ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2021 року

м. Київ

справа № 308/9974/18

провадження № 51-1691км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря

судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

засудженої ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_7 на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 січня 2019 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 14 січня 2020 року, постановлені у кримінальному провадженні за обвинуваченням:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Ужгорода Закарпатської області, жителя того АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Перечинського районного суду Закарпатської області від 30 листопада 2018 року за частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України (далі – КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 186 КК;

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки міста Ужгорода Закарпатської області, жительки того АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимої, останній раз вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 жовтня 2018 року за частиною 3 статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі статті 79 КК звільненої від відбуття покарання з випробуванням з покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 частини 1 статті 76 цього Кодексу,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 186 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 січня 2019 року ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 186 КК, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць позбавлення волі.

Вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 жовтня 2018 року, яким ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного їй покарання за частиною 3 статті 185 КК на підставі статті 79 цього Кодексу, ухвалено виконувати самостійно.

За цим же вироком засуджено ОСОБА_8 , судові рішення стосовно якого не оскаржуються.

За вироком суду ОСОБА_6 , діючи за попередньою змовою, разом із ОСОБА_8 та особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, 01 серпня 2018 року о 16 год 00 хв, діючи з прямим умислом, повторно, шляхом вільного доступу через незачинені двері, проникли до будинку АДРЕСА_3 та викрали грошові кошти у сумі 80 700 грн, після чого, будучи поміченими потерпілим ОСОБА_9 , продовжили свої незаконні дії щодо заволодіння чужим майном та з місця вчинення злочину втекли.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 14 січня 2020 року вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 не погоджується із судовими рішеннями, постановленими стосовно ОСОБА_6 , порушує питання про їх скасування та призначення нового розгляду в суді першої інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

В обґрунтування своїх вимог стверджує, що місцевим судом не досліджено доказів, які би підтверджували ознаку «відкритості» викрадення майна, оскільки на переконання сторони захисту ОСОБА_6 , мала умисел на вчинення злочину, передбаченого статтею 185 КК.

Крім того, захисник не погоджується із висновком місцевого суду щодо застосування кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло», так як такі твердження не узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 18 квітня 2018 року у справі 569/1111/16-к.

Стверджує, що місцевий суд неправильно застосував положення частини 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) та не встановив обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги засудженої ОСОБА_6 , вищевикладених порушень не усунув, підстав, з яких скаргу визнав необґрунтованою, не навів, чим порушив вимоги статті 419 КПК.

У доповненні до касаційної скарги захисник ОСОБА_7 стверджує, що місцевий суд, крім зазначених у касаційній скарзі порушень, ухвалюючи вирок, призначив ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою на невизначений строк, що порушує вимоги статей 197, 331 КПК та безпідставно не застосував до її підзахисної положень статті 75 КК.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник наполягала на задоволенні її касаційної скарги за доводами, викладеними у ній. Засуджена ОСОБА_6 касаційну скаргу захисника підтримала, стверджувала про незаконність судових рішень, постановлених стосовно неї, а тому просила їх скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Прокурор наполягав на відмові у задоволенні касаційної скарги захисника ОСОБА_7 .

Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, засудженої та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Відповідно до статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Виходячи зі змісту вимог статті 370 КПК, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Доводи касаційної скарги захисника про порушення місцевим судом вимог частини 3 статті 349 КПК, є неприйнятними з огляду на таке.

Із матеріалів справи вбачається, що місцевий суд, встановивши обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, визнав ОСОБА_6 винуватою та кваліфікував її дії як відкрите викрадання чужого майна (грабіж), вчинене повторно, поєднане із проникненням у житло, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 186 КК.

Судовий розгляд у місцевому суді здійснено за правилами частини 3 статті 349 КПК, згідно з якою суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Виходячи зі змісту вищенаведеної процесуальної норми, якщо принаймні одна з обставин, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, заперечується стороною, спрощену процедуру судового розгляду застосовано бути не може.

Під час судового розгляду місцевий суд допитав потерпілого ОСОБА_9 , обвинувачену ОСОБА_6 , яка повністю визнала свою вину у вчиненні інкримінованого їй злочину, погодилася із кваліфікацією своїх дій, підтвердила фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, та погодилась на розгляд справи в порядку, передбаченому частиною 3 статті 349 КПК.

При цьому, із звукозапису судового засідання від 10 жовтня 2018 року вбачається, що суд переконався у правильності розуміння засудженою змісту обвинувачення, у добровільності її позиції, та роз`яснив, що у такому випадку вона буде позбавлена права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Прокурор та захисник також не заперечували проти відповідної процедури проведення судового розгляду.

А тому вище наведені обставини беззаперечно свідчать про дотримання у повній мірі судом першої інстанції процедури, передбаченої частиною 3 статті 349 КПК.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що спрощена процедура судового розгляду, застосована у цьому кримінальному провадженні, не позбавляє права особу оскаржити судове рішення з підстави неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у разі якщо вона не погоджується із правовою кваліфікацією її дій.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2018 року (справа № 756/5578/15-к, провадження № 13-3зво18), національне законодавство, зокрема частина 2 статті 394 КПК, встановлює обмеження щодо можливості апеляційного оскарження судового рішення лише з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися і дослідження яких суд визнав недоцільним. Право на оскарження рішення суду з підстави неправильної кваліфікації дій указаним Кодексом не обмежується. Тобто норми КПК не містять обмежень щодо оскарження в апеляційному порядку кримінально-правової кваліфікації дій, зокрема й у тих кримінальних провадженнях, у яких під час судового розгляду суд першої інстанції застосував частину 3 статті 349 КПК і визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися.

Проте вищевикладеного апеляційним судом не дотримано та не розглянуто належними чином, як того вимагають положення статті 419 КПК, доводів засудженої ОСОБА_6 , які є аналогічними наведеним захисником ОСОБА_7 у касаційній скарзі, про необхідність кваліфікації її дій за статтею 185 КК. Натомість апеляційний суд зазначив, що правильність кваліфікації дій у апеляційних скаргах, поданих на адресу суду не оскаржується.

Враховуючи викладене, допущені апеляційним судом порушення є істотними, оскільки вплинули на законність та обґрунтованість судового рішення, а тому є підставою для його скасування з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції та часткового задоволення касаційної скарги захисника.

Під час нового розгляду у суді апеляційної інстанції необхідно врахувати вищенаведене, прийняти законне та обґрунтоване судове рішення, умотивувавши його належним чином.

Касаційний розгляд здійснюється згідно з правилами розгляду в суді апеляційної інстанції з урахуванням певних особливостей (стаття 434 КПК). У свою чергу, стаття 418 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції ухвалює рішення у порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу, який зобов`язує суд, серед іншого, визначити питання про запобіжний захід.

З метою забезпечення апеляційного перегляду справи, як складової кримінального провадження, з урахуванням ризику переховування від суду, під тиском тягаря можливого відбування покарання, призначеного за скоєння злочину, ОСОБА_6 слід обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 14 січня 2020 року стосовно ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обвинуваченій ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 25 березня 2021 року включно.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

Судді:

 

 

ОСОБА_1

ОСОБА_2

ОСОБА_3