Постанова

іменем України

01 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 475/109/18

провадження № 51- 5361км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Голубицького С. С.,

суддів Бущенка А. П., Стефанів Н. С.,

за участю:

секретаря судового засідання Зайчишина В. В.,

прокурора Кузнєцова С. М.,

представника потерпілої Руденка В. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 на вирок Доманівського районного суду Миколаївської області від 24 квітня 2019 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 24 липня 2019 року в кримінальному провадженні № 12017150210000532 за обвинуваченням

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Горянка Доманівського району Миколаївської області та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 Кримінального кодексу України (далі - КК),

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Доманівського районного суду Миколаївської області від 24 квітня 2019 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вбивстві вчиненому через необережність ізасуджено за ч. 1 ст. 119 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов`язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо речових доказів та стягнуто судовий збір.

Частково задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_2 на її користь:

- 3214,14 грн на відшкодування матеріальних збитків;

- 100000 грн на відшкодування моральної шкоди;

- 8900 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу;

- 4195,32 грн на відшкодування витрат пов`язаних з поїздками представника потерпілої в судові засідання.

У задоволенні позовних вимог потерпілої в частині стягнення на її користь 7200 грн витрат на оплату ритуальних послуг відмовлено.

Районний суд установив, що ОСОБА_2 16 грудня 2017 року близько 12:50 під час полювання біля річки на околиці с. Коштово Доманівського району Миколаївської області внаслідок недбалого поводження зі зброєю, не передбачаючи можливості настання смерті іншої особи, але маючи можливість її передбачити, спіткнувся та, тримаючи палець на спусковому гачку мисливської рушниці, здійснив з неї не контрольований постріл у бік очерету, всередині якого знаходився ОСОБА_3 , завдавши останньому тяжкого тілесного ушкодження від якого він помер.

При перегляді вироку Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 24 липня 2019 року залишив апеляційну скаргу представника потерпілої без задоволення та на підставі ч.2 ст. 404 КПК це рішення змінив, виключивши з нього посилання про стягнення з ОСОБА_2 судового збору.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпіла просить скасувати судові рішення в зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (за змістом - неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність) і призначити новий розгляд у суді першої інстанції

На обґрунтування своїх вимог потерпіла зазначає, що місцевий суд під час підготовчого засідання безпідставно відмовив у задоволенні клопотання її представника про повернення обвинувального акта прокурору в зв`язку з неналежним формулюванням обвинувачення та всупереч вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК виклав у вироку текст підозри.

Вказує, що цей суд порушив порядок дослідження доказів, не викликавши та не допитавши експерта ОСОБА_4 , а також у судових засіданнях 26 листопада 2018 року та 18 лютого 2019 року не привів до присяги свідків.

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно звільнив ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробуванням з огляду на відсутність у нього щирого каяття, співчуття потерпілій та намагання виправдати свої дії, а також необґрунтовано відмовив у повному задоволенні вимог заявленого нею цивільного позову.

На думку потерпілої, при перегляді вироку суд апеляційної інстанції не усунув цих порушень і не надав умотивованих відповідей на всі доводи її апеляційної скарги, а тому ухвалене цим судом рішення не відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Позиція учасників у суді касаційної інстанції

У судовому засіданні представник потерпілої підтримав касаційну скаргу.

Прокурор вважав вимоги касаційної скарги необґрунтованими та просив залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про таке.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатись у рішення судів нижчих ланок.

При перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.

Зокрема, такі висновки у своєму рішенні місцевий суд обґрунтував показаннями обвинуваченого ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , даними які містяться у протоколах слідчих дій та у висновку експерта від 18 січня 2018 року № 388, а також іншими письмовими доказами.

Оцінивши зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності та допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вбивстві, вчиненому через необережність і необхідність кваліфікації його дії за ч. 1 ст. 119 КК.

При перегляді вироку апеляційний суд перевірив ці висновки місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і Верховний Суд.

Твердження в касаційній скарзі потерпілої про розгляд справи та ухвалення вироку на підставі обвинувального акта в якому не було неналежним чином сформульоване обвинувачення, а також щодо викладення у вироку тексту підозри, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов`язувати його змінювати цей обсяг, у тому числі й у сторону збільшення, повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого тощо. Визначення обсягу обвинувачення при скеруванні обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора.

Тому місцевий суд здійснював судовий розгляд у межах пред`явленого органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачення, а саме у вчинені ним злочину, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК. При розгляді справи були встановлені і досліджені всі обставини, з`ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення справи. Формулювання обвинувачення, визнане доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені засудженим дії.

Доводи касаційної скарги про те, що в судових засідання 26 листопада 2018 року та 18 лютого 2019 року не були приведенні до присяги свідки спростовуються матеріалами провадження, де на аркушах 136, 143-145 наявні розписки свідків про приведення їх до присяги та попередження про кримінальну відповідальність.

Посилання в касаційній скарзі про те, що суд не допитав експерта ОСОБА_4 , стосується неповноти судового розгляду і не є предметом касаційного перегляду. Крім того, після закінчення дослідження доказів в судовому засіданні ніхто з учасників процесу не ставив питання про порушення порядку їх дослідження та не заперечував проти переходу до судових дебатів.

Доводи потерпілої в касаційній скарзі про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність у частині звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК не ґрунтуються на вимогах цієї норми.

Так, при вирішенні питання про призначення покарання місцевий суд взяв до уваги тяжкість вчиненого ОСОБА_2 злочину та відсутність у справі обставин, що його обтяжують, а тому визначив засудженому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції норми кримінального закону, яка передбачає відповідальність за скоєне ним кримінальне правопорушення.

Разом із тим, з огляду на обставини, які пом`якшують покарання (щире каяття та сприяння розкриттю злочину), враховуючи особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності та вчинив цей злочин з необережності, повністю визнав свою вину, має на утриманні неповнолітню дитину і намагався відшкодувати збитки потерпілій, районний суд дійшов умотивованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_2 без ізоляції від суспільства за умови застосування до нього ст. 75 КК та звільнив останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки, який є достатнім для того, щоб засуджений в умовах здійснення контролю за його поведінкою довів своє виправлення.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши вирок за апеляційною скаргою представника потерпілої адвоката Руденка В. М. уважно перевірив викладені у ній доводи про необґрунтоване звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, які є аналогічними доводам касаційної скарги, та вмотивовано відхилив їх, навівши у своєму рішенні докладні мотиви і підстави з яких визнав ці доводи неприйнятними .

З огляду на це, колегія суддів не вбачає підстав стверджувати про неправильне застосування місцевим судом до засудженого положень ст. 75 КК, як і не вбачає підстав ставити під сумнів законність рішення апеляційного суду в цій частині.

Призначене ОСОБА_2 покарання відповідає тяжкості вчиненого ним злочину, обставинам справи та даним про особу засудженого і є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Підстав вважати таке покарання явно несправедливим як унаслідок суворості, так і м`якості, колегія суддів не вбачає.

Разом з тим, доводи касаційної скарги потерпілої щодо неправильного вирішення судами першої та апеляційної інстанцій питання про розв`язання її цивільного позову є частково обґрунтованими.

Так, відповідно до положень ч. 5 ст. 128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 60 ЦК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Як зазначено у ч. 2 ст. 127 КПК, шкода, завдана кримінальним правопорушенням може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Згідно із частинами 1, 4 ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого, який за змістом і формою повинен відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства.

Також у ч. 1 ст. 368, частинах 3, 4 ст. 374 КПК передбачено, що при ухваленні вироку суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, і якщо так, то на чию користь, в якому розмірі та порядку, а в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, рішення про цивільний позов.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Положеннями ч. 1 ст. 129 КПК визначено, що суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому. При цьому суд зобов`язаний усебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити причинний зв`язок між діянням і шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, при вирішенні питання про стягнення з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 100000 грн суд прийняв до уваги характер кримінального правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, яких вона зазнала унаслідок злочину, керуючись при цьому принципами розумності та справедливості.

Аналогічні за змістом доводи потерпілої, наведені нею у касаційній скарзі, про необґрунтованість вироку районного суду в частині вирішення питання про відшкодування моральної шкоди були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який переглядаючи кримінальне провадження ретельно їх перевірив та надав на них вичерпну відповідь, належним чином умотивувавши своє рішення з наведенням докладних мотивів, з яких цю апеляційну скаргу було залишено без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни, зазначивши, що підстав для збільшення розміру суми на відшкодування спричиненої потерпілій моральної шкоди ніж та, яка була визначена судом першої інстанції, немає.

Водночас, при вирішенні районним судом питання про стягнення з засудженого на користь потерпілої ОСОБА_1 спричиненої матеріальної шкоди цих вимог закону дотримано не було.

Зокрема, місцевим судом не було взято до уваги роз`яснень, що містяться у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна" від 31 березня 1989 року № 3, згідно яких при розгляді справи суд зобов`язаний з`ясувати характер і розмір матеріальної шкоди, заподіяної злочином, та роз`яснення які містяться в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зі змінами і доповненнями внесеними постановою від 24 жовтня 2003 р., відповідно до яких у випадку смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальні за заподіяння шкоди, зобов`язані відшкодувати витрати на поховання ( у тому числі на ритуальні послуги і обряди ) тій особі, яка понесла ці витрати.

Вирішуючи питання щодо підстав та розміру заподіяної матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь потерпілої, місцевий суд визнав доведеним понесені нею витрати на організацію поминального обіду в сумі 3214,14 грн, витрати пов`язані з наданням їй правничої допомоги в сумі 8900 грн та витрати пов`язані з поїздками її представника в судові засідання в сумі 4195,32 грн, однак визнав не доведеними понесені потерпілою витрати на оплату ритуальних послуг в сумі 7200 грн, оскільки згідно виданої похоронним бюро квитанції, яка була надана суду потерпілою, вказані кошти були сплачені рідним братом загиблого ОСОБА_5 .

При цьому, без належної оцінки суду залишились показання потерпілої про те, що на організацію поховання загиблого ОСОБА_3 нею були витрачені власні кошти, які вона передала брату загиблого ОСОБА_5 для оплати послуг наданих похоронним бюро, про що останній підтвердив і в судовому засіданні. Доказів, які би підтверджували, що ці кошти насправді були витрачені не потерпілою, а свідком ОСОБА_5 судом встановлено не було.

Таким чином, рішення місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог потерпілої ОСОБА_1 щодо стягнення на її користь з засудженого ОСОБА_2 понесених нею витрат на поховання загиблого ОСОБА_3 у сумі 7200 грн лише з тих підстав, що згідно наданої квитанції оплата наданих послуг була проведена ОСОБА_5 не можна визнати законним та обґрунтованим.

При цьому районним судом не було взято до уваги положення цивільного законодавства про можливість вчиняти певні види правочину у цивільно-правових відносинах через третіх осіб, у тому числі і здійснювати оплату товарів чи послуг.

Не звернув уваги на ці обставини й суд апеляційної інстанції при перевірці вироку за апеляційною скаргою представника потерпілої адвоката Руденка В. М.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необхідним задовольнити касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 частково, скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині рішення про відмову в задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 про стягнення на її користь з засудженого ОСОБА_2 витрат понесених на організацію поховання ОСОБА_3 в сумі 7200 грн і призначити в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Доманівського районного суду Миколаївської області від 24 квітня 2019 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 24 липня 2019 року щодо ОСОБА_2 в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на її користь матеріальних витрат в сумі 7200 грн. понесених на організацію поховання ОСОБА_3 скасувати і призначити у цій частині новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С. С. Голубицький А. П. Бущенко Н. С. Стефанів