Справа № 454/2576/17

Провадження 1-кп/991/166/19

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2021 року м. Київ

Вищий антикорупційний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді - Федорова О.В.,

суддів - Коліуша О.Л., Шкодіна Я.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Никитюк Н.І., Ахундової В.І.,

прокурорів - Кохно В.О., Шкрума В.М.,

захисників - Прадищука М.М., Корюкіна О.В.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Вищого антикорупційного суду матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017030000000251 від 06 червня 2017 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Самбір, Львівської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, з вищою освітою, тимчасово не працюючого, одруженого, який має на утриманні малолітню дитину, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України,

В С Т А Н О В И В:

I. Вступ.

1.Це кримінальне провадження здійснюється відносно колишнього судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_2., який, за версією сторони обвинувачення, одержав від громадянина ОСОБА_3 неправомірну вигоду за вплив на іншого суддю для прийняття останнім рішення в інтересах ОСОБА_3 .

2.На думку сторони обвинувачення, встановлені ними факти свідчать про вчинення ОСОБА_2 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України (зловживання впливом), що і стало підставою для звернення прокурора до суду з обвинувальним актом щодо обвинуваченого.

3.Обвинувачений ОСОБА_2 свою вину в інкримінованому йому злочині не визнав і вказав, що будь-якого кримінального правопорушення він не вчиняв, відносно нього працівниками правоохоронних органів було здійснено провокацію, а надані прокурором докази є недопустимими і жодним чином не підтверджують пред`явлене йому обвинувачення. Захисник обвинуваченого так само стверджував, що докази сторони обвинувачення є недопустимими і не доводять поза розумним сумнівом вини ОСОБА_2 у інкримінованому йому злочині.

4.З огляду на суть пред`явленого обвинувачення, позиції сторін, а також надані суду докази, керуючись положеннями статей 368, 374 КПК України, у цьому вироку колегія суддів спочатку наведе перелік фактичних обставин, які були встановлені судом на підставі досліджених в ході судового розгляду доказів (розділ II), потім, проаналізувавши ці обставини, оцінить, чи наявний в діях обвинуваченого склад інкримінованого йому злочину (розділ IV), після цього наведе мотиви неврахування окремих доказів (розділ V) та проаналізує позицію сторони захисту (розділ VI).

5.У підсумку, колегія суддів вирішить питання стосовно доведеності пред`явленого обвинувачення (розділ VII) та необхідності призначення покарання (розділ VIII), а також розгляне інші питання, що вирішуються судом при ухваленні вироку (розділ IX).

II.Фактичні обставини, встановлені судом.

6.26 грудня 2002 року Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» №413-VI ОСОБА_2 було обрано суддею Ковельського міського суду Волинської області (т.3, а/с №194-195).

7.23 березня 2004 року Указом Президента України «Про переведення суддів місцевих загальних судів та призначення виконуючих обов`язки голів цих судів» суддів Ковельського міського суду Волинської області, в т.ч. і суддю ОСОБА_2 , було переведено до новоутвореного Ковельського міськрайонного суду Волинської області (т.3, а/с №196-198).

8.Під час його роботи на посаді судді, а саме - 26 січня 2017 року на адресу Ковельського міськрайонного суду Волинської області було направлено протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, від 23 січня 2017 року відносно громадянина ОСОБА_3 (т.3, а/с №216-226).

9. 30 січня 2017 року автоматизованою системою документообігу суду судовій справі щодо розгляду вказаного протоколу було присвоєно №159/373/17 і головуючим суддею по ній призначено ОСОБА_2 (т.3, а/с №227).

10.За результатами розгляду вказаної справи суддя ОСОБА_2. постановою від 20 березня 2017 року визнав ОСОБА_3 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП та наклав на нього адміністративне стягнення у виді громадських робіт на строк 60 (шістдесят) годин (т.3, а/с №231).

11.Після прийняття зазначеної постанови, приблизно 22-23 березня 2017 року, ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_3 про ухвалене ним рішення, а останній зазначив, що не має змоги відбувати призначене йому стягнення у вигляді громадських робіт. У відповідь ОСОБА_2 пояснив, що у разі ухилення від відбування вказаного стягнення існує можливість замінити його на штраф, оскільки у таких випадках орган пробації направляє до суду подання про заміну невідбутої частини адміністративного стягнення, а суд має право винести відповідну постанову про заміну (факт вказаної розмови підтверджується показаннями свідка ОСОБА_3 , наданими в судовому засіданні від 08 лютого 2021 року, а також показаннями обвинуваченого ОСОБА_2 , наданими у судовому засіданні від 04 червня 2021 року).

12.До надходження відповідного подання - 09 травня 2017 року, співробітниками Національної поліції був складений ще один протокол про вчинення ОСОБА_3 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП , який 11 травня 2017 року так само був скерований до Ковельського міськрайонного суду Волинської області (т.4, а/с №27-36).

13.17 травня 2017 року автоматизованою системою документообігу суду судовій справі по розгляду вказаного протоколу було присвоєно №159/1876/17 і головуючим суддею по ній призначено суддю ОСОБА_4 (т.4, а/с №38).

14.Через деякий час, у процесі виконання адміністративного стягнення у вигляді громадських робіт, призначеного ОСОБА_3 за результатами розгляду першого протоколу, 31 травня 2017 року уповноважений орган пробації склав та скерував до суду подання про заміну невідбутої частини вказаного адміністративного стягнення, у зв`язку із ухиленням правопорушника від його відбування (т.4, а/с №13).

15.Вказане подання на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02 червня 2017 року було передано на розгляд судді ОСОБА_2. (т.4, а/с №14).

16.06 червня 2017 року під час розгляду зазначеного подання ОСОБА_3 зустрівся із суддею ОСОБА_2 у службовому кабінеті останнього та повідомив, що відносно нього до Ковельського міськрайонного суду надійшов другий протокол про адміністративне правопорушення, який було передано на розгляд іншого судді цього ж суду - ОСОБА_4 .

17.Під час цієї зустрічі останні домовились, що ОСОБА_2 переговорить із суддею ОСОБА_4 щодо результатів судового розгляду вказаного протоколу, за що ОСОБА_3 має надати неправомірну вигоду.

18.Зустрівшись через два дні, а саме - 08 червня 2017 року, у приміщенні Ковельського міськрайонного суду Волинської області, суддя ОСОБА_2 повідомив, що він домовився із суддею ОСОБА_4 про призначення ОСОБА_3 мінімального розміру штрафу за результатами розгляду другого протоколу про адміністративне правопорушення. Після цього, близько 09 год. 15 хв. обвинувачений особисто одержав від ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 3800 грн. (три тисячі вісімсот гривень) у білому паперовому конверті. З`ясувавши, яка саме сума грошових коштів знаходиться у переданому йому конверті, ОСОБА_2 повідомив, що частину з них він передасть судді ОСОБА_4 (факт вказаних зустрічей та зміст розмов підтверджується, зокрема, показаннями свідка ОСОБА_3 під час його допиту в судовому засіданні від 08 лютого 2021 року, результатами проведення аудіо- відео контролю за особою (т.5, а/с №122-125) та контролю за вчиненням злочину (т.5, а/с №71), а також показаннями обвинуваченого ОСОБА_2 , наданими у судовому засіданні від 04 червня 2021 року).

III.Частина статті Кримінального кодексу України, яка передбачає кримінальну відповідальність за інкримінований ОСОБА_2 злочин.

19.Відповідно до ст. 4 КК України, кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

20.Часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

21.За твердженням сторони обвинувачення, 08 червня 2017 року ОСОБА_2 вчинив одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави. На час вчинення таких дій, відповідальність за них була передбачена ч. 2 ст. 369-2 КК України в редакції від 26 листопада 2015 року, яка передбачала, зокрема, що «… одержання неправомірної вигоди для себе … за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави … - караються штрафом від семисот п`ятдесяти до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п`яти років».

22.У подальшому до вказаної статті (до диспозиції, санкції та примітки) неодноразово вносились зміни, які, однак, не скасовували кримінальну протиправність діяння, не пом`якшували кримінальну відповідальність та жодним чином не поліпшували становище особи, а тому зворотної дії у часі вони не мають.

23.З огляду на вказане та виходячи з положень ч. 2 ст. 4 та ст. 5 КК України, у даній справі підлягає застосуванню закон, який діяв на час вчинення кримінального правопорушення, тобто ч. 2 ст. 369-2 КК України у редакції від 26 листопада 2015 року.

IV.Позиція суду і докази на її підтвердження.

24.При ухваленні цього вироку суд виходить з того, що відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. При цьому, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

25.Стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сторона обвинувачення, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, зобов`язана довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, за якою мав місце злочин і він був вчинений обвинуваченим (аналогічна позиція викладена у постановах ККС ВС від 15 квітня 2021 року у справі № 751/2824/20 та від 23 лютого 2021 року у справі № 742/642/18) [1].

26.При цьому особа може бути визнана винною лише, якщо буде доведено, що нею вчинено суспільно небезпечне діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого КК України.

27.Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених законом юридично значущих об`єктивних та суб`єктивних ознак, що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як кримінальне правопорушення.

28.Тому, поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів складу злочину - як тих, що утворюють об`єктивну сторону злочину, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

29.Таким чином, для вирішення питання про доведеність вини особи поза розумним сумнівом, враховуючи формулювання та межі пред`явленого обвинувачення, а також диспозицію ч. 2 ст. 369-2 КК України, яка передбачає відповідальність за інкримінований злочин, суд має надати відповіді на такі питання:

1)Чи є ОСОБА_2 суб`єктом інкримінованого йому злочину?

2)Чи одержував ОСОБА_2 неправомірну вигоду за здійснення впливу на прийняття рішення іншою особою?

3)Чи є така особа уповноваженою на виконання функцій держави у розумінні статті 369-2 КК України?

4)Чи діяв ОСОБА_2 з прямим умислом?

5)Чи відповідає об`єкт посягання ознакам безпосереднього об`єкту інкримінованого обвинуваченому злочину?

30.Лише надання ствердних відповідей на кожне з цих питань, із посиланням на сукупність належних, допустимих, достовірних і взаємопов`язаних доказів, свідчитиме про наявність в діях обвинуваченого усіх ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, а отже і про достатність підстав для визнання його винним.

1)Чи є ОСОБА_2 суб`єктом інкримінованого йому злочину?

31.Суб`єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст.369-2 КК України, може бути будь-яка фізична, осудна особа, яка досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність і яка, за усвідомленням того, хто пропонує, обіцяє або надає неправомірну вигоду, здатна здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави (вказане узгоджується із правовою позицією Об`єднаної палати ККС ВС, висловленою у постанові від 29 березня 2021 року у справі № 554/5090/16-к) [2].

32.Судом встановлено, що ОСОБА_2 є фізичною особою, доказів його неосудності не надано і судом цього факту не встановлено.

33.На момент вчинення інкримінованого діяння обвинувачений досяг 51 року (за даними паспорта громадянина України, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 ), тобто досяг віку, з якого, відповідно до ст. 14 КК України, може наставати кримінальна відповідальність за вчинений ним злочин. (т.2, а/с №107-108, т.3, а/с №179-180).

34.Вирішуючи питання про те, чи здатен був ОСОБА_2 здійснити вплив на особу, уповноважену на виконання функцій держави, суд виходить з таких міркувань.

35.Під можливістю впливу, в значенні ст. 369-2 КК України, слід розуміти спроможність особи схилити іншу особу, яка уповноважена на виконання функцій держави, до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов`язаних із ними можливостей в інтересах того, хто пропонує, обіцяє або надає неправомірну вигоду. Це означає, що між такими особами є особливі відносини, які дозволяють суб`єкту переконати відповідну особу діяти певним чином і свідчать про вагу його думки для такої особи, його авторитет для неї, і як наслідок, здатність втрутитись у її діяльність і внести корективи в процес прийняття нею рішення. При цьому, якщо таким суб`єктом виступає службова особа, можливість здійснення нею впливу залежить саме від індивідуальних стосунків із особою, уповноваженою на виконання функцій держави, а не від його прямих службових/владних повноважень щодо такої особи.

36.Зважаючи на зміст розмов обвинуваченого із ОСОБА_3 , зафіксованих за результатами проведення ОРД, суддя ОСОБА_2 однозначно підтверджував можливість впливу на суддю ОСОБА_4 . Зокрема, в ході зустрічі від 06 червня 2017 року, на запитання ОСОБА_3 , чи не міг би обвинувачений переговорити з суддею ОСОБА_4 , він відповів: «Ну давайте десь через 2 дні, сьогодні вівторок давайте десь у четвер десь на 9 годину під`їдьте, я з ним переговорю якщо він погодиться то щось тоді значить» (т.5, а/с №122-125).

37.Так само і в ході зустрічі від 08 червня 2017 року, ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_3 , що здійснив вплив на суддю ОСОБА_4 , зокрема, сказав: « Зайди , переговорив з суддею, там получився штраф мінімальний, але щось йому там треба помогти, на 15-те число Вас викликають». Крім того, при отриманні грошових коштів у конверті, які йому у відповідь на сказане передав ОСОБА_3 , ОСОБА_2 сказав: «…там все цей, як то кажуть, 20% йому візьму тай все…» (т.5, а/с №122-125).

38.Враховуючи, що ОСОБА_2 та суддя ОСОБА_4 були колегами і працювали в одному суді, характер висловлювань обвинуваченого створив у свідомості ОСОБА_3 переконання у можливості ОСОБА_2 здійснити вплив на суддю ОСОБА_4 для того, щоб останній прийняв бажане для ОСОБА_3 рішення. При цьому, не має значення, чи відбувався реально такий вплив і чи мав він позитивний результат.

39.За таких обставин, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 на момент вчинення злочину був фізичною, осудною особою, яка досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність та яка, фактично і за усвідомленням заявника, могла здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, а отже був суб`єктом інкримінованого йому злочину.

2)Чи одержував ОСОБА_2 неправомірну вигоду за здійснення впливу на прийняття рішення іншою особою?

40.Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч.2 ст. 369-2 КК України, полягає у вчиненні одного з таких діянь: прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або пропозиція чи обіцянка здійснити вплив за надання такої вигоди.

41. ОСОБА_2 обвинувачується саме в одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави. Тож, вирішуючи питання щодо наявності в діях ОСОБА_2 ознак об`єктивної сторони інкримінованого йому злочину, суду необхідно дати відповіді на такі питання:

1)Чи одержував ОСОБА_2 неправомірну вигоду?

2)Чи обумовлювалося таке одержання неправомірної вигоди здійсненням впливу на прийняття рішення іншою особою?

42.Згідно з приміткою до ст. 364-1 КК України у статті 369-2 цього Кодексу під неправомірною вигодою слід розуміти, зокрема, грошові кошти, які одержують без законних на те підстав.

43.Судом встановлено, що 08 червня 2017 року суддя ОСОБА_2. у своєму службовому кабінеті отримав від громадянина ОСОБА_3 грошові кошти в якості неправомірної вигоди.

44.Так, з матеріалів аудіо- та відеоконтролю (т.5, а/с №122-125), з показань заявника ОСОБА_3 та обвинуваченого ОСОБА_2 встановлено, що 06 червня 2017 року між ними відбулась зустріч, під час якої останні домовились про здійснення ОСОБА_2 впливу на суддю ОСОБА_4 з тим, щоб останній прийняв рішення в інтересах ОСОБА_3 по справі, яка перебувала у нього на розгляді. При цьому, погоджуючись на прохання ОСОБА_3 переговорити із суддею ОСОБА_4 обвинувачений призначив наступну зустріч і дав зрозуміти, що за такі дії необхідно буде надати неправомірну вигоду. Про вказане свідчить фраза: «Ну давайте десь через 2 дні, сьогодні вівторок давайте десь у четвер десь на 9 годину під`їдьте, я з ним переговорю якщо він погодиться то щось тоді значить…».

45.Зустрівшись через 2 дні - 08 червня 2017 року у службовому кабінеті обвинуваченого, останній повідомив громадянина ОСОБА_3 про виконання своєї частини домовленості, зокрема, що він переговорив із суддею ОСОБА_4 і останній погодився призначити ОСОБА_3 мінімальний штраф. При цьому знову дав зрозуміти, що за такі дії потрібно буде надати неправомірну вигоду. Про вказане свідчить фраза: «..переговорив із суддею там получився штраф мінімальний але щось йому там треба помогти…».

46.У відповідь на сказане ОСОБА_3 передав обвинуваченому білий паперовий конверт із фразою: «Це Вам», на що обвинувачений відповів: «Короче поняв, на п`ятнадцяте буде повістка приходьте розпишетесь та оплатите штраф». Після цього, ОСОБА_3 поцікавився, як буде здійснена оплата дій судді ОСОБА_4 , зокрема запитав: «А з ним як?», на що обвинувачений відповів: «Шо шо…там все цей, як то кажуть двадцять відсотків йому візьму тай все, там хоч тисяча гривень є якась?…». На це ОСОБА_3 повідомив обвинуваченому, що у конверті знаходиться чотири тисячі гривень.

47.Також на відеозаписі за результатами аудіо- відеоконтролю зафіксовано як обвинувачений після одержання у білому паперовому конверті неправомірної вигоди, повертається на своє робоче місце, розкриває вказаний конверт, перераховує наявні там грошові кошти і поміщає їх у правий карман штанів, у які він був на той час одягнений, а конверт кладе до шухляди робочого столу, що розміщена з правого боку від обвинуваченого.

48.Підтвердженням того, що ОСОБА_2 одержав саме грошові кошти, які надав йому в якості неправомірної вигоди ОСОБА_3 , слугують результати НСРД - контролю за вчиненням злочину. Так, 07 червня 2017 року у ході вказаної НСРД було проведено огляд, ідентифікацію та помічення грошових коштів, які були добровільно надані ОСОБА_3 для проведення перевірки фактів, викладених у його заяві про вчинення злочину. Зокрема, відповідно до протоколу, вказані грошові кошти з обох боків оброблено спецхімпрепаратом «Светлячок-М», внаслідок чого вказані купюри при освітленні лампою із спеціальним випромінюванням світяться світло-зеленим кольором та при дотику до них залишають сліди аналогічного кольору. Зазначені грошові кошти, після їх огляду, ідентифікації та оброблення поміщено в паперовий конверт білого кольору, у верхньому правому куті якого розміщена марка із зображенням плоду та написом: «Дерен справжній» і повернено громадянину ОСОБА_3 для подальшого використання їх під час проведення заходів з підтвердження фактичних даних про вимагання та одержання неправомірної вигоди ОСОБА_2 . Взірець спецхімпрепарату «Светлячок-М», а саме оброблений ватний тампон поміщено в спеціальний поліетиленовий пакет № 1193349 із написом: "Взірець спецхімпрепарату "Светлячок-М", яким оброблялися грошові кошти в сумі 4000 гривень та підписано учасниками і присутніми (т.4, а/с №69-73, т. 5 а/с №71).

49.В подальшому, шляхом проведення криміналістичної експертизи спеціальних хімічних речовин №3815 від 31.07.2017, залишки вказаного спецхімпрепарату "Светлячок-М" виявлено, зокрема, у правій кишені брюк ОСОБА_2 , які 08 червня 2017 року були вилучені у обвинуваченого при його затриманні (т.4, а/с №231-234).

50.Виявлення залишків вказаного спецхімпрепарату у правій кишені брюк обвинуваченого, в які він був одягнений 08 червня 2017 року під час зустрічі із ОСОБА_3 , у сукупності із зафіксованим на відеозаписі фактом поміщення ним до цієї ж кишені грошових коштів з конверту, який попередньо цього ж дня в ході розмови передав йому ОСОБА_3 , однозначно підтверджує, що обвинувачений отримав від ОСОБА_3 попередньо оглянуті, помічені та ідентифіковані грошові кошти.

51.При цьому, зі змісту розмов очевидно встановлено, що одержання таких грошових коштів обумовлювалось здійсненням впливу на суддю ОСОБА_4 з тим, щоб він як суддя прийняв бажане для ОСОБА_3 судове рішення.

52.Отримання грошових коштів суддею за здійснення ним впливу на прийняття рішення іншим суддею прямо заборонено законодавством про запобігання корупції і такі дії є кримінально караними, тому законних підстав їх одержувати від ОСОБА_3 він не мав. З огляду на це, вказані грошові кошти, відповідно до примітки до ст. 364-1 КК України, є неправомірною вигодою.

53.Усе викладене також підтверджується і показаннями свідка ОСОБА_3 , допитаного у судовому засіданні 08 лютого 2021 року. Зокрема, свідок повідомив, що він знайомий із суддею ОСОБА_2 у зв`язку із судовим розглядом справи про адміністративне правопорушення, вчинене свідком. В 2017 році (точної дати свідок не пам`ятає) йому зателефонував обвинувачений ОСОБА_2 і розмовляючи з ним в грубій формі, запитав, чому він не приходить на виклики суду та пригрозив, що у випадку неявки до суду може «посадити» свідка до в`язниці. Після вказаної розмови свідок прийшов до службового кабінету судді ОСОБА_2 , де у них відбулась розмова з приводу результатів розгляду вказаної вище справи. Так, обвинувачений повідомив, що вже розглянув справу і призначив йому адміністративне стягнення у вигляді громадських робіт. ОСОБА_3 у відповідь пояснив, що не має змоги відбувати призначене йому стягнення у вигляді громадських робіт, на що ОСОБА_2 порекомендував йому ухилитись від відбування вказаного стягнення, не з`являтись за місцем проживання та пообіцяв, що після надходження до суду подання про заміну невідбутої частини адміністративного стягнення винесе відповідну постанову про заміну громадських робіт на штраф.

Після цього, на початку травня щодо нього був складений ще один протокол про адміністративне правопорушення, який так само був скерований на розгляд Ковельського міськрайонного суду Волинської області.

Свідок не пам`ятає точно, хто першим зателефонував - він особисто, чи обвинувачений, проте під час телефонної розмови свідок запитав про можливість поговорити із суддею по його другій адміністративній справі, на що обвинувачений відповів, щоб він прийшов до нього. При цьому свідок зазначив, що їхні стосунки із суддею ОСОБА_2 дозволяли зателефонувати останньому та звернутися за допомогою.

Надалі, 06 червня 2017 року він прийшов до службового кабінету ОСОБА_2 , де вони спочатку обговорювали його першу справу про адміністративне правопорушення, зокрема, щодо розгляду подання на заміну громадських робіт на штраф. Після цього ОСОБА_3 звернувся до обвинуваченого із проханням допомогти у вирішенні ще однієї справи про адміністративне правопорушення, яку передали на розгляд судді ОСОБА_4 . На вказане прохання ОСОБА_2 погодився, повідомив що переговорить із суддею і написав на листочку чи набрав на телефоні, точно свідок не пам`ятає, число «4000», з чого він зрозумів, що суддя хоче отримати від нього грошові кошти у вказаному розмірі.

Після цієї зустрічі свідок вирішив звернутися до правоохоронних органів. Так, 07 червня 2017 року в приміщенні поліції у м. Луцьку він особисто написав заяву про вчинення злочину і надав свої власні кошти у сумі 4000 гривень. В його присутності та при двох понятих вказані грошові кошти оглядали, копіювали, переписували номера купюр, після чого помічали якоюсь речовиною та поклали в конверт, який помістили йому у верхній карман сорочки. На наступний день зранку на заправці по дорозі до м. Ковеля правоохоронці вручили йому записуючу техніку і він поїхав до Ковельського міськрайонного суду Волинської області. На вході в суд був розпорядник, який запитав до кого свідок прямує, подзвонив до судді і після цього дозволив зайти. Свідок піднявся до службового кабінету судді ОСОБА_2 , де останній йому повідомив, що він все вирішив із суддею ОСОБА_4 , за що свідок передав йому грошові кошти в конверті. Також свідок повідомив, що обвинувачений уточнив у нього суму грошових коштів, яка знаходилась в конверті, на що він сказав, що там чотири тисячі гривень і після цього пішов. Свідок пояснив, що грошові кошти він давав для судді ОСОБА_4 та обвинуваченому за ту справу, яка була у нього на розгляді.

Надаючи оцінку вказаним показанням свідка ОСОБА_3 , суд вважає, що вони є логічними, послідовними та узгоджуються із іншими доказами у справі, через що довіра до них не підірвана, а правдивість сумнівів не викликає. На поставлені колегією суддів питання, а також під час перехресного допиту, свідок відповідав впевнено, чітко та без протиріч, а тому колегія суддів вважає їх достовірними.

54.Крім того, факт одержання грошових коштів від ОСОБА_3 , а також надання згоди останньому переговорити із суддею ОСОБА_4 підтвердив і сам обвинувачений під час його допиту. Зокрема, у судовому засіданні від 04 червня 2021 року обвинувачений не заперечував змісту розмов, зафіксованих в ході проведених ОРЗ та не піддавав сумніву їх справжність і при цьому вказав, що дійсно пообіцяв ОСОБА_3 переговорити із суддею ОСОБА_4 з приводу його справи, а 08 червня 2017 року у своєму службовому кабінеті дійсно отримав від ОСОБА_3 конверт, у якому містились грошові кошти у розмірі 3800 грн., однак він розцінював їх як оплату штрафів, призначених за результатами розгляду вказаного вище подання та справи, що перебувала у судді ОСОБА_4 .

55.Водночас, показання обвинуваченого щодо призначення грошових коштів не відповідають дійсності і спростовуються матеріалами кримінального провадження. По-перше, сплата адміністративного стягнення у виді штрафу здійснюється у передбаченому законом порядку шляхом зарахування грошових коштів на відповідний розрахунковий рахунок через установу банку, про що обвинуваченому, як судді із багаторічним стажем, достовірно відомо. По-друге, зміст подальшого спілкування обвинуваченого із ОСОБА_3 очевидно свідчить не на користь запропонованої обвинуваченим версії подій, оскільки останній вказує ОСОБА_3 на необхідність в майбутньому сплатити штраф та надати відповідні підтверджуючі квитанції. Про вказане свідчать, зокрема, такі фрази обвинуваченого вже після одержання грошових коштів: «…Короче поняв, на 15-те буде повістка, приходите розпишетесь та оплатите штраф», «…Приїжджайте 15-го з квитанціями там все, там десь вийде 51 гривня штрафу як мінімум як він казав і 1000 гривень там гривень триста вийде судовий збір десь біля того..», «…постанову я Вам направлю по місцю проживання, сплатите не сплатите і їдьте не робіть ті проблеми…». По-третє, така версія обвинуваченого спростовується також характером його поведінки після одержання неправомірної вигоди, зокрема, тим, що ОСОБА_2 , одержавши від ОСОБА_3 конверт, сівши за робоче місце, перерахував грошові кошти та помістив їх в карман своїх штанів, а конверт поклав в шухляду. Вказане, на переконання суду, свідчить про те, що обвинувачений мав намір розпоряджатись ними як власними, а не здійснювати за їх рахунок оплату адміністративного стягнення у вигляді штрафу за ОСОБА_3 .

56.До того ж, суд враховує, що протягом усього судового розгляду обвинувачений неодноразово стверджував, що відносно нього мала місце провокація одержання неправомірної вигоди. На переконання колегії суддів, заявляючи про провокацію, особа погоджується із тим, що об`єктивна сторона злочину відбулась, однак не за її власним і вільним бажанням, а внаслідок неправомірного схиляння до цього з боку працівників правоохоронних органів або залучених ними осіб.

57.За таких обставин, судом достовірно встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 , будучи суддею Ковельського міськрайонного суду Волинської області, 08 червня 2017 року, перебуваючи у своєму службовому кабінеті, одержав від громадянина ОСОБА_3 грошові кошти в якості неправомірної вигоди за здійснення впливу на іншого суддю вказаного суду - ОСОБА_4 , чим повністю виконав об`єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.

58.Водночас, у процесі судового розгляду встановлено, що є певні неузгодженості щодо точної суми грошових коштів, які були отримані обвинуваченим в якості неправомірної вигоди.

59.Так, за змістом обвинувального акта, ОСОБА_2 отримав 4000 грн. (т.1, а/с №1-12), згідно із заявою про вчинення злочину, обвинувачений вимагав від ОСОБА_3 4000 грн. (т.3, а/с №161), і сам ОСОБА_3 вказує, що був впевнений, що у конверті, який він передавав обвинуваченому містилось 4000 грн.

60.Разом з тим, згідно з протоколом огляду, ідентифікації та помічення грошових коштів від 07 червня 2017 року та додатками до нього, а саме - копіями заздалегідь ідентифікованих та помічених грошових коштів, свідку ОСОБА_3 було вручено купюри номіналом 500 (п`ятсот) гривень в кількості 3 шт., 200 (двісті) гривень в кількості 11 шт., 100 (сто) гривень в кількості 1 шт., що в сумі становить 3800 грн., а не 4000 грн. (т.4, а/с №69-73).

61.Так само і понята ОСОБА_6 , яка була присутня при проведенні огляду, ідентифікації та помічення грошових коштів від 07 червня 2017 року, а також під час проведення огляду місця події від 08 червня 2017 року, в процесі її допиту у судовому засіданні від 19 лютого 2021 року зазначила, що в кабінеті судді ОСОБА_2 було виявлено та вилучено ті самі грошові кошти, що попередньо помічались та оглядались, їх серії та номери повністю співпадали. При цьому, понята вказала, що сума віднайдених грошових коштів становила 3800 грн. Аналогічно з цим, інша понята ОСОБА_7 під час її допиту у судовому засіданні від 19 лютого 2021 року підтвердила, що при огляді місця події від 08 червня 2021 року у службовому кабінеті судді ОСОБА_2 були вилучені грошові кошти у розмірі 3800 грн., які повністю співпадали за серіями і номерами з тими, що оглядались і помічались за день до того. При цьому, понята вказала, що при проведенні огляду, ідентифікації та помічення грошових коштів 07 червня 2017 року ОСОБА_3 у конверті передавались 4000 грн., а уже у кабінеті ОСОБА_2 вилучалось 3800 грн. і був недорахунок, однак пояснити цієї розбіжності вона не змогла, вказала, що скоріш за все мала місце помилка. Аналогічно з цим, свідок ОСОБА_8 під час його допиту у судовому засіданні від 28 квітня 2021 року вказав, що на підставі доручення здійснював оперативний супровід цього кримінального провадження і пам`ятає, що при обрахунку грошових коштів мала місце арифметична помилка, фактично під час обох слідчих дій були наявні 3800 грн.

62.Крім того, обвинувачений ОСОБА_2 , надаючи показання у судовому засіданні від 04 червня 2021 року, зазначив, що в конверті, який він отримав від ОСОБА_3 містились грошові кошти у сумі 3800 грн., які він перерахував і помістив у карман своїх штанів.

63.Оцінюючи вказані розбіжності, суд надає перевагу фактичним даним, що містяться у протоколі огляду, ідентифікації та помічення грошових коштів від 07 червня 2017 року та показанням свідків, що узгоджуються між собою та не містять протиріч і приходить до висновку, що сума фактично одержаних ОСОБА_2 від ОСОБА_3 грошових коштів становить 3 800 грн.

64.Зазначення в обвинувальному акті розміру одержаної ОСОБА_2 неправомірної вигоди у сумі 4000 грн., на переконання суду, є технічною помилкою, яка викликана невірним обрахуванням купюр при проведенні слідчих дій. Проте така неточність не має значення для встановлення ознак об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, оскільки розмір предмету злочину за цією статтею не впливає на кваліфікацію дій особи, що її одержала.

65.Для констатації факту вчинення обвинуваченим діяння, що становить об`єктивну сторону вказаного злочину, достатньо встановити, що він одержав будь-яку суму грошових коштів в якості неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення іншою особою, що і було достовірно встановлено судом.

66.За таких обставин, неточність щодо розміру неправомірної вигоди, наявна в обвинувальному акті, не свідчить про недоведеність пред`явленого обвинувачення у цій частині і не виключає кримінальну відповідальність за інкримінований ОСОБА_2 злочин.

67.Так само не впливає на наявність ознак об`єктивної сторони складу інкримінованого ОСОБА_2 злочину відсутність відомостей про безпосереднє здійснення останнім впливу на суддю ОСОБА_4 та про суму грошових коштів, яка йому призначались. Так, відповідно до показань свідка судді ОСОБА_4 , наданих у судовому засіданні від 15 січня 2021 року, останній ніколи не обговорював із ОСОБА_2 деталі адміністративної справи відносно ОСОБА_3 і ніякого впливу на нього у зв`язку з цією справою обвинувачений не здійснював.

68. Разом з тим, зі змісту диспозиції ч. 2 ст. 369-2 КК України вбачається, що неправомірна вигода може одержуватись як особисто для суб`єкта злочину, так і для третьої особи, при цьому на кваліфікацію дій обвинуваченої особи цей факт не впливає. Так само і питання про те, чи передавались фактично такі гроші третій особі чи ні, і чи збирався обвинувачений їх передавати, не входить до предмету доказування і не має значення для встановлення ознак об`єктивної сторони вказаного злочину. А тому питання про те, чи передавалась ОСОБА_4 частина одержаної ОСОБА_2 неправомірної вигоди не входить до предмету доказування за інкримінованим злочином.

69.За таких обставин, суд приходить до висновку, що наявні у матеріалах кримінального провадження докази підтверджують факт одержання ОСОБА_2 неправомірної вигоди від громадянина ОСОБА_3 за здійснення впливу на прийняття рішення суддею ОСОБА_4 , тобто свідчать про виконання обвинуваченим об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 369-2 КК України.

3)Чи є така особа уповноваженою на виконання функцій держави, відповідно до примітки статті 369-2 КК України?

70.За змістом диспозиції ч. 2 ст. 369-2 КК України, неправомірна вигода отримується суб`єктом злочину за здійснення впливу на прийняття рішення не будь-якою особою, а лише особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

71.Тому, суду слід вирішити питання про те, чи був суддя ОСОБА_4 особою, уповноваженою на виконання функцій держави, в розумінні ст. 369-2 КК України, оскільки саме впливом на нього обумовлювалось отримання неправомірної вигоди ОСОБА_2 .

72.На це питання колегія суддів відповідає ствердно, виходячи з таких міркувань.

73.Згідно з приміткою до ст. 369-2 КК України в редакції, що діяла на час вчинення злочину, особами, уповноваженими на виконання функцій держави визнавались особи, зазначені у пп. 1-3 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про засади запобігання і протидії корупції». До переліку таких осіб відносились в т.ч. і судді. Водночас, на час вчинення ОСОБА_2 злочину вказаний закон втратив чинність у зв`язку з набранням та введенням в дію нового Закону України «Про запобігання корупції». Цей новий закон так само містив перелік осіб, уповноважених на виконання функцій держави і до цього переліку відносились судді, однак посилання на цей закон було відсутнє в примітці до ст. 369-2 КК України.

74.За таких обставин, суду слід встановити, чи могла бути у цьому кримінальному провадженні застосована ч. 2 ст. 369-2 КК України, якщо на час вчинення відповідного діяння примітка до цієї статті відсилала до положень Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», який втратив чинність.

75.Вказана правова проблема вже була предметом розгляду Верховного Суду у справі № 722/28/17, який у своїй постанові від 03 червня 2020 року вказав, що обов`язкові ознаки складу злочину визначаються не в примітці до статті КК України, а в її диспозиції, тоді як примітка має підпорядковану (допоміжну) роль при з`ясуванні змісту окремих понять, які вживаються в диспозиції. І хоча в багатьох випадках зміст примітки має вирішальне значення для встановлення ознак складу того чи іншого злочину, у цьому конкретному випадку примітка конкретизує, кого слід розуміти під зазначеними у диспозиції цієї статті «особами, уповноваженими на виконання функцій держави», за вплив на прийняття рішення якими особа приймає пропозицію, обіцянку або одержує неправомірну вигоду (ч. 2). Так, Верховний Суд дійшов висновку, що наявність у примітці до ст. 369-2 КК України в період з 26 квітня 2015 року до 20 березня 2020 року посилання на Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції», який у цей період уже не був чинним, не означає нечинності ст. 369-2 КК України в цілому, а вимагає лише застосування вузького підходу до тлумачення поняття «особи, уповноважені на виконання функцій держави». Більше того, Верховний Суд враховує те, що наявність у примітці посилання на Закон, який втратив чинність, обумовлена тим, що замість нього було ухвалено новий спеціальний закон - Закон України «Про запобігання корупції», який так само, як і попередній, відносить суддів і прокурорів до числа осіб, уповноважених на виконання функцій держави. Це вказує на відсутність наміру законодавця декриміналізувати склад злочину, передбаченого ст. 369-2 КК України [3].

76.Застосовуючи вироблений Верховним Судом підхід, із урахуванням обставин цього кримінального провадження, колегія суддів вважає, що зміст диспозиції ч. 2 ст. 369-2 КК України був достатньо ясним і передбачуваним для ОСОБА_2 , який не міг не розуміти, тим паче, як особа з суддівським досвідом, що суддя є особою, уповноваженою на виконання функцій держави і що одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення суддею є кримінально-караним діянням. Тим більше, що відповідно до п. «ґ» ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», у редакції, чинній на момент вчинення злочину, професійні судді відносились до осіб, уповноважених на виконання функцій держави.

77.Як було встановлено колегією суддів, ОСОБА_4 на час подій, що розглядаються, обіймав посаду судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області, а тому був особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

4)Чи діяв ОСОБА_2 з прямим умислом?

78.З суб`єктивної сторони, злочин, передбачений ч. 2 ст. 369-2 КК України, може бути вчинений лише з прямим умислом.

79.Прямий умисел у злочинах з формальним складом (яким є інкримінований ОСОБА_2 злочин) характеризується психічним ставленням виключно до діяння.

80.Тож, для встановлення прямого умислу на вчинення злочину з формальним складом слід з`ясувати, чи усвідомлює особа суспільно-небезпечний характер свого діяння (інтелектуальна ознака умислу) і чи бажає вчинити таке суспільно-небезпечне діяння (вольова ознака умислу).

81.Враховуючи специфіку діяння, яке становить об`єктивну сторону інкримінованого обвинуваченому злочину, суду необхідно надати відповіді на такі питання:

1) чи усвідомлював обвинувачений факт одержання ним грошових коштів в якості неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави?

2) чи усвідомлював обвинувачений суспільно-небезпечний характер своєї поведінки і чи бажав діяти саме таким чином?

82.Вирішуючи вказані питання, суд виходить з таких міркувань.

83.Під час судового розгляду колегією суддів було встановлено, що ОСОБА_2 , одержуючи 08 червня 2017 року від ОСОБА_3 грошові кошти, цілком усвідомлював, що вони одержуються ним в якості неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення суддею ОСОБА_4 . Такий висновок суду ґрунтується на результатах аудіо- та відеоконтролю (т.5, а/с №122-125), з якими узгоджуються і показання свідка ОСОБА_3 , які надані у судовому засіданні від 08 лютого 2021 року.

84.Так, із запису розмови ОСОБА_2 із ОСОБА_3 від 06 червня 2017 року чітко вбачається, що останній звертається до обвинуваченого за допомогою у позитивному вирішенні справи про адміністративне правопорушення, яка перебуває на розгляді судді ОСОБА_4 . Зі змісту їх розмови однозначно зрозуміло, що ОСОБА_3 просить обвинуваченого переговорити із суддею ОСОБА_4 з приводу його справи і шляхом здійснення впливу на нього, сприяти у прийнятті рішення в інтересах ОСОБА_3 , на що обвинувачений погоджується без будь-яких заперечень. Зокрема, повідомляє: «Ну, давайте десь через 2 дні, сьогодні вівторок давайте десь у четвер десь на 9 годину під`їдьте, я з ним переговорю якщо він погодиться то щось тоді значить».

85.Відсутність будь-якого заперечення на прохання ОСОБА_3 , більше того обіцянка обговорити бажаний для ОСОБА_3 результат розгляду його справи із головуючим суддею, а також призначення точної дати та часу наступної зустрічі однозначно підтверджує усвідомлення обвинуваченим факту звернення до нього із проханням неправомірно вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

86.Крім того, вже під час зустрічі 08 червня 2017 року обвинувачений повідомляє ОСОБА_3 про те, що він переговорив з суддею ОСОБА_4 і домовився із ним про призначення адміністративного стягнення у вигляді штрафу мінімального розміру, при цьому зазначає, що за вказані дії треба буде надати неправомірну вигоду. На це однозначно вказує фраза обвинуваченого: «..переговорив з суддею, там получився штраф мінімальний але щось йому там треба помогти..».

87.Після того, як ОСОБА_3 у відповідь на цю фразу передає ОСОБА_2 конверт із грошовими коштами, обвинувачений без будь-яких заперечень і зауважень його отримує.

88.Усвідомлення того, що у конверті знаходяться саме грошові кошти підтверджується тим, що обвинувачений уточнює суму коштів, що у ньому міститься, зокрема, питає: «…там хоч тисяча гривень якась є?», на що ОСОБА_3 відповідає: «Там чотири тисячі».

89.Усвідомлення ОСОБА_2 того, що вказані грошові кошти отримуються саме за вплив на суддю ОСОБА_4 підтверджуються попередньою домовленістю про здійснення такого впливу у розмові від 06 червня 2017 року, тим, що грошові кошти були надані одразу після того, як обвинувачений повідомив, що домовився із суддею ОСОБА_4 про призначення ОСОБА_3 мінімального штрафу, а також фразою ОСОБА_2 одразу після отримання ним грошових коштів: «…там все цей, як то кажуть 20 відсотків йому візьму тай все…».

90.Таким чином, зміст вказаних розмов і поведінка обвинуваченого однозначно вказує на усвідомлення ним факту того, що він одержує грошові кошти від ОСОБА_3 в якості неправомірної вигоди за здійснення впливу на прийняття рішення суддею ОСОБА_4 .

91.При цьому, суд критично сприймає доводи обвинуваченого про те, що він розцінював вказані грошові кошти як сплату призначеного ОСОБА_3 адміністративного стягнення у виді штрафу, оскільки, як обґрунтовувалось у абз. 55 цього вироку, така позиція обвинуваченого не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується матеріалами кримінального провадження.

92.Вирішуючи питання про те, чи усвідомлював обвинувачений суспільно-небезпечний характер своєї поведінки та чи бажав діяти саме таким чином, суд виходить із того, що відповідно до ст. 22 ЗУ «Про запобігання корупції» суддям забороняється використовувати своє становище та пов`язані із цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб.

93.Крім того, відповідно до ст. 2 Кодексу суддівської етики, суддя не має права використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб та не повинен дозволяти цього іншим.

94.При цьому, за змістом ст. 24 ЗУ «Про запобігання корупції» та ст. 48 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» суддя, у разі надходження йому пропозиції щодо неправомірної вигоди або подарунка, незважаючи на приватні інтереси, зобов`язаний невідкладно відмовитися від пропозиції, за можливості ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію, залучити свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа співробітників та письмово повідомити про таку пропозицію спеціально уповноважених суб`єктів.

95.Всупереч вказаних вимог, обвинувачений, усвідомлюючи, що ОСОБА_3 звертається до нього із проханням вплинути на прийняття рішення іншим суддею та надає йому за це неправомірну вигоду, беззаперечно приймає таке прохання та охоче, вбачаючи для себе фінансові переваги, отримує грошові кошти. При цьому, будь-яких заходів спрямованих на відмову від неправомірної вигоди і повідомлення про цей факт уповноважених осіб він не здійснив, що підтверджується як показаннями самого обвинуваченого так і показаннями свідка ОСОБА_9 , наданими у судовому засіданні від 15 січня 2021 року, який на час подій, що розглядаються, був Головою Ковельського міськрайонного суду Волинської області.

96.Про бажання діяти саме таким чином свідчить також і те, що обвинувачений неодноразово допускав позапроцесуальне спілкування із ОСОБА_3 , зокрема, самостійно здійснював його виклик до свого службового кабінету, обговорював деталі судового розгляду його справи, а також цікавився справою, що перебувала на розгляді іншого судді. Вказане підтверджується як результатами аудіо- та відеоконтролю, на яких зафіксоване таке позапроцесуальне спілкування, так і показаннями свідка ОСОБА_3 , який в ході допиту зазначив, що їхні стосунки із суддею ОСОБА_2 дозволяли особисто телефонувати йому та звертатись за допомогою. Крім того і сам обвинувачений в ході його допиту підтвердив, що самостійно дзвонив на особистий телефон ОСОБА_3 і повідомляв про результати розгляду його справи та з`ясовував чи отримував він судові повістки.

97.Наявність таких позапроцесуальних відносин судді із учасником справи є категорично неприпустимою, з огляду на вимоги суддівської етики і законодавства у сфері запобігання корупції, та створює умови для неправомірного впливу на нього.

98.Тож, встановлені судом обставини однозначно свідчить про повне усвідомлення ОСОБА_2 суспільно-небезпечного характеру своїх дій та бажання їх вчинити.

99.Доводи сторони захисту про відсутність в діях ОСОБА_2 ознак суб`єктивної сторони через провокацію з боку ОСОБА_3 суд відхиляє з мотивів, викладених у пункті 3 Розділу VІ цього вироку - абз. № 209-245.

100.За таких обставин, суд приходить до висновку, що обвинувачений ОСОБА_2 діяв з прямим умислом, а тому в його діях наявні ознаки суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.

5)Чи відповідає об`єкт посягання ознакам безпосереднього об`єкту інкримінованого обвинуваченому злочину?

101.Безпосереднім об`єктом злочину, передбаченого ст.369-2 КК України, - в першу чергу є відносини, які забезпечують можливість особи, уповноваженої на виконання функцій держави, діяти неупереджено і без будь-якого стороннього впливу. Такі відносини очевидно порушуються внаслідок незаконного втручання в службову діяльність таких осіб.

102.За обставинами цього кримінального провадження ОСОБА_2 стверджував, що за надання йому неправомірної вигоди він може здійснити вплив на суддю ОСОБА_4 , щоб останній прийняв рішення, бажане для ОСОБА_3 .

103.У цьому контексті слід вказати, що за змістом ст. 48 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» суддя має особливий правовий статус, який надає йому можливість самостійно та незалежно від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання здійснювати правосуддя та приймати рішення виключно на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.

104.Створення у громадян враження навіть потенційної можливості незаконного впливу на суддю несе загрозу існуючій правовій системі і підриває довіру громадян до правосуддя. У цьому кримінальному провадженні таке враження у громадянина ОСОБА_3 намагався створити саме представник судової влади, що очевидно завдає ще більшої шкоди авторитету судової влади, оскільки формує сприйняття суду як осередку корупції, дискредитує репутацію інших суддів та підриває впевненість громадян у їх можливості діяти неупереджено.

105.За таких обставин, суд приходить до висновку, що вчинені обвинуваченим дії спричиняють шкоду відносинам з приводу неупередженого виконання функцій держави, що відповідає ознакам безпосереднього об`єкту злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.

106.Таким чином, надавши на кожне з вказаних вище питань ствердну відповідь, суд приходить до висновку про наявність в діях обвинуваченого ОСОБА_2 усіх ознак складу інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.

V.Мотиви неврахування окремих доказів.

1.Мотиви визнання доказів неналежними.

107.Відповідно до ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

108.З огляду на це, будь-які матеріали мають подаватись до суду з обґрунтуванням їх належності, тобто таким чином, щоб суд міг встановити, яка саме інформація має доказове значення і на підтвердження яких саме обставин подано відповідний доказ і яким чином ці обставини стосуються предмета доказування.

109.Водночас, частина наданих стороною обвинувачення матеріалів жодним чином не стосуються обставин, що входять до предмета доказування у даній справі, зокрема:

-щоденник в обкладинці чорного кольору з рукописними записами;

-гаманець чорного кольору із його вмістом;

-мобільні телефони Nokia L200 і BRAVIS;

-протокол огляду від 11 серпня 2017 року, відповідно до якого детективом було оглянуто вказані вище мобільні телефони Nokia L200 і BRAVIS і не виявлено інформації, яка б становила інтерес для органу досудового розслідування (т.4, а/с №215-218);

-протокол огляду від 11 вересня 2017 року вказаного вище щоденника в обкладинці чорного кольору з рукописними записами, а також гаманця чорного кольору з його вмістом (т.4, а/с №219-220);

110.Так, прокурор під час судового розгляду не зміг пояснити, на підтвердження чи спростування яких саме обставин ним подаються вказані вище докази, таких відомостей не встановлено також судом при самостійному їх дослідженні.

111.На переконання колегії суддів, вказані докази є неналежними, оскільки не містять відомостей, які б підтверджували чи спростовували будь-які обставини, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, тобто не мають будь-якого логічного зв`язку із обставинами, що становлять предмет доказування, а тому суд не приймає їх в якості доказів.

112.З цих же підстав суд відхиляє в якості доказів і показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , оскільки під час допиту вони не повідомили суду жодних відомостей, які б спростовували чи підтверджували важливі для даної справи обставини.

113.Так, під час допиту свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_17 , які на час подій, що розглядаються, працювали секретарем та помічником судді ОСОБА_2 відповідно, повідомили, що їм нічого не відомо про адміністративну справу відносно ОСОБА_3 , а про обставини вказаного кримінального провадження дізналися лише із ЗМІ.

114.Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 повідомив, що є судовим розпорядником Ковельського міськрайонного суду Волинської області. Щодо обставин вказаного кримінального провадження зазначив, що йому нічого невідомо, оскільки він перебував у щорічній відпустці у період, у який відбувались описані в обвинувальному акті події.

115. ОСОБА_12 так само не змогла повідомити будь-яких обставин, що підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні, зокрема, вказала, що у першій половині 2017 року вона дійсно працювала інспектором з питань пробації Ковельського МРВ філії ДУ «Центр пробації» у Волинській області, однак будь-яких відомостей щодо виконання рішень Ковельського міськрайонного суду Волинської області відносно ОСОБА_3 не пам`ятає, оскільки пройшло дуже багато часу.

116.Допитані в судовому засіданні свідок сторони захисту ОСОБА_15 , який був слідчим у цьому кримінальному провадженні та свідок сторони обвинувачення ОСОБА_14 , який здійснював оперативний супровід цього провадження, також не повідомили суду будь-яких відомостей про обставини, що підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні або мають будь-яке значення для нього.

117.Так само суд не бере до уваги дискредитуючі свідка ОСОБА_3 відомості, а саме - показання свідка ОСОБА_16 , оскільки обставини участі ОСОБА_3 в якості заявника в інших кримінальних провадженнях щодо корупційних злочинів мали місце набагато пізніше ніж події, що є предметом даного судового розгляду, а показання свідка ОСОБА_3 підтверджуються також іншими доказами у цьому кримінальному провадженні. Тому наведені стороною захисту відомості не можуть вплинути на висновки суду щодо достовірності показань вказаного свідка.

118.Крім того, свідок особисто повідомив, що є обвинуваченим у іншому кримінальному провадженні, розпочатому за заявою ОСОБА_3 , а тому показання свідка про провокаційні дії заявника та його систематичну співпрацю з правоохоронними органами суд сприймає критично, враховуючи його упередженість, викликану особистою неприязністю між ними.

2.Мотиви визнання доказів недопустимими.

119.За змістом статей 86-87 КПК України, ключовою умовою визнання доказів недопустимими є встановлення факту їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. При цьому, зібрані таким шляхом докази не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень і на них не може посилатись суд при ухваленні судового рішення, оскільки це порушує право особи на справедливий судовий розгляд.

120.Перевірка доказів на їх допустимість є однією з найважливіших гарантій забезпечення прав і свобод людини в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі. З огляду на це, суд має детально аналізувати надані сторонами докази на предмет їх допустимості.

121.У ході судового розгляду цього кримінального провадження стороною захисту неодноразово заявлялись клопотання про визнання доказів сторони обвинувачення недопустимими з різних підстав. Зокрема, недопустимим в якості доказу сторона захисту вважає результати огляду місця події від 08 червня 2017 року, під час якого в службовому кабінеті обвинуваченого були виявлені та вилучені попередньо оглянуті, ідентифіковані та помічені грошові кошти і паперовий конверт, в який вони були заздалегідь поміщені.

122.Так, сторона захисту вважає, що вказаний протокол із додатками є недопустимим доказом, оскільки фактично було проведено не огляд місця події, а невідкладний обшук без ухвали слідчого судді. При цьому, всупереч вимог ч. 9 ст. 49 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» подальша легалізація такого обшуку була здійснена на підставі судового рішення, ухваленого за клопотанням неуповноваженої особи. З огляду на це, здобуті внаслідок такої слідчої дії докази мають бути визнані недопустимими на підставі ч. 1 ст. 87 КПК України.

123.Вирішуючи порушене стороною захисту питання, суд виходить із таких міркувань.

124.Згідно з наданими стороною обвинувачення доказами, 08 червня 2017 року у службовому кабінеті судді ОСОБА_2 було проведено огляд місця події, про що було складено відповідний протокол (т.4, №а/с 127-133).

125.Після проведення вказаної слідчої дії прокурор у цьому кримінальному провадженні звернувся до слідчого судді із клопотанням в порядку ч. 3 ст. 233 КПК України з метою легалізації своїх дій як невідкладного обшуку (т.4, №а/с 162-166) і отримав відповідну ухвалу слідчого судді, якою було надано дозвіл на проведення відповідних дій та вилучення в їх ході речей і документів (т.4, №а/с 167-168).

126.Такі дії сторони обвинувачення суд вважає незаконними, а результати проведених у такий спосіб дій - недопустимими в якості доказів, виходячи з того, що:

1)в службовому кабінеті ОСОБА_2 фактично був проведений обшук без отримання попереднього дозволу слідчого судді, а не огляд місця події;

2)подальша легалізація такого обшуку як невідкладного не відповідала вимогам законодавства, оскільки вона відбулась без ефективного ретроспективного судового контролю, а з клопотанням про дозвіл на проведення невідкладного обшуку звернувся неуповноважений прокурор;

127.Так, відповідно до ч. 2 ст. 234 КПК України, обшук може бути проведений лише на підставі ухвали слідчого судді. Водночас, ч. 3 ст. 233 КПК України передбачено перелік випадків, за наявності яких слідчий, дізнавач, прокурор, мають право провести обшук житла чи іншого володіння особи до постановлення такої ухвали (невідкладний обшук).

128.Цей перелік є вичерпним і до нього належать лише невідкладні випадки пов`язані із врятуванням людей та майна, чи з безпосереднім переслідуванням підозрюваних осіб. Відповідно, за відсутності таких виняткових обставин, проведення обшуку без ухвали слідчого судді не допускається.

129.Дослідивши протокол огляду місця події та переглянувши відеозапис цієї слідчої дії, судом було встановлено, що під час її проведення працівники правоохоронного органу не обмежувались поверхневим оглядом та безпосереднім виявленням доказів на місці події, а здійснювали активне відшукання речей і документів, зокрема, відкривали шухляди, сейфи та шафи, що є недопустимим під час проведення огляду. Фактично ж вказані дії являли собою обшук, а не огляд місця події. При цьому, такий обшук проводився без отримання попереднього дозволу слідчого судді.

130.Бажаючи зберегти зібрані в результаті докази, після проведення огляду місця події, прокурор звернувся до слідчого судді із клопотанням в порядку ч. 3 ст. 233 КПК України з метою легалізації своїх дій як невідкладного обшуку і отримав відповідний дозвіл.

131.Водночас, така легалізація не відповідала вимогам п. 2 ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки втручання у права обвинуваченого не було здійснено " згідно із законом".

132.Так, ст. 8 Конвенції вимагає, зокрема, достатніх гарантій проти свавілля, а тому відсутність попереднього судового дозволу на втручання у приватне життя (зокрема, шляхом обшуку) має бути врівноважена наявністю ефективного ретроспективного судового перегляду. Такий перегляд вимагається положеннями ч. 3 ст. 233 КПК України, відповідно до якої слідчий суддя, крім іншого, зобов`язаний перевірити, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до володіння особи без ухвали слідчого судді. Тому, слідчий/прокурор у своєму клопотанні мав довести, а слідчий суддя встановити та в своїй ухвалі належним чином мотивувати, що обставини справи дійсно були надзвичайними і виправдовували негайний обшук без попереднього судового дозволу.

133.Водночас, посилання на відповідні виняткові обставини відсутнє як у клопотанні прокурора про легалізацію такого обшуку, так і в ухвалі слідчого судді, постановленій за результатами його розгляду. Обґрунтуванням відповідного клопотання слугували лише ті обставини, що були встановлені вже у результаті безпосереднього проведення відповідної слідчої дії, а не ті, що існували на момент прийняття рішення про проведення невідкладного обшуку.

134.Так само і в ухвалі слідчого судді не наведено жодних аргументів, які, на його думку, могли виправдати таку невідкладність. Зокрема, у відповідному судовому рішенні відсутні посилання на будь-які особливі обставини, передбачені ч. 3 ст. 233 КПК України, які могли бути підставою для проникнення до володіння обвинуваченого без попереднього судового дозволу. Водночас, враховуючи, що слідчий у своєму клопотанні не зміг довести, що обставини справи справді були надзвичайними і виправдовували невідкладний обшук, ефективний судовий перегляд слідчим суддею був ще більш необхідним, ніж зазвичай (аналогічна правова позиція, викладена у рішенні ЄСПЛ по справі «Ilieva v. Bulgaria», §16) [4].

135.Разом з тим, суд вимушений констатувати, що такий ефективний ретроспективний судовий контроль фактично не відбувся, а тому втручання у право обвинуваченого не було здійснено "згідно із законом", як цього вимагає стаття 8 Конвенції.

136.Крім того, суд звертає увагу на те, що спроба легалізації вказаних вище дій як невідкладного обшуку відбулась за клопотання неуповноваженої особи із порушенням прав людини, гарантованих Конституцією та законами України.

137.Так? положеннями ч. 9 ст. 49 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» передбачено особливий порядок здійснення досудового розслідування відносно судді, відповідно до якого проведення стосовно судді слідчих дій, що можуть проводитися лише з дозволу суду, здійснюється на підставі судового рішення, ухваленого за клопотанням Генерального прокурора або його заступника, керівника регіональної прокуратури або його заступника.

138.Водночас, судом встановлено, що клопотання про проведення обшуку у службовому кабінеті судді ОСОБА_2 , подане в порядку ч. 3 ст. 233 КПК України, було погоджено прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Волинської області ОСОБА_18 , який на момент такого звернення не був ані керівником вказаної регіональної прокуратури, ані його заступником.

139.Таким чином, з клопотанням про проведення обшуку у службовому кабінеті судді ОСОБА_2 звернулась неуповноважена особа, що є порушенням гарантованого Конституцією України права судді на недоторканність та незалежність.

140.Так, згідно з положеннями ст. 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. При цьому, дотримання вказаних засад нерозривно пов`язане зі спеціальним порядком кримінального провадження щодо таких службових осіб.

141.Таке ускладнення кримінально-процесуальної форми проведення слідчих дій відносно суддів є реалізацією конституційних гарантій їх незалежності та захисту від протиправного впливу і втручання будь-яких суб`єктів у їхню професійну діяльність зі здійснення правосуддя в державі.

142.Натомість, порушення особливого порядку проведення слідчих дій відносно судді порушує передбачені Конституцією гарантії суддівської незалежності та недоторканності.

143.Таким чином, обшук у службовому кабінеті судді ОСОБА_2 був проведений з істотним порушенням вимог чинного законодавства.

144.Вирішуючи питання про допустимість доказів, зібраних в результаті такого обшуку? суд виходить із положень ст. 87 КПК України, відповідно до якої, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

145.Як було встановлено вище, обшук в службовому кабінеті ОСОБА_2 був проведений з істотним порушенням права на приватне життя, гарантованого ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, оскільки втручання у таке право здійснено не згідно з законом і крім того, з порушенням передбачених Конституцією та законами України гарантій суддівської незалежності та недоторканності, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України, отримані в результаті таких дій докази мають бути визнані недопустимими.

146.За таких обставин, суд визнає недопустимими доказами результати обшуку службового кабінету обвинуваченого від 08.06.2017, а саме: протокол огляду місця події від 08 червня 2017 року із додатками в частині фіксації ходу та результатів обшуку, а також вилучені в ході його проведення паперовий конверт білого кольору та грошові кошти в сумі 3800 грн.

147.Враховуючи, що вказані речові докази отримані внаслідок істотного порушення прав людини, то у порядку ч. 1 ст. 87 КПК України, здобуті на їх підставі похідні докази також мають бути визнані недопустимими. У зв`язку із цим, суд визнає недопустимим також висновок №3815 криміналістичної експертизи спеціальних хімічних речовин від 31 липня 2017 року в частині дослідження вказаних грошових коштів та паперового конверту.

148.Водночас, колегія суддів наголошує, що визнання джерела доказів недопустимим не може повністю заперечувати існування фактичних обставин, що в ньому зафіксовано, а також спростовувати показання свідків про такі обставини, оскільки показання є окремим незалежним джерелом доказів у кримінальному провадженні і підлягають самостійній оцінці (аналогічну позицію висловлено також у постанові ККС ВС від 11 квітня 2019 року у справі №642/5974/13-к) [5]. У зв`язку з цим, визнання недопустимими в якості доказів результатів обшуку службового кабінету обвинуваченого від 08 червня 2017 року не призводить до визнання недопустимими показань свідків, які були понятими під час проведення вказаної слідчої дії, а тому суд використовує їх в якості доказів при ухваленні цього вироку, зокрема, в частині встановлення точної суми неправомірної вигоди, одержаної обвинуваченим - у Розділі IV абз. № 61.

149.Крім того, суд звертає увагу на те, що протоколом огляду місця події від 08 червня 2017 року зафіксовано також процедуру проведення іншої слідчої дії - освідування. Вказана слідча дія, на переконання суду, відбулась із дотриманням вимог чинного законодавства, її результати не є похідними від проведеного обшуку, а тому відсутні підстави для визнання їх недопустимими. З огляду на це, суд вважає допустимим доказом протокол огляду місця події від 08 червня 2017 року із додатками в частині фіксації ходу та результатів освідування. Мотиви, з яких суд відхиляє доводи сторони захисту щодо недопустимості результатів освідування детально наведено у пункті 8 Розділу VI цього вироку - абз. №386-396.

150.Інші вилучені під час обшуку службового кабінету обвинуваченого речі та похідні від них докази вже визнані судом неналежними (див. у пункті 1 розділу V вироку - абз. №107-118), тож оцінка їх допустимості є недоцільною, оскільки вони не впливають і не можуть вплинути на висновки суду.

151.У зв`язку із визнанням результатів проведеного огляду місця події недопустимими доказами з вказаних вище підстав, суд не надаватиме оцінку іншим менш суттєвим зауваженням сторони захисту щодо порядку його проведення, оскільки вони не впливають на кінцевий висновок суду щодо допустимості вказаного доказу.

VI.Мотиви суду щодо позиції сторони захисту.

1.Щодо порушення правил предметної підслідності.

152.Обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник Корюкін О.В. в ході судового розгляду неодноразово заявляли про порушення органом досудового розслідування правил предметної підслідності при проведенні процесуальних та слідчих дій на початку кримінального провадження та просили суд визнати всі докази отримані внаслідок такого порушення недопустимими.

153.Так, сторона захисту стверджує, що на самому початку кримінального провадження органу досудового розслідування було відомо, що воно підслідне детективам Національного антикорупційного бюро України, однак, всупереч положень ст. 216 КПК України, досудове розслідування на його початку здійснювалось слідчими СВ прокуратури Волинської області.

154.Вказані обставини, на думку сторони захисту, свідчать про грубе порушення вимог КПК України і повинні тягнути за собою визнання недопустимими усіх доказів, зібраних таким неуповноваженим органом.

155.Такі доводи суд вважає помилковими, оскільки сторона захисту неправильно трактує значення законодавчих норм, що регулюють питання визнання доказів недопустимими.

156.Так, підстави та порядок визнання доказів недопустимими встановлено статтями 86-89 КПК України.

157.У статті 86 КПК України вказано, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий в порядку, встановленому цим Кодексом.

158.Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, що були отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

159.Зміст вказаних норм свідчить, що така властивість доказу, як його допустимість, законодавцем пов`язується саме з порядком отримання відповідних фактичних даних. Саме тому недопустимість доказів обумовлюється порушенням не будь-яких процесуальних правил, а лише тих, що забезпечують порядок отримання доказів у кримінальному провадженні. Тому, на вирішення питання про допустимість доказу не можуть впливати порушення інших правил кримінально-процесуальної процедури, що не мають відношення до порядку збирання доказів.

160.Крім того, як вбачається із самої назви ст. 87 КПК України, її змісту, а також практики Верховного Суду щодо її застосування, визнання доказів недопустимими обумовлюються не будь-якими порушеннями кримінально-процесуальної форми збирання доказів, а лише тими, що спричиняють шкоду фундаментальним правам і свободам людини (аналогічна правова позиція міститься у постановах ККС ВС від 28 січня 2020 року у справі № 359/7742/17, від 8 жовтня 2019 року у справі № 639/8329/14-к та від 12 листопада 2019 року у справі № 236/863/17) [6].

161.За своєю суттю, положення ст. 87 КПК України фактично є кримінально-процесуальною санкцією, яка убезпечує людину (її права та свободи) від зловживань з боку органів досудового розслідування та прокуратури в процесі збирання ними доказів.

162.Тому, оцінюючи допущені стороною обвинувачення порушення, суд у кожному випадку має проводити аналіз суті допущеного порушення у його взаємозв`язку із якістю доказу та з наслідками прийняття такого доказу для прав і свобод людини та справедливості судового розгляду в цілому.

163.Отже, вирішуючи в порядку ст. 87 КПК України питання про недопустимість доказів, суд має встановити: 1) чи мало місце порушення норми, яка забезпечує дотримання порядку збирання доказів, 2) чи спричиняє таке порушення вплив на дотримання прав і свобод людини і 3) чи є цей вплив настільки істотним, щоб обумовити визнання доказу недопустимим.

164.Застосовуючи вказані правила для вирішення порушеного стороною захисту питання, суду належить з`ясувати, чи забезпечують встановлені ст.216 КПК України правила предметної підслідності належний порядок збирання доказів та чи призводить до істотного порушення прав і свобод людини недотримання таких правил.

165.Надаючи відповіді на вказані питання, суд виходить з того, що предметна підслідність являє собою сукупність правил, дотримання яких дозволяє встановити орган, який, з огляду на його спеціалізацію, зможе найбільш ефективно здійснювати розслідування кримінальних правопорушень певного виду.

166.Вказаний процесуальний інститут покликаний оптимізувати і впорядкувати діяльність слідчих органів з розслідування кримінальних правопорушень різних видів, його існування унормовує розподіл державних ресурсів, забезпечує оперативне та злагоджене вирішення міжвідомчих спорів, дозволяє уникнути дублювання повноважень різних органів, тощо.

167.На переконання суду, правила предметної підслідності не є складовою встановленого КПК України порядку збирання доказів, а лише забезпечують раціональний розподіл державних ресурсів, оперативність, злагодженість, ефективність та належну координацію органів досудового розслідування на відповідній стадії кримінального провадження.

168.Порушення цих правил саме по собі не впливає на якість зібраних доказів, оскільки для усіх передбачених в ст. 216 КПК України органів досудового розслідування передбачено однакові правила збирання доказів поза залежністю від їх спеціалізації.

169.Так само їх порушення не впливає і на дотримання прав та свобод людини у кримінальному провадженні, оскільки зміст та обсяг прав сторони захисту не змінюється в залежності від того, який орган проводить досудове розслідування.

170.Той факт, що, з огляду на принцип спеціалізації, розслідування певних видів кримінальних правопорушень віднесено до компетенції якогось конкретного слідчого органу, не означає, що для такого органу існують особливі правила збирання доказів або що лише цей орган може забезпечити дотримання прав і свобод людини у відповідному кримінальному провадженні. На усі без виключення слідчі органи покладено однакові обов`язки із дотримання вимог Конституції та законів України при здійсненні своєї діяльності.

171.З огляду на це, колегія суддів переконана у тому, що проведення досудового розслідування на певному етапі (тим більше, нетривалому) іншим органом досудового розслідування, ніж визначено у ст. 216 КПК України, не має наслідком порушення прав та свобод людини, гарантованих законами та Конституцією України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Більше того, з доводів та клопотань сторони захисту неможливо встановити, яке своє право вони вважають порушеним та у чому полягає істотність такого порушення.

172.За таких обставин, суд приходить до висновку, що проведення досудового розслідування іншим слідчим органом, ніж визначено у ст. 216 КПК України, не має наслідком визнання недопустимими доказів, зібраних таким органом.

173.Додатково колегія суддів відзначає, що визначення предметної підслідності відповідно до вимог ст. 216 КПК України потребує встановлення цілої низки юридичних і фактичних підстав, сукупність яких, дасть можливість вірно визначити орган, який в даній конкретній ситуації повинен здійснювати досудове розслідування.

174.До переліку таких обставин відноситься: кваліфікація діяння, статус особи, яка причетна (може бути причетна) до вчинення кримінального правопорушення, або щодо якої вчинено кримінальне правопорушення, розмір предмета кримінального правопорушення або завданої ним шкоди, місце вчинення кримінального правопорушення, факт початку кримінального провадження іншим органом досудового розслідування, тощо.

175.З огляду на великий обсяг відомостей, що підлягає аналізу при визначенні підслідності, на початку досудового розслідування може бути вкрай важко однозначно і правильно встановити орган, який згідно зі ст. 216 КПК України має розслідувати відповідне правопорушення.

176.Водночас, згідно з вимогами ст. 214 КПК України, слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. При цьому, слідчий не має права відмовити у внесенні відомостей до ЄРДР з підстав того, що виявлене кримінальне правопорушення йому не підслідне. Обов`язок розпочати досудове розслідування покладається на слідчого незалежно від того, чи належить відповідне кримінальне правопорушення до його предметної підслідності чи ні.

177.Крім того, очевидно, що деякі обставини, які впливають на визначення підслідності за конкретним органом, можуть бути виявлені лише у ході подальшого розслідування кримінального правопорушення (розмір шкоди, правильна кваліфікація, тощо), і відповідно, виявлення таких обставин обумовлює необхідність передачі кримінального провадження від одного органу до іншого вже після спливу певного строку від початку досудового розслідування.

178.Сама по собі реєстрація відомостей про кримінальне правопорушення і початок розслідування іншим слідчим органом, ніж визначено у ст. 216 КПК України, не становить порушення кримінального процесуального законодавства і не свідчить про реалізацію повноважень, не передбачених КПК України.

179.Водночас, у більшості випадків саме початковий етап досудового розслідування є визначальним, оскільки у цей період з найбільшою ймовірністю можуть бути виявлені, відшукані та зафіксовані основні сліди вчиненого кримінального правопорушення. Цілком очевидно, що зі спливом часу слідова картина злочину втрачається, що суттєво ускладнює встановлення інформації про конкретну подію злочину та особу, яка його вчинила. Затримка у проведенні слідчих дій на цьому етапі може повністю нівелювати подальшу роботу органів досудового розслідування та унеможливити розкриття кримінального правопорушення. Зміна підслідності і відповідно передача матеріалів з одного органу в інший на цьому етапі однозначно призведе до затримки у проведенні невідкладних слідчих дій і негативно вплине на виконання завдань кримінального провадження.

180.У зв`язку із цим, у більшості випадків основні слідчі дії проводяться на початку досудового розслідування тим органом, який вніс відомості про відповідне кримінальне правопорушення.

181.Подальше визначення підслідності за конкретним слідчим органом з урахуванням встановлених в ході досудового розслідування обставин має здійснюватися прокурором-процесуальним керівником у відповідному кримінальному провадженні.

182.При цьому, з огляду на вказаний вище великий обсяг відомостей, що підлягає аналізу і впливає на можливість правильного визначення підслідності, строк вирішення цього питання прокурором законодавчо не встановлений, а тому визначається ним на власний розсуд з урахуванням обставин конкретного кримінального провадження.

183.До прийняття прокурором відповідного рішення про визначення підслідності за іншим органом досудового розслідування, проведення слідчих дій (в т.ч. негласних) тим органом досудового розслідування, який зареєстрував відповідне кримінальне провадження, або проводив його до виявлення відповідних обставин, відповідає положенням ч. 2 ст. 218 КПК України, не порушує засади законності і забезпечує виконання завдань кримінального провадження, встановлених ст. 2 КПК України (аналогічну правову позицію висловлено також у постанові ККС ВС від 24 березня 2021 року у справі 520/2989/16-к) [7].

184.З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що проведення досудового розслідування слідчими СВ прокуратури Волинської області протягом чотирьох днів (з 06 по 09 червня 2017 року) до моменту визначення підслідності за детективами Національного антикорупційного бюро України (т.4, а/с №176-177) відповідає положенням кримінального процесуального законодавства.

2.Щодо порушення права на захист.

185.Сторона захисту стверджує, що ОСОБА_2 був фактично затриманий о 09 год. 20 хв. 08 червня 2017 року, про що вказано у протоколі затримання, однак не роз`яснюючи йому прав та обов`язків підозрюваного, не повідомляючи, у чому він підозрюється, не надаючи йому право скористатись правовою допомогою та повідомити про своє затримання близьких осіб, в період з 09 год. 20 хв. по 10 год. 20 хв. за його участю було проведено огляд місця події та освідування.

186.На переконання сторони захисту, результати вказаних слідчих дій мають бути визнані судом недопустимими у зв`язку із порушенням права особи на захист.

187.Надаючи оцінку вказаним доводам сторони захисту, суд виходить із того, що стаття 29 Конституції України гарантує, що кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз`яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою допомогою захисника.

188.Ці положення деталізовано у ч. 4 ст. 208 КПК України, відповідно до якої уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз`яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень статті 213 цього Кодексу, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

189.Тобто закон дійсно імперативно вимагає, щоб затримана особа була негайно повідомлена про підстави її затримання та про права, які вона має з цього моменту, особливо щодо права на мовчання та свободи від самовикриття. Так само негайно уповноважена особа, яка здійснила затримання, має повідомити про факт і місце затримання близьких осіб та забезпечити участь захисника.

190.Вказані вимоги покликані захистити права особи, яка у момент затримання перебуває у найбільш вразливому стані. Зокрема, саме доступ захисника на ранніх стадіях провадження є процесуальною гарантією права особи не свідчити проти себе й основоположною гарантією від неналежного поводження. У рішенні ЄСПЛ «Саранчов проти України» (§42) суд вказав, що на початковому етапі провадження обвинувачений часто опиняється в особливо вразливому становищі та у більшості випадків це може бути належним чином компенсовано лише допомогою захисника, завдання якого, серед іншого, полягає у допомозі забезпеченню дотримання права обвинуваченого не свідчити проти себе [8].

191.Недотримання вказаних гарантій піддає особу ризику неналежного поводження та зловживань з боку сторони обвинувачення. Тому допустимість отриманих у цей час доказів повинна піддаватись сумніву і ретельно перевірятись, оскільки існує обґрунтований ризик отримання їх від затриманого внаслідок істотного порушення його прав.

192.Водночас, недотримання порядку затримання не завжди тягне за собою недопустимість доказів, зібраних за участю особи, яка неналежним чином затримана. Тому, оцінюючи допущене стороною обвинувачення порушення прав затриманої особи в контексті допустимості зібраних за участю такої особи доказів, суд у кожному випадку має проводити аналіз суті допущеного порушення у його взаємозв`язку із якістю доказу та з наслідками прийняття такого доказу для прав і свобод людини та справедливості судового розгляду в цілому.

193.Застосовуючи вказані правила до обставин цього кримінального провадження, суд має з`ясувати, чи мало місце порушення прав і свобод затриманого ОСОБА_2 , чи отримано внаслідок такого порушення будь-які докази і чи є допущене порушення та його вплив на якість доказів настільки істотними, щоб зумовити визнання таких доказів недопустимими.

194.Якщо суд надасть ствердні відповіді на кожне з цих питань, докази, що отримані внаслідок відповідного порушення, будуть визнані недопустимими, з огляду на вимоги ч. 1 ст. 87 КПК України.

195.З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 08 червня 2017 року в період з 09 год. 20 хв. по 10 год. 20 хв. у службовому кабінеті ОСОБА_2 було проведено огляд місця події. У цей же період часу працівники органу досудового розслідування провели освідування ОСОБА_2 , в ході якого було зроблено змиви з правої та лівої рук останнього.

196.Проведення вказаних слідчих дій закінчилось о 10 год. 20 хв., що зафіксовано у протоколі огляду місця події (т.4, а/с №127-133).

197.О 12 год. 04 хв. цього ж дня чергового регіонального центру надання безоплатної вторинної правової допомоги у Волинській області було повідомлено про затримання ОСОБА_2 і необхідність забезпечення йому захисника, а о 14 год. 49 хв. - повідомлено його дружину про факт та місце затримання.

198.О 18 год. 30 хв. цього ж дня було складено протокол про те, що ОСОБА_2 був затриманий о 09 год. 20 хв., тобто до початку проведення із ним слідчих дій (т.4, а/с №155-162).

199.Хоча за загальним правилом заборона будь-якій особі залишати місце проведення обшуку/огляду до його закінчення не вважається затриманням в розумінні ст. 209 КПК України, однак, враховуючи, що орган досудового розслідування самостійно констатував факт затримання ОСОБА_2 о 09 год. 20 хв., то саме з цього моменту, йому як затриманому мали б бути забезпечені гарантії, передбачені ч. 4 ст. 208 КПК України.

200.Водночас, як встановлено в ході судового розгляду і підтверджується протоколом та відеозаписом проведених 08 червня 2017 року слідчих дій, а також протоколом затримання, одразу після фактичного затримання ОСОБА_2 о 09 год. 20 хв. йому не було негайно роз`яснено підстави його затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, так само йому негайно не роз`яснили право мати захисника, отримувати медичну допомогу, право давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень статті 213 КПК України, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

201.В період до того часу, як йому було забезпечено гарантовані вище права, за його участю було проведено ряд слідчих та процесуальних дій, в ході яких отримано ряд важливих доказів у цій справі. І лише після спливу майже двох годин з моменту закінчення таких слідчих дій про його затримання було повідомлено чергового регіонального центру надання безоплатної вторинної правової допомоги у Волинській області, а після спливу майже п`яти годин - повідомлено його дружину. Підстави затримання та права затриманому були роз`яснено лише близько 18 год. 30 хв. вже у ході складання протоколу затримання.

202.Таким чином, суд констатує порушення права затриманого на захист, оскільки в період з 09 год. 20 хв. до 12 год. 04. хв. особі не було забезпечено мінімальних гарантій, передбачених ч. 4 ст. 208 КПК України.

203.На питання про те, чи є таке порушення істотним в розумінні ч.1 ст. 87 КПК України, суд відповідає ствердно, виходячи з положень частини другої вказаної статті, яка вимагає визнавати істотним порушенням прав людини і основоположних свобод, зокрема, порушення права особи на захист.

204.Водночас, суд констатує відсутність взаємозв`язку вказаного порушення із доказами, отриманими у цей період, оскільки вони не є результатом порушення права на захист, зокрема, не були отримані внаслідок самообмови та/або неналежного поводження з боку представників правоохоронних органів. Вказане підтверджується складеним в ході таких слідчих дій протоколом, а також відеозаписом проведених дій, з яких вбачається, що збирання відповідних доказів не супроводжувалось примушуванням до самовикриття і не здійснювалось за допомогою методів примусу чи утиску, що нехтують волею обвинуваченого.

205.Крім того, суд звертає увагу на те, що такі процесуальні дії як освідування та огляд місця події носять об`єктивний характер, і не залежить від волі особи, а тому вони не можуть розглядатись як такі, що порушують право особи зберігати мовчання. Тому допущене стороною обвинувачення порушення не може позначитись на змісті отриманих під час цієї дії результатів (аналогічний підхід застосовано у постановах ККС ВС від 10 грудня 2020 року у справі № 751/602/18 та від 31 березня 2021 року № 727/8945/17) [9].

206.Незабезпечення на початку затримання ОСОБА_2 гарантіями ч. 4 ст. 208 КПК України істотним чином не вплинуло на якість зібраних в цей час доказів, оскільки сам по собі статус затриманого не зумовлює особливий порядок проведення огляду місця події та освідування особи. Вказане підтверджується, зокрема і тим, що обов`язкова участь адвоката при їх проведенні чинним КПК України не вимагається.

207.За таких обставин, суд приходить до висновку, що результати вказаних слідчих дій отримано не внаслідок встановленого судом порушення, а вплив такого порушення на зібрані докази не є настільки істотним, щоб зумовити визнання таких доказів недопустимими.

208.Враховуючи викладене, констатоване судом порушення прав затриманого не є підставою для визнання вказаних стороною захисту доказів недопустимими.

3.Щодо провокації вчинення злочину.

209.Під час судового розгляду сторона захисту неодноразово заявляла, що відносно обвинуваченого ОСОБА_2 мала місце провокація з боку органу досудового розслідування, а тому усі докази у цій справі мають бути визнані недопустимими.

210.Зокрема, обвинувачений стверджував, що в розпорядженні органу досудового розслідування не було будь-яких об`єктивно встановлених відомостей щодо наявності підготовчих дій до вчинення злочину чи попереднього наміру на його вчинення, тобто не було підстав для проведення оперативних заходів відносно нього. Крім того, обвинувачений зазначав, що дії залученого стороною обвинувачення заявника ОСОБА_3 не були пасивними, а навпаки, мали провокативний характер, зокрема, саме він шукав зустрічей з ОСОБА_2 і від нього виходила ініціатива обговорити питання впливу на іншого суддю. У підтвердження своїх доводів обвинувачений послався на показання свідка ОСОБА_19 , який на час подій, що розглядаються, працював судовим розпорядником у Ковельському міськрайонному суді Волинської області і під час його допиту у судовому засіданні від 26 березня 2021 року згадав випадок, коли ОСОБА_3 приходив до судді ОСОБА_2 , проте останній дав вказівку не пускати його, що і намагався зробити ОСОБА_19 , однак, незважаючи на це, ОСОБА_3 все одно пройшов до кабінету судді ОСОБА_2 .

211.Надаючи оцінку вказаним доводам сторони захисту, суд виходить з таких міркувань.

212.Перш за все, слід підкреслити, що правоохоронні органи дійсно стикаються із суттєвими складнощами в боротьбі з тяжкими злочинами, зокрема, корупційними, і що це зумовлює необхідність у застосуванні особливих методів їх розслідування. З огляду на цю необхідність, ані національне законодавство, ані прецедентне право ЄСПЛ не забороняє проведення співробітниками відповідних органів таємних операцій під прикриттям, використання агентурних методів та здійснення інших особливих оперативних заходів для розкриття злочинів такої категорії.

213.Так, зокрема, у справі «Ramanauskas v. Lithuania» (§49) ЄСПЛ визнає, що в боротьбі з організованою злочинністю і корупцією поліції все частіше необхідно використовувати таємних агентів, які забезпечені оперативною легендою, інформаторів і негласні методи оперативної роботи [10].

214.Так само неодноразово ЄСПЛ вказував, що використання таких методів саме по собі не перешкоджає праву особи на справедливий судовий розгляд, однак лише за умови наявності ясних, адекватних і достатніх процесуальних гарантій, які не допускають провокації (правова позиція, викладена у рішеннях ЄСПЛ у справах «Ramanauskas v. Lithuania» (§51, §53), «Bannikova v. Russia» (§35), «Veselov and others v. Russia» (§89 і §93), а також у справі «Lagutin and others v. Russia» (§90). [10]

215.Провокація хоча і є досить привабливим для правоохоронних органів способом розкриття злочинів, однак суперечить меті і цілям, заради досягнення яких такі органи створюються у демократичній державі. Очевидно, що до таких цілей не належить створення нових злочинів, коли злочинна задумка походить від представників держави, і коли саме вони вкладають у свідомість невинної особи схильність до вчинення правопорушення та спонукають до нього, щоб в подальшому притягнути таку особу до відповідальності.

216.Використання таких провокативних методів і здобутих в їх результаті доказів не може бути виправдане ані ступенем суспільної небезпечності певних видів кримінальних правопорушень, ані суспільним інтересом в їх розслідуванні, оскільки наявність доведеної провокації позбавляє особу справедливого судового розгляду з самого початку справи. При цьому, як зазначає ЄСПЛ, право на справедливий суд займає настільки тверду позицію в демократичному суспільстві, що ним не можна жертвувати заради доцільності («Ramanauskas v. Lithuania», §53) [10]. Тому використання провокативних методів і отриманих завдяки ним доказів жодним чином не може бути виправдано і однозначно призводить до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.

217.У зв`язку із цим, ст. 6 Конвенції покладає на суд позитивне зобов`язання щодо ретельної перевірки факту наявності провокації з боку державних органів чи їх агентів. При цьому відповідний обов`язок виникає незалежно від того, чи порушує це питання сторона захисту.

218.З огляду на це, суд має чітко розрізняти провокацію, яка порушує вимоги статті 6 Конвенції, від допустимої поведінки при використанні законних таємних методів, оскільки від висновків про те, чи допустимою була поведінка представників держави при збиранні доказів, залежить можливість їх використання під час судового розгляду і доля справи в цілому.

219.У національному законодавстві та судовій практиці, а також в прецедентному праві ЄСПЛ вироблено ряд критеріїв, що дозволяють відокремити провокацію від допустимих методів розслідування.

220.У загальному розумінні провокація має місце, коли відповідні агенти -співробітники сил правопорядку або особи, що діють за їхніми інструкціями, - не обмежуються лише розслідуванням злочинної діяльності у переважно пасивній манері, а здійснюють такий вплив на особу, що спонукає її до вчинення злочину, який інакше не був би вчинений, з метою уможливити викриття злочину, отримання доказів і пред`явлення обвинувачення ( Ramanauskas v. Lithuania, 55 ) [10].

221.При визначенні того, чи обмежилися співробітники правоохоронних органів переважно пасивним встановленням обставин вчинення злочину, ЄСПЛ розглядає два фактори: 1) наявність підстав для проведення відповідних заходів та 2) роль співробітників правоохоронних органів у вчиненні злочину.

222.Належними підставами здійснення відповідних оперативних заходів є конкретні, об`єктивно встановлені та достатні фактичні дані, що вказують на можливе вчинення особою злочину або готування до його вчинення. Зокрема, представники правоохоронного органу повинні продемонструвати, що до початку таких заходів вони володіли конкретними, об`єктивними та перевіреними доказами, які свідчать про початкові кроки обвинуваченого для вчинення дій, які становлять злочин, а також те, що якісь злочинні дії було вже скоєно на момент їх втручання. При цьому, будь-яка попередня інформація про наявний злочинний намір має давати можливість її перевірити, і органи влади мають бути здатні у будь-який час довести, що вони мали достатні підстави для проведення негласної операції ( Bannikova v. Russia, 40; Vanyan v. Russia, 49, Khudobin v. Russia, 134 ) [10, 11].

223.Що стосується ролі співробітників правоохоронних органів у вчиненні злочину, то суд має з`ясувати, чи не здійснювали вони тиску на обвинуваченого для вчинення ним злочину за рахунок таких засобів, як прийняття на себе ініціативи в контактах із заявником, наполегливого спонукання, обіцянок фінансової вигоди або звернення до почуття жалю. Завдання суду у таких ситуаціях встановити ступінь втручання агентів держави і з`ясувати, чи був би злочин вчинений без такого втручання. У цьому контексті важливим є момент початку здійснення відповідних оперативних заходів, щоб визначити, «приєдналися» представники держави до злочину, який особа вже почала здійснювати без будь-якої участі з їхнього боку, чи вони вийшли за рамки надання можливості скоїти правопорушення та схиляли особу до його вчинення.

224.Застосовуючи вказані критерії та правила до обставин даного кримінального провадження, суд приходить до висновку про відсутність провокації з боку сторони обвинувачення при проведенні відносно обвинуваченого ОСОБА_2 оперативно-розшукових заходів та негласних слідчих розшукових дій, виходячи з таких міркувань.

225.Для належної оцінки доводів про провокацію суд в першу чергу має визначити, в який саме момент до злочинної діяльності приєднались представники правоохоронного органу. Це дасть змогу і перевірити наявність підстав для здійснення відповідних оперативних заходів і встановити роль представників держави при їх проведенні.

226.Так, судом встановлено, що свідок ОСОБА_3 у цьому кримінальному провадженні виконував роль таємного агента, який діяв за інструкціями працівників правоохоронного органу під час проведення такого негласного заходу, як контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту. Саме шляхом залучення цієї особи в якості таємного агента, правоохоронний орган намагався викрити ОСОБА_2 у вчиненні злочину, а тому момент його залучення до кримінального провадження є ключовим.

227.За версією сторони обвинувачення, ОСОБА_3 був залучений до провадження лише 07 червня 2017 року - одразу після того, як він самостійно і добровільно звернувся до правоохоронного органу із заявою про вчинення обвинуваченим ОСОБА_2 відносно нього корупційного злочину - вимагання неправомірної вигоди (т.3, а/с №161).

228.За версією ж сторони захисту, ОСОБА_3 був залучений представниками правоохоронного органу ще до того, як звернувся із вказаною заявою. Зокрема, як стверджує обвинувачений, 06 червня 2017 року і ще раніше, до цієї дати, ОСОБА_3 неодноразово шукав контакти і зустрічі із ним, приходив до нього з різного роду питаннями. Сторона захисту стверджує, що увесь цей час ОСОБА_3 вже співпрацював з правоохоронними органами, підтвердженням чого слугують результати тимчасового доступу до відомостей про його телефонні з`єднання, а також факт фіксації шляхом аудіо- відеоконтролю їх зустрічей із обвинуваченим.

229.Так, сторона захисту звертає увагу на відомості, які містяться на додатку до протоколу тимчасового доступу від 15 серпня 2017 року - оптичному диску з інформацією по абонентському номеру, що належить ОСОБА_3 , зокрема, щодо надання йому телекомунікаційних послуг, їх тривалість, прив`язки до базових станцій з інформацією про адреси місцезнаходження мобільного терміналу в момент кожного вхідного і вихідного з`єднання. Відповідно до цих відомостей, ще у березні 2017 року мобільний телефон ОСОБА_3 неодноразово знаходився біля приміщення УЗЕ у Волинській області (т.4, а/с №61-66).

230.Як встановлено з наданих стороною обвинувачення матеріалів, ОСОБА_3 почав співпрацювати із представниками правоохоронного органу не раніше 07 червня 2017 року, оскільки саме в цей день він звернувся із заявою про вчинення щодо нього корупційного злочину, після чого був залучений до проведення контролю за вчиненням злочину.

231.Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_3 співпрацював з працівниками правоохоронного органу до вказаної дати не підтверджуються жодними доказами. Зокрема, посилання на результати тимчасового доступу до відомостей про його телефонні з`єднання є безпідставними і не доводять вказаних тверджень, оскільки під час безпосереднього їх дослідження в ході судового розгляду, встановлено, що мобільний телефон ОСОБА_3 знаходився біля приміщення УЗЕ у Волинській області лише 1 день - 23 березня 2017 року, тобто за два місяця до подій, що розглядаються. Тим більше, сам факт перебування телефону ОСОБА_3 в районі дії базової станції оператора мобільного зв`язку, що знаходиться поблизу приміщення УЗЕ у Волинській області, не свідчить про будь-яку співпрацю з його працівниками.

232.Щодо проведення аудіо-, відеоконтролю зустрічей обвинуваченого із заявником, які відбулись до подання останнім заяви про вчинення злочину, то суд встановив, що вони здійснювались в межах оперативно-розшукової справи, заведеної більше ніж за місяць до подій, що розглядаються. В межах цієї ОРС, починаючи з 21 травня 2017 року здійснювався аудіо-, відеоконтроль службового кабінету ОСОБА_2 і відповідно фіксувались усі зустрічі, що там відбувались, а тому сам факт запису зустрічей обвинуваченого із ОСОБА_3 , не свідчить, що останній вже був залучений до оперативної діяльності.

233.Будь-яких інших відомостей, що могли б вказувати на залучення до співробітництва ОСОБА_3 раніше подання ним заяви про вчинення злочину, суд не встановив.

234.Таким чином, суд приходить до висновку, що заявник почав співпрацювати з представниками УЗЕ у Волинській області 07 червня 2017 року, тобто вже після домовленості із ОСОБА_2 про здійснення ним впливу на суддю ОСОБА_4 для прийняття останнім рішення в інтересах ОСОБА_3 .

235.Вирішуючи питання про наявність підстав для проведення спеціального слідчого експерименту за участю ОСОБА_3 , суд виходить з того, що на момент його початку в розпорядженні правоохоронного органу знаходилась заява приватної особи про вчинення щодо неї тяжкого корупційного злочину, а також матеріали оперативно-розшукових заходів, в ході яких була зафіксована зустріч між обвинуваченим ОСОБА_2 та заявником ОСОБА_3 , під час якої вони домовились про можливий вплив з боку судді ОСОБА_2 на суддю ОСОБА_4. в інтересах ОСОБА_3 . За озвученою в цей час домовленістю, наступна зустріч вказаних осіб мала відбутись через два дні - 08 червня 2017 року і були підстави вважати, що в ході цієї зустрічі відбудеться одержання неправомірної вигоди ОСОБА_2 . З огляду на це, у правоохоронного органу на момент початку контролю за вчиненням злочину було достатньо конкретних та об`єктивно встановлених відомостей про можливе вчинення злочину обвинуваченим.

236.Що стосується характеру дій залученої стороною обвинувачення особи, то суд констатує, що вона діяла переважно в пасивній формі, не здійснюючи впливу та наполегливого спонукання, які б викликали у особи намір на вчинення злочину. Натомість такий намір у обвинуваченого виник ще до початку вказаної НСРД, що підтверджується матеріалами аудіо- відеоконтролю. Зокрема, під час зустрічі 06 червня 2017 року ОСОБА_2 першим завів розмову про іншу справу відносно ОСОБА_3 , про що свідчить фраза: «Вас там ще якісь проблеми?», після чого вони дійшли домовленості про здійснення обвинуваченим впливу на суддю ОСОБА_4 за надання йому неправомірної вигоди. Зокрема, під час вказаної зустрічі, на запитання ОСОБА_3 , чи не міг би обвинувачений переговорити з суддею ОСОБА_4 , він відповів: «Ну давайте десь через 2 дні, сьогодні вівторок давайте десь у четвер десь на 9 годину під`їдьте, я з ним переговорю якщо він погодиться то щось тоді значить».

237. Як було встановлено вище, ОСОБА_3 був залучений до негласних заходів лише 07 червня 2017 року, а тому характер його дій у спілкуванні із обвинуваченим до цього моменту не може братись до уваги при наданні оцінки доводам сторони захисту про наявність провокації, оскільки він діяв як приватна особа (такий же підхід був застосований ЄСПЛ у справі «Milinienл v. Lithuania», § 37-38) [12].

238.Крім того, за існуючою усталеною практикою ЄСПЛ щодо застосування ст. 6 Конвенції, провокацією досі визнавались лише відповідні дії співробітників правоохоронних органів або осіб, що діють за їхніми інструкціями та/або під їхнім контролем.

239.Натомість, скарги щодо провокаційних дій приватних осіб визнавались Судом неприйнятними, оскільки використання отриманих таким шляхом доказів не порушує вимог ст. 6 Конвенції (наприклад, Ухвала ЄСПЛ щодо неприйнятності скарги у справі «Shannon v. the United Kingdom») [13].

240.З огляду на вказане, суд оцінюватиме дії ОСОБА_3 , що мали місце після його залучення в якості таємного агента.

241.Відповідно до матеріалів за результатами аудіо-, відеоконтролю, у раніше погоджений для зустрічі день - 08 червня 2017 року, ОСОБА_3 прийшов до приміщення Ковельського міськрайонного суду Волинської області і через розпорядника з`ясував, чи можна йому пройти до судді ОСОБА_2 . Зайшовши в кабінет до обвинуваченого, останній відразу повідомив, що переговорив із суддею ОСОБА_4 , зокрема, сказав: « Зайди , переговорив з суддею, там получився штраф мінімальний, але щось йому там треба помогти, на 15-те число Вас викликають».

242.Сказане оцінюється судом як ініціативна поведінка обвинуваченого у спілкуванні із ОСОБА_3 з приводу виконання попередньої домовленості, оскільки саме він одразу розпочав розмову з цього приводу і самостійно висловився про необхідність надання неправомірної вигоди для судді ОСОБА_4.

243.Зміст висловленого свідчить про бажання ОСОБА_2 переконати ОСОБА_3 у виконанні своєї частини домовленості, розраховуючи на отримання неправомірної вигоди за такі дії. Крім того, показовою є реакція обвинуваченого при отриманні грошових коштів у конверті, які йому у відповідь на сказане передав ОСОБА_3 . Зокрема, ОСОБА_2 запитав: «Шо шо…там все цей, як то кажуть, 20% йому візьму тай все, там хоть тисяча гривень є якась?». Сказане свідчить про самостійну та ініціативну реалізацію обвинуваченим свого наміру на вчинення кримінального правопорушення.

244.При цьому, суд відхиляє посилання обвинуваченого на показання судового розпорядника ОСОБА_19 про намагання заявника проникнути до кабінету судді, всупереч його забороні, оскільки під час допиту свідок ОСОБА_19 не зміг вказати, коли саме відбувалися зазначені події, та не зміг пояснити, чому так достовірно пам`ятає саме ОСОБА_3 з-поміж багатьох інших відвідувачів Ковельського міськрайонного суду Волинської області. При цьому, судом встановлено, що описані свідком події точно не могли мати місце 08 червня 2017 року, оскільки з матеріалів аудіо- відеоконтролю за цей день вбачається, що ОСОБА_3 пройшов до кабінету судді ОСОБА_2 за дозволом розпорядника, який попередньо засобами телефонного зв`язку отримав такий дозвіл від судді.

245.Таким чином, судом встановлено, що залучений правоохоронним органом ОСОБА_3 не вчиняв жодних активних дій з метою викликати у обвинуваченого намір на вчинення злочину. Натомість, правоохоронці приєднались в той момент, коли такий намір уже сформувався і обвинувачений вже розпочав виконувати об`єктивну сторону інкримінованого йому злочину. Пасивний характер дій ОСОБА_3 і в той же час ініціативна поведінка обвинуваченого свідчать про те, що такий злочин був би вчинений і без втручання представників правоохоронного органу, а тому суд констатує відсутність провокації.

4.Щодо порядку проведення оперативно-розшукових заходів.

246.При дослідженні протоколу за результатами аудіо-, відеоконтролю за особою від 08 червня 2017 року із додатками (т.5, а/с №122-125), сторона захисту вказувала на його недопустимість у зв`язку із тим, що:

-не існувало будь-яких підстав для заведення оперативно-розшукової справи, у межах якої проводились відповідні ОРЗ;

-порушено порядок отримання дозволу на проведення таких ОРЗ;

-відповідні ОРЗ незаконно продовжували проводитись після початку кримінального провадження;

-порушено вимоги ст. 290 КПК України при відкритті матеріалів ОРД для ознайомлення;

4.1.Щодо підстав заведення оперативно-розшукової справи.

247.Сторона захисту стверджує, що проведення оперативно-розшукових заходів, зокрема, аудіо-, відеоконтролю, було незаконним, оскільки не існувало будь-яких передбачених законом підстав для початку оперативно-розшукової діяльності.

248.Обвинувачений вказував, що в оперативного підрозділу не було жодних вагомих підстав підозрювати його в підготовці до вчинення тяжких корупційних злочинів, як про це вказується у клопотанні та ухвалі на проведення ОРЗ. Також обвинувачений додав, що правоохоронці так і не довели факту володіння інформацією, яка вказувала на його причетність до інкримінованих діянь саме на момент початку проведення відповідних заходів. До того ж інформація, отримана від осіб, які конфіденційно співробітничають з оперативним підрозділом, не була розкрита стороні захисту та суду.

249.Зазначені доводи сторони захисту суд відхиляє як необґрунтовані, з огляду на таке.

250.Проведення оперативно-розшукової діяльності на законодавчому рівні врегульовано ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність». У ст. 6 вказаного Закону зазначено, що підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є, зокрема, наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про кримінальні правопорушення, що готуються та про осіб, які готують вчинення кримінального правопорушення. При цьому вказано, що такі підстави можуть міститися в заявах, повідомленнях громадян, посадових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації, у письмових дорученнях і постановах слідчого, вказівках прокурора, ухвалах слідчого судді, суду, матеріалах правоохоронних органів, у запитах і повідомленнях правоохоронних органів інших держав та міжнародних правоохоронних організацій, а також запитах повноважних державних органів, установ та організацій.

251.Судом встановлено, що оперативно-розшукові заходи відносно обвинуваченого проводились в межах оперативно-розшукової справи № 35/39/102-2017 від 28 квітня 2017 року. Вказана ОРС була заведена відносно судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_2 , судового розпорядника вказаного суду ОСОБА_13 , адвокатів ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , які змовившись між собою, зловживаючи службовим становищем, з корисливих мотивів, на систематичній основі готуються вчиняти тяжкі злочини, відповідальність за які передбачено ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 368 КК України.

252.Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, підставою для її заведення слугувала наявність інформації, що містилась в повідомленнях осіб, які конфіденційно співробітничають з оперативним підрозділом, а також іншими оперативними матеріалами про те, що фігуранти ОРС виношують намір організувати схему систематичного вимагання та одержання неправомірної вигоди від фізичних та юридичних осіб за прийняття позитивних рішень на їх користь під час судового розгляду у кримінальних, цивільних чи адміністративних справах. Зазначена інформація про обставини заведення ОРС міститься у тексті клопотання про дозвіл на проведення оперативно-розшукових заходів відносно обвинуваченого, а також у тексті ухвали слідчого судді, якою вказане клопотання було задоволено (т.5, а/с №76-78, №83-84).

253.Таким чином, проведення ОРЗ обумовлювалось наявністю підстав, передбачених зазначеною вище ст. 6 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність».

254.Водночас, джерела відповідної інформації, зокрема відомості щодо осіб, які таємно співпрацювали з поліцією та надавали відповідну оперативну інформацію, зміст повідомлень конфідентів та отримані від них матеріали, ані стороні захисту, ані суду дійсно не розкривались.

255.У цьому контексті важливо відзначити, що нерозкриття стороні захисту відомостей про джерела оперативної інформації не завжди свідчить про порушення вимог справедливого судового розгляду. Фактичні дані, отримані в результаті ОРЗ, можуть бути використані у якості доказів без розголошення деталей щодо способу та джерел їх одержання, з огляду на сутність та специфіку оперативної діяльності в цілому.

256.Так, відомості про те, які саме особи виступали інформаторами та співпрацювали з оперативним підрозділом і які матеріали та інформація були отримані внаслідок такого співробітництва є державною таємницею і за загальним правилом не підлягають розсекреченню (пункти 4.1.12, 4.1.13, 4.1.14, 4.1.15, 4.2.1, 4.2.6 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю).

257.Розголошення такої інформації без належних і обґрунтованих підстав загрожує національним інтересам та безпеці, а також життю та здоров`ю громадян, які надають негласну допомогу поліції, а тому її оприлюднення може здійснюватися лише у виключних випадках, зокрема, коли цього вимагають інтереси справедливого судового розгляду.

258.Таку ж позицію займає і ЄСПЛ, який, зокрема, у рішенні «Якуба проти України» (§43-46), вказує, що право на розкриття доказів не є абсолютним і що у кримінальному провадженні можуть виникати конкуруючі інтереси, наприклад, національна безпека та необхідність зберігати в таємниці поліцейські методи розслідування злочинів. При цьому, відповідні обмеження обов`язково повинні компенсуватись гарантіями змагального судового процесу та рівності сторін і передбачати належні гарантії захисту інтересів обвинуваченого [14].

259.У цьому кримінальному провадженні такі обмеження на доступ до інформації про джерела оперативної інформації були компенсовані забезпеченням судового контролю при санкціонуванні відповідних оперативно-розшукових заходів, а також відкриттям стороні захисту клопотання про дозвіл на їх проведення та відповідного судового рішення, з тим, щоб вони змогли пересвідчитись у наявності передбачених законом підстав для втручання у право обвинуваченого на приватне життя.

260.При цьому, суд звертає особливу увагу на те, що сторона захисту заявляючи про відсутність підстав для проведення ОРД відносно обвинуваченого, жодного разу на стадії досудового розслідування не звернулась до прокурора чи слідчого із клопотанням про витребування відповідної інформації, так само і на стадії судового розгляду сторона захисту протягом 4 років не просила суд дослідити матеріали відповідної оперативно-розшукової справи та перевірити наявність підстав для її заведення, а також не обґрунтувала наявності виключних обставин, які б зумовлювали необхідність розкриття відомостей, що становлять державну таємницю. Тричі заявляючи відповідні клопотання вже безпосередньо перед переходом на стадію судових дебатів, сторона захисту намагалась затягнути строки судового розгляду, оскільки такі клопотання не відповідали вимогам КПК України, не містили належного обґрунтовування щодо наявності передбачених законом підстав для його задоволення та не посилалась на виключні обставини, які б виправдовували необхідність розкриття відомостей, що становлять державну таємницю.

261.У подібних випадках, коли сторона захисту залишається пасивною і використовує надані їй процесуальні можливості виключно з метою зловживання, суд не повинен самостійно ініціювати витребування необхідної їм інформації, оскільки принцип змагальності вимагає від сторін активності і добросовісності у забезпеченні реалізації ними своїх процесуальних прав, а від суду - лише сприяння та створення умов для такої реалізації.

262.За таких обставин, суд відхиляє доводи сторони захисту про відсутність підстав для проведення ОРЗ відносно обвинуваченого як необґрунтовані.

4.2.Щодо порушення територіальної підсудності при отриманні дозволу на проведення ОРЗ.

263.На переконання сторони захисту, результати оперативно-розшукових заходів отримані із порушенням вимог територіальної підсудності при наданні дозволу суду на їх проведення, а тому мають бути визнані недопустимими. Як стверджує сторона захисту, дозвіл на проведення ОРЗ відносно судді ОСОБА_2 мав отримуватись в Апеляційному суді Рівненської області, оскільки він є найбільш територіально наближеним до Апеляційного суду Волинської області, в межах територіальної юрисдикції якого проводилось досудове розслідування. Водночас, дозвіл на їх проведення був отриманий у Апеляційному суді Львівської області. Вказане порушення, на думку сторони захисту, є підставою для визнання результатів ОРЗ недопустимими доказами.

264.Суд не погоджується із такими доводами сторони захисту, виходячи із таких міркувань.

265.Так, відповідно до п. 9, 11 ст. 8 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативним підрозділам для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, за наявності передбачених статтею 6 цього Закону підстав, надається право: здійснювати аудіо-, відеоконтроль особи, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, електронних інформаційних мереж згідно з положеннями статей 260, 263-265 Кримінального процесуального кодексу України; здійснювати спостереження за особою, річчю або місцем, а також аудіо-, відеоконтроль місця згідно з положеннями статей 269, 270 Кримінального процесуального кодексу України.

266.Прийняття рішення про проведення оперативно-розшукових заходів, подання та розгляд відповідних клопотань, проведення оперативно-розшукових заходів, фіксація та використання їх результатів, проведення цих заходів до постановлення ухвали слідчого судді та інші питання їх проведення регулюються згідно з положеннями глави 21 Кримінального процесуального кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

267.У свою чергу, відповідно до ч.2 ст. 247 КПК України розгляд клопотань про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій щодо суддів, працівників суду та правоохоронних органів та/або у приміщеннях судових та правоохоронних органів, який віднесений згідно з положеннями цієї глави до повноважень слідчого судді, може здійснюватися слідчим суддею відповідного апеляційного суду поза межами територіальної юрисдикції органу досудового розслідування, який здійснює досудове розслідування. У такому разі слідчий, прокурор звертаються з клопотаннями про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій до слідчого судді відповідного апеляційного суду, найбільш територіально наближеного до апеляційного суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування.

268.Норма ст. 247 КПК України щодо надання дозволу на проведення ОРД/НСРД найбільш територіально наближеним апеляційним судом покликана насамперед гарантувати право особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом. Відповідно, довільне порушення встановлених цією статтею правил породжує сумніви в неупередженості визначеного таким чином судді, який, можливо, призначений аd hoc (з лат. - спеціально для даного випадку), що піддає загрозі право особи на справедливий судовий розгляд.

269.Як встановлено судом, найбільш територіально наближеним до апеляційного суду Волинської області є Апеляційний суд Рівненської області, проте клопотання про надання дозволу на проведення оперативно-розшукових заходів було направлено до Апеляційного суду Львівської області (т.5, а/с №76-78). Відповідно і ухвала, якою вказане клопотання задоволено, постановлена Апеляційним судом Львівської області (т.5, а/с №83-84).

270.При цьому, ані відповідне клопотання, ані ухвала не містять у собі обґрунтування неможливості надання дозволу належним судом та потреби у зміні підсудності. Так само і в судовому засіданні прокурор не навів будь-яких обставин, які об`єктивно унеможливлювали розгляд зазначеного клопотання слідчим суддею Апеляційного суду Рівненської області та не обґрунтував потребу у зверненні до суду, що не є найбільш територіально наближеним.

271.Таке порушення встановленого законом порядку визначення судді очевидно породжує сумнів в його неупередженості, оскільки зміна підсудності відбулась довільно, без будь-якого обґрунтування і за відсутності об`єктивних причини, які б таку зміну обумовлювали.

272.Водночас, саме по собі існування такого сумніву недостатньо для констатації порушення права особи на справедливий судовий розгляд, оскільки створює лише припущення про можливу упередженість слідчого судді.

273.За відсутності об`єктивних відомостей, які б свідчили про таку упередженість, неможливо однозначно встановити істотне порушення права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом. З огляду на це, суд не вбачає достатніх підстав для визнання відповідних доказів недопустимими в порядку ч. 1 ст. 87 КПК України.

274.При цьому, суд враховує, що надання дозволу на проведення ОРЗ відбулось за клопотанням уповноваженого суб`єкта та з відповідним судовим контролем суду апеляційної інстанції, який оцінив обставини викладені в клопотанні та прийняв відповідне рішення, що підлягало виконанню.

4.3.Щодо проведення ОРЗ після початку кримінального провадження.

275.Також сторона захисту вказує на недопустимість протоколу за результатами аудіо- відеоконтролю у зв`язку з тим, що оперативно-розшукова діяльність продовжувала здійснюватися після відкриття кримінального провадження, що є порушенням чинного законодавства.

276.Вказані доводи колегія суддів відхиляє, виходячи з таких міркувань.

277.Позиція, яку займає сторона захисту, ґрунтується на підході, відповідно до якого під час кримінального провадження повинні здійснюватися, як правило, лише слідчі дії, передбачені КПК України, а проведення оперативно-розшукової діяльності в порядку ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» допускається лише до початку досудового розслідування.

278.У цьому контексті важливо відзначити, що між слідчими (розшуковими) діями й ОРЗ є принципова різниця, яка полягає у тому, що вони є змістом різних видів державної діяльності - процесуальної та оперативно-розшукової. При цьому, під час кримінального провадження повинна здійснюватися, як правило, лише процесуальна. Так, за загальним правилом, ОРЗ можуть здійснюватися тільки до початку кримінального провадження (тобто ОРД може тільки передувати процесуальній діяльності), а одночасне (паралельне) здійснення процесуальної та оперативно-розшукової діяльності щодо обставин одного кримінального правопорушення не допускається.

279.Вказане підтверджується і положеннями ч. 2 ст. 7 Закону про ОРД, відповідно до якої, у разі виявлення ознак злочину оперативний підрозділ, який здійснює ОРД, зобов`язаний невідкладно направити зібрані матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена КК України, до відповідного органу досудового розслідування для початку та здійснення досудового розслідування в порядку, передбаченому КПК України.

280.Водночас, із цього загального правила існує виняток, передбачений ч. 3 вказаної статті, відповідно до якої, у разі виявлення ознак злочину під час проведення ОРЗ, що тривають і припинення яких може негативно вплинути на результати кримінального провадження, підрозділ, який здійснює ОРД, повідомляє відповідний орган досудового розслідування та прокурора про виявлення ознак злочину, закінчує проведення ОРЗ, після чого направляє зібрані матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена КК України, до відповідного органу досудового розслідування;

281.Зміст вказаних норм свідчить про те, що за загальним правилом матеріали ОРД можуть бути підставою для початку кримінального провадження і після такого початку будь-які оперативно-розшукові заходи дійсно мають бути припинені. У межах вже розпочатого кримінального провадження докази збираються виключно шляхом проведення слідчих (в т.ч. негласних розшукових) та процесуальних дій, передбачених КПК України. Водночас, у виняткових випадках, проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність», може продовжуватись і після реєстрації відповідного кримінального провадження, проте лише у тому разі, якщо такі заходи ще тривають і їх припинення може негативно вплинути на результати кримінального провадження.

282.Як встановлено судом, кримінальне провадження № 42017000000000251 було розпочато 06 червня 2017 року (т.3, а/с №147). Водночас, в якості доказів у цьому кримінальному провадженні використовуються результати оперативно-розшукових заходів, що проводились в період з 06 по 08 червня 2017 року (матеріали аудіо- та відеоконтролю особи - т.5, а/с №122-125) , тобто після внесення відомостей до ЄРДР.

283.Згідно з матеріалами кримінального провадження, вказані оперативно-розшукові заходи були розпочаті ще 21 травня 2017 року працівниками УЗЕ у Волинській області ДЗЕ НП України в межах оперативно-розшукової справи №35/39/102-2017 від 28 квітня 2017 року на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2017 року (т.5, а/с №83-84).

284.Таким чином, судом встановлено, що в основу обвинувачення покладено матеріали оперативно-розшукових заходів (зокрема, результати аудіо- та відео контролю особи), які проводились до внесення відомостей в ЄРДР та продовжувалися вже після початку кримінального провадження.

285.Вирішуючи питання про правомірність продовження вказаних оперативно-розшукових заходів після початку кримінального провадження, суд виходить із того, що їх припинення у день внесення відомостей до ЄРДР могло негативно вплинути на результати кримінального провадження.

286.Так, 06 червня 2017 року в ході проведення вказаних заходів оперативними працівниками була зафіксована зустріч між обвинуваченим ОСОБА_2 та заявником ОСОБА_3 , під час якої відбулась домовленість про можливий вплив з боку судді ОСОБА_2 на суддю ОСОБА_4. в інтересах ОСОБА_3 . За озвученою в цей час домовленістю, наступна зустріч вказаних осіб мала відбутись через два дні - 08 червня 2017 року і були підстави вважати, що в ході цієї зустрічі відбудеться одержання неправомірної вигоди ОСОБА_2 (т.5, а/с №122-125). З огляду на це, існувала невідкладність у продовженні аудіо- та відеоконтролю вказаної зустрічі, особливо, враховуючи, що вже 07 червня 2017 року прийнято рішення про проведення контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, під час якого потребувалась фіксація його перебігу за допомогою аудіо- та відеозапису.

287.Припинення аудіо- та відеоконтролю саме 06 червня 2017 року унеможливило б оперативну фіксацію зустрічі 08 червня 2017 року, що очевидно призвело б до втрати важливих доказів.

288.З огляду на це, продовження ОРЗ, а саме аудіо- та відеоконтролю особи, узгоджується з вказаними вище положеннями ч. 3 ст. 7 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність», оскільки їх припинення могло негативно вплинути на результати кримінального провадження.

289.Більше того, положення вказаного закону не вимагають негайного закінчення оперативно-розшукової діяльності при реєстрації кримінального провадження на підставі одержаних в її результаті відомостей.

290.Таким чином, суд приходить до висновку, що оперативними працівниками УЗЕ Волинської області дотримано вимоги закону, а тому протокол про результати аудіо- та відео контролю особи за період з 06 по 08 червня 2017 року, який отримано в результаті таких оперативно-розшукових заходів, є допустимим доказом.

4.4.Щодо порушення вимог ст. 290 КПК України.

291.Сторона захисту вказує на недопустимість протоколу за результатами аудіо- відеоконтролю за особою від 08 червня 2017 року із додатками ще й у зв`язку з тим, що в порядку ст. 290 КПК України їм не було надано можливість безпосередньо оглянути та відтворити файли, що містяться на відповідних додатках, а також у зв`язку із тим, що стороні захисту не відкривалась ухвала Апеляційного суду Львівського області від 17 травня 2017 року, якою було надано дозвіл на проведення вказаних ОРЗ.

292.Щодо першого доводу, сторона захисту вказувала, що файли, які містяться на носії, що є додатком до вказаного протоколу, неможливо було відтворити на доступному для них програмному забезпеченні, про що обвинувачений ОСОБА_2 вніс зауваження до протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 03 жовтня 2017 року (т.5, а/с №203-208).

293.Під час судового розгляду встановлено, що зафіксована в ході проведення аудіо- відеоконтролю особи інформація зберігається на носіях інформації - НЖМД інв. №399 т нт, а також на флеш-карті № 433 т нт , які долучені до відповідного протоколу в якості додатків (т.5, а/с №122-125). Наявні на цих носіях файли дійсно неможливо відтворити за допомогою загальнодоступного програмного забезпечення, у зв`язку із чим суд, за клопотанням прокурора, залучав спеціаліста для їх відтворення і безпосереднього дослідження, тому у судовому засіданні підтвердились доводи сторони захисту про те, що вони не мали можливості самостійно ознайомитись із змістом вказаних носіїв під час виконання вимог ст. 290 КПК України. Разом з тим, суд не погоджується із доводами сторони захисту про те, що вказане є підставою для визнання відповідних додатків недопустимими доказами в порядку ч. 12 ст. 290 КПК України, виходячи з таких міркувань.

294.Так, за змістом ст. 290 КПК України, від прокурора, слідчого вимагається повідомити сторону захисту про завершення досудового розслідування та надати їй доступ до усіх матеріалів досудового розслідування. Крім того, відповідно до частини третьої вказаної статті, прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язані надати можливість скопіювати або відобразити відповідним чином речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до приміщення або місця, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем держави, і прокурор має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді.

295.При цьому, суд звертає увагу на те, що фактичне ознайомлення з такими матеріалами, в тому числі, їх відтворення та/або копіювання - це не обов`язок сторони захисту, а її право, а тому сторона захисту реалізує його на власний розсуд - у тому обсязі, порядку та у спосіб, в якому вважає за необхідне. Зазначене узгоджується із вимогами принципу змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України.

296.З огляду на це, у випадку, коли сторона захисту при ознайомленні із відкритими їй матеріалами досудового розслідування виявить, що певні матеріали неможливо відтворити чи відобразити за допомогою доступних їй технічних засобів, розумно було б розраховувати на те, що ця сторона якнайскоріше заявить слідчому, прокурору клопотання про необхідність залучення спеціаліста, право на що вона має згідно з положеннями ч. 2 ст. 71 КПК України.

297.У цьому ж кримінальному провадженні сторона захисту ознайомившись з матеріалами досудового розслідування виявила, що надані їй для ознайомлення додатки неможливо відтворити за допомогою доступних їм технічних засобів, однак, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатись вказаним правом на залучення спеціаліста і обравши відповідну тактику захисту, вирішила обмежитись лише внесенням зауважень до протоколу. З огляду на принцип змагальності, таку пасивну поведінку сторони захисту суд оцінює як небажання реалізовувати своє право на повне ознайомлення із матеріалами досудового розслідування. Таке небажання очевидно не може свідчити про будь-які порушення з боку сторони обвинувачення, яка дотримавшись вимог ст. 290 КПК України, надала доступ до усіх наявних у їх розпорядженні матеріалів. Вказане узгоджується із правовою позицією ККС ВС, викладеною у постанові від 12 березня 2020 року у справі №688/2831/17, відповідно до якої на орган досудового розслідування покладено обов`язок надати сторонам майбутнього судового розгляду безперешкодно реалізувати їх можливість ознайомитись із доказами (у разі виявлення ними бажання), однак він не зобов`язаний здійснювати таке ознайомлення в обов`язковому порядку за відсутності ініціативи сторони [15].

298.За таких обставин, суд відхиляє доводи сторони захисту про недопустимість в якості доказів додатків до протоколу про результати аудіо- відеоконтролю за особою від 08 червня 2017 року.

299.Оцінюючи доводи сторони захисту про невідкриття в порядку ст. 290 КПК України ухвали Апеляційного суду Львівського області від 17 травня 2017 року, якою було надано дозвіл на проведення відповідних ОРЗ, суд виходить з таких міркувань.

300.За змістом ст. 84, 99 КПК України, ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення оперативно-розшукових заходів не є самостійним доказом у кримінальному провадженні, оскільки не містить будь-яких відомостей, які можуть бути використані для встановлення обставин, що підлягають доказуванню. Така ухвала є лише процесуальною підставою для отримання доказів, а тому її невідкриття в порядку ст. 290 КПК України не може автоматично призводити до визнання недопустимими доказів, зібраних на її виконання. Натомість, відповідні процесуальні документи мають досліджуватись судом з метою надання оцінки правовим підставам для проведення відповідних ОРЗ і вирішення питання про допустимість в якості доказів їх результатів. З огляду на це та з метою забезпечення принципу змагальності, відповідні документи мають бути відкриті стороні захисту не пізніше ніж під час судового розгляду для того, щоб остання мала достатні можливості і час у змагальному процесі довести перед судом аргументи щодо допустимості відомостей, отриманих на підставі таких документів (вказане узгоджується із позицією ВП ВС, викладеною у постанові від 16 жовтня 2019 року по справі 640/6847/15-к) [16].

301.Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на стадії досудового розслідування під час виконання вимог ст. 290 КПК України стороні захисту дійсно не відкривалась ухвала Апеляційного суду Львівського області від 17 травня 2017 року, якою було надано дозвіл на проведення відносно ОСОБА_2 оперативно-розшукових заходів (т.5, а/с №203-208).

302.Водночас, 30 вересня 2020 року вже під час судового розгляду, в порядку ч. 11 ст. 290 КПК України, прокурор із власної ініціативи відкрив стороні захисту вказаний процесуальний документ, пояснивши свої дії тим, що до цього часу відповідна ухвала не перебувала у розпорядженні сторони обвинувачення, оскільки її не було розсекречено. Підтвердженням вказаних доводів прокурора слугують відомості з листа прокурора на адресу Голови Апеляційного суду Львівської області від 27 вересня 2017 року №06-18133-17 (т.5, а/с 79), з листа-відповіді Апеляційного суду Львівської області від 29 вересня 2017 року №73-200/2017 (т.5, а/с 80), з супровідного листа Львівського апеляційного суду від 27 березня 2020 року №100нт, яким розсекречену ухвалу було скеровано на адресу САП Офісу Генерального прокурора (т. 7, а/с №191), а також дані з відмітки на зворотній стороні відповідної ухвали про дату її розсекречення (т.5,

а/с №83-84).

303.Так, з вказаних документів судом встановлено, що прокурором завчасно, до повідомлення про завершення досудового розслідування та направлення обвинувального акта до суду, а саме - 18 вересня 2017 року, було винесено постанову про розсекречення зазначеної ухвали (т.5, а/с №81-82) і скеровано її до Апеляційного суду Львівської області з клопотанням про зняття грифу секретності. Разом з тим, у задоволенні вказаного клопотання прокурору було відмовлено, однак направлено у відповідь лист, в якому надано усю необхідну інформацію, що підтверджувала факт постановлення ухвали про надання дозволу на проведення відповідних ОРЗ (т.5, а/с №80). Рішення про її розсекречення за клопотанням сторони обвинувачення було прийнято вже під час судового розгляду - 27 березня 2020 року, після чого сторону захисту в порядку ч. 11 ст. 290 КПК України було ознайомлено із відповідною ухвалою.

304.Вказане свідчить, що прокурор вжив необхідних і залежних від нього заходів, спрямованих на розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення оперативно-розшукових заходів, однак вони не були розсекречені до моменту звернення прокурора з обвинувальним актом до суду з причин, що не залежали від нього, а тому порушень вимог ст. 290 КПК України з боку сторони обвинувачення судом не встановлено.

305.При цьому, суд враховує, що в ході виконання вимог ст. 290 КПК України стороні захисту відкривалось клопотання про дозвіл на проведення відповідних оперативно-розшукових заходів, запит до Апеляційного суду Львівської області та відповідь вказаного суду з інформацією щодо задоволення відповідного клопотання та надання дозволу на проведення ОРЗ, а тому очевидно, що сторона захисту ще на стадії ознайомлення з матеріалами досудового розслідування була обізнана про те, що відповідна ухвала постановлялась, але відсутня в розпорядженні сторони обвинувачення у зв`язку із відмовою в її розсекреченні. Разом з тим, знаючи про існування відповідного процесуального документу, будь-яких клопотань чи зауважень щодо обсягу відкритих матеріалів на стадії завершення досудового розслідування сторона захисту не заявляла. Вказане свідчить про те, що сторона захисту не вважала цей документ таким, що має значення для виправдання обвинуваченого чи для правової позиції захисту в цілому.

306.Також суд бере до уваги, що з моменту відкриття прокурором відповідної ухвали і до закінчення судового розгляду сторона захисту мала достатні можливості і час у змагальному процесі довести перед судом аргументи щодо недопустимості відомостей, отриманих в результаті ОРЗ, в сукупності з оцінкою правової підстави для їх проведення.

307.При цьому вказану можливість сторона захисту безперешкодно реалізувала в ході дослідження судом відповідних матеріалів, про що свідчать неодноразові звернення із клопотаннями про визнання їх недопустимими в якості доказів, зокрема, і з підстав відсутності належного дозволу на їх проведення, які суд врахував і надав їм відповідну оцінку (зокрема, у пункті 4.2 Розділу VI вироку - абз. 263-274).

308.Отже, під час судового розгляду цього кримінального провадження не було порушено балансу інтересів сторін кримінального провадження, вони нарівно використовували надані їм процесуальні права на збирання та подання до суду доказів та у зв`язку з цим мали достатньо часу для обстоювання своїх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України. Відкриття стороні захисту вказаної ухвали було здійснено з дотриманням вимог ч. 11 ст. 290 КПК України, а відтак немає підстав для визнання недопустимими протоколів, складених на підставі зазначеного документу.

5.Щодо порядку проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

309.При дослідженні доказів одержаних в результаті контролю за вчиненням злочину сторона захисту вказувала на ряд порушень при його проведенні, яким суд почергово надаватиме оцінку.

5.1.Щодо проведення контролю за вчиненням злочину до внесення відомостей в ЄРДР.

310.Так, сторона захисту стверджує, що проведення контролю за вчиненням злочину відносно обвинуваченого ОСОБА_2 було розпочато без внесення відомостей в ЄРДР про вчинення ним будь-якого правопорушення, натомість постанова про контроль за вчиненням злочину, доручення на його проведення, а також проведений на їх виконання огляд, ідентифікація та помічення грошових коштів мали місце у межах іншого кримінального провадження № 42017000000000251 від 06.06.2017 щодо судового розпорядника ОСОБА_13 , а не щодо ОСОБА_2 . Водночас, результати такого контролю за вчиненням злочину використані у кримінальному провадженні відносно обвинуваченого, без надання на це відповідного дозволу, передбаченого ст. 257 КПК України.

311.Суд відхиляє твердження сторони захисту про те, що контроль за вчиненням злочину відносно судді ОСОБА_2 було розпочато без внесення відомостей до ЄРДР про вчинення ним будь-якого правопорушення, оскільки, як було встановлено судом, вказана НСРД була розпочата у кримінальному провадженні № 42017000000000251 від 06.06.2017, в межах якого вже розслідувались факти можливих неправомірних дій з боку судового розпорядника ОСОБА_13 , адвокатів ОСОБА_20 і ОСОБА_21 та суддів Ковельського міськрайонного суду Волинської області, в тому числі і судді ОСОБА_2.

312.Вказане підтверджується матеріалами оперативно-розшукових заходів, що стали підставою для реєстрації зазначеного провадження, зокрема, фактичними обставинами, викладеними у рапорті старшого оперуповноваженого УЗЕ у Волинській області С.П. Солоненка від 06 червня 2017 року (т.3, а/с №150-155), а також відомостями з клопотання про дозвіл на проведення оперативно-розшукових заходів від 15 травня 2017 року (т.5, а/с №76-78) та ухвали слідчого судді Апеляційного суду Львівської області від 17.05.2017, якою було надано дозвіл на проведення оперативно-розшукових заходів відносно судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_2 (т.5, а/с №83-84).

313.З вказаних матеріалів вбачається, що з самого початку в розпорядженні органів досудового розслідування були відомості щодо можливої протиправної діяльності вказаних осіб, які, за попередніми даними, змовившись між собою, зловживаючи службовим становищем, з корисливих мотивів, на систематичній основі готуються вчиняти тяжкі корупційні злочини.

314.Зазначене свідчить, що на момент початку контролю за вчиненням злочину в межах кримінального провадження № 42017000000000251 від 06.06.2017 вже перевірялась причетність ОСОБА_2 до вчинення корупційного кримінального правопорушення. А тому, заява ОСОБА_3 про вчинення правопорушення підтвердила відомості, що вже з`ясовувались у межах відповідного провадження і стала підставою для початку в його межах контролю за вчиненням злочину.

315.Той факт, що після надходження цієї заяви було зареєстровано кримінальне провадження № 42017000000000253 від 07.06.2017 лише свідчить про виконання органом досудового розслідування вимог ст. 214 КПК України, а не про те, що тільки з цього моменту були виявлені обставини, що могли б свідчити про причетність ОСОБА_2 до вчинення корупційного кримінального правопорушення. Вказане підтверджується і тим, що в подальшому, матеріали вказаних проваджень були об`єднані в одне, оскільки була встановлена можливість вчинення даних кримінальних правопорушень одними і тими ж самими особами (т.3, а/с №166-167).

316.За таких обставин, доводи сторони захисту про те, що вказана НСРД була розпочата поза межами кримінального провадження не відповідає дійсності.

5.2.Щодо проведення контролю за вчиненням злочину оперативними працівниками без відповідного доручення.

317.Сторона захисту вказує, що у дорученні слідчого від 07.06.2017, на підставі якого оперативними працівниками було проведено контроль за вчиненням злочину, не було зазначено переліку конкретних слідчих дій, проведення яких доручається працівникам оперативного підрозділу. Зокрема, в дорученні не вказано, що доручається проведення саме контролю за вчиненням злочину у вигляді спеціального слідчого експерименту. За таких обставин, проведені на виконання такого доручення огляд, помічення та ідентифікація грошових коштів, на думку сторони захисту, є незаконними, а їх результати - недопустимими доказами, оскільки отримані внаслідок реалізації оперативним підрозділом непередбачених КПК України повноважень.

318.Із вказаними доводами суд не погоджується, оскільки сторона захисту не враховує важливі фактичні обставини і через це робить неправильні висновки щодо відсутності в оперативних працівників повноважень на проведення контролю за вчиненням злочину.

319.Так, згідно з ч. 1 ст. 41 КПК України, оперативні підрозділи не мають права здійснювати будь-які дії у кримінальному проваджені за власною ініціативою і здійснюють слідчі дії (в т.ч. негласні) лише за письмовим дорученням слідчого чи прокурора.

320.При цьому, відповідно до Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні від 16.11.2012, доручення на проведення негласних слідчих (розшукових) дій повинно бути мотивованим, містити інформацію, яка необхідна для його виконання, чітко поставлене завдання, що підлягає вирішенню, строки його виконання, тощо.

321.Крім того, відповідно до вимог вказаної Інструкції, до доручення слідчого, прокурора додається ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії чи постанова слідчого, прокурора про проведення негласної слідчої (розшукової) дії.

322.Таким чином, для правомірного проведення оперативними працівниками будь-яких слідчих дій (в т.ч. негласних) прокурор або слідчий мають надати їм відповідне письмове доручення. У такому дорученні має бути вказано, проведення якої конкретно слідчої дії доручається, на підставі і в межах якого дозвільного документу її слід провести (якщо він вимагається згідно із законом), в які строки і в якому порядку.

323.Судом встановлено, що в матеріалах кримінального провадження міститься доручення старшого слідчого СВ прокуратури Волинської області ОСОБА_15 від 07.06.2017 №17-0251.вих-17 (т.4, а/с №67).

324.Дослідивши вказане доручення, суд встановив, що воно дійсно є неконкретизованим, оскільки у ньому чітко не вказано, проведення яких конкретно слідчих дій (в т.ч. негласних) доручається працівникам оперативного підрозділу. Зокрема, у цьому дорученні відсутня пряма вказівка на проведення саме контролю за вчиненням злочину у вигляді спеціального слідчого експерименту та на здійснення в його межах огляду, ідентифікації та помічення грошових коштів, як і немає чітких вимог до порядку та строків його виконання.

325.Так само у цьому дорученні не згадано про будь-який дозвільний документ, на підставі якого має бути проведена така НСРД.

326.Водночас, судом встановлено, що у матеріалах справи міститься постанова про проведення контролю за вчиненням злочину від 07 червня 2017 року, складена прокурором ОСОБА_23 , відповідно до якої останнім прийнято рішення про проведення контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, з використанням заздалегідь ідентифікованих грошових коштів у сумі 4000 гривень строком на 30 діб, починаючи з 07.06.2017 (т.5, а/с №66-67).

327.При цьому, у п. 2 резолютивної частини вказаної постанови міститься доручення оперативним працівникам УЗЕ у Волинській області ДЗЕ НПУ провести вказану НСРД.

328.Супровідним листом від 07.06.2017 №20-1456т вказана постанова направлена начальнику УЗЕ у Волинській області ДЗЕ Національної поліції України ОСОБА_24 для виконання (т.5, а/с №68).

329.Вказані обставини свідчать, що працівникам оперативного підрозділу було надано письмове доручення на проведення конкретної негласної слідчої дії, із зазначенням порядку та строків її проведення та з направленням передбаченого КПК України дозвільного документу.

330.Той факт, що вказане доручення прокурора міститься у тексті постанови прокурора, а не оформлене окремим документом, не свідчить про відсутність в оперативних працівників повноважень на проведення відповідної НСРД.

331.Таким чином проведення контролю за вчиненням злочину було здійснено на підставі наявного в матеріалах справи письмового доручення, наданого в порядку ст. 41 КПК України, а тому відсутні підстави для визнання недопустимими результатів контролю за вчиненням злочину, проведеного на виконання такого доручення.

5.3.Щодо суб`єкта складання протоколів за результатами контролю за вчиненням злочину.

332.Як стверджує сторона захисту, на порушення ч. 1 ст. 106 КПК України, протокол огляду, ідентифікації та помічення грошових коштів від 07 червня 2017 року, а також протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 13 червня 2017 року складено оперативним співробітником, а не слідчим чи прокурором та за відсутності відповідного доручення від них (т.4, а/с №69-73).

333.Суд відхиляє зауваження сторони захисту щодо відсутності повноважень у оперативних співробітників на складання вказаних протоколів лише з огляду на той факт, що їм таке складання не доручалось.

334.Так, відповідно до положень вказаної вище Інструкції, протоколи про хід і результати проведених негласних слідчих (розшукових) дій (або їх етапів) складаються слідчим лише у тому випадку, якщо вони проводяться за його безпосередньої участі, в усіх інших випадках - уповноваженим працівником оперативного підрозділу.

335.З огляду на це, протокол огляду, ідентифікації та помічення грошових коштів, а також протокол про результати контролю за вчиненням злочину мали бути і були складені саме оперативними працівниками, а не слідчим, оскільки останній вказані дії не проводив (аналогічна правова позиція викладена у постанові ККС ВС від 19 лютого 2020 року у справі № 295/7911/18) [17].

5.4.Щодо порушення порядку складання протоколу НСРД та строку його направлення прокурору.

336.На переконання сторони захисту, протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 13 червня 2017 року також складений з порушенням вимог КПК України. Зокрема, всупереч вимог ч. 4 ст. 271 КПК України, він був складений не у день фактичного закінчення контролю за вчиненням злочину і не у присутності особи, щодо якої він проводився. Крім того, вказаний протокол направлений прокурору з порушенням строку, встановленого ч. 3 ст. 252 КПК України.

337.Судом встановлено, що протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 13 червня 2017 року було складено на 5-ий день після проведення негласної слідчої дії і вже у м. Луцьку у приміщенні службового кабінету УЗЕ у Волинській області за відсутності ОСОБА_2 , а прокурору вказаний протокол передано лише на 11-ий день після припинення контролю за вчиненням злочину (т.5, а/с №70-71).

338.Згідно з ч. 4 ст. 271 КПК України, про результати контролю за вчиненням злочину складається протокол, до якого додаються речі і документи, отримані під час проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії. Якщо контроль за вчиненням злочину закінчується відкритим фіксуванням, про це складається протокол у присутності такої особи.

339.Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в ході проведення контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, безпосередньо після отримання від ОСОБА_3 обумовлених грошових коштів, ОСОБА_2 було затримано на підставі ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні злочину та проведено обшук його службового кабінету та освідування.

340.При цьому, вказані дії здійснювались у присутності понятих та сторони захисту із застосуванням технічних засобів фіксації. Таким чином, в даному випадку контроль за вчиненням злочину фактично закінчився відкритим фіксуванням, а тому складання протоколу про результати проведення вказаного НСРД мало б здійснюватися у присутності обвинуваченого.

341.Водночас, складання такого протоколу потребувало значного часу у зв`язку з великим обсягом інформації, яку необхідно було опрацювати для його оформлення, а тому в органу досудового розслідування була відсутня можливість скласти його у присутності обвинуваченого безпосередньо у день його затримання.

342.З цих підстав колегія суддів вважає виправданим складання вказаного протоколу на п`ятий день після фактичного завершення НСРД, оскільки це жодним чином не вплинуло на повноту та правомірність досудового розслідування.

343.При цьому, в даному випадку неможливо стверджувати про порушення права ОСОБА_2 на захист, оскільки відкриту фіксацію, передбачену ч. 4 ст. 271 КПК України, фактично було забезпечено шляхом складання в присутності обвинуваченого протоколу огляду місця події та протоколу затримання, в ході чого стороні захисту надавалась можливість вказати свої заперечення та зауваження стосовно проведених відносно ОСОБА_2 процесуальних та слідчих дій. Водночас, жодних зауважень з приводу порядку фіксації контролю за вчиненням злочину ані обвинуваченим, ані його захисником висловлено не було.

344.За таких обставин, складання протоколу не в день фактичного завершення НСРД і за відсутності обвинуваченого не є порушенням права на захист, а тому відсутні підстави для визнання результатів такого НСРД недопустимими доказами (аналогічну позицію висловлено також і в постанові ККС ВС від 24 березня 2021 року у справі 520/2989/16-к) [7].

345.Що стосується недотримання органом досудового розслідування встановленого ч. 3 ст. 252 КПК України 24-годинного строку передачі протоколу про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії прокурору, то таке порушення, на переконання суду, не є істотним, а тому не зумовлює визнання відповідного протоколу недопустимим доказом.

346.Так, допущене органом досудового розслідування порушення визначеного кримінальним процесуальним законом строку хоча і порушує форму кримінального процесу, однак може негативно впливати лише на оперативність досудового розслідування і своєчасність прийняття рішень прокурором, і не має істотного впливу на права підозрюваного, зокрема й право на захист. При цьому, сторона захисту не обмежена у можливості висловити свої зауваження з приводу цієї НСРД та врахувати її результати під час підготовки лінії захисту, а тому несвоєчасне повідомлення прокурора про результати НСРД не містить ознак істотного порушення, а тому і не зумовлює визнання відповідних доказів недопустимими.

6.Щодо інших зауважень до проведення аудіо- відеоконтролю за особою та контролю за вчиненням злочину.

347.Так, сторона захисту висловила ще ряд зауважень до проведених ОРЗ та НСРД, які вони вважають істотними і такими, що впливають на допустимість відповідних доказів, а саме:

-відсутні відомості про огляд та вручення заявнику технічних засобів фіксації для проведення за його участю ОРЗ та НСРД, не вказано також відомості про перелік, найменування та характеристики таких технічних засобів, немає відомостей про оперативних працівників, які встановлювали і знімали з заявника таку спеціальну техніку; не вказано технічні засоби, на яких здійснювалось копіювання грошових коштів;

-у протоколах не відображено весь хід слідчих дій, зокрема, неможливо встановити весь шлях заявника із заздалегідь ідентифікованими грошовими коштами до місця їх контрольованої передачі;

-до їх проведення були залучені особи, які не мають доступу до державної таємниці, зокрема, заявник та поняті;

-заздалегідь ідентифіковані грошові кошти, що використовувались при здійсненні контролю за вчиненням злочину, всупереч вимогам законодавства, були надані самим заявником, а не видані зі спеціального фонду органу досудового розслідування;

-в тексті протоколу огляду, ідентифікації та помічення грошових коштів від 07 червня 2017 року сума грошових коштів, що вручалась заявнику, не відповідає заяві про вчинення злочину, відомостям в обвинувальному акті, а також додаткам до протоколу;

-немає відомостей про залучення заявника до проведення НСРД;

348.Оцінюючи вказані зауваження сторони захисту, суд виходить з такого.

349.Доводи сторони захисту про недопустимість протоколу контролю за вчиненням злочину, а також протоколу за результатами аудіо-, відеоконтролю за особою з тих підстав, що у них не вказано відомостей про використану під час його проведення спецтехніку, зокрема характеристику, назви та серійні номери спеціальних технічних засобів, не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, оскільки, по-перше, КПК України не вимагає зазначення таких відомостей, а по-друге, відомості про методи проведення НСРД та засоби, які для цього використовувались, є інформацією з обмеженим доступом і не підлягає розголошенню.

350.Згідно ч. 1 ст. 246 КПК України відомості про факт та методи проведення НСРД не підлягають розголошенню. Таке обмеження на розкриття у кримінальному провадженні відповідних відомостей обумовлено віднесенням їх до державної таємниці.

351.Так, Зводом відомостей, що становлять державну таємницю встановлено, що до державної таємниці належать, зокрема, відомості про номенклатуру, фактичну наявність спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки - устаткування, апаратури, приладів, пристрів, програмного забезпечення, препаратів та інших виробів, призначених (спеціально розроблених, виготовлених, запрограмованих або пристосованих) для негласного отримання інформації, що розкривають найменування, принцип дії чи експлуатаційні характеристики технічних засобів розвідки, спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки, призначених для здійснення та забезпечення оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності, володіння якими дає змогу зацікавленій стороні впливати на її результати, що створює загрозу національним інтересам і безпеці.

352.Таким чином, відомості про спеціальні технічні засоби, призначені для негласного отримання інформації, є державною таємницею й стосуються не тільки цього кримінального провадження, а тому їх розголошення без належних і обґрунтованих підстав загрожує національним інтересам та безпеці. Натомість стороною захисту будь-яким чином не обґрунтовано необхідність відкриття відомостей про ідентифікуючі ознаки спеціальних технічних засобів, призначених для негласного отримання інформації.

353.Так само статті 104, 105, 107, 252, 266, 271 КПК України не містять вимог щодо зазначення у протоколах технічних характеристик обладнання і працівників оперативного підрозділу, які встановлювали на особу заявника та знімали з нього спеціальне обладнання, а також відомостей про маршрут заявника до місця події, а тому посилання на ці обставини як на підставу для визнання відповідних доказів недопустимими є необґрунтованим.

354.Натомість, статтею 266 КПК України передбачено особливості щодо складення та змісту протоколів за результатами проведення НСРД із застосуванням технічних засобів. Так, дослідження інформації, отриманої при застосуванні технічних засобів, у разі необхідності, здійснюється за участю спеціаліста. Слідчий вивчає зміст інформації, отриманої при застосуванні технічних засобів, про що складається протокол. При виявленні відомостей, що мають значення для досудового розслідування і судового розгляду, в протоколі відтворюється відповідна частина інформації, після чого прокурор вживає заходів для збереження отриманої інформації.

355.У цьому провадженні здійснювались, зокрема, аудіо- та відеоконтроль за особою, в результаті чого були отримані відповідні електронні файли. За результатами вивчення цих файлів стороною обвинувачення було складено відповідні протоколи, зміст яких відповідає згаданим вище вимогам КПК України (т.5, а/с №122-125). Щодо протоколу за результатами контролю за вчиненням злочину від 13 червня 2017 року, то в ньому також відображені фактичні дані щодо ходу процесуальних дій, які мають значення для кримінального провадження, та надають можливість зрозуміти перебіг їх проведення (т.5, а/с №71). Відомості, які на думку захисту, мають міститись у протоколі, зокрема, щодо маршруту пересування заявника, не впливають на факт одержання неправомірної вигоди, кваліфікацію дій обвинуваченого та на достовірність здобутих фактичних даних. Яке значення мають відомості, наведені стороною захисту та як вони можуть вплинути на обставини, що підлягають доказуванню у цьому провадженні, сторона захисту не пояснила.

356.За таких обставин, відсутність у відповідних протоколах відомостей, про які вказує сторона захисту, узгоджується із положеннями чинного законодавства і не зумовлює визнання результатів такої НСРД недопустимими доказами (аналогічна позиція викладена у постановах ККС ВС від 20 травня 2020 року у справі №585/1899/17 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 725/1199/19) [18].

357.Безпідставними, на переконання суду, є також доводи про недопустимість результатів НСРД та ОРД через відсутність у понятих та заявника доступу до державної таємниці. Чинне законодавство не містить вимог щодо залучення до участі в проведенні ОРД та/або НСРД лише осіб, які мають право доступу до державної таємниці. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» на таких осіб покладається тільки обов`язок зберігати таємницю, що стала їм відома у зв`язку з проведенням такої діяльності. До того ж, в процесуальних документах з відомостями про НСРД, які підлягали засекреченню (постанови, ухвали слідчих суддів, протоколи), не міститься підписів заявника або понятих щодо ознайомлення з цими матеріалами, а присутність понятих під час проведення контролю за вчиненням злочину взагалі не передбачена положеннями чинного законодавства (аналогічна позиція відображена у постановах ККС ВС від 05 серпня 2020 року у справі № 700/361/17 та від 24 вересня 2020 року у справі № 738/689/19) [19].

358.Не є переконливим також і посилання на незаконність походження грошових коштів, шо використовувались при проведені контролю за вчиненням злочину, як на істотне порушення вимог процесуального закону. По-перше, джерело походження грошових коштів, що використовуються при проведенні НСРД, законодавчо не визначено, по-друге, їх надання заявником не суперечить вимогам ст. 271, 273 КПК України і не спричиняє істотного порушення прав обвинуваченого, а по-третє, саме по собі не впливає на результати відповідної слідчої дії. До того ж, належність чи неналежність відповідних грошових коштів органу досудового розслідування не входить до обсягу обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до ст. 91 КПК України.

359.Таким чином, факт надання заявником власних грошових коштів для проведення відповідної НСРД не свідчить про її незаконність в цілому, а лише може вплинути на оцінку характеру дій такого заявника при вирішенні питання про наявність провокації.

360.Щодо невідповідності суми грошових коштів, відображеної у протоколі огляду, ідентифікації та помічення грошових коштів від 07 червня 2017 року та в обвинувальному акті, суд у абзацах №58-66 цього вироку встановив, що така неузгодженість викликана технічною помилкою осіб, що їх складали і не впливає на законність проведеної НСРД, а отже і на допустимість її результатів. Вказане підтверджується сукупністю доказів у справі, зокрема, відомостями з протоколу огляду, помічення та ідентифікації грошових коштів, показаннями понятих, заявника і самого обвинуваченого.

361.Як встановлено в ході безпосереднього дослідження додатків до вказаного вище протоколу, а саме - копій заздалегідь ідентифікованих та помічених грошових коштів, заявнику було вручено купюри номіналом 500 (п`ятсот) гривень в кількості 3 шт., 200 (двісті) гривень в кількості 11 шт., 100 (сто) гривень в кількості 1 шт., що в сумі становить 3800 грн. (т.4, а/с №69-73).

362.Щодо порядку залучення заявника ОСОБА_3 до проведення контролю за вчиненням злочину, суд вважає за необхідне зазначити таке.

363.Відповідно до положень ч. 6 ст. 246 КПК України, за рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися інші особи. У контексті вказаної норми заявник ОСОБА_3 є іншою особою, яка за рішенням слідчого чи прокурора могла бути залучена до проведення контролю за вчиненням злочину. При цьому, положеннями даної статті не передбачено необхідності винесення слідчим/прокурором окремої постанови щодо такого залучення. КПК України загалом не вимагає, щоб кожне рішення, яке приймається у зв`язку з розслідуванням кримінального провадження, викладалося у формі постанови, оскільки за змістом ч. 3 ст. 110 КПК України постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом або коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне. Відповідно, відсутність у даному випадку рішення про залучення ОСОБА_3 до проведення НСРД, викладеного письмово у формі постанови, не суперечить положенням кримінального процесуального законодавства, а тому доводи сторони захисту з цього приводу суд відхиляє як безпідставні.

364.Так само законодавством не передбачено і подання особою, що залучається до проведення НСРД, письмової заяви про надання згоди на участь у таких діях. До того ж сам факт участі ОСОБА_3 у проведенні контролю за вчиненням злочину, який він підтвердив під час судового розгляду, свідчить про його добровільну згоду на таку участь (аналогічні висновки містяться у постановах ККС ВС від 24 вересня 2020 року у справі № 738/689/19 та від 19 лютого 2020 року у справі № 295/7911/18) [20].

365.На цій підставі колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту щодо порушення порядку залучення ОСОБА_3 до проведення НСРД.

366.Інші зауваження сторони захисту носять формалістичний характер і не ставлять під сумнів законність проведених дій. Крім того, стороною захисту не обґрунтовано, яким чином окремі формальні недоліки призводять до істотного порушення прав та свобод людини, а тому, з огляду на положення ст. 87 КПК України, вони не можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими.

7.Щодо використання доказів, зібраних за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, для обвинувачення у вчиненні іншого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.

367.Сторона захисту вказує, що докази, якими сторона обвинувачення доводить вину ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України збиралися за фактом вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України. Тому, на переконання захисту, стороною обвинувачення не дотримано положень ст. 257 КПК України щодо отримання дозволу на використання результатів НСРД в іншому кримінальному провадженні.

368.З вказаними доводами суд не може погодитись, виходячи з такого.

369.Відповідно до ч. 1 ст. 257 КПК України, якщо в результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора.

370.Так, вказана норма покликана забезпечити судовий контроль за дотриманням прав людини, у випадках якщо в ході проведення негласної слідчої дії виявлено ознаки іншого кримінального правопорушення, яке не розслідувалося у даному кримінальному провадженні.

371.Судом встановлено, що первісне кримінальне провадження за №42017030000000251 від 06 червня 2017 року, розпочате за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України на підставі матеріалів, отриманих в ході здійснення оперативно-розшукової діяльності (т.3, а/с №147). Так, в межах відповідної оперативно-розшукової справи перевірялись факти можливих неправомірних дій з боку судового розпорядника ОСОБА_13 , адвокатів ОСОБА_20 і ОСОБА_21 та суддів Ковельського міськрайонного суду Волинської області, які, за попередніми даними, змовившись між собою, зловживаючи службовим становищем, з корисливих мотивів, на систематичній основі готуються вчиняти тяжкі корупційні злочини. Саме ця інформація зафіксована в ході проведення відповідних ОРЗ і стала підставою для реєстрації кримінального провадження №42017030000000251 від 06 червня 2017 року.

372.Наступного дня - 07 червня 2017 року, надійшла заява громадянина ОСОБА_3 , в якій він стверджував про вчинення щодо нього суддею Ковельського міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_2 корупційного кримінального правопорушення. Зокрема, у своїй заяві ОСОБА_3 вказував, що суддя ОСОБА_2. вимагає у нього неправомірну вигоду за прийняття позитивного рішення про заміну призначених ОСОБА_3 громадських робіт на штраф, а також за вплив на іншого суддю вказаного суду ОСОБА_4 під час розгляду ним іншої справи про дрібне хуліганство з призначенням ОСОБА_3 штрафу мінімального розміру (т.3, а/с №161).

373.Описані у вказаній заяві обставини підтвердили відомості, що вже з`ясовувались у межах первісного кримінального провадження, а тому у подальшому, факти, описані в заяві та зафіксовані в результаті оперативно-розшукової діяльності, розслідувались вже в об`єднаному кримінальному провадженні №42017030000000251 від 06 червня 2017 року, оскільки були підстави вважати, що відповідні діяння вчинено одними і тими самими службовими особами, у зв`язку з чим існує необхідність проведення у переважній більшості процесуальних дій з одними і тими ж особами.

374.У подальшому в об`єднаному кримінальному провадженні проводились слідчі дії (в т.ч. негласні), зокрема огляд місця події, освідування, контроль за вчиненням злочину, результати яких покладені прокурором в основу обвинувачення щодо ОСОБА_2 . Так, зокрема, результатами контролю за вчиненням злочину прокурор підтверджує одержання обвинуваченим неправомірної вигоди, відомості про що як раз і були предметом розслідування кримінального провадження № 42017030000000251.

375.За таких обставин, колегія суддів вважає, що в ході проведення слідчих та негласних слідчих розшукових дій у кримінальному провадженні № 42017030000000251 були зафіксовані фактичні дані саме щодо тих обставин, які вже розслідувались у цьому проваджені, а тому доводи захисту про порушення вимог ст. 257 КПК України суд відхиляє як необґрунтовані.

376.Крім того, сторона захисту, посилаючись на положення ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» та ч. 2 ст. 246 КПК України, вказує на недопустимість результатів ОРЗ та НСРД в якості доказів у цьому кримінальному провадженні, адже ОСОБА_2 не обвинувачується у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а використовувати такі докази в провадженнях щодо злочину середньої тяжкості заборонено.

377.Вказані доводи сторони захисту суд також відхиляє, виходячи з такого.

378.Відповідно до положень ст. 8 та ст. 9 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність», аудіо-, відеоконтроль особи може проводитися виключно щодо тяжких чи особливо тяжких злочинів. Так само, відповідно до ч. 2 ст. 246 КПК України, зокрема, таке НСРД як контроль за вчиненням злочину може проводитись виключно у провадженнях щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

379.Вказані норми означають, що на момент проведення відповідних ОРЗ та НСРД мають бути обґрунтовані підстави для кваліфікації діянь, щодо яких вони проводяться, як тяжких чи особливо тяжких злочинів.

380.Судом встановлено, що ОРЗ у вигляді аудіо- відеоконтролю особи проводилось в межах оперативно-розшукової справи, в якій перевірялась інформація про готування до вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст.364 та ч.3 ст. 368 КК України, які є тяжкими. Зокрема, підставою для їх проведення слугувала інформація про те, що фігуранти справи виношують намір організувати схему систематичного вимагання та одержання неправомірної вигоди від фізичних та юридичних осіб за прийняття позитивних рішень на їх користь під час судового розгляду у кримінальних, цивільних чи адміністративних справах. Вказані обставини свідчили про ймовірне готування до вчинення тяжких корупційних злочинів, у зв`язку із чим ухвалою слідчого судді Апеляційного суду Львівської області було надано дозвіл на проведення відповідних оперативно-розшукових заходів (т.5, а/с №76-78, №83-84).

381.Так само судом встановлено, що НСРД у вигляді контролю за вчиненням злочину проводилась у межах кримінального провадження № 42017030000000251, у якому перевірялись обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, який є тяжким злочином. Зокрема, на момент початку проведення зазначеної НСРД у вказаному кримінальному провадженні перевірялись факти зафіксовані в результаті ОРД, а також факти викладені в заяві громадянина ОСОБА_3 , зокрема, щодо факту вимагання суддею Ковельського міськрайонного суду Волинської області неправомірної вигоди, що свідчило про наявність обґрунтованих підстав для кваліфікації відповідних дій за ч. 3 ст. 368 КК України, тобто як тяжкого злочину. Саме за вказаною статтею ОСОБА_2 09 червня 2017 року було повідомлено про підозру (т.3, а/с №178-188).

382.Таким чином, судом встановлено, що на момент проведення ОРД та НСРД існували достатні підстави для обґрунтованого припущення щодо вчинення діяння, яке відповідно до закону про кримінальну відповідальність кваліфікується як тяжкий злочин, що свідчить про відсутність порушення вимог ч. 2 ст. 246 КПК України.

383.Лише в ході подальшого проведення ряду слідчих та процесуальних дій та аналізу їх результатів, правоохоронними органами встановлено факти, що вказували на відсутність ознак вимагання в діях обвинуваченого, а зібрані докази свідчили, зокрема, що одержання ОСОБА_2 неправомірної вигоди обумовлювалося здійсненням впливу на суддю ОСОБА_4 , що стало підставою для перекваліфікації дій ОСОБА_2 на ч. 2 ст. 369-2 КК України та повідомлення йому про зміну раніше повідомленої підозри (т.3, а/с №196-208).

384.Водночас, подальша зміна кваліфікації злочину, щодо якого проводилися ОРД/НСРД, не є беззаперечною підставою для визнання результатів таких дій недопустимим доказом. Так, якщо на момент проведення ОРД/НСРД існували достатні підстави для обґрунтованого припущення щодо вчинення особою діяння, яке кваліфікується як тяжкий або особливо тяжкий злочин, а при проведенні подальшого досудового розслідування кваліфікацію було змінено на таку, що передбачає відповідальність за злочин середньої тяжкості, фактичні дані, отримані в результаті проведення НС(Р)Д, можуть бути визнані допустимими доказами. Вказане підтверджується практикою Верховного Суду, відповідно до якої перекваліфікація кримінального правопорушення у бік пом`якшення не слугує беззаперечною підставою для визнання матеріалів НСРД недопустимими доказами (зокрема, правові позиції ККС ВС у постановах від 27 травня 2020 року у справі №328/1949/16-к, від 01 квітня 2020 у справі № 607/15414/17 та від 27 листопада 2018 у справі № 132/2210/15-к) [21].

385.З огляду на вказане, суд визнає допустимими в якості доказів результати ОРД і НСРД та відхиляє доводи сторони захисту про неможливість їх використання у кримінальному провадженні щодо злочину середньої тяжкості.

8.Щодо результатів освідування.

386.Сторона обвинувачення обґрунтовує факт одержання ОСОБА_2 неправомірної вигоди також результатами освідування, проведеного 08 червня 2017 року, під час якого було зроблено змиви з правої та лівої рук останнього.

387.Сторона захисту вважає результати цього освідування та похідного від нього висновку експерта недопустимими доказами, оскільки постанова про освідування була виготовлена ще до початку огляду місця події, тобто до виявлення обставин, що могли б бути підставою для його проведення, а окремого протоколу про результати освідування складено не було. Крім того, сторона захисту зазначає, що вказана слідча дія проводилась без забезпечення ОСОБА_2 допомоги захисника та за відсутності у нього статусу підозрюваного, як того вимагає ст. 241 КПК України.

388.З вказаними доводами сторони захисту суд не погоджується, виходячи з таких міркувань.

389.За змістом ст. 241 КПК України освідування - це слідча дія, що полягає в огляді підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу. Вказана слідча дія здійснюється на підставі постанови прокурора, яка перед початком її проведення пред`являється особі, що підлягає освідуванню. Про проведення освідування складається протокол, в якому зазначається час і місце освідування особи, відомості про понятих, хід і результати освідування, доповнення та зауваження щодо проведення цієї слідчої дії.

390.З матеріалів кримінального провадження вбачається, що процедура освідування обвинуваченого була проведена за його добровільною згодою, в присутності двох понятих, із забезпеченням повної відеофіксації і попереднім роз`ясненням прав учасникам такої слідчої дії, а також на підставі постанови прокурора, яка була пред`явлена ОСОБА_2 перед початком освідування (т.4, а/с №127-133, №153-154).

391.Враховуючи, що стороною обвинувачення проводився контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, під час якого використовувались заздалегідь помічені спеціальною хімічною речовиною грошові кошти, то у прокурора були фактичні підстави для винесення постанови про освідування з метою виявлення відповідних слідів кримінального правопорушення - нашарування вказаної спеціальної хімічної речовини на тілі та/або одязі ОСОБА_2 . З цих підстав виправданим видається виготовлення відповідної постанови до початку проведення огляду місця події.

392.Щодо відсутності окремого протоколу, складеного за результатами освідування, то суд відзначає, що норми ст. 241 та ст. 104 КПК України дійсно зобов`язують сторону обвинувачення фіксувати хід і результати освідування у відповідному протоколі та надати учасникам можливість внести до нього свої зауваження та доповнення. Вказаний порядок фіксування досудового розслідування забезпечує належне закріплення та засвідчення юридично значимих фактів (доказів) та слугує засобом реалізації учасниками кримінального провадження своїх прав.

393.Водночас, той факт, що хід і результати освідування були відображені не в окремому протоколі, а вписані до загального протоколу огляду місця події, сам по собі не може свідчити про грубе порушення права особи на захист чи про негативний вплив на змагальність процесу доказування. Так, визначальним у цьому випадку є те, що стороною обвинувачення було детально закріплено хід та результати проведеної слідчої дії, а сторона захисту безперешкодно могла ознайомитись із текстом відповідного протоколу і внести до нього свої доповнення та зауваження.

394.Так само і відсутність захисника при освідуванні суд не вважає порушенням прав ОСОБА_2 , оскільки нормами кримінального процесуального закону не вимагається забезпечення участі захисника при його проведенні (аналогічна правова позиція висловлена у постанові ККС ВС від 10 грудня 2020 року у справі № 751/602/18) [22].

395.Доводи захисту про те, що результати освідування є недопустимими доказами, оскільки на момент його проведення він не мав статусу підозрюваного, на переконання суду, є неспроможними. Так, за змістом ч. 1 ст. 42 КПК України, підозрюваним є, зокрема, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Як встановлено судом і підтверджується відповідними протоколами затримання, ОСОБА_2 було затримано о 09 год. 20 хв. 08 червня 2017 року, після чого до 10 год. 20 хв. за його участю проводився огляд місця події та освідування (т.4, а/с №127-133, №155-162). Наступного дня - 09 червня 2017 року, ОСОБА_2 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. За таких обставин, суд приходить до висновку, що на момент проведення освідування ОСОБА_2 перебував у статусі підозрюваного, а тому вимоги ч. 1 ст. 241 КПК України були дотримані.

396.З цих підстав, суд не вбачає істотного порушення в діях сторони обвинувачення при проведенні освідування, а тому визнає допустимими отримані в його результаті марлеві тампони зі змивами з рук ОСОБА_2 і похідний від них висновок №3815 криміналістичної експертизи спеціальних хімічних речовин від 31 липня 2017 року в частині дослідження вказаних тампонів.

9.Щодо порядку вилучення речового доказу.

397.Сторона захисту вважає, що вилучення 08 червня 2017 року у обвинуваченого штанів сірого кольору відбулось у непередбачений законодавством спосіб, у зв`язку з чим просить визнати недопустимим доказом вказані штани та похідний від них висновок криміналістичної експертизи № 3815 в частині виявлення в кишені цих штанів слідів спеціальної хімічної речовини.

398.З такими твердженнями сторони захисту суд не погоджується і вважає, що стороною обвинувачення дотримано вимоги чинного законодавства щодо порядку отримання та долучення до матеріалів кримінального провадження вказаного речового доказу.

399.Так, процедура вилучення штанів зафіксована у протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 08 червня 2017 року, відповідно до якого, у зв`язку із попереднім проведенням освідування, особистий обшук підозрюваного не проводився, у той же час, при затриманні у ОСОБА_2 було вилучено штани сірого кольору, у які він був одягнутий на момент затримання та проведення огляду місця події (т.3, а/с №155-161).

400.У відповідності до ч.2 ст. 93 КПК України одним із способів збирання доказів є отримання від особи речей та документів. В ході дослідження вказаного протоколу затримання і постанови про визнання та приєднання до кримінального провадження речових доказів від 06 липня 2017 року (т.5, а/с №37-38), якою вилучені штани визнано речовим доказом, судом встановлено, що під час затримання обвинувачений, на прохання слідчого, добровільно передав штани. При цьому, суд зауважує, що на момент вилучення штанів, у обвинуваченого та його захисника, який був присутній під час їх передачі та складання протоколу затримання, були відсутні будь-які заперечення щодо добровільної передачі, а до вказаного протоколу ними не вносилося будь-яких зауважень щодо незаконності їх вилучення.

401.Крім того, в ході судового розгляду обвинувачений підтвердив, що самостійно видав штани на прохання слідчого, будь-яких дій, що принижували його честь та гідність особи під час їх видачі, не вчинялися.

402.Таким чином, суд відхиляє вказані доводи сторони захисту щодо визнання недопустимим доказом, вилучених під час затримання штанів ОСОБА_2 та похідних доказів.

10.Щодо інших зауважень сторони захисту.

403.У своїх запереченнях і зауваженнях сторона захисту зазначала про ряд інших недоліків і порушень, допущених стороною обвинувачення при проведенні слідчих та процесуальних дій у цьому кримінальному провадженні, які, на переконання колегії суддів, не потребують детального аналізу та не мають будь-якого вирішального значення для ухвалення остаточного рішення у цій справі. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ положення пункту 1 статті 6 Конвенції хоча і зобов`язують суди обґрунтовувати свої рішення, однак не вимагають детальної відповіді на кожен з аргументів сторін. Згідно з позицією ЄСПЛ, з рішення має бути чітко зрозуміло, що головні проблеми, порушені у цій справі, були розглянуті і що конкретні та ясні відповіді були надані на аргументи, які є вирішальними для результату розгляду справи. При цьому, міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (правові позиції, викладені у рішеннях у справах «Boldea v. Romania», § 30; «Moreira Ferreira v. Portugal (№ 2)», § 84; «S.C. IMH Suceava S.R.L. v. Romania», § 40); «Ruiz Torija v. Spain», § 29; «Серявін та інші проти України», § 58) [23].

404.У цьому провадженні колегія суддів оцінила та надала вичерпні відповіді на усі вагомі аргументи сторони захисту, а інші їх доводи не спростовують висновків суду.

VII.Висновок суду щодо винуватості ОСОБА_2 . Формулювання обвинувачення визнане судом доведеним.

405.Керуючись стандартом доведення «поза розумним сумнівом», ґрунтуючись виключно на належних, допустимих та достовірних доказах, суд приходить до висновку про те, що вони у своїй сукупності та взаємозв`язку є достатніми для безсумнівного висновку про винуватість ОСОБА_2 в інкримінованому йому злочині.

406.Відповідними доказами доведено кожну з обов`язкових ознак складу інкримінованого обвинуваченому злочину, що докладно обґрунтовано у абз. 24-106 розділу IV цього вироку. Виключення з переліку доказів результатів огляду місця події від 08 червня 2017 року та похідних від нього матеріалів не вплинуло на висновок суду про достатність сукупності інших доказів для доведення пред`явленого обвинувачення поза розумним сумнівом.

407.Таким чином, проаналізувавши та оцінивши зібрані у кримінальному провадженні докази, колегія суддів визнає доведеним формулювання обвинувачення, яке пред`явлене ОСОБА_2 , а саме, що 08 червня 2017 року близько 09 год. 15 хв., суддя Ковельського міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_2., перебуваючи у приміщенні, розташованому поруч із його службовим кабінетом, який знаходиться на третьому поверсі адміністративної будівлі Ковельського міськрайонного суду Волинської області за адресою: Волинська область, Ковельський район, м. Ковель, вул. Незалежності, буд. 15, діючи умисно, одержав від ОСОБА_3 неправомірну вигоду у сумі 3800 грн. (три тисячі вісімсот гривень) за вплив на прийняття рішення суддею Ковельського міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_4 , вчинивши таким чином кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 369-2 КК України.

408.За таких обставин суд визнає ОСОБА_2 винним за пред`явленим йому обвинуваченням.

VIII.Призначення покарання.

409.Визнавши особу винною у вчиненні інкримінованого злочину, суду необхідно вирішити питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він його відбувати.

410.Вирішуючи вказані питання, суд виходить із того, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне та достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.

411.При цьому, обираючи конкретний вид та міру покарання за злочин, у вчиненні якого його визнано винним, суд враховує загальні засади призначення покарання, а саме:

-призначає покарання у межах, встановлених санкцією ч. 2 ст. 369-2 КК України,

-керується при цьому положеннями Загальної частини КК України, а саме - нормами, що регламентують цілі, систему покарань (ст. ст. 50, 51 КК України), підстави, порядок, межі та особливості застосування окремих його видів (ст. ст. 53-64 КК України), а також регулюють інші питання, що пов`язані з призначенням покарання та здатні вплинути на вибір судом певного його виду і міри (ст. ст. 52, 67-72 КК України);

-враховує ступінь тяжкості вчиненого, особу винного та обставини, що пом`якшують та/або обтяжують покарання.

412.Відповідно до ч. 3 ст. 52 КК України, за одне кримінальне правопорушення може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене санкцією статті Особливої частини КК України. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених КК України.

413.Так, санкція ч. 2 ст. 369-2 КК України в редакції, що діяла на час вчинення злочину, передбачає, що одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави - карається штрафом від семисот п`ятдесяти до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п`яти років.

414.Крім того, керуючись ч. 2 ст. 55 КК України, суд має право призначити як додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю навіть, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, однак, за умови, що з урахуванням характеру кримінального правопорушення, вчиненого за посадою або у зв`язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

415.Тож, суд має обрати одне з двох альтернативно передбачених у санкції ч. 2 ст. 369-2 КК України видів основних покарань і вирішити питання про необхідність приєднання до нього додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

416.Обираючи вид і розмір основного покарання, суд виходить з таких міркувань.

417.Судом не встановлено обставин, що пом`якшують та/або обтяжують покарання обвинуваченому.

418.В матеріалах справи міститься досудова доповідь, складена відносно ОСОБА_2 Ковельським МРВ філії ДУ «Центр пробації» у Волинській області (т.3, а/с №64-68). У вказаній доповіді надано соціально-психологічну характеристику обвинуваченого, зокрема, вказується, що він раніше не судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання, одружений і проживає разом із сім`єю. Також вказується, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, із сусідами підтримує добросусідські відносини і скарги на нього до Ковельського ВП ГУНП у Волинській області не надходило.

419.Відповідно до змісту досудової доповіді, ризик вчинення повторного кримінального правопорушення обвинуваченим оцінується як середній, так само як і середнім визначено ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб. З урахуванням усього викладеного, орган пробації прийшов до висновку про те, що обвинувачений не становить високої небезпеки для суспільства, в тому числі для окремих осіб і що його виправлення можливе без обмеження або позбавлення волі на певний строк.

420.Крім викладеної в досудовій доповіді характеристики обвинуваченого, суд враховує також стан здоров`я обвинуваченого, якому, відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого № іст.1917-120 від 15.03.2021 (т. 8, а/с №19), встановлено діагноз - дегенеративна міопія високого ступеня обох очей, опероване відшарування сітківки лівого ока, деструкція склистого тіла обох очей.

421.Суд бере до уваги надану обвинуваченим характеристику з місця його проживання, видану ТОВ «К.П. ВЕРЕС», відповідно до якої за період проживання в конфліктних ситуаціях з сусідами не помічений, скарг від сусідів на нього не надходило (т. 8, а/с №24), а також характеристику з місця роботи, видану Головою Ковельського міськрайонного суду Волинської області, відповідно до якої ОСОБА_2 за час роботи суддею зарекомендував себе позитивно, сумлінно, старанно і неупереджено виконував покладені на нього обов`язки із здійснення правосуддя, дисциплінований та відповідальний, у спілкуванні з громадянами та колегами ввічливий і толерантний, в колективі користується повагою та авторитетом, не допускав порушень трудової дисципліни та Кодексу суддівської етики, до дисциплінарної відповідальності не притягувався.

422.Викладені у досудовій доповіді обставини підтверджуються також і наявними в матеріалах кримінального провадження документами (т. 3, а/с №177-181; т.5, а/с №41, 43, 44; т. 8, а/с 24).

423.Суд також враховує сімейний стан обвинуваченого, який одружений, має на утриманні малолітню дитину - ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом із сім`єю та здійснює догляд за батьком похилого віку - ОСОБА_26 , якому згідно з довідкою Луцької міської МСЕК від 14.04.2014 встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюванням опорно-рухового апарату (т. 8, а/с 25-26).

424.Враховуючи наявність стійких соціальних зв`язків, обов`язків щодо утримання малолітньої дитини і догляду за батьком похилого віку, який має інвалідність, а також беручи до уваги стан здоров`я самого обвинуваченого, який потребує систематичного лікування та нагляду з боку лікарів вузької спеціалізації, що є ускладненим в пенітенціарних установах, покарання у виді позбавлення волі буде непропорційно обтяжливим як особисто для обвинуваченого, так і для членів його родини та може суттєво порушити звичний для останніх уклад життя, що було б надмірним.

425.Крім того, беручи до уваги позитивну характеристику обвинуваченого як за місцем роботи, так і за місцем проживання, а також враховуючи висновки, викладені у досудовій доповіді, колегія суддів вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції його від суспільства, а тому призначає йому альтернативно передбачений вид покарання у виді штрафу.

426.Обираючи розмір вказаного покарання, суд виходить з того, що вчинений обвинуваченим злочин є закінченим, умисним та корупційним і згідно зі ст. 12 КК України (в редакції, що діяла на час вчинення злочину) є злочином середньої тяжкості.

427.Також суд враховує, що відповідний злочин обвинувачений вчинив перебуваючи на посаді судді, що істотно впливає на ступінь усвідомлення ним суспільної небезпечності вчиненого та свідчить про його умисне нехтування вимогами антикорупційного законодавства та правилами суддівської етики.

428.Крім того, особливого значення при визначенні розміру покарання суд надає суспільним відносинам, які були поставлені обвинуваченим під загрозу та яким була завдана шкода внаслідок вчинення ним злочину. Так, суд враховує, що дії обвинуваченого очевидно підривають віру громадян у можливість суддів неупереджено та незалежно від будь-якого незаконного впливу здійснювати правосуддя на основі свого внутрішнього переконання, керуючись при цьому виключно Конституцією і законами України. У цьому контексті суд звертає особливу увагу на те, що довіра до судової системи, а також до її авторитету в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів займає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві, а тому на державу покладається особливий обов`язок належним чином, в т.ч. засобами кримінального впливу, реагувати на дії осіб, які цю довіру підривають.

429.Вказане, на переконання колегії суддів, обґрунтовує необхідність призначення ОСОБА_2 покарання у виді штрафу у максимальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 369-2 КК України, що становить одну тисячу п`ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таке основне покарання зможе забезпечити досягнення передбаченої законом мети, справити достатній виправний вплив на обвинуваченого та стримати від можливого вчинення нових кримінальних правопорушень.

430.Крім того, суд враховує, що вчинення обвинуваченим злочину було нерозривно пов`язано із займаною ним посадою. Саме статус судді дозволяв обвинуваченому створювати у громадян враження потенційної можливості незаконного впливу на інших суддів та користуватись цим для одержання неправомірної вигоди. Досліджені в ході судового розгляду докази свідчать, що обвинувачений, нехтуючи правилами суддівської етики, встановлював позапроцесуальні відносини з учасниками справ, що дозволило йому вчинити злочин.

431.З огляду на викладене, суд визнає за неможливе збереження за обвинуваченим права обіймати посаду судді та керуючись ч. 2 ст. 55 КК України призначає йому додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посаду судді строком на 3 (три) роки.

432.Вказане покарання, на переконання колегії суддів, буде справедливим, необхідним і достатнім для досягнення його цілей.

433.При цьому, судом не встановлено передбачених законом підстав для звільнення обвинуваченого від покарання чи від його відбування, а тому призначене йому судом покарання обвинувачений має відбувати реально.

IX.Вирішення інших питань.

1.Рішення щодо арештованого майна.

434.Відповідно до ч. 3 ст. 174 КПК України, одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, суд вирішує питання щодо арештованого майна.

435.У цьому кримінальному провадженні ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 07 серпня 2017 року був накладений арешт на майно обвинуваченого з метою забезпечення можливої конфіскації як виду покарання (т.5, а/с №29-30).

436.Водночас, санкція ч. 2 ст. 369-2 КК України, за якою ОСОБА_2 визнано винним, не передбачає такого виду покарання як конфіскація майна, а тому у подальшому застосуванні вказаного арешту відпала потреба, з огляду на що він підлягає скасуванню.

437.Так само підлягає скасуванню і арешт, накладений ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 червня 2017 року, на майно, вилучене 08 червня 2017 року в службовому кабінеті ОСОБА_2 . Метою вказаного арешту було збереження речових доказів для забезпечення можливості їх використання у процесі доказування під час судового розгляду (т.4, а/с №174-175).

438.Враховуючи, що в ході судового розгляду було безпосередньо досліджено вказані речові докази подальше їх утримання є недоцільним і суд має вирішити їх подальшу долю.

2.Рішення щодо долі документів та речових доказів.

439.При ухваленні вироку, керуючись положеннями ч. 9 ст. 100 КПК України, суд має вирішити питання про долю документів та речових доказів, які були надані сторонами і долучені до матеріалів судової справи.

440.Документи, передані суду сторонами кримінального провадження, колегія суддів вирішує залишити в матеріалах кримінального провадження.

441.Після набрання вироком законної сили речові докази у кримінальному провадженні, а саме:

-грошові кошти у розмірі 3800 гривень - залишити при матеріалах кримінального провадження, до вирішення вказаного питання за заявою заінтересованих осіб;

-мобільний телефон марки «Nokia L200» і мобільний телефон марки «BRAVIS», грошові кошти в сумі 2000 гривень, щоденник в обкладинці чорного кольору з рукописними записами, гаманець чорного кольору із його вмістом, штани сірого кольору - повернути особі у якої вказані предмети і речі були вилучені, а саме - ОСОБА_2 ;

-змиви з рук ОСОБА_2 , зразок спеціальної хімічної речовини - знищити;

- паперовий конверт, відповідно до напису міститься конверт білого кольору - залишити при матеріалах кримінального провадження;

3.Рішення щодо розподілу процесуальних витрат.

442.Відповідно до вимог чинного Кримінального процесуального кодексу (ст.ст. 124, 368 КПК України) при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження суд повинен вирішити, на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі. Враховуючи ухвалення обвинувального вироку, у відповідності до положень ч. 2 ст. 124 КПК України, суд вирішує стягнути з обвинуваченого витрати на проведення криміналістичної експертизи спеціальних хімічних речовин у сумі 3714 грн. (сума витрат підтверджується відомостями з супровідного листа до висновку експертизи - т.4, а/с №231).

4.Рішення щодо запобіжного заходу.

443.Враховуючи, що протягом судового розгляду у Вищому антикорупційному суді будь-який запобіжний захід до ОСОБА_2 не застосовувався , протягом всього часу обвинувачений дотримувався своїх процесуальних обов`язків, не перешкоджав кримінальному провадженню, а також з огляду на те, що суд призначає йому покарання не пов`язане з позбавленням волі, застосування будь-якого запобіжного заходу було б невиправданим.

5.Повідомлення про ухвалення вироку.

444.Відповідно до вимог ст. 483 КПК України, суд вважає за необхідне повідомити Президента України та Вищу раду правосуддя про ухвалення обвинувального вироку стосовно судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_2 (у відставці).

6.Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся;

7.Спеціальна конфіскація не застосовується;

8.Підстави для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру відсутні;

9.Підстави для виплати винагороди викривачу відсутні;

На підставі викладеного та керуючись статтями 100, 124, 170-174, 368, 373-376, 483 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

1. ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України (у редакції від 26 листопада 2015 року), та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі однієї тисячі п`ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 25 500 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот) грн. з позбавленням права обіймати посаду судді строком на 3 (три) роки.

2.Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для проведення криміналістичної експертизи спеціальних хімічних речовин у розмірі 3714 (три тисячі сімсот чотирнадцять) грн;

3.Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 07 серпня 2017 року на майно ОСОБА_2 , а саме:

-на 1/3 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

-на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_4 ;

-на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 (кадастровий номер - 2120886801:01:001:0002);

-на земельну дільняку, розташовану за даресою: Волинська область, м. Ковель (кадастровий номер - 0710400000:34:011:0041);

-на легковий автомобіль «Volkswagen Passat» (VIN: НОМЕР_2 );

4.Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 червня 2017 року на майно, вилучене 08 червня 2017 року в службовому кабінеті ОСОБА_2 .

5.Речові докази у кримінальному провадженні, а саме:

-грошові кошти у розмірі 3800 гривень - залишити при матеріалах кримінального провадження, до вирішення вказаного питання за заявою заінтересованих осіб;

-мобільний телефон марки «Nokia L200» і мобільний телефон марки «BRAVIS», грошові кошти в сумі 2000 гривень, щоденник в обкладинці чорного кольору з рукописними записами, гаманець чорного кольору із його вмістом, штани сірого кольору - повернути особі у якої вказані предмети і речі були вилучені, а саме - ОСОБА_2 .

-змиви з рук ОСОБА_2 , зразок спеціальної хімічної речовини - знищити;

-паперовий конверт, відповідно до напису міститься конверт білого кольору - залишити при матеріалах кримінального провадження;

6.Документи, передані суду сторонами кримінального провадження, залишити в матеріалах кримінального провадження.

7.Повідомити Президента України та Вищу раду правосуддя про ухвалення вироку стосовно судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_2 (у відставці).

8.Вирок може бути оскаржений протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Вищий антикорупційний суд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

9.Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

10.Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

11.Роз`яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати в суді копію вироку, ознайомитись із журналом судового засідання та подати до нього письмові зауваження.

Головуючий: Федоров О.В.

Судді: Шкодін Я.В.

Коліуш О.Л.

[1] Постанова ККС ВС від 15 квітня 2021 року у справі № 751/2824/20 (провадження № 51-5910км20) - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/96377379 та Постанова ККС ВС від 23 лютого 2021 року у справі № 742/642/18 (провадження № 51-5459км19) -https://reyestr.court.gov.ua/Review/95278123;

[2] Постанова ОП ККС ВС від 29 березня 2021 року у справі №554/5090/16-к (провадження № 51-1878кмо20) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/96074938;

[3] Постанова ККС ВС від 03 червня 2020 року у справі № 722/28/17 (провадження № 51-302 км 20) - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/89763057;

[4] Рішення ЄСПЛ - «Ilieva v. Bulgaria» (Application no. 22536/11), §16, 12 December 2019 - http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-198886;

[5] Постанова ККС ВС від 11 квітня 2019 року у справі № 642/5974/13-к (провадження № 51-7304км18) - http://www.reestr.court.gov.ua/Review/81264179;

[6] Постанова ККС ВС від 28 січня 2020 року у справі № 359/7742/17 (провадження № 51-2114км19) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/87334567, Постанова ККС ВС від 08 жовтня 2019 року у справі № 639/8329/14-к (провадження № 51-8259км18) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/85238666 та Постанова ККС ВС від 12 листопада

2019 року у справі № 236/863/17 (провадження № 51-8865км18) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/85583584;

[7] Постанова ККС ВС від 24 березня 2021 року у справі 520/2989/16-к (провадження № 51-2708км20) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/95907523;

[8] Рішення ЄСПЛ - «Саранчов проти України», (Заява № 2308/06), §42, 9 червня 2016 року - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_b66#Text;

[9] Постанова ККС ВС від 10 грудня 2020 року у справі № 751/602/18 (провадження № 51-2078км20) - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/93595881 та Постанова ККС ВС від 31 березня 2021 року № 727/8945/17 (провадження № 51-1270км20) - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/96071404;

[10] Рішення ЄСПЛ - «Ramanauskas v. Lithuania», (Application no. 74420/01), §49, §51, §53, §55, 5 February 2008 - http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-84935; «Bannikova v. Russia» (Application no. 18757/06), §35, §40, 4 November 2010 - http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-101589; «Veselov and others v. Russia», (Applications nos. 23200/10, 24009/07 and 556/10), §89, §93, 2 October 2012 - http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-113289; «Lagutin and others v. Russia», (Applications nos. 6228/09, 19123/09, 19678/07, 52340/08 and 7451/09), §90, 24 April 2014 - http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-142518;

[11] Рішення ЄСПЛ - Vanyan v. Russia, (Application no. 53203/99), §49, 15 December 2005, http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-71673; Khudobin v. Russia, (Application no. 59696/00), §134, 15 December 2005 - http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-77692;

[12] Рішення ЄСПЛ - «Milinienл v. Lithuania», (Application no. 74355/01), § 37-38, 24 June 2008 - http://hudoc.echr.coe.int/fre?i=001-87142;

[13] Ухвала ЄСПЛ (щодо неприйнятності скарги) - «Shannon v. the United Kingdom», (Application no. 67537/01), 6 April 2004 - http://hudoc.echr.coe.int/fre?i=001-23863;

[14] Рішення ЄСПЛ - «Якуба проти України», (Заява № 1452/09), §43-46, 12 лютого 2019 року - http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-189740;

[15] Постанова ККС ВС від 12 березня 2020 року у справі № 688/2831/17 (провадження № 51-6064 км 18) - (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88401454);

[16] Постанова ВП ВС від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/6847/15-к (провадження № 13-43кс19) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/85174578;

[17] Постанова ККС ВС від 19 лютого 2020 року у справі № 295/7911/18 (провадження № 51-4301км19) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/87826881;

[18] Постанова ККС ВС від 20 травня 2020 року у справі №585/1899/17 (провадження № 51-4099км19) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/85712182 та Постанова ККС ВС від 07 жовтня 2020 року у справі № 725/1199/19 (провадження № 51-5720км19) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/92173671;

[19] Постанова ККС ВС від 05 серпня 2020 року у справі № 700/361/17 (провадження № 51-1840км20) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/90906016 та Постанова ККС ВС від 24 вересня 2020 року у справі № 738/689/19 (провадження № 51-1621км20) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/91855146;

[20] Постанова ККС ВС від 24 вересня 2020 року у справі № 738/689/19 (провадження № 51-1621км20) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/91855146 та Постанова ККС ВС від 19 лютого 2020 року у справі № 295/7911/18 (провадження № 51-4301км19) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/87826881;

[21] Постанова ККС ВС від 27 травня 2020 року у справі №328/1949/16-к (провадження № 51-418 км 20) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/89564191, Постанова ККС ВС від 01 квітня 2020 у справі № 607/15414/17 (провадження № 51-6202км19) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/88602316 та Постанова ККС ВС від 27 листопада 2018 у справі № 132/2210/15-к (провадження № 51-1494км18) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/78297626;

[22] Постанова ККС ВС від 10 грудня 2020 року у справі № 751/602/18 (провадження № 51-2078км20) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/93595881;

[23] Рішення ЄСПЛ - «Boldea v. Romania», (Application no. 19997/02), § 30, 15 February 2007 - http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-79497; «Moreira Ferreira v. Portugal (№ 2)», (Application no. 19867/12), § 84, 11 July 2017 - http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-175646; «S.C. IMH Suceava S.R.L. v. Romania», (Application no. 24935/04), § 40, 29 October 2013 - http://hudoc.echr.coe.int/fre?i=001-128064; «Ruiz Torija v. Spain», (Application no. 303-A), § 29, 09 December 1994 - http://hudoc.echr.coe.int/fre?i=001-57909; «Серявін та інші проти України», (Заява № 4909/04), § 58, 10 лютого 2010 року - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_672#Text;