Постанова

іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 761/10306/15-к

провадження № 51-5949км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Єремейчука С. В.,

суддів Вус С. М., Стороженка С. О.,

за участю:

секретаря судового засідання Лисоконь І. В.,

прокурора Кулаківського К. О.,

особи, щодо якої закрито

кримінальне провадження ОСОБА_1 ,

захисника Находа А. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Гапон О. Є., яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року в кримінальному провадженні № 12014100100012208 щодо

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

громадянина України, уродженця с. Сотниківка Яготинського району Київської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 ), без постійного місця проживання, раніше судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 05 червня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК до довічного позбавлення волі.

Цим же вироком ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 185 КК та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат.

Як установив місцевий суд, наприкінці жовтня 2014 року приблизно о 22:00 ОСОБА_1 , перебуваючи в гостях у ОСОБА_2 за місцем його проживання - в облаштованому під житло гаражі № НОМЕР_1 кооперативної автостоянки «Глибочицька» на вул. Глибочицькій, 10 у м. Києві, вживаючи спільно з останнім алкогольні напої, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті особистих неприязних відносин, які склалися після конфлікту з ОСОБА_2 , реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на його вбивство, взяв зі столу ніж і завдав ОСОБА_2 численних ударів у різні частини тіла, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілий помер.

Також згідно з обвинуваченням, не встановленого слідством числа наприкінці жовтня 2014 року, наступного дня після вчинення вбивства ОСОБА_2 , обвинувачений ОСОБА_1 , достовірно знаючи, що на місці вчинення вбивства продовжує перебувати майно потерпілого, скориставшись наявним ключем, відчинив навісний замок вхідних дверей вищевказаного гаража № НОМЕР_1 , звідки таємно викрав мобільний телефон марки «Нокіа Asha 200» вартістю 350 грн, після чого з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

Київський апеляційний суд ухвалою від 14 вересня 2020 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Стороняка В. Я. задовольнив. Вирок місцевого суду в частині засудження ОСОБА_1 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, скасував, кримінальне провадження закрив на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливості їх отримати.

Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі

За змістом касаційної скарги прокурор, не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, ухваленим стосовно ОСОБА_1 , у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати його і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно закрив кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 через невстановлення достатніх доказів для доведення його винуватості в суді та вичерпання можливостей їх отримання, при цьому не дослідив усіх обставин кримінального провадження та не оцінив належним чином доказів сторони обвинувачення, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_1 . Водночас апеляційний суд надав перевагу показанням останнього, наданим у судовому засіданні, а всіх інших доказів не взяв до уваги, зокрема і відомості, отримані під час слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 . У зв'язку із цим прокурор вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК. На думку прокурора, допущені судом апеляційної інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону стали підставою неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників процесу заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

У судовому засіданні прокурор Кулаківський К. О. просив задовольнити касаційну скаргу та скасувати ухвалу апеляційного суду, захисник Наход А. В. та ОСОБА_1 просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.

Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Приймаючи рішення про скасування обвинувального вироку суду першої інстанції та закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, суд апеляційної інстанції цих вимог закону не дотримався.

У касаційній скарзі прокурор вказує на те, що апеляційний суд не взяв до уваги відомості, отримані під час слідчого експерименту за участі ОСОБА_1 , і безпідставно закрив кримінальне провадження щодо останнього. Такі доводи, на думку колегії суддів, є обґрунтованими.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції на підставі зібраних та перевірених у судовому порядку доказів дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК.

Не погоджуючись із вказаним вироком, обвинувачений та його захисник подали апеляційні скарги, в яких, зокрема, ставили питання щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам у частині обвинувачення за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, однобічності, неповноти досудового та судового слідства, а також вказували на те, що докази, на які посилається суд, не підтверджують винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, просили скасувати вирок і закрити кримінальне провадження у зв`язку з недоведеністю вчинення ним інкримінованого кримінального правопорушення.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 , дійшов висновку про обґрунтованість доводів, зазначених в апеляційних скаргах обвинуваченого і його захисника, скасував вирок суду першої інстанції та закрив кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 у частині обвинувачення його за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК через невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді й вичерпання можливості їх отримати.

Зокрема, безпосередньо дослідивши в судовому засіданні докази, на які послався суд першої інстанції на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, в тому числі протокол та відеозапис слідчого експерименту від 08 листопада 2014 року за участю ОСОБА_1 , та проаналізувавши їх, апеляційний суд встановив, що стороною обвинувачення не надано, а місцевим судом у вироку не наведено жодного прямого доказу, який би поза розумним сумнівом підтверджував причетність ОСОБА_1 до умисного вбивства ОСОБА_2 .

При цьому, дослідивши протокол та відеозапис слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що показання останнього під час слідчого експерименту не можуть бути визнані належним доказом його вини через призму положень ч. 4 ст. 95 КПК, оскільки суд не вправі обґрунтовувати судове рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Тобто суд фактично ототожнив показання обвинуваченого та протокол проведення слідчого експерименту.

Наведене суперечить правовій позиції, викладеній у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17).

Термін «показання» в контексті ч. 4 ст. 95 КПК використовується для позначення відомостей, які надаються в судовому засіданні під час судового провадження. Правило, закріплене в цій нормі, має застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійному процесуальному джерелу доказів за вимогами ст. 95 цього Кодексу.

Водночас, метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення за участю свідка слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення таких відомостей, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.

Якщо відомості повідомлено підозрюваним, обвинуваченим, свідком під час проведення процесуальних дій, то вони є складовим компонентом змісту документа як окремого процесуального джерела доказів, зокрема протоколу слідчого експерименту, де фіксуються його хід та результати. Отже, показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст. 94 КПК.

За встановленим кримінальним процесуальним законом порядком належна правова процедура проведення слідчого експерименту містить низку процесуальних гарантій, дотримання яких виключає обґрунтовані сумніви щодо правомірного отримання відомостей від суб`єкта, за його волею та вільним волевиявленням. До системи таких гарантій належить також участь понятих, здійснення безперервного відеозапису слідчої дії як складові судового контролю за дотриманням засад кримінального провадження, детальне і ґрунтовне роз`яснення прав та процесуальних наслідків участі особи в проведенні слідчого експерименту тощо.

Відповідно до нормативного змісту засади безпосередності (ст. 23 КПК) суд досліджує докази безпосередньо з метою встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, де протокол слідчого експерименту є предметом оцінки суду за правилами, визначеними ст. 94 цього Кодексу. Отже, протокол слідчого експерименту після його оцінки судом із точки зору належності, допустимості й достовірності набуває значення судового доказу.

Таким чином, у цьому випадку відсутні підстави для ототожнення показань та протоколу слідчого експерименту, які є окремими процесуальними джерелами доказів для встановлення обставин, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні відповідно до ст. 91 КПК.

Крім того, той факт, що в судовому засіданні ОСОБА_1 змінив свої показання, не є підставою для визнання протоколу слідчого експерименту недопустимим доказом, оскільки слідчий експеримент та показання є окремими процесуальними джерелами доказів.

Як вбачається з протоколу слідчого експерименту від 08 листопада 2014 року, проведеного за участю ОСОБА_1 на місці вчинення злочину, підозрюваний ОСОБА_1 не лише розповідав про обставини вчинення злочину, але і продемонстрував, яким чином він завдав одного удару ножем потерпілому ОСОБА_2 . Вказану слідчу дію було проведено за його добровільною згодою і за участю захисника.

Таким чином, апеляційний суд порушив вимоги ст. 419 КПК під час розгляду апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника і дійшов передчасного висновку про скасування вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 та закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК через невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді й вичерпання можливості їх отримати.

Також із матеріалів кримінального провадження вбачається, що засуджений, крім іншого, посилався на застосування щодо нього недозволених методів слідства.

Так, допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 спростував свої показання, дані на досудовому слідстві, зокрема, під час слідчого експерименту, вказав, що вини своєї не визнає, та заперечив свою причетність до вчиненого. За його словами, зізнавальні показання під час вказаної слідчої дії він дав лише через застосування до нього недозволених методів слідства з боку працівників міліції.

З урахуванням наведеного та тієї обставини, що ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечував свою причетність до злочину і вказував про застосування до нього недозволених методів слідства, перевірка таких його доводів набуває вирішального значення для оцінки вищевказаного протоколу слідчого експерименту як доказу на предмет допустимості у цьому кримінальному провадженні.

Виходячи з положень ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі- Конвенція), за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства та дізнання, у поєднанні із загальним обов`язком держави за ст. 1 Конвенції, слід провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатися з`ясувати те, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (правова позиція Європе?йського Суду з прав люди?ни, викладена в рішеннях у справах «Яременко проти України» (п. 57 рішення від 12 червня 2008 року), «Вергельський проти України» (п. 97 рішення від 12 березня 2009 року), «Олексій Михайлович Захарків проти України» (рішення від 24 червня 2010 року), «Нечипорук і Йонкало проти України» (рішення від 21 квітня 2011 року).

Як визначив Європейський суд з прав людини у справі «Вергельський проти України» (п. 97 рішення від 12 березня 2009 року) та у справі «Яременко проти України» (п. 57 рішення від 12 червня 2008 року), в тих справах, коли особа висуває небезпідставну скаргу на те, що вона була піддана поганому поводженню зі сторони суб`єктів владних повноважень усупереч ст. 3 Конвенції, це положення, якщо його тлумачити у світлі загального обов`язку держави відповідно до ст. 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом проведення ефективного офіційного розслідування.

Однак суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи засудженого про застосування щодо ньогонедозволених методів слідства та не забезпечив проведення відповідної перевірки вищезазначених тверджень засудженого в установлений законом спосіб, що суперечить усталеній практиці Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях у контекстіст. 3 Конвенції неодноразово наголошував на необхідності проведення ефективного офіційного розслідування скарг особи про те, що вона була піддана поганому поводженню зі сторони суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, нездійснення належної перевірки заяви ОСОБА_1 щодо незаконних методів слідства свідчить про незабезпечення реалізації права особи як процесуальних гарантій справедливого судового розгляду та кримінального провадження в цілому.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що подану касаційну скаргу прокурора слід задовольнити, а рішення апеляційного суду скасувати відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК, як таке що постановлене з істотними порушеннями кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення та потягли за собою передчасний висновок про незастосування закону України про кримінальну відповідальність, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляді суду апеляційної інстанції необхідноврахувати вищенаведене, ретельно перевірити доводи, викладенні в поданих апеляційних скаргах, а також доводи ОСОБА_1 про застосування до нього недозволених методів слідства та вжити заходів для проведення належної перевірки зазначених доводів, за необхідності й наявності відповідних підстав повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, та постановити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора Гапон О. Є., яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

С. В. Єремейчук С. М. Вус С. О. Стороженко