ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27січня 2021 року

м. Київ

справа № 711/10301/17

провадження № 51-2214км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої Вус С.М.,

суддів Стороженка С.О., Чистика А.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Голубенко О.В.,

прокурора Матолич М.Р.,

захисника Сидорова Г.Ю.,

виправдних ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Остапенко Ю.А., яка брала участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2019 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 08 січня 2020 року стосовно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017250000000138, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 369-2 КК України;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця Азербайджанської Республіки, жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2019 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за ч. 1 ст. 369-2 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним злочину, передбаченого ч. 1 ст. 369-2 КК України.

Цим же вироком ОСОБА_2 визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за ч. 2 ст. 369-2 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.

Згідно з ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 08 січня 2020 року зазначений вирок місцевого суду залишено без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 і ОСОБА_2 обвинувачувались у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень за таких обставин.

ОСОБА_2 , діючи умисно, з корисливих мотивів, у період з лютого по березень 2017 року запропонував ОСОБА_1 , який діяв у інтересах членів Фермерського господарства «Степ-Агро 2015» (далі - ФГ «Степ-Агро 2015»), надати йому неправомірну вигоду в сумі 49 000 євро за здійснення ним впливу на в.о. начальника відділу в Жашківському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області ОСОБА_3 , який відповідно до примітки до ст. 369-2 КК України є уповноваженим на виконання функцій держави. Зокрема, з метою прийняття ним рішення щодо швидкого оформлення необхідних документів, пов`язаних із поділом та виділенням у власність 45 членам ФГ «Степ-Агро 2015» земельних ділянок загальною площею 102 га, розташованих в адміністративних межах Жашківської міської ради за межами населеного пункту, і, які з 16 вересня 2015 року орендує вказане фермерське господарство. А також здійснити вплив на керівництво Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області щодо прийняття рішення про затвердження проектів землеустрою на вказані земельні ділянки та виділення їх у власність 45 членам ФГ «Степ-Агро 2015».

У свою чергу, ОСОБА_1 , сприймаючи зазначену пропозицію ОСОБА_2 реально, погодився надати останньому неправомірну вигоду.

Так, близько 03 березня 2017 року 09:22 в офісному приміщенні АДРЕСА_3 , згідно з попередніми домовленостями ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 , а останній прийняв від ОСОБА_1 частину неправомірної вигоди в розмірі 10 000 євро. Загалом обвинувачений ОСОБА_1 передав обвинуваченому ОСОБА_2 , а той прийняв неправомірну вигоду в сумі 49 000 євро, що відповідно до курсу валют, встановленого Національним банком України, станом на 03 березня 2017 року, становить 1 395 520 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування постановлених судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вказує на істотні порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Наголошує на тому, що місцевий суд дав неправильну оцінку доказам, безпідставно визнав матеріали за результатами проведених оперативно-розшукових заходів та негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) недопустимими доказами, що призвело до незаконного виправдання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . За його твердженням, суд не проаналізував докази, якими підтверджується винуватість цих осіб в інкримінованих їм кримінальних правопорушеннях. Зазначає, що суди не звернули уваги на відсутність у розпорядженні сторони обвинувачення відповідних ухвал слідчих суддів, за якими було надано дозвіл на проведення як оперативно-розшукових заходів, так і НСРД. При цьому прокурор посилається на відмову апеляційного суду в наданні вказаних ухвал, що підтверджується листом від 11 квітня 2018 року. Вважає, що суди безпідставно застосували положення глави 21 КПК України під час вирішення питання щодо допустимості фактичних даних, отриманих унаслідок проведення оперативно-розшукових заходів, оскільки положення цієї глави регулюють порядок здійснення НСРД.

Позиції учасників судового провадження

У поданих запереченнях захисник виправданих - адвокат Сидоров Г.Ю. вказує про законність судових рішень та необґрунтованість касаційної скарги, зазначаючи при цьому відповідні аргументи. Просить залишити судові рішення без зміни, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Прокурор Матолич М.Р. не підтримала касаційну скаргу, вважаючи її необґрунтованою, і просила залишити судові рішення без зміни.

Виправдані ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та їх захисник Сидоров Г.Ю. заперечували проти задоволення касаційної скарги і погодилися з думкою прокурора щодо її необґрунтованості, просили залишити судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, з`ясувавши думку прокурора, захисника та виправданих, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту, і при перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості.

За статтею 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, як тих, що були зібрані стороною захисту, так і тих, що зібрані стороною обвинувачення, в тому числі і поданих у судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1- 3 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

Як регламентовано ч. 2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Цих вимог закону місцевий суд дотримався.

З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , провів судовий розгляд згідно з положеннями ч. 1 ст. 337 КПК України, тобто в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів диспозитивності, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як встановлено з матеріалів справи, суд у судовому засіданні відповідно до вимог кримінального процесуального закону перевірив зібрані на досудовому слідстві докази, на підставі яких було пред`явлене обвинувачення, надавши їм належну оцінку.

Спростовуючи пред`явлене ОСОБА_1 і ОСОБА_2 обвинувачення, суд зазначив, з яких підстав взяв до уваги одні докази та відкинув інші, а окремі докази визнав недопустимими, й обґрунтовано дійшов висновку про невинуватість цих осіб, вказавши у мотивувальній частині вироку підстави виправдання.

Так, визнаючи недопустимими доказами фактичні дані, зібрані під час проведення оперативно-розшукових заходів у виді: зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж у період з 08 листопада по 30 грудня 2016 року та з 13 лютого по 18 березня 2017 року; спостереження за особою, обстеження публічно недоступного місця та здійснення аудіо-, відеоконтролю особи в періоди з 14 по 15 грудня 2016 року, з 22 лютого по 17 березня 2017 року, місцевий суд зазначив, що стороною обвинувачення не надано ухвал слідчих суддів апеляційного суду, на підставі яких ці дії було проведено, а отже перевірити, чи були під час досудового розслідування законні підстави для проведення оперативно-розшукових заходів та чи можуть бути використані результати їх проведення у доказуванні в кримінальному провадженні, не виявилося можливим.

Також суд першої інстанції визнав недопустимими доказами фактичні дані протоколів проведених НСРД з додатками, а саме: зняття інформації з транспортних комунікаційних мереж на підставі ухвал слідчого судді Апеляційного суду Черкаської області від 03 травня 2017 року № 1471т, № 1472т і 1473т, на яких, за версією сторони обвинувачення, зафіксовано спілкування ОСОБА_1 і ОСОБА_2 між собою та з іншими особами; передачу неправомірної вигоди у вигляді коштів в іноземній валюті.

Вказані докази, на переконання суду, є недопустимими, адже сторона обвинувачення не відкрила стороні захисту ухвал слідчого судді, а вони як процесуальні рішення є правовою підставою проведення НСРД з огляду на їх функціональне призначення щодо підтвердження допустимості доказової інформації, отриманої за результатами проведення таких дій, і повинні бути перевірені та враховані судом під час оцінки доказів.

При цьому місцевий суд критично оцінив лист голови Апеляційного суду Черкаської області, яким підтверджено винесення слідчими суддями згаданих ухвал про проведення НСРД і відмовлено в їх наданні, оскільки їх не розсекречено та звернув увагу на наявні суперечності у змісті листа щодо періоду проведення НСРД.

До того ж порядок розсекречення ухвали слідчого судді, за якою надано дозвіл на проведення НСРД, здійснюється відповідно до встановленої процедури, однак суд дійшов висновку, що прокурором її не дотримано.

Крім цього, як зазначив місцевий суд, сторона обвинувачення не довела, що мали місце пропозиція, передача і одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Водночас грошові кошти, які за версією обвинувачення є предметом неправомірної вигоди та були вилучені під час обшуку за місцем мешкання ОСОБА_2 , належать свідку ОСОБА_4 , що підтверджується відповідними судовими рішеннями.

Отже, місцевий суд, проаналізувавши надані стороною докази в їх сукупності, дійшов висновку, що винуватості ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, у яких вони обвинувачуються, не доведено, оскільки безспірних доказів того, що вони поза всяким розумним сумнівом вчинили вказані злочини, не надано.

Прокурор, не погоджуючись із такими висновками суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, де зазначив, що місцевий суд під час судового розгляду не дотримався вимог кримінального процесуального закону, безпідставно відкинув докази обвинувачення та визнав частину доказів недопустимими, внаслідок чого ухвалив необґрунтований вирок.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, належним чином перевірив викладені у ній доводи та погодився з наведеними у вироку суду першої інстанції висновками і мотивами щодо виправдання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Із цим погоджується і колегія суддів.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, Суд вважає безпідставними з огляду на таке.

Мотивуючи свої рішення, суди попередніх інстанцій дійшли переконання, що досудове розслідування в цьому кримінальному провадженні здійснено з істотним порушенням вимог КПК України, унаслідок чого окремі докази не можуть визнаватися допустимими.

Як убачається з матеріалів провадження і це встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, після завершення досудового розслідування прокурором або слідчим у порядку ст. 290 КПК України стороні захисту не було відкрито ухвали слідчого судді про проведення НСРД.

Відповідно до ч. 2 ст. 290 КПК України прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.

Згідно з ч. 12 ст. 290 КПК України, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Велика Палата Верховного Суду у висновку від 16 жовтня 2019 року (справа № 640/6847/15-к) вказала, що для оцінки доказів, отриманих у результаті НСРД, необхідно дослідити процесуальні документи, які стали підставою для проведення цих слідчих дій. Процесуальні документи про дозвіл на проведення НСРД повинні бути взяті до уваги судом, який розглядає справу, оскільки без з`ясування їх змісту неможливо прийняти рішення про допустимість доказів, отриманих у результаті проведення НСРД.

Судовою палатою у кримінальних справах Верховного Суду України та Великою Палатою Верховного Суду були сформульовані висновки щодо застосування норм права, передбачених ст. 290 КПК.

Зокрема, у п. 13 постанови Верховного Суду України від 16 березня 2017 року в провадженні № 5-364кс16 зазначено, що «невідкриття матеріалів сторонами одна одній в порядку статті 290 КПК після закінчення досудового розслідування, а також додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду, є підставою для визнання судом відомостей, що містяться в них, недопустимими як докази».

Крім того, Велика Палата Верховного Суду постановою від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/6847/15-к уточнила свої висновки щодо застосування норми права, зроблені раніше у постанові від 16 січня 2019 року у провадженні № 13-37кс18, акцентувавши увагу на тому, що сторона обвинувачення повинна вживати необхідних і достатніх заходів для розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД, з метою їх надання стороні захисту, і виконувати в такий спосіб вимоги щодо відкриття матеріалів іншій стороні відповідно до ст. 290 КПК України.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатувала, що якщо сторона обвинувачення не вживала необхідних і своєчасних заходів, спрямованих на розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення норм ст. 290 КПК України.

У разі, коли відповідні процесуальні документи були отримані стороною обвинувачення після передачі обвинувального акта до суду, то вона зобов`язана здійснити їх відкриття згідно з ч. 11 ст. 290 КПК.

Якщо сторона обвинувачення вжила всіх необхідних та залежних від неї заходів, спрямованих на розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, однак вони не були розсекречені до моменту передачі справи у суд з причин, що не залежали від волі або процесуальної поведінки прокурора, то в такому разі порушень вимог ст. 290 КПК України з боку сторони обвинувачення немає. Суд має оцінити докази, отримані в результаті НСРД в комплексі із розсекреченими процесуальними документами, які стали підставою для їх проведення, та не повинен автоматично визнавати такі докази недопустимими.

Однак матеріали цього кримінального провадження не містять жодних даних про вжиття стороною обвинувачення під час досудового розслідування будь-яких заходів, спрямованих на розсекречення ухвал слідчого судді, які стали передумовою для проведення НСРД.

Посилання прокурора на лист голови Апеляційного суду Черкаської області від 11 квітня 2018 року як на обставину, що підтверджує достатність вжиття прокурором заходів з метою розсекречення ухвал, на підставі яких надано дозвіл на проведення НСРД, та неможливість їх отримання, є неспроможними і були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції.

Так, апеляційний суд, повторно дослідивши лист прокурора про надання згаданих ухвал слідчих суддів і зазначений лист Апеляційного суду Черкаської області, дійшов переконання, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції про недопустимість доказів у кримінальному провадженні, зокрема тих, що отримані внаслідок оперативно-розшукових заходів та НСРД.

Колегія суддів вважає належною таку оцінку апеляційного суду, виходячи з такого.

За матеріалами справи, обвинувальний акт від 16 листопада 2017 року щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 надійшов до суду першої інстанції 20 листопада 2017 року (т. 7, а.п. 1).

Під час стадії судового розгляду прокурор звернувся до апеляційного суду з листом (запитом), зі змісту якого вбачається, що прокурор просив надати вищезгадані ухвали слідчих суддів, а у разі неможливості їх надання підтвердити, що такі ухвали були постановлені, із зазначенням їх номерів, дат, виду НСРД та періоду часу, на який судом надано дозвіл на проведення таких дій.

Проте вищенаведеним листом не підтверджено, що прокурор просив безпосередньо здійснити розсекречення ухвал, про які в ньому йшлося, а отже такі дії прокурора не можна вважати достатніми для вжиття заходів на виконання вимог ст. 290 КПК України.

Водночас порядок розсекречення ухвал, постановлених за результатами розгляду клопотань про надання дозволу на проведення НСРД, урегульований Інструкцією про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, системний аналіз якої передбачає, що прокурор не є самостійним суб`єктом розсекречення матеріалів. Він зобов`язаний звернутися з відповідним клопотанням до експертної комісії з питань таємниць, яка й приймає рішення про розсекречення, чого прокурором здійснено не було.

Отже, в цьому кримінальному провадженні стороною обвинуваченняухвали слідчого судді, якими надано дозвіл на проведення НСРД не були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України ні під час завершення досудового розслідування, ні під час судового розгляду, а також не вживались необхідні та достатні заходи для їх розсекречення, тому суди були позбавлені можливості дослідити їх під час розгляду справи з метою оцінки допустимості доказів, отриманих у результаті НСРД.

У свою чергу наявність письмової відповіді голови Апеляційного суду Черкаської області на лист (запит) прокурора щодо існування згаданих ухвал слідчого судді НСРД не підтверджує автоматично їх допустимість.

З урахуванням наведеного колегія суддів констатує, що судами надано правомірну оцінку щодо недопустимості доказів, отриманих за результатами проведення НСРД.

Також Суд вважає необґрунтованими доводи прокурора стосовно неправильної оцінки доказів, отриманих унаслідок проведення оперативно-розшукових заходів.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що обвинувачення, пред`явлене ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за інкримінованими їм злочинами, ґрунтується, зокрема, на матеріалах отриманих під час проведення оперативно-розшукових заходів у виді зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж; спостереження за особою, обстеження публічно недоступного місця та здійснення аудіо -, відеоконтролю особи, на підставі ухвал Апеляційного суду Черкаської області.

Разом з тим у матеріалах кримінального провадження відсутні вказані ухвали апеляційного суду, і стороною обвинувачення суду не надано їх копій, оскільки питання про скасування грифу секретності цих ухвал не вирішувалося.

При цьому матеріали кримінального провадження й докази досліджені судами попередніх інстанцій не містять постанови про заведення оперативно-розшукової справи щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , як це передбачено частинами 1, 3 ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».

Твердження прокурора про безпідставність застосування порядку, визначеного положеннями глави 21 КПК України, під час вирішення питання щодо допустимості фактичних даних, отриманих унаслідок проведення оперативно-розшукових заходів, колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 8 вищезгаданого Закону оперативним підрозділам для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності за наявності передбачених ст. 6 цього Закону підстав надається право здійснювати аудіо-, відеоконтроль особи, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, електронних інформаційних мереж згідно з положеннями статей 260, 263 - 265 КПК України.

Частиною 1 ст. 258 КПК України встановлено, що ніхто не може зазнавати втручання у приватне спілкування без ухвали слідчого судді.

Втручанням у приватне спілкування є доступ до змісту спілкування за умов, якщо учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним. Різновидами втручання в приватне спілкування є, зокрема, аудіо-, відеоконтроль особи; зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (пункти 1, 3 ч. 4 ст. 258 КПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 9 КПК України закони та інші нормативно-правові акти, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить кодексу.

Таким чином, право оперативних підрозділів на проведення оперативно-розшукових заходів, визначене п. 9 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»можливо реалізувати лише за наявності ухвали слідчого судді, яка постановляється відповідно до вимог глави 21 КПК України.

За огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що фактичні дані, отримані внаслідок проведення оперативно-розшукових заходів, є недопустимими доказами, оскільки ухвали слідчих суддів, за якими надано дозвіл на їх проведення, стороні захисту не відкриті та не надані до суду, а отже достовірно встановити, які конкретно оперативно-розшукові заходи були санкціоновані судом, щодо кого конкретно, на який строк та чи діяли правоохоронні органи у межах та у спосіб, що передбачені цими судовими рішеннями, не виявляється можливим.

Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування оскаржуваної ухвали, про що йдеться у касаційній скарзі прокурора, Верховний Суд не встановив.

Враховуючи вищевикладене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню. У зв`язку з цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора Остапенко Ю.А., яка брала участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, залишити без задоволення, а вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29 березня 2019 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 08 січня 2020 року стосовно - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

С.М. Вус С.О. Стороженко А.О. Чистик