УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 325/1421/18

провадження № 51-748ск20

Верховний Суд колегією суддів

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Мазура М. В.,

суддів Бородія В. М., Марчука О. П.,

розглянув касаційну скаргу прокурора на вирок Приазовського районного суду Запорізької області від 15 листопада 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 28 січня 2021 року, які постановлені в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080330000250, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Приазовське, Приазовський район Запорізької області, зареєстрованого та проживаючого у тому ж смт ( АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Суть питання

За вироком Приазовського районного суду Запорізької області від 15 листопада 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 років і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 02 липня 2018 року приблизно о 18 год 45 хв, маючи при собі медичний шприц з особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено - опієм ацетильованим, масою 2 мл, та лікарський засіб - димедрол, маса якого становить 2,023 грамів, з метою подальшого збуту, приїхав до автостанції, яка розташована по вул. Дружби, 1 у смт Приазовське Запорізької області, де за 300 грн громадянину ОСОБА_2 збув вищевказаний наркотичний та лікарський засоби.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого суду, сторона обвинувачення оскаржила його до апеляційного суду.

Запорізький апеляційний суд ухвалою від 28 січня 2021 року залишив вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_1 без змін.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі через м`якість, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор указує на те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано погодився з рішенням місцевого суду про можливість застосування до засудженого ст. 69 КК України та звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Зокрема, прокурор вважає, що суди не врахували конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення та тяжкість вчиненого засудженим злочину, а також дані про особу останнього і його позицію щодо обвинувачення.

Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, кримінально-правової оцінки їх дій за ч. 2 ст. 307 КК України відповідно до вимог ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) Верховний Суд не перевіряв, оскільки законність та обґрунтованість судового рішення у цій частині прокурором не оскаржується.

Частиною 2 ст. 50 КК України закріплено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Відповідно до положень ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом із тим, як уже раніше зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).

Відповідно до положень ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к та інші).

Як видно з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_1 із застосуванням ст. 69 КК України, згідно з указаними нормами закону, врахував: обставини вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризуєтьсяпозитивно. Також суд врахував наявність обставин, які визнав такими, що пом`якшують покарання, а саме: щире каяття, визнання вини та наявність на утриманні малолітньої дитини, яка позбавлена материнської опіки. При цьому обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Крім того, суд врахував досудову доповідь органу пробації, відповідно до якої виправлення ОСОБА_1 можливе без позбавлення або обмеження волі на певний строк з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Статтею 75 КК України визначено, що в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, врахувавши тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Таким чином, місцевий суд дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 від покарання з випробуванням згідно ст. 75 КК України, поклавши при цьому обов`язки передбачені ст. 76 КК України.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, і дійшов обґрунтованого висновку про призначення засудженому покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, та зі звільненням від його відбування з випробуванням з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України.

Зі змісту касаційної скарги та долученої до неї копії ухвали апеляційного суду видно, що прокурор, не погоджуючись із вироком місцевого суду, подав апеляційну скаргу, в якій наводив доводи щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме статей 69, 75 КК України та невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення внаслідок м`якості, які за змістом та суттю є аналогічні доводам, викладеним прокурором у касаційній скарзі.

Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку цей суд перевірив усі посилання та доводи, викладені прокурором у згаданій апеляційній скарзі, і, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку місцевого суду, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши достатні аргументи та підстави для прийняття такого рішення.

Також апеляційний суд врахував й ту обставину, що у разі засудження обвинуваченого до реального відбування покарання, його неповнолітня донька взагалі буде позбавлена батьківського піклування, оскільки знаходиться на утриманні і вихованні обвинуваченого та позбавлена материнської опіки. Ця обставина, на думку колегії суддів, не є такою, яка виправдовує обвинуваченого у вчиненні злочину, але істотно знижує суспільну небезпечність обвинуваченого.

Верховний Суд погоджується з висновком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, про можливість призначення засудженому ОСОБА_1 більш м`якого покарання, ніж передбаченого санкцією статті за якою його засуджено та про можливість його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

Таке покарання, на думку Верховного Суду, відповідає принципам законності, індивідуалізації, справедливості та співмірності. Підстав вважати його явно несправедливим унаслідок м`якості або призначеним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність Верховний Суд не вбачає. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що прокурор у своїй касаційній скарзі не навів переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення апеляційного суду.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

На цих підставах Верховний Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Приазовського районного суду Запорізької області від 15 листопада 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 28 січня 2021 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

М. В. Мазур В. М. Бородій О. П. Марчук