`єднаних з провадженням № 42016000000000348, та матеріали кримінальних проваджень, об`єднаних з провадженнями № 42016000000000697, № 42016000000001038, № 12015050000000044, стороні захисту в порядку ст. 290 КПК не відкривались.
Стверджує про фальсифікацію протоколів про надання доступу до матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000000348 щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_1 і у кримінальному провадженні № 12015050000000044 щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Також захисник зазначає про незаконність постанови від 08 квітня 2015 року про визначення підслідності кримінального провадження за прокуратурою Луганської області, оскільки підписана старшим прокурором прокуратури м. Лисичанська Сичовим В.М., який не є процесуальним керівником у кримінальному провадженні і не є керівником прокуратури.
На думку захисника, постанова прокурора прокуратури Луганської області Лагунова Д.М. від 09 квітня 2015 року про об`єднання матеріалів проваджень з присвоєнням об`єднаному провадженню номер 12015130240000711 є підробленою, натомість справжньою постановою матеріали провадження № 12015130240000770 з іншими не об`єднувалися, а матеріали цього провадження стороні захисту в порядку ст. 290 КПК не були відкриті. На думку захисника, розслідування кримінального провадження № 12015130240000770 прокуратурою Луганської області є незаконним, оскільки проведено без визначення підслідності.
Також захисник стверджує, що постанови про визначення підслідності у кримінальних провадженнях № 12015130240000737, № 12015130240000740, № 12015130240000741 є незаконними, оскільки прийняті особою, не уповноваженою на прийняття таких рішень.
Стверджує, що суд першої інстанції ухвалив необґрунтоване рішення про допит свідків ОСОБА_35 , ОСОБА_37 з використанням технічних засобів з іншого приміщення у спосіб, що унеможливлює їх ідентифікацію з порушенням вимог ч. 9 ст. 352 КПК, де порушив і вимоги ч. 1 цієї статті, не встановивши відомостей про особу свідка ОСОБА_35 та не з`ясувавши його стосунків з обвинуваченими. В порушення вимог ст. 350 КПК не розглянув заявленого стороною захисту клопотання про зміну способу допитів свідків ОСОБА_35 та ОСОБА_37 в ході засідання 12 жовтня 2016 року.
Також захисник наводить доводи про порушення судом порядку розгляду та вирішення заявлених відводів, оскільки в ході судового засідання 12 жовтня 2016 року залишив усну заяву обвинувачених про відвід прокурорів Кравченка Р.А. та Пузиревського І.Є. без розгляду, а також доводи про порушення прав обвинувачених на перехресний допит свідків ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_35 , ОСОБА_41 , потерпілої ОСОБА_16 , які аналогічні тим, що викладені у касаційних скаргах захисника Сушка Р.М. та засудженого ОСОБА_8 .
В доповненнях до касаційної скарги захисник Костенко В.П. також вказує про допущені судами першої та апеляційної інстанцій істотні порушення вимог кримінального процесуального закону через те, що 07 листопада 2016 року суд провів судове засідання за відсутності потерпілого ОСОБА_17 , який не був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, а також без з`ясування можливості проведення судового засідання за його відсутності. Зазначає, що суд незаконно врахував як доказ при ухваленні вироку показання ОСОБА_17 , отримані слідчим суддею внаслідок істотного порушення прав і свобод обвинувачених, оскільки допит слідчим суддею ОСОБА_17 в порядку ст. 225 КПК проведено за відсутності сторони захисту, що позбавило останню можливості перехресного допиту.
Вказує, що протокол впізнання особи за фотознімками від 03 квітня 2015 року, в ході якого ОСОБА_23 упізнав ОСОБА_12 , є недопустимим доказом, оскільки фотознімки здобуті з порушенням вимог КПК, а докази належності фотознімків тій чи іншій особі відсутні. На думку захисника, аналогічні істотні порушення КПК допущені при складанні протоколів впізнання за фотознімками від 03 квітня 2015 року, згідно з якими ОСОБА_23 упізнав ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 .
Також у доповненнях до касаційної скарги захисник Костенко В.П. стверджує, що показання свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_37 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_26 отримані з істотним порушенням права обвинувачених на захист, оскільки 31 серпня 2016 року суд першої інстанції, частково задовольняючи клопотання прокурора про допит свідків обвинувачення, питання про допит цих свідків не вирішував.
Вважає, що допит потерпілого ОСОБА_20 , впізнання останнім за фотознімками ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_3
у кримінальному провадженні № 12015130240000737 здійснено у спосіб, не передбачений КПК, та неналежним суб`єктом досудового розслідування.
Стверджує про незаконність допиту потерпілого ОСОБА_19 , впізнання останнім ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 за фотознімками у кримінальному провадженні № 12015130240000740 з аналогічних підстав.
Вказує про незаконність допиту потерпілого ОСОБА_18 у кримінальному провадженні № 12015130240000711, оскільки його було проведено незаконним суб`єктом досудового розслідування, а в подальшому без відповідного рішення прокурора долучено до матеріалів провадження № 12015130240000741.
Захисник Костенко В.П. стверджує, що в порушення вимог ст. 477 КПК орган досудового розслідування незаконно розпочав розслідування кримінального провадження № 12015130240000742 у формі приватного обвинувачення без заяви потерпілого.
Захисник також вказує про проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015130240000770 з порушеннями, оскільки не було визначено процесуального керівника; незаконно проведено допит потерпілої ОСОБА_48 , пред`явлення особи для впізнання за фотознімками до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Крім того, в порушення вимог ч. 1 ст. 228 КПК без попереднього з`ясування визначених цією нормою закону питань слідчий незаконно провів 08 квітня 2015 року з ОСОБА_23 упізнання особи за фотознімками, в ході яких ОСОБА_23 , процесуальний статус якого не вказаний, впізнав ОСОБА_25 та ОСОБА_24 .
У доповненнях до касаційної скарги захисник вказує про недопустимість як доказу висновку експерта від 15 квітня 2015 року № 73, отриманого у кримінальному провадженні № 12015130240000711. На думку захисника, орган досудового розслідування незаконно доручив проведення призначеної 08 квітня 2015 року судово-медичної експертизи комунальній установі Лисичанське відділення СМЕ, що суперечить вимогам ст. 7 Закону України «Про судову експертизу», згідно з якою виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.
Вказує про винесення 08 квітня 2014 року постанови про визначення підслідності у кримінальному провадженні № 12015130240000741 особою, яка не мала на це повноважень. Зазначає, що у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015130240000741 слідчий Терьохін В.В. без відповідного процесуального рішення прокурора про виділення та об`єднання матеріалів провадження залучив до матеріалів провадження № 12015130240000741 протокол допиту потерпілого ОСОБА_18 , проведеного неуповноваженою особою в кримінальному провадженні № 12015130240000711. Вказує, що протокол допиту ОСОБА_18 у цьому провадженні у поза процесуальний спосіб долучено до кримінального провадження №12015130240000241.
Крім того, вказує, що до матеріалів кримінального провадження № 12015130240000711 долучено рапорт т.в.о. начальника кримінальної міліції від 24 квітня 2015 року № 1/8-724, в якому наведено номери операторів мобільного зв`язку, які, за змістом цього документа, належать особам, причетним до викрадення і катування ОСОБА_23 . Однак, на думку захисника, у порушення ч. 1 ст. 41 КПК в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які доручення оперативним працівникам щодо встановлення номерів телефонів, а в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які документи, за допомогою яких можливо перевірити достовірність наданої оперативним працівником інформації, в порядку ст. 290 КПК такі матеріали стороні захисту не відкривались. Наводячи ці доводи, захисник посилається на Рішення Конституційного Суду України № 12рп/2011 від 20 жовтня 2011 року (справа № 1-31/2011).
Засуджений ОСОБА_5 подав касаційну скаргу (з доповненнями), в якій просить, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, скасувати вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 листопада 2019 року та закрити кримінальне провадження.
Вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій проігноровано вимоги ч. 12 ст. 290 КПК і незаконно допущено як докази відомості, що містяться в матеріалах досудового розслідування, не відкритих стороні захисту. Так, до обвинувального акта не додані матеріали кримінального провадження у підшитому і пронумеровану виді, а в матеріалах провадження відсутній опис матеріалів досудового розслідування, а тому неможливо зробити висновок про те, які саме матеріали досудового розслідування були відкриті підозрюваним і захисникам у процесі надання їм доступу до матеріалів кримінального провадження. За таких обставин зазначення в реєстрі матеріалів досудового розслідування про надання доступу до цих матеріалів та відмітка у протоколах про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування підозрюваними і захисниками не може розцінюватись як письмове підтвердження факту надання стороні обвинувачення доступу до матеріалів у порядку, передбаченому ч. 9 ст. 290 КПК, оскільки в жодному документі не зазначено найменування відкритих матеріалів досудового розслідування. Крім того, підозрюваним не роз`яснено змісту ст. 290 КПК. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій неправомірно допустили як докази відомості, що містяться в матеріалах досудового розслідування у кримінальному провадженні, оскільки прокурор не надав доказів відкриття матеріалів відповідно до вимог ч. 9 ст. 290 КПК.
Вказує про неналежну якість аудіозаписів судових засідань, які позбавляють можливості прослухати показання свідків ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 та потерпілого ОСОБА_17 .
Звертає увагу Суду на порушення судом першої інстанції вимог ст. 330 КПК. Вказує, що 30 червня, 08 та 21 грудня суд провів судове засідання за відсутності обвинувачених та їх захисників. Також ОСОБА_5 відмічає, що суд без попередження видалив його із зали судових засідань 02, 17 та 19 серпня 2016 року, а після його повернення не дав можливості ознайомитися з ухваленими рішеннями та дослідженими в цей період документами. Такі ж порушення, за версією ОСОБА_5 , було допущено судом 19 жовтня 2016 року щодо нього, ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 . Також стверджує, що 25 жовтня 2016 року його було видалено із судового засідання без
будь-якого процесуального рішення та позбавлено можливості приймати участь у судовому засіданні 02, 07 та 08 листопада 2016 року. Вказує про його незаконне видалення із зали судового засідання разом із ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 09 та 15 листопада 2016 року.
Акцентує увагу суду на порушенні його права на перехресний допит свідків ОСОБА_38 , ОСОБА_26 та потерпілого ОСОБА_17 . Звертає увагу, що в порушення ст. 352 КПК під час допиту свідків ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_35 , ОСОБА_49 та потерпілої ОСОБА_16 суд без протестів сторони обвинувачення знімав питання сторони захисту.
Вказує, що суд першої інстанції проігнорував клопотання про відвід прокурорів Кравченка Р.А. та Пузиревського І.Є.
Також у касаційній скарзі наведені доводи, за змістом яких засуджений заперечує фактичні обставини, встановлені судом, порушує питання достовірності окремих доказів у кримінальному провадженні, стверджує про порушення прав інших засуджених.
У доповненнях до касаційної скарги ОСОБА_5 зазначає, що органом досудового розслідування здійснювалося систематичне зловживання повноваженнями з метою фальсифікації матеріалів кримінального провадження. Однак суд першої інстанції при дослідженні доказів, які, на думку ОСОБА_5 , свідчать про фальсифікацію матеріалів провадження, незаконно видаляв його із зали судового засідання, порушуючи вимоги ст. 330 КПК та його право на захист.
Також зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на доводи сторони захисту про незаконне, за відсутності відповідної ухвали слідчого судді, проведення НСРД, результати яких було покладено в основу обвинувального висновку.
Вказує, що представниками органів прокуратури порушено презумпцію невинуватості, оскільки про винуватість учасників роти «Торнадо» заявлено в засобах масової інформації до постановлення обвинувального вироку. На ці порушення суд належної уваги не звернув, що, на переконання засудженого, свідчить про упередженість суду. Крім того, засуджений звертає увагу суду касаційної інстанції на заяву прокурора Пузиревського І.Є., озвучену в судовому засіданні 08 листопада 2019 року, щодо порушень органом досудового слідства вимог кримінального процесуального закону задля притягнення учасників роти до кримінальної відповідальності, яка залишилася поза увагою апеляційного суду.
Засуджений ОСОБА_8 у касаційній скарзі, вказуючи на істотні порушення кримінального процесуального закону, які, на його думку, були допущені судами першої та апеляційної інстанцій, просить скасувати вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 листопада 2019 року і закрити провадження.
Так, вказує про відсутність у матеріалах судового провадження технічних носіїв інформації, які б дали можливість прослухати показання свідків ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 та потерпілого ОСОБА_17 , на що суд апеляційної інстанції належної уваги не звернув. Наводить доводи, аналогічні доводам засудженого ОСОБА_5 , щодо порушення судом вимог ст. 330 КПК, порушення його права на перехресний допит свідків ОСОБА_38 , ОСОБА_26 та потерпілого ОСОБА_17 , створення судом перешкод для допиту свідків ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_35 , ОСОБА_49 та потерпілої ОСОБА_16 шляхом зняття запитань сторони захисту.
У доповненнях до касаційної скарги засуджений ОСОБА_8 викладає доводи щодо невідповідності обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК. На його думку, в обвинувальному акті не викладені фактичні обставини, які б утворювали склад кримінальних правопорушень за ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 162, ч. 4 ст. 28 ч. 189, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 357, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 357, ч. 4 ст. 28 ч. 365, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 289 КК.
Зазначає, що суд першої інстанції провів підготовче судове засідання за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про його проведення. А в судові засідання викликав потерпілих поодинці. При цьому вказує, що питання про можливість проведення судового засідання за відсутності потерпілих жодного разу не було поставлено на обговорення.
Вказує, що судом порушено вимоги ч. 12 ст. 290 КПК та не здійснено відкриття матеріалів кримінального провадження, серед яких матеріали кримінальних проваджень за номерами 12015130240000737, 12015130240000740, 12015130240000741, 12015130240000742, 42015130000000097, 42015130000000098, 42015130000000099. Крім того, в судовому засіданні 31 серпня 2016 року суд за клопотанням потерпілої ОСОБА_28 до матеріалів провадження приєднав перепустку та візитівку військової прокуратури, які врахував як докази. Зазначає, що про вказані докази стороні обвинувачення було відомо раніше, але вони не були долучені до матеріалів у процесуальний спосіб і не були відкриті стороні захисту.
Стверджує, що суд порушив процедуру вручення обвинуваченим пам`ятки про права та обов`язки, не дав часу на ознайомлення з нею та належним чином не переконався, що обвинувачені розуміють зміст наданих їм прав та обов`язків. Наголошує, що обвинуваченим не було роз`яснено права відводу. Зазначає, що в ході підготовчого судового засідання йому належним чином не роз`яснено права на відвід складу суду, інших прав та обов`язків.
Також засуджений вказує про неправомірне об`єднання кримінального провадження № 42015000000002025 щодо ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 з кримінальним провадженням № 12015050000000044 щодо ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , і ОСОБА_7 . За версією ОСОБА_8 , ухвалу про об`єднання вказаних вище кримінальних проваджень для їх спільного розгляду постановлено незаконним складом суду.
Також засуджений зазначає, що в судових засідання 30 червня, 08 та 21 грудня 2016 року секретар судового засідання не перевірив, хто з учасників прибув у судове засідання та не доповів суду, а також не з`ясував, чи вручено учасникам судові виклики. При цьому засуджений наголошує, що в ці дати судом було постановлено ухвали, в яких викладено неправдиві відомості щодо участі обвинувачених, їхніх захисників, прокурора та перекладача.
30 червня та 21 грудня 2016 року суд за відсутності обвинувачених, у порушення вимог ст. 193 КПК вирішив питання про продовження строку запобіжного заходу.
Засуджений завважує, що ухвалою суду від 12 жовтня 2016 року його, ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 на 2 судові засідання видалено із зали судового засідання та в порушення ст. 330 КПК не надано можливості ознайомитися з доказами, дослідженими в цей період, а також постановленими судовими рішеннями, ухваленими за їх відсутності. Звертає увагу Суду на видалення ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1
09 та 15 листопада 2016 року із зали судового засідання без відповідного процесуального рішення та ненадання можливості знайомитися з дослідженими доказами і судовими рішеннями.
Ставить під сумнів можливість суду дослідити значний об`єм матеріалів кримінального провадження та звертає увагу, що при дослідженні доказів судом було проігноровано його клопотання про пред`явлення досліджених документів та ознайомлення з матеріалами провадження.
Наводить доводи щодо неповноти судового розгляду, які було проігноровано судом апеляційної інстанції. Зокрема, вказує, що суд проігнорував його клопотання про виклик як свідка ОСОБА_50 та ОСОБА_51 , не зафіксував вказаного клопотання в журналі судового засідання
Вказує, що головуючим суддею безпідставно надано можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження, розгляд якого проводився в закритому судовому засіданні, слідчому Подольському В.О., який не є учасником кримінального провадження. Вважає, що суд не дав належної оцінки діям представників органів прокуратури щодо порушення принципу презумпції невинуватості через безпідставне розміщення ними відеоматеріалів із закритих судових засідань на сторінках у соціальних мережах. Вказане, за версією засудженого, свідчить про сумнів у неупередженості, незалежності та безсторонності суду першої інстанції.
Як і засуджений ОСОБА_5 , ОСОБА_8 у доповненнях до касаційної скарги вказує про покладення в основу обвинувального вироку доказів, здобутих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Зазначає, що всупереч вимогам ст. 253 КПК особам, щодо яких проводилися НСРД, не було повідомлено про обмеження їхніх конституційних прав. Вказує про недопустимість протоколів про зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж щодо ОСОБА_5 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_7 , ОСОБА_56 , а також 6 невідомих осіб, оскільки клопотання слідчого про проведення НСРД не було погоджено з прокурором, а ухвали слідчого судді за результатами розгляду клопотань слідчого складено з порушенням загальних вимог досудових рішень та вимог ст. 248 КПК. Крім того, засуджений вказує, що проведення НСРД розпочалося, ще до надання доручення слідчого на їх проведення. Стверджує, що протоколи про НСРД підписала не та особа, яка їх проводила.
Крім того, засуджений ОСОБА_8 вказує про незаконність протоколів про зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж щодо ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 з підстав невідкриття ухвал слідчого судді про надання дозволів на проведення НСРД.
ОСОБА_8 наголошує, що про зазначені порушення органу досудового слідства було вказано в апеляційній скарзі, однак суд ці доводи проігнорував та помилку суду першої інстанції не виправив.
Вказує, що всупереч вимогам ст. 338 КПК прокурор при зміні обвинувачення належним чином його не сформулював та не виклав обґрунтування такого рішення. При цьому обвинувальний акт зі зміненим обвинуваченням 08 грудня 2016 року було долучено до матеріалів провадження, однак його копію ОСОБА_8 отримав лише 03 січня 2017 року. В порушення вимог ч. 2 ст. 347 КПК обвинувального акта не було проголошено в судовому засіданні.
Наголошує, що суд не надав достатнього часу для ознайомлення з матеріалами провадження його захиснику Іванову Д.Ф. та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_8 про надання йому часу для підготовки до захисту у зв`язку зі зміною порядку дослідження доказів, чим позбавив сторону захисту часу та можливості належним чином підготуватися до захисту.
Вважає, що судом порушено вимоги ст. 370 КПК, оскільки текст вироку в переважній більшості співпадає з текстом обвинувального акта. Зазначене, на думку ОСОБА_8 , свідчить про упередженість та зацікавленість суду в результатах судового розгляду та постановлення виключно обвинувального вироку.
Також ОСОБА_8 звертає увагу на порушення принципу гласності через те, що кримінальне провадження розглянуто в закритому судовому засіданні. Вказує, що суд проголосив вирок у закритому судовому засіданні за відсутності учасників провадження, без подальшого роз`яснення їхніх прав.
У доповненнях до касаційної скарги наведені доводи щодо порушення прав інших засуджених та неповноти судового розгляду.
Крім того, у доповненнях до касаційної скарги ОСОБА_8 указує також, що до суду передано матеріали 82 кримінальних проваджень, не відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК. Як засуджений ОСОБА_5 та захисник Сушко Р.М., ОСОБА_8 вказує, що до обвинувального акта не додані матеріали кримінального провадження у підшитому і пронумеровану виді, а в матеріалах провадження відсутній опис матеріалів досудового розслідування, а тому неможливо зробити висновок про те, які саме матеріали досудового розслідування були відкриті підозрюваним і захисникам у процесі надання їм доступу до матеріалів кримінального провадження. За таких обставин зазначення в реєстрі матеріалів досудового розслідування про надання доступу до цих матеріалів та відмітка у протоколах про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування підозрюваними і захисниками не може розцінюватись як письмове підтвердження факту надання стороні обвинувачення доступу до матеріалів у порядку, передбаченому ч. 9 ст. 290 КПК, оскільки в жодному документі не зазначено найменування відкритих матеріалів досудового розслідування. Вказує, що йому належним чином не роз`яснили змісту ст. 290 КПК внаслідок чого він не міг належним чином скористатися наданим йому правом.
Позиції учасників судового провадження
Захисники Костенко В.П., Сушко Р.М., Воронов В.І., Путраймс І.І., Седун Д. В., Шевчук А.С., Козир С.В., Кононець О.М., засуджені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 в судовому засіданні підтримали подані касаційні скарги та доповнення до них, просили їх задовольнити.
Прокурор в судовому засіданні вважав доводи, викладені в касаційних скаргах та доповненнях до них, необґрунтованими, просив залишити подані касаційні скарги без задоволення, а оскаржені судові рішення без зміни. В обґрунтування позиції сторони обвинувачення подав до суду письмові заперечення на подані касаційні скарги з наведенням відповідних мотивів.
Захисник Крижанівський С.В. подав заяву, де просив судове засідання 03 вересня 2021 року проводити без його участі, просив врахувати, що у засудженого ОСОБА_5 наявні інші захисники і за таких умов його право на захист не буде порушено, зазначив, що перебуває на лікарняному, на підтвердження чого не надав відповідних документів.
Засуджений ОСОБА_61 подав заяву про неможливість прибуття в судове засідання та клопотання про здійснення розгляду без його участі в судовому засіданні 03 вересня 2021 року.
Кушніренко М.В. , Сушко Р.М. подали заяви, де вказали про те, що повністю підтримують подані касаційні скарги та доповнення до них, просили проводити судове засідання 03 вересня 2021 року без їх участі, повідомили про причини своєї неявки на підтвердження яких не надали відповідних документів.
Засуджені ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , інші учасники судового провадження, повідомлені про місце, день і час судового засідання, для висловлення власного ставлення щодо обґрунтованості касаційних скарг сторони захисту в судове засідання не з`явились, про причини своєї неявки не повідомили, клопотань про відкладення судового розгляду не заявляли.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Доводи сторони захисту про порушення прокурором вимог ст. 317 КПК та ненадання всіх матеріалів кримінального провадження до суду спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Перевіряючи дотримання судом приписів ст. 317 КПК щодо повноти наданих судом стороні захисту копій матеріалів провадження за її клопотанням про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, колегія суддів виходить з того, що в аспекті приписів статей 290, 291, 317 КПК у їх взаємозв`язку і поєднанні кримінальний процесуальний закон не містить підстав до ототожнення (і твердження про повне співпадіння) за обсягом і змістом матеріалів досудового розслідування, відкритих у порядку ст. 290 КПК, з матеріалами кримінальної справи.
Правила ст. 291 КПК вказують на те, що до обвинувального акта, направленого
до суду, додається лише реєстр матеріалів досудового розслідування, цивільний позов і документи, пов`язані з їх врученням учасникам кримінального провадження (п. 1-4 ч. 4 ст. 291 КПК). Цей об`єм матеріалів є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Більше того, надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється (абз. 6 ч. 4 ст. 291 КПК).
Матеріали, що мають доказове значення, прокурор надає в обсязі, який він вважає необхідним і достатнім для доведення винуватості обвинуваченого в інкримінованих кримінальних правопорушеннях, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 290, ч. 5 ст. 223 КПК.
З матеріалів провадження вбачається, що 15 лютого 2016 року відповідно до вимог ч. 1 ст. 317 КПК до Оболонського районного суду м. Києва було направлено матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000002025
(т. 4, а.п. 167). Суду було передано 35 томів матеріалів досудового розслідування
у прошитому, пронумерованому вигляді, скріплених печаткою Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
У кримінальному провадженні № 42016000000000348 відповідно до вимог ч. 1 ст. 317 КПК 14 березня 2016 року було направлено матеріали досудового розслідування у 4 томах, які прошиті, пронумеровані та скріплені печаткою Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
06 травня 2016 року до Оболонського районного суду м. Києва відповідно до вимог ч. 1 ст. 317 КПК було направлено матеріали досудового розслідування у кримінальних провадженнях № 12015050000000044 та № 42016000000001038 у 21 і 4 томах відповідно, а в цілому - 25 томів прошитих, пронумерованих та скріплених печаткою Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України матеріалів досудового розслідування.
Крім зазначених вище 64 томів, серед наданих судом стороні захисту копій матеріалів справи в 79 томах, в 1, 2, 3, 4, 40, 41, 42, 47, 48, 74, 75, 76, 77, 78, 79 томах (15 томів) містяться обвинувальні акти, реєстри матеріалів досудового розслідування, а також матеріали, які були приєднані сторонами кримінального провадження під час судових засідань (клопотання з додатками, документи на підтвердження повноважень захисників, заявки на конвоювання обвинувачених, пам`ятки про права та обов`язки, листування, журнали підготовчих судових засідань).
Наведені у касаційних скаргах доводи не містять посилання на процесуальні джерела доказів, фактичні дані з яких сприяли би стороні захисту у відстоюванні власної версії та спростуванні версії сторони обвинувачення, відкриті в порядку ст. 290 КПК, але не долучені до матеріалів кримінальної справи. Так само, в доводах касаційної скарги відсутні твердження про обґрунтування судом висновків про винуватість засуджених з посиланнями на докази, не відкриті стороні захисту в порядку, передбаченому зазначеною вище статтею.
Враховуючи принцип змагальності сторін, кожен учасник процесу самостійно обстоює свої правові позиції. У свою чергу суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч. 6 ст. 22 КПК).
Отже, колегія суддів вважає безпідставними доводи сторони захисту, оскільки місцевий суд створив належні умови для реалізації стороною захисту своїх процесуальних прав на захист в аспекті ознайомлення з матеріалами справи. Судом касаційної інстанції не встановлено порушення вимог ч. 1 ст. 317 КПК, всі матеріали до об`єднаного кримінального провадження долучені з дотриманням порядку, встановленого кримінальним процесуальним законом.
Розбіжність у кількості томів кримінального провадження, долучених стороною обвинувачення в порядку ст. 317 КПК, про що йшлося вище, з тією, що зазначена у супровідних листах Оболонського районного суду м. Києва від 17 листопада 2016 року, за якими обвинуваченим направлено по 79 томів матеріалів кримінального провадження, перевірена судом апеляційної інстанції, який дійшов обґрунтованого висновку про надання обвинуваченим в повному обсязі наявних у суду на певному етапі судового розгляду матеріалів та належної реалізації права на захист в цій частині.
Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду.
Суд першої інстанції належним чином виконав функції із забезпечення реалізації сторонами їх процесуальних прав, забезпечив можливість сторони захисту сформувати правову позицію завдяки, зокрема, належній реалізації права на ознайомлення з матеріалами провадження.
В контексті викладених вище обставин колегія суддів дійшла висновку, що засуджені мали можливість організувати свій захист належним чином і можливості викласти суду, який розглядає справу, всі необхідні аргументи захисту на підставі власної оцінки доказів у справі.
Місцевий суд із дотриманням відповідної процедури і засад кримінального провадження, забезпечив реалізацію права на захист під час судового розгляду кримінального провадження, де належне ознайомлення з його матеріалами забезпечило всебічність розгляду справи і, як наслідок, ухвалення судом рішення, яке відповідає положенням процесуального закону щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості.
Твердження захисника Кушніренка М.В. про порушення засади гласності судового провадження через те, що кримінальне провадження розглянуто в закритому судовому засіданні, є безпідставними.
Відповідно до ч. 2 ст. 27 КПК суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у разі якщо обвинуваченим є неповнолітній; розгляду справи про злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості особи; необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи; якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом; необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_5 обвинувачується, зокрема, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 153,
ч. 2 ст. 153 КК, а тому відповідно до ст. 27 КПК кримінальне провадження розглянуто у закритому судовому засіданні з дотриманням приписів цієї статті.
У підготовчому судовому засіданні судом першої інстанції на підставі п. 2 ч. 2 ст. 315 КПК було прийнято рішення про проведення судового розгляду у закритому судовому засіданні (т. 48, а.п. 187).
В судовому засіданні 29 серпня 2017 року апеляційний суд задовольнив клопотання захисників Кушніренка М.В. і Костенка В.П. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 та поновив їм строк апеляційного оскарження вироку Оболонського районного суду м. Києва від 07 квітня 2017 року, де постановив відкрити апеляційне провадження за їх апеляційними скаргами та призначив апеляційний розгляд на 15 вересня 2017 року у закритому судовому засіданні. Апеляційний суд керувався прийнятим судом першої інстанції рішенням про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні та не змінював його.
Здійснення цього кримінального провадження у закритому судовому засіданні в місцевому та апеляційному суді відповідає вимогам кримінального процесуального закону. Отже, твердження захисника Кушніренка М.В. про те, що апеляційний суд у судовому засіданні 29 серпня 2017 року (т. 90, а.п. 155-157) грубо порушив вимоги КПК, безпідставно ухваливши рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні, не ґрунтуються на приписах кримінального процесуального закону.
Захисник Костенко В.П. вказує на порушення органом досудового слідства приписів ст. 290 КПК та невідкриття стороні захисту матеріалів 82 кримінальних проваджень, що були фактично передані до суду без відкриття стороні захисту. Стверджує, що такі порушення вбачаються зі змісту обвинувальних актів.
Однак наведені доводи колегія суддів вважає безпідставними.
Перевіряючи доводи апеляційних скарг про порушення органом досудового слідства вимог ст. 290 КПК суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що надання доступу до матеріалів досудового розслідування підозрюваним та їхнім захисникам проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, з чим погоджується і колегія суддів суду касаційної інстанції.
Відповідно до вимог ст. 290 КПК прокурор або слідчий за його дорученням, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування. Частиною 3 цієї ж статті визначено обов`язок прокурора чи слідчого за його дорученням надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що у цій справі було складено чотири обвинувальні акти, які почергово направлялися до суду.
Так, 14 грудня 2015 року до Новопсковського районного суду Луганської області було направлено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42015000000002025 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 153, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 289, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 342 КК, ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 353 КК, ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 353 КК, ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146 КК, ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146 КК, ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 153, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127 КК, ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127 КК, ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127 КК, яке в подальшому відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2015 року було передано на розгляд до Оболонського районного суду м. Києва.
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42016000000000348 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 120 КК, ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 120 КК, ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 120, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 353 КК, до Лисичанського міського суду Луганської області було направлено 15 лютого 2016 року та відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 22 лютого 2016 року вказане кримінальне провадження було передано до Оболонського районного суду м. Києва.
05 квітня 2016 року до Лисичанськогоміського суду Луганської області було направлено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12015050000000044 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 162, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст.189, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 357, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 357, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 353, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 289 КК, ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 289, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 162, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 189, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 357, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 365, ч. 3 ст. 382 КК, ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 120, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 153, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 353 КК, який на підставі рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 07 квітня 2016 року було передано на розгляд з Лисичанського міського суду Луганської області до Оболонського районного суду м. Києва.
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42016000000001038 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 353 КК, було направлено для розгляду до Лисичанського міського суду Луганської області та на виконання ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2016 року передано до Оболонського районного суду м. Києва.
Захисник Костенко В.П., посилаючись на зміст обвинувального акта № 42016000000000348, стверджує, що стороні захисту не було відкрито матеріалів кримінального провадження № 42016000000000348, а також матеріалів кримінальних проваджень від № 42016000000000349 до № 42016000000000368 (за виключенням № 42016000000000360), що були до нього приєднані відповідно до постанови прокурора від 02 лютого 2016 року.
Однак такі доводи захисника не знайшли свого підтвердження.
З матеріалів провадження вбачається, що 23 квітня 2015 року до ЄРДР внесено відомості про вчинення кримінальних правопорушень за номерами 42015000000001242, 42015000000001243, 42015000000001244, 42015000000001257, які постановою прокурора від 26 червня 2015 року були об`єднані з кримінальним провадженням № 12015130240000711 за номером раніше розпочатого кримінального провадження.
Постановою прокурора від 19 жовтня 2015 року матеріали досудових розслідувань у кримінальних провадженнях № 12015130240000711 та № 12015130570000028 об`єднані в одне кримінальне провадження за № 12015130570000028.
21 вересня 2015 року до ЄРДР за № 42015000000001970 внесені відомості про вчинення кримінальних правопорушень, яке за рішенням прокурора від 22 вересня 2015 року об`єднано з кримінальним провадженням № 12015130570000028 за номером останнього.
Постановою прокурора від 19 жовтня 2015 року матеріали досудових розслідувань кримінальних проваджень № 12015050000000044 і № 12015130570000028 об`єднані в одне кримінальне провадження за № 12015050000000044, з якого постановою прокурора від 02 лютого 2016 року було виділено матеріали в окреме провадження за
№ 42016000000000348.
Крім того, постановою прокурора від 02 лютого 2016 року в одному провадженні були об`єднані матеріали досудових розслідувань № 42016000000000348, № 42016000000000349, № 42016000000000350, № 42016000000000351, № 42016000000000352, № 42016000000000353, № 42016000000000354, № 42016000000000355, № 42016000000000356, № 42016000000000357, № 42016000000000358, № 42016000000000359, № 42016000000000361, № 42016000000000362, № 42016000000000363, № 42016000000000364, № 42016000000000365, № 42016000000000366, № 42016000000000367, № 42016000000000368 за номером раніше розпочатого кримінального провадження 42016000000000348.
Незважаючи на твердження захисника про необізнаність сторони захисту щодо наявності рішення прокурора про об`єднання цих кримінальних проводжень та невідкриття їх стороні захисту, матеріали справи вказують на те, що доступ до цих матеріалів стороні захисту було надано в ході надання доступу до матеріалів досудового розслідування № 42016000000000348.
Матеріали провадження свідчать, що 12 лютого 2016 року вимоги ст. 290 КПК органом досудового слідства було виконано належним чином та забезпечено доступ до матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000000348 підозрюваному ОСОБА_5 , його захиснику Якімову В.В., підозрюваному ОСОБА_1 , його захиснику Дроговозу В.А., а також підозрюваному ОСОБА_4 та його захиснику Глухенькому О.А., що підтверджується графіками надання доступу до матеріалів досудового розслідування ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та
ОСОБА_4 (т. 46, а.п. 139, 142, 145), а також протоколами про надання доступу до матеріалів досудового розслідування стороні захисту (т. 46. а.п. 137-138, 140-141, 143-144).
Відповідно до змісту вказаних протоколів матеріали досудового розслідування № 42016000000000348 підозрюваним ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та їхнім захисникам надано у підшитому та пронумерованому виді в 20 томах, де в томі 20, що відповідає тому 46 судового провадження, на а.п. 78-79 міститься постанова прокурора про об`єднання матеріалів досудових розслідувань № 42016000000000348 з матеріалами № 42016000000000349, № 42016000000000350, № 42016000000000351, № 42016000000000352, № 42016000000000353, № 42016000000000354, № 42016000000000355, № 42016000000000356, № 42016000000000357, № 42016000000000358, № 42016000000000359, № 42016000000000361, № 42016000000000362, № 42016000000000363, № 42016000000000364, № 42016000000000365, № 42016000000000366, № 42016000000000367, № 42016000000000368 за номером раніше розпочатого кримінального провадження
№ 42016000000000348.
Відсутність у тексті обвинувального акта в кримінальному провадженні, внесеному
до ЄРДР за № 42016000000000348, відомостей про таке об`єднання кримінальних проваджень, за наявності у відкритих відповідно до приписів ст. 290 КПК матеріалах провадження процесуальних рішень про об`єднання проваджень, не свідчить про порушення права на захист чи несправедливий судовий розгляд, оскільки сторона захисту повідомлена про прийняте процесуальне рішення і з огляду на це мала можливість перевірити дотримання процесуальних підстав до отримання доказів стороною обвинувачення та виконання належної правової процедури стосовно такого об`єднання.
Твердження захисника Костенка В.П. про невідкриття стороні захисту матеріалів кримінального провадження № 12015130240000770 є безпідставними.
Зі змісту обвинувального акта у кримінальному провадженні № 42015000000002025 вбачається, що 17 січня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, до ЄРДР внесені відомості за № 12015130570000028.
11 червня 2015 року до ЄРДР було внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК, за № 12015130240001252.
За постановою прокурора від 22 червня 2015 року матеріали досудових розслідувань у кримінальних провадженнях № 12015130570000028 та № 12015130240001252 об`єднані в одне провадження за № 12015130570000028.
31 березня 2015 року до ЄРДР внесені відомості за № 12015130240000711.
04 квітня 2015 року до ЄРДР внесені відомості про вчинення кримінальних правопорушень за номерами 12015130240000737, 12015130240000740, 12015130240000741, 12015130240000742, а 08 квітня 2015 року - за № 12015130240000770.
Постановою прокурора від 09 квітня 2015 року матеріали досудових розслідувань у зазначених вище кримінальних провадженнях були об`єднані в одне кримінальне провадження за № 12015130240000711 (т.5, а.п. 58-59).
Постановою прокурора від 07 травня 2015 року матеріали досудових розслідувань за номерами 42015130000000097, 42015130000000098, 42015130000000099 (які були внесені до ЄРДР 06 травня 2015 року) та кримінальне провадження № 12015130240000711 об`єднані в одне кримінальне провадження за номером останнього.
29 травня 2015 року до ЄРДР внесені відомості про кримінальне правопорушення за № 42015130000000119.
Постановою прокурора від 22 липня 2015 року матеріали досудових розслідувань у кримінальних провадженнях № 12015130240000711 та № 42015130000000119 були об`єднані в одне кримінальне провадження № 12015130240000711.
18 червня 2015 року до ЄРДР внесені відомості про кримінальне правопорушення за № 42015000000001177, які постановою прокурора від 28 серпня 2015 року були об`єднані з кримінальними провадженнями № 12015130240000711 та № 12015130570000028, та присвоєно номер останнього.
Постановою прокурора від 22 вересня 2015 року матеріали досудових розслідувань № 12015130570000028, № 12015130240001758 (внесені до ЄРДР 21 вересня 2015 року) та № 42015000000001970 (внесені до ЄРДР 21 вересня 2015 року) об`єднані в одне кримінальне провадження № 12015130570000028, з якого надалі матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 153, ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 342, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 353, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365 КК, постановою прокурора від 30 вересня 2015 року виділено в окреме провадження за № 42015000000002025.
Так, відповідно до протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 07 грудня 2015 року підозрюваному ОСОБА_10 та його захиснику
Горді В.В. було надано доступ до матеріалів досудового розслідування № 42015000000002025 від 30 вересня 2015 року (т. 39, а.п. 3-12) Крім того, з графіка надання доступу до зазначених матеріалів досудового розслідування вбачається, що підозрюваний ОСОБА_10 та його захисник у період з 12 жовтня по 07 грудня 2015 року ознайомлювалися з матеріалами досудового розслідування (т. 39, а.п. 13), про що в протоколі про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 07 грудня 2015 року зроблено відповідні відмітки.
Матеріали кримінального провадження містять аналогічні протоколи про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 07 грудня 2015 року підозрюваному ОСОБА_3 та його захиснику Горді В.В. (т. 39, а.п. 15-24), а також підозрюваному ОСОБА_12 та його захисникам Горді В.В., Федоренку Д.В. (т. 39, а.п. 27-36).
Протоколи про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 08 грудня 2015 року підтверджують факт надання такого доступу до матеріалів підозрюваним ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх захиснику Дроговозу В.А. (т. 39, а.п. 39-48, 51-60).
Відповідно до протоколів про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 09 грудня 2015 року підозрюваним ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , їх захиснику Якімову В.В. та захиснику ОСОБА_5 Дудуці В.І. також надано доступ до матеріалів досудового розслідування (т. 39, а.п. 63-72, 75-84, 89-98).
Графіки надання доступу до матеріалів досудового розслідування № 42015000000002025 відображають, в які дні та в період якого часу підозрювані та їхні захисники ознайомлювалися з матеріалами досудового розслідування. Зі змісту вказаних протоколів убачається, що доступ до матеріалів досудового розслідування № 42015000000002025 підозрюваним та їх захисникам було надано у підшитому і пронумерованому виді в 35 томах, де в томі 1, що відповідає 5 тому судового провадження, наявні постанова про об`єднання кримінальних проваджень від 09 квітня 2015 року (т. 5, а.п. 58-59), витяг з кримінального провадження № 12015130240000711 (т. 5, а.п. 60-61), а в томі 31, що відповідає тому 35 судового провадження, містяться витяг з кримінального провадження № 42015000000002025 (т. 35, а.п. 168-198) та постанова про виділення матеріалів досудового розслідування від 30 вересня 2015 року (т. 35, а.п. 199-302).
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку, що, на виконання вимог ч. 2 ст. 290 КПК, підозрюваним ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_5 , а також їх захисникам Горді В.В., Федоренку Д.В., Дроговозу В.А., Якімову В.В. та Дудуці В.І., було надано доступ до матеріалів досудового розслідування № 42015000000002025, які вже були об`єднані з матеріалами кримінального провадження № 12015130240000770. Всі рішення, на підставі яких було здійснено таке об`єднання матеріалів, було відкрито стороні захисту в порядку, визначеному Кодексом.
Доводи захисника Костенка В.П. про фальсифікацію постанови від 09 квітня 2015 року за своїм змістом є твердженням про вчинення працівниками правоохоронного органу злочину, передбаченого ст. 366 КК, належним засобом доказування чого, зважаючи на встановлення кримінальної відповідальності, є процесуальне рішення за наслідками здійснення кримінального провадження.
Згідно ч. 3 ст. 214 КПК здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до ЄРДР або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За приписами статей 337, 404, 433 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Чинним кримінальним процесуальним законом не встановлено будь-якого іншого порядку, ніж визначений у ст. 214 КПК, що має застосовуватися для розгляду і перевірки заяв про вчинення кримінального правопорушення, де визначено і повноважних суб`єктів для здійснення провадження за такими заявами, до яких суди будь-якої інстанції не належать, як не належать суди і до кола повноважних органів щодо здійснення проваджень стосовно перевірки заяв про вчинення адміністративних чи дисциплінарних порушень, вчинених працівниками поліції.
Відповідно до принципу диспозитивності (ст. 26 КПК) сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, які передбачено КПК. Суди у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що віднесені до їх повноважень КПК.
У цьому кримінальному провадженні відсутні відомості про те, що сторона захисту зверталася із заявами про вчинення кримінального правопорушення у зв`язку з підробленням постанови про об`єднання матеріалів кримінального провадження від 09 квітня 2015 року в порядку, передбаченому ст. 214 КПК, чи із заявами такого змісту в порядку дисціплінарного чи адміністративного провадження. Обґрунтованих підстав для таких звернень у матеріалах кримінального провадження немає.
З цих же підстав колегія суддів відхиляє доводи захисника Костенка В.П. про фальсифікацію протоколів від 12 лютого 2016 року про надання доступу до матеріалів досудового розслідування № 42016000000000348 ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , їх захисникам Якімову В.В. та Дроговозу В.А., протоколів від 31 березня 2016 року про надання доступу до матеріалів досудового розслідування № 12015050000000044 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 їх захисникам Дроговозу В.А. та Горді В.В., а також графіків надання доступу до матеріалів досудового розслідування у цих же провадженнях.
З касаційної скарги захисника та додатків до неї вбачається, що сторона захисту стверджує про порушення вимог ст. 290 КПК у провадженні № 12015050000000044, однак з такими твердженнями захисника Костенка В.П. колегія суддів касаційного суду також не погоджується.
Захисник стверджує, що сторона обвинувачення не відкрила стороні захисту матеріали кримінальних проваджень за номерами 42016000000000217, 12016000000000218, 42016000000000219, 42016000000000220, 42016000000000221, 42016000000000222, 42016000000000223 та постанову про їх об`єднання з матеріалами кримінального провадження № 12015050000000044.
Натомість відповідно до постанови прокурора від 21 січня 2016 року матеріали досудових розслідувань за номерами 12015050000000044, 42016000000000217, 42016000000000218, 42016000000000219, 42016000000000220, 42016000000000221, 42016000000000222, 42016000000000223 об`єднані в одному за номером раніше розпочатого кримінального провадження № 12015050000000044, доступ до якого підозрюваним ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , а також їх захисникам Дроговозу В.А. , Горді В.А. та Якімову В.В. було надано у період з 24 по 31 березня 2016 року, про що складено відповідні протоколи.
Зі змісту протоколів про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 31 березня 2016 року та графіків надання доступу до матеріалів вбачається, що всі троє підозрюваних та їх захисники ознайомилися з матеріалами досудового розслідування № 12015050000000044 в 29 томах, які їм було надано у підшитому та пронумерованому виді. Судом встановлено, що у 6 томі кримінального провадження, що відповідає тому 55 судового провадження, на аркушах 233-235 міститься оригінал вищезгаданої постанови про об`єднання проваджень.
Стосовно доводів захисника про невідкриття стороні захисту матеріалів кримінальних проваджень за номерами від 42016000000000698 до 42016000000000748 включно (крім провадження 42016000000000742) та постанови про приєднання зазначених матеріалів до кримінального провадження № 42016000000000697 слід вказати наступне.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що станом на 17 березня 2016 року слідчим відділом слідчого управління Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015050000000044 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 365, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 127, ч. 1 ст. 127, ч. 1 ст. 115, ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 162, ч. 2 ст. 189, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 120, ч. 2 ст. 121, ч. 3 ст. 382, ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 353, ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 357 КК.
З указаного кримінального провадження постановою прокурора від 17 березня 2016 року виділено матеріали досудового розслідування щодо вчинення окремих правопорушень у кримінальне провадження № 42016000000000697. Цього ж дня постановою прокурора матеріали кримінального провадження № 42016000000000697 було об`єднано з матеріалами кримінальних проваджень, внесених до ЄРДР за номерами від 42016000000000698 до 42016000000000748 включно (крім провадження 42016000000000742), за номером раніше розпочатого кримінального провадження 42016000000000697.
Також постановою від 24 березня 2016 року з кримінального провадження № 12015050000000044 виділено матеріали досудового розслідування, які цього ж дня внесено до ЄРДР за номерами № 42016000000000839 та № 42016000000000840, які в подальшому постановою прокурора від 24 березня 2016 року також об`єднані з провадженням № 42016000000000697, та присвоєно номер раніше розпочатого.
За рішенням прокурора від 18 квітня 2016 року з цих матеріалів було виділено матеріали досудового розслідування та внесено їх до ЄРДР за № 42016000000001038, що підтверджується копією постанови прокурора від 18 квітня 2016 року та витягом з кримінального провадження (т. 49, а.п. 71-73, 74-96), що долучені до матеріалів провадження.
Відповідно до протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 21 квітня 2016 року підозрюваному ОСОБА_6 та його захиснику Якімову В.В. надано доступ до матеріалів досудового розслідування № 42016000000001038 в підшитому та пронумерованому стані в 6 томах. У другому томі наданих ОСОБА_6 та його захиснику матеріалів, який відповідає тому 49 судового провадження, на сторінках 50-58 міститься постанова від 17 березня 2016 року про об`єднання ряду матеріалів досудових розслідувань у кримінальне провадження № 42016000000000697. Зважаючи на наведене, колегія суддів відкидає доводи захисника Костенка В.П. про необізнаність сторони захисту про об`єднання матеріалів кримінальних проваджень 42016000000000697, 42016000000000698, 42016000000000699, 42016000000000700, 42016000000000701, 42016000000000702, 42016000000000703, 42016000000000704, 42016000000000705, 42016000000000706, 42016000000000707, 42016000000000708, 42016000000000709, 42016000000000710, 42016000000000711, 42016000000000712, 42016000000000713, 42016000000000714, 42016000000000715, 42016000000000716, 42016000000000717, 42016000000000718, 42016000000000719, 42016000000000720, 42016000000000721, 42016000000000722, 42016000000000723, 42016000000000724, 42016000000000725, 42016000000000726, 42016000000000727, 42016000000000728, 42016000000000729, 42016000000000730, 42016000000000731, 42016000000000732, 42016000000000733, 42016000000000734, 42016000000000735, 42016000000000736, 42016000000000737, 42016000000000738, 42016000000000739, 42016000000000740, 42016000000000741, 42016000000000743, 42016000000000744, 42016000000000745, 42016000000000746, 42016000000000747, 42016000000000748 та невідкриття постанови прокурора про таке об`єднання.
Відповідно до постанови прокурора від 18 квітня 2016 року в провадженні № 42016000000001038 були об`єднані матеріали досудових розслідувань за номерами 42016000000001038, 42016000000001039, 42016000000001040, 42016000000001041
(т. 49, а.п. 97-98).
Протоколом про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 21 квітня 2016 року, а також графіком надання доступу до матеріалів досудового розслідування № 42016000000001038 спростовуються доводи захисника про не відкриття стороні захисту матеріалів кримінальних проваджень за номерами 42016000000001039, 42016000000001040, 42016000000001041, оскільки вказаний протокол свідчить,
що підозрюваному ОСОБА_6 та його захиснику Якімову В.В. доступ до цих матеріалів було надано в ході доступу до матеріалів об`єднаного провадження № 42016000000001038.
Доводи захисника про невідкриття стороні захисту матеріалів кримінальних проваджень за зазначеними у касаційних скаргах номерами проваджень, за якими ті внесені
до ЄРДР, є безпідставними.
Стороні захисту у кримінальних провадженнях № 12015050000000044, № 42015000000002025, № 42016000000001038, № 42016000000000348 докази та процесуальні підстави до їх отримання, покладені в основу обвинувального вироку, відкриті з дотриманням вимог ст. 290 КПК. Жодних тверджень про покладення в основу обвинувального вироку не відкритих стороні захисту доказів, з посиланням на конкретні докази та на зміст вироку, касаційна скарга не містить.
Доводи касаційної скарги також не містять обґрунтування порушень процесуального порядку об`єднання чи виділення матеріалів досудового розслідування у межах проваджень № 12015050000000044, № 42015000000002025, № 42016000000001038, № 42016000000000348, які б містили ознаки тих істотних порушень, передбачених ст. 412 КПК, що є підставою для скасування чи зміни судових рішень.
Стосовно доводів у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_5 про невідкриття йому матеріалів кримінального провадження № 42016000000001038 щодо ОСОБА_6 слід вказати наступне.
З системного тлумачення змісту ст. 290 КПК вбачається, що обов`язок з відкриття матеріалів досудового розслідування у прокурора виникає лише щодо сторін кримінального провадження.
За матеріалами кримінального провадження № 42016000000001038 сторонам цього кримінального провадження було надано доступ до матеріалів досудового розслідування відповідно до вимог ст. 290 КПК.
Зазначене підтверджується повідомленням про завершення досудового розслідування від 18 квітня 2016 року (т. 53, а.п. 171), яке цього ж дня отримали підозрюваний ОСОБА_6 та його захисник Якімов В.В., протоколом про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 21 квітня 2016 року (т. 53, а.п. 173-174) та графіком надання доступу до матеріалів досудового розслідування, відповідно до яких ОСОБА_6 і його захисник Якімов В.В. у період з 19 по 21 квітня 2016 року ознайомилися з шістьма томами матеріалів досудового розслідування.
Засуджений ОСОБА_5 у зазначеному вище кримінальному провадженні не був стороною кримінального провадження, а тому у прокурора не виникало обов`язку відкривати йому матеріали досудового розслідування.
Відповідно до ст. 334 КПК матеріали кримінального провадження можуть об`єднуватися в одне провадження або виділятися в окреме провадження ухвалою суду, на розгляді якого вони перебувають, згідно з правилами, передбаченими ст. 217 цього Кодексу.
За статтею 217 КПК у разі необхідності в одному кримінальному провадженні можуть бути об`єднані матеріали досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, а також матеріали досудових розслідувань, по яких не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами).
З матеріалів провадження вбачається, що в провадженні Оболонського районного суду м. Києва на розгляді перебувало кримінальне провадження № 42015000000002025 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 153, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 289, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 342 КК, ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 353 КК, ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 353 КК, ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146 КК, ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146 КК, ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 153, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127 КК, ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127 КК, ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127 КК(справа № 756/16332/15-к, провадження № 1-кп/756/217/16).
Ухвалою суду від 26 лютого 2016 року кримінальне провадження № 42016000000000348 (справа № 756/2759/16-к, провадження № 1-кп/756/328/16) за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 120, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 353 ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365 КК, ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 120, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 353, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365 КК, ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 120, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 353 КК, на підставі ст. 217, 334 КПК було об`єднано з провадженням № 1-кп/756/217/16 та присвоєно номер останнього.
11 квітня 2016 року кримінальне провадження № 12015050000000044 (справа № 756/4821/16-к, провадження № 1-кп/756/424/16) за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 162, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст.189, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 357, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 357, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 353, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 289 КК, ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 289, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 162, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 189, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 357, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 365, ч. 3 ст. 382 КК, ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 120, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 153, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 353 КК, на підставі статей 217, 334 КПК було об`єднано з кримінальним провадженням № 1-кп/756/217/16 і присвоєно справі єдиний № 1 - кп/756/217/16.
Ухвалою Оболонського районного суду від 04 травня 2016 року провадження
№ 1-кп/756/217/16 (за кримінальними провадженнями № 42015000000002025, № 42016000000000348 та № 12015050000000044) було об`єднано з провадженням № 42016000000001038 (справа № 756/5637/16, провадження № 1-кп/756/466/16) та присвоєно у справі єдиний номер № 1-кп/756/217/16.
Засуджений ОСОБА_5 стверджує, що об`єднання кримінальних проваджень щодо нього з кримінальним провадженням стосовно засудженого ОСОБА_6 є безпідставним. Аналогічні за змістом доводи наводить засуджений ОСОБА_8 у доповненнях до касаційної скарги. Однак з такими твердженнями засуджених колегія суддів касаційної інстанції не погоджується, оскільки зміст обвинувальних актів та матеріали зведених кримінальних проваджень свідчать про наявність підстав для об`єднання вказаних кримінальних проваджень для спільного розгляду, адже засуджений ОСОБА_6 обвинувачувався в участі у злочинній організації, створеній ОСОБА_5 з метою вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів, а також в участі у злочинах, вчинюваних цією організацією.
При цьому 11 квітня 2016 року кримінальні провадження № 42015000000002025 та № 42016000000001038 місцевим судом не об`єднувалися, як безпідставно про це стверджує засуджений ОСОБА_5 у касаційній скарзі.
Також колегія суддів вважає безпідставними твердження засудженого ОСОБА_8
у доповненнях до касаційної скарги про необґрунтоване об`єднання кримінальних проваджень№ 12015050000000044 та № 42015000000002025.
Згідно зі ст. 334 КПК, у разі якщо на розгляд місцевого суду надійшли матеріали кримінального провадження щодо особи, стосовно якої цим судом вже здійснюється судове провадження, воно передається складу суду, що його здійснює, для вирішення питання про їх об`єднання.
Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12015050000000044 надійшов до Оболонського районного суду 08 квітня 2016 року відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 квітня 2016 року.
На момент надходження зазначеного обвинувального акта до суду на розгляді суду вже перебувало кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 (№ 42015000000002025 ).
Зміст обвинувального акта № 12015050000000044 не дає підстав до сумнівів у законності об`єднання вказаних кримінальних проваджень за ст. 334 КПК, оскільки в обох провадженнях обвинувачення висувалося, крім інших осіб, ОСОБА_5 , а тому суд першої інстанції, об`єднавши ці провадження для їх спільного розгляду, виконав вимоги ч. 2 ст. 334 зазначеного Кодексу.
При цьому доводи засудженого ОСОБА_8 про незаконну передачу кримінального провадження № 120150550000000044 колегії суддів у складі головуючого Дев`ятка В.В., суддів Камбулова Д.Г. та Тітова М.В. спростовуються приписами Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 02 квітня 2015 року, належно виконаними судом.
Відповідно до підпункту 2.3.44 вказаного Положення матеріали кримінального провадження щодо особи, стосовно якої вже здійснюється судове провадження,
у випадку, передбаченому ч. 2 ст. 334 КПК, передаються раніше визначеному в судовій справі головуючому судді.
Твердження сторони захисту про те, що відсутність у переліку найменуваньматеріалів, відкритих стороні обвинувачення, має бути розцінена судом як невідкриття матеріалів у порядку ст. 290 КПК, є необґрунтованими.
Відповідно до положень ст. 290 КПК, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування й надати доступ до цих матеріалів, що включає в себе можливість робити копії або відображення матеріалів.
У частині 9 цієї ж статті визначено, що сторони кримінального провадження зобов`язані письмово підтвердити протилежній стороні факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів. Сторонам кримінального провадження надається достатній час для ознайомлення з матеріалами, до яких їм надано доступ. Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
Судом встановлено, що матеріали досудових розслідувань в порядку ст. 290 КПК надавалися стороні захисту у підшитому та пронумерованому вигляді, скріплені печаткою Головної військової прокуратури України та підписом відповідального працівника, кожен том матеріалів кримінальних проваджень містить опис документів.
Всі протоколи про надання доступу підозрюваним ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 їх захиснику Горді В.В., захиснику ОСОБА_12, Федоренку Д.В., підозрюваним ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , їх захиснику Дроговозу В.А., підозрюваним ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , їх захиснику Якімову В.В., захиснику ОСОБА_5 Дудуці В.І. у кримінальному провадженні № 42015000000002025 (т. 39, а.п. 3-101), підозрюваному ОСОБА_5 , його захиснику Якімову В.В., підозрюваному ОСОБА_1 , його захиснику Дроговозу В.А., а також підозрюваному ОСОБА_4 та його захиснику Глухенькому О.А. (т. 46, а.п. 137-145) у кримінальному провадженні № 42016000000000348, підозрюваному ОСОБА_7 , його захиснику Дроговозу В.А., підозрюваному ОСОБА_8 , його захиснику Горді В.В., підозрюваному ОСОБА_5 та його захиснику Якімову В.В. у кримінальному провадженні № 12015050000000044(т. 73, а.п. 146-149, 152-155, 158-161), а також підозрюваному ОСОБА_6 та його захиснику Якімову В.В. у кримінальному провадженні № 42016000000001038 відповідають визначеним у законі реквізитам та вимогам, передбаченим ст. 104 КПК.
З урахуванням викладеного відсутність деталізованого переліку за найменуваннями відкритих матеріалів досудового розслідування, до яких було надано доступ стороні захисту, в цьому кримінальному провадженні не може свідчити про невідкриття таких матеріалів у розумінні приписів ч. 12 ст. 290 КПК, а лише відображає стратегію захисту в аспекті виконання обов`язку, покладеного на неї приписами ч. 9 ст. 290 КПК.
Наведене вище узгоджується з практикою Касаційного кримінального суду (постанова Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 607/5005/17, провадження № 51- 4726км19).
В ході перевірки матеріалів провадження не знайшли свого підтвердження посилання захисника Костенка В.П. на порушення права на захист з огляду на недостатній час чи відсутність техніки, яка могла бути застосована для виготовлення копій матеріалів, відкритих у порядку ст. 290 КПК.
Відповідно до вимог ст. 290 КПК після завершення досудового розслідування прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати, зокрема, стороні захисту доступ
до матеріалів досудового розслідування із забезпеченням права робити копії або відображення матеріалів. При цьому ч. 10 цієї норми встановлено, що сторонам кримінального провадження надається достатній час для ознайомлення з матеріалами, до яких їм надано доступ.
Статтею 28 КПК передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
У рішенні від 21 жовтня 2010 року у справі «Корнєв і Карпенко проти України» (Kornev and Karpenko v. Ukraine, no. 17444/04) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що підпункт „b" п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує обвинуваченому мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту. Така підготовка охоплює все, що є необхідним для підготовки розгляду справи судом. Крім того, можливості, доступні кожному, хто обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, мають включати ознайомлення для цілей підготовки свого захисту з результатами розслідувань, які проводилися протягом усього провадження у справі. Однак питання адекватності часу і можливостей, наданих обвинуваченому, слід вирішувати в контексті обставин кожної конкретної справи.
Відповідно до матеріалів провадження № 42016000000000348 ОСОБА_5 з матеріалами досудового розслідування ознайомлювався: 08 лютого 2016 року з 11:30 по 14:00 з томами 1-10; 10 лютого 2016 року з 11:00 по 14:30 з томами 11-16; 11 лютого 2016 року з 12:20 по 14:15 з томами 17-20; 12 лютого 2016 року з 12:20 по 17:00 був ознайомлений з технічними носіями інформації, наявними у провадженні.
З цими ж матеріалами досудового розслідування ознайомлювався ОСОБА_1 :
08 лютого 2016 року з 11:30 по 14:10 з томами 1-10; 10 лютого 2016 року з 11:00 по 14:30 з томами 11-16; 11 та 12 лютого 2016 року повністю ознайомився з матеріалами досудового розслідування та технічними носіями інформації, наявними у провадженні.
ОСОБА_4 з матеріалами провадження № 42016000000000348 ознайомлювався
09 лютого 2016 року з 13:00 по 14:00, а саме з томами 1-6, а 12 лютого 2016 року в період часу з 11:00 по 17:00 повністю ознайомився з матеріалами досудового розслідування
та технічними носіями інформації, наявними у провадженні.
Крім того, згідно з графіком надання доступу до матеріалів досудового розслідування
(т. 73, а.п. 149) ОСОБА_7 було забезпечено доступ до матеріалів провадження № 12015050000000044 у період з 25 по 31 березня 2016 року.
25 березня 2016 року ОСОБА_7 ознайомився з томами 1-6 у проміжок часу з 11:05
до 14:15; 29 березня 2016 року з 11:05 по 14:55 - з томами 8-12; 16, 17; 30 березня з 11:40 по 15:20 - з томами 13-15, 18-23; 31 березня 2016 року ОСОБА_7 ознайомився з 29 томами матеріалів досудового розслідування разом з технічними носіями інформації.
24 березня 2016 року з 14:00 по 15:30 ОСОБА_8 ознайомився з томами 1-3; 25 березня 2016 року з 11:00 по 14:45 - з томами 4-7; 29 березня 2016 року з 11:05 по 15:45 - з томами 8-12, 16, 17; 31 березня 2016 року ОСОБА_8 ознайомився з матеріалами досудового розслідування.
ОСОБА_5 з матеріалами провадження № 12015050000000044 ознайомлювався:
25 березня 2016 року з 11:00 по 14:15 з томами 1-7; 29 березня 2016 року з 14:00 по 15:00 з томами 8-12, 16-17; 30 березня 2016 року з 11:40 по 15:20 з томами 13, 14, 15, 18, 19-23; 31 березня 2016 року з 11:30 по 17:20 з томами 23-29, при цьому зазначив, що повністю ознайомився з матеріалами досудового розслідування та технічними носіями інформації, наявними у провадженні.
Протоколи про надання доступу до матеріалів досудового розслідування не містять жодних зауважень щодо процедури забезпечення доступу до матеріалів досудового слідства від підозрюваних та їхніх захисників, вони не заперечували проти одночасного ознайомлення з матеріалами досудового розслідування разом з іншими підозрюваними, а матеріали вказаних кримінальних проваджень засудженим були відкриті в обсязі, достатньому для ефективного захисту.
На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було надано достатньо часу для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування № 42016000000000348, а ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - з матеріалами досудового розслідування № 12015050000000044, вказані особи мали достатньо часу для сприйняття, у чому вони обвинувачуються, їм було надано відповідний час і засоби для підготовки позиції захисту.
З приводу тверджень захисника Костенка В.П. про відкриття обвинуваченим у справі різної кількості матеріалів кримінального провадження № 12015050000000044 слід зазначити таке.
Як вже було згадано вище, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування, а також надати такий доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі, або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню його покарання.
Тобто за приписами ст. 290 КПК у системному тлумаченні норм, викладених у цій статті закону, відкриттю сторонам кримінального провадження підлягають докази
і документи, які є процесуальними підставами для проведення слідчих (розшукових дій), а також процесуальні рішення, які сторона обвинувачення має намір використати
як доказ у суді.
Зі змісту протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 31 березня 2016 року (т. 73, а.п. 146-148) вбачається, що ОСОБА_7 було надано доступ до всіх матеріалів кримінального провадження № 12015050000000044, зокрема і том 29 на 145 аркушах. За ним у порядку черговості до матеріалів провадження долучені графік надання доступу (т. 73, а.п. 149), а також розписки ОСОБА_7 та його захисника про відсутність доказів, які можливо використати як докази у суді (т. 73, а.п. 151-151).
В той же час протоколи про надання доступу до матеріалів досудового розслідування іншим підозрюваним у цьому кримінальному провадженні свідчать про те, що ОСОБА_8 том 29 був наданий на 151 аркуші, а ОСОБА_5 - на 163 аркушах.
Перевіряючи твердження захисника про відкриття засудженим різної кількості матеріалів досудового розслідування, Суд установив, що на сторінках тому 29 містяться протоколи про надання доступу до матеріалів досудового розслідування ОСОБА_7
(а.п. 146-148), ОСОБА_8 (а.п. 152-154), ОСОБА_5 (а.п. 158-160), графіки про надання такого доступу (а.п. 149, 155, 161), а також розписки підозрюваних та їхніх захисників про відсутність доказів, які можливо використати як докази у суді (а.п. 150-151, 156-157,
162-163). Однак ці документи не є тими доказами, доступ до яких має бути забезпечений сторонам кримінального провадження в рамках виконання приписів ст. 290 КПК, адже вони свідчать лише про виконання прокурором вимог вказаної статті.
Таким чином, розбіжність, на яку вказує захисник у своїх доповненнях, обумовлена черговістю долучення до матеріалів провадження протоколів про надання доступу до матеріалів досудового розслідування, та жодним чином не свідчить про порушення стороною обвинувачення положень ст. 290 цього Кодексу.
Засуджений ОСОБА_8 звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що описаний
у обвинувальних актах у кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР за номерами 42015000000002025 та 12016000000000348, рух кримінального провадження № 12015130570000028 має істотні розбіжності.
Перевіряючи вказані твердження, Суд установив, що постановою прокурора
від 28 серпня 2015 року матеріали досудових розслідувань у кримінальних провадженнях за номерами 12015130240000711, 12015130240001286, 42015000000001177, 42015130000000042, 42015000000001203, 12015130570000028 об`єднані в одне кримінальне провадження за номером раніше розпочатого 12015130570000028, з якого в подальшому матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 153, ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 342, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 353, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365 КК, постановою прокурора від 30 вересня 2015 року виділено в провадження за № 42015000000002025. При цьому постановою від 22 вересня 2015 року в одне провадження були об`єднані матеріали досудових розслідувань № 12015130570000028, № 12015130240001758 та № 42015000000001970.
Досудове розслідування у кримінальному провадженні було завершено 30 вересня 2016 року, про що свідчать доручення про проведення процесуальних дій (т. 38, а.п. 5-6) та ряд повідомлень про завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000002025.
Водночас кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12015130570000028, закрите не було, а його на підставі постанови прокурора від 19 жовтня 2015 року було об`єднано з кримінальним провадженням № 12015050000000044 та присвоєно номер останнього.
Отже, розбіжність у відображенні руху кримінального провадження в обвинувальних актах обумовлена продовженням розслідування в кримінальному провадженні № 12015130570000028.
Також засуджений ОСОБА_8 звертає увагу Суду на те, що в обвинувальному акті
в провадженні № 42015000000002025 відсутні відомості про рух кримінальних проваджень за номерами 42015000000001242, 42015000000001243, 42015000000001244, 42015000000001257 та їх об`єднання з кримінальним провадженням № 12015130570000028. Наведене засуджений ОСОБА_8 вважає підтвердженням факту невідкриття ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 та ОСОБА_2 матеріалів кримінального провадження № 42015000000002025.
Колегія суддів відхиляє такі твердження як необґрунтовані з огляду на наступне.
У кримінальному провадженні № 42015000000002025 підозра ОСОБА_8 не оголошувалася.
Разом з тим зміст протоколів про надання доступу до матеріалів досудового розслідування підозрюваним свідчить про відкриття відповідно до приписів ст. 290 КПК ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 та ОСОБА_2 доступу до матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000002025.
Що ж стосується тверджень про не відкриття стороні захисту матеріалів кримінальних проваджень № 42015000000001242, № 42015000000001243, № 42015000000001244
та № 42015000000001257, слід вказати наступне.
23 червня 2015 року до ЄРДР були внесені відомості про кримінальні провадження за номерами 42015000000001242 (за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 146 КК), 42015000000001243 (за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 120 КК), 42015000000001244 (за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 146 КК) та 42015000000001257 (за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 356 КК). Постановою прокурора від 26 травня 2015 року матеріали вказаних кримінальних проваджень об`єднані з провадженням 12015130240000711 та присвоєно номер останнього.
19 жовтня 2015 року матеріали досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 12015130240000711 було об`єднано з кримінальним провадженням № 12015130570000028.
Цього ж дня відповідно до постанови прокурора кримінальне провадження № 12015130570000028 було об`єднано з кримінальним провадженням № 12015050000000044 за номером останнього, а вже 02 лютого 2016 року за постановою прокурора матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст.120, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 353, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365 КК виділено з провадження № 12015050000000044 в окреме провадження № 42016000000000348, доступ до якого був наданий обвинуваченим ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , згідно з протоколами про надання доступу до матеріалів від 12 лютого 2016 року та графіків про надання доступу до таких матеріалів.
Таким чином, відсутність відомостей про кримінальні провадження № 42015000000001242, № 42015000000001243, № 42015000000001244 та № 42015000000001257 у обвинувальному акті у кримінальному провадженні № 42015000000002025 обумовлена обсягом пред`явленого обвинувачення та не свідчить про порушення порядку відкриття матеріалів кримінального провадження сторонам кримінального провадження.
Щодо твердження засудженого ОСОБА_8 про не відкриття засудженому ОСОБА_4 матеріалів кримінального провадження № 42015000000001177 слід зазначити таке.
Згідно з матеріалами кримінального провадження відомості за фактом вчинення ОСОБА_5 опору працівникові правоохоронного органу було внесено до ЄРДР за № 42015000000001177 від 18 червня 2015 року, а за постановою прокурора від 28 серпня 2015 року матеріали досудового розслідування було об`єднано з № 12015130570000028.
Постановою прокурора від 30 вересня 2015 року з кримінального провадження № 12015130570000028 було виділено ряд матеріалів досудового розслідування (серед яких і матеріали з кримінального провадження № 42015000000001177) в окреме провадження № 42015000000002025.
Зі змісту ст. 290 КПК вбачається, що доступ до матеріалів досудового розслідування може бути наданий лише сторонам кримінального провадження. Однак ОСОБА_4 не був стороною кримінального провадження № 42015000000002025, а тому у прокурора не виникало обов`язку відкривати йому матеріали досудового розслідування № 42015000000002025.
Про таке виділення йому було відомо, що підтверджує протокол про надання доступу до матеріалів провадження підозрюваному ОСОБА_4 та його захиснику Глухенькому О.А. від 12 лютого 2016 року (т. 46, п. 143-144).
Крім того, засуджений ОСОБА_8 стверджує, що судом було допущено відомості, які містяться у кримінальних провадженнях, не відкритих ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_65 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зокрема матеріали кримінальних проваджень за номерами 12015130240001286, 42015130000000042, 42015130000001203, 42015000000000119.
Перевіривши вказані твердження, Суд установив, що 20 лютого 2015 року до ЄРДР внесено матеріали за № 42015130000000042 (за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК); 15 червня 2015 року за № 12015130240001286 (за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК); 19 червня 2015 року - за номерами 42015130000001203 (за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК) та 42015130000001204 (за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК).
Постановою прокурора від 31 липня 2015 року матеріали досудових розслідувань у кримінальних провадженнях № 42015130000001203 та №42015130000001204 об`єднано в одне кримінальне провадження за № 42015130000001203.
29 травня 2015 року до ЄРДР було внесено відомості за № 42015130000000119 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 153 КК, а не за номером 42015000000000119, як про це стверджує засуджений ОСОБА_8 .
Відповідно до постанови прокурора від 22 липня 2015 року матеріали кримінального провадження №42015000000000119 було об`єднано з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015130240000711 за номером останнього.
Надалі, рішенням прокурора від 28 серпня 2015 року матеріали досудових розслідувань у кримінальних провадженнях за номерами 12015130240000711, 12015130240001286, 42015000000001177, 42015130000000042, 42015000000001203, 12015130570000028 об`єднані в одне кримінальне провадження за номером раніше розпочатого кримінального провадження, тобто 12015130570000028 (т. 28, а.п. 8-10), доступ до матеріалів якого ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було надано в ході надання доступу до матеріалів кримінального провадження № 42015000000002025, що підтверджується відповідними протоколами.
Відповідають матеріалам провадження твердження засудженого ОСОБА_8 про невідкриття йому та засудженому ОСОБА_7 матеріалів кримінальних проваджень за номерами 12015130240000737, 12015130240000740, 12015130240000741, 12015130240000742, 42015130000000097, 42015130000000098, 42015130000000099.
З кримінальної справи вбачається, що кримінальні провадження за номерами 12015130240000737, 12015130240000740, 12015130240000741 та 12015130240000742, відомості про які внесені до ЄРДР 04 квітня 2015 року, на підставі постанови прокурора від 09 квітня 2015 року були об`єднані з кримінальним провадженням за № 12015130240000711.
В подальшому рішенням прокурора від 07 травня 2015 року матеріали досудових розслідувань у кримінальних провадженнях № 12015130240000711, а також № 42015130000000097, № 42015130000000098, № 42015130000000099, що були внесені до ЄРДР 06 травня 2015 року, об`єднані в кримінальне провадження за № 12015130240000711.
Надалі це провадження на підставі ряду постанов прокурора від 22 липня та 28 серпня 2015 року було приєднано до матеріалів провадження № 12015130570000028,
з якого 30 вересня 2015 року було виділено матеріали кримінального провадження,
які внесено до ЄРДР за № 42015000000002025.
Докази у цих кримінальних провадженнях відповідно до вимог ст. 290 КПК було відкрито сторонам кримінального провадження № 42015000000002025. Ні ОСОБА_8 , ні ОСОБА_7 вчинення кримінальних правопорушень, відомості про які були внесені до ЄРДР за номерами 12015130240000737, 12015130240000740, 12015130240000741, 12015130240000742, 42015130000000097, 42015130000000098, 42015130000000099,
у провину не ставилося.
Відмінності у відображенні в обвинувальних актах руху кримінального провадження № 12015130240000711 обумовлені обсягом і змістом висунутого засудженим обвинувачення та жодним чином не свідчать про фальшування стороною обвинувачення матеріалів кримінальних проваджень, як про це у доповненнях до своєї касаційної скарги вказує засуджений ОСОБА_8 .
Ненадання ОСОБА_6 доступу до матеріалів досудового розслідування
у кримінальних провадженнях за номерами 420151300000001191, 12015130240000737, 12015130240000740, 12015130240000741, 12015130240000742, 42015130000000097, 42015130000000098, 42015130000000099 не є порушенням вимог ст. 290 КПК, оскільки він не був стороною у вказаних кримінальних провадженнях.
За відсутності касаційного приводу колегія суддів не перевіряє порядку виконання вимог ст. 290 КПК стосовно інших засуджених.
Крім цього, колегія суддів враховує, що у справі містяться відомості про направлення копій матеріалів кримінального провадження № 756/16332/15 у 79 томах для вручення ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , що також спростовує твердження сторони захисту про порушення права на захист зазначених осіб через недостатню повідомленість про докази, досліджені в судовому провадженні, надані стороною обвинувачення на обґрунтування версії про винуватість засуджених в інкримінованих злочинах.
Вимоги частин 3, 4 ст. 290 КПК зобов`язують прокурора або слідчого за його дорученням надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до приміщення або місця, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем держави,
і прокурор має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді. Надання доступу до матеріалів включає в себе можливість робити копії або відображення матеріалів.
Натомість кримінальний процесуальний закон не покладає на сторону обвинувачення чи суд обов`язку надати на вимогу сторони захисту копії відкритих після завершення досудового розслідування доказів та процесуальних підстав до їх отримання чи інших документів.
Водночас сторона захисту не вказує в касаційних скаргах про будь-які необґрунтовані обмеження чи штучні перешкоди щодо реалізації права на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження після завершення досудового розслідування або щодо можливості робити їх копії і відображення. Матеріали кримінального провадження не містять підстав до таких тверджень.
Перевіряючи доводи касаційної скарги щодо клопотання засудженого, поданого місцевому суду, про надання копій відкритих за приписами ст. 290 КПК матеріалів кримінального провадження, колегія суддів бере також до уваги, що відповідно до розписки від 18 листопада 2016 року, наявної в матеріалах справи, засудженому ОСОБА_8 судом було надано 79 томів матеріалів кримінального провадження.
Отже, враховуючи викладене вище, колегія суддів не вважає переконливими твердження засудженого ОСОБА_8 про те, що його право на захист було порушено через неможливість ефективно відстоювати власну версію подій на противагу висунутому обвинуваченню внаслідок неналежного (неповного) ознайомлення з доказами, наданими стороною обвинувачення, і відхиляє їх як такі, що спростовуються матеріалами справи і не засновані на них.
Доказів на підтвердження доводів про неналежну якість копій, виготовлених місцевим судом для вручення засудженому, суду касаційної інстанції не надано.
Що стосується доводів захисника Костенка В.П. про недопустимість усіх доказів у провадженні, отриманих під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015130240000742, з огляду на вимоги ч. 1 ст. 477 КПК та відсутність письмової заяви потерпілого ОСОБА_23 про вчинення кримінального правопорушення щодо нього, колегія суддів виходить з такого.
Зі змісту ст. 477 КПК слідує, що кримінальне провадження за ч. 1 ст. 125 КК може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого.
Відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР.
Згідно з ч. 4 ст. 214 КПК слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов`язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Слідчий, прокурор здійснюють свої повноваження відповідно до вимог КПК, починаючи з моменту надходження інформації про кримінальне правопорушення від заявника до правоохоронного органу, що фактично і є передумовою для початку досудового розслідування. Ця інформація подається у вигляді заяви чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення як в усній формі, так і письмово.
Як убачається з матеріалів провадження, згідно з витягом з ЄРДР відповідно до наведених вимог процесуального закону 04 квітня 2015 року було зареєстровано подану цього ж дня усну заяву (повідомлення) про вчинення щодо ОСОБА_23 кримінального правопорушення з кваліфікацією за ч. 1 ст. 125 КК, присвоєно номер кримінального провадження 12015130240000742 та розпочато досудове розслідування.
Таким чином, доводи захисника про необхідність визнання усіх доказів недопустимими з наведеної вище підстави є неспроможними, оскільки матеріали кримінального провадження свідчать про початок досудового розслідування за усною заявою потерпілого, що відповідає вимогам процесуального закону.
Також захисник Костенко В.П у касаційній скарзі стверджує про незаконне проведення процесуальних дій у кримінальному провадженні № 12015130240000770. Вказує, що у кримінальному провадженні не визначено процесуального керівника, а процесуальні дії здійснювалися до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Однак такі доводи колегія суддів суду касаційної інстанції вважає безпідставними.
Статтею 214 КПК у редакції, чинній на момент вчинення процесуальних дій, визначено, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов`язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Слідчий невідкладно у письмовій формі повідомляє прокурора про початок досудового розслідування, підставу початку досудового розслідування та інші відомості, передбачені ч.5 цієї статті.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що заяву від ОСОБА_48 було прийнято 08 квітня 2015 року. Начальник СВ Лисичанського МВ ГУМВС України у Луганській області Афонін Д.М. проведення досудового розслідування доручив слідчому Терьохіну В.В., який, відповідно до змісту повідомлення прокурору м. Лисичанська, вніс відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР з правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 115 КК, а отже, відсутні обґрунтовані підстави стверджувати, що 08 квітня 2015 року слідчі дії у цьому кримінальному провадженні було проведено не уповноваженою на це особою.
Припущення захисника щодо часу внесення відомостей до ЄРДР з огляду на відмінності в часі проведення слідчих дій, на які вказує у доповненнях до касаційної скарги захисник, та часі, зазначеному в протоколі прийняття заяви від потерпілої, не можна вважати істотними порушеннями кримінального процесуального закону, які би могли слугувати підставою для скасування судових рішень.
Що ж стосується доводів захисника про відсутність у матеріалах провадження будь-яких документів про визначення процесуального керівника, то такі твердження є безпідставними та спростовуються змістом постанови про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні від 09 квітня 2015 року, якою визначено групу прокурорів для здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР
за № 12015130240000770 від 08 квітня 2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням з його початку до завершення у складі прокурорів Лагунова Д.М., Позняка К.В. та Нетикші П.В., де старшим прокурором групи визначено Лагунова Д.М.
Доводи Костенка В.П. про недопустимість доказів у кримінальному провадженні № 12015130240000770, зібраних після 09 квітня 2015 року, колегія суддів відкидає, оскільки слідчі дії в кримінальному провадженні № 12015130240000770 з 09 квітня 2015 року не проводилися з огляду на об`єднання кримінальних проваджень № 12015130240000711 від 31 березня 2015 року, № 12015130240000737, № 12015130240000740, № 12015130240000741, № 12015130240000742 від 04 квітня 2015 року, а також № 12015130240000770 від 08 квітня 2015 року, в одне кримінальне провадження за номером 12015130240000711 підслідність якого з 08 квітня 2015 року визначена за прокуратурою Луганської області.
Також захисник безпідставно стверджує, що допит потерпілого ОСОБА_18 проведено неуповноваженою особою, а також про відсутність у матеріалах провадження постанови про об`єднання кримінальних проваджень № 12015130240000741 та № 12015130240000711. Твердження сторони захисту щодо об`єднання кримінальних проваджень не засновані на матеріалах справи, про що вказано вище. Змістом згаданої постанови спростовуються твердження захисника про безпідставність залучення до матеріалів кримінального провадження № 12015130240000741 протоколу допиту потерпілого ОСОБА_18 , який проведено у кримінальному провадженні № 12015130240000711. Слідчий Шевцов В.О. відповідно до постанови від 03 квітня 2015 року був включений до слідчої групи у вказаному кримінальному провадженні та провів допит потерпілого ОСОБА_18 04 квітня 2015 року у кримінальному провадженні №12015130000000711.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК, де вказано, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу, суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. З цих підстав протоколу допиту потерпілого ОСОБА_18 від 04 квітня 2015 року, створеного у кримінальному провадженні № 12015130000000711, не було покладено в основу вироку, а свої висновки суд першої інстанції обґрунтував, посилаючись на докази, які він безпосередньо сприймав у ході судового розгляду, зокрема і показання потерпілого ОСОБА_18 .
Доводи захисника Костенка В.П. про ухвалення судових рішень на підставі недопустимих доказів, здобутих у кримінальних провадженнях № 12015130240000737 та № 1201513024000071, а саме протоколу допиту потерпілого ОСОБА_20 від 04 квітня 2015 року та листа т.в.о. начальника кримінальної міліції полковника міліції Радяка В.О. від 24 квітня 2015 року № 1/8-724, колегія суддів також вважає безпідставними з огляду на положення ст. 95 КПК, оскільки суд не посилався на ці документи як на докази винуватості засуджених в інкримінованих їм злочинах.
Також не підтвердилися доводи захисника Костенка В.П. про порушення вимог КПК стосовно ухвалення постанов від 08 квітня 2015 року прокурором Сичовим В.М. у кримінальних провадженнях № 12015130240000711, № 12015130240000737, № 12015130240000740, № 12015130240000741, № 12015130240000742.
В редакції кримінального процесуального закону, чинній на момент здійснення процесуальних дій, про які йдеться у касаційній скарзі, досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів, віднесено до підслідності органів прокуратури за приписами ч. 4 ст. 216 КПК, п. 1 розділу X «Прикінцеві положення», п. 1 Розділу XI «Перехідні положення» цього Кодексу.
Норми кримінального процесуального закону, які визначають повноваження процесуальних керівників у кримінальному провадженні, зокрема ч. 2 ст. 36 КПК, не містять приписів щодо визначення підслідності у кримінальному провадженні.
Приписами ч. 5 ст. 36 КПК визначено коло осіб, які у разі неефективного проведення досудового розслідування мають право передати його здійснення від одного повноважного органу до іншого органу досудового розслідування, вмотивувавши своє рішення.
Водночас КПК, встановлюючи вимоги до органів підслідності, які мають здійснювати досудове розслідування у різних категоріях справ, не визначає детально порядку передачі кримінального провадження до компетентного органу у разі, якщо під час досудового розслідування буде встановлено, що провадження не підслідне органу, який його розпочав, відповідно до приписів ст. 214 КПК.
За частиною 6 ст. 9 цього Кодексу у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 зазначеного Кодексу.
Зміст постанов, винесених прокурором Сичовим В.М. у кримінальних провадженнях № 12015130240000711, № 12015130240000737, № 12015130240000740, № 12015130240000741, № 12015130240000742, дає підстави вважати, що у вчиненні злочинів у вказаних кримінальних провадженнях брали участь працівники правоохоронних органів, а тому колегія суддів доходить висновку, що прокурор Сичов В.М., передавши кримінальні провадження № 12015130240000737, № 12015130240000740, № 12015130240000741 та № 12015130240000711 із СВ Лисичанського МВ ГУМВС України в Луганській області до прокуратури Луганської області, належно забезпечив дотримання вимог ч. 4 ст. 216 КПК в аспекті застосування положень ст. 36 КПК у взаємозв`язку з приписами статей 3, 7, 9 п. 1 розділу X «Прикінцеві положення», п. 1 розділу XI «Перехідні положення» КПК.
Посилання захисника на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від
14 квітня 2020 року (справа № 761/34909/17, провадження № 51-10064км18) є не релевантним, оскільки йдеться про інші правовідносини в тому провадженні, де внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР і досудове розслідування здійснював всупереч приписам статей 214, 216 КПК неуповноважений орган за відсутності передумов до реалізації прокурором, передбачених ч. 6 ст. 36 цього Кодексу повноважень, підставою реалізації яких є встановлення неефективності досудового розслідування відповідним органом, визначеним у ст. 216 КПК.
Крім того, сторона захисту стверджує про відсутність правових підстав проводити досудове розслідування у кримінальному провадженні Головною військовою прокуратурою України. Зокрема, захисник Костенко В.П. вказує, що Головний військовий прокурор ОСОБА_50, не маючи на те повноважень, визначав слідчого та старшого слідчого слідчої групи у кримінальному провадженні № 42016000000001038.
Однак із такими твердженнями сторони захисту колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 39 КПК визначено повноваження керівника органу досудового розслідування: 1) визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих; 2) відсторонювати слідчого від проведення досудового розслідування вмотивованою постановою за ініціативою прокурора або з власної ініціативи з наступним повідомленням прокурора та призначати іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу або у разі неефективного досудового розслідування; 3) ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування, давати слідчому письмові вказівки, які не можуть суперечити рішенням та вказівкам прокурора; 4) вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх допущення слідчим; 5) погоджувати проведення слідчих (розшукових) дій та продовжувати строк їх проведення у випадках, передбачених цим Кодексом; 6) здійснювати досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого; 7) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, що діяла на момент здійснення процесуальних дій, прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Статтею 7 цього ж Закону визначено, що систему прокуратури України становлять: Генеральна прокуратура України; регіональні прокуратури; місцеві прокуратури; військові прокуратури. До військових прокуратур належать Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих). У разі якщо в силу виключних обставин у певних адміністративно-територіальних одиницях не діють органи прокуратури України, які мають здійснювати там нагляд, за рішенням Генерального прокурора України виконання їх функцій може покладатися на військові прокуратури.
Статтею 8 наведеного Закону передбачено утворення у Генеральній прокуратурі України (на правах структурного підрозділу) Головної військової прокуратури, яку очолює заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає безпідставними твердження захисника про відсутність у Головного військового прокурора ОСОБА_50 повноважень щодо визначення слідчого та старшого слідчого слідчої групи, оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000001038 здійснювалося слідчим відділом слідчого управління Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
В доводах касаційної скарги захисник Костенко В.П. вказує на допит як свідка під час досудового розслідування прокурора ОСОБА_50, який 18 квітня 2016 року своїм процесуальним рішенням визначив групу прокурорів та склад слідчої групи в кримінальному провадженні № 42016000000001038, як на підставу до висновку про проведення досудового розслідування неналежними суб`єктами через порушення ОСОБА_50 вимог ст. 77 КПК.
За результатами перевірки матеріалів провадження з їх змісту вбачається, що 22 березня 2016 року ОСОБА_50 було допитано як свідка у кримінальному провадженні № 12015050000000044. 24 березня 2016 року в цьому кримінальному провадженні було завершено досудове розслідування та будь-яких процесуальних дій з 22 березня 2016 року до завершення досудового розслідування в провадженні ОСОБА_50 не здійснював.
Постанови про призначення складу слідчої групи та визначення групи прокурорів, про які йдеться у доповненнях до касаційної скарги захисника Костенка В.П., ухвалено у кримінальному провадженні № 42016000000001038, де прокурор ОСОБА_50 слідчим не допитувався, про що свідчать матеріали кримінальної справи.
Вбачається також, що деякі матеріали досудового розслідування було виділено з кримінального провадження № 12015050000000044 на підставі постанови повноважного прокурора від 17 березня 2016 року, отже, ухваленої до проведення допиту ОСОБА_50 , де зазначені матеріали включені до складу кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42016000000000697, а в подальшому - № 42016000000001038.
На підставі постанови прокурора від 24 березня 2016 року з кримінального провадження № 12015050000000044 також було виділено окремі матеріали досудового розслідування, однак вказівки на виділення протоколу допиту як свідка ОСОБА_50 у інше кримінальне провадження ця постанова не містить.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 77 КПК встановлена заборона прокурору брати участь у кримінальному провадженні, якщо він брав участь у цьому ж провадженні як свідок, однак дана норма не містить заборони щодо участі прокурора у кримінальному провадженні, якщо його було допитано як свідка в іншому кримінальному провадженні.
Отже, колегія суддів вважає безпідставними доводи сторони захисту про проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000001038 неуповноваженими суб`єктами та порушення керівником органу прокуратури вимог ст. 77 КПК.
Протоколу допиту ОСОБА_50 від 22 березня 2016 року у кримінальному провадженні № 12015050000000044 в основу вироку суду покладено не було, в ході судового слідства його як свідка не допитували, а тому підстави вважати, що судом було порушено вимоги ст. 412 КПК, відсутні.
Що стосується тверджень сторони захисту щодо незаконного проведення негласних слідчих розшукових дій, а також доводів про покладення в основу вироку доказів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД), здобутих
з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, то матеріали справи повністю спростовують наведені доводи.
Апеляційний суд при перевірці аналогічних доводів про НСРД обґрунтовано зазначив, що здійснені органом досудового розслідування НСРД, результати яких покладені в основу обвинувального вироку, проведені з дотриманням вимог статей 246, 263 КПК, на підставі ухвал слідчого судді Апеляційного суду Харківської області від 29 квітня 2015 року та Апеляційного суду м. Києва від 09 червня 2015 року, а отже є допустимими доказами. З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
В основу вироку судом покладено протокол про результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 09 липня 2015 року № 845т, а також протокол про результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 11 серпня 2015 року № 1/8-1170.
Протокол від 09 липня 2015 року № 845т складено старшим уповноваженим ВКР Лисичанського МВ ГУМВС України в Луганській області за результатами здійснення НСРД - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, що проводилися у період з 01 травня по 28 червня 2015 року за ухвалою слідчого судді Апеляційного суду Харківської області від 29 квітня 2015 року № 5602т і на підставі доручення слідчого СВ Лисичанського МВ ГУМВС Немитих М.І. від 30 квітня 2015 року № 538т.
Протокол від 11 серпня 2015 року № 1/8-1170т складено оперуповноваженим УКР ГУМВС України в Луганській області Обуховим О.В. на підставі доручення слідчого від 10 червня 2015 року № 10/1/2-365т і на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 09 червня 2015 року № 01-6053т/НСРД.
Процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД, а саме наведені вище ухвали слідчих суддів, доручення, а також клопотання про проведення НСРД, були розсекречені на момент надання доступу до матеріалів кримінального провадження сторонам, а тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав їх допустимими доказами.
Правомірність проведення інших НСРД апеляційним судом обґрунтовано не перевірялася, оскільки їх не було покладено в основу вироку.
Доводи захисника Сушка Р.М. про недопустимість протоколу від 11 серпня 2015 року № 1/8-1170т про результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних, оскільки НСРД здійснювалось щодо ОСОБА_53 , якій не висунуте обвинувачення
в цьому провадженні колегія суддів також відхиляє.
Так, захисник стверджує, що НСРД можуть проводитися виключно щодо осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, а у провадженні щодо ОСОБА_5 та інших осіб ОСОБА_53 має процесуальний статус свідка. При цьому захисник посилається на
ч. 2 ст. 246 КПК, де зазначено, що НСРД проводяться у випадку, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб, а також на
ч. 2 ст. 248 цього Кодексу, де крім іншого визначено, що клопотання про надання дозволу на проведення НСРД має містити відомості про особу, місце або річ, щодо яких необхідно провести НСРД, а також обставини, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину.
Однак захисник Сушко Р.М., порушуючи вказане питання перед судом касаційної інстанції, належним чином не зважив, що саме НСРД спрямовані на отримання інформації про злочин або особу, яка його вчинила, без її відома. В ч. 2 ст. 248 КПК йдеться про зміст клопотання щодо надання дозволу на проведення НСРД, де серед іншого мають бути викладені відомості не про процесуальний статус особи, а про обставини, що дають підстави підозрювати її у вчиненні злочину. КПК не містить імперативної вимоги про надання дозволу на проведення НСРД виключно щодо особи яка набула статус підозрюваного за приписами ст. 42 цього Кодексу.
При цьому поза увагою захисника залишилися приписи Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженої 16 листопада 2012 року наказом № 114/1042/516/1199/936/1687/5, де зазначено, що НСРД, залежно від їх виду і конкретної мети, проводяться щодо підозрюваного чи іншої особи, якщо лише в результаті їх проведення є можливість отримати відомості про злочин і особу, яка його вчинила, чи обставини, що мають значення для досудового розслідування (про події, речі і документи, які мають істотне значення для досудового розслідування).
Матеріали кримінального провадження свідчать, що НСРД щодо ОСОБА_53 , за результатом проведення яких складено протокол від 11 серпня 2015 року № 1/8-1170т, здійснювалися у кримінальному провадженні № 12015130240000711. У вказаному провадженні ОСОБА_53 підозрювалася в участі у злочинній організації, метою якої було вчинення тяжких злочинів: викрадення місцевих жителів на території дислокації роти «Торнадо» в м. Лисичанську, їх катування. Наведене підтверджується змістом клопотання Генеральної прокуратури України від 08 червня 2015 року № 101112-360т
(т. 71, а.п. 3-6).
Кримінальне провадження № 12015130240000711 шляхом об`єднання та виділення матеріалів кримінального провадження було покладено в основу кримінального провадження № 12015050000000044. Процесуальний статус в кримінальному провадженні ОСОБА_53 не може впливати на допустимість цього доказу.
З наведених вище підстав колегія суддів відхиляє також твердження захисника Сушка Р.М. про недопустимість протоколу НСРД № 845т через те, що процесуальна дія проведена щодо невстановленої особи «ОСОБА_67».
Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 13 червня 2015 року, потерпілий ОСОБА_17 упізнав засудженого ОСОБА_6 як співробітника роти «Торнадо» з позивним « ОСОБА_67 », який командував групою «Нарнія» та спільно з іншими особами незаконно, проти волі утримував його та систематично бив (т. 32, а.п. 65-67). Крім того, з показань свідка ОСОБА_68 , допитаного в суді першої інстанції, також вбачається, що засуджений ОСОБА_6 користувався позивним « ОСОБА_67 ». Наведений факт підтверджується показаннями самого обвинуваченого ОСОБА_6 , наданими в судовому засіданні суду першої інстанції. Отже, сукупність доказів, досліджених судом у провадженні, спростовує сумніви щодо ідентифікації ОСОБА_6 як особи з позивним « ОСОБА_67 ».
Оскільки будь-яких інших результатів проведення НСРД в обґрунтування вироку покладено не було, колегія суддів не розглядає доводи щодо визнання недопустимими інших протоколів, складених за наслідками їх здійснення.
Стосовно доводів про порушення органом досудового розслідування приписів ст. 253 КПК колегія суддів виходить із того, що в матеріалах провадження знаходяться повідомлення про тимчасове обмеження внаслідок проведення НСРД конституційних прав учасників провадження 07 - 09 грудня 2015 року вручені ОСОБА_10 та його захисникам Горді В.В. і Федоренко Д.В. (т. 39, а.п. 1), ОСОБА_3 та його захиснику Горді В.В. (т. 39, а.п. 14), ОСОБА_12 та його захисникам Горді В.В. і Федоренко Д.В. (т. 39, а.п. 26), ОСОБА_1 та його захиснику Дроговозу В.А. (т. 39, а.п. 38), ОСОБА_2 та його захиснику Дроговозу В.А. (т. 39, а.п. 50), ОСОБА_9 та його захиснику Якімову В.В. (т. 39, а.п. 62), ОСОБА_11 та його захиснику Якімову В.В. (т. 39, а.п. 74), ОСОБА_5 та його захисникам Якімову В.В. та Дудуці В.І. (т. 39, а.п. 88).
Стороні захисту матеріали провадження відкриті в порядку ст. 290 КПК, а отже, засуджені та захисники повідомлені про проведення НСРД і про тимчасове обмеження конституційних прав осіб, стосовно яких вони здійснювалися. При цьому ті обставини, про які йдеться в касаційній скарзі, не є істотними порушеннями кримінального процесуального закону в контексті приписів статей 412, 438 КПК, оскільки не вплинули і не могли вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення.
Також безпідставно захисник Костенко В.П. стверджує про недопустимість як доказу висновку експерта від 15 квітня 2015 року № 73 через те, що Луганське бюро судово-медичної експертизи є комунальною, а не державною установою, і тому експертиза проведена неповноважним суб`єктом.
Згідно з Інструкцією про проведення судово-медичної експертизи, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я (далі - МОЗ) України від 17 січня 1995 року № 6, проведення судово-медичних експертиз здійснюється фахівцями державних установ судово-медичних експертиз МОЗ України.
Водночас при вирішенні питання щодо компетенції установи, яка проводить експертизу, в контексті приписів ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» слід виходити не з організаційно-правової форми установи чи форми власності, на якій її засновано, а зі сфери управління її експертною діяльністю та організації державного контролю за такою діяльністю.
Відповідно до Положення про бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров`я обласних виконавчих комітетів та республіканське бюро Автономної Республіки Крим, затвердженого наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6, у організаційному та науково-методичному відношенні бюро підпорядковані МОЗ України. Отже, саме держава в особі її центрального органу виконавчої влади - МОЗ України здійснює владні повноваження стосовно закладів і установ, які уповноважені проводити судово-медичні та судово-психіатричні експертизи, а тому в контексті приписів ст. 7 Закону України «Про судову експертизу»Луганське бюро судово-медичної експертизи є належною установою зі здійснення експертних досліджень.
Крім цього, колегія суддів враховує, що у касаційній скарзі не ставиться під сумнів належний фах і наявність у судово-медичного експерта Суховія Ф.І. , який проводив експертизу, необхідних спеціальних знань у галузі судової медицини, належної кваліфікації, стажу роботи, кваліфікаційної категорії, кваліфікаційного класу чи відповідність іншим вимогам, необхідним для судово-медичних досліджень.
Доводи засудженого ОСОБА_8 стосовно недопустимості як доказу квитанції, перепустки та візитки військової прокуратури, що не були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК, проте за клопотанням потерпілої ОСОБА_28 були долучені як докази його винуватості до матеріалів провадження в судовому засіданні 31 серпня 2016 року та покладені в основу обвинувального вироку, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Докази, не відкриті потерпілим у порядку, передбаченому ст. 290 КПК, мають бути визнані недопустимими якщо під час відкриття матеріалів іншій стороні потерпілий у випадках, передбачених кримінальним процесуальним законодавством, є стороною кримінального провадження з боку обвинувачення, а не учасником кримінального провадження. Потерпілий виступає стороною кримінального провадження з боку обвинувачення у чітко передбачених кримінальним процесуальним законом випадках. Чинний КПК встановлює два випадки, коли потерпілий набуває статусу сторони: у разі відмови прокурора від підтримання публічного обвинувачення (ст. 340 КПК) та у разі, якщо в обвинувальному акті зі зміненим прокурором в суді обвинуваченням ставиться питання про застосування закону України про кримінальну відповідальність, який передбачає відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення, чи про зменшення обсягу обвинувачення (ч. 3 ст. 338 КПК).
На етапі закінчення досудового розслідування вимоги ст. 290 КПК виконуються стороною обвинувачення та стороною захисту. Потерпіла ОСОБА_28 не є стороною цього кримінального провадження, а тому не мала обов`язку виконувати приписи ст. 290 цього Кодексу щодо відкриття матеріалів і надані нею в судовому засіданні документи суд обґрунтовано визнав допустимими доказами.
Зазначений висновок колегії суддів узгоджується з правовими позиціями, викладеними в рішеннях Верховного Суду від 12 лютого 2019 року (справа № 523/20784/14-к, провадження № 51-4625км18), 06 листопада 2019 року (справа № 753/16298/19, провадження № 51-5417ск19), 14 травня 2020 року (справа № 461/4358/17, провадження № 51-4665км19).
У доповненнях до касаційної скарги захисник Сушко Р.М. вказує про вручення засудженому ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, повідомлення про підозру 31 серпня 2015 року та повідомлення про зміну підозри без участі захисника, що, на його думку, є підставою для визнання недопустимими всіх доказів винуватості засудженого.
Згідно зі ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Відповідно до положень ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; порушення права особи на захист.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 31 серпня 2015 року слідчим було складено повідомлення про підозру ОСОБА_6 та доручено начальнику ГУ МВС України в Київській області вручити повідомлення, проте за вжитими заходами вручити повідомлення про підозру не вдалося. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 278, статей 111, 135 КПК повідомлення про підозру було направлено ОСОБА_6 у спосіб, передбачений цим Кодексом, для вручення повідомлень. Кримінальний процесуальний закон не містить вимог щодо участі захисника під час направлення повідомлення про підозру чи його вручення у такий спосіб.
Органом досудового розслідування було встановлено, що ОСОБА_6 , усвідомлюючи можливість притягнення до кримінальної відповідальності, можливість обрання запобіжного заходу, переховувався від органів досудового розслідування, у зв`язку з чим постановою слідчого від 03 вересня 2015 року його було оголошено у розшук (т. 49, а.п. 132-133).
Ухвалою слідчого судді від 04 вересня 2015 року було задоволено клопотання слідчого та надано дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_6 з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою (т. 49, а.п. 142).
Ухвалою слідчого судді від 03 лютого 2016 року, у зв`язку з втратою законної сили за спливом терміну дії ухвали слідчого судді від 04 вересня 2015 року, було задоволено клопотання слідчого та надано дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_6 з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою (т. 49, а.п. 152).
13 квітня 2016 року о 16:00 ОСОБА_6 було затримано, про що складено відповідний протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину (т. 49, а.п. 164-170). Затриманий ОСОБА_6 набув статусу підозрюваного та наділений правами, передбаченими ч. 3 ст. 42 КПК, зокрема правом на першу вимогу мати захисника і побачення з ним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту - мати такі побачення без обмеження їх кількості й тривалості; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій; на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв`язку з відсутністю коштів на її оплату, та що не менш важливо - право бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені КПК, а також отримати їх роз`яснення.
Зі змісту вказаного протоколу затримання вбачається, що його складено за участю двох понятих, затриманому ОСОБА_6 було роз`яснено процесуальні права та обов`язки, передбачені КПК. Протокол підписаний понятими без зауважень, а від ОСОБА_6 надійшли зауваження щодо зазначення у змісті протоколу про вилучені у нього грошові кошти. Щодо інших обставин, викладених у протоколі, заяв і зауважень від нього не надійшло.
Про затримання ОСОБА_6 повідомлено Київський міський центр з надання вторинної правової допомоги. Цього ж дня о 18:25 захиснику Федорову О.С. було видано доручення забезпечити надання безоплатної вторинної правової допомоги затриманому ОСОБА_6 та прибути о 19:25 за адресою Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України (доручення від 13 квітня 2016 року № 026-0001470). Також до кримінального провадження було залучено захисника Якімова В.В. за договором про надання правових послуг (ордер від 13 квітня 2016 року серія КВ № 250190) для здійснення захисту ОСОБА_6 (т. 49, а.п. 171-177).
13 квітня 2016 року повноважним слідчим було здійснено повідомлення ОСОБА_6 про підозру, а також про зміну раніше повідомленої підозри та нову підозру, повідомлено і роз`яснено процесуальні права підозрюваного. Цього дня о 17:50 ОСОБА_6 було вручено письмове повідомлення про підозру, складене 31 серпня 2015 року, та пам`ятку про процесуальні права підозрюваного (т. 49, а.п. 106-131), а о 19:38 - письмове повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру, складене 13 квітня 2016 року, та пам`ятку про процесуальні права підозрюваного (т. 49,
а.п. 178-201), що підтверджується підписами підозрюваного, зауважень від якого не надходило.
Отже, з матеріалів кримінального провадження убачається, що для здійснення захисту підозрюваного ОСОБА_6 з 13 квітня 2016 року були залучені захисники Федоров О.С. та Якімов В.В. У цій справі фактично затриманій особі були роз`яснені права, як того вимагає ч. 4 ст. 208 КПК, зокрема право мати захисника, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього.
Закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи. Сторона, яка стверджує про процесуальні порушення, має не лише довести наявність таких порушень, а й обґрунтувати, що ці порушення позначилися або могли позначитися на результаті судового розгляду, в тому числі на допустимості доказів, використаних у судовому розгляді.
Натомість у касаційній скарзі захисник не вказує, що які-небудь слідчі дії було проведено з ОСОБА_6 без захисників та які саме докази з цих підстав слід визнати недопустимими. У касаційних скаргах не йдеться про невиконання чи неналежне виконання захисниками своїх повноважень, матеріали справи підстав до таких тверджень не містять.
Суд враховує, що в цій справі не йдеться про допустимість свідчень, наданих затриманою особою, оскільки жодні відомості, які були повідомлені засудженим у цей час, не були використані під час судового розгляду і не бралися до уваги судом при оцінці обставин справи.
Водночас вручення письмового повідомлення про підозру, а також зміненого повідомлення про підозру в порядку, визначеному статтями 278 - 279 КПК, де відсутня вимога про обов`язкову участь захисника, Суд розглядає в аспекті приписів статей 87, 412 КПК щодо порушеного захисником питання.
Вирішуючи питання про те, чи може порушення певних прав і свобод особи стати підставою для визнання доказів недопустимими, необхідно не лише взяти до уваги сам факт такого порушення, але й встановити його вплив на процес і характер отримання доказів. У провадженні щодо засудженого ОСОБА_6 колегією суддів не встановлено порушення права на захист у контексті його впливу на отримання доказів та оцінку їх судом.
З урахуванням дотримання належної правової процедури з набуття ОСОБА_6 статусу підозрюваного в кримінальному провадженні, повідомлення ОСОБА_6 про підозру повноважною особою колегія суддів відхиляє вимоги сторони захисту про визнання всіх доказів у провадженні щодо нього недопустимими.
З таких самих підстав колегія суддів відхиляє доводи захисника Сушка Р.М., викладені у доповненнях до касаційної скарги, стосовно вручення засудженому ОСОБА_4 повідомлення про підозру від 16 травня 2015 року без участі захисника, що, за його твердженнями, є підставою для визнання недопустимими доказів винуватості засудженого.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 16 травня 2015 року слідчим складено повідомлення про підозру ОСОБА_4 та доручено начальнику ГУ МВС України в Київській області його вручити, чого не вдалося здійснити попри вжиті процесуальні заходи. У зв`язку з цим відповідно до ч. 1 ст. 278, статей 111, 135 КПК повідомлення про підозру було направлено у спосіб, передбачений зазначеним Кодексом, для вручення повідомлень, де кримінальний процесуальний закон не містить вимог щодо участі захисника під час повідомлення про підозру у такий спосіб.
Органом досудового розслідування було встановлено наявність достатніх даних, які вказували на переховування підозрюваного ОСОБА_4 від органів досудового розслідування та суду, у зв`язку з чим постановою слідчого від 17 травня 2015 року його було оголошено у розшук (т. 44, а.п. 67-68).
Ухвалою слідчого судді від 18 травня 2015 року було задоволено клопотання слідчого та надано дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_4 з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою (т. 44, а.п. 76).
09 вересня 2015 року о 20:24 було затримано ОСОБА_4 , про що складено відповідний протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину (т. 44, а.п. 78-83). Зі змісту вказаного протоколу убачається, що його складено за участю двох понятих, підозрюваному ОСОБА_4 було роз`яснено процесуальні права та обов`язки, а також вручено пам`ятку про процесуальні права та обов`язки підозрюваного, передбачені КПК, у перекладі російською мовою. Підозрюваний ОСОБА_4 висловив зауваження про застосування до нього спецзасобів - наручників, заявив, що йому не зрозуміло підстави його затримання як громадянина Республіки Білорусь (т. 44, а.п. 85 - 89), інших зауважень від нього до протоколу затримання не надходило, підозрюваний підписав його. Протокол затримання підписаний понятими без зауважень.
Отже, затриманій особі були роз`яснені права, як того вимагає ч. 4 ст. 208 КПК, зокрема право мати захисника, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, користуватися послугами перекладача.
Цього ж дня о 23:32 слідчим було вручено ОСОБА_4 повідомлення про підозру, складене 16 травня 2015 року, а також вручено пам`ятку про процесуальні права та обов`язки підозрюваного, що підтверджується підписом підозрюваного ОСОБА_4 , зауважень від якого не надійшло (т. 44, а.п. 36-66).
Наступного дня 10 вересня 2015 року о 13:13 слідчий вручив підозрюваному ОСОБА_4 копію письмового повідомлення про підозру від 16 травня 2015 року у перекладі російською мовою, однак підозрюваний відмовився поставити підпис на підтвердження факту вручення йому перекладеного повідомлення про підозру, про що слідчим було складено відповідний акт, який також підписано понятими (т. 44, а.п. 149).
З 10 вересня 2015 року було забезпечено захист підозрюваного ОСОБА_4 , що вбачається, зокрема, зі змісту ухвали про задоволення клопотання слідчого та застосування щодо підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, згідно з якою участь у судовому засіданні брав участь захисник Глухенький О.А., який здійснював свої повноваження на підставі договору про правову допомогу і ордера серія КВ № 047241 (т. 44, а.п. 157-159, 163-164).
Відповідно до даних протоколу від 22 вересня 2015 року допит підозрюваного ОСОБА_4 проведено за участю перекладача Смаль О.Л. і захисника Глухенького О.А. Показання надані підозрюваним ОСОБА_4 російською мовою. Будь-яких зауважень чи скарг з приводу незабезпечення його перекладачем або ненадання процесуальних документів у перекладі російською мовою підозрюваний ОСОБА_4 не наводив (т. 44, а.п. 171-175), а у Суду відсутні підстави для тверджень про порушення права на перекладача і захист з огляду на зміст зазначеного документа.
Отже, доводи касаційної скарги про вручення письмового повідомлення про підозру, а також зміненого повідомлення про підозру без участі захисника, Суд розглядає в аспекті приписів статей 87, 412 КПК щодо дотримання порядку, визначеного статтями 278, 279 КПК, де відсутня вимога про обов`язкову участь захисника.
Виходячи зі встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, Суд вважає, що оспорені стороною захисту докази були отримані в ході досудового розслідування щодо засудженого після його законного затримання за підозрою у вчиненні злочину.
З мотивів, викладених вище, а також враховуючи дотримання стороною обвинувачення належної правової процедури з набуття ОСОБА_4 статусу підозрюваного в кримінальному провадженні, здійснення повідомлення про підозру повноважною особою, колегія суддів відхиляє вимоги сторони захисту про визнання доказів у провадженні щодо нього недопустимими з підстав, про які йдеться в доповненнях до касаційної скарги щодо участі захисника під час вручення повідомлення про підозру.
Суд ураховує, що в справі не йдеться про допустимість свідчень, наданих затриманою особою, оскільки жодні відомості, які були повідомлені засудженим у той час, не були використані під час судового розгляду і не бралися до уваги судом при оцінці обставин справи. Сторона захисту не указує на певні слідчі дії, проведені з ОСОБА_4 без захисників, як не зазначає і того, які саме докази з цих підстав слід визнати недопустимими. Не йдеться у касаційних скаргах і про невиконання чи неналежне виконання захисниками своїх повноважень. Матеріали справи підстав до таких тверджень не містять.
Стосовно доводів засудженого ОСОБА_8 про необхідність скасування вироку суду через неявку потерпілих у підготовче судове засідання, а також про їхню відсутність в ході судового розгляду, слід вказати наступне.
Відповідно до вимог ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що потерпілими від кримінальних правопорушень, вчинення яких інкримінувалося ОСОБА_8 , визнано ОСОБА_16 , ОСОБА_14 , ОСОБА_30 та ОСОБА_28 .
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 425 КПК, засуджений, його законний представник чи захисник вправі подати касаційну скаргу на судові рішення у частині, що стосується інтересів засудженого.
Ані у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_8 , ані в доповненнях до касаційної скарги, так само як і в касаційних скаргах, поданих в інтересах ОСОБА_8 , не вказано, яким чином відсутність потерпілих ОСОБА_16 , ОСОБА_14 , ОСОБА_30 та ОСОБА_28 під час підготовчого судового розгляду позначилася на правах або інтересах засудженого ОСОБА_8 , яким чином вплинула чи могла вплинути на законність та обґрунтованість судових рішень.
Разом з тим зазначені особи були допитані в судовому засіданні: потерпілий ОСОБА_14 у судовому засіданні 15 червня 2016 року (т. 84, а.п.50-54), ОСОБА_16 30 серпня 2016 року (т. 84, а.п. 81-88), ОСОБА_30 та ОСОБА_28 - 31 серпня 2016 року (т. 84, а.п. 89-99).
Враховуючи позицію потерпілих у ході судового розгляду, які не заявляли про порушення своїх прав через проведення підготовчого судового засідання за їх відсутності, не вказували про порушення їхніх прав за наслідками судового розгляду в місцевому суді та апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку, що такі доводи мають бути відхилені.
Не знайшли свого підтвердження інші доводи ОСОБА_8 про недотримання судом першої інстанції порядку проведення підготовчого судового засідання.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що підготовче судове засідання у кримінальному провадженні № 12015050000000044 проведено 11 квітня 2016 року. Головуючий відкрив судове засідання та оголосив про розгляд кримінального провадження. Секретар судового засідання доповів про явку учасників процесу та повідомив про повне фіксування судового процесу. Далі головуючий оголосив склад суду, вказав прізвища учасників підготовчого судового засідання, а також роз`яснив учасникам провадження право відводу та з`ясував, чи заявляють учасники підготовчого судового засідання кому-небудь відвід.
Що стосується тверджень про невручення повідомлень про права та обов`язки особам, які беруть участь у судовому розгляді, то матеріали кримінального провадження містять пам`ятки з відмітками про їх вручення учасникам, зокрема і обвинуваченому ОСОБА_8 .
Крім того, відповідно до аудіозапису судового засідання ніхто з осіб, які брали участь у підготовчому судовому засіданні, не заявляв про незрозумілість їм прав та обов`язків, про не вручення пам`яток з процесуальними правами та обов`язками. Вручення обвинуваченим пам`яток про права та обов`язки, а також відібрання у обвинувачених розписок про вручення їм таких пам`яток до початку судового засідання, як про це у своїх доповненнях зазначає ОСОБА_8 , не свідчить про такі порушення процедури у судовому провадженні щодо повідомлення учасників про їх права, що є підставою до скасування чи зміни оскаржених судових рішень в контексті приписів статей 412, 438 КПК.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження підготовче судове засідання 26 лютого 2016 року було проведено за обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 42016000000000348, за яким обвинувачення ОСОБА_8 не висувалося, а тому доводи засудженого ОСОБА_8 щодо порядку роз`яснення обвинуваченим прав та обов`язків у підготовчому судовому засіданні 26 лютого 2016 року, проведення цього засідання без участі перекладача, колегія суддів суду касаційної інстанції не перевіряє з огляду на зміст приписів ст. 425 КПК, яка дає право засудженому на касаційне оскарження рішення суду лише в частині, що стосується його інтересів, обґрунтування чого засудженим ОСОБА_8 не наведено.
Доводи захисника Костенка В.П. про недопустимість показань свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_37 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_26 через те, що питання про допит цих свідків не було вирішено судом 31 серпня 2016 року у ході вирішення питання про зміну порядку дослідження доказів у справі, чим позбавлено сторону захисту часу та можливості для підготовки для захисту, колегія суддів вважає безпідставними.
У судовому засіданні 31 серпня 2016 року прокурором було заявлено клопотання про виклик свідків сторони обвинувачення, зокрема і свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_37 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_26 . Також від захисників надійшло клопотання про допит як свідків ОСОБА_70 , ОСОБА_41 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_52 , ОСОБА_60 , ОСОБА_53 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , від обвинувачених надійшло клопотання про виклик як свідків ОСОБА_80 , ОСОБА_81 та генерала ОСОБА_82 .
Вирішуючи вказані клопотання, суд ухвалив частково задовольнити клопотання прокурора та ухвалив викликати в наступне судове засідання свідків ОСОБА_24 , ОСОБА_36 , ОСОБА_35 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_37 , ОСОБА_68 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_39 , ОСОБА_91 , ОСОБА_38 , клопотання захисників задовольнив, у задоволенні клопотання обвинувачених відмовив повністю, оскільки воно не було належним чином аргументоване. При цьому суд зазначив, що у ході прибуття свідків судом будуть вирішуватися клопотання про їх допит.
Вказані клопотання в письмовому вигляді було залучено до матеріалів провадження, копію клопотання прокурора було вручено захиснику Глухенькому О.А., а тому відсутні підстави стверджувати, що обвинувачені були позбавлені можливості підготуватись до допиту свідків, оскільки не знали про намір прокурора допитати свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_37 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 та ОСОБА_26 .
Допит вказаних осіб як свідків судом проведено з дотриманням вимог ст. 352 КПК, а отже відсутні підстави вважати вказані показання недопустимими доказами.
Доводи захисників Костенка В.П., Сушка Р.М. про порушення права засуджених на перехресний допит у судовому засіданні фактично зводяться до того, що свідки ОСОБА_38 та ОСОБА_26 залишили судове засідання до проведення їх перехресного допиту, під час перехресного допиту потерпілої ОСОБА_16 , свідків ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_35 , ОСОБА_41 суд знімав питання сторони захисту без протестів сторони обвинувачення, а свідка ОСОБА_17 було допитано з порушенням вимог кримінального процесуального закону в контексті приписів ст. 225 КПК.
Такі ж доводи сторони захисту були предметом перегляду апеляційним судом, який встановив, що вони не знайшли свого підтвердження. Апеляційний суд дійшов висновку, що допит свідків та потерпілих проведено з дотриманням вимог статей 225, 352, 353 КПК, під час якого суд першої інстанції, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами процесуальних прав.
З таким висновком погоджується і колегія суддів з огляду на викладене нижче.
Як убачається з журналу та відеозапису судового засідання від 07 вересня 2016 року (т. 84, а.п. 110-116) у період часу з 13:44 по 13:54 було проведено прямий допит свідка ОСОБА_38 прокурором. Після цього було розпочато перехресний допит свідка, який тривав з 13:54 по 14:23, під час якого свідку поставили запитання захисники Якімов В.В., Федоренко Д.В. та засуджені ОСОБА_8 , ОСОБА_5 . Під час допиту свідка засудженим ОСОБА_5 останній та інші засуджені провокували свідка на конфлікт, нецензурно та образливо виражалися на його адресу, кричали на нього та сперечалися з ним, у зв`язку з чим головуючий суддя оголосив перерву у судовому засіданні. Під час оголошеної судом перерви свідок ОСОБА_38 подав клопотання про відмову від подальшої участі в судовому засіданні у зв`язку з погрозами та образами зі сторони засуджених, яке було долучено до матеріалів провадження (т. 76, а.п. 147) за клопотанням прокурора.
Цього ж дня в судовому засіданні в період часу з 16:05 по 16:14 було проведено прямий допит свідка ОСОБА_26 прокурорами, після чого розпочато перехресний допит свідка, який тривав з 16:14 по 17:00, під час якого до свідка надійшли запитання від захисників Якімова В.В., Федоренка Д.В. та від засудженого ОСОБА_8 . Під час допиту свідка засудженим ОСОБА_8 останній кричав на свідка, а засуджений ОСОБА_4 нецензурно виражався на його адресу, у зв`язку з чим суд зробив їм попередження про порушення порядку в судовому засіданні та роз`яснив про наслідки його повторного порушення. Надалі засуджений ОСОБА_8 заявив клопотання про оголошення перерви, щоб заспокоїтись, та почав кричати, нецензурно виражатися на адресу свідка та ображати його, у зв`язку з чим головуючий суддя оголосив перерву в судовому засіданні. Під час оголошеної судом перерви свідок ОСОБА_26 подав заяву про відмову від подальшої участі в судовому засіданні у зв`язку з погрозами та образами зі сторони засуджених, яку було долучено до матеріалів провадження (т. 76, а.п. 148).
Викладені у касаційних скаргах твердження про те, що фактична відмова свідків від дачі показань та залишення ними зали судового засідання були узгоджені між судом і стороною обвинувачення поза межами судового провадження, є надуманими та не підтверджуються жодними доказами. Ні суд, ні прокурори в судовому засіданні не впливали на обрання стороною захисту форми виявлення своїх думок і переконань, змісту висловлювань на адресу учасників судового провадження.
За приписами ч. 1 ст. 26 КПК, де визначено зміст диспозитивності як однієї із загальних засад кримінального провадження, його сторони є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Такої реалізації процесуального права на перехресний допит свідка в судовому засіданні, як висловлювання на його адресу погроз і образ з метою досягнення мети і реалізації завдань сторони захисту щодо спростування версії сторони обвинувачення, кримінальне процесуальне законодавство не передбачає.
Стороні захисту була надана можливість перехресного допиту свідків, де суд виконав свої обов`язки стосовно створення умов до належної реалізації процесуального права, однак засуджені своїм правом свідомо не скористались та замість його реалізації у межах і в спосіб, передбачені законом, висловлювали свідкам образи і погрози, що унеможливило подальшу участь свідків у судовому засіданні. Саме процесуальна поведінка сторони захисту призвела до припинення перехресного допиту. Жодних перешкод зі сторони суду щодо проведення перехресного допиту свідків, про які наведено у касаційних скаргах, з відеозапису судових засідань не убачається.
Завдання кримінального провадження, визначені у ст. 2 КПК, в аспекті приписів статей 7, 11 цього Кодексу та ст. 28 Конституції України виключають під час кримінального провадження виявлення неповаги до людської гідності, прав і свобод кожної особи, зокрема прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Матеріалами кримінального провадження спростовуються і доводи захисників про те, що в порушення приписів ч. 8 ст. 352 КПК суд перешкоджав стороні захисту проводити перехресний допит потерпілої ОСОБА_16 , свідків ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_35 , ОСОБА_41 через те, що знімав питання сторони захисту за відсутності протестів сторони обвинувачення.
За приписами ч. 3 ст. 352 КПК суд зобов`язаний контролювати хід допиту свідків,
щоб уникнути зайвого витрачання часу, захистити свідків від образи або не допустити порушення правил допиту.
Згідно із журналом та відеозаписом судового засідання від 30 серпня 2016 року
(т. 84, а.п. 81-88) у судовому засіданні було допитано потерпілу ОСОБА_16 , допит якої розпочато із запитань від прокурора, після чого їй поставили запитання захисники Якімов В.В. , Дроговоз В.А. , Горда В.В. , Федоренко Д.В., Глухенький О.А., засуджені ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 . Від інших учасників судового провадження запитань до потерпілої не надійшло. Від захисників Якімова В.В., Горди В.В., засудженого ОСОБА_8 надійшли додаткові запитання до потерпілої. Під час проведення допиту потерпілої засуджені ОСОБА_5 та ОСОБА_4 порушували порядок у судовому засіданні (грубо висловлювалися), у зв`язку з чим суд робив їм зауваження. При цьому суд знімав запитання, які не стосувались суті пред`явленого обвинувачення та меж судового розгляду, а також некоректні питання, де надав засудженим можливість сформулювати їх у коректній формі без використання обсценної лексики та огидних за своїм змістом висловлювань. Отже, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи касаційних скарг і в цій частині.
В судовому засіданні від 25 жовтня 2016 року (т. 84, а.п. 195-204) проведений допит свідка сторони захисту ОСОБА_41 . Допит розпочато із запитань сторони захисту. Запитання до свідка надійшли від захисників Горди В.В., Якімова В.В., Іванова Д.Ф., засуджених ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 . Від інших захисників та засуджених запитань до свідка не надійшло. Після чого було проведено перехресний допит свідка ОСОБА_41 прокурором.
Під час допиту свідка ОСОБА_41 прокурором засуджені порушували порядок судового засідання, де гучно розмовляли, заважали ставити запитання свідку, своїми висловлюваннями наводили свідка на бажані для сторони захисту відповіді, не давали свідку можливості сформулювати власну відповідь, з огляду на що суд зняв поставлене запитання щодо свідків ОСОБА_40 та ОСОБА_86 , після чого від засудженого ОСОБА_5 надійшло додаткове запитання до свідка ОСОБА_41 , яке стосувалось тих же свідків і тих самих обставин, яких стосувалося зняте раніше запитання суду. Оскільки засуджені продовжували вчиняти аналогічні зазначеним вище дії, якими порушували порядок судового засідання з метою наведення свідка ОСОБА_41 на відповідь, це запитання також було знято судом. Додаткових запитань до свідка від інших учасників судового провадження не надійшло.
Отже, колегія суддів не вбачає істотних порушень судом вимог кримінального процесуального закону стосовно допиту цього свідка, оскільки під час його допиту суд зняв лише ті запитання, які є прямим наведенням свідка на певну відповідь і не давали свідку можливості сформулювати власну, та запитання, на яке свідком вже було надано відповідь.
З журналу та відеозапису судового засідання від 14 вересня 2016 року (т. 84, а.п. 129-138) не убачається порушення судом вимог ч. 8 ст. 352 КПК і під час проведення перехресного допиту свідків сторони обвинувачення ОСОБА_39 , ОСОБА_40 .
Після прямого допиту свідка сторони обвинувачення ОСОБА_39 було проведено його перехресний допит, під час якого ставили питання захисник Якімов В.В., засуджені ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 . Від інших учасників судового провадження запитань до свідка не надійшло. Від захисника Якімова В.В., засуджених ОСОБА_2 , ОСОБА_8 надійшли додаткові запитання до свідка. Під час допиту суд знімав лише ті запитання, які не стосувались висунутого обвинувачення та меж судового розгляду, або ті, які були неконкретними.
Після прямого допиту свідка сторони обвинувачення ОСОБА_40 було проведено його перехресний допит, під час якого йому ставили питання захисники Якімов В.В., Дроговоз В.А., Федоренко Д.В., засуджені ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 . Від інших учасників судового провадження запитань до свідка не надійшло. Також судом було надано можливість задати свідку додаткові запитання. Під час допиту свідка суд знімав лише ті запитання, які не стосувались суті обвинувачення та меж судового розгляду.
Отже, твердження захисників про те, що порушенням вимог ч. 8 ст. 352 КПК є зняття судом окремих питань сторони захисту за відсутності протестів сторони обвинувачення у зазначених стороною захисту судових засіданнях, є безпідставними. Суд виконував свій обов`язок стосовно контролю ходу допитів, де знімав лише ті питання, що не стосувалися суті пред`явленого засудженим обвинувачення, не стосувалися предмета доказування, визначеного ст. 91 КПК, були спрямовані на з`ясування обставин поза межами судового розгляду, містили образи чи обсценну лексику на адресу осіб, яких допитували, або ті, на які вже були надані відповіді. Колегія суддів не встановила таких порушень вимог статей 95, 352 КПК, що є істотними в аспекті приписів ст. 412 цього Кодексу.
Доводи засудженого ОСОБА_8 стосовно необґрунтованості рішення місцевого суду про відмову у задоволенні клопотання про повторний допит свідків ОСОБА_38 та ОСОБА_26 колегія суддів касаційного суду також вважає необґрунтованими.
Цих свідків було допитано судом першої інстанції в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом. Клопотання про їх повторний допит, заявлене обвинуваченим ОСОБА_8 у судовому засіданні 25 січня 2017 року, було належним чином вирішене в судовому засіданні. Відмова в задоволенні зазначеного клопотання свідчить не про порушення судом вимог кримінального процесуального закону, а про відсутність підстав до його задоволення на думку суду.
Колегія суддів також вважає безпідставними доводи сторони захисту про недотримання судом приписів КПК стосовно оцінки показань потерпілого ОСОБА_17 .
Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 225 КПК у виняткових випадках, пов`язаних із необхідністю отримання показань свідка чи потерпілого під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життя і здоров`я свідка чи потерпілого, їх тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань, сторона кримінального провадження, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит такого свідка чи потерпілого в судовому засіданні, в тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб. У цьому випадку допит свідка чи потерпілого здійснюється у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого свідка, потерпілого в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду.
Допит особи згідно з положеннями цієї статті може бути проведений за відсутності сторони захисту, якщо на момент його проведення жодній особі не повідомлено про підозру в цьому кримінальному провадженні.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час судового засідання 07 листопада 2016 року суд ухвалив дослідити показання потерпілого ОСОБА_17 , надані під час його допиту слідчим суддею в порядку, визначеному ст. 225 КПК, через те, що останній перебуває за кордоном (т. 84, а.п. 210-211), де саме - не відомо.
Як зазначено у касаційних скаргах, слідчим суддею потерпілого було допитано за відсутності сторони захисту, чим, на їх думку останньої, порушено їх право на перехресний допит.
Перевіряючи аналогічні доводи апеляційної скарги суд зазначив, що допит потерпілого ОСОБА_17 у порядку ст. 225 КПК проведено слідчим суддею Сєвєродонецького міського суду Луганської області 24 червня 2015 року на підставі клопотання слідчого (т. 32, а.п. 147-151). Судом встановлено, що допит потерпілого ОСОБА_17 проведено в кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 17 січня 2015 року за № 12015130570000028 за фактом викрадення ОСОБА_17 , у якому на час проведення допиту потерпілого жодній особі не було повідомлено про підозру, а тому доводи сторони захисту про необхідність проведення такого допиту за участю сторони захисту є безпідставними.
Безпідставними в цій частині є доводи сторони захисту про те, що на момент допиту потерпілого ОСОБА_17 засуджені ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 отримали повідомлення про підозру і перебували під вартою.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, повідомлення про підозру засуджених ОСОБА_5 (т. 8, а.п. 29-57), ОСОБА_11 (т. 8, а.п. 59-86),
ОСОБА_1 (т. 8, а.п. 120-148), ОСОБА_10 (т. 8, а.п. 150-177), ОСОБА_3 (т. 8, а.п. 179-207), ОСОБА_2 (т. 8, а.п. 209-239), ОСОБА_9 (т. 8, а.п. 241-268), ОСОБА_12 (т. 8, а.п. 270-297) було складено 16 травня 2015 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 31 березня 2015 року за № 12015130240000711 за ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 365, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 127, ч. 1 ст. 115 КК.
17 травня 2015 року у зв`язку з неможливістю вручення повідомлення про підозру відповідно до вимог ч. 1 ст. 278 КПК такі повідомлення були направлені на адреси засуджених (т. 8, а.п. 58, 87, 149, 178, 208, 240, 269, 298). Повідомлення про підозру засудженим ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 були вручені 17 червня 2015 року, при цьому засуджені відмовилися від підпису в розписці про отримання повідомлення про підозру (т. 9, а.п. 60, 123, 154, 185). Засуджені ОСОБА_2 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 отримали повідомлення про підозру 17 червня 2015 року (т. 9, а.п. 98, 210, 242, т. 10, а.п. 15).
Кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12015130570000028, за постановою повноважного прокурора від 28 серпня 2015 року було об`єднано з кримінальними провадженнями № 42015000000001177, № 12015130240000711 і об`єднаному провадженню з дотриманням вимог ст. 217 КПК присвоєно номер 12015130570000028.
Отже, на момент допиту потерпілого ОСОБА_17 слідчим суддею 24 червня 2015 року у кримінальному провадженні № 12015130570000028 жодній особі не було повідомлено про підозру. А тому колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання показань ОСОБА_17 неналежними чи недопустимими доказами. Дослідження судом першої інстанції показань потерпілого ОСОБА_17 , наданих під час його допиту слідчим суддею у порядку, визначеному ст. 225 КПК, проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
Безпідставними є також доводи захисника Костенка В.П., викладені у доповненнях
до касаційної скарги, про те, що 07 листопада 2016 року судове засідання проведено
за відсутності не повідомленого належним чином про дату та час судового засідання потерпілого ОСОБА_17 , без з`ясування можливості проведення судового засідання за його відсутності.
Судом першої інстанції надсилались повістки про виклик до суду потерпілому ОСОБА_17 (т. 2, а.п. 151; т. 74, а.п. 9-10; т. 82, а.п. 222-223).
29 червня 2016 року суду надано прокурором в порядку ч. 3 ст. 317 КПК матеріали щодо застосування безпеки стосовно потерпілого ОСОБА_17 , після чого вони були повернуті прокурору, про що складено відповідні довідки (т. 74, а.п. 187-189).
Цього ж дня від прокурора надійшло клопотання про оголошення показань потерпілого ОСОБА_17 , наданих під час досудового розслідування у судовому засіданні, шляхом відтворення звукозапису вказаного судового засідання, у зв`язку з перебуванням потерпілого за межами території України (т. 74, а.п. 190).
З метою перевірки відомостей про перебування потерпілого ОСОБА_17 поза межами України судом направлено запити до Державної прикордонної служби України які, зокрема, 20 жовтня 2016 року судом першої інстанції в порядку ч. 3 ст. 317 КПК було надіслано на адресу прокурора Пузиревського І.Є. для долучення до матеріалів безпеки (т. 79, а.п. 1), та отримано відповіді про те, що потерпілий перетнув кордон України і до цього часу не повернувся.
Під час судового засідання 07 листопада 2016 року на обговорення учасників процесу було поставлено питання, порушене в клопотанні прокурора, про дослідження показань ОСОБА_17 , отриманих у порядку ст. 225 КПК, про що було зазначено вище. В обґрунтування поданого клопотання прокурор спирався на те, що потерпілий перебуває за межами України за відсутності відомостей, де саме, а тому є підстави дослідити його показання, надані слідчому судді, саме з тих підстав, що унеможливлюють його допит у цьому судовому провадженні.
З урахуванням викладених вище обставин колегія суддів не вбачає порушень вимог статей 225, 352, 412 КПК та відхиляє твердження захисника як необґрунтовані. Потерпілий ОСОБА_17 , щодо якого були застосовані заходи безпеки, обізнаний про здійснення кримінального провадження, виїхав за кордон через побоювання за своє життя та здоров`я, допитаний слідчим суддею саме з огляду на те, що прагнув залишити межі території України, і його виїзд унеможливив його безпосередній допит за відсутності відомостей про конкретне місце його перебування. Бажання брати участь у судовому розгляді потерпілий не висловив. А тому, колегія суддів не убачає підстав для скасування судового рішення з підстави, визначеної п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК.
Колегією суддів не встановлено також порушень вимог кримінального процесуального закону судом і під час проведення перехресного допиту свідка ОСОБА_35 .
Відповідно до ч. 9 ст. 352 КПК у виняткових випадках для забезпечення безпеки свідка, який підлягає допиту, суд за власною ініціативою або за клопотанням сторін кримінального провадження чи самого свідка постановляє вмотивовану ухвалу про проведення допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, або в інший спосіб, що унеможливлює його ідентифікацію та забезпечує сторонам кримінального провадження можливість ставити запитання і слухати відповіді на них. У разі якщо існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжуватися створенням акустичних перешкод. Перед постановленням відповідної ухвали суд зобов`язаний з`ясувати наявність заперечень сторін кримінального провадження проти проведення допиту свідка в умовах, що унеможливлюють його ідентифікацію, і в разі їх обґрунтованості відмовити у проведенні допиту свідка в порядку, визначеному цією частиною.
В судовому засіданні 11 жовтня 2016 року від прокурора Пузиревського І.Є. надійшло клопотання про допит свідків ОСОБА_89 , ОСОБА_83 , ОСОБА_88 , ОСОБА_84 , ОСОБА_35 та ОСОБА_37 у режимі відеоконференції з іншого приміщення Оболонського районного суду м. Києва з такими змінами зовнішності та голосу, за яких їх неможливо впізнати. Клопотання прокурора обґрунтовано численними погрозами з боку засуджених на адресу інших свідків та потерпілих під час попередніх судових засідань, а також положеннями ч. 2 ст. 16 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» (т. 77, а.п. 129).
Заслухавши думку засуджених та захисників, які заперечували проти такого порядку проведення допиту свідків, суд видалився до нарадчої кімнати. 12 жовтня 2016 року відбулось оголошення ухвали, якою суд на підставі ч. 9 ст. 352 КПК вмотивовано задовольнив клопотання прокурора в частині проведення допиту свідків ОСОБА_35 та ОСОБА_37 у режимі відеоконференції з використанням технічних засобів з іншого приміщення Оболонського районного суду м. Києва, що унеможливлює їх ідентифікацію та забезпечує сторонам кримінального провадження можливість ставити запитання і слухати відповіді на них (т. 77, а.п. 131-132).
Викладені в доповненнях до касаційної скарги захисника Костенка В.П. доводи про те, що суд порушив вимоги ч. 9 ст. 352 КПК та не вказав, у чому полягає винятковість випадку допиту ОСОБА_35 і ОСОБА_37 , а також не навів обґрунтованих доводів щодо наявності доказів будь-якої небезпеки свідкам в умовах закритого судового засідання при перебуванні усіх засуджених під вартою, є безпідставними.
Ухвала суду відповідає вимогам ст. 370 КПК, є обґрунтованою та належним чином мотивованою. Своє рішення суд вмотивував тим, що стосовно свідків ОСОБА_35 та ОСОБА_37 застосовано заходи безпеки, а також обґрунтовано взяв до уваги те, що засудженими під час судового розгляду неодноразово висловлювались погрози та образи стосовно потерпілих та свідків.
Безпідставними є також доводи захисника про те, що судом було встановлено і перевірено особу свідка поза судовим процесом, а саме до судового засідання.
Як убачається з відеозапису судового засідання від 12 жовтня 2016 року, судом було забезпечено виконання вказаної ухвали та забезпечено безпеку свідка ОСОБА_35 під час проведення його допиту. На початку судового засідання суд оголосив, що особа свідка ОСОБА_35 встановлена та посвідчена секретарем судового засідання, з`ясував у свідка, чи вручена йому пам`ятка про права та обов`язки, чи розуміє свідок їх зміст, а також про наявність у нього клопотань, та попередив свідка про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань й за відмову давати показання (т. 84, а.п. 168-183).
Особливості процесуального порядку встановлення особи свідка, щодо якого застосовано заходи безпеки, спрямовані на реалізацію приписів ч. 9 ст. 352 КПК та не є порушенням вимог кримінального процесуального закону, викладених в ч. 1 цієї статті.
Апеляційний суд, перевіряючи аналогічні доводи, обґрунтовано вказав, що вони не є підставою для визнання показань цього свідка недопустимим доказом, оскільки з`ясування вказаних обставин могло призвести до ідентифікації свідка засудженими, у той час як ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2016 року постановлено проведення допиту свідка ОСОБА_35 з іншого приміщення з використанням технічних засобів саме з метою унеможливлення його ідентифікації. З такими висновками погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Зважаючи на викладене, колегія суддів відхиляє доводи захисника Костенка В.П. про недотримання головуючим суддею приписів ч. 1 ст. 352 КПК перед допитом свідка ОСОБА_35 , оскільки суд з дотриманням належного процесуального порядку встановив відомості про особу свідка ОСОБА_35 , де з`ясування його стосунків із засудженими відкриває відомості про свідка, що не підлягають розголошенню.
Надуманими є твердження захисника про позапроцесуальні стосунки суду з прокурором, які сторона захисту обґрунтовує тим, що в ухвалі суду від 12 жовтня 2016 року, якою постановлено здійснювати допит свідків ОСОБА_35 та ОСОБА_37 у режимі, що унеможливлює їх ідентифікацію, зазначено про дослідження судом матеріалів справи та наданих прокурором відеоматеріалів, у той час як такі відеоматеріали судом у засіданні не досліджувались, докази їх передачі суду відсутні, до матеріалів провадження не долучені, що, на думку захисника, свідчить про їх дослідження з порушенням процесуального порядку.
Такі твердження спростовуються змістом самої ухвали суду від 12 жовтня 2016 року, згідно з якою суд дослідив матеріали справи, а також матеріали, надані прокурором відділу ГВП ГПУ Пузиревським І.Є. в порядку ч. 3 ст. 317 КПК щодо застосування заходів безпеки стосовно свідків, зокрема ОСОБА_37 та ОСОБА_35 , де посилання на дослідження будь-яких відеоматеріалів відсутні (т. 77, а.п. 131-132). Відповідно до ч. 3 ст. 317 цього Кодексу матеріали про застосування заходів безпеки стосовно осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, для ознайомлення не надаються. Отже, доводи захисника не ґрунтуються на приписах кримінального процесуального закону.
Колегія суддів також відхиляє як безпідставні твердження сторони захисту про те, що місцевий суд у порядку, передбаченому ст. 350 КПК, не розглянув клопотання про зміну способу допиту свідків ОСОБА_35 та ОСОБА_37 .
За результатами перевірки аналогічних доводів під час апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що висловлена захисником Якімовим В.В. пропозиція щодо можливості зміни порядку допиту свідків ОСОБА_35 та ОСОБА_37 не є клопотанням у контексті приписів ст. 350 КПК. Даних про звернення засуджених або їх захисників до суду першої інстанції з відповідним клопотанням у порядку, встановленому ч. 1 ст. 329, ст. 350 КПК, матеріали кримінального провадження не містять. Зазначені висновки колегія суддів касаційного суду вважає обґрунтованими.
Як убачається з матеріалів провадження та відеозапису вказаного судового засідання, не погоджуючись із визначеним судом порядком допиту свідка ОСОБА_35 та заважаючи проведенню допиту останнього, після приведення свідка до присяги усі засуджені почали порушувати порядок у залі судового засідання шляхом створення гучних акустичних перешкод від ударів кулаками об захисне скло приміщення для тримання засуджених в залі судового засідання, перешкоджали суду здійснити допит свідка. Головуючий суддя запропонував засудженим виконати розпорядження суду та припинити порушення порядку в судовому засіданні й попередив про те, що у разі продовження таких дій суд може видалити їх із зали судового засідання. У зв`язку з тим, що засуджені не припинили порушувати порядок у судовому засіданні, суд поставив на обговорення питання про їх видалення із зали судового засідання.
Після вирішення питання про видалення засуджених із зали судового засідання суд надав слово захиснику Якімову В.В. Захисник почавши з того, що питання про порядок допиту свідків ОСОБА_35 та ОСОБА_37 вирішено відповідною ухвалою, стверджував про відсутність підтвердження підстав для допиту свідків саме у порядку ч. 9 ст. 352 КПК, про порушення права на захист внаслідок того, що сторона захисту не може бути впевнена у тому, що допитується саме ця особа, як про обставини, які можуть бути підставами для скасування або зміни цієї ухвали.
Заслухавши вказані міркування, головуючий суддя фактично відхилив їх як необґрунтовані, роз`яснивши стороні захисту, що судом встановлена особа засекреченого свідка, прокурор має право його допитати, суд прийняв таке рішення на підставі матеріалів, які свідчили про те, що свідок побоюється за своє життя та здоров`я, а також життя і здоров`я його близьких та рідних, після чого за клопотанням сторони захисту оголосив перерву.
За результатами касаційного розгляду колегія суддів доходить висновку про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, передбачених статтями 317, 329, 350, 352 КПК, щодо встановлення порядку допиту свідків ОСОБА_35 та ОСОБА_37 , а також про відсутність підстав до зміни такого порядку на підставі пропозиції захисника Якімова В.В., де місцевий суд обґрунтував та роз`яснив стороні захисту мотиви про відсутність підґрунтя до зміни порядку допиту свідків ОСОБА_35 та ОСОБА_37 , що не можна вважати відсутністю процесуальної реакції на пропозицію захисника.
Аудіозаписом судового засідання від 06 вересня 2016 року спростовуються доводи засудженого ОСОБА_8 стосовно залишення поза увагою його клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Так, з матеріалів справи вбачається, що обвинувачений ОСОБА_8 у судовому засіданні заявив клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні, оскільки не був готовий до наступного етапу судового провадження із дослідження документів та бажає відновити в пам`яті зміст документів, з якими знайомився після закінчення досудового розслідування. При цьому засуджений зазначив, що бажає отримати копії матеріалів, що долучені до матеріалів кримінального провадження.
Вказане клопотання всупереч твердженням засудженого не було залишено поза увагою суду, а було поставлено на обговорення, вислухано думку учасників судового засідання та оголошено перерву в судовому засіданні до 07 вересня 2016 року, де він не заявляв про необхідність надання йому додаткового часу.
Колегія суддів також відхиляє доводи захисників Костенка В.П. та Сушка Р.М., викладені в доповненнях до касаційних скарг, про недопустимість як доказів протоколів пред`явлення особи впізнання за фотознімками, які, на думку захисників, отримані з порушенням порядку кримінального провадження та не відповідають вимогам ст. 228 КПК.
Касаційним судом було узагальнено вказані доводи для їх змістовного аналізу та встановлено, що захисники фактично стверджують про невідповідність приписам ст. 228 КПК протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від: 08 жовтня 2015 року, згідно з яким потерпілий ОСОБА_14 упізнав ОСОБА_7 (т. 43, а.п. 63-64); від 28 серпня 2015 року, згідно з якими ОСОБА_14 упізнав ОСОБА_5 (т. 43, а.п. 38-40) та ОСОБА_4 (т. 43, а.п. 35-37), свідок ОСОБА_26 упізнав ОСОБА_8 (т. 56, а.п. 191-193); від 15 червня 2015 року, згідно з яким потерпіла ОСОБА_28 упізнала ОСОБА_8 (т. 56, а.п. 12-15); від 03 квітня 2015 року, згідно з якими потерпілий ОСОБА_23 упізнав ОСОБА_12 (т. 5, а.п. 27-30), ОСОБА_10
(т. 5, а.п. 31-34), ОСОБА_5 (т. 5, а.п. 35-38), ОСОБА_11 (т. 5, а.п. 39-42); від 04 квітня 2015 року, згідно з якими потерпілий ОСОБА_20 упізнав ОСОБА_5 (т. 5, а.п. 74-76), ОСОБА_10 (т. 5, а.п. 77-79), ОСОБА_12 (т. 5, а.п. 80-82), ОСОБА_11 (т. 5, а.п. 83-85), ОСОБА_3 (т. 5, а.п. 86-88), потерпілий ОСОБА_19 упізнав ОСОБА_9 (т. 5, а.п. 107-110), ОСОБА_10 (т. 5, а.п. 111-113), ОСОБА_12 (т. 5, а.п. 115-117), ОСОБА_5 (т. 5, а.п. 119-122); від 08 квітня 2015 року, згідно з якими потерпілий ОСОБА_23 упізнав потерпілих ОСОБА_25
(т. 5, а.п. 179-182) та ОСОБА_24 (т. 5, а.п. 183-186); від 28 квітня 2015 року, згідно з яким потерпілий ОСОБА_23 упізнав ОСОБА_2 (т. 6, а.п. 87-89); від 05 травня 2015 року, згідно з якими потерпілий ОСОБА_20 упізнав ОСОБА_2 (т. 6, а.п. 119-121) та ОСОБА_4 (т. 6, а.п. 122-124); від 06 травня 2015 року, згідно з якими потерпілий ОСОБА_19 упізнав ОСОБА_2 (т. 6, а.п. 149-151) та ОСОБА_4 (т. 6, а.п. 152-154); від 22 червня 2015 року, згідно з яким потерпіла ОСОБА_30 упізнала ОСОБА_8
(т. 55, а.п. 129-131); від 08 серпня 2015 року, згідно з яким свідок ОСОБА_45 упізнав ОСОБА_8 (т. 55, а.п. 141-143); від 09 липня 2015 року, згідно з якими потерпіла ОСОБА_16 упізнала ОСОБА_5 (т. 31, а.п. 80-82) та ОСОБА_3 (т. 31, а.п. 83-85); від 13 червня 2015 року, згідно з яким потерпілий ОСОБА_17 упізнав ОСОБА_6 (т. 32, а.п. 65-67); від 06 серпня 2015 року, згідно з яким потерпілий ОСОБА_23 упізнав ОСОБА_3 (т. 27, а.п. 158-160); від 06 серпня 2015 року, згідно з якими потерпілий ОСОБА_19 упізнав ОСОБА_3 (т. 27, а.п. 179-181), потерпілий ОСОБА_18 упізнав ОСОБА_3 (т. 27, а.п. 197-199); від 06 травня 2015 року, згідно з якими потерпілий ОСОБА_18 упізнав ОСОБА_4 (т. 6, а.п. 167-169), ОСОБА_2 (т. 6, а.п. 170-172), ОСОБА_5 (т. 6, а.п. 173-175), а також протоколів пред`явлення особи для впізнання за відеозаписом від 17 травня 2015 року, згідно з якими потерпілий ОСОБА_20 упізнав ОСОБА_1 (т. 7, а.п. 172-174), потерпілий ОСОБА_19 упізнав ОСОБА_1 (т. 7, а.п. 175-177).
Апеляційним судом була надана оцінка доводам у апеляційних скаргах про невідповідність протоколів пред`явлення потерпілим ОСОБА_23 , ОСОБА_20 , ОСОБА_19 осіб для впізнання за фотознімками від 03, 04, 08 квітня 2015 року, про недопустимість яких стверджують захисники і у доповненнях до касаційних скарг.
Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що вказані протоколи відповідають вимогам статей 223, 228 КПК, проведені у присутності понятих, яким перед проведенням слідчих (розшукових) дій роз`яснено їх права і обов`язки, передбачені КПК. Хід і результати проведення процесуальних дій зафіксовані у протоколах та фотознімках до них, які за формою та змістом відповідають вимогам статей 104-106 КПК. Перед пред`явленням потерпілим осіб для впізнання, слідчим попередньо з`ясовано, чи можуть вони упізнати осіб, опитано про зовнішній вид і прикмети цих осіб, а також про обставини, за яких потерпілі бачили цих осіб (т. 5, а.п. 27-42, 74-87, 107-122, 179-189).
За частиною 1 ст. 228 КПК перед тим, як пред`явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з`ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Сутнісним змістом пред`явлення для впізнання є ідентифікація особи (об`єкта) за його психофізіологічним відображенням у пам`яті людини. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу.
Відповідно до ч. 7 ст. 228 КПК фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред`являється особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох. Фотознімки, що пред`являються, не повинні мати різких відмінностей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення. Особи на інших фотознімках повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.
Обґрунтовуючи недопустимість протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками: від 03 квітня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_23 упізнав ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ; від 08 квітня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_23 упізнав ОСОБА_25, ОСОБА_24; від 04 квітня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_20 упізнав ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , а ОСОБА_19 упізнав ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , захисник зазначив, що використані у протоколах фотокопії зображень людей не відповідають поняттю фотознімка, походження цих зображень невідоме, перевірити законність їх набуття з наявних матеріалів кримінального провадження неможливо.
Такі доводи колегія суддів вважає безпідставними, оскільки КПК не встановлено процесуального порядку отримання фотознімків та способу їх виготовлення, а також інших вимог до них, аніж ті, що передбачені у ч. 7 ст. 228 КПК, враховуючи і спосіб їх виготовлення. Положеннями цієї статті не встановлено вимог до особи, яка здійснює слідчу дію щодо обґрунтування походження фотознімків, пред`явлених для впізнання. За відсутності законодавчо визначених імперативів з цього питання, відсутні підстави стверджувати про недотримання вимог процесуального закону.
КПК не містить також вимог про внесення до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками відомостей про всіх зображених на фотознімках осіб, зокрема їх анкетних даних, ідентифікації кожної особи, відображеної на фотознімках. Приписи ст. 228 КПК не вимагають підтверджувати доказами ідентифікуючі ознаки кожної особи, відображеної на фотознімках, за прізвищем, ім`ям, по батькові, адресою реєстрації та проживання тощо.
Натомість кримінальний процесуальний закон зобов`язує повноважну особу органу досудового розслідування, суд з`ясувати такі ознаки стосовно особи, яку було впізнано за результатами слідчої дії. Жодних доказів того, що в протоколах зазначено відомості не про ту особу, яка підлягала впізнанню, що на фотознімку відображена не та особа, про яку йдеться в протоколі, як про особу яку впізнали, матеріали кримінального провадження не містять. Доводи сторони захисту, крім загальних тверджень з цього приводу, не містять жодних конкретних обставин, які дають підстави для обґрунтованого сумніву в правильності інформації, відображеної в протоколах стосовно впізнаних осіб. За наслідками оцінки зазначених доказів за правилами ст. 94 КПК суд дійшов обґрунтованого висновку про допустимість протоколів впізнання особи за фотознімками, про які йдеться в касаційних скаргах, і колегія суддів касаційного суду погоджується з такими висновками.
Колегія суддів також відхиляє доводи захисника Сушка Р.М. про недопустимість протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, обґрунтовані порушенням приписів ч. 6 ст. 228 КПК, оскільки, на його переконання, сторона обвинувачення не обґрунтувала необхідності впізнання саме за фотознімками.
За приписами ст. 40 КПК слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності і уповноважений проводити слідчі (розшукові) дії та НСРД у випадках, встановлених цим Кодексом, з дотримання порядку їх здійснення, що додержані в цьому провадженні.
Частиною 6 ст. 228 КПК передбачено, що за необхідності впізнання може проводитися за фотознімками, матеріалами відеозапису з додержанням вимог, зазначених у частинах 1 і 2 цієї статті. Проведення впізнання за фотознімками, матеріалами відеозапису виключає можливість у подальшому пред`явленні особи для впізнання.
Ураховуючи положення вказаної норми закону, Суд дійшов висновку, що доводи захисника про порушення слідчим вимог ч. 6 ст. 228 КПК є безпідставними, оскільки слідчі дії проводилися з дотриманням вимог КПК, а обов`язковість обґрунтування слідчим необхідності проведення впізнання саме за фотознімками законодавством не передбачено, отже, такі доводи захисника не засновані на законі.
Зазначений висновок колегії суддів узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах від 19 вересня 2019 року (справа № 135/249/15-к, провадження № 51-4358км18), від 02 жовтня 2019 року (справа № 591/2374/17, провадження № 51-2751км19), від 06 лютого 2020 року (справа № 442/6175/18, провадження № 51-5164км19), від 07 жовтня 2020 року (справа № 554/5950/17, провадження № 51-5391км19), від 26 листопада 2020 року (справа № 742/2200/19, провадження № 51-2565км20), від 18 травня 2021 року (справа № 556/1025/17, провадження № 51-226км21).
Посилання захисника Костенка В.П. на те, що жодна із осіб, зображених у протоколах від 03 квітня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_23 упізнав ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , не відповідає опису ОСОБА_23 під час його допиту як потерпілого, колегія суддів вважає безпідставними. На виконання вимог ч. 1 ст. 228 КПК слідчим перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого ОСОБА_23 попередньо з`ясовано, чи може він впізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, а також про обставини, за яких він бачив цю особу, відомості про що внесено до відповідного протоколу впізнання за фотознімками. Іншого порядку отримання слідчим таких відомостей, ніж із попереднього опитування перед безпосереднім пред`явленням особи для впізнання, зокрема і з інших джерел, яким є і протокол допиту потерпілого (свідка), кримінальним процесуальним законом не передбачено в контексті приписів ст. 228 КПК.
Зі змісту протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 03 квітня 2015 року, під час якого потерпілий ОСОБА_23 упізнав ОСОБА_12 , убачається, що перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого ОСОБА_23 попередньо з`ясовано, чи може він упізнати особу, опитано про її зовнішній вигляд і прикмети, а також про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий повідомив, що може впізнати осіб з батальйону «Торнадо», які у березні 2015 року незаконно позбавили його свободи. В протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фото № 4, за рисами обличчя, зачіскою, розміром очей, формою носа та губ. Згідно з додатком до протоколу на фото № 4 зображено ОСОБА_12 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень (т. 5, а.п. 27-30).
Колегія суддів не вважає відмінності між особами, зображеними на пред`явлених свідку фотознімках, про які зазначає захисник, а саме незначну відмінність у довжині волосся та формі обличчя вказаних осіб, різкими. До того ж серед ознак, за якими потерпілий упізнав ОСОБА_12 , волосся та форма обличчя не зазначені. Судом не встановлено між зображеними особами таких ознак, що різко відрізняють їх між собою і унеможливлюють впізнання. Судом також не встановлено різких відмінностей між фотознімками за формою, якістю та іншими ознаками. А тому доводи захисника в цій частині є безпідставними.
Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 03 квітня 2015 року, під час якого потерпілий ОСОБА_23 упізнав ОСОБА_10 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого ОСОБА_23 попередньо з`ясовано, чи може він впізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, а також про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий повідомив, що може впізнати осіб з числа бійців батальйону «Торнадо», які у березні 2015 року незаконно його утримували. У протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фото № 4, - за рисами обличчя, зачіскою, поглядом, формою очей, носа, губ та розміром підборіддя. Згідно з додатком до протоколу на фото № 4 зображено ОСОБА_10 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень (т. 5, а.п. 31- 34).
Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 03 квітня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_23 упізнав ОСОБА_5 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого ОСОБА_23 попередньо з`ясовано, чи може він упізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, а також про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий повідомив, що може впізнати осіб, які у березні 2015 року у складі батальйону «Торнадо» незаконно позбавили його свободи. У протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фото № 1, - за рисами обличчя, зачіскою, бородою, розміром очей, поглядом, формою та розміром носа. Згідно з додатком до протоколу на фото № 1 зображено ОСОБА_5 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень (т. 5, а.п. 35-38).
Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 03 квітня 2015 року, під час якого потерпілий ОСОБА_23 упізнав ОСОБА_11 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого ОСОБА_23 попередньо з`ясовано, чи може він упізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, а також про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий повідомив, що може впізнати осіб батальйону «Торнадо», які у березні 2015 року незаконно позбавили його свободи. У протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фото № 1, - за рисами обличчя, зачіскою, формою голови, розміром очей, формою носа, губ та вух. Згідно з додатком до протоколу на фото № 1 зображено ОСОБА_11 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень (т. 5, а.п. 39-42).
Доводи захисника про те, що відображені на фотознімках особи лише схожі на осіб чоловічої статі, а також мають між собою такі різкі відмінності, що суттєво впливають на сприйняття відображень і результати впізнання, спростовуються змістом відповідних протоколів впізнання за фотознімками, з яких не убачається таких відмінностей, що суперечать приписам ст. 228 КПК.
Стверджуючи про те, що зображені особи у вказаних протоколах мають між собою різкі відмінності за формою та іншими особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення, захисник не наводить жодних ознак, які, на його думку, істотно відрізняють осіб між собою. Не встановлено таких відмінностей і Судом. Особи, зображені на пред`явлених потерпілому фотознімках, однієї статі, не мають різких відмінностей у віці та зовнішності. Судом не встановлено також різких відмінностей між фотознімками за формою, якістю та іншими особливостями.
Доводи, викладені у доповненнях до касаційної скарги захисника Костенка В.П. про те, що протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 03 квітня 2015 року, де відображено інформацію, що потерпілий ОСОБА_23 упізнав ОСОБА_12, є сфальшованим, колегія суддів вважає безпідставними.
Порядок пред`явлення особи для впізнання за фотознімками регламентовано приписами ст. 228 КПК, а вимоги до складання протоколу слідчої дії статтями 104-106 цього Кодексу, у яких закон не визначає таких особливих умов складання протоколу впізнання особи за фотознімками, як проставляння штампа чи печатки на відповідних фото.
За приписами ст. 332 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених ст. 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.
Відповідно до положень п. 15 ч. 1 ст. 7, частин 1-3 ст. 22 цього Кодексу кримінальне провадження, що здійснюється на основі змагальності, передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, встановленими цим Кодексом, і вони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Натомість суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків.
Суд за приписами ч. 2 ст. 26 КПК у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень кримінальним процесуальним законом. Змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів, доведення перед судом переконливості й обґрунтованості власних тверджень і доводів щодо висунутого обвинувачення є однією із засад кримінального провадження згідно з п. 15 ч. 1 ст. 7 КПК.
Виходячи із законодавчих норм, обвинувачений та його захисник наділені можливістю активно реалізувати свої права, в тому числі наполягати на проведенні експертизи і клопотати про забезпечення експертної установи відповідними матеріалами для проведення такої експертизи, клопотати про допит понятих.
Стороною захисту дієвості зазначених гарантій у цьому кримінальному провадженні під сумнів не поставлено. Проте, як убачається з матеріалів провадження, сторона захисту не клопотала перед судом першої інстанції про призначення експертизи, хоча не була позбавлена такої процесуальної можливості. За відсутності такого клопотання
з урахуванням вимог статей 22, 332 КПК слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне наполягати на проведенні такої експертизи для спростування твердження сторони обвинувачення про допустимість цього доказу.
Вказаний протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 03 квітня 2015 року відповідає формальним вимогам статей 104, 106, 228 КПК, підписаний потерпілим, понятими і слідчим без зауважень, потерпілий допитаний у судовому засіданні, підтвердив відомості, відображені в зазначеному протоколі.
Враховуючи викладене, Суд не ставить під сумнів допустимість вказаного протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками та попри твердження сторони захисту не має підстав уважати його недопустимим доказом.
Доводи захисника Костенка В.П. про те, що слідчі дії в кримінальному провадженні № 12015130240000770 проведені неуповноваженою особою, а саме слідчим Терьохіним В.В., спростовуються матеріалами кримінального провадження.
08 квітня 2015 року о 15:30 було складено протокол прийняття заяви ОСОБА_48 про вчинене кримінальне правопорушення. Згідно з дорученням начальника СВ Лисичанського МВ ГУМВС України в Луганській області від 08 квітня 2015 року в порядку статей 39, 214 КПК слідчому Терьохіну В.В. доручено провести досудове розслідування за заявою ОСОБА_48 , на підставі чого 08 квітня 2015 року слідчим Терьохіним В.В. було внесено відповідні відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР за № 12015130240000770 (т. 5, а.п. 163-165). Отже, слідчий Терьохін В.В. був повноважною особою на проведення досудового розслідування і здійснення слідчих дій 08 квітня 2015 року з пред`явлення особи для впізнання за фотознімками.
Колегія суддів також відхиляє доводи захисника Костенка В.П., де він стверджує, що ОСОБА_23 не має жодного процесуального статусу у кримінальному провадженні № 12015130240000770, а тому протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 08 квітня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_23 упізнав потерпілих ОСОБА_25 , ОСОБА_24 (т.5. а.п. 179-182), мають бути визнані недопустимими.
Вимог до процесуального статусу особи, якій може бути пред`явлена особа для впізнання, КПК не містить, проте зміст кримінального процесуального закону, з огляду на мету і завдання, на досягнення і реалізацію яких спрямована зазначена слідча дія, не виключає пред`явлення для впізнання об`єкту особі, яка впізнає його як свідок, потерпілий, підозрюваний. За приписами ст. 228 КПК йдеться про те, що особа, яка підлягає впізнанню, пред`являється особі, яка впізнає, де не вказано про процесуальний статус зазначених осіб.
Свідком, за приписами ч. 1 ст. 65 КПК, є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань. Процесуальний статус свідка під час досудового розслідування особа набуває на підставі виклику для давання показань, де окремого процесуального рішення стосовно визнання такої особи свідком кримінальний процесуальний закон не вимагає. Не вимагає окремого процесуального рішення закон і стосовно статусу потерпілого в кримінальному провадженні.
До пред`явлення для впізнання ОСОБА_23 03 квітня 2015 року був допитаний як потерпілий у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12015130240000711 (т. 5, а.п. 21-24). 08 квітня 2015 року ОСОБА_23 був викликаний і опитаний стосовно обставин, відображених у протоколах впізнання за фотознімками потерпілих ОСОБА_25 , ОСОБА_24 від 08 квітня 2015 року в кримінальному провадженні № 12015130240000770 від 08 квітня 2015 року. Кримінальні провадження, внесені до ЄРДР за № 12015130240000711 від 31 березня 2015 року і № 12015130240000770 від 08 квітня 2015 року, об`єднані в одне кримінальне провадження за № 12015130240000711.
В об`єднаному за правилами статей 334, 217 КПК кримінальному провадженні в судовому засіданні ОСОБА_23 був допитаний як потерпілий, водночас свідчив щодо обставин заподіяння шкоди іншим потерпілим. Отже, доводи захисника про те, що ОСОБА_23 не має процесуального статусу у кримінальному провадженні № 12015130240000770, спростовуються матеріалами провадження і є безпідставними.
Пред`явлення особи для впізнання за фотознімками 08 квітня 2015 року, під час якого потерпілий ОСОБА_23 упізнав потерпілого ОСОБА_24 , було закінчено о 15:55 Пред`явлення особи для впізнання за фотознімками 08 квітня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_23 упізнав потерпілого ОСОБА_25 проведено у період часу з 16:00 до 16:30. Матеріали кримінального провадження не містять обґрунтованих доказів того, що ці слідчі дії проведено до внесення відомостей до ЄРДР.
Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 08 квітня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_23 упізнав потерпілого ОСОБА_25 , перед пред`явленням особи для впізнання у ОСОБА_23 попередньо з`ясовано, чи може він впізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, про обставини, за яких він бачив цю особу. ОСОБА_23 повідомив, що зможе впізнати за прикметами обличчя особу, яка перебувала у підвалі Школи № 32 м. Привілля та яку змушували виконувати насильницькі дії. При цьому у протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фотознімку № 1, - за рисами обличчя, короткою зачіскою, розміром очей, формою носа, губ та розміром підборіддя. За доданою до протоколу довідкою на фотознімку № 1 зображено ОСОБА_25 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і свідок (потерпілий), підписали протокол без зауважень (т. 5, а.п. 179-182).
Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 08 квітня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_23 упізнав потерпілого ОСОБА_24 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого ОСОБА_23 попередньо з`ясовано, чи може він впізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, а також про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий повідомив, що зможе за прикметами обличчя впізнати особу, над якою вчинялись насильницькі дії у підвалі Школи № 32 м. Привілля Луганської області. При цьому у протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фотознімку № 1, за рисами обличчя, за слав`янською зовнішністю, за волоссям, розміром очей, формою носа, губ та за поглядом. За доданою до протоколу довідкою на фотознімку № 1 відображено ОСОБА_24 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень (т. 5, а.п. 183-186).
Колегією суддів не встановлено різких відмінностей між особами, зображеними на пред`явлених потерпілому фотознімках у вказаних протоколах, а також між фотознімками за формою, якістю та іншими особливостями. Зображені особи однієї статі, не мають різких відмінностей у віці та зовнішності. Захисник також не наводить жодних ознак, які, на його думку, істотно відрізняють осіб чи фотознімки між собою чи суттєво впливають на сприйняття зображення, а тому доводи сторони захисту є безпідставними.
Доводи захисника про те, що допит потерпілої ОСОБА_48 та пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 08 квітня 2015 року, під час якого потерпілий ОСОБА_23 упізнав потерпілого ОСОБА_24 , проведені одночасно (допит з 15:10 по 16:05, впізнання з 15:10 по 15:55), не свідчать про допущення істотних порушень прав людини і основоположних свобод та недопустимість доказів у кримінальному провадженні у розумінні статей 86, 87, 94 КПК. Протокол допиту потерпілої з огляду на положення ст. 95 КПК не був покладений в основу вироку, а потерпіла ОСОБА_48 була допитана судом безпосередньо.
Протокол під час досудового розслідування за приписами ч. 1 ст. 106 КПК складається слідчим або прокурором, які проводять відповідну процесуальну дію, під час її проведення або безпосередньо після її закінчення. Частковий збіг часу проведення різних слідчих дій, відображений у відповідних протоколах, не є безумовною підставою для визнання доказів недопустимими в аспекті вимог статей 86, 87 КПК.
Зазначені вище протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 08 квітня 2015 року відповідають вимогам статей 104, 106, 228 КПК, слідчі дії проведені за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протоколи без зауважень та доповнень, зокрема і щодо зазначеного часу проведення слідчих дій, отже у Суду відсутні підстави стверджувати про їх недопустимість.
Колегія суддів також відхиляє доводи захисника про недопустимість вказаних вище протоколів впізнання через те, що понятими при впізнанні потерпілих ОСОБА_24 та ОСОБА_25 були ті ж самі особи. Відстороненість і незацікавленість понятих обґрунтованого сумніву не викликають, матеріали кримінального провадження не містять підтвердження упередженості чи необ`єктивності цих осіб. Кримінальний процесуальний закон не містить обмежень стосовно участі понятого лише в одній слідчий дії під час досудового розслідування. З огляду на послідовне одне за одним проведення вказаних слідчих дій через незначний проміжок часу між ними, який вимірюється в хвилинах, та за відсутності відомостей про упередженість понятих, не виникає розумних сумнівів у допустимості зазначених доказів за відсутності формальних підстав не вважати їх такими.
Захисник також порушує питання про достовірність як доказів зазначених протоколів впізнання за фотознімками, проте касаційний суд не має права їх вирішувати, оскільки ці доводи перебувають поза межами повноважень суду касаційної інстанції, які визначені ст. 433 КПК.
Колегія суддів також відхиляє доводи захисника Костенка В.П. про те, що 04 квітня 2015 року слідчий Мануілов М.М. незаконно здійснив пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, оскільки не був уповноважений розслідувати кримінальне провадження № 12015130240000737.
Такі доводи спростовуються матеріалами кримінального провадження, з яких убачається, що протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 04 квітня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_20 упізнав ОСОБА_5, ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 складені у кримінальному провадженні № 12015130240000711, а не № 12015130240000737, як зазначає захисник.
Постановою прокурора від 03 квітня 2015 року здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015130240000711 доручено слідчій групі, до складу якої входив, зокрема, старший слідчий СУ ГУМВС України у Луганській області майор міліції Мануілов М.М. (т. 5, а.п. 20-20а).
Отже, старший слідчий Мануілов М.М. був уповноваженою особою щодо проведення таких слідчих дій, як пред`явлення особи для впізнання за фотознімками 04 квітня 2015 року у кримінальному провадженні за № 12015130240000711, а доводи сторони захисту і в цій частині є безпідставними.
Колегія суддів також відхиляє доводи захисника Костенка В.П. стосовно незаконності проведення допиту потерпілого ОСОБА_20 . З огляду на положення ч. 4 ст. 95 КПК суд у вироку не посилався на вказаний протокол, потерпілий ОСОБА_20 був допитаний судом безпосередньо, а тому доводи захисника в цій частині є безпідставними.
Безґрунтовними є твердження захисника Костенка В.П. про недопустимість протоколів впізнання за фотознімками за участю потерпілого ОСОБА_20 від 04 квітня 2015 року, де він упізнав засуджених ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 . Зі змісту вказаних протоколів убачається, що на виконання вимог ч. 1 ст. 228 КПК слідчим перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого ОСОБА_20 попередньо з`ясовано, чи може він впізнати особу, пред`явлену для впізнання, опитано про зовнішній вигляд і прикмети такої особи, а також про обставини, за яких він бачив цю особу. Іншого порядку отримання від потерпілого відомостей щодо ідентифікації об`єкта впізнання перед початком здійснення зазначеної слідчої дії, зокрема і з протоколу допиту особи як потерпілого, кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 04 квітня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_20 упізнав ОСОБА_5 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого попередньо з`ясовано, чи може він впізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий повідомив, що осіб, які його незаконно позбавили волі та насильно утримували у підвалі Школи у м. Привілля, він зможе впізнати за зовнішністю та формою обличчя, розміром очей, губ, формою бороди та вус. При цьому у протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фотознімку № 2, - за зовнішністю та формою обличчя (розміром очей, губ, формою бороди та вус). Згідно з додатком до протоколу під час проведення впізнання за фотознімками ОСОБА_20 упізнав особу, зображену на фотографії № 2, - ОСОБА_5 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень (т. 5, а.п. 74-76).
За протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 04 квітня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_20 упізнав ОСОБА_10 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого попередньо з`ясовано, чи може він впізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий повідомив, що осіб, які його незаконно позбавили волі та незаконно утримували у підвалі Школи м. Привілля, він зможе впізнати за зовнішністю та формою обличчя. При цьому у протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фотознімку № 1, - за зовнішністю та формою обличчя (за формою очей, розміром губ, носа, зачіскою). Згідно з додатком до протоколу ОСОБА_20 упізнав громадянина, відображеного на фотографії № 1, на якій зображений ОСОБА_10 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень (т. 5, а.п. 77-79).
За протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 04 квітня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_20 упізнав ОСОБА_12 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого попередньо з`ясовано, чи може він впізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий повідомив, що осіб, які його незаконно позбавили волі та незаконно утримували у підвалі Школи м. Привілля, він зможе впізнати за зовнішністю та формою обличчя. У протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фотознімку № 2, - за зовнішністю та формою обличчя (розміром очей, формою губ, розміром носа, зачіскою). Згідно з додатком до протоколу ОСОБА_20 упізнав громадянина, відображеного на фотографії № 2, на якій зображений ОСОБА_12 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень (т. 5, а.п. 80-82).
Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 04 квітня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_20 упізнав ОСОБА_11 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого попередньо з`ясовано, чи може він впізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, а також про обставини, за яких він бачив цю особу. На запитання слідчого потерпілий повідомив, що особу та інших осіб, які його незаконно позбавили волі та насильно утримували його у підвалі Школи м. Привілля, він зможе впізнати за зовнішністю та формою обличчя. У протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фотознімку № 3, - за зовнішністю та формою обличчя (розміром голови, зачіскою, розміром глаз, носа, губ). Згідно з додатком до протоколу ОСОБА_20 упізнав громадянина, відображеного на фотографії № 3, на якій зображений ОСОБА_11 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень (т. 5, а.п. 83-85).
Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 04 квітня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_20 упізнав ОСОБА_3 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого попередньо з`ясовано, чи може він впізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, а також про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий повідомив, що особу та інших осіб, які його незаконно тримали у підвалі Школи, він зможе впізнати за зовнішністю та обличчям. У протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, - за зовнішністю та формою обличчя (за формою голови, брів та зачіскою). Згідно з додатком до протоколу ОСОБА_20 упізнав громадянина, зображеного на фотографії № 2, на якій зображений ОСОБА_3 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень (т. 5, а.п. 86-88).
Колегією суддів не встановлено таких відмінностей між особами, відображеними на пред`явлених потерпілому фотознімках у вказаних протоколах, які би суперечили вимогам ст. 228 КПК. Відображені на фотознімках особи однієї статі, не мають різких відмінностей у віці та зовнішності. Судом також не встановлено різких відмінностей між фотознімками за формою, якістю та іншими особливостями. Протоколи відповідають вимогам статей 104, 106 КПК. Отже у Суду відсутні обґрунтовані підстави стверджувати про недопустимість вказаних вище протоколів впізнання.
Колегія суддів також відхиляє доводи захисника Костенка В.П. про те, що слідчі дії у кримінальному провадженні № 12015130240000740 здійснено неуповноваженою особою, а саме слідчим Терьохіним В.В.
Такі доводи спростовуються матеріалами кримінального провадження, з яких убачається, що за дорученням заступника начальника СВ Лисичанського МВ ГУМВС України в Луганській області від 04 квітня 2015 року слідчому Терьохіну В.В. у порядку статей 39, 214 КПК було доручено провести досудове розслідування за заявою ОСОБА_19 , на підставі чого слідчим Терьохіним В.В. внесено відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР за № 12015130240000740 (т. 5, а.п. 98, 100).
Згідно з постановою першого заступника начальника - начальника СВ Лисичанського МВ ГУМВС України у Луганській області від 04 квітня 2015 року проведення досудового розслідування кримінального провадження за № 12015130240000740 доручено групі слідчих у складі слідчого Пономаренка П.Ю. та слідчого Терьохіна В.В., якого призначено старшим групи (т. 5, а.п. 99).
Отже, слідчий Терьохін В.В., призначений для здійснення досудового розслідування
в порядку, передбаченому процесуальним законом, був уповноважений на проведення допиту потерпілого ОСОБА_19 .
Крім того, зважаючи на положення ст. 95 КПК, суд у вироку не посилався на вказаний протокол допиту як доказ винуватості засуджених в інкримінованих злочинах, в судовому провадженні потерпілий ОСОБА_19 був допитаний безпосередньо, отже, немає підстав ставити питання про визнання протоколу допиту потерпілого ОСОБА_19 від 04 квітня 2015 року недопустимим доказом.
Твердження захисника про незаконне проведення слідчим Терьохіним В.В. пред`явлення особи для впізнання за фотознімками 04 квітня 2015 року, під час якого потерпілий ОСОБА_19 упізнав ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , є безпідставними, оскільки зі змісту указаних протоколів убачається, що вказані процесуальні дії проведені слідчим Пономаренком П.Ю., який входив до групи слідчих згідно з вказаною вище постановою.
З цих же підстав необґрунтованими є посилання захисника Костенка В.П. на незаконне одержання слідчим Терьохіним В.В. відомостей про зовнішність осіб, пред`явлених для впізнання. Зі змісту вказаних протоколів убачається, що на виконання вимог ч. 1 ст. 228 КПК слідчим Пономаренком П.Ю. перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого ОСОБА_19 у встановленому законом порядку попередньо з`ясовано, чи може він упізнати особу, опитано його про зовнішній вигляд і прикмети особи, пред`явленої для впізнання, а також про обставини, за яких він бачив цю особу. Іншого порядку отримання від потерпілого відомостей щодо ідентифікації об`єкта впізнання перед початком здійснення зазначеної слідчої дії, зокрема і з протоколу допиту особи як потерпілого, кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Доводи захисника про допущення істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при складанні вказаних протоколів повністю спростовуються їх змістом.
Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 04 квітня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_19 упізнав ОСОБА_9 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого попередньо з`ясовано, чи може він впізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий повідомив, що може впізнати чоловіка з батальйону «Торнадо», у якого він перебував у полоні та який виводив його з підвалу в туалет. Зазначив, що може упізнати цю особу за виразом обличчя. У протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фотознімку № 2, - за виразом обличчя (формою очей, вус, бороди, розміром носа, зачіскою). За доданою до протоколу довідкою на фото № 2 зображений ОСОБА_9 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень (т. 5, а.п. 107 - 109).
За протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 04 квітня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_19 упізнав ОСОБА_10 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого попередньо з`ясовано, чи може він впізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, про обставини, за яких він бачив цю особу. На запитання слідчого потерпілий повідомив, що може впізнати чоловіка з батальйону «Торнадо», у якого він перебував у полоні та який був одним із командирів батальйону, якого він неодноразово бачив серед бійців батальйону. Зазначив, що може упізнати цю особу за виразом обличчя та бородою. У протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фотознімку № 4, - за виразом обличчя (бородою, розміром очей, формою носа). За доданою до протоколу довідкою на фото № 4 відображений ОСОБА_10 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень (т. 5, а.п. 111-114).
Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 04 квітня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_19 упізнав ОСОБА_5 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого попередньо з`ясовано, чи може він впізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, а також про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий повідомив, що може впізнати чоловіка з батальйону «Торнадо», у якого він знаходився у полоні та який був головним командиром батальйону і дав йому 100 грн після звільнення з полону. Цей чоловік керував насильницькими діями стосовно затриманих. Зазначив, що може упізнати цю особу за виразом обличчя. При цьому у протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фотознімку № 3, - за виразом обличчя (формою обличчя, вус, бороди, розміром очей, носа та губ, зачіскою). За доданою до протоколу довідкою на фото № 3 зображений ОСОБА_5 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень (т. 5, а.п. 119-122).
Стверджуючи про те, що відображені на фотознімках особи мають між собою різкі відмінності за формою та іншими особливостями, які суттєво впливають на сприйняття зображення, захисник не наводить жодних ознак, які, на його думку, істотно відрізняють відображених на фотознімках осіб одна від одної. Не встановлено таких відмінностей і Судом. Особи, зображені на пред`явлених потерпілому фотознімках, однієї статі, не мають різких відмінностей у віці та зовнішності. Судом не встановлено також різких відмінностей між фотознімками за формою, якістю та іншими особливостями. Порядок проведення слідчих дій відповідає вимогам статей 223, 228 КПК, а зміст протоколів приписам статей 104, 106 цього Кодексу.
За протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 04 квітня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_19 упізнав ОСОБА_12 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого попередньо з`ясовано, чи може він упізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, а також про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий повідомив, що може впізнати чоловіка з батальйону «Торнадо», у якого він знаходився у полоні та який охороняв його та інших полонених у підвалі. Цей чоловік вчиняв фізичне насильство стосовно затриманого на ім`я ОСОБА_95 . Зазначив, що може упізнати цю особу за виразом обличчя. У протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фотознімку № 1, - за виразом обличчя (формою обличчя, розміром носа, очей та губ, зачіскою). Згідно доданої до протоколу довідки на фото № 1 зображений ОСОБА_12 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які як і потерпілий підписали протокол без зауважень (т. 5, а.п. 115 - 117).
Захисник звертає увагу суду на те, що одна із осіб, зображених на фотознімках у вказаному протоколі, має більш витягнуте обличчя та волосся на голові, а інші три особи лисі з круглими обличчями. Однак, зі змісту протоколу убачається, що усі особи мають волосся на голові, а відмінність в його довжині не є значною та суттєво не впливає на сприйняття зображення. Не є різкою і відмінність між формами обличчя зображених осіб. Судом також не встановлено різких відмінностей між фотознімками за формою, якістю та іншими ознаками. Порядок проведення слідчої дії відповідає вимогам статей 223, 228 КПК, а зміст протоколу - приписам статей 104, 106 цього Кодексу. Отже у Суду відсутні обґрунтовані підстави стверджувати про недопустимість зазначеного доказу.
Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, а тому відхиляє доводи про невідповідність вимогам ст. 228 КПК протоколів пред`явлення потерпілим ОСОБА_23 , ОСОБА_20 , ОСОБА_19 осіб для впізнання за фотознімками.
Колегія суддів також вважає безпідставними доводи захисників про невідповідність вимогам КПК інших протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками. Такі твердження захисників спростовуються змістом зазначених протоколів.
За протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 08 жовтня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_14 упізнав ОСОБА_7 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого попередньо з`ясовано, чи може він впізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, пред`явленої для впізнання, а також про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий повідомив, що впізнає особу, яка 17 грудня 2014 року вивезла його з Красноармійського МВ ГУМВС України в Донецькій області у м. Сєвєродонецьк Луганської області, помістивши у багажник автомобіля, а також наносила йому численні удари в район тулуба та рук. У протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу з позивним «ОСОБА_109», зображену на фотознімку № 1, за формою носа та розташуванням очей. Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень (т. 43, а.п. 63- 64).
Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 28 серпня 2015 року, під час якого потерпілий ОСОБА_14 упізнав ОСОБА_5 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого попередньо з`ясовано, чи може він впізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий повідомив, що може впізнати ОСОБА_5 та інших осіб, які чинили катування над ним та іншими особами у грудні 2014 року. У протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фотознімку № 3, за сукупністю лише йому притаманних ознак обличчя, які надають можливість його ідентифікувати (форма очей, обличчя, вух, борода). Згідно з додатком до протоколу зображена на фотознімку № 3 особа є ОСОБА_5 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень (т. 43, а.п. 38-40).
Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 28 серпня 2015 року, під час якого потерпілий ОСОБА_14 упізнав ОСОБА_4 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого попередньо з`ясовано, чи може він впізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий повідомив, що може впізнати причетних до його викрадення та катування осіб, у тому числі солдата роти «Торнадо» на прізвисько « ОСОБА_96 ». У протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фото № 2, за сукупністю лише йому притаманних ознак обличчя, які надають можливість його ідентифікувати (азіатський тип обличчя, форма, розміщення очей, вух, підборіддя, брів, носа, а також наколки на кисті, шиї). Згідно з додатком до протоколу на фотознімку № 2 відображено ОСОБА_4 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень (т. 43, а.п. 35- 37).
Порядок проведення зазначених слідчих дій відповідає вимогам статей 223, 228 КПК, а зміст відповідних протоколів приписам статей 104, 106 цього Кодексу, а тому у Суду відсутні обґрунтовані підстави стверджувати про їх недопустимість.
Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 15 червня 2015 року, під час якого потерпіла ОСОБА_28 упізнала ОСОБА_8 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілої попередньо з`ясовано чи може вона впізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, про обставини, за яких вона бачила цю особу. Потерпіла повідомила про обставини, за яких вона бачила особу, та зазначила її зовнішній вигляд і прикмети - чоловік з пишною бородою, вусами, не темними очима, вуха не стирчать, ніс прямий, одягнутий в камуфльований одяг з нашивками «Торнадо». У протоколі зазначено ознаки, за якими потерпіла упізнала особу, зображену на фотознімку № 3, - за бородою та вусами темного кольору, не темними очима, вуха не стирчать, ніс прямий, брови широкі, наявний камуфльований одяг. За доданою до протоколу довідкою під час проведення впізнання за фотознімками потерпіла ОСОБА_28 упізнала особу, відображену на фотознімку № 3, якою є ОСОБА_8 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпіла, підписали протокол без зауважень (т. 56, а.п. 12- 15).
Порядок проведення слідчої дії відповідає вимогам статей 223, 228 КПК, а зміст протоколу - приписам статей 104, 106 цього Кодексу, отже у Суду відсутні обґрунтовані підстави стверджувати про його недопустимість.
За протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 28 серпня 2015 року свідок ОСОБА_26 упізнав ОСОБА_8 . Перед пред`явленням особи для впізнання у свідка ОСОБА_26 попередньо з`ясовано, чи може він упізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, про обставини, за яких він бачив цю особу. Свідок повідомив про обставини, за яких він бачив особу, зазначив, що може упізнати особу за виразом обличчя, формою очей та формою бороди. У протоколі зазначено ознаки, за якими свідок упізнав особу, зображену на фотознімку № 2, - за формою обличчя, носа, виразом очей та за наявністю бороди. За доданою до протоколу довідкою свідок ОСОБА_26 упізнав ОСОБА_8 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і свідок підписали протокол без зауважень (т. 56, а.п. 191-193).
Порядок проведення слідчої дії відповідає вимогам статей 223, 228 КПК, а зміст протоколу - приписам статей 104, 106 цього Кодексу, отже у Суду відсутні обґрунтовані підстави до висновку про його недопустимість.
За протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 28 квітня 2015 року потерпілий ОСОБА_23 упізнав ОСОБА_2 . Перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого ОСОБА_23 попередньо з`ясовано, чи може він впізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий повідомив про такі обставини, а також зазначив, що може упізнати особу за зовнішністю та формою обличчя. При цьому у протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фотознімку № 1, - за обличчям (розміром очей, формою носа, губ, підборіддя та зачіскою). Згідно з доданою до протоколу довідкою потерпілий ОСОБА_23 упізнав ОСОБА_2 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень (т. 6, а.п. 87-89).
Порядок проведення слідчої дії відповідає вимогам статей 223, 228 КПК, а зміст протоколу - приписам статей 104, 106 цього Кодексу, отже у Суду відсутні обґрунтовані підстави до висновку про його недопустимість.
За протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 05 травня 2015 року потерпілий ОСОБА_20 упізнав ОСОБА_2 . Перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого ОСОБА_20 попередньо з`ясовано, чи може він впізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, а також про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий повідомив про обставини, за яких він бачив особу, зазначив, що може упізнати особу за зовнішніми ознаками обличчя. У протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фотознімку № 1, - за зовнішніми ознаками обличчя (розміром очей, формою носа, зачіскою). Згідно з доданою до протоколу довідкою потерпілий ОСОБА_20 упізнав ОСОБА_2 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень (т. 6, а.п. 119-121).
Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 05 травня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_20 упізнав ОСОБА_4 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого ОСОБА_20 попередньо з`ясовано чи може він впізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий повідомив про такі обставини, а також зазначив, що може упізнати особу за ознаками обличчя. При цьому у протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фотознімку № 4, - за зовнішніми ознаками обличчя (розміром очей, формою брів, носа, зачіскою). Згідно з доданою до протоколу довідкою потерпілий ОСОБА_20 упізнав співробітника РПС МОП «Торнадо» з позивним «ОСОБА_96». Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень (т. 6, а.п. 122-124).
Проведення слідчих дій відповідає вимогам статей 223, 228 КПК, зміст протоколів приписам статей 104, 106 цього Кодексу, отже у Суду відсутні обґрунтовані підстави стверджувати про їх недопустимість.
За протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06 серпня 2015 року потерпілий ОСОБА_23 упізнав ОСОБА_3 . Перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого ОСОБА_23 попередньо з`ясовано, чи може він упізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий повідомив про обставини, за яких він бачив особу, зазначив, що може упізнати особу за зовнішніми ознаками обличчя. У протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фотознімку № 1, - за зовнішніми ознаками обличчя, формою голови, зачіскою, виразом очей. Згідно з доданою до протоколу довідкою, під час проведення впізнання за фотознімками потерпілий ОСОБА_23 упізнав ОСОБА_3 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень (т. 27, а.п. 158-160).
Порядок проведення слідчої дії відповідає вимогам статей 223, 228 КПК, зміст протоколу приписам статей 104, 106 цього Кодексу, отже у Суду відсутні обґрунтовані підстави стверджувати про їх недопустимість.
Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06 травня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_19 упізнав ОСОБА_2 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого попередньо з`ясовано, чи може він впізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, про обставини, за яких він бачив цю особу. У протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фотознімку № 1, - за зовнішністю та за обличчям (за формою голови, розміром вух, формою підборіддя, губами та носом). Згідно з доданою до протоколу довідкою під час проведення впізнання за фотознімками потерпілий ОСОБА_19 упізнав особу, зображену на фотознімку № 1, якою є ОСОБА_2 , з позивним «ОСОБА_110». Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень
(т. 6, а.п. 149-151).
Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06 травня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_19 упізнав ОСОБА_4 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого ОСОБА_19 попередньо з`ясовано, чи може він впізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий повідомив про такі обставини, зазначив, що може упізнати особу за зовнішніми ознаками обличчя. При цьому у протоколі наведено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фотознімку № 2, - за зовнішніми ознаками обличчя (за формою очей, підборіддя, розміром носа, губ, брів та зачіскою). Згідно з доданою до протоколу довідкою під час проведення впізнання за фотознімками потерпілий ОСОБА_19 упізнав особу, зображену на фотознімку № 2 - співробітник РПС МОП «Торнадо» з позивним «ОСОБА_96», який був серед осіб, що його незаконно утримували у підвалі. Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень (т. 6, а.п. 152-154).
Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06 серпня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_19 упізнав ОСОБА_3 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого попередньо з`ясовано, чи може він упізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий повідомив про такі обставини, зазначив, що може упізнати особу за зовнішніми ознаками обличчя. При цьому у протоколі вказано ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фотознімку № 4, - за зовнішніми ознаками обличчя, формою голови, зачіскою, виразом очей. Згідно з доданою до протоколу довідкою потерпілий ОСОБА_19 упізнав особу, зображену на фотознімку № 4, якою є ОСОБА_3 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень (т. 27, а.п. 179-181).
Порядок проведення слідчих дій відповідає вимогам статей 223, 228 КПК, зміст протоколів - приписам статей 104, 106 цього Кодексу, а отже відсутні обґрунтовані підстави стверджувати про їх недопустимість.
За протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 22 червня 2015 року потерпіла ОСОБА_30 упізнала ОСОБА_8 . Перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілої попередньо з`ясовано, чи може вона впізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, про обставини, за яких вона бачила цю особу. Потерпіла повідомила про такі обставини, зазначила, що може упізнати особу за зовнішністю, обличчям, формою очей, бородою та вусами. У протоколі вказано ознаки, за якими потерпіла упізнала особу, зображену на фотознімку № 4, за зовнішністю, формою обличчя, очей, бородою та вусами. Згідно з доданою до протоколу довідкою під час проведення впізнання за фотознімками потерпіла ОСОБА_30 упізнала особу, зображену на фотознімку № 4, якою є ОСОБА_8 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпіла, підписали протокол без зауважень (т. 55, а.п. 129-131).
Порядок проведення слідчої дії відповідає вимогам статей 223, 228 КПК, а зміст протоколу - приписам статей 104, 106 цього Кодексу, отже у Суду відсутні обґрунтовані підстави стверджувати про його недопустимість.
Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 08 серпня 2015 року, де свідок ОСОБА_45 упізнав ОСОБА_8 , перед пред`явленням особи для впізнання у свідка ОСОБА_45 попередньо з`ясовано, чи може він упізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, про обставини, за яких він бачив цю особу. Свідок повідомив про ці обставини, зазначив, що може упізнати особу за зовнішністю, формою обличчя, бородою та вусами. У протоколі вказано ознаки, за якими свідок упізнав особу, зображену на фотознімку № 1, - за формою обличчя, очей, носу та за наявністю бороди і вус. Згідно з доданою до протоколу довідкою під час проведення впізнання за фотознімками свідок ОСОБА_45 упізнав особу, зображену на фотознімку № 1, якою є ОСОБА_8 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і свідок, підписали протокол без зауважень (т. 55, а.п. 141-143).
Порядок проведення слідчої дії відповідає вимогам статей 223, 228 КПК, а зміст протоколу - приписам статей 104, 106 цього Кодексу, отже у Суду відсутні обґрунтовані підстави стверджувати про його недопустимість.
Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 09 липня 2015 року, де потерпіла ОСОБА_16 упізнала ОСОБА_5 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілої попередньо з`ясовано, чи може вона впізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу. Потерпіла повідомила про ці обставини, зазначила, що може упізнати особу за загальними рисами обличчя, формою носа, бороди, вух, зачіскою. У протоколі вказано ознаки, за якими потерпіла упізнала особу, - за загальними рисами обличчя, формою носа, бороди, вух, зачіскою. Згідно з доданою до протоколу довідкою потерпіла ОСОБА_16 упізнала особу, зображену на фотознімку № 2, якою є ОСОБА_5 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпіла, підписали протокол без зауважень (т. 31, а.п. 80-82).
За протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 09 липня 2015 року, де потерпіла ОСОБА_16 упізнала ОСОБА_3 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілої ОСОБА_16 попередньо з`ясовано, чи може вона впізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, та обставини, за яких вона бачила цю особу. Потерпіла повідомила про ці обставини, зазначила, що може упізнати особу за загальними рисами обличчя, формою вух, носа, зачіскою. У протоколі вказано ознаки, за якими потерпіла упізнала особу, - за загальними рисами обличчя, формою вух, носа. Згідно з доданою до протоколу довідкою під час проведення впізнання за фотознімками потерпіла ОСОБА_16 упізнала особу, зображену на фотознімку № 3, якою є ОСОБА_3 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпіла, підписали протокол без зауважень (т. 31, а.п. 83- 85).
Порядок проведення слідчих дій відповідає вимогам статей 223, 228 КПК, зміст протоколів - приписам статей 104, 106 цього Кодексу, отже у Суду відсутні обґрунтовані підстави стверджувати про їх недопустимість.
За протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 13 червня 2015 року потерпілий ОСОБА_17 упізнав ОСОБА_6 . Перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого попередньо з`ясовано чи може він упізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий повідомив про такі обставини, зазначив, що може упізнати особу за загальними ознаками, формою носа, бороді. У протоколі вказано ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фотознімку № 3, - за загальними ознаками, формою носа, бороди. Згідно з доданою до протоколу довідкою потерпілий ОСОБА_17 упізнав особу, зображену на фотознімку № 3, якою є ОСОБА_6 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень (т. 32, а.п. 65-67).
Порядок проведення слідчої дії відповідає вимогам статей 223, 228 КПК, а зміст протоколу - приписам статей 104, 106 цього Кодексу, отже у Суду відсутні обґрунтовані підстави стверджувати про його недопустимість.
Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06 серпня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_18 упізнав ОСОБА_3 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого попередньо з`ясовано, чи може він упізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий повідомив ці про обставини, та вказав, що може упізнати особу за зовнішніми ознаками обличчя. У протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фотознімку № 2, - за зовнішніми ознаками обличчя, формою голови, зачіскою, виразом очей. Згідно з доданою до протоколу довідкою під час проведення впізнання за фотознімками потерпілий ОСОБА_18 упізнав особу, зображену на фотознімку № 2, якою є ОСОБА_3 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які як і потерпілий підписали протокол без зауважень (т. 27, а.п. 197-199).
Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06 травня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_18 упізнав ОСОБА_4 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого попередньо з`ясовано, чи може він упізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий повідомив про обставини, за яких він бачив особу, а також зазначив, що може упізнати особу за зовнішніми ознаками обличчя. У протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фотознімку № 2, - за зовнішніми ознаками обличчя. Згідно з доданою до протоколу довідкою потерпілий ОСОБА_18 упізнав особу, зображену на фотознімку № 2, якою є співробітник РПС МОП «Торнадо» з позивним «ОСОБА_96», який був серед осіб, які його незаконно утримували у підвалі. Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень (т. 6, а.п. 167-169).
Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06 травня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_18 упізнав ОСОБА_2 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого попередньо з`ясовано, чи може він упізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий повідомив про ці обставини та зазначив, що може упізнати особу за зовнішніми ознаками обличчя. У протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фотознімку № 3, як особу з позивним «ОСОБА_110», - за зовнішніми ознаками обличчя. Згідно з доданою до протоколу довідкою потерпілий ОСОБА_18 упізнав особу, якою є ОСОБА_2 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень (т. 6, а.п. 170-172).
Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06 травня 2015 року, де потерпілий ОСОБА_18 упізнав ОСОБА_5 , перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого попередньо з`ясовано, чи може він упізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий повідомив про ці обставини, вказав, що може упізнати особу за зовнішніми ознаками обличчя. У протоколі зазначено ознаки, за якими потерпілий упізнав особу, зображену на фотознімку № 2, - за зовнішніми ознаками обличчя формою голови, розміром очей, губ, носа, а також за формою бороди та вус). Згідно з доданою до протоколу довідкою потерпілий ОСОБА_18 упізнав особу, зображену на фотознімку № 2, якою є ОСОБА_5 . Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень (т. 6, а.п. 173-175).
Порядок проведення слідчих дій відповідає вимогам статей 223, 228 КПК, зміст протоколів - приписам статей 104, 106 цього Кодексу, отже у Суду відсутні обґрунтовані підстави стверджувати про їх недопустимість.
З огляду на викладене вище колегія суддів вважає безпідставними твердження захисника про те, що слідчим не отримано жодних відомостей від осіб, які упізнавали, щодо вигляду та прикмет облич осіб, пред`явлених для впізнання, порушень вимог ч. 1 ст. 228 КПК під час здійснення зазначених слідчих дій судами не встановлено і колегія суддів погоджується з такими висновками.
Загальновідомо, що зовнішність людини характеризується властивостями, які уможливлюють ідентифікацію конкретної особи за ознаками окремих органів і частин тіла, функціональних проявів, предметами одягу, супутніми речами, волосяним покривом. Упізнання осіб за зовнішніми ознаками включає у себе упізнання особи за загальними фізичними ознаками зовнішності та її елементів, зокрема статтю, віком, зростом, вагою, будовою тіла тощо; за демографічними та антропологічними ознаками: расою, національністю тощо; за анатомічними (морфологічними) ознаками зовнішньої будови тіла людини та його елементів. Упізнання проведено за комплексом зовнішніх ознак обличчя, достатність яких не викликає сумнівів, що свідчить про дотримання вимог ч. 1 ст. 228 КПК за результатами проведення кожної конкретної слідчої дії.
Безпідставними є також твердження захисника Сушка Р.М. про те, що у вказаних ним протоколах впізнання фотознімки підозрюваних мають різкі відмінності від відображень інших осіб. Захисник жодним чином не обґрунтовує таких тверджень, не наводить жодних ознак, які, на його думку, істотно відрізняють осіб між собою, та не зазначає конкретних протоколів, де наявні такі відмінності.
За результатами перевірки Судом не встановлено таких відмінностей, що є підставою до визнання певного протоколу впізнання за фотознімками недопустимим доказом. Особи, зображені на пред`явлених для впізнання фотознімках, однієї статі, не мають різких відмінностей у віці та зовнішності. Судом не встановлено також різких відмінностей між фотознімками за формою, якістю та іншими ознаками.
Не є релевантним посилання захисника Сушка Р.М. на постанову Верховного Суду від 19 березня 2020 року (справа № 243/1014/18, провадження № 51-1381км19) в обґрунтування своїх тверджень. Судом установлено порушення вимог ч. 2 ст. 228 КПК через наявні різкі відмінності у зовнішності осіб, пред`явлених для впізнання, де засуджений, який має руде волосся, був пред`явлений для впізнання з трьома іншими особами, які мають чорне волосся. В цьому провадження про такі обставини не йдеться.
Не є релевантним і посилання захисника Сушка Р.М. на постанову Верховного Суду від 21 липня 2020 року (справа № 331/2390/17, провадження № 51-1230км20), де йдеться про визнання недопустимими доказами протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками через те, що у протоколах не зазначено ідентифікуючих відомостей про особу, яку свідок упізнав на відповідних фото.
Водночас у наведених захисником протоколах впізнання за фотознімками та додатках до них відображені відомості, достатні для ідентифікації осіб, які були пред`явлені для впізнання, з огляду на мету і завдання слідчої дії.
Колегія суддів вважає безпідставними твердження у доповненнях до касаційної скарги захисника Сушка Р.М. про недопустимість протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, де він стверджує про порушення порядку проведення слідчих дій, наводить перелік протоколів, проте не вказує конкретні порушення порядку проведення впізнання за фотознімками чи вимог до складання протоколів за їх результатами, обмежується посиланням на недотримання вимог ст. 228 КПК.
Наводячи доводи про невідповідність протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками вимогам ст. 228 КПК, захисник Сушко Р.М. у загальному переліку протоколів посилається і на протоколи від 17 травня 2015 року (т. 7, а.п. 172-177). Однак, як убачається з матеріалів кримінального провадження, ці протоколи були складені за результатом проведення пред`явлення особи для впізнання за відеозаписом, а не фотознімками.
За протоколом пред`явлення особи для впізнання за відеозаписом від 17 травня 2015 року потерпілий ОСОБА_20 упізнав ОСОБА_1 . Перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого попередньо з`ясовано, чи може він упізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий вказав на зовнішній вигляд і прикмети, за якими зможе упізнати особу (худорлявий чоловік, віком приблизно 30 років, зростом близько 178-180 см, з овальною формою обличчя, прямим носом, губами середньої товщини, коротким світло-русявим (ближче до рудого) волоссям, який постійно ходить у кепці військового зразка, має щетину на обличчі, шиї та підборідді). Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень. До протоколу додано довідку з анкетними даними особи, зображеної на відеозаписі третьою зліва, яку упізнав потерпілий (т. 7, а.п. 172-174).
За протоколом пред`явлення особи для впізнання за відеозаписом від 17 травня 2015 року потерпілий ОСОБА_19 упізнав ОСОБА_1 . Перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілого попередньо з`ясовано, чи може він упізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети особи, про обставини, за яких він бачив цю особу. Потерпілий вказав на зовнішній вигляд і прикмети, за якими зможе упізнати особу (худорлявий чоловік, віком приблизно 30 років, зростом близько 178-180 см, з овальною формою обличчя, прямим носом, губами середньої товщини, коротким світло-русявим (ближче до рудого) волоссям, який постійно ходить у кепці військового зразка, на якій носить окуляри зі склом жовтого кольору, має щетину на обличчі, шиї та підборідді). Слідчу дію проведено за участю понятих, які, як і потерпілий, підписали протокол без зауважень. До протоколу додано довідку з анкетними даними особи, зображеної на відеозаписі третьою зліва, яку упізнав потерпілий (т. 7, а.п. 175-177).
Захисником не наведено жодних доводів про порушення вимог КПК під час проведення впізнання за матеріалами відеозапису, а тому колегія суддів вважає доводи і в цій частині безпідставними.
Отже, касаційним судом було перевірено усі вказані захисниками протоколи впізнання та встановлено, що вони відповідають вимогам ст. 228 КПК, а підстави до визнання їх недопустимими доказами відсутні.
Крім того Суд враховує, що в судовому провадженні показання потерпілих і свідків досліджені судом безпосередньо. Суд, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК, обґрунтовував свої висновки показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманими у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу, в їх взаємозв`язку і поєднанні з іншими доказами, зокрема і протоколами впізнання, де останні не були єдиними і вирішальними доказами винуватості засуджених в інкримінованих злочинах.
Щодо доводів захисників і засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_8 про порушення судом першої інстанції права на захист через проведення судових засідань без участі засуджених та захисників 30 червня, 08 та 21 грудня 2016 року в порушення приписів статей 323- 327 КПК колегія суддів виходить з такого.
29 червня 2016 року колегія суддів суду першої інстанції видалилася до нарадчої кімнати для вирішення питання про продовження обвинуваченим ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_97 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 строку запобіжного заходу. 30 червня 2016 року о 10:04 суд повернувся з нарадчої кімнати, проголосив ухвалу та відклав судове засідання у зв`язку з неявкою учасників кримінального провадження.
Судове засідання 07 грудня 2016 року також закінчилося виходом суду в нарадчу кімнату для вирішення клопотання захисника Якімова В.В. про тимчасовий доступ до документів, які містять банківську таємницю. 08 грудня 2016 року колегія суддів вийшла з нарадчої кімнати о 09:17 та проголосила судове рішення.
20 грудня 2016 року колегія суддів суду першої інстанції видалилася до нарадчої кімнати для вирішення питання про продовження обвинуваченим запобіжного заходу. З нарадчої кімнати колегія суддів вийшла о 10:10 наступного дня, тобто 21 грудня 2016 року, та оголосила своє рішення. В подальшому судове засідання цього дня було відкладено через не доставку обвинуваченого ОСОБА_1 .
Видалення суду до нарадчої кімнати було здійснено з дотриманням вимог статей 366, 367 КПК, що у касаційних скаргах не заперечується, а оголошення судом ухвалених рішень без участі сторін кримінального провадження, які не з`явились у судове засідання, не є порушенням вимог КПК. Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Таким чином, матеріали кримінального провадження дають підстави вважати, що
будь-яких процесуальних дій, крім проголошення судових рішень, у судових засіданнях 30 червня, 08 та 21 грудня 2016 року фактично не здійснювалося, а відсутність учасників провадження під час проголошення судового рішення, постановленого в нарадчій кімнаті, не можна вважати порушенням кримінального процесуального закону.
Щодо викладених у касаційних скаргах доводів про порушення судом першої інстанції вимог ст. 330 КПК і проведення судових засідань без участі засуджених.
Захисники, а також засуджений ОСОБА_5 стверджують, що 02 серпня 2016 року суд без попередження, за ініціативою прокурора, видалив засудженого ОСОБА_5 із зали судового засідання, про що сторона захисту стверджує як про грубе порушення вимог ч. 1 ст. 330 КПК. Як зазначають захисники, суд постановив ухвалу про видалення засудженого ОСОБА_5 на два засідання, однак фактично було проведено три засідання без його участі (02, 17, 19 серпня 2016 року).
Також, на їх думку, незаконно, без ухвали суду видалено із зали судового засідання та позбавлено можливості брати участь у засіданнях ОСОБА_5 - 02, 07, 08, 09, 15 листопада 2016 року, ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 - 09, 15 листопада 2016 року. Після повернення засуджених до зали судового засідання їм не було роз`яснено прав, передбачених ч. 1 ст. 330 КПК, не надано можливості ознайомитися з доказами, які були досліджені, а також з рішеннями, які були ухвалені за їх відсутності, і надати пояснення щодо них, що є стверджуваним порушенням права на захист.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження колегією суддів встановлена відсутність таких стверджуваних порушень вимог кримінального процесуального закону.
З відеозапису судового засідання від 02 серпня 2016 року убачається, що на початку судового засідання засуджені ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 кричали, використовували обсценну лексику і обливали прокурорів рідиною, у зв`язку з чим від прокурора надійшло клопотання про видалення засуджених із зали судового засідання через неодноразове порушення порядку в залі суду. Заслухавши думку учасників судового провадження, суд ухвалив видалити засуджених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на два судові засідання за грубе порушення порядку у судовому засіданні. Твердження сторони захисту про те, що засудженого ОСОБА_5 було видалено із зали судового засідання без попередження, є безпідставними, оскільки суд вказав про те, що засуджений на попередніх судових засіданнях неодноразово був попереджений про видалення із зали суду в разі повторного порушення порядку. Враховуючи принцип безперервності судового розгляду, визначений ст. 322 КПК, рішення суду про видалення із зали судового засідання засудженого ОСОБА_5 , який був попереджений про можливість такого видалення у випадку повторного порушення порядку, було здійснено судом з дотриманням вимог КПК (т. 84, а.п. 66-68).
Твердження сторони захисту про те, що судом було проведено три судові засідання без участі засудженого ОСОБА_5 - 02, 17, 19 серпня 2016 року, а не два, як постановлено в ухвалі суду, є безпідставними.
02 серпня 2016 року під час судового засідання було ухвалено рішення про видалення засуджених, зокрема й ОСОБА_5 , із зали судових засідань. У зв`язку з повідомленням конвойної служби про неможливість виконання ухвали про видалення засуджених із зали судових засідань судом було оголошено перерву до наступної дати. Отже, цього дня судове засідання без участі засудженого ОСОБА_5 не проводилось, а тому наступні два судові засідання 17, 19 серпня 2016 року були проведені за його відсутністю.
Безґрунтовними також є твердження сторони захисту про те, що незаконно, без ухвали суду видалено із зали судового засідання засуджених ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 та позбавлено їх можливості брати участь у судових засіданнях 09, 15 листопада 2016 року.
За порушення порядку в залі судового засідання рішенням місцевого суду від 25 жовтня 2016 року постановлено про видалення зазначених засуджених на чотири засідання, внаслідок чого було оголошено перерву до наступної дати (т. 84, а.п. 195-204).
У зв`язку з повідомленням від захисника Якімова В.В. про неможливість прибути у судове засідання через травму ноги та візит до лікаря (т. 78, а.п. 124), наступне судове засідання 01 листопада 2016 року не відбулося, справу було знято з розгляду.
Перше судове засідання без участі видалених із зали суду засуджених ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 відбулося 02 листопада 2016 року, а наступні 07, 08, 09 листопада цього року.
15 листопада 2016 року доставку засуджених не було здійснено через неможливість забезпечення правоохоронними органами безпеки учасників процесу, у зв`язку з чим було оголошено перерву до наступної дати і розгляд кримінального провадження не здійснювався (т. 84, а.п. 225-226).
Отже, матеріалами кримінального провадження спростовуються викладені у касаційних скаргах доводи щодо безпідставного проведення судових засідань без участі засуджених.
Щодо доводів про незаконне видалення із зали судового засідання засудженого ОСОБА_5 та позбавлення його можливості брати участь у засіданнях 02, 07, 08, 09 листопада 2016 року, слід зазначити наступне.
В обґрунтування своїх доводів захисники посилаються на зміст журналу судового засідання від 25 жовтня 2016 року (т. 84, а.п. 195-204), де ухвала суду про видалення ОСОБА_5 із зали судового засідання не зазначена серед постановлених судом рішень.
З аудіозапису судового засідання від 25 жовтня 2016 року вбачається, що у зв`язку з неодноразовим порушенням порядку в судовому засіданні, невиконанням розпорядження головуючого та погрозою, висловленою засудженими на адресу сторони обвинувачення, суд ухвалив видалити на чотири судових засідання засуджених ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_98 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 .
У журнал судового засідання внесено відповідну інформацію про те, що суд ставив на обговорення питання про видалення із зали засідань засуджених, зокрема і засудженого ОСОБА_5 . Разом з тим із вказаного журналу вбачається, що у його змісті відсутня інформація про прийняте за результатами обговорення рішення суду стосовно видалення засудженого ОСОБА_5 .
Враховуючи, що ухвала суду про видалення засуджених із зали суду, постановлена
25 жовтня 2016 року, відповідає вимогам ст. 372 КПК, проголошена в судовому засіданні, помилкове невнесення до журналу засідання повного обсягу змісту проголошеного судом рішення, а саме стосовно видалення із зали судового засідання засудженого ОСОБА_5 , не є підставою для визнання рішення суду незаконним, оскільки зазначене рішення в повному обсязі зафіксовано на аудіозаписі судового засідання, що дає змогу з`ясувати його зміст, підстави і порядок ухвалення. Наявний у матеріалах провадження журнал судового засідання та технічний носій інформації, на якому зафіксоване судове провадження в суді першої інстанції, у своєму поєднанні в повному обсязі відтворюють хід судового засідання 25 жовтня 2016 року і зміст постановлених судових рішень.
Безпідставними також є доводи про порушення судом вимог ч. 1 ст. 330 КПК.
Відповідно до ч. 1 ст. 330 КПК після повернення до зали засідання обвинуваченому надається можливість ознайомитися з доказами, які були досліджені, а також з рішеннями, які були ухвалені за його відсутності, та дати пояснення щодо них.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час судових засідань 17, 19 серпня 2016 року, де не був присутній засуджений ОСОБА_5 , докази не досліджувались та рішення, які стосуються останнього, не приймались.
Під час судових засідань 02, 07, 09 листопада 2016 року, проведених за відсутності видалених засуджених, суд досліджував матеріали кримінального провадження (т. 84, а.п. 205-215), копії досліджених матеріалів були направлені до ДУ «Київський слідчий ізолятор» для вручення засудженим ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_98 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 (т. 80, а.п. 49-59) у 79 томах кожному.
У судовому засіданні 08 листопада 2016 року було проведено допит свідків ОСОБА_99 , ОСОБА_100 (т. 84, а.п. 216-224), після чого 10 листопада 2016 року на адресу ДУ «Київський слідчий ізолятор» для вручення засудженим, які не були присутні у вказаному судовому засіданні, було направлено роздруківки показань цих свідків
(т. 80, а.п. 23-41).
Роздруківки показань свідків ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , наданих під час судового засідання від 12 жовтня 2016 року, та свідків ОСОБА_37 , ОСОБА_101 , ОСОБА_78 , наданих під час судового засідання від 18 жовтня 2016 року, були вручені засудженим ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 25 жовтня 2016 року (т. 84, а.п. 195-204, т. 78, а.п. 1-96), а засудженому ОСОБА_4 направлені 03 листопада 2016 року у перекладі російською мовою (т. 78, а.п. 132-230).
Отже, суд першої інстанції надав засудженим можливість ознайомитися з доказами, які були досліджені в судових засіданнях, проведених за їх відсутності, а тому колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції вимог ст. 330 КПК і погоджується з висновками апеляційного суду, предметом перегляду якого були аналогічні за змістом доводи сторони захисту, який дійшов обґрунтованого висновку про те, що суд першої інстанції виконав приписи кримінального процесуального закону.
У касаційних скаргах захуджений ОСОБА_5 , захисники Костенко В.П. та Сушко Р.М. наводять доводи про те, що суд, не розглянувши заяви сторони захисту про відвід прокурорів Кравченка Р.І. та Пузиревського І.Є., починаючи з 12 жовтня 2016 року здійснював провадження за участю неповноважних прокурорів.
Колегія суддів відхиляє зазначені доводи як такі, що спростовуються матеріалами провадження, а тому є безпідставними.
Приписами ст. 321 КПК встановлено, що ходом судового засідання керує головуючий у судовому засіданні. Він забезпечує додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками кримінального провадження їх процесуальних прав і виконання ними обов`язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення з`ясування всіх обставин кримінального провадження, усуваючи із судового розгляду все, що не має значення для кримінального провадження. Цією ж статтею визначено обов`язок головуючого вжити необхідних заходів для забезпечення в судовому засіданні належного порядку.
Відповідно до змісту ст. 329 цього Кодексу сторони кримінального провадження допитують свідків та заявляють клопотання, подають заперечення стоячи і лише після надання їм слова головуючим у судовому засіданні. За приписами ч. 2 цієї статті сторони та учасники кримінального провадження, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, зобов`язані додержуватися порядку в судовому засіданні і беззаперечно підкорятися відповідним розпорядженням головуючого у судовому засіданні.
У судовому засіданні 12 жовтня 2016 року судом вирішувалося питання про необхідність видалення обвинувачених із зали судового засідання у зв`язку з порушенням порядку в залі судових засідань. Для висловлення думки з цього приводу було надано слово обвинуваченому ОСОБА_8 , який, намагаючись перешкодити суду вирішити питання про видалення обвинувачених із зали судових засідань, всупереч визначеному в судовому засіданні порядку, висловився про відвід прокурорам у провадженні.
Статтею 80 КПК визначено, що заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду, а подання такої заяви після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду. При цьому ч. 5 цієї статті визначає особливі вимоги до заяви про відвід, який повинен бути вмотивованим.
З матеріалів провадження вбачається, що ні до початку судового розгляду, ні після його початку від сторін кримінального провадження будь-яких вмотивованих клопотань про відвід прокурорам заявлено не було. Проголошена особою репліка без зазначення належного обґрунтування та без наведення підстав, чому саме прокурор не може брати участі у розгляду кримінального провадження, не може вважатися клопотанням про відвід.
Таке висловлювання обвинуваченого обґрунтовано не було прийняте судом як заява про відвід прокурорів. Відмовляючи у розгляді такого висловлювання про відвід прокурорів, суд навів належні мотиви свого рішення та жодним чином, на думку суду касаційної інстанції, не порушив права засуджених, які, за наявності підстав для того, мали можливість заявити відводи учасникам провадження відповідно до вимог кримінального процесуального закону. На переконання суду касаційної інстанції, місцевим судом було належно забезпечено дотримання порядку судового засідання, де за результатами обговорення поставленого на розгляд питання прийнято вмотивоване та обґрунтоване рішення за наслідками зловживання процесуальними правами стороною захисту.
Твердження засудженого ОСОБА_5 , захисників Костенка В.П. та Сушка Р.М. про невідповідність журналу судового засідання від 12 жовтня 2016 року вимогам ст. 108 КПК через невідображення у ньому зазначеної вище заяви ОСОБА_8 , не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 108 цього Кодексу у журналі судового засідання зазначаються: найменування та склад суду; реквізити кримінального провадження та відомості щодо його учасників; дата і час початку та закінчення судового засідання; час, номер та найменування процесуальної дії, що проводиться під час судового засідання, а також передані суду під час процесуальної дії речі, документи, протоколи слідчих (розшукових) дій і додатки до них; ухвали, постановлені судом (слідчим суддею) без виходу до нарадчої кімнати; інші відомості у випадках, передбачених цим Кодексом.
Журнал судового засідання від 12 жовтня 2016 року відповідає вимогам ст. 108 КПК, оскільки містить всі відомості, які мають бути зазначені у журналі судового засідання, та належним чином відображає хід і зміст судового засідання й дії обвинувачених з метою перешкодити головуючому забезпечити порядок у судовому засіданні.
Статтею 376 КПК закріплено право учасників судового провадження подати письмові зауваження на журнал судового засідання. Однак будь-які зауваження від учасників провадження про невідповідність змісту журналу судового засідання процесуальним діям, що проводилися в судовому засіданні, у справі відсутні.
Думка захисника Сушка Р.М. про те, що клопотання ОСОБА_8 про відвід прокурору колегія суддів мала б вирішити після вирішення питання про видалення обвинувачених із зали судових засідань, є безпідставною, оскільки клопотання, яке б відповідало вимогам ст. 80 КПК та було б подане на виконання приписів ч. 1 ст. 329 КПК, матеріали кримінального провадження не містять.
Колегія суддів відхиляє доводи про порушення права на захист засудженого ОСОБА_8 , де він стверджує про надання його захиснику Іванову Д.Ф. часу, недостатнього для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Матеріали кримінального провадження свідчать, що захисника Іванова Д.Ф. до участі в судовому провадженні допущено 04 жовтня 2016 року. В судовому засіданні цього дня оголошено перерву до 11 жовтня 2016 року та надано можливість Іванову Д.Ф. ознайомитися з матеріалами кримінального провадження. При цьому захист засудженого ОСОБА_8 продовжив здійснювати захисник Якімов В.В., який і раніше брав участь у кримінальному провадженні.
Твердження ОСОБА_8 про те, що захисник Іванов Д.Ф. не міг ознайомитися з матеріалами кримінального провадження у 79 томах протягом часу, що був наданий судом, є необґрунтованими суб`єктивними припущеннями, а наведені у доповненнях до касаційної скарги підрахунки часу не засновані на матеріалах справи.
Вбачається, що ОСОБА_8 обвинувачення висувалося в кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12015050000000044, до якого на підставі ч. 1 ст. 317 КПК долучено 21 том матеріалів досудового розслідування.
Тобто для здійснення захисту ОСОБА_8 від висунутого обвинувачення захиснику Іванову Д.Ф. необхідно було би ознайомитися з 22 томами матеріалів кримінального провадження. Встановлення семиденного строку для ознайомлення адвоката з такою кількістю матеріалів не можна вважати порушенням права на захист ОСОБА_8 за вказаних вище обставин.
Колегія суддів суду касаційної інстанції також відхиляє доводи засудженого ОСОБА_8 про те, що 31 серпня 2016 року суд проігнорував клопотання щодо виклику свідків ОСОБА_50 та ОСОБА_51 для допиту в суді першої інстанції.
Відповідно до аудіозапису судового засідання від 31 серпня 2016 року суд розглянув клопотання учасників провадження про виклик свідків та постановив відповідне рішення. Апеляційний суд за результатами перегляду й оцінки аналогічних доводів в апеляційних скаргах дійшов обґрунтованого висновку, що відмова у задоволенні клопотання про допит свідків ОСОБА_50 та ОСОБА_51 не є підставою для скасування судового рішення відповідно до вимог ст. 412 КПК, з чим і погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції.
Твердження ОСОБА_8 про внесення судом першої інстанції в судові рішення від 30 червня, 08 та 21 грудня 2016 року неправдивих відомостей також не знайшли свого підтвердження в ході перевірки матеріалів кримінального провадження.
Так, ОСОБА_8 звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що зміст цих рішень вказує на те, що вони були постановлені за участю прокурорів, обвинувачених, захисників та перекладача, однак журнали судового засідання свідчать, що в судових засіданнях були присутніми тільки судді та секретар.
Колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що розбіжність в ухвалах та в журналах судового засідання обумовлена тим, що за змістом ст. 376 КПК дата оголошення судового рішення безпосередньо пов`язується з датою виходу суду з нарадчої кімнати.
Так, відповідно до матеріалів провадження питання про продовження обвинуваченим строку запобіжного заходу (про що судом постановлено ухвалу від 30 червня 2016 року) ставилося на обговорення в судовому засіданні 29 червня 2016 року. Вислухавши думку учасників судового провадження, колегія суддів вийшла до нарадчої кімнати. Оскільки з нарадчої кімнати з цього приводу суд повернувся 30 червня 2016 року о 10:04, то і рішення відповідно до вимог ст. 376 КПК вважається постановленим цього дня.
Ухвала суду від 30 червня 2016 року відповідає ст. 372 КПК, а всі відображені в ній відомості - ходу судового засідання.
Такі ж розбіжності мають місце і в ухвалі від 08 грудня 2016 року, постановленій за результатом розгляду клопотання захисника Якімова В.В. про тимчасовий доступ до документів, які містять банківську таємницю, та в ухвалі від 21 грудня 2016 року, постановленій за результатом вирішення клопотання прокурора про продовження обвинуваченим запобіжного заходу.
Доводи засудженого про незаконне продовження обвинуваченим запобіжного заходу 30 червня та 21 грудня 2016 року, оскільки вони були відсутні в судовому засіданні, також спростовуються наведеними вище обставинами.
Колегія суддів суду касаційної інстанції відхиляє доводи засудженого ОСОБА_8 про те, що у строки, які він вважає недостатніми для дослідження доказів, суд першої інстанції був позбавлений можливості оцінити кожний доказ із точки зору належності, допустимості та достовірності.
За змістом ст. 23, ч. 1 ст. 89 КПК суд вирішує питання допустимості й достатності доказів на підставі їх безпосереднього дослідження, оцінюючи всі фактичні дані в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження, всі докази, які були покладені в основу вироку, судом було досліджено безпосередньо, а питання їх допустимості вирішено в нарадчій кімнаті, в якій суд перебував з 08 лютого по 07 квітня 2017 року.
Дослідження протоколів слідчих дій та інших долучених до матеріалів провадження документів, які містять відомості, що мають значення для справи, було здійснено судом першої інстанції за приписами ст. 358 КПК.
Посилання засудженого ОСОБА_8 на порушення судом першої інстанції вимог ст. 376 КПК колегія суддів вважає безпідставними.
Відповідно до ст. 376 КПК судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Після проголошення вироку головуючий роз`яснює обвинуваченому, захиснику, його законному представнику, потерпілому, його представнику, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження. Обвинуваченому, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, роз`яснюється право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.
На виконання зазначених приписів суд після виходу з нарадчої кімнати 07 квітня 2017 року о 10:51 негайно проголосив вирок. З журналу судового засідання від 07 квітня 2017 року, а також з даних, отриманих унаслідок відтворення аудіозапису цього засідання з технічного носія інформації, судом встановлено, що в судовому засіданні були присутніми прокурори Пузиревський І.Є. та Кравченко Р.А., захисники Якімов В.В., Горда В.В., Глухенький О.А., Дроговоз В.А., Федоренко Д.В., Іванов Д.Ф., обвинувачені ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_9 , а також перекладач Богославська М.О.
Зі спливом близько 3 годин з початку оголошення судового рішення обвинувачені виявили бажання залишити зал судового засідання, для чого було оголошено перерву. Після залишення обвинуваченими ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 зали судового засідання суд продовжив оголошувати вирок. При цьому в судовому засіданні залишились прокурори, захисники та обвинувачений ОСОБА_12 .
Відсутність обвинувачених, які не бажали бути присутніми в залі судового засідання під час проголошення вироку, жодним чином не вплинула на законність і обґрунтованість ухваленого рішення, зазначене не перешкоджало обвинуваченим реалізувати свої права, в тому числі й право на оскарження вироку в апеляційному порядку, а тому не може бути підставою для скасування судового рішення.
Що ж стосується доводів засудженого ОСОБА_8 про нероз`яснення стороні захисту права ознайомитися із журналом судового засідання та подати на нього письмові зауваження, як визначено ч. 3 ст. 376 КПК, колегія суддів виходить з наступного.
Так, за змістом вказаної норми, після проголошення вироку головуючий роз`яснює обвинуваченому, захиснику, його законному представнику, потерпілому, його представнику, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Разом з тим, як убачається з матеріалів кримінального провадження, перед початком судового розгляду по суті учасникам судового провадження було вручено пам`ятки про процесуальні права і обов`язки, у яких, зокрема, зазначено право учасників процесу ознайомитися із журналом судового засідання та подати на нього письмові зауваження. Копії таких пам`яток з підписами про їх отримання містяться в матеріалах провадження.
При цьому в ході перевірки звукозаписів судових засідань встановлено, що головуючим під час судового розгляду з`ясовано, чи зрозумілі учасникам судового провадження їхні права та обов`язки та чи є потреба у їх роз`ясненні. Будь-яких зауважень про незрозумілість прав або необхідності їх додаткового роз`яснення від учасників судового провадження не надходило, про неефективність захисту з боку захисників, які брали участь у судовому провадженні, в касаційній скарзі не йдеться, обмежень чи перешкод у реалізації права на ознайомлення з матеріалами провадження для апеляційного оскарження постановленого вироку касаційним судом не встановлено. Зміст та якість відео-, звукозапису судових засідань у повній мірі відображають їх хід, процесуальні дії суду і учасників провадження, процедуру постановлення і зміст ухвалених судом рішень.
При цьому відповідно до положень ст. 412 цього ж Кодексу істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Отже, порушення, про яке йдеться в касаційній скарзі засудженого ОСОБА_8 , не є тим істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що тягне за собою безумовне скасування судового рішення, оскільки не вплинуло на його законність та обґрунтованість і не перешкодило стороні захисту в реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення.
Безпідставними є твердження, викладені в касаційних скаргах сторони захисту про те, що в матеріалах судового провадження відсутні технічні носії інформації.
Захисники Костенко В.П., Сушко Р.М., а також засуджений ОСОБА_5 у касаційних скаргах вказують на неналежну якість звукозаписів судових засідань: від 12 жовтня 2016 року, на якому зафіксовано допит свідків ОСОБА_35 , ОСОБА_36 ;
від 18 жовтня 2016 року, на якому зафіксовано допит свідка ОСОБА_37 ; від 07 листопада 2016 року, на якому зафіксовано прослуховування аудіозапису допиту потерпілого ОСОБА_17 ; від 22 листопада 2016 року, де зафіксовано дослідження судом аудіо-, відеоматеріалів від 11, 22, 26, 27 травня, 15, 17, 18, 21, 29 червня, 23 квітня 2015 року,
а також відеозаписів, що містяться у матеріалах провадження; судового засідання від 06 грудня 2016 року, де зафіксовано дослідження судом аудіозаписів, наявних
у матеріалах провадження. На думку сторони захисту, недоліки звукозаписів позбавляють можливості сприйняти зміст зафіксованої інформації на зазначених носіях. Захисники стверджують, що згідно із судовою практикою неналежна якість звукозаписів прирівнюється до їх відсутності. А тому, на їх переконання, в аспекті приписів п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК у матеріалах кримінального провадження відсутні носії інформації зі звукозаписами вказаних судових засідань, що є підставою для скасування судового рішення.
Під час перевірки доводів сторони захисту встановлене наступне.
Твердження сторони захисту про неналежну якість звукозаписів судових засідань від 12, 18 жовтня 2016 року Суд оцінює з огляду на те, що, крім технічних носіїв, де містяться звукозаписи судових засідань, у матеріалах кримінального провадження наявні також технічні носії інформації з відеозаписом зазначених вище засідань суду, якість фіксації інформації на цих носіях є високою, дозволяє прослухати їх без перешкод та зрозуміти зміст і послідовність всіх процесуальних дій і рішень суду та надати їм належну оцінку. Отже, в контексті приписів ст. 412 КПК не можна вважати обґрунтованими доводи у касаційній скарзі, які мотивовані посиланнями виключно на звукозапис судового засідання, а тому колегія суддів їх відхиляє.
07 листопада 2016 року в судовому засіданні місцевим судом було досліджено показання потерпілого ОСОБА_17 , надані під час допиту, здійсненого слідчим суддею в порядку ст. 225 КПК, шляхом відтворення аудіозапису судового засідання від 24 червня 2015 року (т. 84, а.п. 210-220).
22 листопада 2016 року в судовому засіданні (т. 84, а.п. 227-234) було досліджено аудіозаписи від 26 травня 2015 року (т. 69, а.п. 260), 11, 22, 27 травня 2015 року (т. 66,
а.п. 21), 17 червня 2015 року (т. 57, а.п. 121), 18, 21 червня 2015 року (т. 71, а.п. 32), 15, 29 червня (т. 71, а.п. 44), 23 квітня 2015 року (т. 64, а.п. 82), а також аудіо-, відеозаписи, що містяться у матеріалах провадження (т. 79, а.п. 91; т. 35, а.п. 51; т. 23, а.п. 184; т. 62,
а.п. 124).
06 грудня 2016 року в судовому засіданні (т. 84, а.п. 247-252) було досліджено аудіозаписи, які містяться у матеріалах провадження (т. 44, а.п. 291; т. 62, а.п. 124; т. 70, а.п. 33; т. 70, а.п. 6, 33), шляхом їх відтворення.
Отже, під час указаних судових засідань відтворювалась інформація, яка міститься на технічних носіях, наявних у матеріалах кримінального провадження. Зауважень про те, що зміст відтвореної з технічних носіїв інформації є незрозумілим, від засуджених та захисників не надходило. Вказані технічні носії є в матеріалах кримінального провадження, перевіркою встановлено їх належну якість. Сторона захисту не ставить під сумнів, що в судовому засіданні відтворювалися саме вказані аудіо-, відеозаписи.
Доводи сторони захисту, які фактично зводяться до того, що аудіо-, відеозаписи судових засідань із достатньою якістю не відображають змісту інформації із відтворених у судовому засіданні аудіо-, відеозаписів, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.
Відмінності під час відтворення звукозаписів судових засідань, у частині, де вони дублюють інформацію з технічних носіїв, відтворену у судовому засіданні, порівняно з якістю фіксації виступів учасників провадження, які перебували в залі суду, не перешкоджають з`ясуванню інформації, сприйнятої судом. Відтворені в судових засіданнях технічні носії інформації містяться в матеріалах провадження. Відеозаписи вказаних судових засідань такої якості, що дозволяє без перешкод сприймати зміст досліджених судом доказів та надати їм належну оцінку. У своєму поєднанні звукозапис і відеозапис судового засідання дозволяють повно з`ясувати його хід та зміст досліджених доказів.
Посилання захисників в обґрунтування своїх тверджень на постанову Верховного Суду України від 24 листопада 2016 року (провадження № 5-1кс(15)16) не є релевантними, оскільки наведене судове рішення стосується інших правовідносин. Верховний Суд України у тому провадженні дійшов висновку про те, що неповне фіксування на технічному носії інформації проголошеного вироку, за встановлених судом обставин не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Наведені захисниками посилання на узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2016 року «Про практику здійснення апеляційним судом процесуального повноваження щодо призначення нового розгляду в суді першої інстанції», стосуються випадків, коли якість запису судового засідання на технічному носієві інформації унеможливлює з`ясування його ходу та змісту досліджених доказів, а отже також стосуються інших правовідносин.
Водночас у цьому кримінальному провадженні записи судових засідань належної якості, а невисока гучність записів відтворених в судовому засіданні аудіо-, відеозаписів, якість яких також є належною, не є підставою для скасування судового рішення на підставі п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК.
Доповнення до касаційної скарги ОСОБА_8 містять твердження про упередженість суду, в обґрунтування яких засуджений звертає увагу суду касаційної інстанції на лист слідчого в ОВС першого слідчого відділу управління прокуратури Подольського В.О. від 05 грудня 2016 року, адресований місцевому суду, де висловлене прагнення до ознайомлення з матеріалами кримінального провадження щодо ОСОБА_1 та інших, з резолюцією головуючого судді про надання дозволу на ознайомлення. Надання можливості працівнику прокуратури ознайомитися з матеріалами кримінального провадження, як вважає засуджений, ставить під сумнів неупередженість, незалежність та безсторонність головуючого у провадженні.
Такі твердження засудженого ОСОБА_8 колегія суддів вважає безпідставними.
Частина 2 ст. 92 КПК визначає, що сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та НСРД, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Крім того, зі змісту ст. 40 цього Кодексу вбачається, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов`язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.
Зміст листа, про який зазначає ОСОБА_8 , вказує на те, що слідчий Подольський В.О. висловив намір ознайомитися з матеріалами справи № 756/16332/15-к у зв`язку з розслідуванням кримінального провадження № 42016100000000769, за яким до ЄРДР внесено відомості про факти можливого вчинення службовими особами батальйону конвойної служби ГУНП у м. Києві перевищення своїх службових повноважень, що призвело до заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_8 .
Суд як орган державної влади не має повноважень перешкоджати слідчому в реалізації його процесуального обов`язку і права на збирання доказів у кримінальному провадженні, а тому за відсутності підстав до відмови у наданні доступу до матеріалів провадження з метою перевірки слідчим заяв про застосування недозволених методів впливу на обвинувачених суд діяв відповідно до приписів кримінального процесуального закону.
Щодо доводів захисника Костенка В.П. про порушення апеляційним судом вимог статей 20, 42, 46 КПК в аспекті реалізації права на захист через те, що суд обмежив час для заявлення клопотань, суд виходить з наступного.
За частиною 3 ст. 28 КПК критеріями до визначення розумності строків кримінального провадження є складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, обсягу та специфіки процесуальних дій, поведінки учасників кримінального провадження, способу здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень, процесуальної поведінки учасників провадження.
Як убачається з журналів судових засідань, 08 лютого 2019 року захисник Костенко В.П. у період часу з 13:14 по 13:25, з 14:42 по 15:17, з 16:24 по 16:43 заявляв клопотання про визнання доказів недопустимими (т. 109, а.п. 1-7). Під час судового засідання 11 лютого 2019 року захисник Костенко В.П. продовжив заявляти клопотання у період часу з 12:44 по 13:24, з 14:46 хв. по 15:32.
Колегія суддів апеляційного суду, порадившись на місці, постановила надати захиснику Костенку В.П. час на заявлення інших клопотань тривалістю 30 хвилин, обґрунтувавши таке рішення тим, що мало місце зловживання процесуальним правом з боку захисника Костенка В.П., яке полягає у заявленні численних клопотань, тотожних по суті за своїм змістом, однак викладених в іншій стилістичній формі, багаторазовому заявленні клопотань, які обґрунтовуються одними і тими самими обставинами щодо вирішення тих самих питань, що є затягуванням розгляду кримінального провадження судом і дає колегії суддів підстави встановити розумні процесуальні строки для забезпечення учасниками судового провадження належної реалізації прав.
Далі у період часу з 16:12 по 16:27, з 16:51 по 17:08 захисник Костенко В.П. продовжив заявляти клопотання, після чого судом було оголошено про вичерпання ним часу для оголошення клопотань та було оголошено перерву в судовому засіданні.
Дослідивши зміст поданих захисником клопотань у зазначених вище судових засіданнях, колегія суддів погоджується з мотивами і висновками суду апеляційної інстанції в цій частині.
Обмеження часу заявлення клопотань не є тотожним позбавленню права заявляти клопотання. Рішення суду спрямоване на забезпечення оперативності розгляду кримінального провадження, розумності строків його здійснення, припинення зловживання процесуальними правами у формі заявлення протягом тривалого часу клопотань, аналогічних за своїм змістом. Доводи заявлених захисником клопотань про визнання доказів у кримінальному провадженні недопустимими були викладені також і в його апеляційній скарзі, учасники провадження були ознайомлені як з її змістом, так і змістом клопотань.
У касаційній скарзі не йдеться про переконливе обґрунтування того, що обмеження в часі вплинуло на законність та обґрунтованість оскарженого судового рішення. Доводи сторони захисту зводяться до загальних тверджень про неприпустимість такого обмеження. В касаційній скарзі захисник стверджує про порушення його процесуального права, натомість не обґрунтовує його істотності з посиланнями на конкретні матеріали кримінального провадження, не вказує, які питання, крім поставлених ним перед судом у судових засіданнях 08 та 11 лютого 2019 року, він прагнув зробити предметом судового розгляду і які обставини перешкодили це здійснити шляхом направлення клопотань на адресу суду засобами зв`язку чи безпосередньо до канцелярії суду, як встановлене судом обмеження часу вплинуло на законність та обґрунтованість оскарженого рішення.
За приписами ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, де у частині 2 цієї статті не йдеться про стверджувані порушення як безумовну підставу до скасування судового рішення. З урахуванням встановленого апеляційним судом зловживання процесуальними правами та непереконливих тверджень, на обґрунтування яких захисник не посилається на конкретні докази чи обставини, які би не отримали належної оцінки, касаційний суд доходить висновку про відсутність такого істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є підставою до скасування чи зміни оскарженого рішення апеляційного суду, внаслідок обмеження часу для заявлення захисником Костенком В.П. клопотань у судовому засіданні.
Крім того, колегія суддів враховує, що ухвалою від 15 лютого 2019 року для всіх учасників кримінального провадження також було визначено процесуальний час для звернення з клопотаннями тривалістю, що не перевищує 1 години, де апеляційний суд виходив з того, що такий час є розумним процесуальним строком для забезпечення учасниками судового провадження належної реалізації права на заявлення клопотань (т. 112,
а.п. 13-21), й інші учасники судового розгляду про недостатність встановленого судом часу для відповідних звернень до суду в касаційних скаргах не стверджували.
Отже, судом було обмежено час для заявлення клопотань не лише захиснику Костенку В.П., а й іншим учасникам кримінального провадження, про мотиви такого рішення було докладно наведено у вищевказаній ухвалі суду апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави стверджувати про вибіркове процесуальне ставлення та упередженість суду з цих підстав.
Колегія суддів відхиляє і доводи, викладені у касаційній скарзі захисника Костенка В.П., про порушення права на захист засудженого ОСОБА_4 , громадянина Республіки Білорусь, через те, що йому не був забезпечений переклад процесуальних документів його рідною мовою або мовою, якою він володіє, не забезпечено участі перекладача всупереч приписам п. 18 ч. 3 ст. 42 КПК.
Суд розглядає зазначені доводи в контексті достатності тих документів, висловлювань і заяв під час судового процесу, які обвинуваченому необхідно розуміти, щоб скористатися своїм правом на справедливий судовий розгляд.
Аналогічні доводи були предметом перегляду апеляційним судом, який дійшов висновку про дотримання права засудженого ОСОБА_4 та належним чином обґрунтував свій висновок з посиланням на матеріали кримінального провадження. З його висновком погоджується і колегія суддів.
Відповідно до приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до підпункту «е» п. 3 ст. 6 Конвенції кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право, якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, одержувати безоплатну допомогу перекладача.
За частиною 1 ст. 29 КПК кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою.
Разом з тим згідно з ч. 4 ст. 29 КПК судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються сторонам кримінального провадження або особі, стосовно якої вирішено питання щодо застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, а також представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у перекладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють. Переклад інших процесуальних документів кримінального провадження, надання копій яких передбачено цим Кодексом, здійснюється лише за клопотанням зазначених осіб. Переклад судових рішень та інших процесуальних документів кримінального провадження засвідчується підписом перекладача.
Аналіз зазначених норм свідчить, що при вирішенні питання про залучення перекладача визначальним є впевненість суду, що обвинувачений дійсно не володіє або недостатньо володіє державною мовою. Хоча закон не встановлює критеріїв, за якими суд має визначитись в цьому питанні, такі роз`яснення містяться в рішеннях ЄСПЛ, зокрема в справі «K. проти Франції», рішення від 07 грудня 1983 року (K. v. France, no. 10210/82), у якій зазначено, що конвенційне право на допомогу перекладача, що міститься в підпункті (e) п. 3 ст. 6, очевидно, може бути застосоване тільки в тому випадку, коли обвинувачений не розуміє мови, використовуваної в суді, чи не розмовляє нею.
За приписами ч. 1 ст. 68 КПК у разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень, показань або документів сторони кримінального провадження або слідчий суддя чи суд залучають відповідного перекладача.
ЄСПЛ у справі «Людике, Белкасем і Коч проти Федеративної Республіки Німеччини», рішення від 28 листопада 1978 року (Luedicke, Belkacem and Koc v. Germany, no. 6210/73, 6877/75, 7132/75), зазначив, що право на допомогу перекладача стосується як усних виступів, так і документальних матеріалів кримінального провадження. Ці гарантії надані з метою реалізації права на справедливий суд. Перекладу підлягають не всі документи кримінального провадження, а тільки основні, що дають можливість обвинуваченому бути ознайомленим з порушеною проти нього справою та мати можливість викласти суду свою версію подій.
Із матеріалів провадження убачається, що під час досудового розслідування 09 вересня 2015 року підозрюваний ОСОБА_4 подав заяву про надання йому процесуальних документів у перекладі російською мовою (т. 44, а.п. 106).
Повідомлення про підозру від 16 травня 2015 року у вчиненні злочинів, передбачених
ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 365, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 127, ч. 1 ст. 115 КК, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 31 березня 2015 року за № 12015130240000711, пам`ятка про процесуальні права і обов`язки вручались ОСОБА_4 10 вересня 2015 року у перекладі російською мовою. Відповідно до наявного у матеріалах кримінального провадження акта про вручення повідомлення про підозру, який складено слідчим та підписано понятими, підозрюваний ОСОБА_4 відмовився поставити підпис на підтвердження факту вручення повідомлення про підозру (т. 44, а.п. 114-149). Проте у колегії суддів відсутні обґрунтовані підстави до сумнівів стосовно дійсного вручення повідомлення про підозру за наведених обставин, зокрема з огляду на позицію сторони захисту, яка не заперечує вказаних обставин.
Клопотання слідчого про дозвіл на затримання підозрюваного з метою приводу та ухвала слідчого судді про задоволення цього клопотання від 18 травня 2015 року, клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, копія ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10 вересня 2015 року про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_4 , клопотання про продовження строку досудового розслідування від 20 жовтня 2015 року, клопотання про продовження строку тримання під вартою від 29 жовтня 2015 року, копія ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2015 року про продовження строку тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_4 , постанова про призначення судової психологічної експертизи від 23 листопада 2015 року, клопотання про продовження строку тримання під вартою від 22 грудня 2015 року, повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру від 21 січня 2016 року разом з пам`яткою про процесуальні права та обов`язки, клопотання про продовження строку тримання під вартою від 05 лютого 2016 року вручені ОСОБА_4 у перекладі російською мовою,
а також вручений обвинувальний акт (т. 44, а.п. 107-113, 150-154, 165-168, 199-203, 213-220, 228-237, 256-258, 269-275, т. 45, а.п. 86-132, т. 46, а.п. 110-118, 162).
Отже, засудженого ОСОБА_4 було проінформовано зрозумілою для нього мовою про характер i причину обвинувачення проти нього, як цього вимагає п. 3 (а) ст. 6 Конвенції.
21 квітня 2017 року засуджений ОСОБА_4 отримав повний текст вироку суду першої інстанції у перекладі російською мовою, що підтверджується його розпискою (т. 87,
а.п. 112).
Крім того, 08 травня 2019 року на адресу ДУ «Бориспільська виправна колонія (№ 119)» для вручення під розписку засудженому ОСОБА_4 у перекладі російською мовою на 83 аркушах було направлено текст доповіді про зміст ухваленого вироку та доводів апеляційних скарг сторони захисту, поданих на цей вирок, яку здійснив головуючий суддя під час апеляційного перегляду в судовому засіданні (т. 113, а.п. 248).
Отже, засудженому ОСОБА_4 достатньою мірою забезпечено гарантії реалізації права на справедливий суд, створено належні процесуальні умови до оскарження в апеляційному порядку судового рішення, забезпечено можливість належного усвідомлення змістовної складової поданих апеляційних скарг в його інтересах, де викладені доводи із спростування висновків місцевого суду та численних аспектів судового розгляду.
25 березня 2020 року Оболонський районний суд м. Києва направив копію перекладу ухвали Київського апеляційного суду від 22 листопада 2019 року для вручення засудженому ОСОБА_4 на адресу ДУ «Бориспільска виправна колонія (№ 119)»
(т. 124, а.п. 150), отримання якої сторона захисту також не заперечує.
Зазначені вище обставини свідчать про те, що ОСОБА_4 забезпечено право достатньою мірою розуміти зміст оскаржених в касаційному порядку судових рішень, мотивів до визнання його винуватим в інкримінованих злочинах, забезпечено належне усвідомлення змістовної складової поданих в його інтересах касаційних скарг,
де викладені доводи із спростування висновків судів в оскаржених судових рішеннях.
В судових засіданнях судів першої та апеляційної інстанцій брали участь перекладач і захисники. Матеріали провадження, аудіо-, відеозаписи судових засідань дають Суду підстави до висновку про те, що засуджений ОСОБА_4 повідомлений про суть істотних аспектів кримінального провадження.
Під час судового засідання в суді першої інстанції 04 травня 2016 року після оголошення прокурором за згодою учасників судового провадження короткого викладу обвинувального акта щодо ОСОБА_4 (т. 40, а.п. 1-104), головуючий встановив особу обвинуваченого ОСОБА_4 , роз`яснив йому суть обвинувачення і з`ясував, чи розуміє він зміст висунутого обвинувачення, чи визнає себе винуватим і чи бажає давати показання, на що ОСОБА_4 повідомив, що суть обвинувачення йому зрозуміла, пам`ятку про права та обов`язки він отримав (т. 84, а.п. 1-9) і їх зміст йому зрозумілий.
Доводи, викладені в доповненнях до касаційної скарги захисника Костенка В.П. про те, що перекладач у судових засіданнях не здійснював перекладу, фактично є загальними неконкретизованими твердженнями про порушення такого права і не можуть бути підставою для спростування висновків суду стосовно реалізації права на захист засудженого.
Водночас захисник вмотивовано стверджував, що усний переклад під час судового розгляду 22 лютого, 19, 26 квітня, 15 травня, 05, 26 липня, 02 серпня 2019 року здійснювався неповно і недостатньою мірою.
Щодо оцінки цих доводів захисника Костенка В.П. Суд виходить з обсягу та змісту тих питань, які вирішувались судом у судовому засіданні, а також їх значення і впливу на законність та обґрунтованість постановленого апеляційним судом рішення за наслідками апеляційного перегляду.
Як убачається з відеозапису, під час судового засідання в суді апеляційної інстанції 22 лютого 2019 року суд вирішував питання про можливість проведення судового засідання без участі захисників, які не з`явилися в судове засідання, а також ухвалив рішення про звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про ініціювання проведення перевірки відомостей про неналежне виконання захисниками Кушніренком М.В. , Костенком В.П., Сушком Р.М. своїх професійних обов`язків, оскільки ті самовільно залишили зал судового засідання. Засуджений ОСОБА_4 висловив свою чітку позицію з кожного питання, за відсутності ознак того, що він не розумів суті питань, його відповіді стосувалася їх змісту і були зрозумілі, колегія суддів доходить висновку про те, що обставин, які би зашкодили реалізації ОСОБА_4 права на справедливий судовий розгляд або його спроможності здійснювати свій захист через стверджуване порушення права на переклад, не існувало.
Після вирішення зазначених вище питань головуючий суддя продовжив здійснювати доповідь щодо змісту оскарженого вироку. Колегія суддів враховує, що переклад цього вироку, як і переклад доповіді суду, було надано ОСОБА_4 .
З огляду на викладене заяви засудженого ОСОБА_4 під час вказаного судового засідання про те, що йому не забезпечено нормальних умов сприймати доповідь суду й у зв`язку з цим він погано чув перекладача, Суд оцінює в контексті приписів п. 3 (е) ст. 6 Конвенції і вважає їх необґрунтованими.
Як убачається з журналу та аудіо-, відеозапису судового засідання від 19 квітня 2019 року, суд вирішував питання про можливість апеляційного розгляду без участі захисників, потерпілих та засуджених, які не з`явились у судове засідання, а також розглядав заяви сторони захисту про відвід прокурору. Засуджений ОСОБА_4 висловив виразну позицію з цих питань, зміст яких усвідомлював, його відповіді були зрозумілі, і за таких обставин колегія суддів доходить висновку про відсутність перешкод, які би завадили реалізації ОСОБА_4 права на справедливий судовий розгляд або його спроможності здійснювати свій захист.
Далі суд продовжив доповідь про зміст оскарженого судового рішення і доводів, викладених в апеляційних скаргах, після чого згідно з приписами ч. 2 ст. 405 КПК з`ясував, чи підтримують свої апеляційні скарги особи, які їх подали, зокрема і обвинувачений ОСОБА_4 , який повідомив суду, що підтримує апеляційні скарги сторони захисту та заперечує проти задоволення апеляційної скарги прокурора.
З огляду на обставини цього провадження не викликає сумнівів те, що ОСОБА_4 достатньою мірою був повідомлений як про зміст вироку, так і про зміст скарг, його відповіді зрозумілі, відсутні ознаки того, що він не був спроможний розуміти запитання, отже, колегія суддів доходить висновку про відсутність обставин, які би зашкодили реалізації ОСОБА_4 права на справедливий судовий розгляд або його спроможності здійснювати свій захист у цьому засіданні суду.
Як убачається з журналу та аудіо-, відеозапису судового засідання від 26 квітня 2019 року, судом вирішувалось питання про можливість апеляційного розгляду без участі захисників, потерпілих та їх представників, які не з`явились у судове засідання, про видалення засудженого ОСОБА_5 із зали судового засідання, а також розглядалась заява засудженого ОСОБА_8 про відмову від захисника.
Засуджений ОСОБА_4 подав усну заяву про те, що вважає порушенням його права на захист здійснення перекладу, відмінного від синхронного, задля якого йому доводиться перебувати у незручній позі, щоб чути перекладача через вікно у приміщенні для утримання засуджених (т. 113, а.п. 206-211). Водночас, якщо усний переклад є не синхронним, а послідовним чи підсумковим, він не призводить автоматично до результатів, які зашкоджують здійсненню права на справедливий судовий розгляд або спроможності здійснювати свій захист. Враховуючи, що немає ознак того, що ОСОБА_4 не був спроможний розуміти запитання, які ставилися йому, або відповідати так, щоб його відповіді були зрозумілими, колегія суддів відхиляє доводи про порушення такого права в судовому засіданні.
Як убачається з журналу та аудіо-, відеозапису судового засідання від 15 травня 2019 року, суд вирішував питання про можливість здійснення апеляційного перегляду за відсутності захисників, потерпілих та їх представників, які не з`явились у судове засідання, розглянув заяву засудженого ОСОБА_8 про відмову від захисника, а також вирішив питання про можливість апеляційного розгляду без участі захисника Рябовола Ю.П., який залишив зал судового засідання (т. 114, а.п. 10-14). Засуджений ОСОБА_4 висловив власну позицію з кожного питання, його відповіді були зрозумілі, немає ознак того, що він не був спроможний розуміти запитання.
Як убачається з журналу та аудіо-, відеозапису судового засідання від 05 липня 2019 року, суд вирішував питання про можливість апеляційного розгляду без участі захисників та потерпілих, які не з`явились у судове засідання, розглянув клопотання засудженого ОСОБА_5 про відмову від захисника. Після вирішення зазначених питань суд перейшов до етапу пояснень учасниками провадження по суті поданих апеляційних скарг відповідно до приписів ч. 3 ст. 405 КПК. До початку виступів учасників засуджений ОСОБА_4 заявив клопотання, де просив суд надати йому час для підготовки до висловлення доводів, оскільки не був обізнаний про перехід до такого етапу судового провадження і йому потрібна підготовка до нього. Інші засуджені також просили суд про можливість надати пояснення у наступному судовому засіданні, з огляду на що для висловлення доводів був запрошений захисник Костенко В.П. (т. 115, а.п. 25-32).
У судовому засіданні засуджений висловив власну усвідомлену позицію з усіх питань, його відповіді були зрозумілі, немає ознак того, що він не був спроможний розуміти питання, що були предметом розгляду в засіданні суду, і за таких обставин колегія суддів доходить висновку про відсутність перешкод, які би завадили реалізації ОСОБА_4 права на справедливий судовий розгляд або його спроможності здійснювати свій захист.
Як убачається з журналу та аудіо-, відеозапису судового засідання від 26 липня 2019 року, суд вирішив питання про можливість апеляційного розгляду без участі учасників, які не з`явились у судове засідання, після чого захисник Костенко В.П. продовжив виклад доводів апеляційної скарги (т. 115, а.п. 98-103).
Згідно з журналом та аудіо-, відеозаписом судового засідання від 02 серпня 2019 року суд заслухав пояснення захисників Сушка Р.М., Федорової С.Д. стосовно доводів апеляційних скарг (т. 5, а.п. 120-124).
Викладені вище обставини не свідчать про істотні перешкоди в належній реалізації права на справедливий судовий розгляд або неспроможність ОСОБА_4 здійснювати захист в цьому засіданні суду.
Касаційним переглядом встановлено, що у суді був присутній професійний перекладач, який перебував поруч із засудженим. За усталеною практикою, усний переклад був не синхронним, а послідовним і підсумковим, проте такий переклад не призвів до результатів, які зашкодили реалізації ОСОБА_4 права на справедливий судовий розгляд або його спроможності здійснювати свій захист. Засуджений під час усього судового провадження був забезпечений перекладачем і мав можливість без обмежень звертатися до перекладача для здійснення перекладу, заявляти суду відповідні клопотання. З огляду на те, що участь перекладача була забезпечена судом, об`єм і якість користування цим правом залежать від бажання і потреб засудженого в обсязі перекладу. Перешкод до реалізації такого права на переклад судом не встановлено. Право ОСОБА_4 давати показання тією мовою, якою він бажав, було забезпечено повною мірою.
Суд також враховує, що засудженому надані письмові переклади російською мовою основних процесуальних документів, що визначають зміст і обсяг висунутого обвинувачення, оцінку доказів, покладених в обґрунтування доведення винуватості в інкримінованих злочинах, мотиви суду стосовно оцінки доводів сторін провадження та рішення по суті.
Крім того, з огляду на викладене вище Суд не вважає безпідставними висновки суду апеляційної інстанції про те, що сам засуджений ОСОБА_4 спростував доводи, викладені в апеляційній скарзі, про порушення його права на захист через незадовільні послуги перекладача, оскільки в судовому засіданні 11 жовтня 2019 року на запитання головуючого судді засуджений ОСОБА_4 з приводу обґрунтованості доводів поданої в його інтересах українською мовою апеляційної скарги, пояснив, що він більш-менш розуміє українську мову (т. 116, а.п. 78-81). З огляду на це апеляційний суд в оскарженій ухвалі виходив з того, що за змістом наданих засудженим пояснень він достатньою мірою володіє українською мовою.
Отже, колегія суддів відхиляє доводи, викладені в касаційній скарзі захисника Костенка В.П., за відсутністю обґрунтованих підстав стверджувати про те, що обсяг
і порядок усного перекладу під час судового розгляду 22 лютого, 19, 26 квітня, 15 травня, 05, 26 липня, 02 серпня 2019 року призвів до результатів, які зашкодили реалізації ОСОБА_4 права на справедливий судовий розгляд та його спроможності здійснювати свій захист.
Зважаючи на конкретні обставини справи, письмовий переклад тих процесуальних документів, які дають можливість обвинуваченому бути ознайомленим з порушеною проти нього справою та мати можливість викласти суду свою версію подій, враховуючи відсутність тверджень сторони захисту в касаційних скаргах про незрозумілість змісту будь-яких інших письмових документів, наданих під час змагального процесу, через неналежне виконання перекладачем своїх обов`язків, беручи до уваги те, що твердження сторони захисту про неналежний усний переклад у судовому провадженні спростовані, суд вважає, що якість та обсяг перекладу не завадили засудженому ОСОБА_4 здійснювати свій захист і не позбавили його права на справедливий судовий розгляд.
Колегія суддів відхиляє також доводи, викладені у доповненнях до касаційної скарги захисника Костенка В.П. про те, що заява про відвід перекладача Богославської М.О. не була розглянута судом у законний спосіб та фактично залишена без розгляду, спираючись на наступне.
21 травня 2019 року від захисника Костенка В.П. в інтересах засудженого ОСОБА_4 надійшла заява про відвід перекладача, яка обґрунтована тим, що перекладач Богославська М.О. не здійснювала перекладу під час судового засідання 26 квітня 2019 року (т. 114, а.п. 53-54).
Зазначена заява про відвід перекладача заявлена на етапі з`ясування судом питання про те, чи підтримують свої апеляційні скарги особи, які їх подали, та висловлювання доводів учасниками судового провадження згідно з положеннями частин 2, 3 ст. 405 КПК.
Враховуючи, що 05 листопада 2018 року ухвалою суду було відмовлено у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_4 про відвід перекладача Богославської М.О., яка обґрунтована ухиленням перекладача від здійснення покладених на неї обов`язків, де суд апеляційної інстанції встановив, що під час апеляційного провадження перекладач Богославська М.О. належним чином виконує передбачені ч. 3 ст. 68 КПК обов`язки щодо здійснення повного і правильного перекладу засудженому ОСОБА_4 (т. 105, а.п. 204), заява про відвід перекладача від 21 травня 2019 року має ознаки зловживання процесуальними правами, а тому відсутні підстави для твердження про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону в цій частині як підстави для скасування судового рішення.
Відсутні й підстави стверджувати, що зазначені захисником обставини вплинули на законність та обґрунтованість рішення апеляційного суду.
Також колегія суддів відхиляє доводи засудженого ОСОБА_8 про проведення судового засідання 01 червня 2016 року без захисника обвинуваченого ОСОБА_4, оскільки у змісті його касаційної скарги не наведено обґрунтування, яким чином зазначене порушує права засудженого ОСОБА_8 .
При цьому колегія суддів враховує, що матеріали провадження підтверджують, що захисник обвинуваченого ОСОБА_4 адвокат Глухенький О.А. був присутній у судовому засіданні 01 червня 2016 року, а вказане судове засідання було відкладене через неявку захисника обвинуваченого ОСОБА_1
Доводи захисника Костенка В.П. про ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення з істотним порушенням кримінального процесуального закону через виготовлення суддями повного тексту ухвали заздалегідь, порушення правил нарадчої кімнати та оголошення повного тексту судового рішення, є безпідставними, зважаючи на таке.
Якщо складання судового рішення у формі ухвали вимагає значного часу, за приписами ч. 2 ст. 376 КПК суд має право обмежитися складанням і оголошенням його резолютивної частини, яку підписують всі судді. Повний текст ухвали повинен бути складений не пізніше п`яти діб з дня оголошення резолютивної частини і оголошений учасникам судового провадження. Про час оголошення повного тексту ухвали має бути зазначено у раніше складеній резолютивній частині судового рішення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 22 листопада 2019 року апеляційний суд обмежився складанням і оголошенням резолютивної частини судового рішення, визначивши часом оголошення повного тексту ухвали 02 грудня 2019 року.
Доводи захисника про те, що часу, протягом якого колегія суддів апеляційного суду перебувала в нарадчій кімнаті, недостатньо для того, щоб належним чином дослідити матеріали кримінального провадження та надати доказам належну оцінку, є лише його суб`єктивними припущеннями, що не підтверджені належними доказами. Розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції здійснювався із 07 квітня 2017 року по 22 листопада 2019 року, де з огляду на доводи апеляційних скарг судом досліджувалися докази та матеріали кримінального провадження.
Порушень колегією суддів апеляційного суду правил перебування у нарадчій кімнаті та таємниці нарадчої кімнати захисником не наведено та касаційним судом не встановлено.
Безпідставними також є твердження захисника про неможливість виготовлення суддями повного тексту ухвали до 02 грудня 2019 року, оскільки вони також є суб`єктивними припущеннями, які не підтверджені належними доказами.
Підставою для скасування судового рішення в контексті ст. 438 КПК є ті порушення, про які йдеться у статтях 412-414 КПК. У касаційній скарзі захисника не наведено тих істотних порушень під час ухвалення судового рішення та перебування у нарадчій кімнаті, які могли би бути підставою для скасування судового рішення.
Щодо визначення апеляційним судом 02 грудня 2019 року датою оголошення повного тексту судового рішення від 22 листопада 2019 року поза межами встановленого ч. 2 ст. 376 КПК строку, то з огляду на обсяг матеріалів кримінального провадження та його складність, про що вказує сам захисник у касаційній скарзі, колегія суддів не вважає зазначене істотним порушенням вимог кримінального процесуального, оскільки воно не перешкодило і не могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, і не призвело до порушення процесуальних прав учасників провадження.
Безпідставними також є доводи в касаційній скарзі захисника Костенка В.П. про порушення апеляційним судом приписів ст. 412 КПК через те, що суд у визначену дату не оголосив повного тексту оскаржуваної ухвали.
Дійсно, за змістом інформації, викладеної в довідці секретаря судового засідання від 02 грудня 2019 року, оголошення повного тексту не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Мельника В.В. на лікарняному (т. 121, а.п. 181), повний текст ухвали, згідно з довідкою секретаря судових засідань, був приєднаний до матеріалів справи 09 грудня 2019 року (т. 122, а.п. 1).
Водночас колегія суддів виходить з того, що апеляційний суд 22 листопада 2019 року постановив судове рішення, склав і оголосив його резолютивну частину, і тим самим довів до відома учасників провадження зміст судового рішення, прийнятого за наслідками апеляційного перегляду. З мотивами постановленого рішення учасники провадження повідомлені з копій повного тексту, отриманих ними. Стверджувані порушення не вплинули і не могли вплинути за законність і обґрунтованість оскарженої ухвали апеляційного суду в аспекті застосування приписів ст. 412 КПК. Крім того, зазначене вище не вплинуло на реалізацію стороною захисту права на касаційне оскарження судового рішення та доступ до правосуддя. Отже, судом не було допущено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону в цій частині, які є підставою до скасування судового рішення.
В контексті наведеного вище посилання захисника на те, що після відкладення проголошення судового рішення у зв`язку з хворобою судді сторону захисту не було повідомлено про дату і час його проголошення, не є безумовною підставою для скасування судового рішення.
У доповненнях до касаційної скарги захисник Костенко В.П. вказує про незадовільну якість відеозаписів судових засідань від 18, 28 січня, 01, 04, 08, 15, 18, 22 лютого, 11, 18 жовтня, 08, 11, 22 листопада 2019 року, внаслідок чого неможливо розібрати зображення сторони захисту та захисників й ідентифікувати осіб, які представляють сторону обвинувачення, тобто відтворити зміст усіх процесуальних дій у судовому засіданні.
Водночас такі твердження захисника повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження. Касаційним судом було перевірено кожен із вищезазначених відеозаписів і встановлено, що вони відтворюються у повному обсязі, якість зображення в достатньому обсязі задовольняє процесуальні потреби стосовно ідентифікації сторін провадження, а також сприйняття змісту усіх процесуальних дій
у судових засіданнях. Колегія суддів також враховує, що твердження захисника в цій частині не конкретизовані, а тому відсутні підстави для визнання їх обґрунтованими, зважаючи на належну якість указаних відеозаписів.
Перевіряючи доводи касаційних скарг засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_8 про відсутність формулювання обвинувачення та невідповідність обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК, колегія суддів дійшла до висновку про необґрунтованість заявлених доводів.
Суд апеляційної інстанції вірно вказав, що вказані питання були предметом перевірки суду першої інстанції під час підготовчого судового засідання у порядку ст. 314 КПК.
В свою чергу суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що у касаційній скарзі ОСОБА_5 ці доводи заявив формально та не конкретизував, який саме обвинувальний акт, не відповідає вимогам ст. 291 КПК, в той час як засуджений ОСОБА_8 наводить доводи про відсутність формулювання обвинувачення щодо ОСОБА_1 .
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в підготовчому судовому засіданні 30 грудня 2015 року вирішувалося питання про відповідність обвинувального акт у кримінальному провадженні № 42015000000002025 вимогам ст. 291 КПК та за відсутності підстав для прийняття рішення, передбаченого п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК, призначив суд судовий розгляд.
Відповідність обвинувального акту № 42016000000000348 вимогам ст. 291 КПК вирішувалося у підготовчому судовому засіданні 26 лютого 2016 року, а обвинувального акту 12015050000000044 у підготовчому судовому засіданні 11 квітня 2016 року.
На думку суду касаційної інстанції зміст обвинувальних актів переданих до суду не викликає сумніву про їхню відповідність вимогам статті 291 КПК, у ньому зазначені всі передбачені цією нормою відомості, у тому числі викладені фактичні обставини кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення, й до нього додані всі необхідні додатки.
Що стосується доводів сторони захисту про порушення презумпції невинуватості через використання у обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням від 08 грудня 2016 року недвозначних тверджень щодо винуватості засуджених та неналежним чином сформульованого зміненого обвинувачення, колегія суддів вважає їх безпідставними.
У міжнародних джерелах права, зокрема в Конвенції, йдеться про те, що однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту "а" частини третьої статті 6, є негайна і детальна поінформованість зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.
Обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення.
Відповідно до ч. 2 ст. 291 КПК обвинувальний акт, крім іншого, має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вимоги кримінального процесуального закону в цьому випадку дотримані, а використання прокурором чітких тверджень про винуватість осіб лише відображає висновок сторони обвинувачення, як того вимагає ст. 291 КПК.
08 грудня 2016 року сторона обвинувачення скористалася повноваженнями, визначеними в ст. 338 КПК, щодо зміни обвинувачення в суді.
Матеріали кримінального провадження свідчать, що обвинувальний акт зі зміненим обвинуваченням у кримінальному провадженні № 12015050000000044 в частині інкримінованих ОСОБА_5 та ОСОБА_8 дій щодо ОСОБА_103 та ОСОБА_28 було надано в судовому засіданні 03 січня 2017 року, при цьому було надано оригінал обвинувального акту, а також копії для обвинувачених та їхніх захисників та у відповідності до вимог ч. 4 ст. 338 КПК судом було роз`яснено обвинуваченим, що вони будуть захищатися від нового обвинувачення. В судовому засіданні оголошено перерву на 7 днів для надання можливості підготуватися до захисту проти нового обвинувачення. Після спливу зазначеного семиденного строку для ознайомлення обвинувачених зі зміненим обвинуваченням, у судовому засіданні 11 січня 2017 року ОСОБА_5 та ОСОБА_8 зазначили, що суть зміненого обвинувачення їм зрозуміла однак вони вважають його необґрунтованим.
Аналогічні доводи були предметом перевірки апеляційного суду, який вірно зазначив, що в обвинувальному акті викладено фактичні обставини кримінальних правопорушень, які прокурор вважав встановленими, формулювання обвинувачення та правова кваліфікація з посиланням на положення частин статті закону України про кримінальну відповідальність.
Порушень процедури викладеної у ст. 338 КПК щодо зміни обвинувачення в суді колегія суддів суду касаційної інстанції не вбачає.
Крім того, колегія суддів не погоджується з твердженням засудженого ОСОБА_5 про повне співпадіння тексту вироку та тексту обвинувального акта, чим, на думку сторони захисту, підтверджується зацікавленість суду в результатах судового розгляду.
Аргументи засудженого про повне дублювання змісту обвинувального акта у вироку не знайшли свого підтвердження під час перевірки матеріалів кримінального провадження.
В той же час необхідно зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 291 КПК у обвинувальному акті, крім іншого, має бути зазначений виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Крім того, ст. 374 КПК передбачає викладення у вироку, як у разі визнання особи виправданою, так і у разі визнання особи винуватою, формулювання обвинувачення, яке пред`являлося особі з викладенням відповідних висновків суду.
Відображення у тексті вироку одних і тих же обставин, одними й тими ж словами стосовно правопорушень, у вчиненні яких обвинувачувалися ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , не можна вважати порушенням кримінального процесуального закону, оскільки судовий розгляд проводився стосовно осіб, яким було висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Крім того, в оскарженому вироку наведено належні мотиви прийнятого рішення щодо визнання обвинувачених винуватими у вчиненні інкримінованих злочинів, а також щодо визнання їх невинуватими у зв`язку з відсутністю в діянні обвинувачених осіб складу кримінальних правопорушень, а також недоведеністю, що кримінальні правопорушення вчинено обвинуваченими.
Сторона захисту наполягала на порушенні права на справедливий суд і права на захист через те, що, за її твердженням, з 09 серпня 2018 року обвинувачені були позбавлені фактичного володіння наданих їм матеріалів, записами, відеозаписами матеріалів кримінального провадження, необхідними для відстоювання власних інтересів.
Щодо оцінки таких доводів колегія суддів виходить з наступного.
За інформацією, що 02 листопада 2018 року надійшла з ДУ «Київський слідчий ізолятор» на адресу апеляційного суду, 09 серпня 2018 року на підставі постанови про проникнення до житла чи іншого володіння особи, до постановлення ухвали слідчого судді від 09 серпня 2018 року, у будівлі ДУ «Київський слідчий ізолятор» було проведено обшук у камерах, в яких утримувались ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , копії матеріалів кримінального провадження стосовно останніх були поміщені на зберігання до кабінету № 18 адміністративної будівлі установи. Також суду повідомлено про обставини повернення вказаних матеріалів обвинуваченим, на підтвердження чого надано копії розписок, квитанцій та актів.
У матеріалах кримінального провадження міститься висновок службової перевірки від 28 жовтня 2018 року, проведеної за інформацією про порушення умов попереднього ув`язнення та незаконного переведення ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 ,
ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з ДУ «Київський слідчий ізолятор» до інших установ. З указаного висновку слідує, що 05 вересня 2018 року матеріали кримінального провадження з ДУ «Київський слідчий ізолятор» було направлено на адресу ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» у зв`язку з вибуттям ОСОБА_5 до слідчого ізолятора при вказаній установі; 02 листопада 2018 року матеріали кримінального провадження у 89 томах було направлено до ДУ «Бориспільска виправна колонія (№ 119)» у зв`язку з вибуттям ОСОБА_4 до слідчого ізолятора зазначеної установи; 02 листопада 2018 року матеріали кримінального провадження у 89 томах було направлено до ДУ «Бучанська виправна колонія (№ 85)» у зв`язку з вибуттям ОСОБА_8 до слідчого ізолятора зазначеної установи. На підтвердження викладеної в листі інформації до матеріалів кримінального провадження долучено акти про отримання матеріалів кримінальної справи у 89 томах ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , розписки про отримання цих матеріалів та копію заяви ОСОБА_3 про передачу на склад установи «Київський слідчий ізолятор» копій матеріалів кримінального провадження у 89 томах та квитанцію про отримання таких (т. 105, а.п. 24-50, 54).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2018 року задоволено клопотання ОСОБА_5 про надання дозволу на ознайомлення з технічним записом судового засідання в умовах тримання в місці попереднього ув`язнення; задоволено клопотання ОСОБА_5 про надання копій обвинувального акта та вироку суду першої інстанції; відмовлено у задоволенні його клопотання про видачу частини матеріалів кримінального провадження, постановлено повторно направити для вручення обвинуваченому ОСОБА_5 копії технічного запису судових засідань суду першої інстанції до установи попереднього ув`язнення.
06 листопада 2018 року ухвалою задоволено клопотання ОСОБА_1 про повторну видачу копії вироку суду першої інстанції та копії технічного запису судових засідань, постановлено направити копії технічного запису судових засідань суду першої інстанції до установи попереднього ув`язнення.
Цього ж дня рішенням суду було задоволено клопотання ОСОБА_2 та постановлено повторно направити копії обвинувального акта і вироку суду, надано дозвіл на ознайомлення з технічним записом судового засідання суду першої інстанції в умовах тримання під вартою в місці попереднього ув`язнення.
07 листопада 2018 року рішенням суду задоволено клопотання ОСОБА_3 про повторне направлення копії обвинувального акта та вироку, надано дозвіл на ознайомлення з технічним записом судового засідання суду першої інстанції в місці попереднього ув`язнення, вирішено повторно направити ОСОБА_3 копії технічного запису судового засідання суду першої інстанції.
Частиною 3 ст. 403 КПК закріплено право особи, яка подала апеляційну скаргу, до початку апеляційного розгляду змінити та/або доповнити її.
Враховуючи наведені положення закону, колегія суддів доходить висновку, що з часу, коли обвинуваченим поновлено фактичне володіння копіями матеріалів кримінального провадження, надана можливість ознайомлюватися з копіями технічних носіїв інформації, до початку апеляційного розгляду в них було достатньо часу для підготовки захисту, зокрема і подачі змін та доповнень до апеляційної скарги.
У судовому засіданні 11 жовтня 2019 року обвинуваченим було надано час для висловлення своїх доводів. Доводи, які обвинувачені оголошували в судовому засіданні, в письмовому виді долучено до матеріалів провадження. Їх зміст у повному обсязі відображає рух кримінального провадження на досудовому розслідуванні, в суді першої інстанції, містить чіткі вказівки на обставини, які обвинувачені вважали порушенням норм матеріального чи процесуального права, містить посилання на аркуші справи.
Крім того, колегія суддів зважає на те, що касаційний розгляд кримінального провадження розпочався з відкриття касаційного провадження ухвалами колегії суддів від 02 березня, 06 та 29 квітня 2020 року. Касаційні скарги та доповнення до них від сторони захисту надходили до червня 2021 року. В тексті скарг і доповнень містяться численні посилання на томи, аркуші справи, вказівки на неналежну якість аудіо- та відеозаписів судових засідань у судах першої та апеляційної інстанцій з посиланнями на дати і назви файлів, відображених на технічних носіях інформації. При цьому жодних клопотань про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, з матеріалами судового провадження від засуджених не надходило.
Наведене вище свідчить про безпідставність доводів про позбавлення можливості ефективної реалізації процесуальних прав обвинувачених через те, що вони ознайомлені з матеріалами провадження в достатньому обсязі для відстоювання своєї позиції під час судового розгляду як в суді апеляційної, так і касаційної інстанції.
Доводи захисника Костенка В.П. та його підзахисного ОСОБА_5 про відсутність реагування з боку апеляційного суду на порушення права на захист та позбавлення можливості ефективної реалізації процесуальних прав, чим, на їх думку, істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону, а саме ст. 42 КПК, у частині реалізації права на захист за відсутності копій матеріалів кримінального провадження, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.
Вказані доводи колегія суддів розглядає в контексті повноважень суду, а також вжитих заходів щодо відновлення прав засуджених.
Так, захисник зазначає, що 09 серпня 2018 року в ДУ «Київський слідчий ізолятор» до його підзахисних було застосовано насильство, в ході якого у ОСОБА_5 та інших підзахисних відібрали особисті речі, записи, копії матеріалів кримінального провадження. На думку захисника, суд апеляційної інстанції жодним чином не реагував на законні вимоги захисту щодо відновлення порушених прав обвинувачених, що позбавило їх можливості здійснювати свій захист належним чином. При цьому касаційні скарги не містять тверджень про порушення права на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження в ході розгляду провадження судом першої інстанції, не містять будь-яких вказівок, що через відсутність доступу до матеріалів провадження обвинувачені були позбавлені можливості зазначити про ті чи інші порушення. Фактично зміст вказаних доводів зводиться до тверджень про те, що апеляційний суд не вжив достатніх заходів для відновлення порушеного права обвинувачених, як особистих під час тримання під вартою, так і процесуальних, пов`язаних з фактичною можливістю володіти і користуватися копіями матеріалів кримінального провадження в будь-який час на власний розсуд.
Однак, перевіривши матеріли кримінального провадження, суд касаційної інстанції не знайшов підтвердження таких доводів сторони захисту.
Так, апеляційне провадження за апеляційними скаргами прокурора, обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , захисників Іванова Д.Ф., Горди В.В., Якімова В.В., Глухенького О.А., Дроговоза В.А. відкрито 29 травня 2017 року та ухвалою суду було призначено до розгляду на 15 вересня 2017 року.
Після подачі апеляційних скарг обвинувачені ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 подали заяви про ознайомлення з журналом судових засідань, копією технічного запису та матеріалами кримінального провадження. Відповідно до супровідних листів від 14 серпня 2017 року у відповідь на подані заяви обвинувачених до початку апеляційного розгляду справи вказані копії матеріалів кримінального провадження було направлено обвинуваченим, про що свідчать розписки від 05 та 12 вересня 2017 року.
З 17 вересня 2018 року після надходження до суду апеляційної інстанції заяв сторони захисту, серед них і заяви Костенка В.П. , поданої 17 вересня 2018 року, які обґрунтовуються одними і тими обставинами, є аналогічними за своїм змістом, однак викладені в іншій стилістичній формі, про порушення умов попереднього ув`язнення, незаконне переведення з ДУ «Київський слідчий ізолятор» до інших установ виконання покарань, застосування до обвинувачених насильства, ненадання медичної допомоги та неналежні умови утримання під вартою та поводження з в`язнями, про повернення обвинуваченим незаконно відібраних 09 серпня 2018 року копій матеріалів кримінального провадження, записів та нотаток, суд, відповідно до вимог ст. 206 КПК, повідомив Генеральну прокуратуру України, Державну кримінально-виконавчу службу України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про надходження вказаних заяв від обвинувачених для проведення перевірки викладених фактів. Також після направлення обвинувачених до інших установ виконання покарань суд сприяв обвинуваченим у поверненні їх до ДУ «Київський слідчий ізолятор» шляхом скерування направлення таких клопотань до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, про що свідчать ухвали, постановлені в судових засіданнях 17 вересня, 16, 17, 18 жовтня, 05, 06, 07 листопада 2018 року, а також 28 січня 2019 року.
При перевірці матеріалів провадження Судом встановлено, що жодне клопотання чи заява, що надійшла від сторони захисту, з якої вбачалося порушення прав обвинувачених, не залишилися поза увагою апеляційного суду, на всі заяви обвинувачених суд апеляційної інстанції відреагував у межах наданих йому повноважень.
Всі рішення суду відповідно до вимог ст. 369 КПК було викладено у формі ухвал, які звернено до виконання, про що свідчать направлені листи на адресу Генеральної прокуратури України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.
Доводи, викладені у доповненнях до касаційної скарги засудженого ОСОБА_5 про порушення презумпції невинуватості, що полягає у висловлюваннях головного військового прокурора ОСОБА_50 щодо винуватості засуджених на своїй сторінці у соціальній мережі, а також в ході інтерв`ю провідним каналам країни, які, за твердженням сторони захисту, проігнорував суд апеляційної інстанції, не можуть бути залишені без уваги суду касаційної інстанції.
Презумпція невинуватості є основоположним принципом (насамперед кримінального процесуального права) і водночас правом людини, елементом права на справедливий суд. Цей принцип відповідно до практики ЄСПЛ не лише забороняє передчасне висловлення думки самим судом про те, що особа, яку обвинувачено у вчиненні злочину, є винною, тоді як це ще не доведено відповідно до закону, а й поширюється на заяви, що їх роблять інші державні посадові особи щодо проваджень, що тривають, у кримінальних справах і які спонукають громадськість до думки про вину підозрюваного та визначають наперед оцінку фактів компетентним судовим органом.
При цьому в рішенні у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» від 10 лютого 1995 року (Allenet de Ribemont v. France, no. 15175/89) ЄСПЛ наголосив, що п. 2 ст. 6 Конвенції не може завадити відповідним органам інформувати громадськість про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це суперечило би праву на свободу вираження поглядів, проголошеному ст. 10 Конвенції. Однак він зобов`язує робити це розсудливо, з належною обережністю і обачністю, як цього вимагає повага до презумпції невинуватості.
У справі «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000 року (Daktaras v. Lithuania, no. 42095/98) ЄСПЛ зауважив, що презумпція невинуватості вимагає від державних службовців особливої обережності при здійсненні у кримінальному процесі оцінок дій обвинуваченого, вина якого не встановлена компетентним судом. Однак при вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості слід брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені. З таких же мотиві ЄСПЛ виходив у вирішенні справи «Шагін проти України» від 10 грудня 2009 року (Shagin v. Ukraine, no. 20437/05).
Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який, перевіряючи аналогічні доводи, дійшов висновку, що вказані висловлювання ОСОБА_50 не тягнуть за собою скасування оскарженого судового рішення.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції, ухвалюючи вирок, який апеляційним судом залишено без змін, дослідив усі докази, надав кожному з них належну оцінку в аспекті ст. 94 КПК на предмет належності, допустимості, достовірності та їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку і дійшов висновків, що відображені у вироку.
На думку суду касаційної інстанції, висловлювання прокурора ОСОБА_50, як і народного депутата ОСОБА_104 , не вплинули на обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості звинувачених осіб, оскільки сукупність досліджених судом першої інстанції доказів переконливо свідчить про вчинення звинуваченими особами злочинів, за що їх було засуджено. Жодне наявне в матеріалах провадження рішення суду не дає підстав вважати, що суд, який розглядав провадження, дійшов невмотивованого і необґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 .
Колегія суддів відхиляє також твердження сторони захисту, що засновані на тлумаченні висловлювань прокурора в судовому засіданні стосовно наявності порушень з боку органу досудового розслідування, оскільки такі доводи не спростовують висновків судів про допустимість доказів та винуватість засуджених в інкримінованих злочинах.
У доповненнях до касаційної скарги захисник Костенко В.П. наводить доводи про те, що головний військовий прокурор ОСОБА_50 вимагав від ОСОБА_5 дати завідомо неправдиві показання, погрожував йому засудженням та позбавленням волі, а також про те, що ОСОБА_50 , зловживаючи своїм становищем, сфальсифікував матеріали кримінального провадження шляхом створення штучних доказів винуватості. На думку захисника, з метою недопущення звільнення засуджених з-під варти була організована провокація та жорстоке побиття і катування засуджених 09 серпня 2018 року у Київському СІЗО, катування через тримання в одиночних камерах, де умови утримання є неналежними і принижують людську гідність, ненадання медичної допомоги, незаконне переведення засуджених до виправних колоній та відібрання у них особистих речей.
Щодо оцінки зазначених доводів колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до принципу диспозитивності (ст. 26 КПК) сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, які передбачено КПК. Водночас суди у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що віднесені до їх повноважень КПК.
Чинним кримінальним процесуальним законом не встановлено будь-якого іншого порядку, ніж визначений у ст. 214 КПК, що має застосовуватися для розгляду і перевірки заяв про вчинення кримінального правопорушення, де визначено і повноважних суб`єктів для здійснення провадження за такими заявами, до яких суди будь-якої інстанції не належать. Не належать суди і до кола повноважних органів щодо здійснення проваджень стосовно перевірки заяв про вчинення кримінальних, адміністративних чи дисциплінарних порушень, вчинених працівниками правоохоронних органів, пенітенціарної системи.
За своїм змістом зазначені вище доводи захисника є твердженнями про вчинення правопорушень працівниками правоохоронних органів, пенітенціарної системи, належним засобом доказування чого є процесуальне рішення за наслідками здійснення кримінального провадження, провадження в справі про адміністративне правопорушення чи дисциплінарний проступок. Суд касаційної інстанції в межах касаційного розгляду з огляду на межі судового розгляду, визначені ч. 1 ст. 433 КПК, не має повноважень встановлювати такі факти.
Касаційний суд також не наділений повноваженнями перевіряти обґрунтованість доводів захисника, що стосуються предмета розгляду в кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР за № 42018110350000125 та № 12018110030003374.
Разом з тим Суд зазначає, що порушення навіть фундаментальних прав і свобод особи під час кримінального провадження не у всіх випадках має прямий вплив на дотримання гарантій справедливого судового розгляду, зокрема й на допустимість доказів. Необґрунтовано тривале тримання під вартою або погані умови утримання можуть становити серйозне порушення фундаментальних прав особи, однак самі собою не впливають на допустимість доказів, отриманих під час кримінального провадження, законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень.
Перевіряючи зазначені доводи захисника, колегія суддів виходить із того, що навіть якщо докази отримані в той час, коли сталося порушення того чи іншого права, однак це порушення прямо не впливало на отримання доказу, а лише співпадало у часі, це не є достатньою підставою до висновку, що докази отримані внаслідок такого порушення.
Отже, для вирішення питання, чи може порушення певних основоположних прав і свобод особи стати підставою для скасування судового рішення, необхідно взяти до уваги не лише сам факт такого порушення, але й встановити його вплив на процес і характер отримання доказів, процедуру судового розгляду.
Таких підстав для визнання доказів, покладених у висновок про доведеність винуватості засуджених в інкримінованих їм злочинах, недопустимими у цьому кримінальному провадженні судами попередніх інстанцій не встановлено, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду. Підстав стверджувати про таке порушення процесуальних прав сторони захисту під час судового розгляду, що свідчить про недотримання гарантій справедливого судового розгляду, за результатами перевірки доводів касаційних скарг і матеріалів справи Судом також не встановлено.
Викладені у касаційних скаргах захисників Костенка В.П., Сушка Р.М., Кушніренка М.В.,
а також засудженого ОСОБА_5 доводи про ухвалення вироку незаконним складом суду через те, що, на переконання сторони захисту, Оболонський районний суд м. Києва утворено з порушенням встановленого законом порядку, а головуючий суддя Дев`ятко В.В. призначений на посаду з порушенням встановленої процедури, колегія суддів відхиляє.
Аналогічні доводи були предметом перевірки апеляційним судом, який дійшов висновку про їх безпідставність, з чим погоджується і касаційний суд.
Відповідно до статей 124, 125 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням.
Відповідно до ст. 266 Кодексу адміністративного судочинства України, яким визначено особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо законності (крім конституційності) указів і розпоряджень Президента України.
Таким чином, питання щодо законності утворення суду та обрання особи на посаду судді безстроково вирішуються судом адміністративної юрисдикції, а тому доводи захисників у цій частині не є предметом перегляду Касаційного кримінального суду.
Стороною захисту не надано жодного рішення компетентного органу за наслідком перевірки заяв про дотримання порядку утворення Оболонського районного суду м. Києва та призначення Дев`ятка В.В .
Крім того, щодо доводів сторони захисту про ухвалення вироку незаконним складом суду через недотримання процедури призначення на посаду судді Дев`ятка В.В. колегія суддів враховує практику ЄСПЛ, якою визначено критерії, що мають застосовуватися для оцінки того, чи було порушено право на суд, установлений законом.
Велика палата ЄСПЛ у справі «Гудмундур Андрі Астрадсон проти Ісландії» у рішенні від 01 грудня 2020 року (Gudmundur Andri Astradsson v. Iceland, no. 26374/18) розробила наступні три сукупні критерії, які застосовуватимуться для оцінки того, чи було порушено право на «трибунал, створений за законом», з огляду на мету цієї концепції - забезпечити здатність судової влади виконувати свої обов`язки без надмірного втручання. По-перше, має бути, в принципі, явне порушення національного законодавства в тому сенсі, що воно повинно бути об`єктивно та дійсно ідентифіковане. По-друге, лише ті порушення, які стосуються основоположних правил процедури призначення суддів (тобто порушень, що зачіпають суть відповідного права), можуть призвести до порушення ст. 6 Конвенції. Відповідно порушення суто технічного характеру не сягають відповідного порога.
По-третє, перегляд національними судами правових наслідків порушення процедури призначення суддів повинен здійснюватися на основі відповідних стандартів Конвенції. Зокрема, необхідно досягти справедливого та пропорційного балансу, щоб визначити, чи існувала нагальна потреба, суттєва та переконлива, що виправдовує відступ від принципів правової певності (та незмінюваності суддів) у конкретних обставинах справи.
Що стосується обставин, про які йдеться в касаційних скаргах цієї конкретної справи, колегія суддів вважає, що вони не свідчать про те, що суть права особи на суд, утворений за законом, була порушена. В касаційних скаргах не йдеться про здійснення кримінального провадження суддею, процедура призначення якого становила явне порушення фундаментального національного правила, покликаного обмежити вплив виконавчої влади та посилити незалежність судової влади, отже, перший і другий критерії відсутні, що виключає необхідність здійснювати оцінку за правилами третього критерію.
Отже, доводи сторони захисту про ухвалення вироку незаконним складом суду колегія суддів вважає безпідставними, а наведені стороною захисту мотиви не свідчать про порушення права на суд, установлений законом, та не підтверджують порушення такого права.
Колегія суддів також вважає безпідставними доводи захисника Кушніренка М.В. про здійснення апеляційного розгляду незаконним складом суду через те, що в особових справах суддів Київського апеляційного суду Мельника В.В., ОСОБА_106 , ОСОБА_107 відсутні присяги суддів.
Указом Президента України від 13 серпня 2002 року № 712/2002 Мельника В.В. призначено на посаду судді Солом`янського районного суду м. Києва строком на 5 років. 02 вересня 2002 року суддя Мельник В.В. склав присягу.
Указом Президента України від 11 листопада 2003 року № 1286/2003 ОСОБА_107 призначено на посаду судді Краснолуцького міського суду Луганської області строком на 5 років. 27 лютого 2004 року суддя Ігнатов Р.М. склав присягу.
Указом Президента України від 14 жовтня 2002 року № 926/2002 ОСОБА_106 призначено на посаду судді Дніпровського районного суду м. Києва строком на 5 років. 07 листопада 2002 року суддя Кияшко О.А. склав присягу.
Відповідно до порядку складення присяги суддею, вперше призначеним на посаду, затвердженого Указом Президента України від 11 травня 1999 року № 493/99, суддя, якого Президент України призначив вперше на посаду професійного судді, складає присягу. Після складення присяги Президент України або за його дорученням голова обласної державної адміністрації вручає судді посвідчення судді. Підписаний суддею текст присяги зберігається в його особистій справі. Отже, складання присяги особою, яку призначили на посаду судді, є юридичним фактом, підставою до набуття статусу судді й допуску до судової діяльності. Складання та підписання присяги мають різне правове значення.
А тому наведені доводи сторони захисту жодним чином не ставлять під сумнів законність повноважень суддів Мельника В.В., Кияшка О.А., Ігнатова Р.М. та правомірність їх участі в складі суду при розгляді кримінального провадження апеляційним судом.
Отже, провадження здійснено судом, встановленим законом, питання щодо допустимості доказів у кримінальному провадженні вирішено судом правильно, у тексті вироку розкрито зміст доказів, покладених в обґрунтування винуватості засуджених в інкримінованих кримінальних правопорушеннях, докази оцінені за правилами ст. 94 КПК, рішення суду відповідає вимогам ст. 370 КПК.
Апеляційний суд, розглянувши доводи сторони захисту, вказав в ухвалі про допустимість доказів, якими обґрунтовано винуватість засуджених, навів докладні мотиви на спростування доводів сторони захисту у своєму рішенні, підстав до висновку про недотримання судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК у колегії суддів немає.
Питання про те, чи виконав суд свій обов`язок щодо належного мотивування судового рішення, вирішується з урахуванням конкретних обставин справи. У змісті вироку та ухвали апеляційного суду наведено достатні мотиви прийнятих судами рішень. Зважаючи на позиції ЄСПЛ про те, що не можна тлумачити п. 1 ст. 6 Конвенції як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент під час обґрунтування судами своїх рішень (справа «Салов проти України», рішення від 06 вересня 2005 року (Salov v. Ukraine, no. 65518/01), у цьому кримінальному провадженні такі стандарти мотивування судами своїх рішень дотримано.
Колегія суддів не знаходить підстав до задоволення клопотання, поданого в судовому засіданні касаційного суду засудженим ОСОБА_8 , про витребування усіх його медичних документів з медичної установи, яка знаходиться на території БВК-85, оскільки воно не містить обґрунтування підстав до його задоволення, а доводи і вимоги касаційних скарг не пов`язані з обставинами, що характеризують стан здоров`я засудженого в аспекті застосування приписів статей 412 - 414, 438 КПК.
Відповідно до п. ґ абз. 4 ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання» включається у строк попереднього ув`язнення та є підставою для зарахування судом вказаного строку попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Приписи Закону застосовуються якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21 червня 2017 року. Зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі здійснюється в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув`язнення.
Викладена у заявах засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вимога про зарахування строку попереднього ув`язнення з 22 листопада 2019 року по теперішній час не ґрунтується на нормах закону, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 532 КПК судові рішення суду апеляційної інстанції набирають законної сили з моменту їх проголошення, і засуджені з цього моменту відбувають покарання. Отже вимоги засуджених про зарахування вказаного строку, як строку тримання під вартою, в строк відбування покарання є безпідставними.
Питання про долю речових доказів та речей, порушене у заявах засудженого ОСОБА_5 , адвоката Святогора О.А., ОСОБА_53, може бути вирішене в порядку, передбаченому статтями 537, 539 КПК, і не є підставою до зміни, оскаржених судових рішень з підстав, визначених положеннями статей 412 - 414 КПК, в аспекті застосування приписів ст. 438 КПК.
З огляду на приписи ч. 1 ст. 433 КПК інші доводи в касаційних скаргах, що зводяться до тверджень про неповноту судового розгляду, незгоди зі встановленими судом фактичними обставинами, колегія суддів не розглядає, оскільки вони перебувають поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які є безумовними підставами для скасування чи зміни вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду за доводами касаційних скарг та доповнень до них, а також підстав для закриття кримінального провадження, під час касаційного перегляду не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг засуджених та захисників.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 листопада 2019 року залишити без зміни, акасаційні скарги засудженого ОСОБА_5 з доповненнями, захисника Кушніренка Миколи Володимировича в інтересах засудженого ОСОБА_5 , засудженого ОСОБА_8 з доповненнями, захисника Сушка Руслана Миколайовича в інтересах засуджених ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 з доповненнями, захисника Костенка Вадима Павловича в інтересах засуджених ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з доповненнями - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді
Г.М. Анісімов О.Л. Булейко І.В. Іваненко
