Постанова

іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 751/6180/15-к

провадження № 51-1572км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Єремейчука С. В.,

суддів Бородія В. М., Стороженка С. О.,

за участю:

секретаря судового засідання Мішиної О. О.,

прокурора Костюка О. С.,

засудженого ОСОБА_1 ,

захисника Кручек О. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Кручек Ольги Олександрівни на вирок Чернігівського апеляційного суду від 21 грудня 2019 року у кримінальному провадженні № 42014270010000020 щодо

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Чернігова та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого за вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 червня 2014 року за ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 191, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 209 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права протягом 3 років обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, з конфіскацією коштів, одержаних злочинним шляхом, та конфіскацією майна,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 22 жовтня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК, та виправдано за недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення; за ч. 4 ст. 191 КК - виправдано за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

За вказаним вироком дії ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 191 КК перекваліфіковано на ч. 2 ст. 367 КК, його визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 367 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 3 роки.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК шляхом часткового складання покарань, призначених за даним вироком та за вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 червня 2014 року, остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк7 років 6місяців з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 3 роки.

Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з 28 жовтня 2014 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIIІ «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання» зараховано ОСОБА_1 строк попереднього ув`язнення з 07 квітня 2015 року по 22 жовтня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі та звільнено його з-під варти в залі суду у зв`язку з фактичним відбуттям призначеного покарання у вигляді позбавлення волі на момент ухвалення вироку.

Вирішено питання щодоцивільного позову, судових витрат та речових доказів у провадженні.

Чернігівський апеляційний суд вирок місцевого суду в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 367 КК скасував та ухвалив новий, яким 21 грудня 2019 року визнав його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 3 роки, з конфіскацією майна. На підставі ч. 4 ст. 70 КК шляхом часткового складання призначеного покарання та покарання, призначеного вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 червня 2014 року, остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 3 роки, з конфіскацією коштів, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією всього майна, що є власністю засудженого. У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За вироком апеляційного суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, та засуджено за те, що він, працюючи згідно з наказом № 146-ВК від 04 липня 2013 року на посаді першого заступника генерального директора ПАТ «БК «Домобудівник»(м. Чернігів, вул. Щорса, буд. 59-А, код 01272976, що діє на підставі нової редакції Статуту, зареєстрованої Державним реєстратором виконавчого комітету Чернігівської міської ради Чернігівської області від 26 листопада 2011 року) та відповідно до п. 12.4.4 Статуту та наказу № 146-ВК від 04 липня 2013 року, виконуючи обов`язки генерального директора ПАТ «БК «Домобудівник» у разі тимчасової неможливості виконання Генеральним директором своїх повноважень, або за його відсутності, або чергової відпустки, будучи службовою особою, виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, з корисливих мотивів вчинив заволодіння майном ПАТ «БК «Домобудівник» шляхом зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах.

Так, він 18 липня 2013 року, реалізовуючи свій злочинний умисел, перебуваючи у приміщенні нотаріальної контори приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу від 18 липня 2013 року б/н на загальну суму 660 000 грн, згідно з яким ПАТ «БК Домобудівник» в особі виконуючого обов`язки генерального директора ОСОБА_1 продало, а ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_3 загальною вартістю 660 000 грн, кошти за яку ОСОБА_1 , зловживаючи своїм службовим становищем, до каси або на розрахункові рахунки підприємства не вніс і незаконно ними заволодів.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

За змістом касаційної скарги захисник Кручек О. О., не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 черезістотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок апеляційного суду та закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Свою позицію обґрунтовує тим, що апеляційний суд безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 367 КК на ч. 5 ст. 191 КК, оскільки, на її думку, в його діях взагалі відсутні кваліфікуючі ознаки будь-якого з цих злочинів, зокрема: за ч. 2 ст. 367 КК - не було встановлено, що воно вчинене службовою особою при виконанні владних, організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, тому що посадової інструкції на ОСОБА_1 не було; за ч. 5 ст. 191 КК - відсутні докази в матеріалах справи щодо наявності в діях ОСОБА_1 корисливого мотиву та умислу на заволодіння коштами ОСОБА_2 . Крім того, зауважує, що на порушення вимог ст. 242 КПК не було проведено бухгалтерської експертизи, яка є необхідною, оскільки кримінальні правопорушення, в яких обвинувачується ОСОБА_1 , є злочинами з матеріальним складом. Додає, що відомості про злочин, передбачений ч. 5 ст. 191 КК, внесено правоохоронними органами до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) без заяви потерпілого, що суперечить положенням ст. 477 КПК.

Позиції учасників судового провадження

На касаційну скаргу заперечень від учасників судового провадження не надходило.

У судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити, прокурор просив залишити без змін вирок апеляційного суду.

Мотиви Суду

Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій. Захисник Кручек О. О. у касаційній скарзі оскаржує вирок апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 191 КК.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Положеннями ст. 91 КПКпередбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказаних вимог закону при розгляді справи щодо ОСОБА_1 дотримано.

Оскаржуване судове рішення свідчить, що апеляційний суд ретельно перевірив доводи, аналогічні тим, що викладені в касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, суд вважає обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

У касаційній скарзі захисник, вказуючи на незаконність судових рішень, зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність, оскільки, на її думку, у діях ОСОБА_1 відсутній склад злочинів як за ч. 2 ст. 367 КК, так і за ч. 5 ст. 191 КК.

Однак колегія суддів не погоджується з позицією захисника, виходячи з такого.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органами досудового розслідування ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення за частинами 3, 4 та 5 ст. 191 КК. У ході судового розгляду місцевий суд перекваліфікував дії ОСОБА_1 з ч. 5 ст. 191 КК на ч. 2 ст. 367 КК, зазначивши, що обвинувальний акт не містить опису моменту передачі коштів у розмірі 660 000 грн ОСОБА_2 засудженому ОСОБА_1 , а в матеріалах справи відсутні будь-які квитанції, розписки чи інші розрахункові документи, які б беззаперечно свідчили про факт передачі коштів ОСОБА_2 ОСОБА_1 перед підписанням договору купівлі-продажу квартири, під час його підписання чи після. Крім того, свідок ОСОБА_3 (нотаріус) факту розрахунку готівковими коштами на зазначену в договорі суму в її присутності чи в приміщенні нотаріальної контори не підтвердила.

Під час апеляційного перегляду вироку місцевого суду за апеляційними скаргами прокурора, ОСОБА_1 та його захисника колегія суддів звернула увагу на доводи апеляційної скарги прокурора, зокрема на неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 за епізодом продажу квартири ОСОБА_2 , та зазначила, що показання свідка ОСОБА_3 , яка вказала, що розрахунок між сторонами в її присутності не проводився, не доводять відсутності цього розрахунку взагалі, оскільки договором купівлі-продажу квартири від 18 липня 2013 року підтверджується, що сторони визнають факт повного розрахунку за продану квартиру, і саме цей договір посвідчила свідок ОСОБА_3 як нотаріус. Крім того, показання свідка ОСОБА_2 про передачу грошових коштів ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , який підтвердив, що укладання договору купівлі-продажу квартири на АДРЕСА_3 без оплати за її придбання не могло бути, свідчать про те, що ОСОБА_1 , отримавши грошові кошти від ОСОБА_2 , не здав їх в касу підприємства, а привласнив.

Крім того, відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 18 липня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрованого в реєстрі за № 3321, ПАТ «БК «Домобудівник», код платника податків згідно з ЄДРПОУ - 01272976, в особі першого заступника генерального директора ОСОБА_1 (Продавець) та гр. ОСОБА_2 (Покупець) уклали договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 . Квартира належить Продавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 29 листопада 2012 року, право власності зареєстровано КП «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 29 листопада 2012 року в книзі № 15 за № 2105. Продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 660 000 грн, які отримані Продавцем від Покупця до підписання цього договору. Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру. На час підписання цього договору сторони не мають одна до одної жодних претензій щодо проведення розрахунків (т. 2, а. с. 152-153).

Відповідно до протоколу засідання інвентаризаційної комісії від 05 березня 2015 року (т. 5, а. с. 178, 183) за покупцем квартири ОСОБА_2 рахується заборгованість; згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна від 09 жовтня 2014 року власником квартири АДРЕСА_3 є громадянин США ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 09 серпня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №3824 й 3825 та посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_11 (т. 2, а. с. 187-188), тобто вказана квартира була реалізована, а кошти ОСОБА_1 у касу підприємства не були внесені.

Також винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому злочині підтверджується: - показаннями свідка ОСОБА_4 , який вказав, що у липні 2013 році під час його перебування у відпустці першим заступником генерального директора ОСОБА_1 , який виконував обов`язки генерального директора було проведено декілька операцій з продажу квартир, кошти від яких у бухгалтерію підприємства не надійшли, в тому числі кошти за реалізацію квартири на АДРЕСА_3 за 660 000 грн. ОСОБА_4 категорично заперечив, що давав якесь розпорядження ОСОБА_1 здійснювати правочин з цією квартирою без отримання оплати за неї і до цього часу оплата за її продаж не отримана. Аналогічні показання він давав в суді першої інстанції;

- показаннями свідка ОСОБА_6 в судовому засіданні суду першої інстанції, який пояснив, що з 2008 року по 2013 рік працював в ПАТ «БК «Домобудівник», був головою наглядової ради і одним із засновників агенції нерухомості. ОСОБА_1 як заступник мав такі ж повноваження і обов`язки як і генеральний директор. Після здачі будинку оформлялись договори купівлі-продажу, проплачувались гроші в касу, потім затверджувались документи протоколом наглядової ради. Наглядова рада збиралась один раз на рік та надавала згоду на затвердження всіх об`єктів. Не може з певністю сказати точно, чи було засідання наглядової ради, що оформлено протоколом засідання на а. с. 158 у т. 2 матеріалів судового провадження. Підпис у даному протоколі не його. Про продаж квартири на АДРЕСА_3 він дізнався пізніше від бухгалтерії, а саме що гроші не надійшли на рахунок підприємства. За даним фактом він звертався до правоохоронних органів;

- довідкою ПАТ «БК «Домобудівник» від 29 січня 2015 року, яка підтверджує, що питання продажу квартири АДРЕСА_3 не виносилось на засідання наглядової ради, тобто продаж цієї квартири здійснено без погодження з наглядовою радою і генеральним директором;

- листом ПАТ «БК «Домобудівник» №29-1 від 29 лютого 2015 року (т. 2, а. с. 232), відповідно до якого на засідання наглядової ради ПАТ «БК «Домобудівник» не виносилось питання щодо продажу квартири АДРЕСА_3 , в т. ч. таке рішення не приймалось наглядовою радою ПАТ «БК «Домобудівник» 18 липня 2013 року, тому відсутній протокол наглядової ради за вказану дату щодо продажу зазначеної нерухомості.

Крім того, доводи захисника про те, що ОСОБА_1 не є службовою особою, є необґрунтованими.

Так, об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 191 КК, полягає у привласненні чи розтраті винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні, внаслідок наданих йому повноважень щодо цього майна або ж у привласненні, розтраті чи заволодінні майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Згідно з ч. 3 ст. 18 КК службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління зі спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Під організаційно-розпорядчими функціями розуміється здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності.

Адміністративно-господарські обов`язки - це обов`язки з управління або розпорядження державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо).

Як убачається з установлених судом фактичних обставин кримінального провадження, наказом № 397 від 01 липня 2013 року генеральному директору ОСОБА_4 надано частину чергової відпустки з 08 по 30 липня 2013 року включно (т. 2, а. с. 174). За рішенням наглядової ради ПАТ «БК «Домобудівник» від 04 липня 2013 року заступника генерального директора з загальних питань ОСОБА_1 наказом генерального директора ОСОБА_4 від 04 липня 2013 року № 146-ВК переведено на посаду першого заступника генерального директора (т. 2, а. с. 171-173). Таким чином, згідно з цим наказом, наказом про відпустку ОСОБА_4 від 01 липня 2013 року, положеннями Статуту ПАТ «БК «Домобудівник», уперіод з 08 по 30 липня 2013 року перший заступник генерального директора ОСОБА_1 був службовою особою, виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції. Відсутність посадової інструкції ОСОБА_1 , на що посилається захисник, на думку Суду, не свідчить про необізнаність останнього з обсягом його службових обов`язків.

Доводи захисника в касаційній скарзі про те, що у кримінальному провадженні всупереч приписам ст. 242 КПК не було проведено експертизи для визначення розміру матеріальних збитків, є непереконливими, оскільки у цьому конкретному випадку це є саме та сума грошових коштів (660 000 грн), яку передав ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 18 липня 2013 року (т. 2, а. с.152-153). Розмір заподіяних збитків у цьому кримінальному провадженні є очевидним і доведений як письмовими доказами, так і показаннями свідка ОСОБА_2 .

Що стосується доводів сторони захисту про те, що підставою для внесення в ЄРДР відомостей про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, стали матеріали правоохоронних та контролюючих органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень, а не звернення потерпілого, що суперечить положенням ст. 477 КПК, є необґрунтованими виходячи з наступного.

На підставі ст. 477 КПК кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, передбачених, зокрема, ст. 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, крім вчиненого організованою групою, або шкода від якого завдана державним інтересам), якщо вони вчинені особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого.

З матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_8 02 квітня 2014 року звернувся із заявою про відкриття кримінального провадження щодо службових осіб ПАТ «БК «Домобудівник»: в. о. генерального директора ОСОБА_9 , першого заступника генерального директора ОСОБА_1 , заступника генерального директора з безпеки ОСОБА_10 з приводу розтрати майна, а саме квартири АДРЕСА_3 , балансовою вартістю більше 600 000 грн (т. 2, а. с. 25). На підставі вказаної заяви 03 квітня 2014 року внесено відомості до ЄРДР про злочин, передбачений ч. 1 ст. 191 КК (т. 1, а. с. 26). 16 січня 2015 року внесено до ЄРДР відомості із зазначенням «Матеріали правоохоронних та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень» та викладенням фабули, яка міститься в обвинувальному акті в частині обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 191 КК (т. 2, а. с. 56). Таким чином, кримінальне провадження розпочато з дотриманням положень ст.477 КПК, а саме на підставі заяви представника потерпілого.

Отже, безпосередньо дослідивши докази у справі, надавши їм належну оцінку, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК.

Перегляд судового рішення в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.Вирок апеляційного суду достатньо вмотивований та відповідає вимогам статей 370, 374, 407, 420 КПК.

Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачено ст. 412 КПК, у тому числі й тих, на які вказувала захисник у своїй касаційній скарзі, Суд не встановив, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність не допущено, то касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Чернігівського апеляційного суду від 21 грудня 2019 року у кримінальному провадженні № 42014270010000020 стосовно ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Кручек О. О. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С. В. Єремейчук В. М. Бородій С. О. Стороженко